1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри icon

1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри




Назва1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри
Сторінка1/3
Дата06.09.2012
Розмір0.63 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3

Тема 1. Види і жанри образотворчого мистецтва

1. Поняття образотворчого мистецтва, його види і жанри.

2. Станковий і монументальний живопис.

3. Скульптура.

4. Графіка.


Живопис, скульптуру і графіку називають образотворчим мистецтвом, тому що вони відбивають і пізнають дійсність у конкретних художніх образах. Однак, кожен мистецький твір не є простим відбиттям дійсності, не є фотографією оточуючого нас світу. Кожен художній твір є сплав обачної художником дійсності та індивідуальної творчої фантазії, він несе в собі відбиток духовного всесвіту автора.

В залежності від того, чим оперує художник, в образотворчому мистецтві розрізняються три основних види - живопису, скульптура і графіка. Кожний з них володіє своєю власною мовою, має в своєму розпорядженні власні матеріали та техніки.

На відміну від багатьох видів мистецтва - живопис маслом стає самостійним методом, стилістичною основою нового живописного світосприймання.

Підґрунтя техніки живопису маслом старих майстрів трьохшаровий метод: спочатку - підмальовок, потім - світлотінь, накінець - колір. "Сікстінська мадонна" Рафаеля - один з найпоетичних образів у мистецтві Відродження, єдина картина художника написана маслом на холсті. Вся робота примкнута богодайною силою, світлом, рухом. Маслом створювали свої шедеври Леонарда да Вінчі, Вечелліо Тіулан, Родрігес де Сілва Веласкез, Харменс ван Рейн Рембрандт. Пітер Пауль Рубенс належить до сонму цих величних майстрів. Мистецтво художника дорогоцінне своїм оптимізмом, повнокрівним здоров'ям, буянням кольору, творчою фантазією, високою майстерністю. Техніка масляного живопису набуває в руках майстра незбагненної досконалості: його живопис справляє враження яскравої і розкішної.

Зовсім по-іншому впливають на глядача картини Рембрандта, який зовсім недбало ставиться до живописної техніки: то він подряпує фарбу гострим інструментом, то витирає пальцями у холст. Фарба то гладенько мають на грунт, то створюють дрібні згустки. "Повернення блудного сина" - один із кращих творів пізнього Рембрандта. В цьому досконалому творі художник увічнив моральну перемогу всепрощаючого батьківського кохання. Крім масляної техніки існує і ще ряд досить цікавих технік. Перш за все нагадаємо про темперу-фарбу, якою користувалися художники із давніх давен, оскільки темперна техніка проіснувала в Європі аж до 16 століття, а в Росії - майже до 18 століття. Назва фарби виходить від італійського temperare - змішувати фарби. Зв'язуючим елементом фарби є яєчні жовтки, соки різних трав або клей з маслом. До цих пір старовинні твори написані темперою, вражають уяву глядача кольором, свіжістю і емалевим блиском фарб. Темпера - техніка досить складна. Фарбу не можна змішувати, писати треба тонким шаром фарби, фарбу одного кольору накладають поруч з другою. Техніка темпери диктує свої умови живопису, вимагаючи суворості, вимогливості, чіткості стилю.

Практично всі майстри середньовіччя працювали темперою, в цій же манері працювали художники епохи Відродження: Мантен'я, Сандро Боттичеллі, Рафаель та інші.

Іконопис - одна з найпоетичних і загадкових явищ давньоруського мистецтва. Темпераментний живопис середньовічної Росії веде свій початок з Візантії. Широкі глядацькі кола по-справжньому оцінили і зрозуміли красу давньоруського живопису тільки на початку ХХ сторіччя, коли старі ікони почали реставрувати і звільняти від бідніших розписів. З'ясувалося, що стародавні темперні фарби прекрасно збереглися. Живописці часто використовують техніки, які займають проміжне місце між графікою і живописом - це пастель, акварель, гуаш. Пастель - різнокольорові палички спресовані з фарбою пігменту, який не містить зв'язуючих речовин, тому їх колір відрізняється звучною, велелковою інтенсивністю.

Живопис пастельний особливе розповсюдження отримав у 17 сторіччі, його в більшості своїй застосовували у портретах. У 19 ст. Едгар Дега створив видатну серію малюнків пастеллю. Акварель - фарба що розводиться водою. Головна її якість - прозорість фарби, скрізь яку світиться тон і фактура основи (папір, шовк, слонова кістка). Техніка акварелі вимагає швидкості та майстерності. Славу видатних акварелістів видобули англійські художники, які вміло використовували її у роботі з натурою. 19 сторіччя полюбляло акварель. Всі пейзажисти романтичного спрямування та імпресіоністи, залюбки застосовували благородну техніку акварелі для роботи з натурою. Гуаш - водна фарба, яка виникла як різновид акварелі. Вона непрозора, створює суцільну декоративну поверхню. Широко застосовувалася у середні віки та епоху Відродження. У Росії техніка гуаші досягла високого розвитку у кінці 19 - поч.20 ст. у творчості Валентина Сєрова, Олександра Головіна.

Графіка.

Термін "графіка" спочатку запроваджено лише стосовно каніграції та письма. Нове значення цей термін отримав у кінці 19 - поч.20 ст. у зв'язку з бурхливим розвитком поліграфії. Саме в цей час графіка визначилася як вид мистецтва, в основі якого лежать лінії, контрасти білого і чорного. Таке розуміння графіка з плином часу отримало біль розширене тлумачення, сьогоденна графіка застосовує колір, штрихи, плями, змішану техніку. Графіка - один із самих популярних видів образотворчого мистецтва, з її інструментами і прийомами зітхається кожна людина. Хто не тримав у руці олівець? Але не кожний знає, як поводитися з більш складними техніками. Саме графіка щільно пов'язана з побутом, громадським життям людини. Графіка - це книжкова ілюстрація, етикетка, яскрава обкладинка, афіша, рекламний плакат. Термін "графіка" охоплює дві великі групи творів - це малюнок і печатна графіка.

Малюнок завжди існує в одному екземплярі. Стародавній інструмент художника - металевий грифель (шрифт). До кінця 15 ст. металевий грифель поруч з пером залишався найбільш розповсюдженим інструментом. У середині віку художники використовували свинцевий шрифт, який давав м'які лінії, але мав недоліки: легко витирався. У епоху Відродження він поступається місцем срібному шрифтові, який вимагає від художника величезної майстерності, бо його лінії не витираються. Срібним олівцем любили малювати Гольбейн Молодший, Рафаель, Леонардо да Вінчі, Альбрехт Дюрер. Занепад популярності срібного олівця викликано тим, що з'явився небезпечний конкурент, більш легкий, більш зручний у користуванні - графітний олівець. В наші дні легкість, доступність, різнобарвність графітного олівця робить його найбільш популярним інструментом сучасних художників.

Перо - одним з головних інструментів європейського малюнка. В середні віки та в епоху Відродження художники носили перо з собою у спеціальному футлярі на поясі разом з чорнилами. Малюнок, виконаний пером відрізняє велика графічна виразність, він має динаміку. Перо дозволяє застосовувати різні нажими, завивки, могутні контрасні штриховки, плями. Ним малювали видатні живописці: Рембрандт, Т'єполо, Ван Гог, Мікельанджело. Сангіна, вугілля, італійський олівець також являють собою інструменти для малювання, які створюють м'яку фарбовану тканину.

Вугілля - техніка малюнку вуглем високо цінувалася старими майстрами, її широко використовують і сучасні художники. Для малюнка застосовують вугілля різних дерев. Цей матеріал дозволяє малювати вільно, з розмахом, особливо на папері високого формату із жорсткою поверхнею, на якому вугілля дає чорний оксамитовий тон. Ним із задоволенням робив свої ескізи Мікельанджело.

Італійський олівець, або чорна крейда, існує у двох варіантах - у вигляді природного чорного каміння (шиферна порода) і у вигляді штучної речовини, що виготовляється із сажі. Його полюбляв Леонардо да Вінчі, Голбейн Молодший, Пітер Пауль Рубенс. Сангіна або червона крейда дає витончений і аристократичний малюнок. Саме тому найбільшим успіхом вона користувалася у художників елегантного стилю, прагнучих до вишуканості малюнка і композиції. Першим вживає сангіну Леонардо да Вінчі. Малюнок сангіною милує око характерним забарвленням: від червоно-рожевого до темно-коричневого. Сангіна не придатна для швидкого начерку, вона вимагає точної, детальної розробленої форми. Французький художник Антуан Ватто - блискучий майстер сангіни. Печатна графіка - естамп (авторський відбиток з печатної форми), книжкова і люстрація, плакат тощо. Печатна графіка часто-густо виконується під замовлення, для тиражування, вона розрахована на багатьох людей, вона пов'язана з пресою, книгами, рекламою. З оглядом на технічні прийоми, що їх застосовують художники печатна графіка потребує чотирьох складових: 1. Дошка або пластина на яку наносять малюнок.

2. Інструменти.

3. Друкарські фарби.

4. Процес друкування.

У залежності від печатної дошки і засобам друку розрізняють:

1. Виникла гравюра (високий друк) до яких ми відносимо ксилографію і ліногравюру.

Ксилографія - (від ксило - дерево) є найбільш простим і демократичним різновидом друкованої продукції. На дерев'яну дошку наносять малюнок і вирізбляється. Фарбою покривають випуклі місця і роблять відтиск. Видатним майстром ксилографії був німецький художник Альбрехт Дюрер, який створював справжні шедеври. Ксилографія широко використовується у книжковій ілюстрації. Широко відомий український графік Ф.Нарбут розробив цілу теорію оформлення книги як цілісну систему.

Ліногравюра - гравюра на лінолеумі з'явилася не так давно, у середині 19 ст., коли почали випускати лінолеум. Цей матеріал легко піддається обробці, малюнок на ньому лягає м’якенька, він дає можливість поєднувати широкий штрих і кольорові плями. Українські художники Г.Якутович і його син здобули світової слави у ліногравюрах. Поглиблена гравюра (глибока печать). Зображення на металеву пластину наноситься у вигляді желобкіг, подряпин, бороздин. Їх заповнюють фарбами, а потім на друкарському верстаті роблять відтиски. До поглибленої гравюри належать всі види гравюровки по металу: механічний, хімічний, змішана техніка. До механічного відноситься "суха голка", різцова гравюра, мецо-тинто. Ця техніка започаткована на тому, що художник наносить подряпини спеціальним інструментом. В цій техніці залюбки працювали Дюрер і Рембрандт, її застосовують сучасні художники. Офорт (хімічна гравюра). Техніка офорту міститься в тому, що малюнок наноситься на товстий шар воску або лаку, які вкривають металеву пластину. Після чого останню вміщують у розчин азотної кислоти, яка роз'їдає відкриті ділянки металевої поверхні.

Розквіт мистецтва офорту припадає на 17 ст. Прекрасними офористами були голландець Рембрандт, іспанець Гой'я, українець Т.Г.Шевченко. До плоскої гравюри (малюнок і фон знаходяться в одній площині) відноситься гравюра на камені - літографія. На кам'яну дошку накладається туш або фарба, а потім камінь вміщується в кислоту, яка протравлює малюнок, друкування відбувається на сенціальному верстаті. Графічні твори лаконічні і зрозумілі, вони мають величезний спектр впливу на глядача: від масового плакату до інтимного особистого сприйняття начерку, мініатюри, ілюстрації.

Скульптура.

Це вид мистецтва, що розмовляє мовою пластичних мас. Її можна обійти навкруги, помацати, сприймаючи з різних точок зору. Таку скульптуру називають круглою. Існує також скульптура, що виступає з площини, її не можна обійти, вона називається рельєфна скульптура. Існує три типи рельєфі.

1. Барельєф (низький рельєф) випукла частина виступає з площини наполовину.

2. Горельєф (високий рельєф) - скульптурна форма виступає над площиною більше ніж наполовину, наближаючися до круглої скульптури.

3. Поглиблений рельєф, в якому зображення витискається на поверхні.

Скульптура у своїй класифікації має три основних технологічних групи:

а) пластика - ліпка у м'яких матеріалах (віск, глина, гіпс);

б) обробка твердих матеріалів (дерево, каміння, кістка);

в) відлив і карбування у матеріалі.

"Мистецтво відсікати зайве" називав Мікельанджело скульптуру в камінні та мармурі.

Творчий процес скульптора тривалий і складний. Він вимагає великого фізичного напруження. Свою художню ідею художник висвітлює в віску або клині. З глиняної скульптури робиться ... відлив, який в свою чергу служить моделлю для відбиття у камінні або металі. Глина - найбільш пластичний легкий матеріал. Вона може виступати як самостійна техніка. У Стародавній Греції виготовлялися прекрасні глиняні скульптури з обпеченої глини (теракоти).

1. Обпечена глина, покрита прозорою або кольоровою глазур'ю - майоліка широко використовується у сучасній кераміці. Вироби із спеціальної білої глини, покриті глазур'ю відомі всім нам як фаянс і фарфор.

2. Дерево - один із найстаріших матеріалів, гнучкий дешевий. При обробці дерева виявляють його природні малюнки волокон, нарости. Все це створює прекрасні і різнобарвну фактуру поверхні. З пород дерев у практиці скульпторів найбільше ми зустрічаємо дуб, карагач, горіх.

Мармур - найбільш благородний, розкішний і улюблений матеріал скульптора.

Сучасні майстри широко застосовують і використовують нові матеріали, раніше невідомі скульптори: бетон, сталь, різноманітні сплави, що відкриває широкі можливості у образному вирішенні скульптури.


Тема 2. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ПИТАНЬ ВІДРОДЖЕННЯ

1. Творчість Леонардо да Вінчі художника, архітектора, інженера.

2. Мікельанджело Буанаротті - художник, скульптор, архітектор.

3. Рафаель Санті - видатний майстер Високого Відродження.


Художня культура Відродження являє собою неповторну цінність. На її підґрунті виникла і розквітла передова художня культура нового часу. Найбільш повно реалістичне мистецтво Відродження знайшло своє відбиття у живописі, який отримав, в кінці кінців, самостійність, звільнився від догм середньовіччя.

У живописі поруч з могутнім розвоєм монументального фрескового живопису виникли станкові картини, чим було закладено підвалини нового етапу еволюції образотворчого мистецтва. Мистецтво титанів Відродження, як Джотто (1266-1337), Мазаччо (1401-1428), Донателло (1386-1466), Ботічеллі (1444-1510), Леонардо да Вінчі (1452-1519), Рафаеля (1483-1520), Мікельанджело (1472-1564), Джордане (1477-1510), Дюрер (1471-1528), Брейгель (1530-1569) несло в собі величезне гуманістичне спрямування.

Леонардо да Вінчі (1452-1519).

Художник народився 15 квітня 1452 року у містечку Вінчі неподалік від Флоренції. Він був позашлюбною дитиною нотаріуса і гарненької селянської дівчини. Батько не відчурався від дитини, дав йому прекрасну освіту і своє ім'я. У 14 років Леонардо поступив у майстерню відомого флорентійського художника і скульптора Верроккіо, де провів 6 років. Леонардо-художник працював дуже повільно, постійно експериментуючи. Дослідники його творчості називають не більше ніж 20 робіт, які розпорошені по всій музеях світу. Графологи стверджують, що художник був лівшою, всі свої записи він шифрував, використовуючи "дзеркальний" метод, а картини теж малював лівою рукою. У 1482 р. Леонардо покинув рідне місто і переїхав до Мілану, де його появи передувала слава знаменитості. Він був красень, атлетичної, гармонічної статури, мав прекрасні манери, вражав розумом, освіченістю, вмінням говорити, залюбки складав байки, сонети, сам собі окомпонував на лютні власної конструкції. Він був видатним інженером, механіком, винахідником у галузі військової техніки. Він створює план реконструкції Мілану, проект завершення міланського собору, робить ескізи оформлення масових свят, ескізи костюмів, водночас конструює токарні верстати, керує спорудженням каналів, тощо.

По приїзді до Мілану Леонардо працює над великою статтю герцога (приблизно 6 метрів заввишки, зробивши модель з глини (відливка статуї не вібулася). Там же він пише "Мадонну в гроті" створює фрески "Таємна вечеря" (трапезна монастиря Санта Марія делла Граціє). Леонардо експериментує із фарбами і грунтами, що призвело до трагічної долі фрески - ґрунт не тримав фарби. Це зрозумів і ще сам художник. Пізніше монахи прорубали двері в стіні трапезної, спотворивши картину. У 1943 р. під час бомбардування Мілану трапезна була зруйнована вибухом бомби, але стіна з фрескою уціліла. Вся Італія приймала участь у грандіозному проекті встановлення і реставрації картини Леонардо, що завершився у 1954 році.

У грудні 1449 року Леонардо покинув Мілан, зайнятий французами і почав мандрувати від міста до міста. У Флоренції (біля 1503 р.) він створює перший в історії західноєвропейського мистецтва психологічний портрет "Джоконда", зображення дружини флорентійського сукондика. Художник поставив перед собою досить складне завдання - при зовнішній непорушності моделі передати рухливе душевне життя. В ньому немає ні краси, ні молодості, але він зачаровує глядача своєю загадковою глибиною. Там же він займається технічними винаходами, конструює апарат для польотів, водолазний костюм, тощо. У 1506 художник знову в Мілану, потім у Римі.

Восени 1516 р. Леонардо покидає Італію. Він знаходить притулок в одній із королівських резиденцій Франциска І. Художник отримав звання першого живописця. 2 травня 1519 року він помер на руках у свого учня у замку Киу. Творами Леонардо надзвичайно пишаються всі музеї. У його жіночих голівках і портретах відчувається експресивна загадковість. Оригінальний малюнок бровей, невловима усмішка, що тремтить у куточках вуст, погляд потаємний або напівзакритий ніжними повіками - все це одразу відгадувати і відрізняти да Вінчі від інших майстрів.

Мікельаджело Буанаротті (6 березня 1474 - 18 лютого 1563).

Суперник да Вінчі, народився на 24 роки пізніше його, помер через 44 роки після смерті свого творчого велетня, Анджело тільки починав свою кар'єру.

Багатобічно обдарована людина: скульптор, архітектор, живописець, поет музикант, прекрасний фахівець з анатомії, вивченню якої присвятив 25 років. Поривчастий, пристрасний, незалежний геній народився в арістократичній італійській родині. Молодший Анджело витримав довгу, запеклу боротьбу з патріціанськими забобонами за право називатися професійним художником. Його вибили могутні, визначні образи. Навіть у юнацьких роботах відчувається рука майстра. У 1496 р. Мікельанджело приїздить до Риму і створює відому "П'єту" (оплакування Христа), яку сучасники визнали новим словом у мистецтві, вона викликала захват, принесла майстру славу. Навесні 1501 року Мікельанджело повертається до Флоренції, де створює скульптуру "Давід". Сильна, фронтально розгорнута фігура юнака напружена: одна рука міцно тримає кращу, голова різко повернена, погляд спрямовано на ворога.

У 1508 році папа Юлій ІІ наказав Мікельанджело розписати стелю Сікстінської капели. За 4 роки без будь-яких помічників майстер власноручно покрив розписали площу більше за п'ятсот квадратних метрів. Плоску стелю капели майстер поділив на плафони, в яких розмістив 9 композицій на сюжети біблійських міфів. Навкруги він розташував фігури пророків і сивіл сидячих на тронах композиція плафона - гімн людині. Немає нічого містичного ні в образі Бога? ні в образах сивіл і пророків або інших персонажів біблійських міфів. Тут діють, мислять, страждають люди героїчного характеру. Через багато років Мікельаджело розписав алтарну стіну капели фрескою "Страшний суд". На величезній поверхні, завбільшки 200 кв.м. рухаються оголені фігури грішників і праведників. Сміливість і оригінальність композиції полягала ще і в тому, що всі персонажі були зображені без одежі, незважаючи на вимоги і навіть погрози замовника. Дійшло до того, що папа Павло ІІ намагався знищити фреску, поготів зійшлися на тому, що кілька художників приписали певну кількість дрантя, і звичайно, попсували враження від неї.

Над гробницею Юлія ІІ скульптор працював довгі роки. Мікельанджело створив складний скульптурно-архітектурний комплекс проект якого, за бажанням замовників, змінювався кілька разів. Відомі зараз статуї рабів взагалі не увійшли в остаточний варіант гробниці. °ї художній вплив визначається лише одною скульптурою Мойсея (1513-1516) чий образ сповнений могутнім внутрішнім пафосом. Майже 15 років Мікельанджело працював над капелою Медичі у Флоренції. Парну гробницю Лоренцо Пренишного і його брата Джуліано прикрашають 3 статуї "Мадонна з дитям" роботи самого скульптора і три фігури святих, виконаних за його моделями. Дві інші стіни займають гробниці перших Медичі, які стали герцогами. Перед нишами стоять саркофаги, що їх прикрашають алегоричні фігури "Суток" ("День", "Вечір", "Ранок", "Ніч"). У 1534 році художник назавжди покинув Флоренцію і переїхав до риму, де працює як скульптор, художник і архітектор. У 1546 році він приступає до реконструкції Капітолійського холму, створивши парадну площу, в центрі якої встановив кінну статую Марка Арелія. Водночас художник очолив будівництво собору св.Петра і вивів купол, який височить над містом на висоті 132,5 метри.

В останні роки життя майстер створив три групи "оплакування". Над "П'єтою Ронданіні" скульптор працював до останнього дня свого життя. Мікельанджело помер у своїй майстерні 18 лютого 1564 року. Йому виповнилося 89 років. Папа схотів поховати великого скульптора у Римі, але племінник майстра таємно вивіз його тіло і переправив у Флоренцію, де воно було урочисто поховано у церкві Санта Кроче - усипальні великих людей Флоренції.

Рафаель Санті (1483-1520)

Рафаель Санті народився 28 березня 1483 року в містечку Урбіно. Батько художника був першим вчителем свого сина. У 8 років хлопчик втратив матір, а в 11 років залишився круглим сиротою. У 1500 році Рафаель поступив до майстерні відомого художника Перуджіно, мистецтво якого справило великий вплив на ранній період творчості майстра. А у 1504 році приїздить до Флоренції, де за чотири роки перебування стає відомим майстром, створює прекрасні образи мадонн. Одна із кращих мадонн цього періоду відома під назвою "Мадонна із щигликом" знаходиться у Берлинському музеї. Створює кілька портретів, ряд картин на біблійські сюжети. Наприклад, "Покладання в труну" - складна композиція, написана на дереві.

На замовлення папи Юлія ІІ Рафаель з'являється при Ватіканському дворі у 1508 році і розпочинає монументальний цикл розпису залів палацу (станц.-іт.) У розписах станц художник виступив як геніальний майстер композиції та видатний монументаліст. Він створив свої всесвітньо відомі фрески "Диспут", "Парнас", "Афінська школа" (1508-1512), "Вигнання Еліодора", "Чудо у Больсені", "Звільнення апостола Петра", "Зустріч Атіли" (1512-1514). Саме у період роботи над станцами була створена "Сікстінська мадонна", як довги роки була алтарним образом церкви св.Сікста (м.П'яченце). У 1754 році картину було куплено у монахів для Друденської галереї за 20 тис. цехінів (70 кг золота).

Працьовить майстра дорівнювала його генію. За його ескізами працювали архітектори і скульптори, він сам був автором кількох архітектурних проектів, с 1515 року керував будівництвом собору св.Петра, вів археологічні розкопи. За мотивами відкритих там стародавніх розписів терм Пііта, Рафаель створив видатний декоративний ансамбль ватиканських лоджій. Він виконав 10 велетенських картонів, за якими були виткані килими для Сікстінської капели. Живописець залишив ряд портретів своїх сучасників: Ан'йоло Доні, папи Лева Х, графа Кастильоне. Рафаель раптово помер 6 квітня 1520 року, у повному розквіт творчих сил. Могила художника знаходиться у римському Пантеоні.


Тема 3. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО XVІІ-XVІІІ СТОЛІТТЯ

1. Фламанські художники.

2. Голандська художня школа.


Розквіт фламанського мистецтва датується першою половиною 17 ст. саме в цей час складається знаменита фламанська школа, що дала світові видатних майстрів: Рубенс, Ван Дейк, Іорданс, Снейдерс, Браувер. Для живопису Фламандії характерні реалізм, народність, урочиста святковість образів. Офіційне мистецтво, яке панувало у Фламандії було бароко. Період відносного підйому мистецтва (50 р.) був недовгим, але він явив блискучі світові приклади.

^ ПІТЕР ПАУЛЬ РУБЕНС.

Народився 28 червня 1577 р. у м. Зічені, куди емігрував його батько. Дуже рано виявляє тяжіння до живопису, якому вчиться у різних художників, мандруючи по Італії, Іспанії. У 1609 році художник повертається до Фламандії, в майстернях за допомогою учнів, а іноді у співдружності з блискучими майстрами, як Ван Дейк, Снейдс, Рубенс виконує багаточисельні замовлення європейської знаті. Він створює колосальну кількість полотен, прикрашаючих палаци і храми багатьох столиць Європи. Повноцінне сприйняття буття, оптимізм, життєдайність, прославлення національного фламанського типу краси, знаходять своє втілення у прекрасних міфологічних композицій "Битва амазонок", "Лев'яча охота", "Охота на кабана", "Повернення Діани з охоти". На протязі всього свого творчого шляху Рубенс приділяв велику увагу портрету. Це були портрети то парадні: (Марії Медичи, Генріха ІV), то інтимні ("Солом'яна шляпка", "Шубка"). Творчість Рубенса являє собою безцінний внесок у скарбницю світової культури. Делакруа говорив: "Рубенс - бог". Його творчість мала великий вплив на розвиток талантів багатьох живописців Фландрії і всього світу.

Найбільшого значення у культурі 17 ст. мав живопис, у жодній країні він немав такого розповсюдження, такої вражаючої популярності, не ввійшов так швидко у побут різних верств населення. Всього за п'ятдесят років з'явилося безліч художників. Картини купують всі, навіть заможні селяни. Професія художника стає найпоширеною. Оселі сповнені картин, люди збірають цілі колекції, художники використовують їх замість грошей. Картини цінуються не тільки як художні твори, але і як товар для вкладання грошей для спекуляції. Художник в Голландії вже не залежить від замовлень королівського двору, знатних феодалів, церкви, він переважно працює на ринок: він продавець свого товару. Голландія дала світові найвидатніших майстрів Рембрандта, Хальса, Веєрмеєра; художників побутового жанру - Стена, Хооха, Мятен, Герборха Андріана ван Остаде; пейзажистів - Сегерса, Якоба ван Рейсдаля; анімалістів - Пауля Портера, Альберта Кейна, майстрів натюрморта - Клааса, Хеду, Кальфа.

РЕМБРАНДТ ХАРМЕНС ван РЕЙН (1606-1669)

Народився 15 липня 1606 року у м. Лейдені у сім'ї мірочника. Вчиться живопису у місцевих художників, переїздить до Амстердаму, де дуже скоро домагається успіху і визнання. Цьому сприяло виконання групового портрету "Анатомія доктора Тулька" (1632). У 1634 році бере шлюб з дівчиною із заможної родини - Саскії ван Єйленбург. Це дає йому матеріальну незалежність. Художник купує дім, збирає колекцію творів мистецтва, античні статуї, малюнки, антикваріат. У 1642 році Рембрандт малює груповий портрет "Нічна варта", однак, незвичайна задумка картини, нові художні прийоми викликали незадоволення замовників і привели до подальших розбіжностей майстра з амстердамськими багатіями. Центральне місце у творчості генія займають портрети і сюжетні композиції ("Портрет "Яна Сікса", "Вірсавія", "Портрет Гендрік'є Стофельс","Портрет дідуся у червоному", "Портрет бабусі"). В цих роботах художник як би розсуває рамки часу, розповідаючи глядачам про ціле життя своїх персонажів. Повна відсутність замовників, майже повністю обумовлена відлюдкуватим, незалежним характером художника призвели Рембрандта до повного зубожіння. У 1657 році все його майно було розпродане, він переїздить у бідний квартал. Саме у цих умовах він створює свої визначні шедеври ("Синдики", "Повернення блудного сина", "Автопортрет"). Смерть художника пройшла майже непомітно, він помер 4 жовтня 1669 року. І тільки лише через двісті років його ім'я здобуло світової слави. Творчий доробок Рембрандта колосальний. Зберігалося біля 500 його картин, 1500 малюнків. Всі ці твори - яскравий взірець демократичного і гуманістичного мистецтва.


Тема 4. ФРАНЦУЗЬКІ ІМПРЕСІОНІСТИ ТА ПОСТІМПРЕСІОНІСТИ

- ЯК ВИДАТНЕ ЯВИЩЕ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ

1. Імпресіоністи Едуард Мане, Клод Моне, Ренуар, скульптор Огюст Роден.

2. Постімпресіоністи Вінсент Ван Гог, Поль Гоген.

Французька культура у 19 ст. дала світові таке видатне художнє явище, яке отримало назву "імпресіонізм" (від фр. "іmpressіon" означає враження). Невеличка група молодих французьких художників прагнула відтворити на холсті миттєві враження від природи, оточуючої дійсності, вони відмовилися від чітких контурів, чорних тіней, малюючи не стільки самі предмети, скільки кольоровий орнамент, атмосферу. Ці молоді художники вийшли працювати на природу, під відкритим небом, почали використовувати світлі, чисті кольори. Імпресіоністи внесли новації в композицію картини, крім того вони малювали звичайні предмети, пейзажі, портрети своїх друзів, сучасників. Художникам довелося вперто відстоювати принципи свого мистецтва. °х роботи не приймалися на офіційні виставки, вони були вимушені влаштувати кілька власних виставок, які були зустрінуті ворожо, жорсткою критикою та публікою. Новаторство і краса їх живопису була оцінена лише через два десятиріччя, коли багато з майстрів були вже старими людьми. Сьогодні кращі музеї світу пишаються своїми зібраннями робіт імпресіоністів. Найпослідовнішим імпресіоністом був КЛОД МОНЕ (1840-1926), який створив просякнуті сонячним сяйвом, вібруючи водночас прозорі пейзажі, з мотивами стіжків сіна, тополевих алей, ставків з білим лататтям, одна з робіт художника мала назву "Враження. Схід сонця", звідки виникла назва для всього спрямування.

Духовним батьком угрупування імпресіоністів вважається ЕДУАРД МАНЕ (1832-1883), батьки якого судили хлопчику кар'єру судейського чиновника. Але, поборовши опір батьків, Мане стає художником. Він пише відому "Олімпію". Офіційно визнаним художником Мане був лише у 1907 році. А саме художник за життя продав лише кілька своїх робіт. Його картина "Сніданок на траві" (1863) викликала величезне обурення публіки, яка не зрозуміла сміливості з якою художник вирішує живописні задачі. Така ж доля спіткала і вищезгадану "Олімпію". Публіка знущалася, реготала, шокувалася від цієї роботи. Потрібно було майже півстоліття для встановлення істини. З групою імпресіоністів пов'язано ім'я ОГЮСТА РЕНУАРА (1841-1919). Художник в більшості своїй малював людей: модисток, прислужниць, простих робітниць, дрібних буржуа, дітей. Але ніхто з його сучасників не зумів з певним теплом, сердечністю, м'якістю розкрити фізичну красу людини, оспівати молодість, грацію, передати живий блиск очей, схвильваний вираз обличчя, посмішку, настрій персонажу. Його персонажі щасливі, сповнені радості життя, неповторно чарівні, прекрасні. До угрупування імпресіоністів належали також КАМІЛЬ ПИСАРО (1830-1903), який з любов'ю писав міські пейзажі, зображуючи паризькі бульвари, чисельні екіпажі, фігури пішоходів. ЕДГАР ДЕГА (1832-1917), син банкіра - яскравий представник імпресіонізму. Улюблені теми художника - балерини та жокеї. Дега не шукав красивих мотивів, він часто зображував негарні обличчя, пози. Головним для нього був чіткий малюнок, цікава композиція, миттєва і динамічна, як би зрізана збору. Здається, що художник спробує зафіксувати на полотні миттєвий рух балерини, жокея, характерні ракурси та жести.

Серед них знайшовся майстер, який зміг перенести їх ідеї у скульптуру - це був ОГЮСТ РОДЕН (1840-1917). Його скульптура передає живу пульсацію бронзової та мармурової поверхні, рух схоплений у польоті. ("Громадяне Кале", "Бальзак", "Поцілунок").

Постімпресіонізм. У передостанньому десятиріччі 19 ст. у Франції працювали кілька видатних художників, творчість яких заклала підвалина авангардного живопису 20 ст. Це ВІНСЕНТ ВАН ГОГ (1853-1890), людина величезного таланту і трагічної долі. Свої надзвичайно яскраві, буяючі фарби, художник знайшов після переселення у Францію. Саме там, у невеликому південному містечку Армі він пережив недовгий, але сповнений найвищої творчої наснаги, період свого життя. Там же спіткала його психічна хвороба, коли вона відпускала художника, Ван Гог створював кращі свої твори: пейзажі, портрети, картини на яких утілені прості речі. Поруч з червоним, синім і зеленим кольорами, Ван Гог незмінно користувався жовтим, ясногарячим, кольором спілої пшениці, сонячника, спекотного південного сонця. Він писав шаленими, сильними мазками, іноді вичавлював фарбу з тюбика просто на полотно. На його полотнах все рухається і звивається: вітер рве дерева, на небі пульсує сонячний диск,

мерехтять південні зорі.

Подібно Ван Гогу самоукою був француз ПОЛЬ ГОГЕН (1848-1903), який також почав писати у середньому віці. Прагнучи створити нове мистецтво, він шукав вражень серед простих, близьких до природи людей, спочатку на Британії, згодом на Поліонезії. Гоген розробив індивідуальний стиль. Його картини декоративні, написані сильними, чистими, яскравими фарбами, які створюють однорідну площину, поділену контурами. Роботи художника випромінюють таємничу пристрасть, загадковість, притаманних місцевій культурі. ("Ніколи", "Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди йдемо?", "Королева краси").

До постімпресіоністов зараховують також АНРІ де ПУЛУЗ-ЛОТРЕКА (1864-1901), який виразно відображав паризьке життя кінця століття з людей у театрах, кафе, будинках розпусти. Своїми прекрасними театральними плакатами він заклав підґрунтя рекламній графіці наших днів.


Тема 5. УКРАЇНСЬКИЙ ЖИВОПИС

1. Український живопис XVІІ-XVІІІ століття.

2. Розвиток українського живопису ХІХ століття.

3. Художники другої половини ХІХ - початок ХХ сторіччя.


Український живопис є частиною світової художньої культури. Початок його збігся з добою середньовіччя, коли від XІV століття формується українська народність, а передісторія сягає мистецтва Київської Русі. В цей час мистецтво виконувало замовлення феодальної верхівки та православної церкви, зміст і форми його були суворо регламентовані. Виконуючі соціальні замовлення, живопис розвивався на всіх тогочасних землях України, зокрема в Галичині, на Волині, Лівобережжі, хоча і не всюди його пам'ятки збереглися до сьогодні. Визначними художніми центрами були Львів та Київ. У XVІІ-XVІІІ століттях, крім іконопису, в українському мистецтві починають розвиватися й інші жанри: історичний, пейзажний, побутовий. Особливого розвитку набуває портрет. Іконопис втрачає свою канонічність, сучасність виявляється в ньому безпосередньо в конкретних життєвих писах. Конкретні історичні особи з'являються у Канонічних сюжетах, релігійні персонажі під пензем українських живописців на той час набувають яскравих життєвих рис.

Друга половина XVІІ-XVІІІ століття характерні своєрідним переплавленням на місцевій основі європейських стилів Ренесансу і бароко. Утворився так званий стиль "козацького бароко" в межах якого виникло чимало творів, що мають всесвітнє значення. Особливою сторінкою українського мистецтва став живописний портрет, в якому своєрідно переплелися прагнення козацької старшини до утвердження своєї міжновладності, традиційні засоби іконопису, вплив народної творчості і новітні досягнення європейської живописної культури.("Портрет отамана Війська Донського Данила Єфремова", "Портрет переяславського полковника Семена Селими", "Портрет Василя Гамалії"). Про неабиякий фаховий митців того періоду свідчить той факт, що славетні М.Левицький, В.Боровиковський після переїзду з України до Росії легко і невимушено розкрилися як майстри, і задовольняли смаки арістократичних замовників Петербурга і Москви. Розвиток українського живопису в першій половині ХІХ століття здійснювався у загальному ??? російського мистецтва, провідний напрямок якому давала Петербургська Академія. Але хоча майстри нового часу в своєму навчанні художників. Друга половина ХІХ - початок ХХ століття характерні консолідацією художніх сил країни. Ідейність, народність, реалізм стали основними гаслами демократично настроєних митців того часу. ("В люди" М.Костанді, "Глухошань" П.Левченка, "Проводи рекрутів" І.Соколова, "Хворий" Трутовський тощо). В українському живописі найбільшого розвитку набули побутові та пейзажні жанри. Визначні представники побутового та пейзажного жанрів: С.Васильківський, К.Костанді, П.Левченко, М.Тимошенко, С.Світославський, М.Ткаченко, К.Трутовський та інші.


Тема 7. РОСІЙСЬКИЙ ЖИВОПИС НА ЗЛАМІ ДВОХ СТОЛІТЬ

1. Творчість художників об'єднання "Мир искусств".

2. Російський авангард.


На порозі ХХ століття російське мистецтво переживає фазу оновлення творчих завдань та перебудови умов художнього життя. 1890-ті роки утворюють рубіж, з якого починається новий шлях в історії російської зображувальної культури. "Товарищество передвижных художественных выставок" вже не мало тої величезної впливової сили на розвиток російської художньої культури, як це було і ще 20-25 років тому. Згадаємо, що у 1880-х роках живопис художників-передвижників досяг вершини. Майже на кожній виставці з'являлися шедеври. Суріков створив тоді "Утро стрилецкой казни", "Меньшиков в Березове" та "Бояриню Морозову". Рєпін написав "Кресный ход в Курськой губернии", "Не ждали" та кращі з своїх портретів. Поруч з кращими художниками виступала низка великих майстрів: Олексій Саврасов, Василь Пєров, Іван Крамской, Іван Шишкін, Ісаак Левітан, Микола Ге, Володимир Маковський, Микола Ярошенко. Звільнивши передове російське мистецтво від мертвого вантажу академічних традицій, звернувши увагу живопису до тем та образів повсякденного життя, створивши реалістичний художній метод, передвижники виконали своє завдання. К 1890 рокам передвижництво перестало бути новаторською течією і почало завернувши коло свого розвитку. А між тим, вже у 1880-х роках розпочав свою творчу діяльність геніальний Михайло Врубель, розвивалася майстерність щедро обдарованих живописців Костянтина Коровіна, Михайла Нєстерова. 22-х річний Валентин Сєров, син відомого російського композитора, написав "Дівчинку з персиком". Названі художники приймали участь у пересувних виставках, але відчували себе чужинцями в цьому середовищі, підпадали під критику метрів академічного живопису. В 1890-х роках відбувається процес перегрупування російського мистецтва. Спочатку виникає так званий гурток абранцевських художників, які згромадилися біля відомого московського мецената та громадського діяча Сави Івановича Мамонтова. В гурток входили деякі відомі передвижники - І.Ю.Рєпін, В.Д.Полєнов, В.М.Васнєцов, які співчували молоді. Але ведучу роль в ньому стали відігравати молоді митці - Костянтин Коровін, Валентин Сєров, Михайло Врубель. Під їх впливом у Абранцево сформувалося творче середовище, виникли художні майстерні, де відроджувалися засоби і форми селянського прикладного мистецтва. Однак цей гурток іще не створив нових організаційних форм художньо-просвітньої та виставочної діяльності. Здійснення цієї задачі випало на долю групи діячів, які згуртувалися біля журналу "Мир Искусства". Учасники цієї групи внесли в російську культуру нові ідеї, нову естетику і нові принципи. Ця група зародилася у Петербурзі у 90-х роках, її ядром став гурток студентської молоді, що прагнула самоосвіти. Головну роль в ньому грали: Олександр Бенуа, представник відомої в Росії художньої фамілії, син архітектора, брат художника-аквареліста, в майбутньому художник, історик мистецтва, критик і музейний діяч; Костянтин Сомов, художник; Дмитро Філософов, літератор та публіцист; Сергій Дягілєв, музикант, критик, художній діяч, менеджер; В.Ф.Нувель, музичний критик; художники Банет та Лансере. Всіх їх відрізняла всебічна обдарованість та висока культура. В розвитку громадської активності гуртка величезну роль відіграв Сергій Павлович Дягілєв (1872-1929). Він поставив собі на мету об'єднати кращих російських художників, допомогти їм війти в європейську культуру і возвеличити російське мистецтво на Заході. У 1898 році Дягілєв влаштував в Петербурзі "Виставку російських і фінленських художників". Він відкрив журнал, що виходив на протязі 6-ти років (1899-1904). Керівники журналу влаштовували виставки "Мир Искусств" до участі яких залучалося широке коло художників Москви та Петербурга. А з 1906 року Дягілєв розпочав послідовно, енергійно здійснювати свою мрію про возвеличування російських художників на Заході. Перший крок - ретроспективна виставка живопису від давньоруської ікони до "Мира Искусств" (паризький осінній салон 1906 року); 1907 рік - серія концертів російської музики; 1908 рік - постановка опери Мусорського "Борис Годунов" за участю Шаляпіна, в декораціях Бенуа та Головіна, костюмах за ескізами Білібіна; 1909 рік - гастролі російського балету. Ганна Палива, Вацлав Ніжинський, Михайло Фокін, Тамара Карсавіна. Оформлення балетних спектаклів такими видатними художниками: Бакст, Бенуа, Реріх, Добужинський, Михайло Ларіонов, Наталя Гончарова.


Тема 8. АРХІТЕКТУРА КУЛЬТУРНИХ ОБЛАСТЕЙ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

1. Будівельне мистецтво Месопотамії та Єгипту.

2. Антична архітектура.

3. Архітектура Риму.


1. Будівельне мистецтво - найбільш стародавній вид людської діяльності, а це означає, що багато тисячоліть тому закладалися підвалини всього подальшого розвитку архітектури. Доісторичний період прийнято ділити на основні етапи: стародавньокамінний вік - палеоліт, новокамінний - неоліт, бронзові та залізні віки. Разом з тим дуже важливо чітко визначити їх границі, оскільки розвиток суспільства був завжди нерівномірним. В неоліті вже будують будівлі з дерева очерету, лози та глини. Водночас в інших місцях підводяться будівлі на сваях та так звані общині будинки (такий тип житла - "пуєбло" до нещодавніх часів існував у американських індійців). Поселення знайдені у північній Італії (1800 до н.е.) На стовпах влаштовувалися площадки, розміщувалися хатинки, все поселення оточувалося дерев'яним парканом, виконувався рівчак і заповнювався водою. Перші монументальні кам’яні споруди в Європі називалися менгірами, дольменами, кромлехами. Менгір - "довгій камінь"; дольмен - два довгих вертикальних камнів, на яких покладено горизонтальний камінний брок (Данія, Британь). Вони поставлені так, що утворюють ... схожі на коридори простору. Кромлех - встановлені по колу вертикальні каміння, з'єднані між собою блоками. Найбільш відоме: "Стоунхендж у південній Англії. Це комплекс з масивних 4 та 8 метрових камінців, що створюють центричну композицію. Він побудований в середині ІІ тисячоліття до н.е. В ньому враховані закони, пов'язані з астрономією. Це досить часто зустрічається в архітектурі стародавніх віків (Єгипет, Центральна Америка).

^ БУДІВЕЛЬНЕ МИСТЕЦТВО МЕСОПОТАМІЇ.

У плодючих областях басейнів Нілу, Єфрата, Тигра, Інда, Ганга, Чанзян у стародавні часи виникають великі держави: Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай, і створюється своєрідна архітектура. Між Єфратом і Тигром більше ніж 5000 років тому існували шумери, які вважаються засновниками месопотамської культури. Головний будівельний матеріал - цегла викамена, глазурована, цегла - сирець. Основа всіх конструкцій - могутні, багатометрові стіни, зовнішній бік яких прикрашався глазурованою цеглою, вона створювала розкішні орнаменти, зображення тварин. Великі шумерські міста мали ... сітку вулиць і навіть каналізацію. Міські укріплення мали подвійні стіни (м.Урук) шириною 5 м та довжиною 9 кілометрів. Месопотамські храми підводили на високих підвалинах. Домінакти храму - зікхурат - висока ступенчата споруда схожа на холм. На його вершині був розташований храм, який служив також обсерваторією. Столиця Месопотамії - Вавілон (2000 р. до н.е.) був окружений кількома кріпосними стінами. Сітка вулиць була пряма. Святилище бога Мардука, (Вавілонська башта) була поставлена на високій терасі, основа якої мала форму квадрата. Саме він дав поштовх для виникнення біблейської легенди про стовп, який підтримує небо. Стародавні історики віднесли сили його до одного з семи чудес всесвіту. Житлові будинки мали центральний дворик де проходило життя сім'ї. Через нього все житло провітрювалося. Перекриття були плоскими, а будинки двоповерховими. В Месопотамії здавна будували канали, резервуари для води, акведуни, мости, цитаделі. Кожен володар будував для себе новий палац. Вони мали по 200 кімнат, які обкружляли внутрішні двори. Зовні вони виглядали масивними конусами без вікон, обнесені оборонними стінами. В багатьох позиціях мешканці Месопотамії випередили будівельників інших країн. Вони вивчилися виводити арки та склепи, бо в них не було дерева. Була тільки глина, яку по більшості не виколювали, а тільки сушили на сонці і тому сьогодні від величезних храмів та фортець залишилися купи глини. А колись палаци являли собою групу приміщень для прийомів, інтимної частини будівлі правителя (гарема) та хазяйських приміщень - по інший бік палацу. Храми і палаци були багато прикрашені золотом і емалями, на плоских кровлях палаців влаштовувалися сади.

^ МИСТЕЦТВО СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ.

Основний будівельний матеріал - каміння. Єгиптяни були магістрами його добичі та обробки. Вони висікали високі кам’яні брила в вигляді обелісків, які були символами Ра, а також величезні стовпи і колони висотою з 5-ти поверховий будинок, брила кам’яні припасовувалися без розтвору, всуху. Будували храми, гробниці, піраміди. Найбільш значним культовим комплексом вважається храм Атона в Фівах (сучасні села Карнах і Луксор). Крім подібних споруд у верхній течії Нілу, печерні храми вирубали в монолітній скелі. На зовнішній стороні скелі фасад - це тільки гігантські скульптури, а в глибині тягнеться анфілада приміщень, оформлених скульптурами, рельєфами, багатокольоровими розписами. Єгиптяни вірили, що душа людини (Ка) після смерті живе лише в тому випадку, коли тіло (Ба) залишається недоторканим. Тому для збереження мумії будувалися гробниці, масштаби, а для фараонів піраміди ще за життя, з маленькими камфами, куди не було входу з підземними ходами глибиною до 30 м. Масштаба (арабське лава) мала форму усеченої піраміди. Вони завжди зводилися біля пірамід, були орієнтовані по країнах світу, створювали місто померлих. Піраміди дивували своїми розмірами, геометричною точністю, а також кількістю праці. °х відшліфовані поверхні сяяли у промінях сонця. Сама величезна споруда - ансамбль пірамід в Гізе (пір.Хюнса). Пізніше гробниці стали вирубати у скелях. Завдяки цьому у 1922 році була знайдена піраміда Тутанхамона з її казковими багатствами. Міста та будинки з'являються в Єгипті, вже в 4 тисячоліття до н.е. Міста були каналізовані мали укріплення, але використовувалися для будівництва цегла, яку отримували змінюючи нільський мул та солому тому ці будівлі не дійшли до наших днів. Будинки були квадратними, або прямокутними орієнтовані на північ, назустріч вітрам, виходили у садочки. Єгиптяни будували і величезні інженерні споруди - це сітка каналів, водосховищ, завдяки якій біля Нілу виникла зона квітучих садів. Вони побудували канал, що поєднав Червоне море з Нілом, а тим самим з Середземним морем.

^ 2. АРХІТЕКТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ.

Величезними досягненнями грецького будівельного мистецтва були храми. Найстаріші руїни храмів відносяться до епохи араїки (6 ст. до н.е.), коли греки почали використовувати у будівництві мармур. Прообразом храму послугувало житло греків - прямокутна будівля з двома колонами. В більшості своїй храми будувалися на пагорбку, до нього вели сходи. У приміщенні храму мали право входити лише жреці і тому народ був присутній на площі перед храмом. Виходячи з цього грецькі будівники приділяли велику увагу красі зовнішнього вигляду храму. Розміри, співвідношення частин, кількість колон були чітко встановлені. У грецькій архітектурі панувало 3 стилі: дотичний, іонічний, коринфський. Найстарішим з них був дотичний стиль, що склався у епоху АРХАЇКИ (600-480 р. до н.е.). Власне розквіт грецької архітектури розпочався у 5 ст. до н.е., в період КЛАСИКИ (з 480-323 р. до н.е. - рік смерті Олександра Македонського).

Ця класична епоха нерозривно пов'язана з іменем державного діяча Перікла, під час правління якого розпочато грандіозні будівельні роботи в Афінах на Акрополі (верхнє місто). Роботи розпочато у 447 р. з будівництва Парфенону, кериптерального доричного храму, архітекторами якого були Іктин і Калікрат. Іншою будівлею став Пропілеї (арх. Мнесікл) - парадні ворота Акрополю. Пізніше у західній частині Акрополю будується маленький іонічний храм, присвячений богині перемоги - Нікє. В останню чергу було розпочато будівництво Єрехтейона - храму з дуже складним планом, виступаючим збоку портиком, де перекриття підтримують знамениті караміди. Найбільш визначні споруди цього періоду виникають Пелононесі. Наприклад, в Єпідаврі у 380-375 рр. архітектор Полікнет - молодший побудував самий великий грецький театр. Будівельна техніка. Головний будівельний матеріал - каміння, спочатку вапняк, потім мармур. З каміння возводилися перш за все громадські будівлі. Житлові будинки будувалися із сирцевої цегли, іноді випаленої цегли. Кам'яну кладку виводили без ... кам'яну конструкцію підсилювали за допомогою дерев'яних шпонок, сціплювали блоки металевими скобами. У грецький містах, починаючи з VІ століття будувалася безліч громадських споруд. Ядром міста була фортеця (укріплений акрополь), в яку входили царський дім (базіліка), яка з плином часу відігравала роль тільки релігійного центру. Під Акрополем виростало місто із власним центром, площею. Сюди громадяни приходили на збори, йшла торгівля, розташовувалися громадські, культурні будівлі. Стародавні грецькі місця зростали стихійно, без загальної містобудівничої ідеї. Пізніше вони з розмахом перебудовувалися, на їх місці возводилися нові міста, планування яких мали регулярну прямокутну систему. Головною комунікацією був портик, так звана "стоя". Під ним прогулювалися філософи (звідси виникло поняття "стоїки"), виставлялися художні твори. До найбільш значних міських споруд відносився "булевтерів", в якому засідала міська рада, також "пританей", де постійно підтримувався священний вогонь. Скульптури і пам'ятники доповнювали і прикрашали простори агори. Кожне місто мало свій храмовий комплекс і театр. Для фізичного виховання слугували "гімназії" - будівлі які складалися з лекційних залів, навчальних кімнат, зали для ігор і змагань, умивальні кімнати. Грецький житловий будинок, складався з цегли, пізніше з каміння, мав плоскі перекриття і кровлю, фасади на вулицю без вікон, центральний дворик (аулу). У період пізного розквіту грецької культури (від 330 до 33 р. до н.е.) було створено безліч величних творів будівельного мистецтва. Це вівтар Зевса у Пергаму, відомий мавзолей у Галікарнасі, що вважався одним з семи чудес світу.

Греція у кінці 1 ст. до н.е. підпадає під панування Риму, могутність якого постійно виростала. Рим започаткований у 753 р. до н.е., у ІІ ст. до н.е. стає центром світової держави. Римське будівельне мистецтво бере свій початок з грецького. Однак, наскільки греки були тонкими художниками, настільки римляни практичними будівниками. Це виявляється і в спрямованості архітектури і в перевазі громадських будівель над культовими. Римляни навчилися виводити з каміння арки, склепіння, купола, почали використовувати для змінення кладки вапняний розчин, на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н.е. вони винайшли бетон (вапняний розчин, вулканічний пісок "пульцела", щебень). Перейнявши грецькі ордери колон, вони віддавали перевагу пишному коринфському. Найбільш визначні пам'ятки архітектури відносяться до перших століть нашої ери. Кожен імператор вважав за необхідне мурувати площі, обнесені колонами (форум), тріумфальні арки, храми, терми - місця відпочинку і розвал. На площах споруджували великі торгівельні та судейські будівлі - базіліки. Цей тип будівлі відіграв пізніше визначну роль у церковному будівнитві. Великі досягнення мали римляни у галузі інженерних споруд. Вони спорудили грандіозну сітку доріг, якими була вкрита вся римська імперія, а також водогони і акведури. У ІІ ст. до н.е. тільки у Римі було дев'ять великих водогонів, які забезпечували 1350 водяних джерел, 15 фонтанів, 11 розкішних терм, десятки громадських лазень. Загальна довжина римського водогону дорівнювала 430 км. В період найбільш могутності імперії римський вплив у провінції стає настільки сильним, що у всіх великих містах за прикладом Риму будуються форуми, базіліка, тріумфальні арки, театри, амфітеатри, терми і різні інженерні споруди. Житлові будинки обладнуються з великим комфортом, прикрашаються живописом і мозаїкою.


Тема 9. АРХІТЕКТУРНЕ МИСТЕЦТВО ГОТІКИ, РЕНЕСАНСУ, БАРОКО.

1. Готіка - величний архітектурний стиль середньовіччя.

2. Архітектура ренесансу.

3. Італія - батьківщина бароко.


На зміну романському стилеві прийшла готіка, яка стала величним стилем середньовіччя. Готіка зародилася у Франції у першій половині ХІІ ст. в області Іль де Франс, і саме звідси вона почала свій шлях у інші країни. Вона господарювала в Західній Європі з 12 по 16 ст. У 12 ст. готика з'являється в Англії, через століття - у Германії, Італії, Іспанії. Вона проникає у різні країни неодразу і нерівномірно, але, з плином часу готика стає універсальним Європейським стилем. Своє ім'я стиль отримав від германського племені готов, тобто варварів, хоча вони не мали до нього ніякого відношення. Цим презирливим ім'ям італійська художня критика в 16 ст. називала все, що будувалося за північними Альпами. В наш час цей стиль вважається одним із прекрасних і дивних художніх явищ. Але його назва, яка зовсім не відповідає дійсності, залишилася жити у нашій уяві. У середньовічному будівництві головною справою було возведення божих храмів. Готичну церкву зразу впізнаємо по стрільчатим (загостреним) аркам вікон, дверей. Церкви, вже не схожі на фортеці, як у романській період, вони тягнуться у небо своїми баштами. Величезні вікна з різнокольорових вітражів займають стільки місця, що стіни майже відсутні. Склепіння підтримують сповки, від яких віднарощуються нервюри (ребра), які викладені з різаного каміння, або з фігурної цегли. На них спирається склепіння, які були більш легкими. тонкими ніж романські, однак склепіння з нервюрами вимагали додаткової опори. Саме тому з зовнішнього боку храму прибудовувалися сповки - контрфорси, а між стінами центрального нефу і контрфорсами будувалися наклонні підпорні арки - акрбутани. Всі ці нервюри, контрфорси, акрбутани створюють казковий кам'яний каркас. Над середохрестям собору височить велика башта, крім того над дахом, іноді їх так багато, що вони височать як маленький ліс. Кам'яне мереживо - прикраси з різаного каміння вкривають західний фасад собору. Віконні переплетіння з різаного каміння повторюють мотиви розетки або трьох-чотирьох лісників. В пізній готиці їх замінили візерунки у вигляді язиків полум'я (полум'яна готика). Готична базіліка має план у вигляді латинського хреста. На людину, яка виходить з церкви справляє величезне враження простір, висота, урочистість. Крізь вікна впливається насичений червоний, або синій кольори, звучить музика. Дійсно, у людина не виникає сумнівів у тому, що готичний храм - це дім Божий. Каркасна схема, на якій будівля готичного собору тримається була геніальним винаходом і вимагала серйозних інженерних знань. Це велика загадка цивілізації. Наприклад, 5-ти кефний собор Паризької Богоматері, який почали будувати в 12 ст., старіший у Франції. За ним ідуть собори м.Шартр, Ам'єн, Рейме. Дивно як невеликі містечка змогли створити такі шедеври. Адже у Парижі тоді було не більше як 200 тисяч мешканців. Франція була геть забудована церквами. 800 готичних соборів - це її доробок за 4 століття панування готики. Пізня - полум'яна готика характерна для Англії. Дивні сплетіння нервюр у вигляді зірок, опахал, сіток та переплетіння віконних рам, що полум'яніють. Кращі зразки англійської готики: собори Солсбері, Йорку, Оксфордського та Кембріджського університетів. Мрією німецьких будівничих було створення в Германії храмів не гірше ніж у Французів. Однак їм не вистачало матеріалів, грошей. Готичний стиль проник і в Італію. Вершиною італійської мармурової готики вважається собор у Флоренції (Санта Марія дель Фьоре), собор у Мілані (135 оріалів, 2245 скульптур). Вище досягнення громадської італійської готики - палац дожів у Венеції. В епоху готики вся Західна Європа вкрилася мальовничими феодальними замками (зубчаті стіни, підйомні мости, рви заповнені водою). Міста були обнесені стінами. Будинки тужилися один до одного. В епоху готики будували не тільки храми, але й ратуші, палаци, будинки ремісничих цехів.

^ 2. АРХІТЕКТУРА РЕНЕСАНСУ.

Ренесанс - новий художній світогляд. Саме в Італії, країні насиченій спадщиною античності, виникає ренесанс, який у вузькому розумінні ми вважаємо відродженням античного мистецтва. Архітектура займає ведуче місце в художній творчості ренесансу. З античної архітектури ренесанс переймає ордерську систему. Колона, пілон, пілестра, архістав стають основними елементами, які ренесанс вільно використовує, створюючи різні комбінації. Змінюється і характер будівель. Замість готичних ломаних ліній використовуються прямокутні форми (форми: квадрат, прямокутник, куб, куля). Будинки епохи Відродження прикрашають колони, пілестри, лев'ячі голови, "путті" - голопузі малята, гіпсові вінки з квітів, плодів (гірлянди) та інші деталі. Зразки для цих деталей були знайдені у руїнах давньоримських будівель. Знову ввійшла у використання арка. Всю історію розвитку нового архітектурного стилю на протязі XV-XVІ ст. можно умовно розділити на 3 періоди. 1420-1500 - раній Ренесанс з основним центром у Флоренції. Ведучі архітектори цього періоду Ф.Брунеллескі (1377-1446). Початок 1500 року - розквіт ренесансу. Ведучий архітектор Браманте (1444-1519), а центром Ренесансу стає - Рим, останній, відносно короткий період, має назву пізнього Ренесансу (1540-1580). Ведучий архітектор М.Буонаротті (1475-1564). Під впливом античності найбільш досконалими стали вважати будівлі з куполами. Величнішим з відомих купольних будівель епохи Відродження став собор святого Петра в Римі, який будувався більше 100 років. Він не вражає так як готичні собори, він не пригнічує, він є хвала не Богу, а земній людині. Ренесанс змінив обличчя міста. В цей період споруджується велика кількість палаців. Ядро палацу складає двір обкружений аркадою. Потроху зелень проникає в міста, де створюють приватні сади, літні резиденції, вілли. Ренесанс народжує єдину ..., органічний простір вулиць та площ. В інших європейських країнах Ренесанс не отримав такого розвитку як в Італії, коли в ній розквітали ідеї Ренесансу, Франція, Германія, Чехія жили ідеями готики. Але в XVІ ст. Ренесанс приходить і у Францію і стає придворним стилем. Для французького ренесансу характерним стає використання високих дахів, високих труб, мотивів горищних вікон. Значною будівлею французького Ренесансу є королівський палац Лувр, архітектор Леско (1515-1578), робота якого заклала основу національної французької архітектури "ренесансного Класицизму" (кінець XVІ-XVІІІст.).

^ 3. МИСТЕЦТВО БАРОКО.

Знову в Італії в кінці XVІ ст. виникає новий стиль бароко. Цей стиль затверджувався насамперед у церковному будівництві. Будівлі епохи бароко завжди легко впізнати. В їх основу закладено овали. Основна деталь бароко - .............., яка спірально залишилася на фасадах обкружувала вікна, балкони. Барочні будівлі щедро прикрашалися. В інтер'єрах панували кольоровий мармур, ліпка, скульптура, розписи стін і стелі, героями яких обов'язково були янголята, святі, персонажі античних міфів.

В епоху бароко було побудовано безліч розкішних палаців, були розбиті парки з алеями, фонтанами, все це створювало величні архітектурні ансамблі. В кожній країні ця архітектура набула свій особистий вигляд. Самостійним шляхом йшла архітектура Франції (ранній французький класицизм). Будівлі були сіметричним з високими мансардними дахами (автор арх. Мансард). Самий відомий пам'ятник французького бароко - палац у Версалі (Людовік XІV). Він став прикладом будівництва для всієї Європи.


Тема 10. МОДЕРН, КОНСТРУКТИВІЗМ В АРХІТЕКТУРІ ХХ СТОЛІТТЯ. СУЧАСНА

АРХІТЕКТУРА.

1. Стиль модерн та конструктивізм.

2. Функціоналізм архітектури ХХ століття.


На початку ХХ століття в архітектурі запанував стиль модерн (новітній). Для модерну характерний потяг до образів, кентарів, сфінксів. Для нього характерні мрії про прекрасне, нетутешнє, фантасмагорічне відчуття ворожнечі оточуючого середовища. Прихильність до модерну на початку століття ми знаходимо не тільки в архітектурі, а і у сфері прикладного мистецтва (меблі, вишивка, тканини). Цікавили пишним цвітом розквітом англійський модерн, який орієнтувався на середньовічні традиції, він дав світовій культурі низьку талановитих майстрів і художників, особливо графіків (Берделі). У модерн, і символізм звернуті до природи і прагнуть відновити органічний зв'язок особистості з природою. Це виявляється у широкому проникнені рослинних мотивів у орнаментику модерну, цвітова гама модерну: білий, срібний, золотий, блідно-блакитний, зелено-блакитний. Ці кольори створюють у глядача відчуття перебування у підводному царстві, у світі розмаїтих символів: птицях, тваринах, мотивів лісових духів, русалок, персонажі кованого вітру, розпущеного жіночого волосся, жіночих тіл у воді. Більшість орнаментики являє витонченість, вишуканість, видовженість.

Вік модерну був недовгий, це був останній зойк старої архітектури феодальних буржуазних епох. На його зміну прийшов новий стиль, який символізував демократичність суспільних, громадських взаємовідносин, характерних для ХХ сторіччя. Це був стиль "конструктивізм". В ХХ столітті лідером сучасної архітектури був СРСР, завдяки блискучій старій архітектурно-художній інколи, на культурному підґрунті якої віднаростилися нові камінці сучасної архітектури, революцією, соціально-романтичної. Кінець 20-х років був одним з найбільш яскравих періодів резвою архітектури. Революційний підйом, призвів до появи розмаїтості архітектурних ідей. Всі розуміли що модерн і купецька еклектика віджилі, що потрібні нові прийоми забудова міст і сіл, нові типи ніколи не бачених будинків, нові, співзвучні часові виразні засоби. Революція прямоглася пробити стіну в обороні академізма і архітектурного декаданса, відкривши шляхи для становлення сучасної архітектури. Згадаємо, що для того щоб нова архітектура затверджувалася на Заході, знадобилися десятиріччя. Навіть перед початком другої світової війни багатьом архітекторам старої Європи доводилося вести тяжку боротьбу із представниками старої архітектурної школи. В Радянському Союзі нова архітектура зайняла домінуюче положення через кілька років після жовтня, завдяки земельній творчій атмосфері. Головна тема: містобудівництво, масові типи житла (місто-комуна, будівництво громадських споруд). В радянській архітектурі працюють блискучі майстри світового рівня: брати Весніни, Леонідов, Гінзбург, Мельників, Голосов. Люди, які прийшли із старої архітектури, наприклад Щусєв, який будував величні православні храми (Казацькі могили, Почаєвська лавра). Диктатура, яка наступає у 30-ті роки вимагала помпезну, епохальну архітектуру, імперського стилю, яка поставляє саму революцію, її завоювання, демонструє міць, могутність. Прикладів тому багато: архітектуру французької Директорії, архітектуру Гітлера, архітектуру Давнього Риму, в чисту, ясну грецьку архітектуру внесені імперські ідеї. Сучасна архітектура за висловами архітектора ван де Рое: "Гарна архітектура - це та яку людина навіть не помічає". Тому в ній комфортно, зручно приємно жити. Архітектура - це свідомо створений простір, в якому тепло, зручно, затишно жити та працювати. Принцип сучасної архітектури - комфорт життя. Корбюз'є казав "Дім - це малина для житла". Якщо традиційна архітектура пригнічувала людину, сучасна архітектура - ... людини. Вільні, перетікаючі простори, поема з цементу, скла, цегли. Головна думка - максимальне злиття з природою. У ХХ століття, в 30-ті роки виникають нові можливості, завдяки новітнім технологіям, появі сучасних матеріалів. Технічними умовами для нової архітектури було використання сталевих і бетоних конструкцій. Одним з головних принципів проектування споруд стала їх відповідність своєму призначенню, тобто функції. Звідти витікає назва сучасної архітектури - функціоналізм. Центром функціоналізму стала започаткована у Германії художна школа "Баухауз" (1919), директором якої був видатний архітектор Вольтер Гропіус (1883-1969). У 1933 році школу було ліквідовано нацистами. Більшість викладачів емігрувало до США, де зробили великий внесок у розвиток архітектури. Всествітню відомість завоював архітектор і теоретик Ле Корбюз'є (1887-1965) його називали самим видатним і самим неулюбленим архітектором ХХ століття.

Син шведського годинникаря Шарль Жаннере з 13 віку до 17 років гравіює кришки від годинників і займається ювелірними справами, мистецьки володіючи інструментом. До речі, годинник відчеканений хлопчиком у 13 літньому віці з застосуванням срібла, золота, сталі отримує на Міжнародній виставці декоративного мистецтва у Турині (1902) почесний диплом. У 17,5 років він будує свою першу споруду - віллу у традиційній манері. В 19 років на зароблені гроші їде в Італію, Париж, Мюнхен, Берлін, по книгах він самостійно вивчає розрахунки залізобетонних конструкцій. У 1911 з мішком за плечима мандрує по Празі, Сербії, Румунії, Болгарії, Турції, Середній Азії, Греції. Це була архітектурна школа геніального самоука, вона розкрила перед ним вікна і двері, дорогу в майбутнє. Його життя було сповнене битвами, поразками, погрозами, це не був шлях заквітчаних розами. Мер міста Алжіра вимагав заарештувати архітектора за його радикальні пропозиції по плануванню міста. Мер міста Пуассі, де у 1929 році архітектор побудував віллу "Савой" наказав стерти з обличчя землі, щоб звільнити ділянку для будівництва жіночого ліцею, а у 1959 році, тобто через 30 років міністр культури Франції, шляхетна особа, видатний французький письменник Анрі Маньро дав вказівку віднести цю споруду до числа "історичних пам'ятників" хоча за французькими законами до них можуть бути віднесені лише твори померлих. Природа наявним чином не обдарувала Корбюз'є ні відкритим обличчям, ні приємною усмішкою, він не викликає почуття симпатії, він має короткозорі очі в великих окулярах, глухий поставлений голос, він прямий, жорсткий, відвертий. Це не тільки - проектний, це вчений, видатний теоретик архітектурної течії, яка отримала назву конструктивізм, який вінаростився від кубизму. Він мріяв перетворити місто в величезний парк, відкритий повітрю, сонцю. Він створює модель безкласового "сонячного міста", який не має ієрархічного поділу на райони різних рівнів життя. Він розвиває ідею рівноправ’я. Головні конструктивні принципи сучасної архітектури: опори - стовпи, дах - сад, вільне планування. Корбюз'є має тісні зв'язки з радянськими архітекторами, тричі приїздив до Радянського Союзу, проектував для Москви, виступав з лекціями, був захоплений ідеалами комунізму, вступив до компартії. До засновників нефункціоналістичної архітектури належить американець Френк Лойд Райт (1899-1959), розпочавши свою кар’єру ще в кінці 19 ст. Він будував вілли, заміські котеджі, які органічно вписуються у природній ланшафт. Його знаменита "Вілла під водоспадом" є класичним взірцем концепції. Найбільш своєрідне творіння архітектора - музей Гугенхайма у Нью-Йорці. (Виставочний зал у вигляді спіралі). До видатних архітекторів ХХ століття належить Оскар Німеєр (1907-1990), Мис ван дер Рос (1886-1969). Коли архітектору виповнилося 20 років він самостійно будує свій перший будинок і починає проектанську роботу. Його архітектурна ідея - залізобетонний каркас з оболонкою зі скла. У 1930 році - почесний директор "Баухаузей". Емігрував до Америки, де отримав велику славу. Самоука автор знаменитого хмарочосу "Сігреш". До видатних архітекторів ХХ століття належать:

Алваар Аалто (1898-1976), Фінляндія;

Кенузо Танге (нар. 1906), Японія;

Луїс Кан (нар. 1918) американський архітектор, естонець за походженням.

На протязі ХХ століття оновилися принципи планування міст, домінантною якого є вільне розташування житлових будинків, створення мікрорайонів, в яких є все необхідне для життя.


Тема 11. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ТЕАТРУ.

^ ВІД АНТИЧНОСТІ ДО НАШИХ ДНІВ.

1. Античний театр.

2. Театр епохи Відродження (Іспанія, Англія).

3. Французький театр епохи Просвітництва.

4. Німецький театр епохи Просвітництва.


  1   2   3

Схожі:

1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри icon1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри
Однак, кожен мистецький твір не є простим відбиттям дійсності, не є фотографією оточуючого нас світу. Кожен художній твір є сплав...
1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри iconТема: Види І жанри образотворчого мистецтва
Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. М.: Изобразительное искусство, 1989. Вып. 2 -317с
1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри iconСемiнар n тема: Види I жанри образотворчого мистецтва
Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. М.: Изобразительное искусство, 1989. Вып. 2 317 с
1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри iconПрактичне заняття n види та жанри образотворчого мистецтва
Вiдповiдання тематичної художньої виставки у державному будинку художника, або у виставочних залах спiлки художникiв
1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри iconТема "Види та жанри образотворчого мистецтва"
Надання студентам теоретичних та практичних знань з різноманітних видів живопису, графіка, знайомлення з найбільш поширеними техніками...
1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри iconТема Види І жанри образотворчого мистецтва
Однак, кожен мистецький твір не є простим відбиттям дійсності, не є фотографією оточуючого нас світу. Кожен художній твір є сплав...
1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри icon1. Види та жанри образоворчого мистецтва
Тема 11. Особливості розвитку європейського театру. Від античності до наших днів
1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри iconПрограма фахового іспиту з образотворчого мистецтва для вступників окр «спеціаліст»
Завідувач кафедри образотворчого мистецтва, дизайну та методики їх викладання кандидат архітектури, доцент Дячок О. М
1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри iconУроку: „ Види І мова мистецтва
Жанри живопису: пейзаж ( сільський, архітектурний, марина), портрет, натюрморт, анімалістичний, історичний, міфологічний, біблійний,...
1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри iconТ. Г. Шевченка Програма творчого конкурс
Програма творчого конкурсу з образотворчого мистецтва розроблена на базі чинних програм з образотворчого мистецтва для 5-7 класів...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи