Гуртовенко О. Л. Ціннісне та структурне співвідношення основного та додаткового об’єктів злочину на прикладі життя людини icon

Гуртовенко О. Л. Ціннісне та структурне співвідношення основного та додаткового об’єктів злочину на прикладі життя людини




Скачати 266.59 Kb.
НазваГуртовенко О. Л. Ціннісне та структурне співвідношення основного та додаткового об’єктів злочину на прикладі життя людини
Дата11.09.2012
Розмір266.59 Kb.
ТипДокументи

Актуальні проблеми держави та права

// Зб. наук. праць. – О., 2010. – № 55. – с. 131-134


Гуртовенко О.Л.


Ціннісне та структурне співвідношення основного та додаткового об’єктів злочину на прикладі життя людини


Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [1]. Зрозуміло, що згідно із правом найвищою соціальною цінністю є саме життя людини. Разом із тим, відповідно до конструкції Кримінального кодексу України (далі – КК України), існує чимало злочинів, в яких життя людини є додатковим об'єктом, а основним об'єктом є інші суспільні відносини. Наприклад, відповідно до структури КК України, основним об'єктом злочину, передбаченого ст. 112 КК України, є основи національної безпеки України, а основним об'єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, є безпека руху та експлуатації транспорту [2]. Тоді як життя людини в зазначених злочинах, відповідно до структури КК України, є додатковим об'єктом. У цьому зв'язку виникає питання про те, чи не складається колізія між Конституцією України і відповідними положеннями КК України. В.В. Кудрявцев пише про обов'язковість та рівнозначність життя людини та інших об'єктів у злочинах аналізованого виду на прикладі злочинів проти носіїв судової влади [3, с. 4], але треба з’ясувати, як така позиція узгоджується із викладеним аксіологічним положенням.

Є підстави вважати, що між Конституцією України і КК України щодо аналізованого виду випадків не те що немає колізії, а й взагалі її фізично (фактично) і виникнути не могло, що пояснюється таким. Звичайно, кожний об'єкт злочину є цінністю. Але у структурі КК України в цілому (тобто в його змісті, моделі, плані, архітектоніці) основний (родовий) та додатковий об'єкти злочину для цілей їх зіставлення між собою відіграють роль не порівняльно-ціннісних понять, а існуючих для зручності моделювання КК України технологічних, операціоністських понять. Тому ситуації, за яких основний об'єкт певного злочину є більшою соціальною цінністю, ніж додатковий об'єкт такого злочину, є збігом обставин моделювання КК України. Для цілей зіставлення при моделюванні КК України основний (родовий) та додатковий об'єкти злочину є поняттями, які існують для впорядкування, створення структури (тобто змісту, моделі, плану, архітектоніки) КК України. Вони для зазначених цілей є архітектоніч­ними, архітекторськими, класифікаційними поняттями. Для зазначених цілей термін «основний» (щодо об'єкта злочину) означає не найбільш цінний порівняно з іншим (додатковим) об'єктом, а технологічно базовий, тобто взятий, виділений як вид при класифікації за певною підставою (базою).

Тут варто послатися на методику Альберта Ейнштейна. Відповідно до його висновків, результати спостереження (довжина, час) за одним і тим самим об'єктом (космічним кораблем) залежать від характеристик системи відліку, в якій перебуває спостерігач. Одне й те саме питання для цілей різних випадків (в різних умовах) може мати різні відповіді (істини). Істина тут виступає телеологічною (цільовою, ситуативною, релятивістською). Цю її ознаку не слід плутати із цільовим (телеологічним) тлумаченням – тлумаченням, при якому зміст ідеї, що тлумачиться, встановлюється відповідно до її цілей. Головне, щоби результати аналізу в межах кожної системи аналізу (оцінювання, відліку) були правильними. У нашому випадку вони такими і є. Так, в системі аналізу, якою є ієрархія соціальних цінностей, основним об'єктом будь-якого злочину, який посягає на життя людини, є життя людини.

Справа в тому, що з точки зору аксіології об'єкт злочину також можна називати основним (тобто в цьому сенсі більш цінним за певний інший об'єкт того самого злочину) або додатковим (тобто в цьому сенсі менш цінним за певний інший об'єкт того самого злочину). Конституція України є системою ієрархічного відліку соціальних цінностей. Але існують і структурні системи аналізу. Це модель (тобто зміст, план, архітектоніка) КК України в цілому. А також вчення про конструкцію складу злочину. Так, в системі аналізу, якою є засіб моделювання (архітектоніки) розділів КК України (тобто в системі аналізу, якою є уявлення про основний об'єкт злочину як вид (прояв) родового об'єкту злочину), у злочинах аналізованого виду основним об'єктом є інші цінності (не життя людини). Термін «основний» позначає різні поняття в різних системах аналізу.

Що же стосується системи аналізу, якою є склад кожного конкретного злочину з аналізованого виду злочинів, то життя людини та інші об'єкти таких злочинів виступають конститутивними ознаками складів відповідних злочинів. Всі конститутивні ознаки кожного складу злочину є рівнозначними для цілей конструкції складу злочину. Всі об'єкти злочину в значенні конститутивних ознак є рівноцінними. Саме в цьому сенсі є правильним зазначений висновок В.В. Кудрявцева.

Отже, якщо вважати, що вчення про склад злочину включає в себе аксіологічні положення, уявлення про архітектоніку КК України та уявлення про конструкцію складу злочину, то на питання, який об'єкт з позицій вчення про склад злочину в аналізованих ситуаціях є основним (на питання про ціннісне та структурне співвідношення основного та додаткового об'єктів злочину на прикладі життя людини), не може існувати єдиної відповіді в цілому. Для цілей кожного із зазначених компонентів (різнопланових систем аналізу) існують свої відповіді (істини), які не суперечать і не могли би суперечити одна одній. Часто терміни «основний об'єкт» та «додатковий об'єкт» вживають в контексті моделі КК України. Але вони можуть вживатися і в контексті юридичної аксіології.

Таким чином, юридична аксіологія, теорія моделювання і вчення про конструкцію складу злочину є різними системами аналізу. Просто в них щодо аналізованого питання використовується однин і той самий термін («основний»), але в першій із зазначених систем від позначає одне поняття, а в другій та третій із них – інше. Спільна характеристика отриманих висновків із зазначеними висновками Альберта Ейнштейна полягає в тому, що треба спиратися на різні системи аналізу, результати спостереження в межах яких є різними, але не суперечливими, а такими, що доповнюють один одного.

Відмінність отриманих висновків від вкладених висновків Альберта Ейнштейна полягає в тому, що у висновках Альберта Ейнштейна спостереження за певним об'єктом ведеться із різних однорідних (однопланових) систем відліку (аналізу), тобто всі вони є різними, але всі вони є системами координат в просторі-часі, а в отриманих в цій публікації висновках спостереження за такими об'єктами аналізу як основний і додатковий об'єкти злочину ведеться із різнорідних (різнопланових) систем аналізу: юридичної аксіології, теорії моделювання і вчення про конструкцію складу злочину.

Такі терміни як основний об'єкт злочину у мовознавстві належать до такого виду багатозначних термінів як повні (абсолютні) омоніми, тобто омоніми, в яких (на відміну від часткових омонімів) збігається вся система форм, скажімо, таких, як відмінок. Прикладом таких термінів є термін «ключ», який позначає як засіб для відмикання і замикання (ключ від замку), так і джерело (скажімо, природне джерело води) [4].

Викладені висновки базуються на ідеологічному принципі, відповідно до якого необхідно прагнути узгодження між різними підходами, докладати зусиль для доведення того, що насправді в певних випадках існує лише видимість колізій (принцип презумпції відсутності колізій, якісності підходів). Наведені розмірковування ілюструють, що істина має таку міждисциплінарну ознаку як телеологічність (правильність саме для певних цілей аналізу, зокрема, певних випадків). Зазначену ознаку і було використано як ключ до вирішення аналізо­ваного питання.

Література

Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30.- Ст. 141.

Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2341-III // Офіц. Вісник України. - 2001. - № 21. - Ст. 920.

Кудрявцев В.В. Кримінально-правова охорона життя осіб, що є носіями судової влади, за
кримінальним законодавством України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. - О., 2006.

Омоніми. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Омоніми.

Анотація

Гуртовенко О.Л. ціннісне та структурне співвідношення основного та

додаткового об'єктів злочину на прикладі життя людини. - Стаття.

Кожний об'єкт злочину є соціальною цінністю. У структурі КК України в цілому основний та додатковий об'єкти злочину для цілей їх зіставлення між собою відіграють роль технологічних, операціоністських понять. Ситуації, за яких основний об'єкт певного злочину є більшою соціальною цінністю, ніж додатковий об'єкт такого злочину, є збігом обставин моделювання КК України. Терміни «основний об'єкт» та «додатковий об'єкт» вживають у контексті моделі КК України та в контексті юридичної аксіології. При тлумаченні даної дефініції треба спиратися на різні системи аналізу, результати спостереження в межах яких є різними, але не суперечливими, а такими, що доповнюють один одного.

Ключові слова: основной об'єкт злочину, додатковий об'єкт злочину, соціальна цінність, життя людини.

Summary

Gurtovenko O.L. The valued and structural correlation of basic and additional objects of crime in example of human life. - Article.

Every object of a crime is a social value. Basic and auxiliary objects are distinguished in Criminal Code of Ukraine as technical notions only. The cases, when basic object is more valuable then auxiliary are just accidental. There exist different approaches to conceptualization of criminal law protection object. It's interpretation is to be based on different systems of analysis.

Key words: a basic object of the crime, additional object of the crime, the social value, human life.


Актуальні проблеми держави та права

// Зб. наук. праць. – О., 2011. – № 59. – с. 112-121

Гуртовенко О.Л.


^ ЩОДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

До завдань цієї публікації не відноситься аналіз всіх аргументів «за» і проти» запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб. Натомість, тут буде розглянуто обставини, які, наскільки мені відомо, випадають з поля зору сучасників дискусії і які, як видається, повинні бути враховані. В державах, де не запроваджено кримінальну відповідальність юридичних осіб, існує дискусія щодо доцільності її запровадження. Противники запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб часто не заперечують проти переваг запровадження такого інституту, а заперечують проти теоретичної (доктринальної) можливості запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб. Ось їх аргументи:

  1. визначення суб’єкта злочину, які містяться в доктрині кримінального права

таких держав і в кримінальних кодексах, вказують на те, що суб’єктом злочину є тільки фізична особа;

  1. умовою притягнення до кримінальної відповідальності є реалізація принципів

особистої і винної відповідальності, згідно з якими суб’єктом злочину визнається тільки фізична особа, і які фізично не може бути реалізовано стосовно юридичних осіб, оскільки юридична особа фізично не може мати таких характеристик як осудність і біологічний вік (ознаки суб’єкта злочину), проголошених ще підчас Великої французької революції, і юридична особа як колективне утворення фізично не може характеризуватися виною (психічним ставленням до вчиненого, психічним станом). Юридична особа як така не має психіки. Отже, притягнення до кримінальної відповідальності юридичної особи суперечило би принципам особистої і винної відповідальності у кримінальному праві, що було би неприпустимим.

У цьому зв’язку виникають такі питання. Варто встановити, чи є наведене перешкодою для запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб, оскільки з існуванням психіки в кримінальному праві України пов’язується поняття вини і складу злочину в цілому, наявність психіки розглядається в кримінальному праві України як передумова досягнення цілей кримінального покарання. Іншими словами, згідно із радянським кримінальним правом без психіки немає вини, без вини немає відповідальності. І як дотриматися принципу ставлення у вину стосовно юридичних осіб? Тобто, чи є можливим вчинення злочину юридичною особою (визнання такої особи суб’єктом злочину) і притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності, і чи є зазначене потрібним, оскільки безпосередньо правопорушення в будь-якому випадку вчиняють фізичні особи? Крім того, до юридичної особи як такої серед передбачених зараз Кримінальним кодексом України (далі – КК України) покарань фізично можливо застосувати тільки штраф.

У цьому зв’язку видаються корисними такі розмірковування. Юридична особа називається саме „юридичною” у зв’язку із тим, що така сутність як юридична особа є особою за юридичними уявленнями, за законодавством (тобто тільки через те, що вона визнана „особою” в юридичних уявленнях, в законодавстві), а не за фізичною природою речей. Фізична особа називається фізичною, оскільки вона є сутністю із світу природи у природно-науковому сенсі слова (що приймається і віруючими, і атеїстами), фізична особа є особою, так би мовити, за фізикою. Тому її так і стали називати в різних мовах. Коли у людей виникла потреба у регулюванні питань, пов’язаних з об’єднанням людських ресурсів (сил, майна, часу), люди побачили, що такі їх об’єднання виступають єдиними сутностями, а, отже, мають спільні риси (певні юридичні суб’єктивні права, юридичні обов’язки, юридичну компетенцію) із такими єдиними сутностями як фізичні особи. Тому особливих питань щодо назви (відповідного іменника) таких об’єднань не виникало. Їх за аналогією із фізичними особами для легкості сприйняття і зручності регулювання таких об’єднань також назвали особами. Отже, юридична особа є особою, але створеною не природно, а (порівняно із процесами, внаслідок яких з’явилась людина) штучно, тобто людиною.

У зазначеному сенсі штучність юридичної особи означає, що юридична особа фізично створюється шляхом перетворення людиною природних речей. Таку сутність як юридична особа ознакою єдності, спорідненою із ознакою єдності фізичної особи, наділили, в першу чергу, людська уява, людське бачення зазначеної сутності. У цьому зв’язку характерним є одна з англомовних назв юридичної особи – «artificial person», що в дослівному перекладі означає „штучна особа”. Недивно, що таке загальне для всіх людей бачення закріпилося на рівні домовленості між людьми про те, що зазначені сутності також є особами, одним із тепер вже двох видів осіб. Зрозуміло також, що зазначену домовленість було закріплено у праві. Отже, етимологія слів „юридична особа” полягає в тому, що це особа за юриспруденцією, за законодавством. У цьому сенсі зазначена назва (термін, що позначає відповідні сутність і поняття) є аналогічною англомовним термінам „brother-in-law” (шурин, зять, дівер, свояк; тобто брат не за природою, а умовний брат за правом), «sister-in-low” (невістка, зовиця, своячка; тобто сестра не за природою, а умовна сестра за правом), «mother-in-law» (теща; тобто мати не за природою, а за правом).

Умовність юридичних осіб полягає в тому, що вони не існують самі для себе. Юридичні особи, які знаходяться у приватній власності, de jure врешті решт існують для безпосередньої вигоди фізичних осіб, які є їх прямими або непрямим учасниками, і (через оподаткування) вигоди фізичних осіб, на благо яких повинні використовуватися бюджетні кошти. Юридичні особи, які знаходяться у державній, комунальній і т. п. власності (наприклад, власність Автономної Республіки Крим є окремим видом власності, тобто видом власності, відмінним від державної і комунальної власності, іншими словами, поняттям, яке знаходиться на одному формально-логічному рівні із поняттями державної і комунальної власності) для цілей ряду положень законодавства, що передбачено ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 18 Конституції Автономної Республіки Крим (прийнятої Верховною Радою Автономної Республіки Крим 21.10.1998 р. і затвердженої Законом України „Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим” від 23 грудня 1998 р.), назвою Підрозділу 3 Розділу ІІ „Особи” і ст. 168 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”) de jure врешті решт існують для вигоди фізичних осіб, на благо яких повинні використовуватися бюджетні кошти. Крім того, юридичні особи існують для блага їх партнерів і клієнтів, споживачів.

В кінцевому підсумку юридичні суб’єктивні права, юридичні обов’язки, юридична компетенція юридичних осіб у знятому виді є юридичними суб’єктивними правами, юридичними обов’язками, юридичною компетенцією зазначених фізичних осіб, оскільки врешті решт саме фізичні особи знаходяться на вершині «харчової піраміди» (ланцюгу), побудованої із використанням юридичних осіб. Тобто будь-яка юридична особа створюється як умовність (фікція) для зручності організації людської життєдіяльності.

Крім того, механізмом реалізації юридичних суб’єктивних прав, юридичних обов’язків, юридичної компетенції юридичних осіб є реалізація тими чи іншими фізичними особам (наприклад, директором юридичної особи) своїх суб’єктивних прав, юридичних обов’язків, юридичної компетенції.

Отже , врешті решт юридичні суб’єктивні права, юридичні обов’язки, юридична компетенція юридичних осіб безпосередньо або опосередковано постають юридичними суб’єктивними правами, юридичними обов’язками, юридичною компетенцією фізичних осіб, оскільки всі переваги і обтяження юридичних осіб зрештою є перевагами і обтяженнями фізичних осіб (власників бізнесу, найманих працівників, менеджерів юридичних осіб, які перебувають у публічній власності та ін.).

Таким чином, юридична особа за своєю природою є умовною юридичною сутністю, юридичною фікцією, утилітарною сутністю. Юридичні фікції є прикладом застосування в юриспруденції конвенціонального методу (методу домовленостей). Це є ключем для спростування теоретичних сумнівів стосовно логічності існування кримінальної відповідальності юридичних осіб. Як зазначає Л.Антоненко, метод конвенціоналізму полягає у формулі „як ми для зручності домовимося, так воно і буде” (наскільки мені відомо, це із неопублікованого). Ще можна сказати так: „як колись люди для зручності домовилися, так воно і буде”, оскільки ситуація дозволяє або вимагає певних умовностей, домовленостей. Разом із тим юридичні фікції (домовленості) не є суто умовними (принаймні, так повинно бути), тобто вони не отримуються шляхом методу генератору випадкових рішень, який функціонує за принципом «краще отримати будь-яке довільне рішення, ніж не мати рішення взагалі, оскільки хоча б якусь обґрунтованість все одно знайти не виходить». В юридичних умовностях є не тільки умовний, а й сутнісний компонент, тобто компонент, який ґрунтується на суті відповідного питання (питання співвідношення сутнісного та умовного в юридичних положеннях не обмежується питанням юридичних фікцій).

Конвенціоналізм (домовленості з тією чи іншою питомою вагою умовностей) мають місце в різних сферах діяльності людини і різних компонентах індивідуальної і колективної (зокрема суспільної) свідомості. В юриспруденції конвенціональний підхід, зокрема юридичні фікції, відкриває для людини широкі можливості і застосовується напевно ширше, ніж в багатьох інших сферах людської діяльності і багатьох інших компонентах індивідуальної і колективної (зокрема суспільної) свідомості, що викликано потребою у зручності, операційності юридичного регулювання суспільних відносин.

Оскільки юридична особа є в зазначеному сенсі умовністю, тобто якщо дивитися на речі в цілому, вона є умовністю значною мірою, то все її юридичне регулювання (цивільна правосуб’єктність, оподаткування, участь у корпоративних правовідносинах і т. ін.) також в зазначеному сенсі є юридичною умовністю (що, звісно, не виключає, наприклад, того факту, що законодавство про юридичних осіб базується на природних джерелах права). Так, суб’єктом українського податку на прибуток підприємств, інших податків, які сплачують юридичні особи в будь-яких юрисдикціях, є відповідна юридична особа, хоча зрозуміло, що de facto носієм такого податку є фізичні особи – безпосередні або опосередковані учасники такої юридичної особи. У цьому зв’язку будь-яка юридична відповідальність юридичної особи, як публічно-правова, так і приватноправова, є юридичною умовністю. Це ж стосується і кримінальної відповідальності юридичної особи. Конвенціональний метод надає людини можливість робити те, що людина захоче для цілей зручності (з урахуванням сутності предмету юридичного регулювання).

Будь-яке правопорушення (як публічно-правове, так і приватноправове) у будь-якому випадку de facto вчиняють фізичні особи. Тому визнання юридичної особи суб’єктом певних правопорушень є юридичною фікцією. Застосування конвенціонального методу надає можливість визнання юридичної особи суб’єктом правопорушення. При цьому зрозуміло, що такі правопорушення de facto вчиняють фізичні особи (а de jure – юридичні особи), і юридична особа несе відповідальність (підлягає відповідальності) за вчинки таких фізичних осіб. У цьому зв’язку немає якихось особливостей в тій чи іншій галузі законодавства. Тобто те, що злочин в будь-якому випадку de facto вчиняє фізична особа, не є перешкодою для встановлення кримінальної відповідальності юридичної особи. Така сутність як юридична особа є юридичною умовністю, яку запроваджено для підвищення зручності організації життєдіяльності людини.

Зрозуміло, що юридична особа як така не має психіки в тому значенні, в якому її має людина. Але це не є перешкодою для встановлення юридичної відповідальності юридичних осіб, оскільки не є перешкодою для існування такого поняття як „вина юридичної особи”. При цьому вина юридичної особи de facto полягає у вині відповідних фізичних осіб. Законодавство передбачає приватноправову відповідальність юридичних осіб нарівні із приватноправовою відповідальністю фізичних осіб. При цьому не виникає жодних питань щодо того, як можна запроваджувати приватноправову відповідальність юридичних осіб, які, на відміну від фізичних осіб, не мають психіки, з існуванням якої у приватному праві пов’язується поняття вини фізичної особи. Така постановка питання навіть на думку нікому не спадала. Навпаки, приватне право передбачає поняття вини юридичної особи. Більше того, законодавство України передбачає господарську публічну відповідальність юридичних осіб. При цьому не виникає жодних теоретичних сумнівів щодо можливості встановлення такої відповідальності. Так само, як не виникає їх в тих державах, де запроваджено кримінальну відповідальністю юридичних осіб.

Ясно, що у випадку встановлення винної кримінальної відповідальності юридичних осіб в Україні виною юридичної особи буде de facto полягати у вині фізичної особи, яка de facto вчинила відповідне правопорушення, в той час як de jure його суб’єктом буде визнаватись відповідна юридична особа.

Необхідність запровадження таких характеристик суб’єкту правопорушення як осудність і біологічний вік стосується тільки фізичних осіб. У цивільному праві також передбачено такі характеристики суб’єкту правопорушення – фізичної особи. І це, звісно, не заважає запроваджувати цивільно-правову (приватноправову) відповідальність юридичних осіб.

Справді, юридична особа як така не має психіки, але це не заважало і не могло завадити законодавчо запровадити юридичне суб’єктивне право юридичної особи на відшкодування завданої їй моральної шкоди. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у „Справі компанії Комінгерсол С.А. проти Португалії” від 6 квітня 2000р. та у „Справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України” від 2 жовтня 2003 р. стан незручності і невизначеності, в тому числі, у плануванні рішень, спричинений компанії, її директорам, власникам, а також тривога і неприємності, які відчувають члени керівних органів товариства, зумовлюють завдання моральної шкоди саме юридичній особі і можливість компенсації моральної шкоди на користь юридичної особи. Юридичній особі може бути завдано репутаційну шкоду.

Зазначені ідеї Великої французької революції було спрямовано не проти запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб, а проти кримінальної відповідальності фізичних осіб безвідносно зазначених ознак суб’єктів злочину – фізичних осіб і кримінальної відповідальності тварин, неживих об’єктів.

Що стосується аргументу, згідно з яким визначення суб’єкту злочину, які містяться у кримінальних кодексах, вказують на те, що суб’єктом злочину є тільки фізична особа, то такі законодавчі положення не є певними скрижалями, написане на яких заборонено змінювати і (або) доповнювати. Відповідні положення кримінальних кодексів відображають те, що є (сферу сущого), і не завжди те, що повинно бути (сферу належного).

Отже, є підстави вважати, що зазначених теоретичних перешкод для визнання юридичної особи суб’єктом злочину і притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності немає. Суспільство має всі юридичні теоретичні передумови, щоби на законодавчому рівні досягти домовленості про встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб.

Тому залишається тільки питання про доцільність запровадження таких змін. Видається, що доцільність цього існує, що підтверджується зокрема такими висновками.

Стосовно пропозиції запровадити кримінальну відповідальність юридичних осіб можуть виникнути такі запитання:

  1. чому до відповідальності повинна притягатися юридична особа, а не та фізична

особа (фізичні особи), яка (які) de facto є суб’єктом (суб’єктами) правопорушення (видається, що в Україні (принаймні на сучасному етапі її розвитку) за певні злочини варто запровадити кримінальну відповідальність не як фізичних, так і юридичних осіб, а тільки юридичних осіб)?

Існують різні причини того, чому до відповідальності повинна притягатися юридична особа, а не та фізична особа, яка de facto є суб’єктом правопорушення. Наприклад, нерідко мають місце ситуації, коли участь у вчиненні злочину особи, яка є підбурювачем до його вчинення і одержувачем переважної більшості вигоди від такого злочину, довести досить важко, що на практиці спокушає правоохоронні органи і суди ставитися пасивно до такого доведення. Крім того, нерідко мають місце ситуації, в яких притягнення до кримінальної відповідальності фізичної особи, яка de facto є суб’єктом правопорушення, спричиняє більше шкоди, ніж користі, тоді як притягнення в таких ситуаціях до кримінальної відповідальності не фізичної, а юридичної особи спричинило би більше користі, ніж шкоди. (Спричинення в таких ситуаціях тільки користі автором заперечується, оскільки автор висловлює світоглядну позицію, згідно з якою будь-яка сутність має позитивний і негативний боки. Якщо притягнення в таких ситуаціях до кримінальної відповідальності не фізичної, а юридичної особи спричинило би також більше шкоди, ніж користі, але різниця між ними була би меншою, ніж за умов притягнення до кримінальної відповідальності фізичної особи, або спричинило би рівні користь і шкоду, то в таких ситуаціях взагалі не потрібно притягнення до кримінальної відповідальності, що адресується законодавцю). Також нерідко мають місце ситуації, в яких притягнення до кримінальної відповідальності як фізичної особи, яка de facto є суб’єктом правопорушення, так і (як альтернатива) юридичної особи, спричиняє більше користі, ніж шкоди, але при цьому при притягненні до кримінальної відповідальності юридичної особи різниця між користю і шкодою є більшою порівняно із притягненням до кримінальної відповідальності фізичної особи. Зрозуміло, що вирішення питання про співвідношення користі і шкоди є складним і не може грунтуватися тільки на умоглядних висновках, але без вирішення такого питання юридичні положення будуть необґрунтованими.

Зазначені переваги введення кримінальної відповідальності юридичних осіб зручно продемонструвати на прикладі такого злочину як ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212 КК України), коли підбурювачем до його вчинення і одержувачем всієї або майже всієї вигоди від нього є фізична особа – учасник юридичної особи – суб’єкту оподаткування. В Україні ухилення юридичної особи від оподаткування дуже часто характеризується саме цим. Згідно із ст. 212 КК України суб’єктом зазначеного злочину щодо податків, суб’єктом оподаткування стосовно яких є юридична особа, витупає службова особа такої юридичної особи. В ситуації, яка розглядається, в одному випадку виконавець злочину (службова особа) жодного зиску (долі) від „заощаджених” коштів не має, тобто не отримує до зумовленої законними трудовими обов’язками заробітної плати «надбавку» за такі злочинні послуги. В іншому випадку виконавець за «ризик» отримує «надбавку», яка є мізерною порівняно із сумою відповідного ухилення від сплати податків. В першому випадку єдине, що штовхає виконавця на вчинення такого злочину, це бажання утриматися на робочому місці, потреба годувати сім’ю. Та й у другому випадку далеко не завжди виконавець більше радіє такій «надбавці», ніж засмучується ситуації, в якій він опинився. Все відбувається за простим принципом, який виходить від учасника юридичної особи та адресується відповідній службовій особі: «хочеш мати роботу і, відповідно, заробіток – займайся ухиленням від сплати податків».

Встановити наявність такого психічного насильства важко. Те, що відповідна службова особа не планувала взяти собі і не взяла собі «заощаджені» кошти, є непрямим доказом наявності у неї співучасників. Але в умовах, коли питома вага ірраціоналізму в юриспруденції у пострадянських державах є величезною, хіба можна бути впевненим, що правоохоронні органи і суд перейматимуться нелогічністю того, чому відповідна службова особа не планувала взяти собі і не взяла собі «заощаджені» кошти, якщо у неї не було співучасників? Звісно, ні. Навіть якщо застосування відповідного психічного насильства буде встановлено, відповідній службовій особі важко буде обґрунтувати те, що у зв’язку із наявністю обставини, яка виключає злочинність діяння, її вчинок не є злочином, що пояснюється таким.

В такій ситуації ухилення від сплати податків, вчинене службовою особою, згідно із ст.ст. 39 і 40 КК України не буде злочином у зв’язку із ситуацією переборного психічного насильства (примусу) у виді крайньої необхідності за наявності таких двох умов: 1) небезпеку, яка загрожує відповідній службовій особі, вона не могла усунути засобами, відмінними від вчинення ухилення від сплати податків (наприклад, таким засобом як пошук іншої роботи); 2) шкода, заподіяна ухиленням від сплати податків, є меншою за шкоду, яка мала би місце у випадку втрати відповідною службовою особою заробітку, або дорівнює такій шкоді.

Розглянемо першу умову. Відповідна службова особа має справу із загрозою втрати заробітку. В контексті загрози втрати заробітку ймовірність існування аналізованої умови є не дуже великою: нерідко існує фактична можливість усунути зазначену загрозу втрати заробітку шляхом влаштування на іншу роботу (тут службовій особі не позаздриш: під наявність зазначеної фактичної можливості підпадає наявність фактичної можливості влаштуватися на роботу і в іншій місцевості). Щоправда, зазначена небезпека не обмежується загрозою втрати заробітку, оскільки із втратою роботи відповідна особа може втратити місце роботи, яке подобається (добрі умови роботи, перспективу професійного і кар’єрного росту і т. ін.), роботу за улюбленою професією, на отримання якої було витрачено зусилля, час і гроші, місце проживання, яке подобається особі, стосунки (соціальні зв’язки) і т. ін. Усунути такі загрози засобами, відмінними від вчинення ухилення від сплати податків, може бути непросто. Таким чином, під небезпекою тут необхідно розуміти всі загрози.

Якщо же фактичної можливості усунути небезпеку (загрозу хоча б одному із благ) зазначеними чином не існує, то необхідно переходити до розгляду другої умови. Складність ситуації арифметичного порівняння суми несплачених податків і суми збереженого заробітку для відповідної службової особи в Україні може полягати в тому, що її офіційна («біла») заробітна плата є значно меншою за фактичну («білу» і «сіру» разом) заробітну плату. Втім, не можна обмежуватися арифметичним порівнянням суми несплачених податків і суми збереженого заробітку, оскільки несплата, наприклад, мільйону гривень податків для бюджету і споживачів бюджетних коштів може бути менш відчутною, ніж втрата службовою особою заробітку для такої службової особи, її родичів та інших близьких осіб. Що же стосується порівняння, з одного боку, шкоди від несплати податків і, з іншого боку, шкоди у виді втратити місця роботи, яке подобається, роботи за улюбленою професією, місця проживання, яке подобається особі, стосунків і т. ін., то таке порівняння може бути складним, що робить положення відповідної службової особи в такій справі нелегким. Зрозуміло, що в аналізованих ситуаціях нерідко заподіяна шкода є більшою за відвернену шкоду.

За умов відсутності обставини, що виключає злочинність діяння, як і за умов перевищення меж крайньої необхідності відповідній службовій особі de jure не залишається нічого, окрім як понести кримінальну відповідальність. При цьому згідно із КК України така ситуація психічного насильства має значення лише обставини, яка пом’якшує покарання (п. 6) ч. 1 ст. 66 КК України – вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність). Якщо же наявність такого психічного насильства не буде доведено, то сподівання службової особи на те, що обставину, яка скільки-небудь серйозно пом’якшує покарання, буде побачено у поясненні «учасник юридичної особи не казав мені займатися ухиленням від сплати податків, але я думав, що він цього бажає (за умовчанням)», можуть викликати лише іронію і сумну посмішку.

Оскільки встановити участь у вчиненні злочину учасника юридичної особи (підбурювача) досить важко, то особи, які є ідеологами зазначеного злочину і одержувачами всієї або майже всієї незаконної вигоди (хай і невдалими), уникають покарання, в той час як особи, які не від доброго життя підкоряються волі працедавців, притягаються до кримінальної відповідальності. Це несправедливо.

Виправити таке положення справ може запровадження кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків, суб’єктом яких є юридична особа, саме (тільки) юридичних осіб. Це принесе користь зазначеним службовим особам, які перестануть бути заручними складної ситуації. Це також принесе користь зазначеним підбурювачам, які, замість того, щоб перебувати під загрозою кримінальної відповідальності (а, отже під загрозою позбавлення або погіршення можливості керувати своїм бізнесом, створюючи робочі місця і поповнюючи бюджети), зазнають негативних для себе наслідків шляхом притягнення до відповідальності їх юридичної особи. Що же стосується випадків, коли правопорушення вчиняється тільки учасником юридичної особи (скажімо, коли стосовно службової особи застосовується непереборний примус, що є малоймовірним, втім, можливим), то на цей випадок виникає така думка: якщо реалізація кримінальної відповідальності до юридичної особи призведе (як мінімум) до такого самого ефекту щодо цілей покарання, як і реалізація кримінальної відповідальності до фізичної особи, то доцільніше не вдаватися до безпосереднього кримінального впливу на фізичну особу.

Якщо же порівнювати ефективність покарань, які може бути застосовано до фізичної особи, та ефективність покарань, які може бути застосовано до юридичної особи, то можна побачити ситуації, в яких покарання, властиве для юридичної особи, досягатиме цілей покарання більш ефективно, ніж покарання, властиве для фізичної особи.

Крім того, враховуючи наведені реалії, законодавство України про працю не повинно передбачати обов’язок найманого працівника, на якого покладено обов’язок сплати податків, суб’єктом яких є юридична особа, обов’язок відшкодувати юридичній особі штраф, який така юридична особа сплатить в ролі фінансової або кримінальної відповідальності за ухилення від оподаткування, вчинене de facto таким найманим працівником.

Звичайно, що у випадку запровадження кримінальних штрафів для юридичних осіб за ухилення від сплати податків законодавство не повинно передбачати (дублювати) для юридичних осіб за ухилення від сплати податків штрафи в ролі іншого виду публічно-правової відповідальності.

Можна передбачити, що у випадку реалізації наведеної пропозиції власники бізнесу будуть створювати спеціальні юридичні особи, призначенні для того, щоб підставленими під удар і тим самим врятувати від негативних наслідків основну частину бізнесу, або будуть створювати чималу кількість юридичних осіб. І протидія ухиленню від оподаткування не працюватиме. Умоглядним чином розвиток подій тут із стовідсотковою точністю не передбачиш. Втім, як видається, якщо таке і матиме місце, то це не буде надзвичайно поширеним явищем. Так, далеко не завжди в Україні для оптимізації оподаткування в межах одного бізнесу створюється чимало дрібних юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців. Та й від репутаційної шкоди відповідний бізнес це не врятує, оскільки всім буде зрозуміло, що і як;

  1. якщо правопорушення вчинено не тією особою, яку переважно зачепить

покарання, то чому невинувата особа повинна нести тягар відповідальності, відчувати пов’язані із цим незручності? Наприклад, якщо ухилення від сплати податків, суб’єктом яких є юридична особа, вчинене службовою особою такої юридичної особи з власної ініціативи на свою користь, чому тягар відповідальності і пов’язані із цим незручності повинні нести учасники такої юридичної особи, їх родичі і близькі особи? Але правопорушення, виконавцем якого de facto є службова особа юридичної особи, згідно із законодавством може тягнути відповідальність (яку можна називати господарською, фінансовою, адміністративною – тут байдуже, як її називати) юридичної особи, і це спричиняє незручності учасникам юридичної особи, їх родичам і близьким особам. І це правильно, це не викликає запитань. Справа в тому, що запроваджувати юридичну відповідальність, зокрема кримінальну, юридичних осіб, як і будь-яку юридичну відповідальність, треба так, щоб це тягло за собою більше користі, ніж шкоди.

Запроваджувати кримінальну відповідальність юридичних осіб треба за правопорушення, за які повинна існувати публічно-правова відповідальність і за які при цьому застосовувати публічно-правову відповідальність (які би то не було покарання) до фізичної особи є необґрунтованим або менш обґрунтованим, ніж до юридичної особи. У цьому зв’язку щодо кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків, вчинене службовою особою юридичної особи самостійно (не у співучасті із учасником юридичної особи), виникає така думка. Якщо кримінальну відповідальність за певне правопорушення застосовувати не до службової особи, а до юридичної особи, то це більшою мірою спонукатиме учасників юридичних осіб слідкувати за поведінкою службових осіб, ніж у випадку застосування кримінальної відповідальності до службової особи. Що же стосується такої службової особи, то відповідний обвинувальний вирок завдасть їй такої репутаційної шкоди, що не треба ніякої кримінальної відповідальності;

  1. чому відповідні санкції стосовно юридичних осіб треба передбачати у

кримінальному законодавстві, а не залишити їх в межах інших галузей законодавства, чому не обмежитися аналогічними штрафами у виді лише фінансової, господарської відповідальністю юридичних осіб за вчинення відповідних правопорушень? На це можна дати таку відповідь.

Перевага кримінальної відповідальності юридичних осіб над юридичною відповідальністю кримінальних осіб іншого виду полягає в тому, що законодавство про оперативно-розшукову діяльність і кримінально-процесуальне законодавство надають більш потужні засоби для збирання інформації щодо правопорушень, ніж інше процесуальне законодавство.

Крім того, вчинення юридичною особою фінансового, господарського правопорушення, як правило, не засуджується мораллю і частно не сприймається як щось аморальне тими, хто його вчинює, в той час як надання такому правопорушенню юридичної природи злочину зробить його аморальним, що буде додатково сприяти протидії таким правопорушенням.

Зрозуміло, що мова не йде про тотальну криміналізацію правопорушень, вчинених юридичними особами, про якийсь надмірно широкий перелік злочинів, суб’єктом яких необхідно визнати юридичну особу. Це можуть бути, наприклад, певні злочини в сфері господарської діяльності юридичної особи, екологічні злочин. Що ж стосується покарань, які можуть застосовуватись до юридичної особи, то це можуть бути штраф і санкції, які в законодавстві України зараз мають статус адміністративно-господарських (наприклад, призупинення дії ліцензії). Підлягає обговоренню встановлення видів покарань, які мають позитивне емоційне забарвлення для суспільства і багатьох окремих фізичних осіб, зокрема проведення юридичною особою заходів з охорони довкілля на рівні, який є вищім за обов’язковий законодавчо передбачений мінімум, підвищення заробітної плати найманих працівників і т. ін.

Зрозуміло також, що кримінальну відповідальність юридичних осіб буде спрямовано врешті решт на фізичних осіб, кримінальна відповідальність юридичних осіб негативно зачіпатиме в кінцевому підсумку фізичних осіб, тобто тягар покарання на собі відчують засновники юридичної особи (що, звісно, не виключає випадки фактичного перекладення ними такого тягаря на найманих працівників, партнерів, клієнтів, споживачів, але цим така відповідальність нічим не відрізняється від фінансової, господарської).

З огляду на викладене видається, що запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб є виправданим.

Між кримінальною відповідальністю фізичної особи і кримінальною відповідальністю юридичної особи повинен існувати баланс. При запровадженні кримінальної відповідальності юридичних осіб треба вирішувати, в яких ситуаціях передбачати за відповідне правопорушення кримінальну відповідальність тільки юридичної особи, а в яких – як юридичної особи, так і фізичної особи, яка de facto вчинила відповідне правопорушення.

Юридична особа багато в чому є породженням приватного права, тому пропозиція запровадити кримінальну відповідальність юридичних осіб є проявом проникнення приватно-правого начала в кримінальне право.

Література



  1. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001

року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 21. – Ст. 920.


Анотація

Гуртовенко О.Л. Щодо запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб. – Стаття.

Стаття присвячена розгляду запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб. Робиться висновок про те, що така сутність як юридична особа є юридичною умовністю, яку запроваджено для підвищення зручності організації життєдіяльності людини. Тому не існує доктринальних перешкод для запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб.

^ Ключові слова: юридична умовність, кримінальна відповідальність юридичних осіб


Аннотация

Гуртовенко О.Л. О введении уголовной ответственности юридических лиц. – Статья.

В статье рассматривается введение уголовной ответственности юридических лиц. Делается взвод о том, что такая сущность как юридическое лицо является юридической условностью, которая введена для повышения удобства организации жизнедеятельности человека. Поэтому не существует доктринальных препятствий для введения уголовной ответственности юридических лиц.

Ключевые слова: юридическая условность, уголовная ответственность юридических лиц.


Summary

Gurtovenko O.L. On the introduction of corporate criminal liability. – Article.

The article is devoted to the introduction of corporate criminal liability. It is concluded that such an entity as legal entity is a legal convention, which was introduced to enhance the convenience of organization of human life. So there are no doctrinal obstacles for the introduction of corporate criminal liability.

Keywords: legal convention, corporate criminal liability.

Схожі:

Гуртовенко О. Л. Ціннісне та структурне співвідношення основного та додаткового об’єктів злочину на прикладі життя людини iconТема 11: Співучасть у злочині. Поняття та ознаки співучасті у злочині
Відповідно до ст. 26 Кк співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Іншими...
Гуртовенко О. Л. Ціннісне та структурне співвідношення основного та додаткового об’єктів злочину на прикладі життя людини iconВплив на стан здоров’я людини соціальних та екологічних чинників
...
Гуртовенко О. Л. Ціннісне та структурне співвідношення основного та додаткового об’єктів злочину на прикладі життя людини iconВплив на стан здоров’я людини соціальних та екологічних чинників
...
Гуртовенко О. Л. Ціннісне та структурне співвідношення основного та додаткового об’єктів злочину на прикладі життя людини iconВплив на стан здоров’я людини соціальних та екологічних чинників
...
Гуртовенко О. Л. Ціннісне та структурне співвідношення основного та додаткового об’єктів злочину на прикладі життя людини iconТема: Суб’єктивна сторона складу злочину. Поняття, ознаки І значення субєктивної сторони складу злочину. Суб'єктивна сторона складу злочину
Суб'єктивна сторона складу злочину — це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяіьність особи, що відображує ставлення їі свідомості...
Гуртовенко О. Л. Ціннісне та структурне співвідношення основного та додаткового об’єктів злочину на прикладі життя людини iconТема: Стадії вчинення злочину. Поняття І види стадій вчинення злочину, критерії І значення їх виділення
Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею оч кк
Гуртовенко О. Л. Ціннісне та структурне співвідношення основного та додаткового об’єктів злочину на прикладі життя людини iconТема: об’єкт злочину
Об’єкт злочину – це те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння. Об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином...
Гуртовенко О. Л. Ціннісне та структурне співвідношення основного та додаткового об’єктів злочину на прикладі життя людини iconГідрологія
Методичні рекомендації знаходяться на кафедрі географії у лаборанта. Відповіді на питання співбесіди кожен студент має вивчити до...
Гуртовенко О. Л. Ціннісне та структурне співвідношення основного та додаткового об’єктів злочину на прикладі життя людини iconЗагальне землезнавство
Методичні рекомендації знаходяться на кафедрі географії у лаборанта. Відповіді на питання співбесіди кожен студент має вивчити до...
Гуртовенко О. Л. Ціннісне та структурне співвідношення основного та додаткового об’єктів злочину на прикладі життя людини iconВаріант тестового завдання на модуль №1
У кожному випадку виявлення ознак злочину прокурор, слідчий І орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи