Конспект лекцій з курсу \"Стратегічне управління\" icon

Конспект лекцій з курсу "Стратегічне управління"




Скачати 243.66 Kb.
НазваКонспект лекцій з курсу "Стратегічне управління"
Діброва А.В
Дата11.09.2012
Розмір243.66 Kb.
ТипКонспект


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з курсу “Стратегічне управління”

автор Діброва А.В.


ВСТУП ДО СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  1. Передумови розвитку стратегічного управління на українських підприємствах

  2. Етапи розвитку корпоративного планування

  3. Суть та значення стратегічного управління

4. Стратегічне управління і стратегічне планування: нова парадигма і механізм взаємозв'язку

Рекомендована література:

  1. Ансофф И. Стратегическое управление. - М.: Прогресс, 1987.

  2. Белошапка В.А., Загорий Г.В. Стратегическое управление. Принципы и международная практика.- К.: Абсолют-В.- 1998.- 351с.

  3. Виханский О.С. Стратегическое управление: Учебник.- 2-е изд., перераб. И доп.-М.: Гардарика, 1998.- 296с.

  4. Маркова В.Д., Кузнецова С.А. Стратегический менеджмент: Курс лекций.- М.: ИНФРА-М; Новосибирск: Сибирское соглашение, 1999.- 288с.

  5. Попов С.А. Стратегическое управление: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 4.-М.: «ИНФРА», 1999.- 344с.

  6. Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Искусство разработки и реализации стратегии: Учебник для вузов/ Пер. с англ. Под. Ред. Л.Г.Зайцева, М.И.Соколовой.- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998.- 576с.

  7. Фахутдинов. Стратегический менеджмент. М.: 1997.

  8. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління. К.: 1999.

1. Передумови розвитку стратегічного управління на українських підприємствах

Стратегічний менеджмент є напрямом науки та практики управління, що швидко розвивається і виник у відповідь на зростання динамізму зовнішнього середовища бізнесу. Теорія стратегічного планування та управління була розвинута американськими дослідниками бізнесу та консультаційними фірмами, подалі цей апарат ввійшов в арсенал методів внутріфірменного планування всіх розвинутих країн.

В даний час існує безліч визначень стратегії, але всі їх об’єднує поняття стратегії як свідомої та продуманої сукупності норм і правил, що лежать в основі розробки і прийняття стратегічних рішень, що впливають на майбутній стан підприємства, як засоби зв’язку підприємства із зовнішнім середовищем.

Стратегія – це генеральна програма дій, що виявляє пріоритети проблем і ресурси для досягнення головної мети. Вона формує головні цілі та основні шляхи їх досягнення таким чином, що підприємство отримує єдиний напрям розвитку” (Кунц).

^ Стратегічне управління – це процес прийняття та здійснення стратегічних рішень , головною ланкою якого є стратегічний вибір, що грунтується на співставленні власного ресурсного потенціалу підприємства з можливостями та загрозами зовнішнього оточення, в якому воно функціонує. Стратегію можна розглядати як основну ланку, що поєднує в єдине ціле чого хоче організація досягти – її цілями та напрямом поведінки, яка вибрана для досягнення цих цілей”.

В самому загальному виді стратегія може бути визначена як ефективна ділова концепція (концепція бізнесу), доповнена набором реальних дій, які здатні привести цю ділову концепцію до досягнення реальної конкурентної переваги на довгий час. Розробка стратегії повинна грунтуватися на глибокому розумінні ринку, оцінці позиції підприємства на ринку, усвідомленні своїх конкурентних переваг.

В господарській практиці України механізм стратегічного менеджменту знаходиться в стадії зародження. При цьому вітчизняні на зарубіжні аналітики вважають, що український ринок вступив у ту стадію, коли відсутність розробленої стратегії заважає підприємствам щоразу.

В командній економіці при розробці своїх планів підприємство отримувало зверху інформацію про номенклатуру продукції, постачальниках та споживачах, цінах на свою продукцію, багато інших показників та нормативів, які автоматично закладались в основу розробки планів. Сама планова робота зводилася до пошуку ефективних шляхів виконання завдань в умовах достатньо прогнозованого зовнішнього середовища. Таке завдання залишається і в перехідній економіці, але в умовах ринку це тільки частина планової роботи.

Зараз підприємство повинно саме визначати та прогнозувати параметри зовнішнього середовища, асортимент продукції та послуг, ціни, постачальників, ринки збуту, а саме головне – свої довгострокові цілі та стратегію їх досягнення. Цю частину планової роботи і охоплює розробка стратегічного плану. Швидкі стратегічні рішення, які принесли деяким компаніям успіх зразу після 1991р., зараз не працюють, багато нових компаній зникло, чи досягнувши відповідного рівня, перестали розвиватися. Тому як керівники нових компаній, так і директори багатьох колишніх державних підприємств підходять до розуміння необхідності розробки стратегії розвитку. Цьому сприяє ідентифікація підприємства як цілісної системи, формування нових цільових установок та інтересів підприємства та його робітників.

Швидкі зміни зовнішнього оточення вітчизняних підприємств також стимулюють появу нових методів, систем та підходів до управління. Якщо зовнішнє середовище практично стабільне, то немає великої потреби займатися стратегічним менеджментом. Однак за останній час більшість українських підприємств працюють в оточенні, яке швидко змінюється і важко передбачити, тому відповідно, є потреба в методах стратегічного менеджменту.

Необхідність становлення стратегічного менеджменту у вітчизняній практиці обумовлюється також інтеграційними процесами. В українському бізнесі виникають промислові групи, що об’єднують технологічно пов’язані підприємства, йде активний процес створення фінансово-промислових груп (ФПГ), комерційні компанії майже одночасно із створенням основного бізнесу почали організовувати фінансово-комерційні групи. Комерційні фірми поряд з групами, за багатьма із якими стоять комерційні банки, почали купувати промислові підприємства, приймаючи участь у приватизації, інвестиційних конкурсах, активно проводячи скупку акцій привабливих підприємств. Мабуть, головним завданням тепер буде те, щоб від теперішнього стану перейти до стабільного та ефективного розвитку інтеграційних процесів, що неможливо без вирішення проблем стратегічного менеджменту.

Наступною важливою передумовою розвитку стратегічного менеджменту є процес глобалізації бізнесу, який зачепив і нашу країну. Глобальні фірми розглядають світ як єдине ціле, в якому зникають національні відмінності та переваги, проходить стандартизація споживання. Продукція глобальних фірм – Mars, Siemens, Sony, Procter & Gamble та багатьох інших продається в усіх країнах світу і є важливим фактором конкуренції на національних ринках. Протистояти натиску товарів глобальних фірм можливо, тільки діючи аналогічними методами, тобто розробляючи стратегію роботи в конкурентному середовищі.

Таким чином, у директорів колишніх державних підприємств та керівних нових компаній зростає розуміння важливості формування довготермінових цілей та планування розвитку на довгострокову перспективу. Справа ускладнилася тим, що багато українських підприємств опинилися в так званому інформаційному вакуумі. З одного боку, багато невпорядкованої зовнішньої інформації, з іншого – відсутність систематизованих орієнтирів для вибору напрямів розвитку. Крім того, інструменти розробки та реалізації власної стратегії суттєво відрізняються від прийнятої раніше системи планування і відомо про них порівняно мало, так як на практиці вони не стали загальноприйнятими методами планової роботи. Більша частина вітчизняних виробників тільки підходить до розуміння того, що називають стратегічним менеджментом.

^ 2. Етапи розвитку корпоративного планування

Поява прийомів стратегічного менеджменту та їх впровадження в практику роботи фірм простіше всього зрозуміти в історичному контексті. Історики бізнесу, як правило, виділяють 4 етапи у розвитку корпоративного планування: бюджетування, довгострокове планування, стратегічне планування і врешті стратегічний менеджмент.

1. Бюджетування. В епоху формування гігантських корпорацій до другої світової війни спеціальних служб планування, в компаніях не створювалося. Вищі керівники корпорацій регулярно обговорювали і намічали плани розвитку свого бізнесу, однак формальне планування, що пов’язане з розрахунками відповідних показників, веденням форм фінансової звітності обмежувалося лише складанням щорічних фінансових кошторисів – бюджетів по статтям витрат на різні цілі.

Бюджети складалися, по-перше, по кожній із виробничо-господарській функції (НДОКР, маркетингу, капітальному будівництву, виробництву). По-друге, по окремим структурним одиницям в рамках корпорації: відділам, заводам і т д. Аналогічні бюджети і в сучасній економіці служать основним інструментом розприділення внутрікорпоративних ресурсів та контролю поточної діяльності. Особливістю бюджетно-фінансових методів є їх короткостроковий характер та внутрішня направленість, тобто організація розглядається як закрита система. При використанні лише бюджетно-фінансових методів головною турботою менеджерів є поточний прибуток та структура витрат. Вибір таких пріоритетів, природно, створює загрозу довгостроковому розвитку організації.

^ 2. Довгострокове планування. В 1950-х – початку 1960-х років характерними умовами господарювання американських компаній були високі темпи росту товарних ринків, відносно висока передбачуваність тенденцій розвитку національного господарства. Ці фактори обумовили необхідність розширення горизонту планування та створили умови для розвитку довгострокового планування.

Головна суть методу – складання прогнозу продажу фірми на декілька років вперед. При цьому у зв’язку з повільним наростанням характеристик зміни зовнішнього оточення довгострокове планування грунтувалося на екстраполяції минулих тенденцій розвитку фірми. Головний показник – прогноз збуту - базувався на екстраполяції продажу в попередні роки. Далі, на основі контрольних цифр, заданих в прогнозі продажу, визначалися всі функціональні плани по виробництву, маркетингу, постачанні. В подальшому всі плани зводилися до єдиного фінансового плану корпорації.

Цей підхід, більш відомий у нас як метод “планування від досягнутого”, широко використовувався в умовах централізованого управління радянською економікою. Головними орієнтирами для підприємств були задані зверху обсяги виробництва, а не обсяги продажу, як в ринковій економіці, досягнення яких, як правило, лімітувалося обмеженими ресурсами. При такому підході широко використовувалися розрахунки окупності капітальних вкладень, співставлення (дисконтування) затрат у часі.

^ 3. Стратегічне планування. В кінці 1960-х років економічна ситуація у більшості промислово-розвинутих країнах суттєво змінилася. По мірі наростання кризових явищ і посилення міжнародної конкуренції прогнози на основі екстраполяції все більше розходилися з реальними цифрами, при цьому найбільш типовим була постановка оптимістичних цілей, з якими не сходився реальний підсумок. Вище керівництво фірми, як правило, виходило з того, що в майбутньому результати діяльності поліпшаться, однак часто підприємство не виходило на заплановані результати функціонування. Таким чином, з’ясувалося, що довгострокове планування не працює в умовах динамічної зміни зовнішнього середовища та жорсткої конкуренції.

Кристалізація принципових елементів концепції стратегічного планування зв’язана з пошуком шляхів подолання обмежень системи довгострокового планування, що проявилося у невизначеності параметрів загального економічного розвитку. В системі стратегічного планування відсутнє припущення проте, що майбутнє обов’язково повинно бути ліпше минулого, і відкидається передумова про можливість вивчення майбутнього методом екстраполяції. Власне, в різному розумінні менеджерами значення зовнішніх факторів і є головною відмінністю довгострокового планування від стратегічного. Центральною ланкою стратегічного планування є аналіз як внутрішніх можливостей організації, так і зовнішніх конкурентних сил та пошук шляхів використання зовнішніх можливостей з урахуванням специфіки організації. Поряд із врахуванням тенденцій зовнішнього середовища, стратегічне планування інтегрує всі останні досягнення у сфері методів планування і, в порівнянні з довгостроковим плануванням, є значно складнішим і багатогранним. В арсенал нових методів, що використовуються стратегічним плануванням, входять: моделі аналізу інвестиційних портфелів компаній, розробка ситуаційних планів розвитку, застосування сценарного планування, використання систем експертних оцінок, застосування різноманітних аналітичних матриць для дослідження альтернатив можливого стратегічного розвитку. Таким чином, можна сказати, що мета стратегічного планування є в поліпшенні реакції підприємства на динаміку ринку та поведінку конкурентів.

  1. ^ Стратегічне управління. На початку 1970-х років одночасно із зростанням кількості організацій, що застосовували стратегічне планування, все більш чітко стали проявлятися не тільки суб’єктивні складнощі його застосування (“дорогі” спеціалісти, тривалість розробок та ін.), а головне – проявилися об’єктивні межі ефективності стратегічного планування як системи адаптації до змін ринкового середовища та забезпечення перспективної конкурентоспроможності організації. Головний недолік стратегічного планування, як відповідного підходу до проблеми загального розвитку організації – аналогічно ситуації з довгостроковим плануванням – була в тому, що в майбутнє знову переносилися суттєві параметри організації, які були вже задані її минулим. Залишився незмінним головний принцип управлінської ментальності, який реально домінував в її практиці: йти в майбутнє від минулого. В результаті складного поєднання кількох визначальних факторів, на Заході склалася ситуація при якій розпочався перехід від стратегічного планування до стратегічного управління. Серед цих факторів виділяють наступні:

  • об’єктивне суттєве зростання динамізму зовнішнього середовища організації;

  • достатньо широке суб’єктивне усвідомлення реальної недостатньої ефективності стратегічного планування;

  • нове розуміння стратегії, що наведене в працях А.Чандлера, Г.Саймона, І.Ансоффа, Г.Мінцберга та інших головних дослідників;

  • нові методи вирішення стратегічних проблем розвитку організацій, які були запропоновані та впроваджені в бізнес-практиці McKinsey @ Co, BCG та іншими провідними консалтинговими фірмами.

До 1990-х років більшість корпорацій по всьому світі почали перехід від стратегічного планування до стратегічного менеджменту. Стратегічний менеджмент визначається як комплекс не тільки стратегічних управлінських рішень, що визначають довгочасний розвиток організації, але і конкретних дій, що забезпечують швидке реагування підприємства на зміну зовнішньої кон’юнктури, яке може вимагати необхідності стратегічного маневру, перегляд цілей та коригування загального напряму розвитку.

І. Ансофф рекомендує розглядати стратегічне управління як таке, що складається із двох взаємодоповнюючих підсистем: аналізу й вибору стратегічної позиції та оперативного управління в реальному масштабі часі. Таким чином, стратегічний менеджмент на відміну від стратегічного планування є діючою орієнтованою системою, яка включає в розгляд процес реалізації стратегії, а також оцінку і контроль. Причому здійснення стратегії – це головна частина стратегічного управління, так як при відсутності механізмів реалізації стратегічний план залишається лише фантазією.

^ Головні відмінності стратегічного управління від стратегічного планування:

  • інформаційне наповнення – в стратегічному менеджменті збільшується міра невизначеності зовнішнього середовища при одночасному послабленні сигналів про зміни, і відповідно, зменшується інформаційне наповнення системи управління. Це приводить до розвитку більш чуткіших систем інформаційного спостереження за зовнішнім середовищем;

  • стратегічний менеджмент характеризується швидкою реакцією на зміну зовнішнього середовища всередині планових періодів. Створюються системи збору, аналізу інформації та прийняття стратегічних рішень в реальному масштабі часу;

  • реакція стратегічного менеджменту на зовнішні зміни є двоякою: довготерміновою та оперативною одночасно. Довготермінова реакція закладається в стратегічні плани, оперативна – реалізується поза планового циклу в реальному режимі часу;

  • в стратегічному менеджменті зовнішнє середовище не розглядається як дещо незмінне, до чого фірма повинна адаптуватися. Швидше розглядаються способи та стратегії зміни зовнішнього оточення;

  • стратегічний менеджмент включає елементи всіх попередніх систем управління, тобто передбачає складання бюджетів, використання екстраполяції для оцінки відносно стабільних факторів, застосування елементів стратегічного планування, а також удосконалення, необхідні для адаптації стратегічних рішень, що реалізуються в реальному масштабі часу.

Часто стратегічне управління називають ринковим стратегічним управлінням. Включення у визначення слова “ринок” означає, що стратегічні рішення повинні в більшій мірі враховувати розвиток ринку та зовнішнього оточення, ніж внутрішні фактори. Фірма, що застосовує стратегічне управління, повинна мати зовнішню орієнтацію (на споживачів, конкурентів, ринок). Це так званий маркетинговий, чи ринковий, підхід до організації управління на відміну від виробничого підходу, який орієнтований на внутрішні можливості підприємства.

Стратегічне управління означає також, що процес управління повинен бути попереджувальним, а не реактивним. При попереджувальній стратегії менеджери намагаються впливати на події у зовнішньому оточенні, а не просто реагувати на них. Необхідність такого впливу визначається двома причинами:

  • для швидкої реакції на зміни зовнішнього середовища важливо приймати участь в їх створенні;

  • зміни можуть бути наскільки значними, що важливо, по можливості впливати на них.

Названі фактори пояснюють намагання крупного бізнесу впливати на прийняття політичних, економічних, законодавчих та інших змін на макро- та мікрорівні.

Еволюція систем загальнофірменного управління наведена в табл. 1, складена за даними І.Ансоффа.
^

Порівняльна характеристика систем управління


Параметри

Бюджетування

Довгострокове планування

Стратегічне планування

Стратегічний менеджмент

Припущення

Минуле повторюється

Тенденції зберігаються –екстраполяція

Нові явища – тенденції передбачувані

Часткова передбачуваність за слабкими сигналами

Тип змін

Повільніше реакції фірми

Можна порівняти з реакцією фірми

Швидше реакції фірми

Процес

Циклічний

Реальний час

Основа управління

Контроль відхилень комплексне управління

Передбачення зростання, основ та можливостей

Зміна стратегічних

Врахування розвитку ринку та зовнішнього середовища

Акцент в управлінні

Стабільність – реактивність

Передбачення

Дослідження

Творчість

Період

з 1900р.

З 1950-х рр.

З 1970-х рр

З 1990-х рр.

З таблиці видно, що системи управління, що змінювали одну одною були орієнтовані на зростаючий рівень нестабільності і все меншу передбачуваність майбутнього. З цієї точки зору І.Ансофф дає наступну класифікацію систем управління.

  1. Управління на основі контролю виконання (постфактум)

  2. Управління на основі екстраполяції, коли темп змін прискорюється, але майбутнє ще можна передбачити шляхом екстраполяції тенденцій минулого.

  3. Управління на основі передбачення змін. Темп змін прискорився, однак є можливість передбачити шанси і небезпеку зовнішнього оточення і врахувати їх при розробці стратегічного плану;

  4. Управління на основі гнучких екстрених рішень, коли багато важливих завдання виникають настільки швидко, що їх неможливо вчасно передбачити.

Таким чином, еволюція систем управління можна розглядати як реакцію на ускладнення управлінських завдань.

  1. ^ Суть та значення стратегічного управління

Стратегічний менеджмент - це програмний спосіб мислення і управління, що забезпечує узгодження цілей, можливостей підприємства і інтересів працівників. Він передбачає не тільки визначення генерального курсу діяльності (поведінки) підприємства та організацію справи на його основі, але і підвищення мотивації, зацікавленості всіх працівників в його реалізації.

Зародження стратегічного менеджменту пов'язано з перспективним плануванням крупномасштабних військових компаній з участю різних родів і видів військ, в союзі з арміями інших країн. Однак його подальший вельми бурхливий розвиток відбувся внаслідок посилення динаміки соціально-економічного розвитку, конкуренції, науково-технічного прогресу, підвищення ролі людського чинника в управлінні та виникнення нових методологій передбачення і моделювання тенденцій соціально-економічного розвитку.

Сьогодні область застосування стратегічного менеджменту надзвичайно різноманітна. Він дає величезні переваги організаціям, що функціонують в різних сферах життєдіяльності сучасного суспільства. Ці переваги полягають в раціональному використанні обмежених ресурсів і головним чином часу. Крім того, стратегічний менеджмент народжує почуття впевненості персоналу та менеджерів в організацій, сприяє послідовній розробці і реалізації управлінських рішень та орієнтує на стійкий розвиток в умовах ринку.

Стратегічний менеджмент - не тільки розробка програми розвитку, але й прийняття і виконання стратегічних рішень. Це також комплекс процесів, явищ і характеристик, що відображають пріоритетність цілей і динаміки розвитку, своєчасність прийняття рішень і дій, передбачення майбутнього, аналіз наслідків управлінського впливу та інновацій. Стратегічний менеджмент відображається в методології та організації управління в умовах нестабільності середовища, в технологіях, моделях, парадигмі і концепції управління.

На думку деяких дослідників, суть стратегічного менеджменту полягає у відповіді на три найважливіших питання:

• де зараз знаходиться організація;

• в якому напрямі, на думку вищого керівництва, вона повинна розвиватися в майбутньому;

• яким чином вона має намір досягти того стану, про який мріє її керівництво.

Термін “стратегічний менеджмент” був введений на межі 60-70-х років для того, щоб відмежувати поточне управління на рівні виробництва та управління, що здійснюється на вищому рівні. Необхідність такого розмежування була викликано в першу чергу змінами в умовах ведення бізнесу. Провідною ідеєю, що відображає суть переходу від оперативного управління до стратегічного, стала ідея необхідності переміщення центру уваги вищого керівництва на оточення, для того щоб відповідним чином і своєчасно реагувати на зміни, що в ньому відбуваються.

Можна привести декілька конструктивних визначень, які були запропоновані авторами теорії стратегічного менеджменту.

^ Шенднл і Хаттен розглядали його як “процес визначення і встановлення зв’язку організації з її оточенням, зміст якого складається в реалізації визначених цілей і в намаганні досягти бажаного стану взаємовідносин з оточенням через розприділення ресурсів, що дозволяє ефективно і результативно функціонувати організації та її підрозділам”.

^ За Хіггенсомстратегічний менеджмент – це процес управління з метою здійснення місії організації через управління взаємодією організації з її оточенням”.

Пірс та Робінсон визначають стратегічний менеджмент “як набір рішень та дій по формуванню та виконанню стратегій, що розроблені для досягнення мети (цілі) організації”.

^ За Томпсономстратегічний менеджмент - це діяльність пов’язана з постановкою цілей та завдань організації із підтримкою взаємовідносин між організацією та оточенням, що дозволяє їй досягти своєї мети, відповідає її внутрішнім можливостям та дозволяє залишатись сприятливою до зовнішніх вимог"”

Узагальнюючи наведені визначення можна дати йому таке трактування: “^ Стратегічний менеджментце таке управління організацією, яке спирається на людський потенціал, як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, гнучко реагує та проводить своєчасні зміни в організації, що відповідають зовнішньому оточенню і дозволяють досягти конкурентних переваг, що в сукупності надає можливість організації вижити в довгостроковій перспективі, досягаючи при цьому своїх цілей”. Більшість авторів визначають стратегічний менеджмент як діяльність, що базується на економічно ефективному досягненню перспективних цілей організації на основі втримання конкурентних переваг та адекватного реагування на зміни зовнішнього середовища.

^ Суть стратегічного менеджменту полягає в тому, що на підприємствах існують чіткі стратегічні плани розвитку, сформовані відповідно до них структури управління, системи і механізми взаємодії окремих планів, спрямованих на забезпечення довгострокової стратегії, на перемогу в конкурентній боротьбі і створення управлінського інструментарію для реалізації цих стратегій. Крім того, сутність характеризується специфічними цілями та ефективністю, пріоритетним врахуванням зовнішнього середовища, а завоювання та утримання конкурентних переваг розглядається як засіб досягнення стратегічних результатів діяльності організації.

Стратегічний менеджмент передбачає:

  • визначення головних ринкових позицій на перспективу в залежності від пріоритетності цілей;

  • виділення ресурсів організації під стратегічні цілі;

  • створення центрів керівництва кожною стратегічною ціллю;

  • оцінка та стимулювання виробничих підрозділів та їх керівників по мірі досягнення стратегічних цілей.

Використання стратегічного менеджменту орієнтовано на наступні фактори:

  • перспективне мислення керівників та спеціалістів підприємств;

  • управління через постановку цілей, а не шляхом видання завдань;

  • чітку інформованість кожного про цілі підприємства;

  • активну позицію та взаємодію всіх співробітників підприємства.

Значення стратегічного менеджменту для кожного підприємства зумовлюються багатьма факторами. Насамперед, воно дає змогу виявити і розвинути ринкові переваги, що є ключовими в конкурентній боротьбі і налагодити правильні взаємовідносини з конкурентами.

^ Суть теорії стратегічного менеджменту полягає у використанні концепції “від майбутнього до сучасного”, а не “від минулого до майбутнього”.

В цілому стратегічний менеджмент гармонізує діяльність організації, робить її більш підготовленою до раптових змін. Однак, його застосування потребує безперервної аналітичної оцінки потенціалу, можливостей його використання та постановки цілей.

В основі стратегічного менеджменту покладені стратегічні рішення. ^ Стратегічні рішення – це управлінські рішення, які:

  1. орієнтовані на майбутнє і закладають основу для прийняття оперативних управлінських рішень;

  2. пов’язані з відповідною невизначеністю, оскільки враховують неконтрольовані зовнішні фактори, які впливають на підприємство;

  3. пов’язані із залученням значних ресурсів і тому можуть мати надзвичайно важливі, довгострокові наслідки для підприємства.

До числа стратегічних рішень можна віднести:

  • реконструкцію підприємства;

  • впровадження інновацій (нова продукція, нова технологія);

  • організаційні зміни (зміни організаційно-правової форми підприємства, структури виробництва та управління);

  • вихід на нові ринки збуту;

  • придбання, злиття підприємств.

Стратегічні рішення характеризуються тим, що вони:

  • інноваційні по своїй природі, а оскільки людині та організації властиво відкидати все нове, то потрібні особливі заходи по переборенню відхилення. такі рішення повинні бути відкритими і зрозумілими співробітниками, що може бути реалізовано на основі використання внутрішнього маркетингу;

  • направлені на перспективні цілі підприємства, на можливості, а не на завдання, на майбутнє, а не теперішнє;

  • відрізняються від тактичних рішень тим, що багато альтернатив не визначено;

  • направлені в майбутнє і є, відповідно, невизначеними по своїй природі;

  • потребують знань - результат, як правило, більш залежить від якості рішення, ніж від швидкості чи своєчасності його прийняття.

  • суб’єктивні по своїй природі, не під власні, як правило, об’єктивній оцінці;

  • безповоротні і мають довгострокові наслідки.

Стратегічний менеджмент базується на прийнятті управлінських рішень, орієнтованих на врахування специфіки зовнішнього середовища, на досягнення конкурентоспроможності підприємства на ринку, на успіх в конкурентній боротьбі. В цілому, можна сказати, що ефективність системи стратегічного менеджменту визначається тим, що вона:

  • забезпечує комплексний, системний погляд на підприємство та його зовнішнє оточення;

  • полегшує прийняття стратегічних рішень на основі використання спеціальних понять, методів і підходів до збору та обробки інформації;

  • забезпечує координацію і комунікації, як по горизонталі так і по вертикалі.

  • допомагає провести необхідні зміни;

  • дає можливість передбачити тенденції розвитку бізнесу;

  • допомагає робити стратегічний вибір та реалізувати стратегію.


^ 4. Стратегічне управління і стратегічне планування: нова парадигма і механізм взаємозв'язку

Зарубіжний досвід теорії і практики сучасного менеджменту свідчить, що перехід від короткострокового внутріфірменного планування до довгострокового, а потім і до стратегічного в країнах з ринковою економікою викликаний прискоренням темпів науково-технічного і соціально-економічного розвитку, посиленням елементів невизначеності і непередбачуваність у сфері зовнішніх відносин. Розробка і реалізація корпоративної стратегії, яка могла б краще відповідати зовнішнім умовам, що швидко змінюються, стала надзвичайно важливою складовою діяльності керівництва більшості компаній.

До нових методів, які стали використовуватися в рамках стратегічного управління і планування, відносять передусім побудову сценаріїв, моделювання, розробка планів на основі прогнозних гіпотез, експертні оцінки різних варіантів господарської поведінки, побудова матриць та інші. Однак внутріфірменне планування зіткнулося із значними труднощами при реалізації стратегій, що виникали по причині певного розриву між вищими ланками управління (штабними підрозділами загальнокорпоративного планування) і операційними структурними одиницями корпорації (заводами, науково-дослідними і конструкторськими відділами), тобто тими, хто безпосередньо здійснював реалізацію намічених планів.

Справа в тому, що культура корпорації (організаційна культура) технократичного типу, що переважала донедавна, і стиль менеджменту, що панував засновувалися переважно на прийнятті рішень і контролем за їх виконанням. Зусилля докладалися в основному до здійснення масштабних змін, до яких виявлялися залученими лише менеджери вищої ланки, відповідальні, насамперед, за штабні функції. По суті стратегія ставала привілегією лише вищого керівництва. Стратегічне планування сприяло посиленню ролі і позицій тих фахівців, які визначають цілі і задачі, а потім порівнюють результати з поставленими цілями.

У стратегічному менеджменті 90-х років центр ваги переноситься в сферу реалізації стратегії. Основна увага надається не стільки контролю над поточною діяльністю, скільки відстеженню за загальною тенденцією розвитку організації. При такому підході можна досить оперативно вносити корективи не тільки в методи, але і саму стратегію. Для цього необхідний всілякий розвиток підприємницької ініціативи, особливо в фахівців операційних структурних одиниць. Стратегічний менеджмент якраз і стає прерогативою виконавців, тобто тих, хто проявляє ініціативу на етапі не тільки планування але і втілення стратегії.

Сучасний етап розвитку стратегічного менеджменту передбачає відхід від технократичного раціоналізму, початкового переконання про те, що успіх фірми визначається раціональною організацією виробництва і вдосконаленням організаційних структур, зниженням витрат за рахунок ефективного використання всіх видів ресурсів. За традиційним підходом господарська організація розглядається як "закрита" система, її цілі і задачі вважаються заданими і залишаються, як і інші умови діяльності, досить стабільними протягом тривалого часу, а в механізмах управління вирішальне значення набуває високий рівень виконання рішень і ефективний контроль над всіма видами діяльності.

Філософія сучасного стратегічного менеджменту (на відміну від технократичного раціоналізму) заснована на системному і ситуаційному підходах. Ділова організація розглядається, як “відкрита" система. Головні передумови успіху знаходяться не всередині організації, а поза нею, тобто успіх діяльності пов'язується з тим, наскільки швидко і вдало фірма пристосовується до економічного, соціально-політичного, соціально-культурного оточення.

Західні експерти вважають, що стратегічний менеджмент 90-х років - це менеджмент в умовах, що швидко змінюються. Висуваються нові цілі і задачі, і, природно, що потрібні адекватні зміни у відповідь всередині самої компанії. У числі таких головних обставин, на які необхідно реагувати організації, потрібно виділити, передусім, посилення глобалізації, більш інтенсивну конкуренцію, високі ціни на сировину і матеріали, скорочення життєвого циклу виробів, труднощі в отриманні коштів на дослідження і розробки, необхідність постійно збільшувати внутріфірменну гнучкість та адаптивність організації, впроваджувати нові форми кооперації, в тому числі міжнародної.

Стратегічні рішення в нових умовах: істотно впливають на спроможність компанії приносити прибуток; стосуються компанії в цілому; приймаються вищим виконавчим органом і радою директорів; мають довгострокових характер і тому приймаються не так часто, відображають цінності вищої ланки управління і обов’язково узгоджуються з корпоративною філософією і культурою організації.

Крім того, доповнюючи планування стратегічний менеджмент, як правило, включає визначення місії організації, її цілей і задач, які базуються на загальних для вищої ієрархії менеджменту цінностях - корпоративній філософії і культурі.

^ Головні специфічні особливості стратегічного управління:

  • орієнтується на раціональну відповідність між минулим, теперішнім станом та майбутнім з наголосом на перспективу;

  • стратегічний менеджмент не може бути стихійним, так як на довгострокову перспективу неможливо оцінити результати стихійного впливу на систему;

  • він базується на раціональному співвідношенні між створенням та реалізацією персоналу;

  • стратегічний менеджмент має направлений, цільовий характер.

Проте можливості стратегічного менеджменту не безмежні. Існує ряд обмежень на використання стратегічного менеджменту, які вказують на те, що і цей тип управління, як і інші, не є універсальним для будь-яких ситуацій та завдань.

По-перше, стратегічний менеджмент вже в силу своєї сутності не дає точної і детальної майбутньої ситуації. Вироблена в стратегічному менеджменті характеристика бажаного майбутнього організації – це не детальний опис її внутрішнього стану та стан навколишнього середовища, а швидше сукупність якісних побажань до того, в якому стані повинна знаходитися організацій в майбутньому, яку позицію вона повинна займати на ринку і в бізнесі, яку мати організаційну структуру. При цьому все це в сукупності повинно складати те, що визначить, виживе організація в майбутньому в конкурентній боротьбі чи ні.

По-друге, стратегічний менеджмент не може бути зведений до набору рутинних правил, процедур чи схем. У нього немає теорії, яка передбачає, що і як робити при вирішенні відповідних задач у відповідних в ситуаціях. Стратегічний менеджмент – це скоріше відповідна філософія чи ідеологія бізнесу та менеджменту. І кожним окремим менеджером воно розуміється і реалізується по різному. Але існує ряд рекомендацій, правил та логічних схем аналізу проблем та вибору стратегії, а також здійснення стратегічного планування та практичної реалізації стратегії:

  • симбіоз інтуїції та мистецтва вищого керівництва націлювати організацію до здійснення стратегічних планів;

  • високий професіоналізм та творчість службовців, що забезпечує зв’язок організації із середовищем, відновлення організації та її продукції, а також реалізацію поточних планів;

  • активне включення всіх робітників в реалізацію задач організації, на пошук найкращих шляхів досягнення її цілей.

По-третє, необхідні значні зусилля та витрати часу та ресурсів для того, щоб в організації почав здійснюватися процес стратегічного менеджменту.

По-четверте, значно посилюються негативні наслідки помилок стратегічного передбачення.

По-п’яте, при здійсненні стратегічного менеджменту часто основний наголос робиться на стратегічне планування, однак, цього істотно недостатньо, так як стратегічний план не забезпечує його обов’язкове успішне виконання. Тому, однією з найважливіших складових стратегічного менеджменту є реалізація стратегічного плану.

Питання та завдання

  1. Розгляньте основні етапи розвитку процесу планування в корпораціях.

  2. Які сильні сторони і в чому обмеженість бюджетно-фінансових методів планування?

  3. В чому заключається основна відмінність довгострокового ексраполятивного планування від стратегічного?

  4. Що відрізняє стратегічне рішення від інших типів рішень? Приведіть приклади стратегічних рішень із практики українських підприємств.

  5. Порівняйте два підходи до організації управління: виробничий та маркетинговий (ринковий) підхід. Порівняння проведіть по наступним параметрам:

  • Які спеціалісти, як правило, стоять на чолі компаній?

  • Які цілі переважають (зовнішні чи внутрішні)?

  • Який горизонт планування?

  • Дайте характеристику асортименту продукції, що випускається.

  • Охарактеризуйте виробничий процес.

  • Який переважає тип структури управління?

6. Відомий спеціаліст в сфері стратегічного менеджменту І.Ансофф стверджує, що “стратегія – поняття абстрактне. Її розробка, як правило, не приносить фірмі ніякої безпосередньої користі. Крім того, вона дорого обходиться як по грошовим витратам, так і по затратам часу керівників”. То чому ж тоді підприємства займаються розробкою стратегії?

Схожі:

Конспект лекцій з курсу \"Стратегічне управління\" iconКонспект лекцій з дисципліни " Стратегічне управління" для студентів спеціальності
Затверджено на засіданні кафедри як конспект лекцій з дисципліни „Стратегічне управління”
Конспект лекцій з курсу \"Стратегічне управління\" iconКонспект лекцій
Затверджено на засіданні кафедри як конспект лекцій з дисципліни „Стратегічне управління”
Конспект лекцій з курсу \"Стратегічне управління\" iconВ. В. Журавель В. С. Шевченко Н. С. Віноградська Конспект
Конспект лекцій з дисципліни Стратегічне управління підприємством” для студентів 5 курсу заочної форми навчання (спеціаліст) напряму...
Конспект лекцій з курсу \"Стратегічне управління\" iconКонспект лекцій з дисципліни «Управління міськими територіями»
Конспект лекцій з дисципліни «Управління міськими територіями» (для студентів 5 курсу денної та 6 курсу заочної форм навчання спец....
Конспект лекцій з курсу \"Стратегічне управління\" iconПрограма З курсу Стратегічне управління
Стратегічне управління як концепція управління підприємством дозволяє розглянути організацію як єдине ціле, пояснити із загальносистемних...
Конспект лекцій з курсу \"Стратегічне управління\" iconСтратегічне планування
Стратегічне планування: конспект лекцій/ укладачі: О.І. Карпіщенко, О. О. Карпіщенко. – Суми: Сумський державний університет, 2013....
Конспект лекцій з курсу \"Стратегічне управління\" iconКонспект лекцій з дисципліни «Системи управління транспортом»
Конспект лекцій з дисципліни «Системи управління транспортом» (для студентів 5 курсу всіх форм навчання напряму підготовки 1004 «Транспортні...
Конспект лекцій з курсу \"Стратегічне управління\" iconКонспект лекцій з дисципліни «Управління спеціальними проектами в міському господарстві»
Конспект лекцій з дисципліни «Управління спеціальними проектами в міському господарстві» (для студентів 5 курсу денної І 6 курсу...
Конспект лекцій з курсу \"Стратегічне управління\" iconМета І завдання з курсу “Стратегічне управління”
Нині стратегічне управління одна із наукових дисциплін управлінського циклу, що входить в програму підготовки бакалаврів, спеціалістів...
Конспект лекцій з курсу \"Стратегічне управління\" iconМета І завдання з курсу “Стратегічне управління”
Нині стратегічне управління одна із наукових дисциплін управлінського циклу, що входить в програму підготовки бакалаврів, спеціалістів...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи