Тема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План icon

Тема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План




Скачати 333.49 Kb.
НазваТема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План
Дата05.09.2012
Розмір333.49 Kb.
ТипДокументи

Тема 8. Статус і функції Національного банку та правові основи банківського кредитування.


План.

1.Поняття банківського кредиту та його місце у фінансово-кредитній системі України.

2.Система кредитних органів. Правове положення та функції Національного банку.

3.Правове положення, функції комерційних банків та ліцензування банківських операцій.

4.Принципи організації, види та умови банківського кредитування.


1.Поняття банківського кредиту та його місце у фінансово-кредитній системі України.

З впровадженням ринкових відносин банківська система стає центральною структурою у сфері фінансово-господарських відносин.Держава здійснює регулювання економіки країни через свою монетарну владу - Національний банк,який виходячи із чинного законодавства,регламентує діяльність комерційних банків при допомозі своїх нормативних актів.Останні ( комерційні банки ) виступають “кровоносною системою“ економічного організму,через яку проходять взаєморозрахунки і платежі підприємств, організацій,населення.Мобілізуючи та перетворюючи в діючий капітал тимчасово вільні грошові кошти,банки виконують різноманітні операції.Найважливіші серед них - кредитні,оскільки кредит із важеля адміністративного впливу на економіку в ринкових умовах перетворюється в один із найважливіших інструментів структурної перебудови економіки.Банки намагаються направити кредитні ресурси на фінансування найбільш рентабельних галузей і підприємств. В результаті банківський кредит реально сприяє структурній перебудові економіки і,як наслідок,повинен призвести до її стабілізації,що дозволить стало формувати різні грошові фонди.

Банківський кредит -- це відносини,в процесі яких банки чи інші фінансово-кредитні установи надають кошти позичальнику (юридичній,фізичній особі чи державі в особі уряду) при умові їх повернення та за певну плату (відсоток). Ці відносини передбачають рух позичкового капіталу від банку до позичальника і навпаки.

Банківське кредитування -- це особливий вид підприємницької діяльності,яка базується на слідуючих принципах:

по-перше,організація кредитної справи здійснюється в межах і на базі залучених банками ресурсів (депозитів клієнтів та кредитів інших банків);

по-друге,кредитні взаємовідносини будуються на комерційних принципах: банки прагнуть якнайдешевше придбати ресурси і якнайдорожче їх продати (відсоткова політика банків);

по-третє,кредитні взаємовідносини носять ринковий характер,тобто будуються суто на партнерських засадах.Всі питання вирішуються сумісно банком і позичальником на договірній основі;

по-четверте,з метою підтримки стійкості банківської системи в цілому та фінансового стану окремо взятого банку їх діяльність регулюється Національним банком України при допомозі економічних нормативів та показників.

Об”єктивність існування кредиту викликана необхідністю:

1) подолання протиріччя між платним утворенням грошових резервів,що осідають в процесі кругообороту коштів на відповідних рахунках юридичних,фізичних осіб,бюджету і повним їх використанням для потреб відтворення;

2) забезпечення безперервності процесу кругообороту капіталу підприємців різних галузей;

3) організації функціонування обігових коштів та платежів,що основані на кредитному характері емітування грошових знаків і безготівкових коштів;

4) комерційної організації управління господарськими структурами.

В процесі кругообороту капіталу вільні ресурси вивільняються у одних суб”єктів господарювання і можуть бути використані іншими.Різна тривалість обороту коштів вимагає залучення кредитів для безперервного процесу виробництва та реалізації у випадку,коли у покупця недостатньо коштів для придбання продукції у постачальника.

Кредит в ринковій економіці необхідний перш за все як еластичний механізм переливу капіталу з одних галузей в інші і врівноваження норми прибутку.Позичковий капітал перерозподіляється між галузями із урахуванням ринкових орієнтирів.

Без кредитної підтримки неможливо забезпечити нормальний розвиток с\г підприємств,процес виробництва в яких носить чітко виражений сезонний характер.

Разом з тим позички необхідні і підприємствам,не зв”язаним із сезонним характером виробництва.У будь-якого підприємства оборотні фонди і фонди обігу постійно змінюються.При цьому змінюються пропорції між капіталом в товарній,виробничій і грошовій формах.Ця обставина пояснюється тим,що величина виробничих запасів постійно коливається в залежності від строків використання матеріалів.Величина залишків готової продукції і грошових коштів залежить від умов постачання,строків оплати продукції покупцем і оплати рахунків постачальників,строків виплати заробітної плати і т.д. тому не дивлячись на рівномірний процес виробництва,у підприємств не сезонних галузей в процесі кругообороту коштів постійно виникають короткочасні відхилення від середніх величин.Об”єктивний процес притоків і відтоків коштів вимагає певної гнучкості всієї системи організації капіталу,яку неможливо собі уявити без використання кредиту.

Необхідність кредиту проявляється і в тому, що на його основі здійснюється емісія грошей як платіжних засобів. В сучасних умовах будь-яка емісія ( готівкова чи безготівкова ) - це результат грошової операції. Центральні банки в тому числі НБУ, проводять емісію в процесі кредитування банків або уряду. Приріст емісії - це і приріст ресурсів позичкового фонду, який суворо обмежується потребами нормального грошового обороту з урахуванням дії закону грошового обігу.

В процесі банківського кредитування виникають кредитні відносини між позичальником та кредиторами через систему фінансово-кредитних закладів, що організовують ці відносини.


2.Система кредитних органів. Правове положення та функції Національного банку.

Сукупність кредитних відносин та інститутів, що організують ці відносини, являє собою кредитну систему.













- Ощадні та

кредитні установи

- Страхові компанії

- Фінансові компані

- Кредитні союзи

- Ломбарди

- Пенсійні фонди

- Лізінгові компанії

- Інвестиційні

компанії

- Факторінгові

фірми

- Взаємні фонди

грошового ринку


Розрізняють 4 основні принципи розподілу кредитних установ на банки і небанківські кредитно-фінансові інститути:

1) обов’язковість зберігання резервів в центральному банку (НБУ) для всіх банківських установ ( основний принцип );

2) залучення тимчасово вільних коштів у вклади і депозити;

3) кредитне обслуговування клієнтури;

4) ведення рахунків і розрахунково-касове обслуговування клієнтів;

Основною ланкою системи будь-якої країни являються банки. Банки - це установи, що акамулюють грошові кошти і нагромадження, використовують їх в якості ресурсів для надання кредитів, здійснюють грошові розрахунки, емісію грошей та цінних паперів, обліковують векселі, проводять операції з золотом, іноземною валютою та цілий ряд ін. операцій та послуг.

Крім банків в рамках кредитної системи функціонують різноманітні кредитно-фінансові інститути, що виконують окремі банківські функції, але не являються банками і не входять в банківську систему. Це: пенсійні фонди , ломбарди, страхові, лізінгові, факторингові, інвестиційні компанії, тощо, їх різноманітність вказує на розвиненість кредитної системи країни. В Україні парабанківська система представлена не досить широко в силу того, що вся кредитна система функціонує в умовах перехідного періоду. Нестабільність економіки, непередбачуваність подальшого розвитку негативно впливають на створення передумов для розвитку парабанківської системи. Основним провідником кредитних відносин являється б а н к і в с ь к а с и с т е м а, тобто сукупність всіх видів банків і банківських установ в тій чи іншій країні.

В залежності від тих функцій, які виконують банки, їх розподіляють на е м і с і й н і та н е е м і с і й н і. Емісійними , як правило, являються центральні банки, що наділяються правом випуску грошових знаків в обіг.

Банки, які виконують функції центральних, торгують грошовим товаром тільки серед банків і не вступають у безпосередні кредитні відносини із суб’ектами господарювання.

В залежності від підлеглості кредитних інститутів у відповідності із чинним законодавством, а також в залежності від ієрархічної структури кредитної системи, виділяють два основні типи побудови банківської системи: однорівневу і двохрівневу.

Однорівневий принцип побудови банківської системи передбачає перевагу горизонтальних зв’язків між банківськими, універсалізацію їх функцій та операцій. Такий принцип побудови використовуеться в країнах із слаборозвиненими економічними структурами та в країнах із тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Двохрівневий принцип побудови банківської системи базуеться на побудові взаємовідносин між банківськими установами, як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі -- це відносини рівноправного партнерства між різними низовими ланками (комерційних банків різних типів і видів незалежно від форми власності); по вертикалі -- відносини між центральним банком як керівним і управляючим центром та низовим ланками (комерційними банками). У цьому випадку відбувається розмежування адміністративних функцій і оперативних, пов’язаних із безпосереднім обслуговуванням суб’єктів господарювання. Центральний банк залишається банком у повному розумінні цього слова тільки для двох категорій клієнтів: комерційних банків та урядових структур. Причому переважають функції “банка банків” та управління діяльністю банківських установ з метою регулювання і контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг.

Сучасна банківська система України згідно ст. 1 Закону України “ Про банки та банківську діяльність” побудована за двохрівневим принципом:

на першому рівні — центральний банк — Національний банк України;

на другому рівні — комерційні банки різних форм власності, спеціалізації та сфери діяльності.

Національний банк України було створено на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР у відповідності із Постановою Верховної Ради України РСР від 20 березня 1991 року “ Про порядок введення в дію Закону Української РСР “ Про банки і банківську діяльність”. 7 жовтня 1991 року Постановою Президії Верховної Ради України “ Про статут Національного банку України” було затверджено статут НБУ.

НБУ являеться самостійною юридичною особою, незалежною від уряду, але підзвітною Верховній Раді України ( ст.6,7 Закону “ Про банки і банківську діяльність”). Він являється державною установою, так як його статутний фонд сформований за рахунок коштів держави (ст.9).

Згідно ст.10 Закону “ Про банки і банківську діяльність” керівним органом Нацбанку являеться Правління, яке формується із 11 чоловік ( Голова Правління, його заступники та члени Правління). Голова Правління НБУ призначається Верховною Радою України строком на 4 роки за поданням Голови Верховної Ради України. Заступники Голови Правління та інші члени Правління призначаються Президією Верховної Ради України з поданням Голови Правління НБУ.

Голова Правління керує роботою Правління НБУ, яке:

- розглядає стан грошового обігу і розробляє пропозиції щодо основних напрямків державної грошово-кредитної політики, які щорічно затверджуються Верховною Радою України;

- приймає рішення про рівень резервних вимог, економічних нормативів діяльності комерційних банків та відсоткових ставок на кредити, що надаються комерційним банкам;

- затверджує нормативні документи з питань, що стосуються компетенції Національного Банку України ( ст.16);

- веде економічні розробки в галузі грошового обігу і банківської справи, методики бухгалтерського обліку і звітності;

- проводить іншу діяльність, по виконанню своїх функцій згідно з статутом.

Рішення Правління НБУ приймаються простою більшістю голосів і оформляються Постановою.




















У відповідності із Законом України “ Про банки і банківську діяльність” НБУ, як емісійний центр країни, володіє монопольним правом на випуск грошових знаків в обіг, а також випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України, визначення їх номіналу, відмінних ознак та системи захисту.

НБУ регулює кількість грошей, що знаходяться в обігу. Регулюючи випуск банкнот, він здійснює контроль за процесом створення нових грошей, тобто за динамікою і вартістю кредитів у народному господарстві.

Як банк банків Нацбанк :

1) здійснює реєстрацію комерційних банків та ліцензування операцій, які вони виконують;

2)встановлює економічні нормативи, що регулюють діяльність комерційних банків;

3) веде рахунки банків-кореспондентів;

4) здійснює розрахунково-касове обслуговування комерційних банків;

5) видає кредити комерційним банкам (на строк за домовленістю, під заставу векселів і цінних паперів);

6) зберігає обов’язкові резерви комерційних банків;

7) здійснює нагляд і контроль за діяльністю комерційних банків;

Як банкір уряду, НБУ здійснює через банківську систему касове виконання державного бюджету; купує та продає цінні папери, що випускаються державою; виступає гарантом кредитів, що їх отримує уряд. Але він не відповідає по зобов’язанням держави, як і держава не відповідає по його зобов’язанням, крім тих випадків, коли сторони взяли на себе таку відповідальність. НБУ забороняється фінансування дефіциту державного бюджету, в разі необхідності він може надавати за рішенням Верховної Ради України кредит Міністерству фінансів на загальних умовах під діючу базову відсоткову ставку.

^ Як орган регулювання економіки , грошово — кредитними методами НБУ розробляє основні напрямки грошово-кредитної політики, які щорічно затверджуються Верховною Радою України.

Грошова-кредитна політика - це сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, які проводить держава з метою урегулювання економічного росту, стримування інфляції, забезпечення зайнятості і збалансування платіжного балансу. Основним об’єктом (індикатором) грошово-кредитного регулювання зі сторони НБУ виступає сукупна (готівкова і безготівкова) грошова маса в економіці.

Оскільки гроші на сучасному етапі розвитку економіки носять кредитний характер, тобто грошова маса створюється в основному в процесі кредитно-депозитної діяльності банків, регулювання структури і об’єму грошового обороту НБУ здійснює через управління операціями банківських установ другого рівня, визначення умов кредитно — депозитної емісії при допомозі відповідних методів і інструментів (облікова, кредитна політика та політика обов’язкових резервів і політика відкритого ринку).

Всі ці інструменти направлені на регулювання кредитного потенціалу, як окремо взятого комерційного банку, так і банківської системи в цілому.

Кредитний потенціал, тобто здатність банку видавати кредити ( а значить створювати нові гроші) зменшується, якщо НБУ:

1) продає цінні папери на відкритому ринку;

2) збільшує норми обов’язкового резервування;

3) підвищує облікову відсоткову ставку;

4) скорочує обсяг кредитів, що надаються комерційним банкам.

Таку грошово-кредитну політику прийнято називати політикою “дорогих грошей” або рестрикційною політикою. Саме така політика провадиться в даний час в Україні і головною її метою являється скорочення темпів інфляції шляхом обмеження пропозицій грошей.

Цілком очевидно, що всі основні функції, які виконує Національний банк України, практично реалізуються через його взаємовідносини із банками другого рівня (комерційними банками).


3.Правове положення, функції комерційних банків та ліцензування банківських операцій.

Комерційні банки в залежності від форм власності можуть бути:

- унітарними, тобто заснованими на єдиновладді;

- з колективною формою власності.

Унітарні банки - це банки, засновані на принципах єдиновладдя, що мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарні комерційні банки -- це державні комерційні банки: УКРОЩАДБАНК та ЕКСІМБАНК (експортно-імпортний банк).

Банки України не можуть бути приватними, так як згідно із Законом “Про банки і банківську діяльність” кількість засновників не може бути меншою трьох (частка кожного з учасників (акціонерів) не може перевищувати 35% статутного фонду банку) /ст.22 Закону України “Про банки і банківську діяльність”/.

У відповідності до ст. 22 Закону України “Про банки і банківську діяльність” комерційні банки в Україні створюються на акціонерних та пайових засадах.

^ Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об’єднання індивідуальних капіталів засновників за допомогою випуску та реалізації акцій. Власником капіталу банку виступає само акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери не мають права вимагати від банка повернення його внеску, що підвищує стійкість і надійність банку.

^ Пайові комерційні банки власником свого капіталу не являються, оскільки кожен з учасників зберігає право власності на свою долю капіталу, а не передає його банку. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю, тобто товариств, де відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в загальний капітал банку.

В Україні комерційні банки з колективною формою власності можуть бути організовані у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу та товариств з обмеженою відповідальністю.

Станом на 1.10.1996 року із 230 комерційних банків за реєстром:

- державних - 2

- комерційних банків акціонерних товариств - 175

із них: відкритого типу - 124

закритого типу - 51

- комерційних банків товариств з обмеженою

відповідальністю - 53


Порядок створення та реєстрації комерційних банків визначений в Положенні НБУ “Про порядок створення та реєстрації комерційних банків” №77 від 27.03.1996 року.

Перший етап передбачає формування статутного фонду банку. З цією метою в установі НБУ за місцем створення комерційного банку відкривається тимчасовий рахунок, на який кожен засновник вносить визначену установчими документами частку статуного фонду. Підставою для відкриття рахунку явяється:

- установчий договір засновників банку;

- заява на відкриття рахунку.

Кошти на тимчасовий рахунок можуть перерахувати тільки:

- з розрахункових рахунків юридичних осіб;

- з особистих рахунків фізичних осіб;

- готівкою фізичними особами.

До подання Національному банку пакета документів, необхідних для реєстрації, на тимчасовому рахунку повинна бути зібрана сума коштів відповідно до установчого договору, але не менше ніж встановлено законодавчо мінімальний розмір заявленого і фактично сплаченого статутного фонду для діючих комерційних банків — еквівалент 1 млн екю.

Наступний етап передбачає, що органом управління банку (Радою банку) у 2-тижневий строк після аудиторської перевірки фінансового стану засновників, подає до регіонального управління НБУ за місцем створення банку слідуючі документи:

1) заяву про реєстрацію ьанку за підписом уповноваженої установчими зборами особи;

2) установчий договір;

3) статут банку;

4) протокол установчих зборів;

5) висновок аудиторської організації (аудитора), яка має ліцензію. Аудиторської палати України, про фінансовий стан та платоспроможність засновників;

6) економічне обгрунтування и мета створення банку;

7) бухгалтерську і финансову звітність учасників (акціонерів) банку на 1-е число місяця, в якому здійснюється внесок до статутного фонду банку;

8) наявність професійно придатних перших керівних осіб банку (голови правління, головного бухгалтера). Вимоги: наявність вищої освіти (економічної), стаж роботи в банківській сфері за відповідним фахом на керівних посадах не менше 3-х років, відсутність в попередній роботі порушень чинного законодавства;

9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів заробітної плати;

10) копію звіту про проведення відкритої підписки на акції з доданням переліку акціонерів банку;

11) угоду про надання приміщення для розміщення банку;

12) установчі документи засновників банку.

Регіональне управління НБУ у 2-тижневий строк з дня отримання повного пакету документів готує висновок і пересилає його разом з пакетом документів до НБУ, де і приймається рішення про створення комерційного банку.

Реєстрація банку здійснюеться шляхом внесення в Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ у місячний срок з дня отримання всіх документів.

Діючи комерційні банки можна класифікувати за різними ознаками.

^ В залежності від величини статутного фонду, а також величини власного капіталу та активів комерційні банки поділяються на:

- мілкі;

- середні;

- крупні.

Більшість діючих в Україні банків можна віднести до мілких та середніх. Банки, що належать до розряду крупних - це перш за все комерційні банки, створені на базі трансформованих відділень колишніх державних спеціалізованих банків.

^ В залежності від наявності філій комерційні банки бувають:

- безфілійні;

- малофілійні;

- багатофілійні.

В основній своїй масі новостворені банки безфілійні або ж малофілійні.

У відповідності із п.7 Положення НБУ “Про ліцензування банків в Україні” відкриття філій вимагає наявності відповідного розміру статутного фонду ( заявлений і фактично оплачений не менше 1 млн. екю, якщо філія відкривається на теріторії України, і не менше 3 млн екю, якщо філія відкривається за межами України), з однієї сторони, та терміну діяльності не менш 1 та 3-х років відповідно, з другого боку.

Саме з цієї причини багатофілійні банки - це знову ж таки банки, створені на базі колишніх спеціалізованих державних банків: Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Укрощадбанк, “Україна”. Так, банк “Україна” має більше 600 філій. Найширшою мережею філій представлений в Україні Укрощадбанк, який має свої відділення в усіх адміністративних районах країни.

В залежності від території діяльності комерційні банки розподіляються на:

1. Міжнародні, що створюються за участю іноземного капіталу і можуть мати свої філії за кордоном. Станом на 1.10.1996 року таких банків в Україні - 14, причому 2 з них із100% участю іноземного капіталу.

2. Республіканські, до яких слід відносити багатофілійні банки, які мають розгалужену мережу своїх відділень по всій території країни.

3. Регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону, міста, району, області.

Більшість вітчизняних комерційних банків являються регіональними. Створення міжнародних банків обмежується іноземним капіталом 15% загального статутного фонду банків, так як зайняття іноземним капіталом ключових позицій створюватиме небезпеку для економіки України в її сучасному стані (п.14 Положення НБУ “ Про порядок видачі ліцензій на створення комерційних банків за участю іноземних юридичних та фізичних осіб” ; № 24 від 7.02.1994 р.

В залежності від діапазону операцій, що їх виконують комерційні банки, розрізняють:

1. Універсальні банки, що виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам;

2. Спеціалізовані банки, що в своїй діяльності орієнтуються на:

- обслуговування певної категорії клієнтів (клієнтська спеціалізація);

- обслуговування переважної більшості юридичних та фізичних осіб певної галузі (галузева спеціалізація);

- надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів (функціональна спеціалізація).

Банківська система України відрізняється великою питомою вагою універсальних банків, що прагнуть виконувати широке коло операцій для своїх клієнтів.

^ Основними функціями комерційного банку згідно ст. 2, 9 та 25 Закону “Про банки і банківську діяльність” вважаються:

1. Акумуляція тимчасово вільних грошових коштів, заощаджень і нагромаджень юридичних та фізичних осіб(депозитні операції);

2. Забезпечення функціонування розрахунково-платіжного механізму , організація розрахунків в народному господарстві, організація платіжного обороту (розрахунково-касове обслуговування);

3. Кредитування юридичних та фізичних осіб (кредитні операції);

4. Облік векселів і операцій з ними (облікові операції);

5. Зберігання фінансових і матеріальних цінностей (довірчі операції);

6. Довірче управління майном клієнта (трастові операції).

У відповідності до закону “Про банки та банківську діяльність” (ст. 17) та Положення НБУ “Про порядок ліцензування банків в Україні” №77 від 27.03.1996 р. комерційні банки мають право на виконання банківських операцій тільки в разі відповідної ліцензії Нацбанку України.

НБУ надає право на здійснення слідуючих операцій:

1.Операції з готівкою.

1) касове обслуговування клієнтів;

2) перевезення грошово-валютних цінностей.

2.Розрахункові операції.

3) ведення рахунків клієнтів (резидентів) та здійснення розрахунків за їх дорученням;

4) ведення рахунків банків-кореспондентів (резидентів) та здійснення розрахунків за їх дорученням;

5) проведення операцій по касовому обслуговуванню державного бюджету;

6) ведення рахунків клієнтів (нерезидентів) та здійснення розрахунків за їх дорученням;

7) ведення рахунків банків-кореспондентів (нерезидентів) та здійснення розрахунків за їх дорученням.

3.Активні операції.

8) надання кредитів банкам;

9) надання кредитів юридичним особам;

10) надання кредитів фізичним особам;

11) факторинг;

12) вкладання коштів у статутні фонди інших юридичних осіб.

4.Пасивні операції.

13) залучення депозитів юридичних осіб;

14) залучення депозитів фізичних осіб;

15) отримання кредитів від банків;

16) випуск цінних паперив.

5. Операції з валютними цінностями.

17) ведення валютних рахунків клієнтів;

18) неторгові операції;

19) встановлення прямих кореспондентських зв`язків з іноземними банками;

20) встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками;

21) операції за міжнародними торговими розрахунками;

22) операції по торговлі іноземною валютою на внутрішньому ринку;

23) операції з залучення та розміщення валютних коштів, надання гарантій, поручительств та інших зобов`язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання в інвалюті на внутрішньому ринку і здійснюються із резидентами України;

24) операції з залучення та розміщення валютних коштів, надання гарантій, поручительств та інших зобов`язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання в інвалюті на внутрішньому ринку і здійснюються із нерезидентами України;

25) валютні операції на міжнародних грошових ринках;

26) операції з монетарними металами на внутрішньому ринку;

27) операції з монетарними металами на міжнародних ринках;

6.Інші операції та види діяльності.

28) відповідальне збереження цінностей;

29) фінансування капвкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;

30) видача поручительств, гарантій та інших зобов`язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;

31) лізинг;

32) довірчі операції за дорученням клієнтів;

33) купівля, продаж і зберігання цінних паперів, платіжних документів та операцій з ними;

34) купівля, продаж, зберігання держаних цінних паперів, а також операцій з ними;

35) надання консультаційних послуг;

36) відкриття філій на теріторії України;

37) відкриття філій, представництв банку за межами України.

Виходячи з наведеного переліку, видача коштів відноситься до активних кредитних операцій комерційних банків і передбачає необхідність отримання ліцензії НБУ.

У відповідності із Положенням НБУ “ Про порядок ліцензування банків в Україні “ крім кредитних операцій банки надають клієнтам специфічні послуги, які також носять кредитний характер. Насамперед це факторинг (викуп дебіторських рахунків клієнта, пов’язаних з постачанням товарів або наданням послуг). У цьому випадку комерційний банк також повинен отримати ліцензію на придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику таких вимог та інкасацію цих вимог.

НБУ надає новоствореним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій у разі дотримання ними слідуючих умов (п.3 Положення НБУ “Про порядок ліцензування банків в Україні” № 377 від 27.03.1996 р.);

1. Наявність професійно придатних перших керівних осіб;

2. наявність підрозділу, який виконуватиме відповідні банківські операції;

3. наявність відповідних внутрішніх документів банку, що регламентують здійснення банком діяльності, яка ліцензується НБУ;

4. забезпечення необхідним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмними продуктами та засобами зв’язку;

5. відповідність приміщення банку вимогам НБУ.

Діючий банк в разі розширення діяльності крім перерахованих вимог повинен дотримуватись ще цілого ряду інших (п.4 Положення НБУ “Про порядок ліцензування банків в Україні” № 377 від 27.03.1996 р.), серед яких:

1. статутний фонд банку повинен бути зареєстрований і фактично сплачений у розмірі, встановленому в законодавчому порядку (для активних кредитних операцій - у розмірі, еквівалентному 1 млн. екю):

2. відповідність формування резервного, страхового фондів вимогам чинного законодавства;

3. дотримання банком економічних нормативів та стабільна беззбиткова діяльність протягом півріччя;

4. стан кредитного портфеля не повинен загрожувати інтересам його кредиторів та вкладників ( сума безнадійних до повернення кредитів не повинна перевищувати розмірів фактично сформованих резервного та страхового фондів банку);

5. позитивний висновок зовнішнього аудитора;

6. здійснення операцій, які ліцензуються, не повинно негативно вплинути на діяльність банку;

7. відсутність порушень банком чинного законодавства та нормативних актів НБУ.

Поряд з наданням ліцензій Національний банк може їх і відкликати. Робиться це за поданням регіонального управління НБУ в разі:

- виявлення недостовірних даних, на підставі яких була надана ліцензія;

- затримки початку здійснення діяльності, на яку надана ліцензія, більше ніж на один рік з моменту надання ліцензії;

- виникнення становища, яке загрожує інтересам кредиторів та вкладників банку;

- виявлення порушень банком вимог банківського і антимонопольного законодавства та нормативних актів НБУ;

- наявність збиткової діяльності банку протягом 3-х місяців поспіль;

- систематичного порушення економічних нормативів, які встановлені НБУ протягом 3-х місяцяв підряд або 6-ти місяців протягом року;

- здійснення операцій, на які не було надано ліцензій;

- надання недостовірної інформації та звітності або несвоєчасного їх надання;

- невиконання у встановлений термін вимог НБУ щодо діяльності банку та умов, на підставі яких була подана ліцензія.

Крім відкликання ліцензії на здійснення окремих операцій чи всіх банківських операцій НБУ може застосовувати до комерційних банків такі санкції:

- підвищення норм обов`язкових резервів;

- стягнення у безспірному порядку штрафу у розмірі неправомірно одержаного доходу та застосування інших економічних санкцій відповідно до законодавства;

- усунення керівництва комерційного банку від управління;

- призначення тимчасової адміністрації для управління комерційним банком;

- реорганізація чи ліквідація комерційного банку.


Підставами для застосування вказаних санкцій до комерційних банків можуть бути:

- порушення ними чинного законодавства;

- порушення економічних нормативів, що регулюють їх діяльність;

- порушення порядку, строків та технології виконання банківських операцій;

- допущення несанкціонованої емісії;

- невиконання нормативних актів НБУ;

- неподача звітності чи подача недостовірної звітності;

- збиткова діяльність або діяльність, яка загрожує інтересам вкладників та кредиторів банку, перешкоджає антимонопольним діям чи праву клієнта вільно вибирати банк.


4.Принципи організації, види та умови банківського кредитування.

Серед активних операцій комерційних банків чільне місце займають кредитні операції, які опосередковують кредитні взаємовідносини банка з позичальником.

Умови організації кредитних взаємовідносин з позичальником регламентуються Положенням НБУ “Про кредитування” № 246 від 28.09.1995 року.

Позички комерційних банків можна класифікувати в залежності від різноманітних критеріїв та ознак, але незалежно від виду кредиту процес банківського кредитування базується на дотриманні основних його принципів (п.9 Положенням НБУ “Про кредитування” №246 від 28.09.1995 року):

- строковості та поверненості;

-цільового характеру;

- забезпеченості;

- платності.

У відповідності із принципами строковості і поверненості кошти, які банк надав у позичку, клієнт повинен повернути (погасити) у заздалегіть встановлений строк. В зв’язку з цим банки встановлюють різні терміни та способи погашення позички.

У відповідності із строком використання в банківській справі розрізняються (п.3 Положенням НБУ “Про кредитування” №246 від 28.09.1995 року):

1. Строкові позички:

а) короткострокові (до 1 року):

б) середньострокові (1 - 3 років);

в) довгострокові ( більше 3 років).

Слід відзначити, що економічною основою строковості кредиту являється тривалість кругообороту оборотних фондів і фондів обігу. Формування оборотного капіталу підприємства відбувається з використанням короткострокового, а основного капіталу - середньо- та довгострокового кредиту.

2. Безстрокові позички - позички, видані на невизначений попередньо строк. Такі позички повинні повертатись при першій вимозі банку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то вони погашаються на розсуд позичальника.

3. Прострочені позички, тобто позички по яким збіг строк їх погашення, встановлений в кредитному договорі банком і позичальником, але кошти ще не повернені банку.

4. Відстрочені (пролонговані) позички - позички по яким на прохання позичальника прийнято рішення про не перенесення строків погашення на пізніше.

Стосовно пролонгованих позичок, то банки завжди розглядають причини виникнення такої необхідності і йдуть назустріч клієнту в разі обгрунтованості цієї необхідності (п.26 Положенням НБУ “Про кредитування” № 246 від 28.09.1995 року). Прострочені позички в разі їх виникнення обліковуються окремо від строкових.

У відповідності з п. 28 Положенням НБУ “Про кредитування” у разі несвоєчасного погашення кредиту за відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах , передбачених договором.

По способам погашення (п.7 Положенням НБУ “Про кредитування” № 246 від 28.09.1995 року) розрізняють позички, що погашаються:

1. Одноразовим платежем;

2. У розстрочку;

3. Довгостроково (за вимогою кредитора чи за заявою позичальника);

4. З регресією платежів;

5. Після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Цільовий характер банківського кредитування передбачає вкладання коштів у конкретні господарські процеси на цілі, передбачені кредитним договором банка з клієнтом. Саме тому в банківській практиці для різних господарських процесів застосовуються різні специфічні умови видачі, забезпечення та погашення позичок.

По призначенню і характеру використання позичених коштів свою специфіку мають кредити, що згідно із Положенням НБУ “Про кредитування” надають:

1. Суб’єктам господарювання (п.15);

- торгівельним, промисловим підприємствам;

- сільськогосподарські кредити;

- приватним підприємцям (фізичним особам);

2. Фізичним особам (споживчі кредити) (п.44 - 46);

3. Іншим банкам та небанківським фінансово-кредитним установам (п.29-32);

4. Під нерухомість (п.40-43);

5. Під заставу цінних паперів (ломбардні) (п.4);

6. Кредити, пов’язані з вексельним обігом (облікові кредити) (п.36).

Принцип забезпеченості має за мету захищати інтереси банку та його вкладників і не допустити виникнення збитків від неповернення боргу позичальником внаслідок його неплатоспроможності. В зв’язку із наявністю у банка права захищати свої інтереси банк вимагає від позичальника наявності певного визначеного в кредитному договорі забезпечення.

По наявності і характеру забезпечення в банківській справі існують (п.4 Положенням НБУ “Про кредитування”):

1. Незабезпечені (бланкові) позички - це довірчі позички, які надаються клієнту тільки під зобов’язання повернути. Ці кредити пов’язані з великим ризиком і тому видаються, як правило, першокласним по кредитоспроможності клієнтам та на умовах більш високої відсоткової ставки (п. 47 Положенням НБУ “Про кредитування”);

2. Забезпечені позички:

а) заставою майна, майнових прав, цінних паперів;

б) гарантовані банками, фінансами чи майном третьої особи;

в) поручительствами, свідоцтвами страхової організації.

У відповідності з принципом платності банківського кредитування банки вимагають від клієнта не тільки повернення у визначений строк позички, але й сплати за користування позиченими коштами певної плати на рівні встановленої в кредитному договорі відсоткової ставки. Поскільки позичкова операція - це продаж грошових коштів на певний строк на комерційних засадах, то і відсоток являється об’єктивною необхідністю, складовою самої кредитної операції. Відсоток за надані кредити являється основним джерелом доходів комерційного банку, за рахунок якого вони покривають свої витрати і отримують доходи.

По характеру і способу сплати процентів розрізняють позички:

1. З фіксованою відсотковою ставкою, які характерні для стабільної економіки, але можуть видаватись на короткий період і в умовах інфляції:

2. З плаваючою відсотковою ставкою, які використовуються банками в умовах нестабільності, високих темпах інфляції, а також при видані довгострокових кредитів;

3. Із сплатою відсотків по мірі використання позичених коштів (звичайні позички). Для них характерно стягнення відсотку через певний час після моменту видачі кредиту;

4. Із сплатою відсотку одночасно із отриманням позичених коштів (дисконтний кредит). При видачі дисконтного кредиту передбачається утримання позичкового відсотку (дисконта) одночасно із його видачею. Прикладом дисконтного кредиту являється обліковий кредит, що представляє собою купівлю векселів у своїх клієнтів векселедержателів.

У відповідності із ст. 6 Положення НБУ “ Про кредитування” банківські кредити відрізняються також по методам надання :

1/ позички, що надаються у разовому порядку, тобто позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо по кожній позичці на основі заяви клієнта та інших необхідних документів;

2/ позички, що надаються в міру виникнення необхідності в них. У цьому випадку кредитування позичальника відбувається згідно із так званою к р е д и т н о ю л і н і є ю , під якою розуміють згоду банка кредитора надати кредит у майбутньому, в межах встановленого для позичальника певного ліміту кредитування, в рамках якого він може в будь-який момент отримати позичку по мірі виникнення необхідності в ній. Такий кредит видається, як правило, шляхом оплати розрахункових документів з позичкового рахунку клієнта без обов’язкового узгодження кожного разу умов його видачі. У випадку кредитування по необхідності укладається контракт, по якому банк зобов’язується надавати, а позичальник використовувати позичку в певний час на протязі обумовленого сторонами періоду / як правило це 1 - 3 роки/;

3/ гарантійні або резервні позички, суть яких полягає в тому, що банк бере на себе зобов’язання видати при виникненні у клієнта такої потреби позичку певного розміру на протязі обумовленого періоду ( як правило, кварталу, року ). За гарантію видачі позички банк стягує з клієнта комісійну винагороду.

^ За ступенем ризику видачі грошових коштів у позичку в банківській справі розрізняють ( п. 5 Положення НБУ “ Про кредитування”):

1) стандартні кредити - тобто всі кредити незалежно від забезпечення, строк оплати яких ще не настав;

2) кредити з підвищеним ризиком - тобто кредити пролонговані та прострочені.

Положення НБУ “ Про податок формування і використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків “ № 20 від 31.01.96р. доповнює класифікацію кредитів з підвищеним ризиком і розподіляє їх на”: а) нестандартні, б) сумнівні, в) небезпечні, та г) безнадійні в залежності від тривалості періоду їх простроченності і степені забезпеченності.

^ В залежності від кількості кредиторів існують банківські кредити, що видаються:

1) одним банком;

2) синдиційовано ( консорціумні кредити ), тобто кредити, що видаються банківським консорціумом, в якому один із банків бере на себе роль менеджера, збирає із банків учасників необхідну суму ресурсів для клієнта, заключає із ним кредитний договір і видає позичку, займається розподілом позичкового відсотка. За операції по консорціумному кредитуванню банк-менеджер одержує відповідну винагороду ( п. 48 Положення НБУ “ Про кредитування” та Положення НБУ “ Про порядок консорціумного кредитування “ № 351 від 27.03.1996р.) ;

3) паралельно двома або декількома банками одному позичальнику, але на узгоджених між банками учасниками угоди умовах ( п.29 Положення НБУ “ Про порядок консорціумного кредитування”).

У відповідності до ст. 29 Закону України “ Про банки і банківську діяльність” комерційні банки можуть здійснювати кредитні операції в межах реально наявних ресурсів.

^ Банківські ресурси - це сукупність коштів, які знаходяться в розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних та інших активних операцій. Основними компонентами банківських ресурсів виступають власні кошти та залучені ( п.10 Положення НБУ “ Про кредитування”).

^ До власних коштів банку відносяться:

- статутний фонд,

- резервний фонд,

- інші фонди,

- доходи, що формуються при здійсненні банківських операцій,

- кошти для фінансування капітальних вкладень,

- кошти в розрахунках між установами одного банку,

- нерозподілений прибуток.

^ Залучені кошти - сукупність коштів, які акумулюються банком на різних рахунках клієнтів, у вигляді депозитів, або це придбані на грошовому ринку міжбанківські кредити чи централізовані ресурси. Операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для здійснення активних операцій називаються пасивними операціями.

Залучені кошти включають:

- депозити клієнтів,

- залучені спецфонди,

- тимчасово вільні кошти по розрахунковим операціям і кредиторські заборгованості клієнтів / при розрахунках акредитивами, гарантованими платіжними дорученнями, чеками, коли кошти депонуються на окремому рахунку в банку/.

- міжбанківські позички,

- позички НБУ,

- позички зарубіжних банків,

- боргові зобов’язання банку,

- міжбанківську тимчасову фінансову допомогу.

Не дивлячись на різноманітність видів банківських позичок існують в банківській справі загальні умови організації кредитних взаємовідносин банку з позичальником, які викладені в Положенні НБУ “ Про кредитування”:

1. Комерційні банки при проведенні грошової політики виходять із інтересів банку, його акціонерів, вкладників, клієнтів та з урахуванням загальнодержаних інтересів. (п.11);

2. Рішення про надання кредитів приймається колегіально Правлінням банку, кредитним комітетом чи іншою управлінською структурою. (п.120);

3. Кредитні взаємовідносини банка з позичальником будуються на принципах партнерства. Це означає, що всі питання, пов’язані з процесом кредитування, вирішуються ними на договірній основі шляхом укладення кредитного договору. (п.15);

4. Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати визначаються в кредитному договорі в залежності від (п.16):

- розміру базової відсоткової ставки, що встановлена НБУ на момент видачі позики;

- вартості залучених кредитних ресурсів на ринку позичкових капіталів;

- співвідношення попиту і пропозиції на кредит;

- степені ризику для даної позики;

- розміру і строку погашення кредиту;

- рівень витрат банку, пов’язаних з видачею кредиту і здійснення контролю за його використанням;

- перспективи розвитку економіки і перед усім темпи інфляції та загальної тенденції відсоткової ставки до росту чи зниження;

- тенденції облікової ставки до росту чи зниження;

- кредитоспроможності позичальника, його репутації;

- інших факторів.

5. Комерційний банк аналізує кредитоспроможність позичальника, прогнозує ризик неповернення кредитів та визначає потенційне забезпечення і на основі цього приймає рішення про надання чи відмову в наданні позички ( п. 20 ).

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника згідно із рекомендаціями НБУ можуть бути:

- забезпечення власними коштами не менш як на 50 відсотків всіх його видатків;

- репутація позичальника;

- оцінка продукції, що випускається позичальником і наявність замовлення на її реалізацію;

- економічна кон’юнктура.

Згідно із цими рекомендаціями кожен комерційний банк має право самостійно розробляти систему показників та нормативів для оцінки кредитоспроможності своєї клієнтури.

6. Забороняється надання кредиту:

- на покриття збитків господарської діяльності позичальника;

- формування та збільшення статутного фонду господарського товариства;

- придбання цінних паперів будь-яких підприємств ( п. 21 );

7. Кредити можуть надаватись :

а) у безготівковій формі шляхом оплати платіжних документів як в національній так і в іноземній валюті з позичкового рахунку відкритого з цією метою або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок клієнта відповідної суми коштів відкритого йому позичкового рахунку;

б) у готівковій формі для розрахунків із здавальниками сільськогосподарської продукції ( п. 24 ) ;

8. Кредит і нараховані за ним відсотки погашаються із розрахункового чи поточного рахунку клієнта ( п. 25 ). У разі неможливості позичальника сплатити борг він стягується із гарантів, поручителів або шляхом реалізації заставного права у відповідності із законом “ Про заставу”;

9. Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту,своєчасним і повним його погашенням. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов’язань позичальника за кредитним договором. ( п. 27 );

10. НБУ обмежує видачу так званих “ великих кредитів “ (кредити, що перевищують 10 % власного капіталу банку) 25 відсотками власного капіталу банку. Причому загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати 8- ми кратного розміру власного.

11. З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється з дотриманням комерційними банками економічних нормативів, встановлених Нацбанком України( п. 14 ). Обов’язкові економічні нормативи та оціночні показники діяльності комерційних банків, визначені інструкцією НБУ № 10 “ Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків “ від 30.12. 1996 р.


Положенням НБУ “Про кредитування” визначається також відповідальність сторін за порушення умов кредитного договору. Рекомендується:

- в разі несвоєчасного повернення кредиту та відсотків за його користування передбачати у кредитних договорах відповідальність позичальника у вигляді стягненням кредитором пені в розмірі 0,5 відсотка і більше за кожний день прострочення (п.49);

- у кредитних договорах передбачати відповідальність банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді сплати позичальнику пені в розмірі 0,5 відсота за кожний день прострочених у встановленому чинним законодавством порядку (п.50);

- у кредитних договорах передбачати відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредитів за рахунок отриманих від НБУ кредитних ресурсів у вигляді стягнення з позичальника штрафу в розмірі не менше 25 відсотків від розміру використаного не за призначенням кредиту у встановленому чинним законодавством порядку (п.51);

- у кредитному договорі передбачити відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредиту, наданого за рахунок власних ресурсів комерційного банку, у вигляді стягнення з позичальника штрафу в розмірі до 25 відсотків від розміру використаного не за призначенням кредиту у встановленому чинним законодавством порядку (п.52).

Комерційні банки зобов`язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а в разі неможливості стягнення — порушувати в суді справу про банкрутство.

Схожі:

Тема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План iconТема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План
Тема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування
Тема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План iconПрограма дисципліни “Банківське кредитування фізичних осіб ” Тема Основи організації банківського кредитування фізичних осіб
Принципи банківського кредитування фізичних осіб. Методи кредитування фізичних осіб, їх характеристика, переваги та недоліки. Стадії...
Тема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План iconПояснювальна записка до дипломної роботи освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр» на тему: правові засади банківського кредитування субєктів малого І середнього підприємництва в україні
Правові засади банківського кредитування субєктів малого І середнього підприємництва в україні
Тема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План iconТема Центральні банки та їх роль в економіці Походження та форми організації центральних банків. Шляхи створення емісійних банків. Організаційно-правові основи центральних банків провідних країн світу
Статус центрального банку І основна мета його діяльності. Правовий статус центрального банку. Основний правовий акт, що регулює діяльність...
Тема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План icon«Організація банківського споживчого кредитування»
Вступ розділ теоретичні аспекти організації банківського споживчого кредитування
Тема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План iconТема економічні та правові основи банківської діяльності
Відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи І здійснює банківську діяльність від імені банку це
Тема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План iconТема Позичковий капіталу системі товарних відносин. Банки
Кредит, його сутність, принципи кредитування, джерела формування кредитних ресурсів, напрямки кредитування, функції кредиту
Тема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План iconЗакон України "Про боротьбу з економічною злочинністю"
Цей Закон визначає головні напрями загальнодержавної політики та статус державних органів, що здійснюють боротьбу з економічною злочинністю,...
Тема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План iconПлани проведення практичних (семінарських) занять Практичне заняття 1
Практичне заняття Основи організації банківського кредитування фізичних осіб – 2 год
Тема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План iconТестові контрольні завдання на кожне практичне (семінарське) заняття, підсумкові по модулях І курсу в цілому Тем Основи організації банківського кредитування фізичних осіб
Б перерахування коштів на поточний рахунок позичальника згідно його розпорядження
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи