Війна за незалежність ПівнічноАмериканських колоній Англії та утворення США icon

Війна за незалежність ПівнічноАмериканських колоній Англії та утворення США




НазваВійна за незалежність ПівнічноАмериканських колоній Англії та утворення США
Дата30.07.2012
Розмір412 Kb.
ТипКонспект




Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича


Війна за незалежність ПівнічноАмериканських

колоній Англії та утворення США


Конспект лекцій

(для студентів історичного факультету)


Чернівці

ЧНУ

2003

ББК: 63.3(7СПО)51я73

В-429

Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради

Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича


Війна за незалежність північноамериканських колоній Англії та утворення США: Конспект лекцій / Укл. О.І. Сич. – Чернівці: ЧНУ, 2003. - 34 с.


У даному посібнику поданий текст двох лекцій по темі, що передбачена курсом „Історія країн Західної Європи та Північної Америки в новий час”. Призначений для студентів історичного факультету.


Укладач – проф. Сич О.І.

Відповідальний за випуск – проф. Шаповалов В.В.


На обкладинці - Т. Джефферсон і члени комітету для підготовки декларації про незалежність північноамериканських колоній від Англії представляють 4 липня 1776 р. цей історичний документ конгресу колоністів, який відомий як Декларація незалежності й знаменував народження нової держави


Закінчення історії раннього Нового часу позначено такими важливими подіями, як війна за незалежність північноамериканських колоній Англії та утворення нової держави – Сполучених Штатів Америки, яка з часом стане незаперечним лідером західної цивілізації і дотепер значною мірою впливає на всю динаміку розвитку світового співтовариства.

Основні питання, на які повинна дати відповідь дана лекція, полягають у наступному:

- як утворилося і що собою являло американське суспільство напередодні зазначених подій;

- якими були передумови війни за незалежність;

- чому вважають, що війна за незалежність була водночас і революцією.

^ Лекція перша

Перша з англійських колоній була заснована в 1607 році 120-ма переселенцями на західному узбережжі американського континенту в гирлі річки, яка на честь англійського короля Якова (Джеймса) І була названа Джеймс, а їхнє поселення – Джеймстаун, а прилегла місцевість (територія майбутньої колонії) – Віргінією (Вірджинією). Довгий час це поселення було єдиним. Лише після прибуття нових колоністів на кораблі „Мейфлауер” у 1620 р. і заснування Нового Плімуту почалося справді масове переселення та колонізація. На середину ХVІІ ст. понад 80 тис. колоністів приєдналося до перших піонерів або, як їх називали, „батьків-пілігрімів”, у 1688 р. населення колоній вже складало 200 тис., через 80 років – 1,8 млн. чол. і продовжувало зростати.

Спершу на американський материк емігрували пуритани. Коли в Англії почалася революція, тут шукали порятунку її противники, а після реставрації монархії, навпаки - прихильники революції, рятуючись від репресій. У Новий Світ їхали з різних причин: у пошуках золота, вільних земель, через релігійні та політичні утиски й переслідування тощо, але головне – з надією на краще майбутнє. Соціальний склад переселенців був строкатий: розорені селяни, ремісники, релігійні дисиденти, торговці, авантюристи, колишні злочинці. Так, ще в ХVІІ ст. сюди переселилися близько 15 тис. французьких гугенотів.

Щодо національного складу колоній, то переважаючим компонентом білого населення стали вихідці з Британських островів, проте чимало було німців, голландців, французів. Як зазначав відомий український історик А.М.Шлєпаков, парадокс британської колоніальної політики полягав у тому, що колоніальна влада сама створила за океаном „етнічно вороже середовище”, „виштовхуючи” туди незадоволених і пригнічених. Це зачіпало не тільки шотландців та ірландців, але й значною мірою скандинавів, німців, французів-гугенотів, які з різних причин ставали об’єктом упередженого й навіть ворожого ставлення з боку колоніальної адміністрації. Дана обставина виявилася неабияким чинником на додаток до політичних і економічних суперечностей, що прискорили визрівання конфлікту колоній з метрополією.

У ХVІІІ в. на атлантичному узбережжі Північної Америки існувало 13 англійських колоній. Велика частина колоністів (75%) була англійського походження, інша — переселенцями чи нащадками переселенців з німецьких держав, Данії, Франції, Швейцарії, Іспанії.

Майже з самого початку англійські колонії змушені були встати на шлях самостійного забезпечення своїх потреб, бо вже в 40-і рр. ХVІІ ст. через революційні події в Англії припинився приплив промислових товарів із метрополії. Колоністи, які спершу займалися полюванням, рибальством, тваринництвом, землеробством, змушені були створити власне виробництво. Виникли текстильні майстерні, домни, судноверфі. Причому промисловість розвивалася переважно в північних колоніях, де також почало формуватися фермерське господарство. Таким чином, британська колонізація американського континенту мала свою специфіку: якщо іспанські колонізатори вбачали сенс свого панування в Америці у видобутку золота й срібла, французи – хутра, то англійські переселенці займалися господарським освоєнням територій, а саме: обробкою землі, скотарством, лісовим промислом, налагодженням ремісничої справи.

Але загалом господарство й побут колоній розвивалися традиційним шляхом: Англія ввозила в Америку свої промислові вироби, а колонії постачали сировину (ліс, чавун, бавовну) для англійської промисловості. Більшість колоністів займалася сільським господарством. Колоніст міг орендувати ділянку землі в лендлорда, але частіше самовільно захоплював ділянку цілинної землі, огороджував її, очищав від каміння і дерев і будував ферму. У цьому й полягав сенс скватерства – самовільного захоплення землі без відповідного (юридичного) оформлення володіння, що було своєрідною формою боротьби за землю. Правда, отримувати землю в колоніях ставало все важче через спроби метрополії запровадити на американських землях феодальну власність, яка вже вичерпала себе в Англії. Це пояснює тривале існування інституту лордів-власників. Протягом усього періоду колонізації англійські королі дарували лордам, придворним, чиновникам, генералам величезні земельні угіддя у своїх заокеанських колоніях – або за службу, або сплачуючи власні борги. Так, Уїльяму Пенну король подарував гігантську територію в 47 млн. акрів (звідси й назва колонії, а пізніше штату – Пенсільванія). Лорди-власники будували своє господарство в американських колоніях, використовуючи старі методи, а отже, відтворюючи всю повноту феодальних привілеїв. Не дивно, що в їх володіннях існувала „своя” судова система та виконавча влада, „свої” війська, ними визначалися розміри фіксованої ренти, заборонялося подріблення земель тощо, а лорд Балтимор навіть мав право оголошувати війну та укладати мир (!). Всевладдя лордів-власників гарантувалося й охоронялося королівською колоніальною адміністрацією.

Тут слід звернути увагу на одну характерну особливість: як правило, лорди-власники ніколи не бачили своїх заморських володінь, залишаючись в Англії, однак від цього їхня влада в колоніях не ставала менш реальною. Від їх імені діяли чиновники, шерифи, збираючи ренту, охороняючи угіддя тощо. На середину ХVІІІ ст. близько 9/10 усіх земель у колоніях належало лордам-власникам. Щоби забезпечити високі прибутки від своїх американських маєтків (до того ж не маючи уявлення про специфіку господарювання в американських умовах), вони часто-густо вдавалися до здачі в оренду своїх земель плантаторам за умови обов’язкової сплати ними все тієї ж фіксованої ренти.

У південних колоніях (Вірджинія, Північна та Південна Кароліна, Джорджія) склалася плантаційна система господарства. Плантація— це господарство, де використовувалася рабська праця. При вкрай низькій продуктивності підневільної праці рабство в колоніях існувало й навіть процвітало з двох причин: по-перше, через нестачу вільних робочих рук; по-друге, тому, що рабовласницьке господарство виявилося рентабельним через величезний попит на світовому ринку на вирощувані плантаторами бавовну, тютюн, рис. Плантатор поєднував у своїй особі землевласника, рабовласника й капіталіста-підприємця. Плантаційне господарство будувалося на комерційній основі: вироблялися насамперед продукти, що призначалися для продажу на зовнішньому, переважно британському ринку. Як бачимо, перебуваючи в напівфеодальній залежності від англійських лордів, плантатори водночас виступали носіями товарно-грошових відносин.

Американські історики стверджують, що аристократичний спосіб життя могла дозволити собі тільки плантаторська еліта - ті, хто мав по 20 і більш рабів. Вона складала приблизно 12% від загального числа плантаторів, 3/4 усіх плантаторів мали 10 і менше рабів. Прибутки не дозволяли такому плантатору забути про фізичну працю. Тому часто він разом зі своїми рабами працював у полі, житлом його була рублена хатина.

Однак прогресивнішою формою господарювання стало фермерство, саме за ним було майбутнє. Характерно, що фермери були найчисельнішою соціальною верствою, складаючи 50-60% тодішнього населення Америки.

У XVIII в. у британських колоніях починає складатися власна культура. Її відмінні риси: багатонаціональні витоки, високий рівень грамотності населення, пріоритетний статус освіти — від початкової до вищої — у суспільстві.

В останній чверті XVIII в. у Північній Америці, таким чином, склалося суспільство, що відрізнялося від західноєвропейського. Специфічні умови існування колоній, а саме: освоєння нового континенту, боротьба із суворою природою необжитого материка, постійна небезпека нападу з боку індіанців сформували особливий устрій життя, що був підпорядкований одній меті — виживанню. Ці специфічні умови сформували і новий тип особистості. Колоніст відчував себе хазяїном своєї долі. Його життю були притаманні ризик, випадок, ініціатива, наполегливість, мобільність, підприємливість, заповзятливість. У Північній Америці складався не тільки новий тип особистості, але й формувалася нова нація з усіма властивими цьому процесу ознаками: спільністю території, господарського й громадського життя, культурою, мовою, психологією, менталітетом. Процес формування нації ще не завершився, але був незворотним.

В Англії не помітили появи нової нації й продовжували поводитися з американцями, як і раніше, тобто як з підлеглим, неповноправним населенням, придушуючи зростаючу господарську самостійність колоній.

Щоби гарантувати залежність колоній від метрополії, британський парламент ще в 1650-1651 рр. прийняв навігаційні акти, за якими колонії зобов’язані були експортувати свої товари тільки на Британські острови, а все необхідне ввозити з Європи на кораблях метрополії чи за її сприяння. Таким чином, колоніям заборонялося торгувати з іншими країнами і навіть між собою – збувати товар дозволялося тільки англійським купцям.

Багато галузей промисловості були просто заборонені. За свідченням документів того часу, колоністи не могли виготовити ні ґудзика, ні підкови, ні навіть цвяха без дозволу британської адміністрації.

Колоніальний гніт Англії, обмеження й репресивні заходи зумовили кризу в її відносинах із колоніями.

Ці відносини й раніше не були безхмарними, бо колоністи (нагадаю, у переважній більшості колишні вихідці з Британських островів) прагнули до повного зрівняння у правах із мешканцями метрополії, а британська корона вперто ігнорувала це прагнення, натомість намагалася регламентувати всі сторони соціально-економічного й політичного розвитку колоній, надійно й міцно прив’язавши їх до Англії. Особливо швидко ситуація почала погіршуватися після Семилітньої війни, під час якої колоністи активно допомагали англійцям витіснити французів із їхніх північноамериканських володінь (зокрема з Канади), сподіваючись, що за це метрополія дозволить розширити права самоуправління колоній, відкриє колоністам доступ до нових земель, не заважатиме розвитку ремесла й торгівлі.

Але ці сподівання виявилися марними. Британська корона „віддячила” з точністю до навпаки, відверто демонструючи колоністам, що ставиться до них як до людей „другого сорту” (до речі війська, що брали участь у Семилітній війні в Північній Америці, там і залишалася, а їх утримання впало додатковим тягарем на населення колоній).

До розгляду її політики щодо колоній в 60-х - на початку 70-х рр. ХVІІІ ст. ми й переходимо.

На середину ХVІІІ ст. стало очевидним, що колоніальна залежність від Англії гальмувала розвиток продуктивних сил, капіталістичного виробництва й торгівлі, а також політичної надбудови в північноамериканських колоніях так само, як сковували розвиток капіталістичних відносин в європейських країнах феодально-абсолютистські режими. За короля Георга III на мешканцями колоній постали ті ж абсолютистські методи держав­ної влади й свавілля, які свого часу викликали Англійську рево­люцію. Це і введення податків без згоди представницьких органів американців (виборних асамблей), і фактичне скасування свободи віросповідання, і відміна суду присяжних, недоторканості житла й власності, призупинення дії основ відомого Хабеас Корпус Акту. Торгівельний і промисловий розвиток колоній обмежувався англійською владою за допомогою актів, які, по суті, не відрізнялися від законодавчих регламентацій економіки в сус­пільствах, де панував феодально-абсолютистський лад.

Така політика викликала неабияке обурення населення колоній. Це пояснюється тим, що саме походження колоній було, за виразом Ф.Енгельса, буржуазним, тобто "вони були засновані дрібними бур­жуа й селянами, що втікали від європейського феодалізму з метою заснувати чисто буржуазне суспільство", а розвиток колоній від­бувався вже після буржуазної революції в Англії. За час свого існу­вання північноамериканські колонії досягли помітних успіхів у розвитку свого господарства. Так, саме на верфях Америки була побудована третина тодішнього британського торговельного флоту, причому будівництво суден коштувало на 20 - 50% дешевше, ніж в Єв­ропі. Лісопильні й металургійні заводи в колоніях викликали зазд­рість англійських фабрикантів. До речі, на американських металур­гійних заводах виплавлялося 30 тисяч тонн чавуну, або приблизно одна сьома світового виробництва в той час (до речі, за цим показником колонії випередили метрополію). Колонії процвітали, виробляючи майже всі необхідні їм промислові товари. Такі великі пор­ти, як Бостон і Нью-Йорк, збагачувалися завдяки торгівлі. В колоніях формувалася й міцніла власна торговельно-промислова буржуазія, яка нагромаджувала великі багатства завдяки посередницькій тор­гівлі, рибальству, работоргівлі, промисловій діяльності. Фактично колонії перетворювалися в нову державу, здатну багато в чому кон­курувати з метрополією.

Британська колоніальна влада, налякана такою зростаючою кон­куренцією, намагалася штучно перешкодити розвитку промисловості й
торгівлі в американських колоніях, воліючи зробити їх своєю сиро­винною базою й ринком збуту англійських товарів. Так, в одній із
резолюцій англійського парламенту зазначалося: "Розвиток промисло­вості в колоніях послаблює їх залежність від Великобританії...", а
прем’єр-міністр Пітт наполягав: "Суверенітет Англії над колоніями...
повинен пронизувати все законодавство з тим, щоби ми зв'язали їх
торгівлю, обмежили їх промисловість".
Такі заяви втілювалися в
практичні заходи.

Британія навмисно запроваджувала нееквівалентний обмін з колоніями, користуючись своєю торговою монополією. Так, торгувати коло­ніям дозволялося лише з метрополією. З початку і до кінця 60-х років ХУІІІ ст. експорт Англії в американські колонії збільшився у 12 ра­зів, а імпорт - лише в три рази. Колоністів обурювало британське законодавство, яке відверто захищало інтереси англійської промис­ловості й торгівлі за рахунок американської, вимагаючи, зокрема, щоби всі товари ввозилися в колонії виключно на британських судах. Британський парламент спеціально декретував, щоби основний продукт експорту колоній - тютюн - вивозився на англійських кораблях і про­давався лише при посередництві англійських купців. На цих операці­ях чимало людей в Англії нажили великі гроші, зате заборгованість господарств плантаторів, які виробляли цей продукт, постійно зрос­тала. Удвічі були підвищені мита на ввезення промислових товарів з Ан­глії, що призвело до небувалої дорожнечі у колоніях. Нові обмежу­вальні закони, і особливо акт про цукор, болісно вдарили по при­бутковій для американських купців торгівлі з Вест-Індією. У 1764 р. англійський парламент заборонив випуск паперових грошей в колоніях, вимагаючи уплати будь-яких податків і зборів сріблом. В наступно­му році був прийнятий закон про гербовий збір, тобто про перший прямий податок на колонії, за яким оподатковувалися, знов таки мо­нетою, всі юридичні документи, друковані видання й навіть гральні карти. Це викликало вибух обурення населення колоній. Законодавчі палати - асамблеї - Вірджинії, Масачусетса та інших колоній оголо­сили гербовий збір незаконним. Запровадженням гербового збору й так званих "актів Тауншенда" зав­давалася шкода не тільки кишені американців, але їм давалося зро­зуміти, що ними мають намір управляти, не рахуючись із їх власними виборними органами. Англійський парламент все частіше вдавався до таких заходів, як розпуск асамблей, зміна колоніальних хартій, де визначалися права колоністів, розквартирування постійної армії в мирний час і т. ін., які в самій Англії практикувалися в часи роз­квіту абсолютизму.

Високі податки, якими англійська корона все частіше обкладала населення колоній, позбавляли місцеву буржуазію частини її доходів, заважали накопиченню багатств в її руках і водночас погіршували ста­новище трудящих мас, збільшуючи ціни на споживчі товари.

Розглядаючи соціально-економічні передумови війни за незалеж­ність, слід зауважити, що реакційна роль Англії виявилася і в тому, що вона затримувала розвиток своїх північноамериканських ко­лоній на ремісничій або, принаймні, на мануфактурній стадіях ка­піталізму, в той час як сама вступала в промислову стадію. Англійсь­кий уряд не допускав проникнення в колонії технічних досягнень про­мислової революції, забороняючи вивозити з країни не тільки текстиль­ні машини, але й їх креслення, а також будь-які інструменти, що вико­ристовувалися на текстильних фабриках, проте як і виїзд з Англії механіків і робітників, які могли б передати колоністам свій ви­робничий досвід.

Англійська влада свідомо зберігала докапіталістичні форми екс­плуатації населення своїх колоній. Застосування докапіталістичних форм експлуатації - рабської праці негрів і кабальної праці білих кабальних слуг (сервентів) - пояснювалося також нестачею робочої сили, бо, прибуваючи на Американський контитент, переселенці могли піти, рятуючись від експлуатації, на західні землі. Видання коро­лівського указу 1763 р. про заборону колоністам переселятися на захід від Аллеганських гір мало на меті прикріпити фермерів-орендарів до землі, примусивши їх тим самим нести повинності на користь англій­ських лордів-землевласників, і штучно створювало земельне питання. Цей указ зачіпав інтереси широких верств населення колоній, бо ста­вив поза законом і бідняків, які шукали щастя на Заході, сподіваю­чись стати вільними фермерами-землеробами, і земельних спекулянтів із заможних людей, які зазіхали на територію, що була оголошена королівською власністю. Ошуканими виявилися й американські ветерани Семирічної війни: ще вчора їм обіцяли багаті землі Огайо, а тепер од­ним розчерком пера позбавили цієї надії.

Така політика британського уряду пояснює характерну особливість процесу первісного нагромадження капіталу в Північній Америці; тут, на відміну від європейських країн, не було кого відчужувати від зем­лі - основного засобу виробництва; саме через наявність великого масиву вільної землі на Заході переселенців намагались не допустити до неї, щоб запобігти їх перетворенню у вільних орендарів або влас­ників землі, примушуючи тим самим працювати на кабальних умовах у господарствах англійських лендлордів.

Заборону переселятися на західні землі було підтверджено в 1774 році, що спровокувало новий вибух незадоволення. Треба зауважити, що інтереси рабовласників Півдня також були порушені цим зако­ном, бо екстенсивне плантаційне господарство швидко виснажувало зем­лі, а тому плантатори потребували все нових родючих територій і були зацікавлені в західних землях.

Хоча, як зазначалося вище, в Північній Америці ніколи не було феодалізму як пануючої суспільної системи, однак в аграрних відно­синах існували феодальні пережитки - фіксована рента, велике земле­володіння, майорат (успадкування нерухомості, насамперед землі, за принципом первородства у сім’ї), інститут сервентів - "кабальних слуг", які, на відміну від рабів, не були власністю хазяїв і, від­служивши в них певний термін, отримували особисту свободу. Сервентами ставали бідняки, що відробляли протягом 5 - 7 років гроші, по­зичені на переїзд з Європи через океан, але часто внаслідок нової заборгованості вони залишалися в такому стані ще другий і навіть третій термін; вислані в Америку злочинці, а також особи (в основ­ному, підлітки), яких спеціально викрадали в Європі агенти-вербувальники. На середину 70-х років ХVІІІ ст. в колоніях нараховувалося приблизно 250 тисяч "кабальних слуг". Фіксована рента в принципі ні­чим не відрізнялась від основної феодальної поземельної повинності французьких селян - цензу. Більш того, з другої чверті ХУІІІ ст. лорди-власники намагаються збільшити стягнення фіксованої ренти, зокрема в Нью-Джерсі, Кароліні, Меріленді, Нью-Йорку, Пенсільванії й Віргінії. Насадження напівфеодальних методів експлуатації й панування ще більше посилилося під час правління Георга III.

Отже, торгова монополія Англії, витягання з колоній золотої та срібної монети, зростаюче оподаткування, штучне гальмування розвит­ку промисловості (аж до заборони заснування нових мануфактур), збе­реження докапіталістичних методів експлуатації в сільському госпо­дарстві тощо й були економічними причинами повстання колоній проти англійського панування. Розглянуті вище "драконівські" заходи бри­танського уряду, спрямовані на викачування економічних ресурсів з колоній, підривали господарство й добробут останніх. Як зазначають американські історики П.Н.Керрол і Д.У.Ноубл, продовження політич­ної залежності від Англії означало економічне самогубство для багатьох американців.

Щодо політичних передумов, то треба вказати на наявність еле­ментів феодалізму в політичному устрої колоній. Політичний лад колоній нагадував старий, аристократичний устрій, про що свідчили недемократичний, тобто невиборний характер виконавчої, судової й вищої законодавчої влади; успадкування державних посад представни­ками місцевих верхів; обмежене виборче право, засноване на майно­вому цензі (потрібно було володіти земельною власністю). Зауважимо, що дві колонії - Коннектикут і Род-Айленд - перебували у володінні компаній, які отримали їх від короля, а три колонії - Пенсільванія, Делавер і Меріленд - взагалі належали приватним власникам. У коло­ніях останнього типу вся повнота влади зосереджувалася в руках гу­бернаторів, призначених їх власниками, а у 8 королівських колоніях губернатор безпосередньо призначався королем. У свою чергу губернатори затверджу­вали склад верховних судів й рад. Лише в Род-Айленді та Коннектикуті губер­натори й ради обиралися населенням. У деяких колоніях існували па­лати виборних представників від населення - асамблеї, що відігра­вали роль дорадчих органів, .хоча місцями мали значний вплив на місцеві справи.

З іншого боку, в політичній організації колоній розвивалися державно правові норми нового, капіталістичного суспільства (суд присяжних, зародки представницького правління). За півтора століття існування колоній її мешканці нагромадили вже досить солідний досвід самоуправління, поступово закладаючи підвалини громадського суспільства. Вони цінували свободу, право вільно обирати шляхи й засоби для збагачення, кар’єри, підвищення свого соціального статусу, призвичаїлися поважати людську гідність та без принижуючої людину запопадливості ставитися до влади. Вельми характерно, що ще на борту „Мейфлауера” був складений документ, відомий як Мейфлауерський статут, який визначав основні правила та засади органів управління майбутньої колонії. Шостий президент США К.Адамс згодом оцінив його як „перший приклад соціального контракту нового часу... досягнутого шляхом добровільної угоди ..між людьми з рівними правами про організацію їх співтовариства у новій країні”. Населення колоній дуже дратувало порушення їх прав і свобод колоніальною владою, а також намагання британського уряду законсервувати їх політичну безправність. Звідси відоме гасло: „ніякого оподаткування без представництва!”. Малося на увазі відсутність своїх представників в англійському парламенті, який приймав за­кони, обов’язкові для населення американських колоній. Зазначене вище складало політичні передумови війни за незалежність.

В історичній літературі можна зустріти твердження, що од­нією з передумов війни за незалежність, а отже, і першої Американсь­кої революції є американська нація, яка склалася ще в колоніаль­ний період, викликає певні сумніви. Безумовно, є підстави говорити про посилення національної свідомості американ­ців. Відомий вірджинський демократ, блискучий оратор Патрік Генрі, виступаючи на Першому Континентальному конгресі, сказав: "Англійсь­ка тиранія знищила кордони, що відокремлювали одну колонію від ін­шої. Я більш не віргинець; я - американець". Але в цілому ступінь зрілості американської нації не слід перебільшувати. Відбувався саме процес формування північноамериканської нації, який усклад­нювався постійним припливом європейських іммігрантів різного етніч­ного походження й релігійної приналежності, а також існуючими у ко­лоніях расовими та соціально-культурними відмінностями населення. За своїми політичними й соціальними характеристиками населення ко­лоній також було строкатим. Існували серйозні релігійні розбіжності й незгоди, між колоніями траплялись суперечки навіть з приводу своїх кордонів, що призводило до збройних сутичок між ними (наприклад, військові дії між Пенсільванією та Віргінією в 70-ті роки ХVІІІ ст. за право володіти долини р. Огайо). Тому варто взяти до уваги слова американсь­кого історика Е.Моргана, який писав, що "не нація породила револю­цію, а революція породила націю". А ось те, що саме Американська революція ХVІІІ ст. стала важливим етапом в процесі формування аме­риканської нації, суттєво прискоривши його, сумнівів не викликає.

Ще одним свідченням незавершеності процесу формування амери­канської нації можна вважати ту обставину, що далеко не всі мешкан­ці колоній підтримали боротьбу за незалежність. Серед місцевого на­селення було чимало прихильників метрополії, яких називали лоялістами або торі. До них належали аристократи-землевласники, що мали грамоти на землі від англійського короля, або особи, що купили зем­лі в аристократів; купці, які отримали привілеї від британського уряду й мали тісні зв'язки з англійськими торговельними фірмами; деякі багаті плантатори південних штатів, більшість англіканського духовенства, королівські судді та чиновники, частина офіцерства. Серед істориків немає єдиної думки щодо кількості лоялістів. Так, Б. Бейлін і П. Сміт вважають, що прихильниками британської корони були 16 % населення колоній, П. Керол і Д. Ноубл – біля 20 %. Але один із провідних учасників боротьби за незалежність Північної Америки, який належить до „батьків-засновників” американської держави, вже згадуваний Джон Адамс вважав, що до лоялістів можна віднести третину населення, друга ж третина залишалася нейтральною; отже, тільки третина підтримувала справу боротьби проти Англії. В складі останніх були фермери, які вимагали землі й права вільного заселення західних територій, робітники мануфактур, ремісники й дрібна міська буржуазія, що, мабуть, найбільше страждали від гніту англійської адміністрації; місцева інтелігенція, яка сформувала гасла й цілі революційної боротьби. На чолі цих рушійних сил боротьби за незалежність стояли колоніальна торговельно-промислова буржуазія та значна частина плантаторів, особливо з Вірджинії.

Як бачимо, американське суспільство виявилося розколотим. Під час війни бували випадки, коли проти повсталих колоністів билося більше своїх же американських жителів, ніж британських військ (за деякими підрахунками, на боці англійців воювало майже 30 тисяч лоялістів). Спочатку лише незначна меншість американської еліти виступила за розрив з метрополією. Багато колоністів сподівалося на примирення, вважаючи, що конфлікт з Англією викликаний насамперед негідними діями королівських губернаторів і генералів. Тому – як не парадоксально це виглядало – зранку в таборах колоністів молилися за короля, а потім йшли битися проти королівських військ. Характерно, що розгорнута концепція революційного відокремлення колоній від Англії була фактично висунута тільки в січні 1776 р. і сформульована не „батьками-засновниками”, а патріотом-іноземцем, англійцем Т. Пейном, що прибув у Новий світ обстоювати права колоній. Його знаменитий памфлет „Здоровий глузд” набув величезної популярності (за січень – липень 1776 р. було продано близько 150 тисяч примірників). Але Пейн не отримав жодного цента грошей, що йому належали від продажу, він передав на закупівлю спорядження для американської армії, яка воювала в Канаді.

Таким чином, соціально-економічні та політичні суперечності між колоніями й метрополією, а також протиріччя всередині самих колоній, визначили причини війни за незалежність у північній Америці. З’ясовуючи її передумови, раджу звернутися до Декларації незалежності, де містяться звинувачення колоністів на адресу Георга ІІІ, що нараховують 27 пунктів.

Щодо ідейних передумов, то зазначимо, що визрівання революційної ідеології в американських колоніях відбувалося під впливом англійських і французь­ких мислителів і представників Просвітництва. Ідеологи й керівники руху протесту в колоніях (Семюел Адамс, Томас Джефферсон та ін.) спромоглися в назріваючому конфлікті з метрополією спрямувати проти неї положення теорії лібералізму, що розроблялася англійськими філософа­ми й державознавцями Д.Мільтоном, Е. Сіднеєм і особливо Д. Локком. Так, в останнього було запозичено концепцію природних прав людини і суспільного договору, а також його твердження, що коли будь-який уряд стає незаконним, то громадяни мають право повалити його й вста­новити новий уряд. Представникам заможних прошарків населення коло­ній подобалися локківські слова про незаконність зазіхання на власність: „Государ або сенат ніколи не можуть мати влади забирати все майно підданих або частину його без згоди, бо в противному ра­зі це стане запереченням будь-якої власності”. У той час вони роз­глядали поняття свободи й власності як майже тотожні. На їх думку, тільки власність надавала свободу, і тільки в забезпеченні своєї власності від зазіхань Англії вони вбачали свою свободу. Ідея фран­цузького філософа Монтеск'є про поділ влади й зберігання рівноваги повноважень між її виконавчою, законодавчою й судовою гілками з метою гарантування свободи особи дала в подальшому філософські підвалини для Конституції Сполучених Штатів Америки (розподіл влади між президентом, Конгресом і судовими органами). Отже, у північноамериканських колоніях сформувалася антиколоніальна ідеологія. Вона розвивалася під сильним впливом ідей Просвітництва. Теоріям природних прав і суспільного договору американські просвітителі додали національного забарвлення, пристосувавши їх до завдань антиколоніальної боротьби. Тут доречно навести слова Джона Адамса: "Революція увійшла в уми людей, і це трапилося в період з 1760 по 1775 рік, про­тягом п'ятнадцяти років до того, як під Лексингтоном була пролита перша кров".

З’ясувавши передумови й причини війни північноамериканських колоній за незалежність від Англії, стає зрозумілим, чому вона вийшла за межі власне антиколоніальної боротьби й повинна була – при умові успішного завершення - привести до глибоких змін економічної та політичної структур суспільства, іншими словами – до революційних перетворень.

"Незалежність Америки, розглядувана тільки як відокремлення від Англії, - слушно зауважив англійський письменник-демократ Т. Пейн в 1792 р., - була б справою невели­кого значення, якби вона не супроводжувалася революцією в принципах і практиці управління".

Тому є всі підстави розглядати Війну за незалежність водночас і як революцію. Щодо її характеру та історичного змісту, то потрібно зрозуміти наступне: якщо єв­ропейські революції ХVІ - першої половини XIX ст. покликані були вирішувати зав­дання, пов'язані із скасуванням основ феодалізму, переходом від одного суспільного ладу до іншого, то цілі Американської рево­люції ХVІІІ ст., яка проходила у вигляді антиколоніальної, на­ціонально-визвольної війни, полягали в знищенні англійського колоніального панування, яке (а не феодалізм як система) й було головною перешкодою вільному розвиткові капіталістичних відносин у Північній Америці, а також у скасуванні феодальних пережитків і установлень, які дісталися їй у спадщину від Старого Світу. Отже, Американська революція була спрямована на вирішення двох взаємо­пов'язаних завдань - звільнення від англійського колоніального гніту й ліквідування докапіталістичних інститутів і пережитків, причому відміна колоніальної залежності була головною умовою розкріпачення можливостей капіталістичного розвитку Північної Америки.

^ Лекція друга

Події війни за незалежність добре висвітлені в спеціальній історичній літературі, до якої я вас і відсилаю (див. список рекомендованої літератури). Тому ми присвятимо цю лекцію розгляду двох важливих проблем:

- підсумкам війни за незалежність та їх відображенню в Декларації незалежності та Конституції США;

- аналізу особливостей Американської революції та її оцінці в історіографії.

Як ми вже зазначали в минулій лекції, боротьба американських колоністів з метрополією в особі Англії відбувалася водночас з кардинальними внутрішніми змінами, які є всі підстави назвати революцією. До речі, саме так її сприймали й оцінювали лідери визвольного руху та передова громадськість європейських країн. Джон Адамс вважав, що "суть американської революції" полягала "в радикальних змінах, в принципах, поглядах, почуттях і уподобаннях людей". Ці зміни й нові принципи були відд­зеркалені в перших державотворчих актах американської революції. Одним із найвизначніших з них є Декларація незалежності, яку не без підстав називають маніфестом Американської революції. І хоча на момент прийняття цього документу вся боротьба за незалежність ще була попереду, самий факт його появи слід вважати величезним здобутком Американської революції. А тому зупинимося на аналізі його змісту докладніше.

Коли в травні 1776 р. делегати 13 колоній зібралися на конгрес у Філадельфії, вони вже знали, що англійський король послав свої війська (з німецьких найманців) для придушення повстання, що почалося в 1775 р. Настала година для прийняття доленосних рішень. Як сказав Бенджамін Франклін „... нам треба триматися разом, інакше напевно доведеться поодинці бовтатися на шибениці”.

7 червня представник Вірджинії вніс у конгресі резолюцію про те, що колонії „є і по праву повинні бути незалежними”, а 10 червня конгрес ухвалив створити «комітет для підготовки декларації в дусі зазначеної резолюції», до якого увійшло п’ять чоловіків, в тому числі 33-літній Т. Джефферсон, 40-літній Д. Адамс і 70-літній Б. Франклін.

В основу декларації був покладений проект Томаса Джефферсона. Ця людина заслуговує, щоби сказати про неї декілька слів. Він походив з родини багатих землевласників Вірджинії. По смерті батька Джефферсон із братом успадкували 3000 гектарів землі та 60 рабів. Він здобув класичну освіту, ставши правником. У колоніях його вважали людиною дуже освіченою, з різнобічними інтересами. В його особистій бібліотеці налічувалося 1200 томів.

Під час роботи конгресу він оселився у будинку муляра, де і склав текст декларації. Звісно, у хазяїна будинку не було потрібних для роботи книг, тому Джефферсон писав по пам'яті, виражаючи ті ідеї, в які глибоко вірив і зовсім недавно, у 1774 році, висловив у своєму памфлеті «Огляд прав Британської Америки», де, зокрема, писав „нехай вони не помишляють закрити нам доступ до інших ринків, де ми могли б збувати товари. І нехай зовсім викинуть з голови думку про те, щоби право обкладати нас податками чи регулювати нашу власність у межах наших територій належало б якій-небудь іншій владі на землі, а не поставленої нами самими”.

Напружена робота тривала 17 днів, і 28 червня, у п’ятницю він закінчив написання документу, який уславив його ім’я. 30 червня комітет подав декларацію на розгляд конгресу. Незабаром цей документ став відомий під назвою „Декларація незалежності”, хоча ні в чернетках, ні в остаточному варіанті, який затвердив конгрес 4 липня, слово „незалежність” не фігурувало. Справа в тому, що за два дні до цього конгрес вже прийняв резолюцію, яка проголосила колонії „вільними й незалежними державами”.

В соціально-філософській частині Декларації (преамбулі) вик­ладені основоположні ідеї просвітителів: про невід'ємні права люди­ни, про суспільний договір як джерело політичної влади, про право народу на зміну існуючого ладу й повалення деспотичного уряду. Са­ме в цій частині полягала справжня велич і історичне значення цього документа. Треба звернути увагу й на те, що її автор - Т. Джефферсон - на відміну від європейських просвітителів оголосив джерелом державної влади не угоду між підданими й государем, а виключно волю народу. Це стало теоретичною підвалиною для проголошення в Північній Америці першої буржуазної республіки. Отже, суть політичної філософії Декларації полягала в принципі народного суверенітету, який містить у собі і його право на самовизначення. У Декларації зазначалося:

Ми вважаємо очевидними наступні істини: всі люди створені рівними; і всі вони обдаровані своїм Творцем деякими невід'ємними правами, до яких належать життя, свобода й прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав між людьми встановлені уряди, які запозичують свою справедливу владу зі згоди тих, ким вони керують”.

Таким чином, Джефферсон сформулював фундаментальний принцип, на якому заснований демократичний уряд.

Ідеї Просвіт­ництва отримали в Декларації нове, незвичне для тих часів трактування. З традиційного для ідеологів буржуазії, зокрема Локка, трактування при­родних прав людини на "життя, свободу, володіння влас­ністю" Джефферсон свідомо вилучив власність і сформулював їх у такому вигляді - на "життя, свободу й прагнення до щастя". Чому він це зробив? Він зрозумів, що на боротьбу за волю треба неодмінно підняти і тих, хто не мав ніякої власності. А місткість гасла „прагнення до щастя” була дійсно необмеженою. Хтось міг вкласти сюди прагнення до волі чи звільнення з рабства, хтось – можливість здобути власність, хтось вбачав шанс піднятися по соціальній драбині, а хтось – зберегти існуюче статус-кво. До того ж Джефферсон, будучи освіченою людиною, яка добре знала історію, розумів, що власність – то категорія історична, що були часи, коли її не існувало, отже, її навряд чи можна віднести до власне природних прав людини.

У первісному варіанті Декларації Джефферсон запропонував скасувати рабство, вважаючи його злом і аморальним явищем і виявивши тим самим особисту без­корисливість і співчуття пригніченим неграм. Однак представники рабовласницького Півдня недвозначно дали зрозуміти, що припинять боротьбу проти англійців, якщо ця стаття залишиться в документі. Тому вона була вилучена з остаточної редакції Декларації.

Отже, хоча в Декларації урочисто проголошувалася рівність всіх людей, ще майже сто років після її прийняття в США зберігався ганебний інститут рабства, тобто "невід’ємні права людини" не визнавалися за неграми, проте, як і за індіанцями. У новоствореній американській державі за межами Декларації з різних причин опинилися наймані робітни­ки, орендарі, "кабальні слуги", бідняки, жінки, ненатуралізовані іноземці, євреї й навіть католики. Всі ці категорії на­селення не отримали політичних (а фактично і громадських) прав. Як же пояснювали цю ситуацію керманичі молодої держави?

На початку Декларації незалежності урочисто проголошувалося: «^ Ми вважаємо самоочевидними наступні істини: усі люди створені рівними;... » Із приводу цього формулювання написані незліченні дослідження, у яких, однак, оцінка цих шляхетних слів надзвичайно розширена. У правильному перекладі з англійської потрібно читати не «люди», а «чоловіки». В оригіналі читаємо:

We hold these truths to be self-evident: that all men are created equal; that they are endowed by their Creator with certain unalienable rights; that among these are life, liberty, and the pursuit of the happiness; that, to secure these rights, governments are instituted among men, deriving their just powers from the consent of the governed; that whenever any form of government becomes destructive of these ends, it is the right of the people to alter or abolish it, and to institute new government, laying its foundation on such principles, and organizing its powers in such form, as to them shall seem most likely to effect their safety and happiness”.

У тлумачному словнику англійської мови, виданому доктором Джонсоном у XVIII ст., під словом „man” розумілося „людина, чоловік, багата, незалежна особа”. Під жодне з цих визначень не підпадали наймані робітни­ки, орендарі, "кабальні слуги", бідняки, жінки тощо, бо вони не були багатими або залежали від когось, а тому, як вважали „батьки-засновники”, не могли вільно користуватися правом голосу на виборах.

Так на практиці проголошення прогресивних гасел народного су­веренітету й рівності людей увійшло в глибоке протиріччя з умовами життя американського суспільства. Тому , як і раніше, практикувався згін із землі та знищення корінного населення Америки. Зберігалася й експлуатація найманих робітників. Не вважали за людей негрів і індіанців.

При оцінці Декларації незалежності важливий не тільки історичний підхід - з'ясування значення проголошених у ній принципів у тодішньому світі, але й діалектичне розуміння суті документа. Мав рацію американський історик марксистської орієнтації Г. Аптекер, що відзначив: «Немає потреби говорити, що не обмеження визначають історичний вплив Декларації незалежності. Обмеження ці — обмеження епохи, американської дійсності, класу — є недомовками; дійсні ж слова документу завдяки пронизуючому його універсальному гуманізму і дотепер зберігають свою свіжість і надихаючу силу».

3 одного боку, Декларація була закликом і сво­го роду ідеологічним обгрунтуванням війни за незалежність пів­нічноамериканських колоній проти Англії, з іншого, її соціаль­но-філософська частина мала загально теоретичний характер, що визначало можливість різних тлумачень та практичного використання викладених у ній принципів. Історичне значення Декларації незалежності виходить далеко за рамки визвольної боротьби американського народу проти колоніального панування Англії. К.Маркс назвав її "першою декларацією прав людини", а президент США А.Лінкольн сказав, що Джефферсон "гідний будь-якої честі" за те, що ввів "у звичайний революційний документ абстрактну істину, придатну в усі часи і для всіх народів".

Якими ж були головні підсумки війни за незалежність (пам’ятаючи, що водночас це була революція), які визначають її історичне значення. До них можна від­нести:

1) звільнення від колоніального гніту Англії, завоювання політич­ної незалежності;

2) утворення з колишніх 13 англійських колоній нової незалеж­ної держави, що набула форми республіки;

3) усунення перешкод колоніального характеру (різноманітних заборон і обмежень британського парламенту та королівської влади; у самих колоніях були скасовані внутрішні митниці) для вільного розвитку капіталістичних відносин у промисловості, сільського господарства й торгівлі;

4) знищення феодальних пережитків (дворянських титулів, майорату, "білого рабства");

5) конфіскація земельних володінь прихильників британської коро­ни та їх розпродаж;

6) націоналізація земель за Аллеганськими горами (площею понад 2,25млн га) і створення з них фонду державних земель з подальшим продажем їх великими ділянками (приблизно по 250 га), що створювало передумови для розвитку тут капіта­лістичного фермерського господарства;

7) посилення процесу формування нової – американської - нації;

8) підрив позицій англіканської церкви;

9) послаблення інституту рабства (в деяких північних штатах рабство негрів було скасоване чи обмежене, а отже, створені умо­ви для їх поступового звільнення; в деяких інших штатах ввезення рабів було або заборонено, або обкладалося високими зборами; на Півдні окремі плантатори звільнили своїх рабів; був фактично покладе­ний початок аболіціоністському рухові);

10) реалізація прогресивних ідей Просвітництва, зокрема в галу­зі державного будівництва та організації суспільно-політично­го життя, що мало значний вплив на революційні й політичні процеси в Європі та інших частинах світу.

Американська революція довела, що ліберальні політичні ідеї Просвітництва не були просто абстрактними висловлюваннями інтелектуалів. Права людини, ідеї свободи й рівності, народного суверенітету, свободи релігії, думки та друку, розподілу влади виявилися не просто утопічними ідеалами. Американці дали приклад створення діючої моделі нового суспільного договору, втіленої в письмову конституцію, та перетворили концепції свободи та представницького правління в реальність політичного буття.

Одним із найважливіших підсумків війни за незалежність бу­ло створення нової держави - Сполучених Штатів Америки. Важли­вими віхами державотворчого процесу стали перша американська конституція, яка мала назву "Статті конфедерації", і федераль­на конституція 1787 р., за якою і зараз живе ця країна.

Ознайомлення зі "Статтями конфедерації" свідчить, що в 1776-1787 рр. молода держава була аморфним об'єднанням із малоавторитетним національним урядом і конгресом, який був дорадчим органом і виносив резолюції, що не мали обов’язкової сили. За словами Вашингтона, 13 штатів були об’єднані лише "ілюзією". Між колоніями виникали суперечки, наприклад, щодо майбутнього західних земель. Перша конституція зіграла певну позитивну роль, однак не здатна була запобігти конфліктам між окремими колоніями (штатами), подолати їх відокремленість та й узагалі належним чином врегулювати різноманітні політичні та економічні проблеми, з якими зіткнулося американське суспільство. Невипадково, що дехто називав її "Статтями безладу". Реальні економічні, полі­тичні та соціально-ідеологічні обставини зумовили прийняття Конституції 1787 р., яка знаменувала перехід до нової, більш життєздатної, державної форми - федерації.

За цією конституцією державний устрій Сполучених Штатів суттєво відрізнявся від попереднього, передбаченого "Стаття­ми конфедерації". Порівнюючи тексти цих двох конституцій, бачимо суттєві відмінності між ними. Насамперед у Конституції 1787 р. зафіксовано посилення центральної влади. Вивчаючи конституцію 1787 р., важливо з'ясувати зміст її основних принципів: 1) народного суверенітету (характерно, що перші слова, якими вона починається, - "Ми, народ - ...", написа­ні в оригіналі великими літерами); 2) представницького правлі­ння; 3) федералізму (що передбачав не тільки відповідний дер­жавний устрій, але й поділ влади на загальнонаціональний, або федеральний, штатний і місцевий щаблі); 4) розподілу влади, що реалізується в системі "стримань і противаг", що має на меті не допустити зосередження політичної влади в одній галузі за­гальнодержавного уряду. В 1803 р. до них додався принцип конс­титуційного нагляду.

Потрібно також пам'ятати, що Конституція 1787 р. розроб­лялася представниками заможних класів і в інтересах саме цих класів. За остаточний варіант тексту конституції проголосували 39 учасників конституційного конвенту, проти – 7. Характерно, що „проти” голосували в основному багаті ділки і землевласники, „за” – особи, що не мали великої власності, або „патріоти” на кшталт Дж. Вашингтона (хоча він і був великим землевласником, володіючи в 1775 р. 25 тис. га в декількох колоніях). Її прийняття, як зазначив видатний американський іс­торик першої половини XX ст. Ч.Бірд, "не було ані виразом яс­ної та обдуманої волі всього народу, ані більшості дорослих чоловіків...". Передбачений нею високий майновий ценз призвів до того, що з тримільйонного населення США (не рахуючи 657 тис. негрів) виборчі права отримали лише 160 тисяч, тобто лише близько четвертої час­тини дорослого білого населення чоловічої статі. Конституція санкціонувала необмежене право приватної власності, яке поши­рювалося й на рабів, що зобов'язувало уряд захищати і цей га­небний інститут.

Безумовно, поява Конституції 1787 р. - найстарішої й найбільш стислої у світі конституції (складалася всього з 7 коротких статей, а в наступний період додалися ще 26 поправок) - була визначною подією для своєї доби. Вона закріпила успіх американського народу в боротьбі за незалежність, сприяла формуванню єдиної американської держави, при­чому держави демократичної, з прогресивною республіканською сис­темою управління. Вона і зараз продовжує розвиватися, адаптую­чись до реалій сучасного американського суспільства. Однак з багатьох параметрів ця конституція втратила передові позиції. З точки зору справжніх демократів - як її сучасників, так і нас­тупних поколінь - вона одразу мала деякі "убудовані вади", а са­ме; 1) відійшла від деяких важливих принципів Декларації незалеж­ності, зокрема права народу на повалення тиранічного уряду; 2) зберегла рабовласництво й тим самим визначила неминучість громадянської війни 1861 - 1865 рр.; 3) не містила в оригінально­му тексті спеціальної статті, присвяченої громадянським правам і свободам, хоча окремі штати прийняли біллі про права і вклю­чали їх у свої конституції. До речі, таке умовчання викликало бурхливе обурення демократичних кіл, що створило загрозу рати­фікації конституції. Під потужним тиском цих сил були прийняті й у 1791 р. набули чинності перші 10 поправок, головним змістом яких було забезпечення прав громадянина та їх захист від можливих зазіхань з боку держави. Білль про права гарантував свободу віросповідання, слова, друку, подачі петицій і зборів, а також право мати зброю, захист від необгрунтованих обшуків і арештів, право на суд присяжних, захист прав власності.

Білль про права символізував нову систему суспільної моралі, яка базувалася на постулаті, що уряд – це не більше, ніж знаряддя в руках людини, бо людина – хазяїн свого уряду, а не об’єкт його дій. Велику роль у прийняття та реалізації Білля про права відіграв Т.Джефферсон і його однодумці. До речі, про долю Джеффресона. Він свого часу написав „Статут про релігійну свободу”, у 1779 – 1781 рр. займав посаду губернатора Віргинії, у 1785 – 1789 рр. був послом США у Франції, у 1790 – 1793 рр. став держсекретарем США у першому уряді Вашингтона, а у 1801 – 1809 рр. – президентом США.

В історичній науці Американській революції дається неод­нозначна оцінка. Так, історики консервативного напрямку, спира­ючись на теорію "американської винятковості" і змальовуючи колоні­альну Америку "демократією середнього класу", відмовляють пер­шій американській революції в соціальному змісті. На їх думку, боротьба велася нібито не за зміну, а за збереження вже існуючих у колоніях порядків і свобод, зазначаючи, зокрема, що тут правом голосу користувалася більша частка населення, ніж у самій Англії.

Інші історики твердять, що, навпаки, Американська револю­ція ХVІІІ ст. була дійсно радикальною. Вона розколола населен­ня колоній і окремі родини на її прихильників і ворогів. Після прийняття Декларації незалежності конфлікт часто набував форми громадянської війни. Наприклад, син одного з "батьків-засновників" американської держави Б.Франкліна був лоялістом, воє­начальником в англійському війську. Питома вага табору контрре­волюції в колоніях була більшою навіть у порівнянні з Великою французькою революцією ХVІІІ ст. Про це свідчить, зокрема, чисельність тих, хто не сприйняв цілі революції й залишив кра­їну. Американський історик Р.Пальмер наводить у своїй книзі „Доба демократичних революцій” такі цікаві підрахунки. Так, на кожну тисячу населення північноамериканських ко­лоній припадало 24 емігранти, в той час як в період революції у Франції лише 5. Більш того, якщо французькі емігранти після реставрації Бурбонів повернулися на батьківщину, то лоялісти в США ніколи не повер­нулися; значною була й вартість втраченої ними власності (тіль­ки володіння сім'ї Пеннів оцінювалися в 1 млн.ф.ст.). Отже, з пануванням англійської земельної аристократії та її прибічни­ками в колоніях було рішуче покінчено.

Деякі історики вважають, що Американська революція не бу­ла по-справжньому демократичною, бо, мовляв, Америка ще в коло­ніальні часи була досить демократичною: виборчі права, наприк­лад, в Масачусетсі мали близько 60% дорослого білого населення чоловічої статі (в окремих районах - навіть 95%), в Нью-Джерсі - понад 50%, трохи менше половини у Віргінії; лише 5% законів, хоча часто з дуже важливих питань, прийнятих законо­давчими зборами колоній, були відкинуті британським парламен­том. Повага до прав власності, в тому чис­лі на рабів, збереження майнового цензу на виборах, такий порядок про­дажу маєтків, конфіскованих у лоялістів, що вони потрапляли до спекулянтів або заможних людей, а не до бідних фермерів – все це також стримувало демократичні тенденції, породжені революцією.

Дехто з істориків називає революцію "обмеженою", бо вона не змінила радикально соціальну структуру американсь­кого суспільства, не зруйнувала відмінності в соціальному ста­тусі його прошарків, а лише підкреслила дистанцію між дуже ба­гатими й дуже бідним, іншими словами, поглибила існуючі соціальні контрасти. Це ста­лося тому, що політичне керівництво революцією залишалося в руках соціальної еліти. Американські історики Т.Бейлі і Д.Кеннеді навіть пи­шуть про "свого роду мирну контрреволюцію", що відбулася після закінчення війни за незалежність в інтересах консервативних кіл американського суспільства.

Зважаючи на різні підходи й концепції, є підстави говори­ти, що війна за незалежність північноамериканських колоній бу­ла не тільки війною, але й соціальною революцією, бо феодальні пережитки та застарілі інститути в структурі колоній навряд чи могли бути відмінені за умов колоніального панування звичай­ним еволюційним шляхом. І саме боротьба з ними, або, за висло­вом історика "прогресистського" напряму М.Дженсена, "внут­рішня революція", надала неабиякий драматизм подіям у Північ­ній Америці. Водночас, Американська революція ХУІІІ ст. порівняно з деякими європейськими революціями мала більш поміркований характер.

Це обумовлювалося такими її особливостя­ми:

1) вона була покликана зруйнувати не "старий порядок", а лише його окремі елементи, тому, за марксистською методологією, була скоріше внутрішньоформаційною, тобто такою, яка спрямована на усунення залишків старого суспільного ладу, а такі революції завжди є більш поміркованими, "спокійними", ніж ті, які називають міжформаційними, тобто такими, що здійснюють перехід від одного типу суспільства до іншого, що неможливо без радикальних перетворень і гострої соціальної боротьби;

2) американська буржуазія виступала в роки революції в союзі з такою консервативною силою, як рабовласники-плантатори, що, зрозуміло, наклало відбиток на її результати;

3) соціально-класові суперечності (проте, як і конфлікт всередині революційного табору) не досягли в колоніях такої гостроти, як у західноєвропейських революціях, що пояснювалося, по-перше, особ­ливостями соціально-економічного розвитку й соціальної струк­тури американського суспільства, відсутністю феодалізму як системи, що знімало пи­тання про селянську боротьбу; по-друге, можливістю відходу на захід, на "вільні" землі, що "розряджало" соціальну напруженість, спрямовувала її в мирне русло, послаб­лювало суперечності між класами, між елітою й "низами" суспільства;

4) відсутність такого явища, як терор, що мав місце під час Англійської та особливо Великої французької революції кінця ХVІІІ ст. (наприклад, жоден з королівських губернаторів не був страчений);

5) в роки Американської революції не виникли демократичні угруповання й течії (крім т.зв. "конституціоналістів" у Пенсильванії), тим більше такі, які висували б комуністичні ідеї;

6) слабка роль міського населення й робітничого класу, який ще тільки формувався (адже в містах проживало всього 3% населення ко­лоній);

7) відсутність демократичного етапу в розвитку революції, коли "низи" суспільства й найбільш демократичні представники бур­жуазії намагалися перехопити керівну роль у консервативного крила, як це мало місце, скажімо, в Англійській або Фран­цузькій революції ХУІІІ ст.

Остання особливість аж ніяк не перекреслює важливої ролі народних мас, бо саме вони перетворили словесні суперечки в політичний рух за незалежність. Американська революція довела, що народ, який виборює свободу й незалежність своєї країни, завжди здобуває перемогу.


Список рекомендованої літератури

  1. Болховитинов М.М. США: проблеми истории и современная историография. - М., 1980.

  2. Зубков А.Ю. Борьба против закона о гербовом сборе - начальный этап освободительного движения з колониях // Американский ежегодник. - М., 1975. - С. 17 – 44.

  3. История США в 4-х т. – М., 1983. – Т. 1 (1607-1877). – СС. 15 – 204.

  4. Каррі Д.П. Конституція Спо­лучених Штатів Америки: Посібник для всіх. - Київ, 1993.

  5. Кислица Н.А. Американская революция ХVІІІ века: Практикум по новой истории. – М., 1968. – Часть 1; 2.

  6. Конституционные законодательные акты буржуазних государств ХVІІ-ХІХ вв. - М., 1957.

  7. Куропяткин Г.Й. Феодальная рента в североамериканских колониях Англии: К вопросу о предпосылках первой американской буржуазной революции // Американский ежегодник. - М., 1975. - С.5–16.

  8. Маркс К. Николаю Францевичу Даниельсону, 17 октября 1893 г. // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. - Т. 39. - С. 128.

  9. Печатнов В.О. Гамильтон и Джефферсон. - М., 1984.

  10. Практикум по новой истории 1640 – 1870 / Сост. Ю.Ф. Иванов, Ю.П. Муравьев. – М., 1973.

  11. Сборник документов по истории нового времени. Буржуазные революции ХVІІ - ХVІІІ вв. / Под ред. проф. Сироткина. – М., 1990.

  12. Согрин В.В. Идейные течения в Американской революции ХVІІІ в. - М., 1980.

  13. Согрин В.В. Принятие конституции США: мифы и реальность // Новая и новейиая история. -1987. - №2. - С.41 – 57.

  14. Степанова О. 4 июля 1776.-М., 1976. - С. 188.

  15. Кислова А.А. Томас Пейн – революционер и демократ // Американский ежегодник. – М., 1975. – С. 152 – 170.

  16. Фурсенко А.А. Конституционный Конвент // США - экономика, политика, идеология. – 1987.- № 7. - С.64 – 72.

  17. Ширяев Б.А. Политическая борьба в США 1783 – 1801. - Ленинград, 1982.

  18. Шлепаков А.Н. США: социальная стуруктура общества и его национальный состав. Исторический очерк. – Киев, 1976.

  19. Шпотов Б.М. Создание конституции США и пробле­ма демократии // Американский ежегодник. - М., 1977.

  20. Що таке демократія? - Вид-во: Інформаційне агенство Сполучених Шта­тів, 1992. - С. 8.

  21. Энгельс Ф. Рабочее движение в Америке. // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. - Т .21. - С. 347.

  22. Яковлев Н.Н. Идеи американской революции: прошлое и настоящее // Там же. - 1974.- №№ 7 - 8).

  23. Яковлев Н. Н. Декларация независимости // США: экономика, политика, идеология.- 1976.- № 7.




Схожі:

Війна за незалежність ПівнічноАмериканських колоній Англії та утворення США iconЛекція 15. Виникнення І розвиток держави І права США
Економічне І політичне становище північно-американських колоній Англії. Революційна війна за незалежність. Декларація незалежності...
Війна за незалежність ПівнічноАмериканських колоній Англії та утворення США iconНаказ №274 м. Севастополь Про підсумки міського конкурсу «Інформаційна незалежність»
На виконання наказу Управління освіти І науки смда від 07. 02. 2013 №134 «Про проведення міського конкурсу “Інформаційна незалежність”»...
Війна за незалежність ПівнічноАмериканських колоній Англії та утворення США iconАндрій Пашук українська церква І незалежність україни
Пашук А. Українська церква І незалежність України: Монографія. – Львів: Видавничий центр лну імені Івана Франка, 2003. – 364 с
Війна за незалежність ПівнічноАмериканських колоній Англії та утворення США iconИ. И. Мечникова с образовательными структурами США насчитывает более двух десятков лет. Еще в конце прошлого столетия одесские исследователи, под руководство
Сегодня сотрудничество ведется по ряду направлений: обучение студентов (договор с Советом президентов университетов сша); обмен специалистами...
Війна за незалежність ПівнічноАмериканських колоній Англії та утворення США icon«затверджую» Ректор С. В. Савченко 2012 р. Програма
Первісна доба в історії України: періодизація, розселення людей, їх заняття, суспільна структура. Найдавніші державні утворення на...
Війна за незалежність ПівнічноАмериканських колоній Англії та утворення США icon«затверджую» Ректор С. В. Савченко 2012 р. Програма
Первісна доба в історії України: періодизація, розселення людей, їх заняття, суспільна структура. Найдавніші державні утворення на...
Війна за незалежність ПівнічноАмериканських колоній Англії та утворення США iconТема: «Політичні інститути та конституційне право сша»
В чому полягають відмінності між правовим статусом уроджених та натуралізованих громадян сша?
Війна за незалежність ПівнічноАмериканських колоній Англії та утворення США iconПрограма дослідницьких стипендій Карнегі для вчених-гуманітаріїв з Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Грузії, Молдови, України та окремих регіонів Російської Федерації
Програму адмініструє Національна Рада євразійських І східно-європейських досліджень (nceeer) (сша) та Американські Ради з міжнародної...
Війна за незалежність ПівнічноАмериканських колоній Англії та утворення США iconСемінару
Аналіз задачі маршрутизації транспортних засобів в умовах стохастичного попиту з використанням інструментарію оптимізації мурашиних...
Війна за незалежність ПівнічноАмериканських колоній Англії та утворення США iconСемінару
Аналіз задачі маршрутизації транспортних засобів в умовах стохастичного попиту з використанням інструментарію оптимізації мурашиних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи