Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon

Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності




НазваАктуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності
Сторінка6/31
Дата26.08.2012
Розмір4.79 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31
1. /Актуальн_ проблеми сучаснох наки _ правоохороннох д_яльност_ 14.05.10.docАктуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності
Тарасенко Анна Ігорівна, курсант групи ІГБ-08-1 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри цивільного права та процесу ХНУВС,

канд. юрид. наук Кириченко Т. С.

МАЙНОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ ПРИ КОНКУБІНАТІ

На сьогодні гостро постає проблема, щодо майнових відносин у фактичному шлюбу («конкубінат»  від латині «позашлюбне життя»). Фактичні шлюбні відносини серед молоді, як правило, передують шлюбу, і природно, вимагають свого врегулювання. Це робиться задля того, щоб у разі виникнення суперечок чи інших спорів, можливо було дійти до їх вирішення. На мою думку, фактичний шлюб посягає досить значне місце, тому як це явище все частіше проявляється в нашому житті, саме тому я вирішила обрати цю тему.

О
© Тарасенко А. І., 2010
днією із підстав виникнення сім’ї або альтернативою шлюбу є фактичні шлюбні відносини. У відповідності до ст. 3 Сімейного кодексу України (далі  СК), сім’ю складають особи, які спільно проживаюсь, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, також майнові відносини між жінкою і чоловіком, які проживають без реєстрації шлюбу.

Викликає здивування, що законодавець, надавши чоловікові та жінці, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, право розпорядження набутим майном за правилами, які діють щодо спільного сумісного майна подружжя. А, якщо повернутися до п. 2 ст. 3 СК, то «сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки».

Незважаючи на те, що СК не є абсолютно досконалим, сьогодні зрозуміло, що угоди за участю фактичного подружжя повинні укладатися в силу ст. 74 СК із застосуванням статей Глави 8 СК в залежності від того, яка нотаріальна дія буде вчинена.

Стаття 25 СК передбачає, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Право на новий шлюб виникає лише у разі припинення попереднього у зв’язку зі смертю одного з подружжя чи розірвання шлюбу. Науково-практичний коментар до СК України, у редакції З. В. Ромовської дає відповідь щодо такої ситуації: «Чоловік, реалізує своє право на приватне життя… одночасно перебувати у двох сім’ях неможливо».

Юридичний статус майна, яке було набуте у фактичних шлюбних відносинах, за цих умов, коли попередній шлюб не розірваний, не можна прирівняти статусу майна, як спільного сумісного майна подружжя.

Пункт 1 ст. 74 СК надає право фактичному подружжю укладати письмові договори щодо спільного сумісного майна, яке буде набуте у фактичному шлюбі. Очевидно, законодавець, надавши такі права фактичному подружжю, мав на увазі те, що їхнє майно може бути поділено порівно, а також можуть поділитися на основі укладеного раніше ними договору (конкубінатного договору).

Конкубінатний договір – це угода осіб, які вступають у фактичні шлюбні відносини, іменовані конкубінатом, що визначає їх майнові права та обов’язки фактичного чоловіка і дружини по відношенню один до одного, а також дітей, народжених від такого союзу, особисті немайнові та майнові відносини дітей і батьків між собою.

Таким чином, конкубінатний договір, окрім охоронної та виховної функції, на мою думку, переслідує ще й моральні цілі, які сприятимуть більш розбірливому ставленню і підходу молодих людей до «дорослого» життя, до відносин один з одним, на противагу шлюбному договору, який сьогодні, хоч і закріплюється в СК України, але повністю суперечить, перетворює на архаїзм догму ст. 21 СК України про те, що «шлюб – це союз». Укладаючи шлюбний договір, ми повинні трактувати шлюб, як в англосаксонській системі права: «шлюб – це угода».

*******

Чернова Вікторія Олександрівна, студент групи ПЗдб–09-6 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри правових основ підприємницької діяльності
ННІ ПЕС ХНУВС, канд. юрид. наук Жорнокуй Ю. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ПРО УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ КОРПОРАТИВНИМ ІНВЕСТИЦІЙНИМ ФОНДОМ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Д
© Чернова В. О., 2010
оговір інвестиційного характеру має господарський характер, оскільки регулює відносини з приводу перерозподілу вільних коштів шляхом розміщення їх в об’єктах інвестування. Однак, необхідно зазначити, що хоча більшість таких договорів і мають господарсько-правовий характер, проте порядок їх укладання регламентується ЦК України, але з урахуванням особливостей, передбачених ГК України та іншими нормативно-правовими актами по відношенню до окремих видів договорів. У юридичній літературі не існує єдиної думки з приводу правової природи договірних конструкцій, що опосередковують реалізацію інвестиційних проектів, але в залежності від конкретної ситуації договір інвестиційного характеру можливо розглядати як: міжнародний договір та цивільний договір. Наукове дослідження цієї проблематики могло б стати внеском у розвиток правової науки, оскільки незважаючи на законодавче закріплення управління активами КІФу практично не висвітлювалось на науковому рівні.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (далі  Закон) у відносинах з третіми особами компанія з управління активами (далі  КУА) повинна діяти від імені та в інтересах КІФу на підставі договору про управління активами. Також у Положенні ДКЦПФР «Про особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів» (далі – Положення ДКЦПФР) передбачено, що КУА здійснює управління активами за рахунок КІФу.

Перш ніж сформулювати визначення договору про управління активами, необхідно окреслити його ознаки, які доцільно групувати таким чином, який би дозволив визначити місце договору про управління активами у системі цивільно-правових договорів.

Перша група ознак:

  1. управління активами – це різновид діяльності відповідного суб’єкту господарювання, який обов’язково є фінансовою установою і надає послуги з управління активами на професійних засадах, як професійний учасник ринку цінних паперів;

  2. управління активами супроводжується відповідним рухом фінансових активів;

  3. зазначений рух фінансових активів передбачає здійснення учасниками таких послуг відповідних фінансових операцій;

  4. управління активами має на меті отримання доходу на користь учасників КІФу.

Отже, перша група ознак обґрунтовує те, що договір про управління активами є різновидом договору про надання фінансових послуг.

Друга група ознак:

  1. наділення КУА фактично усіма правомочностями власника щодо грошових коштів, які передані в управління, за винятком обмежень, передбачених законодавством та договором;

  2. встановлення додаткових умов до КУА, щодо піклування про інтереси учасників КІФу;

  3. відсутність заздалегідь визначеного економічного та юридичного результату, на який можуть сподіватися вигодонабувачі та КУА.

Отже, договору про управління активами притаманні ознаки договору про управління майном. Виходячи з цього та враховуючи його істотні ознаки, можна визначити його таким чином: за договором про управління активами одна сторона (КІФ) передає другій стороні (КУА) на певний строк активи в управління, а друга сторона зобов’язується за винагороду здійснювати від свого імені юридичні і фактичні дії з інвестування цих активів у дозволені законодавством фінансові інструменти в інтересах КІФу (вигодонабувачів) та з метою отримання доходу на їхню користь.

Цей договір є двостороннім, оплатним та консенсуальним, останнє є похідним зі ст. 1029 ЦК Ураїни, оскільки установник управління передає, а не зобов’язується передати майно управителеві. Договір про управління активами є строковим договором, тому що майно передається на певний строк. Відповідно до ст. 11 Закону та Положенням ДКЦПФР договір між КІФом і КУА про управління активами укладається на строк не більш як три роки, і його дія може бути продовжена тільки за рішенням загальних зборів акціонерів фонду або наглядової ради цього фонду з його обов'язковим подальшим затвердженням рішенням загальних зборів акціонерів фонду.

Підсумовуючи вищеназване, можна відзначити що договір про управління активами перебуває лише на стадії становлення і його місце у системі цивільно-правових договорів не було предметом детального вивчення. Договір про управління активами КІФу є договором змішаного типу, оскільки поєднує ознаки двох договорів – договору про надання фінансових послуг та договору про управління майном.

*******

Секція 3

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО ТА АДМІНІСТРАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОВС. ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОВС

Дудко Андрій Сергійович, курсант групи ІКМ-09-01 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри адміністративного права та процесу
ННІ ПФМГБ ХНУВС, канд. юрид. наук Салманова О. Ю.

АНАЛІЗ ЗАХОДІВ ПРИПИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Заходи припинення правопорушень  це примусове зупинення протиправних дій, що носять ознаки адміністративного проступку (а в деяких випадках – і кримінальний характер), спрямоване на недопущення шкідливих наслідків і забезпечення застосування до винної особи адміністративного стягнення, а у виключних випадках  і кримінального покарання.

У чинному законодавстві, спеціальній літературі немає вичерпного переліку й чіткої класифікації цих заходів, і єдиної думки щодо того, які саме заходи слід вважати заходами адміністративного припинення. Разом з тим слід відзначити достатньо повне регулювання в законодавстві заходів припинення та умов їх застосування.

Заходи припинення умовно можна поділити на дві групи – загального та спеціального призначення.

До заходів припинення загального призначення належать: адміністративне затримання; особистий огляд і огляд речей; вилучення речей і документів; тимчасове відсторонення від роботи інфекційних хворих; примусове лікування осіб, що страждають на небезпечні для оточуючих захворювання; тимчасове відсторонення від керування засобами транспорту; припинення робіт і заборона експлуатації механізмів тощо.

Наведений перелік заходів адміністративного припинення загального призначення не є вичерпним, оскільки вони досить численні та застосовуються в різних галузях суспільного життя й різними суб’єктами з компетенцією контрольно-наглядового характеру. Так, до них можна віднести анулювання дозволів на придбання, зберігання та носіння зброї боєприпасів громадянами, підприємствами, установами й організаціями, перевірку місць їх зберігання, проведення огляду виробничих, складських та інших приміщень, вилучення в громадян і посадових осіб предметів та речей, заборонених або обмежених у обігу, вилучення ліцензій на здійснення окремих видів діяльності.

С
© Дудко А. С., 2010
лід зазначити, що за умов надзвичайного стану можуть вживатися такі заходи: заборона перебувати на вулицях та інших громадським місцям без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи в установлені години доби; тимчасове вилучення в громадян зареєстрованої вогнепальної зброї та боєприпасів, а в підприємств, установ і організацій також навчальної військової техніки, вибухових, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин; вислання порушників громадського порядку, які не є жителями місцевості, де введено надзвичайний стан, за їх рахунок; тимчасове виселення людей з місць, небезпечних для проживання; тимчасова заборона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших об’єктів; мобілізація ресурсів державних підприємств, установ, організацій тощо.

До заходів припинення спеціального призначення належать: заходи фізичного впливу; спеціальні засоби; використання вогнепальної зброї. Заходи фізичного впливу застосовує міліція та працівники інших органів внутрішніх справ з метою охорони громадського порядку, громадської безпеки й боротьби зі злочинністю на підставі Закону України «Про міліцію». У розділі 3 цього Закону наведено перелік спеціальних засобів, визначено умови й межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї. Насамперед застосуванню сили, спеціальних засобів і зброї має передувати попередження про намір їх використання. У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на міліцію обов’язків, і має зводитись до мінімуму завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян.

Слід відмітити, що під час використання заходів як адміністративного запобігання, так і припинення адміністративних проступків органи державного управління повинні суворо додержуватись принципу законності. Це забезпечується систематичним контролем з боку вищих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом адміністративного та судового оскарження, іншими встановленими законодавством способами.

*******

Калугіна Христина Михайлівна, курсант групи ІКМ-09-1 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри адміністративного права та процесу
ННІ ПФМГБ ХНУВС, канд. юрид. наук Небрат О. О.

РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АСПЕКТ АНАЛІЗУ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ

Одним із найстаріших інститутів адміністративного права, який виник набагато раніше, ніж сформувалась зазначена галузь права, є інститут примусу. Його фактична поява та перші спроби наукового вивчення пов’язуються з часами започаткування в Росії поліцейського права, основними завданнями якого було забезпечення державної безпеки та добробуту населення за допомогою розгалуженої системи різноманітних примусових заходів. Аналіз наукової літератури з поліцейського права свідчить, що зазначене питання досліджувалось І. Є. Андреєвським, А. Я. Антоновичем, В. Ф. Левитським, М. М. Шпілевським, а також іншими авторами, діяльність яких проходила на початку ХХ ст., але дослідження були безсистемними. Принципово по-іншому до дослідження примусових заходів підійшли В. М. Гессен та І. Т. Тарасов, які звели до певних груп примусові заходи та обґрунтували причини наділення адміністрації примусовими повноваженнями.

А
© Калугіна Х. М., 2010
наліз методів державного управління в науці адміністративного права переважно обмежувався розглядом адміністративного примусу, який разом із переконанням визнавався основним засобом управлінського впливу. До початку 30-х рр. у науці адміністративного права ще не існувало чіткої концепції інституту адміністративного примусу, не розглядався він також і як метод державного управління. А якщо і говорили про адміністративний примус, то найчастіше його головним завданням називалося сприяння реалізації та втіленню в життя правових актів, виданих суб’єктами державного управління. У зв’язку з цим адміністративному примусу переважно відводилося місце одного із структурних елементів інституту актів державного управління. Проте в зазначені часи вже були сформульовані перші характерні ознаки адміністративного примусу, за допомогою яких окреслювалася мета та правові засади його застосування, проводилося відмежування адміністративно-примусових заходів від заходів кримінальної та кримінально-виконавчої спрямованості.

Наступний крок у напрямі дослідження інституту адміністративного примусу був зроблений у науці адміністративного права лише в 40-х рр. минулого століття. Радянським вченим-адміністративістам (В. О. Власов, І. І. Євтихієв, І. М. Єропкін С. С. Студенікін, Ц. А. Ямпольська,), які працювали в межах 40–80-х рр., вдалося на високому теоретичному рівні дослідити інститут адміністративного примусу. Проведені дослідження дозволили не тільки виділити його специфічні риси, але й чітко і однозначно відмежувати адміністративний примус від примусу кримінального, дисциплінарного та цивільного, визначити його місце в загальній системі державного примусу. Багато з того, про що йшлося в радянській адміністративно-правовій науці з приводу адміністративного примусу, залишилось актуальним і сьогодні. На нашу думку, інститут адміністративного примусу, на відміну від інших інститутів адміністративного права, найменше відчув на собі зміну епох. В. Л. Кобалевський створив цілісне вчення про інститут адміністративного примусу – сукупності примусових повноважень, об’єднаних у певну галузь державного управління, які мали на меті охорону громадського порядку та спокою, шляхом обмеження природної свободи індивіда адміністративними засобами.

Сучасна наука адміністративного права розвивається в напрямі забезпечення прав і свобод громадян в адміністративно-правових відносинах з приводу застосування адміністративного примусу. Доречно додати, що розробкою зазначеної проблематики на сьогодні займається значна кількість українських вчених (О. М. Бандурка, А. Т. Комзюк, Ю. П. Битяк та ін.), які надзвичайно актуальним і важливим вважають створення відповідних правових засад застосування заходів адміністративного примусу, тобто забезпечення їх належного правового регулювання.

*******

Македонський Олександр Васильович, курсант групи ІГБ-07-02 ХНУВС

Науковий керівник: начальник НДЛ з проблем попередження правопорушень
та взаємодії з населенням і громадськістю ННІ ПФМГБ ХНУВС,

канд. юрид. наук, доцент Безпалова О. І.

ЩОДО НЕОБХІДНОСТІ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ НАДАННЯ ДОПОМОГИ ПОТЕРПІЛИМ ВІД НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї

П
© Македонський О. В., 2010
роблема попередження насильства в сім’ї є надзвичайно складною та об’єднує в собі значну кількість взаємопов’язаних аспектів: юридичних, економічних, соціальних, медичних, психологічних та політичних. Саме тому, вважаємо, що для подолання такого ганебного явища, як насильство в сім’ї, необхідно підходити комплексно, із застосуванням усього комплексу організаційно-правових та соціальних заходів. Держава має бути основним провідником політики не насильства, оскільки вона об’єднує в собі значний потенціал впливу як виховний, просвітницький, запобіжний, так і силу примусу.

З метою вдосконалення діяльності відповідних інституції щодо протидії насильству у сім’ї вважаємо за можливе запропонувати кілька першочергових кроків у напрямку вдосконалення чинного законодавства України у сфері, що аналізується, та низку організаційних заходів, а саме:

- продовжити роботу щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері попередження насильства в сім’ї, зокрема шляхом активізації роботи міжвідомчої робочої групи при Міністерстві України у справах сім’ї, молоді та спорту щодо розробки ефективних механізмів імплементації чинного законодавства та вироблення необхідних змін та доповнень до нього;

- передбачити можливість одночасного застосування громадських робіт та адміністративного арешту в якості адміністративної відповідальності за скоєння насильства в сім'ї чи невиконання захисного припису; необхідно використовувати примусові програми соціальної реабілітації для осіб, які скоїли насильство в сім'ї, з метою переходу від каральної функції правових приписів до оновлюючої в системі заходів захисту прав і свобод осіб, які зазнали насильство в сім'ї;

- продовжити роботу над вдосконаленням законодавства у сфері протидії порушенню прав дитини, зокрема вдосконалення законодавства у сфері боротьби із проблемою дитячої порнографії;

- узагальнювати практику застосування законодавства у сфері попередження насильства в сім’ї та протидії гендерному насильству, забезпечити доступність таких даних через електроні засоби інформації;

- розробити, затвердити і впровадити мінімальні стандарти послуг потерпілим від насильства;

- розробити спеціальні програми, в рамках яких буде передбачено своєчасне надання насильнику психологічної допомоги;

- забезпечити на умовах державного замовлення виробництво і розміщення соціальної реклами щодо попередження гендерного насильства;

- вивчити та практично застосувати досвід розвинених країн щодо реабілітації жертв насильства, а також створення відповідних програм для осіб, що скоїли насильство. Вважаємо, що в цьому відношенні доцільно було б перейняти позитивний досвід Канади та США, в яких існує розвинена система допомоги особам, які скоїли насильство в сім’ї;

- вдосконалити практичну підготовку майбутніх працівників міліції (зокрема тих, що працюватимуть в підрозділах міліції громадської безпеки, кримінальної міліції), медичних, педагогічних працівників, психологів, юристів;

- сприяти проведенню громадських акцій на національному та місцевому рівнях, спрямованих на формування ненасильницького світогляду молоді, культури гендерної толерантності та чуйності;

- підтримувати молодіжні, жіночі, чоловічі, правозахисні та інші громадські організації в активній діяльності у сфері протидії гендерному насильству, його окремим проявам та негативному впливу на дітей і дорослих.

На нашу думку, врахування зазначених пропозицій сприятиме виведенню діяльності відповідних органів державної влади України на якісно новий рівень, який відповідатиме кращим європейським стандартам у сфері забезпечення прав людини та громадянина.

*******

Сюсюкало Володимир Валерійович, курсант групи ІКМ-09-1 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри адміністративного права та процесу
ННІ ПФМГБ ХНУВС, канд. юрид. наук Небрат О. О.

ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ

Боротьба з антигромадською поведінкою передбачає насамперед усунення або централізацію причин і умов, з якими пов’язані існування в Україні дитячої злочинності, адміністративних правопорушень та їх запобігання. Такі завдання мають вирішуватись, з однієї сторони, шляхом негайного вжиття політичних, економічних, культурно – виховних, організаційних, правових та інших заходів, а з іншого боку – шляхом спеціальних заходів державних і громадських органів у боротьбі із зазначеними соціальними явищами.

Серед суб'єктів адміністративних правопорушень вирізняються так звані спеціальні суб'єкти, тобто ті, які мають певні особливості щодо вчинення окремих адміністративних правопорушень або не несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До них належать неповнолітні, іноземні громадяни, військовослужбовці та працівники міліції, посадові особи, народні депутати, батьки або особи, що їх замінюють, та ін.

До неповнолітніх віком 1618 років, які вчинили адміністративні проступки, можуть бути застосовані заходи, передбачені ст. 24-1 КУпАП, а саме: зобов'язання публічно або в іншій формі вибачитись перед потерпілим; застереження; догана або сувора догана; передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Заходи впливу мають виховний характер і можуть бути застосовані до неповнолітніх, які вчинили адміністративний проступок, у віці 16-18 років, якщо орган адміністративної юрисдикції дійде висновку, що виправлення правопорушника можливе без застосування до нього суворішого адміністративного стягнення. У сукупності ці заходи утворюють систему, що складена з урахуванням збільшення тяжкості примусових заходів — від менш суворих до суворіших.

Найменш суворим заходом є зобов'язання публічно або в іншій формі вибачитись перед потерпілим. Цей захід орган адміністративної юрисдикції застосовує тоді, коли він дійшов висновку, що неповнолітній визнав неправомірність своєї поведінки, суспільну шкоду скоєного діяння і покаявся в ньому. Публічність вибачення при цьому полягає у здійсненні його не тет-а-тет (тобто неповнолітній і потерпілий), а у присутності інших осіб.

З
© Сюсюкало В. В., 2010
астосування попередження – більш суворий захід виховного впливу і полягає він в усному оголошенні органом адміністративної юрисдикції офіційного, від імені держави, осуду й осудження неповнолітнього правопорушника і його поводження, що проявилося в здійсненні адміністративного правопорушення, яке не становить великої громадської небезпеки.

Догана або сувора догана є заходами морально-психологічного впливу, які застосовуються до неповнолітніх правопорушників у разі систематичного невиконання ними встановлених правил поведінки і скоєння правопорушень, що свідчать про формування анти-суспільної установки.

Передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, складається з накладення на вказаних осіб органом адміністративної юрисдикції зобов’язання з посилення виховного впливу на неповнолітнього правопорушника: здійснення культурно-виховних заходів; роз'яснювальної роботи; систематичного контролю поведінки неповнолітнього та ін.

У разі вчинення особами віком 1618 років окремих адміністративних правопорушень вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. Зауважимо також, що скоєння адміністративного проступку неповнолітнім є обставиною, що пом’якшує відповідальність (ст. 40 КпАП України).

*******

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Схожі:

Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconАктуальні проблеми удосконалення мовної підготовки правознавців
Необхідність здійснення правової реформи, створення ефек­тивної системи правового забезпечення в різних сферах суспільного життя,...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця буде проходити шоста науково-практична конференція студентів та молодих...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця буде проходити шоста науково-практична конференція студентів та молодих...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця буде проходити шоста науково-практична конференція студентів та молодих...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconАктуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей
Теоретико-методичні матеріали з курсу “Актуальні проблеми сучасної етики” для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні питання сучасної медицини»
Заявка на участь в міжнародній науковій конференції студентів та молодих вчених «Актуальні питання сучасної медицини»
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«актуальні проблеми розвитку регіональних апк»
Проблеми обліково-аналітичного забезпечення діяльності сільськогосподарських підприємств
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
move to 849-14168
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми практичної психології»
Мета конференції розвиток творчої активності фахівців у сфері практичної психології, залучення їх до рішення актуальних задач сучасної...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconМіжнародна науковО-практична конференція «Актуальні питання сучасної медицини: наукові дискусії»
Запрошуємо Вас взяти участь у роботі Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні питання сучасної медицини: наукові дискусії»,...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconСерія: правова освіта студентів вступ
Найвищим досягненням сучасної демократії в економічній сфері можна вважати вирішення проблеми відношення держави до проблеми приватної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи