Міністерство освіти І науки україни icon

Міністерство освіти І науки україни




НазваМіністерство освіти І науки україни
Сторінка1/34
Дата01.09.2012
Розмір6.04 Mb.
ТипКонцепція
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ




ВІСНИК




НАЦІОНАЛЬНОГО
АВІАЦІЙНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ




ФІЛОСОФІЯ

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ


КУЛЬТУРОЛОГІЯ


1 (5) 2007


КИЇВ





ЗМІСТ


Харченко В.П. Космос стає ближчим ! 5

ФІЛОСОФІЯ


Аляєв Г.Є., Кочерга Н.К. «Траса Кондратюка»: філософія шляху «через терни до зірок» 6

Волинка Г.І., Мозгова Н.Г. До проблеми витоків російського космізму 12

Дротянко Л.Г. Садовой Н.И. Космос как философская и физико-математическая проблема 16

Казютинский В.В. Антиномичность Космической философии К.Э. Циолковского 21

Куцепал С.В. Шизоаналіз як сучасна версія космізму 28

Мочалов И.И. В.И.Вернадский как философ-космист 31

Окороков В.Б. «Новый ум короля» в космологических масштабах Вселенной 39

Оноприенко В.И. Глобальное сетевое общество и национальная наука 42

Богдановський І.В. Ідеї та ідеали вітчизняного космізму у контексті сучасної глобалізації 46

Дячук І.Д. Глобальний характер та економічний зміст космічної діяльності 51

Жорнова О.І. До визначення ідентифікаторів суб'єкта соціокультурної діяльності 57

Камінська Л.Ф. Концепція глобалізації як інструмент аналізу соціальних процесів сучасності 62

Копил О.А. Сергій Павлович Корольов: Учений, Інженер, Людина
(до 100-річчя від дня народження) 65

Набруско І.Ю. Глобальність реклами як нова інформаційна реальність 68

Онопрієнко М.В. Прогностичні виміри космізму і герменевтики 72

Петренко О.В. Авіаційні пасажирські перевезення та менталітет людства 79

Патерикіна В.В., Черноног Р.А. Проблеми ноосферогенезу в постмодерністських концепціях 82

Сластенко Е.Ф. Феномен русского космизма 85

Суходуб Т.Д. «Русский космизм» и тенденции развития современной философской антропологии 93

Тихомирова Ф.А. Интеграция и дифференциация современного научного знания: системный аспект 97

Фоменко А.М. Екскурс до філософських проектів «міжлюдської комунікації» 103

Чорноморденко І.В., Таран Г.П. Формування екологічного мислення в ноосферному контексті 107

Шаповал В.Н. Возможность «информационной модели человека» и проблема смысла 111

Pucko Z. The Meaning of Suffering in P. Teilhard de Chardin’s Vision of the Universe 116

Каднікова Л.В. Проблема космізму в історії світової філософської думки 118

Давиденко В.О. Маргінес в умовах глобальних трансформацій у суспільстві та шляхи гармонізації мезокосмосу 123

Жолдоков В.О. Методологічні засади соціально-філософського розгляду парадигм утворення і протікання етнорелігійних конфліктів в умовах глобалізації 126

Ороховська Л.А. Збереження розмаїття локальних культур як виклик часу (глобалізацій ний підхід) 131

Русяєва Т.Г. Трактування Космосу в аспекті еволюції наукових поглядів учених 136

Сідоркіна О.М. Релігійна свідомість в контексті філософії космізму сучасного українського суспільства 141

Харченко С.П. Специфіка трансформацій соціокультурного простору. Рух історії до глобального світу 145

Харченко Ю.В. Понятійний вимір «глобалізації» як риторичного конструкту 148

Ченбай Н.А. Науково-технічне знання і філософія космізму 153

Ягодзінський С.М. Сучасний науковий дискурс і вчення В.І. Вернадського
про наукову думку як планетарне явище 157


КУЛЬТУРОЛОГІЯ


Кунденко Я.Н. «Фокус на бесконечность» 163

Матюхіна О.А. Астральні культи у віруваннях давніх слов’ян 166

Renata Lesner-Szwarc Rhythmical Re-creation of the Cosmic Order in Java Culture 171

Петасюк І.А., Петасюк О.І. Деякі питання розвитку цивільної авіації в Україні в 1920-1930-х рр. (історіографічний огляд: культурологічний аспект) 174

Шелупахина Т.В. Исторические типы рациональности: эволюция представлений о времени в Античной – Средневековой космологии (на материале жанров философско-художественного творчества) 179


УДК 1:629.78

Г.Є. Аляєв, д-р філос. наук,

Н.К. Кочерга, канд. істор. наук
^

«Траса Кондратюка»: філософія шляху «через терни до зірок»


Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

Предметом статті є цілісний аналіз життя і творчості видатного теоретика космонавтики, блискучого інженера і вченого Юрія Кондратюка (Олександра Шаргея), чия спадщина має значення не тільки для практичного освоєння космосу, але й для філософського осмислення цього кроку людства.

Вступ


На початку ХХ століття видатні учені Землі К. Е. Ціолковський, Ф. А. Цандер, Ю. В. Кондратюк, Р. Х. Годдард, Р. А. Ш.Ено-Пельтрі, Г. Оберт розробили теорію космічного польоту, обґрунтувавши геніальні світоглядно-філософські пропозиції, спрямовані на освоєння космосу задля людства. Багато ідей цих теоретиків із середини минулого століття реалізовані першопрохідцями практичної космонавтики – С. П. Корольовим, В. П. Глушком, М.К. Янгелем, В.М. Челомеєм, Ю.О. Побєдоносцевим, фон Брауном. Вони створили космічні літальні апарати, з допомогою яких Людина і створені нею автомати вийшли в міжпланетний простір. Цікаво відзначити, що у 2007 році виповнюються ювілеї одразу кількох космістів – 150 років К. Е. Ціолковському, 120 років Ф. А. Цандеру, 110 років Ю. В. Кондратюку, 100 років С. П. Корольову; а восени – 50 років від польоту першого штучного супутника Землі.

На початку ХХI століття стає більш зрозумілим, що «небесна» космічна філософія К.Е. Ціолковського, як і «планетна» космічна філософія Ф. А. Цандера – передчасні, а «земна» або «приземна» космічна філософія Ю. В. Кондратюка є найактуальнішою для землян, оскільки реалізовує вже зараз мирне космічне виробництво для користі людства. «Нині увесь мирний космос іде не за Ціолковським і Цандером, а за Кондратюком», – так вважає вчений-міжпланетник Б. І. Романенко – колега Юрія Кондратюка, однополчанин, дослідник його життя і творчості.
^

Аналіз досліджень і публікацій


В історії вітчизняної науки важко віднайти драматичнішу долю, ніж життєвий і творчий шлях видатного вченого-самоука із Полтави, який вже у 16–19-річному віці виклав у своїх рукописах цілий згусток відкриттів і цікавих пропозицій з теорії міжпланетних польотів. Один із піонерів космонавтики і провісник космічної ери людства, Олександр Гнатович Шаргей протягом багатьох років жив і працював під псевдонімом Юрій Васильович Кондратюка. Не вчинивши ніякого злочину проти свого народу, в умовах громадянської війни він був змушений взяти чуже прізвище, і потім, під час сталінських репресій, вже не зміг повернутися до свого власного. Творчого добробуту спричинились тому, що в радянські часи ім’я, доля і наукове значення Юрія Кондратюка залишалися практично невідомими широкому загалу.

Лише в 60–80-роках ім’я видатного вченого почало з’являтись у спеціальних публікаціях. Досліджуючи творчість Ю. В. Кондратюка, академіки М.С. Буров, Б.М. Воробйов, В.П. Глушко, І.О. Меркулов, Ю.О. Побєдоносцев, Б.В. Раушенбах, В.М. Сокольський у своїх статтях аналізували історію розвитку ним ідеї складеної ракети, його внесок у теорію космічних польотів, у створення основ теорії міжпланетних сполучень. З кінця 80-х років стає загальнодоступною і його біографія. Перші біографи Ю. В. Кондратюка А. В. Даценко, Б. І. Романенко, О. Г. Раппопорт, В. І. Граб в окремих виданнях детально досліджували «траєкторію» його долі. Проте й сьогодні Юрій Кондратюк залишається не тільки легендарною особистістю, але й людиною, про яку складаються дуже різні, і не завжди прихильні «легенди».
^

Постановка завдання


Ставлячи за мету цієї статті цілісний аналіз філософії життя і творчості геніального земляка – теоретика космонавтики, блискучого інженера-винахідника Юрія Кондратюка (Олександра Гнатовича Шаргея), спробуємо знайти відповіді на запитання: чому саме зірки, космос, міжпланетні польоти, планетарне мислення стали визначальними в його житті? Що надихало оригінально мислячого вченого-самоука на творче дерзання, яке стало шляхом у безсмертя? Яку «земну» космічну філософію він сповідував і втілював своїм життям?
^

Основна частина


Ім’я Юрія Кондратюка набуло світового визнання з початком американських експедицій до Місяця. Журнал «Лайф» (США) 14 березня 1969 року, писав що інженер Джон Хуболт, очолюючи групу спеціалістів НАСА з розробки і здійснення проекту висадження людей на Місяць – проекту «Аполлон», – знав про Юрія Кондратюка, «який іще п’ятдесят років тому довів, що LOR (посадково-злітний модуль, що стартує з селеноцентричної орбіти – Авт.) буде найкращим способом досягнення Місяця» [1, с. 4].

Траєкторія польоту до Місяця, розрахована на початку століття полтавськими гімназистом, увійшла в історію як «траса Кондратюка». Його ж ідеї скафандра, управління космічними літальними апаратами за допомогою гіроскопів, конструкції та розміщення крісла космонавта, висновки про те, що найкращим способом посадки на Місяць є відокремлення посадкового апарата від основного корабля, про гравітаційний (пертурбаційний) маневр і багато інших, підтверджені нині практичною космонавтикою.

Дійсний академік і директор Інституту космічних досліджень Академії наук Національного космічного агентства України (НКАУ), визначний учений-математик В. М. Кунцевич у передмові до передруку праці Юрія Кондратюка «Завоювання міжпланетних просторів» підкреслив, що на його прикладі ще раз підтвердилася стара істина проте, що немає пророка у своїй вітчизні. Про видатний внесок Ю. В. Кондратюка в розвиток космонавтики до кінця 70-х років у Радянському Союзі широкій громадськості практично нічого не було відомо. З того часу не дуже багато змінилося, хоч ім’я Ю.В. Кондратюка (О. Г. Шаргея) вже повернене із забуття [див.: 2].

Україна причетна до освоєння космічного простору не тільки через Юрія Кондратюка. Унікальні ракетоносії, що підняли в космос Юрія Гагаріна, і ті, що стартували до Місяця, створені в Дніпропетровську. Нині в усьому світі не існує більш досконалої транспортно-космічної системи, ніж розроблена українськими фахівцямими система «Зеніт». В Україні ж було створене економне паливо для могутніх ракетоносіїв типу «Енергія». Щоб космічна доля України примножувалась новими талантами, актуальним є дослідження філософії шляху «через терни до зірок».

Інтерес до технічної творчості виник у Саші Шаргея досить рано. Уже в чотирнадцятирічному віці він намагається створювати механізми, машини власної конструкції. Пізніше, у 1929 році, уже під іменем Юрія Кондратюка він повідомить у своєму листі-автобіографії про цей період петербурзькому професору М. О. Риніну: «Я був винайшов: водяну турбіну на зразок колеса Пельтона замість млинових водяних коліс, які я вважав єдиними водяними двигунами; гусеничний автомобіль для їзди по м’яких та сипких грунтах; безпружинні відцентрові ресори; пневматичні ресори; автомобіль для їзди по нерівній місцевості; вакуумнасос особливої конструкції; барометр; годинник з тривалим ходом; електричну машину змінного струму високої потужності; парортутну турбіну та багато іншого, – речі, частково технічно зовсім непрактичні, частково – добре відомі, частково – і нові, які заслуговують дальшої розробки і здійснення» [3, с. 103–104]. Між іншим, молода допитлива думка втручалась і у сферу чистої філософії, але «спроби побудувати логічні системи… закінчилися разом з 99 відсотками самого інтересу до філософії „відкриттям” тяжко сприйнятого принципу детермінізму» [3, с. 104].

Ще будучи полтавським гімназистом, Саша Шаргей прочитав роман німецького письменника-фантаста Бернгарда Келлермана «Тунель», виданий російською у 1913 р. Книга вразила юнака надзвичайно. Вона розповідає про спорудження під Атлантикою шляху сполучення між Старим і Новим Світом. «Тунель» написаний у піднесених тонах. Це гімн могутності організованого людського колективу, пісня слави сильній, але жорстокій особистості – автору проекту і керівникові будівництва інженеру Мак Аллану. Але це і книга-попередження про трагедію соціальну і особистісну. Під її впливом юний Саша Шаргей розпочав теоретично працювати над двома темами: пробивання глибокої шахти для дослідження надр землі та утилізації теплоти ядра і польоту за межі Землі.

У згадуваному листі-автобіографії до професора М. О. Риніна Юрій Кондратюк писав: «Першим, що спонукало мою думку на роботу в бік оволодіння світовими просторами, або, точніше, взагалі в бік грандіозних і незвичайних проектів, було рідкісне за силою враження, яке зробила на мене прочитана ще в юності талановита індустріальна поема Келлермана «Тунель». На той час мій науковий і технічний багаж складався з незакінченої середньої освіти та кількох несистематичних доповнень, зроблених самостійно в області вищої математики, фізики та загальнотеоретичних основ техніки більше зі схильністю до винахідництва і самостійних досліджень, ніж до докладного вивчання уже винайденого і відкритого » [3, с. 103].

28 травня 1916 року Саша Шаргей закінчує зі срібною медаллю Полтавську гімназію № 2. У його атестаті зрілості є лише дві «четвірки» – з латини, словесності – і такі рядки: «Беручи до уваги постійно відмінну поведінку і старанність, відмінні успіхи в науках, особливо фізико-математичних, педагогічна рада ухвалює нагородити його срібною медаллю...». Це дає право вступити без іспитів до Петроградського політехнічного інституту, хоча провчився там він всього лише два з половиною місяці.

Йшла перша світова війна. 11 листопада 1916 р. юнака мобілізують до армії. Перебуваючи в школі прапорщиків при Петроградському юнкерському училищі, Олександр Шаргей поспішає до відправки на фронт закінчити розпочаті ще в Полтаві записи з розрахунками. Записи олівцем юнака-гімназиста і студента-першокурсника на 104 сторінках рукопису свідчать про талант їх автора. У них він, через свою необізнаність з роботам К. Е. Ціолковського та інших основоположників теорії космічного польоту, відповів на вже розв’язані ними запитання, йдучи нерідко іншими шляхами і тим самим підтверджуючи правильність результатів, досягнутих попередниками. Але сам він пішов і далі, зокрема в питаннях вироблення економічних способів відправлення міжпланетного корабля із Землі, конструкції ракетного двигуна і міжпланетного корабля, досягнення його надійної стійкості і керованості в космічному польоті.

У петроградському рукописі О. Шаргей продовжує розпочату в Полтаві розробку космічної сонячної енергетики. Він пропонує тонкостінні дзеркала різної форми, які розгортаються в космосі поблизу космічного апарата, з приймачами концентрованого сонячного тепла, до яких підведені трубки з водою. У розжарених приймачах вода мала розщеплятися на кисень і водень, тобто паливо (окислювач і пальне) для ракетного двигуна. Розглядається конструкція дзркал і дається приблизна оцінка сили сонячного світла [див.: 4, с. 78].

У березні 1918 року, після підписання Брестського миру, Закавказький фронт, де воював О. Шаргей, перестав існувати, а демобілізований прапорщик пробирається в Київ до мачухи Олени Петрівни, у якої зберігались його рукописи. Шлях територією, де точилася громадянська війна і інтервенція, воювали дрібні й великі угруповання різного політичного спрямування, був нелегкий. У травні 1918 р. Олександр Шаргей знову в рідній Полтаві, яка окупована німцями. У багатющій бібліотеці свого товариша Миколи Скриньки в одному з старих номерів «Ниви» він знаходить нарис про ракету К .Е. Ціолковського, але «Вісника повітроплавання», на який було посилання в нарисі, ще довго не міг розшукати. У вже згадуваному листі-автобіографії до професора Риніна він пише: «Ця замітка, а також замітки про закордонні дослідження, які попадалися мені в періодичній пресі, дали поштовх до дальшої точнішої й докладнішої розробки теорії польоту, поштовх до переходу від загальних фізичних принципів до обмірковування технічної можливості реального використання їх» [3, с. 107].

У кінці червня 1918 року Олександр Шаргей уже в Києві, де, перечитавши рукопис, визначає недоліки та переваги його, приходить до висновку про необхідність написання досконалішої праці. До осені 1919 року він закінчує другий рукопис, який філософськи називає «Тим, хто буде читати, щоб будувати». Ця найбільш багатопланова робота Олександра Шаргея в 1938 році буде передана автором, разом з усім науковим архівом, на збереження відомому історикові авіації та космонавтики Б. М. Воробйову. Це 144 сторінки рукописного тексту, виконаного чорними чорнилами із 6 сторінками передмови і заголовку. Рукопис поділено на лаконічно названі розділи, є пояснювальні схеми і рисунки. Помітно, що рукопис готувався до опублікування, хоча вперше був опублікований лише в 1964 році.

У цій праці отримали подальший розвиток економічні способи вильоту «снаряда» із Землі, стабілізації його польоту за допомогою гіроскопів, управління «снарядом»; внесені пропозиції про багатоцільове використання сонячного тепла, концентрованого за допомогою легких, розгортуваних у космосі дзеркал (як для потреб міжпланетного корабля, так і для «земної» утилізації). Тут же автор висловлює думку про застосування дзеркал для «бездротового телеграфу», тобто випереджає ідею влаштування антен направленого прийому і випромінювання. Подальший розвиток отримують питання конструкції «снаряда» і його двигуна; пропонується використання шлюзу для сполучення з відкритим космосом і рекомендується «…виходити із камери снаряда… в більших чи менших подібностях водолазних костюмів, маючи при собі запаси повітря…», тобто висловлюється ідея космічного скафандра. Запропоноване найбезпечніше розміщення членів екіпажу «снаряда» при відльоті (коли діють великі прискорення) відносно напряму руху: розташування їх в індивідуальних «формах»-ложементах перпендикулярно до напряму руху. Ураховані ускладнення, які виникають під час польоту з великою швидкістю в атмосфері, і вказані способи боротьби з перегріванням «снаряда», використання атмосфери для «аеродинамічного спуску». У розділі «Теорія польотів» Олександр Шаргей геніально передбачив етапи розвитку космонавтики як наших днів, так і майбутнього. Найважливішим із них є запропонована вченим схема польоту із Землі до тіл Сонячної системи із застосуванням малого посадочно-злітного апарата, яку нині іменують «равликовою трасою Кондратюка» і яка сьогодні з успіхом освоєна [див.: 5].

Цінителі перших робіт дослідника Б.М. Воробйов і В. М. Тростников стверджували потім: «Поверхове знайомство з першою роботою 1916 року, модифікованою в 1919 році, показує, що молодий учений набагато випередив зарубіжних учених того часу, які працювали в галузі ракет і міжпланетних польотів, зробив новий крок у розвитку ракетної науки і техніки. Це дослідження, здійснене ніж пізніші перших роботи К. Е. Ціолковського, не дублює їх. Зроблене незалежно від них, воно утвердило остаточно і глибоко повний пріоритет російської наукової і інженерної думки в галузі космонавтики… Глибокий зміст цих рукописів і оригінальний метод дослідження, застосований у них, зробили для нас беззаперечним факт, що ми маємо справу з історичними документами, які повинні бути навіки вписані в славний літопис науки» [6, с. 222].

У цей час Україну роздирала на шматки громадянська війна. 30 серпня 1919 р. багатостраждальний Київ менш ніж на добу захопили війська Симона Петлюри, наступного дня до нього вступили з боєм денікінські війська, командувач яких оголосив мобілізацію всіх чоловіків до сорокарічного віку. Наказ про це з погрозою розстрілу за ухиляння від мобілізації був розклеєний на афішних тумбах столиці. Так реалії життя знову втрутилися в напружену роботу думки видатного вченого, якому доля готувала не одне тяжке випробування. Щоб не воювати в рядах білогвардійців, на шляху із Києва до Одеси він утікає з військового ешелону. Але, не маючи документів, протягом деякого часу вимушений жити у своїх знайомих на напівлегальному становищі.

У 1921 році мачуха О. Г. Шаргея Олена Петрівна Кареєва за допомогою своїх друзів роздобула посвідчення нещодавно померлого Юрія Васильовича Кондратюка, студента Київського університету, на три роки молодшого від Олександра, родом із Волині. Так аж до кінця своїх днів він жив під цим іменем і увійшов із ним до історії світової космонавтики. Лише кілька його близьких родичів і знайомих знали справжню історію перетворення О.Г. Шаргея Ю.В. Кондратюка, але зберігали цю таємницю аж до кінця 60-х – початку 70-х років, тобто до появи в американському журналі «Лайф» згадки про нього. Цей момент біографії був причиною постійного душевного неспокою самого вченого і, скоріше всього, завадив йому розкрити повністю всі його творчі здібності в улюбленій сфері діяльності – космонавтиці і не тільки в ній.

У голодні 1921–1923 роки Юрій Кондратюк працює в містечку Мала Виска Кіровоградської області кочегаром, помічником машиніста, робітником з ремонту двигуна, потім ще два роки механіком і електромонтером в агромайстернях місцевого цукрового заводу. Тут він створює третій варіант свого рукопису, який виконаний чорним чорнилом на 79 великих (357х223 мм) аркушах паперу. Цей рукопис строгіший за структурою і викладом, ніж, попередні. Залишені осторонь багато блискучих ідей, які безпосередньо до космічної теми не мали відношення. Широко застосоване математичне аргументування, написана низка нових розділів. Автор спробував надати рукопису форму і зміст близького до здійснення. Тому, зокрема, випущені розділи про застосування енергії Сонця і елементарних часток, використання гравітаційних полів і взаємних рухів небесних тіл під час польоту космічного корабля в міжпланетному просторі. Космічний апарат для польоту тут названо вже не снарядом, а ракетою.

Працюючи кочегаром на цукровому заводі, Кондратюк обслуговував котел № 16 фірми «Ферберн». Не сприймаючи рутинності праці, він і тут запроваджує нові оригінальні ідеї, що сприяють її полегшенню, наприклад, механічний спосіб очищення топок котлів від попелу, пневматичний спосіб очищення димоходів, інші раціоналізаторські пропозиції, які швидко звернули увагу товаришів, керівництва на винахідника.

Робота над космічною темою все одно продовжувалась, хоча й доводилося багато часу витрачати на обслуговування котлів, чергування , здобування засобів для життя, до умов якого геніальний учений був дуже невибагливий. Пізніше Ю. В. Кондратюк писав професору Риніну: «У 1925 році, коли робота вже підходила до кінця і коли вдалось, нарешті, розшукати «Вісник повітроплавання» за 1911 рік, я, хоча і був дещо розчарований тим, що основні положення відкриті мною повторно, але в той же час із задоволенням побачив, що не тільки повторив попереднє дослідження, хоча і іншими методами, але зробив також і нові важливі внески в теорію польоту». Назріла гостра необхідність опублікування багаторічних досліджень. У червні 1925 року Юрій Васильович Кондратюк пише до свого третього рукопису з умовною назвою «Про міжпланетні сполучення» передмову, у якій висловлює впевненість, що здійснення викладених ним ідей цілком можливе для нашої техніки і на той час після серії попередніх експериментів.

Звичайно, можна зараз, маючи багаторічний досвід освоєння космосу зауважити молодому ученому, що в нього був надмірний і необґрунтовано оптимістичний підхід до оцінювання можливостей утілення своїх ідей у практику. Але ж науково-філософська думка Кондратюка, яка поєднувала в собі нестримний політ фантазії з тверезим і точним аналізом висловлених ідей і шляхів їх реалізації, дозволяла йому більше зосереджувати всю силу свого передбачення на завоюванні міжпланетних просторів сонячної системи, а не наполягати на негайному вирішенні питання про організацію польоту до зоряних світів.

Уникаючи можливості розкриття свого справжнього імені, Юрій Кондратюк у жовтні 1925 року їде на Північний Кавказ, де працює на Криловському елеваторі Північно-Кавказької залізниці. Тут він закінчує рукопис своєї статті «Про міжпланетні сполучення», яку відсилає до Москви в Головне управління наукових, науково-художніх і музикальних закладів при Наркомпросвіті . Головнаука ухвалює видати статтю молодого вченого і доручає її редагування учневі М. Є. Жуковського В. П. Вєтчинкіну. Навесні 1926 року із Москви приходить відгук від В. П. Вєтчинкіна, який високо оцінює роботу Кондратюка і рекомендує її для негайного опублікування. Навіть те, що Кондратюку не вдалось ознайомитись із досягненнями зарубіжних учених і навіть із основними працями К. Е. Ціолковського, писав В. П. Вєтчинкін у відгуку, «...не завадило автору отримати результати, досягнуті всіма дослідниками міжпланетних просторів у сукупності... Обставини переконують у тому, що механік Ю. Кондратюк є крупним талантом типу К.Е. Ціолковського, О.Г. Уфімцева» [цит. за: 7, с. 22].

Улітку 1926 р. Ю. В. Кондратюк багато працює над обробкою і доведенням остаточного четвертого варіанта своєї статті, яку знову надсилає до Москви для опублікування. У жовтні цього ж року він переїздить на станцію Ельхотово, що в Північній Осетії, де працює старшим механіком на будівництві нового елеватора. Як завжди, захоплено включається в нову для себе справу – побудову залізобетонної споруди в рухомій опалубці, здійснює низку заходів для поліпшення енергоозброєння елеватора. Саме тут він зустрічається з керівником кущового об’єднання «Хлібопродукт» («Союзхліб») П.К. Горчаковим, якого вразила винятково талановита інженерна думка Юрія Кондратюка, уміння швидко орієнтуватися у складних виробничих умовах, глибинні знання, які дозволяли розв’язувати найскладніші завдання. Коли на початку 1927 року П. К. Горчакова перевели на керівну роботу до Західного Сибіру, він запрошує разом із собою і Ю. В. Кондратюка.

Юрій Васильович отримує призначення до м. Рубцовська (Алтайський край) техніком на будівництво елеватора. Одразу ж зарекомендував себе здібним, досвідченим спеціалістом, незабаром у його відання було передано будівництво елеваторів у Бійську, Поспілисі і Шипунові, а з серпня 1927 року він отримує призначення до Новосибірська на посаду техніка з механізації елеваторів і зерноскладів. Саме тут, у Новосибірську, у січні 1929 року на власні кошти тиражем 2000 екземплярів Ю. В. Кондратюк опубліковує головну книгу свого життя, якій судилося дійти до вдячних нащадків – «Завоювання міжпланетних просторів», – у якій він найповніше виклав дослідження з міжпланетних подорожей із усієї наявної на той час вітчизняної та іноземної літератури. Як писав у передмові до першого видання професор Вєтчинкін, у цій праці розв’язана ціла низка нових питань першорядної важливості, про які інші автори навіть не згадують, зокрема:

1. Кондратюк запропонував скористатися горінням різних речовин в озоні, а не в кисні, що підвищує теплоту горіння і зменшує дольову вагу палива.

2. Кондратюк першим увів поняття про пропорційний пасив, яке враховує вплив ваги баків для палива і кисню на загальну вагу ракети, і довів, що ракета, яка не скидає і не спалює своїх баків під час руху, вилетіти за межі земного тяжіння не зможе.

3. Кондратюк не тільки вказав на необхідність застосувати на ракеті крила, а й здійснив детальне дослідження, за яких умов крила будуть корисними, якими при цьому будуть кути нахилу траєкторій ракети до горизонту, визначив найвигіднішу реактивну силу ракети під час польоту у повітрі, яка виявляється приблизно рівною початковій вазі ракети.

4. Учений докладно розглянув питання про нагрівання ракети під час її руху в повітрі [див.: 3, с. 101].

У Сибіру смілива, оригінальна новаторська робота Юрія Васильовича Кондратюка доповнювалась адміністративними якостями П. К. Горчакова, який завдяки своєму організаторському хисту реалізовував багато інженерних ідей ученого. Не випадково в трьох із дев’яти патентів і авторських свідоцтв, низці статей і проектів Кондратюка як співавтор значиться П. К. Горчаков. Пояснюючи мотиви чергової зміни місця проживання і роботи вченого, А. Г. Раппопорт пише: «Якщо погортати підшивку газети «Красный Алтай» за 1927 рік, в очах зарябіє від заголовків: «Сибелеваторбуд – піонер у справі побудови в СРСР лінійних механізованих елеваторів», «Скоро розпочнеться побудова 4 елеваторів по 100 000 пудів», «Крупне елеваторне будівництво в Сибіру» тощо. Механізація, раціоналізація, велике будівництво – усе це було до душі Юрію Кондратюку. Незабаром йому доручають технічне керівництво будівництвом усіх хлібоприймальних сховищ Омської, Новосибірської областей і Алтайського краю. На початку 1928 року він подає заявку на винахід, який став відомим на всіх елеваторах як «ківш Кондратюка».

Як свідчать дані новосибірських дослідників і популяризаторів творчості Юрія Кондратюка, на той час зводились елеватори канадського типу, які вимагали величезної кількості шпал, гвіздків, тесаного лісу. Кондратюк запропонував будувати елеватори з рубаного лісу за принципом російської «избы», без жодного гвіздка. Цей проект схвалили, і такі споруди, які, до речі, набагато переважали за місткістю типові канадські, стали споруджувати в багатьох місцях. Наприклад, у місті Камінь-на-Обі споруджене цілісне, без жодного гвіздка, дерев’яне зерносховище, назване автором «мастодонтом» через зовнішню схожість (величезний зерносклад із галереєю-хоботом) на доісторичного мамонта, який присів на землю. Величезне зерносховище довжиною 60 м і шириною 32 м накрите дахом-шатром, який підтримується ажурним сплетенням ферм – унікальним витвором будівельного мистецтва. На вершині шатра, на 18-метровій висоті, як гребінь – транспортна галерея, яка, знижуючись, відходить далеко за межі споруди, аж до елеватора і відвантажувальної естакади – пристані на річці Обі. Симетричні ліва і права частини сховища, розділені транспортною галереєю, не мають силових зв’язків між собою, що забезпечувало свободу дій у ході їх експлуатації, дозволяло завантажувати зерно, як зручно, і не боятися за наслідки несиметричного заповнення ємностей, бо в міцнісному відношенні кон-срукції лівої і правої частин складу працювали цілком самостійно. Найбільше дерев’яне зерносховище у світі на 10 тисяч тонн – свідчення блискучого інженерного обдарування нашого видатного земляка. Коли взимку 1930 р. через льодохід вода стала загрожувати «мастодонту», Ю. В. Кондратюк швидко зробив необхідні математичні розрахунки, відповідно до яких у трьох місцях скопичення льоду заклали вибухівку, протягнули шнури. Після вибуху направленої дії небезпека затоплення інженерної споруди талими водами була ліквідована. За проектом і під безпосереднім керівництвом Юрія Кондратюка в 1930 році був також побудований незвичайний для Сибіру підвісний дерев’яний міст через річку Абу в місті Новокузнецьку [див.: 8].

У липні 1930 року через наклеп він разом із Горчаковим та іншими співробітниками був заарештований, обвинувачений у зловмисництві (мовляв, збудували зерносховище без жодного гвіздка з метою, щоб воно завалилося на шкоду Радянській владі) і засуджений на три роки таборів, а потім був висланий на будівництво заводу гірничого обладнання під Новосибірськом (нині авіаційне виробниче об’єднання імені В. П. Чкалова).

Працюючи на будівництві, Кондратюк разом із Горчаковим із залученням молодого новосибірського інженера М. В. Нікітіна бере участь у конкурсі, оголошеному Центральною енергетичною радою Наркомату важкої промисловості на кращий проект вітроелектростанції (ВЕС) потужністю 5-10 тис. кВт, яку пропонувалося побудувати в Криму на горі Ай-Петрі. У процесі роботи над проектом Юрій Васильович подав заявки на винаходи трубчастої шарнірно-зіпертої залізобетонної вежі, пристосування для встановлення вітродвигуна на вітер та передачі від вітродвигуна до генератора, на які пізніше отримав авторські свідоцтва. У 1932 році Ю.В.Кондратюк для роботи з вітроенергетики переводиться до Москви. До цього часу він уже має дев’ять патентів і авторських свідоцтв на винаходи.

Перший варіант ВЕС Кондратюка–Горчакова так описаний учасником проекту і учнем Кондратюка, молодим новосибірським інженером М. В. Нікітіним: «Вітроелектростанція Юрія Васильовича складалася із залізобетонного трубчастого стовбура, який конічною основою спирався на олійний підп’ятник. Стовбур мав висоту 150 м. На висоті 120 м. на стовбурі був зроблений консольний комір із залізобетону. По цьому коміру перекочувався поїзд із візків з вертикальними і горизонтальними колесами. На цьому поїзді лежали три нахилені розчалки, які утримували стовбур у вертикальному положенні, допускаючи його обертання навколо вертикальної осі, щоб повернути споруду за напрямом вітру. На вершині стовбура встановлене машинне приміщення з генератором і вітроколесом з чотирма лопатями діаметром 80 м» [цит. за: 9]. Найскладнішим у проекті був розрахунок залізобетонної вежі висотою 165 метрів. Цим розрахунком і займався М. В. Нікітін, майбутній автор Останкінської телевежі у Москві. Методикою розрахунку висотних споруд, за власним визнанням, він оволодів тільки тому, що брав участь у проектуванні вежі на Ай-Петрі [див.: 10].

У квітні 1933 року Центральна енергетична рада НКВП розглянула результати експертизи проектів могутніх вітросилових установок, поданих на конкурс, і визнала цілком гідними уваги і подальшої розробки проекти Українського НДІ промислової енергетики м. Харкова, а також інженерів Горчакова і Кондратюка, висловивши їм побажання, щоб обидві групи мали можливість творчо спілкуватися, консультуватися, колективно вирішувати складні питання, які неминуче виникатимуть у процесі проектування.

Кінцем квітня 1933 року датовані в спогадах провідних фахівців групи дослідження реактивних двигунів (ГДРД) М. І. Єфремова, Л. Е. Брюккера дві зустрічі Юрія Кондратюка із С. П. Корольовим, зініційовані В. П. Вєтчинкіним і І. О. Меркуловим. Ці зустрічі, за спогадами провідних інженерів, мали на меті залучення до роботи в ГДРД автора «Завоювання міжпланетних просторів». Юрій Васильович, зіславшись на необхідність роботи над проектом могутньої вітросилової установки, відмовився. Тільки зараз ми можемо висловлювати припущення, про те що відмова Ю. В. Кондратюка від надзвичайно цікавої пропозиції коренилася в його біографії, зміні прізвища, що неодмінно б виявилося під час заповнення багатосторінкових анкет та секретних допусків.

У Харкові науковий керівник вітроелектросекції «Б» Українського інституту променергетики Ю.В. Кондратюк зумів створити невеликий, але талановитий творчий колектив, який, відкинувши всі консервативні, але вкорінені у сфері вітротехніки рішення, до початку 1934 року закінчив технічний проект ВЕС. «Коли зараз ... згадуєш ту велику розрахунково-конструкторську роботу, яка була проведена... нашою невеликою групою, то просто дивуєшся, які свіжі голови були у нас тоді, з яким ентузіазмом ми працювали. Але особливо захоплюєшся талантом і енергією Юрія Васильовича..., який завжди вражав нас глибиною своїх знань у найрізноманітніших науках: математиці, фізиці, механіці, аеродинаміці, електротехніці, хімії, теорії пружності, будівельній справі. Він міцно засвоїв основні принципи кожної науки і вільно ними оперував. В той же час він не соромився визнати, якщо чогось не знав. Юрій Васильович... не боявся нових, на перший погляд цілком несподіваних шляхів..., уникав застосування в розрахунках готових формул і виводив їх самостійно, виходячи з основних наукових законів», – згадував Л. А. Ліфшиць, один зі співробітників харківської групи Кондратюка [11с.]. У 1936 році розпочалося будівництво вежі ВЕС. Але після лютого 1937 року (смерть С. Орджонікідзе) здійснення проекту КримВЕС було припинено.

Період творчих удач Ю.В.Кондратюка скінчився. У 1938 році ВАК СРСР відхилив клопотання кількох провідних учених про присвоєння йому наукового ступеня доктора технічних наук без захисту дисертації. З 1938 до 1941 року Проектно-експериментальна контора вітроелектростанцій (ПЕК ВЕС), де працював Ю. В. Кондратюк, розробила і передала у виробництво вітросилові установки для сільського господарства 2-Д-20 і 2-Д-30. У 1940–1941 році на полігоні біля селища Дружба на Ярославській залізниці ведеться будівництво ВЕС 2-Д-20, монтаж стенда для дослідження вітроустановок різних типів, інших об’єктів. Завершення цих робіт переривається 22 червня 1941 року...

5 липня 1941 року разом з іншими невійськовозобов’язаними співробітниками ПЕК ВЕС Ю. В. Кондратюк добровільно вступив до народного ополчення Москви. Рядовим телефоністом він брав участь у боях в районі м. Кірова Калузької (тоді Смоленської) області, обороняв рідне місто К. Е. Ціолковського Калугу, Малоярославець, воював під Тулою. Наприкінці лютого 1942 року командир відділення зв’язку Юрій Кондратюк загинув у невдалій Болховській наступальній операції під час захоплення плацдарму на західному березі р. Ока біля села Кривцово, забезпечуючи зв’язок східного берега з плацдармом [9, с. 349].

Висновки


Прямо опонуючи К. Ціолковському, Ю. Кондратюк так формулює своє розуміння практичного значення завоювання людиною космосу: «Без сумніву, ще довго вкладання засобів у покращення умов життя на нашій планеті буде рентабельнішим, ніж заснування колоній поза нею... Якраз у можливості в найближчому ж майбутньому почати по-справжньому господарювати на нашій планеті і треба бачити основне величезне значення для нас завойовування просторів Сонячної системи» [3, с. 8–9]. Увесь тернистий життєвий і науковий шлях Кондратюка-Шаргея став утіленням цієї «приземленої» космічної філософії – філософії, яка прагне максимального, але уникає утопізму; забезпечує практичний результат, удаючись до найсміливіших творчо-наукових пошуків; не зупиняється перед найскладнішими випробуваннями, без зайвого самозвеличення, тверезо, але цілком об’єктивно і з гідністю справжнього генія оцінює своє місце в історії.
^

Список літератури


  1. Даценко А. В. Я полечу туда... // Х.: Прапор, 1995.

  2. Кунцевич В. М. К 100-летию со дня рождения Ю. В. Кондратюка (А. И. Шаргея) // Проблемы управления и информатики. – 1997. – № 1.

  3. Кондратюк Ю.В. Про завойовування міжпланетних просторів. – К.: КМУЦА, 1996.

  4. Даценко А.В., Прищепа В.И. Юрий Васильевич Кондратюк. 1897–1942. – М., Наука, 1997.

  5. Кондратюк Ю. В. Тем, кто будет читать, чтобы строить // Пионеры ракетной техники: Кибальчич, Циолковский, Цандер, Кондратюк. – М., 1964.

  6. Воробьев Б.Н., Тростников В.Н. О неопубликованной работе Ю. В. Кондратюка «Тем, кто будет читать, чтобы строить» // Из истории ракетной техники. – М., 1964.

  7. Даценко А. В. Жизнь в творческом горении. – К., 1986.

  8. Раппопорт А. Человек, умевший дерзать (о Ю.В.Кондратюке). – Камень-на-Оби, 1986.

  9. Даценко А. В. Юрий Кондратюк (Александр Шаргей) – сын Украины, сын Полтавы. – Полтава, 2000.

  10. Никитин Н. В. Воспоминания о Ю. В. Кондратюке. – М., 1972.

  11. Лифшиц Л. А. Человек глубокой творческой мысли // Сибирские огни. – 1960. – № 3.



Г.Е. Аляев, Н.К. Кочерга.

^ «ТРАССА КОНДРАТЮКА»: ФИЛОСОФИЯ ПУТИ «ЧЕРЕЗ ТЕРНИИ К ЗВЁЗДАМ»

Предметом статьи является целостный анализ жизни и творчества выдающегося теоретика космонавтики, блестящего инженера и учёного Юрия Кондратюка (Александра Шаргея), чьё наследие имеет значение не только для практического освоения космоса, но и для философского осмысления этого шага человечества.


G. Alyaev, N. Kocherga

^ «KONDRATYUK’S LINE»: PHILOSOPHY OF THE WAY «PER ASPERA AD ASTRA»

The subject of this research is the complete analysis of the life and creative activity of the outstanding theoretician of cosmonautics, brilliant engineer and scientist Yuri Kondratyuk (Alexander Shargey), the heritage matters not only for a practical outer space exploration, but also for philosophical judgment of this step of mankind.


УДК 1 (091):477

^ Г.І. Волинка, д-р філос. наук, проф.,
заслужений діяч науки і техніки України

Н.Г. Мозгова, д-р. філос. наук, проф.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

Схожі:

Міністерство освіти І науки україни iconПоложення про нагородження нагрудним знаком "А. С. Макаренко" Міністерства освіти І науки України
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки україни iconПоложення про нагородження нагрудним знаком "Василь Сухомлинський" Міністерства освіти І науки України
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки україни iconПоложення про нагородження нагрудним знаком "Софія Русова" Міністерства освіти І науки України
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки україни iconРішення про нагородження Нагрудним знаком ухвалюється Колегією Міністерства освіти І науки України, затверджується наказом Міністра І публікується в газеті "Освіта України"
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки україни iconРішення про нагородження Нагрудним знаком ухвалюється Колегією Міністерства освіти І науки України, затверджується наказом Міністра І публікується в газеті "Освіта України"
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки україни iconРішення про нагородження Нагрудним знаком ухвалюється Колегією Міністерства освіти І науки України, затверджується наказом Міністра І публікується в газеті "Освіта України"
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги
Міністерства освіти і науки України від 17. 04. 2009 року №341 «Про затвердження Плану дій щодо вдосконалення викладання дисципліни...
Міністерство освіти І науки україни iconПоложення про нагородження нагрудним знаком "Петро Могила" Міністерства освіти І науки України
Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської І севастопольської міських...
Міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти і науки обласних, Київської і Севастопольської...
Міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти і науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти і науки обласних, Київської...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи