Мета курсу
Скачати 137.94 Kb.
|
|
ВСТУП Мета курсу Основні завдання дисципліни:
Предметом дисципліни є співвідношення повноважень органів державного управління і права самоврядування в органів державного управління і права самоврядування в діяльності колективних і державних сільськогосподарських підприємств, визначення рівня ефективності державно-правового регулювання та його подальше вдосконалення за умов ринкових економічних відносин в системі АПК. Аграрне право є галуззю права України, становить складову і невід'ємну частину правової системи України. Як галузь права воно характеризується власним предметом, принципами і методами правового регулювання. За допомогою аграрно-правових норм визначається правове становище всіх виробників сільськогосподарської продукції, регулюються їхня виробничо-господарська діяльність, суспільно-організаційні, майнові, управлінські, членські, трудові, соціальні, господарчо-договірні та інші аграрні відносини. Правові норми цієї галузі права залежно від особливостей предметів регулювання та правового забезпечення об'єднуються у відповідні правові інститути аграрного права. Ці норми в процесі виконання вимог закону і правозастосування зумовлюють виникнення, зміну або припинення аграрних правовідносин. Через систему аграрних правовідносин відбувається залучення правових норм, фінансового, земельного, адміністративного, цивільного, торговельно-підприємницького, трудового та інших галузей права. Таке поєднання норм ряду галузей права є закономірним правовим явищем, спрямованим на досягнення ефективного використання правових засобів регулювання специфічних аграрних відносин, реалізації правосуб'єктності учасників сільськогосподарського виробництва, правоохоронного і юридичного захисту їхніх майнових, земельних, трудових, аграрно-договірних, управлінських, соціальних та інших прав. Унаслідок вивчення дисципліни «Аграрне право» студенти набувають уміння:
Студент повинен знати:
^ Земельні спори - це спори, що виникають між громадянами чи юридичними особами з приводу володіння, користування чи розпорядження земельними ділянками. Вирішення земельних спорів, яке здійснюється компетентними органами держави, є одним із способів захисту прав та законних інтересів власників землі, землекористувачів, орендарів. Здебільшого спори виникають з приводу використання земельних ділянок. Предметом спору можуть бути також земельні інтереси громадян та юридичних осіб. Наприклад, відмову органу місцевого самоврядування надати земельну ділянку громадянин вправі оспорити в судовому порядку. Порядок вирішення земельних спорів регулюється Земельним кодексом України, який за підвідомчістю поділяє їх на такі, що підвідомчі: судам; органам місцевого самоврядування; органам виконавчої влади з земельних ресурсів. Тільки у судовому порядку вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. ^ вирішуються земельні спори у межах населених пунктів щодо: меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян; додержання громадянами правил добросусідства; спори щодо розмежування меж районів у містах. ^ вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів. Рішення органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів власники землі та землекористувачі можуть оскаржувати у судовому порядку. Порядок судового розгляду земельних спорів регулюється Цивільним процесуальним законодавством України. Земельне законодавство встановлює порядок розгляду спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Вони розглядаються за заявою однієї із сторін у місячний термін з дня її подання. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин. Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття і може бути оскаржене у судовому порядку. Рішення по земельних спорах (крім прийнятих у судовому порядку) вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання. Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення. Виконання рішення може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом. Питання для обговорення
^ Крім нормативно-правових актів національного права України, в деяких випадках джерелом її земельного законодавства є міжнародні договори з участю нашої країни. Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. А в ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» зазначено, що укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства України. Більше того, якщо міжнародним договором України, ратифікованим законом, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. За період після досягнення Україною незалежності Верховною Радою було підписано і ратифіковано ряд міжнародних договорів, які регулюють екологічні відносини у планетарному масштабі, в тому числі й відносини щодо охорони земель. До числа таких договорів належить Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовище існування водоплавних птахів, яка була підписана 2 лютого 1971 р. у м. Рамсар (Іран) і стала частиною екологічного законодавства України 29 жовтня 1996 р. Однак слід відмітити, що міжнародно-правовими угодами регулюються перш за все екологічні питання, які мають планетарний характер і які не можуть ефективно регулюватися лише законодавством однієї чи кількох країн. Тому питома вага міжнародно-правових угод, якими регулюються земельні відносини, є незначною. Питання для обговорення
^ Внутрішні аграрні правовідносини являють собою правовідносини, засновані на членстві в сільськогосподарському кооперативі, у родині, що веде селянське (фермерське) чи особисте підсобне господарство, а також на трудовому договорі в державній і іншій формах організації сільськогосподарського виробництва, що складаються з приводу організації використання землі, іншого майна і праці в процесі виробничо-господарської діяльності на цій землі. Внутрішні відносини між учасниками і товариством з обмеженою відповідальністю в цілому являють собою відносини по внесенню майнових внесків, а в акціонерному товаристві – по придбанню акцій. Аграрні відносини усередині сільськогосподарського підприємства виникають не тільки між підприємством і його чи членами працівниками, але також між підприємством і його структурними підрозділами, між підприємством і обличчями, що ведуть особисте підсобне господарство. По своєму змісті внутрішні аграрні правовідносини є сукупністю суб'єктивних взаємних прав і обов'язків їхніх учасників, реалізованих у ході ведення сільськогосподарського виробництва. Специфіка сільськогосподарської діяльності визначається в першу чергу особливостями використання землі і праці на ній, що спричиняє виділення з загальної гами правовідносин, насамперед земельних і трудових. Серед земельних відносин розрізняють відносини земельної власності і відносини в сфері використання землі. Останні у свою чергу поділяються на відносини сільськогосподарського і несільськогосподарського землекористування. При цьому до предмета аграрного права відносяться лише земельні відносини в сфері сільськогосподарського землекористування. Подальша класифікація земельних відносин визначається по суб'єктах сільськогосподарського землекористування. Трудові відносини за своїм характером і змісту можна підрозділити на наступні види: відносини в сфері організації праці; відносини по дотриманню дисципліни праці; відносини в області оплати праці; відносини в сфері охорони праці і дотримання техніки безпеки і виробничої санітарії. Усі ці відносини ґрунтуються або на трудовому договорі і регулюються нормами трудового права, або на членстві в сільськогосподарських кооперативах. Специфіка ж цих відносин визначається нормами аграрного права. Важливу роль у внутрішніх аграрних правовідносинах грають організаційно-управлінські відносини сільськогосподарських підприємств. З розширенням легальних організаційно-правових форм господарювання ці відносини наповняються новим змістом. Так, у залежності від обраної форми господарювання розмежовуються зміст і форми управлінських відносин. Згідно ст. 13 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» вищим органом керування кооперативом є загальні збори його членів. У кооперативі з числом не менш п'ятдесятьох членів може бути створена наглядацька рада, що здійснює контроль за діяльністю виконавчих органів кооперативу. Загальні принципи організації і керування іншими, крім сільськогосподарських кооперативів і селянських (фермерських) господарств, суб'єктами сільськогосподарського виробництва регламентуються Законами «Про господарчі товариства», «Про підприємства в Україні» і іншими законодавчими актами і статутом підприємства. Питання для обговорення
^ Зовнішні аграрні правовідносини являють собою визначену сукупність відносин сільськогосподарських підприємств, їхніх об'єднань і інших учасників сільськогосподарського виробництва між собою, а також з іншими підприємствами, організаціями, громадянами і відповідними державними органами керування. Зовнішні відносини сільськогосподарських підприємств і підприємців регулюються, насамперед, нормами традиційних галузей права – цивільного, земельного, адміністративного і фінансового, а узяті в сукупності, у комплексі і нормами аграрного права. Зовнішні аграрні відносини можуть бути розділені на: - відносини в сфері здійснення права власності спонукуваним і нерухомим майном, що належать учасникам сільськогосподарського виробництва; - договірні відносини; - податкові відносини; - деліктні відносини. Основну частину зовнішніх аграрних правовідносин складають відносини в сфері здійснення права власності. Власник за своїм розсудом може робити у відношенні приналежного йому майна будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству і не порушують права і законні інтереси інших облич. В умовах переходу до ринкових відносин значно зростає роль договірних відносин у сільському господарстві. До зовнішніх аграрних договірних відносин відносяться ті сільськогосподарські договори, що обумовлені специфікою сільського господарства і юридично відбивають і закріплюють її. Це – договір оренди землі, державної закупівлі і постачання сільськогосподарської продукції, на агрохімічне обслуговування, на використання меліоративних земель і інші. Велике значення має група податкових і прирівняних до них відносин, що по своїй природі носять владний-організаційний характер. До таким відносяться, наприклад, стягування плати за землю аграрних сільськогосподарських підприємств і підприємців у формах земельного чи податку орендної плати. Зовнішні деліктні майнові правовідносини сільськогосподарських підприємств і інших учасників сільськогосподарського виробництва виникають у зв'язку з заподіянням їм збитку третіми обличчями. Вони являють собою звичайні цивільно-правові відносини, і відповідальність тут настає на основі загальних норм цивільного законодавства про відшкодування заподіяної шкоди. Питання для обговорення
^ Поряд із правом власності на землю повноваження щодо володіння і користування земельними ділянками можуть базуватися і на інших правових засадах. До них відноситься і право користування землею. Право користування землею є похідним від права власності на землю. При передачі земельної ділянки у користування відбувається перехід частини правомочностей власника ділянки до землекористувача. Земельний кодекс України передбачає право постійного користування земельною ділянкою і право оренди земельної ділянки, як заснованого на договорі платного строкового (тимчасового) користування. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває у державній та комунальній власності без встановленого строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності. Земельне законодавство закріплює права та обов'язки землекористувачів. Права землекористувачів: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі та споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку. встановленому законом. Обов’язки землекористувачів: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Земельне законодавство України допускає і право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою - право земельного сервітуту. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Вони встановлюються за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, як право: проходу та проїзду на велосипеді; проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; прогону худоби по наявному шляху; прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій і т.п. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, до іншої особи. Питання для обговорення
|
Схожі:
 | Зміст курсу Пояснювальна записка Мета курсу Мета курсу: ознайомлення студентів із закономірностями розвитку науки, із особливостями організації психолого-педагогічних досліджень,... | | Зміст курсу Мета курсу Мета курсу: оволодіння студентами ґрунтовними знаннями дидактикивищої школи, професійними особливостями викладання дисциплін педагогічного... |
| Зміст курсу Мета курсу Мета курсу: оволодіння студентами ґрунтовними знаннями дидактики вищої школи, професійними особливостями викладання дисциплін педагогічного... | | Зміст курсу Мета курсу Мета курсу: оволодіння студентами ґрунтовними знаннями дидактики вищої школи, професійними особливостями викладання дисциплін педагогічного... |
| Математика Мета курсу Мета курсу– ознайомити студентів з програмою з математики для спеціальності 010102. Початкове навчання”, яка є теоретичною основою... | | Пояснювальна записка Мета курсу Мета курсу: ознайомлення студентів із закономірностями розвитку науки, із особливостями організації психолого-педагогічних досліджень,... |
| Пояснювальна записка мета курсу Мета курсу: оволодіння майбутніми вчителями початкової школи методикою застосування сучасних навчальних технологій навчання музичного... | | Пояснювальна записка Мета курсу Вивчення педагогіки починається з курсу “Загальні основи педагогіки”, мета якого – опанування студентами основами педагогічних знань... |
| Пояснювальна записка Мета курсу Мета курсу: оволодіння студентами ґрунтовними знаннями теорії виховання вищої школи, професійними особливостями викладання дисциплін... | | Пояснювальна записка Мета курсу Мета курсу: оволодіння студентами ґрунтовними знаннями теорії виховання вищої школи, професійними особливостями викладання дисциплін... |
| 3,4 курси Зміст курсу Мета Мета курсу передбачає формування комунікативної компетенції у сферах ситуативного та професійного спілкування в усній та письмових... |