Ігор Роман Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича icon

Ігор Роман Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича




Скачати 103.57 Kb.
НазваІгор Роман Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Дата30.07.2012
Розмір103.57 Kb.
ТипДокументи

Ігор Роман

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича


ГЕРМЕНЕВТИКА ТА АКСІОСФЕРА ТЕОЛОГІЇ


У статті пропонуються шляхи вдосконалення методологічних і методичних підходів до вивченні історії та соціології християнства в контексті української культури.

Актуальність даного дослідження зумовлена проблемою пошуку найбільш адекватних методів об’єктивації механізму взаємодії духовних процесів і релігійних ідеалів та цінностей, їх впливу на різні сфери української культури і соціуму. В процесі оцінки релігійних механізмів життєдіяльності українського суспільства одне із чільних місць займає проблема адекватного розкодування імпліцитної інформації про етнорелігійний пласт української культури.

^ Виокремлений нами специфічний пласт герменевтики висвітлено вкрай недостатнь. В основному це праці О.Шмемана та С.Хоружого.

Важливі аспекти взаємодії процесів герменевтики, деконструкції та аксіосфери культури розкрито у працях С.Автономової, І.Ільїна, В. Окорокова, М.Марчука, І.Проценка, Н.Яковенко у зв’язку із методологічними та світоглядними тенденціями осмислення історії.

Мета статті – розкрити невикористаний методологічний потенціал герменевтичного та інтенціонального аналізу етнорелігійних чинників української культури.

Цілком природно, що усвідомивши загрозу, яку несе сучасна духовна криза і розхристаність нашого суспільства буттю української нації, вітчизняні науковці кинули всі сили на подолання цієї проблеми. Кожен пропонує свій вихід із положення, обирає шляхи і засоби найбільш співмірні з власним досвідом наукової та суспільної практики та своїми особистими ідеалами. Однак, перш ніж приступити до обговорення проблем українського суспільства, слід усвідомити специфіку теологічної компоненти української культури і грандіозну відповідальність вченого за можливі наслідки втручання в релігійну аксіосферу буття української нації. У даному випадку ми не повинні нехтувати досвідом попередніх поколінь науковців і суспільних діячів, особливо тих, життєвий і творчий досвід яких сформувався у дорадянську добу історії української культури. У цьому сенсі святкування ювілею філософсько-теологічного факультету набуває особливого значення, оскільки історія філософської і теологічної думки на Буковині дає багатющий матеріал для роздумів щодо християнських ідеалів і цінностей, які органічно увійшли до аксіосфери української культури й духовності. З-поміж інших проблем, які постають в результаті знайомства з історією філософсько-теологічної думки на Буковині, постає проблема імпліцитних значень філософської й теологічної символіки в текстах науковців і проблема духовного виміру досягнутих результатів.

Якщо не брати до уваги специфічну герменевтику та аксіологію теології, то, розмірковуючи над здобутками філософської й теологічної думки на Буковині, ми не зможемо дати належної оцінки соціокультурних наслідків діяльності вітчизняних богословів.

На нашу думку, джерелом багатьох помилок і непорозумінь у дослідженнях з історії теологічної і філософської думки на Україні є засилля позитивізму і примітивного матеріалізму в методології гуманітаріїв. Різновидом таких позитивістських настанов є підміна семантичного й антропологічного аналізу релігійних норм та ідеалів примітивним соціологізмом і статистикою. В результаті, вітчизняні підручники з культурології та релігієзнавства не дають переконливих аргументів щодо того які саме ідеали і цінності складають ядро української культури і чому українському студентові чи учневі доцільно дотримуватися саме українських ідеалів і цінностей поряд із більш престижними та розрекламованими європейськими стандартами. Логіка вітчизняного культурологічного дискурсу не пристосована до адекватного дослідження задекларованих цінностей та історичних проявів духовного життя українців – вона здебільшого ґрунтується на переконанні про біологічну та економічну домінанту буття людини. В контексті позитивістської методології тисячолітня історія християнства на Україні виглядає як примха долі чи тиранія ірраціональних звичаїв і темних інстинктів народу над інтелігентною частиною суспільства. Релігійні переконання і мотиви українських національних героїв, християнські ідеали і цінності в творчості видатних українських мислителів і мучеництво за віру мільйонів людей проінтерпретовані з точки зору позитивістського соціологізму, постають як грандіозна фальсифікація історії або ж як фантастичний, позбавлений будь-якого практичного сенсу, довготривалий масовий психоз меншовартої етнічної групи. На якийсь момент науковці мовчазно погоджуються забути банальну істину, що наукова раціональність і наукова картина світу не складають альтернативи для сформованих у національних культурах історичних типів світогляду. Тоді як досвід, накопичений в християнській антропології – чи не єдине джерело практичних відомостей про онтологію духовних цінностей буття людини. Але позитивістськи налаштована культурологія наполегливо ігнорує роль духовної практики у бутті нації. За таких умов багатющий досвід впливу молитви на світосприйняття й енергетично-вольову структуру мотивації людини просто випадає з поля зору релігієзнавства. Розглянута поза цілісним антропологічним досвідом духовної практики, християнська філософія й теологія постають як чергова гуманітарна дисципліна, що покликана накопичувати фактаж для міфології, соціології, релігієзнавства й культурології.

І саме тут час поговорити про вплив методологічних і світоглядних настанов наукової парадигми на результати дослідження. Під виглядом відстороненого, практичного та об’єктивного дослідження позитивістська наука виправдовує своє небажання напружувати такі важливі для гуманітарного пізнання, суто людські, інтелектуальні потенції такі, як: сумління, співчуття, любов до ближнього, емпатія. Онтологічна "інородність", зовнішність емпіричних фактів дозволяє цілком успішно пізнавати їх у межах егоцентричної картини світу.

Поняттєвий і концептуальний інструментарій класичної наукової раціональності пристосований лише до оперування зовнішніми об’єктами і зовсім не пристосований для дослідження законів трансформації духовної структури суб’єкта в процесі пізнання. В галузі теології все зовсім інакше. Оскільки дія чистого сумління, натхнення, молитви, каяття, любові до ближнього та інших чеснот духовної людини може бути безпосереднім об’єктом пізнання тільки у свідомості дослідника, то і шлях до раціонального осмислення духовності можливий тільки через формування відповідного духовного стану в свідомості науковця. Євангельський вислів "Царство Боже всередині вас" (Лук. 17, 21) мовою гносеології означає, що об’єкт дослідження внутрішньо даний суб’єкту й, відповідно, "засоби дослідження також не можуть бути зовнішніми стосовно самої людини. Очевидне явне злиття поля дій об’єкта, суб’єкта і засобів пізнання. Це означає, що врешті-решт сама людина у своїй цілісності є "онтологічним інструментом", засобом. Лише змінюючи саму себе, людина набуває нового досвіду" [1, 50].

У цьому контексті тлумачення заповіді "Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога", розроблене в патристиці, може мати не лише моральну, а й гносеологічну цінність. На противагу психоаналітичним методикам "очищення серця" спрямоване не просто на виявлення прихованих патологій суб’єкта пізнання, але на онтологічну норму буття. Так С.С.Хоружий вважає, що такий підхід вироблено в духовній практиці ісихазму. Ісихастська традиція висвітлює значно ширший горизонт герменевтичного розуміння "досвіду", ніж у розробках М.Гайдеггера та Г.Гадамера чи Е.Гуссерля [див.: 2,61-68; 3,107-114. Аналізуючи подолання аристотелівської опозиції "активність-пасивність" в ісихастському органоні, С.С.Хоружий підкреслює, що одним із провідних модусів ісихастської філософії серця є "ретельна інтроспекція" [2, 73, дещо схожа на "інтенціональний досвід" у феноменології. Проте в Е.Гуссерля відсутній такий істотний модус як "самоподолання". Очищення серця – це завжди подолання чужих смислів, "семантичних шумів", які затьмарюють внутрішню цілісність досліджуваного контексту. Причому метою "очищення" є не просто самопізнання, а готовність до діалогічного й діалектичного сприйняття цілісної істини. В актуалізації ісихастської герменевтики досвіду С.С.Хоружий вбачає можливість подолання розривів сучасного наукового дискурсу. "Частина істини не вся істина. Позитивістська й сцієнтистська парадигма далеко не обмежує сьогодні всього поля пізнання, й у сфері гуманітарного дослідження вже давно добре відомо, що є речі, в які неможливо проникнути за допомогою методу як прийому та відмички, але можливо шляхом прихильного спілкування та включеного мислення: коли з живим підказуванням предмета ти утворюєш новий, подібний до нього дискурс, беручи в ньому участь і при цьому змінюючись, ... зустріч древньої традиції із задіяним мисленням сучасного розуму, що пізнає, не є неможливою" [2, 36-37.

"Дзеркальне" розуміння сутності людини пов’язане з елімінацією всього індивідуально-неповторного та розширенням сфери об’єктного, речового. Віра передбачає особистісне ставлення до пізнаваного. Вона не стільки протистоїть знанню, не стільки є ушкодженим типом знання, скільки зовсім іншою формою стосунків з Істиною. Очевидно з цим і пов’язується проблема істинності-хибності норм у логіці та проблема наукового обґрунтування норми. "Доводиться зі смутком відзначити, – пише Л.М.Архангельський, – що досі ще недостатньо досліджено процес формулювання норм. Особливо складним є процес створення нових норм, який опирається на неофіційні санкції" [4, 127]. Норма стає дійовою лише тоді, коли вона переходить у цінність. Цінністю вона стає не так під тиском примусу, як внаслідок воління особистості, яка вірить.

У науці віра (як довіра чи переконаність) трансформує лише поверхневі пласти свідомої та несвідомої мотивації. У релігії вся гносеологія, психофізіологічна техніка символів і культів розробляється так, що встановлення відношень віри передбачає сутнісну зміну індивіда як суб’єкта віри. А.Кураєв пропонує таку філософську дефініцію богословського тлумачення віри: "Віра – особистісне самовизначення людини по відношенню до наявного в неї знання. Коли людина відкриває, що певне знання (духовне і моральне) не може бути нею просто "взяте до уваги", а вимагає від неї життєвої відповіді, цією відповіддю виявляється віра. Вірою людина виявлене в ній знання про Творця... переносить вольовим актом із периферії своєї свідомості й життя в їх центр. Так розв’язується гадана суперечливість слів ап. Павла "Я знав, у Кого увірував (Тим. І, 12)" [1, 52].

Зряча віра не перестає залишатися вірою, тому що продовжує вимагати особистісного ставлення людини й не дозволяє виродитись у певне "об’єктивне", безсуб’єктне споглядання.

Отже, існує знання, що передує вірі, та знання, породжене вірою. Що стосується віри в науці та віри в релігії, то "теорія знання сама є знанням, але теорія любові сама любов’ю не є" [1, 60].

Окрім проблеми соціокультурної детермінації, проблеми ціннісно-нормативної детермінації знання існує ще одна причина співіснування наукової і теологічної парадигми в онтології норми. Аналіз норм у медицині, біології, соціології, психології, кібернетиці показує, що проблема норми тісно пов’язана з генетичними та інформаційними процесами в синергетичних структурах. Особливо в організмі людини будь-яка трансформація біологічної енергії дуже опосередкована різноманітними психологічними чинниками, які мають яскраво виражений інформаційний характер. "Ніхто ще не бачив ні як субстанцію, ні як властивість цю загадкову інформацію... Скрізь ми виявляємо лише взаємодію матеріальних речовин, наділених енергією, і ніде не виявляємо того, що звично називають інформацією. Чому? Та тому, що її не існує в природі, як не існує флюїдів, флогістону, ефіру" [5, 151], – пише М.І.Сетров. Ніхто зі світил теорії інформації та кібернетики не взяв на себе сміливості дати сутнісне визначення інформації, ніхто не розробив онтології інформації. Тож у загальній сітці кібернетичних законів стосовно цілісних інформаційних систем утворюється велика прогалина – ціле "семантичне поле" невизначеностей, з якого незрозумілим для науки способом проявляються то психофізіологічні реакції, то нормативно-ціннісні системи, то естетичні й математичні ідеї.

Не дивно, що позбавлений реального духовного досвіду секулярний розум вимушено ототожнює ключову цінність християнської теології – чистоту сумління і святість із другорядними формальними показниками. Оцінюючи результати життя і творчості богослова невоцерковлена людина мимоволі ототожнює діяльність теолога з процесом виробництва і накопичення знань або ж фіксує свою увагу на нестандартних способах поведінки, екзальтованих станах, тобто супровідних зовнішніх ефектах. Нерідко такою поверхневістю суджень користуються різні шарлатани, тоді як справжня святість і смиренність залишаються поза увагою. Звичайно ж святій людині від того ні гірше, ні легше, але під впливом стереотипів суспільство втрачає змогу почерпнути із скарбниці духовного досвіду людства. Аби уникнути багатьох непорозумінь і життєвих розчарувань сучасна інтелігентна людина повинна належним чином осмислити антропологічну та аксіологічну спрямованість феномену святості, яка є метою й ідеалом християнської теології.

Інший важливий герменевтичний принцип аналізу соціокультурних наслідків філософської й теологічної діяльності випливає з того, що семантика і масштаби духовного буття людства завжди перевищують можливості фактичного і текстуального їх відображення і співвідносяться як образ і символ, або ж як потенціал і дійсність. Секулярна наука вимушено констатує різні форми конечності людини: обмеженість буття людини у просторі і часі, кількості і якості. За таких обставин духовне і психічне життя зводиться до певної, хоча й дуже складної, але цілком конечної і обчислюваної комбінаторики психічних і соматичних компонентів. Занурена в кінечність людської природи, наукова думка вихолощує високі етичні та естетичні ідеали. Всяке натхнення, героїзм, геніальність, висока мораль і жертовність у такому інтелектуальному середовищі виходять за рамки раціонального.

На противагу вузькому матеріалістичному горизонту сучасної гуманітаристики, християнська теологія опирається на живий досвід духовності і святості. Джерелом семантики філософських категорій і богословських понять у християнській теології завжди були не самі тексти і логічна дедукція, а духовна практика і особистий приклад святих людей.

Отже, слід зауважити особливу антропологічну перспективу, яку розкриває життя і духовна практика християнських святих. Знайомство із житієм святих дає змогу стати співучасником особливого комунікативного середовища, розкриває особливу аксіосферу людського буття. Входження в семантичне поле святості, яке зазвичай починається із усвідомлення головних засад наукової і релігійної віри і рефлексії над житієм святих, розкриває перед вихованцем постмодерної культури незнані потенції людської душі і невідомі раніше методи дослідження людського буття.

Аналізуючи спогади людей про щасливі миттєвості спілкування із автентичною духовністю і святістю, помічаємо їх подив щодо реального повноцінного прикладу виконання заповідей любові до Бога, до ближнього і любові до ворогів. У світі, де панує підступ і віроломство, люди звикли байдуже ставитися до патетичних закликів і моральних обіцянок. Постмодерне суспільство вже давно звело моральні вимоги до певного гранично допустимого мінімуму. І коли пересічна людина спостерігає за житієм святого (яким і зобов’язаний бути справжній теолог), вона відчуває подив від усвідомлення реальної семантики християнських заповідей, зреалізованих у конкретній історичній особі.


Література

1.Кураєв А. Вера и знание – без антиномий // Вопросы философии. – 1992. – № 7. – С. 52-63.

2.Хоружий С. С. Подвиг как органон. Организация и герменевтика опыта в исихастской традиции //Вопросы философии. – М., 1998. – № 3. – С. 35-119.

3.Калиниченко В. В. Трансцендентализм и герменевтика // Познание и язык: Крит. анализ герменевт. концепций. – М., 1984. – С. 107-123.

4.Архангельський Л. М. Наука и нормы: альтернатива или единство // Вопросы философии. – 1979. – № 3. – С. 119 – 127.

5.Сетров М. И. Информационные процессы в биологических системах. М.: Наука, 1975. – 155 с.

Схожі:

Ігор Роман Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича iconЧернівецький національний університет імені Юрія Федьковича Теоретичні та прикладні аспекти рекреаційного природокористування в Україні Монографія Чернівці Чернівецький національний університет
Рекомендовано до друку Вченою Радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Ігор Роман Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича iconЧернівецький національний університет імені Юрія Федьковича Теоретичні та прикладні аспекти рекреаційного природокористування в Україні Монографія Чернівці Чернівецький національний університет
Рекомендовано до друку Вченою Радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Ігор Роман Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича iconЧернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Робоча програма складена на основі навчального плану Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Ігор Роман Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича iconЧернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Робоча програма складена на основі навчального плану Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Ігор Роман Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича iconЧернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Робоча програма складена на основі навчального плану Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Ігор Роман Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича iconЧернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Робоча програма складена на основі навчального плану Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Ігор Роман Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича iconЧернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Робоча програма складена на основі навчального плану Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Ігор Роман Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича iconЧернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Робоча програма складена на основі навчального плану Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Ігор Роман Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича iconЧернівецький національний університет імені юрія федьковича
Конференція відбудеться 01 березня 2012 р на базі факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного...
Ігор Роман Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича iconЧернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи