Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon

Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності




НазваАктуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності
Сторінка7/31
Дата26.08.2012
Розмір4.79 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   31
1. /Актуальн_ проблеми сучаснох наки _ правоохороннох д_яльност_ 14.05.10.docАктуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності
Тарасенко Олександр Вікторович, курсант групи ІКМ-09-1 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри адміністративного права та процесу
ННІ ПФМГБ ХНУВС, канд. юрид. наук Яценко В. П.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів внутрішніх справ є однією з важливих складових частин адміністративної діяльності в цілому. У процесі її здійснення посадовими особами органів внутрішніх справ реалізується визначений законодавством значний обсяг їх повноважень у боротьбі з адміністративними правопорушеннями, що виражаються, зокрема, у виявленні адміністративних правопорушень, збиранні та перевірці доказів, оформленні необхідних процесуальних документів, розгляді підвідомчих справ, у направленні окремих справ для розгляду згідно з підвідомчістю, а також у виконавчому провадженні з таких справ.

Юрисдикція  це сукупність правових повноважень відповідних державних органів вирішувати правові спори, у тому числі справи про правопорушення, тобто оцінювати дії особи чи іншого об’єкта права з точки зору їх правомірності, застосовувати юридичні санкції до правопорушників.

Характерними ознаками адміністративно-юрисдикційної діяльності є її державно-владна специфіка, підзаконність, правозастосовний та правоохоронний характер.

У
© Тарасенко О. В., 2010
процесі здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності відповідні органи державної виконавчої влади та інші повноважні суб’єкти, забезпечують захист суспільних відносин, що складаються у сфері державного управління, ведуть боротьбу з найбільш чисельною різновидністю правопорушень, якими є адміністративні правопорушення. Таким чином, предметом і змістом адміністративно-юрисдикційної діяльності ОВС служить здебільшого розгляд справ про адміністративні правопорушення та прийняття з них відповідних рішень. Отже адміністративно-юрисдикційну діяльність органів внутрішніх справ можна визначити як урегульовану нормами адміністративного права специфічну форму адміністративної діяльності, яка пов’язана з розглядом та вирішенням по суті підвідомчих їм справ про адміністративні правопорушення, тобто здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, а також із здійсненням інших адміністративно-юрисдикційних дій забезпечувального характеру.

Відповідно до чинного законодавства, передусім ст. 222 КУпАП, органами внутрішніх справ розглядаються справи про такі адміністративні правопорушення: порушення громадського порядку; незаконні придбання або зберігання наркотичних засобів у невеликих розмірах; порушення правил про валютні операції; порушення правил про прикордонного режиму; порушення правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України, іноземних громадян та осіб без громадянства; порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту; порушення правил, спрямованих на забезпечення збереженості вантажів на транспорті; незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів; порушення правил пожежної безпеки; порушення санітарно-протиепідемічних правил і норм на об’єктах, підвідомчих Міністерству внутрішніх справ України.

*******

Тищенко Анна Дмитрівна, курсант групи ІГБ-06-4 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри адміністративної діяльності ОВС
ННІ ПФМГБ ХНУВС, канд. юрид. наук, доцент Казанчук І. Д.

НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОВС ЩОДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї

Вагомим кроком у бік визнання Україною проблеми насильства в сім’ї як першочергової є закріплення відповідних норм у Конституції України. Україна ратифікувала міжнародні правозахисні угоди і взяла на себе зобов'язання щодо адаптації українського законодавства до існуючих міжнародних стандартів з прав людини, прав жінок і дітей. Так, 15 листопада 2001 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про попередження насильства в сім’ї». На сьогодні проблема сімейного насилля примушує говорити про себе на повний голос і є надзвичайно важливою передусім тому, що сім’я визнана основою суспільства й повинна перебувати під особливим захистом держави. Звісно, насильство і жорстокість не лише руйнують гармонію в родині, а й виступають однією з передумов злочинності в суспільстві загалом. Однак, в науковій літературі причини конфліктів, які призводять до насильницьких дій, висвітлені більш детально, проте шляхи подолання потребують окремої уваги.

У
© Тищенко А. Д., 2010
ході аналізу вітчизняної юридичної літератури та врахування досвіду діяльності міжнародних правоохоронних структур основними підходами, які дають реальні результати в різних країнах світу у вирішенні проблеми домашнього насильства, є внесення відповідних змін у діюче законодавство України, створення притулків для осіб, котрі зазнали насильства, та також удосконалення форм і методів роботи міліції у зазначеній сфері. Слід також зазначити, що найбільш важливим напрямком запобігання насильству в сім’ї є просвітницько–профілактична робота. Вона спрямована, перш за все, на донесення до всіх верств населення думки щодо недопущення будь-яких форм насильства з моральної та правової точки зору. Ця робота передбачає також підвищення правової обізнаності громадян з питань протидії насильству та поширення інформації про можливість отримання допомоги людям, які стали жертвами насильства. На сьогодні, нажаль, ще недосконалим є механізм правового та соціального захисту потерпілих від насильства. Зокрема, не вистачає відповідних закладів і установ для надання допомоги потерпілим, та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, відсутня система раннього виявлення випадків насильства в родинах. Недостатньо ефективною є також система санкцій, що застосовуються до осіб, які вчиняють насильство в сім’ї. Переважно це – штрафні санкції, які, з одного боку, впливають на поведінку насильника, але, з іншого боку, є фінансовим тягарем, що лягає на всю сім’ю, спричиняючи подальше погіршення родинних взаємин.

На підставі вищесказаного та узагальнюючи практичний досвід відповідних служб і органів внутрішніх справ, основними шляхами удосконалення механізмів попередження насильства в сім’ї визначаються:

- вдосконалення адміністративного законодавства України у сфері попередження насильства в сім’ї, насамперед, встановлення адміністративної відповідальності за пропаганду у засобах мас-медіа насильства та жорстокості;

- запровадження державної статистичної звітності з питань попередження насильства проти жінок і дітей;

- вдосконалення системи санкцій щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї, та запровадження нових засобів впливу на «домашніх агресорів»;

- оновлення методики виявлення сімей, в яких відбувається насильство, або в яких є реальна загроза його вчинення;

- запровадження широкомасштабної інформаційно-просвітницької роботи з метою підвищення рівня правової культури населення та поінформованості про проблему насильства в сім’ї.

Окрім цього, важливим засобом вдосконалення адміністративно-правового механізму попередження випадків насильства в сім’ї є підвищення фахового рівня фахівців. У цьому напрямку є потреба у удосконаленні існуючої системи навчання працівників правоохоронних органів і посадових осіб, відповідальних за запобігання насильству в сім’ї, розслідування та покарання злочинів, пов’язаних з насильством над жінками, відповідно до європейських стандартів.

*******

Федорова Анастасія Сергіївна, курсант групи ІГБ-06-4 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри адміністративної діяльності ОВС
ННІ ПФМГБ ХНУВС, канд. юрид. наук, доцент Казанчук І. Д.

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ОВС ЩОДО ЗДІЙСНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО НАГЛЯДУ ЗА ОСОБАМИ, ЗВІЛЬНЕНИМИ
З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ


А
© Федорова А. С., 2010
дміністративний нагляд – це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Відповідно до Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» метою даного примусового заходу є запобігання вчиненню злочинів окремими особами, яких звільнено з місць позбавлення волі, а також здійснення щодо них необхідного виховного впливу.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» підставами для встановлення такого нагляду є: а) вирок суду, що набрав законної сили щодо засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; б) матеріали установ виконання покарань щодо засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними.

Зауважимо, що адміністративний нагляд встановлюється, продовжується і припиняється судом. Особа, щодо якої встановлюється нагляд, доставляється в судове засідання. Обов’язковою умовою є присутність представника установи виконання покарань. Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одного до двох років і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості. Відлік терміну нагляду починається з дня оголошення особі постанови судді про встановлення щодо нього нагляду. Термін адміністративного нагляду може бути продовжено ще на шість місяців, якщо є підстави вважати, що піднаглядний залишається небезпечним для суспільства.

Закон визначає категорії осіб, щодо яких встановлюється адміністративний нагляд. Відзначимо, що особливістю здійснення такого нагляду відносно раніше судимих осіб, у яких судимість не була погашена або знята у встановленому чинним законодавством порядку є те, що вказані особи за вчинені ними порушення громадського порядку піддаються обов’язковим заходам громадського впливу. Крім цього, піднаглядний повинен реєструватися в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Підсумовуючи все вищезазначене, вважаємо, що задля удосконалення адміністративного нагляду дільничний інспектор міліції зобов’язаний:

- вести систематичний контроль за поведінкою осіб, стосовно яких встановлено адміністративний нагляд, за місцем їх роботи та проживання;

- не менше одного разу на місяць перевіряти особу за довідковими картотеками правопорушників, використовувати інформацію приймальників-розпо­дільників, чергових частин міськ-, райвідділів;

- запобігати порушення особою громадського порядку та прав інших громадян, припиняти їх, проводити розшук осіб, які ухиляються від такого нагляду;

- у разі встановлення факту вчинення правопорушень особою чи порушення громадського порядку або прав інших осіб, виносити їй письмове попередження;

- доповідати рапортом начальнику міськ-, райвідділу про прийняття рішення про доцільність продовження адміністративного нагляду, якщо особа не зважає на письмове попередження і продовжує вчиняти правопорушення і інші протиправні дії, за які передбачена адміністративна відповідальність.

За поданням начальника органу внутрішніх справ суд може змінювати обсяг обмежень, що встановлюються щодо піднаглядного. При цьому враховується особа піднаглядного, його спосіб життя і поведінка. У разі порушення адміністративного нагляду настає відповідальність згідно ст. 187 КпАП України.

*******

Чумак Володимир Валентинович, курсант групи ІСД-06-4 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри адміністративної діяльності ОВС
ННІ ПФМГБ ХНУВС, канд. юрид. наук Шатрава С. О.

ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ МІЛІЦІЄЮ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ЗАСОБІВ ПРИМУСУ

У
© Чумак В. В., 2010
законодавчих актах України визначається порядок діяльності органів внутрішніх справ ї їх компетенція. Розширення або звуження компетенції служб міліції, що здійснюють адміністративну діяльність, тягне за собою відповідні зміни обсягу та якості роботи щодо їх реалізації. Тому перед тим як вносити пропозиції щодо реформування вказаних служб потрібно дослідити наскільки досконало регулюються всі сторони адміністративної діяльності органів внутрішніх справі.

Суспільне призначення адміністративного права у сфері охорони громадського порядку в сучасних умовах має визначитись на підставі завдань як регулювання діяльності органів внутрішніх справ, так і, переважною мірою, запровадження і регламентації дійсно демократичних взаємовідносин між цими органами і громадянами.

Враховуючи зазначене, з метою вдосконалення правового регулювання застосування міліцією адміністративно-правових засобів примусу потребує законодавчого врегулювання наступних питань.

На наш погляд настав час для повного врахування всіх правовідносин громадського порядку в єдиному адміністративно-правовому акті Законі України «Про охорону громадського порядку». В цьому законі доцільно було б врегулювати відносини самого громадського порядку, встановивши єдині правила поведінки в громадських місцях, так і визначити компетенцію органів виконавчої влади та передусім правоохоронних органів у сфері охорони громадського порядку.

Наступним нормативним актом, який потребує прийняття, є Закон України «Про профілактику правопорушень». Цей нормативний акт повинен передбачати нові напрямки профілактики правопорушень в умовах демократизації суспільних відносин і ринкової економіки. Крім того, цей нормативний акт має важливе значення для реформування органів внутрішніх справ, оскільки основним їх призначенням є також запобігання злочинам та іншим правопорушенням на основі чинного законодавства.

Потребує перегляду адміністративна юрисдикційна діяльність органів внутрішніх справ. По-перше треба, на наш погляд, виключити із підвідомчості органів внутрішніх справ повноваження щодо складання протоколів про адміністративні правопорушення в сферах на які не розповсюджується компетенція цих органів щодо контролю або нагляду, і по-друге, надати право здійснювати адміністративно-юрисдикційні повноваження відносно справ, без можливості розгляду яких результативність і ефективність діяльності міліції стає низькою.

Зараз питання дозвільної системи регламентуються в основному на рівні постанов Кабінету Міністрів України та інструкцій МВС України. Однак у відносинах обігу предметів дозвільної системи крім державних органів та організацій, в якості їх суб’єктів беруть участь громадяни України, іноземці та особи без громадянства. З цього приводу правовідносини, які встановлюють права та обов’язки цих суб’єктів, доцільно було б врегулювати на рівні закону. Окрім того, на законодавчому рівні не визначено цілий ряд понять, пов'язаних з обігом в Україні зброї. Нині вже було розроблено декілька варіантів проектів Закону України «Про зброю». Думається, що визначення в законі основних положень, що стосуються дозвільної системи дасть змогу на достатньому рівні здійснювати її підрозділами міліції громадської безпеки.

Таким чином врегулювання вищеназваних суспільних відносин, дозволить чітко визначити межі діяльності органів внутрішніх справ, і в свою чергу застосування засобів адміністративного примусу відіграє значну роль в реалізації прав і свобод людини, у зміцненні дисципліни, організованості та порядку в усіх сферах суспільного життя.

*******

Секція 4

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА
ТА КРИМІНОЛОГІЇ


Авагян Беніамін Абдулхамідович, студент групи ПЗдср-08-8 ХНУВС

Науковий керівник: старший викладач кафедри кримінального права та
кримінології ННІ ПЕС ХНУВС Титаренко Л. Г.

ВИНА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Проблема вини являє собою складне і багатогранне явище, яке має
філософську, психологічну та етико-правову природу.

В кримінальному праві існують різні підходи щодо законодавчого визначення вини. Вирішенню цього питання приділяли значну увагу в своїх роботах такі вчені, як В. Борисов, Я. Брайнін, П. Воробей, П. Дагель, І. Козочкін, Н. Крилова, Н. Кузнєцова, І. Лановенко, В. Нерсесян, С. Яценко та ін.

У кримінальному праві зарубіжних держав, як правило, виділяється декілька самостійних форм вини. При цьому у більшості випадків загальне нормативне визначення поняття вини відсутнє. В цілому ж, щодо законодавчого визначення вини в кримінальному праві зарубіжних країн, то можна виділити три підходи: 1) дається законодавче визначення як загального поняття вини, так і окремих її форм та видів; 2) підхід, в якому відсутнє окреме визначення поняття вини на законодавчому рівні, а даються визначення її окремих форм та (або) видів; 3) на законодавчому рівні закріплюються форми та види вини, але не розкривається їх зміст.

Перший підхід передбачено в кримінальному праві Республіки Білорусь  у ч. 1 ст. 21 КК Республіки Білорусь дається визначення поняття вини, як «психічне ставлення особи до вчинюваного суспільно небезпечного діяння, що має вираз у формі умислу або необережності», а у ст. 22, 23, 25 передбачається визначення її форм та видів; та у КК України, законодавець у 2001 р. вперше в історії кримінального права України на законодавчому рівні визначив поняття “вина», як психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК України). Визначення поняття «вина» у ст. 23 КК, а також інші норми, які регламентують тією чи іншою мірою питання вини та кримінальної відповідальності, свідчать про те, що законодавець пішов шляхом впровадження на нормативному рівні психологічної концепції ви­ни, в якій особлива увага приділяється таким елементам психіки особи, як воля та свідомість, що, у свою чергу, в конкретній кримінально-правовій ситуації можуть «виявитися» у вигляді усвідомлення, передбачення, бажання, свідомого допускання, легковажності розрахунку, непередбаченості наслідків.

Д
© Авагян Б. А., 2010
ругий підхід знайшов своє втілення в кримінальних кодексах Австралії, Австрії, Азербайджанської Республіки, Аргентини, Республіки Болгарія, Бразилії, Греції, Грузії, Естонської Республіки, Ефіопії, Ізраїлю, Ірану, Іспанії, Італії, Йорданії, Киргизької республіки, КНР, Латвійської республіки, Литовської республіки, Лівану, Нігерії, Республіки Молдова, Республіки Польща, Республіки Казахстан, РФ, Сирії, Сомалі, Таджикистану, Туреччини, Фінляндії, Франції, Чехії, Швейцарії, штату Огайо (США), штату Нью-Йорк (США). Так, ст. 21 КК Республіки Сан-Марино визначає умисні злочини, неумисні злочини та проступки, у розділі 5 КК Австралії визначаються: елементи вини (п. 5.1), умисел (п. 5.2), злочинне знання (завідомість) (п. 5.3), необережність (п. 5.4), недбалість (п. 5.5).

Третій підхід застосовується в кримінальному праві Данії, Іспанії, Нідерландів, ФРН, Швеції, Японії. Так, ст. 38 КК Японії передбачає умисел, необе­режність та помилку. Так у § 15 КК ФРН встановлено, що караним є лише умисне діяння, якщо закон прямо не передбачає покарання за необережне діяння.

Таким чином, можна виділити два основні типи (варіанти) розкриття основного змісту вини на законодавчому рівні: 1) «пряме» визначення вини, що безпосередньо розкриває це поняття. 2) «непряме» розкриття змісту вини, коли її основний зміст частково випливає з формулювання, яке стосується іншого поняття.

Як ми бачимо, в кримінальних кодексах переважної більшості зарубіжних держав пряме визначення вини не наводиться, що на нашу думку є негативним моментом, адже через те, що питання одного із центральних інститутів кримінального права  вини  регламентовані не повно, окремі формулювання допускають двозначність тлумачення, а в деяких випадках спостерігається певна суперечність між нормами Загальної та Особливої частин КК. А це, у свою чергу, тягне за собою неправильне застосування норм КК, що в більшості випадків призводить до порушення прав і свобод людини, інтересів суспільства та держави.

*******

Бігун Юлія Валеріївна, курсант групи ІСД-08-8 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри кримінального права та кримінології

ННІ ПФПСД ХНУВС, канд. юрид. наук Байлов А. В.

СПЕЦІАЛЬНІ ВИДИ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої у даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

А
© Бігун Ю. В., 2010
ле як же визначити ці межі? Відомо, що поняття ексцесу оборони і його встановлення пов’язані зі значними труднощами. Це обумовлено тим, що констатація ексцесу оборони потребує оцінки всієї сукупності обставин в кожній справі. Закон не розкриває це поняття в достатньому обсязі, а в юридичній літературі існує безліч суперечливих тлумачень з цього приводу. Чинний Кримінальний кодекс України визначає, що під перевищенням меж необхідної оборони слід розуміти умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Однак, закон передбачає три винятки із загального правила, що при необхідній обороні особа, яка захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Це так звані спеціальні види необхідної оборони.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальної відповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення в житло або інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, заподіяної тому, хто посягає. Тобто, підставою спеціальних видів необхідної оборони є наявність будь-якого з таких посягань: 1) напад озброєної особи, або 2) напад групи осіб, або 3) протиправне насильницьке вторгнення в житло чи інше приміщення. Розглянемо ці види.

1. Напад озброєної особи – це застосування однією особою чи створення нею реальної загрози застосування вогнепальної, холодної чи іншої зброї або предметів, здатних заподіяти шкоду життю чи здоров’ю людини, для досягнення злочинної мети. Предмети, здатні до враження живої сили, можуть бути спеціально пристосованими чи заздалегідь заготовленими, чи навіть знайденими, підібраними або взятими на місці нападу (наприклад, дерев’яна палиця, металева труба, камінь, розбита пляшка тощо).

2. Напад групи осіб – це узгоджені дії двох або більше осіб (які не обов’язково повинні володіти ознаками суб’єкта злочину), якими застосовується насильство або створюється реальна загроза його застосування до потерпілого для досягнення злочинної мети (наприклад, убивства, заволодіння майном, зґвалтування тощо).

3. Протиправне насильницьке вторгнення в житло чи інше приміщення – це дії однієї особи чи групи осіб, пов’язані з із застосуванням насильства з метою незаконного проникнення у житло чи інше приміщення людини або підприємства, установи чи організації.

Метою дій того, хто захищається від зазначених посягань, є захист від нападу або відвернення вторгнення того, хто посягає, у житло чи інше приміщення. Характер дій того, хто захищається, може виражатись у застосуванні до того, хто посягає, зброї або будь-яких інших засобів чи предметів. Закон не обмежує ці засоби чи предмети якимись умовами. Вочевидь, дії того, хто захищається, можуть виражатися і в застосуванні фізичної сили проти нападника, що охоплюється ч. 5 ст. 36 КК. Особливість співрозмірності захисту полягає у тому, що шкода, заподіяна особі, яка посягає, у таких випадках не обмежена. Згідно з ч. 5 ст. 36 не є ексцесом оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність заподіяння посягаючому будь-якої шкоди у зазначених ситуаціях, аж до позбавлення його життя. Пленум Верховного Суду України зазначив: «правомірним слід вважати застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від того, якої тяжкості шкода заподіяна тому, хто посягає, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи або групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення» (п. 3 Постанови ПВСУ № 1 від 26 квітня 2002 р.).

Отже, визначивши поняття спеціальних видів необхідної оборони, законодавець значно розширив коло правомірності дій, особи, яка захищається, тим самим поставивши її у відносно безпечніше становище, в результаті якого, спричинення шкоди нападнику не тягне за собою кримінальної відповідальності.

*******

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   31

Схожі:

Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconАктуальні проблеми удосконалення мовної підготовки правознавців
Необхідність здійснення правової реформи, створення ефек­тивної системи правового забезпечення в різних сферах суспільного життя,...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця буде проходити шоста науково-практична конференція студентів та молодих...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця буде проходити шоста науково-практична конференція студентів та молодих...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця буде проходити шоста науково-практична конференція студентів та молодих...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconАктуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей
Теоретико-методичні матеріали з курсу “Актуальні проблеми сучасної етики” для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні питання сучасної медицини»
Заявка на участь в міжнародній науковій конференції студентів та молодих вчених «Актуальні питання сучасної медицини»
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«актуальні проблеми розвитку регіональних апк»
Проблеми обліково-аналітичного забезпечення діяльності сільськогосподарських підприємств
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
move to 849-14168
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми практичної психології»
Мета конференції розвиток творчої активності фахівців у сфері практичної психології, залучення їх до рішення актуальних задач сучасної...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconМіжнародна науковО-практична конференція «Актуальні питання сучасної медицини: наукові дискусії»
Запрошуємо Вас взяти участь у роботі Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні питання сучасної медицини: наукові дискусії»,...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconСерія: правова освіта студентів вступ
Найвищим досягненням сучасної демократії в економічній сфері можна вважати вирішення проблеми відношення держави до проблеми приватної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи