І. В. Шерешевського «основи цивільного законодавства СРСР 1961 року» та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства україни icon

І. В. Шерешевського «основи цивільного законодавства СРСР 1961 року» та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства україни




НазваІ. В. Шерешевського «основи цивільного законодавства СРСР 1961 року» та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства україни
Сторінка1/11
Дата13.09.2012
Розмір2.49 Mb.
ТипЗакон
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»


ПІВДЕННИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР НАЦІОНАЛЬНОЇ АКДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ


ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ УЖГОРОДСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ


ЦИВІЛІСТИЧНІ ЧИТАННЯ ПРИСВЯЧЕНІ ПАМ’ЯТІ

І.В. ШЕРЕШЕВСЬКОГО


«ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА СРСР 1961 РОКУ» ТА ЇХ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОГО ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ


(до 50 річчя прийняття «Основи цивільного законодавства СРСР 1961 року»)


9 грудня 2011 року


м. Одеса



Москалюк В.Ю. та ін. / За ред. Жилінкової І.В., Д\'ячкова Н.А., Антошкіна В.К., Жилінкова І.В. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар – К., 2008. – С. 855 36

к.ю.н., доцент кафедри цивільного права 44

Національного університету 44

«одеська юридична академія» 44

^ ІНСТИТУТ ЗАКОННОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА: ІДЕЇ РИМСЬКОГО ПРАВА ТА СУЧАСНЕ ВТІЛЕННЯ 193

СЕКЦІЯ 1 «РИМСЬКЕ ПРАВО»


Достдар Р. М.,

к.ю.н., доцент кафедри цивільно-правових дисциплін

Миколаївськго комплексу Національного університету

«Одеська юридична академія»

^ ЗАРУЧИНИ ЗА ВІЗАНТІЙСЬКОЮ ЕКЛОГОЮ

Досліджуючи візантійський правовий спадок в правових системах, які існували на території сучасної України, слід зазначити, що деякі збірники візантійського права набирали в Русі чинності без змін, інші були пристосовані до місцевих звичаїв або ж помітно впливали на норми звичаєвого права, тому дослідження цих законодавчих пам'ятників є актуальним і сьогодні з позиції дослідження рецепції права.

Сучасні дослідники по-різному оцінюють ступінь новизни й оригінальності законодавчих постанов Еклоги. Одні схильні бачити в ній лише коротку збірку законів, виданих раніше Юстиніаном і його послідовниками (тобто збірник, що не опублікував нічого нового). Інші справедливо вважають, що деякі з її законоположень були уперше введені в життя виданням цієї короткої законодавчої збірки. Еклога, цілком ймовірно, відповідала потребам того часу. У всякому разі, творцям вдалося створити такий законодавчий збірник, який одержав велику популярність навіть тоді, коли його формальна дія була припинена. Про те ж свідчить широке використання Еклоги в наступних законодавчих збірниках як самої Візантії, так і інших країн. Так, Еклога була не тільки повністю перекладена на слов'янську мову, але й послужила найважливішим джерелом для найдавніших слов'янських законодавств і законодавчих збірок інших держав.

Вивчення і дослідження візантійського законодавства, у тому числі й Еклоги, почалося ще наприкінці XVI ст. Цікаво зазначити, що всі дослідники незалежно від погляду на ступінь оригінальності законоположень Еклоги згодні в тому, що ті нові тенденції, що одержали свій розвиток у посткласичному праві після III ст. н.е. і особливо в законодавстві Юстиніана, не тільки залишилися в силі в Еклозі, але й були розвинуті в ній далі (або були розвинуті в тих законах, що нам відомі за посередництвом Еклоги), так як вона містить у собі ряд норм, що значно відрізняються від класичного римського права. Докладний аналіз усіх положень Еклоги свого часу був уже зроблений деякими дослідниками – В.А. Азаревичем, О.Е. Ліпшиц, Я.Н. Щаповим та ін..

Перші титули Еклоги присвячені шлюбно-сімейним відносинам і спадкуванню, варто думати, що саме ці відносини мали для візантійців у той час найбільше життєве значення. Збірка містила ряд новацій, що відрізняли Еклогу від більш раннього візантійського законодавства, а саме від Зводу Юстиніана.

У класичному римському праві обіцянка майбутнього вступу в шлюб не потребувала якихось урочистих форм і не створювала юридичних зобов'язань, що випливали з цієї обіцянки. Зовсім інакшою справа була у візантійському праві. Заручення було актом, що здійснювався у формах, передбачених законом. У візантійському праві вже із самого початку помітна зростаюча тенденція розглядати заручення як угоду, що є законною підготовчою стадією до шлюбу. Розірвання подібної угоди допускалося тільки за серйозними мотивами зі сплатою неустойки стороною, яка порушила угоду. За Еклогою старі форми заручення поєдналися з новими. Завдаток, що служив забезпеченням майбутнього укладання шлюбу, та інші форми, пов'язані зі зміною правил про заручення, об'єдналися з неформальними моментами угоди.

У більш пізньому візантійському праві вбачаємо прагнення ототожнювати заручення з юридичним договором, що допускає юридичну відповідальність заручених у випадку порушення угоди.

За Еклогою, як і за законодавством Юстиніана заручення передбачає наявність згоди осіб, які заручаються, та їхніх батьків. Можливі були будь-які форми укладання подібної угоди: як письмові так і усні. До укладання угоди про заручення не допускалися особи, уже пов'язані подібними зобов'язаннями, тобто такі, що уклали колись угоду про заручення з дачею завдатку або предшлюбного дарунка або шляхом складання письмового договору. З цього випливає, що за Еклогою заручення розглядалося як формальне зобов'язання з точно передбаченим порядком його здійснення.

У цьому розумінні Еклога лише розвиває далі ті установки, що були вироблені вже в перший період розвитку візантійського права. Законоположення Еклоги з питання про заручення повторюються й у її наступних обробках – Приватній Еклозі й Еклозі, зміненої за Прохіроном.

З властивим Еклозі лаконізмом автори вносять ряд істотних змін у раніше діюче законодавство, розвиваючи головним чином ту його частину, що була спрямована на зміцнення родини. Шлюб за Еклогою являє собою союз чоловіка і жінки, що користуються рівними правами, без збереження всякої тіні існуючої колись, за античної епохи, влади батька, як глави фамілії над її членами. На відміну від римського класичного права, де з кінця республіки типовою формою шлюбу став matrimonium sine manu, за суттю справи близький до конкубінату, для Еклоги характерні інші форми шлюбу. В Еклозі згадується церковне благословення, але вона не вважає його ще обов'язковим; подальший крок у цьому напрямку буде зроблений пізніше імператором Львом Мудрим, який наказав укладати шлюб не інакше, як з церковним благословенням.

Спочатку у Візантії навіть при введенні християнського обряду одруження, юридична сутність шлюбу як вільної угоди сторін не була глибоко порушеною. Лише поступово до VI ст. склалося нове уявлення про формально укладений юридично законний договір про шлюб. Це нове уявлення відображало вплив на шлюб звичаїв східних провінцій, що мали поширення у поглядах церкви та церковного права.

Таким чином, Еклога розглядала заручини як угоду, що є законною підготовчою стадією до шлюбу. Розірвання подібної угоди допускалося тільки за серйозних мотивів із сплатою неустойки стороною, яка порушила угоду. За Еклогою старі форми заручення поєдналися з новими. Завдаток, що служив забезпеченням майбутнього укладання шлюбу, та інші форми, пов'язані зі зміною правил про заручення, об'єдналися з неформальними моментами угоди. За Еклогою, як і за законодавством Юстиніана, заручини передбачають наявність згоди осіб, які заручаються, та їхніх батьків. Можливі були будь-які форми укладання подібної угоди. За Еклогою заручення розглядалося як формальне зобов'язання з точно передбаченим порядком його здійснення. У цьому розумінні Еклога лише розвиває далі ті установки, що були вироблені вже в перший період розвитку візантійського права.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Харитонов Є.О. Новий Сімейний кодекс України: перехрестя правових традицій // Юридична Україна, 2003. - №1. – С.54 – 55.

  2. Черноусов Е.К. К вопросу о влиянии византийского права на древнейшее русское. – Юрьев, 1916.

  3. Щапов Я.Н. Византийское и южнославянское правовое наследие на Руси в XI – XIII в.в. – М.: Наука, 1978.

  4. Эклога. Византийский законодательный свод VIII в., ком. и ввод. слово Е.Э.Липшиц. – М.: Наука, 1965.

Лозінська С. В.

кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри цивільного права та процесу

Хмельницького університету управління та права, м. Хмельницький

^ ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ СТАРОДАВНІХ ДЕРЖАВ

Особливість ініціативи європейської інтеграції полягає у тому, що вона, як в минулому, так і зараз, зберігає здатність до саморозвитку, має власну правову систему, яка є основним знаряддям впровадження змін. Цей процес у повній мірі можна вважати історичним, так як складається він з низки чергових кількісних та якісних етапів свого розвитку. Прикладом якісних змін може бути шлях, прокладений від заснування Європейського співтовариства вугілля та сталі до появи Європейського Союзу. Кількісні зміни сталися у процесі поступового розширення ЄС, починаючи від 6 держав-засновниць і завершуючи на даний час участю 27 держав-членів, при чому процес не є завершеним і є відкритим для інших держав, у тому числі і для України.

Не викликає сумніву, що часткове зародження процесів інтеграції вже спостерігалося на момент появи національних держав, які виникли внаслідок об’єднання племен. Це не вважалося єдиним шляхом державотворення , і не завжди цей процес об’єднання був добровільним, досить часто набував форми нав’язування центральної влади в більшій чи меншій мірі підпорядкованим племенам.

Подібним чином виглядає процес формування імперій. В період з ІІІ - І ст. до н.е. на території Месопотамії відомо кілька випадків утворення держави, до складу якої входили різні етнічні народності, що були об’єднанні в результаті завоювань.

Дещо інший тип інтеграції мав місце в історії Стародавніх Греції та Риму. Традиційним для Стародавньої Греції було самостійне функціонування міст-держав (полісів), яких об’єднувало спільність мови, походження, культури, але виокремленими рисами їх була незалежність, різноманіття шляхів розвитку, що згодом безпосередньо вплинуло на великі досягнення у сфері культури, особливо у філософії. [1, с.375] Лише зовнішня загроза війни із персами заохочувала до співпраці між ними. Згодом прийшов період суперництва та гегемонії.

Особливої уваги заслуговують завоювання Олександра Великого, здобутки якого відіграли певну роль в історії інтеграційних процесів. Символічною подією було ставлення до переможених персів: замість тлумачення їх статусу як невільників, в певному обсязі визнав їх рівність, цим самим заклавши засади інтеграції між переможцем і переможеними. Створена ним імперія мала світове значення (згідно тогочасних міркувань) в межах якої кожна давніша самостійна держава мала подібний статус.

Крім рівності, іншим фактором єдності імперії була грецька культура (панеленізм). Ця ж ідея згодом продовжувалася Стародавнім Римом, як багатоплемінною, багатонаціональною державою Imperium Romanum, що запровадила на шість століть Pax Romana. [1, с.375] Підставою єдності у Римі насамперед було право, а згодом, починаючи із третього століття – християнство. Отже, грецька філософія, римське право та християнство стали з того часу стовпами єдності цивілізації і особливістю Європи як східної так і західної аж до теперішнього часу.

Феномен унікальності Європи полягає в тому, що вона складається з кількох історичних "пластів", гармонійно поєднаних один з одним. По-перше, це є грецьке розуміння демократії і громадянства; по-друге – римське право (яке закріпило появу права приватної власності) та засади вправного управління; по-третє – християнство із центральним розумінням поняття Бога як любові; по-четверте – плюралізм та різноманіття держав і національних культур; по-п’яте – становлення сучасної держави права та відкритим суспільством. [2, с.69]

Деякі західні науковці зазначають, що початок становлення Європи виглядав досить незвично, зокрема епоха її "творення" на практиці тривала ціле тисячоліття "від занепаду Риму до занепаду Константинополя". [3, с.89] В цей період на залишках грецької та римської культур племена варварів поступово приймали християнство й утворювали з іншими народностями, які пережили різні навали, нову соціально-економічну систему – феодалізм і однорідну духовну культуру.

Залишки античної цивілізації на теренах Середземномор’я (Рим, Константинополь, Олександрія, Дамаск, Антіохія, Афіни) згодом поступилися новоутвореним європейським центрам, провідними серед яких були: Париж, Венеція, Генуя, Лісабон, Амстердам, Гамбург, Прага, Лондон.

З’явилися зародки національних держав – франків у Галії, Англо-Санксонії, Іспанії, Португалії, Данії, Швеції, Угорщини, Чехії, Польщі, Київської Русі. У цей період в Європі утверджувало свої позиції християнство, домінували династичні держави, формувалася культура, із Німеччини поширилася друкарська справа на східні (Чехія, Польща) та західні держави (Франція, Англія, Іспанія).

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Korab K. Unia Europejska jako czynnik regionalizacji świata. // Університетські наукові записки, 2007. - №2(22). – с.374-385.

  2. Roszkowski W. Przesłość i przyszłość Europy. // Międzynarodowy Przegląd Polityczny, 2003.- №3. - с.69-74.

  3. Christopher Dawson. Tworzenie się Europy. – Warszawa, 1961.



СЕКЦІЯ 2

^ «СУЧАСНЕ ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО ТА ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС»

Харитонов Є.О.

завідуючий кафедри цивільного права

Національного університету

«Одеська юридична академія»

доктор юридичних наук, професор


ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА СРСР 1991 ТА 1961 рр.: ВІД ЗАКОНУ ПЛАНОВОГО СОЦІАЛІЗМУ ДО ОСНОВ ЗАКОНОДАВСТВА ДОБИ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКУ


Основи цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік були прийняті 8 грудня 1961 р. Таким чином, на початку грудня 2011 р. маємо нагоду відзначити їх ювілей. Разом із тим, 31 травня 2011 р. виповнилося 20 років від дня прийняття наступних (і останніх) Основ цивільного законодавства Союзу РСР та республік.

Отже, що об’єднує і що відрізняє згадані законодавчі акти з майже однаковою назвою і різними долями: першим судилося бути чинними тридцять років, інші - у більшості колишніх союзних республік колишнього СРСР (у тому числі, й в Україні) навіть не встигли набрати чинності.

Для з’ясування цього питання, пригадаємо у який час приймалися ті та інші Основи цивільного законодавства, а також торкнемося питань їх структури та основного змісту.

Передусім,варто зазначити, що Основи 1961 р. приймалися у «період розгорнутого будівництва комунізму», будучи при цьому розраховані на регулювання майнових відносин в умовах планового соціалістичного господарства. У кінцевому підсумку саме це зумовило їхню структуру, основні інститути та зміст норм.

У загальних положеннях привертає ува­гу те, що поряд з лібералізацією деяких норм окремі обмеження було посилено. Так, ст. 5 більш жорстко регламентувала наслідки зловживання правом, встановлюючи, що цивільні права охо­роняються законом лише у тих випадках, коли вони здійснюються у відповідності з їхнім призначенням у соціалістичному суспільстві у період будівництва комунізму. При цьому від громадян та органі­зацій вимагалось не лише дотримання закону, але й повага до пра­вил соціалістичного співжиття та моральних принципів суспільства, що будує комунізм.

Розділ «Право власності» у цілому був характерним для законодавства країни, що «побудувала соціалізм та перейшла до поступового будівництва комуністичного суспільства».[1, c. 25] По-перше, право власності закріплене як єдине, що збереглося в радянському цивільному праві, речове право. По-друге, в зв'язку із прийняттям нової Конституції СРСР відбулись зміни у класифікації форм власності. Відтак визнаються лише соціалістична та особиста власність громадян на майно, призначене для задоволен­ня їхніх матеріальних та культурних потреб (ст.ст. 87, 88).

Оцінюючи зміст норм зобов'язального права в Основах цілому, можна зробити висновок, що у цілому він був досить традиційним для радянського законодавства того періоду, де знаходило відображення посилення публічно-правових засад в регулюванні торгового обігу .

Варто також згадати про те, що в Основах цивільного законодавства були розділи, присвячені авторському праву, праву на відкриття та винахідницькому праву, котрі раніше складали сферу особливого правового регулю­вання («Основи авторського права» від 16 трав­ня 1928 р. [2] та ін.). Виокремлення цих норм у спеціальні розділи озна­чало дальший відхід від пандектної системи цивільного права, що було цілком логічним результатом не лише спроби формування власної оригінальної системи радянського цивільного права, але й розвитку концепції цивільного права взагалі .

Щодо регулювання спадкових відносин спостерігалася цікава тенденція: якщо в регулюванні речових прав та зобов'язань радянські цивільні кодекси 20-х рр. були кроком «від римського та буржуаз­ного цивільного права», то спадкування, навпаки, за низкою парамет­рів наблизилось до останніх.

Якщо прийняти за істину панівну на той час тезу про адекватність правового регулювання існуючим виробничим відносинам, а також світогляду даного суспільства, то, припускаючи, що Радянська держава у 60–70–х роках офіційно вступила у фазу свого розквіту –, «зрілого соціалізму»,то можна було припустити, що тогочасному цивільному законодавству судилося довге життя.

Однак у другій половині 70–х років в СРСР почались збої у народному господарстві, гальмування та стагнаційні явища у економіці все відчутніше впливали на інші сфери суспільства. [3, c. 13-20] Крім того, наприкінці 60–х – на початку 70–х років почалась криза комуністич­ного світогляду, що привело до формування ідеології так званого «єврокомунізму». У сукупності це зумовило «перебудову» – нову економічну та соціальну політику, яка мала метою покращити ситуацію в країні, використовуючи можливості існуючої суспільної системи, для чого потрібно було «відшукувати більш ефективні форми соціалістичної власності і організації господарства».

Зазначена політика потребувала не лише організаційних змін у системі господарства, але й відповідного законодавчого забезпечення.. В результаті на підґрунті відповідних теоретичних розвідок щодо можливості реанімації в СРСР ринкових відносин, на принципово новому підґрунті [4, c. 10-29] було зроблено спробу створити нові Основи цивільного законодавства, необхідність прийняття котрих стала очевидною після того, як наприкінці 80–х років виявилась недостатність законодавчих зусиль перебудовчого періоду (законів СРСР про підприємство, про власність, про кооперацію, оренду та орендні відносини та ін.)

Детальна характеристика Основ та аналіз їхнього змісту виходять за межі цієї публікації, але слід відзначити їхню «ринкову», «приватноправову спрямованість», спробу рецепції засад римського приватного права, що проявляється у структурі, визначенні принципових підходів, визнанні суверенітету особи, поновленні деяких інститутів, свого часу відкинутих радянської цивілістичною доктриною.

Виходячи з того, що Основи цивільного законодавства Союзу РСР та республік 1991 року (далі «Основи 1991 р.») можуть слугувати предметом самостійного дослідження, далі назву тут лише найбільш характерні їхні риси та новели порівняно із Основами цивільного законодавства 1961 р.

Структура Основ 1991 р. виглядає таким чином: загальні положення; право власності та інші речові права; зобов’язальне право; авторське право; право на винаходи та інші результати творчості, що використовуються у виробництві; спадкове право; правоздатність іноземних громадян і юридичних осіб, застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів. Від Основ цивільного законодавства 1961 р. вони структурно відрізняються відсутністю Преамбули, яка мала виражений ідеологічний характер; поділом І розділу «Загальні положення на глави (1.Основні положення, 2. Суб’єкти цивільного права, 3. Угоди, 4. Цінні папери, 4. Обрахування строків позовної давності); наявністю норм, присвячених іншим (крім права власності) речовим правам; відсутністю окремого розділу, присвяченого праву на відкриття, з одночасним розширенням кола результатів творчості, яким надається правовий захист; наявністю норм, котрими регулюються питання визначення правоздатності іноземних громадян і юридичних осіб.

Низка істотних новел з’явилася в регулюванні окремих видів цивільних відносин. Зокрема, варто відзначити розширення можливостей громадян та юридичних осіб у здійсненні ними цивільних прав, а також врегулювання низки колізійних питань здійснення цивільних прав та використання останніх підприємцями з метою обмеження конкуренції (ст. 5). Обидва згаданих законодавчих рішення мали принципове значення, оскільки відображали тенденції до забезпечення реалізації учасниками цивільних відносин їх прав, у томі числі, у галузі підприємництва.

Відображаючи реалії цивільного обігу, коло учасників якого значно розширилося завдяки легалізації комерційної діяльності, Основи давали законодавче визначення та ознаки комерційних та некомерційних організацій, господарських товариств, виробничих кооперативів, орендних та колективних підприємств, державних та інших підприємств, основних на праві повного господарського відання, господарських об’єднань (ст. 18-23). Вперше був чітко визначений статус держави як учасниці цивільно-правових відносин, котра приймає в них участь на тих самих засадах, що й інші їхні учасники (ст. 25).

Новелою Основ цивільного законодавства була також глава 4 «Цінні папери», яка містила визначення їх поняття, а також характеристики окремих видів цінних паперів – як тих, що були добре відомі практиці цивільного обігу в СРСР, так і тих, які набули значення у період «перебудови» (ст. 31-38).

Істотно оновленою була концепція регулювання речових прав. Хоча радянські законодавці виявилися ще не готовими до того, щоб повню мірою «реабілітувати право приватної власності, однак до такого рішення був зроблений принципово важливий крок: законодавчо було закріплено, що майно може знаходитися у власності громадян, юридичних осіб, держави при тому, що права усіх власників захищаються рівною мірою (ст. 44, 51-53). В Основах також згадувалися інші речові права (право повного господарського відання, право оперативного управління, право довічного володіння тощо), а також визначалися засади захисту права власності та інших речових прав (ст. 47-4, 54-55). Методологічно і практично важливою новелою цивільного законодавства було передбачене ст. 56 Основ положення щодо недійсності актів органів державного управління та органів місцевої влади, якими порушуються права власника.

На тлі досить традиційних положень розділу «Зобов’язальне право» виділяються норми, присвячені регулюванню відносин господарського обігу в умовах ринку: договору на постачання енергетичними та іншими ресурсами, договору оренди (у тому числі з правом викупу орендованого майна), договорам банківського рахунку та банківського внеску, договору банківського кредиту тощо. Поміж норм зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, вперше з’явилася норма, яка закріплювала право громадянина на відшкодування моральної шкоди (ст. 131).

У кінцевому підсумку головні риси концепції Основ цивільного законодавства 1991 р., як на мою думку, виглядають таким чином. 1. Цивільне законодавство розглядається як таке, що за своєю сутністю є приватним правом, яке має регулювати всі відносини за участю приватної особи – як майнові, так і немайнові. 2. «Приватна особа» є центральної фігурою цивільних відносин, на захист прав якої спрямовані всі інститути. цивільного законодавства. 3. Усі учасники цивільних відносин є рівними у цих відносинах. 4. При регулюванні цивільних відносин можуть використовуватися як приватноправові, так і публічно-правові засоби. 5. При визначенні засобів цивільно–правового регулювання перевага надається договорам перед актами законодавства.

Ці принципові засади пізніше знайшли відображення і при оновленні концепції сучасного цивільного права в країнах, що утворилися на пострадянському просторі.

Оскільки в грудні 1991 р. СРСР припинив своє існування, частково перетворившись на СНД, надання чинності Основам залежало від доброї волі колишніх союзних республік. Наприклад, у Російській Федерації Основи цивільного законодавства 1991 року було введено в дію Постановою Верховної Ради від 14 липня 1992 року «Про регулювання цивільних відносин в період проведення економічної реформи». Вони діяли в Російській Федерації до прийняття поетапно ЦК РФ.

Україна цим шляхом не пішла, тому зазначені Основи в нашій країні так і не набули чинності. Натомість почалася розробка концепції розвитку цивільного законодавства України, в ос­нову якої було покладено нові уявлення про право, що ґрунтувались на ідеях громадянського суспільства та правової держави, включаючи ті, що вже частково були апробовані у Основах цивільного законодавства 1991 р.

Література:


  1. Седугин П.И. Вопросы права собственности в новых гражданских кодексах союзних республик // Материалы науч. конф.: Новые гражданские и гражданско-процессуальные кодексы союзных республик. - М., 1965. - С. 25.

  2. СЗ СССР. - 1928. - № 27. - Ст. 246.

  3. Горбачев М.С. Перестройка и новое мышление для нашей страны и для всего мира. - М.: Политиздат, 1988. - С. 13-20.

  4. Садиков.О.Н. Принципы нового гражданского законодательства СССР // Сов. государство и право. – 1991. – № 10. – С. 20–29.


Харитонова О.І.,

кавідуюча кафедри права інтелектуальної

власності та корпоративного права

Національного університету

«Одеська юридична академія»

доктор юридичних наук, професор

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

І. В. Шерешевського «основи цивільного законодавства СРСР 1961 року» та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства україни iconТема Регулятори цивільних відносин. Джерела правового регулювання цивільних відносин Поняття та структура цивільного законодавства Дія актів цивільного законодавства Застосування актів цивільного законодавства 1
Під джерелами правового регулювання цивільних відносин розуміються зовнішні форми виразу цивільно-правових норм. В теорії права прийнято...
І. В. Шерешевського «основи цивільного законодавства СРСР 1961 року» та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства україни iconЗатверджено Вченою радою економіко-правового факультету протокол №4 від 23. 12. 2011 р. Голова Вченої ради
Окр молодшого спеціаліста з основ теорії права І держави, конституційного законодавства, судової системи, правоохоронних органів...
І. В. Шерешевського «основи цивільного законодавства СРСР 1961 року» та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства україни iconРішення про обмеження дієздатності? Чи можна поновити обсяг дієздатності І в якому порядку це відбувається?
Джерела цивільного права. Загальна характеристика цивільного законодавства України. Цивільний кодекс України
І. В. Шерешевського «основи цивільного законодавства СРСР 1961 року» та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства україни iconРішення про обмеження дієздатності? Чи можна поновити обсяг дієздатності і в якому порядку це відбувається?
Джерела цивільного права. Загальна характеристика цивільного законодавства України. Цивільний кодекс України
І. В. Шерешевського «основи цивільного законодавства СРСР 1961 року» та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства україни iconОснови цивільного права України 10. 1 Цивільне право як самостійна галузь права
Поняття “цивільне право” може вживатися в кількох значеннях: галузь права, система законодавства, частина науки про право, навчальна...
І. В. Шерешевського «основи цивільного законодавства СРСР 1961 року» та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства україни iconПитання для підсумкового контролю
Роль судової та арбітражної практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства
І. В. Шерешевського «основи цивільного законодавства СРСР 1961 року» та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства україни iconПротокол №9 юридичний факультет
Цивільне право як галузь приватного права. Предмет цивільного права. Метод цивільно-правового регулювання. Принципи цивільного права....
І. В. Шерешевського «основи цивільного законодавства СРСР 1961 року» та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства україни iconПро основні заходи цивільного захисту на 2011 рік
«Про затвердження плану основних заходів цивільного захисту на 2011 рік» та актів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України...
І. В. Шерешевського «основи цивільного законодавства СРСР 1961 року» та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства україни iconПрограма фахового вступного випробовування для здобуття освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліст, магістр з навчальної дисципліни «Цивільне право України»
Цивільне право як галузь приватного права. Предмет цивільного права. Метод цивільно-правового регулювання. Принципи цивільного права....
І. В. Шерешевського «основи цивільного законодавства СРСР 1961 року» та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства україни iconБібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ 0542-33-10-39 library sumdu edu
Про наукову І науково-технічну діяльність : Закон України від 13 грудня 1991 р. №1977-xii (витяг) / Україна. Закони // Бюлетень законодавства...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи