В спеціалізовану вчену раду д 11. 170. 02 в іепд нан україни
Скачати 46.6 Kb.
|
|
В спеціалізовану вчену раду Д 11.170.02 в ІЕПД НАН України 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77 Відгук на автореферат дисертації Татькової Зої Федорівни «Підстави, види та форми господарсько-правової відповідальності», поданої на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – господарське право, господарсько-процесуальне право Становлення України як правової держави обумовило реформування правової системи, вдосконалення законодавства, що регулює відносини в усіх сферах суспільного життя. Активно розробляються нові теоретичні положення, правові категорії, інститути. Проте, незважаючи на досягнення національної юридичної науки, коло питань вивчено ще недостатньо. Це, зокрема стосується питання відповідальності суб’єктів господарювання. Значення юридичної відповідальності, у тому числі господарсько-правової, нині істотно зростає у зв’язку з підвищенням ролі правових засобів у вирішенні завдань регламентації господарського обігу. Відповідальність має розглядатися в якості одного з діючих важелів механізму господарювання, що здійснює значний вплив на прискорення економічного розвитку суспільства. Все це обумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження Татькової З.Ф. Положення, узагальнення і висновки, що винесені дисертантом на захист мають певну теоретичну та практичну цінність. Аналіз автореферату свідчить, що дисертант оволоділа в ході написання дисертації навичками самостійно ставити та вирішувати дослідницькі задачі, які мають важливе значення для науки господарського права. Загалом можна підтримати рішучість авторки опанувати складні та доволі дискусійні питання господарсько-правової відповідальності як вагомого чинника галузевої самостійності господарського права. Досить слушними видаються надані автором пропозиції щодо розмежування умов та підстав такої відповідальності (с. 4), пропозиції щодо механізму застосування субсидіарної відповідальності (с. 10). Заслуговує позитивної оцінки використання автором зарубіжного досвіду (стор. 7), пропозиції по вдосконаленню українського законодавства на основі аналізу іноземного законодавства у сфері відповідальності суб’єктів господарювання, які зроблені автором. Заслуговує на підтримку висновок про необхідність уточнення положень ГК щодо оперативно-господарських санкцій (стор. 13), що дасть можливість підвищити ефективність їх застосування. Досить цікавими та корисними є положення роботи щодо вдосконалення розміру відшкодування збитків (с. 10-11), щодо врахування майнового стану обох сторін при визначенні розміру штрафних санкцій (с. 12) тощо. Але не дивлячись на позитивні риси, робота Татькової З.Ф. викликає низку зауважень:
Наприклад, на с. 7 метою відповідальності визначено «стремління держави…». Хоча стремління є внутрішньою характеристикою поведінки певного суб’єкта, що має свою власну мету. На с. 5 пропонується вдосконалити поняття штрафів, пені та неустойки, але зроблено це не шляхом встановлення їх ознак, а шляхом вміщення у визначення їх характеристик, які не є однаковими для різних їх видів. Зокрема, у понятті пені пропонується встановити таку характеристику, як «період стягнення якої є пресічним та не може перевищувати 6 місяців. Хоча, як відомо, відповідно до ст. 232 ГК України у законі чи договорі можуть бути переглянуті ці строки. Тим паче, що обмеження максимального розміру пені, що підлягає стягненню, стосуються тільки грошових зобов’язань і не можуть розповсюджуватися на санкції за невиконання інших договірних зобов’язань. На с. 13 пропонується шляхом доповнення ГК України призупинити (точніше було б сказати «зупинити) дію положень підзаконних актів, якими передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій. Натомість це було б марним витрачанням сил законодавця, адже у силу вищої юридичної сили ГК України перед цими підзаконними актами. У силу статті 238 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами. Фактично ці положення припинили реалізацію положень підзаконних актів щодо адміністративно-господарських санкцій, а тому їх зупинення є зайвим. У більшості випадків, коли у роботі йдеться про несприятливі наслідки правопорушення та відповідний причинний зв’язок не враховується існування усіченого складу господарського правопорушення, коли відповідні складові не можуть враховуватися.
Зокрема, навряд чи можна визнати новими пропозиції щодо розмежування адміністративно-господарських санкцій на майнові та організаційні (с. 5), враховуючи, що відповідний поділ прямо передбачено у визначенні цих санкцій у ст. 238 ГК України: «заходи організаційно-правового або майнового характеру». Те саме можна казати про пропозиції щодо доповнення ч. 6 ст. 232 ГК словами «якщо інше не передбачено законом чи договором» (с. 12), враховуючи, що відповідне посилання вже міститься у цій статті кодексу. Не є новими також пропозиції щодо доповнення ст. 236 ГК України (С. 12) у частині скорочення переліку оперативно-господарських санкцій, враховуючи, що ще у 2006 році Кабінет Міністрів України у законопроекті від 26.11.2003 року внесено відповідні пропозиції щодо зміни положень ГК. 3. Нарешті, не можна погодитися із пропозиціями щодо збільшення удвічі строку застосування адміністративно-господарських санкцій. Відповідні положення ст. 250 ГК України народний депутат Ландик, керівник провідної вітчизняної промислової корпорації, красномовно назвав такими, що «означають для суб’єктів господарювання більше, ніж усі статті Цивільного кодексу разом узяті». А тому це надбання ГК України необхідно підтримувати та забезпечувати його неухильне його виконання, а не знищення. Наведені зауваження підтверджують, що дисертантка підняла великий пласт проблем у сфері господарсько-правової відповідальності, що викликає надію у їх подальшому вирішенні. Особливо корисним буде у цьому контексті продовження цього напряму дослідження з боку авторки. Виходячи із змісту автореферату дисертації та публікацій дисертантки за обраною темою необхідно зробити висновок, що дисертація Татькової З.Ф. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук відповідає встановленим вимогам, а її автор заслуговує на присудження наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 «господарське право, господарсько-процесуальне право». Завідувач кафедри господарського права і процесу Одеської національної юридичної академії, доктор юридичних наук, О. П. Подцерковний Асистент кафедри господарського права і процесу Одеської національної юридичної академії Д. В. Лічак |
