Ця вистава пізніше ввійшла у вертеп. На щедрий вечір І перший день Нового року по хатах водили Меланку. Меланка це ім\

Ця вистава пізніше ввійшла у вертеп. На щедрий вечір І перший день Нового року по хатах водили Меланку. Меланка це ім'я головного персонажу вистави




НазваЦя вистава пізніше ввійшла у вертеп. На щедрий вечір І перший день Нового року по хатах водили Меланку. Меланка це ім'я головного персонажу вистави
Сторінка1/5
Дата06.09.2012
Розмір0.8 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5




Ця вистава пізніше ввійшла у вертеп. На щедрий вечір і перший день Нового року по хатах водили Меланку. Меланка це ім'я головного персонажу вистави. Це ім'я було розповсюджене в Україні, а крім того в релігійному календарі саме 31 грудня відзначається свято Меланії. У виставі, в особах, розігрувалася сценка прибирання хати дівчиною, яка готується зустрічати сватів від нареченого. В ролі Меланії, завжди виступав хлопець, переодягнений у жіноче плаття (одяг). "Меланку" супроводжували ряджені: дід, (що нерідко грав Чоловіка Меланки, "Коза", "циган", "єврей", "лікар", "козак" тощо.

Під час прибирання в хаті вона б'є посуд, підмітає сміття навпаки - до середини хати, розплеснув воду. Приходила "Смерть" і вбивала "Меланку" за її недотепність. Дід плакав, просив у господаря на "ліки". Отримавши гроші, він запрошував "фельшера", який оживляв "Меланку". Все супроводжувалося жартами, дотепами, пантомімою. В інших регіонах були інші сюжети, але не це нам важливо.

Пізніше сценка "Меланка" увійшла теж у вертеп. В розвитку театру велике значення відіграли народні свята. По теорії англійського вченого Д.Фрезера стародавні свята пов'язані з язичним влаштуванням померлого і воскресшого "божества рослиництва". Іноді божество відображала спеціально одягнена людина. Іноді це була лялька або опудало. Смерть божества, його вбивство відображалося в театральному дійстві, щоб потім викликати його воскресіння (аналогічно як природа розквітала повесні), тому що обряд воскресіння уособлював відображення природи, тобто вічний рух всього на землі. Розтрощення опудала, ритуальне биття нарядженної богом людини проходило зі сміхом, під загальний радісний гомін учасників. З'являлася сміхова святкова культура. За поняттями наших предків сміх мав особливу силу, яка допомагала швидкому відродженню божества, а разом і відродженню рослинництва, родючості ланів, приплоду тварин.

Поступово ритуальні дії з опудалом і рядженням втрачали своє магічне значення і перетворювалися у святкові розваги, ігри. Замість божеств в центрі свят-ігор з'являлися інші персонажі: цар, воєвода, купець, священник ...

Божество замінено було персонажами, які відображали соціальні відношення. В Х столітті язицькі обряди у зв'язку з прийняттям християнства загубили своє магічне значення. І про них мало що відомо. Але виникнення народних вистав-ігор тісно пов'язано з таким типовим для Київської Русі явищем, як скоморошество. Вже в 1037 р. коли закінчилося будівництво Київської Софії на одній з фресок ми бачимо скоморохів. Про місце дії вчені сперечаються і досі. Але фактом є те, що на фресках зображені артисти різного жанру. Про походження самого слова "скоморох" існують різні версії (від візантійських слів, арабських, російських), єдиної точки зору вчених немає і досі. Але перше згадування слова "скоморох" було в першому руському літопису 1068 р. "Повести временных лет". Але це не означає, що саме скоморошество виникло в цей час. Є певні припущення, що скоморошество виникло (його первісна форма) за часи язичества під час народних гулянь і свят, а характеру свободного юмористичного воно набуло в перехідний період від язичества до християнства.

Таким чином, початок скоморошества треба шукати в етапі давньослав'янської видовищної культури. А коли скоморохи почали застосовувати у своїх дійствах рядження, то їх програми або виступи мали ознаку театрального видовища. Скоморохи були як постійними мешканцями міст, так і мігрували групами по країні. Серед них особливу роль грали розмовники, які гостріли дотепним словом

могли висміяти боярина, царські порядки, священників. Крім того, серед скоморохів були музиканти, плясуни, циркачі, вони іноді водили з собою ведмідя, який був дресерованим. Його включали у виступи. За свої виступи скоморохи брали платню. На те й жили.

Відомо, що в 1613 р. при царі Михайлі Федоровиче при його палаці був організований Потешний чулан, перетворений при його сині Олексії Михайловичі в Потешну палату. В багатьох царських святах приймали участь скоморохи. Часто послугами царських скоморохів користувалася свята церква при організації своїх театральних спектаклів. Таким спектаклем, наприклад, був "Пещное действо" - найбільш розвинута і найбагатша театралізованими елементами драма, яка інсценувала біблейську легенду про трьох отроків - Ананії, Азарії. Дійство розігрувалося під різдво. Тут потешники, які називалися "Халдеями" виконували ролі царських слуг з оточення володаря, які запалювали вогонь у печі для спалення християнських отроків, не бажаючих вклонятися язичним богам. Але скоморохи відображали сільських чоловіків, які іронічно відносилися до всього, що проходить по сюжету.

Найбільш повно комічне мистецтво виявлялося в діяльності особливої групи потешників - "походних" скоморохів. В їх виставах в найбільш концентрованому виді відображалися не тільки естетичні, а й соціальні думки і прагнення народу, "Походні" скоморохи висміювали духовенство і владу. Вони представляли самийх бідних у соціальному портреті країни. Вони жили серед народу, пішки йшли через всю країну. У великих ігрищах скоморохів, як описує очевидець Адам Омарій, брало участь 5 - поводир ведмідя, ляльковий (який представляв комедію про Петрушку (продажа коня цигану) два музиканти. П'ятий стояв подалі і був мехоношею. Він носив мішок (мех, в якому знаходилися музикальні інструменти і складав туди гроші, які подавали. Іноді він виконував роль поподиря Кози, яка оліцетворяла благополуччя і плодороддя.

Скоморохи, як пише "Повесть временных лет" приймали участь в язиченських "русаліях" (літніх святах). Пізніше скоморохи розігрували цілі спектаклі, які, за свідченням багатьох дослідників, самі є і створювали. Вони мали різний сюжет. Але головну рису й тут було збрежено - сатира, юмор, гостра критика. В своїх виступах вони гостро висміювали і конкретних людей, які знущалися над народом, утиснували їх. І тому ні богословам, ні знаті це не подобалося.

При царі Олексії Михайловичі за дуже гостре слово можно було попасти в тюрьму. Он видав указ в 1648 р., який вимагав, "чтобы русские православные люди "никаких бесовских див не творили ... богомерзких и скверных песен не пели, и сами не плясали и в ладоши не били, и всяких бесовских игр не слушали и на качелях не качались ... и личин на себя никаких не накладовали".

А ще раніше Митрополіт Іоасаф писав Івану Грозному про скоморохів: "... бога ради, государь, вели их известь. И тебе, гоударю, великое спасение, бесовская игра их не будет". Так поступово була знижена сміхова народно театральна культура - скоморошество. Але вона мала своє продовження в інших формах масового театру.

Зокрема, в народних святах, які, як свідчать етнографи, мистецтвознавці, театрознавці, являють собою театр під відкритим небом або театр просто неба. Одною з частин народних свят були ігри ряджених. Ігри ряджених будувалися на імпровізації як у театральній дії, так і в рядженій. Ігри ряджених не мали сюжету. Але все ж мали логіку розвитку. Характер - мали сатиричний. Можно вважати, що від них взяли початок фарсові сценки, які ввійшли в склад спектаклів народного театру.

Коли вище йшлося про те, як обряд розтрощення "божества рослинництва" перетворився в народну гру карнавального розвенчання царя, воєводи, поміщика, купця якраз і малося на увазі про "гру в царі" її багаточислені варіанти. Суть гри була в тому, що учасники спочатку обирали соби царя і "ходили" під його керівництвом - виконували різні його доручення - потім, в кінці гри, глумилися на ним, били, розоблачали. Але гра в царі з 1666 року переслідувалася властями. І з часом замість царя героями були воєводи, купці, поміщики.

Певне значення в розбудові театрального мистецтва мала і така форма народної творчості як вистава з "вченим" ведмедем. Ведмідя використовували в різних типах видовищ. Нариклад, до XVІІ ст. були популярні видовищ "ведміжого бою", коли людина з рогатиною або вилами боролася з ведмедем. Місце огорожувалаи. Ведмідь міг боротися також з собакою або іншим звірем обов'язково до смерті одного з них. Але це видовище проіснувало недовго. Найбільш розповсюдженним видовищем була "ведмежа потеха". Сутність цього видовища полягає в тому, що поводир давав ведмідю завдання - показати як діє та чи інша людина. Вони зверталися до нього з проханням: "Ну-ка, Мишенька, покажи как красные девицы-молодицы белятся, румянятся, в зеркальце смотрятся, прихорашиваются". І інші сюжети. І сьогодні такі циркові потіхи дуже популярні.

Слідуючим етапом розвитку театрального мистецтва є виникнення такої народної форми театру як кукольний театр.

ВЕРТЕП. Вертеп - модель різдвяних ясел. Традиція цього лялькового театру бере початок від західноєвропейського звичаю доби раннього середньовіччя - встановлювати на різдво бутафорські ясла у церквах. За допомогою цього звичаю священики розказували про народження Хріста у Хліві/ Вертеп був невеликий за розміром і простий за виконанням. Формою він нагадував звичайний ящик без передньої стінки. В середині ящика встановлювали примітивни ляльки, що представляли статичну картину народження Христа. На східній Україні вертеп використовувався як театр ляльок.

Пересувний ляльковий театр-вертеп народився на Україні ще у середині XVІІ ст. Його створили студенти Києво-Могилянського колегіуму, використавши для цього словесні матеріали різвяної драми про Ірода. Від Українського вертепу веде свій початок російський ляльковий театр "Петрушка" і білоруський "бетлейка".

"Український вертеп - писав І.Франко - від найдавніших часів мав світський характер, малював типи та ситуації буденного життя". Були вертепи двоповерхові: зверху йшли сюжети на тему народження Христа, знизу - побутові сценки. Виникнення лялькового театру в Росії відносять до тої половини XVІІ ст. і пов'язують з іноземцем Олеарієм, який жив декілька років у Москві. Спочатку ширми не було. Куклами маніпулювали одна людина. Кукольник обов'язував навкруги тіла простиню і піднімав її вверх, закриваючи руки і голову. Але це було початком. Пізніше кукольний театр діства назву "театр Петрушкі". Герой кукольних вистав був життєрадісним, розбишинуватим і бесшабашним. Він крім того, відрізнявся лукавством, насмішкуватим розумом. В сценках Петрушка стикався з різними людьми, навіть з чортом і смертю. Але завжди виходив переможцем. Але і сам був переможеним маленькою собачкою, яка хапала його за нім і витаскувала зі сцени. Але це не принижало героя. В цьому - ідея карнавального развенчання. Слідуючім етапом розбудови театру є поява спектаклів театру живого актора. Початок відносять до 1-ої половини XVІІІ ст. Найбільш відомим пам'ятником цього періоду є усні народні драми "Лодка", "Аніка - воїн і смерть", "Цар Максиміліан". П'єса "Аніка - воїн і смерть" починається з його виходу. Потім виходить інший персонаж Мориць, який повинен сплатити данину Аніки. Аніка у віршованій формі вимагає борг, накаже його. Мориць пропонує битися на мечах і коп'ях. Аніка погоджується і вбиває Мориця. Але з'являється смерть, яка чула, як Аніка після перемоги Мориця похвалявся, що йому вже ніхто не страшен. Він погрожує самої смерті. Але смерть вбиває його за такі слова. А перед цим Аніка просить дати йому життя на 3 роки, якщо ні, то на 3 місяці в крайньому разі на 3 лні. Смерть невмолима. У цій п'єсі виражена глибока ідея: всі підвласні смерті, бо це закон життя і смерті. В "Царі Максиміліані" теж простежується ця ідея. Цар хоче судити сина Адольфа за те, що він не хоче молитися старим богам. Три рази просить цар сина відректися від нового світогляду, синвідказується. Цар хоче захистити місто від "ісполінського рицаря" і кличе Аніку - воїна. Аніка воїн перемагає і дякує йому. Лицар просив не вбивати сина. Цар кличе палача, палач вбиває сина царя і себе. В цей час з'являється Смерть, яка хоче помстити за сина. Цар просить 3 роки життя, 3 місяці, 3 дні, 3 години. Але смерть невблаганна. Дослідники не прийшли до згоди, якої політичної ідеї присвячена п'єса. Можливо вона пов'язана і наштовхує на відношення Петра І з сином Олексієм. В різний час у глядачів виникали різні асоціації в залежності від політичних подій. Але головне, про що можно говорити це те, що ця п'єса спрямована проти тиранії і деспотизму. П'єса "Лодка" була дуже популярна серед селян. Сюжет її дуже простий.

По Волзі пливе човен, есаул дивиться в підзорну трубу, якщо бачить село, розбійники висаджуються і нападають і нападають на поміщецьку усадьбу. Атаман задоволений. В п'єсі є тема любові атамана до дочки поміщика, або персіанки. "Лодка" - це інсценіровка пісні "Вниз по матушке по Волге". Назва п'єси мала різні крім першої: "Шайка", "Шайка розбійників", "Єрмаш", "Сенька Разін". В залежності від подій і участі в них історичних героїв. Як ми бачимо театр від буффонади проходив до сатири, а потім і більш серйозних художньо осмисленних злободневних, гострих питань життя. До народного театру близько підходить театр демократичних верств мінського населення, який назвали театром, охочих комедіантів" (XVІІІ ст.)

Цей театр дуже швидко виходить за рамки фольклора. В середині XVІІІ ст. він починає користуватися професійною літературою (драматургією) і це свідчило про його перехід на професійний рівень. Взірцем цієї тенденції була трупа "охочих комедіантів" під керівництвом Федора Григоровича Волкова - батька російського театру. Треба відмітити, що формування театру, йшло не тільки в народному середовищі, але починаючи з XVІ, XVІІ століття різного типу розваги входять в життя і побут бояр, дворяни, а також царів та церкви. У царів починаючи з правління Бориса Годунова і Василя Шуйського існувала "Патешная палата", де виступали і скоморохи, діяльність яких, як було вказано вище, в 1648 р. своїм указом спасував цар Олексій Михайлович, який теж полюбляв розваги.

Найбільш театралізованим церковним обрядом було "Пещное действо", де виступали скоморохи спочатку. Цей обряд-інсценіровка біблейської легенди про царя "Навуходоносора", який вважав себе вище всіх богів. Він опускає "пещ" трьох отроків, які відказуються служити "образу злату", т.як ісповідують християнство. Халдеї (палачі в червоній одежі) вводили отроків в "пещь", але зверху спускалися янголи. Халдеї вражані падали на коліна. Отроки визволялися і під співи йшли алтар. В п'єсі демонструвалася, ідея перемоги на царем. Другий обряд "Хождение на осляти" - символізує єднання державної і церковної влади. Він був заборонен тільки при Петрі І. Цей обряд ілюстрував теж біблейський сюжет про вход на ослі Ісуса Христа у Ієрусалім. А на Русі - це була урочиста хода царя, патріарха, бояр до церкви. При цьому цар вів коня під узди патріарха. У ІІ пол. XVІІ ст. ми бачимо майже відступ від фольклору і формування народного театру і придворної культури. Феодальні верстви суспільства почали освоювати досягнення європейської культури, зокрема театру, і пристосування її до національної культури. В 70-х роках XVІІ ст. російський абсолютизм закріпився, створилася централізована Російська держава. В зв'язку з цим прийоми і святкування проводилися з особливою пишністю.

Старалися не уступати Європі, де в цей період діяли театри. Почався розвиток придворного театру і народних театрів під назвою "охочих комедіантів". Придворний театр. Започаткував придворний театр Артемон Сергійович Матвєєв, який зіграв видатну роль в розвитку театральної справи в Росії. Історія придворного театру починається з 1672 року, коли стало відомо, що в німецький слободі, де селилися іноземці, є людина, яка знайома з театральною справою. Цар наказав пастору Іогану Готфріду Грегорі "учинить комедию". 17 жовтня 1967 року, після декількох місяців важкої роботи, в новопобудованій "комедійной хоромине" в селі Преображенському - літньої резиденції царя, - був розиграний спектакль "Артаксерксово действо". Це була розповідь про красуню Есфірь. Вона була жінкою персидського царя Артаксеркса і перемогла Артаксеркса і перемогла плітки та козні першої жінки (Астині) Артаксеркса, властолюбного придворного Амана і таким чином спасла свій народ. І своїх вчинках вона прислухалася до вихователя - опекуна Макдокея. П'єса відображала епізоди царського життя і подавалася через біблейський сюжет. Крім того, Грегорі поставив в цей час ще одну п'єсу, яка мала назву "Іуді ... " або "Олоферново действо". В неї теж розкривалася біблейська історія про Юдіфь, яка смілива відправилася в стан ворога, який оволодів її містом. Проникнувши до полководця Олоферна, вона видрубала йому голову мечем. Таким чином вона спасла свій народ від гніту. Крім того в репертуарі придворного театру були і історичні п'єси - "Темир" - Аксаково действо" про Тімура, який переміг турецького султана Бояцета в 1402 р. Була в репертуарі театру і п'єса з елементами світського - "Комедія о Бухасе с Венусом". Бахус - бог вина, Венера - богиня любові. В образотворчих засобах спектаклі не поступалися західноєвропейським.

Кожен спектакль мав спеціальне оформлення виготовлялися підйомні декорації і бойові куліси - сценічна техніка для того часу була досить високою і дозволяла застосовувати різні ефекти. Наприклад, в "Єгорьєвой комедії" з'являлося чудовисько - Змій, який рухався. Першими виконавцями п'єс були підлітки і юнаки - діти іноземців з Німецької слободи. Але вже через рік керівництво театру Іогану Грегорі було доручено "обучать комедийну строению" 26 російських дітей з міщан і під'ячих, які повинні були скласти трупу професійного театру. Але Грегорі в 1673 р. помер і справа по вихованню російських акторів йшла дуже повільно.

Керівництво театру перейшло спочатку до Ю.Гюбнера, а потім до Стефана Чижинського, вихідця з Київської академії. У театрі актори вже використовували примітивний грим: сажу, біліла, румяна. Бороди й паріки робили з мочали, шерсті і конського волосся. Чоловіки грали і жіночі ролі. Матеріальне положення російських акторів було важким. Вони буквально жили голодні. У чолобітній до царя, яку подав актор Васька Мешалкін з друзями, описувалося про те, що пити і їсти нічого, що вони всі обносилися і помирають голодною смертю. Вони просили "свое жалованье на пропитание учинить". Шлях першого професійного театру був недовгим. В 1976 р. вмирає цар Олексій Михайлович. Оголошується траур на рік, а новий цар Федір Олексійович видає наказ про закриття театру. На цілих 25 років театри були закриті. І знову театр почав працювати тільки при Петрі І. Але це був шкільний театр. Шкільний театр. В 1687 р. відкривається театр в Московській слав'яно-греко-латинський академії. Виникає і шкільна драма. Але Московська шкільна драма спиралася на досвід розвитку шкільного театру на Україні. На Русі розвиток шкільного театру пов'язаний з вихідцем з Києво-Могилянської академії - вченим-монахом, політичним діячем, освітянином і поетом Сімсоном Полоцьким.

В 1664 році він приїхав до Москви, стає вихователем царських дітей. А, крім цього, займається літературною роботою. Він пише п'єси і вважалося, що своїм художнім якостям були вище всіх п'єс XVІІ ст. Значне місце в репертуарі шкільного театру, займали п'єси ще одного діяча з України, який став сподвіжником Петра І - це видатний діяч культури, епіскоп Феофан Пропович (1681-1736). Ним зокрема була написана п'єса про хрещення Русі - перша історична драма. Актори шкільного театру розглядалися як своєрідні оратори. Вимоги поетики були нормативними і тому точними, кожному почуттю повинні відповідати голос і рух. Так коли персонаж сердився, актор насував брови і швидко жестикулював. Тіло випрямлялося і було напружено, голос був жорстким. Коли персонаж був у печалі - актор мало жестикулював, опускав сором'язливо голову і очі, рухи були повільні. У мізансценах головний герой повинен робити посередині сцени до зупинки два - три рухи; другорядні персонажі повинні стояти на місті. В спектаклях вже використовувалася музика, декорації. Спектаклі ставилися в церкві і тоді декоративним фоном став Іконостас, а також в класі. В цьому випадку вішали завісу, з-за якої виходили дійові особи. Шкільний театр був популярним серед широкого кола глядача. Учні з задоволенням грали в п'єсах, а коли роз'їзджалися по домах, то там теж ставилися спектаклі. Теми спектаклів в основному були релігійними. Але Петро І вважав театр засобом політичної роботи, освітянської діяльності і тому вирішив створити світський театр. Влітку 1702 р. драматична трупа у складі 8 чоловік під керівництвом І.Кунста, прибула до Москви з Німеччини. На червоній площі було побудовано "театральну хоромину", яка освітлювалася сальними свічками. Кунсту дали вчення 10, а пізніше 20 юнаків. Але смерсь Кунста затримала справу, а пізніше "комедійна хоромина" перестала існувати. Спектаклі йшли в різних місцях і взагалі аматорські. Аматорські театри завойовували своє особливе місце в культурному житті Русі.


Тема 13. РОСІЙСЬКИЙ ТЕАТР XVІІІ-XІX СТ.

1. Загально-естичні спрямування.

2. Виникнення та розвиток малого театру у Москві та Александринського у Петербурзі.

  1. Розвиток російського театру у ІІ половині ХІХ ст. Передреволюційний період.


РОСІЙСЬКИЙ ТЕАТР XVІІІ-XІX століть.

Перша половина XVІІІ характеризується подальшим розвитком театрального мистецтва. В цей час починає свою роботу талановита аматорська трупа, яка працювала в Ярославлі. На чолі її стояв молодий купець Федір Григор. Волков (1728-1763 рр.), якого В.Г.Белінський назвав "батьком російського театру". Під час навчання бухгалтерській справі у Москві Ф.Волков відвідував гастрольні трупи закордонних театрів, дивився виступи скоморохів на святах. Це була для нього велика школа театрального мистецтва.

Повернувшись у 1749 році в Ярославль, Ф.Волков з великим ентузіазмом почав займатися театром. За короткий час він став дуже популярним у місті і про нього заговорили аж у Петербурзі. Вже в 1752 р. Елізавета повеліла призвести трупу Ф.Волкова до Петербургу. До складу трупи, крім Волкова Ф., входили два його брати, Іван Дмитрівський, Яків Шумський, Олексій Попов та інші.

Невибачливий репертуар, невисока, в професійному відношенні, гра акторів серед царського двору захоплення не викликали. Трупу розпустили, а Ф.Волкова відправили до Сумарокова О.П., який на той час керував театром в Шляхетському корпусі і був самим відомим драматургом. Ф.Волков виказав великі здібності під час навчання.

В 1756 р. Елізавета видає наказ про організацію загальнодоступного "Русского для представлений трагедий и комедий театра", якому відвели приміщення в Петербурзі на Васильєвському острові. Сумароков став директор театру, Волков був першим трагічним актором в театрі і постановником спектаклів. Згодом він стає директором театру. У 1761 р. російський престол займає Петро ІІІ, який не терпить нічого російського. Ф.Волков і його брат стають учасниками заколоту проти царя. Імператриця Єкатерина після вступу на престол запропонувала Ф.Волкову дворянське звання, високу владну посаду. Але Волков відмовився від запропонованих посад і присвятив себе театру. Його можна вважати і першим професійним режисером.

Професійний театр в Петербурзі було відкрито в 1757 р., а незабаром на базі Московського університету було створено професійний театр і в Москві. В цей же час починає розвиватися російська драматургія. Ідейні основи драматургії в той період були пов'язані з розвитком такого спрямовання в мистецтві як класицизм. Він зародився у Франції в XVІІ-XVІІІ в період становлення національної держави. Філософська концепція, на яку спиралася вищезгадана художня течія, це культ розуму, підкорення особистих інтересів громадським. Класицизм заперечував містицизм, релігійні догми. Драматичні твори створювалися з урахуванням трьох єдностей: місця, часу і дії. "Єдність місця" заключалося у тому, що всі події п'єси відбувалися в одному місці: в трагедії - в середині палацу, на площі, в ставці полководця і т.ін., в комедії в одній з кімнат будинку або на вулиці. Події розвиваються на протязі доби. "Єдність дії" не допускало введення в тканину твору епізодів і дійових осіб, не пов'язаних з розвитком сюжету.

Першим представником російської класичної драматургії був, згаданий вище, О.Сумароков, свою першу трагедію він написав в 1747 р. і називалася вона "Хорев". Хорев - брат російського князя Кия. Чесний і сміливий хлопець, який кохає Оснельду, дочку київського князя Завлоха. Вона залишилася заложницею після перемоги Кия над Завлохом. Кий вже старий. Завлох хоче завоювати київський престол. На чолі війська стає Хорев. Хорев перемагає і Завлох згоджується віддати дочку Хореву. Але друг Кия звинувачує Хорева і Оснельду у зговорі на боці Завлоха. Кий велить стратити Оснельду. І коли Хорев повертається з перемогою, то бачить страчену наречену. Він кінчає життя самогубством.

Другим представником класичної трагедії був Михайло Васильович Ломоносов (1711-1765). Він, написав дві трагедії: "Таміра і Селім", і "Демофонт". Перша з них присвячена боротьбі з татаромонгольським ігом. На жаль трагедії майже зовсім не ставилися. В цей час починає розвиватися талант іншого російського драматурга, п'єси якого йдуть і зараз. Ім'я цього драматурга Д.І.Фонвізін (1745-1792). Він стає родоначальником критичного реалізму у драматургії. Творчість Фонвізін виражала протест проти кріпосництва і громадських вад, які заважали розвитку національної культури.

Першим твором Деніса Івановича Фонвізіна була п'єса "Бригадир" (кінець 60-х років). Друга - "Недоросль" (1782). Д.Фонвізін був режисером останньої в Петровському театрі в Москві. В репертуарі театрів з'являється комедійний жанр. Автором комедій були драматурги Я.Княжнін (1742-1791), В.Капніст (1757-1823), І.Крилов (1769-1844). Княжнін Я. започаткував у Шляхетському корпусі театр, який виховав багато акторів.

"Слезная комедия и мещанская драма" на російській сцени представляли нове літературне направлення - сентименталізм, його яскравими представниками були - В.Лукін (1737-1794), М.Херасков (1733-1807). Згодом з'являється і комічна опера. Деякі комічні опери були написані самою Катериною ІІ.

У ІІ пол. XVІІІ століття формується виконавська школа акторів. Перші російські актори не сприймали правила французської декламації, яка вважалася еталоном в багатьох закордонних театрах. Вони шукали свій шлях. Серед акторів було чимало талановитих самородків. деякі вийшли з кріпаків, як актриса Жерчугова Прасков'я Іванівна (1768-1803). Доля її трагічна. °ї полубив граф Шереметєв, але не зміг взяти з нею шлюб. Довгі роки вона жила в ролі наложниці, не займалася улюбленою справою, за декілька років до смерті вона одержала волю і одружилася з Шереметєвим. Але трагічна доля підірвала здоров'я актриси, яка померла в 35 років від сухот. Серед акторів, соратників Ф.Волкова перше місце належить Івану Афанась'євичу Дмитревському (1734-1821). Свою сценічну долю він почав у Ярослаському театрі, разом з Волковим приїхав до Петербургу, набув знань в Шляхетському корпусі у Сумарокова, в першому професійному театрі, став ведучим актором. Після смерті Ф.Волков він очолив театральну трупу.

І.Дмитревський був одним з найосвічених людей свого часу. За кордоном двічі занйомився з творчістю театрів. В 1902 р. він був першим актором, який тримав звання члена Російської Академії наук. Крім акторської діяльності він займався перекладом п'єс, був режисером. Зокрема поставив "Недоросль" Д.Фонвізина і грав у цьому спектаклі роль Стародума. Останній його виступ відбувся у 1812 р. Він зіграв роль старого (п'єса С.Вісковатова "Всеобщее ополчение"), якій своє життя віддав за справу захисту Батьківщини.

Глядачі оплесками, стоячи вітали великого актора. Крім І.Дмитревського театру XVІІІ ст. прикрасили актори - Яків Данилович Шумський, який теж прибув у столицю з Ярослаською трупою. (Помер у 1806 р.) Тетяна Михайлівна Троепольська почала виступати на сцені Московського Університетського театру, потім її запросили до Петербурзького придворного театру. Померла в 1774 р.

Крім цих акторів у XVІІІ ст. можна назвати Аграфену Михайлівну Мусіну-Пушкіну, (жінку І.Дмитревського). Роки її життя 1774-1782 р. Василя Петровича Померанцева (помер у 1806 р.), Якова Омел'яновича Шушеріна (1753-1813 рр.), Петра Олексійовича Плавільщикова (1760-1812 рр.), О.С.Яковлева (1773-1817 рр.), К.С.Семенова (1786-1849 рр.) і ін. Працювала в трупі Петербургського театру.

Театр XVІІІ ст. мав різні види декораційного оформлення. Застосовувалися кулісні декорації, Бокові куліси, падуги, задня завіса, підпольна завіса. Декорації були пишні. В класичних же комедіях декорації були лаконічні. Режисер в сучасному розумінні, як організатор сценічної дії, практично не існував. На прикінці XVІІІ ст. почали відкриватися професійні театри в провінції: в 1780 р. в Харкові, 1776 р. - Калузі. В провінційних театрах трупи формувалися з кріпосних труп. Актори з кріпосних, відпускалися на оброк. серед перших організаторів професійного театру у провінції були брати Барсови, які організовували театр ще будучі кріпосними. В їх театрі дебютував М.С.Щепкін.

В репертупрі таких театрів були твори як відчизняних авторів, так і зарубіжних. На початку ХІХ ст. будівництво театрів продовжується. У Москві 14 жовтня 1824 р. відчиняє двері Малий театр, 6 січня 1825 р. - Великий театр (по проекту архітектора О.І.Бове). 31 серпня 1832 р., в центрі Петербургу починає працювати Александрінський театр (арх. К.І. Россі), з 1833 р. - Михайлівський театр. Як повідомили "Московские ведомости" всього в Росії у 1829 р. існувало 23 професійних театра. В 30-х роках скоротилася кількість кріпацьких і аматорських театрів. Керівництво професійними театрами покладалося на Дирекцію імператорських театрів. У XVІІІ ст., крім театрів придворних, шкільних, широкого поширення набули так звані кріпацьки театри, які знаходилися на утриманні поміщиків: де акторами були кріпаки - селяни. Іноді для таких театрів будували приміщення. Наприклад, відомим у Росії був театр Шереметєвих в Кускові і Останкіні, Юсупових в Архангельському. Поміщики не жаліли грошей і запрошували для акторів кращих вчителів, художників.

Отже, XVІІІ ст. в історії російського театру характеризується: створенням перших професійних труп, постійно діючого театру, будівництвом спеціальних приміщень. В 60-ті роки виникає дирекція імператорських театрів. В Петербурзі театр завжди був казенним, в Москві їм володіли антрепренери. В 1776 р. на чолі одного з них стояв М.Е.Медокс, який в 1780 р. На Петрівці (нині місце Великого театру) побудував театр, який прийняв назву Петровського.

На XVІІІ ст. початок ХІХ припадає діяльність Н.М.Карамзіна (1766-1826). Він був у захопленні від Шекспіра і у 1787 р. перекладав його "Юлія Цезаря". Ідеї М.Радищева про скасування кріпацтва охоплювало все більше інтелігенції. Його твір "Путешествие из Петербурга в Москву" мав великий вплив на свідомість прогресивних людей Росії. Почала працювати цензуру. В цей час на початку ХІХ ст. починається енергійне будівництво театрів у Петербурзі і Москві.

В 1802 р. в Петербурзі по проекту Тома де Томона будується Великий театр, який згорів і був відбудований у 1818 р. В 1801 побудовано Малий театр по проекту В.Бренна.

В 1805 р. у Москві пожежа знищила Петрівський театр, а в 1808 вже почав працювати на Арбаті новий театр, який в 1812 р. теж згорів. На початку ХІХ ст. театральна громада знайомиться з драматургією В.А.Озерова (1769-1816), випускна Шляхетського корпусу, учня Княжніна. На сцені йшли його трагедії "Ярополи і Олег", "Едіп в Афінах", "Дмитро Донський".

1824 р. в Москві відчиняють двері Малий театр, в 1825 - Великий театр. В комедійному жанрі були представлені І.А.Крилов, А.А.Шаховський, М.Н.Загоскін. Значним етапом в розвитку вітчизняної літератури і театру цього періоду була творчість декабристів. В своїй боротьбі вони велику увагу приділяли театру, як могутньому фактору громадського виховання. Виступали проти кріпацтва, царизму, всілякого насилля. З метою розповсюдження ідейних поглядів організували нелегальні товариства, серед яких була і "Зелена лампа". На засіданнях товариства читалися доповіді про стан розвитку театру в країні, про творчий шлях видатних акторів (зокрема Федора Волкова, йшли дебати щодо сучасної літератури. На засіданнях "Зеленої лампи" бував О.С.Пушкін, який можливо тут читав свою статтю "Мои замечания об русском театре" (1820).

В цей час у Петербурзі починає працювати Великий Санкт-Петербурзький театр, який часто відвідували члени товариства "Зелена лампа". Вони високо цінили трагічної актриси Катерини Семенової, оспіваного О.Пушкіним балетмейстра Дідло.

У 20-х роках ХІХ ст. в російському театрі і літературі, крім класицизму і сентименталізму, з'являється художнє спрямовання - романтизм, яке виникло в період боротьби за нові ідеали, пошуку виходу з тяжкого реального життя народу. Представниками у світовому мистецтві романтизму були Байрон, Гюго. В Росії його представниками були Лермонтов, безумовно, О.С.Пушкін, а також В.А.Жуковський.

Серед драматургів-декабристів найбільш видатним були К.Ф.Рилєєв, В.К.Кюхельбекар, П.А.Катенін, брати Н.А. та А.А.Бестужеви (літ. псевдонім останнього - Марлінський) А.І. Одоевський. Але їх твори - в яких містився виклик самодержавству, не дійшли до сцени. Велике значення діяльності декабристів-драматургів полягає у тому, що вони перші підняли питання про почесну громадянську роль письменника-драматурга.

Театральне життя Росії ХІХ пов'язане з одним із талановитих і освідчених людей свого часу Олексадром Сергійовичем Грибоєдовим (1795-1829). Він закінчив три факультети Московського університету, знав багато іноземних мов, розбирався в проблемах літератури і театрального мистецтва, був не тільки драматургом, але й музикантом. Перед самим початкум війни 1812 року в 17-ть років готувався до іспиту на вчену ступень доктора наук, але лишив науку і пішов добровольцем на війну. Тільки після війни починає займатися літературною і театральною діяльністю. Розумний, іронічний, широко освідчений, завсігдатай салонів вищого світу, знайомий з багатьма декабристами. Під час повстання - він на Кавказі. Там був заарештований і привезений до Москви. Оскільки декабристи зтверджували непричетність Грибоєдова до повстання на Сенатській площі Петербурга, його відправляють подалі від столиці, послом у Персію, де він в 1829 р. в Тегерані був убитий. Грибоєдов О.С. відомий в театральних кругах своєю п'єсою "Горе от ума", яку почав писати в 1816 р., а закінчив у 1824 р. Відомо, що він читав п'єсу декабристам і вони схвально відгукувалися про неї, бо вона відзеркалювала їх погляди. В "Горе от ума" стикаються "вік сучасний, з віком минулим", як писали про неї. Тут революційне дворянство вступає у боротьбу з кріпосниками - представниками старих порядків. В цому соціальний конфлікт твору.

Представником нового - це Чацький, його філософія, протистоять Фамусов, Скалозуб і інші - кріпосники, вороги просвітництва. П'єса в Росії пройшла прискіпливу цензуру. О.С.Грибоєдов викликав цілі сцени за вимогою цензури. В 1825 р. її почали готувати до постановки вихованців петербурзького театрального училища. В цьому процесі брав участь і сам О.С.Грибоєдов. Але за кілька днів до виходу спектаклю Голова театрального комітету генерал-губернатор Мілорадович заборонив постановку, яка нібито не дозволена цензурою. Нарешті у 1827 р. "Горе от ума" поставили офіцери російського корпусу, який стояв у Єревані. Після трагічної загибелі О.С.Грибоєдова до п'єси виник шалений інтерес, але все ж таки повністю вона не ставилася. У Великому Петербурзькому театрі в 1829 р. поставили одну зі сцен першого акту, в 1830 р. - третій акт, який називався "Московський бал", і тільки в 1831 р. вона була поставлена в цьому театрі повністю. Глибини думки п'єси актори не зрозуміли, і вона була представлена як комедійний жанр.

В цьому ж році вона з'являється на Московській сцені. Великі перетворення в Російському театрі пов'язані з О.С.Пушкін (1799-1837).

Естетика О.С.Пушкіна була пов'язана з поглядами декабристів. Він почав з захоплення романтизмом. Але найвидатніша заслуга Пушкіна є створення народної драми. В 1824-1825 рр. О.С.Пушкін пише народну драму "Борис Годунов". Це перша народна трагедія Росії, яка показала сутність самодержавства, його антинародний характер. Цар не дав згоди на публікацію трагедії і тільки в 1831 р. вона вийшла з друку, а поставлена в 1870 р. на сцені Александрінського театру.

В 1830 р. перебуваючи у Болдіно, Пушкін пише маленькі трагедії: "Скупой рицарь", "Моцарт и Сальери", "Каменный гость", "Пир во время чумы". Всі вони не сюжетно, а філософські пов'язані одна з одною. Трохи пізніше з'являється драматургія М.Ю.Лермонтов (1814-1841). В його п'єсах "Странный человек" (1831), "Два брата" (1836) ми бачимо також протест проти насильства над людиною. Але найкращим твором М.Лермонтова є романтична трагедія "Маскарад" (1835), в якій реалістично змальовано дворянське товариство. Серед комедійних жанрів в цей час почесне місце в репертуарі театрів займає водевіль, ситуація в якому будувалася на комічних непорозуміннях, гумор подавався в каламбурах, а мораль - в куплетах. Але в цьому жанрі головне місце все ж відводилося комедії. Як водевілі, так і комедії писали демократичні літератори, такі як Д.Т.Ленський (1805-1860), П.А.Каратигін (1805-1879) брат актора трагіка, Ф.А.Кони (1809-1879). Серед них досить відомі "Лев Гурич Синичкин" Д.Ленського, "Дочка русского актера" П.І.Григорьєва.

Писав комедії і Н.А.Некрасов (1821-1877). Серед них "Актер", "Петербургский ростовщик". Особливе місце в репертуарі театрів займали комедії М.В.Гоголя (1809-1852), яскравого представника критичного реалізму. За словами Белінського М.В.Гоголь продовжував справу О.С.Грибоєдова. У 1836 р. Гоголь завершив п'єсу і не знайшов в змісті нічого підозрілого сатиричного змісту твору цар не відчув і в цьому ж році в Александринському театрі вона була поставлена. І все стало зрозумілим - п'єси заклик проти самодержавства.

В 1842 р. М.Гоголь закінчив п'єсу "Женитьба", яку поставили в цьому ж році.

В 1842 р. М.Гоголь написав ще одну п'єсу - "Игроки".

Всі п'єси М.Гоголя були поставлені за його життя, але задоволення він не відчув. Спеціфіка драматургії Гоголя полягала в тому, що п'єса, її зміст вигравав при наявності акторського ансамблю, спроможного проникнутого ідеєю твору. Цього в той час не було. Були окремі виконавці, талановиті, але спроможні вірно прочитати п'єси.

В той час в Росії існувало дві школи, які готували акторів: під керівництвом О.О.Шаховського і П.А.Катеніна. Не всі актори пройшли їх школу, але більшість з видатних вчилися у них. Так, Василь Андрійович Каратигін (1802-1853) вчився в школі Шаховського. Великим актором малого театру в Петербурзі був П.С.Мочалов (1800-1848). Геніальний митець, він зіграв багато ролей: Гамлета, Отелло, Ліра, Чацького, Ромео, Річарда ІІІ та ін.

Початок творчості пов'язаний з рухом декабристів, розквіт - з періодом жорствої реакції. Ось чому герої Мочалова знаходились завжди у трагічному протиріччі з дійстністю, вступали у нерівну боротьбу і гинули. Мочалов мав чудову акторську зовнішність. Він був актором-романтиком. Йому була властива підвищена емоційність, гіперболізація пристрастей перебільшена експресія мови, жесту, контрасність малюнку ролі. Мочалов був дуже пластичним, чудово володів своїм тілом.

"Талант його був чисто природнім" - говорив Белінський. П.С.Мочалов народився в акторській родині і вперше вийшов на сцену у ролі Ореста ("Едіт в Афінах" Озерова), але не був помічений глядачами. У 30-ті, 40-ві роки талант актора набуває висоти. В цей період він зіграв свої найкращі ролі в мелодрамах і свої найкращі ролі в трагедіях; драмах. Особливо роль Чацького. Його смерть підвела риску складному і яскравому періоду на театрі - театру роматичному.

А в Москві в цей час статус першого комічного актора займав Михайло Семенович Щепкін (1789-1863). Він був не тільки великим актором, але й теоретиком сценічного мистецтва. Його друзями були Пушкін і Герцен, Белінський і Гоголь, Тургенєв, Кольцов, Некрасов, Грановський, Шевченко, Аксаков. Особливо актору вдавалися ролі так званих "маленьких людей", які потребують захисту і поваги.

М.Щепкін - це епоха в російському театрі. Він засновник реалізму на російській сцені. Щепкін, народився, в 1789 в Крській губернії в сім'ї кріпака. Його батько був економ маєтком графа Валькенштейна. Жила сім'я добре. Тому батько міг сину дати освіту. В маєтку був кріпацький театр і в 7 років Щепкін вже буває на театральних виставах. Коли він вчиться в Судженському уєздному училищі, то вже сам бере участь у шкільній постановці спектаклю Сумаротова "Вздорщица". Він грає слугу.

В професійному театрі вперше на сцену він виходить в 1805 році, в 17 років. В ролі Андрія - почтаря в п'єсі Л.Мерс'є "Комаха". Це був курський театр братів Барських. З цього почалося його театральне життя, 17 років він працював в провінційних театрах Курську, Тули, у нас на Україні в Харкові, Полтаві.

Ведучим актором він був завжди, але його в цей час найбільш засмучували дві речі. Це манера гри актора на той час. Актор того часу декламував текст ролі дуже голосно, супроводжуючи його жестами. Особливо голосно вимовлялися слова "любов", "пристрасть", "зрада". Одного разу він побачив гру актора-аматора князя Мещерського, який розмовляв природним голосом на сцені і зрозумів не зразу, а з часом, що ще дає можливість грати роль на сцені не голосом, а майстерністю актора. Слава про актора поширюється в провінції. В 1818 році Щепкін гастролював у Полтаві, де зустрів Т.Г.Шевченка і потоваришував з ним. М.Щепкін та Т.Г.Шевченко багато що зближає. Обидва геніально талановиті, кріпаки, що звільнилися від рабства завдяки друзям. "Знаменитый мой друг" - говорив про Щепкіна Т.Шевченко. Йому належить і олівцевий портрет М.Щепкіна, один з кращих. "Геніальний актор і чарівний старий" - не раз підкреслював Т.Шевченко.

Багато мешканців Полтави, які залишили свої спогади про Щепкіна, підкреслювали, що коли він з'являвся у Полтаві в складі російсько-української трупи Штейна, у місті одразу ж пробуджувалося театральне життя. А до того, Іван Петровий Котляревський жалівся генерал-губернатору Полтавського краю Миколі Григоровичу Репніну, прихильнику театру взагалі, що під час гастролювання трупи із Харкова в театрі, директором якого був І.Котляревський, приходило всього 4 глядача. Але під час гастролей трупи, де грав Щепкін театр був повним, не дивлячись на ціни за квиткі: крісло - 4 крб., партер - 2, верхня ложа 12 крб., нижня - 16 крб., галерка - 1 целковий це були великі гроші на той час.

Якось трупа привезла п'єсу "Жидовская корчма", в якій Щепкін грав міського голову. Голові Харкова спектакль не подобався і він пішов на хитрість, запропонувавши платити театру кожен рік 2 тис.крб., аби тільки зняли п'єсу з репертуару. Артисти були згодні. Але начальник краю М.Репнін не погодився і почав голову І.Зелінського запрошувати до своєї ложі. Гра Щепкіна була чудовою.

М.Репнін запропонував Щепкіну перейти в Полтавський театр. Але Щепкін відповів: - Не можу так поступити, ваше сіятельство. Не положено мені вільні кроки роботи. Коли відпущено мене до Харкова, там і повинен знаходитися, поки господарка не вимагатиме холопа назад. М.Репнін написав листа курській поміщиці Ганні Абрамовні Волькенштейн з проханням дати вільну Щепкіну. Відповіді не було. Але Щепкін одержав листа від брата графіні, в якому він писав: "Так как ты, видно, не расположен быть благодарным за все то, что твой отец приобрел бывши у графини, за воспитание, данное тебе, то графиня желает всем вам дать вольную, т.е. вашей фамилии - отцу твоему со всем семейством за 8 тысяч, ибо семейство ваше весьма значительное".

М.Репнін пише ще одного листа графіні в якому говорить про талант холопа, про послугу громадськості, якщо вона відпустить Щепкіна та його сім'ю за 4 тис., в крайньому випадку за 5 тис. Знову лист залишився без відповіді. І тоді 26 липня 1818 р. в театрі організовується благодійний спектакль "... в награду талантливого актера Щепкина для основания его участи". Репнін заплатив за крісло 300 крб., князь Потьомкін - 100 крб. Один з поміщиків віддав 1992 карбованця, які він виграв у полтавського поліцмейстера. Підрахували, вийшло 7207. Гроші доклав Микола Григ. Репнін зі своєї кишені і тим він увійшов в історію театру. Сім'ю Щепкіних було звільнено.

У 1822 році Щепкіна бачить в провінції один з дирекції Московських театрів. Він запрошує його до Москви і вже в вересні Щепкін дебютує в комедії "Провинциал в столице".

В Москві він зустрічається з діячами культури, які були під наглядом поліції. У влади він теж стає неблагонадійним. Але талант його продовжує розквітати. З 1823 року Щепкін на протязі 40 років

актор Малого театру. Роль Фамусова зробила його у Москві видатним. І цій ролі він буде вірним до кінця.

Такою була і роль матроса Сімона в водевілі "Матрос" Т.Соважа та Ж.Делур'є. Цікаві були ролі Щепкіна в п'єсах Гоголя "Женитьба", "Игроки". Грав Щепкін і в п'єсах Тургенєва, Мольєра, Шекспіра. А через 20 років у Петербурзі завдяки В.Жуковському, Карлу Брюлову з неволі буде викуплено за 25 00 крб. другого генія, сина України, Т.Г.Шевченко.

  1   2   3   4   5

Схожі:

Ця вистава пізніше ввійшла у вертеп. На щедрий вечір І перший день Нового року по хатах водили Меланку. Меланка це ім\Методичні рекомендації щодо проведення Першого уроку 1-й клас
Тому варто докласти особливих зусиль, щоб він запам'ятався дітям як хвилюючий, яскравий, неординарний день. Не слід забувати, що...
Ця вистава пізніше ввійшла у вертеп. На щедрий вечір І перший день Нового року по хатах водили Меланку. Меланка це ім\Завдання 1 (максимум 50 балів)
Бд учасників олімпіади. Основні відомості, які необхідні організаторам: код учасника, Прізвище, ім’я та по батькові учасника, стать,...
Ця вистава пізніше ввійшла у вертеп. На щедрий вечір І перший день Нового року по хатах водили Меланку. Меланка це ім\1-5 березня 2010 року арт-поверх «15» (вул. Тургенєвська 8-14)
Вечір поезії та авторської пісні «Сліва-фест у Драгомановському університеті» (ведучий – С. Пантюк)
Ця вистава пізніше ввійшла у вертеп. На щедрий вечір І перший день Нового року по хатах водили Меланку. Меланка це ім\Науково-бібліографічний відділ святкування різдва та нового року на різних широтах І меридіанах
Святкування Різдва та Нового року на різних широтах і меридіанах [Текст] : бібліогр список л-ри. – Чернігів, 2010. – 77 назв
Ця вистава пізніше ввійшла у вертеп. На щедрий вечір І перший день Нового року по хатах водили Меланку. Меланка це ім\Випуск 11 класу, 12 травня 2012 року
Як невблаганно повільно йшов час в очікуванні саме цих святкових хвилин. Скільки років ми уявляли та омріювали цей вечір
Ця вистава пізніше ввійшла у вертеп. На щедрий вечір І перший день Нового року по хатах водили Меланку. Меланка це ім\Світлий день великдень
Ведучий: Мої любі! Навесні приходить до нас одне з найвелпчніших християнських свят — Великдень. Великодній день — святий день. У...
Ця вистава пізніше ввійшла у вертеп. На щедрий вечір І перший день Нового року по хатах водили Меланку. Меланка це ім\Положення про порядок розгляду апеляційною комісією Державної установи «Кримський державний медичний університет імені С.І. Георгієвського» та медичного коледжу кдму робіт абітурієнтів з приводу екзаменаційних оцінок у 2013 році
Апеляції з приводу екзаменаційних оцінок подаються особисто не пізніше наступного дня після оголошення оцінок з письмового іспиту...
Ця вистава пізніше ввійшла у вертеп. На щедрий вечір І перший день Нового року по хатах водили Меланку. Меланка це ім\19. 04. 2011. Завершився перший конкурсний день олімпіади. Учасники виконували завдання з української мови. Наводимо таблицю отриманих результатів
...
Ця вистава пізніше ввійшла у вертеп. На щедрий вечір І перший день Нового року по хатах водили Меланку. Меланка це ім\Звіт був зроблений у березні. Зупинюся коротко на вступній кампанії, проінформую про готовність університету до нового навчального року та про ті завдання, які стоять перед колективом у новому навчальному році. Вступна кампанія
Уже давно стало доброю традицією напередодні нового навчального року збиратися викладачам університету на нараду й окреслювати ті...
Ця вистава пізніше ввійшла у вертеп. На щедрий вечір І перший день Нового року по хатах водили Меланку. Меланка це ім\Оксана коваленко: «Жити в час змін надзвичайно цікаво…» Напередодні нового навчального року, ознайомившися з методичним листом «Про вивчення іноземних мов у 2012—2013 н р.»
«Про вивчення іноземних мов у 2012—2013 н р.», ми вирішили звернутися до пані Оксани Коваленко, головного спеціаліста Департаменту...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи