Коломієць Ю. Ю. Вплив марксистсько-ленінської ідеології на поняття, сутність та зміст кримінальної політики icon

Коломієць Ю. Ю. Вплив марксистсько-ленінської ідеології на поняття, сутність та зміст кримінальної політики




Скачати 223.79 Kb.
НазваКоломієць Ю. Ю. Вплив марксистсько-ленінської ідеології на поняття, сутність та зміст кримінальної політики
Дата11.09.2012
Розмір223.79 Kb.
ТипДокументи

Актуальні проблеми держави та права

// Зб. наук. праць. – О., 2009. – № 47. – с. 139-144


Коломієць Ю.Ю.


ВПЛИВ МАРКСИСТСЬКО-ЛЕНІНСЬКОЇ ІДЕОЛОГІЇ НА ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ КРИМІНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ


14 березня 1914 року В. І. Ленін в газеті «Шлях Правди» писав: «...громадський стан професорів в буржуазному суспільстві такий, що пускають на цю посаду тільки тих, хто продає науку на службу інтересам капіталу, тільки тих, хто погоджується проти соціалістів говорити неймовірну нісенітницю та дурниці. Буржуазія все це вибачить професорам, тільки б вони займались «знищенням» соціалізму» [1, 364]. Отримавши владу, комуністична партія висунула такі ж самі вимоги науковим діячам, з однією лише різницею — слугувати слід було не інтересам капіталу, а інтересам пролетаріату. Абсолютно в усіх своїх наукових дослідженнях вченні повинні були спиратися на праці класиків марксизму-ленінізму.

Відомо, все, що впроваджується за допомогою насилля, недовговічне і викликає палку негативну реакцію в тому випадку, коли джерело насилля зникає. З'являється іронія, яка хоча і свідчить про втрату ілюзій та забобон, часто ховає справжній зміст тих або інших явищ і процесів. За таким сценарієм розвивалось ставлення вчених до усього того, що виникло під впливом марксистсько-ленінської ідеології.

Проте повне заперечення внеску класиків марксизму-ленінізму в розвиток науки було б безпідставним. Свої вчення вони будували з урахуванням всієї історії політичної та правової думки. Багато інститутів різних галузей права мали в їх устах ідеологічне забарвлення, проте за своєю природою були невід'ємним елементом правового регулювання держави та суспільства. Особливо це стосувалося інститутів кримінального права.

В умовах боротьби з ворогом пролетаріату, а за визначенням В. І. Леніна, яке було надано в січні 1918 року в статті «Як організувати змагання?», «шкідливою комахою», застосування заходів кримінальної репресії було неминучим.

В умовах очищення країни від «всіляких шкідливих комах» кримінальне право набуло класового характеру, що не могло не позначитись на понятті, сутності та змісту кримінальної політики.

Завданням даного дослідження є виявлення меж впливу марксистсько-ленінської ідеології на кримінальну політику сучасної України.

За часів Радянського Союзу найбільш поширеним було визначення кримінальної політики, сформульоване М. І. Загородниковим, який вважав, що «кримінальна політика — це відносини між класами, націями, соціальними групами, суспільством і особистістю, змістом яких є участь радянських громадян в діяльності держави у сфері боротьби із злочинністю; це визначення змісту, форм і завдань діяльності держави та її органів, а також громадських організацій, спрямованої на захист здобутків трудящих, інтересів держави, особистості та її права, створеного народом правопорядку від злочинних посягань» [2, 8]. Це визначення відповідало способу життя Радянської держави та суспільства.

По-перше, згідно з марксистсько-ленінською ідеологією в комуністичному суспільстві всі громадяни стають службовцями та робітниками одного всенародного, державного «синдикату» [3, 95].

По-друге, партія засуджувала усілякі прояви аполітичності, безідейності, вимагала вести постійну боротьбу проти буржуазної та ревізіоністської ідеології.

Із зміцненням комуністичною партією отриманих здобутків необхідність в надмірній ідеологізації кримінальної політики відпала, що в кінцевому підсумку відобразилося на її визначенні.

Через сімнадцять років з моменту опублікування монографії М. І. Загородникова «Радянська кримінальна політика» М. О. Беляев запропонував дещо інше визначення кримінальної політики: «Радянська кримінальна політика — це заснований на об'єктивних законах розвитку соціалістичного суспільства напрямок діяльності державних і громадських органів і організацій з охорони інтересів трудящих від злочинних посягань шляхом застосування покарання або замінюючи покарання заходів адміністративного або громадського впливу до осіб, що їх вчинили, а також шляхом запобігання злочинам за допомогою загрози застосування покарання» [4, 15]. Його повністю підтримали А. С. Молодцов, Є. В. Благов [5, 21] та інші радянські вчені.

Визначення кримінальної політики, запропоноване М. О. Бєляєвим, із урахуванням сучасних реалій досі використовується в юридичній літературі.

З метою більшої об'єктивності викладення матеріалу слід відмітити, що деякі автори, дотримуючись у загальних рисах визначення кримінальної політики, наданого М. О. Бєляєвим, суттєво розширили його, доповнивши заходами профілактики індивідуального і спеціально-кримінологічного характеру [6, 74].

Проте пояснити це переходом від марксистсько-ленінської ідеології, орієнтованої на застосування суворих заходів репресії, до демократичної ідеології не уявляється можливим.

Як справедливо зазначила А. І. Долгова, аналіз праць показує, що завжди існували два принципово різних підходи до розуміння кримінальної політики [7, 318]. Одні автори виходили з того, що в рамках кримінальної політики вирішуються питання впливу на злочини (злочинність) кримінально-правовими засобами, і, відповідно, цей підхід розроблявся в рамках соціології кримінального права. Інші автори стверджували, що кримінальна політика стосується всіх заходів впливу на злочинність. Були навіть висловлювання, що поняття боротьби зі злочинністю не повинне виводитися за межі кримінальної політики [8, 28]. Як зазначала А. І. Долгова, другий підхід фактично ототожнює поняття «кримінальна політика» та «боротьба зі злочинністю».

З розвитком юридичної науки в межах першого підходу також сформувалось двоєдине розуміння кримінальної політики, а саме в широкому та вузькому смислі.

А. А. Митрофанов, дослідивши різні точки зору щодо поняття кримінально-правової політики (термін «кримінально-правова політика» тут використовується як синонім слова «кримінальна політика»), дійшов висновку, що кримінально-правова політика в широкому розумінні — це частина правової політики держави у сфері протидії злочинності, яка здійснюється засобами кримінальної репресії [5, 24]. Кримінально-правова політика у вузькому розумінні, на його думку, — це частина правової політики держави у сфері протидії злочинності, яка здійснюється засобами матеріального кримінального права. Іншими словами, висновки, зроблені А. А. Митрофановим, були сформульовані так: «кримінально-правова політика у вузькому розумінні разом з кримінально-процесуальною політикою держави, кримінально-виконавчою, кримінологічною політикою і становить кримінально-правову політику держави в широкому розумінні цього терміна» [5, 25].

За радянських часів у межах єдиної кримінальної політики також виокремлювались підвиди. Так, М. І. Загородников відрізняв кримінальну політику у вузькому розумінні, судову політику та виправно-трудову політику [2, 14]. С В. Бородін не виключав правомірності використання понять: кримінально-правова політика, кримінально-процесуальна політика, судова політика, виправно-трудова політика [9, 27]. На підставі факту існування трьох самостійних галузей права М. О. Беляев у межах єдиної кримінальної політики виділяв кримінально-правову, кримінально-процесуальну і виправно-трудову політику [4, 21].

Вважається, що поділ кримінальної політики на види, залежно від галузей права, які мають свій предмет и методи правового регулювання, є цілком виправданим.

Виходячи з цього, можна запропонувати таке визначення кримінальної політики: кримінальна політика — це частина правової політики держави у сфері протидії злочинності, яка здійснюється кримінально-правовими, кримінально-процесуальними, кримінально-виконавчими засобами.

У філософських словниках слово «поняття» тлумачиться як одна з форм відображення світу в мисленні, за допомогою якої пізнається сутність явищ, процесів, узагальнюються їх суттєві сторони і ознаки [10, 321]. Таким чином, визначити поняття не означає визначити сутність досліджуваного явища.

Сутністю, як правило, розуміється смисл чого-небудь. «Сутність... є те, що вона є... через свій власний безкінечний рух буття» — писав В. І. Ленін, занотовуючи книгу Гегеля «Наука логики» [11, 116].

М. О. Беляев, характеризуючи сутність радянської кримінальної політики, в 1986 році писав: «Кримінальна політика лежить в основі визначення переліку складів злочинів, системи покарань, порядку призначення покарань і т. ін. Постійним залишається одне — кримінальна політика спрямовує боротьбу зі злочинністю за допомогою кримінального покарання» [4, 16]. Точка зору вченого на той час відповідала позиції законодавця. Про це свідчить редакція ст. 1 КК УРСР 1960 p., яка передбачала, що для здійснення поставленого завдання Кримінальний кодекс визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і встановлює покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини.

Так, у КК УСРР 1922 р. поряд із словом «покарання» використовувалося словосполучення «заходи соціального захисту». В Основних началах кримінального законодавства (1924 p.), а потім і в КК РРФСР (1926 р.) слово «покарання» було повністю замінено словосполученням «заходи соціального захисту».

Як справедливо зазначили А. Я. Естрін [12, 9], М. В. Криленко [13, 65] й А. А. Піонтковський [14, 21-22], відмова від поняття «покарання» була не випадковою і означала розрив із «буржуазним» правом, заснованим на теорії відплати. Про це також говорив у своїй доповіді про КК РРФСР на IV з'їзді діячів радянської юстиції М. А. Черлюнчакевич: «Саме покарання в нашій концепції, в нашій структурі є лише засобом оборони, захисту суспільства, чи, інакше важучі, соціального захисту» [15, 15].

У 1934 р. радянське кримінальне законодавство знову повернулося до терміна «покарання» [16]. Спроба заміни поняття «покарання» словосполученням «заходи соціального захисту» була визнана невдалою.

Згідно з чинним кримінальним законодавством України покарання як і раніше є єдиним засобом реалізації кримінальної політики. В ст. 1 КК України (2001 p.) передбачено, що для здійснення поставленого завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Відбулась зміна державного режиму, суспільство перейшло до ринкової економіки, а сутність кримінальної політики залишилася колишньою. Така позиція законодавця не зовсім відповідає поглядам вчених.

Ще за радянських часів деякими авторами висловлювалась думка про економічну еквівалентність злочину і покарання. Так, за твердженням Є. Б. Пашуканіса, принцип рівноцінного обміну був покладений в основу і кримінального права [17,167]. В умовах панування марксистсько-ленінської ідеології, орієнтованої на безкомпромісну боротьбу зі злочинністю, цей принцип не міг бути схвалений. В кінцевому підсумку Є. Б. Пашуканіс був звинувачений в «шкідництві на правовому фронті» і зазнав заходів репресії.

До цієї ідеї повернулися в пострадянський період, проте, як було показано вище, український законодавець, як і раніше, зводить сутність кримінальної політики до запобігання злочинам за допомогою покарання, що знижує ефективність інших заходів кримінально-правового характеру.

Л. В. Багрій-Шахматов свого часу писав, що матеріалізацією сутності кримінальної політики є зміст [18, ЗО]. Під змістом прийнято розуміти певним чином впорядковану сукупність елементів і процесів, які утворюють предмет або явище [10, 372]. Отже, змістом кримінальної політики є впорядкована сукупність основних напрямків реалізації її сутності.

На підставі аналізу точок зору вчених (Л. В. Багрій-Шахматова [18, ЗО], М. О. Беляева [4, 29], М. І. Загородникова [2, 19-28] та ін.) щодо змісту кримінальної політики можна виділити такі основні напрямки реалізації її сутності, які характеризують кримінальну політику в цілому: 1) формування провідної практики правового регулювання; 2) вироблення основних принципів побудови кримінально-правових норм (законодавчої техніки); 2) встановлення системи суб'єктів реалізації основних положень кримінальної політики; 3) формування і розвиток правосвідомості громадян згідно з принципами кримінальної політики. Такі ж самі елементи змісту кримінальної політики виділяються в сучасній кримінально-правовій літературі [19, 22-30].

Усе вищесказане дозволяє зробити такі висновки щодо впливу марксистсько-ленінської ідеології на поняття, сутність та зміст кримінальної політики:

поняття кримінальної політики втратило класовий характер;

сутність кримінальної політики не змінилась, хоча соціально-економічні, політичні, правові умови для її зміни вже склались;

3) зміст кримінальної політики, під яким розуміється впорядкована сукупність основних напрямків реалізації її сутності, не змінилась и змінитися не могла, тому що не залежить від пануючої ідеології.

Зроблені висновки дозволяють визначити динаміку розвитку кримінально­го права і можуть бути покладені в основу подальших досліджень.


Література

Ленин В. И. Полное собрание сочинений. Т. 24. — М. : Госполитиздат, 1961. — 566 с.

Загородников Н. И. Советская уголовная политика в деятельности органов внутренних дел. — М. : МВШ милиции МВД СССР, 1979. - 100 с.

Ленин В.И. Полное собрание сочинений. Т. 33. — М. : Госполитиздат, 1962. — 433 с.

Беляев Н. А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. — Ленинград, 1986. — 176 с.

Митрофанов А. А. Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація. — О. : Вид-во Одес. юрид. ін-ту НУВС, 2004. — 132 с

Звечаровский И. Э. Современное уголовное право России: понятие, принципы, политика. — СПб. : Юрид. центр Пресс, 2001. — 100 с.

Криминология : учеб. для юрид. вузов / под общ. ред. А. И. Долговой. — М. : НОРМА-ИНФ- РА - М, 1999. — 784 с.

Панченко П. Н. Борьба с преступностью как предмет уголовной политики и как научная категория // XXVII съезд КПСС и укрепление законности и правопорядка. — М., 1982. — С. 28.

Бородин С. В. Теоретические проблемы советской уголовной политики // XXV съезд КПСС идальнейшее укрепление социалистической законности. — М., 1977. — С. 27.


Философский словарь / под ред. М. М. Розенталя. — М. : Политиздат, 1975. — 496 с.

Ленин В. И. Полное собрание сочинений. Т. 29. — М. : Госполитиздат, 1963. — 783 с.

Эстрин А. Я. Уголовное право СССР и РСФСР. — М. : Юриздат, 1927. — 71 с.

Крыленко Н. В. Суд и право в СССР. — М. ; Ленинград : ГИЗ, 1927. — 164 с.

Курс советского уголовного права. Т. 3. — М. : Наука, 1970. — 350 с.

Материалы НКЮ. — 1922. — Вып. 16-17. — С. 15.

О дополнении Положения о преступлениях государственных (контрреволюционных и особо для Союза ССР опасных преступлениях против порядка управления) статьями об измене Родине : постановление ЦИК СССР от 8 июля 1934 года // Сборник законов СССР. — 1934. — №33.

Пашуканис Е. Б. Избранные произведения по общей теории права и государства. — М. : Наука, 1980. — 272 с.

Багрій-Шахматов Л. В. Соціально-правові проблеми кримінальної відповідальності та форм її реалізації. Загальна частина : курс лекцій. — О. : БАХВА, 1996. — 192 с

Современная украинская энциклопедия. Т. 12. — X. : Клуб Семейного Досуга, 2005. — 414 с.

Анотація

У роботі проаналізовано характеристики впливу марксистсько-ленінської ідеології на поняття, сутність та зміст кримінальної політики. Зроблено висновок, що з плином часу поняття кримінальної політики втратило класовий характер; сутність кримінальної політики не змінилась, хоча соціально-економічні, політичні, правові умови для її зміни вже склались; зміст кримінальної політики, під яким розуміється впорядкована сукупність основних напрямків реалізації її сутності, не змінилась и змінитися не могла, тому що не залежить від пануючої ідеології.

Ключові слова: ідеологія, кримінальна політика.

Summary

The essence, notion and charachteristics of modern criminal policy in connection with Marxist ideology are analyzed in this article. The author shows that modern criminal policy depends on ideology of class that rules but its notion and charachteristics are connected with the state distribution of powers.

Keywords: kriminal policy, ideology.


^ Актуальні проблеми держави та права

// Зб. наук. праць. – О., 2010. – № 54. – с. 145-152


Коломієць Ю.Ю.


Наказание в круговороте форм правления


Оказавшись в условиях экономического, политического и правового кризиса, волей неволей начинаешь вспоминать высказывания великих философов о круговороте форм правления и роли наказания как меры государственного принуждения способной удержать от совершения преступлений, в том числе преступлений против государственной власти и конституционного устройства.

Платон, Аристотель, Полибий, Цицерон и другие философы эпохи Античности, выделяя различные формы правления в государстве, писали о том, что каждая из них поочередно сменяет другую из-за неизбежной порчи человеческой натуры.

Моральное разложение правящей элиты приводит к беззаконию и произволу. В конечном итоге отсутствие законоуважения значительно понижает эффективность наказания.

Перед нами стоит задача выяснить, как это происходило и происходит в нашем государстве.

Из истории политических и правовых учений известна такая форма правления как охлократия, при которой «водворяется господство силы, а собирающаяся вокруг вождя толпа совершает убийства, изгнания, переделы земли, пока не одичает и снова не обретет для себя властителя и самодержавца» [1, с. 69].

Охлократия возникла в нашем государстве после октябрьской революции 1917 года. Воодушевленная ленинскими идеями толпа полностью уничтожила дворянство, мелкую буржуазию и иные зажиточные слои населения, присвоила помещичье имущество, изменила форму собственности на средства производства. При этом массовые расстрелы не были наказанием, они являлись формой расправы над теми, кто был неугоден новой власти. Так, В.И. Ленин, обращаясь к народу, писал: «Мы должны сказать, что должны погибнуть либо те, кто хотел погубить нас, и о ком мы считаем, что он должен погибнуть, – и тогда останется жить наша Советская республика, – либо наоборот, останутся жить капиталисты и погибнет республика. В стране, которая обнищала, либо погибнут те, которые не могут подтянуться, либо вся рабоче-крестьянская республика» [2, с. 166].

Уголовно-правовые нормы того периода имели социально-классовую сущность и были направлены на борьбу с преступностью, в условиях перехода от капитализма к социализму. Задачей уголовного права являлась охрана государства рабочих, крестьян, солдат.

С 1922 года (с момента создания Союза Советский Социалистических Республик) и до 1927 года (до прихода к власти И.В. Сталина) В.И. Ленин пытался установить в государстве авторитарный режим управления. Античные философы такую форму правления называли аристократией, что означало правление лучших для «общего блага».

Тремя главными врагами, которые стояли перед человеком в тот период времени, В. И. Ленин считал: коммунистическое чванство (вера в то, что все задачи можно решить коммунистическим декретированием); безграмотность (пока такое явление есть в стране, говорить о политике нельзя, без этого есть только слухи, сплетни, сказки, предрассудки, но не политика); взятка (при таком явлении как взятка, нет даже подступа к политике, потому что все меры останутся висеть в воздухе и не приведут ровно ни к каким результатам).

В этой связи он надеялся, что коммунисты, которые примазались к партии и которые не только не умеют бороться с волокитою и взяткой, но и мешают с ними бороться, будут исключены из партии [2, с. 171–173].

Путем воспитания, обучения, повышения культурного уровня народных масс В.И. Ленин хотел сохранить установленный государственный строй и вызвать уважение к законам новой власти.

Именно в этот период в уголовном праве произошла замена понятия «наказания» выражением «меры социальной защиты».

Как справедливо заметили А.Я. Эстрин [3, с. 9], Н.В. Крыленко [4, с. 65], и А.А. Пионтковский [5, с. 21–22], отказ от понятия «наказания» был не случайным и означал разрыв с «буржуазным» правом, основанным на теории возмездия. Об этом также говорил в своем докладе об УК РСФСР на IV съезде деятелей советской юстиции Н.А. Черлюнчакевич: «Самое наказание в нашей концепции, в нашей структуре является лишь средством обороны, защиты общества, или, иначе выражаясь, социальной защиты [6, с. 15]».

Уголовное право и само коммунистическое общество еще находились на стадии становления, система мер государственного принуждения еще не была хорошо разработана, отсутствовал надлежащий механизм их применения на практике. Предупредительное значение наказания и иных мер уголовно-правового воздействия была сведена к минимуму, поэтому к ответственности привлекали не только за совершение преступлений, но и за связь с преступной средой.

После смерти В.И. Ленина, с приходом к власти И.В. Сталина государство от авторитарного режима перешло к тоталитарному, а словами античных философов к тирании. Уголовное право стало использоваться как орудие массовых репрессий в отношении противников режима личной власти И.В. Сталина. Перестали соблюдаться такие принципы как законность, гуманизм, справедливость, принципы личной и виновной ответственности. Вместо них широко стал применяться принцип неотвратимости наказания, довольно распространенный в эпоху Средневековья. Доносы и шпионаж должны были придать коммунистической партии роль вездесущего Бога. Считалось, что именно страх перед наказанием способен удержать людей от противоправных деяний.

В управлении государством И.В. Сталиным была допущена грубейшая ошибка, которая в последствии отразилась на авторитете коммунистической партии.

В учении Аристотеля о государственных переворотах, их причинах, механизмах и мерах профилактики одним из самых главных средств, способствующих сохранению государственного строя, считалось «воспитание в духе соответствующего государственного строя». «Никакой пользы не принесут самые полезные законы, если граждане не будут приучены к государственному порядку и в духе его воспитаны», – писал философ [7, с. 13].

Как было сказано выше, И.В. Сталин заботился не столько о сохранении государственного строя, сколько о сохранении своей власти, и ему это удалось. Только после его смерти культ личности Сталина был развенчан.

На XX съезде КПСС, состоявшемся в 1956 году, беззакония сталинщины оценили как преступления против партии, государства, общества.

Сразу после XX съезда партии началась работа по подготовке нового уголовного законодательства, ориентированного на соблюдение принципа законности, углубления демократизма, расширения гуманизма и справедливости.

Согласно ст. 3 Конституции СССР организация и деятельность Советского государства строились в соответствии с принципами демократического централизма: выборностью всех органов государственной власти снизу доверху, подотчетностью их народу, обязательностью решений вышестоящих органов для нижестоящих.

Вооруженная марксистско-ленинским учением, Коммунистическая партия определяла генеральную перспективу развития общества, линию внутренней и внешней политики СССР.

До 1985 года (до начала перестройки) в государстве существовала более или менее эффективная система мер уголовно-правового воздействия, основанная на принципе неотвратимости ответственности, экономии и целенаправленности мер репрессии.

Следует также заметить, что высшей фазой коммунистического общества В.И. Ленин считал народное самоуправление при отсутствии государства в собственном смысле этого слова.

«Ибо когда все научатся управлять и будут на самом деле управлять самостоятельно общественным производством, самостоятельно осуществлять учет и контроль тунеядцев, баричей, мошенников и тому подобных «хранителей традиций капитализма», – тогда уклонение от этого всенародного учета и контроля неизбежно сделается таким неимоверно трудным, таким редчайшим исключением, будет сопровождаться, вероятно, таким быстрым и серьезным наказанием (ибо вооруженные рабочие – люди практической жизни, а не сентиментальные интеллигентики, и шутить они с собой едва ли позволят), что необходимость соблюдать несложные, основные правила всякого человеческого общежития очень скоро станет привычкой», – писал В.И. Ленин [8, с. 102].

Идея о полном отмирании государства оказалась утопией. К высшей фазе коммунистического общества мы так и не пришли.

Перестройка, начатая частью руководства КПСС во главе с М.С. Горбачевым, привела к значительным переменам в жизни страны и мира в целом. В результате противоречивости и непоследовательности в осуществлении перестройки произошло обострение кризиса во всех сферах жизни общества. Как принято считать во многих учебниках по истории именно это привело к мирному свержению советской системы и реставрации капитализма.

Однако, так называемое мирное свержение советской системы исходило не от народа, а от самих руководителей Коммунистической партии, движимых не интересами народа и всеобщего блага, а своими собственными интересами.

Верховная Рада Украины в 1996 году от имени Украинского народа, стремясь к развитию и укреплению демократического, социального, правового государства, приняла Конституцию.

Однако вместо правовой демократии возникла и укрепилась «преступная демократия», основанная на беспринципности и использовании преступных средств в политике, лицемерии и цинизме в государственной деятельности, нигилизме в идеологии, страхе перед будущим.

На первом этапе перехода от социализма к капитализму ученые писали: «В современных условиях важно изменить привычные представления о правовом регулировании как сугубо ограничивающем. <…> Правовой режим стимулирования создает больше возможностей для «требуемого хаоса», который нужен в целях постоянной адаптации к изменившимся, условиям среды, порождения нововведений в социальных связях, без чего гражданское общество, как самоуправляющийся организм немыслимо» [9, с. 745].

На современном этапе развития государства и общества с полной уверенностью можно говорить, что хаос установился во всех сферах правового регулирования (в том числе и в уголовном праве). Ученые вынуждены констатировать неутешительные факты. Так, В. Навроцкий в 2009 году в своем докладе на очередном представительском научном форуме криминалистов, который проходил во Львовском государственном университете внутренних дел, обратил внимание на то, что произошла инфляция уголовного права в обыденном сознании. Предупреждение о возможности применения статей УК является слабой сдерживающей мерой для потенциального правонарушителя, сообщение о возбуждении уголовного дела уже не вызывает трепета у обывателя [10, с. 6].

В этом же году В.Н. Дремин, выступая с докладом на Международной научной конференции профессорско-преподавательского и аспирантского состава, заметил, что преступность развивается и укрепляется там и тогда, где присутствует хаос в общественной жизни при отсутствии политической воли с ним бороться [11, с. 604].

Таким образом, идея о том, что «требуемый хаос» может привести к созданию гражданского общества, как самоуправлющегося организма, оказалась очередной утопией. При этом ее негативные последствия куда более ощутимее, по сравнению с правовым режимом ограничений, основанном на всеобщем повиновении.

По словам В.Н. Дремина, «хаотическое «реформирование» советского общества привело в начале девяностых годов к разрушению его институциональных основ, обеспечивающих экономическое, политическое и правовое развитие. Сегодняшнее «транзитивное» состояние украинского общества, затянувшееся вот уже почти на два десятилетия, привело к разрыву системы устоявшихся и жизненно важных ценностей, способствовало окончательному распаду государственных и общественных институтов» [11, с. 603].

Государство перестало работать как единый хорошо слаженный механизм, главным образом по причине отсутствия объединяющей идеологии.

На протяжении всего периода существования Советского Союза руководители коммунистической партии менялись неоднократно, при этом государство оставалось единым и нерушимым. Людей объединяла вера в непогрешимость вождя революции и стремление к «светлому будущему», которые возникли в результате внедрения марксистско-ленинской идеологии через все сферы жизнедеятельности людей (политику, право, мораль и нравственность, науку, философию).

Вместо того, чтобы эволюционировать, взять самое лучшее из существовавшей системы и перейти на новый уровень, мы стали упиваться свободой.

Конституционная норма, согласно которой человек, его жизнь и здоровье, честь и достоинство, неприкосновенность и безопасность признаются в Украине наивысшей социальной ценностью, оказалась всего лишь декларацией.

Интересными в этой связи являются рассуждения Ю. Никитина и А. Григорьева. Современная экономическая модель, – по мнению ученых, – создает тип характера, ориентированный на рыночные отношения. Личность начинает сознавать себя как «спрос», который может быть «желанный». Чтобы продать себя дороже, необходимо выучить спрос и для достижения успеха продавать и перепродавать себя исходя из изменчивости такого спроса. Такое постоянное «переходное положение», неподвластно человеку, порождает неуверенность в завтрашнем дне. Любая неудача вызывает снижение уровня самооценки своего «Я», самоуважения, а как результат – чувство беспомощности, неполноценности, неадекватности «среде существования». Зависимость от спроса порождает зависимость от мнения других людей (конформизм), от ролей, которые им приписывают и навязывают, ролевых ожиданий. Теряется человеческая индивидуальность как свойство человеческой неповторимости. Человеческим отношениям становится характерен прагматизм, который порождает безразличие к чувствам, и граничит с поверхностным отношением к личности. Стойкие черты характера не формируются, так как могут вступить в конфликт с изменчивыми требованиями, которые предъявляет рынок, и породить личностный конфликт, который нарушит и без того слабое равновесие [12].

Жажда наживы настолько проникла во все сферы жизни людей, что даже религия превратилась в своеобразную форму ведения бизнеса.

Не стало исключением и уголовное право. Как правильно заметил В. Навроцкий: «В целом можно констатировать, что правоохранительная деятельность и правосудие в уголовных делах не столько осуществляется, сколько имитируется, все чаще приходится слышать мысль, что уголовный закон становится не столько инструментом государства в борьбе с преступностью, сколько средством личного обогащения, решения бизнесовых, политических и других конфликтов» [10, с. 6].

Очевидное бездействие правоохранительных органов по защите прав, свобод и законных интересов граждан, а также безнаказанность преступлений может привести к нежелательным последствиям как для общества, так и для государства.

Как известно, государство связано со своими поданными взаимными правами и обязанностями. Граждане обязаны платить налоги и соблюдать законы, государство обязано обеспечивать надлежащий уровень жизни людей и создавать безопасные условия для их проживания, а в случае совершения преступлений преследовать и наказывать преступников.

Государство, которое не справляется со своими обязанностями, теряет поддержку своих граждан, становится слабым и недееспособным. Это неизбежно приведет к одному из двух вариантов:

возмущенные люди, уставшие своими силами осуществлять правосудие, найдут своего лидера и свергнут существующую форму правления;

если лидер, способный повести за собой людей, не будет найден, слабое государство станет легкой добычей соседних государств.

Для того, чтобы такие последствия не наступили необходимо: 1) разработать и внедрить идеологию, способную объединить людей вокруг общей идеи; 2) предъявлять определенные требования к государственным деятелям, а в случае их несоответствия установленным требованиям не допускать к власти.

В этой связи уместными являются слова Цицерона о том, что лицо, ведающее делами государства, должно быть мудрым, справедливым, воздержанным и красноречивым. Оно должно, кроме того, быть сведущим в учениях о государстве и «владеть основами права, без знания которых никто не может быть справедлив». Мудрый государственный деятель, согласно Цицерону, должен видеть и предугадывать пути и повороты в делах государства, чтобы воспрепятствовать неблагоприятному ходу событий (смене форм правления в пагубную сторону, отклонению от общего блага и справедливости) и всячески содействовать прочности и долговечности государства как «общего правопорядка» [1, с. 83].

На основании изложенного, относительно роли наказания в круговороте форм правления можно сделать следующие выводы:

чрезмерное ужесточение и безосновательное применение наказаний подрывает авторитет лидеров государства;

безнаказанность преступлений может привести к гибели государства.


Литература:

История политических и правовых учений. Учебник для вузов / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА.М, 1999. – 736 с.

Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – М.: Изд-во политической литературы, 1964. – Т. 44. – 725 с.

Эстрин А.Я. Уголовное право СССР и РСФСР. – М.: Юриздат, 1927. – 71 с.

Крыленко Н.В. Суд и право в СССР. – М.–Л.: ГИЗ, 1927. – 164 с.

Курс советского уголовного права, в 6-ти т. / Под ред. А.А. Пионтковского, П.С. Ромашкина, В.М. Чхиквадзе. – М.: «Наука», 1970. – Т. 3. – 350 с.

Материалы НКЮ. – 1922. – Выпуск 16–17. – С. 15.

Иншаков С.М. Зарубежная криминология. – М.: Издательская группа ИНФРА . М-НОРМА, 1997. – 383 с.

Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – М.: Госполитиздат, 1962. – Т. 33. – 433 с.

Теория государства иправа: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 776 с.

Навроцький В. Чи перебуває українське кримінальне право в стані кризи? // Юридичний вісник України. – 12–18 вересня 2009. – № 37(741). – С. 6.

Дремин В.Н. Криминогенность транзитивных обществ (криминологические последствия распада СССР) // Правове життя сучасної України: Тези доповідей Міжнародної конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу / Відп. ред. д-р юрид. наук проф. Ю.М. Оборотов // Одеська національна юридична академія. – О.: Фенікс, 2009. – С. 603–604.

Нікітін Ю., Григор’єва О. Інструментальна кримінальна агресія та її попередження щодо злочинів проти основ національної безпеки держави. – Науковий вісник. – 2004. – № 5 (27). http://www. asta. edu. ua/vidan/1(27)/Pravo/.


Анотація

Відсутність законоповаги значно знижує ефективність покарання. Держава, яка не справляється зі своїми обов'язками, втрачає підтримку своїх громадян, стає слабким і недієздатним. Надмірне посилення і безпідставне застосування покарань підриває авторитет лідерів держави, а безкарність злочинів може призвести до загибелі держави.


Summary

Absence of respect towards law substantially decreases effectiveness of a punishment. The state, what fails its duties looses support of its citizen, and becomes weak and unable. Unreasonable strengthening of criminal repression destroys states leaders’ reputation, unpunished crime affects perishing of a state.

Схожі:

Коломієць Ю. Ю. Вплив марксистсько-ленінської ідеології на поняття, сутність та зміст кримінальної політики iconСутність та зміст поняття “дослідницька компетентність” М С. Головань1, В . В. Яценко2
Головань М. С. Сутність та зміст поняття “дослідницька компетентність ” / М. С. Головань, В. В. Яценко // Теорія та методика навчання...
Коломієць Ю. Ю. Вплив марксистсько-ленінської ідеології на поняття, сутність та зміст кримінальної політики iconПрограма курсу «валютна політика» Змістовий модуль Економічна сутність та теоретичні засади валютної політики Тема Організаційні засади валютної політики
Поняття валютної політики, її стратегічні І тактичні цілі. Характеристика основних елементів валютної політики, вибір її пріоритетів...
Коломієць Ю. Ю. Вплив марксистсько-ленінської ідеології на поняття, сутність та зміст кримінальної політики iconЗміст та сутність творчої комунікативної позиції майбутнього вчителя
У даній статті автор розглядає зміст та сутність творчої комунікативної позиції майбутніх учителів, аналізує різні підходи до тлумачення...
Коломієць Ю. Ю. Вплив марксистсько-ленінської ідеології на поняття, сутність та зміст кримінальної політики iconПрограма курсу актуальні питання Всесвітньої історії
Старі, ненаучні теоретичні основи І методологічні орієнтири, що будувалися на принципі “класових” цінностей втратили сенс. Справа...
Коломієць Ю. Ю. Вплив марксистсько-ленінської ідеології на поняття, сутність та зміст кримінальної політики iconПитання до заліку міжнародний маркетинг: зміст, поняття І сутність

Коломієць Ю. Ю. Вплив марксистсько-ленінської ідеології на поняття, сутність та зміст кримінальної політики iconЛекція №7 досудове розслідування: поняття, зміст, форми та загальні положення поняття І форми досудового розслідування досудове розслідування це здійснювана
Юридичною підставою для здійснення досудового розслідування є постанова про порушення кримінальної справи. Досудове розслідування...
Коломієць Ю. Ю. Вплив марксистсько-ленінської ідеології на поняття, сутність та зміст кримінальної політики iconІнноваційні процеси в освітньому просторі: доступність, ефективність, якість
У статті розкрито сутність і зміст понять „профілактика правопорушень”, висвітлено основні цілі та принципи профілактичної діяльності,...
Коломієць Ю. Ю. Вплив марксистсько-ленінської ідеології на поняття, сутність та зміст кримінальної політики iconПрограма фахового вступного випробування «Маркетинг»
Поняття та сутність маркетингу. Визначення маркетингу. Концепція управління маркетингом. Цілі та функції маркетингу. Зміст маркетингового...
Коломієць Ю. Ю. Вплив марксистсько-ленінської ідеології на поняття, сутність та зміст кримінальної політики iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій «затверджено»
Поняття та сутність маркетингу. Визначення маркетингу. Концепція управління маркетингом. Цілі та функції маркетингу. Зміст маркетингового...
Коломієць Ю. Ю. Вплив марксистсько-ленінської ідеології на поняття, сутність та зміст кримінальної політики iconО. Ю. Висоцький сутність легітимації політики проблема
Висоцький О. Сутність легітимації політики // Політичний менеджмент. К., 2004. №4 (7). С. 24-34
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи