Лекція “ правове регулювання грошового обігу“ icon

Лекція “ правове регулювання грошового обігу“




Скачати 475.03 Kb.
НазваЛекція “ правове регулювання грошового обігу“
Дата05.09.2012
Розмір475.03 Kb.
ТипЛекція

ЛЕКЦІЯ “ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБІГУ“


ПЛАН

1. Грошова система України її основні елементи.

2. Правові основи організації грошового обігу на території України. Порядок відкриття рахунків в кредитних установах.

3. Правові форми безготівкових розрахунків.

4. Роль, значення і зміст діяльності органів внутрішніх справ по охороні грошової системи України.

Висновки.


У правовому регулюванні грошового обігу активно виявляється господарсько-організаторська функція нової незалежної держави Україні. Кожна держава використовує як важлвий інструмент впливу на економіку, оскільки гроші проникають в усі суспільні відносини і дають можливість регулювати процес розширеного відтворення. Через податки, позичковий процент, ціни, бюджетне фінансування держава може впливати на основні економічні процеси у відповідності із попередньо визначеними цілями. Невірно обрана державою ціль може розвиватися до дуже жахливих наслідків, як це і було в СРСР, і на першіх кроках нашої держави.

Перехід до ринкової економіки вимагав від України, суверенної, незалежної держави, введення власної валюти,яка повинна дати можливість захистити її внутрішній ринок, забезпечити проведення власної фінансової , кредитної та емісійної політики.

В даній лекцйї ми повинні розглянути правові аспекти введення в готівковий обіг національної грошової одиниці - гривні, компетеції також документи за допомогою яких, ця грошова одиниця використовується для різних видів розрахунків між підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності в безготівковому обігу.

Крім того в повсякденній практиці працівникам правоохоронних органів та інших контролюючих служб, які ведуть боротьбу зі злочинами в сфері економіки, дуже часто доводиться зіштовхуватись з фактами крадіжок грошових коштів, які здійснюються як шляхом незаконних операцій з грошовими коштами, якія знаходяться у безготівковому обігу, тобто знаходяться на рахунках різних підприємств установ і організацій всіх форм власності, так і шляхом незаконного присвоєння грошової готівки. І для того, щоб їх боротьба з цими негативними явищами була більш ефективною вони повинні володіти певними знаннями в питаннях грошового обігу різних видів грошових коштів, також знатти методику виявлення різних зловживань з грошовими коштами.

Виходячи з цього , ціль нашої лекції: розглянути основні питання і нормативні документи, якими регулюється грошовий обіг в нашій державі, компетеції також розглянути форми і методи діяльності правоохоронних органів по охороні грошової системи України.

1. Грошова система держави - це встановлені нею за допомогою правових норм форми організації і грошового обігу країни. Грошова система країни формується історично і включає в себе такі елементи:

- найменування грошової одиниці;

- масштаб цін;

- валютні курси;

- види грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

- регламентацію безготівкового обороту;

- ознаки держави, які здійснюють регулювання грошового обігу.

Розпад Союзу РСР та проголошення незалежності України прискорили процес формування власної грошової системи. Україна однією із перших серед колишніх радянських республік почала поступово вводити готівковий обіг перехідну національну валюту.

Так, згідно з Указом Президента України від 7 листопада 1992 року з 16 листопада запроваджено на території України у безготівковий обіг як єдиний законний засіб платежу тимчасову грошову одиницю - український карбованець.

Запровадження власної валюти проходило у складний період становлення національн6ої економіки, яка перебувала під впливом таких негативних фактлорів, як інфляція та спад виробництва Український карбованець взяв на себе весь інфляцыйний удар 1992 -1995 років . Нинішнє зниження шляхів інфляції до 30 - 35 відсотків на рік створило базу для запровадження нової національної валюти - гривні, з якою пов’язані сподівання на виход з економічної кризи та піднесення виробництва.

І така грошова одиниця - гривня згідно з Указом Президента від 25 серпня 1996 року введена на всій території нашої держави з 2 вересня 1996 року.

Введення національної валюти - гривні було необхідним кроком на шляху утвердження української державності після прийняття нової конституції, на підставі якої було проведено і грошову реформу ( ст 99 і 102 ).

Але деномінація, або обмін паперових купоно-карбованців на нові банкноти - це лише технологічна фаза грошової реформи, її перша важлива складова. Всім зрозуміло, що подолати несприятливу ситуацйю в економіці України не можливо ще довгий час, компетеції кризові явища закріпились як хронічні фактори перехідного періоду. Зараз в умовах в край поганого фінансового становища економіки, грошова реформа не збільшила обігову масу національних грошей, а лише стабілізувала розрахунки і платежі, бо український купоно-карбованець не виконував функцію накопичення, а тому і не створював матеріальних стимулів до праці й не виступав засобом платежів в експортно-імпортних операцій. Сприятливі умови для відносно безболісного проведення грошової реформи 1992 році, як пропонували ще тоді провідні економісти, коли падіння виробництва і гіперінфляція ще не так боляче відбиваласт на фінансовому становищі держави були втрачені.

За пнеріод після ведення в Україні купоно-карбованця невдалося збалансувати споживчий попит і пропозицію товарів на внутрішньому ринку, подолати надмірний дефіцит Державного бюджету, скоротити до можливого погашення першочергових зобов’язань, сальдо платіжного балансу.

За цих умов, безперечно політичне рішення про введення національної валюти - гривни нагадує “ фінансову хірургію “ в цілому тяжкої хвороби. Зараз дуже важко підкріпити нову масу грошей заходами по загально-економічній стабілізації в умовах гіперінфляції, що створює загрозу тиску великої маси уже легалізованих на ринку капіталів грошей, а як наслідок - зростання цін. Єдиною правильною політикою є нарощування товарного виробництва, а точніше його функціонування для забезпечення внутрішніх потреб в умовах вільної торгівлі. Але за цим має бути задіяні комплекс заходів спрямованих на фінансову і промислову стабілізацію. Звичайно, ніхто уже не може практично досягти співвідношення ВВП і кількості грошей в обігу якє за оптимальним показником має бути на рівні 6 відсотків. Тому сподіватись на те, що грошова реформа пройде у суворій відповідності з потребами господарського обігу, мабуть, не мають підстав навідь незаперечних оптимістів.

Отож, емісія нових грошей і їх курсове співвідношення буде залежити від купівельної спроможності гривні, або індексу цін, щзо є головним показником стану грошово- кредитної системи. Масштаб цін визначає вагомий зміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконує роль грошей. Звичайно, стабільність національної валюти, перед усім має визначатися тим, якою мірою уряд країни спроможний зупинити зростання цін і подолати гіперінфляцію, тобто провести сенхронно реформу ціноутворення і нову цінову політику. Можна сподіватися, що економічний інтелект уряду, передбачає цю важливу складову грошової реформи, оскільки принципи реформи, яку не можна зводити до деномінації, були проголошенні Президентом України і ця реформа невтратить довіру у підприємців і громадян. Економічні реалії грошової реформи мають бути невідкладно врегульовані чинним законодавством України.

Законодавчі акти мають складати правову основу грошової реформи, завданням якої є:

- облікова спрямованість деномінації ;

- визначення реальної маси облікових коштів;

- виконання гривною всіх функцій грошей;

- вступ гривни як національної валюти на ринок капіталів і забезпечення її вільної конвертації.

Одним з основних завдань грошової реформи є встановлення валютного курсу, який являє собою співвідношення між грошовими одиницями ( валютами ) різних країн, тобто коли своєрідна ціна валюти однієї країни, виражена в валютах інших країн. Валютний курс української національної валюти гривни відносно валюти інших країн визначає Національний банк України, а може визначитися і ринком. Виходячи з цього одним з головних завдань нашої держави на сучасному етапі є:

- вибір базової грошової одиниці однієї з іноземних валют, створення стабільної грошової системи з золотовалютним резервом.

Види готівкових коштів, що мають статус законного, платіжного засобу, визначає держава.

Для платежів за товари та послуги, в особливо між підприємствами і організаціями застосовується не готівка, а залишки на рахунках у кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок постачальника або виконання робіт. Регламентацію порядку перерахунку грошей здійснює держава за допомогою встановлення різних правил документообігу, або як це прийнято вважати в фінансовому праві, держава встановлює різні правові форми безготівкових розрахунків і сфери їх застосування.

Регулювання грошового обігу покладено на Національний банк України.

Згідно ст.8 Закону України “ Про банки і банківську діяльність” Національний банк України є емісійним центром України, який проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту зміцненню грошової одиниці визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому належить право на випуск грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України.

У 1994 - 1996 роках було зроблено чимало для механічного забезпечення проведення грошової реформиЖ здійснено економічні розрахунки, надруковано необхідну кількість нових банкнот і відкарбовано розмінну монету, створено резервні запаси, напрацьовано відповідну законодавчу і нормативну базу. У березні 1994 року, було введено в дію Банкнотну фабрику ( нині Банкнотно- монетний двір ) Національного банку України. Відтепер всі потреби в готівці наша країна може забезпечувати , використовуючи власні потужності, що заощадило її мільйони долларів. Нині потужності фабрики дають змогу не лише виготовляти банкноти, а й випускати різноманітні цінні папери, на які в Україні останнім часом зростає попит.

Управління грошовими системами в державах, як правило централізовані. Для оперативного регулювання грошового обігу в країні розробляється касовий план, який визначає розміри емісії, вилучення коштів з обігу. Держава встановлює принцип грошового обігу, визначає види платежів, які здійснюються в безготівковому порядку і готівкою, умови здійснення грошових операцій.

З огляду на це варто визначити, що в усіх країнах світу свого часу були або діяли закони, які забезпечували грошову реформу:

1. Про грошову систему;

2. Про готывково- грошовий обігж

3. Про сплатоспроможність банківських білетів і монет;

4. Про національну валюту;

5. Про переказны та просты векселы;

6. Про чековы розрахунки та інші законодавчі акти, які створилиб нормативно- правову основу відповідальної грошової системи. Йдеться зокрема, про розробку і внесення у першочерговому порядку до Верховної Ради найважливіших законодавчих та нормативних актів. Це важливо ще й з огляду на те, щоб виконавча влада була впевнена, що у процесі здійснення реформи не будуть внесені передбачені корективи, які призведуть до руйнування логічного взаємозв’язку усіх заходів.

Юридична сторона грошової реформи виявилась сьогодні найбільш вразливо, оскільки навіть Указ Президента про введення гривні і порядок заміни купоно-карбованця треба було видавати на підставі Закону, як це визначає пункти 22 ст. 93 Конституції України. Конституційна вимога щодо виключної компетенції Верховної Ради встановлювати через закон статус національної валюти має не тільки юридичне значення, а економічно- фінансове і навіть політичне значення. Статус національної валюти прямо зачіпає цілу низку важливих економічних і управлінсько- фінансових правовідносин, які можна змінити або визначити в світлі ідеології грошової реформи тільки через закони України.

Тож для всіх зрозуміло, що сьогодні вкрай необхідна система спеціальних фінансових законів, які б визначали правову основу введення нацуіональної валюти і забезпечити необхідні умови для здійснення грошовою системою важливих функцій у становленні економіки незалежної держави.

Як було вказано в першому розділі наошої лекції, на території нашої держави єдиним засобом платежу є національна грошова одиниця - гривня.

Правовою основою її введення стала прийнята 28 червня 1996 року Конституція України в ст. 99 якої сказано, що грошовою одиницею України є гривня.

На виконання Конституції України 25 серпня 1996 року Президентом України був підписаний Указ № 762\ 96 згідно якого:

- з метою сприяння проведення радикальних ринкових реформ в Україні, забезпечення економіки стабільною національною валютою та відповідно до ст.ст. 99 і 102 Конституції України проведена, починаючи з 2 вересня 1996 року грошова реформа - введення в обіг визначеної Конституцією та іншим законодавством України національної валюти України, якою є гривня та її сота частина копійка.

На виконання цього Указу Національним банком України з 2 вересня 1996 року випущено в обіг банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 гривень та розмінну монету вартістю 1,2,5,10, 25, і 50 копійок і припинена емісія тимчасової грошової одиниці - українського карбованця.

З 2 вересня 1996 року по 16 вересня 1996 року на території України функціонували у готівковому обігу гривня, а також український карбованець, який поступово вилучався з обігу.

Починаючи з 24 години 16 вересня 1996 року, функціонування українського карбованця в готівковому обігу було припинено. З цього моменту гривня і є єдиним законним засобом платежу на території України.

Органами виконавчої влади, юридичними особами та іншими суб’єктами господарювання всіх форм власності відповідно до встановленого курсу обміну українського карбованця на гривню проведено пререрахування у гривні без будь- яких обмежень, вилучень іконфіскацій:

- цін, товарів, а також заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог та інших грошових виплат населенню з їх округленням до 1 копійки;

- коштів юридичних осіб та інших суб’єктів господарювання ( резидентів і нерезидентів ), що знаходяться на рахунках в установах банків і цінних паперах;

- усіх видів заощаджень населення на депозитних і інших рахунках, у депозитних сертифікатах, страхових полісах, а також акціях та інших ціннихпаперах, в тому числі приватизаційних паперах;

З 2 вересня 1996 року безготівкові розрахунки ( включаючи перекази ), а також бухгалтерський облік усіх операцій та складання звітності юридичними особами та іншими суб’єктами господарювання в усіх сферах діяльності здійснюється лише у гривнях.

Виплата заробітної плати, стипендій, пенсій допомог інших грошових виплат проводиться тільки у гривнях без будь- яких змін порядку і строків такої виплати.

Національний банк України визначає офіційний валютний (обмінний) курс гривні виходячи з валютного (обмінного) курсу Національного банку України, що діяв на передодні початку проведення грошової реформи, та курсу обміну українського карбованця на гривню.

Офіційний валютний (обмінний) курс гривні діє з 2 вересня 1996 року. Купівля - продаж іноземної валюти здійснюється в установленому порядку лише за гривні.

Згідно “ Порядку ведення касових операцій у народному господарстві України”, затвердженому Постановою Правління Національного банку України від 2 лютого 1995 року № 21 усі державні, кооперативні, акціонерні, орендні,колективи та інші підприємства усіх форм власності зобов’язані зберегти свої грошові кошти в установах банків.

Згідно “ Правил про порядок відкриття розрахункових, поточних та бюджетних рахунків в установах банків затверджених постановою Правління Національного банку України від 11листопада 1994 року поточні, бюджетні і депозитні рахунки. Розглянемо порядок відкриття цих рахунків у кредитних установах тобто в установах банків.

Відносини, які виникають при відкритті разрахункового або поточного рахунків, а такожд при проведненні розрахунків між покупцями і постачальниками, маютьскладний характер. В цих відносинах, як правило, беруть участь принаймні три суб’єкти ( якщо продавець і покупець обслуговуються одним банком):

а) банк і клієнти, якому за його заявою в цьому банку відкрито рахунок;

б) відносини між постачальником і покупцем, які укладають угоду про продаж продукції, надання послуг або проведення робіт;

в) банк і кліцєнт постачальник, на рахунок якого в цьому банку будуть перераховані кошти за продукцію, роботу або послугу.

Ругулюються ці відносини нормами фінансового та цивільного права. Фінансово-правовому регулюванню підлягають відносини, які існують як обов’язкові , незалежно від бажання сторін. Так, законодавство чітко приписує підприємства, установам і організаціям усіх форм власності зберігати кошти на рахунках у крекдитних установах. Добровільно за бажанням,клієнт обирає собі банк , де він буде зберігати свої кошти. Всі інші умови чітко встановлюються нормами права, які мають кошторисний характер, тобто фінансово-правовими нормами

Законодавство і правила Національного банку України чітко встановлюють порядок відкриття рахунків у кредитних установах.

Стаття 31 Закону України “Про банки і банківську діяльність” встановила, що клієнти мають право відкривати рахунки в одному із самостійно вибраних ними банків та користуватися послугами інших банків, а п.1 Правил ведення касових операцій в народному господарстві України предписує, що підприємства усіх форм власності, як було вказано вище зобов’язані зберігати свої кошти в установах банку, тобто норма встановлена Національним банком України, зобов’язала юридичні особи збьерігати кошти на рахунках у банках.

Для зберігання коштів і здійснення розрахунків банки відкривають підприємствам об’єднанням, організаціям і установам різних форм власності, в залежності від характеру їх діяльності і джерел фінансування, розрахункові, поточні, бюджетні та інші рахунки. Для банку ці рахунки, на яких відзеркалюються джерела коштів, є пасивним, для його клієнтів - власників цих рахунків - активними , бо характеризують рух коштів, що їм належать.

Розрахункові рахунки відкриваються або наділені власними оборотними коштами та мають самостійний баланс.

З розрахункового рахунку здійснюються операції, що забезпечують кемерційну та іншу діяльність підприємства (розрахунки за товарно-матеріальні цінності з постачальниками і покупцями продукції, надані та одержані послуги; одержання заробітної плати і сплата обов’язкових платежів за неї; внесенні обов’язкових платежів в бюджет і державні фонди; операції, пов’язані з забезпеченням власних соціально-побутових потреб, та інші у відповіднгості з статутною діяльністю підприємства). З розрахункового рахунку здійснюються операції, як правило пов’язані із забезпеченням основної діяльності.

Поточні рахунки призначені для фінансування оперативно-господарських витрат підприємства (виплати заробітної плати і платежів за неї; операції які зв’язані з забезпеченням власних соціально-побутових потреб та інші у відповідності зі статутною діяльністю підприємства).

Бюджетні рахунки відкриваються підприємствами, організаціями і установам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використання.

Кожне підприємство має в установах банків депозитні рахунки, то кошти на такі рахунки перераховуються лише з розрахункового рахунку цього підприємства і після закінчення терміну зберігання повертаються на цей же розрахунковий рахунок.

Законодавство і правила Напціонального банку України чітко встановлюють порядок відкриття рахунків у кредитних установах. Як правило, рахунки відкриваються за місцем знаходження власника рахунку, але за згодою кредитної установи і повідомленнм державної податкової адміністрації можна відкривати рахунок і в іншому місці.

Для відкриття рахунку в кредитній установі усі підприємства, установи і організації усіх форм власності і видів діяльності подають обов’язково:

а) заяву на відкриття рахунку. Установи, що утримуюються за бюджетні кошти, подають таакі заяви для відкриття поточних рахунків по позабюджетних коштах або депозитних рахунків;

б) картку із зразками підписів і відбиток печатки.

За встановленими загальними правилами банк проводить видачу коштів і здійснює розрахункові операції на підставі письмових наказів клієнтів. У силу цього банк повинний бути впевненим що ці накази дійсно надходять від клієнтів, за друченням яких він здійснює операції. Тому клієнти зобов’язані повідомляти банку зразки підписів тих осібякі уповноважені розпоряджатися від їх імені коштами банку, а також відбитки печатки організації-клієнта.

Після відкриття рахунку банк не вимагатиме ні довіреності, ні інших документів, які б підтверджували повноваженя осіб, підписи яких є в картці із зразками.

Право першого підпису належить керівнику юридичної особи, які відкривається рахунок, а також службовим особам, які уповноважені керівником. Право другого підпису належить головному бухгалтеру та уповноваженим на те особам.

Якщо посада головного бухгалтера не передбачена, старші бухгалтери користуються правами головних бухгалтерів, а якщо замість посади головного бухгалтера передбачена посада з іншим найменуванням (начальник фінансового відділу, фінансового управління та ін), власник рахунку про це робить відмітку в картці із зразками підписів та відтиску печатки.

Особи, що мають право першого та другого підпису, вказуються в картці з зразками підписів і відтиску печатки при її складанні. Зразок підпису керівника включається в картку обов’язково.

Право першого підпису не може бути надано головному бухгалтеру та іншим особам, що мають право другого підпису

По рахункам юридичних осіб та їх відособлених підрозділів, у штаті яких відсутні особи, яким може бути надано право другого підпису, а також підприємців (без створення юридичної особи) в установу банку подається нотаріально засвідчена картка із зразком підпису тільки власника рахунку. Така картка може прийматися банком без відтиску печатки.

Картка із зарзками підписів та відтиску печатки засвідчується підписом керівника чи заступника керівника вищестоящої організації та печаткою вищестоящої організації або нотаріальною конторою, а в населених пунктах, де немає нотаріальних контор, - сільською, селищною, міською Радою народних депутатів.

У випадку заміни чи доповнення хоча б одного підпису в рахунку подається нова картка із зразками підписів на всіх осіб, що мають право першого та другого підпису.

Якщо картка засвідчена вищестоящою організацією, що знаходиться в іншому місці, то при змінікерівника чи головного бухгалтера (службової особи, щр виконує обов’язки головногго бухгалтера) юридичної особи, якій відкрито рахунок, вищестояща організація може телеграфом повідомити проце установу банку, при чому підпис керівника вищестоящої організації або його заступника засвідчується телеграфом. В цьому випадку нова картка із зразками підписів та відтиску печатки подається протягом 30 днів.

Крім зразків підпису , картка повинна мати і відбиток гербової або негербової печатки ( але не печатки, що призначена для спеціальних цілей). Новоутворена або реорганізована установа, підприємство, що не має печатки, оформлює розрахунково-грошові документи в порядку, визначеному кредитною установою. Картка із зразками першого та другого підпису засвідчується вищестоящою установою, виконкомом, місцевою державною адміністрацією або нотаріусом. У випадку заміни (наприкла, віпусктка керівника) або доповнення хоча б одного підпису подається нова картка із зразками підписів на всіх осіб, що мають право першого або другого підпису.

Державні підприємства установи та організації для відкриття рахунку, крім двох вищеозначених документів подають у кредитну установу;

в) рішення (розпорядження, постанову, наказ) про створення, реорганізацію або ліквідацію підприємств, об’єднань, лорганізацій та установ того органу, якому законодавством надане таке право;

г) копію належним чином затвердженого статуту (положення);

Деякі організації за рішенням банківських органів звільнені від подання в банк копій рішень про їх створення та статутів. До них належать, наприклад, бюджетні установи, міністерства, відомства, профспілкові організації.

При відкритті субрахунків та філіалів або інших відокремлених підрозділів підприємств подаються такіж документи цих підрозділів, які при відкритті рахунків відповідними юридичними осбами (копії свідоцтва державної реєстрації відокремленого підрозділу), а також клопотання цих підрозділів про відкриття субрахунку і копія свідоцтва про державну реєстрацію бридичної особи, яка створила відокремлений підрозділ.

Колективні сільськогосподарські підприємства, товариства споживчої кооперації, політичні партії і громадські організаціїї, релігіозні організації крім вищеперерахованих документів подають протокол загальних зборів про створення або копію протокола( виписку з протокола) нотаріально завірену.

Підприємства, які корпоратизуються , подають у банк для відкриття рахунку заяву, копію свідоцтва про реєстрацію; копію рішення загальних зборів про створення відкритого акціонерного товариства; один з примірників статуту і картку із зразками підписів і відбитком печатки. Далі, після реєстрації, випуску акцій і проведення установчих зборів акціонерне товариство подає у банк, де відкритий рахунок, копію нотаріально засвідченого установчого договору.

Для забезпечення діяльності виробничої кооперації та інших видів спільної діяльності за участю іноземних інвесторів, яка здійснюється на контроктній основі без створення юридичної особи у банках відкриваються рахунки за умов подання: заяви про відкриття рахунку; копії угоди про ведення спільної діяльності нотаріально засвідченої; копії документа про державну реєстрацію такої угоди, засвідченою нотаріально або органом, який видав свідоцтво про реєстрацію; рішення учасників спільної діяльності про визначення особи, якій надано право розпорядчого підпису при проведенні грошових операцій за цим рахунком; картка із зразками підписів і відбитком печатки.

Банк, відкриваючи рахунок ставить позначку на титульній сторінці першого примірника угоди.

Установа банку , в якій відкривається розрахунковий, поточний, бюджетний чи інший рахунок, ставить відмітку про відкриття такого рахунку на тому примірнику ( оргигіналі) Статут, на якому стоять відбитки податкової адміністрації та статистичного управління про реєєстрацію підприємств в цих органах, після чого цей примірник Статуту повертається власникові рахунку.

Таким чином, контрольні функції комерційного банку проводяться ще до моменту відкриття рахунку. Виконуючи волю держави, яка втілена Національним банком України - органом виконавчої влади, комерційний банк перевіряє законність існуваня майбутнього власника рахунка, його право бути суб’єктом відносин при відкритті розрахункового рахунку.

Для відкриття тимчасових розрахункових рахунків господарським товариствам ( в тому числі банкам) для зарахування коштів що вносяться для формування статутного фонду, вони подають заяву про відкриття рахунку, підписану одним з засновників, якому загальними зборами доручено оформлення документів на організацію товариства, та копію установчого договору, засвідчену нотаріально. Після реєєстрації вказаних господарських товариств та надання статусу юридичної особи їм відкриваються постійний розрахунковий рахунок, для відкриття якого додатково подається заява про відкриття розрахункового рахунку, один з примірників належним чином оформленого статуту, копія свідоцтва про державну реєстрацію, картка зразків підписів та відтиску печатки, заява (при необхідності) про користування рахунком без печатки до її виготовлення.

Рахунки юридичним та фізичним особам -не ризедентам відкриваються в порядку, передбаченому Національним банком України.

При відкритті хоча б одного з рахунків банк зобов’язаний повідомити про це податкову адміністрацію за місцем реєстрації власника рахунку в триденний термін. Копія повідомлення залишається в справі про відкриття рахунків.

Рахунок у кредитній установі може мати і брокера. Згідно з ст.16 Закону України “Про товарну біржу”, брокери - це зареєстровані на біржі фізичні особи, які виконують доручення членів біржі при здійсненні біржевих операцій. Розрахунковий рахунок відкривається зареєєстрованому брокеру, який подає у кредитну установу, крім заяви і картки і зразком підпису і відбитком печатки:

- свідоцтво про реєєстрацію його як підприємця;

- довідку про реєстрацію його як брокера на біржі.

Фермери для відкриття рахунку в кредитній установі, крім документів, якці подають усі попередні клієнти повинні подавати:

- державний акт на право довічного успадкування володіння землею чи приватною власністю на землю, або належним чином засвідчену копію договору аренди землі;

- копію договору або стату, затвердженого власником майна.

Суб’єкти господарської діяльності України при наявності дозволу Національного банку України мають право відкривати рахунки за межами України, в тоиу числі і в Росії. Розрахунки в таких випадках ведуться через кореспондентські рахунки комерційних банків України та їх банків - кореспондентів.

Відкриття прямих рахунків резидентів України в іноземних банках може дозволяти в окремих випадках Національний банк України. Резиденти України звертаються з проханням про відкриття рахунку в іноземному банку у головне валютне економічне управління Національного банку України. Головне економічне управління МБУ розглядає звернення про відкриття рахунку у банках країн колишнього СРСР лише при одержані підтвердження регіонального управління НБУ про неможливість розрахунків через установи комерційних банків регіонів. При відсутності кореспондентських рахунків українських банків, які мають ліцензію на валютні операції, резидентам України дозволяють відкривати рахунки у банках наших країн, як правило не у вільно конвертованій валюті.

Після розгляду питання про можливість відкриття рахунку в іноземному банку юридичної особи подають у національний банк України лист звертання, де вказуються іноземний банк, назіва валюти, яка значиться на рахунку і бажаний термін її дозволу копію статуту та контракт з іноземними партнерами. Фізичні особи подають ще копію свідоцтва про реєстрацію підприємця та угоди з іноземним партнером.

Валютна виручка, що надходитиме на рахунки резидентів у закордонних банках, використовуються відповідно до чинного законодавства і в порядку встановленому Національним банком України.

Без індивідуальної ліцензії відкриваються за кордоном рахунки дипломатичним, консульським, торговельним та іншим представництвам за кордоном, які коритсуються дипломатичним імунітетом і превілеями і на займається підприємницькою діяльністю. Без ліцензії можуть відкрити рахунки за кордоном в іноземній валюті фізичні особи - резиденти на час їх перебування за кордоном.

Іноземні інвестори можуть відкритвати в уповноважених банках рахунки як в іноземні й валюті так і в валюті діючій на території України. Кожен іноземний інвестор може мати один роахунок в іноземній валюті і один рахунок в валюті України.

Юридичною адресою власника рахунку вважається адреса, вказана в картці із зразками підписів та відтиском печатки, при чому вона має відповідати адресі, вказаній в статуті.

Про зміну юридичної адреси власник рахунку зобов’язаний в тижневий строк заявити в письмовій формі установі банку, в якій знаходиться його рахунок.

Власник рахунку зобов’язаний виконувати чинне законодавство, нормативні акти Національного банку України.

Зміст відносин між банком і майбутнім власником рахунку повністю визначається банком. В заяві на відкриття рахунку юридична особа прохає відкрити рахунок певного виду ( на підставі правил Національного банку України, на відомих та таких що мають для нас обов’язкову для нас силу).

Інструкція№ 3 “Про порядок відкриття розрахункових, поточних та бюджетних рахунків в установах банків” передбачає обов’язок юридичної особи укласти договір на кредитно-розрахункове обслуговування, який повинний містити умови відкриття та закртиття рахунків, види послуг, що надаються банком, зобов’язання сторін, відповідальність за невиконнання зобов’язань, інші положення за домовленістю сторін та умови, за яких договір може бути розірвано.

Форма заяви, яку дає НБУ не передбачає змін і умов, які приписані ним. Майбутній власник рахунку дає слово, що буде виконувати правила НБУ і не зв’язує своє прохання із якимись додатковими зобов’язаннями, що можуть випливати з договору. Власник рахунку зобов’язується чітко виконувати Правила Національного банку України і підпорядковуватися щоденному контролю установи банку, який буде слідкувати за цільвим використанням готівки, своєчасним перерахуванням коштів на рахунки клієнтів. Обидві сторони цих правовідносин не мають право відхилятися від закону - вони діють тільки в його межах, що є ознакою фінансово-правових відносини.

У випадку злиття, приєднання, поділу перетворення, виділення підприємницької структури або її реорганізації у банк подаються такі ж документи, як і при створенні підприємства. Якщо зміна найменування не викликана реорганізацією або змінюється підлеглість підприємства у зв’язку з реорганізацією вищестоящого органу, у банк подається заява власника рахунку, копія свідоцтва про перереєстрацію та зміни до установчих документів. Розрахунковий рахунок у банку відкривається на невизначений строк. Правила нНаціонального банку України Вміщують чотири підстави, коли може закрити рахунок в установі банку:

а) на підставі заяви власника рахунку;

б) на підставі рішення органу, на який законодавчими актами покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства:

в) на підставі відповідного рішення суду або арбітражного суду:

г) на інших підставах, передбачених договором між установою банку та власником рахунку.

На розрахунковий рахунок підприємств грошові кошти надходять за: продану продукцію; виконані роботи та послуги на сторону; позики банку; вільні грошові кошти з каси та інше.

Гроші на рахунок підприємства зараховують у відповідності з банківськими справами на підставі грошових і розрахункових документів.

З розрахункового рахунку робляться слідуючі платежі: за отримані від інших підприємств матеріальні цінності і надані послуги; на видачу готівкових коштів в касу на заробітну плату і господарські потреби; по обов’язкам перед бюджетом та інше.

Операції по розрахунковому, поточному, бюджетному та іншому рахунках виконуються тільки за згодою власника рахунку.

Одним з основних принципів списання коштів з рахунку власника є його згода. Але згода потрібна тоді коли є угода між власником рахунку і обслуговуючим банком про те, що власник рахунку дає доручення про списання коштів, тобто коли розрахунок є заключним етапом договірних відносин між двома господарюючими суб’єктами.

Нормативні акти передбачають й інше. Беззаперечне списання коштів з рахунків у банках може бути здійснено:

а) за виконавчими листами, виданими судами;

б) за наказами, арбітражних судів та іншими виконавчими документами, визнаними законодавством України.

До виконавчих документів прирівнюються платіжні вимоги, які сплачуються у беззаперечному порядку. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України №8 від 21 січня 1993 року “Про стягнення не внесених у строк податків і неоподаткових платежів” у безперервному порядку стягуються суми недоїмки:

а) за податками, податковим кредитом та іншими платежами у Державний бюджет України, бюджет Республіки Крим, бюджети місцевого самоврядування, інші місцеві бюджети, і державні цільві фонди з підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та наслідків фінансово-господарської діяльності за розпорядженням державних податкових органів за весь час ухилення, з сум, які є на розрахунковому (поточному ) рахунку недоїмника в установі банку і на окремих рахунках, відкритих за рахунок недоїмника;

б) звернення стягнення на суми, які виділяються підприємствам, установам і організаціям у порядку бюджетного фінансування, й на інші суми, які підлягають виплаті недоїмникові з державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування та інших місцевих бюджетів.

Порядок видачі розпоряджень про погашення недоїмки за рахунок сум, які виділяються клієнтами банків з бюджетів і позабюджетних фондів, установлюються Міністерством фінансів України.

Суми недоїмок за платежами обов’язкового та державного соціального страхування, що їх належить одержати з клієнтів банків, банки стягують за розпорядженням Української державної страхової комерційної організації, Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування України , центральних комітетів профспілок працівників агропромислового комплексу, та працівників рибного господарства.

Згідно з законами України про обмеження монополізму та недопущення недоброякісної конкуренції у підприємницькій діяльності та про “ Державну контрольно - ревізійну службу в Україні” установи банків повинні приймати до беззаперечного стягнення коштів згідно розпорядження Антимонопольного комітету та Державної контрольно-ревізійної служби в Україні.

Установи банків зобов’язані в силу норм Арбітражного процесуального Кодексу України приймати до беззаперечного стягнення коштів розпорядження підприємств щодо доарбітражного врегулювання господарських спорів в тих випадках, коли боржник визнав претензію . Якщо у відповіді про визнання претензії не повідомляється про перерахування візначеної суми , заявник претензиї на протязї 20 днів після одержання відповіді від боржника має право пред’явити в банк розпорядження про списання у беззаперечному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не вказується розмір визнаної суми , то до розпорядження додається копія претензії.

Установи банків зобов’язані приймати розпорядження про беззастережне стягнення коштів у випадках, коли боржник визнаючи претензію подає з різних причин не стягувати з нього визнану суму.

За необгрунтоване списання в беззастережному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні у розмірі 10 % списаної суми.

За наказом арбітражного суду стягнення коштів здійснюється через установи банків з розрахункового ( поточного) рахунку. Невиконання наказу Арбітражного суду тягне за собою штраф з винної сторони - юридичної особи або з банка, яким передано наказ про стягнення.

Банк сплачує кошти з рахунків платників за справжніми документами або їх дублікатами а не за їх копіями.

Кредитні установи не приймають на інкасо документи на списання коштів на користь будь-якої форми власності, якщо ці документи подані з пропуском строку давності встановленогог цивільним кодексом України. Без обмеження строком давності банки приймають документ и на списання коштів у бюджет на користь державного обов’язкового і державного соціального страхування.

Черговість списання коштів банком з рахунків підприємств встановлюється Указом Президенкта України “ Про заходи нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України” від 16.03.1995 р. Впершу чергу здійснюються платежі на невідкладні потреби в розмірі 10% від середньоденних надходжень на рахунок за попередній місяць, які використовуються за розпорядженням керівника підприємства в другу - платежі бюджет податків, зборів, внесків у цільові фонди і сум нарахованіх фінансових санкцій; в третю - платежі за безмірним стягненням і безакцепному списанню . Всі інші платежі з рахунків підприємств проводяться в порядку календарної черги надходження в банк розрахункових документів.

У відповідності до Указу Презилента України від 31.03. 1995 року багнки, які порушують порядок розрахунків установлених Указом Президента від 16 та 31.03.95р. , сплачують у доход Державного бюджету України кошти у розмірі перерахованих сум за рахунок свого прибутку , що залишається після податку.

Для контролю за рухом грошових коштів на рахунках в Національному банку а також для відображення цих операцій з обліку підприємтсва, установи та організації періодично отримують з банківських установ виписки з розрахункових ( поточних) рахунків. В цих виписках вказуються усі суми надходжень і платежів. В усіх випадках до виписок докладаються відповідні виправдовувальні документи. Виписки з рахунків являють собою другий екземпляр відповідного особистого рахунку підприємства , який ведеться в установі банку.

Викладений вище порядок дозволяєх вважати, що відносини між банком і власником рахунку з приводу зберігання коштів і проведення усіх розрахунків з нього регулюється не договорами , а законодавством, починаючи з категоричної заборони усім юридичним особам зберігати кошти в касах. Це пояснюється перш за все двома причинами:

1) необхідність контролю податкових адміністрацій за господарською діяльністю підприємств для нового і своєчасного оподаткування їх доходів;

2) постійною необхідністю впорядкування грошового обіху і зменьшення готівки обігу.

Тому відносини в галузі розрахункового рахунку регулюються фінансово правовими нормами.

Безготівкові розрахунки- завершаючи етап виконання господарських угод між сторонами цивільно- правових відносин.Розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності а також з населенням здійснюється на основі чинного законодавства.

Розрахунки здійснюються через установи банків , де відкриті рахунки суб’єктів різних форм власності. Обов’язкові правила, якими встановлюється порядок проведення безготівкових розрахунків.Цими правилами, обов’язковими для всієї клієнтури банків, точно встановлені види і зміст розрахункових документів, порядок їх виписки, строк подання у кридитну установу, яка обслуговує клієнта, і другій стороні розрахункових правовідносин, оплати і переказу коштів з одного розрахунку на другий, повноваження обох сторін розрахункових правовідносин та їх відповідальність за порушення приписів. Кожна форма безготівкового розрахунку встановлюється комплексом правових норм, якіі регулюють порядок платежів за товар, послуги, неторгові операції між клієнтами банків, за допомсогою правил і прийомів документообігу, тобто форма проведення розрахунків - це правова форма проведення розрахунків.

Правила Національного банку України передбачають можливість для господарчих суб’єктів проводити розрахунки у таких правових формах: платіжними дорученнями, платіжними-вимогами дорученнями, чеками, акредетивами.

Згідно з Законом “Про банки і банківську діяльність (ст.32) банки здійснюють розрахунки у формах, встановлених Національним банком України, а також суміжних у міжнародній банківській практиці.

Суб’єкти розрахункових правовідносин в основному самі визначають правову форму розрахунків при укладені цивільно-правового договору. Практика виробила принципи безготівкових розрахунків, які в якійсь мірі відображаються і в банківських правилах: розрахунків, які в якійсь мірі відображаються і в банківських правилах: розрахунки здійснюються, як правило, за згодою платника (акцентом), розрахунки можуть здійснюватись тільки після поставки (продажу) продукції або надання послуги; незалежно від правової форми платежів вони можуть здійснюватись тільки як прямо впроваджена воля платника здійснювати платіж - погодження провести платіж (акцент) або розпорядження його провести (встановлення акредетиву, виписка чеку). Ці принципи діють, але в практиці все частіше зустрічаються випадки попередньої оплати.

Згідно з листом Національного банку України від 5 грудня 1994 року попередня оплата рекомендується як найбільш доцільна і надійна, але є випадки, коли попередня оплата обов’язкова. На кожний з таких випадків є рішення Уряду. Наприклад, платежі за хлібопродукти, воду, електро-та теплоенергію, за користування телефоном, поштово-телеграфні послуги, а також платежі за перевезення товарів для розрахунків із залізницями,пароплавами, автотранспортними підприємствами здійснюється через попередню оплату ( за рішенням Кабінету Міністрів України та Національного банку) ; за природній газ ( постанова Кабінету Міністрів та Національного Банку України від 23 лютого 1993 року) ; за нафтопродукти ( лист Кабінету Міністрів та Міністерства економіки від 21 січня 1993 року ) . У Росію продукція відвантажується після одержання платежу і гарантій платежу.

Згідно з Положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платтіжне доручення. Платіжне доручення як розрахунковий документ являє собою письмове доручення платника банкові про перерахування певної суми з його рахунку на рахунок постачальника. Розрахунки платіжними дорученнями є простою формою розрахунків, яку застосовують переважно при одноміських розрахунках. За допомогою платіжних доручень можна оплачувати як одержані товари так і надані послуги, так і ті що будуть одержані і надані пізніше , за винятком товарів і послуг іногородніх постачальників.

Платіжні доручення виписують на віждповідному бланку з обов’язковим зазначенням призначення платежу. Ці розрахункові документи можуть подаватися в банк як покупцям так і постачальникам. У разі попередньої оплати товарів чи послуг банк приймає платіжні доручення тільки від платника. Протягом 10 днів з дати зааповнення платіжного доручення банки приймають його до виконання.

Банки зобов’язують приймати доручення на перерахування коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру та до державних цільових фондів, включаючи відрахування на утримання доріг, незважаючи на те, чи є кошти на рахунку платника. У разі відсутності коштів платіжні доручення враховують на окремому позабалансовому рахунку. За іншими платежами платіжні доручення приймаються банком до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку або за рахунок кредиту.

За допомогою платіжного доручення , акцентованого банком, без обмеження сум, модна переказувати кошти через підприємства звязку:

- на ім’я окремих громадян, пенсій, аліменти, заробітну плату, витрати на відрядження, авторський гонорар;

- підприємствами на виплату заробітної плати, за організований набір робітників для заготівки сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків ;

- для зарахування на рахунок у банках виторгу, податків.

Платіжними дорученнями, акцентованими банками, можна здійснювати розрахунки між філіями одного банку або між різними комерційними банками при встановленні кореспондентських відносин, якщо ця форма передбачена між ними.

Платіжні доручення застосовують при планових платежах. Вже давно існює така правова форма безготівкових розрахунків як платіжна вимога - доручення, яка є основною формою розрахунків між підприємствами і називається ще як акцентна форма. За цією формою банк оплачує платіжну вимогу, що її виписав посттачальник, тільки після згоди ( акценту) покупця. Платіжні вимоги приймаються банком для оплати протягом 30 днів із дня відвантаження матеріальних цінностей.

Акцентна форма дає можливість підприємствам-покупцям здійснювати контроль за виконанням постачальником умов договору, обсягів, якості та терміну поставок або виконання робіт, за додержанням встановлених цін. За такою формою розрахунків для одержання грошових коштів від покупців, постачальник надсилає в банк необхідну кількість примірників платіжних вимог, в той же час товаро- транспортні та інші документи надсилає безпосереднє підприємству- покупцеві.

Вимога- доручення виписується на бланку банка, який складається з двох частин:

- верхня вимога постачальника ( одержувача коштів ) безпосередньо до покупця ( платника ) оплатити вартість поставленої йому за договором продукції, виконаних робіт, наданих послуг;

- нижня - доручення платника своєму банкові про перерахування з його рахунку суми, поставленої в графі “ сума до оплати” цифрами чи прописом.

На нашу думку, саме ця правова форма розрахунків найнадійніша для підприємницьких структур і одночасно для банку. Справа не в тому, що бланк, розроблений банком складається з двох частин, а в тому, що виписана вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а подається безпосередньо платникові- покупцеві. Банківські правила рекомендують для прискорення доставки вимог- доручень платникам передавати їх у комплекті розрахункових та розвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором.

Постачальник має право укласти договір з банком про надання йому послуг, і тоді банк передає покупцеві вимоги- доручення сам. Одержавши платіджну вимогу, платник, у випадках згоди сплатити суму, виставлену постачальником, заповнєю нижнб частину документа- доручення і здає документ в обслуговуючий його банк. Банк платника приймає до оплати доручення клієнта, якщо на його рахунку є кошти або за рахунок наданого йому кредиту.

Порядок оплати, строки проходження документів між покупцем і платником визначається сторонами господарських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Це вигідно для банка, бо він виконує тільки дорпучення свого клієнта. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміново, він на доокументі робить помітку - телеграфом. Оскільки витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення. У разі відмови від оплати платник свою незгоду про оплату повідомляє безпосередньо постачальнику у порядку і строки, передбачені в їх договорі.

Договором може бути передбачена і відповідальність платника за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасне подання платіжних документів у банк. Правилами Національного банку дозволено застосовувати вимоги - доручення для здійснення поепредньої оплати.

Розрахунки чеками передбачені правилами Національного банку і мають широке розповсюдження як в нашій, так і у світовій практиці.

У п. 20 Положення про безготівкові розрахунки чек визначається як “ письмове розпорядження банкові, який веде його рахунок, оплатити чекодержателю вказані у чеку суму коштів “.

У тексті чека повинні бути: а) число, місяць і рік видачі; б) місце видачі; в) найменування платника; г) вказівка на рахунок, з якого проводиться оплата; д) назва документу, який подається, чеком, написано тією ж мовою, що і весь документ.

Чекодавець у світовій практиці має назву трасанта, банк, що сплачує гроші - трасама. Видача чека має назву трасування. Є прийняті світовою практикою правила щодо заповнення тексту чека. Так місяць видачі і сума чека повинні позначатися прописом, сума чека написана рукою. Жодна поправка к чеку недопускається. Чек не визнається платіжним документом, якщо не відповідає хоча б одній з перерахованих вимог.

Чек є платіжним документом, а розрахунки за допомогою чеків мають чекову правову форму, яка відрізняється від усіх інших форм безготівкових розрахунків. Чек використовують юридичні і фізичні особи. Але банківські правила забороняють розрахунки чеками фізичних осіб між собою. Платником суми, вказаної у чеку, є тільки кредитна установа. Висловлена у чеку пропозиція виплати вказаної в ньому суми може бути скасована тільки самим чекодавцем до оплати суми банком.

Банківські правила вимагають виписувати чеки на спеціальних бланках. Банк може відмовити в прийомі чеку й не несе відповідальності за цю відмову, якщо в нього виникає сумнів щодо самого документу або надписів, що містяться в ньому.

Воля чекодавця є односторонньою, але вона породжує виникнення правовідносин між трьома суб’єктами: між чекодателем і чекодержателем ( кредитором або особою, що представляє його інтереси), а також між чекодателем і банком, що його обслуговує, але безпосередніх відносин між банком і чекодержателем не виникає. Претензії за неоплату чеку до банку може пред’явити тільки чекодатель, а не чекодержатель. Банк несе відповідальність за неоплату, або неналежну оплату чеку перед чекодателем, якщо це й вийшло з вини банку.

Здібністю видавати чеки володіють всі особи, які наділені цивільною правоздатністю тобто юридичні і фізхичні особи володіють активною чековою правоздатністю. Пасивна чекова правоздатність обмежена, бо платникам за чеком може бути тільки банк, де відкритий рахунок чекодателя. Чекова форма розрахунків є бажаною, оскільки плата за чеками гарантована .

Гарантована оплата чека забезпечується:

- шляхом депонування чекодавцем коштів на окремому рахунку у банку чекодавця;

- наявність коштів на відповідному рахунку чекодавця, але не вище суми гарантованої банком за погодженістю з чекодавцем при наданні чекової книжки.

Банк може надати кредит для оплати чеку, оформлюючи це кредитним розпорядженням при наявності зобов’язанні чекодавця.

Чек має бути пред’явлений чекодержателем в установленому банку протягом 10 днів з моменту його заповнення, не враховуючи дня його виписки. Якщо після закінчення строку день пред’явлення чеку в банк припадає на неробочий день останнім строком вважається наступний робочий день. Після закінчення цього строку банк не приймає чек для оплати.

Банківські правила містять обов’язкові реквізити, які повинний мати кожний чек. На обкладенці чекової книжки банк проставляє граничну суму - ліміт і засвідчує її підписом та печаткою банку.

Крім загальної суми на кожному чеку банк повноважений суму, на яку чек може бути виписаний. Вона визначається згідно з заявленою сумою та розміром депонованої або гарантованої суми.

Правила Національного банку України передбачають, що при видачі чеків банк вписує у кожен чек реквізити:

- найменування, місце знаходження, код банку чекодавця, розрахунковий кредитний рахунок, де знаходиться коррозрахунок, номер коррахунку;

- найменування юридичної особи ( чекодавця ) , якій видано чек та номер її рахунку у спеціальній зоні лівої частини чека, яка виділена рамкою.

Якщо чеки видаються фізичсній особі вписується прізвище, ім’я, та по батькові і номер рахунку, відкритий їй у банку.

Крім загальної суми банк може проставити на кожному чеку граничну су4му, на яку він може бути виписаний. Ця сума може бути визначена згідно з заявленою сумою та розміром депонованої або гарантованої суми. Розмір леміту за одним чеком банк завіряє печаткою та підписом уповноваженої особи на звороті чека. Чек звіряється підписом чекодавця або його представника в момент здійснення оплати ( вручення чека одержувачу ).

Правила забороняють підписувати чек до здійснення платежу. Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків, незалежно від місцуя функціонування банки повинні укладати між собою кореспондентські угоди і передбачати в них взаємні зобов’язання щодо сплати чеків, а також відповідальність сторін за порушення правил розрахунків, якщо угоди не має, банки все одно повинні приймати від клієнтів чеки і інкасувати їх там, де обслуговують чекодавця. У таких випадках кошти на рахунок пред’явника чека можна зарахувати лише за умови отримання їх з банку - емітента чека тобто після персилки банкові платника.

Розрахункові чеки видаються підприємству тією банківською установою в якій знаходиться розрахунковий рахунок. На кожному розрахунковому чеку, крім обов’язкових реквізитів, відбито слово “ розрахунковий “, щоб його не можна було використати як грошовий чек.

Розрахунки між підприємствами здійснюється за допомогою лімітованих розрахункових чеків. У лімітованій чековй книжці визнгачена гранична сума ліміту, на яку можуть бути виписані чеки. Вичерпавши ліміт підприємства при наявності невикористаних чеків можуть поновити суму і встановити другий ліміт.

Поширеним видом чекових розрахунків є розрахунки нелімітованих розрахунковими чеками. Книжки нелімітованих чеків видається підприємтсвам для проведення розрахунків за матеріальні цінності та послуги, прийняті за приймально-здавальними актами, а також для розрахунків із транспортними організаціями.

Найширше розповсюдження у сучасних умовах набула акредитивна форма розрахунків.

Правила Національного банку України визначають акредитив як грошове зобов’язання банку, яке видається ним за дорученням клієнта на коритсь контрагента за договором, за яким банк, що відкрив акредитив ( банк-емітент ), може здійснити постачальникові платіж або надати повноваження іншому банку здійснювати такі платежі на умовах пред’явлення документів, передбачених в акредитиві. Кожний акредитив призначається для розрахунків з одним постачальником і не передбачає ніякого переадресування.

В акредитиві визначається сума не нижча за встановлений банком ліміт. Термін дії аркедитива в банку постачальника встановлює покупець до 15 календарних днів.

Акредитивна форма розрахунків гарантує постачальникам оплату відвантажених товарів, виконаних робіт та наданих послуг.

Дещо відносини між банком-емітентом і платником - комітентом нагадують цивільно-правовий договір комісії. Але цивільно-правові норми не регулюють всіх відносин, що виникають у клієнтів з банками з приводу розрахункових рахунків. Банк добровільно паогоджується відкривати рахунок господарюючому суб’єкту, сплачу3ючи за це плату, але цією згодою він на себе бере обов’язок проводити безготівкові розрахунки. Тому заява власника рахунку на акредитив являє собою акт розпорядження ним коштами, що йому належать.

Положення про безготівкові розрахунки в народному господарстві України передбачають відкриття покритих і непокритих акредитивів. Цим же Положенням передбачається забезпеченість оплати за акредитиви. Ця забезпеченість відбувається за рахунок власних коштів платника або за рахунок коштів, позичених у банку. Кошти для сплати депонуються на особливому рахунку.

Покритим ( депонованим у банку постачальника або в банку платника ) вважається акредитив, при відкритті яого банк - емітент перераховує кошти платника або надану йому позику, в розпорядження виконуючого банку на окремий балансовий рахунок “ Акредитиви “ на весь строк дії зобов’язання банку - емітента. Покриті акредитиви застосовуються у випадках, коли між банком - емітентом і виконуючим банком не має кореспондентських відносин.

Покритим депонованим у банку платника, є акредитив який враховується в банку платника на окремому балнсовому рахунку “ Акредитив “, а прийнятий для виконання акредитив в банку постачальника враховуєтьмся на позабалонсовому рахунку “ Акредитиви до оплати “.

При встановленні між банками кореспондентських відносин не покритий акредитив може відкриватися у виконуючого банку шляхом наданих йому прав списувати суму акредитива з рахунку банка - емітента. Ніякого договору гарантій банк не укладає.

Відкриття банком - емітентом не покритих гарантованих акредитивів у банку постачальника здійснюється за домовленістю постачальника і покупця відповідно до умов кореспондентських відносин їх банків. Використання таких акредитивів банком постачальника здійснюється у встановленому порядку.

Заява клієнта про виставлення непокритого акредитива записується на сумкод банком - емітентом на окремий забалансований рахунок “ Гарантії поручительства, видані банком “. Ніякого договору гарантії, як це принято в цивільно-правоих відносинах, не укладається.

Акредитиви ще поділяються на відзивані та безвідзивні, про що чітко вказуєтьбся на кожному акредитиві. Якщо вказівки немає, акредитив є відзивним. Цей поділ залежить від того чи зможе банк-емітент до закінчення строку акредитиву змінити його умови і відкл икати акредитив ,чи не зможе.

Відзивний акредитив - це такий акредитив, який може бути змінений або анульований банком - емітентом без попереднього погодження постачальником. Виконуючий банк зобов’язаний оплатити документи, що відповідають умовам акредитиву, надані одержувачам кошти і прийняті обслужуючим банком додержання останім повідомлення про зміну або анулювання акредитиву.

Бевідзивний акредитив не може бути змінений або анульований без згоди ( одержувача коштів ) на користь якого його відкрито. Постачальник має право достроково відмовитись від використання акредитьива, якщо це передбачено умовами акредитива.

Акредитив відкривається для рахунків тільки з одним постачальником. Строк дії та порядок розрахунків за акредитивами установлюється у договорі між постачальником і платником.

Для відкриття акредитиву платник подає обслуговуючому банку - емітенту заяву, де повинен вказати:

- номер договору, за яким відкривається акредитив;

- строк дії акредитива ( число і місяць закриття акредитива );

- найменування постачальника;

- вид акредитива;

- умови реалізації акредитива;

- сума акредитива.

Умови акредитиву повинні бути виклидені так, щоб , з одного боку давали можливіст банку без ускладнень їх проконтролювати, а з другого - забезпечити інтереси клієнтів, які використовують акредитивну форму розрпахунків.

При передбаченні у договорі сторін акредитивної форми розрахунків, вони узгоджують ще такі умови:

- найменування банка - емітента ;

- вид акредитива і спосіб його виконання;

- спосіб повідомленння одержувача коштів про відкриття акредитиву;

- новий перелік і детальну характеристику документів, що подаються одержувачем коштів у банк для списання коштів з акредитиву;

- строки подання документів після відвантаження товарів, надання послуг, виконання робіт, вимоги їх оформлення.

Якщо умовами акредитиву передбачено акцент уповноваженого покупця, банком перневіряється наявність акцентного надпису і відповідність його поданого зразку.

На банк покладено контроль дотримання умов акредитива.

Готівка з акредитива не видається.

Акредитив закривається:

- після закінчення обумовленого строку акредитива. Про закриття акредитиву банк - емітент повідомляє виконуючий банк;

- за заявою постачальника про припинення дії відхзивного акредитива до закінчення його строку. Банку - емітентові надсилається повідомлення виконуючим банком. Невикоритсана сума перераховуэться банку платника на рахунок, з якого дипозувалися кошти;

- за заявою покупця за выдривним акредитивом про выдмову акредитива повныстю або частково акридитив закриваэться або зменшуэться у день одержання повыдомлення выд банку - емытента. Про закриття акредитва виконуючий банк надсилаэ повідомлення банкові - емітенту.

Всі претензії до постачальника, крім тих, що виники з вини банку, розглядаються сторонами без участі банку.

За спільним рішенням Правління Національного банку України та Асоціації комерційних банків від 23 лютого 1994 року керівників банків зобов’язано під особисту відповідальність обов’зково здійснювати платежі за всіма формами розрахунків юридичних і фізичних осіб при наявності на їх рахунках коштів.

Установи банків у першочерговому поярдку після проведення розрахунків за енерго носії і виплати зарплати виконують доручення юридичних осіб на внеску до бюджету сум податків і зборів, інших обов’язкових платежів та вненсків до державних цільових фондів, а також розпорядження державних податкових адміністрацій про застереження стягнення не внесених в строк платежів та сум фінансових санкцій до них.

4. Ревізія операцій по рахунках банку , як правило проводится пісмля перевірки операцій по касі. Багато питань, які не висвітлені при первірці касових операцій уточнюються в процесі ревізії операцій, відображених на банківських рахунках, а такі операції як одержпння грошових коштів з банку, внесення їх з каси в банк і інші тісно взаємозв’язані між собою. З цієї причини перевірку ряду операцій по касі і поточному рахунку доводиться проводити одночасно або повертатися до обревізованих операцій.

Перед перевіркою банківських операцій працівник контрольно-ревізійної служби або працівник служби БЄЗ органів внутрішніх справ повинен встановити, скільки рахунків відкрито в банках в підревізуємому органі. Слід мати на увазі , що кожне підприємство може мати тільки один розрахунковий рахунок.

Перед перевіркою банківських операцій необхідно встановити , чи невідкривалися в перевіряємому органі рахунки (особливо в комерційних банках ) які функціонували не тривалий час .

Для уточнення цього питьання оперативний працівник БЄЗ повинен вимагати довідку про наявність всіх рахунків в банках за підписами керівника і головного бухгалтера, в якій вказали залишки грошей і затвердити дану довідку в банку, де відкритий рахунок.

Перевірка банковських операцій включає перегляд суцільним порядком платіжних та інших джокументів в які були розглянуті у попередньому питанні.

Одночасно необхідно ретельно перевірити правильність відображення сум по кориспондуючимх рахунках в реєстрах бухгалтерського обліку у зва’язку з тим, що в ряді випадків зловживання приховуються шляхом невірного складання бухгалтерських проводок.

Якщо в обліковому реєстрі виявлена бухгалтерська провдка , яка не передбачена типовим планом рахунків, то цей факт слід вивчити найбільш глибоко.

Записи в облікових реєстрах можуть бути зроблені тільки на основі кореспондентських рахунків, в основі яких є достовірні і правильно оформлені первинні документи.

Особливу увагу необхідно звернути на розноску сум по рахункахї в журналах-ордерах, “ додаткові проводки “, які відображені між рядками або після виведення підсумків.

Перевірку розрахункових операцій слід проводити за даними аналітичного обліку та первинними документами в розрізі балансових рахунків, статей та окремих підрозділів.

Операції, які проведнені по бюджетному розрахункованому та поточному рахунках у банку , а також акредитивах слід перевірити з точки зору їх законності та доцільності.

Отже перевіркуа банковських операцій включає суцільний перегляд відповідних документів з одночасним контролем правильності відображення сум по кориспондуючих рахункахю в реєстрах бухгалтерського обліку.

В ході ревізії чи перевірки оперуповноваженому ОВС належить ретельно первірити наявність підтверджуючих документів по кожній відображеній у виписці банку сум. Особливо уважно треба перевіряти операції, по яких у виписках є підчистки, виправлення , маючи на увазі, що кожне таке виправлення повинно бути обумовлене підписом відповідної посадової особи та завірене гербовою печаткою банку.

Зловживання іноді ховають шляхом масових виправлень у виписках з поточних рахунків ( виправляють дані, які характеризують номер документа, розмір суми шифр операції та інше ), пояснюючи це нечіткістю друкованих банком цифр. При цьому в масі належних випралень є і такі, які зроблено з наміром.

Встановивши такі факти слід провести суцільну перевірку відповідних операцій з моменту роботи визначеної особи, що дає можливість встановити суму заподіяної нею шкоди.

Злавживання які мають місце в ході банківських операцій з грошовими коштами, можуть виражатися і шляхом фальсифікації виписок з поточного рахунку, коли дебитовий і кредитовий обороти зменшуються на одну і ту ж суму, з таким розрахунком, щоб залишки грошових коштів підробленому екземплярі і екземплярі, який зберігається в банку, були однакові. Встановити таке зловживання вдається методом зустрічної перевірки.

Досліджуючи правильність оформлення та законність проведених операцій в першу чергу вивчають платежі за матеріальні цінності та послуги, розрахунки по дебеторській та кредиторській заборгованості. При оплаті рахунків за матеріальними цінами суми, які витрачені на ці цілі, порівнюються з даними, вказаними в сентитичному і аналітичному обліку, а також треба звернути увагу на своєчасність і повноту оприбуткування.

Якщо виявлені безтоварні рахунки або підроблені документи на оприбуткування матеріальних цінностей, виправлені записи в облікових даних, факти оплати за цінності, що не надійшли або надійшли частково, розукомплектовані, у другій оцінці, випадки повернення грошових коштів, ревізори чи працівники служби БЕЗ забов’язані встановити причини і винних у цьому посадових осіб.

При ревізії стану розрахунків необхідно встановити додержання розрахункової дисципліни, відповідність і законність операцій, пов’язаних з утворенням дебіторської та кредиторської заборгованості та вірність проведення її списання і своєчасність стягнення дебіторської заборгованості.

Одже, перевірка розрахунків на дебіторській і кредиторській заборгованості установ і приватних осіб передбачає ретельне дослідження даних, які містяться в докумнентах та регістрах бухгалтерського обліку ( журналах, відомостях, картках аналітичного обліку, в первинних документах які характеризують законність і суттєвість операцій, тривалість заборгованості і таке інше).

Порівнюючи дані аналітичного обліку по вказаних видах заборгованості, суму заборгованості конкретної юридичної особи, з прекладеними до виписки платіжними документами, оперуповноважений ОВС разом з ревізором встановлюють реальність і законність погашення заборгованості, виправляють випадки, коли в обліку відображені інші дебітори або кредитори, а не ті, зща яким фактично мали місце заборгованість на ту чи іншу суму.

При ревізії грошових розрахунків необхідно також перевірити, чи проводяться взаємні звірки з розрахунків з дебіторами та кредиторами, чи є в наявності підтвердження про суми заборгованості, правельність регулювання встановлених розходжень. Крім того, необхідно, виявити наявгність заборгованості із простроченим терміном позову, причини затримки платежів, встановити, чи притягались винні особи до матеріальної відповідальності.

Наступним етапом роботи працівників правоохоронних і контролюючих органів є перевірка повноти та своєчасності виконання зобов’язань та розрахунків з бюджетом, своєчасність їх перерахування ( прострочена кредиторська та дебіторська заборгованість, відшкодовані збитки, прибутки відл реалізації, додаткова виручка, яка одержана при завищенні цін та інше).

Після всього вищевказаного необхідно також перевірити правельність відрахувань з грошового утримання та заробленої плати працівників перевіряємих підприємств, установ, організацій і перерахування платіжним дорученням з поточного або іншого рахунку або поштовим переказом за призначенням. Ревізору рекомендується використання методу зустрічної перевірки як шляхом запиту відповідних документів ( довідок, вимогів та інше ) від установ банку, зв’язку та інших установ, так і шляхом перевірки в цих установах.

При перевірці розрахункових операцій слід також звернути увагу на стан розрахунків та правельність операцій по взаємних розрахунках з вищим органом та внутрішньогосподарські розрахунки. Чи не здійснюється приховування витрат вищих органів через рахунок взаємних розрахунків з підзвітними органами.

ВИСНОВКИ:

1. Одним із головних заходів, що сприяють поліпшенню економічної ситуації в незалежній державі Україна було проведення грошової реформи, згідно якої на всій території України основним засобом платежу являється національна грошова одиниця - гривня і її сота частина копійка. Цим кроком була виконана одна із основних статтей Конституції України, яка проголосила гривню як національну валюту (ст. 99 ).

2. Всі операції між підприємствами , організаціями, установами всіх форм власності по взаєморозрахункам проводяться тільки в національній грошовій одиниці гривні і регулюється відповідними нормативними документами, згідно яких визначається порядок відкриття рахунків і визначаються форми безготівкових розрахунків між ними. Основними документами по цих операціях є:

- Закон України “ Про банки і банківську діяльність “ ;

- “Правилі про відкриття розрахункових, поточних та бюджетних рахунків в установах банків” затверджено постановою Правління Національного банку України від 11 листопада 1994 року № 3;

- “Порядок ведення касових операцій в народному господарстві України “ затверджено постановою № 21 Правління Національного банку України від 2 лютого 1995 року.

3. Працівники правоохоронних органів, які виконують завдання по забезпеченню грошової системи, повинні добре орієнтуватися в засобах розкрадання як обігових коштів так і коштів які знаходяться в безготівковому обігу, повинні вміти їх своєчасно виявити і попереджувати.


Л І Т Е Р А Т У Р А:

1. Конституція України ( Урядовий кур’єр - 1996 -13 липня № 129-130.

2. Закон України від 20 грудня 1990 року “ Про міліцію” ( Відомості Верховної Ради України - 1991 - №4).

3. Закон України від 20 березня 1991 року “ Про банки і банківську діяльність “ ( Відомості Верховної Ради України- 1991 - № 25).

4. Закон України від 20 грудня 1992 року “ Про оперативну-розшукову діяльність” ( Відомості Верховної Ради України - 1992 - № 22).

5. Закон України від 16 вересня 1992 року “ Про державний суверенітет України” ( Відомості Верховної Ради України - 1992 - № 41).

6. Закон України від 3 червня 1993 року “ Про індексацію грошових доходів населення” ( Відомості Верховної Ради України - 1992 - № 42).

9. Постанова Президії Верховної Ради України від 10 грядня 1991 року “ Про затвердження назви і характерних ознак грошової одиниці України” ( Відомості Верховної Ради України - 1992 -№10).

7. Закон України від “ Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності “ .

8. Закон України від 26 січня 1993 року “ Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” ( Урядовий кур’єр - 1993 - № 33-34).

10. Указ Президента України від 25 серпня 1996 року № 762\ 96 “ Про грошову реформу в Україні”.

11. Указ Президента України від 16 березня 1995 року № “Про заходи з нормалізації платіжної дисципліни в народному госполарстві України”

12. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 серпня 1996 року № 951 “ Про неодоцінку товарів ( робіт, послуг) та механізм контролю за переглядом цін та формування вартістних показників в умовах грошової реформи”.

13. Положення “ Про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні” ( затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року № 250 із змінами і доповненнями від 14 серпня 1996 року № 951 ).

14. Інструкція №3 “ Про порядок відкриття розрахункових поточних та бюджетних рахунків в установах банків “ ( затверджено Національним Банком України від 11 листопада 1994 року та доповнена 20 січня 1995 року.

15. Постанова Правління Національного банку Укпаїни від 2 лютого 1995 року № 21 про “ Порядок ведення касових операцій в народному господарстві України” .

16. “ Про порядок використання коштів, зарахованих на окремі спеціальні рахунки юридичних осіб та інших суб’єкиів господарювання” ( додаток дол рішення Державної Комісії з проведення в Україні грошової реформи від 16 вересня 1996 року № 6\96).

17. “ Загальні правила визначення ознак платіжності грошових білетів і монет Національного банку України “ ( додаток № 6 до п. 16 Інструкції про порядок обміну українських карбованців на гривні в пунктах обміну, на підприємствах, в установах і організаціях).

18. Воронова Л. “ Фінансове право України” - Київ, “ Вентурі” 1995 рік.

19. Совершенствование законодательства “ О борьбе с отмыванием денег” ( Государство и право - 1992 - № 11.



Схожі:

Лекція “ правове регулювання грошового обігу“ iconЛекція 10. Правове регулювання грошового обігу
Правові основи організації грошового обігу на території України. Порядок відкриття рахунків в кредитних установах
Лекція “ правове регулювання грошового обігу“ iconТема №9 правове регулювання грошового обігу. Діяльність органів внутрішніх справ по охороні грошової системи

Лекція “ правове регулювання грошового обігу“ iconТема №9 “правове регулювання грошового обігу. Діяльність органів внутрішніх справ по охороні грошової системи“

Лекція “ правове регулювання грошового обігу“ iconТема Поняття грошового обороту, його структура, принципи організації 4 год
Грошова маса, швидкість обігу грошей та закон грошового обігу (кількості грошей в обігу)
Лекція “ правове регулювання грошового обігу“ icon2. перелік питань до іспиту з дисципліни “платіжний оборот І грошовий обіг”
Грошова маса, швидкість обігу грошей та закон грошового обігу (кількості грошей в обігу)
Лекція “ правове регулювання грошового обігу“ iconПитання для самоперевірки
Що таке грошовий потік? Чим відрізняються поняття грошового потоку І грошового обігу?
Лекція “ правове регулювання грошового обігу“ iconТеми індивідуальних науково-дослідних завдань з дисципліни «Платіжний оборот І грошовий обіг»
Нестабільність купівельної спроможності грошей та необхідність регулювання грошового обігу
Лекція “ правове регулювання грошового обігу“ iconТеми рефератів з дисципліни «Фінанси, гроші та кредит» для 2-го курсу денної та заочної форм навчання спеціальності «Менеджмент організацій» кандидат економічних наук, доцент Хаджинова Олена Вікторівна
Грошова система і методи державне регулювання грошового обороту і грошового ринку
Лекція “ правове регулювання грошового обігу“ iconЗатверджую ректор університету д е. н., проф. В. В. Прядко
Рецензент: Савчук Т. М., старший викладач кафедри грошового обігу І кредиту
Лекція “ правове регулювання грошового обігу“ iconСемінари кафедри фінансів, грошового обігу І кредиту
Підвищення ефективності використання фінансового потенціалу в умовах інноваційно-інвестиційного розвитку економіки
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи