Людмила Тимчук (Чернівці) Проблеми освіти дорослих в Історіографії світової та української педагогіки icon

Людмила Тимчук (Чернівці) Проблеми освіти дорослих в Історіографії світової та української педагогіки




Скачати 170.4 Kb.
НазваЛюдмила Тимчук (Чернівці) Проблеми освіти дорослих в Історіографії світової та української педагогіки
Дата01.08.2012
Розмір170.4 Kb.
ТипДокументи

Людмила Тимчук

(Чернівці)

Проблеми освіти дорослих

в Історіографії світової та української педагогіки


Аналіз праць, які висвітлюють проблему освіти дорослих у контексті розвитку світової педагогічної науки, засвідчує, що ідея освіти дорослих у світовій та вітчизняній культурно-освітній практиці існувала постійно. Джерела концепції освіти дорослих знаходимо в поглядах Аристотеля, Солона, Сократа, Платона, Конфуція, Гесіода. Так, у „Протагорі” Платон писав: „Виховання та настановлення починаються у перші роки дитинства й продовжуються впродовж усього життя” [1, с.83].

Необхідність ціложиттєвого навчання і виховання як передумови поступу й розвитку людства обґрунтована в працях учених і діячів ХVІ-ХVІІІ століть - Т.Мора, Т.Кампанелли, Я.Коменського, Г.Вінстанлея, Ж.Кондорсе, Р.Оуена, Ф.Дістервега та ін. Чеський мислитель і педагог Я.Коменський вперше теоретично обґрунтував і представив у змістовому плані ідею неперервності, побудувавши у своїх працях систему, спрямовану на навчання “всіх усьому”, починаючи від материнської школи і завершуючи академією. Розвиваючи свої погляди на виховання, Я.Коменський у „Пампедії” висловив думку, що все життя повинно бути школою, у якій головним наставником і підручником є саме життя [2, с.193].

Французький філософ і популяризатор освіти для дорослих Ж.Кондорсе в „Доповіді про загальну організацію народної освіти” (1792) запропонував розширити межі навчання людини до пізньої старості, яке б здійснювалося через організацію загальних лекцій, відкриття доступних усім громадянам бібліотек, читалень, музеїв та інших культурно-освітніх інституцій.

Досвід практичного втілення ідеї освіти дорослих відображений у спадщині англійського педагога Р.Оуена, який одним із перших у Європі започаткував школи для дорослих. Створена ним у 1816 р. система виховних закладів - „Новий інститут для формування людського характеру” - включала вечірній осередок культури, де навчалися неписьменні робітники, працював лекторій, проводилися консультації для батьків з питань виховання дітей, а також музичні вечори, танці, ігри [3, с.163-164].

На переломі ХVІІІ-ХІХ ст. у Європі активізувався розвиток інституцій, спрямованих на забезпечення ціложиттєвої освіти. Значний вплив на формування традицій освіти дорослих справили ідеї видатного датського письменника, політика та протестантського теолога М.Грунтвіга (1783-1872). Він обґрунтував суспільну необхідність закладів освіти для народу, розробив теоретичні й практичні засади їх діяльності, заклав основи концепції народного університету.

Із середини 30-х років ХІХ ст. у багатьох країнах Європи й Америки відбувається процес активного накопичення і осмислення досвіду освіти народних мас, її теоретичного обґрунтування. У 1833 р. в Німеччині в дискусіях про виховання і навчання вперше з’являється термін „андрагогіка”, запропонований ученим-істориком К.Каппом [4, с.26]. Проблеми освіти дорослих стають предметом уваги значної кількості мислителів і діячів. Кінець ХІХ ст. ознаменувався виокремленням поняття „освіта дорослих” у якості самостійного явища, висуненням ідеї самодіяльності дорослого населення у процесі культурно-просвітницької роботи [5, с.13].

Паралельно з розвитком освіти дорослих у Європі відбувалося становлення освіти дорослих в Україні. З середини ХІХ ст. на українських землях Російської імперії поширеною стає практика відкриття недільних шкіл для народу, що сприяло появі теоретичних узагальнень, осмислень проблеми освіти дорослих.

Розвиток освіти дорослих в Україні тісно пов’язаний з діяльністю і теоретичним доробком М.Пирогова. В статті „Питання життя” (1856) він обґрунтував право людини на соціальну й культурну спрямованість освіти, широкий світогляд, критичне мислення, загальнодоступність навчання. У праці „Про недільні школи” педагог аргументує необхідність відкриття недільних шкіл, які мали стати першим кроком практичного втілення ідеї неперервної освіти народу – від елементарної грамотності до самоосвіти, до народного університету.

К.Ушинський обґрунтував дидактичні основи освіти дорослих, вперше у вітчизняній педагогіці висунув ідею про зв’язок навчання дорослих з їх трудовою діяльністю. У статті „Недільні школи” (1861) він зазначив, що одним із завдань недільної школи є розвиток у дорослих учнів різних „облич, одягів, станів” бажання і здатності самостійно, без учителя, набувати нових знань, „учитися все життя” [6, с.24-25].

Важливе місце в розробці дидактики дорослих належало М.Корфу. У праці „Руководитель для воскресных повторительных школ” (1882) він висунув ідею створення земствами повторно-додаткових класів для дорослих і обґрунтував основні педагогічні принципи їх діяльності.

Цінними в галузі теорії освіти дорослих стали праці російських учених А.Щапова „Соціально-педагогічні умови розвитку російського народу” (1870), А.Пругавіна „Запити народу й обов’язки інтелігенції у сфері просвіти та виховання” (1890), В.Водовозова „Книга для первинного читання у народних школах” та ін.

Ідейною підтримкою для недільних шкіл була теоретична спадщина Т.Шевченка, який написав і видав за власний рахунок „Букварь южнорусский”. Учителями шкіл для дорослих використовувалися також українські букварі й граматики П.Куліша, О.Строніна, І.Деркача, М.Гатцула, К.Шейковського, О.Кониського, Т.Лубенця.

Першим в історії народної освіти посібником, складеним з урахуванням специфіки навчання дорослих, стала „Книга дорослих”, створена спільними зусиллями учителів недільної школи Х.Алчевської, учених і фахівців різних галузей знань. Вагомим внеском у піднесення культури народу були також укладені в школі Х.Алчевської три томи покажчика „Что читать народу?” (1884, 1889, 1906), які сприяли розвитку духовного світу й літературних смаків читачів з народу.

З 90-х років ХІХ ст. у педагогічній літературі з’являється термін „позашкільна освіта”, який позначав усю сукупність діяльності в галузі освіти та виховання дорослого населення [7, с.49]. Теоретичні основи позашкільної освіти були обґрунтовані В.Вахтеровим у працях „Позашкільна освіта народу”, „Сільські недільні школи і повторяючі класи” (1896), „Всенародна шкільна і позашкільна освіта” (1917), численних статтях і доповідях.

Висвітленням питань освіти дорослих в Україні в різні часи займалися представники перших педагогічних товариств і педагогічних кафедр при Харківському, Київському, Новоросійському університетах, різні освітні товариства, окремі дослідники, представники громадсько-педагогічної думки. Зусиллями діячів Харківського товариства поширення грамотності була створена перша в Україні узагальнена праця „Народна енциклопедія наукових і прикладних знань”, яка за змістом спрямовувалася на поширення всебічних знань серед народу.

Пропаганді й поширенню досвіду освітніх закладів дорослих в Україні сприяли праці В.Чарнолуського „Основні питання організації позашкільної освіти в Росії” (1909), М.Рубакіна „Листи до читача про самоосвіту”, „Як і з якою метою читати книги”, „Про збереження сил і часу в справі самоосвіти”, „До творчої праці в буденному житті”; Є.Мединського „Позашкільна освіта, її значення і техніка” (1913) та „Методи позашкільної просвітницької роботи” (1915), „Енциклопедія позашкільної освіти” (т.1 „Загальна теорія позашкільної освіти”) (1925).

Наприкінці ХІХ ст. передова громадськість зініціювала поглиблені дослідження стану народної освіти та перспектив її розвитку. Прикладом розуміння освіти дорослих як відправного моменту для створення концепції взаємозалежності співвідношення загальної, професійної та додаткової освіти стали теоретичні здобутки Т.Лубенця. У праці „Педагогические беседы” він порушив питання про неперервність освіти, про місце позашкільної освіти в розв’язанні цієї проблеми. Широко впроваджувалися у недільних школах укладені ним підручник „Арифметичні задачі” та методичний посібник з арифметики.

У 1890-х рр. українська громадсько-педагогічна інтелігенція започаткувала ідею комплексного розв’язання завдань позашкільної освіти через об’єднання різних видів культурно-освітніх закладів в один – народний будинок. Організаційні й змістові аспекти діяльності народних будинків як закладів підвищення інтелектуального й культурного рівня визначив професор В.Данилевський у праці „Народний будинок і його суспільно-виховне значення” (1898).

Вагомим доробком для освіти дорослих стали також загально-педагогічні праці українських і російських дослідників О.Музиченка, С.Русової, Я.Чепіги, О.Флерова, П.Блонського, С.Ананьїна, П.Каптерєва.

Цінними для визначення „самостійності” проблеми позашкільної освіти, її характеру, змісту й форм були праці С.Русової та О.Музиченка про досвід вирішення проблеми в зарубіжній освіті, зокрема про роль громадських організацій, розкриття відповідності змісту освіти дорослих за рубежем вищій школі та його впливу на культурний розвиток робітників. Через практичну діяльність С.Русова дійшла висновку про необхідність підготовки навчальної і методичної літератури для дорослих, результатом чого стало укладання „Українського букваря” (1906) і „Початкової географії”(1911).

Важливою ознакою даного періоду стало те, що не тільки розроблялися питання теорії та практики освіти дорослих, а й започатковано історико-педагогічне вивчення даної проблеми як такої, що має порівняльний і взаємозалежний характер. У історико-педагогічній статті „Просвітній рух в Україні в 60-х роках” (1911) С.Русова простежила розвиток теорії та практики освіти дорослих в Україні й зарубіжних державах, на основі порівняльного аналізу визначила проблеми її змісту й характеру діяльності.

Розвитку історії освіти дорослих в Україні сприяли учасники недільних шкіл. Зокрема, Я.Абрамов у статтях, брошурах, газетних замітках висвітлював досвід організації недільних шкіл в Україні та їх стан, розкривав характер і зміст викладання в закладах для дорослих, їх вплив на розвиток учнів, пошуки вчителями шляхів удосконалення навчання. Детальному аналізу роботи Харківської жіночої недільної школи Х.Алчевської присвячені праці Я.Абрамова та С.Миропольського.

У післяреволюційні роки (з 1917 р.) теорія та практика освіти дорослих набула особливого поширення у зв’язку з ліквідацією масової неписьменності народу. Основними типами загальноосвітніх закладів для дорослих були робітничі курси, робітничі факультети, вечірні загальноосвітні школи. В цей період у працях багатьох педагогів і діячів народної освіти М.Басова, О.Брюнеллі, С.Гайсиновича, І.Голанта, Н.Крупської, Л.Лейко, А.Пінкевича, С.Цибульського, К.Попова, А.Риндича, А.Фільштинського та ін. доводилося, що навчання дорослих повинно здійснюватися на основі принципів демократизму, загальноосвітнього навчання на широкій політехнічній основі, поєднання навчання з виробничою працею, тісного зв’язку з життям, політичною просвітою робітників, з практичною діяльністю.

Серед наукових праць названого періоду помітно вирізняються численні роботи С.Сірополка („Національне виховання і позашкільна освіта” (1925), „Писемні праці в культурно-просвітній роботі серед дорослих” (1925), „Кооперація та просвіта” (1925), „Самоосвіта” (1928) та ін.), у яких викладені організаційні та змістові питання позашкільної освіти в Україні, висвітлена проблема самоосвіти народу, особлива увага звернена на роль книги в піднесенні освітнього рівня народу.

На початку 30-х років ХХ ст. відбулася докорінна перебудова шкіл дорослих. У 1936 р. вони були зреформовані в новий тип загальноосвітньої школи - неповну середню та середню школу, внаслідок чого увага держави до вечірніх шкіл поступово послабилася [8, с.15-16]. Це спричинило звуження розвитку освіти дорослих і майже повне припинення наукових розробки у цій галузі.

Водночас у західних країнах з середини ХХ ст. активізуються андрагогічні дослідження. Проблематика навчання дорослих поступово вводиться у контекст людинознавчих наук. Ще на початку століття вийшла книга Е.Торндайка „Психологія навчання дорослих”. Учені різних країн (Канади – Д.Кідд, Америки – М.Ноулз, Німеччини – Ф.Пеггелер, Югославії – Б.Самоловчев, Польщі – О.Радлінська) детально вивчали широкий спектр питань освіти дорослих – як навчаються дорослі, які їхні освітні потреби, якими повинні бути принципи та методи їх навчання тощо.

Розробки теоретичних основ загальної освіти працюючої молоді й дорослих було відновлено в СРСР у повоєнні роки. Фундаментальні дослідження у сфері освіти дорослих з 1960 р. здійснювалися у рамках діяльності Науково-дослідного інституту вечірніх (змінних) і заочних середніх загальноосвітніх шкіл. Численні наукові праці вчених 60-х років ХХ століття Б.Ананьєва, А.Бушлі, М.Верзиліна, С.Вершловського, М.Громова, А.Даринського, В.Корсунської, А.Ченобитова та ін. присвячені вивченню динаміки й перспектив розвитку освіти дорослих, розробці її теоретичних основ, обґрунтуванню раціональних форм і умов вечірнього, заочного навчання тощо.

Бурхливий розвиток освіти дорослих у СРСР (зростання кількості вечірніх і заочних шкіл, народних університетів, закладів системи підвищення професійної кваліфікації кадрів тощо) зумовив розширення проблематики досліджень у сфері освіти дорослих. Наукове розуміння навчання дорослих як комплексного явища, що виступає невід’ємною складовою соціокультурного розвитку суспільства й людини, зумовило в 70-80-х роках ХХ ст. уведення проблематики освіти дорослих у структуру неперервної освіти. Значний внесок у цьому напрямі був зроблений радянськими вченими Т.Браже, С.Вершловським, Л.Висотіною, О.Добринською, Ю.Кулюткіним, В.Кричевським, Л.Лесохіною, Б.Любимовим, А.Марон, В.Онушкіним, Г.Сухобською, В.Тарасовим, О.Тонконогою, О.Федоровою та ін., а також ученими інших країн світу Ф.Джессап (Великобританія), М.Дюрко (Угорщина), А.Корреа (Бразилія), П.Лангран (Франція), П.Шукла (Індія) та ін. За ініціативою ЮНЕСКО активізувалися міжнародні зв’язки у сфері неперервної освіти, набуваючи сталих форм (проведення порівняльних досліджень, періодичне скликання конференцій з питань освіти дорослих, прийняття декларацій, видання журналів).

У 90-ті роки ХХ ст. дослідження освіти дорослих збагачуються системним розглядом цього явища як соціального інституту, аналізом регіональних проблем освіти дорослих. У Росії створений Інститут освіти дорослих, з’являється серія робіт, безпосередньо присвячених питанням андрагогіки (С.Вершловський, М.Громкова, С.Змєєв, І.Колесникова та ін.).

В Україні розробкою різних аспектів освіти дорослих та андрагогіки займаються сучасні дослідники С.Архипова, О.Адаменко, Г.Гребенюк, Л.Герганова, Д.Дзвінчук, А.Зеленько, Н.Івко, В.Козаков, М.Лапенок, Н.Протасова, Є.Хриков та ін.

Окрему групу наукових праць, дотичних до проблеми освіти дорослих, складають сучасні історико-педагогічні дослідження, які зосереджують увагу на розвитку освіти дорослих в Україні. Зважаючи на те, що історично українські землі розподілялися між двома імперіями – Російською і Австро-Угорською, виокремлюємо у цій групі відповідно два масиви літератури.

Розвитку освіти дорослих у Наддніпрянській Україні присвячені праці Л.Вовк, Н.Побірченко, Л.Березівської, С.Дмитренко, Н.Коляди.

У дослідженні Л.Вовк (1995) розкрито процес становлення і розвитку неформальної освіти дорослих в Україні в другій половині ХІХ - 20-х роках ХХ ст., простежено генезис пріоритетних тенденцій освіти дорослих; обґрунтовано етапи становлення і розвитку андрагогічної теорії і практики; визначено загальні й специфічні особливості формування української педагогічної традиції у навчанні дорослих.

Н.Побірченко системно проаналізувала педагогічну, наукову й просвітницьку діяльність Громад у контексті суспільного руху Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.; обґрунтувала ідеологічні засади їх заснування, запропонувала періодизацію становлення і розвитку діяльності Громад, дослідила їх роль у створенні української навчальної книги тощо.

Висвітлення освіти дорослих у контексті діяльності просвітницьких організацій України має місце в монографії Л.Березівської „Освітньо-виховна діяльність київських просвітницьких товариств (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)” (1999). Автором доведено, що українські просвітні товариства досліджуваного періоду не обмежувалися лише поширенням елементарної грамотності серед дорослого населення, а зміст і основні форми позашкільної освіти спрямовувалися на всебічний розвиток особистості, опанування глибокими й ґрунтовними знаннями з різних наук, самовдосконалення і неперервність процесу навчання.

У дослідженні С.Дмитренко „Громадсько-просвітницька діяльність української інтелігенції в Лівобережній Україні другої половини ХІХ століття” (2000) окрема увага звернена на діяльність недільних шкіл як однієї з форм освіти дорослих та простежено розвиток інших – заснування періодичних видань, видання науково-публіцистичної і методичної літератури з різних галузей знань.

У дисертації Н.Коляди (2004) здійснено детальний аналіз розвитку недільних шкіл в Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., розкрито особливості їх організації та навчально-методичного забезпечення, висвітлено роль прогресивних діячів і учнів недільних шкіл у підвищенні загальноосвітнього й культурного рівня населення.

Окремі аспекти розвитку освіти дорослих в Україні відображені в сучасних історико-педагогічних дослідженнях О.Мармазової, С.Черкасової, О.Дроздової, Н.Опанасенко, О.Вацеби, а також у комплексних дослідженнях з історії українського шкільництва О.Сухомлинської, О.Коновця, В.Кравця, М.Стельмаховича, О.Любара, Д.Федоренко, М.Левківського, М.Євтуха, М.Ярмаченка.

Якщо вивченню історії освіти дорослих у Наддніпрянській Україні присвячено значну кількість наукових праць, то історія освіти дорослих на українських землях австрійського підпорядкування вивчена частково. В останні роки активізувалися дослідження, які різною мірою висвітлюють розвиток освіти дорослих на теренах Галичини. В дисертаційних роботах, статтях, монографіях, навчальних посібниках особлива увага дослідників звернена на розвиток національної школи й освіти в Галичині (М.Барна, Т.Завгородня, І.Курляк, І.Мельник, І.Мищишин, В.Моцюк, І.Прокоп, Н.Сабат, Б.Ступарик), діяльність просвітніх і громадських товариств (І.Андрухів, Г.Білавич, О.Винничук, Д.Герцюк, З.Нагачевська, Б.Савчук), видатних освітніх діячів (Б.Гречин, О.Джус, В.Ковальчук, О.Ковальчук, Р.Кіра, В.Лаврів, Р.Михайлишин Н.Опанасенко, Г.Панкевич, М.Стельмахович), розвиток педагогічної преси (І.Зайченко, С.Лаба, І.Мельник).

Історико-педагогічний аналіз процесу становлення і розвитку системи освіти дорослих у Галичині здійснений у дослідженнях Б.Ступарика, Є.Поточни, І.Воробець.

У дисертації польського педагога Є.Поточни „Розвиток освіти дорослих у Галичині (1867-1918 рр.)” простежено процес становлення та еволюцію освіти дорослих у період австро-угорського підпорядкування; розкрито суспільно-політичні й соціально-економічні передумови її розвитку; проаналізовано зміст, особливості, загальні тенденції розвитку, організаційні форми. У дослідженні вперше відтворено цілісну картину діяльності українських і польських культурно-освітніх і господарських товариств, партійних, релігійних та професійних організацій щодо популяризації і поширення знань, розвитку теорії та практики освіти дорослих у Галичині.

Вивченню історії освіти в Галичині у хронологічно розширений період - 1891-1939 рр. - присвячена наукова робота І.Воробець. Автор акцентує увагу на вивченні стану освіти дорослих у міжвоєнний період, коли умови функціонування українських організацій значно ускладнювалися дотично до антиукраїнської політики польської влади. Розроблена періодизація розвитку освіти дорослих дозволила дослідниці простежити кількісні та якісні зміни, які відбулися у цьому процесі, виявити основні його особливості та тенденції.

Окремі питання розвитку освіти дорослих знайшли відображення у працях Б.Ступарика, які мають комплексний характер і розкривають основні тенденції культурно-освітніх процесів у Галичині. Особлива увага вченим звернена на боротьбу українського народу проти онімечення і полонізації, висвітлення ролі передової педагогічної думки в розвитку ідеї національної освіти та виховання.

Широку інформацію для повного й об’єктивного вивчення освіти дорослих як суспільного явища, важливого компонента соціокультурного розвитку українців містять дослідження, які стосуються історії Буковини, розвитку крайової освіти й шкільництва.

Аналіз літератури та наукових досліджень з історії Буковини, видрукуваних у різні часи, дозволяє з’ясувати соціально-економічні, політичні та культурно-освітні передумови розвитку освіти дорослих на Буковині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., визначити основні періоди цього процесу, оцінити андрагогічну діяльність крайових громадських і культурно-освітніх товариств та передової громадськості.

Особливе місце у вивченні історії освіти дорослих на Буковині займають праці історико-педагогічного змісту, які зосереджують увагу на освітніх процесах, дозволяють здійснити порівняльний і зіставний аналіз не тільки кількісних, але й якісних показників. Серед таких досліджень ми насамперед проаналізували наукові історико-педагогічні праці, які є сучасними, автентичними періоду, що вивчається.

Першим фундаментальним дослідженням історії буковинського шкільництва стала праця професора Чернівецького університету С.Смаль-Стоцького „Буковинська Русь: Культурно-історичний образок” (1897), у якій на основі узагальнення історичних даних про Буковину від часів Галицько-Волинського князівства до середини 90-х років ХІХ ст. простежено еволюцію навчально-виховних ідей та форм шкільництва, розкрито питання впливу соціально-політичного становища краю на організацію і здійснення навчально-виховного процесу в освітніх закладах. У контексті нашого дослідження праця С.Смаль-Стоцького має важливе значення для розкриття ролі культурно-просвітніх товариств у здійсненні освіти дорослих, формуванні національної свідомості буковинських українців.

Широкий обсяг наукової інформації та статистичних матеріалів містить праця І.Карбулицького „Розвій народного шкільництва на Буковині” (1905). У ній проаналізовано крайове шкільне законодавство, кількісно й якісно висвітлено діяльність різних типів шкіл, стан підготовки вчительських кадрів, розкрито діяльність видатних освітян.

Науковий інтерес викликає мемуарна праця О.Поповича “Відродження Буковини” (1933). Вона охоплює суспільні процеси, активним організатором і учасником яких був автор. Характеризуючи процес зародження і розвитку українського шкільництва Буковини до початку ХХ століття, автор висвітлює історію студентського руху в краї, аналізує культурно-просвітницьку діяльність українського товариства “Руська Бесіда”.

Цінну інформацію про діяльність громадських і культурно-освітніх товариств Буковини містять також праці М.Гараса, Є.Дмитріва, В.Сімовича.

У роки панування комуністичної ідеології дослідження історії української освіти в краї були нечисленними, частіше розглядалися у контексті загальної історії Буковини, або у вивченні розвитку народної освіти на західноукраїнських землях. Історико-педагогічні праці Л.Баїка, Б.Мітюрова, А.Ігната, колективні монографії 60-х - початку 90-х років ХХ ст. інформують про утвердження і стан українського шкільництва на Буковині й Галичині в австрійський період, шкільну політику австро-угорських властей. Важливі аспекти генезису навчальних закладів краю, діяльність освітніх товариств, видатних освітян знайшли відображення у працях М.Щербини, С.Далавурака [5; 65; 66; 375].

Сучасні історико-педагогічні дослідження українського шкільництва Буковини О.Пенішкевич, Л.Кобилянської, І.Петрюк, І.Ковальчук розкривають динаміку розвитку початкового й середнього шкільництва, фахової освіти краю; розкрито внесок українських культурно-освітніх товариств та видатних діячів Буковини в розбудову шкільництва краю [236].

Аналіз вищезазначених історико-педагогічних досліджень свідчить про те, що основна увага звернена на висвітлення історії шкільництва на Буковині, основних теоретико-методичних засад навчально-виховного процесу в школах різних рівнів і типів. У названих працях простежується взаємозалежність між шкільництвом і освітою дорослих, аналізується діяльність прогресивних товариств і об’єднань, передових представників педагогічної думки краю, які зробили значний внесок у розвиток освіти дорослих на Буковині. Однак, освіта дорослих не виокремлюється як самостійне соціальне й педагогічне явище.

Аналіз наукової розробки проблеми освіти дорослих показав, що впродовж історії людства нагромаджено чимало літератури, яка торкається різних аспектів цього складного поліфункціонального явища. Всю сукупність наукових праць, дотичних до предмета дослідження, умовно розділено на три групи: перша - загальнотеоретичні праці різних історичних періодів, які розкривають процеси формування педагогічних традицій в освіті дорослих; друга – сучасні історико-педагогічні дослідження освіти дорослих в Україні; третя - дослідження з історії соціокультурного розвитку, освіти й шкільництва на Буковині в другій половині ХІХ – першій третині ХХ ст.

Узагальнений огляд науково-педагогічної літератури переконує у значущості проблеми освіти дорослих, дозволяє визначити ступінь її наукової розробки в світовій і вітчизняній науці; свідчить про актуальність вивчення досвіду й традицій минулого для сучасних освітніх процесів, водночас дозволяє констатувати наявність нерозроблених у історико-педагогічній науці проблем.

Список використаних джерел

  1. Монро П. История педагогики. – М., Пг., 1923. – Ч.1. – 286 с.

  2. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца ХХ в.: Учебное пособие / Под ред. А.И.Пискунова. – 2-е изд.- М.: ТЦ ”Сфера”, 2001. – 512 с.

  3. Оуэн Р. Высказывания о воспитании и образовании // История социальной педагогики: Хрестоматия-учеб./ Под ред.М.А.Галагузовой. - М.: Гуманит.изд.центр ВЛАДОС, 2001. – 544 с.

  4. Педагогічний словник / За ред. Ярмаченка М.Д. – К.: Педагогічна думка, 2001. – 516 с.

  5. Основы андрагогики / И.А.Колесникова, А.Е.Марон, Е.П.Тонконогая и др.; Под ред.И.А.Колесниковой. – М.: Издательский центр „Академия”, 2003.- 240 с.

  6. Ушинський К. Воскресные школы. Письмо в провинцию.-СПб.,1861.-25с.

  7. Вовк Л.П. Генезис пріоритетних тенденцій освіти дорослих в Україні (ІІ-а половина ХІХ – 20-ті роки ХХ століття): Дис. ...д-ра пед. наук: 13.00.01 / Укр. держ. дер. ун-т ім. М.П.Драгоманова. – Київ, 1995. – 411 с.

  8. Педагогический словарь в двух томах // За ред. Г.М.Воловникова, Л.И.Генсиоровской. Том второй.-М.: Издательство Академии педагогических наук, 1960. – 766 с.

Анотація

Тимчук Людмила. Проблеми освіти дорослих в історіографії світової та української педагогіки

У статті здійснено огляд наукової літератури, дотичної до проблем освіти дорослих. Першу групу аналізованої літератури складають праці, які висвітлюють теоретичні засади освіти дорослих та її розвиток у світі від найдавніших часів до сучасності. Це в основному твори, в яких висувається ідея навчання і виховання упродовж всього життя людини, розкриваються теоретичні пошуки й спроби її наукового обґрунтування, досвід практичної реалізації у світі. В окрему групу винесено сучасні наукові історико-педагогічні дослідження, присвячені вивченню історії функціонування системи освіти дорослих в Україні. Третя група праць – дослідження, які стосуються безпосередньо історії освіти й шкільництва на Буковині в другій половині ХІХ – першій третині ХХ століть, а також найважливіших соціокультурних проблем краю зазначеного періоду.


^ Summary

Timchuk Ljudmila. Problems of education of adults are in historiography of world and Ukrainian pedagogics

The review of scientific literature the problems of education of adults are in a different degree examined in which is carried out in the article. The first group of literature is made labours which light theoretical principles of education of adults and his development in the world от old times to contemporaneity. It is works the idea of teaching and education during all life of man is pulled out in which mainly, theoretical searches and attempts of its scientific ground open up, experience of practical realization in the world. Modern scientific historical pedagogical researches, devoted the study of history of functioning of the system of education of adults in Ukraine, are taken away in a separate group. The third group of labours is researches which touch history of education on Bukovina in the second half 19 – to the first third 20 ages.

Схожі:

Людмила Тимчук (Чернівці) Проблеми освіти дорослих в Історіографії світової та української педагогіки iconЛюдмила Тимчук (Чернівці) Проблеми освіти дорослих
Джерела концепції освіти дорослих знаходимо в поглядах Аристотеля, Солона, Сократа, Платона, Конфуція, Гесіода. Так, у „Протагорі”...
Людмила Тимчук (Чернівці) Проблеми освіти дорослих в Історіографії світової та української педагогіки iconЛюдмила Тимчук Діяльність курсів професійної освіти як форм організації освіти дорослих на Буковині (кінець ХІХ – перша третина ХХ століття)
Відповідно особливої актуальності набуває освіта дорослих як процес їх професійно-особистісного зростання, що здійснюється у варіативних...
Людмила Тимчук (Чернівці) Проблеми освіти дорослих в Історіографії світової та української педагогіки iconЛюдмила Тимчук Діяльність курсів професійної освіти
Відповідно особливої актуальності набуває освіта дорослих як процес їх професійно-особистісного зростання, що здійснюється у варіативних...
Людмила Тимчук (Чернівці) Проблеми освіти дорослих в Історіографії світової та української педагогіки iconПріоритетні тенденції забезпечення освіти дорослих
Уряди всіх держав світу визначили освіту дорослих одним із пріоритетних напрямів державної політики, окреслили основні риси системи...
Людмила Тимчук (Чернівці) Проблеми освіти дорослих в Історіографії світової та української педагогіки iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка Інститут педагогіки напн україни Інститут педагогічної освіти І освіти дорослих напн україни Італійська асоціація А.
Ххі століття, яка відбудеться 11–12 березня 2013 року на базі Інституту педагогіки І психології кафедри педагогіки Сумського державного...
Людмила Тимчук (Чернівці) Проблеми освіти дорослих в Історіографії світової та української педагогіки iconПоложення Стандарту вищої освіти мон україни про державний екзамен
Психології, Української і світової художньої культури та методики її викладання, Творчої роботи (виконання театральних постановок)...
Людмила Тимчук (Чернівці) Проблеми освіти дорослих в Історіографії світової та української педагогіки iconПрограма комплексного фахового екзамену з української мови та літератури для абітурієнтів філологічного факультету за освітньо-кваліфікаційними рівнями «спеціаліст»
«спеціаліст», «магістр» проводиться у формі письмового тесту. Абітурієнти, що вступають на навчання для здобуття окр «спеціаліст»,...
Людмила Тимчук (Чернівці) Проблеми освіти дорослих в Історіографії світової та української педагогіки iconМіністерство освіти І науки україни херсонський державний університет факультет дошкільної та початкової освіти Кафедра педагогіки дошкільного виховання та початкового навчання
Міжнародних педагогічних читань з дошкільної педагогіки “Проблеми суспільного виховання дошкільників у контексті гуманітарної освіти...
Людмила Тимчук (Чернівці) Проблеми освіти дорослих в Історіографії світової та української педагогіки iconСтрельник С. М., учитель світової літератури Лебединської зош І-ІІІ ступенів №3 естетичний розвиток особистості на уроках світової літератури постановка проблеми
Постановка проблеми. Реформування освіти в Україні потребує внесення змін в конструюванні змісту, цінність якого ставиться в залежність...
Людмила Тимчук (Чернівці) Проблеми освіти дорослих в Історіографії світової та української педагогіки iconРобоча програма навчальної дисципліни 2 актуальні проблеми педагогіки початкової школи напрям підготовки
Розробники: Андрієвський Б. М., завідувач кафедри педагогіки початкової освіти, д п н., професор
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи