Голова редакційної колегії: С. А. Копилов – доктор історичних наук, професор, в о. ректора Кам\

Голова редакційної колегії: С. А. Копилов – доктор історичних наук, професор, в о. ректора Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Відповідальний редактор




НазваГолова редакційної колегії: С. А. Копилов – доктор історичних наук, професор, в о. ректора Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Відповідальний редактор
Сторінка1/12
Дата31.03.2013
Розмір1.79 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Наукова бібліотека


Серія «Хмельниччина краєзнавча»

Вип. 2


МАТЕРІАЛИ І ТЕЗИ ПОДІЛЬСЬКИХ ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧИХ КОНФЕРЕНЦІЙ (1965–2010)


Бібліографічний покажчик змісту


Кам'янець-Подільський

2012


УДК 016:908(477.43)(063)

ББК 91.9:26.890(4 Укр)я131

М 34

Рекомендовано до друку бібліотечною радою Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка,

протокол № 1 від 15 березня 2012 року

Голова редакційної колегії:

С. А. Копилов – доктор історичних наук, професор, в.о. ректора Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

^ Відповідальний редактор:

В. С. Прокопчук – доктор історичних наук, професор, директор наукової бібліотеки Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

^ Члени редколегії:

Л. В. Баженов, доктор історичних наук, професор;

О. М. Завальнюк, доктор історичних наук, професор;

І. М. Конет, доктор фізико-математичних наук, професор;

Т. М. Опря, зав. науково-бібліографічного відділу наукової бібліотеки університету;

^ В. М. Пархоменко, провідний бібліограф

Укладачі:

Г. В. Гайшук, бібліограф І категорії;

Т. М. Опря, завідувач інформаційно-бібліографічного відділу;

^ В. М. Пархоменко, провідний бібліограф


Матеріали і тези Подільських історико-краєзнавчих конференцій (1965-2010) : бібліографічний покажчик змісту / Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Наукова бібліотека ; [уклад.: Г. В. Гайшук, Т. М. Опря, В. М. Пархоменко ; редкол.: С. А. Копилов (голова), В. С. Прокопчук (відп. ред.), Л. В. Баженов та ін.]. – Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2012. – 159 с. – (Серія “Хмельниччина краєзнавча” ; вип. 2).

Покажчик розкриває зміст матеріалів Подільських історико-краєзнавчих конференцій. А це – статті, повідомлення з археології, історії, етнографії, літературознавства, фольклору, культури, економіки, природи Поділля, що висвітлюють різноманітні аспекти історії, теорії і методики краєзнавства, пам'яткознавства та музеєзнавства.

Розрахований на науковців, освітян, краєзнавців, культурологів й усіх тих, хто цікавиться історією рідного краю.


Від укладачів


До другого випуску науково-допоміжного покажчика серії “Хмельниччина краєзнавча” ввійшли матеріали дванадцяти Подільських історико-краєзнавчих конференцій, які відбулися в 1965–2010 рр.

Об'єктивною передумовою скликання Подільських конференцій стало відродження краєзнавчого руху, регіональних досліджень. З'явилася потреба відновити на місцях наукові і громадські краєзнавчі товариства й осередки, котрі разом з академічними установами, науково-дослідними інститутами і ВНЗ розвивали б і координували роботу з регіонального вивчення України.

Така інституція – Хмельницьке обласне історико-краєзнавче товариство 1964 року було засноване одним з перших в Україні. А вже наступного 1965 року відбулася Перша Подільська історико-краєзнавча конференція, організована Кам'янець-Подільським державним педагогічним інститутом та Хмельницьким історико-краєзнавчим товариством. Згодом – наступні: друга – 1967 року, третя – 1969-го, четверта – 1971-го, п'ята – 1979-го, шоста – 1985-го, сьома – 1987-го, восьма – 1990-го, дев'ята – 1995-го, десята ювілейна – 2000-го, одинадцята – 2004-го, дванадцята – 2007-го, тринадцята – 2010-го року.

Поступово Подільські історико-краєзнавчі конференції міцно ввійшли у практику наукового краєзнавства, стали відомі далеко за межами України, щоразу збирали авторитетну аудиторію доповідачів.

Результати їх плідної діяльності публікувались у збірниках матеріалів і тез доповідей. Зорієнтуватися у цьому масиві краєзнавчих документів допоможе бібліографічний покажчик, зміст якого містить опис матеріалів дванадцяти Подільських історико-краєзнавчих конференцій (доповіді четвертої – не публікувалися). Покажчик нараховує 1553 бібліографічні позиції, які розташовані в хронологічному порядку за роками проведення конференцій, у межах хронології – за алфавітом авторів. Для всіх статей дотримана суцільна нумерація.

Для зручності користування посібником підготовлено допоміжний апарат: іменний покажчик (авторів, співавторів, укладачів, редакторів, упорядників, а також осіб, яким присвячено матеріали), географічний покажчик і зміст.

Покажчик надасть суттєву допомогу працівникам бібліотек в інформаційно-бібліографічному обслуговуванні читачів, стане справжнім компасом для краєзнавців у багатоманітті публікацій, вміщених у збірниках Подільських історико-краєзнавчих конференцій за 45 років їх функціонування, допоможе їм у роботі з написання історії міст і сіл Хмельницької і Вінницької областей у новій редакції.


^ Джерело пізнання краю


Мова йде про матеріали – доповіді і тези доповідей – Подільських історико-краєзнавчих конференцій, яких протягом 1965–2000 рр. відбулося тринадцять. А це – 1553 публікації, вміщені у 19 наукових збірниках обсягом понад 320 друкованих аркушів і тиражем 15500 примірників. Навіть кількісні характеристики засвідчують масштабність дослідницької роботи, проведеної 1856 науковцями, краєзнавцями – авторами цих матеріалів. Без сумніву, вони, ці матеріали, є важливим джерелом історії Поділля.

Започатковані Подільські історико-краєзнавчі конференції у середині 60-х років минулого століття, у час так званої хрущовської відлиги. Їх проведення, як і звернення до широкоаспектних краєзнавчих досліджень, обумовлені низкою обставин.

Насамперед, – припиненням репресій і пом’якшенням політичного тиску на духовну сферу після смерті Й. Сталіна й розвінчання культу його особи. ХХ з’їзд КПРС у лютому 1956 року доручив ЦК «послідовно здійснювати заходи, що забезпечують цілковите подолання чужого марксизму-ленінізму культу особи, ліквідацію його наслідків у всіх галузях партійної, державної та ідеологічної роботи» [22, с. 249]. 30 червня 1956 року з’явилася постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи і його наслідків» – свого роду декларація намірів щодо демократизації всіх сторін суспільного життя. Вона виявилася куцою і, головне, здійснювалася непослідовно, однак відважитись на масові репресії вже ніхто не міг.

Поступово почав відроджуватися краєзнавчий рух, демонструючи готовність тогочасного покоління науковців, краєзнавців-аматорів досліджувати минуле в нових умовах.

Не слід скидати з рахунку помітні успіхи в повоєнному економічному та культурному будівництві, розвитку науки, освіти, підвищення рівня матеріального і духовного життя народу. Зростала частка фахівців з вищою та середньою освітою в школах, бібліотеках, архівах, музеях. 13 червня 1961 року ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР постановою «Про заходи щодо поліпшення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів» надала низку пільг аспірантам. 1967 року в країні вже було 169 тис. докторів і кандидатів наук, близько 100 тис. аспірантів [22, с. 250]. Це змінило й значно посилило кадрову базу регіоналістики.

Розгортанню краєзнавчих досліджень сприяло відзначення ювілеїв, яке втягнуло науковців, архівістів, музейників, педагогів і бібліотечних працівників у збирання матеріалів про національно-визвольну боротьбу українського народу 1648–1654 рр., революційні події 1905–1907 і 1917–1920 рр. Тільки в 1956–1957 рр. побачили світ понад 30 збірників документів і матеріалів з цих питань. 1958 року була прийнята постанова ЦК КПРС «Про книги з історії фабрик і заводів», що також активізувало дослідження минулого не тільки виробничих колективів, а й населених пунктів. «Радянська школа» започаткувала видання географічних нарисів. 1960 року за авторством О. І. Верхового побачив світ нарис про Хмельницьку область, працю про Вінниччину готував П. А. Бурдейний [20]. 1959 року силами учителів під керівництвом працівників Хмельницького обласного інституту вдосконалення учителів були зібрані матеріали й зроблений опис 746 сіл, колгоспів і шкіл Хмельниччини, а нариси про смт Гриців, с. Росоша Хмельницького та с. Голосків Кам’янець-Подільського районів друкувалися в обласній та районних газетах [21, с. 116]. Подільські дослідники невпинно пробивалися до краєзнавчого Евересту – написання і видання літопису населених пунктів краю.

Могутнім стимулом дальшого розвитку краєзнавства стала кампанія з написання історії міст і сіл України. Знаменно, що серед її ініціаторів були і подоляни. Кам’янчанин Іван Володимирович Гарнага згадував, як в один з приїздів до Києва брав участь в обговорені питання підготовки і видання історії населених пунктів, настирливо пропонував архівістам – вихідцю з Дунаївців Ф. П. Шевченку та І. Л. Бутичу – звернутися письмово до вищого партійного органу по підтримку ініціативи. Під тиском наукової громадськості 29 травня 1962 року ЦК Компартії України прийняв постанову “Про видання історії міст і сіл Української РСР”, затвердив Головну редколегію на чолі із заступником голови Ради Міністрів України П. Т. Троньком, намітив термін завершення роботи – 1967 рік, до 50-річчя Жовтня. Вже в червні 1962 року були створені Вінницька та Хмельницька облредколегії, очолені секретарями обкомів партії Андрієм Федоровичем Олійником та Михайлом Іллічем Мехедою [23, с. 251]. Об'єктивності ради треба відмітити, що керівництво з боку органу, який мав найвищі важелі впливу, сприяло успішній реалізації проекту, водночас посилювало контроль за ідеологічним спрямуванням змісту нарисів. Однак у визначений термін вдалося видати лише пробний харківський том, а хмельницький побачив світ 1971 року, вінницький – 1972-го.

Десятилітня робота над томами внесла кардинальні зміни в краєзначе життя подолян. Архівісти Хмельницької області здійснили поїздки в провідні архівні установи Москви, Ленінграда, Києва, Харкова, Львова, Житомира, скопіювали більше 600 цінних матеріалів, створили картотеку – 59,5 тис. документів, вінничани до своєї картотеки занесли 127 тис. документів. Хмельницька обласна бібліотека імені М. Островського відкрила краєзнавчу кімнату, створила 2 картотеки – географічну і систематизовану – на 13 тис. карток, 1960 року почала видавати бібліографічні покажчики “Література про Хмельницьку область”, видрукувала двохтомний бібліографічний покажчик “Історія міст і сіл Хмельницької області”. Вінницька обласна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва відібрала 5 тис. книг та журналів, у тому числі 1200 дореволюційних, створила тематичну картотеку, видала бібліографічний покажчик “Література до написання історії міст і сіл Вінницької області” [21, с. 118–119]. Значний масив документів і матеріалів зібрали музеї, районні і міські комісії, сільські робочі групи. Цей джерельний масив не міг, звичайно, ввійти до томів і став базою для дальших досліджень і публікацій.

У ході кампанії з написання літописів населених пунктів на Поділлі сформувався і пройшов серйозну школу краєзнавчий актив. За даними облредколегій, до збору матеріалу і написання історії міст і сіл Хмельниччини було залучено 5 тис. осіб, у Вінницькій області – 2 тис., 71 відсоток серед них становили учителі, близько 10 відсотків – науковці, архівісти, бібліотекарі, музейники [22, с. 285]. Саме в цей період яскраво проявився науковий талант ректора Кам'янець-Подільського педінституту І. С. Зеленюка, декана історичного факультету А. О. Копилова, професорів Л. А. Коваленка, І. С. Винокура, викладачів М. Ф. Александри, Ф. П. Лаптіна, О. Д. Степенка, Ю. Н. Скринника, А. Ф. Сурового, Л. В. Баженова, А. П. Гаврищука, В. С. Степанкова, Д. В. Яроша з Хмельницького інституту побутового обслуговування, В. М. Голєва з Кам'янець-Подільського сільгоспінституту, архівістів І. В. Гарнаги, А. Л. Мамалиги. Велику роботу з дослідження краю здійснювали С. К. Гуменюк, І. Т. Буб’яков, І. А. Стасюк, І. І. Сохатюк, В. І . Соха, С. С. Оліневич та ін.

З відродженням краєзнавчого руху почалася його інституціоналізація. Ініціативу проявляли активісти районних та міських комісій, робочих груп з написання історії населених пунктів. 1963 року на базі Кам'янець-Подільського сільськогосподарського інституту був заснований Кам'янець-Подільський відділ Географічного товариства, який очолив доцент М. М. Бабанський. Понад 20 дослідників об'єднав клуб “Краєзнавець”, створений на базі Хмельницької обласної наукової бібліотеки імені М. Островського. 22 лютого 1964 року з ініціативи Кам'янець-Подільського педінституту, Хмельницького обласного краєзнавчого музею, Кам'янець-Подільського історичного музею-заповідника, обласного державного архіву виникло Хмельницьке обласне історико-краєзнавче товариство, яке очолили С. К. Гуменюк, Л. А. Коваленко, І. С. Винокур [22, с. 334].

Саме в цих умовах під дією вказаних факторів було відновлено науково-краєзнавчі конференції. 7 вересня 1965 року в актовому залі Кам'янець-Подільського державного педагогічного інституту відбулося пленарне засідання першої Подільської історико-краєзнавчої конференції, яка зібрала 65 доповідачів, понад 350 учасників. Конференцію відкрив вступним словом ректор І. С. Зеленюк, виступили С. М. Бібіків, директор Інституту археології, член-кореспондент АН УРСР, Ф. П. Шевченко, заступник директора Інституту історії АН УРСР, редактор “Українського історичного журналу”, відомий науковець киянин М. Ю. Брайчевський, М. К. Каргер, завідуючий відділом Інституту археології АН УРСР.

Протягом наступних двох днів плідно працювали секції археології, історії, етнографії, фольклору та філології, де цікаві доповіді оголосили Ф. П. Шевченко («Подоляни в Київській колегії та академії в XVII-XVІІІ ст.»), І. С. Винокур («Исследования средневекового дворца-замка в Бакоте на Днестре»), Л. А. Коваленко («З історіографії Поділля»), Б. М. Кушнір («Археологічні пам’ятки Жванця та його околиць»), Є. М. Пламеницька («К исследованию оборонительных сооружений в городе Каменце-Подольском. Польские ворота»), Б. О. Тимощук («Раскопки в Хотинской крепости»), В. І. Тищенко («Фольклорна основа повісті Марка Вовчка «Кармелюк»), П. Ф. Щербина («Судебная реформа 1864 года на Правобережной Украине») та інші.

У жовтні цього ж року тези доповідей першої Подільської історико-краєзнавчої конференції, відредаговані І. С. Винокуром, С. К. Гуменюком таЛ.. А. Коваленком, тиражем у 500 примірників та обсягом 8 друкованих аркушів під пильним наглядом обласного комітету по пресі були видані в Хмельницькій обласній друкарні. Збірник вмістив 63 матеріали і став для того часу певним проривом на краєзнавчому фронті [1].

9 вересня 1965 року, в останній день форуму, відбулася і звітно-виборна конференція Хмельницького обласного історико-краєзнавчого товариства. Звіт про роботу правління за попередній період зробив С. К. Гуменюк. Було обрано новий склад правління – 17 осіб, редакційної комісії – 5 осіб, очолюваної Л. А. Коваленком. Головою Товариства був обраний С. К. Гуменюк, заступниками – М. Л. Желєзнякова та Г. М. Хотюн, директори Хмельницького обласного краєзнавчого музею та Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника, відповідальним секретарем – І. С. Винокур [22, с. 335].

Вже з першопочатків окреслилося коло проблем, які обговорювалися на наступних конференціях. Це – дожовтнева історія, історія радянської доби, археологія, етнографія, фольклор, літературне краєзнавство. У наступних двох збірниках 133 автори вмістили 128 доповідей і тез. Вони відображали історію революційної боротьби і соціалістичного будівництва й характеризувалися в силу цього певною одноманітністю. Однак щоразу вводили в обіг нові раніше невідомі факти [2; 3].

Помітно виділявся доробок археологів. Археологічні експедиції на Хмельниччині, 1963 року започатковані І. С. Винокуром, завідувачем кафедрою Кам’янець-Подільського педінституту, археологічні дослідження на Вінниччині під керівництвом І. І. Зайця, постійні контакти подільських археологів з науковими співробітниками Інституту археології АН УРСР все більше піднімали завісу над доісторичною добою краю. У перших трьох Подільських історико-краєзнавчих конференціях взяли участь 77 археологів, вони представили 71 доповідь.

Послідовно досліджував черняхівські старожитності І. С. Винокур, відкриваючи все нові аспекти життєдіяльності і світосприймання черняхівських племен, разом із В. І. Довженок, Б. О. Тимощуком, О. М. Приходнюком – слов’янські старожитності Середнього Подністрів’я. Є. М. Пламеницька простежувала історію фортифікаційних споруд Кам’янця-Подільського. До вивчення старожитностей Поділля долучились кияни С. Н. Бібіков, В. Г. Збенович, Т. Г. Мовша, М. Ю. Брайчевський, ленінградські археологи Т. І. Смирнов, Д. А. Марчинський, І. Д. Зельманович, львів’яни О. П. Черниш, В. Д. Баран, О. О. Ратич, вінничани І. І. Заєць, П. І. Хавлюк, чернівчанин Б. О. Тимошук та ін.

У галузі етнографічних, фольклорних, літературознавчих та філологічних досліджень найкращих результатів досяг В. І. Тищенко, готуючи дисертаційну працю про Устима Кармалюка на основі аналізу подільського фольклору, Ю. В. Бейдер, аналізуючи літературний процес у краї, внесок у його вивчення письменників, зокрема І. Ю. Кулика. Доцент Г. М. Краєвська досліджувала творчість О. І. Купріна подільської доби. М. М. Хмелінський та Н. С. Шумада свої розвідки присвятили С. В. Руданському. Все частіше науковці і краєзнавці звертались до топоніміки, шукаючи в ній підтвердження чи спростування фактів подільської історії.

Матеріали четвертої Подільської історико-краєзнавчої конференції (10–12 травня 1971 року) загубились у лабіринтах погоджувань, так і не побачивши світ. А вони, ці погодження, були не простими. І. С. Винокур згадував, що справа не обмежувалася обкомівськими кабінетами та згодою облліту, місцеві партійні чиновники страхували себе отриманням згоди відділів науки, пропаганди та агітації ЦК КПУ, що не завжди вдавалося. Однак 84 доповіді, що прозвучали на четвертій історико-краєзнавчій конференції, внесли немало нового в скарбницю знань про Поділля. Доцент П. М. Лісовий з Вінниці простежив діяльність князя Федора Коріатовича на Поділлі. В. С. Степанков висвітлив роль Максима Кривоноса в національно-визвольній боротьбі середини XVII ст. Літературознавчі та фольклорні розвідки представили В. І. Тищенко, А. В. Сваричевський, М. А. Скорський, В. П. Вовкодав.

Практика проведення історико-краєзнавчих конференцій поширювалася. Приклад хмельничан наслідували вінницькі краєзнавці, які 8–9 червня 1972 року провели першу Вінницьку історико-краєзнавчу конференцію. Було заслухано 102 доповіді, здійснено екскурсію до трипільського поселення Кліщів і Немирівського скіфського городища [21, с. 127]. Однак вінничани згодом втратили нумерацію конференцій від 1972 року, тому 1983 року розпочали новий відлік і досьогодні провели вже 23 Вінницьких краєзнавчих конференції.

У трьох секціях та в пленарному режимі проходила V Подільська історико-краєзнавча конференція, яка зібрала 108 авторів наукових розвідок і, звичайно, посилила фактографічний арсенал поділлезнавства [4]. Однак змістом своїм вони в переважній більшості не виходили за межі дозволеного: революційна, класова боротьба, провідна роль партійних організацій в соціалістичному перетворенні краю. Цікаве дослідження з історії Поділля доби національно-визвольної війни 1648–1654 років представив Ф. П. Шевченко, з топографії Кам’янця-Подільського – Я. Р. Дашкевич, М. Б. Петров. Проблеми пам’яткознавства прозвучали в доповідях І. В. Гарнаги та С. Д. Абрамовича. У збірнику тез знайшли місце результати досліджень вихованців професора І. С. Винокура А. Ф. Гуцала, В. П. Мегея, В. І. Якубовського, Л. М. Куземського, Л. К. Терещука.

Наступні VI, VII і VIIІ конференції (1985, 1987, 1990 рр.) мали свої особливості. Кожна з традиційних секцій – археологія, історія дожовтневого та історія радянського періодів – отримали окремий збірник тиражем 500 примірників кожний та обсягом 60 друкованих аркушів, що дало можливість результати досліджень донести до більшого кола читачів-краєзнавців, учителів.

Кожна з конференцій присвячувалася ювілейним датам, суттєво відображеним у доповідях та повідомленнях. Оскільки VI Подільська історико-краєзнавча конференція (21–23 травня 1985 р.) співпала із 40-річчям Перемоги, то, звичайно, із 117 доповідей в секції історії радянського періоду чверть присвячувалася боротьбі подолян з фашистами на фронтах і в тилу, повоєнній відбудові народного господарства [7]. Така ж картина спостерігалася й на VІІ Подільській історико-краєзнавчій конференції (жовтень 1987 року), присвяченій 70-річчю Жовтневих подій 1917 року [9; 10]. Тематика – стала, виразно проглядали ідеологічні штампи, хоча в тодішній державі вже почалася перебудова.

Не змінилася ідеологічна парадигма доповідей і повідомлень, оголошених на VIII Подільській історико-краєзнавчій конференції. 15–17 листопада 1990 р. вона зібрала аудиторію в 300 слухачів, які заслухали 164 доповіді. Лише В. С. Мазурик торкнувся діяльності просвітянських товариств на Поділлі в 1918–1919 рр., оговоривши, що «… далеко не всі аспекти в їхній діяльності можна трактувати однозначно», хоча й «викреслювати їх з історії української культури, як це робилося протягом багатьох років, є неправильно» [13, с. 7]. Відголоском перемін, що вже проходили в партії та державі, до певної міри була доповідь В. М. Новака про розвиток демократії і гласності в діяльності партійної організації Хмельницької області [13, с. 65].

Зате ІХ Подільська історико-краєзнавча конференція вже відрізнялася ідейно-тематичною багатоаспектністю. За стінами Кам’янець-Подільського державного педінституту, де протягом 14–15 жовтня 1995 року вона відбувалася, вирувало нове життя: Україна стала незалежною державою, бурхливо йшла зміна форм власності – не без ексцесів і кровопролиття, демократизація, гласність, свобода слова змінили характер газетних та журнальних публікацій, теле- і радіопередач. Відобразилася вона на змісті й ідейній спрямованості доповідей і повідомлень, які підготували 229 авторів – учасників конференції. У секції «Велика Вітчизняна війна (1941–1945 рр.)» прозвучали доповіді М. Г. Вороліса та О. П. Каніблоцького про причини і характер діяльності ОУН-УПА в роки Другої світової війни. В. С. Степанков події середини XVII ст. потрактував вже як національну революцію. Про Кам’янець-Подільський державний український університет, як попередника діючого педінституту, зробила повідомлення доцент Є. І. Сохацька, а про його ректора Івана Огієнка – В. П. Мацько. Слухачі дізналися про перебіг національно-визвольних змагань 1917–1920 рр. з доповідей А. А. Криськова, А. О. Копилова, О. І. Жмурко, В. С. Лозового, Б. М. Кушніра, С. В. Олійника, О. М. Завальнюка, А. О. Моненко, а з доповідей М. Б. Петрова, Л. В. Баженова, С. А. Копилова, В. А. Радіоненка, В. А. Нестеренка – про діячів тієї доби П. Клименка, М. Драй-Хмару, Д. Дорошенка, М. Грушевського та ін.

Том матеріалів конференції обсягом 30,27 друкованих аркушів і тиражем 1000 примірників поповнив бібліотеки Поділля та України й засвідчив серйозні зрушення в історіографії краю: дослідники – науковці і краєзнавці – торкнулись сфальсифікованих і замовчуваних сторінок історії [14].

Десята ювілейна Подільська історико-краєзнавча конференція (грудень 2000 р.) проходила на межі тисячоліть під знаком осмислення і переосмислення минулого краю, пошуку перспективних шляхів розвитку краєзнавства. Доповіді представили 136 авторів. Значна їх кількість стосувалася боротьби з нацизмом, адже конференція присвячувалася 55-ій річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Вагомо прозвучало слово на захист і моральну реабілітацію «остарбайтерів» в доповіді Г. Осадчої, про голокост на Дунаєвеччині – у виступі В.С. Прокопчука, про діяльність ОУН-УПА на Хмельниччині – у виступі здобувача наукового ступеня кандидата історичних наук Ю. В. Олійника, про роль і місце України в Другій світовій війні – І. В. Мазила [15, с. 50-52, 55-63, 74-78, 48-50].

Дещо по-новому підійшли до висвітлення історії релігії та церкви на Поділлі В. П. Струманський, Г. В.Степаненко, А. О. Копилов, Н. Вінідіктова, наголошуючи на внеску церкви у розвиток освіти, формування основ християнської моралі, виховання патріотизму [15, с. 134-180].

Панорамно – вісім доповідей – представили Поділля доби національно-демократичної революції 1917–1920 рр. О. М. Завальнюк, В. С. Лозовий, Ю. В. Телячий, П. С. Григорчук та В. П. Воловик [15, с. 337–388]. Насильницька колективізація, голодомор, репресії в краї знайшли відображення в матеріалах В. Васильєва, Ю. Хоптяра, С. Маркової, Р. Подкура [15, с. 394–450]. Зусиллями дослідників Л. Омелянчук, Ю. Блажевича, Є. Сохацької, А. Криськова, О. Прокопчук з небуття поверталися яскраві постаті подолян, які зробили значний внесок в історію і культуру краю [15, с. 494–506].

Однак, починаючи з Х-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції, тираж збірників почав зменшуватися – відчувалася криза, що торкнулася в першу чергу економіки і фінансів, того разу він склав 300 примірників – втричі менше від збірника попередньої ІХ-ої конференції.

Організаторами ХІ Подільської історико-краєзнавчої конференції (25–26 листопада 2004 року) виступили Інститут історії України НАН України, Українська академія історичних наук, Всеукраїнська спілка краєзнавців та її Хмельницька обласна організація, Держархів Хмельницької області, обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, Центр дослідження історії Поділля і, в першу чергу – Кам’янець-Подільський державний університет, професори І. С. Винокур, Л. В. Баженов, О. М. Завальнюк, А. Г. Філінюк та ін.

Великий інтерес викликали доповіді академіка НАН України голови Всеукраїнської спілки краєзнавців П. Т. Тронька про успіхи і перспективи національного краєзнавства [16, с. 3–13], професора І. С. Винокура – про формування і розвиток східнослов’янського етносу на Поділлі і Волині в І тис. н.е., в якій він доводив, що «… населення Поділля та Південно-Східної Волині на протязі І тис. було вцілому автохтонним, цілком осілим і належало до східнослов’янського етносу, пройшло великий еволюційний шлях від рубежу нової ери – до давньоруського часу, що ніякої перерви в заселенні Лісостепу Південно-Східної Європи в V ст. н.е., як вважали деякі вчені, в реальній історії не було» [16, с. 36], професора Л. В. Баженова, який широко представив доробок Центру дослідження історії Поділля – однієї з краєзнавчих інституцій регіону за майже 10 років [16, с. 13–18].

Значна увага виступаючих була звернута на перевидання історії міст і сіл у новій редакції, її концепцію та методологію. Цій проблемі було відведено значне місце в доповіді П. Т. Тронька, у виступах М. Ю. Костриці, В. С. Прокопчука, Г. А. Стасюка [16, с. 16–28, 44–56, 376–379].

Кам’янецька доба Директорії УНР, «Просвіта» на Поділлі, голодомор, репресії – ця тематика превалювала в секції історії радянської доби і засвідчила, що подільські дослідники ідуть у фарватері сучасних історичних досліджень.

Здобуток подільських краєзнавців зафіксував об’ємний том на 600 сторінок – 35,11 друкованих аркушів, опублікований тиражем у 200 екземплярів, який після вручення 100 авторських примірників став раритетом [16].

ХІІ Подільська історико-краєзнавча конференція проходила 22–23 листопада 2007 р. під знаком 90-річчя Української національно-демократичної революції та 70-річчя утворення Хмельницької області і зібрала 151 автора, 250 слухачів – учасників пленарного та секційних засідань. Однак відбувалася вона вже без участі беззмінного організатора одинадцяти попередніх конференцій, одного із засновників Хмельницького обласного історико-краєзнавчого товариства, учасника І установчого з’їзду і фундатора Всеукраїнської спілки краєзнавців, члена її правління, доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри історії народів Східної Європи та археології Кам’янець-Подільського державного університету Іона Срулевича Винокура. Він відійшов у вічність і 18 вересня 2006 року за участі кам’янецької делегації був похований на одному з цвинтарів неподалік Києва. Справу організації цієї конференції надійно взяв у руки доктор історичних наук, професор, керівник Центру дослідження історії Поділля Лев Васильович Баженов.

Значну долю матеріалів двохтомного збірника склали доповіді з проблем теорії, методології, історіографії та джерелознавства, 19 авторів присвятили свої виступи видатним постатям Поділля. Зокрема В. С. Прокопчук – полковнику П. Ф. Болбочану, 1919 року розстріляному на ст. Балин, неподалік Кам’янця-Подільського, за намагання повернутися до командування Запорозьким корпусом, що було розцінено Директорією як спроба перевороту, А. А. Трембіцький – Ю. П. Філю, літературознавцю й етнологу краю, І. М. Преловська – В. М. Чехівському, діячу УАПЦ, В. І. Горбатюк – Юхиму Кошельнику, редактору окупаційної газети «Український голос» [17, с. 405–417, 440–458, 464–485]. Низкою доповідей науковці і краєзнавці відгукнулися на ювілейні дати, не обійшли увагою й шкільне краєзнавство, впровадження здобутків краєзнавців у навчально-виховний процес. І хоч публікацій було всього 136, вчетверо менше ніж у збірниках VІ, VІІ, VІІІ конференцій, все ж були вони повноцінними статтями, відповідали вимогам ВАК України і склали 59, 52 друкованих аркушів, вдвічі перевищивши обсяг 9 збірників попередніх конференцій [17; 18].

ХІІІ Подільська історико-краєзнавча конференція проходила 18–19 листопада 2010 р. і була присвячена 80-річчю від дня народження І. С. Винокура, одного із зачинателів цих наукових форумів. Оскільки влітку того ж року відбулася спеціальна археологічна конференція під егідою Інституту археології НАН України та Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка і приурочувалася також ювілею видатного археолога, археологічна секція на ХІІІ-ій Подільській історико-краєзнавчій конференції не передбачалася. Науково-педагогічна діяльність ювіляра аналізувалася в доповідях кам’янчан О. М. Завальнюка та В. С. Прокопчука («Життя в ім'я історичної науки й вищої школи»), В. С. Трубчанінова («Професор І. Винокур – талановитий автор, невтомний трудівник на ниві підручникотворення»), професора Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича С. В. Пивоварова («Буковинський період життя та наукової діяльності академіка І. С. Винокура») [19, с. 8-32].

18 доповідей стосувалися історіографії та джерелознавства історії Поділля. О. В. Легун та О. М. Кравчук дали широку рецензію виданої ними ж другої частини спогадів Віктора Приходька «Під сонцем Поділля». Велику аналітичну роботу здійснив С. Д. Гальчак, представивши огляд вінницької преси періоду нацистської окупації [19, с. 105–123].

У розділі «Поділля від найдавнішого часу до початку ХХ ст.» цінну розвідку про Бакотський повіт другої половини ХІV – ХV ст. представила одеситка О. В. Білецька, аспірант І. О. Старенький повідомив про внесок подолян у будівництво храму на Шипці (Болгарія) [19, с. 318–323].

Дослідники не обійшли увагою історію Поділля доби Української національно-демократичної революції 1917–1920 рр. І це – закономірно, адже протягом 1919-го та і 1920 років Кам’янець-Подільський не раз виконував функції державного центру УНР. Про це та інші аспекти національно-визвольної боротьби йшлося в доповідях В. С. Лозового («Суспільно-політичні зміни в подільському селі після лютневої революції 1917 р.»), І. В. Рибака та О. М. Свідерської («Аграрна революція на Поділлі та Південно-Східній Волині (1917–1922 рр.»), О. М. Завальнюка («Кам’янець-Подільський державний український університет: основні результати діяльності (1918–1920 рр.)» [19, с. 349–361, 398–410].

Актуальні проблеми новітньої історії Поділля прозвучали у 22 доповідях і стосувалися здебільшого опору селянства насильницькій колективізації (М. П. Олійник, А. О. Михайлик, В. Г. Берковський, В. А. Нестеренко), репресій 30-х років (В. П. Рекрут), боротьби з фашизмом у роки Великої Вітчизняної війни (Ю. В. Олійник, О. Т. Щур, Л. В. Баженов, В. М. Підгірний, О. В. Байдич).

Колоритно були представлені історичні постаті Поділля в доповідях В. І. Горбатюка («Степан Риндик – вчений, публіцист, поет»), А. А. Трембіцького («Ольга Мак»), М. В. Солов’я («Василь Струманський – дослідник народної педагогіки Поділля») та ін.

Загалом 116 авторів представили 104 матеріали, які склали об’ємний том – 744 сторінки (59,98 др. арк.) тиражем 150 примірників.

Підводячи підсумок тринадцяти Подільських історико-краєзнавчих конференцій, що відбулися впродовж 45 років (1965–2010), слід відмітити, що вони, насамперед, зробили значний внесок у джерельну базу історії Поділля, що рельєфно ілюструє таблиця:

Конф.

Дата проведення

Томів, тираж

Ум. др. арк.

Авторів

Доповідей, тез

І

7–9 вересня 1965 р.

1/500

8

67

63

ІІ

Квітень 1967 р.

1/4000

14,5

65

63

ІІІ

Травень 1969 р.

1/4000

11,62

68

65

ІV

10–12 травня 1971 р.

-

-

-

-

V

Вересень 1979 р.

1/500

10,25

108

99

VI

21–23 травня 1985 р.

3/1500

16

286

254

VII

Жовтень 1987 р.

3/1500

23

252

216

VIII

15–17 листопада 1990 р.

3/1500

21

194

164

ІХ

14–15 жовтня 1995 р.

1/1000

30,25

229

191

Х

Грудень 2000 р.

1/300

35

136

114

ХІ

25–26 листопада 2004 р.

1/200

35,11

100

84

ХІІ

22–23 листопада 2007 р.

2/400

59,52

151

136

ХІІІ

18–19 листопада 2010 р.

1/150

59,98

116

104

Всього

19/15550

324,23

1856

1553
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Голова редакційної колегії: С. А. Копилов – доктор історичних наук, професор, в о. ректора Кам\Життєве кредо професора
О. М. Завальнюк, доктор історичних наук, професор, ректор Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка
Голова редакційної колегії: С. А. Копилов – доктор історичних наук, професор, в о. ректора Кам\Договір № на проведення практики студентів Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка
Огієнка (далі вищий навчальний заклад), в особі ректора Копилова С. А., що діє на підставі Статуту Кам’янець-Подільського національного...
Голова редакційної колегії: С. А. Копилов – доктор історичних наук, професор, в о. ректора Кам\Сохацька євгенія іванівна (до 35-річчя науково-педагогічної діяльності) Біобібліографічний покажчик Кам'янець-Подільський
...
Голова редакційної колегії: С. А. Копилов – доктор історичних наук, професор, в о. ректора Кам\Календар знаменних і пам'ятних дат Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка на 2010 рік
Рекомендовано до друку вченою радою Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, протокол № ? від ?? червня...
Голова редакційної колегії: С. А. Копилов – доктор історичних наук, професор, в о. ректора Кам\Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Поточний покажчик на 2013 рік
Рекомендовано до друку методичною радою наукової бібліотеки Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка,...
Голова редакційної колегії: С. А. Копилов – доктор історичних наук, професор, в о. ректора Кам\Календар знаменних і пам'ятних дат Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка на 2011 рік
Рекомендовано до друку вченою радою Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка
Голова редакційної колегії: С. А. Копилов – доктор історичних наук, професор, в о. ректора Кам\Календар знаменних і пам'ятних дат Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка на 2012 рік
Рекомендовано до друку вченою радою Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка
Голова редакційної колегії: С. А. Копилов – доктор історичних наук, професор, в о. ректора Кам\Наукові записки (праці) Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка
Рекомендовано до друку вченою радою Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка
Голова редакційної колегії: С. А. Копилов – доктор історичних наук, професор, в о. ректора Кам\Університету імені івана огієнка
Відповідальний редактор: В. С. Прокопчук, доктор історичних наук, професор, директор наукової бібліотеки
Голова редакційної колегії: С. А. Копилов – доктор історичних наук, професор, в о. ректора Кам\Міністерство освіти І науки україни кам’янець-подільський національний університет імені івана огієнка
Відповідальний за випуск: В. С. Прокопчук, доктор історичних наук, професор, директор наукової бібліотеки
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи