Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon

Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності




НазваАктуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності
Сторінка5/31
Дата26.08.2012
Розмір4.79 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31
1. /Актуальн_ проблеми сучаснох наки _ правоохороннох д_яльност_ 14.05.10.docАктуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності
Петросян Давид Олександрович, курсант групи ІКМ-08-12 ХНУВС.

Науковий керівник: викладач кафедри цивільного права та процесу ХНУВС,

канд. юрид. наук Шишка О. Р.

ЩОДО ПИТАННЯ ПАТЕНТУ НА ПРОМИСЛОВИЙ ЗРАЗОК

З
© Петросян Д. О., 2010
кожним днем все більшого значення мають винаходи, твори науки, літературні та художні твори тощо, способи та методи вирішення певних загальних технологічних проблем. Це наштовхує на думку про те, що саме ці об’єкти
цивільно-правових відносин стануть одними з головних об’єктів, необхідних для розвитку науки і техніки, а отже і суспільства в цілому, а точніше рівня суспільного життя. В свою чергу з’являється необхідність їх захисту, чого вимагає сутність демократизму.

В наш час існує добре розвинена система цивільно-правових норм, серед яких є ті, що регулюють цивільні відносини , які виникають стосовно об’єктів інтелектуальної власності, до яких саме відносяться всі вище вказані об’єкти (винаходи, твори науки, літературні та художні твори і т. д.) Але чи достатньо розвинена наша правова система для повноцінного захисту прав та інтересів винахідників!? Навряд чи, оскільки з кожним днем суспільство еволюціонує , що в свою чергу дає можливість обійти або навіть порушити права та інтереси винахідників , при цьому не порушуючи норми закону.

Саме тому я вирішив біль докладніше розглянути питання щодо правового захисту промислового зразку, який має важливе значення в діяльності організацій та підприємств, порушення прав на які, тягне за собою порушення принципу законної конкуренції.

Згідно з абз. 3 ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові
зразки», промисловий зразок  результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

До промислових зразків відносяться форма, малюнок, колір або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Патент видається на промисловий зразок, що є новим, оригінальним та має промислове застосування. Промисловий зразок признається новим, якщо сукупність його істотних ознак невідома в Україні чи за кордоном до дати пріоритету промислового зразку. Промисловий зразок признається оригінальним, якщо форма, малюнок, колір або їх поєднання, що заявлені, для спеціаліста в цій галузі не є явними під час їхнього візуального сприйняття та оцінки. Істотні ознаки визначають відмінності зовнішнього вигляду промислового зразка в естетичних та економічних особливостях його форми, малюнку, кольору чи їх поєднання. Промисловий зразок визнається таким, що має промислове застосування, якщо він може бути відтвореним промисловим чином у відповідному виробі для введення в обіг.

Одним із головних засобів захисту прав та інтересів винахідників є патент.

Патент  1) документ, свідчення, що видається винахідникові і засвідчує його авторство і виключне право на використання винаходу. Якщо патентне право на використання цього об’єкта належить визначеній особі, то інша особа не вправі використовувати запатентований об’єкт без дозволу автора патенту; 2) документ, що містить дозвіл на заняття яким-небудь ремеслом або промислом при дотриманні зафіксованих умов і внесенні платежу (патентного збору).

Але чи дійсно це так!? Абзац 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» наголошує на наступному: патент видається під відповідальність його власника без гарантії чинності патенту.

Це наштовхує на думку про те, що держава певним чином зменшила свою відповідальність перед винахідниками , у разі порушення їх прав та інтересів.

Можливо це одна із причин, через які Україна не може досягнути найбільшого рівня правової держави.

Саме через такі прогалини в праві з кожним днем злочинність і протизаконність розповсюджується все більше.

Отже виходячи з всього вище сказаного, я можу дійти висновку що найбільш ефективним способом для подолання таких проблем необхідно змінювати нормативну базу. Це перший та найголовніший крок до подолання протизаконності як у сфері цивільно-правових відносин так і в інших сферах суспільної діяльності.

*******

Полюк Тетяна Юріївна, курсант групи ІСД-08-8 ХНУВС

Науковий керівник: викладач кафедри цивільного права та процесу ХНУВС,

канд. юрид. наук Тіхонова М. А.

НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ТОРГОВЕЛЬНІ МАРКИ

Одним із об’єктів прав інтелектуальної власності є торговельні марки (далі   ТМ) або ж іншими словами знаки на товари і послуги. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. «знак» – це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Цивільний кодекс України (далі – ЦК) дає торговельній марці таке визначення – торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів (ст. 492 ЦК).

Отже, стати власником ТМ можна шляхом: створення зразка ТМ та її реєстрації у встановленому порядку; а також набуття права власності на ТМ за цивільно-правовим договором; міжнародної реєстрації ТМ; визнання ТМ добре відомою.

Реєстрація ТМ – це офіційний акт внесення ТМ до реєстру ТМ, який супроводжується опублікуванням зареєстрованих відомостей в офіційному бюлетені. Засвідчує право власності на знак для товарів та послуг свідоцтво на ТМ.

Продаж ТМ проводиться через договір купівлі-продажу, за яким у результаті передачі права власності на об’єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного документа   свідоцтва) власник як сторона, що продає, втрачає всі майнові права на нього. Право власності на ТМ можна набути як повністю так і частково (тобто, на частку вказаних в свідоцтві товарів та послуг) (ст. 427 ЦК, ч. 7 ст. 16 Закону).

Н. Кравець, розглядаючи проблеми передання права власності на такий об’єкт як торговельна марка зазначає і такі способи відчуження ТМ, як спадок, заповіт чи подарунок.

Договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами (ч. 9 ст. 16 Закону).

Що стосується такої підстави набуття права власності на ТМ як міжнародна реєстрація, то наявність у особи міжнародної реєстрації знака з розповсюдженням на територію України прирівнюється до наявності Свідоцтва України, і тому права, які Закон закріплює за власником Свідоцтва України, виникають на території України і у власника міжнародної реєстрації.

В
© Полюк Т. Ю., 2010
изнання знака добре відомим є також одним із способів закріплення прав на торговельну марку (п. 3 ст. 494 ЦК). Однак, якщо зареєструвати і отримати свідоцтво на знак можна як на тільки що придуманий, так і такий, що вже давно використовується на ринку, то визнати знак «добре відомим» можна за умови, якщо він відповідає певним критеріям відомості, встановленим законодавством; знак повинен тривалий час використовуватися на ринку різними способами, завоювати певну популярність і впізнанність.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» знак може бути визнаний «добре відомим» Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності України або судом.

Крім цього у ст. 11 проекту Закону України «Про охорону прав на торговель­ні марки, географічні зазначення та комерційні найменування» перелічені такі підстави набуття права на торговельні марки: державна реєстрація; міжнародна реєстрація; визнання торговельної марки добре відомою у порядку, встановленому цим Законом; вчинення правочину з його цивільного обороту; за рішенням суду.

А у ст. 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності Апеляційною палатою або судом чітко вказано, що правова охорона добре відомому знаку надається без реєстрації.

Висновки. Законодавець не зобов’язує реєструвати торговельні марки, що виходять на ринок, більш того, він навіть захищає тих суб'єктів, які перші почали використовувати незареєстровані торговельні марки, у випадку, якщо, така марка буде в подальшому зареєстрована іншим суб'єктом. Проте, як видно з вищеописаного, лише зареєструвавши торговельну марку у встановленому законом порядку і отримавши свідоцтво, особа набуває всього комплексу прав на торговельну марку, передбачених чинним законодавством.

*******

Приходько Руслан Вікторович, курсант групи ІКМ-07-12 ХНУВС

Науковий керівник: старший викладач кафедри цивільного права та процесу ХНУВС, канд. юрид. наук Д’ячкова Н. А.

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ УКЛАДЕННЯ ШЛЮБУ
З НЕПОВНОЛІТНІМИ ОСОБАМИ


В українському законодавстві існують обставини, наявність яких необхідна для того, щоб шлюб мав юридичну силу  умови укладення шлюбу. Однією з таких умов є досягнення шлюбного віку (ст. 23 СК).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 СК України шлюбний вік для жінки встановлюється у 17, а для чоловіків – у 18 років. Однак за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено що це відповідає її інтересам (ч. 2 ст. 23 СК).

При цьому в ЦК України передбачено, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (ст. 34 ЦК). Однак, такі норми закону викликають труднощі у реальному житті і проблеми у правозастосовній практиці.

1
© Приходько Р. В., 2010
. Так, документом, на підставі якого реєструється шлюб, є «Свідоцтво про народження» нареченого (нареченої) і, відповідно, після одруження під час укладення угод подружжя засвідчує свої особи «Свідоцтвом про народження» та «Свідоцтвом про шлюб», в яких відсутні фотокартки, оскільки паспортів у таких дієздатних неповнолітніх чоловіка (дружини) ще немає. Тому було б доцільно в разі надання права на шлюб особам від 14 до 16 років забезпечувати їх паспортами достроково після реєстрації шлюбу. Це дало б змогу уникнути зайвих ускладнень та незручностей.

2. Певні питання виникають і при аналізі правила, встановленого в ч. 2 ст. 34 ЦК, згідно якої у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Так, якщо неповнолітня особа уклала шлюб лише заради «визволення з-під батьківської влади», не розуміючи всіх сімейно-правових наслідків, тобто без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя, таку її поведінку навряд чи можна вважати протиправною. А отже, навіть якщо такий шлюб буде визнано недійсним, така особа вважатиметься дієздатною (ст. 34 ЦК України).

3. Крім цього, досить часто причиною для зниження шлюбного віку є вагітність нареченої та (або) народження у такого подружжя дитини. Згідно ст. 16 СК якщо мати, батько дитини є неповнолітніми, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов'язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків. Водночас, набуття повної цивільної дієздатності (внаслідок одруження або емансипації) не припиняє права неповнолітніх одружених осіб на отримання аліментів від своїх батьків. У зв’язку з цим постає питання: чи може бути притягнений до аліментування онука, наприклад, батько неповнолітнього чоловіка, який сплачує аліменти на утримання останнього? Входить цей обов'язок до складу «надання допомоги», передбаченого у ст. 16 СК, чи при виплаті утримання онукам від діда (баби) слід керуватися лише нормами гл. 22 СК?

Вирішувати подібні питання слід, очевидно, за допомогою положення про застосування загального (ст. 16 СК) та спеціального (гл. 22 СК) законодавства. Тому, якщо до такого неповнолітнього одруженого батька (матері), буде заявлено позов про стягнення аліментів на дитину, ці аліменти насамперед повинні вираховуватися з тих коштів, які сплачуються його (її) батьками на його (її) утримання. І лише, якщо цих коштів буде недостатньо (батьки не можуть з поважних причин надавати дітям належного утримання), до аліментування онуків може бути притягнено діда, бабу за правилами ст. 256 СК – за умови, що вони можуть надавати таку матеріальну допомогу.

*******

Прокопик Іванна Олегівна, курсант групи ІКМ-08-1 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри цивільного права та процесу ХНУВС,
д-р юрид. наук Мічурін Є. О.

ТЯГАР УТРИМАННЯ МАЙНА

Інститут права власності є центральним інститутом у кожній державі. З його змісту випливають основні положення про право володіння, користування та розпорядження та обов’язки власника, зокрема тягар утримання власності.

О
© Прокопик І. О., 2010
дночасно з виникненням права власності у власника виникає обов’язок щодо належного йому майна, яке здійснюються ним незалежно від його волі чи бажання інших осіб і обмежується лише законом. Зокрема у ст. 13 Конституції України закріплено наступне положення: «Власність зобов’язує». Власник не може здійснювати своє суб’єктивне право на шкоду іншим особам. Наприклад, власник зобов’язаний вживати заходів щодо запобігання виникненню шкоди здоров’ю громадян і навколишньому середовищу при здійсненні свого права власності.

Власник також несе відповідальність за випадкове знищення чи пошкодження майна, яке нормативно закріплене у ст. 322 ЦК України, якщо він не переклав цей ризик повністю або частково на страхувальника, застрахувавши річ, що належить йому. Ризик випадкової загибелі або псування речі переходить у момент її передання, якщо інше не обумовлено договором або законом. Тобто законодавець визначав, що випадковою загибеллю або псуванням речей визнається така загибель або псування, яке сталося у силу випадкових причин і обставин (непереборної сили, простого випадку).

Тягар утримання майна зобов’язує власника і одночасно являється примусом вчинити певні дії щодо належного йому майна відповідно до вимог закону чи адміністративного акту.

Носієм тягаря утримання власності є сам власник, або особи, на яких власник покладає виконання обов’язків, що складають зміст тягаря утримання майна. Крім того, носієм тягаря власності можуть бути й особи, які отримали річ, але належним чином, або відповідно до вимог чинного законодавства, не перевели (оформили) на себе право власності, або особи, які покликані здійснювати тягар власника, в силу прямої вказівки (припису) закону чи договору.

Тягар утримання майна визначено як правовий обов'язок, як вид та міра належної поведінки суб'єкта права, що встановлені приписами чинного законодавства для задоволення інтересів уповноваженої особи та забезпечена державою.

Законодавчо закріплено, що якщо власник неналежним чином виконує свої обов’язки щодо утримання майна, що може призвести до погіршення чи знищення майна, кваліфікується як неналежне здійснення права власності. Зокрема ст. 143 ЗК України у такому випадку передбачає примусове припинення права власності на земельну ділянку.

*******

Пророк Євген Миколайович, курсант групи ІСД-07-1 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри господарського та фінансового права ХНУВС,

канд. юрид. наук Чапічадзе Я. О.

ОХОРОНА ПРАВА НА ДОБРЕ ВІДОМИЙ ЗНАК

Відповідно до абз. 3 п. 3 ст. 6, ст. 3, ст. 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», правова охорона товарним знакам надається не лише на основі державної реєстрації, а й на підставі міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, зокрема знакам, визнаним добре відомими відповідно до ст. 6 bis. Паризької конвенції про охорону промислової власності Апеляційною палатою або судом.

В
© Пророк Є. М., 2010
ідповідно до ст. 6 bis. (1) Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20.03.1883 добре відомим є такий знак, який визнаний загальновідомим як знак особи, на яку поширюється зазначена конвенція, рішенням компетентного органу реєстрації або країни використання конфліктуючого знака. Відомий вчений та політик Г. Боденхаузен вважає, що мета такої норми – запобігти реєстрації та використанню товарних знаків, здатних викликати змішування з іншим знаком, загальновідомим у країні, де здійснюється реєстрація чи використовується знак, навіть якщо цей загальновідомий знак не охороняється або ще не охороняється в даній країні в силу реєстрації, яка б могла правомірно перешкодити реєстрації або використанню спірного знака.

Знак може стати загальновідомим у будь-якій одній країні, ще до його реєстрації там. Лісабонська конференція 1958 р. відхилила пропозицію, за якою використання загальновідомого знака у країні, де витребується охорона, не обов’язкове для її надання. Це означає, що держава – учасниця Союзу не зобов’язана охороняти загальновідомі знаки, які не використовуються на її території, але в праві це робити. Тобто, відповідно до ст. 6 bis. Паризької конвенції охорона добре відомих знаків здійснюється незалежно від їх реєстрації. Але щодо підстави, на основі якої у правоволодаря виникають права на торговельну марку, в науковій літературі одностайної думки немає.

У правовій доктрині зазвичай виділяють дві підстави набуття прав на торгівельні марки: реєстрація або першість у використанні. Але аналіз норм Закону України «Про охорону прав на торгівельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування» (далі  Закон) свідчить про появу нової підстави набуття права на торгівельні марки – визнання їх добре відомими відповідно до цього Закону (ст. 11).

Якщо розглянути норми наказу Міністерства освіти і науки України від 15.04.2005 № 228 «Про затвердження порядку визнання знака добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності», ми бачимо, що знак визнаний добре відомим за рішенням Апеляційної палати, заноситься до Переліку знаків, визнаних добре відомими. При цьому до Переліку вносяться дані про зображення знака, перелік товарів і послуг, для яких його визнано добре відомим тощо. Відомості про такий знак публікуються в офіційному бюлетені «Промислова власність» (пункти 7.8, 8 Порядку). Крім того, відповідно до Закону відомості про торговельну марку, визнану добре відомою в Україні вноситься до Державного реєстру прав на торговельні марки (п. 7 ст. 20).

На думку російського правознавця А. Рабец, такий порядок не відповідає нормам Паризької конвенції, адже відповідно до ст. 6 bis. загальновідомі знаки охороняються у країнах – учасницях конвенції незалежно від реєстрації, тому право на загальновідомий знак виникає на підставі факту його широкого інтенсивного використання та отримання таким чином відомості без спеціальної реєстрації навіть у країнах, де вона необхідна.

Російський дослідник А. Сергєєв вважає, що рішенню Апеляційної палати не слід надавати правовстановлюючого характеру, оскільки загальновідомі знаки не потребують офіційного визнання їх такими. Фактична потреба у визнанні їх такими виникає лише у випадку порушення прав власника загальновідомого знака, який і має довести обороноздатність позначення в силу його загальновідомості патентному відомству або суду.

Іншої точки зору дотримується співробітник Інституту держави і права ім. В. Н. Корецького НАН України Т. Демченко, яка зазначає, що правова охорона загальновідомих знаків виникає в результаті не державної реєстрації або використання, а широкої відомості серед заінтересованої частини населення, як того вимагають норми ст. 6 bis. Паризької конвенції. Передумовою виникнення правової охорони знаменитих знаків є встановлення факту їх знаменитості рішенням відповідного компетентного органу.

На нашу думку, необхідно розробити єдині стандарти захисту торгових знаків, визнаних добре відомими, що задовольняли б потреби українського суспільства та не суперечили міжнародним договорам.

*******

Роскошанська Ірина Володимирівна, курсант групи ІСД-07-1 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри господарського та фінансового права ХНУВС,

канд. юрид. наук Чапічадзе Я. О.

ЗНАЧЕННЯ ТА КРИТЕРІЇ КЛАСИФІКАЦІЇ ІНВЕСТОРІВ

Загальновизнано, що інвестиції є надзвичайно складною й багатоплановою категорією. Це обумовлює значний інтерес дослідників до класифікації інвестицій. У науковій літературі застосовується понад сто термінів, що характеризують різні види інвестицій. В Україні наукові напрацювання класифікації інвестицій набувають особливого практичного значення через відсутність будь-якого поділу інвестицій на види на законодавчому рівні (прикладом такого поділу не може вважатися досить безсистемний і науково не обґрунтований перелік цінностей, що можуть виступати інвестиціями, закріплений у ч. 2 ст. 1 Закону України «Про інформаційну діяльність»).

Існує практична потреба у здійсненні такої класифікації і закріпленні її в законодавстві. Закон України «Про інформаційну діяльність» містить уніфіковані приписи щодо правового статусу інвесторів, не враховуючи, що правовий статус окремих видів інвесторів характеризується суттєвою специфікою та потребує диференційованого законодавчого регулювання.

К
© Роскошанська І. В., 2010
ласифікацію інвесторів не слід розглядати як просту проекцію класифікації інвестицій на інший об’єкт. Не в кожному випадку поділу інвестицій за певним критерієм кореспондує відповідний поділ інвесторів. Так, велике значення як для цілей економічного аналізу, планування та обліку інвестицій, так і для цілей їх правового регулювання має поділ інвестицій на реальні й фінансові. Реальними інвестиції вкладення капіталу у відтворення основних фондів, у нематеріальні активи, в приріст оборотних активів; під фінансовими інвестиціями – вкладення капіталу в різні фінансові інструменти, переважно цінні папери. Цьому поділу міг би відповідати поділ інвесторів на інвесторів у реальному та у фінансовому секторах економіки; проте практична потреба в такому поділі навряд чи існує. Виділення деякої класифікаційної групи інвесторів є доцільним, якщо правовий статус інвесторів в межах цієї групи характеризується певною сукупністю спільних рис, яка водночас суттєво відрізняє його від правового статусу інвесторів іншої групи (груп), виділеної за тим самим класифікаційним критерієм. Говорити ж про особливий правовий статус інвесторів у реальному секторі порівняно з інвесторами у фінансовому секторі навряд чи доводиться: правовий статус інвесторів в межах обох груп настільки різниться в конкретних правовідносинах, що практично неможливим є виділення спільних рис такого статусу у межах кожної з груп, які б при цьому не були загальними рисами правового статусу всіх інвесторів.

З іншого боку, класифікація інвесторів характеризується власними, не властивими класифікації інвестицій критеріями та термінологічною традицією, що визначає її самостійне теоретико-пізнавальне і практичне значення. Узагальнення позицій, представлених в науковій економічній та юридичній літературі, а також аналіз чинного законодавства України дає підстави розрізняти: за ознакою наявності спеціального правового статусу – інвесторів з загальним та інвесторів із спеціальним правовим статусом; за обсягом господарської правосуб’єктності – суб’єктів господарювання та не господарюючих суб’єктів, які наділені правами та обов’язками у сфері господарювання; за державною належністю – вітчизняних та іноземних інвесторів; за регіональною спрямованістю інвестування – інвесторів, які здійснюють інвестування національної економіки, та інвесторів, які здійснюють інвестування за кордон;за спрямованістю основної господарської діяльності – непрофесійних та професійних інвесторів;за метою інвестування – стратегічних та портфельних інвесторів, а також інвесторів зі спеціальною метою (венчурних інвесторів); за формами інвестиційної діяльності – інвесторів у сфері капітального будівництва, інвесторів у сфері інноваційної діяльності (інноваторів), корпоративних інвесторів, концесіонерів тощо. Цей перелік є відкритим; при його формуванні слід враховувати і те, що здійснення інвестиційної діяльності в окремих формах (у формі капітальних вкладень, корпоративній формі) може набувати правових особливостей, що визначаються специфічною сферою здійснення (у процесі приватизації, в рамках судових процедур у справі про банкрутство тощо.

Отже, здійсненна на наш погляд класифікація, повинна належним чином знайти відображення в чинному законодавстві, а саме в Законі України «Про інформаційну діяльність».

*******

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Схожі:

Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconАктуальні проблеми удосконалення мовної підготовки правознавців
Необхідність здійснення правової реформи, створення ефек­тивної системи правового забезпечення в різних сферах суспільного життя,...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця буде проходити шоста науково-практична конференція студентів та молодих...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця буде проходити шоста науково-практична конференція студентів та молодих...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця буде проходити шоста науково-практична конференція студентів та молодих...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconАктуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей
Теоретико-методичні матеріали з курсу “Актуальні проблеми сучасної етики” для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні питання сучасної медицини»
Заявка на участь в міжнародній науковій конференції студентів та молодих вчених «Актуальні питання сучасної медицини»
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«актуальні проблеми розвитку регіональних апк»
Проблеми обліково-аналітичного забезпечення діяльності сільськогосподарських підприємств
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
move to 849-14168
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми практичної психології»
Мета конференції розвиток творчої активності фахівців у сфері практичної психології, залучення їх до рішення актуальних задач сучасної...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconМіжнародна науковО-практична конференція «Актуальні питання сучасної медицини: наукові дискусії»
Запрошуємо Вас взяти участь у роботі Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні питання сучасної медицини: наукові дискусії»,...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconСерія: правова освіта студентів вступ
Найвищим досягненням сучасної демократії в економічній сфері можна вважати вирішення проблеми відношення держави до проблеми приватної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи