Туристична практика: методичні рекомендації icon

Туристична практика: методичні рекомендації




Скачати 253.48 Kb.
НазваТуристична практика: методичні рекомендації
Дата01.08.2012
Розмір253.48 Kb.
ТипМетодичні рекомендації

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича



Туристична практика:

методичні рекомендації


Чернівці – 2005




ББК 65.497.58я7

Т878

УДК 338.48 (07)

Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради

Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича


Т878 Туристична практика: методичні рекомендації / Укл. Бучко Ж.І., Веприк Н.П. – Чернівці: Рута, 2005. – 16 с.


У роботі представлені теми шести напрямів, рекомендовані студентам для опрацювання під час проходження навчальної туристичної практики.


Для студентів стаціонарного та заочного відділення вищих навчальних закладів зі спеціальності “Туризм” та „Менеджмент туристичної індустрії”.


ББК 65.497.58я7

УДК 338.48 (07)


^

Видавництво “Рута”, 2005



В с т у п

Навчальна туристична практика на географічному факультеті Чернівецького національного факультету проводиться вкінці другого семестру першого курсу на спеціальностях: “Туризм” та спеціалізації „Менеджмент туристичної індустрії” спеціальності „Менеджмент організацій”.

Метою практики є: закріплення і поглиблення знань та практичних навичок, отриманих у процесі вивчення таких спеціалізованих дисциплін, як „Основи туризмознавства”, „Основи екскурсознавства”, „Організація оздоровчо-спортивного туризму”; ознайомлення з об’єктами туристично-рекреаційної галузі в Карпатському регіоні, функціонуванням туристичних закладів та об’єктів природно-заповідного фонду.

^ Завдання практики полягають у виявленні територіальних особливостей природних, культурно-історичних та соціально-економічних ресурсів для розвитку туризму в Карпатському регіоні, оцінюванні придатності території для потреб туризму.

^ Зміст практики полягає у наступному. Академічна група поділяється на бригади по 4-5 студентів. Кожна бригада отримує конкретне завдання і виконує його за методикою проведення дослідження.

^ Об’єктами дослідження окремих бригад можуть бути групи туристичних ресурсів: природних (рельєфу, геологічних, кліматичних, поверхневих вод, мінеральних вод, флори і фауни); історико-культурних (історичних, краєзнавчих, етнокультурних); соціально-економічних (туристичної інфраструктури, демографічних).

Окремим предметом дослідження може бути виявлення на підставі існуючих туристичних ресурсів перспективних туристичних маршрутів та вивчення можливості їх впровадження.

Згідно з методикою проведення досліджень практика охоплює три послідовних етапи: підготовчий, основний та заключний.

^ Підготовчий етап є періодом теоретичного опрацювання матеріалу майбутніх польових досліджень. Складається загальна схема вивчення об’єктів туризму, календарний план проведення робіт, маршрут практики. Здійснюється пошук засобів пересування, вирішуються питання технічного забезпечення учасників маршруту. Підбирається необхідний картографічний матеріал. Опрацьовується література, що стосується проблем розвитку туризму в регіоні.

^ Польовий етап є основним у програмі практики і стосується безпосереднього проведення дослідницьких робіт під час маршрутних спостережень. Дослідження туристичних ресурсів проводиться за бригадним принципом. Кожна бригада виконує свою ділянку роботи, вивчаючи свій вид туристичних ресурсів. Досліджуються не тільки наявність того чи іншого ресурсу, а також ступінь його привабливості та використання. Результати наносяться на робочу карту.

^ Заключний етап є періодом опрацювання зібраного матеріалу, теоретичних узагальнень та формулювання висновків про використання території для потреб туризму. Підсумком практики є написання звіту про виконану роботу і оформлення картосхем.


Тема № 1 “Релігійно-туристичні об'єкти досліджуваного регіону”

^ Загальні положення

Релігійно-туристичні об'єкти (РТО) є однією з головних і визначальних складових релігійного туризму. В Україні є велика кількість РТО.

Переважна більшість РТО в Україні належить православним і католикам. Основними видами РТО в православ'ї та католицизмі є монастирі, чудотворні ікони і мощі святих. Два останніх види РТО можуть знаходитися при монастирях, що підсилює значення останніх, як "фокусів" паломництва. Наприклад, у Почаївській лаврі знаходиться дві чудотворні ікони, мощі преподобного Іова Почаївського, стопа Богородиці.

До найвідоміших РТО належать Києво-Печерська лавра та Флорівський монастир у Києві, Почаївська лавра на півночі Тернопільської області, Святогорський монастир у с.Зимне Волинської та Корецький Свято-Троїцький монастир у м. Корець Рівненської областей, Свято-Успенська Патріарша обитель та Свято-Пантелеймонівський монастир в Одесі, Святогорський монастир поблизу м.Слов'яногорськ в Донецькій області, Унівська лавра та Крехівський монастир на Львівщині, Гошівський монастир на Івано-Франківщині та ін.

Українські землі славилися великою кількістю чудотворних ікон, які вшановуються у православ'ї та католицизмі. Зокрема, найбільше відомо чудодійних об'єкти ікон Богородиці. На українських етнічних землях знаходилося близько 200 чудотворних ікон Богородиці загальноукраїнського, регіонального і локального значення. Нині багато історично відомих в Україні ікон втрачено, деякі із них є національною гордістю інших народів (достатньо згадати Ченстоховську (колишню Белзьку) ікону Божої Матері, яка нині є національною святинею поляків і всесвітньо відомим РТО, чи Владимирську (колишню Вишгородську) ікону Божої Матері, які нині знаходиться в Росії). Тільки незначну частину чудотворних ікон чи їх копій в сучасній Україні можна назвати об'єктами релігійного туризму. Чи не найпопулярнішою можна вважати Зарваницьку ікону Божої Матері (знаходиться у с.Зарваниці на Тернопільщині), що є головним центром паломництва греко-католиків в Україні: у дні прощ тут збирається до 5 тис. паломників.

Серед нехристиянських конфесій досить широку мережу РТО мають іудеї-хасиди. Одним із найбільш відомих у світі та найвідомішим в Україні об'єктом паломництва хасидів є могила цадика рабі Нахмана Брацлавського в Умані (Черкаська область), де щороку на свято єврейського Нового року збирається 5-6 тис. хасидів із понад 25 країн світу, а найбільше - із США та Ізраїлю. Багато поселень в Україні відомі тим, що в них народилися чи діяли цадики (керівники хасидів) або знаходяться їх могили. Це Гадяч на Полтавщині, Меджибіж, Попонне, Славута на Хмельниччині, Брацлав, Шаргород на Вінничині, Бердичів, Коростень, Малин, Веледники на Житомирщині, Тараща, Фастів на Київщині, Шпола, Тальне, Ротмистрівка на Черкащині, Ніжин на Чернігівщині, Окопи на Тернопільщині, Чернівці (Садгора), Вижниця на Буковині та ін. Відродження іудейських РТО є одним із найбільш перспективних проектів у релігійному туризмі, зокрема в іноземному.

В Україні діють релігійні святині й інших нехристиян: мусульман і караїмів (зокрема в Криму), буддистів (один із найвідоміших в Україні буддистських храмів знаходиться в околицях Черкас), кришнаїтів, язичників. Володіють РТО й квазірелігійні (напіврелігійні) об'єднання.

До РТО відносять найвидатніші культові споруди та цвинтарі. Кладовища бувають як загальні, так і поділені за національно-релігійними ознаками: некрокомплекси іудеїв, мусульман, протестантів, менонітів та ін. Культові споруди (приміщення для проведення богослужінь і виконання релігійних обрядів) у православ'ї і греко-католицизмі називаються церквами, храмами, соборами; у римо-католицизмі - костелами, санктуаріями; в іудаїзмі - синагогами; в ісламі - мечетями тощо. Культові споруди приваблюють туристів, крім свого видатного релігійного значення, ще й архітектурою. Із 11897 діючих в Україні у 1996 р. культових споруд до пам'яток архітектури було зараховано 3464 споруди (29,1%). Відомі культові споруди - об'єкти релігійного туризму - знаходяться у Києві, Львові, Чернігові, Чернівцях, Одесі, Харкові, Сімферополі, Овручі та в багатьох інших населених пунктах.

Хоча найбільше РТО зосереджено у західній та центральній (зокрема у м.Києві) частинах України, проте в більшій чи меншій кількостях вони наявні у всіх регіонах. Таке розташування РТО дає змогу розвивати релігійний туризм на всій території нашої держави.

План опису релігійно-туристичних об’єктів

1. Назва об’єкту. 2. Місце знаходження РТО, найближчі великі населені пункти. 3. Як дістатись до РТО. 4. До яких туристичних маршрутів включений РТО. 5. Історія створення РТО. 6. Історичні події, пов’язані з РТО. 7. Легенди, пов’язані з РТО. 8. Сучасний стан РТО.

Список рекомендованої літератури та джерел

1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. – К., 2001. 2 Дьомін М. Храми України. – Київ: Мистецтво, 2000. – 295 с. 3. Жариков Н.Л. Памятники государства и архитектуры Украинской ССР. – 2 том. – Киев: “Будівельник”, 1985. – 336 с. 4. Ковальчук А. Релігійний туризм в Україні: проблеми і перспективи розвитку / Україна та глобальні процеси: географічний вимір. – Київ-Луцьк: Волин. держ.ун-т, 2000. – Т.1. – С.365-367. 5. Логвин Г.Н. По Україні. Стародавні мистецькі пам’ятки. – К.: Мистецтво, 1988. – 463 с. 6. Логвин Г.Н. Украинские Карпаты. – М.: Искусство, 1973. – 190 с. 7. Павлов С.В., Мезенцев К.В., Любіцева О.О. Географія релігій: Навч. посібник. – К.: “АртЕк”, 1999. – 504 с. 8. Україна. Туристична карта. Масштаб 1: 1 250 000. – К.: ЗАТ “Інститут передових технологій”, 2003.


Тема № 2Архітектурно-історична спадщина досліджуваного регіону”

Загальні положення

При визначенні всіх видів архітектурно-історичної спадщини як зарубіжна, так і вітчизняна пам’яткоохоронна методика базується на історико-географічному, мистецькому, науковому критерії, враховує інші аспекти суспільно-історичної значущості об’єктів історико-культурної спадщини.

Аналогічні критерії прийнято як визначальні і в ряді міжнародно-правових документів, зокрема в Конвенції про захист всесвітньої культурної та природної спадщини. Для кожного з видів пам’яток (археології, історії, містобудування та архітектури, мистецтва, монументального мистецтва, етнографії, документальних) той чи інший аспект суспільної цінності буде визначальним. Стосовно ж пам’яток містобудування, то кожна окрема пам’ятка в сукупності певною мірою становитиме і історичну, і наукову, і мистецьку цінність. Таким чином, пам’яткою архітектури є будь-який твір архітектурно-будівельної діяльності людини, який становить для суспільства історичну, наукову, мистецьку або іншу культурну цінність. Розуміння сутності пам’ятки архітектури, усвідомлення її суспільної значущості є важливою передумовою вирішення комплексу питань, пов’язаних з її охороною, реставрацією, використанням. Історична цінність пам’яток архітектури полягає передусім в їх пізнавальній ролі як джерел історичної інформації. Пам’ятки архітектури своїми формами, „ритмами”, образами, здатні відбивати матеріальне й духовне життя суспільства певного історичного періоду: суспільний устрій, рівень розвитку економіки, науково-технічний актуал, світогляд, культуру, побут, традиції населення. Як автентичні документи – свідоцтва про життя людей у минулому – пам’ятки архітектури є історичними джерелами для деяких наук (історії архітектури та містобудування, техніки, мистецтвознавства, етнографії тощо). Як результат колективної творчості іноді цілого покоління, пам’ятка архітектури вбирає в себе цілий пласт суспільного досвіду, інтегрує науку і культуру багатьох поколінь людей. Навіть кожен окремо взятий архітектурно-історичний об’єкт є хранителем певного досвіду, певних культурно-історичних традицій нації. Ця функція значно підсилюється, якщо ми розглядаємо історико-архітектурні комплекси, історичні центри міст або останні в цілому. Важливим показником, який визначає наукову значущість пам’яток архітектури, є хронологічний: чим давніша пам’ятка, чим вищий відсоток автентичності, збереженості її матеріальної культури, тим вищий ступінь наукової, історичної, туристсько-пізнавальної цінності об’єкта. Суттєвим урахуванням наукової значущості матеріальної структури пам’яток архітектури зі складною історією будівництва – таких, які не раз перебудовувалися. Так, ряд пам’яток культової архітектури ХVІ-ХХ ст. в Україні мають ту архітектурну форму, яка не відповідає початковому задуму, їх існуюча матеріальна структура склалася за декілька століть, увібравши нашарування різних історичних періодів. Важливим аспектом суспільної значущості пам’яток архітектури є естетична цінність, яка обумовлена художніми достоїнствами архітектурної форми, виразністю архітектурних деталей, декоративних елементів. Історична, наукова, естетична, художня цінність пам’ятки становлять суть її історико-культурного змісту. Крім перелічених чинників суспільно-історичної цінності архітектурно-історичних об’єктів, на збереженні пам’яток і їх історико-культурному змісті позначається утилітарна значущість (можливість їх використання в сучасних умовах). Отже, архітектурно-історичні об’єкти, архітектурна форма і матеріальна структура яких втілює в собі культурно-мистецькі досягнення певного історичного періоду або ж увібрали нашарування наступних етапів розвитку і є хранителями інформації, що становить історико-культурний, рекреаційно-пізнавальний інтерес, мають бути збережені як документи історії, твори архітектури і мистецтва, рекреаційно-туристські об’єкти. Таким чином, пам’ятки архітектури та містобудування є характерні, традиційні або ексклюзивні, унікальні громадські, культові, промислово-виробничі, військові споруди, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, архітектурні монументи та скульптурні пам’ятники (пам’ятники монументального мистецтва), які зберегли свою автентичність і становлять історичну, наукову, мистецьку та іншу історико-культурну цінність.

^ Структура архітектурно-історичних РТР. До складу архітектурно-історичних РТР входять 6 основних типів архітектурно-містобудівних споруд (споруди громадської, промислової, військової, культової архітектури, садово-паркового мистецтва, архітектурні монументи та скульптурні пам’ятники).

План опису архітектурно-історичних об’єктів

1. Назва об’єкту. 2. Місце знаходження АІО, найближчі великі населені пункти. 3. Як дістатись до АІО. 4. Архітектурний стиль АІО. 5. До яких туристичних маршрутів включений АІО. 6. Історія створення АІО. 7. Історичні події, пов’язані з АІО. 8. Легенди, пов’язані з АІО. 9. Сучасний стан АІО.

Список рекомендованої літератури

1. Ашкіназі М.І. Світ дивної старовини. Пам’ятки кам’яної та дерев’яної архітектури Закарпатської, Івано-Франківської і Чернівецької областей. Путівник. – Ужгород: Карпати, 1969. – 144 с. 2. Буковина: Історичний нарис / Під ред. Ботушанського В.М. – Чернівці: Зелена Буковина, 1998. – 416 с. 3. Буковина. По неповторних місцях. – Чернівці: Золоті литаври, 2002. – 198 с. 4. Бурнашов Г.В. Верховина: Путівник. – Ужгород: Карпати, 1986. – 71 с. 5. Галюк Б.П., Шеремет О.П. Івано-Франківськ: Путівник. – Ужгород: Карпати, 1979. – 141 с. 6. Грінчак И.М., Палек В.В. Город над Ужем: Исторический очерк. – Ужгород: Карпаты, 1984. – 208 с. 7. Дрогобиччина – земля Івана Франка: Зб. географічних, історичних, етнографічно-побутових матеріалів та мемуарів / Упорядник і ред. М.Шалата. – Дрогобич: Відродження, 1997. – Т.4. – 776 с. 8. Історія Львова / Під ред. В.В.Секретарюк. – К.: Наукова думка, 1984. – 414 с. 9. Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область / Під ред. Білоусова В.І., 1969. – 786 с. 10. Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область / Під ред. Маланчук В.Ю. – К.: Голов. ред. Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1968. – 979 с. 11. Кожолянко Г.К. Народознавство Буковини. Народна архітектура: Навч.посібник. – Чернівці: Рута, 2000. – 96 с. 12. Кушнир Б.Г., Угляй А.И. Ужгород: Очерк-путеводитель. – Ужгород: Карпаты, 1990. – 250 с. 13. Логвин Г.Н. По Україні. Стародавні мистецькі пам’ятки. – К.: Мистецтво, 1988. – 463 с. 14. Логвин Г.Н. Украинские Карпаты. – М.: Искусство, 1973. – 190 с. 15. Молдован М.М., Агаркова Л.А. Памятники истории и культуры Черновицкой области: Научно-вспомогательный библиографический указатель. – Черновцы, 1987. – 143 с. 16. Паньків М. Ратуша: Історичний нарис. – Ів.-Франківськ, 1999. – 36 с. 17. Сова П.П. Невицкое – «Верховина»: Путеводитель. – Ужгород: Карпаты, 1975. – 10 с. 18. Сегал П.Е. Коломыя. Путеводитель. – Ужгород: Карпаты, 1974. – 94 с. 19. Тимчишин Я.Д., Савка М.Т., Тимошенко П.А. Подорожі по Львівщині: Краєзнавчо-туристичний нарис. – Львів: Каменяр, 1967. – 384 с. 20. Троян М.В. Мукачевский замок: Историко-краеведческий очерк. – Ужгород: Карпаты, 1982. – 55 с. 21. Часто П.І. Ужгород – Львів: Путівник. – Ужгород: Карпати, 1976. – 20с . 22. Шандор Ф., Федака С. Обличчя Ужгорода: Гід-довідник. – Ужгород, 1996. – 68 с. 23. Шеремет О.П. Галич. Путівник. – Ужгород: Карпати, 1984. – 72 с.


Тема № 3 “Природно-заповідні території та розвиток туризму в регіоні”

Загальні положення

Природно-заповідний фонд (ПЗФ) України становлять ділянки суходолу і водного простору, екосистеми та об’єкти яких мають особливу природо-охоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

До природно-заповідного фонду належать: 1) природні території та об’єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; 2) штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва.

Залежно від екологічної і наукової цінності заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей, мети і необхідного ре­жиму охорони заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальногеологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідро­логічні, загальнозоологічні, палеонтологічні, та карстово-спелеологічні.

Пам`ятки природи залежно від тих же чинників поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Для потреб рекреаційно-туристичного використання найбільше відповідають національні природні парки (НПП).

НПП – основні природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи, які є національним надбанням, дорогоцінностями природної та історико-культурної спадщини українського народу. Вони створюються для збереження, відтворення та ефективного використання неповторних природних територій, аналоги яких втрачені або трансформовані людиною.

В Українських Карпатах об’єктами туризму є такі НПП: Карпатський, Гуцульщина, Галицький (Івано-Франківська область), Синевир, Ужанський (Закарпатська область), Сколівські Бескиди (Львівська область), Вижницький (Чернівецька область).

В туристичному відношенні цінними є території біосферних та природних заповідників. ^ Біосферний заповідник (БЗ) - природоохоронна науково-дослідна установа міжнародного значення. Створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових екосистем біосфери, здійснення фонового еколо­гічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних чинників. З чотирьох діючих в Україні БЗ (Асканія-Нова, Чорноморський, Дунайський, Карпатський) лише один – Карпатський – знаходиться в Українських Карпатах (Закарпатська область).

^ Природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного зна­чення, що створені з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних екосистем з усією сукупністю їх компонентів; вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них; розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища; ефективного використання природних ресурсів; екологічної безпеки. В Карпатах створені такі заповідники: Розточчя (Львівська область) та Горгани (Івано-Франківська область).

План опису природно-заповідних об’єктів

1. Назва об’єкту. 2. Місце знаходження об’єкту ПЗФ. 3. Як дістатись до об’єкту ПЗФ. 4. Площа об’єкту ПЗФ. 5. Історія створення об’єкту ПЗФ. 6. Природа об’єкту ПЗФ. 7. Туристичне використання об’єкту ПЗФ. 8. Легенди, пов’язані з об’єктом ПЗФ. 9. Сучасний стан об’єкту ПЗФ.

Список рекомендованої літератури

1. Андрієнко Т.Л. Функціональне призначення територій та об’єктів природно-заповідного фонду / Екологічні основи оптимізації режиму охорони і використання природно-заповідного фонду. – Рахів, 1993. – С.80-81. 2. Гетьман В. Грані заповідного діаманта: Природно-заповідна мережа України / Урядовий кур’єр. – 2002. – 16 квіт. – С.6. 3. Гетьман В. Основні завдання і проблеми розвитку екотуризму в національних природних парках і біосферних заповідниках України / Краєзнавство. Географія. Туризм. – №35. – 2002. 4. Гетьман В. Рекреаційні навантаження на ландшафти заповідних територій / Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2003. – №41. – С.7-11. 5. Гетьман В. Туризм і збереження довкілля Українських Карпат (Про Вижницький НПП) / Географія та основи економіки в школі. – 2000. – №3. – С.50-51. 6. Екологічні основи оптимізації режиму охорони і використання природно-заповідного фонду: Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 25-річчю Карпатського біосферного заповідника. – Рахів, 1993. – 290 с. 7. Крічоралушій В.В., Лесьо І.М. Раритетні види рослин Ужанського національного парку / Укр. ботан. журн., 2004. – С.27-35. 8. Приходьмо М.М. Рекреаційні ресурси Івано-Франківської області та їх використання/ Укр. геогр. журн. – 2003. – № 1. – С.49-54. 9. Стойко С., Гадеч Е., Шимон Т., Михалик С. Заповідні екосистеми Карпат. – Львів: Світ, 1991. – 248 с. 10. Стойко С. Роль національних і ландшафтних парків та біосферних заповідників України у збереженні історико-культурної спадщини / Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. Т.7. – Львів, 2000. – С.543-549. 11. Трибун П. Сиві грохоти Горган / Зелені Карпати. – № 3-4, 1994. – С.9-14. 12. Чорней І.І., Сільський І.В., Буджак В.В., Гаврилюк В.О. Екомережа Буковинських Карпат: основні структурні елементи та їх характеристика / Наук. вісн. Чернівецького університету. – Чернівці, 2002. – Вип. 144. Біологія. – С.227-235.


Тема № 4 Природні умови для розвитку туризму та рекреації в регіоні”

Загальні положення

Територія України характеризується винятково сприят­ливими природними умовами для відпочинку, лікування, різних видів туризму. Природно-рекреаційні ресурси — це природні умови, явища природи, що створюють комфортні умови для рекреаційно-туристичної діяльності і сприяють організації відпочинку і оздоровлення. Основними серед них є кліматичні, водні та флористичні. Оптимальне їх поєднання створює найсприятливіші умови для рекреації й туризму.

Кліматичні ресурси визначають загальну комфортність те­риторії, її придатність для лікування і відпочинку. Серед основних кліматичних особливостей, що визначають її ком­фортність — температурний режим, кількість сонячних днів на рік, вологість, атмосферний тиск, режим вітрів.

Клімат на більшій території України помірно континен­тальний, із сухим і переважно теплим літом, м'якою і воло­гою зимою. 150-190 днів на рік середньодобова температура перевищує +10° С. Кліматичні умови дещо інші в Карпатсь­ких і Кримських горах, а також на південному узбережжі Криму.

Важливою складовою рекреаційних ресурсів є водні ре­сурси, до яких належать моря, озера, водосховища, річки, придатні для організації відпочинку і оздоровлення. Найваж­ливішим з них є Азовське і Чорне море. По території Ук­раїни протікає понад 70 тис. річок, серед яких найбільші - Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Дунай. Більшість річок належить до басейнів Чорного та Азовсько­го морів, 4% — до басейну Балтійського моря. Головна вод­на артерія України — Дніпро, третя за довжиною ріка Євро­пи (2285 км, з яких 1205 км припадає на територію України). Карпатські річки придатні для подорожей на бай­дарках і каное (Черемош, Прут, Тиса, Стрий та ін.). На те­риторії України понад 3 тис. природних озер і 22 тис. штуч­них водоймищ. Найбільша кількість озер на Волинському Поліссі.

Серед природно-рекреаційних ресурсів важливу роль відіграють бальнеологічні, до яких належать мінеральні во­ди, лікувальні грязі. Заклади, що функціонують за рахунок використання бальнеологічних ресурсів, розташовані пере­важно в Карпатському і Причорноморсько-Азовському регіонах. Найбільша кількість мінеральних джерел припа­дає на західну частину України (Львівську і Закарпатську області). Значні запаси лікувальних грязей зосереджені в південних і північно-західних областях. Найстаріші грязьові курорти — Бердянськ, Євпаторія, Саки, Куяльник. Торф'яні грязі використовуються на курортах Миргорода, Моршина, Черче та ін.

Важливою складовою рекреації, оздоровлення і ліку­вання є лісові ресурси. За кількістю лісових насаджень Україна посідає одне з перших місць серед країн Європи. Площа лісів в Україні становить понад 100 тис. км2 (17, 9%). Найбільш залісеними областями є Закарпатська (понад 54%) та Івано-Франківська (45%) області. У Львівській та Чернівецькій цей показник становить 32%.

Наявність лісів сприяє також розвитку специфічних видів туризму, зокрема полюванню. Найбільш значними мис­ливськими ресурсами володіють Карпатський і Поліський регіони. Це перш за все численні популяції лосів, оленів, ко­суль, диких кабанів, лисиць, зайців, пернатої дичини.

Для туризму значну цінність мають ландшафти, що відзначаються оздоровчими чи пізнавальними властивостями, включаючи рельєф, мальовничі краєвиди, печери. В Україні є печери, що за своїми розмірами не поступаються найбільш відомим у світі, і при відповідному обладнанні їх можна перетворити на рекреаційно-туристичні об'єкти міжнародно­го значення. Вони локалізуються переважно в Подільсько-Буковинському, та Кримському регіонах. Найбільші печери України – в Тернопільській області: Оптимістична (188 км) та Озерна (111 км).

План опису природно-географічних ресурсів розвитку туризму

1. Просторове положення. 2. Геолого-орографічні особливості. 3. Клімат. 4. Водні ресурси. 5.Флористичні ресурси. 6. Фауністичні ресурси. 7. Рекреаційно-туристське використання. 8. Легенди, пов’язані з природними ресурсами. 9. Екостан регіону.


Список рекомендованої літератури

1. Бабенко В. Її величність Говерла / Урядовий кур’єр. – 2004. – 10 січня. – С.5 2. Природа Львівської області /За ред. К.І.Геренчука. – Львів: Вид-во Львів.ун-ту, 1972. – 151 с. 3. Бордюк Н. Казкова реальність Срібної землі: Закарпаття / Уряд. кур’єр. – 2004. – 22 трав. № 95. – С.19. 4. Буковина. По неповторних місцях. – Чернівці: Золоті литаври, 2002. – 198 с. 5. Воропай Л.І., Куниця М.О. Українські Карпати. Фізико-географічний нарис. – К.: Радянська школа, 1966. – 167 с. 6. Коротун І.М.,Коротун Л.К., Коротун С.І. Природні ресурси України. – Рівне, 2000. – 192 с. Поп С.С. Природні ресурси Закарпаття. – Ужгород: ТОВ “Спектраль”, 2002. – 296 с. 7. Природа Закарпатської області /За ред. К.І.Геренчука. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1981. – 156 с. 8. Природа Івано-Франківської області /За ред. К.І.Геренчука. – Львів: Вид-во Львів.ун-ту, 1973. – 159 с. 9. Природа Українських Карпат /За ред. К.І.Геренчука. – Львів: Вид-во Львів.ун-ту, 1968. – 265 с. 10. Природа Украинской ССР: Геология и полезные ископаемые / Под ред. Шнюкова Е.Ф., Орловского Г.Н. – К.: Наук. думка, 1986. – 183 с. 11. Природа Украинской ССР: Животный мир / Под ред. К.М. Сытника. – К.: Наук. думка, 1985. – 240 с. 12. Природа Украинской ССР: Климат / Под ред. К.М. Сытника. – К.: Наук. думка, 1984. – 232 с. 13. Природа Украинской ССР: Моря и внутренние воды / Под ред. Романенко В.Д.. – К.: Наук. думка, 1987. – 221 с. 14. Природа Украинской ССР: Растительный мир / Под ред. Ю.Р.Шеляг-Сосонко. – К.: Наук. думка, 1985. – 208 с. 15. Природа Чернівецької області /За ред. К.І.Геренчука. – Львів: Вид-во Львів.ун-ту, 1978. – 159 с. 16. Приходьмо М.М. Рекреаційні ресурси Івано-Франківської області та їх використання/ Укр. геогр. журн. – 2003. – № 1. – С.49-54. 17. Федунь О.В. Цільове використання та охорона природно-рекреаційного потенціалу Передкарпаття / Вісн. Львів. ун-ту. Сер.геогр. – Львів, 1998. – Вип. 22. – С.114-119.


Тема № 5 “Етнокультурна спадщина регіону як основа для розвитку етнотуризму”

Загальні положення

Популярність етнотуризму в багатьох країнах світу зумовлює необхідність його розвитку і Україні. Головною передумовою розвитку цього виду туризму в нашій країні є багата етнокультурна спадщина.

Україна – поліетнічна. Представники кожного етносу нашої країни намагаються зберігати та відродити набуті здобутки духовної й матеріальної культури. Тому можна стверджувати, що розвиток етнотуризму можливий на території всієї України.

Проте найбільш привабливими для туристів були і залишаються ті регіони, де етнокультурна спадщина є найбільш збереженою, найбільш самобутньою та регіони суміжного проживання представників різних етносів. Яскравим прикладом є регіон Українських Карпат – домівка представників багатьох етносів в минулому і тепер.

Етнос – це історично сформована соціальна сукупність людей, які володіють загальними, відносно стабільними особливостями культури та відповідним психічним складом, а також усвідомленням своєї єдності та ендогамією. Кожний етнос має неповторну внутрішню структуру та оригінальний стереотип поведінки, які іноді змінюються від покоління до покоління.

Сукупність соціально-історичних та духовно-культурних процесів, що зумовлюють виникнення етносів та їх подальший розвиток, має назву – етногенез. Кожен етнос має свою історію в часі та географічному просторі. Етнічна історія – це реальний процес змін та подій, яких зазнав етнос з часу свого виникнення до сьогодення в усій їх різноманітності й повноті. Історія етносу в різних формах відбивається у пам’ятках його духовної і культурної творчості та матеріальних здобутків.

В межах етносу виділяють етнографічні групи, утворення яких відбувається кількома шляхами, один з них – тривалий відрив частини етносу від основного етнічного масиву. Це характерно для більшості гірських регіонів, які ізольовані від основної частини етносу. Прикладом можуть бути представники етнографічних груп українців з Українських Карпат: гуцули, лемки та бойки.

Список рекомендованої літератури

1. Вагилевич І.М. Лемки – мешканці Західного Прикарпаття / Народна творчість та етнографія. – 1965. – №4. – С.76-80. 2. Габрель М. Екзотика чи рекреація майбутнього?: Проект етнографічно-рекреаційного селища “Бойківщина” в Карпатах / Зелені Карпати. – 1994. – № 3-4. – С.15-17. 3. Грабовецький В. Гуцули: Хто вони і звідки / Україна. – 1993. – № 11. – С.12-13. 4. Гошко Ю.Гуцули: (Етнографічний нарис) / Наука і суспільство. – 1989. – №4. – С.42-45. 5. Горинь И. Народні промисли лемків Закарпаття / Народна творчість та етнографія. – Київ, 1986. – №4. – С.46-49. 6. Гуцульщина: Історико-етнографічне дослідження. – К.: Наукова думка, 1987. – 470 с. 7. Данилюк А. Традиційна бойківська садиба, її забудова і благоустрій / Бойки. – 1993. – Число 8-9. – С. 6-7. 8. Жолтовський П.М. Деякі особливості народного будівництва Українських Карпат / Народна творчість та етнографія. – 1978. – №4. – С.61-63. 9. Кайндль Р.Ф. Гуцули / Пер. З.Ф.Пеню. – Чернівці: Молодий буковинець, 2000. – 208 с. 10. Кирчів Р. Бойки: (Етнографічний нарис) / Наука і суспільство. – 1989. – №6. – С.40-44. 11. Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. – Т.1. – Чернівці: Золоті литаври, 1999. – 378 с. 12. Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. – Т.2. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 424 с. 13. Красовський И.Д. Камінь і дерево в народних промислах лемків / Народна творчість та етнографія. – Київ, 1987. – №5. – С.21-28. 14. Красовський І. Лемки – етнографічна група українського народу / Народна творчість та етнографія. – 1969. – №4. – С.21-25. 15. Мандибура М.Д. Полонинське господарство Гуцульщини другої половини ХІХ – 30-х років ХХ ст.: історико-етнографічний нарис. – К.: Наукова думка, 1978. – 85 с. 16. Могытыч И. Жилые и хозяйственные постройки на полонинах Гуцульщины / Карпатський сборник. – М.: Наука, 1972. – С. 28-38. 17. Ольховий Я. Навколо назви “бойки”: Пошуки витоків / Бойки. – 1992. – Число 1. – С.3. 18. Поляк М. Витоки: (Літопис роду гуцульського). – Чернівці: Троянда, 2002. – 182 с. 19. Радевич-Винницький Я. Бойки – “етнографічна група” чи “субетнос”? / Бойки. – 1992. – №3. – С.1. 20. Рейнфус Р. Народна архитектура лемков / Карпатский сборник. – М.: Наука, 1972. – С.46-56. 21. Російський О. Лемки: (Етнографічний нарис)/ Наука і суспільство. – 1990. – №1. – С.34-37. 22. Сележан И.-Т. Гуцульське народознавство: Гуцульська етнографія, народна культура – гуцульщинознавство. – Чернівці, 1996. – 102 с. 23. Чеховський І. Ким були предки гуцулів: кочівниками, розбійниками чи вікінгами? (Походження назви гуцули) / Свобода слова. – 2004. – 8 квіт. (Ч. 15). – С.15. 24. Шухевич В. Гуцульщина. Ч.1. / НТШ. Матеріали до українсько-руської етнології. Т.2. – Львів, 1899. – С.1-144. 25. Шухевич В.О. Гуцульщина. Ч.4. – Верховина: Гуцульщина, 1999. – 302 с.


Тема № 6 “Лікувально-оздоровчі місцевості

та санаторно-курортні заклади регіону”

Загальні положення

Лікувально-оздоровчими місцевостями є природні території, що мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

У структурі природно-рекреаційного потенціалу Карпатського регіону України чільне місце займають лікувальні мінеральні води. В цьому плані – це найперспективніший курортно-рекреаційний регіон України, який за запасами лікувальних мінеральних вод та різноманітністю їх фізико-хімічних властивостей не поступається всесвітньо відомим курортам, наприклад, кавказьким.

У Карпатському регіоні нараховується до 800 джерел і свердловин, з добовим дебітом 57,5 млн літрів. На тери­торії прикарпатських областей зареєстровано більше 200 мінеральних джерел, в Закарпатті – більше 500. Розвідані та затверджені запаси цих вод достатні для оздоровлення й лікування більш як 7 млн. чоловік на рік.

Найбільш поширені в Карпатах вуглекислі лікувальні води з різною мінералізацією, які своїм походженням зобо­в'язані активній тектонічній діяльності неогенового періо­ду. Родовища цих вод зосереджені в основному в Закар­патській області (Вигорлат-Гутинський хребет). На їх базі функціонує ряд відомих курортно-рекреаційних об'єктів і заводів промислового розливу вод.

Українські Карпати багаті і на лікувальні розсоли (з підвищеним вмістом сульфатів). Запас лікувальних грязей оцінюються в 1,4 млн м3. Поблизу Борислава знаходиться єдине в Європі родовище озокериту (гірського воску), який використовується для теплолікування. Він містить в собі нафтові масла, парафін, глину, пісок та інші домішки.

Санаторно-курортними є заклади охорони здоров’я, які розташовані територіях курортів і забезпечують надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів.

В Закарпатській області функціонують санаторій “Карпати”, “Поляна”, “Сонячне Закарпаття”, “Квітка Полонини”, “Шаян”, курортно-рекреаційний комплекс “Верховина”, “Гірська Тиса”. У Львівській області є лікувальні курорти Трускавець, Моршин, Немирів, Любень Великий, Шкло. В Івано-Франківській області в мальовничих гірських місцевостях знаходяться кліматичні низькогірні курорти Ворохта, Косів, Яремче. Велика кількість мінеральних джерел є в Чернівецькій області.

Регіон Українських Карпат завдяки потужному рекреаційному потенціалу та підвищеній потребі населення в бальнеологічному ліку­ванні й відпочин­ку може стати провідним рекреаційним регіоном як в нашій країні, так і на європейському кон­тиненті.

^ Список рекомендованої літератури

1. Билак С.П. Минеральные воды Закарпатья. – Львов: Изд-во при Львовском государственном университете, 1986. – 165 с. 2. Гапинець П.П. Мінеральні води Свалявського району Закарпатської області (сучасне і перспективне рекреаційне використання) / Оздоровчі ресурси Карпат і прилеглих регіонів. – Чернівці, 1999. – С. 48-51. 3. Гетьман В. Курортна галузь на теренах Карпат / Зелені Карпати. – № 1-2, 2002. – С.20-25. 4. Гетьман В.І. Курортно-рекреаційні системи Українських Карпат. Український географічний журнал, 1999, №3. – С.34-37. 5. Глушко О. Оздоровниці Буковини в збереженні та відновленні здоров’я населення краю / Оздоровчі ресурси Карпат і прилеглих регіонів. – Чернівці, 1999. – С. 80-81. 6. Калугін В.О., Пішак В.П. Мінеральні води Буковини та перспективи їх використання / Оздоровчі ресурси Карпат і прилеглих регіонів. – Чернівці, 1999. – С. 3-6. 7. Карпатский рекреационный комплекс. Под ред. Долишнего М.И. – К.: Наукова думка, 1984. – 148 с. 8. Косуба Р.Б., Нікіпелова О.М., Перепелиця О.О., Шевченко Т.Г. Мінеральні води Буковини / Оздоровчі ресурси Карпат і прилеглих регіонів. – Чернівці, 1999. – С. 7-14. 9. Лемко І., Кирлич Л., Лемко О., Гайсак М. Лікувальне використання мінеральних вод / Зелені Карпати. – № 1-2, 2002. – С.26-27. 10. Мінеральні води Закарпаття: питне лікувальне використання / За ред. Лободи М.В., Киртич Л.П. – Ужгород: ІВА, 1997. – 174 с. 11. Мовчан А.М., Жукова П.Т. Освоение курортных богатств Украинских Карпат / Оздоровчі ресурси Карпат і прилеглих регіонів. – Чернівці, 1999. – С. 83-84. 12. Приходьмо М.М. Рекреаційні ресурси Івано-Франківської області та їх використання/ Укр. геогр. журн. – 2003. – № 1. – С.49-54. 13. Хільчевський В. Що ми знаємо про мінеральні води?/ Краєзнавство. Географія. Туризм. – № 34, 2001. – С.10-11. 14. Чебан В.І. Мінеральні джерела та клімат Покутсько-Буковинських Карпат як перспективний скарб репродуктивного здоров’я / Оздоровчі ресурси Карпат і прилеглих регіонів. – Чернівці, 1999. – С. 73-78. 15. Череваня В. Соляні глибини й курортні обшири Солотвино / Зелені Карпати. – №1-2, 2002. – С.31-32.







ЗМІСТ


Вступ




Тема № 1 “Природні умови для розвитку туризму та рекреації в регіоні”




Тема № 2 “Природно-заповідні території та розвиток туризму в регіоні”




Тема № 3 “Лікувально-оздоровчі місцевості та санаторно-курортні заклади регіону”




Тема № 4 ”Історико-культурні об’єкти досліджуваного регіону”




Тема № 5 “Релігійно-туристичні об'єкти досліджуваного регіону“




Тема № 6 “Етнокультурна спадщина регіону як основа для розвитку етнотуризму”




Схожі:

Туристична практика: методичні рекомендації iconМетодичні рекомендації для магістрів економічного факультету Затверджено
Топалов А. Д., Рибалко О. М. Асистентська та наукова практика: Методичні рекомендації для магістрів економічного факультету. – Запоріжжя:...
Туристична практика: методичні рекомендації iconМетодичні рекомендації з предмету «Історія української культури»
Методичні рекомендації містять робочу програму з курсу, контрольні питання, рекомендації до семінарських занять, перелік підручників...
Туристична практика: методичні рекомендації iconС. П. Основи сільськогосподарської екології. Методичні рекомендації
Рідей Н. М., Наумовська О.І., Бережняк Є. М., Паламарчук С. П. Основи сільськогосподарської екології. Методичні рекомендації для...
Туристична практика: методичні рекомендації iconС. П. Основи сільськогосподарської екології. Методичні рекомендації
Рідей Н. М., Наумовська О.І., Бережняк Є. М., Паламарчук С. П. Основи сільськогосподарської екології. Методичні рекомендації для...
Туристична практика: методичні рекомендації iconМетодичні рекомендації до семінарських занять для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання
Бебик В. М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. – К.: Мауп, 2000. – 384 с
Туристична практика: методичні рекомендації iconМетодичні рекомендації І тематика курсових робіт
Методичні рекомендації розглянуто і схвалено на засіданні кафедри обліку і аудиту
Туристична практика: методичні рекомендації iconЛ. А. Биченко мотивація персоналу методичні рекомендації
Методичні рекомендації з підготовки до практичних занять І організації самостійної роботи
Туристична практика: методичні рекомендації iconМетодичні рекомендації та завдання
Методичні рекомендації розглянуто і схвалено на засіданні кафедри обліку і аудиту
Туристична практика: методичні рекомендації iconЯ. С. Дибчинська перекладацька практика
Методичні рекомендації призначаються для студентів ІІІ курсу денного відділення факультету менеджменту та викладачів кафедри ділової...
Туристична практика: методичні рекомендації iconУкраїнський Католицький Університет Педагогічна практика студентів (методичні матеріали) Львів 2006 Методичні матеріали „Педагогічна практика студентів”
Розроблені канд пед наук, завідувачем кафедри педагогіки Українського Католицького Університету Марією Швед
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи