Покривного І залозистого епітелію icon

Покривного І залозистого епітелію




Скачати 150.24 Kb.
НазваПокривного І залозистого епітелію
Дата31.08.2012
Розмір150.24 Kb.
ТипДокументи

Епітеліальні пухлини можуть розвиватися з покривного і залозистого епітелію.

Зріла доброякісна пухлина з покривного епітелію — папілома. Зріла доброякісна пухлина із залозистого епітелію — аденома.

Незрілі злоякісні епітеліальні (з залозистого і з покривного епітелію) пухлини - карцинома або рак.


ПАПІЛОМА


Папілома (від лат. papilla — сосочок) макроскопічно має вигляд вузла з сосочковою поверхнею, яка нагадує цвітну капусту (наприклад, у шкірі), або корали, які проросли морськими водоростями (наприклад, у сечовому міхурі). Консистенція вузла може бути щільною або м’якою. В щільних папіломах добре виражена строма, яка представлена щільною волокнистою сполучною тканиною. Крім того, щільність папіломі може придавати характер структури паренхіми, наприклад, папіломи, в яких паренхіма має структуру плоскоклітинного зроговілого епітелію, завжди за консистенцією щільні. В м’яких папіломах переважає за обсягом паренхіма, строма утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною з безліччю тонкостінних судин. Розміри пухлини, яка підноситься над поверхнею шкіри або слизової оболонки, варіюють від декількох міліметрів до сантиметрів.

Мікроскопічно пухлина складається з безлічі сосочків, що слугує проявом тканинного атипізму. Принцип формування сосочка наступний. Периферія сосочка являє собою паренхіму, яка сформувалася з розростаючого покривного епітелію, найчастіше із збільшеним числом шарів. В епітелії зберігається полярність клітин, стратифікація, цілісність власної мембрани. Таким чином, клітинний атипізм виражений слабко. Строма пухлини розміщена в центрі. Тканинний атипізм виявляється нерівномірним розвитком епітелію і строми та зайвим утворенням атипових дрібних кровоносних судин.

Локалізуються папіломи на шкірі, слизових оболонках, вистелених перехідним або незроговілим епітелієм (слизова оболонка порожнини рота, істинні голосові зв’язки, лоханки нирок, сечоводи, сечовий міхур). Найбільше клінічне значення мають папіломи гортані та сечового міхура.

^ Папілома гортані. За гістологічною структурою найчастіше це плоскоклітинна папілома. Ці новоутворення зустрічаються у дітей, особливо перших років життя, і у дорослих, найчастіше в осіб чоловічої статі.

На підставі клінічних і морфологічних особливостей розрізняють папіломи дитячого віку і папіломи дорослих.

Папіломи дітей та підлітків, або ювенільні папіломи, найчастіше бувають множинними (папіломатоз гортані). Переважна локалізація — передня третина голосових зв’язок. Нерідко вони можуть локалізуватися на вестибулярних складках і слизових оболонках гортанних шлуночків.

Макроскопічно мають вигляд бородавчастих утворень рожево-червоного кольору з дрібнозернистою поверхнею на тонкій ніжці. Найчастіше — це м’які папіломи.

Мікроскопічно паренхіма цих новоутворень формує сосочкові розростання багатошарового плоского незроговілого, рідше — з явищами зроговіння, епітелію. Інколи паренхіма може бути представлена респіраторним епітелієм, і тоді сосочки покриті кубічним, призматичним і навіть миготливим епітелієм. Строма сосочків представлена пухкою ніжно-волокнистою сполучною тканиною, добре васкуляризована. Вони легко травмуються, кровоточать.

Клінічно папіломи гортані проявляються захриплістю голосу, аж до афонії (повної втрати голосу). Папіломи на довгій ніжці при попаданні в просвіт голосової щілини, можуть викликати раптову смерть дитини від асфіксії.

Лікування — видалення пухлини хірургічним шляхом. Після видалення папіломи гортані у дітей дуже часто рецидивують, схильні до поширення по всій слизовій оболонці гортані. Однак, малігнізація папілом у дітей спостерігається винятково рідко. В період статевого дозрівання папіломи інколи зазнають спонтанної регресії.

Папіломи, які виникають у дорослих, як правило, бувають поодинокими. ^ Макроскопічно і мікроскопічно вони найчастіше мають характер щільних папілом. Паренхіма являє собою розростання багатошарового плоского зроговілого епітелію. Строма представлена щільною волокнистою сполучною тканиною з невеликою кількістю судин.

Локалізація папілом гортані у дорослих така ж, як і у дітей. Характерною особливістю є те, що папіломи гортані у дорослих ростуть поволі, рецидиви виникають рідше і через триваліший термін після видалення. Малігнізація папілом у дорослих спостерігається частіше, за даними деяких авторів — до 20% випадків, особливо в осіб, які палять. Найчастіше малігнізують папіломи з вираженими явищами гіперкератозу і дисплазією епітелію третього ступеня.

^ Папілома сечового міхура. В більшості країн зустрічаються перехідно-клітинні папіломи сечового міхура. В деяких країнах Азії і Африки, де вельми поширений сечостатевий шистосомоз (запальне захворювання, яке викликається найпростішими - різними видами шистосом), можуть переважати плоскоклітинні папіломи (також як і плоскоклітинні раки).

Папіломи сечового міхура найчастіше зустрічаються у чоловіків літнього віку. Це пов’язано з тим, що в чоловіків цього віку частіше, ніж у жінок, розвивається застій сечі, зумовлений особливістю будови чоловічої уретри, здавленням її збільшеною передміхуровою залозою (гормональна гіперплазія).

Локалізуються папіломи найчастіше в ділянці трикутника Льєто, який обмежений устями сечоводів і сечовивідним каналом. Однак, незалежно від локалізації, ці пухлини мають однотипну структуру.

Макроскопічно — це здебільшого поодинока екзофітна пухлина на ніжці або широкій основі з сосочковою, бархатистою поверхнею, м’якої консистенції, рожево-білуватого кольору. Деколи буває дифузний папіломатоз. Інколи зустрічаються множинні папіломи, які розташовуються в різних відділах сечовивідних шляхів.

Мікроскопічно папілома сечового міхура складається з безлічі тонких сосочкових розгалужених виростів. Строми дуже мало, вона представлена ніжноволокнистою сполучною тканиною з достатністю тонкостінних капілярного типу судин. Строма покрита декількома шарами перехідного епітелію. Клітинний атипізм виражений слабко. Лише один шар базальних клітин відрізняється деякою гіперхромією ядер і наявністю поодиноких мітозів. В інших шарах ядра світлі з дрібнодисперсним хроматином, без мітозів. Базальна мембрана ціла на всьому протязі.

Лікування — видалення пухлини хірургічним шляхом. Папіломи нерідко рецидивують внаслідок широкого пухлинного поля і обмежених можливостей видалення пухлини за допомогою цистоскопу. По мірі збільшення числа рецидивів зростає ризик малігнізації папілом сечового міхура.

Ускладнення. Довгі сосочки у зв’язку з турбулентним рухом сечі можуть згинатися, перекручуватися. Перекрут сосочка може супроводжуватися гострим порушенням кровообігу і його інфарктом. При відриванні сосочка, залежно від площі некротизованої пухлинної тканини, спостерігається мікро - або макрогематурія (кров у сечі). Розростаючись, папілома нерідко сама стає причиною порушення відтоку сечі. Все це сприяє проникненню інфекції і розвитку таких ускладнень як цистит, висхідний уретеро-пієлонефрит. Відірвані сосочки можуть спричиняти закупорку сечовивідного каналу і розвиток несправжньої анурії (відсутність сечі). Несправжньої, оскільки сеча виробляється нирками, але не виводиться через сечовивідний канал. При розростанні пухлини в ділянці устя сечоводу можливе його здавлення і розвиток гідронефрозу. Двосторонній гідронефроз може ускладнитися нирковою недостатністю.

Ймовірність малігнізації папілом сечового міхура велика, особливо в осіб, які палять. Наявність папіломи сечового міхура є прямим протипоказанням для роботи в промисловості, де використовуються ароматичні аміни, які є прокарциногенами. Ароматичні аміни типу бензидину і нафтиламіну проникають в організм через шкіру, легені і кишки, і їхній карциногенний ефект виявляється, в основному, в сечовому міхурі.


АДЕНОМА


Аденома (від грец. aden — залоза) — зріла доброякісна пухлина із залозистого епітелію. Росте експансивно, макроскопічно має вигляд добре відокремленого вузла м’яко-еластичної консистенції, рожево-білого кольору. Інколи в пухлині виявляються кісти, в цих випадках говорять про кісто- або цистоаденому.

^ Величина аденом різна — від декількох міліметрів до декількох десятків сантиметрів.

Локалізація аденом. Аденоми зустрічаються в усіх залозистих органах, а також в слизових оболонках (наприклад, у шлунково-кишковому трактові, в матці), де вони виступають над поверхнею у вигляді поліпу. Їх називають аденоматозними (залозистими) поліпами. Аденоми залоз внутрішньої секреції (наприклад, гіпофізу, надниркових залоз, яєчників) можуть зберігати функціональні особливості клітин початкової тканини і продукувати в зайвій кількості відпо­відні гормони. Ці гормональноактивні аденоми дадуть характерні клінічні синдроми, які дозволять діагностувати в клініці ці новоутворення. Найбільше практичне значення в клініці мають аденоми молочної залози і яєчника.

Аденома має органоїдну будову, паренхіма складається найчастіше з клітин призматичного або кубічного епітелію. Епітелій зберігає комплексність і полярність, розміщений на власній мембрані і формує залозисті структури. Залозисті структури оточені волокнистою сполучною тканиною, в якій розміщені судини. Питання про характер стромального компоненту в аденомах залишається відкритим. Так, наприклад, більшість дослідників вважає, що у фіброаденомі молочної залози тільки епітеліальний компонент є пухлинним, а волокниста тканина являє собою деяку форму реакції організму на клітини аденоми.

Залежно від гістологічної структури епітеліального компоненту розрізняють наступні варіанти аденом:

альвеолярна (ацинарна), яка копіює кінцеві відділи залоз;

тубулярна, яка зберігає протоковий характер епітеліальних структур;

трабекулярна, яка має балкову будову;

солідна, в якої відсутній просвіт залозистих структур;

кістозна з різко вираженою ектазією (розширенням) просвіту залоз і утворенням порожнини (цистоаденома).

За співвідношенням паренхіми і строми аденоми поділяються:

проста аденома (паренхіма переважає над стромою);

фіброаденома (приблизно рівне співвідношення паренхіми і строми);

аденофіброма (виражене домінування строми, нагадує за будовою фіброму, але містить поодинокі залози).


Аденома грудної залози

^ Прості, тубулярні аденоми в грудній залозі зустрічаються рідко. Найчастішою пухлиною грудних залоз є фіброаденома.

Фіброаденома зустрічається в будь-якому віці, але частіше від 20 до 50 років. Макроскопічно має вигляд вузла з чіткими контурами, тобто росте експансивно. Консистенція його щільна. За гістологічною структурою це тубулярна фіброаденома. У фіброаденомі виражений тканинний атипізм: залози не будують часточок, вони різного діаметру і форми. Строма представлена щільною волокнистою сполучною тканиною з невеликою кількістю щілинних судин (в нормальній молочній залозі строма представлена ніжноволокнистою, пухкою сполучною тканиною, її мало, а багато жирової клітковини). Залежно від діаметру пухлинних проток, який зумовлений взаємовідношенням епітеліального і сполучнотканинного компонентів, розрізняють периканалікулярну та інтраканалікулярну фіброаденому.

^ Периканалікулярна фіброаденома характеризується концентричним розростанням сполучної тканини навколо базальної мембрани протоки. Просвіт протоки звужений, але збережений.

Інтраканалікулярна фіброаденома характеризується видовженням залозистих проток, впинанням в їхній просвіт пучків колагенових волокон, які розміщені перпендикулярно до базальної мембрани протоки, внаслідок чого просвіт протоки стає щілинним. Деякі автори вважають, що інтраканалікулярна фіброаденома частіше, ніж периканалікулярна, піддається малігнізації.

На практиці, як правило, зустрічається змішаний тип тубулярної фіброаденоми з домінуванням в різних ділянках будь-якого з варіантів.

Інколи в грудній залозі може розвиватися листоподібна фіброаденома.

^ Листоподібна фіброаденома (інтраканалікулярна фіброаденома з клітинною стромою) зустрічається частіше в жінок у віці 40-50 років, окремі спостереження розвитку цієї пухлини описані у чоловіків. Пухлина може досягати великих розмірів (до 20 см і більше). Росте швидко. Макроскопічно вузол часточкової структури з характерним сіткоподібним малюнком, який нагадує структуру листка (звідси і назва). Видно щілинні та кістозні порожнини, осередки некрозу і крововиливів.

Мікроскопічно має вигляд інтраканалікулярної або змішаної фіброаденоми нерідко з кістозно розширеними протоками, в просвіт яких повернуті поліпоподібні сполучнотканинні вирости, які покриті одним або декількома шарами кубічного епітелію. Строма багатоклітинна з вираженим поліморфізмом клітин, зустрічаються фігури мітозу, осередки крововиливів і некрозу.

Завбачити біологічну поведінку листоподібної фіброаденоми на підставі гістологічної будови тяжко. Здебільшого вона перебігає доброякісно. Однак, можлива малігнізація, найчастіше сполучнотканинного компоненту. При малігнізації стромального компоненту відзначається різко виражений поліморфізм клітин, наявність великого числа патологічних фігур мітозу, поширені зони склерозу. Пухлини, які виникли, можуть мати будову саркоми.

Проводити в клініці диференціальну діагностику між аденомою і початковим раком молочної залози на підставі макроскопічної картини надзвичайно тяжко. Тому всі фіброаденоми підлягають хірургічному видаленню з обов’язковим терміновим гістологічним дослідженням видаленого матеріалу. Остаточний гістологічний діагноз допоможе клініцисту визначити обсяг хірургічного втручання і подальшу тактику лікування.


Цистоаденома яєчника

Серед доброякісних епітеліальних пухлин яєчника цистоаденоми є найчастішими. Вони зустрічаються в будь-якому віці, однак частіше вони виявляються у віці від 30 до 60 років. Макроскопічно вони мають вигляд кісти. Розміри пухлини різні — від декількох міліметрів до декількох десятків сантиметрів. Капсула пухлини представлена щільною волокнистою сполучною тканиною. Епітелій, який вистилає внутрішню стінку, найчастіше однорядний кубічний або плоский, рідше — циліндричний. Розрізняють кісти:

однокамерні (однопорожнинні);

багатокамерні (багатопорожнинні).

Залежно від стану внутрішньої вистилки кісти бувають:

гладкостінні;

сосочкові, або папілярні (сосочкові випинання епітеліальної вистилки всередину порожнини).

Розрізняють істинні сосочки і несправ­жні. Істинні сосочки — це епітеліальні випинання, які мають строму. Несправжні — представлені проліферуючим епітелієм. Сосочкоутворення — це показник інтенсивності проліферативних процесів в епітелії цистоаденоми. Це морфологічно несприятлива ознака, яка свідчить про можливість малігнізації пухлини.

За характером вмісту кісти ділять на:

— серозні;

— муцинозні, які виробляють слиз (муцин).

Епітеліальний покрив в деяких папілярних цистоаденомах відрізняється великою подібністю з епітелієм слизової матки (ендометрій) і аналогічно реагує на гормональні зміни, які відбуваються в організмі. Вміст таких кіст — желеподібний, коричневого кольору. Такі цистоаденоми називаються “шоколадними” кістами.

^ Значення цистоаденом яєчника. В клініці можливий ряд ускладнень. Найнебезпечнішим є перекрут кісти з розвитком некрозу стінки, розривом її і виходом вмісту в черевну порожнину. Ці зміни можуть супроводжуватися розвитком больовогого шоку, інколи зі смертельним виходом. При відносно сприятливому перебігові можливий розвиток між­пет­льо­вих кишкових спайок, що може ускладнитися спайковою хворобою. Розрив кісти може супроводжуватися кровотечею. Ймовірне нагноєння кіст. Серйозним, відносно рідкісним, ускладненням муцинозних пухлин є псевдоміксоматоз очеревини. Він виникає при розриві кісти, коли желеподібний вміст разом з фрагментами пухлини імплантується на очеревині.

Лікування цистоаденом яєчника полягає в їхньому хірургічному видаленні.


РАК, або КАРЦИНОМА


^ Рак — це незріла, злоякісна пухлина з епітелію. Раки можуть розвиватися з покривного та із залозистого епітелію.

Основна класифікація раків заснована на гістологічній картині, яку копіює паренхіма пухлини. Розрізняють наступні раки з покривного епітелію:

— плоскоклітинний зроговілий рак;

— плоскоклітинний незроговілий рак;

— базальноклітинний рак;

— недиференційований рак (дрібноклітинний, поліморфноклітинний);

— перехідно-клітинний рак.

Крім того, зустрічаються змішані форми раку, які складаються з двох видів епітелію (плоского і циліндричного), вони називаються диморфні раки.

Класифікація раків із залозистого епітелію:

— аденокарцинома;

— солідний рак;

— слизовий (колоїдний) рак (його різновид — персневидно-клітинний рак).

Додаткова класифікація раків заснована на співвідношенні паренхіматозного та стромального компонентів пухлини, у зв’язку з чим розрізняють:

медулярний (мозкоподібний) рак, який характеризується домінуванням паренхіми над стромою. Пухлина м’яка, біло-рожевого кольору, нагадує тканину головного мозку;

простий, або вульгарний рак, який містить приблизно однакову кількість паренхіми і строми;

скір, або фіброзний рак, який відрізняється переважанням строми над паренхімою.


Раки з покривного епітелію

^ Плоскоклітинний зроговілий рак — це диференційований рак з покривного епітелію, паренхіма якого формує комплекси, які нагадують за структурою багатошаровий плоский епітелій. Ці епітеліальні комплекси вростають в підлеглі тканини і руйнують їх. Вони оточені стромою, яка представлена волокнистою сполучною тканиною з нерівномірно розташованими в ній судинами. В епітеліальних комплексах зберігається тенденція до дозрівання клітин і зроговіння. По периферії комплексу клітини менш диференційовані, круглі, з вузьким обідком цитоплазми і гіперхромними ядрами. В центрі вони плоскі, світлі, містять зайвий кератогіалін. При вираженому зроговінні рогові маси накопичуються в центрі комплексів у вигляді яскраво-рожевих концентричних утворів. Ці скупчення називаються раковими перлинами. Свою назву вони отримали на підставі макроскопічної картини. На розрізі вони у вигляді дрібних зерен сірувато-білого кольору з перламутровим відтінком. Присутність їх дозволяє ставити діагноз. Відрізняється відносно повільним ростом.

Плоскоклітинний зроговілий рак розвивається у шкірі, в слизових оболонках, покритих плоским або перехідним епітелієм (порожнина рота, стравохід, шийка матки, піхва). В слизових оболонках, покритих призматичним епітелієм, плоскоклітинний рак розвивається тільки після попередньої метаплазії і дисплазії епітелію.

^ Плоскоклітинний незроговілий рак — відрізняється від плоскоклітинного зроговілого раку відсутністю тенденції пухлинних клітин до дозрівання і зроговіння. В ньому будуть відсутні «ракові перлини». Для нього характерний поліморфізм клітин і ядер, велика кількість мітозів. При гістохімічному та імуногістохімічному дослідженні в клітинах можна виявити кератин. Відкриття десмосом і тонофібрил при електронно-мікроскопічному дослідженні цих пухлин підтверджує їхню належність до плоскоклітинного раку. Порівняно із зроговілим раком росте швидко, відрізняється менш сприятливим прогнозом.

^ Базально-клітинний рак — характеризується утворенням поліморфних пухлинних епітеліальних комплексів, що складаються з клітин, які нагадують клітини базального шару багатошарового плоского епітелію. Клітини дрібні, призматичної, або полігональної форми, з гіперхромними ядрами і вузьким обідком цитоплазми. Клітини розташовуються у вигляді частоколу перпендикулярно до базальної мембрани, мітози нерідкісні. При локалізації на шкірі росте поволі, часто покривається виразками з формуванням глибокої виразки (ulcus rodens). Відрізняється повільним перебігом, пізно дає метастази. При локалізації у внутрішніх органах прогноз менш сприятливий.

^ Дрібноклітинний рак — форма недиференційованого раку, який складається з мономорфних лімфоцитоподібних клітин, що не утворюють будь-яких структур. Строми мало. В пухлині багато мітозів, поширені ділянки некрозів. Росте швидко, відрізняється раннім і поширеним метастазуванням.

^ Поліморфно-клітинний рак — відрізня­єть­ся наявністю поліморфних великих клітин, які формують псевдозалозисті комплекси, розташовані серед пучків колагенових волокон строми. Поліморфно-клітинний рак розглядають як високозлоякісну пухлину, при якій спостерігаються поширені лімфогенні та гематогенні метастази.

^ Перехідно-клітинний рак — це, як правило, високодиференційований рак, за гістологічною картиною нерідко дуже тяжко відрізнити від перехідно-клітинної папіломи. Розпізнавальною ознакою є руйнування базальної мембрани та інфільтрація пухлинними клітинами власного шару слизової оболонки. Значно виражений клітинний атипізм, багаторядність, повна або часткова втрата полярності, наявність патологічних форм мітозів.


Раки з залозистого епітелію

Аденокарцинома — незріла злоякісна пухлина з призматичного епітелію, яка формує залозисті структури різної форми і величини, що вростають у навколишні тканини і руйнують їх. Вона зустрічається у слизових оболонках і в залозистих органах. На відміну від аденоми, різко виражений клітинний атипізм, який проявляється поліморфізмом клітин, гіперхромією ядер. Базальна мембрана залоз зруйнована. Залози можуть бути сформовані багаторядним епітелієм, однак просвіт їх завжди збережений. Інколи просвіт залоз розширений, і в них є сосочкові випинання — це сосочкова, або папілярна аденокарцинома. Ще розрізняють ацинарну і тубулярну аденокарциному. Аденокарцинома має різний ступінь диференціювання, що може визначати її клінічний перебіг і прогноз.

Солідний рак (від лат. solidum — щіль­ний) — це форма залозистого недиференційованого раку. Мікроскопічно відрізняється від аденокарциноми тим, що в псевдозалозистих комплексах будуть відсутні просвіти, які заповнені проліферуючими пухлинними клі­ти­нами. Виражений клітинний і тканинний атипізм. В клітинах пухлини є досить часті мітози. Росте солідний рак швидко і рано дає метастази.

^ Слизовий (колоїдний) рак — характеризується тим, що, окрім морфологічного, різко виражений і функціональний атипізм. Ракові клітини продукують велику кількість слизу. Цей слиз може накопичуватися у стромі пухлини. В деяких випадках можлива продукція слизу, який скупчується здебільшого в цитоплазмі з утворенням перснеподібних клітин. Часто обидва види секреції поєднуються. Пухлини, які складаються здебільшого з перснеподібних клітин, називаються персневидно-клітинний рак.


Локалізація раку

З покривного епітелію частіше раки локалізуються на шкірі, губах, в бронхах, стравоході, піхвовій порції шийки матки, сечовому міхурі.

Із залозистого епітелію найчастіша локалізація раку в шлунку, кишках, молочній залозі, підшлунковій залозі, печінці, тілі матки, бронхах, слинній залозі.


Шляхи метастазування раку

Найчастіші і ранні метастази при раку здійснюються лімфогенним шляхом. Перші метастази виявляються в регіонарних лімфатичних вузлах.

В подальшому рак може метастазувати гематогенним шляхом. Найчастіші гематогенні метастази виявляються в печінці, легенях, зрідка — в кістковому мозку. Деякі локалізації раків можуть метастазувати в головний мозок, нирки, надниркові залози.

Контактні (імплантаційні) метастази спостерігаються в очеревині, плеврі, при локалізації на губах.

Схожі:

Покривного І залозистого епітелію iconПокривного І залозистого епітелію
Зріла доброякісна пухлина з покривного епітелію — папілома. Зріла доброякісна пухлина із залозистого епітелію — аденома
Покривного І залозистого епітелію iconКрок 1 Стоматологія 0 Патологічна фізіологія (частина 2 )
У букальних мазках епітелію жінки виявлено в ядрі клітини 2 тільця Барра. Це характерно
Покривного І залозистого епітелію iconЛіпідно-клітинні пухлини
Серозні пухлини покриті циліарним епітелієм, подібним до епітелію маткових труб
Покривного І залозистого епітелію iconТема № Пухлини з епітелію. Раки окремих органів. Актуальність теми
Ці знання будуть до речі при опануванні особливостей перебігу раків різної локалізації на кафедрах терапії, хірургії, рентгенології,...
Покривного І залозистого епітелію iconАнатомія І фізіологія
Жсо вважаються захворювання з тривалим (хронічним) перебігом дистрофічного процесу І доброякісними новоутвореннями, які мають тенденцію...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи