Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України icon

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України




НазваМіністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України
Сторінка1/13
Дата17.02.2014
Розмір2.67 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
1. /3 курс/_нформатика та обчислювальна техн_ка.doc
2. /3 курс/_стор_я украхнськох культури.doc
3. /3 курс/Дисперсн_ матер_али та композити.doc
4. /3 курс/Електротехн_ка _ електрон_ка МЛ,МВ,ТЕ.doc
5. /3 курс/Кристалограф_я, кристалох_м_я та м_нералог_я.docx
6. /3 курс/Неметалевi вогнетривкi матерiали.docx
7. /3 курс/Основи наукових досл_джень.doc
8. /3 курс/Основи науково-техн_чнох творчост_.doc
9. /3 курс/Прикладна механ_ка.doc
10. /3 курс/Теор_я тепло-масо переносу та теплотехн_ка.doc
11. /3 курс/Теория металлургических процессов для металловедов.doc
12. /3 курс/Технолог_х виробництва металопродукц_х.docx
13. /3 курс/УЧЕЬНИК__СТ_УКР_КУЛЬТ 4части.doc
14. /3 курс/Ф_зика твердого т_ла.docx
15. /3 курс/Ф_лософ_я.doc
16. /3 курс/х_м_я твердого т_ла.doc
Робоча програма методичні вказівки І індивідуальні завдання до вивчення Дисципліни «Інформатика та обчислювальна техніка» для студентів за галуззю знань
Навчальний посібник Дніпропетровськ
Методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни «Дисперсні матеріали та композити» для студентів напряму 050403 інженерне матеріалознавство
Методичні вказівки до вивчення дисципліни «Електротехніка і електроніка», література, пояснення до виконання індивідуальних завдань
Міністерство освіти і науки України Національна металургійна академія України Кафедра матеріалознавства ім. Ю. М. Тарана-Жовніра
Міністерство освіти і науки України Національна металургійна академія України Кафедра матеріалознавства ім. Ю. М. Тарана-Жовніра
Робоча програма, методичні вказівки та контрольні роботи до вивчення дисципліни «Основи наукових досліджень» для студентів напряму 050403 інженерне матеріалознавство
Робоча програма, методичні вказівки та контрольні роботи до вивчення дисципліни «Основи науково-технічної творчості» для студентів напряму 050403 інженерне матеріалознавство
Методичні вказівки до самостійного вивчення кожного з розділів і література для підготовки, варіанти індивідуальних (контрольних) завдань для виконання студентами у процесі вивчення дисципліни, також методичні вказівки до виконання
Методичні вказівки до вивчення дисципліни «Теорія тепло-масо переносу та теплотехніка» для студентів напряму
Методичні вказівки до їх виконання та рішення типових задач
Програма навчальної дисципліни Технології виробництва металопродукції Напрям: 050403 Інженерне матерiалознавство (мв 901-11)
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України
Міністерство освіти і науки України Національна металургійна академія України Кафедра матеріалознавства ім. Ю. М. Тарана-Жовніра
Методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни «Філософія» для студентів усіх спеціальностей
Методичні вказівки до їх виконання. Призначена для студентів напряму 050403 інженерне матеріалознавство заочної форми навчання

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національна металургійна академія України


В.Т. Британ, О.Ю. Висоцький, С.К. Дуб, К.М. Колесников,

Н.В. Леонова, О.В. Михайлюк, Н.Г. Мосюкова, Л.С. Підлісна, І.В. Рибалко, А.В. Савич, С.В. Савченко, Л.І. Черновол


ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ


Затверджено на засіданні Вченої ради академії

як навчальний посібник. Протокол № 1 від 30.01.2012.


Дніпропетровськ НМетАУ 2012

УДК 930.85(477)(075.8)



В.Т. Британ, О.Ю. Висоцький, С.К. Дуб, К.М. Колесников, Н.В. Леонова, О.В. Михайлюк, Н.Г. Мосюкова, Л.С. Підлісна, І.В. Рибалко, А.В. Савич, С.В. Савченко, Л.І. Черновол Історія української культури. Навч. посібник – Дніпропетровськ: НМетАУ, 2012. –  188 с.

У посібнику висвітлені теоретичні аспекти культури, специфіка української національної культури. Розглянуто основні тенденції розвитку науки, літератури, освіти, мистецтва, особливості релігійного життя на українських землях з давніх часів до сьогодення. Визначені новітні явища у світовій культурі кінця ХХ – початку ХХІ ст.


Містить термінологічний словник та відомості про діячів української культури.
Призначений для студентів усіх спеціальностей.


Відповідальний за випуск В.Т. Британ, канд. іст. наук., проф.


Рецензенти: Г.Г. Кривчик, д-р іст. наук, проф. (ПДАБА)

В.В. Іваненко, д-р іст. наук, проф. (ДНУ)


© Національна металургійна

академія України, 2012

© В.Т. Британ, О.Ю. Висоцький, С.К. Дуб,

К.М. Колесников, Н.В. Леонова,

О.В. Михайлюк, Н.Г. Мосюкова,

Л.С. Підлісна, І.В. Рибалко, А.В. Савич,

С.В. Савченко, Л.І. Черновол., 2012

З М І С Т



1. КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ, ПІДХОДИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

6

1.1. Поняття культури. Походження та зміст терміну ″культура″ . . . . . . . .

6

1.2. Структура й функції культури. Культура й цивілізація. Субкультура та контркультура . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


7

1.3. Типологія культури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

17

1.4. Українська культура: поняття, способи розуміння, проблеми . . . . . . . .

21

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

28

персоналії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

29


2. КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


30

2.1. Матеріальна й духовна культура східних слов’ян в додержавний період . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


30

2.2. Загальна характеристика культури східних слов’ян. Хрещення Русі . .

35

2.3. Писемність і літературна традиція . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

37

2.4. Освіта та наукові знання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

41

2.5. Мистецтво Київської Русі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

44

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

53

Видатні діячі київської русі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

53


3. українська культура литовсько-польської доби (XIV – перша половина XVII століть) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .



55

3.1. Історичні умови й особливості формування української культури XIVXVII століть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


55

3.2. Розвиток мови, літератури та книгодрукарства в Україні XV–XVII ст. . . .

60

3.3. Проблеми української церкви XІV–XVII століть . . . . . . . . . . . . . . . . . .

66

3.4. Стан освіти в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

72

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

77

Видатні діячі української культури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

80




4. Українська культура в XVIіXVIIІ століттях . . . . . . . . . . . . .

83

4.1. Феномен бароко в українській культурі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

83

4.1.1. Козацька державність – основа вітчизняної культури XVІІ–ХVIIІ століть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


84

4.1.2. Характеристика художнього стилю бароко та його прояви в європейській культурі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


87

4.1.3. Українське ″козацьке бароко″ та його прояви в національній культурі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


89

4.2. Києво-Могилянська академія – культурно-освітній центр східних слов’ян . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


94

4.3. Прояви ідей Просвітництва та стилю класицизму в українській культурі XVIIІ століття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


99

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

107

Видатні діячі української культури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

108


5. Українська культура ХІХ – початку ХХ сторіччЯ . . .. . . . .


109

5.1. Україна в складі імперій. Загальна характеристика розвитку культури

109

5.2. Національно-культурне відродження на українських землях у складі Російської імперії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


112

5.3. Особливості розвитку культури на заході України у ХІХ ст. . . . . . . . .

120

5.4. Українська культура наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. . . . . . . . . . . .

125

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

132

Видатні діячі української культури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

134


6. Українська культура ХХ століття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


135

6.1. Культурний рух періоду Центральної Ради та Гетьманату . . . . . . . . . .

135

6.2. Культурні процеси в Україні у 20 – 30-х роках ХХ сторіччя . . . . . . . . .

137

6.3. Розвиток української культури у воєнний та повоєнний період . . . . . .

143

6.4. Українська культура в другій половині 60 – 80-х років . . . . . . . . . . . . .

150

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

155

Видатні діячі української культури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .



156




7. Українська культура в умовах нової соціальної реальності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


157

7.1. Формування нової соціокультурної дійсності та її риси . . . . . . . . . . . . .

157

7.2. Україна в світовому культурному просторі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

160

7.3. Розвиток культури в незалежній Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

165

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

184

Видатні діячі української культури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

186

ЛІТЕРАТУРА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

186



1. КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ, ПІДХОДИ


1.1. Поняття культури. Походження та зміст терміну ″культура″


Слово культура латинського походження: (culturа – суміжно – cultivo) означає догляд, оброблення, обробка. У деяких богословських концепціях культури це слово виводиться від латин. cult – поклоніння, шанування. Спочатку цей термін було пов’язано з уявленням про дію, зусилля, спрямовані на зміну чогось, і тому вживався з певним доповненням, позначаючи завжди культуру чогось: культуру духу, культуру розуму тощо. Термін ″культура″ вживався для визначення процесу обробки людиною природи, потім він став означати процес обробки самої людини, ним стали називати все, створене людиною. Термін ″культура″ виник в епоху Античності, його вживають практично як синонім до грец. ″падейя″ (від ″пайос″ – дитина) у значенні виховання дитини гідним громадянином. Саме виховання відрізняє людину від тварини, елліна від варвара, вільного від раба. У Середньовіччі культурою вважали прагнення до ідеалу, бездоганності – релігійної та особистої. У Новий час цей термін стали вживати, визначаючи ступені виховання, освіти, інтелекту, здатність дотримуватись норм етики та етикету, сукупність художньої та творчої діяльності. У Новітній час до змісту терміна ″культура″ також додали стиль, метод та рівень досконалості, які досягаються в опануванні тією чи іншою галуззю знань чи діяльності, вміння, процес творення й розподілу матеріальних та духовних цінностей, їх застосування. Як наукове поняття термін "культура" остаточно формується саме в добу Нового часу.

У сучасних європейських мовах слово "культура" вживається принаймні в чотирьох основних значеннях. По-перше, для позначення загального процесу інтелектуального, естетичного й духовного розвитку. По-друге, словом "культура" користуються тоді, коли йдеться про суспільство, яке ґрунтується на праві, порядку, моральності. У цьому значенні поняття "культура" збігається з поняттям "цивілізація". По-третє, під "культурою" розуміють спосіб життя людей, притаманний певній спільноті (молодіжна культура, професійна культура тощо), нації (українська, японська, німецька тощо), історичній добі (антична культура, культура Ренесансу, культура Бароко та ін.). Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнена назва для різноманітних способів, форм і наслідків інтелектуальної та художньої діяльності людей у галузі літератури, музики, живопису, театру, кіномистецтва тощо.

Культура – поняття складне, полісемантичне, багатозмістовне й не піддається однозначному тлумаченню. Фахівці підрахували, що в науці на сьогодні існує понад триста визначень поняття ″культура″. Саме ставлення до культури багато в чому залежить від дослідницьких установок: культура є об’єктом вивчення філософів, істориків, етнографів, культурологів, соціологів та ін. Залежно від їх теоретичної методології формується погляд на культуру, висвітлюються її певні риси. Зокрема, можна виділити не менше трьох основних наукових підходів: антропологічний, соціологічний і філософський.

У всіх розглянутих видах визначень є раціональний зміст, який указує на якісь більш-менш істотні ознаки культури. Спільним для них є те, що під культурою на противагу ″натурі″ розуміють все те, що створене людиною, штучне. Тобто культура (у первісному значенні – ″оброблене″) відрізняється від ″натури″, тобто від природного, ″дикого″. Вона є не що інше, як ″інша″ (оброблена) природа. Цим терміном можна назвати все те, що відрізняє людину від інших біологічних істот: штучний світ, світ артефактів (латин. arte – штучний і factus – зроблений – термін, що позначає будь-який об’єкт, створений людиною) – від природного світу.


1.2. Структура й функції культури. Культура й цивілізація.

Субкультура та контркультура


Культура, якщо її розглядати в широкому плані, містить як матеріальні, так і духовні способи життєдіяльності, вироблені людиною з певною метою. Вона постає як цілісна система, у якій всі елементи взаємодіють між собою та взаємообумовлюють один одного. Складність і різноманітність людської життєдіяльності зумовлюють складність структури культури як цілісного феномена. Будь-яке структурне утворення має певну ієрархію між елементами, тобто деякі з них визначальні, основні, а інші – підпорядковані, похідні.

Культуру прийнято поділяти на матеріальну та духовну згідно з характером виробництва та використанням, проте межі ці часто умовні, штучні й завжди рухливі. Саме явище культури має універсальну сутність. У культурі матеріальне одухотворюється, а духовне опредмечується. Системний погляд на культуру дозволяє побачити в ній складну взаємодію й цілісну єдність матеріальної та духовної форм діяльності, а також художньої діяльності, яка синкретично їх об’єднує.

До основних підсистем культури належать: 1) система життєвих смислів і значень (ціннісна, смислоутворювальна основа культури); 2) діяльність з їх реалізації; 3) результати цієї діяльності, у яких втілені опредмечені життєві смисли.

Відкриваючи загальні основи різних фактів культури у їх взаємодії, можна виділити головне в нескінченному різноманітті явищ культури. Ці культурні універсалії такі: соціальна організація життя, яка визначає індивідуальне людське буття; світобачення людини; прояв світобачення в зовнішніх формах культури.

Мета, відповідно до якої людська діяльність отримує енергетичний імпульс і певний напрямок, визначається характером і специфікою потреб людини. За своїм походженням людина двоїста. З одного боку, вона виступає як істота біологічна, органічна, матеріальна. А з іншого, – як духовна, – адже має потреби, притаманні лише їй. Саме духовні потреби визначають сутність людини, тобто ці потреби можна назвати антропологічними. Людину необхідно розглядати як вихідний системоутворювальний культурний фактор.

Культура виступає як вираження здатності людини надавати смисл своїй діяльності. Ця здатність проявляється універсально, як у будь-якому людському вчинку у повсякденному житті, так і у вищих формах інтелектуальної діяльності. Смисл співвідносить будь-яке явище чи предмет із людиною. Якщо щось позбавлене смислу – воно перестає існувати для людини. Смисл – це ціннісні характеристики людського буття, основа думок, почуттів і діянь. Він може не виражатися раціонально, а існувати й реалізовуватися несвідомо. Смисл може стати загальнозначущим, єдиним для багатьох людей. Саме такі смисли утворюють культуру. Культура виступає як система життєвих смислів суб’єкта (особистості, групи, спільноти), реалізована в засобах і результатах його діяльності.

У кожному акті й результаті людської діяльності поряд з іншими аспектами, повинен бути присутній і культурний як особлива сфера його життєдіяльності. Поняття ″життєвий смисл″, відповідаючи на запитання, для чого потрібна та або інша діяльність, є первинна основа вибору відповідних цілей і засобів. Якщо система життєвих смислів становить аксіологію діяльності (її ціннісноорієнтувальну основу), то система цілей і засобів – технологію діяльності – ″спосіб організації процесу реалізації життєвих смислів″. В основі ″культурного виміру″ лежить життєсмисловий підхід. Системоутворювальне ядро культури – не засоби, що вона використовує, а життєвий смисл, що реалізується за допомогою тих чи інших засобів. Відмінності між способами викладу смислу, що пронизують будь-яке з утворень культури і відрізняють одну культуру від іншої.

Культуру можна розуміти як процес або дію: тоді її розглядають з боку засобів, за допомогою яких досягається той чи інший результат. У цьому випадку мова йде не про те, що створюється, а як створюється. Якщо культуру розглядати з цієї позиції, то її належить розуміти як певну характеристику людських діяльних (духовних і практичних) здатностей. Відповідно до цього (процесуального) підходу ми можемо визначити рівень культури, що втілюється в ступені розвитку творчих здібностей людини. Мова відтворює таке розуміння у відповідних висловах, наприклад, говоримо: ″культура праці″, ″культура поведінки″, ″культура мислення″. Навіть конкретні способи дії, коли ми можемо визначити ступінь їх досконалості, можуть характеризувати рівень культури.

Людська діяльність характеризується насамперед доцільністю. Коли людина ставить перед собою мету, то керується не тільки потребами, але й інтересами, які є вираженням залежності задоволення потреб від соціальних умов буття. Інтерес виступає як культурно обумовлене вибіркове ставлення до об’єктивно реальних можливостей разом з установкою на задоволення потреб. Потреби, інтереси, мотиви поведінки людини завжди культурно обумовлені.

Конкретне значеннєве втілення культури існує в різноманітних формах. Це звичаї, норми й зразки поведінки людини; моральні, релігійні, естетичні, політичні ідеали й цінності, соціальні ідеї, наукові знання та ін. Культура – складне та багатопланове утворення, її структура ускладнюється в процесі людської життєдіяльності. Кожен із її елементів має певне смислове навантаження, може змінюватися та вдосконалюватися.

Символ (від грец. – знак, прикмета) – у найбільш загальному вигляді (загальновизнаного трактування поняття ″символ″ немає) – поняття, яке фіксує здатність матеріальних речей, подій, почуттєвих образів і т.п. виражати ідеальний зміст, відмінний від їх безпосереднього буття та сприйняття. Символізм культурних артефактів, зокрема, полягає в тому, що будь-яке предметне втілення культури містить, крім буквального, деяке переносне значення й виражається в певних знаках. Символ – власна форма існування не тільки результатів, але й самого процесу творчої діяльності та її значеннєвих основ. Символ виступає найбільш істотною формою існування продуктів культури.

Мова займає визначне місце в системі культури. Саме мова є сутнісною ознакою людини (людина – ″мовна істота″). У мові знаходять втілення ті смисли, що вносить до людського світу культура, через мову ці смисли розпізнаються, усвідомлюються іншими людьми під час міжкультурного діалогу. Мова відображає структурний устрій культури і впливає на характер світогляду людини.

Світобачення – це уявлення людини про світ, його сутність та будову.

Міф (грец. – розповідь) – перша форма осмислення світу, його образно-символічного відтворення та пояснення, що виливаються в приписання героям певних дій. Міф перетворює хаос на космос, створює можливість розуміння світу як організованого цілого, виражає його в простій і доступній схемі, що могла перетворюватися на магічні дії як засіб осягнення незбагненного. Міф постає найбільш доступним і зрозумілим для кожної людини способом осмислення реальності, який безпосередньо, без зайвого розмірковування узагальнює досвід пізнання світу. Мова міфу – це мова образів, що є чітко структурованою й здатною передавати знання про світ не менш ефективно, ніж мова абстрактної логіки. Міфом можна назвати будь-який феномен або ідею, що стає предметом ірраціональної віри. Функція міфу полягає не в поясненні походження речей, а в підтвердженні реального порядку. У певному смислі міф вічний, міфологічний вимір наявний у кожній культурі, а міфологічні образи й переживання укорінені в несвідомих основах людської душі. Елементи міфологічної свідомості неминуче супроводжують людство протягом усієї його історії. Міфи й тепер лишаються важливим компонентом суспільної свідомості.

Релігія (від лат. religio – зв’язок). Релігійне світобачення відображає потребу людини покладатися на більш могутню за неї істоту – Бога, відчувати зв’язок із сутнісними основами буття. Усі релігії орієнтовані на моральні цінності, які уособлює в собі Бог. Сакральний (священний) зміст, притаманний будь-якій культурі, визначає систему життєвих смислів культури. Від ступеня сакралізації суспільної свідомості або його секуляризації залежить співвідношення ідеальних і прагматичних моментів у культурній архітектоніці. Іноді сакралізованого характеру можуть набувати й нерелігійні ідеї.

Звичаї – це одне з найдавніших явищ, створених культурою. Вони характеризуються як цілісні зразки поведінки, що переважно не підлягають усвідомленню. Усталені звичаї утворюють традиції, що підтримуються й практикуються шляхом обрядових або ритуальних дій. Ритуал – соціально санкціонована сукупність певних символічних дій, спосіб і порядок яких строго канонізований і не піддається логічному поясненню в категоріях засобів і цілей; ритуал означає формальну процедуру, свого роду гру, правила якої визнають усі її учасники. Обряд і ритуал – обов’язкові компоненти традиції та культури взагалі. Укорінені в історичній спадковості звичаї та традиції мають статус соціального стандарту, відповідно до якого здійснюються конкретні вчинки людей. У первісному суспільстві обряди й ритуали, у яких втілилися звичаї та традиції, відігравали визначальну роль, адже в такому суспільстві не було інших способів узгодження колективних дій і впорядкування соціальних відносин. Суттєвим є те, що первісне суспільство вимагало від суб’єкта беззастережного підпорядкування вимогам звичаю.

Традиція (від лат. traditio – передача) – процес позабіологічної передачі від покоління до покоління стійких культурних особливостей. Традицією виступають певні суспільні настанови, норми поведінки, цінності, ідеї, звичаї, обряди тощо. Традиція не зводиться до найбільш стереотипних таких своїх різновидів, як звичаї та обряди, а поширюється на велику сферу суспільних явищ. Традиції – джерело збереження стабільності відтворення історичних співтовариств, їх неповторних специфічних особливостей. Співвідношення традицій і новаторства може бути різним. Дослідники розрізняють традиційні суспільства, які ґрунтуються на традиціях, де вони домінують над новаторством; і сучасні, модернізовані суспільства, де новаторство домінує над традиціями. Поняття ″сучасне суспільство″, як правило, стосується західної цивілізації новітнього часу.

Ментальність (від лат. mens – розум, мислення, душевний стан) – глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, те несвідоме, що успадковується людьми від попередніх поколінь. Це сукупність настанов, очікувань, схильностей, передумов, з якими індивід, соціальна група, суспільство в цілому діють, мислять, сприймають світ певним чином. Ментальність формується під час соціаль­них подій залежно від традицій, соціальних структур і всього середовища проживання людини, й сама, у свою чергу, їх формує. Природне й культурне, раціональне й емоційне, свідоме й несвідоме, індивідуальне й суспільне – усі ці опозиції перетинаються на рівні ментальності, розчиняючись у її структурах. Закладений у кожній людині ″культурний код″ дозволяє їй орієнтуватися в усьому різноманітті навколишнього світу, певним чином систематизувати одержувану інформацію й робити свій вибір з об’єктивно наявних можливостей. Але одночасно він обмежує мислення певними рамками стереотипів, вийти за які індивідуум, як правило, не може.

Цінності – складне соціокультурне явище, що виражає позитивну або негативну значимість об’єктів навколишнього світу для людини, групи людей, суспільства в цілому. Цінності визначаються не властивостями предметів, а їх співвіднесеністю з життєдіяльністю людини, інтересами й потребами, соціальними відносинами. У цінностях виявляються уявлення людини про добро й зло, прекрасне й потворне, обов’язок, честь, справедливість і т.п. Цінності знаходять вираження в моральних принципах і нормах, ідеалах, установках, цілях. Цінність не обтяжена побутово-матеріальними, повсякденними смислами, вона завжди виступає тим, що долає прагнення людини до реального й спрямовує її волю до належного. Цінності – це ідеальне уявлення про належне. Дослідники виділяють різні типи цінностей: матеріальні, вітальні (ідеал фізичного й духовного здоров’я), соціальні (уявлення про соціальне благополуччя, комфорт), політичні (ідеали свободи, громадянських прав, безпеки), моральні (ідеали справедливості, честі, добра), релігійні (уявлення про смисл життя й призначення людини), художньо-естетичні (ідеали прекрасного, гармонії).

Мораль – внутрішній регулятор, що визначає поведінку людини, її ставлення до себе та до інших. Мораль як форма культури з’являється тоді, коли людина стає автономним індивідом і базується у своїх судженнях на уявленнях про добро, зло, місце людини у світі та суспільстві, обов’язок щодо інших людей, совість, почуття сорому, честі тощо.

Філософія – теоретичне світобачення, абстрактне осмислення світу за допомогою загальних понять (буття, природи, матерії, духу, ідеї, розвитку тощо). Виникнення й поширення філософії – свідчення подолання міфологічного ставлення людини до світу.

Наука – предметне вивчення світу. Відмінність від філософії полягає в локальності характеру наукового знання, конкретності предмета вивчення. Виникнення та розвиток науки зумовлені трудовою діяльністю, практичним опануванням людиною світу. Обсяг наукових питань зростає прямо пропорційно до обсягу накопиченого знання.

Ідеологія (грец. ідея + слово, вчення) – система ідей, поглядів. Основу будь-якої ідеології становлять суспільні вчення й теорії – політичні, правові, моральні, етичні, естетичні, філософські та ін. В ідеології розрізнені ідеї, уявлення й погляди здобувають цілісний характер систем і концепцій. Ідеологія виражає інтереси певних соціальних груп або класів і спрямована на те, щоб викликати активні дії великих мас, мобілізувати їх на здійснення певних цілей.

Мистецтво – реалізація потреб людини в образно-символічному вираженні та переживанні найбільш значущих, емоційно напружених моментів свого життя. Життєві реалії, час, простір, емоції в ньому концентруються, перетворюються на художній образ, що узагальнено реалізує прояви людської духовності в русі та розвитку.

Елементами культури в широкому значенні слова виступають практично всі прояви людської життєдіяльності. Культура існує в предметних та особистих формах. Предметні форми культури – це наслідки діяльності людей, певна система матеріальних і духовних цінностей: засоби й знаряддя праці, предмети побуту, наукові знання, релігійні та філософські вчення, традиції, обряди, моральні принципи та норми, юридичні закони, твори мистецтва тощо. Особисті (персональні) форми культури – це люди як суб’єкти діяльності, носії, творці певних культурних цінностей. Предметні й особисті форми культури становлять неподільну цілісність і є певним типом культури, що притаманний кожному народові як етнічній та історичній цілісності.

Специфіка культури виявляється у сфері матеріального виробництва. Можна погодитися з тим, що розвиток суспільства остаточно визначається розвитком продуктивних сил. Однак розвиток будь-яких елементів культури, у тому числі й економіки відбувається лише в комплексі з іншими, згідно з усім соціокультурним процесом у цілому. Соціальна поведінка людей лише частково диктується їх матеріальними інтересами й соціальним станом, – великою мірою вона детермінована іншими факторами – релігією, менталітетом, цінностями, традиціями тощо. Економіка – компонент більш широкого поняття культури, вона завжди культурно обумовлена. Специфіка культури проявляється не тільки в традиційних видах господарської діяльності, але й у сучасній економіці, наприклад: японська модель, шведська модель, американська модель економіки та ін. Важливим елементом культури виступає культура праці, що характеризується не тільки володінням технологією, але й ставленням до самої праці, системою мотивацій, цінностей і т.ін. Політична культура характеризує й багато в чому визначає функціонування політичної системи того чи іншого суспільства. Вона включає систему норм, цінностей, традицій, політичний менталітет тощо, що визначають специфіку політичного життя. З політичною культурою нерозривно пов’язана культура правова. Елементом культури виступає також культура побуту, що містить у собі як матеріальні елементи, так і широкий спектр духовних явищ. Завдяки певному консерватизму, яким позначена культура побуту, забезпечується дія механізму культурного успадкування. Крім того, у рамках культури виділяють і такі її структурні елементи, як світова й національна культура, регіональна, класова, професійна, міська, сільська тощо. У свою чергу, кожен з елементів культури може поділятися на більш дрібні.

Поняття культури в широкому значенні слова близьке до поняття ″цивілізація″. Сам термін ″цивілізація″ має надзвичайно велике семантичне й етимологічне навантаження.

Цивілізація (від лат. civilis – цивільний, державний) іноді вживається як синонім культури, що є характерним для англо-французької традиції. Для німецької традиції більш характерним є протиставлення культури й цивілізації. Цивілізацію протиставляють культурі як ″технологію″ смислоутворювальним, аксіологічним основам. М. Вебер вважав, що культура – неповторна й позбавлена мети форма прояву духовного змісту, цивілізація ж має підлеглий характер. О. Шпенглер розглядав цивілізацію як завершальну стадію розвитку культури, як омертвілу культуру. Поняття ″цивілізація″ вживається також для позначення етапу розвитку людського суспільства. У цьому розумінні Л. Морган виділяв ″дикість″, ″варварство″ і ″цивілізацію″. На сьогодні спеціалісти чітко відмежовують насамперед цивілізацію від періоду, що має назву первіснообщинний. Учені навмисно виділяють так звані ранні, або давні цивілізації, що безпосередньо виникли з первісності. За наявністю контрастів давні цивілізації об’єднані сукупністю найважливіших ознак, що надають їм принципової відмінності як від первісних культур, так і від цивілізацій, що прийшли їм на зміну. Давні цивілізації – певна єдність, що протистоїть тому, що цивілізацією назвати ще не можна, – докласовому й додержавному, передміському й догромадянському, нарешті, що дуже важливо, дописемному стану суспільства й культури. До ХХ ст. у європейській суспільній думці саме поняття ″цивілізація″, як правило, вживалося лише в однині, позначаючи високий рівень суспільного розвитку, і звичайно протиставлялось більш низькому рівню розвитку, якщо не всіх, то більшості країн і народів, яким європейці відмовляли в ″цивілізованості″.

Культура є багатошаровою, ієрархічною, внутрішньо суперечливою. Також різноманітні окремі зони самої культури: усередині конкретної культури міське середовище відрізняється від сільського, офіційна культура – від народної, аристократична – від демократичної, християнська – від язичницької, доросла – від дитячої. Будь-яка культурна епоха постає перед нами у вигляді складного спектру культурних тенденцій, стилів, традицій тощо.

Формами буття культури визначаються більш-менш сфокусовані осередки її формування та споживання. Висока культура – витончені мистецтво та література, класичні зразки яких створюються й використовуються переважно елітою суспільства. До народної культури належать фольклор, казки, пісні, міфи тощо, що існують завдяки усному їх повторенню переважно бідними шарами населення. Продукти кожної з цих культур спрямовані на сприйняття певною аудиторією, і ця тенденція дуже стійка.

З появою засобів масової інформації (радіо, телебачення, друкованих видань) відбулося стирання меж між високою та народною культурою. Виникла масова культура. Це поняття характеризує особливості виробництва культурних цінностей у сучасному індустріальному суспільстві, розрахованих на масове споживання. У соціальному плані масова культура пов’язана з процесами урбанізації та розривом традиційних форм соціальності, патріархальних зв’язків між людьми й поколіннями, що забезпечували стійкі локальні світи зі звичними орієнтаціями, заповнені релігійними цінностями. Масовій культурі властива тенденція надавати культурним явищам однорідності, їх стандартизація, орієнтація на середній рівень масового споживання. Для масової культури характерні загальнодоступність, розважальність. Вона не потребує від людини ні знань, ні роздумів, розрахована на середній рівень масового споживача, базується на створенні ілюзій, вигадок, міфів, що знімають реальне психологічне напруження. Вона найчастіше звертається не до свідомості, а до підсвідомості, експлуатує агресивні потяги й сексуальність, що генетично ріднить її з ″низовою″ народною культурою. У прямому значенні слова масова культура виявила себе вперше в США на рубежі ХIХ – ХХ ст.

У всіх суспільствах існує багато угруповань, що мають різні цінності та традиції. Система норм та зразків, що відрізняє угруповання від решти суспільства, називається субкультурою (від нім. Subkultur – sub – нижче, під). Вона формується під впливом таких умов як соціальне походження, етнічна приналежність, релігія, місце проживання тощо й закріплюється в особливих рисах поведінки людей, свідомості, мови, втілює у собі відмінності їх способу життя, мислення й поведінки від загальнонаціональних культурних норм. Субкультурні відсіки культури певною мірою автономні, закриті й не претендують на те, щоб замінити собою панівну культуру, витіснити її як даність. Субкультура покликана тримати соціокультурні ознаки в певній ізоляції від "іншого" культурного шару. Ми називаємо субкультурами такого роду феномени як молодіжна субкультура, селянська й міська субкультури, субкультура військових, субкультура злочинного середовища, релігійних сект, циган тощо.

Іноді угруповання активно прагне виробити норми та цінності, що протиставляються основним зразкам панівної культури. На підставі таких норм та цінностей формується контркультура (лат. сontra – проти). Цінності контркультури конфліктують у суспільстві в разі зіткнення з панівною культурою. У сучасній культурології та соціології поняття контркультури має принаймні два значення: 1) застосовується для позначення соціально-культурних установок, що протистоять фундаментальним принципам, які є панівними у конкретній культурі; 2) ототожнюється з молодіжною субкультурою 60-х рр., що відображає критичне ставлення до сучасної культури й відкидання її як ″культури батьків″ (хіпі, панки, рокери, бітники, тинейджери).

Протистояння дійсній культурі, народження нових ціннісних і практичних установок можна розглядати як процес, що постійно відтворює себе у світовій культурі. По суті контркультурними феноменами є ранній даосизм у Стародавньому Китаї, виникнення християнства, рух кініків у часи Античності, гностичні єресі Середньовіччя, Відродження – повернення до античності тощо.

В історії неодноразово робилися спроби ″бунту проти культури″. Але всі вони зумовлювали або формування особливої субкультури, ″антикультури″, побудованої на протиставленні наявній культурі, але тісно з нею пов’язаної, або включалися до культурного коду, перетворювалися на культурний феномен. Навіть порушуючи культурні норми, відкидаючи й спростовуючи культуру, людина, яка живе в суспільстві, не може вийти за рамки культури як такої. ″Людина приречена культурі″, – писав М. О. Бердяєв.

Функцією в суспільних науках прийнято називати призначення, роль елемента в соціальній системі, певного роду роботу, яка потрібна від нього в інтересах системи в цілому. Можна говорити про функції окремих елементів щодо всієї системи культури (функції мови або науки в культурі), але правомірне питання й про функції культури взагалі щодо суспільства, або про її соціальні функції. Функціональний устрій культури має системний характер, тобто у взаємозв’язках між тими чи іншими функціями існують різні типи залежності: генетичний, субординаційний, генералізуючий. Деякі функції походять одна від одної, інші пов’язані відношенням підпорядкування, у цілому можна встановити ступінь універсальності кожної з них. У науковій літературі називаються різні соціальні функції культури. В узагальненому плані можна визначити деякі цілісні, універсальні функції, властиві культурі як такій, без урахування її диференціального устрою. Головні функції культури – зберігати й відтворювати колективний історичний досвід людства, передавати з покоління в покоління, збагачувати його. Найбільш універсальними функціями культури вважають людинотворчу та смислоутворювальну функції. Виділяють також як найважливіші функції: комунікативну, інформаційну, адаптивну, інтегративну, пізнавальну, оцінювальну, соціалізації та ін. Усі ці функції культури не існують як незмінні, окремі, послідовні чи паралельні. Вони активно взаємодіють і саме тому забезпечують культуру як процес, що постійно перебуває в динаміці та русі.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Схожі:

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України Ідентифікаційний код за єдрпоу
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України Ідентифікаційний код за єдрпоу
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України Ідентифікаційний код за єдрпоу
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформації про результати проведення процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Головний розпорядник коштів (повне найменування та ідентифікаційний код за єдрпоу). Міністерство освіти І науки, молоді та спорту...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи