Голові одеського апеляційного господарського суду балуху Валерію Сергійовичу icon

Голові одеського апеляційного господарського суду балуху Валерію Сергійовичу




Скачати 384.6 Kb.
НазваГолові одеського апеляційного господарського суду балуху Валерію Сергійовичу
Сторінка1/2
Дата11.09.2012
Розмір384.6 Kb.
ТипДокументи
  1   2


ГОЛОВІ

ОДЕСЬКОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО

ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

Балуху Валерію Сергійовичу


Шановний Валерію Сергійовичу!


На підставі договору між НУ «ОЮА» та Одеським апеляційним господарським судом про співробітництво після вивчення та аналізу отриманих матеріалів судової практики, спрямовуємо Вам висновок кафедри господарського права і процесу Національного університету «Одеська юридична академія» щодо узагальнення правових підстав скасування постанов Одеського апеляційного господарського суду за результатами їх перегляду Вищим господарським судом України в касаційному порядку.


Додаток: висновок на сімнадцяти аркушах.


З повагою


Ректор

НУ «Одеська юридична академія»,

професор В.В. Завальнюк


вик.:

проф. О.П. Подцерковний, ас. О.А. Байдерін

тел.: 050-333-24-03


ВИСНОВОК

щодо узагальнення правових підстав скасування постанов

Одеського апеляційного господарського суду за результатами їх перегляду

Вищим господарським судом України в касаційному порядку


ВСТУП



  1. В період з 17 серпня до 30 серпня 2011 року працівниками кафедри господарського права і процесу Національного університету Одеська юридична академія вивчено та проаналізовано близько 100 (ста) постанов Вищого господарського суду України стосовно перегляду в касаційному порядку постанов Одеського апеляційного господарського суду щодо їх повноти, всебічності, законності та обґрунтованості.

Частково вивчені та проаналізовані відповідні постанови Одеського апеляційного господарського суду, які власне були предметом перегляду касаційної інстанції задля ґрунтовнішого та усестороннього з’ясування підстав їх скасування ВГСУ.

Метою цього дослідження є встановлення узагальнених підстав скасування Вищим господарським судом України судових актів апеляційної інстанції.

Узагальнення здійснювалося вибірково з метою обрання найбільш типових випадкыв невырного застосування як норм матеріального, так і процесуального права, з огляду на можливість попередження зауважених помилок в майбутньому, що стане запорукою ефективнішого судочинства.


  1. Здійснене узагальнення судової практики свідчить, що Одеським апеляційним господарським судом при вирішенні спорів в цілому вірно застосовується законодавство України. Натомість існують окремі випадки невірного застосування окремих правових положень, котрі призводять до прийняття помилкових рішень.


Увесь обсяг правових підстав для скасування ВГСУ актів Одеського апеляційного господарського суду можна розділити, виходячи з встановлених ст. 11110 ГПК України законодавчих положень:

  1. скасування внаслідок порушень або неправильного застосування норм матеріального права;

  2. скасування внаслідок порушень або неправильного застосування норм і матеріального, і процесуального права;

  3. скасування внаслідок порушень або неправильного застосування норм процесуального права.



Огляд правових підстав скасування Вищим господарським судом України

постанов Одеського апеляційного господарського суду

внаслідок порушень або неправильного застосування норм матеріального права


Матеріали судових справ, розглянутих Вищим господарським судом України свідчать про те, що найбільш поширеними підставами скасуваня постанов апеляційного суду є застосування до спірних правовідносин норм права, що не підлягають застосуванню, або, навпаки, незастосування до спірних правовідносин норм права, що мали бути застосовані.

Крім того, неправильне застосування судами норм матеріального права також може бути наслідком невірного тлумачення судами змісту правових норм.


  1. Господарський суд повинен вірно класифікувати правовідносини, що склалися між сторонами справи, оскільки від цього питання залежить можливість та правильність застосування до відповідних правовідносин норм права, а отже і правильність вирішення спору по суті.




    1. Так, в жовтні 2009 року міське комунальне підприємство «Теплодарводоканал» звернулося до господарського суду з позовом до Біляївського виробничого управління житлово-комунального господарства про стягнення 274 060,0 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач не розрахувався з ним в повному обсязі за надані послуги з прийому та очищення стічних вод, скинутих на очисні споруди, в результаті чого утворився борг.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.01.2010 року по судовій справі № 28/195-09-5270  (суддя  Гуляк Г.І.) позов задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2010 року (судді: Тофан В.М. – головуючий, Журавльов О.О., Михайлов М.В.) рішення місцевого господарського суду змінено. Позов задоволено частково. Стягнуто з Біляївського виробничого управління житлово-комунального господарства 75400,0 грн. основного боргу та судові витрати. В решті позову відмовлено.

Вищий господарський суд України (в складі головуючого Кочерової Н.О., суддів - Студенця В.І., Черкащенка М.М.) за касаційною скаргою КП «Теплодарводоканал» постанову апеляційного господарського суду скасував, а рішення місцевого господарського суду - залишив без змін, виходячи з наступних підстав.

Між міським комунальним підприємством «Теплодарводоканал» (постачальник) та Біляївським виробничим управлінням житлово-комунального господарства (замовник) укладено договір про прийом та очистку стічних вод. В п. 3 договору сторони узгодили розрахунки за відведення та очистку стоків здійснювати згідно встановленого тарифу, а саме 1,52 грн. з ПДВ за 1 куб. м.

21.05.2009 року виконавчим комітетом Теплодарської міської ради Одеської області прийнято рішення про затвердження з 01.06.2009 року нових тарифів, в тому числі на очистку стоків, у розмірі 4,77 грн. з ПДВ за 1 куб. м. Про зміну тарифів на очистку стоків позивач повідомив відповідача належним чином.

За надання послуг з очистки стічних вод в період з квітня 2009 року по серпень 2009 року позивач нарахував відповідачу до сплати 305060,0 грн. з урахуванням нових тарифів. Однак, відповідач розрахувався з позивачем лише частково, сплатив 31000,0 грн., в результаті чого утворився борг в сумі 274060,0 грн.

Вирішуючи спір у справі, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що застосування позивачем нових тарифів є неправомірним, оскільки правовідносини між сторонами здійснюються виключно на договірних засадах.

Постанова ОАГС мотивована тим, що підставою для оплати послуг з прийому та очищення стічних вод є тарифи, вказані в укладеному між сторонами договорі, а тому саме за цими тарифами позивач і повинен був нараховувати відповідачу суму до оплати. Прийняття виконавчим комітетом міської ради рішення про підвищення тарифів, на думку апеляційного господарського суду, може бути підставою для внесення змін до договору і не може автоматично застосовуватись до договірних відносин між сторонами.

ВГСУ не погодився з таким висновком суду з посиланнями на наступне.

Згідно ч.3 ст.189 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами (ч.4 ст.191 ГК України).

Положеннями ст. 13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що визначення рівня та якості послуг з питного водопостачання та водовідведення і встановлення тарифів на ці послуги належить до повноважень органів місцевого самоврядування.

Згідно з підп.2 п."а" ст.28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати комунальних послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Таким чином, встановлення тарифів на послуги, що надаються комунальними підприємствами, є виключним повноваженням виконавчих органів відповідних органів місцевого самоврядування, а тому сторони договору не можуть відійти від їх приписів, та у питанні визначення розміру плати за послуги з  прийому та очистки стічних вод повинні керуватись тарифами, затвердженими в установленому порядку.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи прийняте місцевим господарським судом рішення, допустив помилку в застосуванні норм матеріального права.


Тобто, по суті, в даному випадку суд апеляційної інстанції не врахував особливий склад учасників спору та власне склад сторін договірних зобов’язань, із чого випливає особливий характер правового регулювання зазначених відносин.

^ Неврахування цієї специфіки призвело до прийняття помилкового рішення та незастосування до вирішення спору норм матеріального права, які мали б бути застосованими.


    1. В іншій досліджуваній справі ані місцевий, ані апеляційний господарські суди не врахували особливість правового статусу учасників спору, не звернули увагу на існування принципово важливих для вирішення справи положень чинного законодавства, тим самим не застосувавши до вирішення спору потрібної норми, що призвело до прийняття неповного за змістом рішення поза вивчення усіх обставин, котрі можуть мати значення для вірного розгляду та вирішення справи.

Так, Рішенням господарського суду Миколаївської області по судовій справі № 3/149/10 від 02.11.2010 р. (суддя Смородінова О.Г.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.02.2011 р. (судді: Колоколов С.І., Разюк Г.П., Петров М.С.), задоволений позов ВАТ «Енергопостачальна компанія «Миколаївобленерго» до ФО-П Ковальової С.В. про стягнення вартості недоврахованої електроенергії.

Вищий господарський суд України (у складі колегії: головуючий - Карабань В.Я., судді Жаботина Г.В., Ковтонюк Л.В.), розглянувши касаційну скаргу ФО-П Ковальової С.В. (відповідача), перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Між енергопостачальною організацією - позивачем та ЗАТ «Завод «Ремпобуттехніка» (споживач, 3-тя особа) укладено договір про постання електричної енергії і про технічне забезпечення електропостачання споживача.

Між ЗАТ «Завод «Ремпобуттехніка» (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) був укладений договір оренди, згідно з умовами якого, відповідач отримав в оренду приміщення, за адресою: м. Миколаїв, ринок «Колос», вул. Миру, 2.

За актом приймання-передачі приладу обліку електроенергії ЗАТ «Завод «Ремпобуттехніка» (Орендодавець, 3-тя особа) передав Орендареві - відповідачу лічильник ЦЭ68003 № 65809794. Електроустановка опломбована.

ЗАТ «Завод «Ремпобуттехніка» звернулось до відповідача з листом № 170, яким надало останньому згоду на самостійне укладення договору з позивачем на постачання електроенергії і перевід точки обліку електроенергії за адресою пр. Мира,2-А на відповідача. Цей лист отриманий відповідачем.

23.09.2008 р. уповноваженими представниками позивача проведено перевірку дотримання відповідачем Правил користування електричною енергією на об'єкті за адресою: м. Миколаїв, пр. Мира, 2 «Магазин», якою виявлено факт порушення Правил користування електричною енергією, а саме: порушення цілісності пломби енергопостачальної організації, встановленій на клемній кришці розрахункового приладу обліку електроенергії та фальсифікація пломб Держспоживстандарту на електролічильнику. За результатами перевірки був складений акт № Є6742 від 23.09.2008р., який відповідач відмовився підписати, а з боку позивача акт був підписаний трьома інспекторами енергопостачальної організації.

За приписами ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії. Безпечну експлуатацію енергетичних установок споживача та їх належний технічний стан забезпечує сам споживач. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України. Таким чином, як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, статус споживача електричної енергії має особа, яка уклала з енергопостачальником договір на енергопостачання.

Договір на електропостачання приміщення, за адресою: м. Миколаїв, ринок «Колос», вул. Миру, 2 було укладено між позивачем та ЗАТ «Завод «Ремпобуттехніка». Між позивачем та відповідачем договірні відносини щодо постачання електричної енергії відсутні.

Відповідно до п. 3.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики від 31.07.1996 № 28, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за збереження і цілісність розрахункових засобів обліку електричної енергії та пломб відповідно до акта про пломбування та відповідальність за збереження засобів обліку та пломб на них покладається на їх власника або організацію, на території (у приміщенні) якої вони встановлені і яка відає цією територією (приміщенням) на підставі права власності або користування. Таким чином, із приписів вищенаведених правових норми випливає, що відповідальність за збереження і цілісність засобів обліку електричної енергії та пломб покладається електропостачальною організацією на відповідних осіб, при цьому складається акт про пломбування.

Для застосування відповідальності за завдану майнову шкоду, необхідною є встановлення наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду.

Проте, розглядаючи спір щодо стягнення з відповідача заборгованості, та встановивши, що між сторонами договірні відносини відсутні, господарський суд не звернув увагу на приписи вищенаведених норм, не дослідив правової природи відносин, що виникли між сторонами, та не дав цим відносинам правової оцінки.

Враховуючи викладені обставини, суд касаційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції, як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, з направленням справи на новий розгляд.


  1. Висновок Одеської міської ради в особі Управління архітектури та містобудування про можливість надання в оренду земельної ділянки і встановлення сервітутів і обмежень не може бути допустимим доказом підтвердження меж земельних ділянок та має оцінюватися щодо допустимості його як доказу з інших питань, що торкаються земельних відносин в розрізі спеціального статусу зазначеного органу міської ради та виходячи з меж повноважень цієї особи.


Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 17.11.2010 року по справі № 29/178-09-4302 (суддя Аленін О. Ю.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.01.2011 року по справі № 29/178-09-4302 (головуючий суддя Шевченко В. В., судді Бєляновський В. В., Мирошниченко М. А.) відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ «Ринок Північний» до ФО-П Дашевської О.М. і ТОВ «Золотий Лелека» про зобов'язання звільнити торгове місце та стягнення заборгованості.

Вирішуючи справу, суди виходили з того, що позивачем не доведено розташування об’єкта нерухомості, який належить на праві власності ТОВ "Золотий Лелека", саме на торговому місці № И-13, а об’єкт нерухомості на торговому місці № И-12 самочинно збудований ФО-П Дашевською О.М. на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні ТОВ "Північний Ринок" згідно договору оренди.

Як доказ зазначених обставин суди прийняли висновок Одеської міської ради в особі Управління архітектури та містобудування про можливість надання в оренду земельної ділянки і встановлення сервітуту і обмеження № 71/01/15/4399 від 27.04.2010 року, з якого вбачається, що земельна ділянка, що займається нежитловим приміщенням одноповерхового магазину ТОВ Золотий Лелека", розташована в Суворовському районі м. Одеси по прос. Добровольського, 114/4, і обмежена територією ТОВ "Північний ринок" та пішохідною частиною вул. Генерала Бочарова.

Колегія суддів ВГСУ, розглянувши касаційну скаргу позивача, зауважила про передчасність такого висновку, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою регулюються Законом України «Про землеустрій», розділом ІІ якого визначені повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері землеустрою.

Судами першої та апеляційної інстанцій не зазначено повноважень Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради в галузі землеустрою, отже, не з'ясовано допустимість використання зазначеного вище висновку в якості доказу на підтвердження меж земельних ділянок.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій» план земельної ділянки - графічне зображення, що відображає місцезнаходження, зовнішні межі земельної ділянки та межі земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельних сервітутів), а також розміщення об'єктів нерухомого майна, природних ресурсів на земельній ділянці.

Судами не обґрунтована неможливість використання прямих доказів на підтвердження обставин щодо меж земельних ділянок позивача та відповідача-2 і необхідність у зв'язку з цим використання непрямих доказів.

Висновок судів про недоведеність позивачем факту здійснення відповідачами діяльності на території ринку є необґрунтованим, оскільки судами не наведено мотивів відхилення поданих позивачем доказів, (зокрема, договорів оренди та акта визначення меж земельної ділянки позивачу, плану земельної ділянки, наданої ТОВ «Ринок Північний», листа Суворовської районної адміністрації про відсутність розпоряджень про присвоєння поштових адрес по вул. Добровольського 114/3 та 114/4 тощо).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів прийняла рішення про скасування Постанови Одеського апеляційного господарського суду від 25.01.2011 року та рішення Господарського суду Одеської області від 17.11.2010 року по справі № 29/178-09-4302 з переданням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, про що винесено Постанову від 29.03.2011 р.


  1. Помилкове розширене тлумачення змісту правової норми ч.2 ст.785 ЦК України та незастосування положень ст. 232 ГК України призвело до невірного прийняття Постанови Одеського апеляційного господарського суду в частині залишення без змін рішення місцевого господарського суду про стягнення неустойки.

Так, до господарського суду Херсонської області із позовом звернувся прокурор Дніпровського району м. Херсона в інтересах держави в особі Харківського національного автомобільно-дорожнього університету в особі Херсонського факультету (далі – Університет) до Херсонської обласної автошколи Всеукраїнської спілки автомобілістів (далі – Автошкола) про стягнення 133195,55 грн. вартості здійснених поліпшень за договором оренди від 01.07.2002, 19443,68 грн. інфляційних втрат і 6594,90 грн. вартості ремонтних робіт та за зустрічним позовом про стягнення 192070,70 грн. заборгованості з орендної плати, 357909,33 грн. неустойки, 28673,32 грн. боргу за комунальні послуги, 5000 грн. моральної шкоди та зобов'язання повернути майно вартістю 1675 грн.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 10.12.2010 р. (суддя Ємленінова З.І.) первісний позов задоволено частково. Зустрічний позов також задоволено частково, зокрема, шляхом стягнення з Університету на користь Автошколи 211920 грн. неустойки за прострочення повернення орендованого майна, нарахованої за період з 09.03.2009р. по 09.03.2010 р.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.02.2011 (судді: Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., Лавренюк О.Т.) рішення господарського суду Херсонської області від 10.12.2010 р. в частині задоволення зустрічного позову про стягнення з Університету на користь Автошколи 211920 грн. неустойки залишено без змін.

Апеляційний господарський суд вважав вірним висновок господарського суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовної вимоги Автошколи про стягнення з Університету неустойки, яку орендодавець нарахував за період з 01.03.2009 р. по 08.11.2010 р. у зв'язку з тим, що орендарем не було повернуто орендоване майно у порядку, встановленому чинним законодавством та договором оренди.

Апеляційна інстанція обґрунтувала прийняте рішення наступним. Статті 785 та 795 ЦК України закріплюють обов'язок наймача у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі, та вимоги щодо обов'язкового письмового оформлення повернення будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачем відповідним документом (актом), який підписується сторонами. Таким чином, обов'язок повернення нерухомого майна та оформлення відповідного акту покладається чинним законодавством саме на орендаря, в користуванні якого знаходився об'єкт оренди.

Пунктом 7.2 договору оренди також встановлювалося, що орендовані об'єкти передаються орендарем і приймаються орендодавцем протягом п'яти робочих днів з моменту припинення договору. При цьому, п.7.4 договору закріплювався порядок повернення орендованого майна: орендовані об'єкти вважаються фактично переданими з моменту підписання акту приймання-передачі.

З урахуванням того, що договір оренди було розірвано 03.03.2009 р., Університет, як орендар, відповідно до ч.1 ст.785, ч.2 ст.795 ЦК України, п.п.7.2,7.4 договору оренди від 01.07.2002 зобов'язаний був повернути об'єкти оренди не пізніше 08.03.2009р., при цьому, обов'язок по складанню акту приймання-передачі відповідно до вимог закону та договору покладається саме на орендаря.

Доказів оформлення факту повернення об'єкту оренди відповідним документом Університет, як орендар, до матеріалів справи не надав, і за його посиланням такий акт не складався.

Частиною 2 ст.785 ЦК України встановлені наслідки невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі у разі припинення договору оренди: в разі затримки повернення об'єкту оренди, незалежно від підстав припинення договору, наймач зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, Університетом, як орендарем, не надано належних доказів на підтвердження виконання ним обов'язку щодо повернення об'єкту оренди орендодавцю за актом у зв'язку з припиненням договору оренди, тому відповідно до вимог ч.2 ст.785 ЦК України, на думку ОАГС, місцевим господарським судом правомірно задоволено обґрунтовані вимоги Автошколи про стягнення неустойки.

Також судом першої інстанції до позовних вимог про стягнення неустойки застосовано спеціальну позовну давність в один рік, у зв’язку з чим позовні вимоги за зустрічним позовом про стягнення неустойки за період з 01.03.2009р. по 01.11.2010р. задоволені частково, з урахуванням спеціального строку позовної давності в один рік та обов’язку орендаря повернути об'єкт оренди на протязі 5 днів, а саме з 09.03.2009р. по 09.03.2010р. (за 12 місяців) в сумі 211920 грн.

При цьому, апеляційною інстанцією не прийнято до уваги доводи апелянтів про те, що Автошколі надсилалися листи з проханням створити комісію та скласти акт про повернення майна, оскільки вказані листи не є належними доказами виконання обов’язків щодо повернення майна - надсилання на адресу Автошколи актів приймання-передачі орендованого майна, оскільки відповідно до вимог законодавства та договору обов’язок оформлення факту повернення об’єкту оренди відповідним актом покладається на Університет, як орендаря за договором, а не на Автошколу.

Заступник прокурора Херсонської області та Університет в поданих касаційних скаргах та доповненнях до них просили ВГСУ рішення та постанову скасувати саме в частині задоволення зустрічних позовних вимог про стягнення 211920 грн. неустойки, прийняти нове рішення про відмову в цій частині зустрічного позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 550, 614, 785 ЦК України та ст.ст. 22, 60 ГПК України.

Скаржники вказували на неврахування судами фактів дострокового розірвання Автошколою в односторонньому порядку договору оренди від 01.07.2002 з 03.03.2009 року, подальшого знаходження орендованих приміщень у фактичному володінні та користуванні орендодавця та їх невикористання орендарем через недопущення Автошколою працівників Університету в приміщення, встановлених чинними судовими рішеннями у справі №14/88-пн-09. На думку заявників, відсутня вина Університету у неоформленні передачі орендованих приміщень Автошколі за актом приймання-передачі, оскільки орендодавцем був проігнорований лист-клопотання орендаря від 02.03.2009 №024 про виділення представників для створення двосторонньої комісії з метою повернення орендованих об'єктів.

Вищий господарський суд України (у складі колегії суддів: головуючого - Овечкіна В.Е., суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л.) Постановою від 26 квітня 2011 року Рішення господарського суду господарського суду Херсонської області від 10.12.2010 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.02.2011 у цій справі № 4/44-10 скасував в частині задоволених зустрічних позовних вимог про стягнення 211920 грн. неустойки з передачею справи на новий розгляд в цій частині до господарського суду Херсонської області.

Касаційна інстанція не погодилась з висновками судів в частині стягнення 211920 грн. неустойки за прострочення повернення орендованого майна, нарахованої за період з 09.03.2009р. по 09.03.2010р., з огляду на наступне.

Відповідно до імперативних приписів ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 02.06.2009 у справі №14/88-пн-09 (між тими ж сторонами), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 18.12.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 29.03.2010, встановлено наступні юридичні факти, які не підлягають доведенню при вирішенні спору.

З 03.03.2009р. договір оренди від 01.07.2002 був розірваний в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця (Автошколи), який листом від 02.03.2009 № 25 вимагав звільнити орендовані приміщення до 20.03.2009 року у зв’язку з відмовою від договору оренди, проти чого не заперечував орендар. Останній листом від 02.03.2009 №024 запропонував орендодавцю уповноважити на участь у роботі двосторонньої комісії з передачі орендованих об’єктів своїх представників на 03.03.2009р., а також зазначив, що з цієї дати орендар припиняє користуватися орендованими приміщеннями, тому дія договору оренди з 03.03.2009р. припиняється.

Проте, 03.03.2009р. відповідач зачинив двері в орендованих учбових аудиторіях, боксах і не дозволив вивезти учбове обладнання та інше майно, завезене позивачем у орендовані приміщення, яке має статус державної власності і перебуває у віданні (управлінні) позивача згідно Статуту Університету.

Отже, вказаними судовими рішеннями встановлено не підлягаючі доведенню факти дострокового розірвання Автошколою в односторонньому порядку договору оренди від 01.07.2002 з 03.03.2009 року, подальшого знаходження орендованих приміщень у фактичному володінні та користуванні орендодавця та їх невикористання орендарем через недопущення Автошколою працівників Університету в приміщення та неприйняття пропозицій орендаря щодо створення спільної комісії за участю представників сторін з метою вирішення питань щодо повернення об'єкта оренди.

За таких обставин, апеляційним судом помилково відхилено як неналежний доказ виконання орендарем обов'язку по поверненню орендованого майна лист Університету від 02.03.2009 №024, на якому ґрунтуються факти, що мають преюдиціальне значення.

В обґрунтування підстав для стягнення 211920 грн. неустойки апеляційний суд вибірково послався на п.п.7.2,7.4 договору оренди від 01.07.2002, за умовами яких орендовані об'єкти мають бути передані орендарем і прийняті орендодавцем протягом п'яти робочих днів з моменту припинення договору. Орендовані об'єкти вважаються фактично переданими з моменту підписання акту приймання-передачі.

Однак, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та не надано належної правової оцінки п.7.1 договору оренди від 01.07.2002, згідно якого повернення орендованих об'єктів здійснюється двосторонньою комісією, до складу якої входять представники орендодавця і орендаря.

З врахуванням приписів ч.ч.1,2 ст.14 ЦК України та положень п.7.1 договору оренди від 01.07.2002 колегія вважає передчасними висновки судів про те, що закон та договір оренди обов'язок по складанню акта приймання-передачі майна покладають саме на орендаря (Університет), оскільки, по-перше, ст.ст.785,795 ЦК України не містять жодних вказівок на те, що такий обов'язок має нести лише орендар. По-друге, пункт 7.1 договору оренди передбачає чітку процедуру узгодженого вирішення питань щодо повернення об'єкта оренди, а саме двосторонньою комісією за участю представників сторін, тобто не дозволяє орендарю самостійно складати та оформляти акт приймання-передачі орендованого майна після припинення договору оренди. З цих же підстав, передчасний висновок апеляційного суду про те, що належним доказом виконання орендарем обов’язку щодо повернення майна є надсилання на адресу Автошколи актів приймання-передачі орендованого майна, суперечить вимогам ч.ч.1,2 ст.14 ЦК України та умовам договору оренди.

Відповідно до ч.1 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Наведені вище фактичні обставини, зокрема, лист Університету від 02.03.2009 №024 в сукупності з преюдиціальними фактами та п.7.1 договору оренди від 01.07.2002 не виключають наявність достатніх підстав вважати, що виходячи зі змісту ч.1 ст.614 ЦК України орендар (Університет) є невинуватою особою, яка в межах, встановлених даним договором, вживала всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання по поверненню орендованого майна орендодавцю (Автошколі), а останній, в свою чергу, залишивши без відповіді пропозицію орендаря про утворення відповідної комісії та не допустивши 03.03.2009р. працівників Університету в орендовані приміщення, свідомо перешкоджав поверненню орендованого майна за актом приймання-передачі, який мав складатися саме за результатами роботи спільної комісії, а не орендарем самостійно.

Викладеним спростовується висновок суду першої інстанції про те, що орендодавець правомірно нарахував неустойку за період з 01.03.2009р. по 09.03.2010р. у зв'язку з тим, що орендарем не було повернуто орендоване майно у порядку, встановленому чинним законодавством та договором оренди.

До того ж, починаючи з 03.03.2009 року вказані приміщення по суті вже знаходилися у фактичному володінні та користуванні орендодавця та не використовувалися орендарем з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, необхідною передумовою для застосування неустойки, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України, є невиконання орендарем обов'язку щодо повернення орендованого майна, яке супроводжується безпідставним продовженням фактичного користування колишнього орендаря цим майном.

Враховуючи факти, встановлені чинними судовими рішеннями у справі №14/88-пн-09, Університет після 03.03.2009 року належними Автошколі приміщеннями не користувався, а тому не виключається відсутність підстав для застосування стосовно колишнього орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю.

З наявних у справі доповнень до зустрічної позовної заяви та розрахунку неустойки вбачається пред'явлення орендодавцем вимог про стягнення неустойки, нарахованої за весь час прострочення повернення орендованого майна, а саме за період з 09.03.2009 року по 08.11.2010 року.

Судами задоволено вимоги про стягнення 211920 грн. неустойки, нарахованої за період з 09.03.2009р. по 09.03.2010р. (в межах річного строку позовної давності).

Дійсно, ч.2 ст.785 ЦК України чітко визначено, що у разі якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Однак, спеціальною нормою ч.6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Тобто законом чи договором може бути встановлено інший період для нарахування неустойки (менший чи більший за 6 місяців).

Натомість, норма ч.2 ст.785 ЦК України не містить застереження (в розумінні ч.6 ст.232 ГК України) як щодо іншого конкретного строку нарахування неустойки (більш як за 6 місяців) в разі прострочення повернення орендованого майна орендодавцю, так і щодо можливості її нарахування за весь час неповернення орендарем об'єкта оренди. Отже, в даному випадку термін нарахування неустойки за неповернення орендованого майна має повністю узгоджуватися з нормою ч.6 ст.232 ГК України, як з нормою спеціального закону, що регулює обмеження щодо періоду нарахування будь-яких різновидів штрафних санкцій, як-от, неустойка, штраф, пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Висновок судів про зворотне ґрунтується на помилковому розширеному тлумаченні змісту норми ч.2 ст.785 ЦК України, яка в дійсності не містить чітких положень щодо сплати орендарем неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час прострочення.

Отже, неправильно застосувавши ч.2 ст.785 ЦК України та ч.6 ст.232 ГК України суди дійшли до необґрунтованого висновку про стягнення з відповідача неустойки за річний період неповернення майна орендодавцю (з 09.03.2009р. по 09.03.2010р.), який перевищує граничний 6-місячний термін.

Вказаної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах про стягнення неустойки (постанова Верховного Суду України від 10.10.2006 у справі №13/757).

Окрім того, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою ті обставини, що договір оренди від 01.07.2002 також не містить жодних застережень щодо можливості стягнення неустойки, нарахованої за більш ніж 6-місячний граничний термін, встановлений імперативною нормою ч.6 ст.232 ГК України.

  1   2

Схожі:

Голові одеського апеляційного господарського суду балуху Валерію Сергійовичу iconГолові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С
Відповідно до листа Верховного суду України від 10. 2009 року надаємо свої пропозиції щодо вирішення першочергових питань розмежування...
Голові одеського апеляційного господарського суду балуху Валерію Сергійовичу iconГолові Одеського апеляційного господарського суду Балуху В. С. Шановний Валерій Сергійович!
Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, виявлення неоднакового застосування норм матеріального та процесуального...
Голові одеського апеляційного господарського суду балуху Валерію Сергійовичу iconГолові Вищого господарського суду України Демченку С. Ф
...
Голові одеського апеляційного господарського суду балуху Валерію Сергійовичу iconВельмишановний Сергію Федоровичу! За результатами обговорення Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодекс
Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від...
Голові одеського апеляційного господарського суду балуху Валерію Сергійовичу iconВерховного Суду України Висловлюючи загальну підтримку щодо намагання Судової палати у господарських справах ініціювати модернізацію положень Господарського процесуального кодекс
На ваш лист №201-572/0/8-08 від 07. 02. 2008 р надсилаємо зауваження та пропозиції до проекту нової редакції Господарського процесуального...
Голові одеського апеляційного господарського суду балуху Валерію Сергійовичу iconГолові Верховного Суду України Онопенку В. В
На ваш лист №226-483/0/8-08 від 06. 02. 2008 р надсилаємо зауваження та пропозиції до проекту постанови Пленуму Верховного Суду України...
Голові одеського апеляційного господарського суду балуху Валерію Сергійовичу iconЩодо конституційного подання Верховного суду України
Конституції України положень Закону України «Про судоустрій І статус суддів» від 07. 2010 р у частині змін до розділу хіі-2 Господарського...
Голові одеського апеляційного господарського суду балуху Валерію Сергійовичу iconЛекція №1 2 години Предмет та система курсу «Господарський процес»
Роль господарського суду у здійсненні правосуддя по спорах, що виникають між господарюючими суб’єктами
Голові одеського апеляційного господарського суду балуху Валерію Сергійовичу icon1. Господарський суд порушує справу за позовною заявою
Назвіть принцип господарського процесу, характерними особливостями якого є: можливість учасників процесу вільно розпоряджатися своїми...
Голові одеського апеляційного господарського суду балуху Валерію Сергійовичу iconШановний Сергію Васильовичу! За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодекс
За результатами обговорення проекту Господарського процесуального кодексу України (реєстр. №2178 від 06. 03. 2008 p.) надсилаємо...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи