Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання icon

Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання




НазваНавчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання
Сторінка3/9
Дата17.10.2012
Розмір1.31 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 2. Призначення основних видів покарання за кримінальним законодавством України – 6 г.

1. Штраф як основний вид покарання: поняття, зміст, підстави застосування, порядок призначення, особливості звільнення від відбування, погашення та зняття судимості, відповідальність за ухилення від відбування.

2. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основний вид покарання: поняття, зміст, підстави застосування, порядок призначення, особливості звільнення від відбування, погашення та зняття судимості, відповідальність за ухилення від відбування...

3. Громадські роботи: поняття, зміст, підстави застосування, порядок призначення, особливості звільнення від відбування, погашення та зняття судимості, відповідальність за ухилення від відбування.

4. Виправні роботи: поняття, зміст, підстави застосування, порядок призначення, особливості звільнення від відбування, погашення та зняття судимості, відповідальність за ухилення від відбування.

5. Службові обмеження для військовослужбовців: поняття, зміст, підстави застосування, порядок призначення, особливості звільнення від відбування, погашення та зняття судимості, відповідальність за ухилення від відбування.

6. Арешт: поняття, зміст, підстави застосування, порядок призначення, особливості звільнення від відбування, погашення та зняття судимості, відповідальність за ухилення від відбування.

7. Обмеження волі: поняття, зміст, підстави застосування, порядок призначення, особливості звільнення від відбування, погашення та зняття судимості, відповідальність за ухилення від відбування.

8. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців: поняття, зміст, підстави застосування, порядок призначення, особливості звільнення від відбування, погашення та зняття судимості, відповідальність за ухилення від відбування.

9. Позбавлення волі на певний строк: поняття, зміст, підстави застосування, порядок призначення, особливості звільнення від відбування, погашення та зняття судимості, відповідальність за ухилення від відбування.

10. Довічне позбавлення волі: поняття, зміст, підстави застосування, порядок призначення, особливості звільнення від відбування, погашення та зняття судимості, відповідальність за ухилення від відбування.


Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України.

З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф з розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох років. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Штраф є загальним видом покарання. Його застосування не обмежено ні колом суб’єктів, ні характером вчиненого злочину. Виключення передбачене лише в ч. 1 ст. 99 КК України, згідно якої штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу неповнолітнім встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням його майнового стану в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При призначенні основного покарання у вигляді штрафу за сукупністю злочинів або сукупністю вироків слід керуватися ч. 3 ст. 72 КК України, за якою зазначений вид покарання складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.

Розділ XII КК України передбачає підстави звільнення від покарання та його відбування, деякі з них можуть застосовуватися і при призначенні штрафу як основного покарання. Вчені та практики, як правило, не звертають на це питання належної уваги. Проте деякі дослідження з цього приводу все ж таки є. Так, Ю.А. Пономаренко, дослідивши чинне кримінальне законодавство України, дійшов висновку, що особа може бути звільнена від сплати повної суми штрафу або його недосплаченої частини за сьома підставами:

1) у зв’язку із декриміналізацією злочину, за який вона була засуджена до штрафу (ч. 2 ст. 74 КК);

2) у зв’язку із сплатою частини штрафу, що перевищує максимальний його розмір, передбачений новим кримінальним законом, що має зворотню дію (ч. 3 ст. 74 КК). Ця підстава звільнення від подальшого відбування штрафу достатньо унікальна і може мати місце у випадках, коли під час сплати штрафу з розстрочкою (ч. 4 ст. 53 КК) знову прийнятим законом максимум санкції буде встановлений менше суми, вже сплаченої засудженим;

3) у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 80 КК для вироку, яким винний засуджений до основного покарання у вигляді штрафу, встановлений строк давності виконання в два роки. Такий же строк давності встановлений і для випадків засудження до штрафу неповнолітнього (п. 1 ч. 3 ст. 106 КК);

4) у зв’язку із психічною хворобою, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч. 1 ст. 84 КК);

5) у зв’язку із іншою тяжкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2 ст. 84 КК). Уявляється, що цю підставу звільнення від відбування штрафу можна застосовувати лишу у випадках, коли тяжка хвороба позбавляє засудженого можливості працювати та отримувати винагороду за свою працю, із якої міг би бути сплачений штраф, і при цьому в нього відсутні заощадження чи майно, на яке могло би бути зверненне стягнення. У випадку же тяжкої хвороби засудженого, у якого маються такі заощадження чи майно, така хвороба не може вважатися такою, що перешкоджає відбуванню штрафу;

6) у зв’язку із амністією (ст. ст. 85, 86 КК);

7) у зв’язку із помилуванням (ст. ст. 85, 87 КК)1.

Ю.А. Пономаренко виділив також підстави, за якими звільнення від основного покарання у вигляді штрафу не можливе:

1) з випробуванням (ст. ст. 75, 104 КК);

2) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК);

3) умовно-достроково (ст. ст. 81, 107 КК);

4) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК);

5) у зв’язку із визнанням військовослужбовця непридатним до військової служби за станом здоров’я (ч. 3 ст. 84 КК)2.

Згідно п. 5 ст. 89 КК України особи, засуджені до штрафу, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину. Зняття судимості з таких осіб, кримінальне законодавство України не передбачає.

Ухилення від сплати штрафу за ч. 1 ст. 389 КК України карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

^ Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років, якщо воно передбачене як таке в санкції статті Особливої частини КК, а також припризначенні більш м’якого покарання,ніж передбачено законом (ч. 1 ст. 69 КК України).

Позбавлення права обіймати певні посади полягає в забороні засудженому на вказаний у вироку суду строк обіймати посаду, яку він обіймав під час вчинення злочину. Позбавлення права займатися певною діяльністю полягає в забороні засудженому на вказаний у вироку суду строк займатися тією діяльністю, у зв’язку з якою винним було вчинено злочин.

Данний вид покарання неповнолітнім не призначається (ст. 98 КК України).

При призначенні основного покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за сукупністю злочинів або сукупністю вироків слід керуватися ч. 3 ст. 72 КК України, за якою зазначений вид покарання складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.

Можна погодитись з висновком Ю.А. Пономаренко щодо можливих підстав звільнення особи від позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю:

1) у зв’язку із декриміналізацією злочину, за який вона засуджена до позбавлення права (ч. 2 ст. 74 КК);

2) у зв’язку із відбуттям частини позбавлення права, що перевищує максимальний розмір цього покарання, передбачений новим кримінальним законом, що має зворотню дію (ч. 3 ст. 74 КК);

3) у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 80 КК для вироку, яким винний засуджений до основного покарання у вигляді позбавлення права, встановлений строк давності виконання в два роки. Із закінченням цього строку, якщо вирок не був вионаний, особа звільняється від призначеного покарання;

4) у зв’язку із психічною хворобою, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч. 1 ст. 84 КК);

5) у зв’язку із амністією (ст. ст. 85, 86 КК);

6) у зв’язку із помилуванням (ст. ст. 85, 87 КК)3.

Від відбування позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю неможна звільнити за тими ж підставами, що ї від штрафу.

Згідно п. 3 ст. 89 КК України особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, визнаються такими, що не мають судимості після виконання цього покарання. Зняття судимості з таких осіб, кримінальне законодавство України не передбачає.

Ухилення від позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю сплати штрафу за ч. 1 ст. 389 КК України карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

^ Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин (для неповнолітніх на строк від тридцяти до ста двадцяти годин) і відбуваються не більш як чотири години (для неповнолітніх дві години) на день. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Громадські роботи є досить ефективним видом покарання, широке застосування яких в умовах кризової соціально-економічної ситуації дозволило б зайняти значну масу засуджених суспільно корисною працею, а також одержати чималий економічний ефект на благо суспільства. У результаті застосування даного виду покарання відбувається обмеження беззмістовного дозвілля засуджених і формується відповідальне ставлення до суспільно корисної праці.

У той же час, не дивлячись на ряд переваг, громадські роботи усе ще вкрай рідко застосовуються до злочинців. Серед причин рідкого застосування – незначна кількість санкцій (причому за не найпоширеніші злочини), відсутність налагодженого механізму виконання, а також суб'єктивна недооцінка карально-виховного потенціалу даного виду покарання суддями.

За ч. 1 ст. 72 КК України при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:

  • одному дню позбавлення волі відповідають вісім годин громадських робіт;

  • одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

Звільнити засудженого від відбування громадських робіт можна за загальними підставами, окрім звільнення:

1) з випробуванням (ст. 75 КК);

2) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК);

3) умовно-достроково (ст. ст. 81, 107 КК);

4) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК).

Згідно п. 5 ст. 89 КК України особи, засуджені до громадських робіт, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину. Зняття судимості з таких осіб, кримінальне законодавство України не передбачає.

Ухилення від відбування громадських робіт за ч. 2 ст. 389 КК України карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років (для неповнолітніх від двох місяців до одного року) і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти (для неповнолітніх від пяти до десяти) відсотків. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

Пленум Верховного Суду України у п. 13 постанови „Про практику призначення судами кримінального покарання” від 26 грудня 2003 р. № 17 зазначив, що при призначенні виправних робіт (ст. 57 КК) чи службового обмеження (ст. 58 КК) за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) допускаються поглинення, часткове або повне складання як строків виправних робіт (службового обмеження), так і розмірів відрахувань у доход держави, а за кількома вироками (ст. 71 КК) — лише складання строків цих покарань.

За ч. 1 ст. 72 КК України при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:

  • одному дню позбавлення волі відповідають три дні виправних робіт;

  • одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають три дні виправних робіт;

  • одному дню обмеження волі відповідають три дні виправних робіт.

Можна погодитись з висновком Ю.А. Пономаренко щодо можливих підстав звільнення від відбування виправних робіт:

1) ч. 2 ст. 74 КК – при декриміналізації злочину, за який особа засуджена до виправних робіт;

2) ч. 3 ст. 74 КК – у зв’язку із відбуттям частини виправних робіт, що перевищує максимальний їх розмір, передбачений новим кримінальним законом, що має зворотню дію;

3) ст. 75 КК – з випробуванням повнолітніх осіб;

4) ст. 80 КК – у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Згідно п. 1 ч. 1 вказаної статті для вироку, яким винний засуджений до виправних робіт, встановлений строк давності виконання в два роки. Такий же строк давності встановлений і для випадків призначення виправних робіт неповнолітнім (ч. 1 ч. 3 ст. 106 КК). Із закінченням цього строку, якщо вирок не був вионаний, особа звільняється від призначеного покарання;

5) ст. 81 КК – умовно-достроково;

6) ч. 1 ст. 84 КК – у зв’язку із психічною хворобою, що позбавляє засудженого можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними;

7) ч. 2 ст. 84 КК – у зв’язку із іншою тяжкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання;

8) ст. ст. 85, 86 КК – у зв’язку із амністією;

9) ст. ст. 85, 87 КК – у зв’язку із помилуванням4.

До підстав, за якими звільнення від виправних робіт неможливе, Ю.А. Пономаренко відніс:

1) ст. 79 КК – з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років;

2) ст. 83 КК – вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

3) ст. 104 КК – з випробуванням, якщо до виправних робіт засуджується неповнолітній;

4) ч. 3 ст. 84 КК – у зв’язку із визнанням військовослужбовця непридатним до військової служби за станом здоров’я5.

Згідно п. 5 ст. 89 КК України особи, засуджені до виправних робіт, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину. Зняття судимості з таких осіб, кримінальне законодавство України не передбачає.

Особи, які вчинили злочин до досягнення ними вісімндадцятирічного віку і були засудженні до виправних робіт, визнаються такими, що не мають судимості після виконання цього покарання (п. 1 ч. 2 ст. 108 КК).

Ухилення від відбування виправних робіт за ч. 2 ст. 389 КК України карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

За ч. 1 ст. 72 КК України при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:

  • одному дню позбавлення волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців;

  • одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців;

  • одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців.

Від службового обмеження засуджені військовослужбовці звільняються як за загальними підставами, що застосовуються в разі звільнення від відбування виправних робіт, так і за спеціальною підставою – в разі визнання військовослужбовців непридатними до військової служби за станом здоров’я, передбаченою ч. 3 ст. 84 КК України.

Неможливе звільнення від службового обмеження за такими підставами:

1) ст. 79 КК – з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років;

2) ст. 83 КК – вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Згідно п. 4 ст. 89 КК України особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців чи достроково звільненні від цього покарання, визнаються такими, що не мають судимості. Зняття судимості з таких осіб, кримінальне законодавство України не передбачає.

Кримінальний кодекс України прямо не передбачає кримінальну відповідальність за ухилення від відбування службового обмеження для військовослужбовців. Проте існує думка, що оскільки засуджений до службових обмежень залишається військовослужбовцем, то ті засоби ухилення від відбування досліджуваного виду покарання, які одночасно є кримінально-карними видами ухилення від військової служби, повинні відповідно отримати кваліфікацію за статтями КК, що передбачають кримінальну відповідальність за військові злочини. Наприклад, якщо ухилення від відбування службових обмежень виявилося в непокорі , невиконанні наказу, самовільному залишенні військової частини або місця служби, дезертирстві, ухиленні від військової служби шляхом самокалічення, вчинене слід кваліфікувати відповідно за ст. ст. 402, 403, ч. 2, 3 або 4 ст. 407, ст. ст. 408 або 409 КК6.

Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців (для неповнолітніх від пятнадцяти до сорока пяти діб). Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.

За ч. 1 ст. 72 КК України при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:

  • одному дню позбавлення волі відповідає один день арешту;

  • одному дню арешту відповідають:

а) два дні обмеження волі;

б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

  • одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

Від арешту засуджені звільняються як за загальними підставами, так і за спеціальною підставою – в разі визнання військовослужбовців непридатними до військової служби за станом здоров’я, передбаченою ч. 3 ст. 84 КК України. Неповнолітні можуть бути звільненні від відбування арешту з випробуванням за ч. 2. ст. 104 КК України.

Звільнення від арешту неможливе за наявності підстав, передбачених ст. 75 КК – звільнення з випробуванням, ст. 79 КК – звільнення з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, ст. 81, 107 КК – умовно-дострокове звільнення, ст. 83 КК – звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Згідно п. 5 ст. 89 КК України особи, засуджені до арешту, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину. Зняття судимості з таких осіб, кримінальне законодавство України не передбачає.

Особи, які вчинили злочин до досягнення ними вісімндадцятирічного віку і були засудженні до арешту, визнаються такими, що не мають судимості після виконання цього покарання (п. 1 ч. 2 ст. 108 КК).

Кримінальна відповідальність за ухилення від відбування арешту передбачена ст. 393 КК України.

Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

За ч. 1 ст. 72 КК України при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:

  • одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі;

  • одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають два дні обмеження волі;

  • одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

  • одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

Звільнення засудженого від відбування обмеження волі можливе за усіма підставами, передбаченими Розділом XII КК, окрім спеціальної підстави, яка застосовується до військовослужбовців визнанних непридатними до військової служби за станом здоров’я (ч. 3 ст. 84 КК України).

Згідно п. 6 ст. 89 КК України особи, засуджені до обмеження волі, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

Стаття 91 КК України передбачає, що якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строеів, зазначених у статті 89 КК.

Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 КК України.

Кримінальна відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі передбачена ст. 390 КК України.

Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК України, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

За ч. 1 ст. 72 КК України при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:

  • одному дню позбавлення волі відповідає один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

  • одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців відповідають:

а) два дні обмеження волі;

б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт.

Пленуму Верховного Суду України “Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон” від 28 грудня 1996 р. № 15 у п. 4 зазначає, що у разі засудження винного до позбавлення волі за сукупністю злочинів суд вправі замінити це покарання триманням у дисциплінарному батальйоні з підстав і в порядку, передбачених ч. 1 ст. 62 КК, лише після визначення остаточного покарання за правилами ст. 70 КК. Це стосується і тих випадків, коли за одні злочини, що входять у сукупність, особі призначено покарання у виді позбавлення волі, а за інші – тримання в дисциплінарному батальйоні.

Звільнення від тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців можливе за наступними підставами:

1) у зв’язку із декриміналізацією злочину (ч. 2 ст. 74 КК);

2) у зв’язку із відбуттям частини покарання, що перевищує максимальний його розмір, передбачений новим кримінальним законом, що має зворотню дію (ч. 3 ст. 74 КК);

3) умовно-достроково (ст. 81 КК);

4) у зв’язку із визнанням військовослужбовців непридатними до військової служби за станом здоров’я (ч. 3 ст. 84 КК);

5) у зв’язку із амністією (ст. ст. 85, 86 КК);

6) у зв’язку із помилуванням (ст. ст. 85, 87 КК)7.

Неможливе звільнення від тримання в дисциплінарному батальйоні з випробуванням за ст. 75 КК України.

Згідно п. 4 ст. 89 КК України особи, які відбули покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільненні від цього покарання, визнаються такими, що не мають судимості. Зняття судимості з таких осіб, кримінальне законодавство України не передбачає.

Пленуму Верховного Суду України “Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон” від 28 грудня 1996 р. № 15 у п. 6 зазначає, що особи, яким призначено покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, є військовослужбовцями, поєтому їх втеча з гауптвахти або інше ухилення від військової служби до прибуття до дисциплінарного батальйону, а також під час відбуття там покарання, слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу, засоба та тривалості ухилення за статтями 407, 408 або 409 КК України.

Покарання у виді позбавлення волі на певний строк полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною КК України.

Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а за особливо тяжкі злочини, поєднані з умисним позбавленням життя людини, - більше п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому: за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше двох років; за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років; за тяжкий злочин - на строк не більше семи років; за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років.

Звільнення засудженого від відбування позбавлення волі можливе за усіма підставами, передбаченими Розділом XII КК, окрім спеціальної підстави, яка застосовується до військовослужбовців визнанних непридатними до військової служби за станом здоров’я (ч. 3 ст. 84 КК України).

Згідно п. 6 ст. 89 КК України особи, засуджені до позбавлення волі, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину протягом наступних строків:

а) двох років – при засудженні за злочини невеликої тяжкості;

б) трьох років – при засудженні за злочини середньої тяжкості;

в) шести років – при засудженні за тяжкий злочин;

г) восьми років – при засудженні за особливо тяжкий злочини.

Особи, які вчинили злочин до досягнення ними вісімндадцятирічного віку і були засудженні до позбавлення волі, визнаються такими, що не мають судимості за закінченням скорочених строків (ч. 2 ст. 108 КК):

а) одного року – при засудженні за злочини невеликої або середньої тяжкості;

б) трьох років – при засудженні за тяжкий злочин;

в) п’яти років – при засудженні за особливо тяжкий злочини.

Стаття 91 КК України передбачає, що якщо особа після відбуття покарання у виді позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строеів, зазначених у статті 89 КК.

Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 КК України.

Кримінальна відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді позбавлення волі передбачена ч. 3 ст. 390 та ст. 393 КК України.

^ Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, які були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановляння вироку.

Пленум Верховного Суду України у п. 28 постанови „Про практику призначення судами кримінального покарання” від 26 грудня 2003 р. № 17 пояснив, що застосування довічного позбавлення волі має бути належним чином мотивоване у вироку з посиланням на встановлені обставини вчиненого злочину і дані, які характеризують підсудного.

За ч. 2 ст. 70 КК України якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинання будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

За ч. 2 ст. 71 КК України при складання покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинання менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Звільнення від довічного позбавлення волі можливе лише за ст. 84 КК України:

  1. у зв’язку із психічною хворобою, що позбавляє засудженого можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними;

  2. у зв’язку із іншою тяжкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання.

Після одуження особа, звільнена на підставі ч. 1 або 2 ст. 84 КК України, повертається до відбування покарання

Погашення та зняття судимості з осіб засуджених до довічного позбавлення волі кримінальний закон не передбачає.

Кримінальна відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі передбачена ст. 393 КК України.


1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання iconНавчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі
Методичні вказівки, плани семінарських занять, нормативні джерела, рекомендована література, тестове завдання
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання iconНавчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі
Методичні вказівки, плани семінарських занять, нормативні джерела, рекомендована література, тестове завданя 48
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання iconНавчальний план з дисципліни «Державна служба в Україні» для студентів денної І заочної форм навчання, слухачів Інституту підготовки професійних суддів І магістратури державної служби

Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання iconНавчально-методичний посібник для самостійної роботи з дисципліни " Фінанси" 2005 удк 336 (075. 8) Навчальний посібник рекомендовано до видання науково-методичною Радою нук ( протокол №2 від 29 березня 2005 р.)
Навчальний посібник рекомендовано до видання науково-методичною Радою нук ( протокол №2 від 29 березня 2005 р.)
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання iconНавчально-методичний посібник для Інституту прокуратури та слідства Одеса 2011 Колектив авторів: Албул С. В
Балобанова Д. О., канд юрид наук, доцент – тема 1 Загальної частини; тема 42 Особливої частини
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання iconНавчально-методичний посібник для Інституту прокуратури та слідства Одеса 2011 Колектив авторів: Албул С. В
Балобанова Д. О., канд юрид наук, доцент – тема 1 Загальної частини; тема 42 Особливої частини
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання iconНавчально-методичний посібник для студентів професійно-кваліфікаційного рівня "бакалавр" за напрямом підготовки 0902
З-38 Технологічні основи машинобудування: Навчально-методичний посібник. – Суми: Вид-во СумДУ, 2004. – 98 с
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання iconНаціональний університет кораблебудування імені адмірала Макарова
Навчально-методичний посібник рекомендовано до видання науково-методичною Радою нук ( протокол №1 від 24. 02. 2004 р.)
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання iconНавчально-методичний посібник доцільно використовувати для студентів специфічних категорій, що навчаються за спеціальністю «Педагогіка вищої школи»
Акредитація від а до Я. Глосарій з акредитації. Навчально-методичний посібник.  Автори: М. Ф. Гончаренко, С. А. Свіжевська. – Д.:...
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання iconНавчально-методичний посібник для студентів напряму підготовки "Початкова освіта " денної та заочної форми навчання
Двокрилля: математика+мистецтво: навчально-методичний посібник для студентів напряму підготовки 040201 Математика*
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи