Балобанова Д. О. Загальні засади теорії криміналізації icon

Балобанова Д. О. Загальні засади теорії криміналізації




Скачати 166.93 Kb.
НазваБалобанова Д. О. Загальні засади теорії криміналізації
Дата11.09.2012
Розмір166.93 Kb.
ТипДокументи

Актуальні проблеми держави та права

// Зб. наук. праць. – О., 2009. – № 47. – с. 145-148


Балобанова Д.О.


ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ТЕОРІЇ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ


Важливе місце в галузі розробки теоретичних засад протидії злочинності належить кримінально-правовій політиці та такому методу її здійснення, як криміналізації.

Теоретичні засади криміналізації в кримінально-правовій доктрині розроблялися такими вченими, як Н. Б. Алієв, А. Д. Антонов, І. М. Гальперин, О. А. Гер-цензон, П. Ф. Гришанін, П. С Дагель, М. І. Загородніков, Г. А. Злобін, 1.1. Капець, С. Г. Келіна, О. І. Коробєєв, В. М. Кудрявцев, Н. Ф. Кузнецова, А. А. Митрофанов, В. О. Навроцький, П. А. Фефелов, М. І. Хавронюк, О. М. Яковлев та інші.

Під теорією (грец. theoria — спостереження, розглядання, дослідження) розуміється система основних ідей в тій чи іншій галузі знання, форма наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності та головні зв'язки в дійсності [1]. Таким чином, теорія розглядається як система знань, об'єднаних конкретною ідеєю. Слід відзначити, що досить часто слово «теорія» трактується значно ширше, розуміючи під собою сукупність багатьох систем основних ідей, які можуть бути навіть протилежними та взаємовиключними.

Теорію криміналізації можна визначити як сукупність знань, що будується на основних напрямках і засобах здійснення кримінально-правового регулювання (кримінальна політика) з використанням певних інструментів (підстави криміналізації), з метою формування та закріплення законодавчої волі по встановленню або скасуванню кримінально-правової заборони. Функцією теорії криміналізації є процес конструювання, побудови нових понять та інститутів кримінального права на підставі вже існуючих концептів.

Вивчаючи різноманітні школи та напрямки, які мали місце в галузі кримінального права та кримінального законодавства в різні періоди часу, ми виокремлюємо загальні ідеї, формалізація яких надає можливість побудувати вчення про ті умови, дотримання яких є необхідним у процесі виявлення та формулювання нових кримінально-правових заборон.

Основними школами та напрямками розвитку кримінального права можна визначити такі: класична школа, позитивістська школа; антропологічна школа, соціологічна школа, «фінальне вчення», «новий соціальний захист», пунітивний підхід, «ресторативна юстиція», «віджілантизм (аболіціонізм)». Відповідно кожна з названих шкіл та напрямків має свою основоположну ідею.

Класична школа —> «немає злочину, немає покарання без вказівки у законі» (догматика та формалізм) [2];

позитивістська школа -> захист суспільства від злочинів, забезпечення його безпеки за допомогою доцільних заходів протидії злочинності на підставі вивчення природних причин злочинності в індивідуумі та в навколишньому середовищі;

антропологічна школа -> при визнанні діяння злочинним має значення особа людини, яка вчинила злочин, тобто індивідуальні фактори (причини, детермінанти) злочинності: «злочинцями народжуються»;

соціологічна школа —> визначення кола злочинних діянь здійснюється не тільки шляхом врахування особистих факторів, але й в більшій мірі соціологічних детермінант злочинності: злочинцем особу робить навколишнє середовище та суспільство;

«фінальне вчення» —> межі кримінальної відповідальності мають визначатися кінцевою направленістю волі особи, яка вчинила злочин [3];

«новий соціальний захист» -> у державі повинна бути розумна кримінальна політика, яка забезпечить захист суспільства та виправлення злочинця [4];

пунітивний підхід —> захист суспільства від злочинців повинен здійснюватися за допомогою застосування жорстких та невідворотних покарань;

«ресторативна юстиція» -> кримінальне право повинно захищати інтереси жертви, потерпілого від злочину;

віджілантизм (аболіціонізм) —> необхідна мінімізація функцій кримінального права.

Криміналізація як процес виявлення суспільно небезпечних форм індивідуальної поведінки, визнання допустимості, можливості та доцільності кримінально-правової протидії ним та фіксації їх в законі як злочинних та караних відбувається в рамках кримінально-правової політики держави. Ця ж політика, в свою чергу, формується під впливом домінуючої в цей час в науці кримінального права відповідної доктрини, що були названі раніше.

Одним з основних інститутів всієї теорії криміналізації є проблема підстав кримінально-правової заборони, тобто тих правоутворюючих факторів, які обумовлюють допустимість, можливість та доцільність визнання суспільно небезпечного діяння злочинним. Ці правоутворюючі фактори відображаються у правосвідомості законодавця, а після цього втілюються в кримінально-правові норми.

Тільки врахування всіх факторів, які впливають на криміналізацію, у їх сукупності та взаємозв'язку, а також дотримання інших умов криміналізації, дозволить прийняти кримінально-правову норму, доцільність видання якої буде обґрунтованою, а ефективність дії — досить високою.

Необхідно розглядати дві групи факторів, що впливають на криміналізацію:

1) підстави кримінально-правової заборони, які слугують об'єктивними передумовами її встановлення;

2) принципи криміналізації, що відносяться до законодавчої техніки.

До підстав кримінально-правової заборони належать:

- суспільна небезпечність — неможливо встановити універсальний критерій, за яким можна було б визначити достатній для криміналізації ступінь суспільної небезпечності. При обговоренні кожної кримінально-правової новели необхідно вирішувати питання про наявність такої у конкретного виду діянь. Суспільною небезпечністю охоплюється наявність досить значної матеріальної або моральної шкоди, що завдається суспільству, яка, в свою чергу, впливає на пеналізацію і не є самостійною підставою криміналізації;

- типовість та достатня розповсюдженість антисуспільної поведінки, але зурахуванням ступеня її суспільної небезпечності;

- динаміка суспільно небезпечних діянь з урахуванням причин та умов, що їх породжують;

- необхідність впливу кримінально-правовими заходами, при цьому потрібно враховувати, що кримінальна репресія — це крайня форма протидії найбільш небезпечним формам девіантної поведінки. Криміналізація діяння доречна тільки тоді, коли не має та не може бути норми, яка б досить ефективно регулювала відповідні відносини методами інших галузей права;

- врахування можливостей системи кримінальної юстиції в протидії тим чи іншим формам антисуспільної поведінки та як їх складова наявність матеріальних ресурсів для реалізації кримінально-правової заборони;

- співрозмірність позитивних та негативних наслідків криміналізації.

Група соціально-психологічних підстав криміналізації, куди відносять рівень суспільної правосвідомості та психології та історичні традиції, які займають особливе місце в механізмі кримінальної законотворчості у зв'язку з тим, що вони безпосередньо вказують законодавцю на обмеження, пов'язані з використанням криміналізації при здійсненні кримінально-правової політики. Визнання діяння кримінально караним повинно бути схвалено суспільством. В кожному конкретному випадку перед введенням чи відміною кримінально-правової заборони необхідним є ретельне вивчення правових уявлень в суспільстві відносно діяння, яке підлягає криміналізації. Однак оцінка суспільних поглядів не повинна обмежуватися тільки правовими ідеями. Необхідним є вивчення історичних, моральних та інших уявлень, які є значними для кожного конкретного випадку.

У процесі криміналізації після вирішення питання про допустимість можливість та доцільність встановлення кримінально-правової заборони наступним етапом є формулювання кримінально-правової норми, що також підкорюється певним правилам та вимогам, які мають назву законодавчої техніки.

Законодавча техніка являє собою систему засобів, прийомів та правил, які використовуються для найбільш точного та послідовного виразу волі законодавця у нормативних актах.

Одна з головних умов оптимальності законодавства зводиться до дотримання вимог його внутрішньої узгодженості, а також до цілого ряду пов'язаних з нею вимог:

- відсутність прогалин закону та зайвості заборони;

визначеність та єдність термінології. Якщо тлумачення змісту чи значення терміна, який міститься у нормативно-правовому акті, може виявитися складним для його адресату, то такому терміну доцільно надати легальне визначення, навіть якщо це призведе до збільшення тексту;

доцільність — можливість створення, зміни та наступного застосування положень кримінального закону, виходячи з потреб суспільства та держави, для досягнення певних цілей, з урахуванням загально правових принципів в чітко встановлених законодавчих межах, що виявляється в побудові норм кримінального закону, визначенні їх структури, місця розташування в самому кримінальному законі та встановлення співвідношення з іншими положеннями Кримінального кодексу.

Тільки при умові комплексного застосування викладеної системи факторів та знань, які утворюють теорію криміналізації, можливе отримання позитивного результату при створенні чи вдосконаленні кримінального законодавства.


Література

Философский словарь / под ред. И. Т. Фролова. — М. : Изд-во полит, лит., 1981. — С. 366.

Решетников Ф. М. Уголовное право буржуазных стран. Вып. 2. «Классическая» школа и антрополого-социологическое направление. — М., 1966. — С. 3.

Решетников Ф.М. Уголовное право буржуазных стран. Вып. 3. Современные буржуазные уголовно-правовые теории. — М., 1967.

Ансель М. Новая социальная защита (гуманистическое движение в уголовной политике): пер. с фр. / под ред. А. А. Пионтковского. — М. : Прогресс, 1970.

Анотація

У статті викладається система основних факторів та знань, які утворюють теорію криміналізації з позиції пануючої ідеології раціоналізму кримінально-правової доктрини. Зроблено висновок, що тільки за умов прийняття до уваги усіх існуючих факторів можливе отримання позитивного результату при створенні чи вдосконаленні кримінального законодавства.

Ключові слова: теорія криміналізації, законодавча техніка.

Summary

The main ideas of criminalization theory that are connected with state of criminal policy and ideology, main criminal-legal paradigms and legal techniques are analyzed in this article. Author proposes her way of viewing on modern theory of criminalization upon rationalysm concept.

Keywords: theory of criminalization, legal techniques.


^ Актуальні проблеми держави та права

// Зб. наук. праць. – О., 2010. – № 54. – с. 93-98


Балобанова Д.О.


Історичний процес формування суспільної небезпечності діяння як підстави криміналізації


Актуальність дослідження процесів криміналізації обумовлена існуючими на сучасному етапі реформування права та законодавства України проблемами, пов’язаними зі створенням науково обґрунтованого кримінального закону України. Розглядаючи процес криміналізації необхідно виділяти дві групи факторів, що впливають на неї: 1) підстави кримінально-правової заборони, що служать об’єктивними передумовами її встановлення; 2) принципи криміналізації, що відносяться до законодавчої техніки.

Підставам криміналізації, як об’єктивним передумовам її встановлення, приділяли увагу в своїх працях такі вчені, як Г.З. Анашкін, А.Д. Антонов, І.М. Гальперін, П.С. Дагель, Г.А. Злобін, М.І. Ковальов, О.І. Коробєєв, В.М. Кудрявцев, В.О. Навроцький, В.О. Туляков, П.А. Фефелов та інші.

Серед юридико-кримінологічних підстав криміналізації суспільна небезпека займає домінуюче положення. Під нею розуміється „об’єктивна властивість діяння, яка визначається тією шкодою, яку це діяння спричинює або може спричинити суспільству” 1, 69; 2, 51. Ще Ч. Беккаріа відзначав, що „единим та істиним виміром злочинів є шкода, яку вони завдають нації” 3, 223. Сказане означає, що ті або інші діяння забороняються кримінальним законом саме тому, що вони суспільно небезпечні, і аж ніяк не стають суспільно небезпечними лише тому, що забороняються. Критерієм розмежування злочинів і проступків служить ступінь суспільної небезпеки.

Вплив суспільної небезпеки в різних її проявах на встановлення кримінально-правової заборони можна дослідити з найдавніших часів на прикладах нормативних актів різних періодів розвитку Української держави.

Формулювання „суспільно небезпечні діяння” у нашому законодавстві вперше було включено в ст.17 Декрету про суд № 2, виданого 18 лютого 1918 р., для визначення передумови відповідальності неповнолітніх, але не одержала в цьому декреті належного розвитку. Деякі інші декрети також не обмежувалися формальною констатацією оголошення діяння злочинним, а включали у формулювання злочинів вказівку на небезпеку, шкідливість конкретного діяння, тобто містили матеріальне визначення даного конкретного діяння. Керівні засади з кримінального права РСФСР 1919 р. визначали злочин як діяння, соціально небезпечне для пануючої системи відносин.

Характер суспільної небезпеки насамперед залежить від цінності того блага, якому заподіюється шкода конкретним людським вчинком, тобто від цінності тих або інших суспільних відносин. За допомогою норм кримінального права охороняються найбільш важливі суспільні відносини. Інші охороняються за допомогою інших заходів впливу, а не шляхом застосування покарання. Цінність групи суспільних відносин визначається законодавцем на момент прийняття закону залежно від конкретних умов життя суспільства в той або інший період. Наприклад, у Руській Правді були відбиті тільки 2 види злочинів: проти особи (вбивство, тілесні ушкодження, образи, побої) і власності (розбій, крадіжка, порушення земельних меж, незаконне користування чужим майном).

Статути Великого князівства Литовського 1566 р. і 1588 р. передбачали вже складну систему злочинів, які поділялися на види залежно від суспільних відносин, що охороняються, і їхньої цінності: злочини проти релігії; політичні злочини; державні злочини, які поділялися на злочини по службі й злочини проти порядку управління; злочини проти особи; злочини проти майнових прав; злочини проти моральності та родини [4, 87-88]. Право Запорізької Січі поділяло злочини на державні, проти православної віри, військові, проти порядку управління та суду, проти особи, майнові, проти моралі. Кримінальний кодекс Австрії 1852 р., що діяв на території Галичини й Буковини, поділяв злочини на публічні, спрямовані проти монарха, держави, посадових осіб і релігії, і приватні [5, 489].

Всі злочини в КК 1927 р. підрозділялися на спрямовані проти основ радянського ладу й тому визнані найнебезпечнішими та на всі інші. Залежно від цього строго диференціювалася відповідальність.

Крім цінності блага при вирішенні питання про визнання або невизнання діяння злочином, враховується характер посягання, тобто спосіб, яким заподіюється шкода. Злочинами визнаються тільки такі посягання, які за своїми об’єктивними властивостями можуть заподіяти суттєву шкоду благу, що охороняється. Наприклад, майновим правам, які розглядаються як об’єкт посягання, можуть завдати шкоди діяння, що носять характер крадіжки, грабежу, розбою, вимагання, шахрайства, привласнення або розтрати, знищення або пошкодження майна. Ці діяння законом визнаються злочинними. Але шкода майновим правам може бути заподіяною і діяннями, що носять інший характер. Такі діяння законодавець не вважає злочинами. Розмежування злочинного й незлочинного за способом вчинення злочину було відомо ще праву Запорізької Січі, де під розбоєм розумівся раптовий озброєний напад на перехожих на дорозі за межами міста або села та грабіж їхнього майна, а грабежем визнавалося відверте заволодіння чужою річчю з метою привласнення. Спосіб виступав критерієм криміналізації в законодавстві революційного періоду 1917-1919 рр. – незаконний збут або придбання золота й платини в сирому вигляді, а також у злитках; застосування самостійно або з порушенням відповідних правил понаднормових робіт.

Суспільна небезпека діяння залежить і від інших обставин, які супроводжують вчинення діяння. Такими обставинами можуть бути час, місце, обстановка, засоби вчинення злочину. Ці обставини в усі часи враховувалися законодавцем при розробці складів злочинів. Наприклад, широка редакція Руської Правди говорила про крадіжку майна із закритого приміщення (тобто про крадіжку майна, що спеціально охороняється), що каралося підвищеними штрафами. Вчинення діяння поза зазначеного в законі часу, місця, обстановки й т.п. може не вважатися злочином.

Важливе значення для відмежування злочинного від незлочинного має характер і розмір заподіяної шкоди. Наприклад, ясного розуміння ступеня шкоди в Руській Правді не було, тому можна говорити про принцип казуальності: в акті перераховуються випадки порушення тілесної недоторканності з конкретними штрафами, але без спроб узагальнення. У праві Запорізької Січі крадіжка розрізнялася як звичайна (таємне заволодіння чужою річчю, вартість якої не перевищувала 20 рублів з метою присвоєння) і кваліфікована (майно вартістю понад 20 рублів, державні гроші). Тимчасовий уряд в 1917 р. встановив можливість залучення до відповідальності осіб, не тільки винних у посяганні на „повалення” органів верховної влади, але й тих, хто посягав на „позбавлення можливості їх (тобто органів влади) здійснювати таку”. У кримінальному законодавстві революційного періоду суспільна небезпека також найчастіше визначалася погрозою настання шкідливих наслідків або їхнім дійсним настанням (шпигунство, заподіяння збитків скарбниці під час перевезення залізницею).

Суспільна небезпека є ознакою, що відноситься до злочину в цілому, а не тільки до діяння. Тому як один із критеріїв оцінки ступеня суспільної небезпеки використовується характеристика суб’єкта посягання. Ряд ознак, що відносяться до суб’єкта, можуть впливати на розмежування злочинних діянь від незлочинних і оцінку ступеня небезпеки злочинів того самого виду. Такими ознаками є вік, посадовий стан, стійкість злочинної установки.

Наприклад, необхідно розрізняти ступінь суспільної небезпеки діянь, вчинених дорослими й неповнолітніми. „Права, за якими судиться малоросійський народ” (1740 р.) суб’єктами злочинів визнавали осіб, які досягли 16-літнього віку. За всіх часів вік кримінальної відповідальності був проявом доцільності криміналізації або декриміналізації. КК УРСР 1927 р. підвищив до 16 років вік, з настанням якого стала можливою кримінальна відповідальність. Але вже постановою ЦВК РНК СРСР від 7 квітня 1935 р. була встановлена кримінальна відповідальність неповнолітніх з 12-літнього віку за вчинення ними декількох видів злочинів. Основи кримінального законодавства СРСР і союзних республік 1958 р. піддали суттєвому скороченню сферу кримінально-правового впливу у відношенні неповнолітніх, у тому числі, був підвищений вік, по досягненню якого можлива кримінальна відповідальність.

Посадове положення особи або інший правовий статус такої особи в деяких випадках дозволяє вчиняти таке суспільно небезпечне діяння, що не може бути вчинене особою, яка не має такого статусу, або, будучи вчиненим особою, яка не займає такого положення, не заподіює великої шкоди благам, що охороняються законом.

За Руською Правдою суб’єктами злочинів могли бути вільні люди. Будь-який злочин мав на увазі виплату штрафів і майнові стягнення, для чого була потрібна наявність власності. Холопи, самі будучи різновидом власності, такої не мали, а майнову відповідальність за них несли їхні хазяї (платили штраф, але й могли віддати як компенсацію винного холопа) [6, 112]. Польсько-литовське законодавство XVI ст. суб’єктом злочину визнавало будь-яку вільну або феодально-залежну людину, починаючи з 14-літнього віку за Статутом Великого князівства Литовського 1566 р. й з 16-літнього віку – за Статутом 1588 р. [7, 32]. Уложення про покарання кримінальні та виправні 1885 р. зберігало кримінальну відповідальність сільських, єврейських громад, тобто колективну відповідальність.

Законодавство революційного періоду (1917-1919 рр.) нерідко передбачало кримінальну відповідальність тільки певної категорії суб’єктів, чия соціально-політична характеристика вказувалася в нормах (ухилення від обліку та мобілізації фахівців сільського господарства; ухилення колишніх працівників гірського нагляду від реєстрації). До кримінальної відповідальності за здійснення приблизно половини всіх діянь, оголошених злочинними в розглянутий період, притягалися тільки спеціальні суб’єкти. З огляду на посилення боротьби з військовими злочинами та порушеннями декретів про військову службу в період громадянської війни, законодавство цього періоду прирівнювало до військового за суб’єктом діяння, вчинені робітниками та службовцями (наприклад, до дезертирів прирівнювалися особи, які ухиляються від трудової мобілізації).

Суспільна небезпека діяння та особи може характеризуватися стійкістю злочинної установки, яка зовні проявляється в кількаразовому вчиненні злочину. За КК УРСР 1960 р. у деяких випадках малозначні правопорушення визнавалися злочинними тільки при повторності або неодноразовості їхнього вчинення.

На оцінку суспільної небезпеки злочину впливає характер психічного ставлення особи до своїх дій і наслідків цих дій. Вітчизняна кримінально-правова політика як однією з основних ідей проголошує відповідальність тільки за винне вчинене діяння (ст.11 КК). Своє закріплення цей принцип одержав ще в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1885 р., де, крім того, були визначені ознаки й форми вини, обставини, що виключають винність.

Статути Великого князівства Литовського 1566 р. і 1588 р. розрізняли умисні й неумисні злочини, при цьому намір вчинити політичний злочин завжди вважався кримінальним діянням. У праві Запорізької Січі злочини ділилися на умисні, необережні і випадкові, хоча чітких критеріїв визначення форми вини ще не було встановлено. За австрійським кримінальним кодексом 1852 р. злочини могли бути вчинені з наміром і без наміру, за що винні несли відповідальність у різному обсязі. Кримінальний кодекс Зводу законів Російської імперії встановлював відповідальність при наявності умислу, наміру або необережності. Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. встановлювало відповідальність за вчинення тяжких злочинів, злочинів і проступків як при наявності умислу, так і при вчиненні їх з необережності, але для проступків, вчинених з необережності, у декількох зазначених випадках відповідальність не застосовувалася.

Ступінь суспільної небезпеки діяння залежить не тільки від наявності вини і її форми, але від мети, що ставив перед собою злочинець, і мотиву, яким він керувався, вчиняючи діяння. Тому те саме діяння залежно від мети й мотиву може бути злочином, а може або не бути ним, або підпадати під ознаки іншого складу злочину. У тексті широкої редакції Руської Правди вже проглядаються мотиви злочинів: згадується випадок вбивства „на пиру явно”, що має на увазі ненавмисне, відкрите вчинене вбивство (а „на пиру” – значить ще й у стані сп’яніння), і вбивство „на разбое без всякой ссоры” – розбійне, корисливе, навмисне вбивство, за яке могла призначатися вища міра покарання [8, 224]. У революційному законодавстві ознаки суб’єктивної сторони посягання в деяких випадках використовувалися як критерії криміналізації: форма вини (навмисне псування майна, що належить республіці), ціль (злом радянських і громадських складів з метою незаконного розкрадання, провіз продуктів з метою спекуляції). Тенденція на пом’якшення мір кримінального покарання за злочини, не обумовлені низинними мотивами, особливо чітко виразилася в процесі створення КК УРСР 1927 р., викликавши декриміналізацію низки злочинних діянь.

У цілому суспільну небезпеку можна визначити як об’єктивну (матеріальну) ознаку злочину, що виражає його небезпеку для суспільства й полягає в заподіянні або погрозі запоaдіяння шкоди інтересам, які охороняються правом [9, 67].

Важливо мати на увазі, що встановити універсальний критерій, за яким можна було б визначити достатній для криміналізації ступінь суспільної небезпеки, практично неможливо. Принцип суспільної небезпеки вказує на необхідність під час обговорення кожної кримінально-правової новели вирішувати питання про наявність такої в конкретного виду діянь: „…Принцип суспільної небезпечності вказує на той вихідний пункт руху пізнання, від якого воно повинно відправлятися при дослідженні питань обґрунтованості криміналізації діяння” 10, 217. Необхідно відзначити особливість даного принципу, що складається в тому, що ступінь суспільної небезпеки може виявитися недостатнім для криміналізації, але не може бути занадто великим.


Література:

Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. – Владивосток: Изд-во ДВГУ, 1987. – 268 с.

Филимонов В.Д. Криминологические основы уголовного права. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1981. – 214 с.

Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Сост. И предисл. В.С. Овчинского. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 184 с.

История государства и права России. Учебник / Отв.ред. Ю.П. Титов. – М.: Проспект, 2001. – 544 с.

История Украинской ССР: в 10т. Т.1. – К.: Изд-во АН Украинской ССР, 1953. – 838 с.

Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – 640 с.

Памятники русского права. Вып.4. – М.: Госюриздат, 1955. – 632 с.

Петров И.В. Государство и право Древней Руси 750-980гг. – СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2003. – 413 с.

Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К., Х.: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.

Основания уголовно-правового запрета: Криминализация и декриминализация / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.М. Яковлева. – М.: Наука, 1982. – 304 с.


Анотація

Серед юридико-кримінологічних підстав криміналізації суспільна небезпека займає домінуюче положення. Вплив суспільної небезпеки в різних її проявах на встановлення кримінально-правової заборони можна дослідити з найдавніших часів на прикладах нормативних актів різних періодів розвитку Української держави.

Ключові слова: криміналізація, небезпека


Summary

Among the juridical-criminological basis of criminalization, the social danger is dominant. The influence of social risk in its various manifestations on establishment the criminal prohibitions, can be explored from the ancient times on the examples of legislation from different periods of the Ukrainian state.

Key words: сriminalization, danger

Схожі:

Балобанова Д. О. Загальні засади теорії криміналізації iconЕкзаменаційні питання з «Соціології» на 20012-2013 н р
Типи соціологічних теорій (загальні, спеціальні, галузеві, макросоціологічні теорії, мікро соціологічні теорії тощо)
Балобанова Д. О. Загальні засади теорії криміналізації iconСемінар Тема. Лінгвістичні засади методики навчання дітей української мови (2 год.)
Загальні питання, засади методики навчання української мови в дошкільному навчальному закладі
Балобанова Д. О. Загальні засади теорії криміналізації iconМетодичні рекомендації щодо нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади 2001 р червень розділ загальні засади, види І юридична сила нормативно-правових актів
Розділ загальні засади, види І юридична сила нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади
Балобанова Д. О. Загальні засади теорії криміналізації iconЗагальні засади виробничого менеджменту 23
План лекційних занять з курсу: «Обладнання та технологія кулінарного виробництва» (денна) 7
Балобанова Д. О. Загальні засади теорії криміналізації iconВступ до теорії ймовірностей. Основні поняття
В наш час методи теорії ймовірностей широко застосовуються в теорії надійності, теорії масового обслуговування, теорії інформації,...
Балобанова Д. О. Загальні засади теорії криміналізації iconV. Плани семінарськиХ занять
Зм І. Теоретико-методологічні засади сучасної теорії фізичного виховання дітей дошкільного віку
Балобанова Д. О. Загальні засади теорії криміналізації iconПрограма актуальні проблеми теорії фізичного виховання дітей дошкільного віку для спеціальності 010101 Дошкільне виховання
Зм І. Теоретико-методологічні засади сучасної теорії фізичного виховання дітей дошкільного віку
Балобанова Д. О. Загальні засади теорії криміналізації iconВитяг розділ I загальні засади стаття 3
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження І забезпечення прав І свобод
Балобанова Д. О. Загальні засади теорії криміналізації iconВитяг розділ I загальні засади стаття 3
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження І забезпечення прав І свобод
Балобанова Д. О. Загальні засади теорії криміналізації iconVІ. Завдання для самостійної роботи
Зм І. Теоретико-методологічні засади сучасної теорії фізичного виховання дітей дошкільного віку
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи