Голові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С. Шановний Валерій Сергійович! icon

Голові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С. Шановний Валерій Сергійович!




Скачати 261.92 Kb.
НазваГолові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С. Шановний Валерій Сергійович!
Дата11.09.2012
Розмір261.92 Kb.
ТипДокументи



Голові

Одеського апеляційного

господарського суду

Балуху В.С.


Шановний Валерій Сергійович!


Розглянувши по суті та проаналізувавши отримані матеріали судової практики, спрямовуємо Вам висновок кафедри господарського права і процесу Одеської національної юридичної академії на виконання листа Верховного Суду України від 9.03.2010 р. №3.15-2010 щодо узагальнення проблематики обрання сторонами у господарських спорах способів захисту прав, не передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, виявлення неоднакового застосування норм матеріального та процесуального права в цій тематиці.


Додаток: висновок на десяти аркушах.


^ Завідувач кафедри господарського права і процесу

Одеської національної юридичної академії,

доктор юридичних наук, професор О.П. Подцерковний


вик.:

ас. О.А. Байдерін

тел.: 050-333-24-03


ВИСНОВОК

щодо узагальнення проблематики обрання сторонами у господарських спорах

способів захисту прав, не передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України

та ст. 20 Господарського кодексу України,

на прикладі роботи Одеського апеляційного господарського суду


Матеріали судових справ, розглянутих Одеським апеляційним господарським судом, свідчать, що сторони в цілому вірно обирають способи захисту прав, які передбачені чинним законодавством.

Серед таких є способи, які закріплені ст. 20 Господарського кодексу України, а саме:

  • визнання наявності або відсутності прав;

  • визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

  • відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

  • припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

  • присудження до виконання обов'язку в натурі;

  • відшкодування збитків;

  • застосування штрафних санкцій;

  • застосування оперативно-господарських санкцій;

  • застосування адміністративно-господарських санкцій;

  • установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

  • іншими способами, передбаченими законом.

Більшість з цих способів захисту повторюються в ст. 16 Цивільного кодексу України, додатково наголошуючи на тому, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором.


Не зважаючи на загалом позитивну тенденцію обрання сторонами належних способів захисту порушених прав, в роботі Одеського апеляційного господарського суду виникає чимало ситуацій, коли обрані сторони способи захисту не відповідають закріпленим в чинному законодавстві правовим положенням, є такими, що виходять з власного розсуду сторін, при цьому за відсутності відповідних застережень в господарському договорі.

Серед таких способів були заявлені наступні:

  1. скасування свідоцтва про право власності;

  2. скасування рішення господарського товариства у формі технічного акту стосовно закріплення юридичного факту;

  3. визнання суми безпідставно нарахованою;

  4. визнання рахунків, або інших платіжних та бухгалтерських документів, що носять рекомендаційний характер, такими, що не підлягають виконанню;

  5. визнання частки у статутному фонді такою, що дорівнює 0%;

  6. визнання договору неукладеним;

  7. визнання договору дійсним у разі, коли такий спосіб прямо не встановлений законом, в тому числі визнання договору дійсним у певній редакції;

  8. про визнання правової природи договору;

  9. визнання фізичної особи єдиним учасником господарського товариства;

  10. визнання неправомірними (незаконними) дій суб’єкта підприємницької діяльності;

  11. зобов’язання здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно державної форми власності за державою;

  12. зобов’язання виконати умови договору шляхом вилучення документів за умови відсутності відповідного способу захисту в змісті правочину;

  13. визнання кредиторських вимог та включення їх до реєстру вимог кредиторів згідно встановленої черговості, а у разі, якщо вартості майна недостатньо для задоволення вимог кредиторів зобов’язання ліквідаційної комісію ліквідуватись у порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом;

  14. звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки;

  15. зобов’язання надати письмове погодження на вилучення земельної ділянки;

  • та інші.


Характеризуючи наведені тут обрані на розсуд сторін способи захисту прав та результат вирішення окремих судових справ за цими вимогами, можна вказати наступне.


  1. Спори про визнання договору не укладеним не можуть бути предметом розгляду в господарських судам, а провадження у відповідних справах в будь-якому разі належить припиняти за п. 1-1 ст. 80 ГПК України, в тому числі за умови прямої вказівки про такий спосіб захисту прав в господарському правочині, зважаючи на правову невизначеність даної вимоги та передусім відсутність спрямованості цього способу захисту прав на відновлення становища особи, яка вважає, що її права порушені.

Якщо мало місце часткове або повне виконання правочину, який за нормами законодавства, не може вважатися укладеним, то в даному випадку можуть застосовані такі способи захисту прав, як: припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; визнання права, визнання договору дійсним (ст. 218 ЦКУ), тощо.

У випадку заявлення стороною вимог про присудження виконання обов’язку в натурі на підставі договору, який не може вважатися укладеним, в такому випадку результатом вирішення спору має бути відмова в задоволенні відповідної позовної вимоги, виходячи з її безпідставності, недоведеності та необґрунтованості матеріальними обставинами справи. Якщо при цьому відповідач звертається з позовними вимогами про визнання договору неукладеним, даний позов не може розглядатися господарським судом за вищевикладених обставин, відтак провадження в цій частині підлягає припиненню (п. 1-1 ст. 80 ГПК) із викладенням мотивів відмови в задоволенні первісної позовної заяви в описовій частині судового рішення по справі.


Інше стосується того, що заявлення стороною вимог про зобов’язання укласти додаткову угоду до договору з певної дати не ґрунтується на законі, оскільки такі правові відносини виникають виключно на підставі вільного волевиявлення та залежить від набуття судовим рішення законної сили, а чинне законодавство не передбачає такого способу захисту права як зобов’язання укласти додаткову угоду з певної дати. Натомість існує можливість зміни правовідношення, про що наголошено в ст. 20 ГКУ.

Так, у квітні 2007 р. ВАТ ЕК «Миколаївобленерго» звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ СП «Нібулон», третя особа ВАТ «Миколаївська ТЕЦ», про зобов’язання укласти додаткову угоду до договору про постачання електричної енергії і про технічне забезпечення електропостачання споживача на умовах проекту, поданого позивачем, посилаючись на непідписання відповідачем надісланого йому проекту додаткової угоди всупереч вимогам п.п. 1.4., 5.5. Правил користування електричною енергією, необхідність укладення котрої виникла у зв’язку з підписанням ВАТ ЕК «Миколаївобленерго» та ВАТ «Миколаївська ТЕЦ» (третя особа) договору про спільне використання технологічних мереж, що зумовило зміну точки продажу електроенергії та класу споживання, встановленого ТОВ СП «Нібулон».

В ході слухання справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд зобов’язати відповідача укласти додаткову угоду до договору про постачання електричної енергії та про технічне забезпечення електропостачання споживача на умовах проекту, поданого позивачем, починаючи з 01.02.2007 р. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказав на те, що почав відшкодовувати третій особі кошти за спільне використання мереж для подальшої передачі електроенергії ТОВ СП «Нібулон» з лютого 2007 року.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 05.06.2008 р. (суддя Дубова Т.М.), позов задоволено частково; зобов’язано ТОВ СП «Нібулон» укласти з ВАТ ЕК «Миколаївобленерго» додаткову угоду до договору про постачання електричної енергії та про технічне забезпечення електропостачання споживача на умовах проекту, починаючи з 10.04.2007р. (дата подання позову).

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ СП «Нібулон» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просило рішення господарського суду Миколаївської області від 05.06.2008р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність ним висновків суду, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів (у складі Мишкіної М.А., Сидоренко М.В., Таценко Н.Б.) дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи, зокрема, з наступного.

Суд погодився з думкою скаржника стосовно обрання позивачем непередбаченого ч.2 ст.16 ЦК України способу захисту своїх прав, позаяк ані п.п.1-10 ч.2 ст.16 ЦК України, ані договором, що укладений сторонами, або законом не передбачений захист прав постачальника електроенергії шляхом зобов’язання споживача укласти додаткову угоду до договору, починаючи з певної дати.

Згідно п.6 ч.2 ст.16 ЦК України, ч.2 ст.20 ГК України одним із способів захисту прав та інтересів є зміна правовідношення, отже суд може захистити порушене право шляхом зміни умов договору за рішенням суду, а не зобов'язанням відповідача укласти додаткову угоду, оскільки відповідно до ч.5 ст.188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.


  1. Обираючи такий спосіб захисту прав, як визнання частки в статутному капіталі такою, що дорівнює 0%, сторони повинні мати на увазі, що даний спосіб не передбачений чинним законодавством України, в тому числі спеціальними нормативно-правовими актами в галузі врегулювання корпоративних правовідносин між їх учасниками. А також може фактично призвести до намагань одного з учасників справи позбавити у протиправний спосіб частки у статутному капіталі, належній іншій особі.

Більш того, існування частки в статутному капіталі в розмірі 0% чинним законодавством не передбачено та за такого розміру особа не може вважатися учасником господарського товариства, що автоматично позбавляє її можливості володіти будь-якими правами, наданими відповідним суб’єктам.

Інше стосується того, що питання виключення учасника з товариства, зміни складу учасників та інші зміни до установчих документів є питаннями, що віднесені до компетенції загальних зборів господарського товариства (ст.ст. 41, 59 Закону України «Про господарські товариства»), а тому господарські суди не мають права вирішувати ці питання.

Так, у липні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Анмар Глобал Експрес» звернулося до господарського суду Одеської області (справа № 15/86-09-2994) з позовом до Закритого акціонерного товариства «ГеоЛогістікс СНД Сервіс» та підприємства «ГеоЛогістікс Україна» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсними на підставі ст. ст. 1, 10 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 58 ЦК УРСР положень статуту підприємства «ГеоЛогістікс Україна» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю.

В процесі розгляду даної справи позивач подав до суду заяву про зміни до позовних вимог і посилаючись на те, що оскільки відповідач не виконав своїх зобов’язань та не мав наміру виконувати свої зобов’язання, оскільки і досі не сплатив свою частку статутного фонду і тим самим не забезпечив діяльність товариства, просив господарський суд визнати розмір частки ЗАТ «ГеоЛогістікс СНД Сервіс» у статутному фонді (капіталі) ТОВ «ГеоЛогістікс Україна» таким, який дорівнює 0%, та визнати недійсними положення статуту підприємства «ГеоЛогістікс Україна» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.12.2009 року у задоволенні позову відмовлено з мотивів необґрунтованості позовних вимог. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.02.2010 р. зазначене рішення залишено без змін.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що в матеріалах справи містяться докази внесення грошових коштів відповідачем до статутного капіталу ТОВ, а тому посилання позивача на невиконання в цій частині зобов’язань учасника є безпідставними.

Додатково судом зауважено, що обраний позивачем спосіб захисту прав також не відповідає ст. 16 ЦКУ та ст. 20 ГКУ, оскільки не передбачений ними, та не погоджений сторонами в установчому договорі.

Судом вказано, що вимога про встановлення факту розміру частки учасника у статутному фонді господарського товариства таким, який дорівнює 0%, не призводить до поновлення порушених прав, така вимога не може бути предметом спору, самостійно розглядатися в окремій справі. Вимога про визнання розміру частки учасника у статутному фонді господарського товариства таким, який дорівнює 0%, є нічим іншим, як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Варто наголосити, що у разі фактичного невнесення учасником грошових коштів або майна до статутного капіталу господарського товариства, останнє є причиною для захисту порушених прав безпосередньо таким товариством, оскільки невиконання обов’язків учасника спрямовано не до інших учасників, а саме до юридичної особи згідно з положеннями чинного законодавства та установчими документами. Отже, у відповідних випадках право захисту порушених прав належить юридичній особі, а не її учасникам, яка може звернутися до господарського суду із вимогою про присудження до виконання обов’язку в натурі. При цьому учасники не володіють правами заявляти подібні вимоги від імені господарського товариства, якщо інше не передбачено установчими документами, оскільки не є представниками такої особи.

У разі, якщо один з учасників заявляє наведені правові вимоги до іншого учасника, діючи на підставі доручення, виданого від імені товариства, то в даному перший діє на підставі цивільно-правової угоди, як представник юридичної особи (від її імені та за її рахунок), а отже і не розглядається як учасник в даному випадку.

Зауважимо, що учасники господарського товариства також зазнають порушень прав у зв’язку з невиконанням обов’язків інших учасників, в тому числі щодо внесення вкладу до статутного капіталу. Такі порушення полягають у взаємопов’язаності матеріальної зацікавленості відповідного кола осіб в отриманні дивідендів від діяльності юридичної особи, що прямо залежить від обсягу майна, що перебуває в обороті та фактичному розпорядженні господарського товариства.

Відтак, вважаємо, що учасники товариства можуть звертатися до господарського суду із вимогами про примусове виконання обов’язків в натурі до тих з учасників, які порушують законні та обов’язкові до виконання рішення органів управління господарського товариства, залучаючи в якості третьої особи безпосередньо господарське товариство.


  1. Вирішуючи спори в галузі земельних правовідносин сторін, треба приймати до уваги, що чинним Земельним кодексом України передбачені додаткові, крім передбачених ЦКУ та ГКУ, способи захисту прав суб’єктів господарювання. Так, спеціальною нормою, а саме ч. 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

  • визнання прав;

  • відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

  • визнання угоди недійсною;

  • визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

  • відшкодування заподіяних збитків.

Можливо застосування інших, передбачених законом, способів. якими зокрема може бути вилучення земельної ділянки (ст. 149 ЗКУ), повернення самовільно зайнятих земельних ділянок власнику (ст. 212 ЗКУ).


Так, до господарського суду Миколаївської області звернулось ТОВ «Холостяцькій дім» із позовом, в якому просило вилучити у Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (далі - ПУКБ МОУ) земельну ділянку, яка знаходиться під забудовою ряду об’єктів (судова справа № 9/389/08).

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на договір купівлі-продажу №193 від 06.03.2006 р., акт прийому-передачі від 07.03.2006 р. та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10425874 від 08.04.2006р., відповідно до яких, власником спірної земельної ділянки, є ТОВ «Холостяцькій дім».

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 30.07.2008р. (суддя Філінюк І.Г.) позовні вимоги задоволено повністю.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач набув право власності на нежитлові приміщення за адресою місця розташування земельної ділянки у відповідності до вимог ч.4 чт.334 ЦК України, а тому, відповідно до ст. 377 ЦК України, до нього перейшло не тільки право власності на нежитлові приміщення, а і право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, у розмірах, встановлених договором купівлі-продажу.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ПУКБ МОУ посилається на договір оренди спірної земельної ділянки №4013 від 27.03.2006р., укладений відповідачем з Миколаївською міською радою на підставі рішення Миколаївської міської ради № 40/18 від 22.12.2005р., відповідно до умов якого, ПУКБ МОУ є законним користувачем спірної земельної ділянки.

Крім того, апелянт стверджує, що рішення Миколаївської міської ради №40/18 від 22.12.2005р., на підставі якого було укладено договір оренди спірної земельної ділянки №4013 від 27.03.2006р., у судовому порядку визнано недійсним не було.

Також, ПУКБ МОУ, посилаючись на приписи ст. 149 ЗК України, якою регламентовано порядок вилучення земельних ділянок, зазначає, що вилучення земельних ділянок провадиться лише за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень, а у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки, питання вирішується судом. Однак, Миколаївською міською радою відповідного рішення не приймалось і до відома ПУКБ МОУ не доводилось.

Разом з тим ПУКБ МОУ вважає, що заявлені ТОВ «Холостяцькій дім» позовні вимоги про вилучення земельної ділянки, не відповідають положенням ст. 152 ЗК України та ст. 16 ЦК України, якими не передбачено такого способу захисту права на земельну ділянку як її вилучення.

Переглядаючи рішення місцевого господарського суду, апеляційна інстанція (у складі суддів Картере В.І., Колоколова С.І., Пироговського В.Т.) дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду Миколаївської області за наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачем придбана нерухомість, яка розташована за адресою місцезнаходження земельної ділянки, з аукціону та на підставі договору купівлі-продажу і прийнята належним чином.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 377 ЦК України якщо будівля або споруда розміщені на земельній ділянці наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Разом з тим 01.03.2006р. між Південним УКБ МОУ та Миколаївською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки (а.с.53), на якій знаходиться зазначене вище нерухоме майно.

Відповідно до умов вказаного договору оренди, Миколаївська міська рада передала, а Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України прийняло в оренду земельну ділянку для будівництва житлової забудови строком на п’ять років.

Таким чином між ТОВ „Холостяцький дім” та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України виник спір щодо права користування земельною ділянкою за адресою: м. Миколаїв, вул. Садова, 38-а в м. Миколаєві загальною площею 344,0 кв.м.

Однак, для вирішення даного спору позивач обрав не вірний спосіб захисту порушеного інтересу.

Відповідно до ст. 149 ЗК України, вилучення земельної ділянки допускається лише у випадку, якщо ця земельна ділянка була надана у постійне користування із земель державної та комунальної власності, а метою вилучення є суспільна чи інша потреба. У даному випадку, вилучення є можливим лише за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вказана стаття Земельного кодексу України визначає вичерпний перелік органів, які мають право вилучення земельних ділянок, - ними є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, повноваження яких з вилучення земельних ділянок визначені главами 2, 3 ЗК України: це місцеві державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України або місцеві ради.

Інші органи не мають права примусового вилучення земельних ділянок.

При цьому слід зазначити, що правом звернення до суду із заявою про вилучення земельної ділянки наділені лише відповідні державні органи.

Позивач обрав не передбачений чинним законодавством спосіб захисту порушеного права та інтересу, а відтак застосування такого способу захисту, може призвести до порушення приписів ст. 19 Конституції України.

Оскільки, позивач не наділений правом вимагати у судовому порядку вилучення спірної земельної ділянки, позовні вимоги не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають.

Наведене не було враховано судом першої інстанції, що призвело до помилкового застосування до спірних правовідносин приписів ч. 1 ст. 377 ЦК України та необґрунтованого задоволення позовних вимог, та в свою чергу стало підставою для скасування рішення місцевого господарського суду і відмови у задоволенні позовних вимог.


Іншим прикладом неврахування місцевим господарським судом приписів законодавства щодо обов’язковості обрання передбаченого законодавством способу захисту порушеного права є судова справа №4/88-08-2450 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Південьнафтаресурс» (далі –ТОВ «Південьнафтаресурс»), яке звернулось до господарського суду Одеської області, до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» (далі –ДП ІМТП) про зобов’язання ДП ІМТП погодити вилучення земельної ділянки під спорудою шляхом надання письмової згоди на її вилучення на користь ТОВ «Південьнафтаресурс».

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.08.2008 р. (суддя Літвінов С.В.) позовні вимоги були задоволені, ДП ІМТП було зобов’язано погодити вилучення земельної ділянки під спорудою шляхом надання письмової згоди на її вилучення на користь ТОВ «Південьнафтаресурс».

Не погоджуючись з цим рішенням, ДП ІМТП в апеляційній скарзі просило його скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові ТОВ «Південьнафтаресурс» відмовити, посилаючись на неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, на порушення норм матеріального права, оскільки в порушення ст. 141 ЗК України без достатніх правових підстав ДП ІМТП було позбавлено права постійного користування земельною ділянкою. Також апелянт зазначає, що судом неправильно була застосована ст. 120 ЗК України, так як спірна земельна ділянка ніколи не перебувала ані у власності, ані у користуванні продавця споруди, яка зараз належить на праві власності ТОВ «Південьнафтаресурс». Крім цього, скаржник вказує на те, що позовні вимоги у відповідності до ст. 1 ГПК України, ст. 15, ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч 2 ст. 20 ГК України не відповідають засобам захисту прав суб’єктів господарювання та взагалі, позивачем не зазначено, в чому полягає порушення його прав. Апелянтом зазначається, що суд першої інстанції неправомірно дійшов до висновку про те, що саме Іллічівська міська рада є власником спірної земельної ділянки, оскільки згідно з ч. 1 п. 12 Перехідних положень ЗК України з повноважень відповідних сільських, селищних, міських рад вилучено право розпорядження землями, на яких розташовані державні підприємства, а єдиним розпорядником спірної земельної ділянки є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області.

Комплексно дослідивши обставини справи, судова колегія у складі суддів Лашина В.В., Єрмілова Г.А., Воронюка О.Л. встановили наявність правових підстав для скасування прийнятого рішення та прийняття нового, зокрема, за наступних підстав.

Суд дійшов висновку, що позивачем був обраний неналежний спосіб захисту своїх прав з огляду на таке.

У відповідності до ч. 4 ст. 147 ГК України право власності та інші майнові права суб’єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у ст. 20 цього Кодексу.

Статтею 20 ГК України перелік способів захисту порушених прав. Аналогічні за змістом положення містяться й у ст. 16 ЦК України.

Частиною 3 ст. 152 ЗК України передбачені наступні способи захисту прав на землю: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У зв`язку з тим, що надання погодження є не обов’язком, а правом ДП ІМТП, судова колегія установила, що жодним із встановлених чинним законодавством способів не передбачений спосіб захисту своїх прав, що був обраний ТОВ «Південьнафтаресурс».

Враховуючи дану обставину, а також інші встановлені порушення норм матеріального права судом першої інстанції, апеляційний господарський суд рішення місцевого суду скасував, та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив.


  1. Яскравим прикладом неоднакового застосування судами різних інстанцій одних і тих самих положень матеріального права, що пов’язані із законодавством про способи захисту порушених прав, та норм процесуального права, є помилкове припинення провадження у справі на підставі непідвідомчості спору господарському суду у зв’язку з невідповідністю обраного способу захисту права суб’єктом господарювання.

Так, 8 грудня 2009 року до господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросфера» (далі –ТОВ «Агросфера») з позовом до Фермерського господарства «Агро-Інвест» в особі ліквідаційної комісії (далі –ФГ «Агро-Інвест») про зобов’язання ліквідаційної комісії відповідача визнати кредиторські вимоги позивача у сумі 3 006 906,47 грн. та включити їх до реєстру вимог кредиторів згідно встановленої черговості, а також у разі, якщо вартості майна відповідача недостатньо для задоволення вимог кредиторів зобов’язати ліквідаційну комісію ФГ «Агро-Інвест» ліквідуватись у порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 22.12.2009 р. (суддя Міщенко В.І.) провадження у справі було припинено на підставі п. 1, 1-1 ст. 80 ГПК України.

Не погоджуючись з цією ухвалою, ТОВ «Агросфера» звернулось в суд апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, де просило скасувати ухвалу місцевого господарського суду та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального права, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України і ч. 2 ст. 20 ГК України способами захисту цивільних прав, охоронюваних законом прав і інтересів суб’єктів господарювання визначено припинення дій, які порушують право, а також іншими способами, передбаченими законом. Апелянт вказував на те, що ліквідація юридичної особи повинна забезпечувати захист інтересів як кредиторів, так і учасників цієї юридичної особи, а відповідно до п. 3 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» якщо вартості майна юридичної особи недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Розглядаючи справу, судова ко­легія дійшла висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги та можливість її часткового задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у ФГ «Агро-Інвест» існує заборгованість у розмірі 3 006 906,47 грн., що підтверджується рішеннями господарського суду Миколаївської області від 18.03.2009 р. по справі № 16/2/09 та по справі № 16/1/09, наказами господарського суду Миколаївської області від 31.07.2009 р., рішеннями господарського суду Миколаївської області від 07.10.2009 р. по справі № 16/215/09 і по справі № 16/216/09.

07.10.2009 р. в газеті «Урядовий кур’єр» опубліковано оголошення про припинення діяльності (ліквідації) ФГ «Агро-Інвест» за рішенням засновника господарства та визначено термін пред’явлення кредиторських вимог, починаючи з дня публікації оголошення в друкованих засобах масової інформації.

Позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про визнання кредиторських вимог від 19.10.2009 р. за № 1910/04/09 на суму 3 006 906,47 грн.

14.12.2009 р. ліквідаційна комісія відповідача направила на адресу позивача лист про розгляд та визнання кредиторських вимог ТОВ «Агро-Інвест» у повному обсязі /а.с. 32, 33/.

Виносячи оскаржувану ухвалу про припинення провадження у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем визнані грошові вимоги позивача, що підтверджується матеріалами справи. Щодо вимог про зобов’язання відповідача ліквідуватися у порядку, визначеному законом, господарський суд вказав на те, що заявлена вимога не є матеріально-правовою чи немайновою вимогою, на підставі якої суд приймає рішення, обраний позивачем спосіб захисту прав не відповідає ст. 16 ЦК України, ст.. 20 ГК України й відповідно до ст. 12 ГПК України такий спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Аналізуючи матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про законність і обґрунтованість прийнятого судом першої інстанції рішення в частині припинення провадження у справі щодо вимог позивача про зобов’язання відповідача визнати кредиторські вимоги позивача у сумі 3 006 906,47 грн. та включити їх до реєстру вимог кредиторів згідно встановленої черговості.

Так, відповідно до п. 1-1ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Матеріалами справи підтверджується, що листом від 14.12.2009 р. відповідач задовольнив вимогу позивача про визнання кредиторських вимог останнього на суму 3 006 906,47 грн., а тому суд першої інстанції цілком обґрунтовано припинив провадження у справі в цій частині.

Щодо припинення провадження у справі в іншій частині позовних вимог, то судова колегія з цим погодитися не може у зв’язку з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій України» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Виходячи з вимог статей 1, 4-1, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. При цьому у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З предмету спору по даній справі в частині зобов’язання відповідача ліквідуватися у порядку, визначеному законом, наявний суб’єктний склад сторін, що відповідає приписам ст. 1 ГПК України, наявні правовідносини, врегульовані Цивільним та Господарським кодексом в частині забезпечення прав кредиторів, існує припущення про порушення прав позивача як кредитора та відсутні норми, які б передбачали вирішення цього спору іншим судом.

Невідповідність обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів не має правового наслідку у вигляді припинення провадження у справі в зв’язку з непідвідомчістю вирішення справи господарським судом.

У відповідності до ч. 4 ст. 106 ГПК України у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

За таких обставин, судова колегія установила, що оскаржувана ухвала в частині припинення провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ «Агасфера» щодо зобов’язання відповідача ліквідуватися у порядку, передбаченому законом, не відповідає вимогам законодавства, а відтак в цій частині була скасована.


  1. Не може бути способом захисту прав сторони вимога про визнання договору дійсним за відсутності прямих вказівок чинного законодавства про відповідну можливість, оскільки наведений спосіб захисту прав не передбачений ст. 16 ЦКУ або ст. 20 ГКУ.

Так, договір може бути визнаний дійсним:

- на підставі частини другої ст. 220 ЦКУ у випадках ухилення однієї зі сторін від нотаріального посвідчення правочину;

- на підставі частини другої ст. 218 ЦКУ, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

При розв’язанні даного питання треба звертати увагу, що за ст. 204 ЦКУ діє презумпція правомірності правочину. Так останній є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких умов, вимога спрямована на визнання договору дійсним, якщо такий договір не потребує визнання його дійсним згідно з прямими вказівками чинного законодавства, що передбачають відповідний спосіб захисту порушених прав, то провадження у відповідних спорах треба припиняти за п. 1-1 ст. 80 ГПК, оскільки відсутній предмет спору по справі.

Не є способом захисту порушених прав суб’єкта господарювання вимога про визнання договору укладеним в певній редакції, оскільки така вимога пов’язана з вільним волевиявленням сторін, внесенням змін до правочину чи розірвання окремих домовленостей, оформлених учасниками правовідносин. До такої думку дійшов апеляційний господарський суд, розглядаючи судову справу №14/107-08-3863.

Так, ДП «Іллічівський морський торговельний порт» (далі - ДП «ІМТП») звернулось до господарського суду Одеської області із позовом та заявами про збільшення і уточнення позовних вимог, згідно з якими просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Риалбудсервіс» (далі - ТОВ «Риалбудсервіс») заборгованість з відшкодування витрат по сплаті податку на транспортні засоби у сумі 19 680,77 грн.

ТОВ «Риалбудсервіс» звернулось до господарського суду Одеської області із зустрічним позовом та доповненнями до нього, відповідно до яких просило: визнати недійсною угоду від 29.08.2008 р. про розірвання договору про спільну діяльність (договір простого товариства) № 400-0 від 15.08.2006 р., у редакції від 25.04.2007 р.; визнати дійсним договір про спільну діяльність (договір простого товариства) №400-0 від 15.08.2006 р., у редакції від 25.04.2007 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 08.04.2009р. (суддя Горячук Н.О.) провадження за первісним позовом ДП «Іллічівський морський торговельний порт» припинено на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України, зустрічні позовні вимоги ТОВ «Риалбудсервіс» задоволено у повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2009 р. рішення господарського суду Одеської області по справі в частині: задоволення зустрічних позовних вимог ТОВ «Риалбудсервіс» про визнання недійсною угоди від 29.08.2008 р. про розірвання договору про спільну діяльність №400-0 від 15.08.2006 р. у редакції від 25.04.2007р. та визнання дійсним договору про спільну діяльність №400-0 від 15.08.2006р. у редакції від 25.04.2007р. та стягнення з ДП «Іллічівський морський торговельний порт» на користь ТОВ «Риалбудсервіс» 170,00 грн. держмита і 118,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу - скасувано. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. В решті рішення господарського суду Одеської області залишено без змін.

Висновок апеляційної інстанції мотивовано, зокрема, тим, що такий спосіб захисту права, як визнання договору дійсним у певній редакції не передбачений ст. 16 ЦКУ або ст. 20 ГКУ.

З цим важко не погодитися, зважаючи, що укладений правочин діє в редакції, погодженій сторонами на підставі взаємних домовленостей. У разі подальшої зміни правочину, останній діє в редакції з урахуванням відповідних змін і навіть, якщо така зміна буде визнана неправомірної та буде скасована, то автоматично договір є дійсним в попередній редакції, що не потребує окремого визнання та не спричиняє поновлення прав сторони.


  1. При вивчені обставин обрання сторонами способів захисту прав, апеляційна інстанції цілком вірно та справедливо виходить з встановлення можливості відповідним способом поновити порушені права у разі існування останніх. Способом захисту прав є відповідні заходи, які дають об’єктивні підстави постраждалій особі відновити становище, яке існувало до порушення і отримати тим самих втрачені блага майнового або немайнового характеру. Відтак у разі, коли обраний спосіб не є таким, що спричинятиме поновлення порушених прав, а тим більш якщо він не передбачений ст. 16 ЦКУ, ст. 20 ГКУ, іншим правовим положеннями законодавчого акту чи договору, суд не має правових підстав для задоволення відповідних позовних вимог.


Обговорено та схвалено на засіданні кафедри 14 квітня 2010 р.


Завідувач кафедри господарського права і процесу

Одеської національної юридичної академії,

доктор юридичних наук, професор О.П. Подцерковний


вик.:

ас. О.А. Байдерін

тел.: 050-333-24-03



Схожі:

Голові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С. Шановний Валерій Сергійович! iconГолові одеського апеляційного господарського суду балуху Валерію Сергійовичу
Вам висновок кафедри господарського права І процесу Національного університету «Одеська юридична академія» щодо узагальнення правових...
Голові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С. Шановний Валерій Сергійович! iconГолові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С
Відповідно до листа Верховного суду України від 10. 2009 року надаємо свої пропозиції щодо вирішення першочергових питань розмежування...
Голові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С. Шановний Валерій Сергійович! iconГолові Вищого господарського суду України Демченку С. Ф
...
Голові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С. Шановний Валерій Сергійович! iconВельмишановний Сергію Федоровичу! За результатами обговорення Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодекс
Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від...
Голові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С. Шановний Валерій Сергійович! iconВерховного Суду України Висловлюючи загальну підтримку щодо намагання Судової палати у господарських справах ініціювати модернізацію положень Господарського процесуального кодекс
На ваш лист №201-572/0/8-08 від 07. 02. 2008 р надсилаємо зауваження та пропозиції до проекту нової редакції Господарського процесуального...
Голові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С. Шановний Валерій Сергійович! iconШановний Сергію Васильовичу! За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодекс
За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодексу України (реєстр. №2178 від 06. 03. 2008 p.) надсилаємо...
Голові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С. Шановний Валерій Сергійович! iconШановний Сергію Васильовичу! За результатами аналізу проекту про внесення змін до Господарського процесуального кодекс
Господарського процесуального кодексу України щодо процесуального правонаступництва (реєстр. №4604 від 04. 06. 2009 року) на Ваш...
Голові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С. Шановний Валерій Сергійович! iconШановний Сергію Васильовичу! За результатами аналізу проекту закон
України (щодо оскарження рішення третейського суду та отримання виконавчого листа) (реєстр. №5322 від 06. 11. 2009 року) на Ваш запит...
Голові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С. Шановний Валерій Сергійович! iconШановний Сергію Васильовичу! За результатами аналізу проекту закон
України (щодо забезпечення права на одержання рішення суду) (реєстр. №5253 від 21. 10. 2009 року) на Ваш запит від 10. 11. 2009 №04-30/3-1-481...
Голові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С. Шановний Валерій Сергійович! iconГолові Верховного Суду України Онопенку В. В
На ваш лист №226-483/0/8-08 від 06. 02. 2008 р надсилаємо зауваження та пропозиції до проекту постанови Пленуму Верховного Суду України...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи