Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України icon

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України




НазваМіністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України
Сторінка8/13
Дата17.02.2014
Розмір2.67 Mb.
ТипДокументи
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
1. /3 курс/_нформатика, обчислювальна техн_ка та програмування.doc
2. /3 курс/_стор_я украхнськох культури.doc
3. /3 курс/Електротехн_ка МЕ.doc
4. /3 курс/Крист-ф_я _ м_нералог_я.pdf
5. /3 курс/Крист-фия и минералогия.pdf
6. /3 курс/М_кроеконом_ка.rtf
7. /3 курс/Металлургические печи.pdf
8. /3 курс/Металлургия цветных металлов МЕ906.pdf
9. /3 курс/Металургия стали.doc
10. /3 курс/Теор_я металург_йних процес_в.doc
11. /3 курс/Теплоенергетика для всех специальностей/Конспект лекций по теплоэнергетике.pdf
12. /3 курс/Теплоенергетика для всех специальностей/Лабораторные работы для заочников.pdf
13. /3 курс/Теплоенергетика для всех специальностей/Робоча прогр. заочники - теплоенергетика.pdf
14. /3 курс/УКРАфНСЬКА МОВА (проф спрямуванням) навч пос_бник.doc
15. /3 курс/УЧЕЬНИК__СТ_УКР_КУЛЬТ 4части.doc
16. /3 курс/Украхнська мова (за профес_йним спрямуванням).doc
17. /3 курс/Ф_лософ_я.doc
Навчальний посібник Дніпропетровськ
Методичні вказівки і індивідуальні завдання до вивчення Дисципліни «Інформатика, обчислювальна техніка та програмування» для студентів за галузю знань
Методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Українська мова (за професійним спрямуванням)" для студентів усіх спеціальностей
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України
Л.Є. Гапонова, В. М. Голенко, Н. В. Леонова, І. В. Рибалко, Г. А. Чумакова, Т. О. Бруй
Методичні вказівки до його виконання та рішення типових задач
Методичні вказівки до вивчення дисципліни індивідуальні завдання
Методичні вказівки до виконання індивідуальних робіт з дисципліни «Мікроекономіка» Тематика індивідуальних завдань з дисципліни «Мікроекономіка»
Методичні вказівки до вивчення дисципліни «Електротехніка», література, пояснення до виконання індивідуальних завдань
Методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни «Філософія» для студентів усіх спеціальностей

4.1.2. Характеристика художнього стилю бароко та його прояви в європейській культурі


Бурхливі соціальні зрушення й зміна традиційних поглядів на світ у період Нового часу виявилися в складності й суперечливості суспільної свідомості, світовідчуття людини. Це обумовило різноманітність художніх систем і стилів.

Зокрема, гостру внутрішню суперечливість життя кінця XVI – першої третини XVIII століть фіксує художній стиль бароко, що гармонійній картині життя, ідеалові, створеному епохою Відродження, протиставляє картину бурхливого, неспокійного, тривожного й драматичного світу.

Саме слово ″бароко″, яким називали все, що було позбавлене ренесансної чіткості, простоти й гармонійності, в італійській мові означає ″химерне″, ″примхливе″.

Основу мистецтва бароко складає принцип контрастів, який полягає в контрасті прозаїчного й поетичного, потворного й прекрасного, "високого" й "низького", матеріального й духовного, природи й розуму, спокою й екстазу. Стиль бароко став вираженням підвищеної емоційності мистецтва. Для бароко характерна експресія, схвильованість, напружена динамічність, театральність, патетика. У той же час йому властивий елемент гри – гри на контрастах, штучній ускладненості, нарочитості, пишності, декоративності, парадності фасадів і інтер’єрів будинків, вишуканості ліній у скульптурі, колірній насиченості живопису, використанні гіпербол, метафор, пихатості мови в поезії й прозі. Бароко знайшло вираження в архітектурі, живописі, скульптурі, музиці, поезії й драматургії.

Саме барокова культура породила так званий "темний стиль" у поезії. Ще знаменитий поет епохи Відродження Фернандо де Еррера вважав, що поетична мова повинна відрізнятися від звичайної. Її треба обробити й збагатити гіперболами, метафорами, сміливими вивертами. Еррера вважав, що не може мати репутацію шляхетного поета той, кого легко читати всім і в кому не видно великої ерудиції, а також вважав, що природа повинна бути доповнена мистецтвом.

Послідовниками Еррери були такі відомі представники барокової літератури, як поети Гонгора (Італія), Марино (Італія), іспанський драматург Кальдерон. Для них є характерним малозрозумілий стиль поезії, прагнення зробити складною, темною, незрозумілою саму манеру вираження думок. Цей літературний стиль був розповсюдженим у багатьох європейських країнах і знайшов відображення в таких напрямах як гонгоризм в Іспанії, маринізм в Італії, евфуїзм в Англії, "преціозна література" (″жеманна література″) у Франції. Водночас проти перетворення реального світу на ілюзорний, фантастичний, схожий на декорацію й феєрію, виступив відомий іспанський драматург Лопе де Вега (Вега Карпьо – автор твору "Собака на сіні").

У скульптурі стиль бароко яскраво виявляється у витонченій вишуканості ліній, захоплює своєю легкістю й елегантністю. У скульпторів класичної Греції й художників Відродження боги показувались як люди – ідеалізовані, прекрасні в своїй гармонійності, але люди. У знаменитого італійського скульптора Л. Берніні боги залишались богами. У його скульптурній групі "Аполон і Дафна" створена ілюзія польоту, але якогось занадто витонченого, майже нереального. Одним із головних принципів бароко був принцип динаміки, руху.

Найбільш яскраво стиль бароко виявився в архітектурі. Він існував як доповнення до гармонії ансамблю, що зберігав риси епохи Відродження. До його класичної простоти, ясності, земної величі споруд, характерних для мистецтва Відродження, додавались елементи величі позаземного: спіралеподібні колони, що підіймалися угору й створювали ілюзію прилучення до небес, напівсферичний купол, імітуючий небо, чи заміняючий його. Розкішна архітектура бароко була призвана прославляти знатність і багатство.

Характерні для бароко контрасти "високого" і "низького", духовного й матеріального, спокою й екстазу чи не найбільш повно виявилися в музиці. У руслі бароко виник новий музичний жанр – опера, що зародилася в Італії й швидко поширилася в інших країнах. З деякими аспектами художнього мислення, характерного для мистецтва бароко, була пов’язана й творчість геніального Йоганна Себастьяна Баха – вершини німецької музики XVIII ст. Драматична єдність контрастних сил – "земних і небесних", добра і зла, вічності й миттєвості – знайшла відображення в церковній і світській музиці Баха.

Таким чином, художній стиль бароко у XVII – XVIII століттях збагатив світову культуру видатними досягненнями в різних напрямах мистецтва. Не залишилися осторонь цих процесів й українська культура.


4.1.3. Українське "козацьке бароко" та його прояви

в національній культурі


Аналізуючи давньоукраїнську барокову культуру, Мирослав Попович, відомий сучасний український філософ, підкреслює, що Україна належала до культурної зони, що за часів контрреформації розвивалася в стилістиці бароко. Як християнський край східного обряду, вона той же час належала до периферії регіону, духовний центр якого був в Італії та Австрії. Барочні впливи настільки змінювали художні смаки, що у Львові знатних громадян – як католиків, так і православних – ховали у вишуканих барочних трунах з писаними маслом портретами покійних.

У XVII столітті до православної церкви в Україні проникає гармонійний спів, привнесений спочатку композиторами-іноземцями, які керували придворними хорами, розвивається багатоголосна обробка стародавніх церковних мелодій, нові засоби, правда, з дещо більшими труднощами проникають в іконопис.

Геополітично, економічно, культурно й соціально Україна у XVI–XVIІ ст. була вражаюче різноманітною. На українських землях мали обіг гроші всіх видів – дукати, таляри, ясви, шостаки, орлянки, шаги, чехи, осьмаки, тимфи і т.д. Українські поети пишуть вірші латинською, польською, книжнослов’янською, розмовною українською мовами. Українці сповідують віру православну, уніатську, кальвіністську, соцініанську, римо-католицьку, а в містах живуть, крім русинів, греки, поляки, вірмени, євреї, татари.

При цьому край зберігав культурну цілісність. Від ″культурного хаосу″ цей край оберігала насамперед надзвичайна стабільність і консервативність селянського світу, незважаючи на певні зміни в культурі села. Сільська культура також засвоювала доробок професійної архітектури, малярства, музики, книжну культуру, переломлюючи все це через масовий релігійний світогляд.

Так, кам’яне будівництво романського стилю було доповнене на західноукраїнських землях елементами дерев’яного храмового будівництва. Пам’ятники писемності, як адміністративно-господарські акти, так і рукописні Євангелія нерідко створювалися в селах. Козацтво навіть у своїй верхівці на той час живе за селянськими смаками, надаючи перевагу в живописі лише іконам і портретам.

Інтелектуальне ядро давньоукраїнської культури складається навколо професорів Києво-Могилянської академії, більшість яких переїхали до Києва з Галичини на запрошення Петра Могили. Це, перш за все, Йосиф Кононович-Горбацький, його послідовники – Інокентій Гізель, Іоасаф Кроковський та інші професори. Інокентій Гізель чи люди з його кола – автори книги ″Синопсис″ (грецьк. – огляд) (1674 р.), що служила підручником історії багатьом поколінням українців, росіян і білорусів. Підготовлене за участю Гізеля нове видання старовинного ″Києво-Печерського патерика″ (1674 р.) впродовж століть було найпоширенішою книгою для домашнього читання. Пізніше велику роль у київському гуртку відіграв Лазар Баранович. До його гуртка входили Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, поет Іван Величковський, Дмитро Туптало (св. Дмитрій Ростовський), Київський митрополит мазепиних часів Варлаам Ясинський та інші.

Як бачимо, тодішня українська інтелігенція поспіль складалася з освіченого духівництва. Отці пишуть вірші, ставлять трагедії, драми та інтермедії силами спудеїв (студентів) і городян, вчать співу й філософії, видають різноманітну літературу в лаврській друкарні, тобто вчать мудрості.

1667 роком датується перша згадка про вертеп (ляльковий театр). Найбільший інтерес у простолюду викликали сміхові інтермедії, які у XVIІ ст. виконувалися як у вертепах, так і в студентських виставах.

Поряд з поетичними жанрами, що культивувалися в середовищі церковної інтелігенції та школярів, поряд з книжною поезією продовжувала існувати суто усна форма автономної ″народної культури″ – пісні та думи. У творенні й, особливо у виконанні народної поезії, важливу роль відігравали ″народні професіонали″ – фахівці, організовані по-цеховому у братства. В XV–XVIІ ст. це були лірники й кобзарі. Користувались вони двома інструментами – бандурою (кобзою – тюрк. слово) і лірою. Братства лірників і кобзарів мали свою систему учнівства, іспитів-посвят, свою постійну організацію, старшин тощо. Відома грамота Б. Хмельницького одному з кобзарських цехмістрів, де йому надається право влади над своїм цехом від імені гетьмана. Характерною рисою побуту кобзарів і лірників була їх рухливість, мандри, що досягали Валахії, Молдови, Туреччини, Польщі, німецьких земель.

У поетичному жанрі виділяють три форми народного вірша: речитативну, пісенну й говірну. У народній поезії пісні мають різні розміри: щедрівок, колядок, епічних пісень, лірницьких пісень, коломийок й ототожнюються з різними районами України. Особливий інтерес з історико-культурної точки зору становить епічна поезія, оскільки в ній зосереджуються світоглядні теми і сюжети. У цей час могутній центр епосу складається й утверджується в Наддніпрянщині, у центрально-східному регіоні України. Поряд з думами розвивається жанр балади, що мав, безперечно, літературні корені.

Як відзначає М.В. Кордон, вагомий внесок у розвиток української пісенної культури у XVІІ ст. зробила легендарна народна поетеса-піснярка Маруся Чурай (1625 – 1653) – автор популярних українських пісень ″Віють вітри, віють буйні″, ″Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці″, ″За світ встали козаченьки″. Стосовно останньої пісні існує легенда про те, що до війська гетьмана України Б. Хмельницького належав і Полтавський полк, у якому служив Григорій Бобренко – наречений Марусі Чурай. Очевидно, під враженням розлуки з коханим і народилася зазначена пісня, яка стала улюбленою козацькою похідною піснею.

На другу половину XVІІ – першу половину XVIІІ ст. припадає розквіт жанру історично-мемуарної прози. Серед історичних творів XVIІІ ст. особливо виділяються три фундаментальні козацькі літописи: ″Літопис Самовидця″, як назвав це цінне історичне джерело й визначний пам’ятник української літератури П. Куліш, літописи гадяцького полковника Григорія Грабянки (? – близько 1737 р.) та канцеляриста Війська Запорізького Самійла Величка (1670 – 1728). Авторство ″Літопису Самовидця″ остаточно не встановлене. Серед істориків є думка про те, що його автором був козацький старшина, генеральний підскарбій при гетьмані І. Брюховецькому Роман Ракушка-Романовський (близько 1623 – 1703 рр.). Всі три літописи охоплюють історичні події в Україні з 1648 р. до початку XVIІІ ст. В усіх козацьких літописах є одна особливість: літописці відтворюють дійсність не такою, якою вона була, а такою, якою мала бути за їх уявою.

У другій половині XVIІ ст. подальшого розвитку в Україні набуло книгодрукування. У цій справі провідну роль продовжувала відігравати друкарня Києво-Печерської лаври. За цей період тут було надруковано понад 120 книг. Більшість з них мали від 500 до 1000 сторінок. У 1664 р. друкарня вперше видала буквар і з цього часу продовжувала їх друкувати близько 200 років. Лаврські видання розповсюджувалися не лише в Україні, Росії, Білорусії, а й у Молдавії, Сербії та інших країнах.

Високого розвитку досягло в другій половині XVIІ – першій половині XVIІІ ст. українське музичне мистецтво. Відбувався процес становлення, формування української музики. Важлива роль в цьому належала сольній пісні з інструментальним супроводом. Найвідомішим композитором кінця XVIІ – початку XVIІІ ст. був Микола Дилецький (близько 1650 – після 1723 рр.). Крім того, він уславився як музичний теоретик, хоровий диригент і педагог. Основна його праця – ″Граматика музикальна″ – містить теоретичні засади партесного співу. У цьому співі співставлялося звучання всього хору й груп голосів, був відсутній супровід. ″Граматика музикальна″ М. Дилецького стала першою ґрунтовною музично-теоретичною працею, посібником для композиторів, теоретиків музики та вчителів співу.

На кінець XVIІ – початок XVIІІ ст. припадає більш як 20-річний період державницької діяльності гетьмана України Івана Степановича Мазепи (1640 – 1709), чи не найсуперечливішої постаті української історії. Попри всій неоднозначності політичних оцінок Мазепи не можна не відзначити його меценатську, культурницьку діяльність, величезний внесок гетьмана в розбудову культури всієї України.

Зокрема, І.С. Мазепа відіграв велику роль у справі розвитку Києво-Могилянської академії, котру в його часи називали Могиляно-Мазепинською. Мазепа дійсно був меценатом, добродійником й опікуном академії. Завдяки заходам Мазепи грамотою Петра І від 26 вересня 1701 р. вона дістала статут академії, хоча давно вже була фактично вищим навчальним закладом. Гетьман дбав також про матеріальне забезпечення академії. Він збагатив її бібліотекою й рідкими рукописами, збудував для неї новий будинок. І. Мазепа сам часто відвідував академію, бував на її диспутах та виставках. У студентів виховували патріотизм, духовність, демократичні ідеали. У добу піднесення української культури тих часів академії належало центральне місце у просвітницькому просторі. Але меценатська, культурницька діяльність І. Мазепи як гетьмана України не обмежувалась Києво-Могилянською академією.

І. Мазепа – меценат і засновник кількох пишних храмів. За часів його гетьманування кульмінаційного розвитку досягло українське бароко – стиль пишний, урочистий. Він організував будівництво величезних храмів у Києві: Братського та Микольського монастирів, церкви Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі, там же збудував Економічну браму з церквою над нею. Дослідники нарахували 12 збудованих в 1690 – 1705 роках І. Мазепою та закінчених після його смерті храмів. До того ж нараховується до 20 храмів, реставрованих І. Мазепою. Це – Софія Київська, Михайлівсько-Золотоверхий монастир, Успенський собор і Троїцька надбрамна церква в Києво-Печерській лаврі, церкви в Переяславі, Глухові, Чернігові, Батурині, Межигір’ї, Мгарський монастир.

Ніхто не міг зрівнятися з Мазепою в справі церковного будівництва. Його заслуги тут були загальновизнані. Підкреслюючи це, Петро І казав, що І. Мазепа ″великий строитель святым церквам″.

Немає треби доводити, що література ″високого стилю″ з такими представниками, як Єпифаній Славинецький (? – 1675), Симеон Полоцький, Дмитро Туптало (Ростовський), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, розвивалася завдяки відповідним умовам, створеним І. Мазепою.

Таким чином, у XVIІ ст. на українських землях, завдяки політичним змінам, європейським культурним впливам, формується староукраїнська барокова культура, що отримує подальший розвиток і удосконалення у XVIІІ столітті.


4.2. Києво-Могилянська академія – культурно-освітній центр

східних слов’ян


Рівень духовної культури будь-якого народу визначається, насамперед, станом освіти та поширенням наукових знань у суспільстві. Рівень зазначених сфер в Україні в ХVII – ХVIIІ століттях – яскраве свідчення духовного прогресу українського народу.

Найвищі здобутки української освіти й науки у ХVII – ХVIIІ століттях пов’язані з діяльністю Києво-Могилянської академії, створеної Петром Могилою в 1632 році. Колегія стала відомим в усій Європі центром освіти, науки й культури. Тут вивчалася слов’янська, грецька, латинська, польська, українська мови, риторика, філософія, математика (арифметика і геометрія), астрономія, музика, богослов’я. До речі, більшість із перелічених дисциплін у той час викладалися також у відомому Кембриджі. Пізніше, з кінця XVIII – початку XIX ст.ст., в академії почали викладати історію та географію.

Уперше статус Академії був закріплений Гадяцькою угодою 1658 р., у 1701 р., завдяки наполяганням І. Мазепи, Петро I підтвердив рівень Києво-Могилянської академії як найвищого навчального закладу. Тут було 8 класів, тривалість навчання – 12 років.

Студентам буде цікаво дізнатися про організацію навчально-виховної роботи в Академії. Так, лекції відбувалися: щопонеділка, щосереди і щоп’ятниці – від 7 до 10 годин ранку та від 13 до 17 годин дня; щовівторка, щочетверга та щосуботи – від 7 до 10 годин ранку та від 13 до 15 години дня.

Учні займали місця в класі відповідно до своїх успіхів. На перших лавах сиділи кращі учні – "senatus", решта учнів мала назву "populus". У кожному класі був "диктатор", звичайно, перший учень. На зразок єзуїтських шкіл, догляд за поведінкою учнів і чистотою класу покладався почасти на самих учнів. Наприклад, "цензор" повинен був доглядати за охайністю класу та тишею до приходу вчителя; обов’язком "авдитора" було вислухати засвоєння матеріалу лекції від учнів, закріплених за ним, а також пояснити їм те з лекцій, чого вони не зрозуміли. Під час перевірки засвоєння лекцій "авдитор" робив відмітки проти прізвищ учнів: знає, не знає, помилився, нічого не знає, хворий.

"Сенсори" доглядали за поведінкою малих хлопців по квартирах, "директори" допомагали малим учням засвоювати лекції, "візитатори" стежили за поведінкою усіх учнів, навіть "сенсорів" і "директорів". "Каліфактори" (сікарі або гарячителі) призначалися до кожного класу для виконання тілесної кари над товаришами. Тілесні покарання (3 – 12 ударів різками) передбачалися для учнів молодших класів. Щодо студентів двох вищих класів – інструкція припускала такі кари: пересторогу, позбавлення певних прав, і нарешті, виключення з Академії.

Іспити відбувалися двічі на рік: у грудні та в червні. У класах філософії та богослов’я відбувалися колоквіуми або диспути. Диспути були тижневі, місячні й кінцеві. Останні відбувалися після закінчення якогось відділу предмета (чим не "модульна" система?!). "Публічна диспута" відбувалася не менше двох разів на рік і була надзвичайним шкільним святом. У день, призначений для "публічної диспути", з’їжджалися до Академії видатні випускники, батьки студентів. Вранці всі йшли до лаври, де Службу Божу правив митрополит. Після того починалося саме свято. Префект (проректор) підносив високим гостям розмальовану програму "диспути", так звану конклюзію. Перед диспутом один з його учасників виступав з промовою ("орація"), де коротко з’ясовував тези диспуту, а далі виступав "дефендент", наводячи міркування на захист своїх тез, а опоненти – їх було двоє або троє – старалися спростувати ті тези, після чого "дефендент" у останньому слові відхиляв заперечення опонентів та відстоював свої тези. Якщо "диспута" відбувалася не досить рівно чи опоненти своїми зауваженнями ставили "дефендента" в скрутне становище, хор з оркестром перебивав "диспуту".

Одяг вихованців академії був такий: так звана кирея, – довгий плащ. У багатих кирея була з шовкової матерії, у менш заможних – з китайки. Взимку поверх киреї одягали кожух, який підперезували шовковими або вовняними поясами. Штани у багатіїв були з шовкової матерії та надзвичайної широкості; шапки були смушкові з кольоровим верхом. Чоботи були різних кольорів на високих каблуках.

Києво-Могилянська академія не була тоді становою, у ній навчалися діти всіх прошарків суспільства. Так у 1737 р. в академії навчалися діти: козацької старшини – 22, офіцерських – 1, ратушних чиновників – 2, купецьких – 6, простих козаків – 84, міщан – 66, ремісників – 7, селянських дітей – 39. Багато приїжджало з сусідніх слов’янських і не слов’янських земель. До України в науку приїжджали росіяни, білоруси, серби, болгари, румуни, молдавани, греки. Студентів було порівняно багато: у 1742 р. – 1243 чол., у 1744 р. – 1160 чол., у 1751 р. – 1193 чол., у 1765 р. – 1059 чол. Контингент закордонних студентів становив: у 1763 р. – 127 чол., у 1737 р. – 122 чол., у 1790 р. – 47 чол. Цікаво, що знання студентів оцінювалися за 7 рівнями: "доброго, мірного, старанного, неслабкого, слабкого, худого, безнадійного" навчання.

Спочатку науки в Академії викладалися майже виключно латинською мовою, а українська та польська були допоміжними. Але згодом слов’яно-руський напрямок зміцнюється, що було пов’язано з формуванням української національної держави, а потім входженням України під протекторат Росії. Книжна українська мова десь на 70 років стає однією з мов освіти, науки і літератури. Книжною українською мовою пишуться художні й тогочасні наукові твори, літописи, гетьманські універсали, інші державні акти, ведеться офіційне листування.

Але, на жаль, процеси подальшого зближення книжної мови із народно-розмовною в цей час загальмувалися, адже національні мови остаточно формуються в самостійних державах Європи. Відомо, що саме в цей час у країнах Західної Європи унормовуються літературні національні мови, у тому числі польська. У розірваної на шматки України, жоден з яких не міг претендувати на роль суверенної держави, для серйозної роботи у цьому напрямку фактично не було передумов.

Відтак учні з першої половини XVIII ст. у Київській академії систематично вивчали лише іноземні мови. З поглибленням дипломатичних, економічних і культурних зв’язків Росії з Західною Європою виникає необхідність вивчення німецької та французької мов, і Києво-Могилянська академія чудово виконує цю функцію. Багатомовність стає характерною ознакою освіченої людини в Україні в цей час. Учені, письменники писали свої твори різними мовами.

Академія заснувала колегії в Гощі, Вінниці, Кремінці, Чернігові, Переяславі й постійно їм допомагала. Ці колегіуми, у свою чергу, ставали місцевими просвітительськими осередками. Так, Харківський колегіум був центром освіти Слобідської України. А 1765 року при ньому відкрили додаткові класи, де викладали інженерну справу, артилерію, архітектуру, геодезію, географію.

Історія Києво-Могилянської академії дає змогу об’єктивно проаналізувати взаємодію української та російської культур цього періоду. Причому цей аналіз приводить до безупередженого висновку: друга половина XVII – перша половина XVIIІ ст. характеризується інтенсивним культурним впливом України на Росію. Цей вплив втілився не тільки у переїзд до Петербурга та Москви великої кількості освічених українців, а й у запозиченні російською культурою цілих напрямків та масивів української культури.

З 1654 року, після укладання військово-політичного союзу України і Росії, рух освічених українців до Росії набуває широкого розмаху. Москва бачила культуру українців, охоче приймала їх і добре їм платила. У 1664 році прибув до Москви українець Семен Полоцький, котрий навчав царевичів Олексія та Федора, царівну Софію, а також царевича Петра. Принесли сюди свої сили й знання Степан Яворський, Дмитро Ростовський (Данило Туптало), Феофан Прокопович.

Прийшовши до влади в Росії, Петро І зрозумів, що Росія повинна зробити різкий ривок для подолання економічного та культурного відставання, інакше їй загрожує участь колоса на глиняних ногах. Вирішальною умовою для такого ривка була наявність знаючих, освічених людей, інженерів, учених, фахівців у сфері виробництва та мистецтв.

Україна, зокрема Києво-Могилянська академія, відіграла вирішальну роль у створенні системи освіти в Росії. З 40-х років XVII ст. до заснування Московського університету в Києві здобувала освіту молодь з Москви, Вязьми, Вятки, Брянська, Калуги та інших російських міст. Вихованців Києво-Могилянської академії бачимо серед викладачів Московської слов’яно-греко-латинської академії (15 викладачів були українцями). З 1701 по 1763 роки в Московський академії посаду ректора займала 21 особа, у тому числі 18 – київські вчені, з 25 префектів 23 особи – з Київської академії.

Коли відповідно до наказу Петра I у 1721 році в Росії були засновані духовні школи і семінарії, то вчителями там ставали тільки українці, тому що їх вважали найкращими педагогами. Те ж саме відбулося і після заснування в Росії у 1786 році народних шкіл. На деякий час Київська академія стала нібито головною вчительською семінарією і поставляла вчителів на всю Росію.

Значним був вплив українців і на інші сфери культурного розвитку Росії в XVII – XVIII ст.ст.

На жаль, посилення імперської політики Росії у ставленні до України, обмеження української автономії, а в другій половині XVIII ст. і повна ліквідація української державності негативно вплинули на діяльність Києво-Могилянської академії. У другій половині XVIII ст. Академія заходами Катерини ІІ поступово перетворюється на замкнений становий освітній заклад для дітей духівництва, позбавлений матеріальної бази. Останнім великим ученим Академії був Іван Фальківський, який займався географією, астрономією, математикою, історією, архітектурою, викладав низку дисциплін, серед яких були вища математика, німецька мова і філософія, заснував культурний осередок "Вільне поетичне товариство". На початку ХІХ століття через відсутність коштів Києво-Могилянська академія не змогла реорганізуватися в університет і була закрита в 1817 році.

Таким чином, Києво-Могилянська академія майже 200 років задовольняла освітянські, наукові й суспільні потреби України. Незважаючи на те, що в основі навчання а Київській академії була латинська мова, а всі науки в ній визначалися схоластичним напрямом, все ж своїм духом і внутрішнім розпорядком Академія залишалася школою православною і близькою інтересам українського народу, а тому успішно виконувало своє завдання – відтягати православних дітей від набуття науки в латино-польських школах. Київська академія через своїх вихованців прислужилася поширенню духовної культури як в Україні, так і поза її межами, особливо в Росії, де лише завдяки участі київських учених і міг пробудитися інтерес до освіти й духовних потреб взагалі. Вона була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи, де готувались кадри для всього православного світу.

Як бачимо, на кінець XVII – першу половину XVIII століть Україна мала розвинену освітню систему, що включала в себе початкову, середню й вищу школу високого класу.

Однак, на кінець XVIII ст. спостерігаємо вже зовсім іншу картину. Через закріпачення й розорення селян більшість сільських шкіл на Лівобережній та Слобідській Україні припинили існування. Згодом для непривілейованих верств населення тут, як і в Росії, виникають малі народні училища (дворічні) – у повітових містах і головні народні училища (п’ятирічні) – у губернських центрах. Перші з них відкрили у Києві, Чернігові, Харкові, Новгороді-Сіверському, Катеринославі.

Постійні клопотання українських можновладців про дозвіл на відкриття в Україні університетів підтримки у Катерини ІІ не знаходили. Так, у 1760 р. Григорій Теплов, колишній вихователь Кирила Розумовського, склав для нього, тодішнього гетьмана України, проект університету в Батурині. У 1765 р. Рум’янцев, тодішній управитель України, подав проект про заснування університету в Чернігові або в Києві. У 1786 р. князь Григорій Потьомкін подав цариці план Катеринослава, де проектував відкрити університет з академією мистецтв та музики. Усі ці проекти в той час залишилися тільки на папері.

На Правобережній Україні та на західноукраїнських землях, що залишилися під владою Польщі, передусім, занепадали братські школи. Після шкільної реформи 1776 – 1783 рр. на західноукраїнських землях було організовано початкові (тривіальні) та неповні середні (головні) школи, де, як правило, навчали німецькою мовою. У сільських школах при церквах теж навчали польською чи німецькою, лише в поодиноких випадках – українською мовою. Абсолютна більшість дітей залишалася поза школою.

У 1661 році було засновано Львівський університет, але він на довгі роки став центром полонізації західноукраїнського населення.

Таким чином, на рубежі XVIII – ХІХ століть було покладено кінець вищій та середній освіті на українських землях. Боротьба за їх відродження стала нагальною потребою української громадськості.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Схожі:

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України Ідентифікаційний код за єдрпоу
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України Ідентифікаційний код за єдрпоу
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України Ідентифікаційний код за єдрпоу
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національна металургійна академія України iconІнформації про результати проведення процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Головний розпорядник коштів (повне найменування та ідентифікаційний код за єдрпоу). Міністерство освіти І науки, молоді та спорту...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи