В міжвоєнний період icon

В міжвоєнний період




НазваВ міжвоєнний період
Сторінка1/5
Дата30.07.2012
Розмір0.73 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5


Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича


Олександр Сич




Сполучені Штати Америки


в міжвоєнний період

(1919 – 1939 рр.)


Навчальний посібник




Чернівці

ЧНУ


2003


УДК: 94 (73) “1919/1939” (07)


ББК: 63.3 (7СПО): я7


С 418


Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради

Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича


^ Сич Олександр Іванович

С 418 Сполучені Штати Америки в міжвоєнний період (1919 – 1939 рр.): Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2003. - с.


У навчальному посібнику викладені події, проаналізовані процеси та явища, що відбувалися в Сполучених Штатах Америки в період між першою та другою світовими війнами.

Призначений для студентів історичних факультетів, що вивчають нормативний курс “Сучасна історія країн Західної Європи та Північної Америки”, а також вчителів і учнів старших класів ліцеїв, коледжів і гімназій.

ББК: 63.3 (7СПО): я7


Сич О. І., 2003

Видавництво “Рута”

Чернівецького національного

університету, 2003


^ Сполучені Штати Америки в 1919 – 1939 рр.


США в перші післявоєнні роки. В останні десятиріччя ХІХ ст. Сполучені Штати, подолавши наслідки кривавої Громадянської війни, розвивалися надзвичайно швидкими темпами і вже в 1894 р. за таким показником, як загальний обсяг промислової продукції, вийшли на перше місце у світі, випередивши Велику Британію, Францію та Німеччину. Зростаюча індустріальна міць підштовхнула цю державу до економічної, а потім і й зовнішньополітичної експансії в країнах Центральної, а почасти й Південної Америки, а також у басейні Тихого океану. Отже, вже наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Сполучені Штати почали відігравати помітну роль у світовій політиці. Цей період позначений втручанням Вашингтону в суперечку про кордони Венесуели, збройним конфліктом з Іспанією в 1898 р., який став однією з перших війн за переділ світу, придушенням повстанського руху на Кубі та Філіппінах, встановленням контролю над зоною Панамського каналу тощо.

Так, на арену світової політики вийшла нова сильна імперіалістична держава, яка відкрито заявила свої претензії на експлуатацію колоній і сфер впливу (так звана “доктрина Хея”), а фактично - про прагнення стати великою державою. Ці претензії вже тоді знайшли ідеологічне обгрунтування в появі відповідних концепцій, які стверджували, що США як “найсправедливішій країні” на планеті сам Бог дарував право керувати світом на свій розсуд.

Участь у Першій світовій війні ще більше посилили амбіції американських правлячих та бізнесових кіл. Це пояснювалося декількома обставинами. Протягом усієї війни США перебували в надзвичайно сприятливому становищі. Справді, територія країни, розташованої далеко від театрів військових дій, не зазнала воєнних руйнувань, від чого потерпали воюючі країни Європи. Пізно вступивши у війну - тільки у квітні 1917 р. (власне у військових діях американські війська почали брати участь лише влітку 1918 р.), країна зазнала – порівняно з європейськими державами - невеликих людських втрат – близько 50 тис. вбитими і 230 тис. пораненими. Натомість вигоди від участі у війні виявилися вражаючими.

Під час війни Сполучені Штати стали основним постачальником військових матеріалів, продовольства й сировини для країн Антанти. Виконуючи військові замовлення останніх, американські корпорації мали величезний зиск (їх чисті прибутки за 1914 – 1918 рр. сягнули 33,5 млрд. дол.). У колах американських бізнесменів побутував цинічний вислів: “Війна – жахлива річ, але це жахливо прибуткова річ”. Скориставшись тим, що в умовах війни європейські компанії змушені були обмежити свою діяльність за межами європейського континенту, американський бізнес нарощував свою експансію в усіх регіонах світу.

За роки світової війни США перетворилися з боржника Європи в її кредитора. Експорт американського капіталу за кордон різко зріс як у формі приватних інвестицій, так і у вигляді військових позичок європейським країнам, насамперед Великій Британії та Франції, які склали на початку 1920-х рр. близько 11 млрд. дол. Це означало, що Сполучені Штати перетворилися у фінансовий центр капіталістичного світу. Дана обставина разом із новим величезним посиленням економічної могутності США в роки війни активізували їх зовнішньополітичну експансію. У 1917 р. американський президент Вудро Вільсон зробив таку характерну заяву: “Перед нами завдання – фінансувати весь світ, а той, хто дає гроші, повинний навчитися керувати світом”.

Тому не дивно, що після закінчення війни політичне керівництво Сполучених Штатів - з огляду на прагнення та наміри своєї буржуазії - вперше висуває завдання встановлення світової гегемонії Америки або, як воно воліло говорити, “світового лідерства”. Саме на реалізацію цього завдання були спрямовані плани післявоєнного устрою світу, викладені в “14 пунктах” Вільсона. Об'єктивний аналіз цього документа дає підстави вважати його програмою імперіалістичної експансії США в умовах післявоєнних реалій. Вони сподівалися зробити Лігу Націй (створення якої передбачалося пунктом 14-м) знаряддям своєї гегемонії. Водночас програма переустрою світу, запропонована американським президентом, мала також метою висунення ліберальної альтернативи радянській загрозі. Ще прямуючи на мирну конференцію до Парижу, Вільсон сказав: „Лібералізм - єдина річ, що може врятувати цивілізацію від хаосу – від повені ультрарадикалізму, яка затопляє світ... Лібералізм повинний бути більш ліберальним, ніж раніше, він повинний бути навіть радикальним, якщо цивілізація збирається уникнути тайфуну”. Він обіцяв створити новий, справедливий світовий порядок на засадах миру, демократії, рівноправ'я народів під егідою Ліги Націй, зазначивши в одному зі своїх виступів: “За допомогою Ліги націй ми будемо… лікувати світ, що охоплений духом повстання проти великого капіталу”.

У той час багатьом Вільсон видавався мрійником, людиною гучних промов, речником “хрестових походів” в ім'я абстрактних ідеалів свободи та демократії, відірваним від реального життя ідеалістом, який, будучи необізнаним у тонкощах світової політики, проповідує утопічні проекти перебудови системи міжнародних відносин. У ретроспективі він постає як розумний, далекоглядний і реалістично мислячий політик, який намагався – з огляду на поширення небезпечних для капіталізму ідей і рухів – надати цій системі більш сучасний, більш справедливий, так би мовити, більш цивілізований характер, поставити її на тверді засади моралі, продемонструвавши при цьому “безкорисливу”, “місіонерську роль” США в боротьбі проти традиційного європейського імперіалізму.

Однак спроба Сполучених Штатів захопити “світове лідерство” в післявоєнному світі закінчилася невдачею, що засвідчили результати Паризької мирної конференції. Незважаючи на економічну першість, їх зовнішньополітичні позиції залишалися порівняно слабкими, щоб вибороти собі провідну роль у світовій політиці, встановивши свою гегемонію. Ані за розмірами своєї сухопутної армії та флоту, ані за кількості колоній, ані за розгалуженістю та міцністю військово-політичних союзів і економічних зв'язків США не могли рівнятися з Великою Британією чи Францією.

Впливові політичні кола в США, насамперед представники республіканської партії, звинуватили Вільсона в тому, що його зовнішньополітичний курс виявився невдалим. У березні 1920 р. американський сенат відмовився ратифікувати Версальський мирний договір, а отже, Сполучені Штати – ініціатори створення Ліги Націй – опинилися поза

її межами.

Вступ Сполучених Штатів у світову війну підняв хвилю “патріотичної” ксенофобії, яка стала виправданням посилення расизму та переслідування інакомислячих всередині країни. До того ж прихід до влади більшовиків у Росії та їх наступний заклик до світової революції страшенно перелякав політичних лідерів як Західної Європи, так і Сполучених Штатів. Загальнонаціональну кампанію проти “чужорідних і підривних елементів і агітаторів” очолив міністр юстиції Мітчел Пальмер, біля будинку якого стався вибух бомби, що забрав життя декількох десятків людей. Потужна бомба підірвала авто на Уолл-стріт, біля офісу компанії Дж. Моргана, і знов загинули люди. І хоча справжніх винуватців цих актів індивідуального терору не було знайдено (вірогідно це влаштували представники анархістських організацій), це дало привід владі розгорнути щось на кшталт “хрестового походу”, спрямованого не тільки проти анархістів, які нібито планували повалити уряд і змінити існуючий лад, але й проти троцькістів, комуністів, іммігрантів, “підозрілих” іноземців та й взагалі проти людей з будь-якими прогресивними поглядами – всі вони оголошувалися “небезпечними радикалами” й носіями “червоної загрози”. М. Пальмер панічно застерігав, що 60 тис. “іноземних радикалів” мають намір розпочати в Америці “червоний” терор, а тому настав час, за його словами, забути про “дуже ліберальні” положення Білля про права та вжити всіх заходів проти цих підривних елементів. Йому вдалося заслати своїх таємних агентів до керівництва комуністичного та робітничого рухів та інших радикальних організацій. У результаті проведених на початку січня 1920 р. так званих “пальмерівських рейдів” поліція заарештувала 3 тисячі чол., переважно іммігрантів, звинувативши їх у “анархізмі”, “революційній діяльності” та спробі повалення уряду США. Близько 600 заарештованих депортовано з країни. Усього були видані ордери на арешт 6 тис. “небажаних іноземців”. “Пальмерівські рейди” та депортації продовжувалися і в наступні місяці. “Патріотично” налаштовані громадяни й поліція вчиняли напади на мирні першотравневі демонстрації. За ініціативи уряду створена громадська організація “Американський легіон”, що поставила собі за мету „знищення радикалізму та більшовизму самими крайніми заходами”. Конгрес ухвалив асигнувати на боротьбу з “радикалізмом” 3 млн. дол.

Цілком зрозумілі вимоги профспілок про підвищення зарплатні у зв'язку з подорожчанням життя в роки війни, не говорячи вже про вимоги націоналізації деяких галузей промисловості й транспорту, бізнес асоціював з проявом більшовизму й загрозою революції. Страйкували за підвищення заробітної плати та право об'єднання в профспілку навіть… поліцейські Бостона, які були не в змозі утримувати свої сім'ї на 21 дол. на тиждень. На час страйку місто залишилося беззахисним, у ньому запанували безлад і мародери. Губернатор штату Массачусетс Кальвін Кулідж (майбутній президент країни) вдався до надзвичайних заходів: до міста увійшли підрозділи національної гвардії, усіх поліцейських-страйкарів було звільнено.

Хвиля страйків, що охопила країну, влаштовані анархістами вибухи, загальна напруга в суспільстві все частіше асоціювалася в громадській свідомості з революційними подіями в Європі. У 1919 р. в Канзасі почала виходити комуністична газета “Уоркерс уорлд”, засновано дві невеликі комуністичні партії, що ще більше наелектризувало обстановку в країні. Чисельність компартій була дуже малою, але заможні американці пам'ятали, що жменя відданих справі більшовиків спромоглася взяти владу в Росії. Цей страх був вочевидь перебільшений, але призвів до небачених репресій. Так званих “радикалів” усюди переслідували, зазнавали гонінь навіть ті, хто випадково потрапив на мітинги й демонстрації. Уряд почав депортації всіх підозрюваних у радикальних настроях. Вчителів шкіл змушували підписувати заяви про лояльність. Газети, заповнені страхітливими заголовками, ще більше нагнітали істерію.

“Червоний страх”, що охопив американський істеблішмент і значну частину суспільства, набув форми паранойї, яка вийшла з-під контролю. Дійшло до того, що генеральний прокурор стверджував, що “вільний вираз думок небезпечний для американських інстутитів”. І це говорилося в країні, яка хизувалася, вважаючи себе найдемократичнішою у світі, а свободу – найвищою цінністю для американців. Подібного поліцейського свавілля країна ще не знала. У 1920 р. два італійських іммігранта – Нікколо Сакко й Бартоломео Ванцетті – були звинувачені у вбивстві й засуджені до смертної кари (хоча, як встановили, один із них перебував у будинку італійського консульства в Бостоні, а другий – за 50 км від місця злочину). Це викликало таке обурення громадськості в США та за кордоном, що виконання вироку відкладалося протягом 7 років. І все ж вони були страчені на електричному стільці. Для багатьох американських інтелектуалів суд над Сакко і Ванцетті став символом нетерпимості й упереджень, що існували в американському суспільстві щодо людей, чий образ мислення здавався “небезпечним” або в чомусь відмінним від загальноприйнятих норм. Так, майбутній патріарх американської журналістики Уолтер Ліпман писав в одному з листів: “… украй неймовірно, щоб уряд, який висунув найбільш всеосяжні ідеали в нашій історії, може загрожувати американській свободі більше, ніж будь-яка інша група людей за останні 100 років… Вони створили царство страху, в якому чесна думка неможлива, в якому поміркованість небажана і в якому паніка витісняє розум”.

У країні поширюються антинегритянські, антисемітські, антикатолицькі настрої. На цьому тлі відроджується Ку-клукс-клан, який почав здобувати прихильників навіть на Півночі, влаштовуючи свої мітинги й процесії навіть у столиці. У Чикаго, Вашингтоні та інших містах відбуваються погроми на расовому грунті. Протягом 1920 р. мали місце 65 випадків лінчування негрів.

Єдиною реформою, яку вдалося здійснити, стало надання в 1920 р. виборчих прав жінкам згідно з 19-ю поправкою до конституції. Таким чином, на початок 1920-х рр. США залишалися країною з найвідсталішим соціальним законодавством серед індустріальних держав.

Президентські вибори 1920 р. відбувалися в складній обстановці. По-перше, вони співпали з початком економічної кризи в країні, яка захопила і 1921 р. По-друге, продовжувалося полювання на “радикалів” та боротьба на захист “американізму”, що набувала форму релігійної нетерпимості й ненависті до негрів і католиків і фактично розколювала американське суспільство. По-третє, зазнали невдачі зазіхання США на світове лідерство, бо післявоєнне врегулювання на Паризькій мирній конференції здійснили далеко не за американським сценарієм. Навіть участь у антирадянській інтервенції закінчилася для Сполучених Штатів ганебним провалом. На порядок денний встала проблема: який курс обрати Америці в післявоєнному світі, який радикально змінився після війни 1914 – 1918 рр. А це, в свою чергу, змушувало визначитися і з питанням: чи відповідають новим реаліям традиційні американські цінності чи вони потребують певних змін і коректив?

Перемогу у виборчій кампанії 1920 р. здобули республіканці під гаслом “Назад, до нормальних часів!”. Вони закликали відмовитися від державного втручання в економіку, до якого вдався уряд демократів у надзвичайних умовах війни, розглядаючи таку практику як відхилення від природного стану речей, тобто нормального функціонування ринкового механізму й приватновласницького господарства. Ці заклики знаходили широкий відгук серед американського загалу, проте як і звинувачення адміністрації Вільсона в тому, що вона занадто захопилася міжнародними справами, ігноруючи внутрішні проблеми країни, що переживала післявоєнну економічну кризу, яка, мовляв, сталася теж через нерозумну політику президента та його радників.

На виборах переміг сенатор від штату ОгайоУоррен Гардінг, який під час одного з виступів проголосив: “Сьогоднішня Америка потребує не героїки, а зцілення, їй необхідна не аномалія, а нормальність, не революція, а відновлення, не хірургія, а спокій”. Новий президент був маловідомим політиком, який залишався обмеженим провінціалом і надалі (свого часу Вільсон назвав його людиною з “одноповерховим розумом”, якому “зовсім неможливо пояснити що-небудь через її тупість”). Гардінг вважав, що президент повинний бути тільки представницькою фігурою, що символізує країну, а політичну лінію вироблятимуть його радники й міністри. На відміну від Вільсона, він не намагався збагнути суть проблем, що поставали перед країною, а цілком передовірив всю політичну роботу своєму кабінету. Останній, здавалося, уособлював собою процвітаючу Америку – в його складі були два банкіри, автомобільний фабрикант, директор готелю, землевласник тощо і тільки два професійних політика. Така позиція цілком влаштовувала ділові кола, проте як і кредо самих республіканців, які обстоювали догми ортодоксального капіталізму, проголосивши гасло “більше бізнесу в уряді й менше уряду в бізнесі”.

І справді кабінет Гардінга вбачав своє призначення в тому, щоб створювати оптимальні умови для розвитку великого бізнесу, звільняючи його від будь-яких урядових обмежень. Так, він розпочав розпродаж приватним власникам за безцінь державного торговельного флоту, надаючи при цьому щедрі субсидії судновласникам. Інтересам великих промисловців відповідав і новий податковий закон, і відміна державного контролю за діяльністю синдикатів і трестів. У вересні 1922 р. президент підписав закон, відомий під назвою “тариф Фордні – Маккамбера”, який передбачав різке підвищення ввізного мита на найважливіші промислові товари, що знов-таки було вигідно корпораціям, суттєво збільшивши – за рахунок обмеження іноземної конкуренції – їх прибутки, хоча водночас він зумовив підвищення цін на внутрішньому ринку та погіршення становища дрібних виробників. Також уряд різко скоротив державні витрати. продовжуючи субсидіювання приватних підприємців. Американські історики Невінс і Комаджер у своїй книзі “Історія США” констатували: ”Уряд відійшов від бізнесу, проте бізнес вторгся у більшість напрямків урядової політики і формулював їх”.

Відновлюючи політику невтручання держави в економіку, адміністрація Гардінга не могла все ж повністю ігнорувати існуючі соціальні проблеми. так, у вересні 1921 р. була проведена перша конференція, присвячена проблемам безробіття. Отже, вперше національний уряд тим самим визнав хоч якусь відповідальність перед безробітними, число яких наближалося до 6 млн. Більш ліберальною стала позиція уряду, точніше самого президента, до робітничого руху. Напередодні Різдва 1921 р. Гардінг звільнив 24 політв'язня, в тому числі лідера соціалістів Юджіна Дебса, відмінив смертні вироки засудженим представникам організації “Індустріальні робітники світу”. Проте запобігти низці великих страйків у 1922 р. не вдалося. Страйки текстильників, шахтарів, залізничників були значною мірою спровоковані підприємцями, які не тільки знижували заробітну плату, але й розгорнули справжній наступ проти профспілок, позбавляючи їх повноважень на підприємствах через запровадження так званих “відкритих майстерень (цехів)”, що давало їм право брати й звільняти робітників без узгодження з профспілками, розривати колективні договори тощо. Саме тоді генеральний прокурор Догерті видав свій знаменитий судовий наказ, який робив юридично неможливим будь-який страйковий рух.

Обов'язки президента видавалися Гардінгу занадто важкими й обтяжливими, про що він часто-густо скаржився своїм знайомим (“Джон, я нічого не можу зробити з цією проблемою оподаткування. Я слухаю одну сторону, і мені здається, що вони мають рацію; потім я слухаю протилежну сторону, і мені також здається, що вони праві. Боже, що в мене за робота!”)

У царині зовнішньої політики республіканський уряд відкинув вільсонівський курс на міжнародне співробітництво під егідою і в рамках Ліги Націй, узявши на озброєння доктрину ізоляціонізму. Сутність її полягала в наступному: США діятимуть на міжнародній арені, дотримуючись “повної свободи рук” в обстоюванні своїх інтересів, демонстративно “ізолюючись” від втручання в європейські справи, ухиляючись від підписання яких-небудь міжнародних угод (а, отже, і відповідних зобов’язань) або вступу до військово- політичних союзів, блоків, організацій, якщо при цьому не буде забезпечено зверхність Америки. Тому проголошення ізоляціоністського курсу аж ніяк не означало, що Сполучені Штати, образившись за фіаско в Парижі, залишають простір світової політики. Вони продовжували посилювати свою фінансово – економічну експансію в Латинській Америці та країнах Тихоокеанського басейну, вступаючи в жорстку конкурентну боротьбу з Великобританією та Японією. Більш того, саме американський уряд виступив з ініціативою проведення нової міжнародної конференції у Вашингтоні, щоби врегулювати низку проблем в Азійсько – Тихоокеанському регіоні. Головною ж метою американської дипломатії, як стало зрозуміло, було прагнення взяти реванш за свою поразку на Паризькій мирній конференції, суттєво посиливши в такий спосіб свою роль у міжнародній політиці. Значною мірою їй це вдалося, а позиції основних конкурентів у цьому регіоні – Японії та Англії – помітно послабшали. Спираючись на свою фінансово - економічну могутність, що різко зросла за роки війни, та використовуючи такий важель тиску на інші країни, як їх військові борги Америці, Сполучені Штати спромоглися взяти, хоча й частковий, реванш за провал Вільсона в Парижі та реально посилити свою роль у світовій політиці.

Період президентства У. Гардінга позначений небаченою корупцією, хабарництвом, казнокрадством, що спричинило цілу низку політичних скандалів, причетними до яких виявилися деякі члени конгресу і навіть уряду. Так, директор Бюро ветеранів Чарльз Форбс привласнив величезну суму грошей, яку конгрес виділив на потреби ветеранів Першої світової війни. Міністр внутрішніх справ Альберт Фолл за хабарі в 400 тис. дол. незаконно передав двом великим промисловцям право на оренду державних нафтових районів в штатах Каліфорнія й Вайомінг (вартістю в півмільярда дол.), зарезервованих за військово – морським флотом країни. Справа дійшла до того, що навіть генеральний прокурор Гарі Догерті був утягнений у шахрайські оборутки з представниками приватного бізнесу. Недивно, що в очолюваному ним міністерстві юстиції, яке американці іронічно називали “міністерством легкої поведінки”, зловживанням теж не було кінця, особливо через нагляд (а скоріше через відсутність такого, звісно, за відповідну плату) за дією “сухого закону”. Ці та інші випадки корупції, шахрайства, розкрадання державних ресурсів, прямого порушення закону, потурання махінаціям великих корпорацій з боку деяких членів уряду набули такого розголосу скандального характеру, що почали компрометувати самого президента (який ніс відповідальність за свій кабінет), серйозно псували імідж республіканської партії, що могло позначитися на президентських виборах 1924 р. У серпні 1923 р. Гардінг нагло помер, що мабуть, врятувало його від ганьби подальших розслідувань і судових розглядів справ членів його кабінету (як відверто визнав його біограф: “Він помер вчасно”).

Незабаром померли - так само раптово - його жінка та особистий лікар. Це виглядало доволі дивно, бо, звісно, було на руку керівництву республіканської партії, зацікавленої якомога скоріше покласти край прилюдним скандалам навколо адміністрації Гардінга та запобігти загрозі подальших викриттів. Смерть Гардінга виявилася вельми своєчасною, бо дозволила списати на нього всі гріхи республіканців.

До певної міри зміцнити престиж правлячої партії в очах виборців, який помітно похитнувся, допомогло висунення на вищу державну посаду віце - президента Кальвіна Куліджа, відомого своїми пуританськими правилами, абсолютно незаплямованого у гучних скандалах, пов'язаних з адміністрацією Гардінга.

Відверта промонополістична спрямованість політики уряду зумовила зростання соціальної напруги в суспільстві. Знов, як і в 1912 р., посилилися настрої на користь незалежних політичних дій. Прихильники цієї ідеї висунули незалежним кандидатом у президенти на виборах 1924 р. популярного сенатора Роберта Лафоллета, сподіваючись нарешті порушити двохпартійну систему в політичному процесі. І республіканці, і демократи побачили в цьому реальну загрозу своєму традиційному пануванню в політичному житті країни, а тому на виборах змагалися не стільки між собою, скільки робили усе, аби не пройшов Лафоллет, називаючи його “червоним”, “небезпечним радикалом”, “руйнівником американських інститутів”, який нібито проводить свою виборчу кампанію на “гроші Москви”. Незважаючи на таке цькування, Лафоллет отримав понад 4,8 млн. голосів. Владу в своїх руках зберегли республіканці, які на той час подолали звинувачення у коррупції. Неабияку роль у поразці Лафоллета зіграло покращання економічної кон'юнктури й вступ країни в період стабілізації, коли в США розпочався ще небачений економічний бум. У такій ситуації критики існуючої системи виглядали людьми, що заважають суспільству рухатися до нових успіхів у підвищенні рівня й якості життя. У масовій свідомості запанувала тверда переконаність у виключності традиційної “американської системи”, яка є еталоном. зразком суспільного устрою, а тому не потребує яких-небудь покращень.

Новобраний президент був живим втіленням старомодних цінностей сільської Америки та засадничих принципів американізму: налаштованість на постійну працю, поміркованість, заощадливість, індивідуалізм.

Загальний напрямок внутрішньої політики республіканської партії в роки правління Куліджа залишився незмінним: з одного боку, відмова не лише від регулювання, але й від будь-якого втручання держави в справи бізнесу, а також від якого-небудь соціального законодавства, з іншого, створення максимально сприятливих умов для нічим необмеженої діяльності бізнесу. Кулідж вважав, що завдання уряду – підтримувати закон і порядок і звести до мінімуму державні витрати, більш того - будь-яка його діяльність, не продиктована нагальною необхідністю, є небажаною.

Якось Кулідж сказав: “^ Якщо федеральний уряд зникне, то прості люди протягом дуже тривалого часу не помітять рішуче жодних змін у своїх повсякденних справах”. Здавалося, що сама постать і поведінка президента уособлювали таке розуміння ролі державної влади. Він дуже рідко й мало виступав, не давав прес-конференцій, за що отримав прізвиська “Кулідж Мовчазний”, “Тихий Кел”. У своїй автобіографії він визнавав, що його найголовніше правило полягало в тому, “щоби не робити самому те, що може зробити замість мене інший.” Характеризуючи президента, відомий журналіст У. Ліппман писав, що “неробство - політична філософія та партійна програма пана Куліджа”. Проте капітанів великого бізнесу така людина на вищій посаді в державі цілком влаштовувала. Їм не могла не імпонувати його позиція, висловлена наступним чином: “Це країна бізнесу і вона потребує такого ж уряду. Людина, що будує завод, будує храм; а людина, що приходить туди працювати, повинна там молитися”.


  1   2   3   4   5

Схожі:

В міжвоєнний період icon14. Держава І право урср у період "відлиги" М. Хрущова (друга половина 1950-х перша половина 1960-х рр.), У період "застою" Л. Брежнєва (середина 1960-х середина 1980-х рр.) Та у період перебудови (1986-1991 рр.)
Політичний режим у період “застою” Л. Брежнєва у середині 1960-х – середині 1980-х рр. Українська Гельсинська Група (угг). Державний...
В міжвоєнний період iconНавчальний рік 2011/2012
Предмет, об’єкт дослідження передумови виникнення. Доекспертний період. Період екологічних експертиз
В міжвоєнний період iconКлючові слова. Туристичний комплекс, туристична інфраструктура, зелений туризм, літниська. Постановка проблеми
Румунський період (1918-1940 рр.), Радянський період (1940-1991 рр.), період незалежної України (після 1991 р.). Кожен із зазначених...
В міжвоєнний період iconГеоекологічна експертиза
Предмет, об’єкт дослідження Передумови виникнення. Доекспертний період. Період екологічних експертиз. Ландшафтно-екологічні експертизи....
В міжвоєнний період iconКалендарний план лекцій по курсу "Ріст І розвиток людини" для студентів
...
В міжвоєнний період iconЗвіт про рух грошових коштів за 12 місяців 200 р. Форма №3 Стаття Код За звітний період За попередній період Надходження Видаток Надходження
Збиток (прибуток) від не операційної діяльності до зміни в чистих оборотних активах
В міжвоєнний період iconЗміни у державному устрої І праві урср у період другої світової війни
А правове становище західноукраїнських земель у складі іноземних держав у період до другої світової війни
В міжвоєнний період iconТема 13. Зміни у державному устрої І праві урср у період другої світової війни
А правове становище західноукраїнських земель у складі іноземних держав у період до другої світової війни
В міжвоєнний період iconІ. В. «Культура України в післявоєнний період»
Скласти загальний огляд з теми “Культура України в післявоєнний період, який може бути використаний як електронний посібник в навчанні...
В міжвоєнний період iconОсобливості політичної поведінки в умовах політичного конфлікту та кризової ситуації та перехідний період
Перехідний період за своїм змістом передбачає подолання минулого, негативних його наслідків, елементів І висунення нових цілей, ідеалів,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи