Система забезпечуючих стратегій ресурсні стратегії icon

Система забезпечуючих стратегій ресурсні стратегії




Скачати 238.42 Kb.
НазваСистема забезпечуючих стратегій ресурсні стратегії
Дата20.09.2012
Розмір238.42 Kb.
ТипДокументи


Тема 7.СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧУЮЧИХ СТРАТЕГІЙ

  1. Ресурсні стратегії

  2. Функціональні стратегії


1. Одна з головних цілей стратегічного управління на підприємстві — забезпечення раціонального розподілу ресурсів між напрямками діяльності (СЗГ) і їх ефективного використання для найкращого досягнення поставлених стратегічних цілей.

Ресурсне забезпечення стратегічної діяльності підприємства має здійснюватись у відповідній формі на основі розробки ресурсних стратегій, які сприяють розв'язанню таких завдань:

  • визначення перспективних потреб підприємства в ресурсах всіх необхідних видів;

  • розрахунок допустимих ресурсних обмежень і формування агресивних норм витрат ресурсів різних типів;

  • визначення «зон стратегічних ресурсів», можливостей їхнього використання шляхом балансування обсягів і складу, термінів постачання з динамікою використання;

  • розробка заходів щодо раціонального транспортування, зберігання та використання;

  • використання підходів з позиції логістики щодо системи реалізації ресурсних стратегій.

Діяльність підприємства спрямована на вивчення кон'юнктури ринку з метою забезпечення свого виробничого процесу з найменшими втратами. Керівники підприємства на основі сформованого «портфеля» визначають кількість, якість, структуру, ціни, терміни поставки та постачальників по окремих видах ресурсів, виходячи з можливостей ринку, потреб споживачів і вимог виробничих процесів, наявних на підприємстві та запланованих до введення з метою виготовлення необхідної продукції.

Ресурсні стратегії суттєво залежать від ситуації на ринках, що їх постачають. Зараз спостерігається інтенсивна пропозиція різних ре­сурсів і, як наслідок, основна увага в ресурсних стратегіях приділяє­ться вибору найпривабливіших ринків, що характеризувалися широким набором варіантів «ціна — якість», сполучень взаємодопов­нюючих ресурсів, географічною різноманітністю тощо.

Це, звісно, ускладнює роботу з розробки обгрунтованого «стратегічного набору», але не виходить за межі звичних оцінок: 1) що потрібно зробити, тобто яку продукцію виготовити; 2) що можна зробити, виходячи з наявних ресурсів.

І. Ансофф пропонує для розробки ресурсних стратегій використо­вувати підхід, аналогічний з визначенням СЗГ при розробці продук­тово-товарних стратегій: ресурсні потреби фірми визначати через «зони стратегічних ресурсів» (ЗСР), які характеризують ситуацію із забезпеченням окремими видами ресурсів потреб підприємства.

ЗСР — сегмент ринку, де діє певна сукупність підприємств-постачальників, що можуть забезпечити виведення на ринок товар­ного асортименту фірми й сприяти ритмічному функціонуванню її виробничо-управлінської системи.

Кожне підприємство працює з різними ЗСР (їхні основні групи наведено на рис. 1), перелік яких зумовлюється особливостями зовнішнього та внутрішнього середовища.


Матеріально-сировинні ресурси










Техніка та технологія







Інформаційні












Фінансові


ресурси
























Енергетичні ресурси










Трудові ресурси

(персонал)


Рис. 1. Принципова схема структури та взаємозв'язку ресурсів підприємства

Отже, ресурсна стратегія — це узагальнена модель дій підприємства у ЗСР, необхідних для досягнення визначених цілей за допомогою координації та розподілу ресурсів компанії між окремими сферами її діяльності.

Основні елементи, які треба враховувати при розробці ресурсних стратегій:

  • наявність ресурсів (власних запасів і можливості залучення)

  • розподіл ресурсів

  • використання ресурсів

  • поповнення ресурсів

Ресурсні стратегії — тип забезпечуючих стратегій стратегічного набору, в яких визначаються стратегії поведінки підприємства у ЗСР форми та методи постачання, політика створення страхових запасів; систем розподілу і поповнення ресурсів.

Матеріально-сировинні ресурси

Основна мета будь-якої ресурсної стратегії полягає в тому, щоб, урахувавши всі вимоги продуктових і функціональних стратегій, за­безпечити підприємство сировиною, матеріалами, паливом, запчас­тинами, обладнанням, трудовими, фінансовими та інформаційними ресурсами.

У загальному вигляді потреби в матеріальних ресурсах можна розрахувати так:

П=О*Н+Зп-Зо,

де:

  • О — обсяги виробництва певного продукту згідно з обраною продуктово-товарною стратегією;

  • Н — прийняті норми витрат сировини (матеріалу) на одиницю продукції, що забезпечують необхідний рівень конкурентоспроможності;

  • Зп — нормативний перехідний виробничий запас продукту, необхідний для забезпечення безперервного виробництва;

  • Зо — очікуваний запас даного виду продукту на початок планового періоду.

Якщо неможливо обчислити норми витрат на одиницю продукції, як правило, використовують показники витрат ресурсів на певну кількість грошових одиниць (100, 1000 і т. д.).

Орієнтовну потребу в матеріальних ресурсах на плановий період можна визначити, скориставшись методом динамічних коефіцієнтів.

Ппл = Фр • Кп • Кн,

де:

  • Фр — фактичний обсяг витрат матеріалів на виготовлення продуктів-аналогів за попередній період;

  • Кп — коефіцієнт зростання/зменшення обсягу виготовлення продукту в плановому періоді порівняно з попереднім періодом;

  • Кн — коефіцієнт збільшення/зниження норм витрат на одиницю продукції, згідно з розробленими для цього заходами1

Для України, економіка якої характеризується як надвитратна, дуже актуальним є останній коефіцієнт, який, з одного боку, підвищує «ви­хід» готового продукту з одиниці сировини, а з іншого — стимулює розвиток і впровадження досягнень НТП у виробництво. Найважливішими видами ресурсів, відносно яких насамперед слід передбачати стратегію їх економії, є енергетичні та інші імпортні ресур­си. Кожне підприємство має здійснювати дослідження щодо впрова­дження імпорто-замінних ресурсів, які зменшують залежність від зов­нішніх джерел постачання, економлять валюту тощо. Приймаючи рішення щодо змісту ресурсних стратегій, потрібно враховувати ще й доступність ресурсів та їх значення для виробництва.

З метою безперервного забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом та іншими матеріально-сировинними ресур­сами планується певний обсяг оборотних коштів, які складаються із засобів, вкладених у фонди обігу (товарні запаси, грошові ресурси, необхідні для забезпечення безперервного обігу товарів, грошей у розрахунках з постачальниками), та грошей, вкладених в обігові кошти (тара, матеріали для господарських потреб, малоцінні та швидкозношувані предмети, паливо, витрати майбутніх періодів). Правильна організація обігу оборотних коштів можлива за умови врахування зв'язків стратегій матеріальних і фінансових ресурсів.

Техніка та технологія

Підприємства для визначення можливостей забезпечення техні­кою та технологією найчастіше використовують їхню вартісну форму -— основні фонди (і в цілому є зв'язок з інвестиційними стратегі­ями). У практиці обліку виробничі фонди поділяються на будівлі, споруди, силове устаткування, передаточне обладнання, робочі механізми та апарати, інструменти і приладдя, господарський інвентар, транспорт, — відносно яких приймаються рішення про напрямки використання коштів.

Потреба в машинах та обладнанні залежить від:

обсягів запланованих робіт (згідно з продуктово-товарними стратегіями);

комплектації обладнання згідно з планом;

створення комплексів машин;

створення або реконструкції виробництва, розширення діюче потужностей;

заміни обладнання відповідно до нової технології на основі наукових досліджень і розробок;

темпів розвитку виробництва.

Потребу в обладнанні для розширення підприємства згідно з ви значеними темпами приросту обсягів виробництва (виконання планових обсягів робіт) можна визначити за такою формулою:



де:

  • Нв — норма часу на виготовлення одиниці продукції (виконані одиниці робіт);

  • Опл — плановий обсяг виробництва;

  • Чд— число днів у плановому періоді;

  • С — число змін роботи у плановому періоді;

  • Д — тривалість робочої зміни;

  • Кв — коефіцієнт використання обладнання з урахуванням ремонту та налагодження;

  • Квн — середній коефіцієнт виконання норм.

Від числа, розрахованого за формулою, віднімається кількість явного обладнання, що дає змогу приймати рішення про закупів (при позитивному результаті) або про продаж (при від'ємному значенні) обладнання або інших технічних засобах. Розрахунок можна проводити по окремих видах обладнання та загалом по обладнанню.

Наявні техніка та технологія можуть відігравати подвійну роль:

1) у разі їх технічної відсталості — обмеження подальшого розвитку підприємства;

2) у разі їх прогресивності — конкурентної переваги.

Залежно від ситуації підприємство обирає різні за змістом і розма­хом змін стратегії щодо технічного переоснащення, де важливу роль відіграють витрати конверсії, а також можливості підприємства до самоінвестування та залучення інвестицій із зовнішнього середовища.

Трудові ресурси

Безумовним фактором забезпечення функціонування будь-якого підприємства є залучення персоналу з певними кількісними, струк­турними та якісними характеристиками. З розвитком суспільства людський фактор набуває все більшого значення внаслідок зростан­ня загального рівня освіти та культури, а також вимог людей щодо умов життя та праці. Це потребує нових підходів до управління за­галом і створення нових важелів управління персоналом зокрема.

Наведемо приклади стратегій відносно трудових ресурсів (персонал-стратегія). Варто зазначити, що західна практика стратегічно­го управління свідчить, що більшість, але не всі (!) підприємства розробляють стратегії відносно трудових ресурсів, чого не можна сказати про східні (японські та корейські) фірми, де personal strategy— одна з головних.

^ Стратегія відносно трудових ресурсів або персоналу передбачає добір, заміщення, закріплення, просування, навчання, перекваліфі­кацію, оцінку, звільнення кадрів тощо.

Треба виокремити стратегії відносно організації та оплати праці, які якнайтісніше пов'язані з трудовим законодавством і діяльністю профспілок. Варто зазначити, що кожне підприємство намагається під час укладання трудових угод створити умови для найефективні­шого використання трудових ресурсів для роботи «за покликанням», а не для фінансування вільного часу своїх працівників.
^

Фінансові ресурси


На рис.1 фінансові та інформаційні ресурси займають цент­ральне місце, оскільки пов'язують інші ресурси і до деякої міри мо­жуть їх заміняти. Таку роль відіграють переважно фінансові ресурси, тому стратегії відносно них треба дуже обгрунтовано розробляти.

Створюючи фінансові стратегії, підприємства стикаються з протиріччям у розумінні їх місця в «стратегічному наборі»:

1) з погляду власників, фінансові стратегії — основні, оскільки мають забезпечувати їхній добробут. Головне для власників — нагромадження доходів і прибутків для виплати дивідендів акціоне­ру, зниження ризику та підвищення дохідності підприємства. Орієнтація при цьому (наприклад, у акціонерів) на короткострокову прибутковість, яка дає «швидкі гроші»;

2) з погляду керівників і працівників підприємства, головне — подальше функціонування підприємства, тому фінансові стратегії належать до ресурсних і відіграють роль засобів у реалізації інших стратегій та розвитку підприємства взагалі, визначають можливості самоінвестування тощо.

Джерелами формування фінансових ресурсів є власні джерела (прибуток, амортизація, випуск нових акцій, реалізація / вилучення основних фондів тощо) і позичкові (нові боргові зобов'язання у вигляді довго- та короткострокових кредитів, застав, векселів тон.) Окремими джерелами можуть бути пряме бюджетне фінансування, благодійна допомога. Основою для визначення джерел фінансування є звіт про грошові надходження.

Досвід роботи західних корпорацій свідчить про необхідність фор­мування певної структури стратегічних фондів:

-фондів загального корпоративного рівня;

-окремих (пов'язаних із загальними) фондів автономних організаційних утворень (у вигляді «стратегічних господарських центрів» («центрів інвестицій та прибутків» та ін.);

-спеціальних фондів для формування ресурсних і функціональних потенціалів (останні можуть існувати у вигляді довгострокових спе­ціальних інвестиційних проектів та програм).

^ Розподіл ресурсів розкриває пріоритетність у розвитку окремих напрямків діяльності: важливіші, з погляду керівників, виділяються всі необхідні ресурси (насамперед фінансові). Керівники приймають рішення, наприклад, про пріоритетне інвестування в новий напря­мок діяльності за рахунок зменшення інвестицій у вже освоєні.

У західній практиці при розподілі інвестицій між різними проек­тами найчастіше використовують підхід, розроблений у фірмі «Дю-пон» на основі показника ROA (return-on-assets):



NP NP S

ROA = . . ,

AS S AS


NP S – C – T ,

S S


=

д

_S_


AS
е: NР — чистий прибуток після оподаткування; АS — активи; S— обсяги продажу; С — витрати; Т — податки.

У формулі (1) складова визначає оборотність активів, які поділяють на ті, що легко реалізуються (АSc), і ті, що повільно обертаються (АSf). Це привертає увагу до структури активів і капі­талу взагалі, норми прибутковості як бази для руху до самоокупності.

Найчастіше показниками, що характеризують стратегії, є: прибуток, максимальна ринкова вар­тість активів, ROA, рух готівки, чиста дисконтована вартість (NPV), внутрішня норма дохідності, термін окупності тощо.

Будь-яка система стратегій потребує обгрунтування потрібних і можливих інвестицій для їхнього виконання, тому зміст фінансових стратегій передбачатиме, зокрема:

  • створення, розгортання та управління активами;

  • використання та закріплення капіталу у виробничому функціонуванні;

  • розробку заходів щодо як найбільшого самозростання капіталу.

Загалом розробка та здійснення фінансових стратегій — це узго­дження фінансових потоків між стратегіями, що створюють прибут­ки, та тими, які потребують додаткових вкладень у вигляді інвести­цій.

Інформаційні ресурси

Дуже специфічним ресурсом сучасного виробництва стає інфор­мація, що є умовою та елементом будь-якої виробничої діяльності. Високими темпами розвиваються ринки інформаційних ресурсів. Все більше місця в діяльності людей займають інформаційні технології, Інтернет. Інформація як ресурс має найбільшу цінність у такому вигляді:

  • даних про ринки збуту, потреби та іншої маркетингової інформації;

  • науково-технічних розробок нових продуктів, матеріалів, техно­логій тощо;

  • методик сучасних форм і методів планування, контролю, аналізу тощо;

  • розробок відносно організації виробництва, праці та управління;

  • пакетів програм для обробки економічної, науково-технічної, со­ціально-політичної інформації, для підтримки системи прийняття рішень на виробництві;

  • документів (законів, інструкцій тощо), які регулюють діяльність підприємства та його зв'язки із середовищем;

  • банки даних і знань загального та спеціального спрямування тощо.


Енергетичні ресурси

Окремо треба розглянути енергетичні ресурси. По-перше, це пов'язано з тим, що для економіки України та для кожного підпри­ємства вони є лімітуючим чинником і їхнє забезпечення та викорис­тання пов'язані з певними труднощами. По-друге, енергія в сучас­ному виробництві все частіше відіграє роль знаряддя праці, безпосередньо впливаючи на предмет праці, перетворюючи його в кінцеву продукцію.

^ 2.Функціональні стратегії

Функції управління, що виникають на основі розподілу та спеціаліза­ції праці, характеризують будь-який процес управління і визначають ви­ди діяльності, які відбивають напрямки або стадії цілеспрямованого впливу на відносини людей у процесі виробництва та управління ним.

Ураховуючи багатоцільовий характер діяльності підприємства, можна стверджувати про наявність системи функцій.

^ Система функцій управління — це комплекс взаємопов'язаних у часі та просторі видів діяльності суб'єкта управління при його ціле­спрямованому впливі на об'єкт.

Функціональна стратегія — тип забезпечуючої стратегії у страте­гічному наборі, що визначає стратегічну орієнтацію певної функціо­нальної підсистеми управління підприємством, яка забезпечує їй до­сягнення цілей, а також (за наявності взаємопов'язаних обгрунто­ваних функціональних стратегій) керованість процесами виконання загальних стратегій та місії фірми.

Будь-яка функціональна стратегія (тобто стратегія розвитку окре­мої функціональної підсистеми) має розроблятися з урахуванням та­ких чинників:

  • ролі та змісту діяльності з конкретної функції;

  • взаємозв'язку змістовної спрямованості та вектора впливу конкретної функції на досягнення конкретних цілей та місії підприємства загалом; Я

  • характер впливу (негативний чи позитивний) виконання робіт з кожної функції на розвиток (занепад) підприємства;

  • межі функцій та сфери «перехресних інтересів»;

  • переваг і недоліків у розвитку окремих функцій, сильних та слабких місць у їхній взаємодії;

  • наявності чи відсутності «вузькофункціонального» підходу, кон­фліктів у розв'язанні загальних проблем підприємства;

  • збалансованості між тенденціями розвитку підприємства та ком­петенцією фахівців, що є виконавцями робіт з окремих функцій, їх­нього професіоналізму, етичних норм і підприємницького духу.

Урахування таких чинників і вимог дає змогу в ході розробки всіх стратегій функціонального типу сформувати високоефективний функціональний потенціал підприємства.

Маркетингова стратегія

Маркетингова стратегія — це стратегія промислових підприємств, орієнтованих на ринкові цінності.

У загальному вигляді встановлення стратегії маркетингу скла­дається з чотирьох основних етапів (рис. 3.35):

  • аналіз співвідношень «споживач — товар»;

  • визначення загальної маркетингової стратегії на окремих сегментах ринку;

  • створення стратегій «marketing-mix» (своєрідного маркетингово­го «стратегічного набору»);

  • виконання та контроль.

Наведемо приклади маркетингових стратегій:

^ 1. Розвиток ринку (орієнтація на нові цільові групи споживачів): географічне розширення; продаж продукції з доповненнями (на базі неспорідненої диверсифікації); розробка нових товарів; розроб­ка продукції на замовлення; стратегія глобалізації тощо.

^ 2. Стратегія проникнення: розробка модифікацій конкурентної продукції; адаптація товарів під специфічні потреби споживачів; роз­робка системної концепції товару; створення асортименту товарів (послуг) з гнучкими конкурентними цінами; впровадження нових технологій просування для зміцнення конкурентної позиції; концентрація на цільових ринках на основі звуження асортименту тощо.

^ 3. Збереження частки ринку: акцентування на великі обсяги продукції при стабільних цінах з підвищенням її якості; збільшення доходів за рахунок надання додаткових послуг; відмова від іннова­цій; збільшення обсягів продажу при одночасному зниженні цін.

4. Стратегії розвитку скорочення підсистеми маркетингу на підприємстві.
^

Стратегія НДПКР


Стратегія НДПКР — це план проведення головних досліджень щодо нової продукції, техніки, технології, організації тощо, а також розвитку та ефективнішого використання існуючих продуктів, про­цесів, методів виготовлення та ін.

Наведемо приклади стратегій НДПКР:

^ 1. Пріоритетні дослідження та розробки: збільшення асигну­вань; стабілізація асигнувань; зниження асигнувань; одночасне про­ведення фундаментальних досліджень і розробок; створення нової продукції; створення нової технології тощо.

^ 2. Технологічні розробки (проекти): вдосконалення діючої;

підтримка діючої; використання чужої технології тощо.

3. Розвиток (вдосконалення) потужностей (проекти): створен­ня нових; підтримка існуючих; розширення існуючих; удосконален­ня робочих місць; введення змін в організацію; згортання раціоналі­зації; концентрація та централізація; децентралізація та створення невеликих виробництв; децентралізація системи управління вироб­ництвом.

^ 4. Розробки відносно якості та продуктивності: використання концепції «груп якості»; суперавтоматизація (впровадження робото-комп'ютерної технології); система управління якістю виробництва тощо.

^ 5. Стратегія розвитку / скорочення підсистеми НДПКР на під­приємстві.


Виробнича стратегія

Стратегія розвитку підприємства потребує відповідних стратегій розвитку виробництва, а навіть обгрунтована ліквідація частини ви­робничого процесу (з різних причин) становить певні труднощі для всього підприємства. Рівень виробництва значною мірою формує конкурентну позицію і, навпаки, ринкові чинники впливають на зміст та характеристики виробничих стратегій рис.2

Сильна




Конкурентна позиція




Виробничі

Ринкові стратегії

стратегії

Розвиток виробництва

Скорочення виробництва




Закріплення (відстоювання) ринку

Витіснення конкурентів

Консолідація (інтеграція)




Заміна ринку (перехід на іншу СЗГ)


Диверсифікація


Ліквідація
















Слабка




Сильні

Слабкі





Можливості розвитку потенціалу підприємства


Рис. 2 Приклад взаємозв'язку ринкових і виробничих стратегій залежно від конкурентної позиції та можливостей розвитку потенціалу підприємства


Загальні конкурентні стратегії підприємства, за М. Портером, можуть бути реалізовані на основі розробки відповідних виробничих стратегій.


Таблиця 1

^ ЗВ'ЯЗОК ЗАГАЛЬНИХ КОНКУРЕНТНИХ І ВИРОБНИЧИХ СТРАТЕГІЙ

Стратегія

Виробничі стратегії (основні акценти)



Лідирування за рахунок зниження витрат (цін)

Контроль над витратами

Технологічний рівень виробництва з використанням доскона­лих методів виробництва

Заохочення раціоналізації та винахідництва

Високий рівень стандартизації

Автоматизовані метрологічні процеси тощо


Диференціація

Контроль якості продукції

Якість кожної операції

Гнучкість виробничого процесу

Високий рівень організації (складні процеси запуску/випуску)


Виробнича стратегія та НДПКР пов'язані через відповідні проекти:

  • механізації, автоматизації, роботизації виробничих процесів, що сприяє економії живої праці;

  • заміни дорожчих матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих дешевшими, зменшення обсягів їх використання;

  • підвищення якості продукції за рахунок якісніших виробничо-технологічних процесів;

  • спрощення виробничих і технологічних процесів, конструкцій виробів тощо.
Структура плану розвитку виробництва

^ Виробнича стратегія існує у вигляді плану (програми) розробки та управління процесом створення необхідних для споживачів продук­тів і послуг на підприємстві, який може складатись з таких розділів:

1. Освоєння виробництва нових видів продукції.

2. Підвищення якості виробництва.

3. Впровадження прогресивної технології та підвищення техніко-організаційного рівня виробництва.

4. Удосконалення систем управління, планування та організації виробництва.

5. Економія витрат за рахунок зниження витрат сировини, мате­ріалів, енергії тощо.

6. Модернізація, технічне переозброєння, реконструкція, прид­бання виробничих потужностей.

7. Кооперація, концентрація та інтеграція виробництва.

8. Диверсифікація та конверсія виробничих процесів.

^

Стратегія фінансування


Стратегія фінансування (як функціональна стратегія) є осно­вою для вибору альтернативи, яка зумовлює природу та напрямки організації фінансових відносин як поза межами, так і всередині підприємства.





Стратегії фінансування









Визначення співвідношення





Фінансування за рахунок власних коштів





Фінансування за рахунок залучених коштів


Самофінансування

(відкрите та приховане)







амортизація

перерозподіл майна (в т. ч. продаж)

відрахування в резервні фонди

збільшення швидкості обороту капіталу



Внесення нових засобів через капіталовкладення


Збільшення основного капіталу


Короткострокові кредити


Довгострокові кредити

Фінансування з власних коштів підприємства




Фінансування із зовнішніх джерел:

лізинг, облігації, факторинг тощо



Рис. 3. Приблизна структура стратегії фінансування

Як вже зазначалось, фінанси як ресурс грають роль обмеження у діяльності підприємства. Спрямовуючи фінансування у ту або іншу підсистему забезпечується їх розвиток або скорочення.

Наведемо приклади фінансових стратегій.

^ 1. Стратегії кредитування:

короткострокові кредити (кредитні лінії; кредитні банківські білети; рахунки, отримані в результаті факторингових операцій тощо);

довгострокові кредити (забезпечені в т. ч. іпотечні позики на термін від трьох до п'яти років; облігації або позикові зобов'язання; комер­ційні папери тощо).

^ 2. Стратегія розміщення акцій: часткове розміщення; пропози­ції для відкритого продажу; акції прості та привілейовані (співвід­ношення) тощо.

3. Стратегії рефінансування: довгострокове рефінансування; корот­кострокове рефінансування; придбання власних акцій; ліквідація боргів за рахунок продажу акцій; управління грошовими потоками тощо.

^ 4. Стратегії використання дивідендів: сплата дивідендів; спла­та підвищених дивідендів; сплата знижених дивідендів; призупи­нення сплати дивідендів тощо.

^ 5. Стратегії розвитку / скорочення фінансової підсистеми і підприємства.

Інструментом реалізації фінансових стратегій є поточні бюд­жети, які відбивають стосунки з фінансовими, кредитними, страховими організаціями, фінансовим ринком узагалі, а також з окремими структурними підрозділами і особами всередині фірми.

Бюджет — це поточний план діяльності, де визначено майбутні витрати та джерела їхнього покриття.

Стратегії управління персоналом

Трудові ресурси або, як це прийнято визначати тепер, персонал, потребують створення відповідної системи управління ними, тобто визначення системи планування, організації, керівництва, контролю.

Наведемо приклади стратегій управління персоналом.

^ 1. Добір і навчання: добір і переміщення персоналу всередині підприємства; добір і заміна; балансування просування співробітни­ків із загальними та функціональними стратегіями; організація про­цесу навчання; організація аналітичних центрів добору та розвитку персоналу тощо.

^ 2. Стратегія винагороди та мотивації: балансування винагороди та прибутків із загальними та забезпечуючими стратегіями; використання системи оцінки «робочого внеску» в результати; система участі у прибутках; впровадження нематеріальних важелів мотивації тощо.

^ 3. Стратегії формування трудових відносин: участь персоналу в управлінні; стосунки із профспілками; адаптація до системи державного регулювання трудових відносин тощо.

^ 4. Стратегія управління персоналом існує у вигляді плану до­бору, найму, навчання, перекваліфікації та стимулювання робітни­ків, які відповідали б потребам, що зумовлені майбутніми та органі­заційними змінами.

5. Стратегія розвитку / скорочення підсистеми управління персоналом.

^

Стратегії розвитку загального управління


Стратегії розвитку загального управління стосуються таких напрямків:

  • розвиток і перебудова загальної структури управління підприєм­ством, окремими виробництвами, цехами та іншими ланками;

  • вдосконалення системи роботи з керівними кадрами;

  • розвиток технології процесів управління тощо.

Наведемо приклади стратегій загального управління та інформаційного забезпечення2 процесів управління.

^ 1. Стратегії формування та вдосконалення системи управ­ління: розподіл праці та створення спеціалізованих підрозділів; уні­версалізація діяльності управлінських ланок; централізація системи управління; децентралізація системи управління; підвищення ефек­тивності роботи системи управління; забезпечення гнучкості органі­заційних структур за рахунок впровадження підприємницьких ла­нок.

^ 2. Стратегії технічного забезпечення системи управління: роз­ширення можливостей центрального процесора; придбання нового центрального процесора; розширення існуючих розподільчих мікро­процесорів; придбання нових процесорів і мереж; використання централізованого допоміжного програмного забезпечення; викорис­тання децентралізованого допоміжного програмного забезпечення.



Стратегії розвитку окремих функціональних підрозділів (згідно з функціональними стратегіями)

Загальні цілі, задачі, критерії ефективності раціоналізації системи загального управління




Дослідження та діагностика діючої системи управління




Визначення вимог до змін з боку зовнішнього середовища

Визначення вимог до змін з боку внутрішнього середовища




Встановлення організаційного діагнозу, виявлення суперечностей у розвитку системи управління




Дослідження, експерименти, моделювання, проведення роз-рахунків щодо різних напрямків підвищення ефективності та дієвості системи управління

Вивчення літературних джерел, узагальнення світового досвіду процвітаючих підприємств

Узагальнення та балансу­вання «організаційного зрізу» інших вітчизняних та іноземних процві­таючих підприємств




Розробка стратегій розвитку системи управління




^ Розробка планів і програм щодо організаційного розвитку підприємства

Рис. 4. Порядок розробки функціональної стратегії «загальне управління»

^ 3. Стратегія балансування «стратегічного набору» через ін­формаційну систему: створення та експлуатація системи спостере­ження за ситуацією в зовнішньому та внутрішньому середовищі; ав­томатизація рутинної діяльності підприємства; впровадження системи підтримки управлінських рішень; створення інформаційних систем для поліпшення обслуговування замовників; створення но­вих варіантів інформаційних систем «на продаж» тощо.

^ 4. Стратегія створення розвитку підсистеми організаційного аналізу та проектування.

5. Стратегія створення / розвитку підсистеми стратегічного планування.


А, також існують ще багато виробничих стратегій, наприклад :

-Стратегія матеріально-технічного постачання

- Комплексна стратегія та ін.
^
Питання та завдання

  1. Які стратегії входять до системи забезпечуючи стратегій?

  2. В чому полягає відмінність між стратегічною зоною господарювання та зонами стратегічних ресурсів?

  3. Які стратегії відносяться до ресурсних стратегій?

  4. До якого типу стратегій відносяться функціональні стратегії?

  5. Які чинники необхідно враховувати при розробці функціональних стратегій?

  6. Які стратегії відносяться до функціональних стратегій? Хто безпосередньо приймає участь при розробці функціональних стратегій?

1


2


Схожі:

Система забезпечуючих стратегій ресурсні стратегії iconСистема забезпечуючих стратегій ресурсні стратегії
Одна з головних цілей стратегічного управління на підприємстві — забезпечення раціонального розподілу ресурсів між напрямками діяльності...
Система забезпечуючих стратегій ресурсні стратегії iconСистема забезпечуючих стратегій ресурсні стратегії
Одна з головних цілей стратегічного управління на підприємстві — забезпечення раціонального розподілу ресурсів між напрямками діяльності...
Система забезпечуючих стратегій ресурсні стратегії iconСистема стратегій підприємства
Базою для обгрунтування можливостей здійснення обраних загальних стратегій є загальні конкурентні стратегії, конкурентні переваги...
Система забезпечуючих стратегій ресурсні стратегії iconЛекція система стратегій підприємства
Розгляд еволюції поняття «стратегії» у хронологічному порядку дозволяє глибше усвідомити сутність стратегічної поведінки І зрозуміти...
Система забезпечуючих стратегій ресурсні стратегії iconТема система стратегій підприємства
Базою для обгрунтування можливостей здійснення обраних загальних страте­гій є загальні конкурентні стратегії, конкурентні переваги...
Система забезпечуючих стратегій ресурсні стратегії iconТема система стратегій підприємства
Базою для обгрунтування можливостей здійснення обраних загальних страте­гій є загальні конкурентні стратегії, конкурентні переваги...
Система забезпечуючих стратегій ресурсні стратегії iconУдосконалення методичних підходів до визначення стратегій просування інновацій
...
Система забезпечуючих стратегій ресурсні стратегії iconМіжнародні стратегії економічного розвитку
Середовище формування та реалізації міжнародних стратегій економічного розвитку
Система забезпечуючих стратегій ресурсні стратегії iconУправління поведінкою споживачів для магістрів спеціальності: 050101 «Економічна теорія»
Споживач здійснює більшість покупок в „споживчому трансі”, використовуючи прості стратегії вибору. Знання цих споживчих стратегій...
Система забезпечуючих стратегій ресурсні стратегії iconПрограма для пошуку оптимальних стратегій. Назва розробки. Програма для пошуку оптимальних стратегій методом Ховарда
Ключове слово для тематичного покажчика. Програма для пошуку оптимальних стратегій
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи