Положення Кодексу України про надра. Надра це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суходолу І дном водойм І простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння icon

Положення Кодексу України про надра. Надра це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суходолу І дном водойм І простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння




Скачати 208.42 Kb.
НазваПоложення Кодексу України про надра. Надра це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суходолу І дном водойм І простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння
Дата20.09.2012
Розмір208.42 Kb.
ТипПоложення

ТЕМА 11. ЕКОЛОГІЯ НАДР

ПЛАН





  1. Надра України і їх використання.

  2. Екологічні проблеми видобування корисних копалин і охорона надр.

  3. Основні положення Кодексу України про надра.


1. Надра – це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суходолу і дном водойм і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

В життєдіяльності людей надра відіграють дуже велику роль. Вони є джерелом корисних копалин, які використовуються для виготовлення конструкційних матеріалів, хімічної продукції і товарів народного споживання, виробництва електроенергії, опалення житла тощо. В надрах розміщують різноманітні споруди, транспортні і комунальні комунікації, лінії зв’язку. Їх використовують і для зберігання нафти, газу, різних матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів.

З метою раціональної експлуатації надр для забезпечення потреб в корисних копалинах, охорони надр, в Україні сформовано державний фонд надр. Державний фонд надр включає ділянки надр, які вже використовуються, і ділянки надр, які ще не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Основною складовою частиною державного фонду надр є державний фонд родовищ корисних копалин, до якого включаються родовища корисних копалин природного походження і техногенні родовища корисних копалин. Головною умовою віднесення родовищ корисних копалин до державного фонду корисних копалин є те, що їх запаси мають бути оцінені як промислові, тобто за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання.

Існування техногенних родовищ корисних копалин пов’язане з великими масштабами видобування і переробки корисних копалин природного походження. Техногенні родовища корисних копалин – це місце, де нагромадились відходи видобування, збагачення і переробки мінеральної сировини, запаси якої оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникати також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні та використанні продуктів переробки мінеральної сировини.

Попередньо оцінені родовища корисних копалин відносяться до резерву державного фонду корисних копалин.


С
Державний фонд надр



державний фонд

корисних копалин

і його резерв


родовища корисних копалин природного

походження, запаси

яких оцінені як

промислові


хематично державний фонд надр можна зобразити таким чином.







інші надра


техногенні родовища

корисних копалин,

запаси яких оцінені

як промислові


попередньо оцінені

родовища корисних

копалин (резерв

державного фонду

корисних копалин)





Державний фонд надр і державний фонд корисних копалин формуються уповноваженими органами державної влади.

З врахування фізико-хімічного складу та народногосподарського використання корисні копалини (мінерально-сировинні ресурси) поділяються на паливно-енергетичні (вугілля, нафта, газ, торф), рудні (ті, що містять метали) і нерудні (хімічна, будівельна та інша неметалічна сировина). Цей поділ дещо умовний, оскільки практично будь-який різновид паливно-енергетичних ресурсів може бути використаний і як хімічна сировина, однак головним призначенням цих ресурсів є все ж їх використання для виробництва тепла і електроенергії.

В Україні розвідано близько 8000 родовищ корисних копалин майже 90 видів, з них 20 мають важливе економічне значення. По кожній з трьох наведених вище груп наша країна має види корисних копалин, якими вона забезпечена повністю, частково або мало, і зовсім не забезпечена. Якщо взяти до уваги обсяги видобування деяких корисних копалин у 1999 р., то, враховуючи балансові їх запаси, кам’яним вугіллям і залізною рудою господарство України забезпечене на 600 років, а марганцевою – більш як на 1000. На сотні років вистачить Україні таких корисних копалин, як уранові і титанові руди, ртуть, графіт, сірка, кухонна сіль, каолін, будівельний камінь, флюсова і цементна сировина тощо. За своїм мінерально-сировинним потенціалом Україна є однією з найбагатіших у Європі і світі.

Разом з тим в Україні повністю відсутні такі корисні копалини, як магнезит, боксити, апатит, плавиковий шпат, поліметалічні руди. Зовсім незначні запаси нафти і газу. У випадку коли б наша країна не змогла їх імпортувати, то для забезпечення сьогоднішнього рівня споживання внутрішніх запасів нафти і газу вистачило б лише, відповідно, на 5 і 15 років.

Користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни.

Надра надаються у користування для:

  • геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

  • видобування корисних копалин;

  • будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

  • створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.);

Надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до п'яти років) і довгостроковим (до двадцяти років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено.

Частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, називається гірничим відводом. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється.

Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії) на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

В окремих, передбачених законодавством, випадках користування надрами може здійснюватися без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу (ліцензії). Так, для геологічного вивчення, в тому числі для дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, надра надаються у користування без надання гірничого відводу, але при умові одержання ліцензії на геологічне вивчення надр.

Землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без ліцензій та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Право користування надрами припиняється у разі:

1) якщо відпала потреба у користуванні надрами;

2) закінчення встановленого строку користування надрами;

3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування;

4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводить до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення;

5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених дозволом (ліцензією) на користування ділянкою надр;

6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років не приступив до користування надрами;

7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр.


2. Екологічні проблеми, пов’язані з експлуатацією надр, це, насамперед, проблеми виснаження їх ресурсів. Нафти і газу в Україні уже забрано з надр більше, ніж їх там залишилось.

Виснаження стосується і тих корисних копалин, запаси яких є значними, оскільки спочатку завжди розробляються найближчі до поверхні і найбагатші поклади. З їх вичерпанням різко підвищується собівартість видобування корисних копалин, яка може досягнути такого рівня, що експлуатувати родовище стає економічно недоцільно (це особливо стосується вугільної промисловості).

На сьогодні в Україні найбільшу шкоду навколишньому середовищу заподіюють ті механічні перетворення, які відбуваються в результаті вилучення з надр величезних обсягів (сотень мільйонів тон щорічно) корисних копалин.

Так, чимало гірничовидобувних підприємств нашої держави розробляють родовища із застосуванням камерних систем, що веде до нагромадження безлічі порожнин під міськими забудовами і навколо діючих кар’єрів. У Криворізькому басейні накопичилось вже понад 10 млн. м3 порожнин. Великі їх обсяги в Донбасі на відробках родовищ вугілля і кам’яної солі, в Прикарпатті – на відробках родовищ калійної солі і в багатьох інших місцях, де корисні копалини видобуваються шахтним способом. Підземні розробки корисних копалин призводять до виникнення тріщин в гірських породах, просідання і обвалення товщі порід, що налягає.

Згідно програми по реструктуризації вугільної галузі в 90-і роки в Україні закрито майже 80 нерентабельних вугледобувних підприємств. З цим пов’язано виникнення таких екологічних проблем: ліквідація шахт призводить до заболочування земель і забруднення їх шахтними водами (у зв’язку з припиненням відкачування з шахт води), до деформації місцевості, загазування через міграцію метану тощо.

Крім загрози обвалення підземних порожнин, у зв’язку з видобуванням корисних копалин існує постійна небезпека зсуву бортів глибоких кар’єрів. При глибині кар’єрів на рівні 500 м (проектна сягає 700 м) зсувні явища є повсякчасними. Вони особливо небезпечні, якщо кар’єри розташовані у зоні підземних робіт, а також за наявності на бортах кар’єрів відвалів розкривних порід. Катастрофічна ситуація сьогодні спостерігається у Криворізькому басейні, де розташовано декілька гірничо-збагачувальних комбінатів (Г3К), на Полтавському Г3К, ряді підприємств з відкритого видобутку солі та ртуті.

З діяльністю гірничовидобувної промисловості пов’язано утворення в Україні величезної кількості відходів, обсяги яких досягають 25 млрд. т і які займають площу понад 160 тис. га. Тільки на території Донбасу знаходиться близько 1 тис. териконів, з яких багато продовжують горіти, виділяючи отруйні гази, розповсюджуючи пилюку, коли дме вітер. Розкривні породи кар’єрів Кривбасу складуються у 18 відвалах, які займають третину всього земельного відведення басейну. Для економії площі було прийнято рішення про збільшення висоти відвалів, яка сьогодні вже сягає 80 метрів. Але відповідно знижується і їх стійкість, створюється небезпека зсувних явищ.

Для розміщення шламосховищ в Кривбасі виділено 6 тис. га земель, не враховуючи площ, необхідних для прокладки пульпопроводів і транспортних комунікацій. В шламосховищах (а їх разом з відвалами нараховується 2000) складовано понад 1,2 млрд. м3 шламів і акумульовано 0,5 млрд. м3 води та шламів рідкої консистенції. Забруднена вода, яка накопичується в нижніх шарах шламосховищ, розтікаючись довкола, псує грунтову воду, підтоплює територію.

Для зменшення негативної дії на навколишнє середовище процесів видобування та переробки мінерально-сировинних ресурсів, в комплексі мають здійснюватись такі заходи.

Насамперед, в тих випадках, коли видобування корисних копалин провадиться для внутрішніх потреб, держава має створити такий економіко-правовий механізм, який забезпечує розумне зниження його обсягів без завдання шкоди споживачам. Підприємства повинні бути зацікавлені у зниженні матеріало – та енергоємності вироблюваної продукції, що зменшить їх потребу в сировині і знизить навантаження на навколишнє середовище.

Мають бути знижені втрати мінеральної сировини при видобуванні і транспортуванні. Застарілі технології видобування корисних копалин призвели до того, що у надрах сьогодні залишається і губиться до 70 відсотків розвіданих запасів нафти, 40 – вугілля, 50 відсотків солей.

Важливо розширити використання прогресивних методів видобування – гідровидобування, підземної виплавки сірки, газифікації вугілля та інше.

Слід максимально повно використовувати в народному господарстві, насамперед в промисловому і транспортному будівництві, порід з відвалів. В Україні у 1998 р. від підприємств гірничовидобувної галузі надійшло 154,3 млн. м3 відходів гірничого виробництва і 30,9 млн. м відходів збагачення. З цієї кількості в господарських цілях було використано відповідно 113,5 млн. м3 (74%) і 7,6 млн. м3 (25%), з них на потреби будівництва – 4,9 млн. м3 (3%) і 5,2 млн. м3 (17%). Отже, загальний обсяг надходжень за рік відходів гірничовидобувної галузі на 35% перевищив їх використання в народному господарстві. А в будівельній індустрії відходів було використано зовсім мало – 6% від обсягу надходжень за рік, що свідчить про недостатню участь цієї галузі у вирішенні проблеми відходів.

Зрештою, необхідно після завершення гірничих робіт в повному обсязі проводити рекультивацію порушених земель. У випадку якщо відсутня технічна можливість повернути землі в первісний стан (наприклад, для сільськогосподарського використання), її можна відновити для використання з іншою метою – для насадження лісу, створення водосховищ (в кар’єрах), для будівельних цілей тощо.

3. ^ Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року, регулює гірничі відносини з метою забезпечення раціонального комплексного використання надр для задоволення потреб в мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, забезпечення при користуванні надрами безпеки людей, майна і навколишнього природного середовища.

Кодекс установлює державний фонд надр і державний фонд родовищ корисних копалин, визначає їх структуру та перелік органів державної виконавчої влади, які формують вказані фонди. В кодексі визначена компетенція рад всіх рівнів стосовно регулювання відносин, пов’язаних з використанням надр. Кодекс установлює, хто може бути користувачами надр, які є види користування ними, в якому порядку і на який строк можуть надаватися надра у користування, які права і обов’язки є у користувачів надр, в якому порядку стягується плата за користування надрами.

Окремий розділ кодексу присвячений регламентуванню геологічного вивчення надр.

В кодексі визначається: порядок державного обліку родовищ запасів і проявів корисних копалин, а також ділянок надр, які надаються в користування, не пов’язане з видобуванням корисних копалин; особливості проведення і основні вимоги до проектування, будівництва і введення в експлуатацію гірничовидобувних об’єктів, а також підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин; порядок користування надрами для розробки родовищ корисних копалин і в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин.

Кодекс установлює основні вимоги в області охорони надр, визначає завдання і порядок здійснення державного контролю та нагляду за проведенням робіт з геологічного вивчення надр, їх використання і охорони, порядок вирішення спорів з питань користування надрами і відповідальність за порушення законодавства про надра.

Окремі питання охорони надр, крім тих, вирішення яких передбачається дією норм Кодексу України про надра, вирішується також шляхом реалізації ще одного дуже важливого законодавчого акту – Гірничого закону України, прийнятого 6 жовтня 1999 р. Закон має більш конкретне, але й більш вузьке спрямування – його дія розповсюджується тільки на правовідносини, пов’язані з діяльністю гірничих підприємств.


^ ТЕМА 12. ЕКОЛОГІЯ РОСЛИННОГО І ТВАРИННОГО СВІТУ

ПЛАН





  1. Рослинний світ і його охорона.

  2. Тваринний світ і його охорона.

  3. Заповідна справа.

  4. Законодавче регулювання захисту рослинного і тваринного світу.


1. Рослини – важлива складова біосфери. Вони відіграють велику рекреаційну, сировинну, протиерозійну, мікрокліматичну і меліоративну роль.

Вважається, що рослинний світ складається більш як з 300 тис. видів. Природна флора України налічує 30 тис. видів вищих і нижчих рослин, з них вищих майже 4500 видів. Понад 600 видів є рідкісними і такими, що щезають і потребують охорони, з них 429 видів занесено в Червону книгу України. Майже 30% видів природної флори ростуть в лісах, на узліссях і галявинах, 20% - в степових угрупуваннях, 15% - на суходільних і заплавних луках, 10% - в берегових і узбережно-водних угрупуваннях тощо. Природна рослинність збереглась на третині (близько 20 млн. га) території.


Найважливішою компонентою рослинного світу є ліси. Лісові ресурси невеликі, загальна їх площа становить 9,4 млн. га, 15,6% території України. У західній та північній частинах країни вкрита лісом площа становить 20 - 40%, у Карпатах понад 40, на Поліссі – 25%. На півдні України лісові площі незначні – у Криму лісистість становить 10%, у степу – 4%.

Україна довгий час в значних обсягах імпортувала ділову деревину – до 75% обсягу господарських потреб. Сьогодні, у зв’язку з падінням попиту, імпортні поставки значно скоротились, а деякі регіони навіть здійснюють її експорт.

Ліси відіграють велике природоохоронне, кліматорегулююче, господарське та рекреаційне значення, тому дуже важливо своєчасно здійснювати різноманітні лісоохоронні заходи. Їх обсяги в 90-і роки із-за нестачі коштів дещо скоротилися. Так, посадка та посів лісу зменшились з 35,9 тис. га у 1990 р. до 30,2 у 1998 р. Захист лісів від шкідників і хвороб біологічним методом за цей же період скоротився з 239,5 тис. га до 156,7.

Значну фізико-географічну, середовищеутворюючу, господарську, геоботанічну та генетичну цінність для людини мають так звані нелісові рослинні комплекси, тобто рослинні спільноти, які не входять до складу лісового фонду. До нелісових рослинних комплексів відносяться деревинно - кущова рослинність на полях сільськогосподарського призначення, захисні насадження біля залізниць і автомобільних доріг, каналів, озеленювальні насадження в містах та інших населених пунктах, що ростуть на землях, не зайнятих міськими парками, дерева на присадибних, дачних, садових ділянках. Ці рослинні ресурси також потребують захисту і охорони з боку людини.

Особливе занепокоєння викликає стан рослинності степової зони, де, як уже згадувалось, росте п’ята частина усіх видів флори України. Степові грунти багаті гумусом, тому досить сприятливі для росту різних рослин. Але в результаті майже стовідсоткової розораності під сільськогосподарські угіддя вони дуже виснажені. Кількість видів природної рослинності зменшилась в степу, як ні в якому іншому середовищі.

Багато рідких і цінних рослин, які росли в болотистих грунтах, щезли під час інтенсивного їх осушення у 50-х роках ХХ ст. Сьогодні оцінка значення боліт змінилась, їх осушення визнане недоцільним, оскільки це призводить до зниження рівня грунтових вод, загибелі рослинності, висихання навколишніх лісових масивів. 30 великих боліт взято під охорону. Створено кілька заповідних боліт.

Основними вимогами щодо захисту рослин є:

  • додержання технології вирощування рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого грунту;

  • екологічне та економічне обгрунтування доцільності захисту рослин від шкідливих організмів;

  • обов’язковість здійснення заходів щодо захисту рослин підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами, діяльність яких пов’язана з користуванням землею, лісом, водними об’єктами, вирощуванням рослин, а також реалізацією, переробкою, зберіганням і використанням рослин та продукції рослинного походження;

  • суворе додержання регламентів зберігання, транспортування та застосування засобів захисту рослин;

  • зберігання корисної флори і фауни;

  • недопущення пошкодження рослин, погіршення їх стану та забруднення продукції рослинного походження і довкілля засобами захисту рослин.

2. Біомаса тварин відносно невелика – усього 2% від сумарної біомаси нашої планети. Але зважаючи на властивий їм високий рівень енергетичних процесів, високу рухливість, активну участь у розвитку флори (наприклад, в запилюванні рослин), роль тварин в біосфері дуже велика.

Представників тваринного світу нараховується близько 2 млн. видів, що перевищує більш як у шість разів кількість видів рослин. Найчисельнішим і найрізноманітнішим є клас комах, які відіграють в біосфері особливо велику роль – виконують функції запилення, є поживою для птахів, звірів, амфібій, рептилій, беруть участь у формуванні грунтів.

Тваринний світ України налічує 111 видів ссавців, 200 – риб, 344 – птахів, 20 – плазунів, десятки тисяч видів комах (всього 44,8 тис. видів).

В Україні законодавчо визначений перелік об'єктів тваринного світу як природного ресурсу загальнодержавного значення, котрий потребує особливої охорони. До вказаного переліку включені дикі тварини, що перебувають в стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу, що перебувають в межах територіальних і внутрішніх морських вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, водойм, що знаходяться на території більш ніж однієї області, державних мисливських угідь, територій природно-заповідного фонду України і лісів державного значення, а також види тварин, занесені до Червоної книги України.

Ресурси тваринного світу нашої країни переважно зосереджені в природних заповідниках, національних парках, заповідно-мисливських господарствах та мисливських угіддях.

Згідно законодавству, в Україні можуть здійснюватись такі види використання тваринного світу:

  • мисливство;

  • рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин і морських ссавців;

  • використання об’єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях;

  • використання корисних властивостей життєдіяльності тварин – природних санітарів середовища, запилювачів рослин та інших;

  • використання тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності;

  • добування диких тварин з метою утримання і розведення в неволі чи напіввільних умовах для комерційних та інших цілей.

Інтенсивне господарське освоєння земельних площ, забруднення і руйнування людиною місць помешкання тварин (біотопів), браконьєрство обумовили скорочення загальної кількості та видового складу фауни України.

Ще у ХVІІІ – ХІХ ст. тут щезли сайгаки, тури, тарпани, степові орли, дрофи, олені. В наш час з року в рік все менше стає видів птахів, комах. В Червону книгу України вже занесено 381 вид рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, тварин.

В Україні здійснено ряд заходів, спрямованих на збереження тваринного світу. Почалися роботи з інтродукції, акліматизації й розведення дичини. В Україну були завезені зубр, лань, муфлон, кеклик, деякі види риб і птахів, переселені в райони, де дичини не було, зайці, косулі, олені, взяті під охорону мурашники, бджоли - запилювачі. Бюджетні витрати на охорону та відтворення диких звірів і птахів, включаючи біотехнічні заходи, перевищують 9 млн. грн.

Подальша охорона та захист об’єктів тваринного світу можуть бути забезпечені шляхом:

  • встановлення заборони та обмежень у використанні об’єктів тваринного світу;

  • охорони середовища перебування, умов розмноження, шляхів міграції тварин;

  • запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів та експлуатації транспортних засобів;

  • створення заповідників, заказників і виділення інших природних територій, що підлягають особливій охороні;

  • встановлення особливого режиму охорони тварин, занесених до Червоної книги України;

  • розведення в неволі рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин;

  • надання допомоги тваринам у разі захворювання, загрози їх загибелі під час стихійного лиха і внаслідок надзвичайних екологічних ситуацій;

  • посилення державного контролю у галузі охорони і використання тваринного світу.

3. Дослідження учених – екологів різних країн свідчать, що в умовах зростаючого техногенного навантаження на навколишнє природне середовище і значного господарського його освоєння відносно нормальне функціонування й самовідновлення біосфери територій можливе лише за умови відведення певних їх площ (не менше 10%) під природно – заповідний фонд.

Природно – заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

До природного заповідного фонду України належить: природні території та об’єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки – пам’ятники садово–паркового мистецтва.

Природні заповідники – це природоохоронні, науково – дослідні установи загальнодержавного значення. Ділянки землі та водного простору, які входять до природних заповідників, з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання.

Статус загальнодержавних мають і національні природні парки, але вони дещо відрізняються режимом охорони і, крім того, виконують більше коло завдань – на них покладається здійснення рекреаційних та культурно – освітніх функцій.

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення. Вони створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об’єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки - пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Всього природно – заповідний фонд України нараховує 6,6 тис. територій і об’єктів, з них 2,3 тис. (35%) становлять заказники і майже 3 тис. (45%) – пам’ятки природи. Переважають заказники і пам’ятки природи місцевого значення – 3,8 тис., 58% від загальної кількості територій і об’єктів природно – заповідного фонду.

Визначальна роль в заповідній справі належить природним і біосферним заповідникам та національним природним паркам. Їх кількість за період з 1990 р. до 1999 р. збільшилась з 21 до 31, а територія – з 407,0 до 877,1 тис. га.

Найстарішим є біосферний заповідник Асканія Нова, створений у 1919 році. Найбільшим заповідником є Чорноморський – 89 тис. га, а найменшим – мис Март’ян, який займає лише 240 га. Найбільше різноманіття рослин представлене в Асканії Новій -–1518 видів і Ялтинському гірськолісовому – 1363. Фауна найбільш повно представлена в Подільських Товтрах – 300 видів тварин і 280 – птахів.

В заповідниках у 1999 р. працювало 3207 чоловік, з них 205 – учених.

Екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обгрунтуванням у процесі розвитку сільського господарства, зарегулювання стоку річок, осушення боліт, недостатньо керований розвиток колективного садівництва та інші шкідливі для природи дії призвели до знищення майже 70 відсотків цінних природних комплексів і ландшафтів України.

Площа природно – заповідного фонду України зростає відносно високими темпами, і у 90-і роки вона розширилась більш як у 2 рази. Але оскільки надто низьким був базовий її рівень, то на сьогодні вона не досягла навіть і 4% території країни. Особливо недостатня забезпеченість природно – заповідним фондом лівобережжя лісостепової зони, Придніпров’я, степової частини Криму, де під охорону взято лише 0,2-0,7 відсотка території.

Існуючі ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки через недостатнє фінансування, слабку матеріально-технічну та лабораторну базу нині не виконують функцій щодо збереження та відновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.

Тому, не зважаючи на кризові явища і труднощі переходу до ринкового господарства, держава має продовжувати здійснення заходів по розширенню природно – заповідного фонду і підвищенню ефективного його функціонування, з тим, щоб зупинити процес деградації генофонду флори і фауни, екосистем та ландшафтів.

^ 4. Основними законодавчими актами, якими регулюються відносини користування об’єктами рослинного і тваринного світу та їх захист, є Лісовий кодекс України (від 21 січня 1994 р.) та закони України “Про захист рослин” (від 5 листопада 1998 р.), “Про тваринний світ”(від 3 березня 1993 р.) і “Про природно – заповідний фонд” (від 16 червня 1992 р.).

В названих нормативно–правових актах дається пояснення екологічного значення, змісту і складу рослинного і тваринного світу, лісового і природно – заповідного фонду, визначаються системи державного управління в галузі охорони і використання рослин, тварин, об’єктів природно – заповідного фонду і основні напрямки охорони, моніторингу, здійснення державного обліку і кадастру відповідних об’єктів.

В законі “Про захист рослин” також установлюється: порядок запровадження особливого режиму захисту рослин і заходи, які повинні здійснюватися на території з таким режимом; права та обов’язки посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин; права та обов’язки підприємств, установ, організацій та громадян у сфері захисту рослин; гарантії діяльності посадових осіб, які здійснюють державний контроль у сфері захисту рослин, соціальний і правовий захист спеціалістів цієї галузі. Законом визначено зміст професійної діяльності у сфері захисту рослин, умови підготовки кадрів, підвищення кваліфікації, перепідготовки та атестації спеціалістів для галузі, перелік установ і організацій, які здійснюють наукове забезпечення захисту рослин, а також джерела фінансування заходів по захисту рослин.

Лісовий кодекс України визначає: права та обов’язки лісокористувачів; завдання, вимоги і зміст організації лісового господарства; умови зміни режиму лісових земель; порядок використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду; особливості користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно – оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково – дослідних робіт; умови і засоби відтворення лісів, підвищення їх продуктивності, охорони і захисту; порядок здійснення і розміри плати за використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду.

В Законі України “Про тваринний світ” установлюються форми і види використання тваринного світу, робиться поділ використання його об’єктів на використання загальне, яке здійснюється без вилучення об’єктів з природного середовища, і спеціальне, з вилученням об’єктів тваринного світу з природного середовища (спеціальне використання тваринного світу здійснюється за плату). Законом визначено зміст, шляхи і умови охорони об’єктів тваринного світу.

Закон “Про природно – заповідний фонд” установлює: правові засади функціонування, режим і статус територій та об’єктів природно – заповідного фонду; охоронні зони територій та об’єктів, порядок здійснення на них науково – дослідних робіт; шляхи і умови економічного забезпечення організації і функціонування природно – заповідного фонду; порядок створення й оголошення територій та об’єктів природно – заповідного фонду.

В названих нормативно–правових актах також установлені види відповідальності за порушення законодавства про охорону, використання і відтворення рослинного і тваринного світу і законодавства про природно – заповідний фонд, а також особливості їх застосування до порушників.

Схожі:

Положення Кодексу України про надра. Надра це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суходолу І дном водойм І простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння iconТема 5: Територія І міжнародне право. План
У міжнародному праві під територією розуміють природні простори земної кулі (сушу, надра, морське дно, водяні простори), повітряний...
Положення Кодексу України про надра. Надра це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суходолу І дном водойм І простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння iconДодаток 1
Банк"), в особі заст директора філії ват кб "Надра" хру лопатенка Д. П, діючого на підставі Положення про філію та Доручення №23/1-11-4472...
Положення Кодексу України про надра. Надра це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суходолу І дном водойм І простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння iconНаціональний університет кораблебудування імені адмірала Макарова Наукова бібліотека Інформаційно-бібліографічний відділ Миколаїв 2012
Водний кодекс України; Лісовий кодекс України; Кодекс України про надра. – К. : Форум, 2008. – № – 220 с
Положення Кодексу України про надра. Надра це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суходолу І дном водойм І простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння icon«затверджено»
Вивчення теми направлене на освоєння сучасних уявлень про функцію І патологію вищих кіркових функцій та методів дослід­ження сенсорних...
Положення Кодексу України про надра. Надра це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суходолу І дном водойм І простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння iconСенсорні І гностичні шкірно-кінестетичні розлади. Тактильні агнозії. Порушення довільних рухів І дій. Види апраксій
Вивчення теми направлене на освоєння сучасних уявлень про функцію І патологію вищих кіркових функцій та методів дослід­ження праксису,...
Положення Кодексу України про надра. Надра це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суходолу І дном водойм І простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння iconПрограма вступних випробувань з геології для одержання освітньо-кваліфікаційного рівня магістр зі спеціальності “гідрогеологія”
Провідні геологічні структури земної кори (платформи і складчасті пояси) та їх розміщення
Положення Кодексу України про надра. Надра це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суходолу І дном водойм І простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння iconПрограма вступних випробувань з геології для одержання освітньо-кваліфікаційного рівня магістр зі спеціальності “гідрогеологія”
Провідні геологічні структури земної кори (платформи І складчасті пояси) та їх розміщення
Положення Кодексу України про надра. Надра це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суходолу І дном водойм І простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння iconПрограма вступних випробувань з геології для одержання освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст зі спеціальності «гідрогеологія»
Провідні геологічні структури земної кори (платформи і складчасті пояси) та їх розміщення
Положення Кодексу України про надра. Надра це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суходолу І дном водойм І простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння iconПрограма вступного іспиту з географії для одержання освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст зі спеціальності “геологія”
Провідні геологічні структури земної кори (платформи і складчасті пояси) та їх розміщення
Положення Кодексу України про надра. Надра це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суходолу І дном водойм І простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння iconПро інституційний депозитарій тернопільського державного технічного університету ім. Івана пулюя (elartu) м. Тернопіль 2009 загальні положення та терміни
Автор – фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір і якій належать майнові права інтелектуальної власності на твір відповідно...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи