Тема Правовий статус підприємств в Україні > Поняття та основні види підприємств icon

Тема Правовий статус підприємств в Україні > Поняття та основні види підприємств




НазваТема Правовий статус підприємств в Україні > Поняття та основні види підприємств
Сторінка1/9
Дата11.09.2012
Розмір1.88 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з курсу "Господарське законодавство"


Тема 1. Правовий статус підприємств в Україні

1. Поняття та основні види підприємств

У відповідності до ст. 1 Закону України “Про підприємства в Україні” підприємством визнається самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Як господарюючий суб’єкт підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг.

В Україні на сьогоднішній день можуть діяти підприємства таких видів:

  • приватне підприємство;

  • колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

  • господарське товариство;

  • підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян;

  • комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

  • державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.


Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. Зокрема, згідно з вищезгаданим Законом до малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

  • у промисловості та будівництві – з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

  • в інших галузях виробничої сфери – з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

  • у науці і науковому обслуговуванні – з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

  • у галузях невиробничої сфери – з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

  • у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.



Крім того, за законодавством в Україні можуть діяти і підприємства з іноземними інвестиціями. За Законом України “Про режим іноземного інвестування” ними можуть бути підприємства будь-якої організаційно-правової форми, створені за законами України, іноземна інвестиція в статутному фонді яких становить не менше 10 відсотків. Причому підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Іноземне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності.

^ 2. Створення підприємства

Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні і спеціальні умови їх створення. Загальні умови поширюються на всі форми підприємств. Вони визначені Законом «Про підприємства в Україні» (ст.5), Законом «Про підприємництво» (ст.6) та Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їх окремі види.

Як правове поняття, створення включає визначення засновників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником є особа, що має право створити у встановленому порядку підприємство (організацію) як юридичну особу. За Законом «Про власність» (ст.ст.6,33) і Законом «Про підприємства в Україні» (ст.5) таким правом наділені безпосередньо власники засобів ви­робництва та іншого майна та уповноважені власником (власниками) органи, тобто фізичні і юридичні особи, що мають засновницьку право- і дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким, засновниками (співзасновниками) можуть бути «фізичні і юридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України».

Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Щодо підприємств загальнодержавної власності — це підвідомчі Кабінету міністрів України органи державної виконавчої влади, інші центральні відомства. Вони приймають рішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути і контролюють їх дотримання, укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють ефективність використання закріпленого за підприємствами майна, його збереження. Це загальне правило. В окремих випадках (наприклад, щодо підприємств будівельного комплексу) зазначені функції і повноваження Кабінет міністрів України делегує господарським об'єднанням: корпораціям, концернам тощо.

Засновники реалізують засновницькі права шляхом обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей і предмета його діяльності; прийняття рішення про його створення; затвердження в установленому порядку статуту; передачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та обігових коштів; формування органів управління, визначення у статуті меж їх повноважень тощо.

Створення підприємства в юридичному розумінні являє собою затвердження та одержання передбачених законом до­кументів: рішення власника (власників) або уповноважено­го органу про створення підприємства, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), посвідчення про державну реєстрацію. При необхідності для новостворюваного підпри­ємства земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

Господарське законодавство регулює також способи ство­рення підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного або кількох власників або уповно­важеного ним органу.

Підприємство може створюватись внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Примусовий поділ підприємства здійснюється згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України, його територіальних управлінь. Розпоряд­ження про поділ підприємства-монополіста є обов'язковим для власника (власників) або уповноваженого ним органу. Розпорядження про примусовий поділ визначає строк ство­рення нових підприємств, який не може бути меншим 6 місяців.

Підприємство може створюватись і шляхом реорганізації діючого підприємства, тобто в результаті виділення із складу дію­чого підприємства одного або кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода влас­ника чи уповноваженого ним органу. Аналогічно може ство­рюватись підприємство на базі структурної одиниці діючого об'єднання. Щодо таких підприємств діє правило про збереження за ними взаємних зобов'язань та укладених дого­ворів з іншими підприємствами.

Підприємства мають право створювати на території Ук­раїни та за її межами суб'єкти господарського права без прав юридичної особи — свої відособлені підрозділи: філії, представництва, відділення та ін. з правами відкриття поточних і розрахункових рахунків. Відособлені підрозділи діють на підставі положень про них, які затверджуються підприємством.

^ 3. Установчі документи підприємства

Установчими документами підприємства називається ком­плект документів, встановленої законом форми, згідно з якими підприємство виникає і діє як суб'єкт права. З точки зору правової природи, установчі документи є локальними нормативними актами, тобто актами, які набувають юри­дичної сили внаслідок затвердження їх одним або кількома засновниками підприємства.

Форму і зміст установчих документів визначають залежно від видів підприємств загальні закони про підприємства та закони про окремі види підприємств.

Стаття 8 Закону «Про підприємництво» дає перелік документів, необхідних для державної реєстрації юридичної особи. До них відносяться:

  • рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо ж власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

  • статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;

  • реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

  • документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

  • документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.


Крім того, стаття 9 Закону «Про підприємства в Україні» визначає перелік обов'язкових відомостей, які необхідно включати до статуту підприємства як одного з його основних установчих актів.

Зміст установчих документів (статутів, установчих дого­ворів) господарських товариств регулюється статтями 4,37,51,65,67 і 76 Закону «Про господарські товариства». Ці статті визначають переліки основних даних, що підлягають включенню до установчих документів товариств окремих видів.

Установчі документи повинні містити обов'язкові дані про підприємство, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам законодавства. Це такі дані:

— найменування (завод, майстерня тощо) і вид підприємства;

— зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження підприємства;

— предмет і цілі діяльності підприємства;

  • юридичний статус підприємства.

Це статті про юридич­ну особу підприємства, про його майно, про самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, про фірмову марку та товарний знак, про печатку з найме­нуванням підприємства. Якщо підприємство має право ви­пускати цінні папери, то таке право теж відноситься до юри­дичного статусу підприємства;

— про склад майна підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди); порядок утворення майна;

порядок розподілу прибутків та покриття витрат; порядок випуску акцій (щодо акціонерного товариства). Якщо підприємство не є власником майна, включається стаття про те що майно закріплене за ним на праві повного госпо­дарського відання;

— про перелік органів управління підприємства, порядок їх формування, компетенцію;

— про контрольні органи — спостережну раду, ревізійну комісію;

— про порядок припинення діяльності підприємства: підстави, орган, що приймає рішення про припинення; по­рядок створення і роботи ліквідаційної комісії; умови роз­рахунків з бюджетом і кредиторами; розподіл майна, що за­лишилося.

В установчих документах господарських товариств (Закон України “Про господарські товариства”) окре­мими статтями визначається порядок внесення змін до ста­туту (вищим органом, за рішенням 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах).

Крім обов'язкових, до установчих документів можуть вклю­чатися альтернативні положення, які не повинні суперечи­ти законодавству України. Це положення, пов'язанні з особ­ливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, засновані на членстві (колективні підприємства, кооперати­ви), про раду підприємства (порядок її створення, склад, компетенцію), про інші органи, які реалізують повноважен­ня трудового колективу (раду трудового колективу, тощо).


^ 4. Припинення діяльності підприємства

Припинення діяльності підприємства являє собою одне з юридичних понять господарського права. В зміст поняття «припинення» входять юри­дичні підстави, акти та процесуально-правові дії щодо припинення діяльності підприємства як суб'єкта пра­ва. Ці підстави, акти та дії передбачені законодавством про підприємства. Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів визначені Законом «Про підприєм­ництво» (ст.11). Загальний процесуальний порядок і форми припинення регулює Закон «Про підприєм­ства в Україні» (ст.34-36). У разі банкрутства підприємства правовідносини припинення регулюються Законом Украї­ни від 30 червня 1999р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який теж поши­рюється на підприємства всіх видів.

Особливі підстави і форми припинення підприємств ок­ремих видів встановлені також законами про ці підприєм­ства та іншими нормативними актами (зокрема, про корпоратизацію, приватизацію та ін.).

^ Юридичні підстави. Припинення за юридичними підставами, як зазначалось вище, може бути двох видів: добровільним і при­мусовим.

Юридичними підставами добровільного припинення підприєм­ства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, зато­варення тощо.

До передбачених законом чи установчим договором об­ставин відносяться:

а) закінчення строку, на який створю­валося підприємство;

б) досягнення мети, поставленої зас­новниками під час створення підприємства (ст.19 Закону «Про господарські товариства»).

Установчі документи підприємств можуть включати й інші підстави даного виду. Рішення про припинення підприємства з цих підстав прий­має його вищий орган. Підприємці зобов'язані припиняти свою діяльність також у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання (ст. 11 Закону «Про підприємництво»).

Види юридичних підстав примусового припинення підприєм­ства визначені в законодавстві про підприємства у вигляді примірного переліку (ст.34 Закону «Про підприємства в Україні», ст.19 Закону «Про господарські товариства»).

Примусово підприємства припиняються, по-перше, на підставі рішень суду (арбітражного суду) про визнання не­дійсними установчих документів підприємства (невідповідність їх чинному законодавству) та акту (рішення засновника) про створення підприємства. По-друге, підприє­мство припиняється на підставі рішення суду (арбітражного суду) за поданням органів, що контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення ним законо­давства. По-третє, підприємство припиняє свою діяльність на підставі рішен­ня арбітражного суду про визнання його банкрутом.

Закон “Про підприємства в Україні” передбачає дві правові форми припинення підприєм­ства: ліквідацію і реорганізацію (ст.34). У випадку ліквідації підприємство припиняється як суб'єкт права без правонаступництва. Реоргані­зація передбачає виникнення на основі діючого підприєм­ства одного або більше нових підприємств як суб'єктів пра­ва. У разі реорганізації підприємства усі його права та обо­в'язки переходять до правонаступника (правонаступників). Законодавство визначає п'ять правових способів реоргані­зації підприємства: злиття, приєднання, поділ, виділ та пе­ретворення. З юридичної точки зору ці способи розрізня­ються залежно від того, до якого суб'єкта права переходять всі майнові права та обов'язки підприємства, що реєстру­ються.

Злиття двох і більше підприємств в одне означає перехід прав і обов'язків кожного з них до підприємства, що виник­ло внаслідок правового акту злиття. У цьому випадку вини­кає нове підприємство.

Приєднання одного підприємства до іншого означає, що до нього переходять права і обов'язки приєднаного підприєм­ства. Нове підприємство внаслідок такої реорганізації не виникає.

Поділ підприємства є створенням на базі одного існуючого підприємства двох і більше підприємств як суб'єктів права. Це поділ всього майна підприємства. Даний спосіб реорга­нізації передбачає затвердження власником (уповноваженим ним органом) роздільного акту (балансу). Згідно з цим ак­том частина майна та відповідні права та обов'язки реорга­нізованого підприємства переходять до підприємств, ство­рених внаслідок поділу.

Виділ передбачає, що з діючого підприємства виділяються один або більше структурних підрозділів, які створюються як самостійні підприємства. Поділу всього майна підприєм­ства цей спосіб реорганізації не передбачає. Згідно з розді­льним актом (балансом) до них переходять частини майна та відповідні права і обов'язки реорганізованого підприємства.

Перетворення підприємства як спосіб реорганізації озна­чає перетворення однієї форми власності в іншу (наприк­лад, державної в колективну) і, відповідно, зміну організаційно-правової форми підприємства. Даний спосіб реоргані­зації масово застосовується в процесах корпоратизації і при­ватизації майна державних підприємств. При перетворенні до підприємства, яке щойно виникло, переходять права і обов'язки колишнього підприємства.

Ліквідація і реорганізація підприємства тягне за собою виключення його з державного реєстру підприємств Украї­ни. З дати виключення підприємство вважається реорганізованим чи ліквідованим.

Статусу суб'єкта права і юридичної особи підприємство позбавляється після здійснення щодо нього заходів, які є ліквідаційним процесом, врегульованим Законом “Про підприємства в Україні”. Зокрема, це такі заходи:

1. Ліквідація підприємства ліквідаційною комісією, що призначається органом (особою), який прийняв рішення про ліквідацію. Цей орган (особа) може покласти обов'язок щодо ліквідації підприємства на його органи управління.

2. Встановлення порядку і строків ліквідації. Їх встановлює орган, що прийняв рішення про ліквідацію (власник, уповноважений орган, суд, арбітражний суд). Встановлюється також строк для задоволення претензій кредиторів.

3. Виконання ліквідаційною комісією своїх обов'язків: по­відомлення про ліквідацію підприємства в пресі (за місцем знаходження), про порядок і строки ліквідації; вжиття необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості підприємства, виявлення його кредиторів та претензій ос­танніх. Кредитори та інші юридичні та фізичні особи, ще мають угоди з підприємством, повідомляються про ліквіда­цію письмово.

4. Здійснення ліквідаційною комісією згідно з встановле­ним законом порядком: інвентаризації і оцінки майна органі­зації, реалізації майна, розрахунків з кредиторами і членами трудового колективу, складання ліквідаційного балансу і подання його органу, який призначив ліквідаційну комісію, або власнику.

Майнові претензії кредиторів до ліквідованого підприєм­ства задовольняються з його майна. При цьому законода­вець припускає, що відповідного майна для задоволення претензій всіх кредиторів може не вистачити (презумпція недостатності майна). Тому в законодавстві про ліквідацію підприємств діє загальне правило щодо черговості задоволення боргів ліквідованим підприємством-боржником.

Залежно від підстав ліквідації підприємства встановлено два види черговості. Якщо підприємство ліквідується у зви­чайному порядку, діє черговість, встановлена статтею 36 Закону «Про підприємства в Україні». Вона має бути конк­ретизована статутом.

Якщо підприємство оголошене банкрутом, діє черговість, визначена Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».


^ Тема 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ

  1. Поняття та юридичний статус акціонерного товариства.

Поняття акціонерного товариства. Акціонерним визнається засноване на установчому дого­ворі та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділе­ний на визначену кількість акцій рівної номінальної вар­тості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки май­ном товариства. З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу. По-перше, статутний фонд акціонер­ного товариства має акціонерну природу, формується шля­хом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. По-друге, акціонерне товариство має публічний ста­тус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші това­риства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товари­ство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства формують свої статутні фонди, збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціо­нерних товариств допускаються до вільного продажу на умо­вах, визначених Законом «Про цінні папери і фондову біржу», іншими актами про фондовий ринок. По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у книгах реєстрації акцій і набувають статусу акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені стаття­ми 10,11 Закону «Про господарські товариства», статтями 4, 5, 8,9 Закону «Про цінні папери і фондову біржу». По-чет­верте, особливою ознакою акціонерного товариства є обме­ження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідаль­ністю.

Юридичний статус акціонерного товариства характери­зується і деякими іншими рисами. Так, товариство має зас­новницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізу­вати інші права власника дочірнього підприємства, тощо.

^ Види акціонерних товариств. За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні това­риства. Акції відкритих товариств можуть розповсюджува­тися як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі-продажу на фондовому ринку (ст.6,7,8 Закону «Про цінні папери і фон­дову біржу», ст.30 Закону «Про господарські товариства»). В закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки або купівлі-продажу.

Відкриті та закриті акціонерні товариства різняться також:

  • видами акцій, що випускаються цими товариствами (ВАТ може випускати як іменні акції, так і на пред’явника, а ЗАТ – лише іменні, що пов’язано з деякою обмеженістю кола учасників у цьому виді АТ);

  • порядком створення ( у ВАТ він досить складний, що пов’язано з розміщенням акцій серед заздалегідь невизначеного кола осіб шляхом підписки, а отже, і наявністю етапів, не притаманних для ЗАТ: реєстрації інформації про акції, що підлягає опублікуванню), оголошення про підписку, процедури підписки, вирішення на установчих зборах питань, пов’язаних із результатами підписки на акції);

  • мінімальним розміром оплати акцій (а відповідно – і основного капіталу АТ) на момент скликання установчих зборів: у ВАТ він має бути не меншим, ніж 30%, а в ЗАТ - 50% номінальної вартості всіх акцій і відповідно – статутного фонду АТ;

  • переліком обов’язкових для розгляду установчими зборами питань, що також пов’язане з різним порядком створення цих товариств, зокрема, підпискою на акції у ВАТ: у ВАТ цей перелік значно більший і містить питання: а)щодо схвалення або відхилення зайвої підписки (тобто такої, яка перевищує розмір статутного фонду, що на нього оголошено підписку); б) в разі схвалення такої підписки має бути прийняте рішення про відповідне збільшення статутного фонду АТ; в) у випадку, коли в установлений строк підпискою на акції було покрито не всю необхідну суму, вказану в повідомленні (але при цьому дотримано вимог щодо необхідного 60-тттвідсоткового покриття підпискою зазначеної суми і мінімального розміру статутного фонду АТ), то приймається рішення про відповідне зменшення статутного фонду;

  • обсягом обов’язків і значимістю відповідальності засновників: у ВАТ вона більша в зв’язку з підпискою на акції (обов’язок повернути особам, що передплатили акції, сплачені ними суми, якщо підписка не відбулася, якщо установчі збори не було вчасно скликано і передплатники зажадали повернення сплачених сум, або якщо установчі збори з необхідним кворумом не вдалося зібрати ні першого, ні другого разу);

  • обсягом публічності діяльності: ВАТ зобов’язане інформувати всіх зацікавлених осіб публікацією у відповідних органах масової інформації відомостей про себе (під час оголошення підписки на акції – згідно з вимогами Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” та Положенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку “Про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх емісію (07-01/98)” затверджене Рішенням ДКЦПФР №36 від 12.02.98, про результати своєї фінансово-господарської діяльності - згідно з ст. 24 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”; ЗАТ не зобов’язане це робити, якщо воно не емітує облігації для розміщення серед осіб, коло яких визначити заздалегідь неможливо.

^ 2. Майно та майнові права в акціонерному товаристві.

Акціонерне товариство як суб'єкт і об'єкт права власності характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Майнова і фінансова структура акціонерного товариства являє собою врегульовані правом відносини щодо об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства як колективну власність акціо­нерів, щодо випуску та обігу акцій, щодо розподілу майна у фонди товариства та виплати дивідендів на акції. Так, розрізняють:

^ Статутний капітал, що є номінальною і постійною (принаймні до його зміни в передбаченому законом порядку) величиною, зафіксованою в установчих документах товариства. Він майже ніколи не відповідає фактичній майновій масі, що належить товариству на праві власності.

^ Фактичний капітал – перемінна величина, яка змінюється внаслідок фінансово-господарської діяльності товариства, перевищуючи або не досягаючи розміру статутного капіталу.

^ Оголошений капітал, нерозривно пов’язаний з поняттям статутного капіталу. В разі покриття підпискою і оплати всіх акцій, запропонованих тим хто підписався, вони співпадають за номінальною величиною; у тих випадках, коли підпискою покрито менш як 100% оголошеного капіталу (принаймні 60%) або установчими зборами прийнято рішення про схвалення зайвої підписки на акції, статутний фонд відповідно стає меншим або перевищує оголошений капітал (тобто ці дві величини не завжди співпадають).

^ Сплачений капітал, що відрізняється від наведених вище понять, насамперед розмірами. Він відповідає фактично отриманій сумі коштів, сплачених за акції. На етапі підписки він може бути в межах 10% статутного капіталу; на етапі проведення установчих зборів – 30% (у ВАТ) або 50% (у ЗАТ) статутного капіталу, а дорівнює останньому за двох умов:

  1. якщо всі акції повністю оплачено;

  2. якщо вони реалізовувалися за номінальною вартістю (останнє буває досить рідко).

Таким чином, оплачений капітал також часто відрізняється від статутного за своїм розміром; рідко він відповідає також розмірові фактичного капіталу, що утворюється внаслідок використання в процесі господарської діяльності оплаченого капіталу: в разі успішного ведення справ фактичний капітал збільшується проти сплаченого, а неефективне використання (застосування) останнього призводить до відповідного зменшення наявних коштів АТ.

^ Майнові права в АТ.

Право участі в акціонерному товаристві за змістом є комплексним. До нього входять як майнові права та обов'яз­ки акціонера, так і членські (управлінські) права та обо­в'язки.

До майнових прав акціонера належать права:

- брати участь у розподілі прибутків товариства;

- отримувати частку прибутку товариства у вигляді диві­дендів;

- отримувати частку вартості майна товариства у разі його ліквідації (ця частка має бути пропорційною вартості акцій, які належать акціонеру);

- розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчу­жувати іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством та статутом товариства;

- заповідати акції у спадщину;

- купувати додатково випущені акції товариства.

Акціонер несе майнові обов'язки стосовно товариства. Він зобов'язаний вносити вклади, сплачувати основні та додат­кові акції у розмірах, передбачених установчими документа­ми товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства, якщо його майна недостатньо, в межах належних їм акцій.

До другої групи прав та обов'язків відносяться управлінські та інші права та обов'язки. Це права:

- входити у товариство і виходити з нього;

- брати участь у загальних зборах акціонерів;

- обирати і бути обраними до органів товариства: спосте­режної ради, правління, ревізійної комісії;

- брати участь в управлінні товариством у порядку, ви­значеному статутом товариства і законодавством;

- отримувати інформацію про діяльність товариства (на вимогу акціонера товариство зобов'язане надавати йому річні баланси, звіти, протоколи зборів).

Акціонери зобов'язані: додержуватися установчих доку­ментів товариства, виконувати рішення загальних зборів та інших органів товариства, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність това­риства.

^ 3. Правовий режим акцій.

Правовий режим акцій регулює Закон України «Про цінні папери та фондову біржу». Цей закон визначає поняття і функції акцій, права власника акцій, порядок випуску і придбання акцій та інші питання.

Згідно із ст.2 вищезгаданого Закону, акція це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими.

Проста акція надає її власникові право участі в: розподілі прибутку товариства за результатами його фінансово-господарської діяльності за рік на отримання інших дистрибуцій відповідно до установчих документів товариства; в розподілі майна АТ в разі його ліквідації, а також участі в управлінні справами товариства (якщо інше не передбачено його установчими документами). Прості акції не обтяжливі для АТ, оскільки дивіденди по них сплачуються лише в разі наявності у товариства прибутку за результатами його фінансово-господарської діяльності, а право на участь у розподілі майна товариства в разі його ліквідації власники простих акцій реалізують чи не в останню чергу (після оплати праці найманих працівників, задоволення вимог щодо сплати податків та інших обов’язкових платежів, задоволення вимог кредиторів і власників привілейованих акцій).

На відміну від простої привілейована акція надає її власникові певні переваги: насамперед гарантує виплату заздалегідь визначеного (твердого) процента за акціями незалежно від наявності в АТ прибутку. Якщо інше не передбачено установчими документами товариства, то власник такої акції в обмін на зазначені переваги (привілеї) позбавляється права брати участь в управлінні товариством. Наявність у АТ таких акцій, з одного боку, дає змогу залучити до участі в товаристві необхідних йому осіб (найчастіше це значні й серйозні капіталовкладники, які без додаткових гарантій – особливо коли йдеться про ризиковані види діяльності або такі, що на перших етапах не дають значних прибутків, - не бажають даром ризикувати своїми грошима (майном). У такий спосіб товариство отримує необхідні йому кошти без звернення до кредиторів, яким, крім своєчасної сплати відсотків за користування кредитом, належить ще в обумовлений строк повернути позичену суму, тоді як власникам привілейованих акцій треба лише сплачувати вчасно певні проценти, не повертаючи їм сплачених за акції коштів (майна). Однак у привілейованих акцій є й негативний бік, що може значно обтяжити товариство, а отже, і несприятливо відбитися на його фінансовому стані, що не відповідає інтересам як самого товариства, так і власників простих акцій. Це стосується обов’язку товариства сплачувати обумовлені відсотки по таких акціях за будь-яких обставин, у т.ч. і в разі відсутності необхідного для цього прибутку. В останньому випадку обов’язки АТ перед власниками привілейованих акцій задовольняються за рахунок резервного (страхового) фонду. Коштів такого фонду може не вистачити для цього, тоді доведеться розплачуватися з власниками привілейованих акцій за рахунок іншого майна товариства. Аби подібний перебіг справ в АТ фатально не відбився на його майновій базі, законодавець обмежує розмір частки статутного фонду, в межах якої можуть бути випущені привілейовані акції. За українським законодавством ця частка не може перевищувати 10% статутного фонду.

Поділ акцій на іменні та на пред’явника відбувається за іншою ознакою – принципом визначення її власника: власником першої вважається зазначена в ній особа, а другої – пред’явник (фактичний володілець) акції. Як перші, так і другі мають певні недоліки і переваги. Акції на пред’явника вигідніші з економічної точки зору: в зв’язку з легкістю їх обігу вкладені в такі акції капітали легко переливаються з однієї справи (галузі економіки) в іншу, більш вигідну (прибуткову). Анонімність власників таких акцій також сприяє їх легкому розповсюдженню (розміщенню) серед заінтересованих осіб, але водночас і створює загрозу концентрації контрольного пакета акцій в руках невідомої особи; до того ж у разі втрати акцій цього виду ускладнюється, а то й унеможливлюється їх поновлення.

Сучасне законодавство передбачає певні заходи щодо попередження пов’язаних з володінням акціями на пред’явника зловживань, а саме: власником акцій на пред’явника може бути лише юридична особа, що відповідно фіксується в її бухгалтерській документації (насамперед балансі), а придбати акції інших АТ вони можуть лише за рахунок коштів, що залишаються у їх розпорядженні після сплати податків, інших обов’язкових платежів, відсотків по банківському кредиту; володіння значними пакетами акцій підприємств-монополістів має реєструватися в органах Антимонопольного комітету України.

Обіг іменних акцій є складнішим, що пов’язано з обов’язковим зазначенням у них особи власника. З огляду на це передбачається ведення реєстрів власників іменних цінних паперів і запровадження інституту незалежних реєстраторів, які на договірних засадах здійснюють усі операції, пов’язані з фіксацією, рухом таких акцій від одних до інших осіб та іншими операціями з іменними акціями. Звичайно, це пов’язано для АТ з додатковими витратами, але водночас надає йому та його акціонерам певні переваги та й гарантії:

  1. можливість контролювати зосередження значних пакетів акцій в руках однієї особи;

  2. відносну легкість поновлення втрачених (загублених) акцій;

  3. простоту визначення осіб, які мають право брати участь у загальних зборах акціонерів;

  4. фіксування передачі окремими акціонерами своїх прав, пов’язаних із володінням акціями, іншим особам (представникам), що представляють інтереси власників акцій або користуються певними правами останніх (наприклад, на отримання дивідендів та інших дистрибуцій АТ);

  5. виконує роль певного бар’єру для переходу акцій в руки небажаних для АТ осіб.



^ 4. Правовий режим дивідендів.

Правовий режим дивідендів можна визначити як врегу­льований правом колективної (акціонерної) власності по­рядок визначення розміру, оголошення та виплати акціоне­рам доходів по акціях з чистого прибутку акціонерного това­риства. Він має законодавчу основу. Це стаття 4 «Основні характеристики акцій» і стаття 9 «Виплата доходу по акціях» Закону «Про цінні папери і фондову біржу»; стаття 15 «При­буток товариства» Закону «Про господарські товариства». Стаття 10 цього закону визначає право акціонера на дивіден­ди, а стаття 4 відносить порядок розподілу прибутку (отже і визначення дивідендів) до компетенції вищого органу (за­гальних зборів) товариства. Окремі акти і статті законодавст­ва про господарські товариства деталізують правовий режим дивідендів.

Закон коротко визначає терміном дивіденд частину прибутку акціонерного товариства, яку має право одержати власник акції (ст.ст.4,5,9 Закону «Про цінні папери і фондову біржу»).

За правовим режимом дивіденд відрізняється від інших виплат (дистрибуцій) товариства, зокрема, від проценту (доходу) на облігації. З юридичної точки зору процент завжди є боргом товариства облігаціонеру, який підлягає задоволенню із всього майна товариства і забезпечується позовним захистом. Дивіденд стає боргом товариства акціонеру лише після його оголошення і виплачується тільки з чистого прибутку.

Діюче акціонерне товариство не має права сплачувати дивіденди за рахунок статутного фонду й іншого капіталізованого майна підприємства (прин­цип недоторканості статутного фонду діючого товариства). Тому дивіденди по акціях виплачуються за рахунок чистого прибутку товариства, тобто прибутку, «що залишається в розпорядженні товариства після сплати встановлених зако­нодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит» (ст.9 Закону «Про цінні папери і фондову біржу», ст.15 Закону «Про господарські товариства»).

Правовий режим дивідендів детально регулюють статути конкретних підприємств, а згідно з ними – проспекти емісій акцій.

В статутах товариств визначаються такі елементи правово­го режиму дивідендів (окремі пункти):

- розмір дивідендів (у розрахунку на одну звичайну акцію його визначають загальні збори товариства на пропозицію правління);

- строк виплат (виплата дивідендів акціонерам здійснюєть­ся один раз на рік протягом одного місяця після прийняття зборами рішення про виплату дивідендів);

- спосіб виплат (дивіденд виплачується на рахунок, за­реєстрований у реєстрі акціонера при реєстрації продажу акції). У разі відсутності повної інформації про акціонера дивіденд депонується на рахунку товариства.

- початок нарахування (дивіденди нараховуються з мо­менту реєстрації особи як акціонера в реєстрі акціонерів товариства, причому пропорційно внесеній за акції сумі);

- розмір дивідендів не може бути вище рекомендованого правлінням. Загальні збори можуть знизити розмір дивідендів;

- порядок виплати дивідендів вибулим і новим акціонерам (при купівлі акцій на вторинному ринку цінних паперів дивіденди за минулий період виплачуються акціонеру, зареєстрованому в товаристві на момент виплати дивідендів).

^ 5. Управління акціонерним товариством.

Господарські функції і права акціонерного товариства як суб'єкта права у правовідносинах реалізують його органи управління.

Світова теорія акціонерного товариства (компанії, корпорації) виробила три основних принципи організації управління товариством.

^ Перший принцип — це розмежування компетенційними, пра­вовими нормами (законодавчими, статутними) функцій ко­лективного власника (акціонера) і функцій централізованого управління діяльністю товариства. Іншими словами — роз­межування економічної влади колективної власності і функцій управління майном товариства в процесі звичайної ділової активності. Даний принцип втілює організацію і ви­ражає діяльність та управлінську компетенцію вищого органу товариства, яким закон визначив його загальні збори. Це орган влади й управлінської компетенції всіх акціонерів товариства.

Другий принцип — централізація керівництва поточною (зви­чайною) діяльністю товариства в руках компетентного ви­конавчого органу на чолі з керівником, який без доручення діє від імені товариства. Централізацію втілюють і виража­ють виконавчі органи, якими закон за загальним правилом визначив правління товариства, голову і членів правління. Статутом товариства можуть бути передбачені інші органи, наприклад, рада директорів, президент. Це виконавча упра­влінська влада в товаристві, яка складається з посадових осіб. Згідно зі ст.48 Закону «Про господарські товариства» голо­вою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах. Тоб­то, дані посадові особи можуть мати у товаристві правовий статус не тільки акціонерів (співвласників підприємства), а й найманих працівників.

Третій принцип — вищого і постійного поточного контро­лю акціонерів (як засновників і співвласників товариства) за управлінською та фінансово-господарською діяльністю правління. В організаційній структурі зазначені підконтрольні сфери традиційно розділені. Тому товариство, за загальним правилом, має два контрольних органи — вищий контрольний і контрольний.

Вищий контроль управлінської діяльності правління товариства здійснює спостережна рада товариства. Контроль фінансово-господарської діяльності здійснює ревізійна комісія товариства, яку обирають загальні збори з числа акціонерів. Голова і члени ревізійної комісії є посадовими особами.

^ Функції, компетенція та порядок діяльності загальних зборів врегульовані безпосередньо Законом «Про господарські товариства» (ст.41-46). Залежно від змісту їх функції треба кваліфікувати на організаційні та фінансово-господарські.

Організаційні функції це:

а) засновницькі (визначення організаційної структури товариства; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій, представництв; припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу);

б) формотворчі (внесення змін до статуту товариства; затвердження ста­тутів та положень дочірніх підприємств, філій, представництв та інших внутрішніх актів товариства);

в) «посадові» (обрання та відкликання членів спостережної ради товариства, членів правління, членів ревізійної комісії; визначення умов оплати праці посадових осіб товариства, дочірніх підприємств, філій, представництв; винесення рішень про притягнення до матеріальної відпов­ідальності посадових осіб товариства).

Рішення щодо зміни статуту, припинення діяльності, ство­рення та припинення дочірніх підприємств, філій, представ­ництв правомочні при прийнятті їх 3/4 учасників зборів, які голосують. З решти питань правомочні рішення простої більшості учасників зборів, що взяли участь у голосуванні.

Друга група повноважень і функцій товариства — це ви­значення найбільш важливих господарських питань і зат­вердження актів. Збори визначають: 1) основні напрями діяльності товариства; 2) порядок покриття його збитків. Збори затверджують такі господарсько-правові акти, як: а) бізнес-плани та звіти про їх виконання; б) звіти правління про річні результати діяльності товариства і дочірніх підприємств; в) звіти і висновки ревізійної комісії; г) поря­док розподілу прибутку; д) договори, укладені на суму, що перевищує статутну компетенцію правління товариства. До компетенції зборів належить питання придбання товариством своїх акцій. Згідно із статутом збори (як вищий орган) мо­жуть віднести до своєї компетенції й інші питання.

^ Функції і компетенція правління. Правління є органом уп­равління товариства, який здійснює оперативне управління його діяльністю. Це орган, підзвітний зборам. Збори визначають персональний склад правління, стратегію його діяль­ності. Оперативне управління товариством передбачає, що правління вирішує усі питання, в тому числі делеговані збо­рами, діяльності товариства, крім питань компетенції зборів та спостережної ради.

Посадовими особами правління є голова та члени. Стат­тею 23 Закону «Про господарські товариства» введені обме­ження щодо посадових осіб товариств. Ці посади не можуть займати члени виборних органів громадських організацій, військові, посадові особи органів прокуратури, суду, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які контролюють діяльність товариств.

У правовідносинах товариства правління діє від його імені в межах закону і статуту. Відповідні представницькі функції покладено на голову. Статутом може бути надане право пред­ставництва без доручення і членам правління. Голова і чле­ни правління обираються або призначаються залежно від того, як це визначено статутом.

Спостережна рада товариства є органом, який реа­лізує законодавчі і статутні контрольні функції та повнова­ження акціонерів як колективного власника. Призначення цього органу і мета діяльності — захист інтересів акціонерів (в акціонерних товариствах з участю державних підприємств чи уповноважених органів — інтересів держави). Кабінетом міністрів України 19 липня 1993 р. затверджене Положення про спостережну раду, яке поширюється на акціонерні товариства, створені в процесі корпоратизації державних підприємств та закритих акціонерних товариств. Цим актом, по-перше, визначено склад спостережних рад. Це представники засновника, акціонерів (крім членів прав­ління), уповноважені представники обслуговуючих банків­ських установ. В корпоратизованих товариствах обов'язко­вими є представники трудових колективів, органів привати­зації. Щодо інших суб'єктів (без участі держави) визначення складу спостережної ради відноситься до компетенції самих товариств. Якщо товариство віднесено до категорії моно­полістів, до спостережної ради може входити представник Антимонопольного комітету. По-друге, персональний склад ради в корпоратизованому товаристві формується зверху: за пропозицією засновника (міністерства, відомства). Призначена зверху рада діє до перших загальних зборів акціонерів, які склика­ються після прийняття рішення про приватизацію майна товариства. Перші збори обирають нову спостережну раду товариства.

^ Функції спостережної ради поділяються на контрольні в сфері управління та контрольні в сфері господарської діяль­ності товариства. У першій сфері рада затверджує голову правління, за його поданням — членів правління, аналізує дії правління щодо управління товариством. У другій сфері рада розглядає і аналізує звіти правління, ревізійної комісії товариства; аналізує дії правління щодо реалізації інвестиційної, технологічної та цінової політики, додержан­ня товариством номенклатури товару (послуг); є ініціато­ром позачергових ревізій та аудиторських перевірок госпо­дарських і фінансових результатів роботи товариства; по­годжує операції товариства щодо розпорядження майном на визначену статутом суму; вносить засновнику і зборам про­позиції з питань діяльності товариства. Рада не має права втручатися в оперативні дії товариства.

Для виконання контрольних функцій рада наділена пра­вом отримувати інформацію про діяльність товариства; за­слуховувати звіти правління та посадових осіб з окремих пи­тань їх діяльності; припиняти повноваження тих членів прав­ління, яких затверджує; залучати до аналізу окремих питань експертів.

У межах повноважень члени ради як посадові особи това­риства несуть відповідальність за дотримання інтересів дер­жави, акціонерів.

Рада підзвітна засновникові (у процесі корпоратизації) і зборам. Вона подає їм річний звіт про свою роботу. При визнанні цими органами роботи ради незадовільною вони подають комісії пропозиції про зміни у складі ради. Утри­мується рада за рахунок товариства.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Тема Правовий статус підприємств в Україні > Поняття та основні види підприємств iconЗатверджую
Поняття, цілі, задачі, сфери І напрямки діяльності підприємства. Правові основи функціонування підприємств. Види підприємств за окремими...
Тема Правовий статус підприємств в Україні > Поняття та основні види підприємств iconЗатверджую
Поняття, цілі, задачі, сфери І напрямки діяльності підприємства. Правові основи функціонування підприємств. Види підприємств за окремими...
Тема Правовий статус підприємств в Україні > Поняття та основні види підприємств iconПитання для іспиту з дисципліни “Господарське законодавство”
Правовий стату об'єднання підприємств. 10. Правовий статус господарських товариств
Тема Правовий статус підприємств в Україні > Поняття та основні види підприємств iconВступного випробування на освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр» за напрямом 030504 «Економіка підприємства»
Поняття, цілі, задачі, сфери і напрямки діяльності підприємства. Правові основи функціонування підприємств. Види підприємств за окремими...
Тема Правовий статус підприємств в Україні > Поняття та основні види підприємств iconТематика курсових робіт, що виконуються у правничому коледжі на 2010-2011 н р
Правовий статус особи: поняття, склад, види. Конституційні засади розвитку правового статусу особи в Україні
Тема Правовий статус підприємств в Україні > Поняття та основні види підприємств iconПравознавство ● Економіка І організація підприємства
Поняття, види та характеристика конституцій. Конституція України – загальна характеристика. Закони та підзаконні нормативні акти....
Тема Правовий статус підприємств в Україні > Поняття та основні види підприємств iconПравознавство ● Економіка і організація підприємства
Поняття, види та характеристика конституцій. Конституція України – загальна характеристика. Закони та підзаконні нормативні акти....
Тема Правовий статус підприємств в Україні > Поняття та основні види підприємств iconТема Правоутворення. Джерела права План
Види джерел права: нормативно-правовий акт, правовий звичай, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, релігійно-канонічні...
Тема Правовий статус підприємств в Україні > Поняття та основні види підприємств iconТема 17 Теоретичні засади економічного регулювання екологічності діяльності підприємств
Тема 18 Визначення доцільності застосування методів мотивування екологізації діяльності підприємств
Тема Правовий статус підприємств в Україні > Поняття та основні види підприємств iconЛекція 11 організація та функціонування підприємств з іноземним капіталом сутність функціонування підприємств з іноземними інвестиціями
Формування ринкової економіки в Україні потребує докорінної перебудови зовнішньоекономічних зв'язків, що знаходить свій вираз у створенні...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи