Шановний Сергію Васильовичу! За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодекс icon

Шановний Сергію Васильовичу! За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодекс




Скачати 344.3 Kb.
НазваШановний Сергію Васильовичу! За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодекс
Дата11.09.2012
Розмір344.3 Kb.
ТипКодекс


Голові комітету Верховної ради України

з питань правосуддя,

академіку Ківалову С.В.


Шановний Сергію Васильовичу!


За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодексу України (реєстр. № 2178 від 06.03.2008 p.) надсилаємо відповідний висновок, підготовлений фахівцями кафедри господарського права і процесу академії.


Додаток: Висновок з додатками на 21 арк.


З повагою


Перший віце-президент,

ректор академії,

професор В.В. Завальнюк


Вик. проф. О.П. Подцерковний та ін.

т. (048) 7198796


висновок

кафедри господарського права і процесу

Одеської національної юридичної академії

щодо проекту Господарського процесуального кодексу України

(реєстр. № 2178 від 06.03.2008 p.)


Висловлюючи загальну підтримку щодо прийняття нового Господарського процесуального кодексу України, вважаємо за потрібне позначити на основні позитиви відповідного проекту, визначити його недоліки, що, на нашу думку, потребують доопрацювання:


І. Безперечним позитивом кодексу можна вважати те, що його основною ідеєю є збереження, укріплення та розвиток національної системи господарської юстиції, яка заперечую окремі необґрунтовані пропозиції сьогоднішніх політиків щодо перетворення господарських судів у спеціалізовані суди з розгляду комерційних спорів. Адже в законодавстві України відсутні достатні критерії для відмежування комерційної діяльності від господарської діяльності, а новітні зміни до земельного, конкурентного, банківського, транспортного, податкового, нарешті, кримінального законодавства, підкреслюють розширення сфери дії комерційних (підприємницьких відносин) на будь-які галузі господарської діяльності, в тому числі некомерційного характеру.

Окремої уваги потребує спрямування Проекту на розширення компетенції господарських судів по відношенню до стану процесуального законодавства, що утворилося на момент утворення системи адміністративних судів, із частковим поверненням до вирішення в порядку господарського судочинства окремих спорів у публічно-господарських відносинах (ст. 24 Проекту). Це має запобігти неприродному розведенню компетенції судів із розгляду господарських спорів вертикального та горизонтального характеру, орієнтуватиме адміністративне судочинство, передусім на захист прав та свобод громадян, а також на вирішення немайнових публічно-правових спорів. Адже за сьогоднішньої ситуації фактично намітився колапс у судому розгляді господарських спорів, що знаходяться на стику публічно-правового та приватно-правового регулювання. Ані юридична доктрина, ані судова практика оказалися не в змозі визначити безспірні критерії віднесення тих чи інших спорів до категорії публічно-правових чи приватно-правових. Це призводить до безглуздих оскаржень судових рішень із підстав порушення підвідомчості справ, що в кінцевому результаті підриває конституційний принцип на судовий захист порушеного права (ст. 55 Конституції).

До позитивів Проекту слід віднести те, що у ст. 6 йдеться не лише про способи захисту, визначені законом, але й договором. Це надзвичайно правильний підхід, який дозволяє сторонам власно передбачати в договорі способи захисту прав. Підвищує роль договору як регулятора суспільних відносин, дозволяє сторонам убезпечуватися від законодавчих прогалин у встановлені способів захисту порушеного права.

Не можна не підтримати чіткі приписи ч. 3 ст. 14 Проекту, відповідно до яких суд, встановивши під час розгляду справи невідповідність нормативно-правового акта Конституції України, вирішує спір по суті, а також звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення відповідного подання щодо конституційності нормативно-правового акта. Отже суд стає активним учасником усунення суперечливостей в чинному законодавстві. Це підвищує роль суду як активного інтерпретатора Конституції та законів України, орієнтує суддів на відповідальне ставлення до інтерпретаційної діяльності.

Необхідно підтримати й форму викладення ГПК у новій редакції – шляхом прийняття нового кодексу. Адже це орієнтує на принципову новизну кодексу, його відповідність сучасним умова державотворення й конституційним принципам.

Вельми позитивно сприймається положення ст. 30 Проекту про те, що сторони можуть ініціювати розгляд справи у складі колегії судів. Це вперше реалізує пряму Конституційну норму про колегіальний розгляд справ спеціалізованими судами.

В багатьох випадках слід підтримати спрямованість законопроекту на уніфікацію підходів до процесуальних механізмів, визначених в Цивільному процесуальному кодексі та Кодексі адміністративного судочинства, особливо коли це стосується принципів судочинства, його основних понять та структурних елементів. Наприклад, доволі вдало введено главу про зупинення розгляду справи, касаційний перегляд справи дозволено здійснювати лише у випадку апеляційного оскарження рішення суду.

В багатьох випадках Проект пропонує більш вдалі конструкції, ніж ЦПК та КАС. Наприклад, такими є положення ч. 5 ст. 78 Проекту про те, що у випадку відсутності судового розпорядника його функції виконує секретар. З аналогічних підстав більш вдалим є поняття «особи які сприяють розгляду справи» (§ 2 глави 9 Проекту ГПК ) у порівнянні з терміном «інші учасники процесу» (§2 гл. 4 ЦПК). Не можна не підтримати збереження чинного порядку продовження строку розгляду справи, за якого голова господарського суду чи його заступник мають право у виняткових випадках продовжити цей строк (ст. 168 Проекту). Ці положення є більш ефективними з точки зору забезпечення своєчасного розгляду справи, ніж відповідні положення ЦПК та КАС, які не передбачають будь-яких запобіжників судової тяганини.

Надзвичайно позитивним є ідея законопроекту зберегти елементи оперативності розгляду справи, в тому числі у зв’язку із введенням інституту свідків в господарський процес. Зокрема, показовими в цьому сенсі є положення ч. 5 ст. 99 Проекту, відповідно до якого суд допускає свідчення свідків для доказування лише тих обставин, які неможливо довести іншими засобами доказування.

З аналогічних підстав слід підтримати положення ст. 153 Проекту про факультативність попереднього засідання, необхідність проведення якого визначає суд.

Надзвичайно корисно виписані в проекті положення щодо забезпечення доказів (глава 11) та забезпечувальних заходів (глава 12). На відміну від чинного ГПК та ЦПК ці положення Проекту більш практично орієнтовані, зокрема, дозволяють здійснити забезпечувальні заходи не лише у випадку наявності загрози ускладнення або неможливості виконання рішення суду, але й у разі реальної загрози порушення прав заінтересованої особи.

Слід підтримати також структурне віднесення заходів забезпечення не до розділу про позовне провадження та глави про провадження у справі до судового розгляду, як це зроблено у чинному ЦПК, а до загальних положень кодексу та окремої глави забезпечувальних заходів (глава 12 Проекту).

Підтримати необхідно також положення ч. 4 ст. 256 Проекту, відповідно до якої господарський суд не перевіряє законність арбітражного рішення в цілому, а лише з підстав, передбачених у відповідній заяві.

Проект має й інші позитивні риси, зокрема, викладені його автором у пояснювальній записці.


ІІ. Не дивлячись на вагомі здобутки, Проект має вади, що потребують доопрацювання.

  1. Не можна погодитися із скасуванням порядку досудового врегулювання господарських спорів, який визнано Конституційним судом як такий, що відповідає Конституції України у справі про досудове врегулювання спорів, рішенням №15-рп/2002 від 09 липня 2002 року. Зокрема, визначено, що встановлення законом або договором порядку досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Отже відповідні положення чинного ГПК мають бути відтворені у Проекті.

  2. Проект не містить ґрунтовних положень чинного ГПК (ст. 10, 11) щодо розгляду спорів, що виникають під час укладання, зміни та припинення господарських договорів. Натомість, кількість таких спорів є чималою, їх вирішення позначається на здатності відносин в сфері публічних договорів, державного замовлення, оренди майна тощо бути реалізованими. А, отже поза врегулювання процесуального механізму розгляду таких спорів, утвориться значна прогалина у господарському процесі.

  3. Основний недолік Кодексу полягає, на нашу думку, у неоднозначності його положень щодо визначення компетенції господарських судів (ст. 24)

Як зазначалося вище, в цілому ідея законопроекту розширити повноваження господарських судів стосовно розгляду господарських спорів публічно-правового характеру слід всіляко підтримати. Адже сьогодні адміністративні суди не справляються із розглядом цих справ, втрачається єдність захисту порушеного права, яке в сфері господарювання, зазвичай, потребує поєднання розгляду приватно-правової та публічно-правової вимоги.

Натомість, положення ст. 24 Проекту не можуть повністю вирішити ці питання у запропонованій редакції.

а) в абзаці першому ч. 1 ст. 24 йдеться про учасників відносин в сфері господарювання, натомість не визначено їх склад. Положення ст. 2 Господарського кодексу України тут не можуть бути використані, адже ст. 4 Проекту не припускає розширення складу законодавства про господарське судочинство. Крім того, має бути враховано, що громадяни - споживачі, які названі в ст. 2 ГКУ, не можуть визнаватися учасниками господарських спорів. Отже тут має бути розкрито склад відповідних учасників, або в ст. 4 проекту зроблено посилання на відповідні положення ГК України.

б) в абзаці першому ч. 1 ст. 24 йдеться про «інші справи, пов’язані із здійсненням господарської діяльності, в тому числі справи зі спорів, що виникають…». Але це речення ускладнює розуміння предмету господарських спорів, адже розширює їх понад спори, «що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності». Виходячи з предмет правового регулювання господарської діяльності, визначені в ст. 1 ГКУ, такі «інші справи» не мають господарського характеру. Отже слова «інші справи, пов’язані із здійсненням господарської діяльності» доречно виключити;

в) в п. 1 ч. 1 ст. 24 поняття «при створенні… суб’єктів господарської (підприємницької) діяльності» є занадто широким, аби його можна було використати на практиці для визначення компетенції господарських судів. Крім того, ГКУ застосовує поняття суб’єкта господарювання. Формулювання зазначеного положення, на жаль, не дає можливості віднести до компетенції господарських судів внесення змін (підтвердження) до реєстраційних даних щодо цих осіб, реєстрації змін до установчих документів.

Отже, п. 1 ч. 1 ст. 24 варто викласти у наступній редакції: «При державній реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, внесенні змін (підтвердженні) до реєстраційних даних щодо цих осіб, реєстрації змін до установчих документів, припиненні юридичних осіб та припиненні діяльності фізичних осіб – підприємців»;

г) положення пунктів 2 та 3 мають тотожній предмет, а тому мають бути об’єднані, а також доповненні положеннями про те, що корпоративні спори виникають в тому числі за участі учаснику, який вибув (виключений), а також особи, яка заявляє вимогу про набуття прав учасника, а також поширюються не лише на господарські товариства, але й на інші корпоративні підприємства та об’єднання підприємств;

д) положення п. 6 стосовно «сфери ліцензування» є невизначеними. Доречно пояснити – «у сфері ліцензування господарської діяльності із приводу видачі та анулювання ліцензії»;

е) некоректно викладено п 8: «у сфері використання природних ресурсів суб’єкта господарської діяльності». По-перше, ГК застосовує термін «суб’єкт господарювання». По-друге незрозуміло які межі має ця сфера. Чи відноситься до цієї сфери, наприклад відносини із приводу оренди земельної ділянки у фізичної особи – негосподарюючого суб’єкта? Доречно уточнити цей пункт: «із приводу видачі та анулювання дозволів на користування природними ресурсами»;

ж) пункти 9, 10, 12 потребують доповнення словами «незалежно від суб’єктного складу учасників спору», адже відносини із приводу захисту ділової репутації, економічної конкуренції, обігу цінних паперів можуть ґрунтуватися на участі громадян – негосподарюючих суб’єктів;

з) п. 15 потребує уточнення, адже «акти щодо правил здійснення господарської (підприємницької) діяльності» можуть мати надзвичайно широке трактування. Незрозуміло – йдеться про акти нормативного чи ненормативного характеру. Доречно викласти цей пункт у такій редакції «акти ненормативного характеру, що встановлюють, змінюють чи припиняють права і обов’язки суб’єктів господарювання»;

і) у п. 16 йдеться про оскарження рішень третейських судів, натомість має бути доповнено позначенням на те, що це «рішення третейських судів у спорах між суб’єктами господарювання». Крім того, «видача виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів» не може вважатися спором. А тому ці положення слід винести до окремої частини статті 24 Проекту. Отже, пропонується абзац 1 ч. 4 ст. 24 викласти в такій редакції: «оскарження рішень третейських судів у спорах між суб’єктами господарювання»;

й) в абзаці першому ч. 4 ст. 24 відсутнє позначення на господарський характер відповідного права чи факту. Це призводитиме до колізії із компетенцією загальних судів згідно з ЦПК. Має бути тут також враховано, що застосування слів «а саме про» звужує перелік прав та юридичних фактів, у встановленні яких можуть бути зацікавлені суб’єкти господарювання. Але за природою відносин встановлення цих прав та фактів має бути віднесено до компетенції господарських судів. Отже, пропонуємо абзац перший ч. 4 ст. 24 викласти в такій редакції: «До компетенції господарських судів належать справи про визнання права та встановлення фактів, що не мають ознак спору про право та мають юридичне значення, порушені за заявами суб’єктів господарювання, в тому числі про».

ж) в ч. 7 статті 24 Проекту йдеться про те, що «Господарським судам не підвідомчі справи за участю відповідних органів чи їх посадових або службових осіб, пов‘язаних із здійсненням ними владних повноважень». Але, наприклад, віднесення до компетенції господарських судів таких категорій спорів, як застосування адміністративно-господарських санкцій, у процесі здійснення контролю та нагляду за господарською діяльністю не можуть виключати участь осіб, наділених владними повноваженнями. Тому пропонуємо речення перше ч. 7 статті 24 Проекту доповнити словами «крім випадків, передбачених цим Кодексом».

з) стаття 24 потребує доповнення новою частиною, що має на меті заповнити прогалину проекту стосовно віднесення до компетенції господарських судів справ щодо примусового виконання рішень господарських судів та інших виконавчих документів, учасниками примусового провадження відповідно до яких є суб’єкти господарювання, в тому числі стосовно видачі виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів.

Пропонується в частині 5 ст. 24 Проекту перед реченням першим доповнити новим реченням такого змісту: «До компетенції господарських судів відноситься розгляд вимог, що виникають при примусовому виконанні рішень господарських судів України та інших виконавчих документів, за якими стягувачем та боржником є суб’єкти господарювання, а також вимог щодо видачі виконавчих листів на примусове виконання визнаної претензії, рішень третейських судів та рішень іноземних судів у випадках, встановлених законодавством України та міжнародними договорами України».

Як видно, зазначені зауваження демонструють слабкість підходу, відповідно до якого виключна компетенція господарських судів поширюється на певні відносини шляхом ретельного визначення предмету спору.

В якості альтернативи пропонуємо принципово змінити підхід до вирішення компетенції господарських судів. Зокрема, позначити на випадки, коли спір за участю учасників господарських відносин підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства незалежно від того чи є він приватно-правовий чи публічно-правовий (загальна компетенція господарських судів), а також чітко позначити на спори, які підлягають розгляду в господарських судах незалежно від суб’єктного складу його учасників (виняткова компетенція господарських судів). Зокрема, до критеріїв загальної компетенції господарських судів пропонуємо віднести: 1) учасниками спору є учасники відносин в сфері господарювання, визначені в статті 2 Господарського кодексу України (крім громадян - споживачів); 2) спір, пов’язаний із організацією та здійсненням господарської діяльності, в тому числі в сфері публічно-правових відносин, якщо в основі спору лежить вимога (в тому числі похідна) про встановлення, зміну, припинення чи захист майнового права (крім житлових спорів).

Відповідні пропозиції до формулювання статті 24 Проекту містяться у додатку № 1 до цього висновку.

  1. Стаття 15 Проекту «Застосування норм іноземного права» по суті є застарілою, виходячи з підходу законодавця до вирішення цих питань. Зокрема, Законом від 23.06.2005 було виключена відповідна стаття 9 ЦПК у зв’язку з прийняттям Закону «Про міжнародне приватне право». Посилання в статті 4 Проекту на Закон «Про міжнародне приватне право» є цілком достатнім для регламентації застосування норм іноземного права. Адже вказаний Закон регламентує ці питання більш докладно ніж пропонована стаття 15 Проекту. Отже, пропонуємо ст. 15 Проекту виключити.

  2. У частині 3 статті 5 Проекту йдеться про підсудність. Натомість, виходячи з контексту статті більш обґрунтованим є застосування поняття компетенції (підвідомчості). Отже пропонується замінити поняття «підсудність» поняттям «компетенції».

  3. У п. 4. ст. 5 Проекту слова «відмова або угода про відмову у зверненні до господарського суду» потребують уточнення. Адже власно відмова від звернення до господарського суду поза відмови від права може відповідати свідомій поведінці суб’єкта права, чого не можна виключати. Тому доречно після слів «про відмову» доповнити словами «від права».

  4. Частина 5 ст. 10 передбачає, що про розгляд справи у закритому засіданні чи про відхилення клопотання з цього приводу суд постановляє ухвалу, на яку може бути подано окрему скаргу. Натомість цей припис залишатиметься декларативним, адже строки оскарження відповідної ухвали повністю поглинатимуться проміжком часу, протягом якого слухатиметься справа. Крім того, у випадку задоволення скарги залишатимуться невирішеними відповідні наслідки – розпочинати розгляд справи заново, чи ні. Отже, відповідна ухвала має бути віднесено до тих, що не можуть бути оскаржені. Порушення вимог закону у цьому разі має становити єдиним наслідком дисциплінарну відповідальність судді. Інакше неодмінним наслідком пропонованого Проектом стане можливість затягування розгляду справи.

  5. Певні зауваження виникають у зв’язку зі змістом статті 21 ГПК. Доречно задля уніфікації цивільного та господарського процесів використати ідею ЦПК про поділ судових актів на рішення та ухвали. Перші приймаються по суті спору, другі – із процесуальних питань. Це додасть господарському процесу єдності з формами процесуальних рішень в інших судочинствах, сприятиме гармонізації в цілому системи правосуддя. Адже не може бути різної процесуальної форми для однакових за процесуальною суттю актів в різних системах судочинства.

  6. Висловлюючись в цілому позитивно до новели ч. 1 ст. 30 Проекту про колегіальний розгляд господарських справ, доречно зауважити, що потребує уточнення положення «за клопотанням сторін». Має бути уточнено – «за клопотанням однієї із сторін чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, поданим до початку розгляду справи по суті». Інакше право сторони на колегіальний розгляд її справи залишиться декларативним, тому що інша сторона може не дати на це згоду.

  7. Потребує уточнення положення абз. 2 ч. 3 ст. 31 ГПК в частині заборони на оголошення особливої думки судді. Має бути доповнено «не оголошується в судовому засіданні». Інакше це може бути витлумачено як обмеження права сторін на ознайомлення із окремою думкою судді, що суперечить, наприклад, підходам започаткованим законодавцем в ст. 19 ЦПК та ст. 25 КАСУ щодо відкритості окремої думки судді.

  8. Ускладнення на практиці можуть викликати положення п. 3 ч. 2 ст. 46 Проекту:

По-перше, в частині надіслання копії судового рішення «за адресою, яку зазначено у позовній заяві». Позивач може навмисно чи помилково невірно зазначити адресу інших учасників процесу. Звичайно, таке позначення не є достатньою підставою для ідентифікації місцезнаходження відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Пропонується уточнити: «за адресою позивача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вказаною у відповідній позовній заяві». Щодо інших осіб належне повідомлення має бути пов’язане із місцезнаходженням юридичної особи чи громадянина – підприємця, зазначене у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Виключення має бути зроблено для громадян – негосподарюючих суб’єктів. Їх місцезнаходження має визнаватися адресою, зазначеною відповідно у витягу останнім місцем проживанням фізичної особи, зазначеному в доданих до справи документах. Стосовно нерезидентів – юридичних осіб має бути встановлено правило про визначення їх місцезнаходження виходячи з належним чином легалізованого торгового реєстру.

По-друге, стаття 46 Проекту потребує доповнення словами «копію судового рішення було отримано уповноваженим представником адресата в судовому засіданні, зокрема під розписку». Це попередить необхідність розсилки копій судових рішень, які були вручені в судовому процесі та сприятиме економії матеріальних та процесуальних ресурсів.

  1. У зв’язку з необхідністю розширення диспозитивних засад господарського процесу, пропонується ч. 2 ст. 48 ГПК доповнити новим пунктом такого змісту:

«6) інші витрати, встановлені договором чи законом».

  1. Не можна погодитися із положеннями ч. 4 ст. 54 про те, що виклик свідків, призначення експертизи, залучення спеціалістів, перекладачів за ініціативою суду здійснюється за рахунок державного бюджету України. Ініціатива суду тут може бути обумовлено пасивністю сторін, що утворюватиме підстави для неповного з’ясування обставин справи та наступного оскарження рішення суду. Отже, перенесення на державу несення тягаря відповідних витрат є недоречним та утворюватиме умови для фінансових зловживань на практиці.

  2. У зв’язку із запровадженням процесуальної фігури свідка у господарський процес глава 7 «Заходи процесуального примусу» має передбачати положення щодо «привода свідку». Інакше відповідні положення про виклик свідка залишатимуться декларативними. Отже, у випадку неявки свідка в судове засідання чи ненадання ним письмової відповіді суд має бути наділений правом застосувати привід свідка із залученням органів внутрішніх справ – задля цього в проекті ГПК необхідно відтворити положення ст. 94 ЦПК України.

  3. Не можна погодитися з порядком подання зауважень до технічного запису та журналу судового засідання (ст. 63). Виходячи із положень ч. 1 ст. 63 проекту право ознайомлення із технічним записом та журналом судового засідання виникає лише після проголошення рішення у справі. Але, по-перше, тривалий розгляд справи може унеможливити адекватне відтворення судом та учасниками процесу даних, які закріплюються у відповідному записі (журналі). По-друге, не можна обмежувати сторони у праві між засіданнями суду зауважувати на дії секретаря у тому випадку, коли вони не відповідають закону (наприклад, не точно відображається хід засідання у журналі). Звертає на себе увагу також те, що в ч. 4 ст. 62 йдеться про підписання журналу судового засідання не після проголошення рішення суду, а після судового засідання. Отже, жодних об’єктивних перешкод для внесення зауважень на запис журналу судового засідання в перерві між судовими засіданнями не існує. По-третє, в ст. 64 Проекту зазначається про можливість подання зауважень щодо протоколу окремої процесуальної дії протягом п’яти днів після його підписання. Виникає неприродне розмежування порядку оскарження подібних за природою процесуальних актів. Отже мають бути збережені формулювання ст. 81-1 чинного ГПК про порядок внесення зауважень протягом п’яти днів після підписання акту, що відображає хід судового засідання.

Можна також висловити певні сумніви щодо доречності ускладнення процесу у зв’язку із новелою Проекту щодо розмежування журналу судового засідання та протоколу, що складається для окремої процесуальної дії. На нашу думку, немає жодних підстав сумніватися в ефективності закріпленої в чинному ГПК (ст. 81-1) порядку складання протоколу як єдиного акту письмового підтвердження процесуальних дій суду та учасників процесу. В цьому випадку уніфікація із цивільним процесом є недоречною. Адже, крім певної плутанини, вона не привнесла жодного позитиву та не додала ефективності цивільному процесові.

  1. Частина 2 ст. 76 потребує доповнення положеннями про те, що помічник судді, як виняток, може складати не лише журнал, а й «протокол судового засідання (окремої процесуальної дії)».

  2. Уведення в господарський процес інституту свідків у тому вигляді, як це запропоновано Проектом ГПК, здатне відтворити проблеми із затягуванням розгляду справ, що існують та не вирішені в системі цивільного та адміністративного судочинства.

Недоцільним та небезпечним, на наше глибоке переконання, є допит в якості свідків - найманих працівників та інших осіб, залежних від сторін (третіх осіб). По-перше марно розраховувати на правдивість відповідних показань. А, по-друге, це утворюватиме конфлікт інтересів найманих працівників та роботодавців, перекладатиме на найманих працівників комерційні проблеми підприємців.

Зокрема, пропонується, по-перше, доповнити ч. 2 ст. 83 проекту ГПК словами «а також особа, що перебувала або перебуває в службовій або іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі».

По-друге, проект ГПК потребує доповнення особливими процедурами, наприклад, главою 24-1 «Розгляд справ у спрощеному порядку на підставі письмових доказів», які будуть засновані на спрощеному проваджені. Існування таких процедур в ЦПК Німеччини довів їх високу ефективність. Редакція відповідної глави додається до цього висновку (додаток № 2).

По-третє, у механізм ГПК має бути уведена можливість дачі письмових показань свідків на письмовий запит суду без явки свідків до суду. Зокрема, ст. 123 проекту ГПК потребує доповненням наступним положенням: «Суд має право зобов’язати свідка направити до суду письмову відповідь на запитання, що є предметом його допиту, якщо суд визнає це достатнім для підтвердження факту, що має значення для правильного вирішення спору. Суд викликає свідка, якщо визнає це необхідним для подальшого з’ясування питання, що є предметом розгляду справи».

Вчетверте, як зазначалося вище, у випадку неявки свідка в судове засідання чи ненадання ним письмової відповіді суд має бути наділений правом застосувати привід свідка.

  1. У ч. 3 ст. 91 є позначення на закон, який визначає форму довіреності представника. Такий підхід не можна підтримати, адже фактично вимагає ототожнення процесуального представництва та матеріально-правового представництва (за ЦК). Але положення ЦК тут не можуть бути повністю використано, тому що, по-перше, поняття представництва в цивільному праві є більш широким, а по-друге, воно обмежує права фізичних осіб на посвідчення процесуальної довіреності за місцем проживання, місцем роботи або навчання, не припускає заяву в судовому засіданні про призначення представника, що є цілком слушним та може бути запозичене з ЦПК (ст. 42). В цьому разі уніфікація господарського та цивільного процесу є доречною з огляду на необхідність забезпечення рівного доступу громадян до правосуддя незалежно від спеціалізації суддів.

  2. Положення ч. 8 ст. 130 Проекту обмежують права сторін при забезпеченні позову у порівнянні з ст. 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність». В Законі заборонено лише «накладати арешт на кореспондентські рахунки банку». Натомість не забороняється накладати арешт на інші банківські рахунки та прямо встановлюється право суду накладати на «кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку … за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом». Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а так само зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми. Рішення суду про стягнення на кошти, які знаходяться на рахунках юридичних чи фізичних осіб, підлягають негайному і безумовному виконанню, за винятком випадків введення мораторію відповідно до Закону.

Не випадково, в ст. 152 ЦПК визначаються лише такі обмеження в сфері банківського обслуговування: «Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку».

Отже відповідні обмеження мають бути уточнені в ч. 8 ст. 130 Проекту.

  1. Медіаційна функція проекту ГПК потребує посилення задля стимулювання сторін до мирового вирішення спорів. Зокрема, доречно запровадити в ст. 155 Проекту положення про те, що у випадку укладання мирової угоди до початку слухання справи по суті, сторонам повертається сума сплаченого судового збору (державного мита).

З метою використання позитивних традицій принципу арбітрування, напрацьованого в арбітражному (третейському) процесі, та враховуючи надзвичайний позитив (майновий та соціальний) від мирового вирішення господарських конфліктів слід також розширити повноваження суду щодо примирення сторін. Зокрема, доречно в ст. 155 Проекту запровадити право суду пропонувати сторонам умови мирової угоди, спрямованої на вирішення спору, та зупинити розгляд справи на розумний строк, необхідний для розгляду відповідної пропозиції суду. В тому числі із встановленням положень про повернення сплаченого судового збору у половинному розмірі у разі укладання сторонами мирової угоди на підставі запропонованих судом умов.

  1. Не можна підтримати положення п. 4 ст. 159 Проекту про те, що у випадку касаційного провадження щодо ухвали суду з цієї справи суд має зупинити провадження. Можна з впевненістю спрогнозувати, що це положення буде використовуватися недобросовісними особами задля затягування розгляду справи. Касаційний перегляд судового акту не впливає на його юридичну силу. А тому до оскарження у касаційному порядку відповідної ухвали провадження має здійснюватися у звичному режимі.

Що ж стосується апеляційного провадження стосовно ухвали у справі, яку слухає суд, як підстави для зупинення розгляду справи, то задля уникнення зловживань (процесуальної шикани), має бути встановлено право, а не обов’язок суду зупинити провадження у справі (із перенесення відповідного пункту у ст. 160 Проекту).

Звертає також на себе увагу, що ані ЦПК, ані ГПК таких підстав для зупинення провадження у справі, які зазначені в п. 4 ст. 159 Проекту, не передбачають.

  1. Викликає сумніви новела Проекту (ст. 149) щодо подання зустрічного позову лише до стадії попереднього судового засідання. По-перше, як цілком розумно вирішено у Проекті, попереднє засідання не є обов’язковим. А отже у випадку його відсутності зацікавлена особа взагалі буде позбавлена права заявити зустрічний позов. А по-друге, що головне, це не сприятиме оперативності розгляду справи, а навпаки призводитиме до судової тяганини, не сприятиме економії процесуальних засобів держави та учасників процесу. Адже зустрічний позов, поданий із простроченням, буде віднесено до окремого провадження, можливо навіть розподілено іншому судді. А тому втратиться єдність судового розгляду, утворюватиме часті повороти у виконанні рішення суду, невизначеність сторін у засобах захисту. Зокрема, відповідна новела нового ЦПК не додала процесу жодного позитиву. По-третє, запропоновані Проектом процедури зупинення провадження у справі (ст. 159) можуть унеможливити розгляд одного з позовів в порядку господарського судочинства до вирішення по суті іншого пов’язаного позову в порядку господарського судочинства.

Немає жодних підстав сумніватися в ефективності закріпленої в чинному ГПК (ст. 60) процедури, відповідно до якої зустрічний позов може бути подано в будь-який момент до прийняття рішення зі спору. Зловживання, що можуть мати місце із поданням зустрічного позову, не є систематичним явищем у судові практиці та у зв’язку із оперативністю процедур господарського судочинства в цілому не виступають елементом затягування процесу. А отже зміна цього порядку є неадекватним позбавленням осіб, які беруть участь в справі, встановлених на цей час процесуальних прав.

  1. Окрема неточність міститься в ч. 2 ст. 168 Кодексу коли йдеться про спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем. Натомість, відповідно до ст. 8 Закону «Про обіг векселів в Україні», опротестований вексель вважається виконавчим документом, є безспірною вимогою, а отже не може бути покладено в основу спору про право.

  2. Статті 212 Проекту потребує уточнення у зв’язку з тим, що фізичні особи – підприємці як суб’єкти господарювання не можуть бути припинені, підлягає припиненню їх діяльність як підприємців, що випливає із положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

  3. Стаття 213 Проекту потребує доповнення положеннями про те, що не лише державні органи, але й засновники (учасники, члени) юридичної особи мають право звертатися із заявами про припинення суб’єкта господарювання, що відповідатиме ч. 2 ст. 110 ЦК.

  4. В назві та тексті глави 26 після слів «провадження у справах про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду (арбітражу)» доречно доповнити словами «зміну способу виконання, розстрочення чи відстрочення виконання».

  5. Виходячи із положень Проекту залишилося неврегульованим питання про видачу виконавчого документа на примусове виконання визнаної претензії. Якщо не передбачити тут процесуальних механізмів, то за відсутності спору (визнання претензії підтверджує відсутність спору про право та унеможливлює позовне провадження), залишатимуться без судового захисту вимоги на підставі визнаної претензії.

Пропонується доповнити ст. 259 глави 26 частиною другою про те, що відповідно до положень цієї глави можуть бути заявлені та розглянуті вимоги про примусове виконання визнаної претензії.

  1. Окремі положення Проекту щодо апеляційного провадження, на наш погляд, недостатньо ефективно вирішуватимуть проблему оперативного вирішення господарських спорів та попередження зловживання правами апелянтів:

а) обмеження однією тисячею гривень ціни позову, яка не дає право на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 276 проекту), є замалою. Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України апеляційне та касаційне оскарження рішень суду може бути обмежено законом. Позови ціною однієї тисячі гривень майже не зустрічаються в господарському процесі. У зв’язку з інфляцією поріг апеляційного оскарження має становити не менше 10 тис. гривень, а поріг касаційного оскарження – не менше 50 тис. гривень ціни позову;

б) не можна підтримати ускладнення порядку апеляційного оскарження рішень господарських судів (ст. 277 Проекту), що передбачає збільшення терміну оскарження – фактично до 20 днів, замість чинних 10 днів, а також запровадження процедури подання попередньо повідомлення про апеляційне оскарження – протягом 10 днів, та апеляційної скарги протягом 20 днів.

По-перше, збільшення терміну апеляційного оскарження призведе до затягування розгляду справи. Це збільшення не можна виправдати тим, що учасники процесу не встигають належним чином підготувати апеляційну скаргу. Адже, господарська діяльність є професійною діяльністю, а тому до учасників господарського процесу мають висуватися підвищені вимоги щодо кваліфікаційного рівня їх представників. Крім того, учасники процесу не позбавлені права змінювати та уточнювати апеляційну скаргу навіть після відкриття апеляційного провадження (п. 2 ч. 3 ст. 287 Проекту).

Новели, запроваджені в цивільному та адміністративному процесах у зв’язку з поділом апеляційного оскарження на дві частини, себе не виправдовують. Фактично виникає лише додаткове документальне навантаження на суддів, яке не обумовлено об’єктивною процесуальною необхідністю.

Отже пропонується зберегти одноступеневий – із поданням власно апеляційної скарги – порядок апеляційного оскарження рішень господарських судів, що відповідатиме скороченому за суттю господарському процесу.

  1. Окрема неточність закладена в ст. 287 Проекту – в частині першій йдеться про можливість зміни апеляційної скарги до закінчення строку на апеляційне оскарження, а в п. 2 ч. 3 – також після відкриття апеляційного провадження.

На наше переконання, після відкриття апеляційного провадження апеляційна скарга може бути лише уточнена в частині «підстав, з яких порушено питання про перегляд рішення, ухвали» відповідно до термінології ч. 1 ст. 279 Проекту.

  1. Певні побажання можуть бути висловлені стосовно положень про оскарження рішень за винятковими обставинами:

Верховний суд України цілком природно має бути наділений правом перегляду справ у разі різного застосування однієї і тієї самої норми права касаційними інстанціями різних спеціалізованих судів та загальних судів України. Крім того, має бути ускладнена процедура такого оскарження задля унеможливлення зловживання процесуальними правами та судової тяганини. Положення ст. 336 Проекту виявляються тут цілком обґрунтованими – допуск скарги до провадження здійснюється колегіально 2/3 від складу судової палати (слова «але не менше п’яти члені» в частині першій статті 336 доречно виключити, а слова «троє суддів» у частині другій цієї ж статті замінити словами «п’ять судів»). Але стосовно оскарження судового акту у разі різного застосування однієї і тої самої норми права касаційними інстанціями різних спеціалізованих судів, то тут має бути також додано додатковий запобіжник: до відповідної скарги мають бути додані копії відповідних суперечливих рішень з реєстру судових рішень, а справу може бути переглянуто лише на спільному засіданні відповідних палат Верховного суду України.

Крім того, положення ст. 337 Проекту невиправдано дублюють положення ст. 336 Проекту та потребують виключення (на користь статті 336 Проекту).

  1. У зв’язку з розширенням компетенції господарських судів в перехідних положеннях має бути позначено на внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства в частині непідвідомчості справ, що виникають з публічно-правових спорів господарського характеру, віднесених Господарським процесуальним кодексом до компетенції господарських судів України.

  2. У зв’язку з ускладненням господарського законодавства, виникненням суперечливостей у його змісті, неясності норм іноземного права та необхідності з’ясування змісту міжнародно-правових актів, число яких неодмінно зростає, пропонуємо ввести в господарський процес інституту витребування висновку наукової установи про доктринальне тлумачення законодавства. Відповідні пропозиції додаються (додаток № 3).

  3. Проект містить окремі редакційні неточності, зокрема, поняття «свідчення свідків» (напр., ст.ст. 13, 64, 81, 99 Проекту тощо) доречно замінити на поняття «показання свідків», що узгодить положення Проекту із ЦПК та КАС України.


Узагальнюючий висновок: проект Господарського процесуального кодексу може бути взятий за основу с подальшим урахуванням висловлених зауважень і пропозицій.


Висновок обговорено та схвалено на засіданні кафедри господарського права і процесу Одеської національної юридичної академії, протокол № 5 від 27.06.2008 р. за участю к.ю.н. В.Е. Беляневича (м. Київ) в підготовці пропозицій, викладених в додатку № 3.


Додаток на 5 арк.


Завідувач кафедри

господарського права і процесу

д.ю.н. О.П. Подцерковний


Додаток № 1

до висновку кафедри господарського

права і процесу ОНЮА

щодо проекту Господарського процесуального кодексу України

(реєстр. № 2178 від 06.03.2008 p.)


Редакція ст. 24
^
Стаття 24. Компетенція господарських судів

  1. Компетенція господарських судів поширюється на справи зі спорів, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання (юридичними особами та/чи фізичними особами – підприємцями), між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, визначеними статтею 2 Господарського кодексу України (крім громадян – споживачів), включаючи ті, що виникають з публічно-правових відносин, якщо в основу спору покладена вимога, в тому числі похідна, про встановлення, зміну, припинення чи захист майнового права в сфері господарювання (крім житлових спорів).

  2. Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду у випадку, якщо це передбачено законом чи договором. До компетенції господарських судів належать розгляд спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів.

  3. До компетенції господарських судів належить розгляд усіх справ про банкрутство, включаючи справи про неплатоспроможність банків.

  4. Незалежно від суб’єктного складу учасників спору до компетенції господарських судів належить розгляд справ:

  1. що виникають з корпоративних відносин у спорах між корпоративною організацією (господарським товариством, кооперативом чи об’єднанням підприємств) та його учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі таким, який вибув чи вимагає набуття (відновлення) прав учасника (засновника, акціонера, члена), а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) корпоративної організації, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням її діяльності, крім трудових спорів;

  2. із приводу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, внесення змін (підтвердження) до реєстраційних даних щодо цих осіб, реєстрації змін до установчих документів, припинення юридичних осіб та припинення діяльності фізичних осіб – підприємців;

  3. у сфері ліцензування господарської діяльності із приводу видачі та анулювання ліцензій;

  4. у процесі корпоратизації чи приватизації, крім приватизації державного житлового фонду;

  5. щодо захисту прав на об’єкти промислової власності, включаючи спори про визнання незаконними документів про реєстрацію прав на результати промислової діяльності;

  6. при укладанні, зміні, розірванні та виконанні державних контрактів та інших угод про поставки продукції, виконання робіт та надання послуг для державних потреб, закупівлі товарів, робіт, послуг за державні кошти;

  7. із приводу видачі та анулювання дозволів на користування природними ресурсами суб‘єктам господарювання;

  8. щодо захисту ділової репутації у сфері господарської діяльності;

  9. в сфері захисту економічної конкуренції та захисту від недобросовісної конкуренції, в тому числі із приводу оскарження актів Антимонопольного комітету України та його органів;

  10. щодо здійснення державного контролю та нагляду за діяльністю суб’єктів господарювання;

  11. при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності та іноземного інвестування, включаючи спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні угод про розподіл продукції та концесійних договорів;

  12. при застосуванні та оспорюванні адміністративно-господарських санкцій;

  13. визнання недійсними актів ненормативного характеру, виданих стосовно суб’єктів господарювання;

  14. у спорах між суб’єктами господарювання про оскарження рішень третейських судів у випадках, встановлених законом.

  1. До компетенції господарських судів належать справи за заявами суб’єктів господарювання та органів державної влади і місцевого самоврядування про визнання права та встановлення фактів, що не мають ознак спору про право, та мають юридичне значення.

  2. До компетенції господарських судів відноситься розгляд вимог, що виникають при примусовому виконанні рішень господарських судів України та інших виконавчих документів, за якими стягувачем та боржником є суб’єкти господарювання, а також вимог щодо видачі виконавчих листів на примусове виконання визнаної претензії, рішень третейських судів та рішень іноземних судів у випадках, встановлених законодавством України та міжнародними договорами України

  3. Законом до компетенції господарських судів може бути віднесено й інші категорії справ.

  4. Віднесений до компетенції господарських судів спір може бути переданий сторонами на розгляд третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів та правочинів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом та законом.
  5. Господарським судам не підвідомчі справи за участю відповідних органів чи їх посадових або службових осіб, пов‘язаних із здійсненням ними владних повноважень, крім випадків, визначених цим Кодексом. Зазначені справи розглядаються в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Додаток № 2

до висновку кафедри господарського

права і процесу ОНЮА

щодо проекту Господарського процесуального кодексу України

(реєстр. № 2178 від 06.03.2008 p.)


Пропозиції щодо доповнення проекту главою 23-1.


Глава 23-1. Розгляд справ за спрощеною процедурою

Стаття 191-1. Порядок розгляду справ за спрощеною процедурою

  1. Вимоги, предметом яких є сплата певної суми коштів, надання певної кількості речей, що визначені родовими ознаками, або цінних паперів, вексельне чи чекове зобов’язання, здійснення безготівкових розрахунків, надання фінансових послуг, порядок примусового виконання виконавчих документів, зміна способу виконання, відстрочення чи розстрочення виконання, можуть бути заявлені для розгляду за спрощеною процедурою.

  2. Розгляд справ за спрощеною процедурою здійснюється господарськими судами за правилами, встановленими цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією главою Кодексу.

Стаття 191-2. Порушення справи за спрощеною процедурою

1. Заява щодо розгляду справи у порядку, передбаченому цією главою, має бути додана позивачем до позовної заяви.

  1. Суд вирішує питання про розгляд справи у порядку, передбаченому цією главою Кодексу, під час підготовки справи до слухання без виклику сторін.

  2. Суд зазначає про розгляд справи за спрощеною процедурою в ухвалі про порушення справи.

  3. Апеляційний перегляд справ, розглянутих в першій інстанції за спрощеною процедурою, здійснюється за правилами, визначеними цією главою Кодексу, та з урахуванням положень про перегляд судових рішень в апеляційному порядку.

Стаття 191-3. Основні засади розгляду справи за спрощеною процедурою

  1. При розгляді справ за спрощеною процедурою:

1) розгляд справи має відбутися протягом строку, що не перевищує одного місяця від дня надходження позовної заяви;

2) сторони позбавляються права доводити обставини, на які вони посилаються, із використанням показань свідків;

3) неявка у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не є підставою для відкладення розгляду справи.

  1. Суд може задовольнити вимогу щодо допиту свідку при розгляді справи за спрощеною процедурою у разі наявності обґрунтованих підозр щодо підробки чи неправдивості письмових доказів.

Стаття 191-4. Скасування розгляду справи за спрощеною процедурою

1. Суд може скасувати розгляд справи за спрощеною процедурою до початку розгляду справи по суті у випадку, якщо визнає обґрунтованою відповідну вимогу відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву.

2. Позивач може відмовитися від розгляду справи за спрощеною процедурою до початку судових дебатів. У цьому разі суд ухвалою скасовує розгляд справи за спрощеною процедурою.

3. У разі скасування розгляду справи за спрощеною процедурою подальший розгляд справи відбувається у загальному порядку з урахуванням вчинених у справі процесуальних дій.

4. Ухвали господарського суду про розгляд справи за спрощеною процедурою чи про скасування розгляду справи за спрощеною процедурою не підлягають оскарженню.

Додаток № 3

до висновку кафедри господарського

права і процесу ОНЮА

щодо проекту Господарського процесуального кодексу України

(реєстр. № 2178 від 06.03.2008 p.)


Пропозиції щодо уведення в господарський процес висновків з доктринального тлумачення законодавства на запит суду:


1) доповнити статтю 14 Проекту частиною 9 такого змісту:

«9. У випадку відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини, необхідності застосування аналогії права чи аналогії закону, а також норм іноземного права чи норм міжнародного права, суд має право отримати висновок наукової установи з цих питань. Підставою для отримання висновку також може бути виявлення неоднакового застосування законодавства, що регулює спірні відносини, в аналогічних справах.»;

2) Пункт 4 частини 1 статті 48 викласти в такій редакції:

«4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, наукових установ та проведенням судових експертиз»;

3) у назві, тексті частині першої та п’ятої статті 54 після слова «експертиз» доповнити словами «підготовкою висновку з доктринального тлумачення законодавства»;

4) доповнити статтею 80-1 такого змісту:

«Стаття 80-1. Наукові установи, уповноважені здійснювати доктринальне тлумачення законодавства на запит суду

1. Науковими установами, уповноваженими здійснювати доктринальне тлумачення законодавства на запит суду, можуть бути наукові установи та вищі юридичні навчальні заклади, реєстр яких ведеться Міністерством юстиції України. До реєстру вносяться наукові установи, здатні забезпечити тлумачення законодавства на науковому рівні. Порядок ведення реєстру та включення до нього наукових установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.

2. Наукову установу може бути залучено до участі у справі для надання висновку з доктринального тлумачення законодавства на будь-якій стадії процесу у випадку неоднакового застосування сторонами (представниками сторін) положень закону чи іншого нормативно-правового акту, якщо це може вплинути на юридичну оцінку обставин справи, а також у разі відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, необхідності застосування норм іноземного права чи норм міжнародного права, що регулюють спірні відносини, необхідності застосування аналогії права чи аналогії закону.

3. Наукова установа зобов’язана у встановленому цим Кодексом порядку підготувати письмовий висновок з доктринального тлумачення законодавства на питання, що поставлені в ухвалі суду, або невідкладно повідомити суд про неможливість підготувати висновок.

4. Наукова установа, що залучена судом до участі у справі, має право вимагати від суду уточнення питань, які поставлені в ухвалі, надання копій документів, що визначають зміст поставлених в запиті питань.

5. Особа, якій науковою установою доручено підготовку висновку, повинна мати науковий ступень доктора чи кандидата юридичних наук та наукові праці в галузі права, в сфері якої здійснюється тлумачення.

6. Особа, якій науковою установою доручено підготовку висновку з доктринального тлумачення законодавства, під час підготовки висновку не має права знайомитися із матеріалами справи та спілкуватися з будь-ким з учасників процесу та ґрунтує висновок на підставі питань, які викладені в ухвалі суду, та доданих до неї документів. Особа, якій доручено підготовку висновку, має процесуальні права та несе обов’язки спеціаліста, крім тих, що визначаються особливостями, передбаченими цим Кодексом для підготовки висновку з доктринального тлумачення законодавства. Особа, яка брала участь у підготовці висновку з доктринального тлумачення законодавства, не підлягає виклику до суду з приводу підготовленого нею висновку.

7. Наукова установа, а також особи, які брали участь в підготовці висновку, але не більше трьох осіб, мають право на одержання винагороди у порядку та розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. Витрати на підготовку висновку з доктринального тлумачення відносяться до складу судових витрат»;

  1. доповнити главу 10 параграфом 4-1 такого змісту:

«§ 4-1. доктринальне тлумачення

Стаття 120-1. Запит щодо доктринального тлумачення законодавства

1. Суд за клопотанням осіб, які беруть участь в справі, чи з власної ініціативи може звернутися із запитом до наукових установ щодо підготовки висновку з доктринального тлумачення законодавства. Клопотання повинно містити обґрунтування необхідності доктринального тлумачення із зазначенням норм законодавства, які потребують тлумачення та кола питань, що ставляться науковій установі.

2. Про направлення запиту щодо доктринального тлумачення законодавства суд виносить ухвалу, в якій зазначаються найменування наукової установи, підстави та строк для підготовки висновку; норми законодавства, які потребують тлумачення та питання, що ставляться науковій установі; перелік документів, що додаються до запиту.

3. На період, необхідний для підготовки висновку з доктринального тлумачення, розгляд справи відкладається., але не більше як на 30 днів.

Стаття 120-2. Висновок з доктринального тлумачення законодавства

1. Висновок з доктринального тлумачення законодавства надається суду у письмовій формі, має бути підписаний особою, якій доручено підготовку висновку, затверджений керівником наукової установи і скріплений її печаткою. Висновок повинен містити науково обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання щодо змісту законодавства із застосуванням відповідних способів тлумачення права.

2. У висновку наукової установи з доктринального тлумачення законодавства не може здійснюватися юридична оцінка обставин справи.

3. Висновок з доктринального тлумачення законодавства має бути підготовлено протягом 20 днів з дня отримання запиту суду. Якщо визначена судом наукова установа не має фахівців із питань, викладених у запиті, чи не може підготувати висновок з інших причин, про це має бути невідкладно повідомлено суд.

4. Висновок з доктринального тлумачення законодавства для суду не є обов’язковим і оцінюється судом у сукупності з доводами сторін щодо юридичної оцінки обставин справи. Якщо суд відхиляє висновок з доктринального тлумачення повністю або частково, в судовому рішенні мають бути викладені мотиви відхилення.

5. Особисті немайнові права на результати, матеріали та висновки з доктринального тлумачення законодавства належать особам, творчою працею яких їх створено».


Завідувач кафедри

господарського права і процесу

д.ю.н. О.П. Подцерковний






Схожі:

Шановний Сергію Васильовичу! За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодекс iconШановний Сергію Васильовичу! За результатами аналізу проекту про внесення змін до Господарського процесуального кодекс
Господарського процесуального кодексу України щодо процесуального правонаступництва (реєстр. №4604 від 04. 06. 2009 року) на Ваш...
Шановний Сергію Васильовичу! За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодекс iconШановний Сергію Васильовичу! За результатами аналізу проекту кодекс
За результатами аналізу проекту Кодексу господарського судочинства України (реєстр. №2777 від 16. 07. 2008 p.) надсилаємо відповідний...
Шановний Сергію Васильовичу! За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодекс iconШановний Сергію Васильовичу! За результатами аналізу проекту закон
України (щодо оскарження рішення третейського суду та отримання виконавчого листа) (реєстр. №5322 від 06. 11. 2009 року) на Ваш запит...
Шановний Сергію Васильовичу! За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодекс iconШановний Сергію Васильовичу! За результатами аналізу проекту закон
України (щодо забезпечення права на одержання рішення суду) (реєстр. №5253 від 21. 10. 2009 року) на Ваш запит від 10. 11. 2009 №04-30/3-1-481...
Шановний Сергію Васильовичу! За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодекс iconШановний Сергію Васильовичу! За результатами аналізу проекту проекту закон
України «Деякі питання списання та реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» (реєстр. №8284...
Шановний Сергію Васильовичу! За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодекс iconШановний Сергію Васильовичу! За результатами аналізу закон
Державної судової адміністрації України з фінансового контролю за використанням судами коштів Державного бюджету України (реєстр....
Шановний Сергію Васильовичу! За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодекс iconВельмишановний Сергію Федоровичу! За результатами обговорення Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодекс
Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від...
Шановний Сергію Васильовичу! За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодекс iconВерховного Суду України Висловлюючи загальну підтримку щодо намагання Судової палати у господарських справах ініціювати модернізацію положень Господарського процесуального кодекс
На ваш лист №201-572/0/8-08 від 07. 02. 2008 р надсилаємо зауваження та пропозиції до проекту нової редакції Господарського процесуального...
Шановний Сергію Васильовичу! За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодекс iconГолові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С. Шановний Валерій Сергійович!
Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, виявлення неоднакового застосування норм матеріального та процесуального...
Шановний Сергію Васильовичу! За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодекс iconВисновок щодо узагальнення проблематики визначення меж касаційного перегляду судових рішень у порядку передбаченому статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України Вищим господарським судом України
Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи