Тема №5 Правові основи державного кредиту. План icon

Тема №5 Правові основи державного кредиту. План




Скачати 148.78 Kb.
НазваТема №5 Правові основи державного кредиту. План
Дата08.09.2012
Розмір148.78 Kb.
ТипДокументи

ТЕМА № 5 Правові основи державного кредиту.


П Л А Н

1. Поняття державного кредиту та його місце в системі фінансового права.

2. Правові основи держаних позик.

3. Класифікація державних позик.


1. Поняття державного кредиту та його місце в системі фінансового права.

Всі доходи держава мобілізує, застосовуючи обов’язковий метод. Але коштів, придбаних будь-якою державою обов’язковим методом мобілізації, не вистачає. Тому всі держави світу застосовують добровільний метод залучення коштів від юридичних і фізичних осіб на засадах добровільності, повернення і відплатності.

^ Державний кредит - це суспільні економічні відносини в яких позичальником виступає держава, а юридичні і фізичні особи на добровільних засадах виступають кредиторами. Кошти, які держава одержує від позичок, надходять у Державний бюджет.

Основними принципами державного кредиту є добровільність, строковість, зворотність і відплатність. На відміну від банківського кредиту позики держави не забезпечуються заставою.

Принцип добровільності розуміється так, що через державний кредит гроші залучаються лише на началах вільного волевиявлення юридичних чи фізичних осіб. Щоправда, слід відмітити, що в найбільш тяжкі для СРСР часи держава залучала кошти шляхом обов’язкових державних позик. Але це було скоріше винятком, ніж правилом, іманентно властивим державному кредиту.

Строковість означає, що кошти державою залучаються на певний строк, після якого вони повертаються. В історії державного кредиту радянського періоду зустрічались випадки, коли залучені кошти “заморожувались” на певний строк, після чого повертались кредитору.

Зворотність означає обов’язкове повернення запозичених коштів кредитору, а платність - це встановлення певного розміру доходу на позичені кошти.

Відносини в галузі державного кредиту регулюються нормами двах галузей права - цивільного і фінансового. Цивільно-правове регулювання охоплює договірну сторону відносин, в той час як фінансово-правове - відносини по формуванню централізованих фондів. Хоча у відносинах по державному кредиту держава виступає позичальником, вона в однобічному порядку встановлює умови цих відносин (види, строк, відплатність), забороняючи другій стороні змінювати встановлені умови.


2. Правові основи державних позик

Стаття 92 Конституції України підкреслює, що виключно законами України встановлюються: порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Державний кредит - це сукупність врегульованих правом грошових відносин, в яких держава виступає боржником, а населення, підприємства, організації - кредиторами.

Державний кредит виступає у формі державних позик. Класифікація державних позик може проводитись за різними ознаками:

- за місцем позики: внутрішні, які випускаються для розміщення на території України; і зовнішні, які одержуються поза межами України:

- за строками: короткострокові, середньострокові, довгострокові;

- за формою виплати доходу: виграшні, процентні, процентно-виграшні, безпрограшні.

Кошти, які держава позичає у юридичних осіб і населення, складають її державний борг.

16 вересня 1992 року був прийнятий Закон “Про державний внутрішній борг України”. В ньому встановлено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов’язання Уряду України в грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у державній власності.

До складу внутрішнього державного боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

З точки зору строків державний борг України складається із заборгованостей минулих років та заборгованості, що знову виникає по грошових зобов’язаннях Уряду України.

До боргових зобов’язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов’язання в грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредити. Частина боргових зобов’язань Уряду колишнього СРСР, прийнято на себе Україною, також була включена до суми боргових зобов’язань, хоча слід зазначити, що ця проблема до кінця так і не вирішена.

Стаття 4 Закону визначає види і форми державного внутрішнього боргу України.

Боргові зобов’язання Уряду України можуть мати короткостроковий - до одного року, середньостроковий - від 1 до 5 років і довгостроковий - 5 і більше років терміну. Боргові зобов’язання України виступають у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і казначейських зобов’язань України. Закон також передбачає, що в залежності від умов можуть бути й інші форми боргових зобов’язання.

Умови і порядок випуску державних цінних паперів та регулювання їх обігу визначаються Законом України “Про цінні папери і фондову біржу”.

Згідно з цим законом цінні папери - це грошові документи, що засвідчують правоволодіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особами, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” передбачає різні види цінних паперів - акції, облігації позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання республіки, ощадні сертифікати, векселі. Державний борг може утворюватися шляхом випуску двох з них - облігацій позик та казначейських зобов’язань.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк з виплатою фіксованого проценту ( якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Облігації державних позик випускаються на пред’явника. Облігації купуються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів. Підприємства купують облігації за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

Дохід за облігаціями виплачується відповідно до умов їх випуску. Дохід за облігаціями цільових позик ( безпроцентних облігацій) не виплачується.

Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів чи послуг під які випущені позики. Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, а при одержані більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару.

Глава 4 Закону України ”Про цінні папери і фондову біржу” визначає основні характеристики, порядок випуску та виплати доходу за казначейськими зобов’язаннями. Казначейські зобов’язання - це вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу.

Рішення про їх випуск приймається Урядом України, а рішення про випуск короткострокових казначейських зобов’язань (на строк до 1 року) - Міністерством фінансів України. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Закон “Про державний внутрішній борг” визначає основи управління та обслуговування державного внутрішнього боргу. Управління ним здійснюється Міністерством фінансів Українив порядку, погодженому з Національним банком України. Розміщення боргових зобов’язань та надання гарантій від імені Уряду України провалиться за його дорученням Міністерством фінансів. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела та строки погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.

Обслуговування державного внутрішнього боргу - це проведення операцій по розміщенню облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх погашенню і виплаті доходу по них.

Здійснюється воно Міністерством фінансів України через банківську систему України. Для фінансування витрат по обслуговуванню державного внутрішнього боргу у складі Державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До нього зараховуються кошти у розмірі 50%, одержаних від приватизації майна державних підприємств.

Міністерство фінансів України повинно щорічно публікувати у загальнодоступному виданні відомості про стан державного внутрішнього боргу України.

Одна з класифікацій державного кредиту - це поділ його на облігаційний і безоблігаційний. Шляхом випуску облігацій держава частіше всього розміщує позики серед населення.

До без облігаційних позик частіше всього вдається Уряд України, отримуючи грошові кошти в кредит від банку. Але в обох випадках виникає державний борг. Україна з часу набуття нею незалежності ще не вдавалась до випуску державних позик серед населення.

Після розпаду СРСР через деякий час було вирішене питання про Державну внутрішню позику СРСР 1982 року. Указом Президента України від 28 лютого 1992 року було встановлено, що Кабінет Міністрів України є правонаступником зобов’язань колишнього Союзу РСР щодо громадян України по облігаціях цієї позики. Купівля і продаж облігацій позики були припинені. Водночас оплата в виграші по облігаціях, що вийшла в тиражі, які проводились до 31 грудня 1991 року, була продовжена.

Наступним кроком у цьому питанні був Указ Президента України від 15 червня 1994 року “ Про першочергові заходи щодо компенсації громадянам України втрат від знецінення паперів і грошових заощаджень”. Згідно з цього Указу обіг облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, казначейських зобов’язань СРСР і сертифікатів Ощадного банку СРСР на території України був припинений. Кабінет Міністрів України повинен був передбачити відповідні кошти для викупу цих цінних паперів, проіндексувавши їх відповідно до темпів зростання споживчих цін у 1992 - 1994 роках. Для викупу їх державі було необхідно близько 203 трлн. карбованців. Викуп інших цінних паперів колишнього СРСР проводиться поступово, в міру вишукування необхідних коштів.

В даний час за Постановою Кабінету Міністрів України “ Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року” від 23 серпня 1994 року 2 випущено облігацій на термін з 1 січня по 31 грудня 1995 року. Цією ж постановою були затверджені Основні умови випуску та порядок розміщення облігацій внутрішньої державної позики 1995 року. Облігації випускаються на пред’явника загальним обсягом емісії 1 трильйон карбованців. Термін погашення визначено в один рік з щоквартальною виплатою доходу з розрахунку 140 % річних. Номінальна вартість облігацій встановлена в 100 млн. крб., причому погашення і виплата доходу здійснюється в безготівковій формі.

Державні облігації були випущені у вигляді бланків спеціального зразку, які мають відповідний ступінь захисту і такі реквізити:

- найменування цінного паперу;

- найменування емітента;

- номінальна вартість;

- термін погашення;

- розмір і терміни виплати відсотків;

- місце і дата випуску;

- серія та номер облігації;

- підпис керівника органу, що виконує функції елемента , та відбиток печатки цього органу.

До облігацій додається купонний лист на виплату відсотків, в якому містяться порядковий номер купона на виплату відсотків, серія та номер облігації, найменування елемента і дата виплати відсотків.

Державні облігації згідно з Основними умовами можуть існувати у вигляді електронних записів на відповідних електронних рахунках у системі електронного обігу цінних паперів ( саме так були випущені облігації першої емісії ) і супроводжується видачею глобального сертифіката, який зберігається в Національному банку України.

Розміщення державних облігацій здійснюється на добровільних засадах серед юридичних осіб, кожна з яких може придбати і декілька облігацій. Кошти від розміщення облігацій зараховуються до державного бюджету. Операції по розміщенню і погашенню облігацій здійснюється через Національний банк України, який виконує обов’язки генерального агента з обслуговування, випуску та погашення облігацій.


3.Класифікація державних позик

Державні позики можна кваліфікувати за такими ознаками:

1) за суб’єктами позикових відносин позики поділяються на розташовувальні центральними і місцевим органами управління;

2) в залежності від міста розташування державні позики поділяються на внутрішні та зовнішні;

3) в залежності від обігу на ринку державні позикові інструменти бувають ринкові і не ринкові. Ринкові позики вільно продаються і купляються. Вони є головними при фінансуванні бюджетного дефіциту. Не ринкові - не можуть вільно міняти своїх володарів. Вони не підлягають обігу на ринку цінних паперів. Завжди випускаються державою, щоб привернути певних інвесторів, специфічним інтересам яких і відповідають. Так, не ринкові державні облігації випускаються на Заході для мобілізації коштів недержавних пенсійних фондів, строкових компаній, дрібних інвесторів;

4) в залежності від строку притягнення коштів державні позики поділяються на короткострокові ( із строком погашення до 1 року ), середньострокові ( від 1 до 5 років), довгострокові ( від 5 і вище ). Короткострокові позики використовуються для фінансування тимчасових розривів в надходженні прибутків і здійсненні розходів. Звичайно в цих цілях випускаються векселя. Центральний уряд випускає казначейські векселя, місцеві органи влади - муніципальні. В Італії казначейські векселя виробляються строком на 3, 6, 12 місяців; в Японії - 60 днів; Великобританії- 91 день. Виключенням є Німеччина, де казначейські векселя випускаються строком до 2-ох років. У ряді держав для привернення коштів на більш довгий період використовуються казначейські ноти, які отримали менше розповсюдження, як векселя. В ФРН вони випускаються зі строком погашення в 3 - 4 роки, в Італії 2 - 3 роки, в США від 1 до10 років. Притягнення коштів найбільш довгий період здійснюється за допомогою облігацій;

5 ) в залежності від забезпечення боргових зобов’язань, вони поділяються на закладні і беззакладні. Закладні облігації забезпечуються чимось конкретним, наприклад, визначеними прибутками або майном. Такі облігації звичайно випускаються місцевими органами влади. Беззакладні не забезпечуються нічим визначеним. В ролі забезпечення служить все майно держави чи даного муніципалітету. Центральні органи влади як правило запускають безакладні облігації. Їх надійність виключно висока, і тому інвестори, не потребують ніяких додаткових гарантій;

6) за характером виплачуваних прибутків боргові зобов’язання поділяються на: виграшні, відсоткові і з нулевим купоном. Виплата прибутку по виграшним облігаціям здійснюється на основі лотареї. Ці облігації не користуються великим попитом. Інвестори намагаються отримати стабільний прибуток вони не надіються на волю випадку. Ті ж, хто хоче отримати виграш, надають перевагу лотерейним білетам. Головним видом являються відсоткові облігації, прибуток за якими виплачується 1,2 або 4 рази на рік на основі купонів. Більшість інвесторів віддає перевагу цим борговим зобов’язанням.

Короткострокові позикові інструменти держави не мають купонів. Вони продаються із скидкою з номіналу, а викупаються по номіналу. Окрім короткострокових і деякі довгострокові боргові зобов’язання не мають купонів. Весь прибуток за ними виплачуються разом із сумою головного боргу. Як і короткострокові облігації, вони продаються зі скидкою із номіналу, а викупаються за номіналом. Такі облігації отримали назву облігації з нулевим купоном.

7) В залежності від методу визначення прибутку боргові зобов’язання держави діляться на: з твердим прибутком і з плаваючим прибутком. У разі випадків фіксована ставка по цінним паперам є причиною росту видатків держави по виплату відсотків, в інших випадках вона може відлякнути інвесторів, очікуючи підвищення відсотка.

Для покриття бюджетного дефіциту доводиться розташувати позики при відносно завищеному рівні відсоткової ставки. В становлений аналогічний відсоток за своїм борговим зобов’язання на весь строк позики, який може скласти 20-30 років, держава перекладе на плечі платників податків додаткові витрати. Щоб уникнути такої ситуації, можливі два варіанти.

Перший допускає покриття потреб у грошових коштах за рахунок короткострокового чи середньострокового позик і випуску (коли відсотна ставка впаде) довгострокового. Однак, в цьому випадку позичальник несе додаткові витрати, пов’язані з випуском, розміщенням і погашенням довгострокової позики. Не виключена можливість, що в очікуванні підвищення відсотної ставки, інвестори не виявлять інтересу до довгостроковго кредитування.

Другий варіант вирішує всі названі проблеми, оскільки передбачає сестиматичний перегляд відсотку виплачуваємого за цінними паперами.

У якості бази для цього, як правило, використовується ставка по міжбанківським кредитам у державі. Однак такі позики мають великий недолік - боржник не в змозі спланувати свої витрати:

8) В залежності від обов’язків позичальника твердо дотримуватись строків погашення позики, встановлені при його випуску, позикові інструменти діляться на зобов’язання з правом дострокового погашення і без права дострокового погашення.

Питання про дострокове погашення боргових зобов’язань стає актуальним тільки тоді, коли на фінансовому ринку відбуваються суттєві зміни. Наприклад, позичальник випустив облігації з щорічним фіксуванням прибутків в 12%, а через рік ставка впала і склала 6%. В цьому випадку позичальник за знає суттєвих збитків, тоді як інвестор отримує значний виграш. Якщо облігації були випущені з правом дострокового погашення, збитки позичальника і виграш інвестора зводиться до мінімуму. Перший випускає і розміщує нові позики і погашує старі.

Сьогодні кримінальні ділки мають, як ніколи, благодатний грунт для здійснення своїх темних справ. Вони діють під надійним прикриттям багатьох негативних чинників і явищ - кризи в економіці, спаду виробництва, розбалансування державних фінансів, інфляції, великого бюджетного дефіциту, украй напруженої ситуації на ринку кредитних ресурсів і, нарешті, недосконалості законодавства, що регулюють фінансово-господарські відносини.

Зусилля зловмисників зосереджені на розкладанні коштів, легалізації злочинно здобутих грошей та поширені впливу на ключові позиції в економіці. Для досягнення своєї мети кримінальні ділки не нехтують жодним брудним засобом. Отож, масового характеру в кредитно фінансовій та банківській системах набули факти розкрадання грошей з використанням фіктивних платіжних документів і підроблених банківських гарантій, нецільове використання пільгових кредитів, “відмивання” кримінальних грошей, почастішали випадки посадових зловживань з боку керівників і службовців банків.

Великої шкоди завдають державні розповсюджені нині факти переведення в готівку кредитів, позик, інвестицій, переказів через через установи банку, страхові компанії та інші комерційні структури. Потім ці суми привласнюються і використовуються шахрайським шляхом. А коли, через досить тривалий час з’ясовується, що одній із договірних сторін завдано чимало матеріальних збитків, і засновники приватних комерційних фірм звертаються по допомогу в арбітражні суди і далі в органи внутрішніх справ, - розшукати та повернути в банківські установи викрадені кошти виявляється вже неможливим.

Зауважу, що асортимент способів розкрадань, які здійснюються безпосередньо в банках досить широкий. Кошти вкладників наприклад, розкрадються шляхом їх повного або часткового неоприбуткування чи привласнення нарахованих відсотків за вкладами клієнтів. Облігації державної позики та інші цінні папери привласнюються під час купівлі їх у населення. Грошові кошти розкрадаються під виглядом їх конвертації у ВКВ або за допомогою небезпечних чекових книжок чи платіжного доручення у супроводі фінансового кредитового авізо.

Звичайно, якби існував ефективний комплексний механізм економічної безпеки всіх суб’єктів у сфері фінансово-господарських відносин у тому числі і держави), якби була налагоджена система взаємодії та інформування між банківськими установами та правоохоронними органами - ці правопорушення стали б просто неможливими. Та на практиці все йде, на жаль, по іншому сценарію. Головна причина - в суттєвих суперечностях нормативної бази, що регулює надання тих чи інших відомостей правоохоронним та контролюючим органам. Скажімо, Закон “Про банки і банківську діяльність” та інші нормативні акти не можуть розв’язати протиріччя щодо надання інформації про діяльність суб’єктів підприємства. Відповідно до п.17 ст.11 Закону України “Про міліцію” правоохоронним одержувати на письмовий запит відомості, необхідні у справах про злочини, що знаходяться у проваджені міліції”.

При цьому , даною нормою не встановлено, що необхідна інформація має видаватися тільки після порушення кримінальної справи. Однак працівники установ та організацій - власники інформації - чомусь практикують це положення саме так.

Отож, створюється замкнуте коло: без конкретних документів, що підтверджують наявну оперативну інформацію про встановлення правопорушення, правоохоронні органи не можуть порушити щодо підозрюваного кримінальну справу, а банківські установи погоджуються надавати необхідний нам матеріал тільки за фактом порушення кримінальної справи. Гірше того, аналіз законодавчих актів стосовно даної проблеми демонструє також суперечливість статусу підстав доступу правоохоронних органів до інформації, що містить банківську, комерційну таємницю та інші конфіденційні відомості. В одному випадку закон надає право витребування відомостей і документів по кримінальних справах, в другому - просто по справах, в третьому - за наявності інформації про злочини, в четвертому - за наявності потреби одержання розвідувальної інформації в інтересах держави і суспільства. Така розбіжність обумовлює по-перше, цілком різні процесуальні дії відповідних посадових осіб, а по друге, призводить до багатьох конфліктних ситуацій.

Вільне - як кому заманеться - тлумачення одного й того ж закону не сприятиме ані боротьбі зі злочинністю, ані захисту банківської та комерційної таємниці, ані підвищенню рівня економічної безпеки суб’єктів підприємництва в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності. Вихід із такого складного становища ми вбачаємо у створенні комплексної нормативної бази, яка б регулювала дані про правовідносини ( і не тільки стосовно правоохоронних органів), а також формування єдиного банку даних куди б відповідні органи, установи організації в обов’язковому порядку і в установлені терміни надавали точно визначені відомості, в тому числі конфіденційного характеру, і могли б в нормативно-закріпленому порядку отримувати інформацію. Відповідно до завдання і повноваження того чи іншого органу. Інакше кажучи, за банківськими установами треба законодавче закріпити обов’язок інформувати правоохоронні органи про будь-які сумнівні банківські операції, особливо про спроби “відмивання” брудних грошей.

Звичайно, запропоновані заходи не такі прості й не можуть бути швидко реалізовані. Проте вирішення нагальних проблем щодо протидії поглибленню “тінізації” економіки та регулювання порядку отримання правоохоронними органами інформації від суб’єктів господарювання можна і прискорити шляхом внесення змін і доповнень до нормативних актів, що регламентують ці взаємовідносини, розробки механізму своєчасного інформування правоохоронних органів, налагодження взаємодії між працівниками банків та органів внутрішніх справ.

Схожі:

Тема №5 Правові основи державного кредиту. План iconТема №5 Правові основи державного кредиту. План
Але коштів, придбаних будь-якою державою обов’язковим методом мобілізації, не вистачає. Тому всі держави світу застосовують добровільний...
Тема №5 Правові основи державного кредиту. План icon1. Структура залікового кредиту дисципліни “Банківські операції”
Тема економіко-правові та організаційні основи здійснення банками операцій в іноземній валюті
Тема №5 Правові основи державного кредиту. План iconТема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План
Тема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування
Тема №5 Правові основи державного кредиту. План iconТема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування. План
Тема Статус І функції Національного банку та правові основи банківського кредитування
Тема №5 Правові основи державного кредиту. План iconТема n 11. Правові основи валютного регулювання та кримінологічні аспекти зовнішньоекономічної діяльності. П л а н
Тема n 11. Правові основи валютного регулювання та кримінологічні аспекти зовнішньоекономічної діяльності
Тема №5 Правові основи державного кредиту. План iconТема n 11. Правові основи валютного регулювання та кримінологічні аспекти зовнішньоекономічної діяльності. П л а н
Тема n 11. Правові основи валютного регулювання та кримінологічні аспекти зовнішньоекономічної діяльності
Тема №5 Правові основи державного кредиту. План iconГ. В. Сидор, Чортківський інститут підприємництва і бізнесу Тернопільського національного економічного університету
Акцентовано увагу на ролі кредиту як основи безперервності процесу відтворення. Звернено увагу на значення кредиту в кредитному забезпеченні...
Тема №5 Правові основи державного кредиту. План iconБуковинський державний медичний університет кафедра гігієни та екології «затверджено»
Тема: «Правові основи щодо захисту населення І територій від надзвичайних ситуацій»
Тема №5 Правові основи державного кредиту. План iconТема фінансова діяльність держави тема предмет, сметод І система фінансового права
Тема 23. Фінансово-правові відносини, які виникають з діяльності комерційних банків
Тема №5 Правові основи державного кредиту. План iconТематика та календарний план лекцій з основ біоетики та біобезпеки для студентів 3 курсу медичного факультету
Визначення, задачі, принципи і історія розвитку біоетики. Біоетика і становлення національної системи охорони здоров’я в Україні....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи