Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon

Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності




НазваАктуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності
Сторінка3/31
Дата26.08.2012
Розмір4.79 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31
1. /Актуальн_ проблеми сучаснох наки _ правоохороннох д_яльност_ 14.05.10.docАктуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності
Чорна Анастасія Ігорівна, курсант групи ІСД-08-3 ХНУВС

Науковий керівник: старший викладач кафедри конституційного та міжнародного права ХНУВС Ґудзь Т. І.

КОМПЕТЕНЦІЯ ПОЛІЦІЇ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН У СФЕРІ ТУРИЗМУ

Сучасна поліція зарубіжних країн має досить складну структуру, оскільки складними є процеси, які відбуваються у суспільстві. Звичайні органи захисту порядку не в змозі охопити всі сфери правоохоронної діяльності. Саме тому в структурі зарубіжної поліції деяких країн крім таких традиційних підрозділів як кримінальна, військова та політична поліція формуються такі специфічні підрозділи, як туристична поліція.

Останнім часом у зв’язку з процесами всесвітньої глобалізації та інтеграції гостро постало питання правового регулювання у сфері туризму. Велика увага приділяється ролі поліції у дотриманні правового режиму міждержавних кордонів, але її компетенція безпосередньо у сфері туризму не є чітко визначеною у багатьох країнах. Іншою вагомою причиною, яка спонукає до заснування окремого департаменту, спрямованого на контроль правопорядку в галузі туризму, є боротьба з міжнародним тероризмом. Саме тому можна спостерігати створення нового підрозділу  туристичної поліції (tourist police).

Туристична поліція як організація існує у країнах з добре розвиненою туристичною інфраструктурою, таких як Туреччина, Таїланд, Єгипет, Індія, ОАЕ, Греція, Росія тощо. Нещодавно подібний підрозділ поліції був заснований і в Україні. Основним напрямком її діяльності є спостереження за дотриманням громадського порядку іноземними туристами, а також охорона їх законних прав.

О
© Чорна А. І., 2010
собливо добре туристична поліція розвинена у країнах Азії та Африки. У кожній країні є певні особливості роботи департаменту туристичної поліції. Наприклад, у всіх туристичних районах Єгипту є офіси туристичної поліції, і що б не сталося, до звичайного відділку турист не потрапить. В разі зіткнення з місцевими громадянами єгипетська держава переважно завжди на стороні іноземця. Працівників туристичної поліції в цій країні можна впізнати по нарукавній пов’язці з написом «Tourist Police». На поліцейських покладається обов’язок надавати допомогу та необхідні відомості іноземним туристам. Варто зауважити, що кожен поліцейський повинен володіти англійською мовою. Також туристична поліція займається охороною туристичних об’єктів. Будь-яка екскурсія по країні також обов’язково повинна супроводжуватися працівниками цього підрозділу поліції.

У Туреччині туристична поліція є більш суворою у ставленні до туристів, тому, звертаючись до неї, необхідно мати достатні підстави. У Греції в системі національної поліції також існує підрозділ туристичної поліції. До складу підрозділу входять спеціально вивчені поліцейські, які володіють іноземними мовами. До компетенції грецької туристичної поліції, як і в інших країнах, входить надання туристам інформації, якої вони потребують, а також вирішення конфліктів, що виникають між ними та туристичними агенціями. Для оптимального виконання покладених на неї завдань туристична поліція постійно знаходиться у контакті з місцевими органами управління туризмом і органами місцевого самоврядування. Вона стежить за дотриманням законодавства у сфері туризму, готелях, під час екскурсій, на курортах тощо.

Країною, де дуже добре розвинена структура туристичної поліції, є також Таїланд. Створена ще у 1982 році, вона разом із Туристичним Управлінням Таїланду покликана забезпечувати безпеку туристів. У теперішній час до її штату входять близько 500 працівників, що несуть службу на головних туристичних об’єктах країни. Працівники туристичної поліції в цій країні зобов’язані розв’язувати конфліктні ситуації, до яких потрапили іноземці, а також захист їх законних прав та інтересів.

Таким чином, можна зробити висновок, що в зв’язку зі збільшенням повноважень поліції у сфері міжнародного туризму, протягом останніх 20 років спостерігається утворення окремого поліцейського департаменту туристичної поліції  у більшості країн світу. Він покликаний не тільки захищати права іноземців, а і підтримувати у країнах правопорядок. Компетенція туристичної поліції у більшості країн, де вона існує, майже однакова, але має деякі відмінності, які визначаються національними та соціально-політичними особливостями.

*******

Секція 2

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ТА ТРУДОВОГО ПРАВА
В КОНТЕКСТІ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОВС. ПРАВОВІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ФІНАНСОВЕ ПРАВО. ЕКОЛОГІЧНЕ ТА АГРАРНЕ ПРАВО


Анохіна Юлія Володимирівна, курсант групи ІКМ-07-3 ХНУВС

Науковий керівник: старший викладач кафедри цивільного права та процесу ХНУВС
канд. юрид. наук Д’ячкова Н. А.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ІСНУВАННЯ «ЦИВІЛЬНОГО ШЛЮБУ»

Традиційно сім’я починається з утворення шлюбу. В останній час в більшості країн сімейні відносини приймають все більш незвичайні форми. Люди намагаються створити оптимальну модель сімейного життя, яка б відповідала як одвічним потребам, так і новим тенденціям.

Зараз уже усе більше людей, не тільки чоловіків, але й жінок, розглядають цивільний шлюб як спосіб перевірки відносин. Авжеж, поживемо, придивимося, притремося друг до друга, а якщо буде все добре, то можна й одружитися. Отака генеральна репетиція сімейного життя. Але нерідко трапляється, що «перевірочний» шлюб так і залишається незареєстрованним, оскільки, як відомо, немає нічого більше постійного, ніж тимчасове. Найчастіше перевірка почуттів у цивільному шлюбі може тривати вічність, доти, поки цей союз не розвалиться. Ось тоді і виникає питання, а взагалі доцільно було укладати «цивільний шлюб» і чи прирівнюються він згідно із сімейним законодавством до офіційного шлюбу?

У статті 74 Сімейного кодексу України передбачено, що жінка та чоловік, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, набувають за час спільного проживання майно, котре належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На перший погляд, ця норма фактично прирівнює так званий фактичний шлюб до офіційного, зареєстрованого у державних органах РАЦС.

Але стаття 74 СК не в повній мірі прирівнює фактичні шлюби до цивільних, оскільки вступаючи в фактичний шлюб, люди погоджуються на юридичну невизначеність у своїх відносинах. Юридичні права та обов’язки, що захищаються законом, виникають лише у зареєстрованому шлюбі.

Проблеми, що пов'язані із вирішенням цих питань, не вирішені в сімейному законодавстві. Нерідко законодавець у випадках фактичного шлюбу рекомендує вирішувати проблеми правового характеру через суд, але оскільки в нашому законодавстві відсутній єдиний підхід до фактичного шлюбу, відсутня також система правового регулювання такого виду відносин, і підхід судів до таких справ також не однаковий.

К
© Анохіна Ю. В., 2010
рім того, ще раз очевидною стає нерівність законного та фактичного шлюбів, оскільки сучасне сімейне законодавство не містить жодної прямої норми, що урівнює фактичний та законний шлюб. Відповідно, особи, що перебувають в фактичному шлюбі, не можуть бути визнані сім’єю і не можуть, наприклад, отримати кредит як сім’я, в тому числі  і на молодіжне житлове будівництво.

Що ж до поділу майна, то тут не все так однозначно. Відповідно до зазначеної ст. 74 СК жінка і чоловік, які живуть однією сім’єю, але не перебувають у офіційному шлюбі, можуть претендувати на майно, нажите ними за час спільного проживання, на правах загальної спільної власності. От тільки в разі розірвання стосунків треба зуміти довести сам факт цього шлюбу, що досить-таки проблематично. Підтвердженням можуть бути спільні діти, спільні видаткові рахунки, а також свідчення родичів і сусідів. У результаті таке з’ясовування стосунків виллється в тривалі судові розгляди, особливо, якщо в цивільному шлюбі не було спільних дітей.

Ще один аспект, про який необхідно згадати, це спадкування. Якщо особа перебувала у зареєстрованому шлюбі, вона є спадкоємцем першої черги. Якщо ж не було офіційного шлюбу, то така особа може отримати право на спадщину як спадкоємець четвертої черги, як особа, що проживала із спадкодавцем однією сім’єю не менше п’яти років. При цьому, безумовно, у такому випадку слід буде довести, з якого моменту існував цей фактичний шлюб.

*******

Гладкий Олег Миколайович, студент групи ПЗдср-07-4 ХНУВС

Науковий керівник: завідувач кафедри правових основ підприємницької діяльності ННІ ПЕС ХНУВС, д-р юрид. наук, професор Гетманець О. П.

ПРОБЛЕМА РЕАЛІЗАЦІЇ ПОВНОВАЖЕНЬ РАХУНКОВОЇ ПАЛАТИ ПО КОНТРОЛЮ ЗА ДОТРИМАННЯМ БЮДЖЕТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

З набуттям незалежності в Україні з’явилися нові можливості для розвитку економіки, нові органи державного фінансового контролю, але також і проблеми в його організації. Рахункова палата, як спеціальний орган державного фінансового контролю реалізує свою діяльність на засадах законності, плановості, об’єктивності та гласності. Предметом контрольної роботи є: виконання завдань учасниками бюджетного процесу, своєчасність і достовірність в реалізації фінансових обов’язків в різних галузях економіки, вирішення соціальних задач тощо.

Правові засади реалізації повноважень Рахункової палати по контролю за дотриманням бюджетного законодавства  це одна з проблем сучасної науки фінансового права. Мета роботи  дослідити право Рахункової палати щодо застосування фінансових санкцій до порушників бюджетного законодавства.

З
© Гладкий О. М., 2010
гідно зі ст. 110 Бюджетного кодексу України до повноважень Рахункової палати по контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за: використанням коштів Державного бюджету України відповідно до закону про Державний бюджет України; утворенням, обслуговуванням і погашенням державного боргу України; ефективністю використання та управління коштами Державного бюджету України; використанням бюджетних коштів у частині фінансування повноважень місцевих державних адміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень органів виконавчої влади по доходах і видатках.

Проаналізувавши статтю Бюджетного кодексу України, виникає питання: чи має Рахункова палата право стягувати фінансові санкції за недотримання бюджетного законодавства при виявленні бюджетного правопорушення?

Згідно із Законом України «Про Рахункову палату» до функцій Рахункової палати щодо контролю за бюджетним процесом належить: здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів; проводити фінансові перевірки і ревізії; організовувати та проводити оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період; готувати і подавати висновки до Верховної Ради України та її комітетів щодо виконання Державного бюджету України; у разі виявлення під час перевірок, ревізій та обслідування фактів привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та обслідувань до правоохоронних органів з інформуванням про це Верховної Ради України.

Отже, аналіз повноважень Рахункової палати приводе до висновку, що здійснення контрольних заходів, які є в розпорядженні цього потужного органу фінансового контролю не має логічного, остаточного завершення, що на наш погляд, суттєво впливає на реалізацію завдань і функцій Рахункової палати.

Таким чином, в сучасному законодавстві бракує норми, яка б визначала право Рахункової палати щодо притягнення до фінансової відповідальності. Отже, не зважаючи на численність виявлених фактів порушення законодавства, Рахункова палата самостійно не може притягнути порушників до юридичної відповідальності, що є суттєвою проблемою, оскільки право на проведення перевірок та ревізій є, а право покарати порушників відсутнє. Для вирішення цієї проблеми пропонуємо доповнити ст. 110 Бюджетного кодексу України і ст. 6 Закону України «Про Рахункову палату» повноваженнями щодо права застосування фінансових санкцій до порушників бюджетного законодавства.

*******

Гулієв Елдар Вахид-огли, Мунір Анжела Ахмадьєвна,

студенти групи ПЗдср-05-7 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри правових основ підприємницької діяльності
ННІ ПЕС ХНУВС, канд. екон. наук, доцент Фомін Г. Ф.

ПІДСТАВИ РОЗІРВАННЯ ТА ВИЗНАННЯ БІРЖОВИХ УГОД НЕДІЙСНИМИ

Економічний стан будь-якої країни залежить від діяльності різних фінансових інститутів: банків, бірж, страхових компаній, які здійснюють свою діяльність на підставі укладення відповідних угод.

Особливості біржових угод визначаються головним чином статусом суб’єктів біржі, місцем вчинення, порядком розірвання та визнання біржових угод недійсними.

Р
© Гулієв Е. В.-огли,
Мунір А. А., 2010
озірвання біржових угод в односторонньому порядку не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством та правилами біржової торгівлі. Розгляд претензій щодо невиконання повністю або частково біржових угод регулюється відповідно до умов угоди, чинного законодавства та нормативних актів біржі. Біржова угода та її складові, що суперечать чинному законодавству та правилам біржі, недійсні. Угода, зареєстрована на біржі, вважається розірваною в наступних випадках: за рішенням біржового арбітражу; за рішенням судових органів; за погодженням сторін; у випадку невиконання умов однією із сторін біржової угоди; у випадку настання форс-мажорних обставин, що заважають виконанню угоди сторонами. У випадках розірвання угоди сторони зобов’язані сповістити про це біржу не пізніше 2-х днів з дня її розірвання.

При частковому або повному невиконанні угоди покупцем з негайним виконанням на протязі встановленого строку, продавець по закінченню цього строку має право відмовитися від угоди, про що він повинен письмово сповістити біржу. З моменту надходження вказаної заяви угода вважається розірваною. Покупець сплачує на користь продавця неустойку в розмірі, обумовленому в угоді. Якщо очікуваний до прибуття товар не надійшов у встановлений строк, то покупець має право відмовитися взагалі від угоди.

Продавець сплачує штрафні санкції в розмірі, обумовленому в угоді. У разі невиконання повністю або частково потерпіла сторона, зробивши протягом 2 днів з дня закінчення терміну виконання угоди відповідну письмову заяву біржі і своєму контрагенту, поряд зі стягненням з винної сторони понесених нею внаслідок прострочення збитків, може: а) продовжити термін виконання угоди на свій розсуд; б) розірвати угоду і укласти протягом 7 днів нову товар з віднесенням різниці в ціні двох угод на рахунок винної сторони; в) вимагати негайного розірвання угоди з віднесенням різниці між ціною угоди і біржовою ціною на основі котирування другого, наступного за днем закінчення терміну виконання дня (періоду) на рахунок винної сторони.

Продавець (покупець) має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання угоди у разі: поставки продукції з відступом від стандартів або зразків; при оголошенні банком покупця неплатоспроможним; при відмові однієї із сторін внести передбачені види забезпечення.

У спорах сторони встановлюють невідповідність доставленого товару умовам біржової угоди та можуть передати справу в арбітражну комісію біржі або до господарського суду.

Після добровільної згоди покупець протягом 3 днів письмово повідомляє продавцеві, що він має намір: прийняти товар із встановленою знижкою-надбавкою; зажадати протягом встановленого строку з дня надходження цієї заяви доставки товару; вимагати здійснення взаємного розрахунку.

Правове регулювання розірвання або визнання біржової угоди недійсною обирається за згодою сторін і визначається в біржовій угоді. Порядок претензійного врегулювання визначається правилами біржової торгівлі, положенням про арбітражну комісії біржі, а також господарсько-процесуальним кодексом України.

Таким чином, загальні підстави розірвання та визнання біржових угод недійсними визначені Цивільним кодексом та іншими законами та підзаконними актами України, а особливості цих угод визначаються правилами біржової торгівлі кожної товарної біржі України.

*******

Дабагян Ангеліна Арутюнівна, курсант групи ІКМ-08-12 ХНУВС

Науковий керівник: викладач кафедри цивільного права та процесу ХНУВС,

канд. юрид. наук Шишка О. Р.

МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ


На куполі будинку штаб-квартири ВОІВ у Женеві звертає на себе увагу напис:

«
© Дабагян А. А., 2010
Людський геній є джерелом всіх творів мистецтва і винаходів. Ці твори є гарантією життя, гідного людини. Обов’язок держави  забезпечити надійну охорону всіх видів мистецтва і винаходів» (Арпад Богш).

Міжнародна система охорони інтелектуальної власності – це сукупність міжнародних угод, які регулюють основні правила та принципи охорони наступних об’єктів інтелектуальної власності (літературні, художні, наукові творів, винаходи тощо)

Розвитком та захистом ІВ в усьому світі займається Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), заснована ООН в 1967 році. ВОІВ сприяє підписанню нових міжнародних угод та модернізації національних законодавств, заохочує адміністративне співробітництво між країнами, надає технічну допомогу країнам, що розвиваються, і утримує служби, які полегшують міжнародний захист винаходів, знаків та промислових зразків.

При ВОІВ діє центр по арбітражу та посередництву. З 1999 року ВОІВ надає послуги по врегулюванню суперечок, які виникають при реєстрації та використанні найбільш поширених типових назв доменів в Інтернеті (.com, .net, .org). ВОІВ здійснює управління 21 угодою, які охоплюють основні аспекти інтелектуальної власності. Двома ключовими угодами є Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883) та Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886).

Міжнародні договори та угоди в сфері інтелектуальної власності, адміністративні функції яких виконує ВОІВ: Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності від 1967 року; Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 року (переглянута в Парижі 24 липня 1971 року); Паризька конвенція про охорону промислової від 20 березня 1883 року; Договір про патентну кооперацію від 19 червня 1970 року; Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин від 2 грудня 1961 року; Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 28 червня 1989 року; Договір ВОІС по авторському праву від 12 грудня 1996 року; Договір ВОІС по виконаннях і фонограмах від 20 грудня 1996 року; Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 року; Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків; Договір про патентне право від 1 червня 2000 року тощо.

Що особливо важливо, не у всіх країнах можна домогтися захисту прав інтелектуальної власності. Захист може бути слабким або зовсім відсутнім. Відбувається це з різних причин, наприклад:

 законодавство про процедуру захисту прав сформульовано таким чином, що інтелектуальну власність неможливо захистити;

 законодавство «добре» не виконується, наприклад, через невисокий професіоналізм суддів або з економічних причин  немає засобів для вжиття всіх необхідних заходів.

Щоб подолати ці труднощі, у 1994 році було укладено Угоду про аспекти прав інтелектуальної власності (скорочено  ТРІПС, за абревіатурою англійської назви).

Основні вимоги ТРІПС: повинні визнаватися права інтелектуальної власності; ці права повинні захищатися. ТРІПС особливу увагу приділяє цивільним (судовим) заходам захисту, хоча вимагає захищати права інтелектуальної власності і за допомогою інших заходів: прикордонних (конфіскація на кордоні товарів, виготовлених із порушенням прав інтелектуальної власності); адміністративних (минаючи суд); кримінальних; захист прав інтелектуальної власності повинен бути ефективним; держави не повинні припускати дискримінації між вітчизняними й
іноземними держателями прав, а також між держателями прав із різних країн.

*******

Довжик Андрій Андрійович, курсант групи ІГБ-08-2 ХНУВС.

Науковий керівник: доцент кафедри цивільного права та процесу ХНУВС,

канд. юрид. наук Кириченко Т. С.

КОЛІЗІЇ В СПАДКОВОМУ ПРАВІ

На сучасному етапі саме спадкові відносини посідають особливе місце у системі цивільно-правових відносин. Виникнення права власності і розвиток шлюбно-сімейних відносин у суспільстві зумовили потребу відповіді на питання щодо долі майна, яке залишається після смерті людини.

Спадкування за заповітом, як один з способів здійснення спадкових відносин, у всіх країнах відіграє провідну роль, оскільки надає можливість власнику розпорядитися своїм майном на випадок смерті на власний розсуд. Заповіт – це особисте розпорядження особи (заповідача) відносно належного йому майна, майнових прав та обов’язок на випадок смерті, складений у встановленому законом порядку (ст. 1233 ЦК України).

Питанням спадкування за заповітом присвячено багато наукових розробок. Серед вчених, які досліджували проблеми спадкування взагалі і зокрема спадкування за заповітом можна виділити таких, як О. А. Підопригара, Т. П. Коваленко, Л. В. Шевчук, М. Мельник, О. О. Грін, Ю. О. Заіка та ін. Ці автори досліджували різні сторони правового регулювання спадкування за заповітом, роблячи наголос на заповіті як підставі спадкування. З огляду на важливість спадкових відносин та недостатніх знань основних суб’єктів цих відносин, слід відмітити практичну сторону цієї проблеми, де велику роль відіграють публікації Я. Ковальчука – юриста-практика, який розглядає відносини спадкування за заповітом з практичної точки зору і охоплює широке коло проблемних питань.

Т
© Довжик А. А., 2010
акож необхідно відмітити, що недостатньо вивченими на сьогоднішній день залишаються проблеми, пов’язані з колізійними нормами законо­давств різних країн, оскільки ці питання вивчались фрагментарно і стосувались основним чином аналізу судової практики, що не завжди може дати відповідь на ті чи інші ситуації.

Колізійні питання в сфері спадкування завжди мали спірний характер в міжнародному приватному праві з тієї причини, що вони займають специфічне місце між особистим та речовим статусом.

Передача майна після смерті особи забезпечується процесом спадкування і підпорядковується особистому статусу. але спадкування пов’язано і з речовим статусом, тому що під час спадкування мова йде саме про передачу майна.

В порівняльному праві існує два шляхи регулювання спадкових відносин – в першому визначаються відносини між рухомим і нерухомим майном, а в другому і рухоме, і нерухоме майно підпорядковується єдиному закону.

Так в Англії, Франції, США основною колізійною прив’язкою є
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Схожі:

Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconАктуальні проблеми удосконалення мовної підготовки правознавців
Необхідність здійснення правової реформи, створення ефек­тивної системи правового забезпечення в різних сферах суспільного життя,...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця буде проходити шоста науково-практична конференція студентів та молодих...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця буде проходити шоста науково-практична конференція студентів та молодих...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця буде проходити шоста науково-практична конференція студентів та молодих...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconАктуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей
Теоретико-методичні матеріали з курсу “Актуальні проблеми сучасної етики” для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні питання сучасної медицини»
Заявка на участь в міжнародній науковій конференції студентів та молодих вчених «Актуальні питання сучасної медицини»
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«актуальні проблеми розвитку регіональних апк»
Проблеми обліково-аналітичного забезпечення діяльності сільськогосподарських підприємств
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
move to 849-14168
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми практичної психології»
Мета конференції розвиток творчої активності фахівців у сфері практичної психології, залучення їх до рішення актуальних задач сучасної...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconМіжнародна науковО-практична конференція «Актуальні питання сучасної медицини: наукові дискусії»
Запрошуємо Вас взяти участь у роботі Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні питання сучасної медицини: наукові дискусії»,...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconСерія: правова освіта студентів вступ
Найвищим досягненням сучасної демократії в економічній сфері можна вважати вирішення проблеми відношення держави до проблеми приватної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи