Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon

Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності




НазваАктуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності
Сторінка9/31
Дата26.08.2012
Розмір4.79 Mb.
ТипДокументи
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   31
1. /Актуальн_ проблеми сучаснох наки _ правоохороннох д_яльност_ 14.05.10.docАктуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності
Насіров Тофіг Тахір огли, студент групи ПЗдср-08-8 ХНУВС

Науковий керівник: старший викладач кафедри кримінального права та кримінології ННІ ПЕС ХНУВС Титаренко Л. Г.

ЮРИДИЧНА ОСОБА, ЯК СУБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ

На сьогоднішній день питання визнання юридичних осіб суб’єктами злочинів є вельми актуальним як для закордонного, так і для вітчизняного кримі­нального права.

У 1978 році Європейський комітет з питань злочинності Ради Європи рекомендував парламентам країн-членів Ради визнати юридичних осіб суб’єктами кримінальної відповідальності. У 1985 році ця рекомендація була підтверджена Сьомим Конгресом ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками. Деякі аспекти кримінальної відповідальності юридичних осіб були висвітлені в працях Є. Є. Дементьєва, С. Г. Келіної, Н. Є. Крилова, Н. Ф. Кузнецова, А. В. Наумова, О. С. Нікіфорова та ін.

У вітчизняній теорії кримінального права на даний момент відсутня єдина думка щодо можливості використання такого інституту в Україні. Хоча подібні ідеї широко висвітлюються в науковій літературі, проте вчені-представники кримінального, цивільного та адміністративного права, й досі не в змозі виробити теоретичну конструкцію, яка б зняла вказані протиріччя, але наукові дослідження вказаних вчених є великим внеском до теорії кримінального права.

У багатьох країнах світу юридичні особи притягаються до кримінальної відповідальності вже досить давно. Інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб притаманний країнам не лише англосаксонської правової сім’ї, а й континентальної системи права.

Т
© Насіров Т. Т. огли., 2010
ак, згідно із законодавством Великої Британії злочинне діяння визнається вчиненим корпорацією, якщо воно здійснене безпосередньо нею або за допомогою інших осіб. У кримінальному праві США питання притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб закріплені як у федеральному законодавстві, так і в законах штатів. Наприклад, корпорація може бути засуджена за здійснення посягання, яке є порушенням, і полягає в невиконанні покладеного законом на корпорацію спеціального обов’язку вчинити певні дії. В кримінальному законодавстві Франції юридична особа також визнається суб’єктом злочину. У Кримінальному кодексі Франції зазначено, що всі юридичні особи, крім держави, несуть кримінальну відповідальність за вчинення злочинних діянь. Проте, при цьому кримінальна відповідальність юридичних осіб не виключає кримінальної відповідальності фізичних осіб, що вчиняють ті самі дії. На відміну від країн англосаксонської системи права, система кримінальних покарань, що застосовуються до юридичних осіб, досить розроблена. До таких покарань КК Франції відносить ліквідацію юридичної особи, заборону діяльності (тимчасову або остаточну), конфіскацію предметів, які використовувалися для вчинення злочинних дій, афішування судового рішення, яким особа притягується до кримінальної відповідальності, тощо. Юридичні особи є суб’єктами злочину і в інших європейських (ФРН, Нідерланди, Данія, Норвегія, Фінляндія, Румунія, Молдова, Литва тощо), мусульманських (Ліван, Сирія) та азійських (Китай, Індія, Японія) державах.

У нашій країні це питання обговорюється давно, зокрема, перед прийняттям чинного Кримінального кодексу України. Однак ця ідея не знайшла свого втілення. Як відомо, склад злочину утворюють об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона злочину. Згідно із ст. 18 КК України суб’єктом злочину може бути лише фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Крім того, суб’єкт злочину може бути загальним та спеціальним. Тобто законодавець закріпив в Особливій частині КК України склади злочинів, де суб’єкту злочину, окрім загальних ознак, притаманні спеціальні ознаки.

А щодо юридичної особи, як суб’єкта злочину, то кримінальне право України категорично не визнає юридичну особу в якості суб’єкта злочину.

Таким чином, слід зробити висновок, що у світі існує практика визнання юридичної особи в якості суб’єкта злочину. Незважаючи на те, що тенденція закріплення юридичної особи, як суб’єкта кримінальної відповідальності, наочна, проте при застосуванні її у нашій країні вона буде стикатися з непереборними перешкодами. Введення інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб вимагає істотного перегляду багатьох його інститутів, пов'язаних як з розумінням злочину, так і з розумінням покарання.

*******

Харківський Олексій Сергійович, курсант групи ІСД-08-7 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри кримінального права та кримінології
ННІ ПФПСД ХНУВС, канд. юрид. наук Байлов А. В.

ПЕРЕДУМОВИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ’ЯЗКУ З ПРИМИРЕННЯМ ВИННОГО
З ПОТЕРПІЛИМ


С
© Харківський О. С., 2010
таття 46 Кримінального кодексу України (далі  КК) передбачає інститут (вид) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим, який є одним з найбільш дієвих механізмів вирішення кримінально-правових конфліктів, санкціонованих державою. Цей інститут надає можливість: потерпілому  більш оперативно отримати належну компенсацію заподіяної йому шкоди; особі, яка вчинила злочин,   бути звільненою від кримінальної відповідальності; державі  зекономити фінансові та інші ресурси для боротьби зі злочинністю.

Підставою цього виду звільнення від кримінальної відповідальності є сукупність таких умов: 1) вчинення особою злочин вперше; 2) діяння належить до злочинів невеликої тяжкості (при цьому не вимагається, щоб ними були, так звані, злочини приватного обвинувачення); 3) особа, яка вчинила такий злочин, примирилася з потерпілим; 4) відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди. При цьому не вимагається, щоб суб’єкт, який вчинив злочин, щиро покаявся і активно сприяв розкриттю злочину.

Стаття 46 КК передбачає звільнення від кримінальної відповідальності тільки у випадку вчинення злочину невеликої тяжкості. Згідно із ч. 2 ст. 12 КК злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання. Для порівняння, ст. 76 КК Російської Федерації передбачає можливість звільнити особу від кримінальної відповідальності, якщо вона вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості. Зважаючи на тенденцію до гуманізації кримінального права, вважаємо за доцільне розширити перелік передумов даного виду звільнення від кримінальної відповідальності, а саме, ст. 46 КК викласти у такій редакції: «Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з по­терпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду».

Примирення з боку потерпілого повинно бути результатом його вільного волевиявлення, тим самим виключати будь-який неправомірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором, та з яких мотивів. Неприпустимим є неправомірний вплив на потерпілого як з боку слідчого, прокурора чи судді, так і з боку винного чи з його згоди інших осіб (наприклад, залякування потерпілого або його близьких, погрози на їх адресу тощо). А тому вважаємо, що не можна вести мову про примирення в тому випадку, якщо потерпілий перебуває у службовій, матеріальній чи інші залежності від підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а також суб’єкта, який проводить розслідування. Суд не має права прийняти рішення щодо звільнення від кримінальної відповідальності в тому випадку, коли примирення здійснюється під тиском потерпілого, спрямованим на виконання підсудним таких дій, які суперечать основним правам та свободам людини або етичним засадам кримінального судочинства. Якщо потерпілими від злочину є декілька осіб, то винний може примиритися з кожним із них. Необхідно зазначити, що недосягнення примирення хоча б з одним із потерпілих виключає можливість застосування звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК до особи, яка вчинила злочин щодо кількох потерпілих.

Таким чином, можна зробити висновок, що положення ст. 46 КК є закріпленням відомого зарубіжному законодавству інституту медіації як альтернативного способу врегулювання кримінально-правових конфліктів, в основу якого покладено посередництво у примиренні сторін.

*******

Чупринін Олександр Олегович, курсант групи ІКМ-07-11 ХНУВС

Науковий керівник: викладач кафедри кримінального права та кримінології
ННІ ПФПСД ХНУВС Пироженко О. С.

ДЕЯКІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ КОЛЕКТОРІВ

Низька ефективність державного механізму стягнення боргів в умовах економічної нестабільності спровокувала появу маси колекторських фірм.

Колекторські фірми (з англійської «collect»  «стягати»)  це компанії, які за певну винагороду займаються поверненням боргів. Вони можуть бути як певним підрозділом структури банку, так і самостійною організацією.

Р
© Чупринін О. О., 2010
обітниками даних фірм (колекторами) є колишні працівники прокуратури, міліції, Служби безпеки України, у яких є старі знайомства для отримання конфіденційної інформації про «проблемних» клієнтів. Також там працюють напівкримінальні елементи (групи фізичного і морального впливу).

Згідно зі ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно ж до ч. 6 cт. 23 Закону України «Про інформацію», інформація про особу охороняється Законом.

Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати цю інформацію.

Банк не має права її розголошувати інформацію про позичальників, бо такі дані вважаються банківською таємницею. Він може надати інформацію про боржника колекторам тільки тоді, коли це передбачено в кредитному договорі.

Колекторські фірми здебільшого діють досить жорсткими методами у яких простежується порушення статей вищезгаданих нормативних актів.

Як правило, робота з боржником проводиться в три етапи:

  1. М’який етап (soft collection).

  2. Жорсткий етап (hard collection).

  3. Судовий етап (legal collection). Колекторські установи не зацікавлені у зверненні до суду, бо через довгу тривалість судових розглядів і тривале виконання рішень, вони не досягнуть швидкого повернення грошей.

На першому етапі колектори за допомогою листування, телефонних розмов та SMS-повідомлень нагадують боржнику сплатити борг.

На другому  відбуваються безпосередні контакти із боржниками. Їх вистежують за місцем проживання і роз’яснюють наслідки несплати кредиту, можливості відстрочки або реструктуризації боргу, надсилання претензії або копії позовної заяви до суду без фактичного подання позову до суду, звернення до правоохоронних органів із заявами про вчинення боржником злочину (шахрайства) тощо. Ці дії супроводжуються психологічним тиском на неплатників через членів їх родин, близьких, співробітників (повідомлення на роботу про наявність у неплатника невиконаного зобов’язання).

Необхідною передумовою вчинення такого впливу є наявність інформації про цих осіб, їхні номера телефонів, адреси місця проживання та роботи.

Ті чи інші дії колекторів можуть бути кваліфіковані за окремими статтями Кримінального кодексу України (ст. 163 «Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер», ст. 182 «Порушення недоторканності приватного життя», ст. 189 «Вимагання», ст. 190 «Шахрайство», ст. 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю», ст. 232 «Розголошення комерційної або банківської таємниці», ст. 355 «Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань»).

Аналіз законодавства нашої держави свідчить про те, що на сьогодні ще не існує законодавчого акту, який би регулював діяльність колекторських фірм. Тому, на нашу думку, така діяльність є квазізаконною, а при порушенні чинного кримінального законодавства  кримінально караною.

Необхідно зазначити, що забороняти діяльність колекторських фірм є недоцільним, але вона має бути чітко врегульована нормами законодавства.

*******

Секція 5

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Іванюк Василь Анатолійович, курсант групи ІКМ-07-2 ХНУВС

Науковий керівник: доцент кафедри кримінального процесу ННІ ПФПСД ХНУВС,

канд. юрид. наук Лєшукова І. В.

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЩОДО РЕФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

З
© Іванюк В. А., 2010
а чинним КПК України сторона захисту значною мірою відсторонена від участі у збиранні та фіксації доказів. Наприклад п. 4 ч. 2 ст. 48 КПК України передбачено право захисника бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконані інших слідчих дій, виконувати за їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій – з дозволу дізнавача, слідчого. Але жодною нормою КПК України не передбачене право захисника, який є присутнім під час слідчої дії, ставити запитання, допитувати. Думаємо, що новий процесуальний кодекс повинен усунути ці недоліки. Погоджуємося з думкою Н. Квасневської про те, що концепція справедливого судового розгляду гарантує право на обґрунтоване судове рішення. Така вимога логічно пояснюється обов’язком справедливого судового розгляду і є необхідною для здійснення правосуддя на всіх стадіях процесу. Саме тому суд зобов’язаний викласти в розумній формі обґрунтоване схвалене рішення чи вироку. Просте посилання на положення законодавства не є належним обґрунтуванням. Після передання справи до суду, особа, яка звинувачується системою досудового слідства у вчиненні злочину майже немає шансів довести у суді свою невиновність. Вірогідність виправдовувального вироку становить лише пів відсотка. Для порівняння: в Європі ця цифра складає 40 %, у дореволюційній Росії суди виносили 25 % виправдовувальних вироків, а сьогодні в Росії суди присяжних виносять близько 20 % таких вироків. Тому вважаємо, що доцільним є питання про створення і в наших судах, суду присяжних. Ми розділяємо думку І. Русакової про те, що у концепції удосконалення суддівства для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента від 11 травня 2006 року, вказано, що діяльність суду присяжних необхідно врегулювати законодавством, передбачивши його використання лише в окремих категоріях кримінальних справ. Обвинувачений повинен мати право вибирати: його справу розглядатиме суд присяжних чи колегія професійних суддів. Функції присяжних повинні бути відокремленні від функцій професійного судді. Присяжні у своєму вердикті вирішують лише питання факту, а професійні судді на основі вердикту присяжних і норм кримінального права постановляють вирок. Також вважаємо, що участь громадян в управлінні збільшує демократичну цінність правосуддя. В Україні і ті ж пів відсотка виправдовувальних вироків скасовуються апеляційними судами. За даними Голови Верховного Суду України В. Опоненка апеляційні суди суцільно скасовують виправдовувальні вироки місцевих судів – у першому півріччі скасовано майже 83 % таких вироків. Проведене соціальне опитування О. Овчаренком громадян, які засвідчили, що за 5-бальною шкалою діяльність судової влади України на «задовільно» оцінили – 49 %, на «незадовільно»  26,9 %, 15 %  «дуже погано» і лише 9 % на «добре і дуже добре. Ці дані свідчать про те що, суспільство не довіряє нашому судочинстві, і тому введення суду присяжних змінило би їхню думку, оскільки вони б самі обирали вирок.

Таке положення в українських судах обумовлюється тією обставиною, що як кримінально-процесуальна доктрина, так і слідча і судова практика, приймають зібрані слідчими органами матеріали як докази у кримінальній справі. Виходить, що суд, отримавши від прокурора справу у порядку ст. 225 КПК України із зібраними доказами, просто зобов’язаний підтвердити висновки органів досудового розслідування і прокурора щодо винності особи. Проблемою в ознайомлені і розгляді справ суддею є те що майже на кожній сторінці в справі йдеться про винність особи. Тому для вирішення таких проблем треба ввести необхідні зміни до кримінально-процесуального закону України.

*******

Колінько Роман Сергійович, курсант групи ІСД 07-6 ХНУВС

Науковий керівник: викладач кафедри кримінального процесу
ННІ ПФПСД ХНУВС Кочура О. О.

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ФОРМИ ДІЗНАННЯ

Боротьба зі злочинністю з використанням процесуальних засобів здійснюється у досудових стадіях процесу органами дізнання і досудового слідства. Від того, як організована діяльність цих органів, залежить і ефективність боротьби.

В умовах зростання злочинності проблема подальшого удосконалення роботи слідчого апарату  кримінальної юстиції держави  має для України першочергове значення. Разом з тим, це складне і відповідальне завдання вирішується неоднозначно. Одні вчені і практики висловлюються за створення єдиного Слідчого комітету. Інші  пропонують запровадити при судах інститут судових слідчих. Треті виступають за збереження існуючого «відомчого» досудового слідства.

Як я вважаю, світовий досвід боротьби із злочинністю свідчить на користь збереження «відомчої» організаційної побудови слідчих органів України, діючих на основі спільності завдань та цілей, єдності процесуального регулювання та прокурорського нагляду. При цьому, слід виходити з того, що в своїй сукупності «відомчі» слідчі ланки та дізнання в будь-якій державі є не чим іншим як єдиним слідчим апаратом.

Н
© Колінько Р. С., 2010
а мою думку, зусилля держави, пов’язані з удосконаленням роботи органів слідства та дізнання, повинні бути направлені по іншому руслу на покращання рівня взаємодії та координації всіх «відомчих» слідчих ланок як між собою, так і з оперативно-розшуковими та іншими підрозділами правоохоронної системи України, експертними установами, громадськими організаціями, а також на підвищення професійної підготовки та майстерності слідчих, озброєння їх досягненнями сучасної науки і техніки. Інакше кажучи, центральне місце повинна займати не проблема реорганізації слідства, а всебічне удосконалення взаємозв’язків діючого слідчого апарату з усіма органами, що ведуть боротьбу із злочинністю.

Таким чином, поєднання слідчої, оперативно-розшукової та іншої правоохоронної діяльності в одному відомстві, використання його потенціалу дозволяє вирішувати питання організації боротьби із злочинністю на комплексній основі, проводити її всебічно і об’єктивно без взаємних звинувачень, а також оптимізуючи окремі слідчі дії, зберігаючи процесуальні ресурси, підвищувати загальний рівень слідчої діяльності.

Говорячи про «реформування» дізнання, необхідно пам’ятати, що орган дізнання  це специфічна організація, чутлива до всіляких «революційних» перебудов, які можуть взагалі зруйнувати основи її нормального функціонування. Ось чому організація названої державної інституції повинна будуватися тільки на твердому науковому підґрунті.

Отже, дізнання є однією з двох форм провадження досудового розслідування в справі, що зумовлює актуальність та важливість дослідження його процесуальної форми й організації.

Дізнання  це заснована на процесуальному законі діяльність спеціально уповноважених адміністративних органів, спрямована на припинення і розкриття злочинів, розшук і викриття винних .У кримінально-процесуальному законі даний вичерпний перелік органів, наділених правом провадити дізнання. Для всіх них функція дізнання не є основним видом діяльності. З необхідністю робити розслідування злочинів вони зіштовхуються лише у певних випадках, коли це необхідно і неминуче. У таких випадках дії цих органів регулюються нормами кримінально-процесуального закону, і вони виступають як органи дізнання.

*******

Тороканець Валентина Володимирівна, курсант групи ІСД-07-6 ХНУВС

Науковий керівник: викладач кафедри кримінального процесу
ННІ ПФПСД ХНУВС Кочура О. О.

КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ДОКАЗУВАННЯ

Значимість правильного здійснення процесу доказування привертає увагу дослідників до цієї проблеми, яка розроблялася багатьма вітчизняними і зарубіжними науковцями. У юридичній літературі знайшли відображення розробки різних аспектів процесу доказування в залежності від їх оціночних критеріїв. Такі питання поставали та розв’язувалися у деяких галузях кримінально-процесуаль­ного права. Але широта питань, пов’язаних з доказуванням, настільки велика, що їх дослідження є постійною вимогою часу. Особливо це стосується сучасного стану, коли внесено ряд змін до чинного кримінально-процесуального законодавства та відбувається підготовка до прийняття нового КПК України.

Досить дискусійним є питання щодо самого поняття кримінально-процесуального доказування, його мети та елементів.

К
© Тороканець В. В., 2010
римінально-процесуальне доказування – це діяльність суб’єктів кримінального процесу по збиранню (формуванню), перевірці та оцінці доказів та їх процесуальних джерел, а також формування ними на цій підставі певних тез (наприклад, про винність або невинуватість даної особи) наведення аргументів для їх обґрунтування. Така позиція на мій погляд, є цілком правильною, однак її не завжди враховують при розробці визначень поняття доказування у кримінальному процесі, як у монографічній, так і в навчальній літературі.

У більшості процесуальних літературних джерел справедливо відзначається, що метою кримінально-процесуального доказування є встановлення об’єктивної істини, тобто вона може бути досягнута тільки у випадку, коли всі висновки, що відображають об’єктивну реальність, є істинними.

Зміст процесу доказування досить багатий, він включає в себе моменти як чуттєвого і раціонального пізнання, так і практичної діяльності на різних стадіях кримінального судочинства. Зміст розкривається через його елементи. До них відносять: а) збирання (формування) доказів та їх процесуальних джерел;
б) перевірка цих доказів і джерел; в) оцінка доказів та їх процесуальних джерел; г) прийняття процесуального рішення та його аргументація (мотивація).

У процесуальній документації процес доказування іноді поділяється на два аспекти, розподіляючи три загальних елемента (збирання, перевірку та оцінку доказів):

1) доказування як діяльність щодо збирання, перевірки і оцінки доказів та їх процесуальних джерел;

2) доказування як логічне і процесуальне формування та обґрунтування певної тези, ствердження висновків у справі.

В принципі з цим можна погодитися, якщо виділення проводиться з метою кращого розуміння і опанування змісту доказування. Однак, оцінка доказів та їх процесуальних джерел завжди завершується прийняттям певного процесуального рішення та його обґрунтуванням, на якому б етапі розслідування це не відбулось. І ці два елементи не утворюють єдиного цілого, тобто оцінка не включає в себе прийняття рішення та його мотивацію, останні виступають як результат оцінки доказів та їх джерел. Крім того, всі рішення, як і попередні елементи доказування, передбачені в кримінально-процесуальному законі.

У процесуальній літературі елементи процесу доказування іноді називають етапами доказування. Мабуть, це не зовсім правильно, оскільки з етимологічних позицій ці терміни мають різне тлумачення. Етап розглядається як проміжок у часі, що має свій початок, кінець, а елемент – як нерозривна частина одного цілого. Загальновідомо, що процес доказування і є тим нерозривним процесом пізнання, в якому названі вище елементи повторюються, змінюючи один одного.

Тому, на мою думку, доказування охоплює чотири елементи і завершується прийняттям процесуального рішення та його обґрунтуванням.

Підводячи підсумок, варто сказати, що доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, визначених логічних формах. Але, разом з цим, це є і практична діяльність, що суворо регламентована процесуальним законом.

*******

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   31

Схожі:

Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconАктуальні проблеми удосконалення мовної підготовки правознавців
Необхідність здійснення правової реформи, створення ефек­тивної системи правового забезпечення в різних сферах суспільного життя,...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця буде проходити шоста науково-практична конференція студентів та молодих...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця буде проходити шоста науково-практична конференція студентів та молодих...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
Національного медичного університету імені О. О. Богомольця буде проходити шоста науково-практична конференція студентів та молодих...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconАктуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей
Теоретико-методичні матеріали з курсу “Актуальні проблеми сучасної етики” для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні питання сучасної медицини»
Заявка на участь в міжнародній науковій конференції студентів та молодих вчених «Актуальні питання сучасної медицини»
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«актуальні проблеми розвитку регіональних апк»
Проблеми обліково-аналітичного забезпечення діяльності сільськогосподарських підприємств
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми сучасної медичної психології» 19-20 квітня 2012 київ, україна інформаційний лист-запрошення шановні колеги!
move to 849-14168
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності icon«Актуальні проблеми практичної психології»
Мета конференції розвиток творчої активності фахівців у сфері практичної психології, залучення їх до рішення актуальних задач сучасної...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconМіжнародна науковО-практична конференція «Актуальні питання сучасної медицини: наукові дискусії»
Запрошуємо Вас взяти участь у роботі Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні питання сучасної медицини: наукові дискусії»,...
Актуальні проблеми сучасної науки І правоохоронної діяльності iconСерія: правова освіта студентів вступ
Найвищим досягненням сучасної демократії в економічній сфері можна вважати вирішення проблеми відношення держави до проблеми приватної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи