Міністерство фінансів україни icon

Міністерство фінансів україни




НазваМіністерство фінансів україни
Сторінка1/32
Дата01.09.2012
Розмір6.53 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32


Міністерство фінансів україни

Український державний університет фінансів

та міжнародної торгівлі

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ


ВСЕУКРАЇНСЬКА ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
«УКРАЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯ ЕКОНОМІСТІВ-МІЖНАРОДНИКІВ»


Наукове товариство студентів та аспірантів УДУФМТ


ФОРМУВАННЯ ПАРАДИГМИ БАГАТОСТОРОННІХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В РАМКАХ ІНІЦІАТИВ СХІДНОГО ПАРТНЕРСТВА
(ЕКОНОМІКА, ФІНАНСИ І ПРАВО)



ЗБІРНИК МАТЕРІАЛІВ

^ ХІV МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

27 ТРАВНЯ 2011 РОКУ


Київ – 2011

ББК 65.9(Укр)261.3


Конференція зареєстрована 2011 року

в Українському інституті науково-технічної

і економічної інформації


Формування парадигми багатосторонніх економічних відносин в рамках ініціатив Східного партнерства / Збірник матеріалів ХІV Міжнародної науково-практичної конференції 27 травня 2011 р. – К. : УДУФМТ, 2011. – 438 с.


У матеріалах збірника розглянуто проблематику формування парадигми багатосторонніх економічних відносин в рамках ініціатив Східного партнерства на основі їх фінансово-економічного та правового аналізу. Досліджено фінансові аспекти виконання комплексних програм у рамках ініціатив Східного партнерства, чітко окреслено реалії інтеграційного зближення вітчизняного народного господарства з економіками країн ЄС. Сформовано наукові засади вирішення проблем виконання зобов’язань між учасниками проекту Східного партнерства. Приділено увагу такому актуальному питанню, як удосконалення управління енергетичною безпекою України з використанням європейського досвіду в цьому аспекті, розглядаються питання розробок економіко-математичних алгоритмів моделювання інтеграційних трансформацій. Також характеризовано можливості правового забезпечення міжнародної співпраці у боротьбі з корупцією, запропоновано шляхи поліпшення міжнародно-правових основ реалізації проектів у рамках Східного партнерства.

Реалізація теоретичних розробок і практичних ідей, викладених у матеріалах конференції, дозволить накреслити нові підходи до процесів й алгоритму ефективного розвитку економіки України на міжнародній арені.

ББК 65.9(Укр)261.3


© УДУФМТ, 2011.

Шановні учасники конференції, шановні колеги!


Ректорат і науково-педагогічний колектив Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі щиро вітає Вас на науковому форумі, присвяченому актуальній проблемі формування парадигми багатосторонніх економічних, фінансових і правових відносин у рамках ініціатив Східного партнерства.

Це вже чотирнадцята міжнародна науково-практична конференція, яка проводиться у стінах нашого навчального закладу.

Слід зазначити, що нинішня конференція є знаковою. По-перше, вона проходить під егідою Міністерства фінансів України. По-друге, проведення цього наукового заходу сприятиме конструктивному діалогу між теоретиками та практиками у сфері міжнародних відносин, зростанню наукового потенціалу в нашій країні, – адже до обговорення актуальних питань міжнародного співробітництва запрошені знані фахівці, видатні вчені, досвідчені викладачі, практики міжнародного бізнесу, які передаватимуть свій досвід молодим вченим, аспірантам, магістрам.

Наша конференція також традиційно збирає представників наукової молоді вищих навчальних закладів, які представляють різні регіони України та зарубіжжя.

Зважаючи на сучасне соціально-економічне й політичне становище в Європі й у світі загалом, проблематика нашої наукової конференції як ніколи актуальна, і я впевнений, що співпраця в межах Східного партнерства спроможна надати національній економіці поштовх до поступального розвитку на основі реалізації інтеграційних прагнень України та зближення з економіками країн Європейського Союзу.

Бажаю всім учасникам конференції творчої наснаги, плідної й натхненної праці, творчих і захоплюючих наукових дискусій, конструктивних рішень та нових відкриттів на благо процвітання України!


З повагою


Ректор Українського державного О. О. Покрещук

університету фінансів

та міжнародної торгівлі


^ В ОРГАНІЗАЦІЇ конференції ВЗЯЛИ УЧАСТЬ:





Міністерство фінансів України

01008, м. Київ-8, вул. М.Грушевського, 12/2.


Український державний університет фінансів
та міжнародної торгівлі


Україна, м. Київ, вул. Чигоріна, 57.





Національний університет державної
податкової служби України
08201, м. Ірпінь, Київська обл., вул. Карла Маркса, 31.


Всеукраїнська громадська організація «Українська асоціація економістів-міжнародників»

Україна, м. Київ, вул. Червоноармійська 51/3.


^ Наукове товариство студентів та аспірантів УДУФМТ

Україна, м. Київ, вул. Раєвського, 36, оф. 307.

Організаційний комітет


Покрещук О. О. – ректор Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі (УДУФМТ). ^ Голова оргкомітету;

Мещеряков В. О. – проректор з науково-методичної роботи та інноваційних технологій. Співголова оргкомітету;

Мостовий Г. І. – заступник директора з наукової роботи Харківського інституту фінансів УДУФМТ. ^ Заступник голови оргкомітету;

Рєдькін О. С. – заступник директора з наукової роботи Одеського інституту фінансів УДУФМТ. Заступник голови оргкомітету;

Дзюба С. Г. – заступник директора з наукової роботи Донецької філії УДУФМТ. ^ Заступник голови оргкомітету.


Члени організаційного комітету


Гвоздецький В. Д. – проректор з навчально-наукової та методичної роботи УДУФМТ;

Квач Я. П. – директор Одеського інституту фінансів УДУФМТ;

Фоменко Ю. С. – в.о. директора Харківського інституту фінансів УДУФМТ;

Колесніченко Є. Д. – директор Донецької філії УДУФМТ;

Прощарук С. Г. – заступник декана факультету міжнародної економіки і менеджменту УДУФМТ;

Гриценко В. В. – декан факультету правознавства і міжнародних відносин УДУФМТ;

Якушик І. Д. – декан фінансово-економічного факультету УДУФМТ;

Андрійчук В. Г. – завідувач кафедри світового господарства і міжнародної економічної інтеграції. ^ Заступник голови оргкомітету;

Онищенко В. П. – завідувач кафедри міжнародного менеджменту та маркетингу УДУФМТ;

Лисенков Ю. М. – завідувач кафедри міжнародних фінансів УДУФМТ;

Анцелевич Г. О. – завідувач кафедри міжнародного права УДУФМТ;

Смітієнко З. Д. – завідувач кафедри цивільних та кримінально-правових дисциплін УДУФМТ;

^ Мацко А. С. – завідувач кафедри теорії, історії та конституційного права УДУФМТ;

Богачевська І. В. – завідувач кафедри суспільних наук УДУФМТ;

Краскевич В. Є. – завідувач кафедри вищої математики та інтелектуальних інформаційних технологій УДУФМТ;

Поліванов В. Є. – завідувач кафедри економічної теорії УДУФМТ;

Столяров В. Ф. – завідувач кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту УДУФМТ;

Моторин Р. М. – завідувач кафедри обліку, аудиту і статистики УДУФМТ;

Ястремський О. І. – завідувач кафедри прикладної економіки УДУФМТ;

Васильченко І. П. – завідувач кафедри вищої математики та інформатики УДУФМТ;

Литнєва А. П. – завідувач кафедри іноземних мов УДУФМТ;

Демура Г. М. – завідувач редакційно-видавничого відділу УДУФМТ;

Безсмертна С. Ю. – заступник керівника навчально-наукового, інформаційно-бібліотечного центру – директор наукової бібліотеки;

Кощеєв О. О. – головний редактор наукового журналу «Зовнішня торгівля: фінанси, право, економіка»;

Біловус К. – провідний фахівець відділу аспірантури УДУФМТ.


^ Координатори конференції


Багно І. М. – завідувач відділу наукових програм;

Свєтікова О. О. – старший науковий співробітник відділу наукових програм;

Кришталь І. Г. – молодший науковий співробітник відділу наукових програм;

Амбарцумов Г. Ю. – провідний фахівець відділу наукових програм. Відповідальний секретар оргкомітету;

Зіновенко А. П. – провідний фахівець відділу наукових програм;

Кепич Т. І. – науковий співробітник відділу наукових програм;

Гнатюк М. А. – заступник начальника редакційно-видавничого відділу.


1 секція

Фінансові аспекти виконання комплексних програм у рамках ініціатив Східного партнерства

Керівник – к.е.н., доц. Лисенков Ю. М.


2 секція

Реалії інтеграційного зближення вітчизняного народного господарства з економіками країн ЄС

Керівник – к.е.н., доц. Поліванов В. Є.


3 секція

Проблеми забезпечення виконання зобов’язань між учасниками проекту Східного партнерства

Керівник – д.е.н., проф., акад. Академії наук Вищої школи України Андрійчук В. Г.


4 секція

Використання європейського досвіду в сфері вдосконалення управління енергетичною безпекою України

Керівник – д.е.н., проф. Онищенко В. П.


5 секція

Економіко-математичні алгоритми моделювання інтеграційних трансформацій

Керівник – д.техн.н., проф. Краскевич В. Є.


6 секція

Соціогуманітарні аспекти економічних відносин в рамках ініціатив Східного партнерства

Керівник – д.ф.н., доц. Богачевська І. В.


7 секція

Правове забезпечення міжнародної співпраці у боротьбі з корупцією

Керівник – к.ю.н., доц. Мацко А. С.


8 секція

Шляхи покращення міжнародно-правових основ реалізації проектів у рамках Східного партнерства

Керівник – к.ю.н., проф. Анцелевич Г. О.

^ ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯ

Андрійчук В. Г., д.е.н., професор, зав. кафедри світової економіки та міжнародної економічної інтеграції УДУФМТ,
Заслужений діяч науки і техніки України,
академік Академії наук Вищої школи України


^ Дискурс щодо шансів задекларованих Європейським Союзом в Ініціативі «Східне партнерство» та реальності їх ефективного використання Україною

У звітному посланні Президента України В.Ф. Януковича [1] та у виступах Прем’єр-міністра М.Я. Азарова, пов’язаних із подальшим поступом зовнішньої політики, підтверджується євроінтеграційний курс країни, який би забезпечував досягнення показників і стандартів її суспільно-економічного розвитку, передбачуваних при входженні до Європейської спільноти.

Як офіційно повідомив міністр економічного розвитку і торгівлі України А.П. Клюєв [4], Урядом України готує для затвердження ближчим часом план першочергових заходів щодо інтеграції в ЄС на 2011 рік, та підкреслив, що в Україні є чітка політична воля – завершити переговори щодо укладання Договору про асоціацію з ЄС до кінця 2011 року, складовою частиною якого є поглиблена зона вільної торгівлі (ЗВТ+).

У цьому контексті, виходячи із засадничих положень, і полягає мета «Східного партнерства» щодо подальшого розвитку євроінтеграції в країнах-партнерах та зміцненні їх відносин із ЄС.

Визначальною ідеологемою, відповідно до основоположних документів «Східного партнерства», виступає посилення процесів демократизації в країнах-членах, надання їм допомоги при здійсненні процесів модернізації та встановленні верховенства права (на що, до речі, в Україні актуалізується увага). Передбачається також, що власне умови політичного співробітництва й економічної інтеграції у «Східному партнерстві» сприятимуть адаптації стандартів ЄС та сформуванню належних рамок для поступального процесу наближення східних партнерів до ЄС.

Отже, «Східне партнерство» покликано стати свого роду продовженням європейської політики сусідства (ЄПС), власне, її відгалуженим напрямком у Східній Європі. До речі, у самій Комунікації Європейської Комісії чітко окреслено, що «Східне партнерство» є специфічним східним вибором у рамках Європейської політики сусідства [3].

Відтак, Ініціатива «Східного партнерства» спонукає Україну до активізації й поглиблення двосторонніх та багатосторонніх зв’язків. Що стосується двостороннього виміру відносин, то тут зумовлюється необхідність тіснішої співпраці всіх сторін у сфері міграції, а також полегшення суворості візового режиму та скасування в подальшому візових обмежень. І в цьому плані, зважаючи на рішення, прийняті 3-4 травня 2011 р. на зустрічі в Брюсселі чільних представників країн-учасниць програми ЄС «Східне партнерство», досягнуті певні позитивні зрушення.

Головним питанням євроінтеграційного порядку денного для України залишається Угода про асоціацію, яка поступово набула характеру своєрідного орієнтира у відносинах Україна–ЄС, прогрес яких залежить від того, чи вдасться вітчизняному керівництву досягти консенсусу з ЄС щодо принципових положень Угоди – проблеми перспективи членства та поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі.

Досягненню зазначеної мети має слугувати прийняття відповідної дорожньої карти з точно означеними засобами її реалізації. При цьому акцентується увага на важливості створення спеціальної зони вільної торгівлі, для заснування якої потрібне укладення відповідних двосторонніх угод між ЄС та країнами-учасниками ініціативи «Східне партнерство». Для України це має винятково важливе значення, оскільки наявність такої угоди в значно полегшить торгівлю з країнами-членами ЄС.

Офіційний представник Єврокомісії, Голова європейської делегації на переговорах з Україною щодо створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі – Філіп Куїссон, (який брав участь у семінарі щодо перспектив «Східного партнерства», що відбувся у Брюсселі під егідою Французького інституту зовнішніх відносин (IFRI)) заявив [11]: якщо Україна і ЄС не домовляться щодо створення ЗВТ+, то не зможуть укласти двосторонньої Угоди про асоціацію, оскільки зона вільної торгівлі є її складовою.

Сакраментальним завбаченням сповнено його висловлювання: «Якщо ми не матимемо Угоди про асоціацію з Україною, вся політика «Східного партнерства» буде мертвою. Ми можемо рухатися вперед, якщо матимемо ЗВТ, але ми будемо абсолютно знищені, якщо переглядатимемо цей процес», – так заявив офіційний представник Єврокомісії.

Маючи таке розуміння значимості створення ЗВТ+ та укладання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, з боку офіційних представників Єврокомісії та в очільників вітчизняних владних структур, як свідчать їх заяви, зросла впевненість в успішному завершенні до кінця 2011 року справ зі створення ЗВТ та укладанням Угоди про асоціацію між ЄС та Україною.

Зі свого боку, міністр закордонних справ України К. Грищенко вкотре підтвердив, що європейська інтеграція залишається головним пріоритетом для України, а щодо настирливо-прагматичного наполягання Росії про вступ до Митного союзу – Росії, Білорусі й Казахстану (3+1), то, як висловився міністр, «ми не ведемо переговори». До речі, під час виступу у Верховній Раді (18 квітня 2011 р.) міністр стверджував, що Україна має намір взаємодіяти з Митним союзом поза рамками формального членства в ньому і саме так слід розшифровувати формулу Президента України – «3+1».

При цьому цілком об’єктивно підкреслено, що для України вкрай важливо, щоб умови торгівлі з Росією, Білоруссю та Казахстаном не погіршились у зв’язку з формуванням Митного союзу, оскільки існує загроза, що діючі захисні заходи, застосовані в торгівлі з однією країною після ухвалення відповідного рішення комісією Митного союзу (Росія займає 57% кваліфікованих голосів), поширюватимуться на єдину територію Митного союзу [4].

У цьому контексті досить індикативно-заохочувальним (закличним) і прогнозно-попереджувальним видається висловлювання Президента Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозу про те, що «лише за наявності сильної політичної волі та рішучості з обох сторін «Східне партнерство» може досягнути своєї цілі політичної асоціації та економічної інтеграції. Нам потрібно ще більше інвестувати у спільну стабільність і процвітання. Така інвестиція швидко компенсується важливими політичними та економічними перевагами і сприятиме підвищенню стабільності та безпеки як ЄС, так і наших східних партнерів» [5].

Виходячи з програми «Східне партнерство», Євросоюз запропонував його країнам доволі конкретну та далекосяжну підтримку демократичних та ринкових реформ і, таким чином, робиться важливий внесок в їх політичну й економічну стабільність.

Водночас слід зазначити, що рівень залучення та надання допомоги ЄС залежатиме від ситуації в країні та її зусиль з адаптації до стандартів Союзу. Тобто у рамках «Східного партнерства» країна-партнер, отримавши можливості політичної асоціації й економічної інтеграції, має шанс більшого залучення її до політики ЄС та поступової інтеграції зі спільним ринком ЄС.

Між іншим, почувши в ультимативному «запрошенні» глави уряду Росії про суцільні вигоди для України при вступі у Митний союз чотирьох країн (щорічних від 6,5 до 9 млрд. дол. США, зниження цін на газ, тісніші взаємозв’язки), чимало наших співвітчизників не зовсім усвідомлюють справжній зміст й очікувані результати.

Безперечно, ніхто з тверезомислячих людей не може виступати проти розширення і зміцнення економічних зв’язків з Росією, але, як сказано у відомому афоризмі: «Сократ мені друг, але істина дорожче». Так і в цій ситуації.

Що являє собою пропонований Митний союз чотирьох країн? Це створення єдиної митної території, де немає митних кордонів і їх перетин відбувається без сплати й митного оформлення. Проте в цій, здавалося б, привабливій, криється серйозна загроза економічного кшталту, пов’язана з ПДВ. Адже відповідно до діючого світового та вітчизняного принципу, оподаткування передбачає обкладання податком продукції, яка споживається в середині країни. Тобто оподатковується імпорт і не оподатковується експорт.

За розрахунками фахівців [6], на офіційних звітних даних українсько-російських експортно-імпортних операцій за 2010 рік, враховуючи, що обсяг імпорту значно перевищує вітчизняний експорт, Україна від оподаткування отримала 4,44 млрд. дол. США, а Росія – 2,68 млрд. Різниця в обсягах податків на користь України, як бачите, становить 1,8 млрд. У результаті вступу в Митний союз ці податки Україна втратить, точніше, наша країна їх сплачуватиме, а надходитимуть вони до Росії. За аналогічним принципом місця споживання нині сплачується й акциз. Отже, якщо при закупівлі бензину зараз акцизний збір надходить до бюджету України, то при входженні у пропонований Митний союз – весь акциз за імпортовані нафтопродукти з Росії чи Білорусі надходитиме до їхніх бюджетів, завдаючи, таким чином, додаткових витрат вітчизняному бюджету.

Що стосується багатостороннього співробітництва, то воно спрямовується на виконання проектів усіма сторонами-учасниками «Східного партнерства» (27-ма країнами ЄС та 6-ма країнами Східної Європи), доповнюючи всі попередні регіональні ініціативи, здійснювані в рамках Європейської політики сусідства.

При цьому виділяються три ключові елементи, що становлять основу так званої «доданої вартості» [7, С.34], яка включає:

– стимулювання всебічного співробітництва між східними партнерами, яке сприяє встановленню тісніших регіональних зв’язків;

– створення широкої платформи для співпраці, яка виходить за межі розвитку Чорноморського та Балтійського регіонів і включає, наприклад, питання розбудови сухопутних кордонів чи ініціатив у рамках Європейської політики сусідства;

– розширення пропозицій для Білорусі (якій раніше не було передбачено надання якоїсь допомоги з боку ЄС), з огляду на багатосторонній характер ініціативи.

Реалістично підходячи до оцінки положень (що перейшли у фазу наповнення їх практичними проектами і заходами), задекларованих офіційними документами ініціативи «Східне партнерство», слід зазначити, що як будь-яка ініціатива чи політика, це партнерство, маючи вагомі позитиви, не позбавлена й суттєвих недоліків.

Щодо недоліків, то насамперед варто визнати, що форматом «Східного партнерства» відкладено на невизначений термін будь-які дискусії щодо можливостей надання перспектив членства в ЄС Україні та іншим країнам такого партнерства.

По-друге, обмеженість передбачених коштів фінансування (600 млн. євро) для реалізації задекларованих амбітних цілей у багатосторонньому форматі змушує ЄС та країни-партнери зосереджуватися фактично на здійсненні лише декількох проектів. Хоча, ради об’єктивності, зауважимо, що у зв’язку з ускладненнями, обсяги фінансування ЄС країн-партнерів в рамках «Східного партнерства» на 2007-2010 рр. становили 1035,5 млн. євро, та додатково Грузії (в зв’язку з серпневою кризою 2008 року) було надано ще 500 млн. євро [8].

По-третє, наявні відмінності стратегічних цілей і національних інтересів країн-партнерів може призвести до значного ускладнення (гальмування) імплементації багатостороннього виміру ініціативи. При цьому необхідно зважати й на те, що задекларовані тематичні платформи та флагманські ініціативи не відображають усіх важливіших занепокоєнь більшості країн-партнерів, що стосуються вирішення існуючих неврегульованих конфліктів і забезпечення територіальної цілісності. Зокрема, для Азербайджану і Вірменії – це Карабах, для Молдови – Придністровська республіка, для Грузії – Південна Осетія, Абхазія, для України – острів Зміїний, проблеми Криму.

За такої ситуації реалізація багатостороннього формату «Східного партнерства» стає не тільки ускладненою, а й неможливою без залучення третіх сторін, насамперед Росії й Туреччини, що змушуватиме ЄС враховувати позиції зазначених країн та рівень взаємин з ними кожного зі східних партнерів.

Попри те, незважаючи на наведені вразливості та недоліки, необхідно погодитися з оцінкою фахівців-дослідників [9, С.80], що ініціатива «Східного партнерства», будучи продовженням Європейської політики сусідства на сході, уособлює гнучкий формат, який дозволяє узгоджуватися з іншими напрямами політики ЄС (зокрема, з Чорноморською синергією), містить принцип диференціації у підходах до розвитку співробітництва з кожним східним партнером та передбачає можливість залучення третіх сторін до окремих проектів і програм.

Як уже зазначалося, Європейській Комісії хоч і не суттєво, але таки вдалося збільшити фінансовий пакет європейського інструменту сусідства і партнерства загалом понад 1,5 млрд. євро додатково виділеними коштами, щоб наблизити рівні фінансування до рівня задекларованих політичних амбіцій «Східного партнерства».

Також передбачається, що в подальшому процесі вивчення бюджету розглядатимуться можливості збільшення обсягів коштів ЄС на 2014-2020 рр. Принаймні, з відповідним закликом Європейська Комісія звернулася до фінансових інституцій ЄС та світу, країн-членів ЄС і країн-партнерів, а також до приватного сектора зробити свій внесок у реалізацію цієї ініціативи.

Що стосується економічної сфери, то основна мета ініціативи ЄС про «Східне партнерство» (як відзначається спеціалістами Міжнародного центру перспективних досліджень [9, С.38-39]) полягає у сприянні реформам, законодавчій базі та економічній інтеграції. Причому мається на меті не тільки амбітне завдання про створення поглиблених зон вільної торгівлі, а й, згодом, спільного економічного союзу в регіоні та сприянню економічному вирівнюванню в кожній з його країн. В цьому зв’язку членам «Східного партнерства» пропонується використовувати інструменти економічної політики та участь в інституціях і агенціях, які раніше були доступні переважно для країн-кандидатів ЄС.

Потрібно визнати, що це немаловажний факт і крок уперед, оскільки економічна інтеграція у «Східному партнерстві» відбуватиметься через пожвавлення торгівлі, рух капіталу та шляхом наближення правил регулювання економічної діяльності й врахування позицій країн-учасниць у формуванні політики.

З боку ЄС передбачається також приділення значної уваги фінансуванню інституцій країн-учасниць «Східного партнерства» через так звану Програму комплексного інвестування розвитку та використання пілотних (флагманських) ініціатив, зокрема, щодо сприяння малому і середньому бізнесу (МСБ) у країнах-членах.

Для України це архіважлива проблема, враховуючи ситуацію, яка склалася після недавно прийнятого Податкового кодексу і виниклими колізіями.

Доречно зазначити, що фінансування ініціатив «Східного партнерства», наприклад, для реалізації інфраструктурних проектів, Євросоюзом намічено залучити інших донорів, зокрема, міжнародні фінансові організації.

Які ж іще конкретно перспективи в рамках задекларованих ініціатив «Східного партнерства» відкриваються для України, в чому їх реальна значимість?

На наш погляд, слід акцентувати увагу на тому, що успішна адаптація Україною європейського законодавства у різних галузях вітчизняної економіки відкриває передумови, сприяючі зростанню обсягів торгівлі з ЄС і залученню іноземних інвестицій. Відтак, Україна могтиме запропонувати відповідні проекти у таких надзвичайно важливих і вкрай вразливих для нас та ЄС сферах економіки, як лібералізація електроенергетичного й газового ринків, реструктуризація агропромислового комплексу, в інших сферах, де налагоджується певний поступ. На цей напрямок співпраці акцентував увагу Голова Верховної Ради України В.М. Литвин [10], виступаючи в Страсбурзі на засіданні Бюро Міжпарламентської асамблеї (10 травня цього року).

Подальша розбудова «Східного партнерства» має відбуватися на основі чіткого проектного підходу, переведення роботи в рамках Ініціативи в практичну площину. Необхідно застосувати проектний підхід, який був би орієнтований на досягнення чітких видимих результатів, уникаючи при цьому включення у так звану «парасольку» «Східного партнерства» проектів та програм, які вже реалізуються спільно з ЄС: це означало би лише зміну назви, а не нову якість співпраці.

При здійснені співпраці у сфері інтеграції транспортних та телекомунікаційних мереж, Україна (враховуючи, що у кількох країнах «Східного партнерства» є вихід до моря) має можливість ініціювати певні проекти модернізації портової інфраструктури, оскільки її неналежний стан є суттєвою перешкодою зовнішньоторговельного розвитку.

Підтримка флагманської ініціативи ЄС щодо вибудовування мережі розвитку малого і середнього бізнесу в країнах «Східного партнерства» та створення в Україні спрощеного регуляторного середовища, стимулюватимуть залучення інвестицій, відкриття нових підприємств, диверсифікацію структури вітчизняної економіки та зниження напруги на ринку праці. Адже нині у структурі ВВП та зайнятості населення України превалює кілька великих підприємств та галузей (що завдає вітчизняній економіці значної вразливості від зовнішніх впливів), а підприємства малого та середнього бізнесу переважно задіяні у секторі послуг і дуже мало зайняті в секторі виробництва.

Що стосується енергетичної проблеми України, то «Східне партнерство» може стати додатковим механізмом взаємодії між Євросоюзом та країнами-партнерами у забезпеченні енергетичної безпеки як ЄС, так і їх самих.

Необхідно зауважити, що набуття Україною 1 лютого 2011 р. повноправного членства в Енергетичному співтоваристві (після приєднання до договору про Енергетичну співдружність) заклало основи як для подальшої інтеграції енергоринків України та ЄС, так і для розширення співробітництва в енергетичній сфері на основі спільних законодавчих підходів.

Створення такого єдиного енергетичного ринку, на думку фахівців [9, С.47-49], дозволить суттєво підвищити енергетичну безпеку в європейському регіоні шляхом вироблення ефективної політики взаємодії між країнами-постачальниками, транзитерами та споживачами енергії. Для уникнення в майбутньому повторення енергетичної кризи, для України життєво необхідне значення має опрацювання системи заходів довіри євроазіазійського масштабу – від видобування до споживання. За патронату ЄС такі заходи під назвою «Ініціатива енергетичної транспарентності» (в основі якої було б покладено фундаментальне право знати) повинні започаткуватися у форматі «Східного партнерства». Відкритість ланцюжка «видобуток-транспортування-споживання» один перед одним створюють режим довіри. Така система прозорості стане своєрідним механізмом діагностики та завчасного попередження появи потенційних проблем.

На переконання експерта проекту з аналізу енергетичної інтеграції М. Гончара (Центр «Номос»), ЄС разом із країнами «Східного партнерства», через територію яких проходять найбільш значущі для ЄС енергетичні магістралі, в змозі виступити ініціатором створення зазначеного механізму [9, С.48]. Звісно, для вирішення проблем в енергетичній сфері України важливе значення має обладнання східної і північної ділянок кордону газовимірювальними станціями та вузлами обліку нафти, а також раціональне використання підземних сховищ газу компаніями-споживачами країн ЄС та розробки спільної програми освоєння Чорноморського шельфу.

Сукупність зазначених питань, що потребують ефективного вирішення, є підґрунтям для максимально тісної секторальної співпраці між Україною та ЄС, а формат «Східного партнерства» може відігравати роль додаткового майданчика для просування українських інтересів.

Після понад двохрічної підготовки та складних дискусій щодо запрошення парламентаріїв Білорусі до участі, 3 травня цього року в Брюсселі відбулось інавгураційне засідання Парламентської асамблеї ЄС – Східне партнерство (ПА ЄВРОНЕСТ), на якому було обрано керівні органи асамблеї та ухвалено Установчий акт Парламентської асамблеї.

Важливим позитивно-поступальним кроком євроінтеграційної перспективи України слід визнати те, що в першій статті Установчого акту Парламентської асамблеї (за пропозицією України), в загальнообтічному формулюванні нарешті зазначено, що країни, які входять до «Східного партнерства», мають право на подальше приєднання до Євросоюзу. Причому до східноєвропейських країн може бути застосована стаття 49 Угоди про Європейський Союз, в якій визначені умови необхідні для приєднання країни до ЄС.

Література

1. Виступ Президента України Віктора Януковича із щорічним посланням до Верховної Ради України. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/19736.html.

2. Communication from the commission to the European parliament and the council Brussels, SEC (2008) 2974/3.

3. Communication from the Commission to the European and the Council «Eastern Partnership», COM (2008) 823/4, Brussels, 3 December.

4. Княжанський В. Сватання «під газом». Митний союз або обмін на що? // День. – №74 від 27.04.2011 р.

5. http://www.center.gov.ua/ua/publication/content/812.htm.

6. Пинзеник В. Сир у мишоловці не для нас // Персонал плюс. – №16 від 21-27.04.2011. – С.5.

7. Гжегож Зайонц «Східне партнерство як шанс для розвитку України» // Економічний часопис XXI. – №3-4, 2010 р.

8. http:/eeas.europa.eu/delegations/Ukraine/documents/eastern partnership/enp-eastern partnership – 160909 nomap en.pdf.

9. Східне партнерство ЄС: додаткові можливості для євроінтеграції України / [І.Ф. Газізуллін, М.М. Гончар, О.В. Коломієць та ін.]: за ред. В.Мартинюка; Укр. незалеж. Центр політ. дослідж. – К.: Агентство «Україна», 2009. – 84 с.

10. Прес-служба Верховної Ради України. Оновлений погляд на співпрацю трьох країн.

11. http://www.utz.tv/news/?id=32348с print=1. «Без угоди про асоціацію між ЄС і Україною «Східне партнерство» буде мертвим» – представник Єврокомісії.


Кураташвілі Альфред А., доктор економічних, філософських

та юридичних наук, професор, (Грузія, м. Тбілісі)

^ Теорія комунікабельного суспільства – необхідна
наукова основа ефективності багатосторонніх
економічних відносин


Проблема ефективності багатосторонніх економічних відносин у міжнародному масштабі та, зокрема, в рамках ініціатив східного партнерства особливо актуальна в сучасних умовах глобалізації.

Водночас, необхідно особливо зауважити, що при визначенні ефективності економічних відносин необхідно мати на увазі не лише прибутковість (особи, підприємства держави), а й, що найголовніше, соціальну ефективність – реалізацію інтересів народу, тобто забезпечення соціальної цільової спрямованості істинно людського суспільства і держави.

У зв'язку з цим ще 1980 року автор зазначав, що в справі будівництва істинно людського суспільства і держави всі шляхи, форми і методи виправдані, якщо вони служать інтересам людини – інтересам всіх членів суспільства, – і якщо виключають при цьому антисоціальні, антигуманні, антиморальні явища [1, С. 93].

Таким чином, даний методологічний підхід, як випливає з вищевідзначеного, не тільки допускає свободу дії, але й виключає використання тих шляхів, форм і методів у функціонуванні та розвитку суспільства і держави, які суперечать інтересам людини – інтересам народу.

Заслуговує тут на ретельний аналіз проблема відкритості чи закритості суспільства, якій у розвинутих капіталістичних країнах Заходу приділяється особлива увага.

Але виходячи з соціальної мети істинно людської суспільно-державної системи, на моє глибоке переконання, важливі самі по собі не відкритість чи закритість суспільства і держави, незважаючи на зовнішню привабливість їх відкритості – як прояву свободи, а важливий ступінь реалізації інтересів людини і суспільства загалом, до якого приводить ця відкритість чи закритість.

В основі цього методологічного підходу лежить таке обґрунтування. По-перше, свободу в суспільстві і в державі слід розглядати не як самомету, а з точки зору того, наскільки вона сприяє створенню умов для істинно людського (людяного) життя кожної людини, хоча сама по собі свобода і є необхідним компонентом істинно людського буття.

По-друге, свобода, що виражається у відкритості держав, в умовах явної нерівномірності їх соціально-економічного розвитку може призвести до поневолення сильними державами економічно слабких, тобто свобода одних держав може виявитися згубною для інших, в яких будуть порушуватися і розтоптуватися людські права і свободи. В них люди ставатимуть просто ресурсами, засобами, що використовуються для ще більшого збагачення представників великого світового капіталу за рахунок явного або завуальованого пограбування слабких в економічному відношенні держав.

Тому необхідне поєднання відкритості й закритості суспільства і держави, тобто поєднання всіх шляхів, форм і методів розвитку, що зовсім не рівнозначно прагненню до замкнутості. Взагалі, в міру доцільності, що випливає із інтересів народу, суспільство має бути відкритим.

Однак, незважаючи на те, що часом існували і поки ще існують деякі так звані закриті суспільства, все-таки суспільство, на моє переконання, не може бути повністю відкритим або повністю закритим.

Цей висновок випливає з того, що, по-перше, на практиці майже неможливо, щоб суспільство було повністю відкритим або повністю закритим, а, по-друге, це неприпустимо, виходячи з інтересів людини, суспільства, держави і людства в цілому.

Отже, протиріччя між теоретичними міркуваннями про необхідність і безумовну виправданість відкритого суспільства, з одного боку, і реальною дійсністю, з іншого боку, призводить до логічного висновку про доцільність функціонування не відкритого або закритого, а комунікабельного суспільства і держави, теорія якого була створена мною раніше [2, С. 140–142]. Вона є інтелектуальною основою подолання вищезазначеного протиріччя, передбачає можливість як відкритості, так і закритості суспільства і держави, виходячи з необхідності якнайповнішої реалізації інтересів народу. Тому ця теорія обґрунтовує і передбачає свободу дій для реалізації інтересів народу. У міжнародних відносинах вона передбачає необхідність комунікабельності у взаєминах між державами, насамперед у сфері дипломатії.

Водночас, теорія комунікабельного суспільства і держави має на увазі не повну відкритість або повну закритість суспільства щодо інших держав, а допускає і виправдовує всі шляхи, форми і методи у взаєминах між державами, якщо вони виключають, як уже було відзначено вище, антисоціальні явища [1, С. 93].

Отже, відкритість суспільства і держави може і повинна бути обмежена лише з погляду необхідності захисту інтересів народу, з урахуванням загальнолюдських інтересів, бо «без освоєння науково обґрунтованої національно-загальнолюдської ідеології та політики ефективний рух вперед неможливий» [3, С. 2].

Ступінь допустимої відкритості чи закритості суспільства в кожному конкретному випадку повинен визначатися мірою можливості, що створюється в результаті його відкритості або закритості для найбільш повної реалізації соціальної мети. З урахуванням її повинні будуватися багатосторонні економічні відносини в міжнародному масштабі і, зокрема, в рамках ініціатив східного партнерства.

Література

1. Кураташвили Альфред А. Философско-политэкономические миниатюры. Материалы Республиканской научной конференции: «Актуальные проблемы теории» (15-16 мая 1980 г.). Тбилиси: «Мецниереба», 1980.

2. Кураташвили Альфред А. Теория коммуникабельного общества и государства в аспекте защиты прав и свобод человека // Международный научный журнал «Интеллект», 1999. – № 3(6). – Тбилиси: Изд-во "Интеллект", 1999, С. 140–142.

3. Кураташвили Альфред. Единодушие (на грузинском языке) // Газета «Саранги». – № 4 (12), 25 мая, 1991 года. – Тбилиси, 1991.


Полунєєв Ю. В., к.е.н., Народний депутат України;
голова Ради конкурентоспроможності України


Лісабонська стратегія та Технологія економічного
прориву: шлях наближення вітчизняної економіки
до європейських стандартів


Фінансово-економічна та соціально-політична кризи в Україні призвели лише до низької конкурентоспроможності нашої країни в світовому масштабі. Ми катастрофічно втрачаємо конкурентні позиції. Нас випереджає весь розвинутий світ, а також країни, що активно розвиваються. Позаду залишилися тільки малі та енергозалежні країни СНД і найбідніші країни світу.

У вирішенні вітчизняних проблем регуляторного середовища можна долучитися до європейських програм та використовувати досвід:

Ініціатив Єврокомісії:

– спрощення правил і процедури регулювання бізнесу, особливо в тих секторах, які відстають за темпами зростання;

– удосконалення процедури розробки законодавства;

– ширше використання електронного урядування;

– боротьба із корупцією та шахрайством;

– удосконалення системи оподаткування (розробка концепції консолідованого корпоративного податку) й т.д.

^ Основні ініціативи Сьомої Рамкової програми, яка створена для реалізації науково-технічної політики ЄС з наукових досліджень і розвитку технологій (РП7) (2007-2013 рр.):

– надання підтримки інноваційним полюсам, регіональним кластерам, ВНЗ;

–запровадження єдиного патенту ЄС;

– підтримка конкурентоспроможності промисловості шляхом державно-приватного партнерства (public-private partnership – РРР) у реалізації Європейських технологічних ініціатив тощо.

Лісабонська стратегія, прийнята у 2000 р. та оновлена 2005 р., мала на меті до 2020 року вивести економіку Євросоюзу на перше місце у світі. Проте, нинішня світова криза змінила ці плани, що і зумовило вироблення весною цього року нової програми «Європа-2020» основні складові якої:

1. Створення так званого «інноваційного союзу», що відчинить двері науці та новим технологіями.

2. Покращення системи освіти та розвиток цифрового ринку.

3. Перехід на ресурси відновлюваної енергії.

4. Покращення підприємницького середовища Євросоюзу.

Нова програма полягає у забезпеченні подальшого збалансованого, екологічного й розсудливого зростання і чіткіше визначає цілі для заохочення підприємств, конкуренції та інновацій.

Однак, порівнявши економічні та соціально-демографічні проблеми України та Євросоюзу, можемо стверджувати про дотичність назрілих проблем.

У разі збереження посткризового розвитку країни-члени ЄС зможуть демонструвати протягом 20 років темпи зростання, не вищі від 1% на рік. В той час як продуктивність праці у країнах-конкурентах (США, БРІК) зростає вищими темпами. Поряд з цим, Європа зіштовхнулася з невпинним старінням населення та демографічною кризою і, як наслідок, проведення повсюдних пенсійних реформ.

^ Проаналізуємо у цьому контексті ситуацію в Україні:

– Темпи зростання в Україні є вищими, ніж у Європі, але також набагато нижчий рівень ВВП на душу населення. Україна в рейтингу країн світу з багатства зайняла передостаннє місце серед 40 європейських держав. Про це йде мова в звіті Global Wealth 2010 швейцарського банку Credit Suisse. Згідно з даними звіту, середній розмір статків громадянина України складає 2 тис. 700 доларів;

– В Україні спостерігається розрив у рівні доходів – майже третина населення (27%) може бути зарахована до категорії бідних, а 15% - просто злидарюють), ресурсно-цінова (факторна) конкурентоспроможність, демографічна криза (старіння населення), міграція «інтелекту» та робочої сили.

– Продуктивність праці є низькою і т.д.

Таким чином, без випереджальних темпів зростання (5-7% / рік) Україна може претендувати лише на роль третьорозрядної країни, на узбіччі Європи.

Тимчасом Лісабонська стратегія ЄС («Партнерство заради зростання та зайнятості») та нова програма «Європа-2020» – амбітні програми реформ Євросоюзу – можуть стати зразком для України.

Таким чином, ухвалення Лісабонської стратегії стало точкою відліку для реалізації нової наднаціональної ідеї ЄС – «забезпечення високого рівня соціально відповідальної конкурентоспроможності, а отже – сталого економічного зростання».

Основою такого сталого зростання мають стати:

– макроекономічна стабільність (низький рівень інфляції і фіскальних дефіцитів);

– збалансований розвиток за рахунок впровадження інновацій, накопичення інтелектуального капіталу та розвитку підприємництва;

– висококонкурентна соціально орієнтована ринкова економіка, спрямована на:

- забезпечення повної зайнятості;

- соціальний прогрес та інклюзивність;

- захист довкілля та покращення його якості.

Таким чином, Лісабонська стратегія конкурентоспроможності Євросоюзу, програма «Європа-2020» та ^ FP7 (72,7 млрд. євро на 2007-2013 рр.) націлені на досягнення сталого економічного розвитку через поєднання трьох складових: (1) економічної; (2) соціальної; (3) екологічної.

Також механізми Рамкової програми передбачають широкі можливості для міжнародної співпраці, що дає можливість українським науково-дослідним організаціям брати участь у конкурсах програми з метою отримання фінансування для реалізації спільних науково-дослідних проектів за всіма тематичними розділами і напрямами.

Широка і повноцінна участь України в проектах Сьомої рамкової програми могла б бути важливою євроінтеграційною складовою нашої держави, за допомогою якої можна залучити Україну до передових технологій, реалізувати потенціал і стати додатковим джерелом фінансування українських науково-дослідних організацій і установ, що беруть участь у спільних проектах.

Запропонована Радою конкурентоспроможності України ще у 2005 році Технологія економічного прориву (ТЕП) є дорожньою картою реалізації європейського формату (ЛС) економічної політики в Україні. Сутністю ТЕП є переформатування політики для здійснення економічного прориву до нової стадії конкурентоспроможності – інноваційної (Економіки Знань) та перенесення акцентів економічної політики з макроекономічних пріоритетів на структурні, інституційні та культурні:

– ліквідація критичних відставань у макроекономічній політиці у регуляторно-інституційному середовищі;

– створення умов для суттєвого збільшення інвестицій у:

- основи (інфраструктуру) економіки знань;

- чинники сталого економічного зростання та підвищення якості життя;

- посилення соціальної згуртованості шляхом посилення соціального капіталу та здійснення впливу на нього.

Засобом формування соціального капіталу та забезпечення соціальної згуртованості нації є національна ідея – «Конкурентоспроможна Україна в глобальній економіці знань». Причому конкурентоспроможність країни в даному разі розглядається як здатність країни створити внутрішні й зовнішні умови, які дають її бізнесу змогу виробляти товари й послуги, що витримують випробування міжнародних ринків, а її населенню – стабільно підвищувати доходи і якість життя. Тобто, конкурентоспроможність країни – це її здатність забезпечити стале економічне зростання. Вона є одночасно й засобом, і метою, що робить її надзвичайно привабливою концепцією для використання в соціально-економічній політиці.

Порівняльна таблиця ТЕП та ЛС

Технологія

економічного прориву

Лісабонська

Стратегія

Послідовні кроки щодо реалізації матриці «Ліквідації критичних відставань» забезпечать додаткове зростання ВВП на 2-3%

Дії щодо ліквідації критичних відставань принесуть Євросоюзу збільшення ВВП на 1,1% та зростання зайнятості на 0,5%

Упровадження «показників дії» матриці «ЕКОЗНАННЯ» сприятиме зростанню в Україні частки фінансування НДДКР у ВВП з 1,4 до 3% і зумовлять зростання ВВП на 2,5-3%. Середній рівень освіти працівників щороку зростатиме на 0,5-0,7%

Упровадження Лісабонської стратегії в частині розбудови економіки знань дасть зростання частки фінансування НДДКР у ВВП з 1,9 до 3%, а самого ВВП – на 1,7% до 2013 р. Середній рівень освіти працівників підвищуватиметься на 0,3-0,5% на рік

^ ТЕП може підвищити темпи зростання України до 5-7% на рік

Реалізація Лісабонської стратегії в цілому забезпечить Євросоюзу підвищення темпів зростання до 3% на рік

Отже, активне зростання завдяки реалізації технології економічного прориву дасть Україні змогу надолужити наявний розрив у розвитку і наблизитися до європейських країн із вищим рівнем конкурентоспроможності. Є цілком можливим адаптувати логіку Лісабонської стратегії ЄС до українських реалій.

^ Плескач В. Л., д.е.н., професор, зав. відділу екон.-мат. моделювання
та інф.-аналіт. забезпечення фін.-екон. досліджень
НДФІ ДННУ «Академія фінансового управління»
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32

Схожі:

Міністерство фінансів україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича «затверджую»
«Теорії фінансів, податків І оподаткування, державного бюджету, фінансів господарюючих суб’єктів»
Міністерство фінансів україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича «затверджую»
«Теорії фінансів, податків І оподаткування, державного бюджету, фінансів господарюючих суб’єктів»
Міністерство фінансів україни iconМіністерство фінансів України Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право науковий журнал Видається 1 раз на два місяці Заснований у січні 2010 р
Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації (серія кв, №16302 – 4774пр від 26. 01. 2010 р.)
Міністерство фінансів україни iconМіністерство фінансів україни Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі Новий Бюджетний кодекс України: інноваційна спрямованість І практика застосування
Новий Бюджетний кодекс України: інноваційна спрямованість І практика застосування / Зб матеріалів Всеукраїнської науково-практичної...
Міністерство фінансів україни iconМіністерство фінансів україни
Моделі ефективного розвитку світової економіки у посткризовий період та можливості їх адаптації
Міністерство фінансів україни iconМіністерство фінансів україни
Затвердити Порядок надання Держфінмоніторингом дпа україни узагальнених матеріалів щодо фінансових операцій, які можуть бути пов'язані...
Міністерство фінансів україни iconМіністерство фінансів україни
Затвердити Порядок надання Держфінмоніторингом мвс україни узагальнених матеріалів щодо фінансових операцій, які можуть бути пов'язані...
Міністерство фінансів україни iconМіністерство фінансів україни
Управлінню взаємодії з суб'єктами фінансового моніторингу (Несен С. О.) спільно з юридично-правовим відділом Управління
Міністерство фінансів україни iconКафедра фінансів методичні рекомендації щодо проходження виробничої та переддипломної практики в міністерстві фінансів україни для студентів денної форми навчання спеціальності
Методичні рекомендації щодо проходження виробничої та переддипломної практики в міністерстві фінансів україни
Міністерство фінансів україни iconКафедра фінансів методичні рекомендації щодо проходження виробничої та переддипломної практики в міністерстві фінансів україни для студентів денної форми навчання спеціальності
Методичні рекомендації щодо проходження виробничої та переддипломної практики в міністерстві фінансів україни
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи