Я їхав залiзницею, третiм класом I, як звичайно, у вагонi з написом: \"Для некурящих\" icon

Я їхав залiзницею, третiм класом I, як звичайно, у вагонi з написом: "Для некурящих"




Скачати 160.23 Kb.
НазваЯ їхав залiзницею, третiм класом I, як звичайно, у вагонi з написом: "Для некурящих"
Дата20.09.2012
Розмір160.23 Kb.
ТипДокументи

CAM СОБI ПАН

Я їхав залiзницею, третiм класом i, як звичайно, у вагонi з написом: "Для некурящих".

Ох, цей напис! Раз у раз доводиться воюватися з подорожнiми, щоб вони справдi не курили, - це знає кожен, кому траплялося сiдати до таких вагонiв, сподiваючися заховатися в них од огидної отрути димом з паленого листу. Будь ти дитиною, кашляй вiд тяжкої хвороби на груди, - все дарма: напуватимуть тебе тiєю отрутою, смiючися i з твоїх прохань, i з твоїх протестiв.

Цього разу трапилося, що в нашому вагонi людей було дуже мало i з них виявився тiльки один курiй, високий лiтнiй селянин у кудлатiй капелюсi, з-пiд якої блищала пара виразних розумних очей. Вiн їхав з двома своїми товарищами, i з їх розмови я довiдався, що цих трьох дядькiв уже не вперше посилає сiльська громада до мiста клопотатися за одну громадську справу. Тепер вони верталися додому i були веселi: справа клалася на добре: от-от уже добудуть свого. Трошки глузуючи, пригадували собi, як сьогоднi тупцялись у якiйсь губернськiй писарнi та розмовляли з панками. Дядько в капелюсi витяг тим часом з кишенi критого кожуха курецьке знадiб'я та й почав поважно длубатись у кисетинi, добуваючи звiдти тютюн та натоптуючи його в люльку своїми товстими робочими пальцями. Як вiн узявся був до сiрникiв, я попрохав його не курити, показавши на напис.

- Хiба? - пiдвiв вiн голову i глянув за моїм пальцем, читаючи: "Для не-ку-ря-щих". А й справдi, що тут не годиться. Вибачайте, не буду: коли тут таке право, щоб не курити, то й не куритиму. Бо, звiсно, пiд яким правом чоловiк є, то вже того права й слухайся. От якби тут не було цiєї таблички, то хоч би ви були й дуже великий пан, я вас не послухався б i нiчого б ви зо мною не вдiяли, - казав вiн, помалу витрушуючи назад у кисет тютюн iз люльки.

- Тодi б я нiчого вам i не казав, бо й я корився б тодi тому праву.

- Хiба? - спитався вiн, зашморгнувши зразу кисет i знову, як i перше, пiдводячи голову. - Оце добре, що в вас такий напрямок. А то звичайно так буває, щоб люди пiд право хилилися, а пан - нi. Це вже я вивiрив i на оцьому курiйствi, бо менi була така притичина.

- А яка ж саме притичина вам була? - запитавсь я, зацiкавившись.

- То справдi притичина! - засмiявся старий сивий дiд, товариш мого курiя.

- Чудасiя! - додав тоненьким голосом другий товариш - худий гостроносий чоловiчок, швидкий на рухи. - Я б такого i не вдав, як Данило - не витримався б. Бо це треба як затятися, то вже щоб i не зрухнутися iз свого.

- Так, може б, ви й менi розказали про вашу приго- ду? - попрохав я Данила.

- А таки й розкажи, Даниле, пановi, розкажи! - задрiботiв тоненько гостроносий, крутнувшись до Данила. - Воно чудне, ну й чудне!

Данило помовчав трошки, всмiхаючися з-пiд рясного темного вуса в невеличку бороду, i загомонiв:

- Та що ж там такого?.. От собi, звичайно, чоловiк щось робить, а тим часом то про те, то про се думає, мiзкує. Отак i я... Що так воно дивно на свiтi: усi люди, а життя в них неоднакове. От хоч би мужик - одно життя, а пан - зовсiм iнше. I шана кожному не однакова: зараз пан увiходить куди, то лакей пiдбiгає й кланяється, i пальто пановi скидає, i говорить: "Пожалуйте, пожалуйте!" Ще й дверi ширшенько прочиняє, щоб не зачепився, буває, пап; а наш братчик, сiром'яга, туди ж поткнися, то зараз: "Ну ти, мурло! Куди прешся? Завертай назад, мугиряко!" I зараз тiї дверi, хоч би й навстiж зяли, то зачинить... Ну, сказати, лакей, то, звiсно, панська помийниця, - яких помий туди влий, такими й смердiтиме... така вже в нього душа... так же й iншi туди ж...

Чого ж воно так? Невже через грошi? Бо в пана грошей багато: зараз вiн лакеєвi тиць у руку, - вiн йому й кожушинку скине, i дверi прочине... Або хоч от на машинi: сiдаєш у третiй клас, то там на тебе кондухтор нагримає, а iнодi й межи плечi наштовхає, а такiсiнський собi му- гиряка, як i наш братчик, тiльки що з гудзиками... А пан за великi грошi сiдає до первого класу, то вже вiн там на кондухтора гримає, а той тiльки все - "як завгодно"... Мат-терi його ковiнька, як же воно недобре на свiтi зроблено!..

Ну, та вже, - думка в мене, - нехай собi там хто що хоче, а вже я дознаю, як воно так на свiтi жити, щоб нiхто тобою не поштурхував, а щоб сам собi пан був!

Їздять пани у первому класi, поїду й я!

Бiс його бери, що воно дорого, отже я з того не зубожiю. Хазяйствечко в мене хоч там i не велике, та не зовсiм i мале, а син у мене один, - роботящий паруб'яга, - то все воно йому самому припаде... от там хiба ще за дочкою що дам, а бiльше нiкого й нема.

Отак собi надумавiпися, - це було цiєї осенi, - та й лаштуюсь у дорогу, та й нiкому не хвалюсь. У мене в городi було- таки й дiло до знайомого чоловiка. Як прийшов той день , - удяг добру чумарчину, узяв карбованцiв iз двадцять грошей та й на станцiю вже б то йти. А жiнка:

- Що це ти, чоловiче, в дорогу йдеш, а куди й не кажеш? Що воно за мода? Мабуть, уже знову за якимись громадськими дiлами? Тiльки грошi переводиш.

А я на смiх i кажу:

- Пiду панського права добувати.

- Тю! - каже. - Чи ти не здурiв? Чи тобi на свiтi жити надокучило?

- Нi, - смiюся, - тiльки надокучило мужицьке право.

- Що ж ти робитимеш? - питає, а сама, бачу, вже й боїться, й роботу покинула, i не знає, що їй i казати.

- А що ж я робитиму? Де пани бувають, там i я побуваю, подивлюся, чи не можна якось так, щоб i мужик в однiй хатi з паном сидiв.

Вона як заголосить:

- Ой лишечко! Пропав же ти, пропав же ти навiки! Та тебе ж закатують, та тебе ж на Сибiр завдадуть або на Соколиний острiв запроторять!.. Та там же гаду-гаду, що й ступнути хрещенiй душi нiде... (I звiдки вона те знає - про той гад?) Та дiточок же наших дрiбнесеньких посиротять!..

А вони, тi дiточки, таки й дрiбнесенькi: сина цiєї осенi оженив, та й до дочки вже тi, що куниць шукають, рипаються... Гаразд хоч, що обох па той.час у хатi не було, а то б i їх стара до лементу призвела. Уже не радий, що й признався. Почав її вмовляти, почав їй тс та се... Так-сяк розважив, затихла... Затихла, а сама своє думає: як випроваджала, то так сльози i бринять на очах...

I шкода менi її, i самому неначе трохи смутно стало, - ну, а все-таки того, що намислив, не кидаюсь, простую на станцiю. Прийшов.

Узяв бiлета первого класу... таки дали, нiчого й не сказали... Оива! Та й дорого ж, нехай йому всячина!.. Це так, що не дурно папське право достанеться!.. Ну, та дарма: один той день, що батько у плахтi.

Вийшов я до вагонiв, подивився, де синiм помальовано, - ото й мое. Так просто й чимчикую у первий клас... А назустрiч iз вагона кондухтор.

- Не сюди, не сюди!.. - гримас. - Куди пхаєшся? Наперед iди, - там третього класу вагони. А я таки собi тиснуся.

- Чи ти чуєш, мурло, що я тобi кажу? Не тут третiй клас, а спереду.

- Та чого ви гукаєте? - вiдказую. - Менi й не треба третього класу, а первого, - та й показую йому бiлета.

- А, пановi бiлета несеш, - ну, иди, коли так... Та не барись там, бо скоро поїзд рушить, - та й побiг далi.

Брешеш, думаю, я сам собi пан. Та й посуваюся у той первий клас.

Iду, а самому таки трохи моторошно. Увiйшов туди. Бий тебе сила божа! - вiдразу не розбереш, куди й поткнутися. Одначе пролiз тiсненькою вуличкою та й уступив у таке, що воно вже й не вагон, а таки зовсiм панська свiтлиця: тут тобi й столики, тут тобi й постелi, тут тобi й тапчани...

Народу не дуже багато: панiв кiлькоро та панiй двоє, бачу... Сидять пани, - треба й менi сiдати. Набачив порожнє мiсце, пiдiйшов та й сiв на тапчанику та так i пiрнув у нього!.. Ну та й м'яко!..

- Мужичок, а мужичок! - каже менi панок молоденький з бiлявенькими вусиками позакручуваними. - Не туди попал, тут первий клас.

- А так, - кажу, - пане, первий.

- Ну, так зачим же ти, - каже, - сюди, коли тобi в третiй?

- Нi, - кажу, - менi iменно в первий, а третiй менi тепер не в моду, бо в мене бiлет не туди.

- Што ти, - каже, - вигадуєш абищо!

- Чого б же я вигадував? - одказую. - Подивiться самi.

Та й даю бiлета.

Глянув вiн раз, два... знизнув плечима... Тодi ззирнувся з iншими панами. А тi слухають, що ми говоримо.

- Справдi, - каже до них, - у нього первого класу бiлет.

Тут iще дехто з панiв пiдiйшов, дивляться на мiй бiлет та дивуються.

- Хто ж це тобi дав? - питають.

- Нiхто, - кажу, - менi не давав, я сам собi купив.

- Нащо ж ти його купив? Це ж дорого - у третьому класi дешевше, - озивається товстий пан з такою бородою, що з щiк телiпається, а посерединi голе.

- А дешевше , - одвiтую.

- Так нащо ж ти сюди купив?

- А ви ж, пане, нащо сюди купили, а не в третiй? Адже ж i вам дешевше було б.

Один пан, такий огрядний собi, з чорною бородою, засмiявся та й каже:

- Правду говорить.

А той товстий пан, що шлях у нього серед бороди вiд губiв до шиї, вже трохи й сердитенько:

- То ти, а то я! - навчає. - Ти не рiвняй, а коли вже сiв тут, так сиди тихо та чорт зна чого не розказуй.

- Та хiба ж то я вас, пане, зачепив? То ж ви мене зайняли, - вiдговорюю йому, та бачу, що воно сердите, та вже й мовчу собi. 1 воно замовкло i пiшло в куточок до вiкна та й сiло навпроти мене, тiльки навскоси трохи, бо я скраю сидiв.

Поки ми так оце балакали, вже й поїзд рушив, а трохи .згодом i кондухтор ускочив, - той-таки, що мене виряджав до третього класу. Дивиться на бiлети та цокає по них. Дiйшов i до мене та:

- Ти чого тут? Я ж тобi казав, що не в цей вагон.

- Аж воно таки в цей, - одказую та й подаю йому бiлета. Вiн зирк та й нi в сих, нi в тих.

- Так це, - каже, - твiй... ваш бiлет? - уже не знає, як йому й казати.

- Та мiй же, мiй, - одповiдаю.

Вiн тодi глянув так неймовiрно по панах, а той огрядний пан з чорною бородою, читаючи книжку, та й киває з-за книги головою:

- Його, його, - каже.

Здвигнув кондухтор плечима, цокнув по бiлетовi та й вернув. Подався далi.

Коли це трошки згодом пiдходить до мене той молодень- кий панок iз бiлявими вусиками. Зiперся на стовпчик, утупив у мене очi та й питає:

- А ти ж, мужичок, як це: завсiгди їздиш у первому класi? - Випитує б то, що воно за чоловiк. - Так, як бог дасть, - кажу. - Чи, може, ти козак?..

- Та козак.

- А де ж ти живеш: на селi чи хутiр свiй маєш?

- На селi.

- Далеко вiд станцiї?

- Де там, зараз i станцiя.

- Ти ж на станцiю ходиш чи їздиш?

- Як коли йду, а як треба, то й їду, - вiдказую спокiйненько, - що то воно далi буде?

- А їздиш же ти одним конем чи парою?

- Як треба, то й трьома поїду.

- Возом, чи, може, чим iншим?

- Як треба возом, то й возом, а як чим iншим, то й iншим, - одспiвую паничевi, згадуючи свою гарбу.

- Ти ж сам їздиш, чи, може, й наймит у тебе є?

- Чому нема?

- А хата ж у тебе велика? Докучило вже менi це.

- Та саме як на мене, - кажу. - А у вас, пане, яка, - чи велика?

- Як? - говорить.

- Та хата, - кажу, - у вас велика?

- А тобi яке дiло до моєї хати? - вже сердиться панок.

- Та ви ж за мою питаєте, - вiдказую так собi плохенько. - А наймита ви держите, пане, чи самi на станцiю їздите?

- Чорт зна що говориш! - одказав менi на те панок та одвернувся та й пiшов.

Ну, дарма. Сидимо собi та й їдемо. Пани про своє говорять, а я сам собi про своє думаю та на всячину роздивляюся. Мене покинули, вже й не дивляться на мене.

Добрий тютюн пани вживають, аж пахне. Наш так смердить, а цей як ладанець. Якби такого чоловiк заживав, то жiнка й не вигонила б у сiни з люлькою.

Е, а це вже не ладанець! Товстий пан iз двоїстою бородою та закурив таку товстючу чорну цигарку, просто з листя кручену. Ну, та й мiцна! Ця й менi дух забиває. Треба, мабуть, самому покурити, а то задавить.

Отак собi думаючи, витяг кисета та й набиваю люльку. Набив, закурив...

Коли чую: кхи-кхи-кхи! Я й не туди-то, що це мої пани кашляють уже вiд мого люлечного. Зараз i пiдбiгає той паничик iз закрученими вусиками:

- Мужичок, а мужичок, а зачим ти куриш?

- Та, - кажу, - пане, покурити схотiлося.

- Не можна тут курить! - говорить.

- Адже ж пани курять, - одказую, - от i у вас цигарка в руках.

- То, чуєш, табак не той, а в теб'я тютюнище такой, што ввесь вагон засмердев.

- Коли ж у мене нема iншого. А хiба ж, - питаю, - тут мужицького тютюну не можна вживати, а самий панський?

- Авжеж!

- А де ж це написано?

- Отам! - та й показує на табличку.

- Нi, пане, я письменний: там написано про те, щоб не виходити з вагону, як поїзд їде, а не про тютюн.

Коли тут як зiрветься з мiсця той пан з двома мичками на щоках, як пiдбiжить до мене, як гуконе:

- Вон, мужлан! Вон! Не смiй курить своєї смердючої гидоти!

А сам аж труситься зо злостi, а червоне обличчя аж двигтить. Ну, менi спершу трохи моторошно стало, а далi думаю: чого? Та й кажу, пихкаючи собi люлечку:

- Ви, пане, не кричiть i не тупотiть, бо й мої такi самi грошi, як i вашi, а ота цигарка, що в вас у руцi, може, вона менi смердючiша, нiж вам моя люлька.

Як же затупотить мiй пан, як же зарепетує: - Кондухтор!

кондухтор!

Та й побiг iз вагона.

За малу годину вже й з кондухтором вертається. Зараз той до мене:

- Не кури!

- А хiба ж не вiльно?

- У первому класi не можна такого тютюну.

- А де це написано?

Тик-мик - i цей нiчого не вiдкаже, тiльки все:

- Не кури, бо я тебе виведу!

- Нi, не виведете, бо я бiлета маю. Нехай пани не курять, то й я не куритиму, а як їм вiльно, то й менi.

- Дак ти ж би хоч узяв вийшов з вагона та постояв там надворi та й покурив.

- Коли пани виходитимуть надворi курити, то й я виходитиму, вжеж!

Тут той панок iз закрученими вусиками як пiдбiжить до мене, як кине менi на тапчан цигарку:

- На, - каже, - кури, чорт би тебе взяв, та тiльки не чади своєю смолою!

- Нi, - одвiтую, - у мене й свiй є, - нащо менi цей? Не кидайте менi, пане, бо я не собака.

Та хоп тую цигарку пальцем та й скинув її додолу. Як iзчиниться тут лемент та крик! Як позбiгаються всi! Пани лаються, панiї дрiботять та знов-таки лаються, кондухтор лiзе вiдчиняти того вiтрогона, що вгорi, та собi верещить, а я мовчки сиджу та люлечку пихкаю.

- От буде станцiя, - я тебе на станцiї виведу, їхати не дам далi! - каже кондухтор.

А той пан iз чорною бородою глянув на нього пильно та й питається:

- Хiба ви маєте право не давати пасажирам їхати? Кондухтор верть, - поживився, як пес макогоном , - нiчого не вiдказав та й подався собi. Змовкли й пани, тiльки сопуть та плюють, а той пан iз чорною бородою чогось смiється мовчки з-за своєї книги. Загула машина, - уже й станцiя. Дожидаюся я того кондухтора, - не йде мене виводити. I поїзд рушив, а його нема.

Ну й гаразд!

Я тим часом давно вже й люльку докурив, i ди м од неї розвiявся, затихли й пани мої зовсiм.

Проскочили ми так iще станцiй зо три,-- знов заманулося менi курити. Тепер уже, думка, - вийду справдi з вагона та надворi покурю - однак же мене жiнка вигонить, як я курю в хатi, - вона вже й звикла до нашого ручкового, а то ж таки пани, - з незвички, то їм воно i в носi, i в горлянцi теє... Треба й їх пожалiти, авжеж... А свого права я вже доказав.

Одначе тiльки сягнув у кисет по люльку, хотiв тут набити, бо надворi вiтер, - коли це той пан з чорною бородою, що мене обороняв, пересiдає до мене.

- Куди їдете? - питає.

- Та до Ч. - вiдказую.

- Дiло там маєте?

- Атож! - кажу, а того й не признаюся, чого саме їду, набиваю люльку далi.

- Чи не хочете, - говорить, - мого?

Та й подає менi повен капшучок цигарок панських.

- Та спасибi, дякую, - у мене ще й свого потягне: вже коли курець, то маю свою люльку й тютюнець.

- Та свiй i надалi здасться, - умовляє, - а я був би дуже радий, якби мого зажили: який вiн вам буде на смак.

Подивився я на нього, - смiється з мене вражий пан: не хоче нюхати ручкового, так пiдносить турецького. А втiм, видко, що добрий чоловiк, - може, вiн, щоб сварки знову не було та нападу на мене. Нема вже чого менi сваритися, коли вiн до мене по-людському озивається.

- Добре, - кажу, - коли ваша ласка, то й вiзьму. Узяв, подякував, закурив та й думаю собi:

- Бач, як воно на свiтi дiється: то як собацi кидали, а те- пер уже як людинi подають та припрохують. Еге-ге! Треба тiльки не подаватися! Так же я тепер i робитиму!

Ото собi думаю, а тим часом машина уже й до Ч. добiгає.

Приїхав я до Ч., - у мене, кажу ж, таки й дiло було там до знайомого чоловiка. До обiд iз тим чоловiком, а тодi покупив дещо... Увечерi б можна й на машину, щоб додому, та в мене думка не така. Треба ж iще подивитися, яково то самому собi паном бути. Куди б же менi пiти?

Розпитуватись у людей не важився, щоб, бува, не насмiялися, а надумав собi так, що пiду до тiятру. Хоч я сам у ньому й не був, та таки попович наш менi розказував, що там шут- куючи таке роблять, неначе справдi воно є: i кохаються, й цу- раються, i миряться, i сваряться, ще й убивають одне одного... а що вже спiвають та танцюють!.. i так каже, що без сорому при людях i цiлуються... А пани сидять та дивляться. Отож пiду й я подивитися та й куплю собi панське мiсце.

Пiшов, ходжу по городу та читаю по тих стовпах, де здоровi газети налiплюють, з оттакелезними лiтерами - шукаю, чи нема де тiятру. Так усе або вчора був, або завтра буде, а сьогоднi нема. От менi не щастить. Ходжу вiд стовпа до стовпа, як дурний... Коли таки натрапив на своє. Хоч воно й не тiятр, та таки щось на нього скидається: "у залi дворянського собранiя концерт".

Одмiна його зна, думаю собi, що воно за концерт! Одначе, прочитавши газету, бачу, що там грають i спiвають, - ну, то можна й слухати.

А почому ж там платять? ╙ мiсця по пiвкарбованця i по карбованцю й по два. Ото вже саме панськi, як по два.

А де ж це воно є? Написано: "в залi дворянського собранiя". Це ж, мабуть, там, де пани-дворяни збираються... то я ж знаю, бо колись туди сам до призводителя дворянського доступався за громадською справою. Чого ж менi ще й шукати? Ото и моє - де пани, там i я.

Ну, поки ще рано, то вернувся на квартиру до знайомого чоловiка, дещо розпитався, куди та як у те собранiє йти, та, дiждавшися того вечора, й простую туди. Пiдходжу до великого того дому, - от, що, знаєте, позад собору, аж там уже перед дверима народу-народу - тиск! Раз у раз тiї хвалiтони пiд'їздять та все туди, та все туди! Це ж буде тiснота така, що й києм не протиснеш.

Ну, думаю, голубе, держись цупко, бо тут, гляди, ще дужче завихорить, як на машинi в первому класi! Та так смiливо слiдком за одним паном у тi ж дверi.

Тiльки вступив, коли якесь лакейське опудало зараз мене за руку хап!

- Ти чого сюди?

- Не хапай, - кажу, - не поспiшайсь! - та одвiв його руку та й подався собi.

Iду далi так, як менi сказано, коли справдi сидить за сто- лом якась панночка i бiлети продає. Пiдiйшов i собi.

- Дозвольте менi, коли ваша ласка, бiлет!

- Нєту, - каже, - всi попродала, тiльки в первих рядах єсть.

- Отого ж менi й треба - первого ряду, - давайте його менi.

- Два рублi, - каже.

- Дарма, - вiдказую, - давайте! - та й подаю їй два карбованцi.

Взяла грошi й дала бiлета.

Там пани ще роздягаються, ну а я собi був у чумарчинi, то так просто й пiшов у ту залу, - не питався й куди, бо менi вже розказано, де повертати.

Як увiйшов, то тут уже - не буду брехати - таки стало менi дуже моторошно.

Хата така здорова, як клуня, та де! ще бiльша!.. та вся блищить, - ну, незистино ще дужче, як у церквi!.. А пов нiсiнько стiльцiв наставляно... народ вештається, та все пани та панi, - якi сидять, якi ходять... Зроду-звiку не бачив такого, - якби не намiрився йти, то, мабуть би, вернувся, а то що дуже вже затявся.

- Держись цупко! - знов кажу собi та все посуваюся, та все посуваюся помалу промiж панами та промiж стiльцями, до свого первого ряду цiляючи... Та ще тi панiї з довгими хвостами, - ну їй же ти боговi моєму, - однiй так у той волок уплутався, як парубок у гарбузиння, - мало не впав... Щось менi за це й сказано, та не розiбрав... Дивляться на мене всi та дивуються, одначе пускають... Помалу протюпав я до того первого ряду, знайшов свiй сьомий номер та й сiв. Бiля мене нiкого нема, - тiльки геть-геть двоє якихся так, як я, у первому рядi сидять.

Сиджу, мовчу й не озираюся. Дивлюся на тi здоровеннi патрети, що по стiнах, та на той хортоплян, що грають на ньому... А позад мене усе шамотаються пани, усе шамотаються, i вже чую, що щось, мабуть, про мене гомонять, бо раз у раз: "Смотри! Смотри!" Зирнув я так трохи через плече, - коли пани купками позбивалися, гомонять та на мене показують. А це, бачу, один наближається до первого мого ряду, крутнувся разiв зо два та й став коло мене.

- Мужичок, - каже, - ти не туди попав.

- Нi, туди, - ось у мене й бiлет є, - вiдказую, а сам собi думаю: точнiсiнько, як i на машинi.

- То що, що бiлет, - каже, - то дарма, а можна тут сидiти тiльки тому, хто в панськiй одежi, а в мужичiй - нi.

- Хiба, - доводжу, - одежа слухає? Адже люди!

- Та люди - люди, та тiльки не в такiй одежi. Це дворянське собранiє, так мужикам не годиться.

Дошкулив вiн мене. Стривай же ти, думаю, - загну й я тобi карлючку. Та й питаю:

- А хiба, - кажу, - пани тут щось погане робитимуть, що не можна й дивитись на нього?

А вiн собi круть та й побiг од мене, нiчого не сказавши. Бiжи!

Коли трохи згодом тупотить знов щось до мене, - здається, той лакей, що одежу з панiв iзнiмав. Прийшов:

- Мужичок, уставай, iди!

- Чого? - питаю.

- Нiдзя, тут только господам можна, панам.

- Хто заплатив за бiлет, той тут i пан, - одказую. - Я заплатив, то й сидiтиму.

- Iди, бо виведуть!

- Побачимо, - кажу. - Ви лучче йдiть до свого дiла, - чого ви до мене причепились, як шевська смола?

Побiг i цей тим слiдом. Може, вже й годi, i покинуть? думаю собi.

Отже не покинули! Бачу, суне до мене отой хватальний, що по базарю ходить та перекупок ганяє, аж засапавшись, аж стiльцi валя, - так поспiшається. Прибiг та як зашипить:

- Вон отсюда!

- Ваше благородiє, - кажу, - ви на мене не кричiть, бо я грошi вiддав так, як i пани.

- Взять його!

Тут де не взялись отой самий лакейчук та полiцейський. Ухопили мене та й ведуть. Iду, не опинаюся, бо бачу, що вже не поможеться.

Ну й сором же було промiж того панського натовпу йти! А вони, гемонськi, ще й смiються!..

Коли це якiсь паничi назустрiч:

- За що ви його ведете: вiн же мас бiлет.

- Не ваше дiло, не мiшайтесь у полiцейськi дiла! - загарчав хватальний.

Вивели мене в сiни, каже хватальний до солдата:

- Забери його в полiцiю, - хай переночує, а завтра я йому по-своєму розкажу, як у концерти ходити. Еч, хамлюга, ще й у первий ряд!

Повiй мене солдат.

Iдемо вулицею - темно вже надворi, лiхтарi скрiзь посвi- тилися. Пройшли трохи мовчки.

- А куди це ми йдемо? - питаюся.

- Хiба не чув? - одказує. - У полiцiю йдемо. А бодай би ти пiшов круга-свiта! - думаю собi, а сам питаю:

- Так хiба це ви й справдi в полiцiю мене ведете?

- А веду.

- А нащо?

- Бо звелено.

- А що ж у полiцiї буде?

- Закину тебе в темну, то переночуєш. Хiба не чув?

- Чув, - кажу. - А як переночую, то що буде?

- А тодi надзиратель буде тобi розказувати по-своєму.

- Що ж то воно: по-своєму? - питаю.

- Хiба не знаєш?

- Не знаю.

- Ну, то завтра твоя морда знатиме. Як почув я те, то так менi мов окропом хто в обличчя линув, а далi й дух перебило. Зроду мене не бито, - хiба коли мати, як пустував малим, сторч ганчiркою вдарила. Це вскочив по самi вуха!

Ще помовчали. Тодi я й кажу:

- А що якби я зараз оце вiд вас та втiк?

- Який швидкий! - одказує. - Помалу, бо попа звалиш.

- Ну, а якби таки втiк? - знову я намагаюся.

- То я б тебе наздогнав i морду набив. А щоб ти i в старцях щастя не мав за таке слово! - думаю та й знов у мене серце огнем узялось. Та треба терпiти, щоб не було гiрше. А вiн на мене скоса позира та:

- Не оставайсь, не оставайсь позаду, - iди лиш попереду!

- Та я , -кажу , -й не зостаюсь, а я так собi думаю:

що якби я вам карбованця в кишеню вкинув? - То тодi б, наздогнавши, морди не бив, а тiльки узяв за шияку та таки й потяг би у полiцiю.

- А якби два карбованцi, то, може б, вам важко було бiгти?

- Нi, не дуже... Ти багач, бiлети в первому рядi купуєш.

- Отож, що багато витратився я, - кажу. - Нi, а як два з половиною, то вже, мабуть, заважуть, мабуть, не пiдбiжите?

- Хто його знає... А що ж я надзирателевi казатиму?

- Скажете, що втiк по темному, а ви зачепились, упали та й не наздогнали.

- Хто його знає... Давай три, то, може, й важко буде.

Виняв я три карбованцi та укинув йому в руку.

А ми дiйшли саме до темнiшої вулички. Я й метнувся туди, - бiжу, аж земля пiдо мною горить, аж дух менi забиває.

Озирнувсь, - уже його в темному не добачу.

Тодi завернув у другу вулицю, чую - торохтить... їде звощик. Пiдождав та так на нього й скочив.

- На станцiю, та швидше! Чи вспiємо на поїзд?

- Поганятиму, то вспiємо.

- Так паняй же!

Поки до станцiї, то все боявся, що спiзнюся, а як увi йшов у станцiю, то вже не знаю, як i бiлета вхопив, як i у вагон ускочив.

I що ж би ви думали? Аж поки поїзд рушив, то трусився.

Не страшно менi тих полiцейських самих, та страшно тiєї ганьби та зневаги.

Отак я того права добувався... та й не добувся...

Вернувшися додому, то й жiнцi довго не признававсь. А далi таки й сказав. Вона на мене мокрим рядном, що стiльки грошей перевiв.

- Тобi, - кажу, - байдуже, що з мене так назнущалися, тiльки за грошi клопочешся!

- Так тобi й треба! - гримає, - не витiвай абичого!

Ну, що ти їй казатимеш? То, як їхав, так аж плакала, а як цiлий вернувся, так i байдуже, - аби грошi!

Та то б iще дарма, а то бiда, що хоч я їй наказував, щоб нiкому анiтелень, одначе вона таки розказала про все своїй сестрi Хотинi, а в тiєї язик як лопатень, - так усi й довiдалися.

Смiються тодi з мене: панського права, - кажуть, - добувався.

А воно й неправда: не панського, а таки людського.

Та де воно в нас є?


1902. XII. 5, м. Чернiгiв.

Схожі:

Я їхав залiзницею, третiм класом I, як звичайно, у вагонi з написом: \"Для некурящих\" iconПитання до проведення іспиту
В чому полягає різниця між класом, оголошеним зі службовим словом struct I класом, оголошеним зі службовим словом class?
Я їхав залiзницею, третiм класом I, як звичайно, у вагонi з написом: \"Для некурящих\" iconЇхав козак за Дунай

Я їхав залiзницею, третiм класом I, як звичайно, у вагонi з написом: \"Для некурящих\" iconПояснювальна записка При сучасному розвитку економіки велике значення мають підтримка стабільності грошової одиниці, достатнє забезпечення капіталом і звичайно захищена
При сучасному розвитку економіки велике значення мають підтримка стабільності грошової одиниці, достатнє забезпечення капіталом і...
Я їхав залiзницею, третiм класом I, як звичайно, у вагонi з написом: \"Для некурящих\" iconПояснювальна записка При сучасному розвитку економіки велике значення мають підтримка стабільності грошової одиниці, достатнє забезпечення капіталом і звичайно захищена
При сучасному розвитку економіки велике значення мають підтримка стабільності грошової одиниці, достатнє забезпечення капіталом і...
Я їхав залiзницею, третiм класом I, як звичайно, у вагонi з написом: \"Для некурящих\" iconМіжнародний Соломонів університет
Особливого значення вивчення етики набуває, звичайно, для майбутніх юристів, покликаних відновлювати І розвивати за складних сучасних...
Я їхав залiзницею, третiм класом I, як звичайно, у вагонi з написом: \"Для некурящих\" iconІнформації про неї серед учнів випуск учнівської газети аналіз статистичних даних по анкетах і опитуваннях подання звітів щодо виконаної роботи
Тетіївській музичній школі за класом "фортепіано" (закінчила з відміткою "відмінно")
Я їхав залiзницею, третiм класом I, як звичайно, у вагонi з написом: \"Для некурящих\" iconПоложення про прапор І сам прапор України (якщо в цьому місці знаходяться вхідні двері, то цей стенд І прапор треба розмістити зліва від дошки, а справа текст військової присяги)
Кабінет предмета “Захист Вітчизни” є не тільки навчальним класом для занять, але й місцем для проведення позакласної роботи з цього...
Я їхав залiзницею, третiм класом I, як звичайно, у вагонi з написом: \"Для некурящих\" iconПричини куріння
Однією з основних причин початку куріння є цікавість. Інша причина початку куріння у молодому віці наслідування дорослих. У некурящих...
Я їхав залiзницею, третiм класом I, як звичайно, у вагонi з написом: \"Для некурящих\" iconЛекція Ідентифікація та автентифікація Основні поняття І класифікація Застосування при міжмережевій взаємодії
Звичайно для вирішення даної проблеми застосовуються спеціальні прийоми, що дають можливість перевірити коректність повідомлень про...
Я їхав залiзницею, третiм класом I, як звичайно, у вагонi з написом: \"Для некурящих\" iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни буковинський державний фінансово-економічний університет
При сучасному розвитку економіки велике значення мають підтримка стабільності грошової одиниці, достатнє забезпечення капіталом І...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи