Вставай, сіра icon

Вставай, сіра




НазваВставай, сіра
Сторінка1/4
Дата06.09.2012
Розмір0.8 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4




Вставай, сіра,

Хазяїн іде,

Ковбасу несе,

Пшеничний млинець,

На цьому кінець.


Ця вистава пізніше ввійшла у вертеп. На щедрий вечір і перший день Нового року по хатах водили Меланку. Меланка це ім'я головного персонажу вистави. Це ім'я було розповсюджене в Україні, а крім того в релігійному календарі саме 31 грудня відзначається свято Меланії. У виставі, в особах, розігрувалася сценка прибирання хати дівчиною, яка готується зустрічати сватів від нареченого. В ролі Меланії, завжди виступав хлопець, переодягнений у жіноче плаття (одяг). "Меланку" супроводжували ряджені: дід, (що нерідко грав Чоловіка Меланки, "Коза", "циган", "єврей", "лікар", "козак" тощо.

Під час прибирання в хаті вона б'є посуд, підмітає сміття навпаки - до середини хати, розплеснув воду. Приходила "Смерть" і вбивала "Меланку" за її недотепність. Дід плакав, просив у господаря на "ліки". Отримавши гроші, він запрошував "фельшера", який оживляв "Меланку". Все супроводжувалося жартами, дотепами, пантомімою. В інших регіонах були інші сюжети, але не це нам важливо.

Пізніше сценка "Меланка" увійшла теж у вертеп. В розвитку театру велике значення відіграли народні свята. По теорії англійського вченого Д.Фрезера стародавні свята пов'язані з язичним влаштуванням померлого і воскресшого "божества рослиництва". Іноді божество відображала спеціально одягнена людина. Іноді це була лялька або опудало. Смерть божества, його вбивство відображалося в театральному дійстві, щоб потім викликати його воскресіння (аналогічно як природа розквітала повесні), тому що обряд воскресіння уособлював відображення природи, тобто вічний рух всього на землі. Розтрощення опудала, ритуальне биття нарядженної богом людини проходило зі сміхом, під загальний радісний гомін учасників. З'являлася сміхова святкова культура. За поняттями наших предків сміх мав особливу силу, яка допомагала швидкому відродженню божества, а разом і відродженню рослинництва, родючості ланів, приплоду тварин.

Поступово ритуальні дії з опудалом і рядженням втрачали своє магічне значення і перетворювалися у святкові розваги, ігри. Замість божеств в центрі свят-ігор з'являлися інші персонажі: цар, воєвода, купець, священник ...

Божество замінено було персонажами, які відображали соціальні відношення. В Х столітті язицькі обряди у зв'язку з прийняттям християнства загубили своє магічне значення. І про них мало що відомо. Але виникнення народних вистав-ігор тісно пов'язано з таким типовим для Київської Русі явищем, як скоморошество. Вже в 1037 р. коли закінчилося будівництво Київської Софії на одній з фресок ми бачимо скоморохів. Про місце дії вчені сперечаються і досі. Але фактом є те, що на фресках зображені артисти різного жанру. Про походження самого слова "скоморох" існують різні версії (від візантійських слів, арабських, російських), єдиної точки зору вчених немає і досі. Але перше згадування слова "скоморох" було в першому руському літопису 1068 р. "Повести временных лет". Але це не означає, що саме скоморошество виникло в цей час. Є певні припущення, що скоморошество виникло (його первісна форма) за часи язичества під час народних гулянь і свят, а характеру свободного юмористичного воно набуло в перехідний період від язичества до християнства.

Таким чином, початок скоморошества треба шукати в етапі давньослав'янської видовищної культури. А коли скоморохи почали застосовувати у своїх дійствах рядження, то їх програми або виступи мали ознаку театрального видовища. Скоморохи були як постійними мешканцями міст, так і мігрували групами по країні. Серед них особливу роль грали розмовники, які гостріли дотепним словом

могли висміяти боярина, царські порядки, священників. Крім того, серед скоморохів були музиканти, плясуни, циркачі, вони іноді водили з собою ведмедя, який був дресированим. Його включали у виступи. За свої виступи скоморохи брали платню. На те й жили.

Відомо, що в 1613 р. при царі Михайлі Федоровиче при його палаці був організований Потешний чулан, перетворений при його сині Олексії Михайловичі в Потешну палату. В багатьох царських святах приймали участь скоморохи. Часто послугами царських скоморохів користувалася свята церква при організації своїх театральних спектаклів. Таким спектаклем, наприклад, був "Пещное действо" - найбільш розвинута і найбагатша театралізованими елементами драма, яка інсценувала біблейську легенду про трьох отроків - Ананії, Азарії. Дійство розігрувалося під різдво. Тут потішники, які називалися "Халдеями" виконували ролі царських слуг з оточення володаря, які запалювали вогонь у печі для спалення християнських отроків, не бажаючих вклонятися язичним богам. Але скоморохи відображали сільських чоловіків, які іронічно відносилися до всього, що проходить по сюжету.

Найбільш повно комічне мистецтво виявлялося в діяльності особливої групи потішників - "походних" скоморохів. В їх виставах в найбільш концентрованому виді відображалися не тільки естетичні, а й соціальні думки і прагнення народу, "Походні" скоморохи висміювали духовенство і владу. Вони представляли самих бідних у соціальному портреті країни. Вони жили серед народу, пішки йшли через всю країну. У великих ігрищах скоморохів, як описує очевидець Адам Омарій, брало участь 5 - поводир ведмедя, ляльковий (який представляв комедію про Петрушку (продажа коня цигану) два музиканти. П'ятий стояв подалі і був мехоношею. Він носив мішок (мех, в якому знаходилися музикальні інструменти і складав туди гроші, які подавали. Іноді він виконував роль поводиря Кози, яка оліцетворяла благополуччя і плодороддя.

Скоморохи, як пише "Повесть временных лет" приймали участь в язиченських "русаліях" (літніх святах). Пізніше скоморохи розігрували цілі спектаклі, які, за свідченням багатьох дослідників, самі є і створювали. Вони мали різний сюжет. Але головну рису й тут було збрежено - сатира, юмор, гостра критика. В своїх виступах вони гостро висміювали і конкретних людей, які знущалися над народом, утиснували їх. І тому ні богословам, ні знаті це не подобалося.

При царі Олексії Михайловичі за дуже гостре слово можно було попасти в тюрьму. Он видав указ в 1648 р., який вимагав, "чтобы русские православные люди "никаких бесовских див не творили ... богомерзких и скверных песен не пели, и сами не плясали и в ладоши не били, и всяких бесовских игр не слушали и на качелях не качались ... и личин на себя никаких не накладовали".

А ще раніше Митрополіт Іоасаф писав Івану Грозному про скоморохів: "... бога ради, государь, вели их известь. И тебе, гоударю, великое спасение, бесовская игра их не будет". Так поступово була знижена сміхова народно театральна культура - скоморошество. Але вона мала своє продовження в інших формах масового театру.

Зокрема, в народних святах, які, як свідчать етнографи, мистецтвознавці, театрознавці, являють собою театр під відкритим небом або театр просто неба. Одною з частин народних свят були ігри ряджених. Ігри ряджених будувалися на імпровізації як у театральній дії, так і в рядженій. Ігри ряджених не мали сюжету. Але все ж мали логіку розвитку. Характер - мали сатиричний. Можно вважати, що від них взяли початок фарсові сценки, які ввійшли в склад спектаклів народного театру.

Коли вище йшлося про те, як обряд розтрощення "божества рослинництва" перетворився в народну гру карнавального розвінчання царя, воєводи, поміщика, купця якраз і малося на увазі про "гру в царі" її багаточислені варіанти. Суть гри була в тому, що учасники спочатку обирали соби царя і "ходили" під його керівництвом - виконували різні його доручення - потім, в кінці гри, глумилися на ним, били, розоблачали. Але гра в царі з 1666 року переслідувалася властями. І з часом замість царя героями були воєводи, купці, поміщики.

Певне значення в розбудові театрального мистецтва мала і така форма народної творчості як вистава з "вченим" ведмедем. Ведмедя використовували в різних типах видовищ. Наприклад, до XVІІ ст. були популярні видовищ "ведмежого бою", коли людина з рогатиною або вилами боролася з ведмедем. Місце огорожувалаи. Ведмідь міг боротися також з собакою або іншим звірем обов'язково до смерті одного з них. Але це видовище проіснувало недовго. Найбільш розповсюдженим видовищем була "ведмежа потеха". Сутність цього видовища полягає в тому, що поводир давав ведмедю завдання - показати як діє та чи інша людина. Вони зверталися до нього з проханням: "Ну-ка, Мишенька, покажи как красные девицы-молодицы белятся, румянятся, в зеркальце смотрятся, прихорашиваются". І інші сюжети. І сьогодні такі циркові потіхи дуже популярні.

Слідуючим етапом розвитку театрального мистецтва є виникнення такої народної форми театру як кукольний театр.

ВЕРТЕП Вертеп - модель різдвяних ясел. Традиція цього лялькового театру бере початок від західноєвропейського звичаю доби раннього середньовіччя - встановлювати на різдво бутафорські ясла у церквах. За допомогою цього звичаю священики розказували про народження Хріста у Хліві/ Вертеп був невеликий за розміром і простий за виконанням. Формою він нагадував звичайний ящик без передньої стінки. В середині ящика встановлювали примітивні ляльки, що представляли статичну картину народження Христа. На східній Україні вертеп використовувався як театр ляльок.

Пересувний ляльковий театр-вертеп народився на Україні ще у середині XVІІ ст. Його створили студенти Києво-Могилянського колегіуму, використавши для цього словесні матеріали різвяної драми про Ірода. Від Українського вертепу веде свій початок російський ляльковий театр "Петрушка" і білоруський "бетлейка".

"Український вертеп - писав І.Франко - від найдавніших часів мав світський характер, малював типи та ситуації буденного життя". Були вертепи двоповерхові: зверху йшли сюжети на тему народження Христа, знизу - побутові сценки. Виникнення лялькового театру в Росії відносять до тої половини XVІІ ст. і пов'язують з іноземцем Олеарієм, який жив декілька років у Москві. Спочатку ширми не було. Куклами маніпулювали одна людина. Кукольник обов'язував навкруги тіла простиню і піднімав її вверх, закриваючи руки і голову. Але це було початком. Пізніше кукольний театр діства назву "театр Петрушкі". Герой кукольних вистав був життєрадісним, розбишинуватим і бесшабашним. Він крім того, відрізнявся лукавством, насмішкуватим розумом. В сценках Петрушка стикався з різними людьми, навіть з чортом і смертю. Але завжди виходив переможцем. Але і сам був переможеним маленькою собачкою, яка хапала його за нім і витаскувала зі сцени. Але це не принижало героя. В цьому - ідея карнавального развенчання. Слідуючім етапом розбудови театру є поява спектаклів театру живого актора. Початок відносять до 1-ої половини XVІІІ ст. Найбільш відомим пам'ятником цього періоду є усні народні драми "Лодка", "Аніка - воїн і смерть", "Цар Максиміліан". П'єса "Аніка - воїн і смерть" починається з його виходу. Потім виходить інший персонаж Мориць, який повинен сплатити данину Аніки. Аніка у віршованій формі вимагає борг, накаже його. Мориць пропонує битися на мечах і коп'ях. Аніка погоджується і вбиває Мориця. Але з'являється смерть, яка чула, як Аніка після перемоги Мориця похвалявся, що йому вже ніхто не страшен. Він погрожує самої смерті. Але смерть вбиває його за такі слова. А перед цим Аніка просить дати йому життя на 3 роки, якщо ні, то на 3 місяці в крайньому разі на 3 лні. Смерть невмолима. У цій п'єсі виражена глибока ідея: всі підвласні смерті, бо це закон життя і смерті. В "Царі Максиміліані" теж простежується ця ідея. Цар хоче судити сина Адольфа за те, що він не хоче молитися старим богам. Три рази просить цар сина відректися від нового світогляду, синвідказується. Цар хоче захистити місто від "ісполінського рицаря" і кличе Аніку - воїна. Аніка воїн перемагає і дякує йому. Лицар просив не вбивати сина. Цар кличе палача, палач вбиває сина царя і себе. В цей час з'являється Смерть, яка хоче помстити за сина. Цар просить 3 роки життя, 3 місяці, 3 дні, 3 години. Але смерть невблаганна. Дослідники не прийшли до згоди, якої політичної ідеї присвячена п'єса. Можливо вона пов'язана і наштовхує на відношення Петра І з сином Олексієм. В різний час у глядачів виникали різні асоціації в залежності від політичних подій. Але головне, про що можно говорити це те, що ця п'єса спрямована проти тиранії і деспотизму. П'єса "Лодка" була дуже популярна серед селян. Сюжет її дуже простий.

По Волзі пливе човен, есаул дивиться в підзорну трубу, якщо бачить село, розбійники висаджуються і нападають і нападають на поміщецьку усадьбу. Атаман задоволений. В п'єсі є тема любові атамана до дочки поміщика, або персіанки. "Лодка" - це інсценіровка пісні "Вниз по матушке по Волге". Назва п'єси мала різні крім першої: "Шайка", "Шайка розбійників", "Єрмаш", "Сенька Разін". В залежності від подій і участі в них історичних героїв. Як ми бачимо театр від буффонади проходив до сатири, а потім і більш серйозних художньо осмисленних злободневних, гострих питань життя. До народного театру близько підходить театр демократичних верств мінського населення, який назвали театром, охочих комедіантів" (XVІІІ ст.)

Цей театр дуже швидко виходить за рамки фольклора. В середині XVІІІ ст. він починає користуватися професійною літературою (драматургією) і це свідчило про його перехід на професійний рівень. Взірцем цієї тенденції була трупа "охочих комедіантів" під керівництвом Федора Григоровича Волкова - батька російського театру. Треба відмітити, що формування театру, йшло не тільки в народному середовищі, але починаючи з XVІ, XVІІ століття різного типу розваги входять в життя і побут бояр, дворяни, а також царів та церкви. У царів починаючи з правління Бориса Годунова і Василя Шуйського існувала "Патешная палата", де виступали і скоморохи, діяльність яких, як було вказано вище, в 1648 р. своїм указом спасував цар Олексій Михайлович, який теж полюбляв розваги.

Найбільш театралізованим церковним обрядом було "Пещное действо", де виступали скоморохи спочатку. Цей обряд-інсценіровка біблейської легенди про царя "Навуходоносора", який вважав себе вище всіх богів. Він опускає "пещ" трьох отроків, які відказуються служити "образу злату", т.як ісповідують християнство. Халдеї (палачі в червоній одежі) вводили отроків в "пещь", але зверху спускалися янголи. Халдеї вражані падали на коліна. Отроки визволялися і під співи йшли алтар. В п'єсі демонструвалася, ідея перемоги на царем. Другий обряд "Хождение на осляти" - символізує єднання державної і церковної влади. Він був заборонен тільки при Петрі І. Цей обряд ілюстрував теж біблейський сюжет про вход на ослі Ісуса Христа у Ієрусалім. А на Русі - це була урочиста хода царя, патріарха, бояр до церкви. При цьому цар вів коня під узди патріарха. У ІІ пол. XVІІ ст. ми бачимо майже відступ від фольклору і формування народного театру і придворної культури. Феодальні верстви суспільства почали освоювати досягнення європейської культури, зокрема театру, і пристосування її до національної культури. В 70-х роках XVІІ ст. російський абсолютизм закріпився, створилася централізована Російська держава. В зв'язку з цим прийоми і святкування проводилися з особливою пишністю.

Старалися не уступати Європі, де в цей період діяли театри. Почався розвиток придворного театру і народних театрів під назвою "охочих комедіантів". Придворний театр. Започаткував придворний театр Артемон Сергійович Матвєєв, який зіграв видатну роль в розвитку театральної справи в Росії. Історія придворного театру починається з 1672 року, коли стало відомо, що в німецький слободі, де селилися іноземці, є людина, яка знайома з театральною справою. Цар наказав пастору Іогану Готфріду Грегорі "учинить комедию". 17 жовтня 1967 року, після декількох місяців важкої роботи, в новопобудованій "комедійной хоромине" в селі Преображенському - літньої резиденції царя, - був розиграний спектакль "Артаксерксово действо". Це була розповідь про красуню Есфірь. Вона була жінкою персидського царя Артаксеркса і перемогла Артаксеркса і перемогла плітки та козні першої жінки (Астині) Артаксеркса, властолюбного придворного Амана і таким чином спасла свій народ. І своїх вчинках вона прислухалася до вихователя - опекуна Макдокея. П'єса відображала епізоди царського життя і подавалася через біблейський сюжет. Крім того, Грегорі поставив в цей час ще одну п'єсу, яка мала назву "Іуді ... " або "Олоферново действо". В неї теж розкривалася біблейська історія про Юдіфь, яка смілива відправилася в стан ворога, який оволодів її містом. Проникнувши до полководця Олоферна, вона видрубала йому голову мечем. Таким чином вона спасла свій народ від гніту. Крім того в репертуарі придворного театру були і історичні п'єси - "Темир" - Аксаково действо" про Тімура, який переміг турецького султана Бояцета в 1402 р. Була в репертуарі театру і п'єса з елементами світського - "Комедія о Бухасе с Венусом". Бахус - бог вина, Венера - богиня любові. В образотворчих засобах спектаклі не поступалися західноєвропейським.

Кожен спектакль мав спеціальне оформлення виготовлялися підйомні декорації і бойові куліси - сценічна техніка для того часу була досить високою і дозволяла застосовувати різні ефекти. Наприклад, в "Єгорьєвой комедії" з'являлося чудовисько - Змій, який рухався. Першими виконавцями п'єс були підлітки і юнаки - діти іноземців з Німецької слободи. Але вже через рік керівництво театру Іогану Грегорі було доручено "обучать комедийну строению" 26 російських дітей з міщан і під'ячих, які повинні були скласти трупу професійного театру. Але Грегорі в 1673 р. помер і справа по вихованню російських акторів йшла дуже повільно.

Керівництво театру перейшло спочатку до Ю.Гюбнера, а потім до Стефана Чижинського, вихідця з Київської академії. У театрі актори вже використовували примітивний грим: сажу, біліла, румяна. Бороди й паріки робили з мочали, шерсті і конського волосся. Чоловіки грали і жіночі ролі. Матеріальне положення російських акторів було важким. Вони буквально жили голодні. У чолобітній до царя, яку подав актор Васька Мешалкін з друзями, описувалося про те, що пити і їсти нічого, що вони всі обносилися і помирають голодною смертю. Вони просили "свое жалованье на пропитание учинить". Шлях першого професійного театру був недовгим. В 1976 р. вмирає цар Олексій Михайлович. Оголошується траур на рік, а новий цар Федір Олексійович видає наказ про закриття театру. На цілих 25 років театри були закриті. І знову театр почав працювати тільки при Петрі І. Але це був шкільний театр. Шкільний театр. В 1687 р. відкривається театр в Московській слав'яно-греко-латинський академії. Виникає і шкільна драма. Але Московська шкільна драма спиралася на досвід розвитку шкільного театру на Україні. На Русі розвиток шкільного театру пов'язаний з вихідцем з Києво-Могилянської академії - вченим-монахом, політичним діячем, освітянином і поетом Сімсоном Полоцьким.

В 1664 році він приїхав до Москви, стає вихователем царських дітей. А, крім цього, займається літературною роботою. Він пише п'єси і вважалося, що своїм художнім якостям були вище всіх п'єс XVІІ ст. Значне місце в репертуарі шкільного театру, займали п'єси ще одного діяча з України, який став сподвіжником Петра І - це видатний діяч культури, епіскоп Феофан Пропович (1681-1736). Ним зокрема була написана п'єса про хрещення Русі - перша історична драма. Актори шкільного театру розглядалися як своєрідні оратори. Вимоги поетики були нормативними і тому точними, кожному почуттю повинні відповідати голос і рух. Так коли персонаж сердився, актор насував брови і швидко жестикулював. Тіло випрямлялося і було напружено, голос був жорстким. Коли персонаж був у печалі - актор мало жестикулював, опускав сором'язливо голову і очі, рухи були повільні. У мізансценах головний герой повинен робити посередині сцени до зупинки два - три рухи; другорядні персонажі повинні стояти на місті. В спектаклях вже використовувалася музика, декорації. Спектаклі ставилися в церкві і тоді декоративним фоном став Іконостас, а також в класі. В цьому випадку вішали завісу, з-за якої виходили дійові особи. Шкільний театр був популярним серед широкого кола глядача. Учні з задоволенням грали в п'єсах, а коли роз'їзджалися по домах, то там теж ставилися спектаклі. Теми спектаклів в основному були релігійними. Але Петро І вважав театр засобом політичної роботи, освітянської діяльності і тому вирішив створити світський театр. Влітку 1702 р. драматична трупа у складі 8 чоловік під керівництвом І.Кунста, прибула до Москви з Німеччини. На червоній площі було побудовано "театральну хоромину", яка освітлювалася сальними свічками. Кунсту дали вчення 10, а пізніше 20 юнаків. Але смерсь Кунста затримала справу, а пізніше "комедійна хоромина" перестала існувати. Спектаклі йшли в різних місцях і взагалі аматорські. Аматорські театри завойовували своє особливе місце в культурному житті Русі.


Тема 13. РОСІЙСЬКИЙ ТЕАТР XVІІІ-XІX СТ.

1. Загально-естичні спрямування.

2. Виникнення та розвиток малого театру у Москві та Александринського у Петербурзі.

  1. Розвиток російського театру у ІІ половині ХІХ ст. Передреволюційний період.


РОСІЙСЬКИЙ ТЕАТР XVІІІ-XІX століть.

Перша половина XVІІІ характеризується подальшим розвитком театрального мистецтва. В цей час починає свою роботу талановита аматорська трупа, яка працювала в Ярославлі. На чолі її стояв молодий купець Федір Григор. Волков (1728-1763 рр.), якого В.Г.Белінський назвав "батьком російського театру". Під час навчання бухгалтерській справі у Москві Ф.Волков відвідував гастрольні трупи закордонних театрів, дивився виступи скоморохів на святах. Це була для нього велика школа театрального мистецтва.

Повернувшись у 1749 році в Ярославль, Ф.Волков з великим ентузіазмом почав займатися театром. За короткий час він став дуже популярним у місті і про нього заговорили аж у Петербурзі. Вже в 1752 р. Елізавета повеліла призвести трупу Ф.Волкова до Петербургу. До складу трупи, крім Волкова Ф., входили два його брати, Іван Дмитрівський, Яків Шумський, Олексій Попов та інші.

Невибачливий репертуар, невисока, в професійному відношенні, гра акторів серед царського двору захоплення не викликали. Трупу розпустили, а Ф.Волкова відправили до Сумарокова О.П., який на той час керував театром в Шляхетському корпусі і був самим відомим драматургом. Ф.Волков виказав великі здібності під час навчання.
  1   2   3   4

Схожі:

Вставай, сіра iconВставай, сіра
В ролі Меланії, завжди виступав хлопець, переодягнений у жіноче плаття (одяг). "Меланку" супроводжували ряджені: дід, (що нерідко...
Вставай, сіра iconСіра О. В. Національний технічний університет «хпі» (м. Харків)
Вступ. Транспортна задача лінійного програмування в традиційній постановці формулюється наступним чином. Маємо постачальників однорідного...
Вставай, сіра iconНечуй-Левицький Іван Дві московки
По дорозі йшов молодий москаль додому по білету. За плечима в його теліпався ранець та торбина з сухарями; через плече висіла сіра...
Вставай, сіра iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни державний вищий навчальний заклад «київський національний економічний університет імені вадима гетьмана» сіра інна василівна
Робота виконана на кафедрі макроекономіки та державного управління двнз «Київський національний економічний університет імені Вадима...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи