Полянський Є. Ю. Деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства icon

Полянський Є. Ю. Деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства




Скачати 224.52 Kb.
НазваПолянський Є. Ю. Деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства
Дата11.09.2012
Розмір224.52 Kb.
ТипЗакон

Актуальні проблеми держави та права

// Зб. наук. праць. – О., 2009. – № 55. – с. 79-84


Полянський Є.Ю.


Деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства


У даний час кримінальне законодавство України є надзвичайно нестійким: зміни до Кримінального кодексу вносяться по декілька разів на рік, при тому їх переважна більшість стосується саме кримінально-правових санкцій. Але ж конструктивні новації, які можуть складатися із квінтесенції досвіду застосування кримінально-правових норм та інститутів у країнах з розвинутою правовою системою, на жаль, залишаються поза увагою законодавчої влади України.

Дійсно, останнім часом зміни, що вносилися до кримінального законодавства України, були не більше ніж косметичними. Хоча при цьому публікації у пресі та наукових виданнях, навпаки, наголошували на активному ході процесу переосмислення інститутів кримінального права у зв'язку із новим баченням суспільних цінностей, прагненням України до євроінтеграції, необхідністю подолання прогалин у праві. Зокрема, загальний напрям цього процесу завдавався «Планом заходів щодо виконання обов'язків і зобов'язань України, що випливають із її членства у Раді Європи», затвердженого Указом Президента України від 20 січня 2006 р. № 39/2006 та ін [1; 4]. На жаль, є цілком зрозумілим, що поставлені завдання не були реалізовані.

Перед науковцями постає нагальне питання: у чому саме полягає недосконалість вітчизняного кримінального права? Є всі підстави погодитися із В. Навроцьким, який у статті «Чи перебуває українське кримінальне право у стані кризи?» ґрунтовно доводить неспроможність чинного законодавства забезпечити додержання та реалізацію загальних принципів, що складають основи кримінального права.

Система призначення покарань, діюча на засадах, закріплених у Кримінальному кодексі України, на жаль, також не в змозі протистояти сучасним суспільно-політичним реаліям, які заважають обґрунтованому та справедливому застосуванню кримінальних покарань. Одним із чинників, що негативно впливає на обстановку в цій сфері, є надвисокий рівень корупції, у тому числі у гілці судової влади.

Недоліки системи вітчизняного кримінального права звичайно є суттєвими, проте не настільки, щоб піддаватися волюнтаристським закликам про відмову від існуючих правових традицій та безоглядно копіювати іноземні правові інститути. Прикладом такого самоцільного запозичення є пропозиції про встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб. Відповідальність колективних суб'єктів суперечить вітчизняній кримінально-правовій доктрині та загалом є сумнівною з позицій значної кількості іноземних науковців. Досить сміливі думки були виказані в літературі стосовно реформування системи призначення покарань у вітчизняному кримінальному праві. Зокрема, висловлювалися ідеї створення спеціалізованого органу судової влади за прикладом Федеральної комісії з призначення покарань США [2; 3-4]. Проте негативним наслідком переходу до такої моделі призначення кримінальних покарань безумовно стане надмірна формалізація процесу застосування кримінально-правових санкцій, що привнесе більше негативу, ніж раціональності. Якщо навіть підтримувати позицію про доцільність створення спеціалізованого органу влади із узагальнення досвіду та регулювання призначення покарання, то де-факто Пленум Верховного Суду України саме і є таким органом, тому у створені будь-якого іншого немає потреби. Тому може йтися лише про збільшення його ролі у формуванні практики застосування кримінальних покарань.

Але все ж таки теорією та практикою американського права був набутий величезний досвід у досліджуваній сфері, виважене використання якого спроможне якісно модифікувати окремі інститути вітчизняного кримінального права. На наш погляд, спочатку необхідно звернутися до характеристики стану його окремих елементів. Так, системі призначення покарання, яка склалася в чинному кримінальному законодавстві України, притаманний поміркований ступінь формалізації. По-перше, судова дискреція безумовно обмежена межами санкцій, які взагалі не можуть бути перевищені при призначенні покарання, крім випадків, безпосередньо передбачених законом. По-друге, із внесенням до Кодексу змін та доповнень у квітні 2008 року, були встановлені окремі правила призначення покарань - ч. 2 ст. 68 та ст. 69-1. Крім того, формальні елементи в тексті закону містилися і раніше, зокрема це частини 2 ст.ст. 70 та 71 - у випадках призначення покарань за сукупністю злочинів та вироків.

Спрямованість покарання на досягнення визначених цілей безпосередньо характеризує саму його сутність. Відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України, цілями покарання є саме кара за вчинення злочину, виправлення винного, а також запобігання вчиненню злочинів у майбутньому.

Що стосується такої мети покарання, як виправлення, то, на жаль, необхідно констатувати її суто декларативний характер, який не знаходить відображення у реальності. Види покарань, встановлені у ст. 51 Кримінального кодексу, не можуть забезпечити необхідний реабілітаційний вплив на засудженого. Кримінальний кодекс УРСР 1960 року також передбачав за мету перевиховання особи, проте в подальшому від такої мети покарання кримінально-правова доктрина відмовилася. На те були підстави: нерозумно вважати можливим перевиховання людини із сформованим світовідчуттям, якщо ступінь її десоціалізації є суттєвим.

На жаль, в існуючих умовах вітчизняної кримінально-виконавчої системи виправлення засуджених також неможливо. На практиці «виправлення» начебто є реальністю лише у випадках, коли особа вчинила злочин у результаті збігу обставин і фактично є випадковим злочинцем, тому факту негативної оцінки її діяння з боку суспільства вже було достатньо для відмови від припущення злочинної поведінки в майбутньому. У будь-яких інших випадках мають бути реалізовані реабілітаційні програми, під час участі в яких засуджені отримають психологічну допомогу, необхідну професійно-технічну чи іншу освіту, і головне - на момент звільнення із пенітенціарного закладу вони будуть забезпечені житлом та роботою. Інакше усі зусилля в даній сфері виявляться марними.

Кримінально-правова доктрина США вважає захист суспільства від потенційної небезпеки однією із основних цілей кримінального покарання. Але ж у вітчизняному кримінальному праві ця мета не знайшла свого відображення - чи є вона насправді актуальною?

Захист суспільства є відносним поняттям, яке може розумітися як досить широко, так і в вузькому сенсі. Широке розуміння заходів соціального захисту навіть припускає можливість застосування певних обмежень кримінально-правового характеру до осіб, які ще не скоїли злочин, але своєю антисоціальною поведінкою демонструють виникнення умислу. В узькому контексті йдеться лише про ізоляцію від суспільства небезпечних злочинців, які раніше неодноразово скоювали тяжкі насильницькі злочини Питання кримінально-правових заходів безпеки дедалі більше привертає до себе увагу вітчизняних науковців. Зокрема, цій проблематиці було присвячено дисертаційне дослідження І. Горбачової [3; 4-5]. Застосування заходів безпеки передбачено кримінальним законодавством багатьох країни, проте імплементація такого досвіду у вітчизняне право викликає забагато питань, які мають спочатку бути вирішені.

Не можна не погодитися з концепцією зіставлення вагомості об'єктів кримінально-правової охорони, покладеною в основу кримінально-правової доктрини США. Американське право вважає саме насильницькі злочини проти особи найбільш небезпечними та найсуворіше караними. Це відповідає і конституційному декларуванню життя та здоров'я особи як найвищих соціальних цінностей у вітчизняному праві. На жаль, кримінальне законодавство України в реальності не спрямоване на захист цих цінностей, а частіше обслуговує інші завдання, обумовлені політичною та соціально-економічною нестабільністю у державі.

За певних обставин мета захисту від небезпечних злочинців конкурує із принципом справедливості, тому ідеї забезпечення безпеки суспільства заходами кримінальної відповідальності завжди мають реалізовуватися в законодавстві максимально обачно. Спрямування покарання в цьому напрямі дозволяє суттєво зменшити рівень насильницької рецидивної злочинності, що доведено дослід­женнями судової статистики США. Сучасна кримінологія, хоча й наголошує на неможливості прогнозування поведінки особи у майбутньому, проте свідчить, що рівень рецидиву насильницьких злочинів є надвисоким. З одного боку, можна пропонувати як панацею суто «американський» спосіб кримінально-правового захисту суспільства, який знайшов своє відображення у «Правилі трьох помилок» - нормах кримінального закону, що дозволяють призначати довічне позбавлення волі за будь-який умисний злочин, вчинений втретє. Але ж право США має значно більш ефективні механізми, які не пов'язані із надмірним застосуванням кримінально-правової репресії та забезпечують призначення справедливого покарання. На нашу думку, до них слід віднести окремі критерії, які враховуються при призначені покарання, та додаткові заходи, які реалізуються на стадії застосування кримінально-правових санкцій. Проте їх дослідження набуває значно більшої цінності за умов проведення порівняльного аналізу із відповідними елементами системи призначення покарань у кримінальному праві України.

Так, привертають до себе увагу загальні засади призначення покарання, передбачені ст. 65 Кримінального кодексу України. У пунктах 1 та 2 першої частини цієї статті йдеться про визначення покарання у межах кримінально-правових санкцій, з обов'язковим застосуванням положень Загальної частини Кодексу. Але положення, наведені далі у тексті, на нашу думку, не повною мірою відображають критерії, які б було доцільно враховувати. Ступінь небезпеки вчиненого діяння, характеристика особи винного, наявність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин безперечно є визначальними для правильного застосування кримінально-правової санкції, але ж немає жодної вказівки про те, як саме визначати ступінь небезпеки злочину, а також яким чином має оцінюватись попередня кримінальна активність винного. Невизначеність цих критеріїв сприяє проявам зловживання повноваженнями з боку суддів, надаючи їм можливість на свій розсуд оцінювати небезпеку особи злочинця, та її співвідношення із ступнем винності у вчиненні злочину.

З урахуванням досвіду призначення кримінальних покарань у США, необхідно зауважити на ключовому значені характеристики попередньої злочинної діяльності особи для визначення кримінального покарання. Саме цей фактор покладений в основу формалізації системи кримінально-правових санкцій на федеральному рівні, а також посідає провідне місце у відповідних кримінально-правових системах штатів. На нашу думку, характеристика особи винного саме є тим критерієм, за яким було би доцільно провести часткову формалізацію системи призначення покарання у кримінальному праві України. Таким чином, були би створені певні правила призначення покарання, завдяки яким були би упорядковані підходи щодо оцінки характеристики особи винного, а також більш ефективно реалізовувалися цілі покарань.

Кримінально-правова доктрина США розглядає факт наявності засуджень за вчинення злочинів у минулому передусім з позицій посилення репресії та обходить стороною питання про пом'якшення покарання у разі скоєння злочину уперше. Застосування такого подвійного стандарту, звичайно, не є виправданим.

На наш погляд, у разі відсутності обставин, що підвищують суспільну небезпеку вчиненого злочину, покарання за вчинений вперше злочин має дорівнювати мінімального розміру, передбаченого санкцією кримінально-правової норми. Суворіше покарання у межах санкції раціонально призначати лише у разі наявності обставин, передбачених законом як обтяжуючі покарання. З іншого боку, адекватною реакцією на вчинення рецидиву злочинної поведінки має бути призначення покарання на рівні максимальної межі санкції, яке може бути декілька знижено за умов наявності пом'якшуючих обставин. Таким чином, у кримінальне законодавство України може бути впроваджений досить простий механізм, який забезпечить помірковану формалізацію призначення покарання за критерієм активності кримінальної поведінки особи.

Також декілька з іншого боку можна подивитися на роль інституту судимості у забезпечені оптимального функціонування системи призначення покарання. За кримінальним законодавством України строки погашення судимості складають від одного до восьми років. Судимість, як правовий стан, зумовлює обмеження певних прав особи, а також впливає на підвищення покарання у разі вчинення рецидиву злочину. У свою чергу, законодавству США не відоме поняття судимості як правового стану. Юридичне значення має лише факт засудження особи у минулому, якщо не сплинув встановлений законом строк давності. Такі терміни в середньому складають 10 років у разі вчинення тяжкого злочину, та 5 - у разі скоєння іншого. Крім того, у деяких штатах, наприклад у Алясці, законодавство передбачає обов'язкове застосування пробації після відбуття покарання за вчинення тяжкого злочину, при цьому термін пробації може сягати 10-25 років.

На наш погляд, тривалі строки давності врахування попередніх засуджень є виправданими: вони мають додатковий запобіжний ефект, проте жодним чином не визначають додаткових обмежень прав особи, тим самим сприяючи забезпеченню захисту суспільства від потенційної небезпеки у майбутньому, а також зниженню рецидивної злочинності, особливо у сфері вчинення насильницьких злочинів.

Виправний вплив альтернативних видів покарань може бути підвищений у разі їх призначення разом із відстроченим покаранням у виді позбавленням волі. Таке покарання має надзвичайно високий превентивний вплив та задовольняє з позицій економного застосування заходів кримінальної репресії. У кримінальному праві США інститут відстрочених покарань відіграє одну із ключових ролей у процесі посилення ефективності застосування заходів кримінально-правового впливу. Обмеження та застереження, створювані альтернативними видами покарання часто можуть виявитися недостатніми, що легко компенсується за умов наявності для засудженого перспективи потрапити за грати. З позицій вітчизняного законодавства це можна було би назвати поєднанням покарання із обмеженнями, передбаченими ст. 75 Кримінального кодексу України. На жаль, закон не передбачає такої опції призначення покарання, адже її існування було би доречним.

Підводячи підсумок, слід ще раз наголосити на особливому значенні результатів порівняльних наукових досліджень для обрання раціональних напрямів подальшого розвитку вітчизняного кримінального законодавства. Досвід, набути у США науковцями та практиками, є яскравим прикладом пошуку оптимальних юридичних конструкцій шляхом спроб і помилок, що надає можливість уникнути останніх та скористатися його найкращими набутками.


Література

Хавронюк М.І. Цілі та напрямки гуманізації кримінального законодавства України відповідно до Європейських стандартів // Вісник центру суддівських студій. - 2006. - № 9.

Сахарук Т.В. Загальні засади призначення покарання за кримінальним правом України та зарубіжних країн: порівняльний аналіз : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. - Харків, нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2006.

Горбачова І.М. Заходи безпеки у кримінальному праві: порівняльно-правовий аналіз : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. - Одесса 2008.

Анотація

Полянський Є.Ю. деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства. - Стаття.

У статті висвітлюється питання використання деяких кримінально-правових інститутів США у процесі подальшого вдосконалення вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність. Висвітлюються наявні недоліки чинного кримінального законодавства України та пропонуються шляхи їх подолання.

^ Ключові слова: кримінальне законодавство, кримінально-правові інститути США, кримінальне покарання.

Summary

Polyanskuy E.J. Some questions of improvement of home criminal legislation.

- Article.

Certain US criminal institutions implementation into criminal law of Ukraine is being considered it the article. Existing disadvantages of valid Ukrainian criminal legislation are reviewed, the ways of their overcoming are proposed.

^ Key words: criminal law, penal institutions of the United States, criminal penalties


Актуальні проблеми держави та права

// Зб. наук. праць. – О., 2009. – № 47. – с. 85-91

Полянський Є.Ю.


^ РЕФОРМУВАННЯ ВІТЧИЗНЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ З УРАХУВАННЯМ ІНОЗЕМНОГО

ДОСВІДУ ЗАСТОСУВАННЯ ФОРМАЛІЗОВАНИХ САНКЦІЙ


У даний час в Україні відбувається переосмислення і реформування кримінального законодавства, викликане зміною суспільних цінностей, прагненням України до євроінтеграції, а також необхідністю заповнення прогалин, які існують у чинному кримінальному законодавстві. Зокрема, відповідно до Плану заходів щодо виконання обов'язків і зобов'язань України, що випливають із її членства у Раді Європи, затвердженого Указом Президента від 20 січня 2006 р. № 39/2006, для забезпечення верховенства права пропонується проведення подальшої гуманізації кримінального законодавствах [1].

Наприклад, М. І. Хавронюк виділяє два напрямки гуманізації кримінального законодавства України:

Створення системи покарань, що сприяла б максимально повному захисту людини, її життя і здоров'я, а також усіх її конституційних прав.

Створення системи покарань та інших кримінально-правових заходів, яка служила б, у першу чергу, цілям виправлення винної особи і запобігання скоєнню нею нових злочинів.

Можна вважати, що більш доцільним було б вживання терміна «раціоналізація» законодавства, ніж терміна «гуманізація». При цьому треба визнати правильною точку зору М. І. Хавронюка про те, що покарання повинне бути адекватним злочину.

Чинний КК України передбачає караність ряду діянь, що варто було б віднести до адміністративних правопорушень. Як уже зазначалося раніше, законопроекти про реформування кримінального законодавства передбачають декриміналізацію ряду діянь, а також перегляд санкцій статей Особливої частини КК. У той же час значно менше уваги приділяється реформуванню положень Загальної частини Кримінального кодексу. Проте можна вважати, що раціоналізація застосування кримінальних покарань може бути досягнута двома шляхами:

реформуванням системи покарань;

реформуванням системи призначення покарань.

Варто зазначити, що ревізія системи призначення покарання ускладнена непослідовністю проведення реформ правосуддя в цілому. У даний час політика держави у сфері побудови системи незалежної судової влади явно свідчить про спрямованість на створення для суддів умов, що максимально забезпечують їхню незалежність. Можна констатувати, що створення для суддів умов найбільшого сприяння негативно позначається на корумпованості судової влади в цілому, що обумовлює застосування суддями кримінального закону, найчастіше керуючись своїми особистими інтересами, а зовсім не прагненням застосувати до злочинця справедливе й адекватне покарання. Одним з варіантів протидії зловживанню владою з боку суддівського корпусу є впровадження у вітчизняне кримінальне законодавство формалізованих санкцій.

Прикладами практичного застосування формалізованих санкцій могли б послужити, як мінімум, дві системи призначення покарання: федеральна си­стема призначення покарання США і відповідна система Російської Федерації.

Ці системи мають мало подібних рис, однак володіють одною загальною відмінною рисою у порівнянні із системою призначення покарання України, а саме — іншим баченням повноважень суду щодо призначення покарання. Зокрема, кримінальний кодекс РФ 1996 p. передбачає для суддів лише деякі обмеження у сфері призначення покарання, законодавство США максимально обмежує суддівський розсуд. У свою чергу, система призначення покарання України, на перший погляд, надає суду можливості для призначення гуманного покарання, економії мір заходів кримінальної репресії, а також для виправлення засудженого. Проте недолік вітчизняної системи призначення покарання приховано саме у наданні суду занадто широких повноважень у сфері визначення виду і розміру покарання.

Можна вважати, що раціоналізація системи призначення покарання у кримінальному законодавстві України може бути проведена у такі способи:

а) частковою формалізацією санкцій за прикладом КК Російської Федерації [2];

б) повною формалізацією санкцій за прикладом федеральної системи кримінального законодавства США;

в) створенням оригінальної концепції призначення покарання з використанням часткової формалізації санкцій.

Варто думати, що варіанти «а» і «б» не можуть бути визнані доцільними в сучасних реаліях українського кримінального права.

Жорсткій формалізації санкцій властивий ряд недоліків, до того ж вона є нетиповою для кримінально-правової доктрини України. Часткова формалізація санкцій за прикладом КК РФ торкається лише деяких аспектів призна­чення покарання, що, ймовірно, є недостатнім. Таким чином, найбільш правильним підходом до реформування системи призначення покарання України є розроблення оригінальної концепції, заснованої на частковій формалізації санкцій шляхом впровадження спеціальних правил призначення покарання, що застосовуються лише у визначених законом випадках.

Останнім часом у літературі висловлювалися думки щодо доцільності створення в Україні органу на зразок федеральної Комісії з призначення покарання США. Зокрема, така пропозиція висловлювалася Т. Сахарук [3]. Проте подібний підхід навряд чи може бути застосований в Україні. Існуюча в США федеральна Комісія з призначення покарання є частиною механізму жорсткої формалізації санкцій. Система призначення покарання, що заснована на жорсткій формалізації санкцій, не властива кримінальному праву України, тому будь-які спроби такої формалізації санкцій приречені на невдачу. У той же час, Т. Сахарук пропонує делегувати спеціальному органу функції роз'яснення особливостей застосування законодавства про призначення покарання на практиці, але ці функції вже покладено на Верховний Суд України, що уявляється правильним із усіх можливих позицій. Таким чином, необхідність створення спеціалізованої комісії уявляється дуже дискусійною.

Формалізація санкцій багато в чому сприяє забезпеченню незалежності суддів, хоча на перший погляд це твердження здається незрозумілим. Незалежність суддів забезпечується шляхом мінімізації тиску на суд ззовні, оскільки специфіка формалізованих санкцій значно зменшує реальні можливості для зло­вживань при призначенні покарання.

Можна вважати, що найкраще поєднання формального і дискреційного методів визначення покарання може бути досягнуте у випадку, коли метод дискреції застосовується за загальним правилом, а формальний метод — в окремо обговорених у законодавстві випадках. При призначенні покарання основне значення для правильного визначення виду і розміру покарання мають такі критерії, як особа винного і тяжкість скоєного злочинного діяння. Отже, характеристики особи винного і ступінь тяжкості злочинного діяння щонайкраще відображають випадки, при яких є необхідним застосування формалізованих санкцій. Зокрема, федеральна система призначення покарання США побудована за таким же принципом, з відмінностями у тому, що наведені критерії безпосередньо визначають покарання.

Як уже було зазначено, реформування кримінального законодавства України про призначення покарання слід проводити шляхом його раціоналізації. При цьому раціоналізація передбачає як гуманізацію законодавства, так і посилення репресії у деяких випадках, що в цілому повинно сприяти диференціації кримінальної відповідальності.

Гуманізація кримінального законодавства, у тому числі й гуманізація системи призначення покарання є доцільними лише стосовно осіб, що не були раніше засуджені за скоєння злочинних діянь. Раніше засуджена за скоєння навмисного злочину особа є потенційно небезпечною, оскільки рецидив злочину свідчить про не досягнення цілей, що були поставлені перед кримінальним покаранням. Ще більш небезпечною є особа, раніше засуджена за скоєння тяжкого чи особливо тяжкого злочину і яка знову вчинила такий злочин.

Таким чином, можна вважати обґрунтованою гуманізацію покарання стосовно осіб, що:

уперше скоїли навмисні злочини невеликої і середньої тяжкості;

уперше скоїли необережні злочини.

У свою чергу, є всі передумови для посилення покарання стосовно осіб, що скоїли рецидив тяжких або особливо тяжких навмисних насильницьких злочинів.

Як уже було зазначено, раціоналізація системи призначення покарання передбачає розширення диференціації кримінальної відповідальності, при цьому як критерій диференціації варто розглядати особистість винного. Оскільки запропоновані нововведення багато в чому ґрунтуються на досвіді застосування федерального законодавства США про призначення покарання, то необхідно звернутися до інституту кримінальної кар'єри, що визначає особливості призначення покарання особам, які раніше були засуджені за вчинення злочинних діянь. Варто визнати раціональним підхід федеральної Комісії з призначення покарань про те, що при визначенні покарання враховуються лише ті злочини, що були скоєні у певний період часу, а не протягом всього життя особи. Зокрема, § 4А1.1(а) Керівництв із призначення покарання встановлює, що обвинувальний вирок, винесений раніше ніж за п'ятнадцять років до скоєння чергового злочину, не враховується при призначенні покарання [4].

Варто вважати, що передбачений Кримінальним кодексом інститут судимості не дозволяє повною мірою враховувати факт скоєння особою злочинних діянь у минулому, якщо судимість було знято чи погашено у встановленому законом порядку. Безумовно, наявність судимості в минулому впливає на характеристику особистості винного, однак у багатьох випадках цього недостатньо. Було б доцільно передбачити спеціальні норми, що встановлюють формалізовані правила урахування попередніх судимостей при призначенні покарання.

Зокрема, слід вважати за необхідне введення до КК спеціальних правил призначення покарання, застосовуваних стосовно осіб, які скоїли:

а) необережні злочини уперше;

б) навмисні злочини невеликої і середньої тяжкості уперше;

в) рецидив тяжких або особливо тяжких насильницьких злочинів

Уявляється очевидним, що у більшості випадків недоречно застосовувати

покарання, пов'язане з ізоляцією від суспільства стосовно осіб, що скоїли необережні злочини. Проте вітчизняному кримінальному законодавству властиві більш ніж суворі санкції за вчинення злочинів з необережності. Вважається, що настільки суворі санкції тягнуть такі суспільно шкідливі результати:

утруднюється компенсація шкоди потерпілим;

зазвичай необережні злочини вчиняються законослухняними громадянами, поміщення яких у пенітенціарну установу на тривалий термін неминуче тягне їхню десоціалізацію;

незважаючи на тяжкі наслідки, заподіяні вчиненням злочину, відсутня суспільна небезпека особистості винного.

Таким чином, можна стверджувати про необхідність пом'якшення застосовуваних покарань за скоєння необережних злочинів. При цьому найбільш раціональним шляхом для пом'якшення покарань можна вважати не ревізію санкцій Особливої частини КК, а введення спеціальних правил призначення покарання за скоєння злочинів з необережності. На користь такого підходу може бути наведений аргумент про те, що пом'якшення покарання не може бути виправданим у всіх випадках. Зокрема, якщо особа після вчинення злочину залишила потерпілого в безпорадному стані.

Стаття 50 КК України встановлює цілі кримінального покарання, що повинні бути досягнуті, таким чином пом'якшення санкцій статей Особливої частини УК не може завжди бути виправданим. Якщо ж призначене покарання буде надмірно м'яким, то засуджений може сприйняти його як прояв крайньої лояльності закону стосовно злочинів подібного роду. Отже, подібний підхід може спричинити виникнення в суспільстві уявлень про фактичну безкарність за вчинення злочинів з необережності.

Таким чином, уявляється необхідним введення спеціальних правил призначення покарання з метою пом'якшення покарання лише стосовно осіб, що вперше вчинили необережні злочини.

Як було зазначено, введення спеціальних правил призначення покарання є доцільним і стосовно осіб, що вперше скоїли навмисні злочини невеликої чи середньої тяжкості. До таких осіб найбільш доцільно застосовувати не пов'язані з позбавленням волі покарання, про що свідчать законодавство і практика призначення покарання багатьох держав континентальної Європи. Варто зазначити, що федеральна система призначення покарання США заснована на протилежному підході, що обумовлює неможливість широкого застосування альтернативних позбавленню волі санкцій стосовно зазначеної категорії осіб. Ця особливість федеральної системи призначення покарання США навряд чи може бути оцінена позитивно.

У цілому ж доцільність застосування альтернативних позбавленню волі видів покарань за скоєння вперше злочинів невеликої чи середньої тяжкості можна вважати обґрунтованою, оскільки:

особа, що вперше скоїла невеликої чи середньої тяжкості навмисний злочин зазвичай не є суспільно небезпечною, тому можна вважати, що поставлені перед кримінальним покаранням цілі можуть бути більш ефективно досягнуті без ізоляції такої особи від суспільства;

можна вважати , що санкції Особливої частини КК, передбачені за вчинення злочинів у сфері господарської діяльності мають надмірно репресивний характер. У літературі неодноразово висловлювалися пропозиції щодо доцільності застосування штрафів, що перевершують у кілька разів розмір отриманої від скоєння злочину вигоди. Подібне покарання обумовило б недоцільність скоєння злочинів у сфері господарської діяльності, а також сприяло б досягненню превентивних цілей покарання;

уявляється також можливим застосовувати альтернативні позбавленню волі покарання за скоєння вперше злочинів, що визначаються ст. 12 КК України як тяжкі, однак не є насильницькими, а також не тягнуть потенційно небезпечних для суспільства наслідків та не скоєні організованою групою. Наприклад, до таких злочинів можна віднести злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу, тоді як ч. 1 зазначеної статті відноситься законом до злочинів середньої тяжкості, при цьому як кваліфікуюча ознака використовується розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином. Як уже було зазначено вище, більш доцільним уявляється застосування штрафів, кратних розміру заподіяної злочинним діянням шкоди.

З іншого боку, відносно засудження за вчинення деяких злочинів слід визнати правильність підходу, що існує у федеральному кримінальному законодавстві США. Зокрема в тому, що покарання також виконують роль мір безпеки стосовно осіб, що скоїли злочинні діяння певних видів, а саме:

злочини насильницького характеру;

злочини у сфері незаконного обігу наркотичних речовин;

злочини, пов'язані з незаконною торгівлею зброєю;

злочини, скоєні організованою злочинною групою.

Правило «Трьох помилок», що одержало відображення в законодавстві США, є ефективним інструментом, що сприяє ізоляції від суспільства небезпечних злочинців [5]. Основна ідея цієї концепції могла б одержати розвиток у кримінальному праві України. Можна вважати, що це сприяло б ефективній протидії насильницькій злочинності, наркотизму, а також організованій злочинності в цілому. Факт вчинення рецидиву тяжкого чи особливо тяжкого навмисного насильницького злочину свідчить про найбільшу ймовірність скоєння особою тяжких злочинів у майбутньому. Тим більшою є ця ймовірність, якщо особу було втягнуто в організовану злочинну діяльність. Таким чином слід вважати, що введення до КК спеціальних правил призначення покарання, що підсилюють кримінальну відповідальність, є обґрунтованим стосовно:

осіб, що раніше були засуджені за вчинення тяжкого чи особливо тяжкого насильницького злочину та знову вчинили такий злочин. Вважається, що доцільним є призначення таким особам покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше ніж половина строку, передбаченого санкцією відповідної статті Особливої частини цього Кодексу;

осіб, яки двічі були засуджені за вчинення тяжкого або особливо тяжкого насильницького злочину та вони знову вчинили такий злочин. Можна вважати, що до таких осіб є обґрунтованим призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше ніж тринадцять років.

Таким чином, можна вважати доцільним вдосконалення законодавства про призначення кримінальних покарань у двох вищерозглянутих напрямках: як у напрямку його гуманізації, так і у напрямку посилення кримінальної репресії щодо деяких категорій осіб, а також за вчинення деяких видів злочинів. Обґрунтованість такого підходу доводиться практичними результатами, що були отримані, зокрема, у США. Загалом, зазначений підхід дозволить ефективно реалізовувати принцип економії засобів кримінальної репресії, а також забезпечити реальну протидію рецидивній злочинності.

Література

Хавронюк М. І. Цілі та напрямки гуманізації кримінального законодавства України відповідно до європейських стандартів // Вісник центру суддівських студій. — 2006. — №9. — С. 4.

Уголовный кодекс Российской Федерации. — С.Пб. : Литера, 1998. — 176 с.

Сахарук Т. В. Загальні засади призначення покарання за кримінальним правом України та зарубіжних країн: порівняльний аналіз : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2006. — С 5.

United States Sentencing Guidelines Manual. 2006 Ed. — St. Paul: West Group Publishing Co., 2006. - 1545 p.

Полянский E. Ю. Механизм противодействия рецидивной преступности в США // Юридический вестник. — 2007. — № 1. — С. 67.

Анотація

На основі аналізу федерального кримінального законодавства США у статті робиться висновок, що раціоналізація системи призначення покарання передбачає розширення диференціації кримінальної відповідальності, при цьому як критерій диференціації варто розглядати особистість винного.

Ключові слова: диференціація кримінальної відповідальності, федеральне кримінальне законодавство США.

Summary

Comparative analysis of US sentencing guidelines and the state of sentencing process in Ukraine suggests that differintiation of criminal responsibility in the future should be connected with personal trends of the offender.

Keywords: US sentencing guidelines, differintiation of criminal responsibility.

Схожі:

Полянський Є. Ю. Деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства iconГрибенюкова Ганна Володимирівна 097-389-60-88 Проблеми удосконалення кримінального І кримінально-процесуального закон
Проблеми удосконалення кримінального І кримінально-процесуального законодавства на сучасному етапі
Полянський Є. Ю. Деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства iconЗатверджено Вченою радою економіко-правового факультету протокол №4 від 23. 12. 2011 р. Голова Вченої ради
Окр молодшого спеціаліста з основ теорії права І держави, конституційного законодавства, судової системи, правоохоронних органів...
Полянський Є. Ю. Деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства iconІз постановкою питань у такому аспекті погодитися не можна
Вгсу «Про деякі питання судової практики вирішення спорів, пов'язаних із перевезення вантажів залізницею, та застосування законодавства...
Полянський Є. Ю. Деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства iconПитання на іспит з кримінального процесу україни для студентів 3-го курсу
Завдання кримінального процесу, його роль в державному механізмі контролю над злочинністю
Полянський Є. Ю. Деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства iconПрограма роботи секцій
Актуальні проблеми реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України
Полянський Є. Ю. Деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства iconЕкзаменаційні питання до держіспиту з дисципліни «кримінальне право»
Поняття Особливої частини кримінального права України та її значення, єдність норм Загальної та норм Особливої частин кримінального...
Полянський Є. Ю. Деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства iconПерелік питань на усну частину іспиту з «Кримінального права України (Особлива частина)»
Поняття Особливої частини кримінального права (як частини галузі права, частини кримінального закону, навчальної дисципліни та галузі...
Полянський Є. Ю. Деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства iconТематичний план
Поняття, завдання, функції, принципи кримінального права. Система кримінального права. Наука кримінального права
Полянський Є. Ю. Деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства iconКафедра кримінального права
Робоча навчальна програма з курсу «Основи кримінального права» підготовлена для студентів, факультету соціології та політології,...
Полянський Є. Ю. Деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства iconІнститут прокуратури та слідства Кафедра кримінального права. У межах загальної теми кафедри кримінального права «Тенденції та перспективи розвитку кримінального права України»
У межах загальної теми кафедри кримінального права «Тенденції та перспективи розвитку кримінального права України», професорсько-викладацький...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи