У спеціалізовану вчену раду д 64. 086. 04 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого icon

У спеціалізовану вчену раду д 64. 086. 04 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого




Скачати 91.82 Kb.
НазваУ спеціалізовану вчену раду д 64. 086. 04 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого
Дата11.09.2012
Розмір91.82 Kb.
ТипДокументи


У Спеціалізовану вчену раду Д 64.086.04

при Національній юридичній академії України

імені Ярослава Мудрого

61024, м. Харків-24, вул. Пушкінська, 77


ВІДГУК

офіційного опонента на дисертацію

Чевичалової Жанни В’ячеславівни “Правова природа дочірнього підприємства”, подану на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – господарське право, господарсько-процесуальне право


Актуальність обраної теми дослідження. Подана до захисту робота зачіпає одну із найсуперечливішу та найдискусійнішу частину господарського права, присвячену правовому статусу суб’єктів господарювання. Набувши поширення за часів незалежності України організаційно-правова форма дочірнього підприємства залишається мабуть найбільш невизначеною як у теоретичному так, і практичному плані. Додає цій проблемі недостатня повнота і стабільності нормативної бази. До того ж у контексті інтеграції Української держави у світове співтовариство зростає кількість господарських товариств та інших юридичних осіб, які налагоджують відносини як у внутрішній, так і зовнішній сферах економіки, що, в свою чергу, зумовлює складну систему господарсько-правових відносин, заснованих на владі-підпорядкуванні. Ці відносини виходять за межі традиційної цивілістики, адже потребують врахування, перш за все управлінсько-господарської складової. Саме тому розгляд питань правового статуту дочірнього підприємства в межах господарського права дозволяє наблизити виникаючі правовідносини до потреб економічних відносин, що бурхливо розвиваються.

Вирішення питань про правовий статус дочірніх підприємств дозволяє ґрунтовніше зупинитися на багатьох проблемах іноземного інвестування в українську економіку. Причому, діяльність дочірніх підприємств, створених за участю іноземного елемента, як суб’єктів господарювання нерозривно пов’язана з проблемою їх транснаціонального правового статусу. На додачу до традиційних правових проблем тут додається новий виклик, що зумовлений глобалізацій ними процесами та поширенням транснаціональних корпорацій. Саме тому необхідно спрямувати зусилля на пошук найоптимальніших шляхів вирішення зазначених проблем для вітчизняної системи права.

На користь актуальності обраної теми дослідження свідчать також майже цілковита відсутність наукового опрацювання правової природи дочірніх підприємств, необхідність їх більш чіткого визначення та відмежування від інших організаційно-правових форм юридичних осіб, потреба вивчення вітчизняного та міжнародного досвіду і розробки практичних рекомендацій щодо вдосконалення вітчизняної нормативно-правової бази.

^ Ступінь обґрунтованості та достовірності наукових положень, висновків, рекомендацій. Наукові положення, рекомендацій та висновки, сформульовані в дослідженні є достатньо аргументованими, містять глибокі напрацювання щодо науково-практичних рішень. Отримані теоретичні та практичні висновки стали результатом наукового пошуку, відповідно до поставленої мети і завдань дослідження.

Дисертація виконана в межах державної цільової комплексної програми “Основні проблеми здійснення та захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867). Структура та зміст дисертаційного дослідження виважені й логічно послідовні, достатньою мірою дозволяють здійснити комплексний науково-правовий аналіз проблем правового забезпечення створення та діяльності дочірнього підприємства, а також розробити науково обґрунтовані рекомендації для подальшого розвитку законодавчого процесу та правозастосування у відповідній сфері.

Вірогідність наукових положень, висновків і рекомендацій дисертації підтверджується їх апробацією у відкритому друку, обговоренням на наукових конференціях.

Достовірність результатів дослідження підтверджується використанням в процесі роботи основних методів наукового пізнання, зокрема історичного, формально-логічного, порівняльно-правового, системного тощо, а також значної кількості наукової літератури, законодавства та практичних матеріалів як вітчизняного, так й іноземного походження.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в Україні системно досліджено та опрацьовано з господарсько-правових позицій питання правового статусу дочірнього підприємства як суб’єкта господарювання та запропоновано його виокремлення з кола інших підприємств з різним ступенем залежності (с.с.30, 31), значною мірою заповнено прогалину в науці господарського права з питань господарсько-правового зв’язку між асоційованими підприємствами.

Серед найбільш вагомих результатів, що визначають наукову новизну проведеного дисертаційного дослідження, можна відмітити наступне:

1) авторське узагальнення і розвиток існуючих наукових поглядів на зміст поняття дочірнього підприємства, визначення його конститутивних ознак, які обумовлюють його особливості та внутрішнє наповнення (с. 15-64),

2) пояснення того, що взаємини між дочірнім та основним підприємством можуть складатися на основі як речового, так і зобов’язального відношення (С. 22-25);

3) запропоноване авторкою договірне врегулювання відносин контролю-підпорядкування між контролюючим та дочірнім підприємствами шляхом укладення договору підпорядкування та відрахування прибутку, розробка проекту договору для застосування зазначеного врегулювання (с. 74-81).

4) поглиблення у наукове розуміння принципу спеціальної господарської компетенції для дочірніх підприємств, що повністю належать своїм засновникам (с.85-102), а також встановлення співвідношення вирішальної залежності дочірнього підприємства з іншими, в тому числі суміжними, формами залежності підприємств, ознак, за якими воно відрізняється від підприємств інших організаційно-правових форм;

5) визначення основних форм контролю, що мають виявлятися у відносинах між материнською компанією та дочірнім підприємством (с. 107);

6) пропозиція про внесення змін та доповнень до Господарського кодексу України у вигляді закріплення прямої заборони створення підприємством, що за своєю організаційно-правовою формою є дочірнім, власного дочірнього підприємства (с. 106);

7) аргументація стосовно необхідності вдосконалення поняття “іноземне підприємство” з урахуванням його організаційно-правової форми дочірнього підприємства за ознакою стовідсоткової належності іноземній юридичній особі (с. 150-153);

8) вирішення питань про підстави для захисту державою своїх утворень (дочірніх та залежних підприємств за участю іноземного елемента) за кордоном, в тому числі щодо пропозиції виходити не тільки з юридичного зв’язку із державою, що відображається у факті її національності, а й спиратися на наявність “дійсного зв’язку” юридичної особи з нею за фактом належності капіталу або управління (с.169-171);

9) пропозиції щодо застосування захисних функцій держави у при визначенні транснаціонального статусу дочірніх підприємств, а також щодо розширення консульських функції стосовно підтримки інтересів вітчизняних суб’єктів господарювання за кордоном (с. 171-176) тощо.

Прикрашає роботу ґрунтовний аналіз зарубіжного законодавства з досліджуваних питань, що дозволило у порівняльному плані показати недоліки та переваги вітчизняного підходу до закріплення правового статусу дочірнього підприємства, запропонувати цікаві пропозиції до вітчизняного законодавства.

Зміст дисертації Чевичалової Жанни В’ячеславівни відповідає обраній темі, характеризується логічністю та комплексністю. Дисертація оформлена відповідно до вимог, встановлених для дисертаційних робіт. Зміст автореферату ідентичний основним положенням дисертації. Наукові положення, висновки та рекомендації дисертації у належній кількості оприлюднені автором у фахових виданнях, рекомендованих ВАК Україні.

Разом із тим слід зробити наступні зауваження:

1. Навряд чи є вдалим термін ”правова природа” у назві роботи. Це поняття зазвичай відноситься до категорії певних суспільних відносин, поведінки суб’єктів, а не до характеристики компетенції суб’єкта, порядку його утворення, правосуб'єктності, національної належності тощо. Принаймні аналіз змісту роботи доводить, що більш вдалим було б назву роботу пов’язати з господарсько-правової характеристикою, статусом чи правосуб’єктністю дочірнього підприємства. Це додало б роботи гармонійності.

2. Недоліком роботи можна вважати те, що авторка так до кінця і не визначилася з питання про те, чи має дочірнє підприємство як окрема організаційно-правова форма юридичної особи існувати винятково як унітарне підприємство, чи корпоративне підприємство. Хоча здобувачка цілком слушно на початку роботи розмежовує ці категорії, натомість, в подальшому тексті проводиться не досить конструктивне перемішування правового статусу унітарного та корпоративного дочірнього підприємства. Так, на с. 66-68 наводиться ознаки дочірнього підприємства у складі холдингу (залежні підприємства якого, як відомо можуть бути лише господарськими товариствами) чи утвореного у якості господарського товариства. Аналогічне ототожнення здійснено на с. 129-132 тощо. Це відобразилося на якості кінцевого висновку дисертантки ”про необхідність виокремлення дочірнього підприємства з кола залежних осіб на підставі стовідсоткової залежності своєму засновнику (контролюючому підприємству)” (с. 178). Але ж господарське товариство, одним учасником якого є юридична особа, теж за такою логікою є дочірнім підприємством. Чи має це призводити до подвійного правового статусу юридичної особи (до речі і у найменуванні), чи до втрати статусу господарського товариства авторка не пояснює. Усунення цієї суперечливості, як уявляється, можливе було б саме за повнішого використання авторкою аналізу поняття унітарного підприємства, а також розмежування економічної та юридичної форми дочірнього підприємства.

3. Значною мірою попереднє зауваження відображається на такому недоліку роботи, як недоврахування певних характеристик речових прав, яким може бути наділено дочірнє підприємство. Пріоритет тут віддається праву господарського відання та оперативного управління, та лише як виняток – праву власності. Це було б цілком доречним лише у випадку, коли дочірнє підприємство відстоюється як таке, що існує винятково в унітарній формі, адже навіть за наявності одного учасника корпоративна форма господарського товариства вимагає права власності на майно, що закріплюється за цим підприємством. Адже тут дочірнє підприємство може будь-якої миті перестати бути дочірнім підприємством у випадку відчуження її учасником певних часток на користь інших осіб, які не можуть стати співвласниками у зв’язку з непридатністю спільної часткової власності для врегулювання відносин між підприємством та його засновниками. У свою чергу правовий режим майна господарської організації не може змінюватися лише у зв’язку зі зміною кількості засновників, адже це погіршуватиме права кредиторів та утворюватиме невизначеність із приводу цього режиму.

4. Певну пересторогу можна висловити стосовно перебільшення авторкою значення договірної форми опосередкування відносин між дочірнім та контролюючим підприємством (с. 72-78). Досвід Німеччини, що тут наводиться, навряд чи є тут доречним. Адже має бути розмежовані відносини залежності, що виникають на підставі договору, та відносини залежності, що виникають на статутних засадах. У першому випадку ми маємо змогу говорити про господарсько-правову природу лише за умови наявності зустрічного задоволення – певного матеріального чи організаційного блага, що отримує залежне підприємство внаслідок згоди підкорятися вказівкам контролюючого підприємства. Наприклад, у стосунках між членами об’єднання підприємств таким зустрічним задоволенням є зиск від погодженої поведінки, можливість уникнення від оподаткування проміжної продукції тощо. У той же час, не можна вести мову про договірне закріплення типу ”влади-підпорядкуваня” у відносинах між дочірнім та материнським підприємствами у разі, коли повноваження останнього засновано на установчих документах. Тут договір ”підпорядкування та відрахування прибутку” завжди буде формальним, таким, що позбавлений будь-яких ознак господарського договору. Його можна було б назвати адміністративним договором, але це потребує додаткових зауважень, чого дисертантка не робить.

5. Не можна погодитися з пропозицією авторки до господарського законодавства заборонити материнській компанії відчужувати дочірні підприємства. Дійсно, як пише авторка це ”ліквідує вразливе місце у правовому становище дочірнього підприємства”, але ж це відбудеться фактично шляхом заперечення власно потреби в утворенні дочірнього підприємства. Адже відчуження прав на дочірнє підприємство попереджає досить складні процедури переоформлення нерухомого та іншого майна цього підприємства на користь інвесторів, вимагатиме від материнської компанії, що намагається продати цілісний майновий комплекс, давати дочірньому підприємству вказівки щодо відчуження майна за окремими об’єктами. Отже, запропонована новація не попередить рейдерство, про яке пише здобувачка, а лише ускладнить роботу добросовісних підприємців.

5. Робота містить окремі неточності. Зокрема, на с 115 застосовано застарілий термін ”оперативного використання майна”, виключений з Господарського кодексу України. На с. 70 авторка пише про необхідність отримання згоди АМКУ при встановленні відносин вирішальної залежності, але не враховується, що це може відбуватися лише у випадку наявності певних кількісних характеристик концентрації, про які йдеться в Законі України ”Про захист економічної конкуренції”.

Але, як видно, наведені зауваження не можуть істотно вплинути на достатній науковий рівень дисертаційної роботи, яка має характер ґрунтовного, монографічного та надзвичайно корисного дослідження.

Таким чином, дисертаційне дослідження "Правова природа дочірніх підприємств" як за формою, так і за змістом цілком відповідає вимогам п. 13 „Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника”, а Чевичалова Жанна В’ячеславівна, її автор, заслуговує на присудження наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – господарське право, господарсько-процесуальне право.


В.о. завідувача кафедри

господарського права і процесу

Одеської національної

юридичної академії МОН України,

доктор юридичних наук, доцент О.П. Подцерковний


23.04.2008


Схожі:

У спеціалізовану вчену раду д 64. 086. 04 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого iconУ спеціалізовану вчену раду д 64. 086. 04 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого
Міщенко Анастасії Володимирівни „Транспортний коридор як форма правового регулювання ринку транспортних послуг в Україні”, подану...
У спеціалізовану вчену раду д 64. 086. 04 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого iconЗакон України "Про захист прав споживачів" (стаття 27) встановлює відповідальність суб’єктів господарювання за реалізацію продукції, що не відповідає вимогам саме нормативних документів
До спеціалізованої вченої ради Д. 64. 086. 64 у Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого
У спеціалізовану вчену раду д 64. 086. 04 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого iconСпеціалізована вчена рада д 64. 089. 01
Харківській національній академії міського господарства Міністерства освіти І науки України спеціалізовану вчену раду д 64. 089....
У спеціалізовану вчену раду д 64. 086. 04 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого iconЗвання “Заслужений професор” Національного університету “Юридична академія України імені Ярослава Мудрого”
Присвоюється з 2000 р вченою радою ну “юау імені Ярослава Мудрого” професорам, які мають 25-річний стаж бездоганної роботи в академії,...
У спеціалізовану вчену раду д 64. 086. 04 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого iconСпеціалізована вчена рада д 64. 089. 02
Харківській національній академії міського господарства Міністерства освіти І науки України створено спеціалізовану вчену раду д...
У спеціалізовану вчену раду д 64. 086. 04 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого iconНаціональна юридична академія україни імені ярослава мудрого в публікаціях 2009 року
Про деякі питання Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого [Текст] : Указ Президента України від 25. 06. 2009...
У спеціалізовану вчену раду д 64. 086. 04 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого iconПремія імені Ярослава Мудрого
Заснована 25 травня 2001 р. Напрн україни та ну “юау імені Ярослава Мудрого” І присуджується фахівцям у галузі права, зокрема науковцям,...
У спеціалізовану вчену раду д 64. 086. 04 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого iconНаціональний університет «юридична академія україни імені ярослава мудрого» файєр олена Анатоліївна
Робота виконана на кафедрі цивільного права №1 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», Міністерство...
У спеціалізовану вчену раду д 64. 086. 04 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого iconІнформація про спеціалізовану вчену раду д 11. 600. 03 при нді медичних проблем сім’ї
move to 0-16386672
У спеціалізовану вчену раду д 64. 086. 04 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого iconНаціональний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
«Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» Харківська асоціація політологів
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи