Філософська й соціальна сутність концепції правової держави icon

Філософська й соціальна сутність концепції правової держави




Скачати 442.99 Kb.
НазваФілософська й соціальна сутність концепції правової держави
Сторінка1/3
Дата15.10.2012
Розмір442.99 Kb.
ТипДокументи
  1   2   3



Філософська й соціальна сутність концепції правової держави


НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ СТУДЕНТІВ УСІХ ФАКУЛЬТЕТІВ


Серія: правова освіта студентів

ВСТУП


В статті 1-й Конституції України проголошено про те, що Україна є незалежною правовою державою. Однак, у процесі спілкування зі студентами, на превеликий жаль, виявилося те, що вони не мають ані найменшего уявлення про сутність та зміст правової держави, тобто: ознаки, що її визначають, які потрібні передумови для побудови такої держави і, взагалі, навіщо її будувати?

Мабуть, у епоху споживання таке відношення з боку студентської і, взагалі, молоді має бути закономірним? На жаль, великої шкоди на процесс формування політичної свідомості у молоді завдають аморальні засоби, які застосовуються у ході, так званих передвиборчих кампаній, митингів, акцій протесту та інших різноманітними політичними угрупованнями. Часто можна бачити на вулицях наших міст, у тому числі, з телевізійних передач, молодих людей, які розмахують якимись невизначеними прапорами, не маючи навіть уявлення, що це таке і для чого вони те роблять. В решті решт виявляється, що за ці дії їм просто-напросто заплатили гроші.

Ми не можемо погодитися з таким становищем у нашому суспільстві і вважаємо необхідним надати більше уваги на процесс формування у молоді політичної свідомості на морально здоровій основі. Це означає, що наша молодь повинна знати і розуміти в якому суспільстві формується її світогляд, чи дійсно в нашій країні найвищою соціальною цінністю є людина, як це записано в нашій Конституції, які перспективи має наша держава, і які мають бути напрямки поступового руху до прогрессу. Головним засобом у вирішенні цієї проблеми може стати чесний діалог старшого покоління, яке вже має певний досвід, з його наступниками. Щиро сподіваємося, що пропонуємий навчальний посібник, хоча б частково, допоможе просунути уперед проблему правової освіти студентів нашого університету.


^ Розділ І. Історичні передумови складання

концепції правової держави.


  1. Теоретичні концепції держави і права в античну епоху.

  2. Політичні й державно-правові ідеї серед-

ньовіччя.

  1. Концептуальні моделі державного устрою новітнього часу.




  1. Теоретичні концепції держави і права в античну епоху.


Ідея розбудови справедливої держави має дуже глибокі коріння і виникла, мабуть, разом із появою перших державних структур. От тільки поняття й розуміння змісту справедливості у ту, чи іншу епоху, мало принципові відмінності. Так, у стародавніх цивілізаціях Єгипту, Вавилону, Шумерії, Персії, Китаю державна влада отожнювалася з релігійними установами, мала божественне походження. Наприклад, у Єгипті фараон вважався живим богом на землі і всі його дії не підлягали критиці або сумнівам. Звідси те, що мав робити фараон повине було сприйматися як правильне і справедливе. Така, або близько до того, тенденція зберігалася й мала відповідний розвиток

на протязі довготривалого часу, у тому числі, у Західній Європі, навіть в епоху Новітньої історії.

Дещо інше можна помітити в міфологічних уявленнях стародавніх греків, де претензіі богів на необмежену владу зустрічають опір з боку титанів і окремих людей, яких називали героями. Наступний розвиток цієї тенденції призвів до виникнення системи філософських поглядів на державу, як на об`єкт дослідження. Приблизно у VІ ст. до н.е. у Греції починають складатися державно-правові вчення, основу яких складають закони.

Початок цьому творчому процессу поклала діяльність грецьких мислителів, під назвою «семи мудреців» у складі: Біанта, Клеобула, Періандра, Піттака, Солона, Фалеса і Хілона. Їхні вислови та рекомендації носили характер цілком світських та етичних сентенцій, як це не дивно, але дуже актуальних і по сьогодення. Наприклад, Фалесові, як вважають, начебто належить вислів: «Не роби сам того, що засуджуєшь в інших». Піттакові - афоризм: «Підкоряйся тому законові, який ти постановив сам для себе». Періандр повчав: «Не задовольняйся покаранням злочинця, а попереджуй злочини». Солон, який прославив себе як державний діяч і законодавець, вважається засновником афінської демократії. На його думку, демократія – це відповідальність усіх громадян за стан справ у державі.

На відміну від Солону, Піфагор (580-500 ст. до н.е.) та його прибічники у протилежність демократії вважали більш належною формою правління – аристократію, але на основі законів. Підставою для обгрунтування такої думки було те, що людині завжди потрібне зверхнє керівництво бо інакше безвладдя призведе до найбільшого зла – анархії. Звідсі виводилися головні приницпи суспільного життя: свідома законослухняність і належне виховання. Справедливість піфагорійці вбачали у не зовсім зрозумілій концепції математичної «рівності», де політика і право мали виявлятися через цифрові характеристики.

Дещо інший підхід у розумінні справедливості пропонував Демокрит (460-370 ст. до н.е.). У нього критерієм справедливості й права вважається відповідність законів вимогам природного права. Сутність такої трактовки полягає в тому, що закони природи є незмінними й непорушними, але людські закони створюються штучно і можуть змінюватися. Тому більшысть громадян повина підкорятися чиним законам, окрім філософів, які здатні познати закони природи, оскільки вони і є критерієм істини і справедливості.

У протилежність абсолюту законів природи, приблизно у той же час, так звані софісти (вчителі мудрості) склали більш демократичну систему поглядів на людину, як на творця законів. Зокрема, представник цієї школи Протагор (490-420 ст. до н.е.) визначав, що не боги є мірою усіх речей, а саме людина, і її закони не божественна установа, а результат творчої діяльності людей.

Суттєвим досягненням софістів було логічне протиставлення природного й позитивного права. Наприклад, Антифонт (бл. 400 ст. до н.е.) доводив, що рівність усіх людей є природний критерій справедливості, а писанні (позитивні) закони мають умовний, тимчасовий характер і залежать від тих, хто їх складає. В той же час Антифонт підкреслював, що справедливість полягає також і у тому, щоб не порушувати законів держави. Взагалі софісти збагатили тогочасну теорію держави і права тим, що вперше обгрунтували природно-правову рівність людей.

Проблему залежності і взаємодії внутрішньої свободи людини і державного устрою вперше порушив Сократ (469-399 ст. до н.е.). Співвідносини між державою і громадянами він роздивлявся як своєрідні договірні обов`язки. Так, він, зокрема, вважав, що прийнятя людиною громадянства є акцією добровільною, тому людина має право або покинути поліс (місто-державу) або залишитися в ньому. У такому разі вона повинна буде виконувати усі закони, які панують у державі. Крім того, Сократ розробив правові критерії для класифікації форм державного правління. Згідно з ними, владу,

що здійснюється від волі і імені усього народу він називав демократією; якщо владні функції впроваджуються людьми, які виконують закони – аристократією, коли ж влада базується на свавіллі правителя – тиранією. Сократ завжди приницпово виступав протии тиранії, але, в той же час, попереджав про необхідність запобігати крайнощів демократичного устрою.

Вагомий внесок у розвиток концепцій держави і права Стародавньої Греції зробив Платон (427-347 ст. до н.е.). Його теорія ідеальної держави, викладена в працях «Держава» і «Закони», до сьогодення вивчається і аналізується юристами й соціологами, особливо в морально-етичному аспекті. У державі Платона немає злиднів і надмірного багатства, відсутня приватна власність, найвищою цінністю визнається Правда і Благо. Державу складають три стани населення. Перший стан – люди, які по характеру відзначаються перевагою помірності. Такі стають землеробцями і ремісниками. До другого стану відносяться люди з перевагою мужності і сили. Вони постають стражами і воїнами. До третього належать ті, у кого більш розвинена розумова здатність. Такі люди можуть виконувати у державі функції управління. Головним завданням держави є витворення умов, необхідних для забезпечення гармонічного розвитку усіх трьох станів.

Практична реалізація цього завдання мала від-

буватися шляхом організації системи досконалої освіти і виховання з урахуванням специфікі кожного стану. Наприклад, система виховання для правителів повина сполучати практичні навички з засвоєнням філософії. Мета освіти – познання Блага і через це втілення Блага у життя своєї держави. Мабуть, тому Платон пішов навіть на те, щоб скасувати сім`ю і вирішувати проблему відтворення населення й виховання дітей шляхом державних заходів.

Одночасно Платон попереджає про недосконалу природу людини^ . Головною причиною негативних вчинків він вважав людське самолюбство і егоїз. Тому у проекті ідеальної держави він пропонує взяти під суворий контроль всі аспекти життя і діяльності людини в суспільстві. Реалізація цього питання мала відбуватися через охронні заходи права і судову систему. Концепція справедливості у Платона полягає в тому, що кожен повинен робити те, що йому належить. В решті решт, Платон у своїй ідеальній державі дійшов висновку, що держава є вищою мірою, а людина – нижчою, тобто, не держава існує для людини, а людина - для держави.

Проблемою держави і права займався також видатний грецький філософ учень Платона Аристо-

тель (384-322 ст. до н.е.). З цього приводу не зайве звернутися до дуже цікавого висловлення Аристо-

теля на адресу Платона: «Платон мені друг, але істина дорожче». У цьому дотепному вислові кореняться певні незгоди учня і вчителя у поглядах на державу і право.

Політико-правові концепції Аристотель докладно виклав у працях «Політика», «Етика» та «Афінська політика». На відміну від своїх попередників, Аристотель вважав державу продуктом природного розвитку, яка мала пройти відповідні стадії історичного розвитку від родини до державної структури. Він надає чітке визначення політики як науки що всебічно досліджує принципи керування державою, шляхи досягнення вищого блага для людини і держави, напрямки виховання у людини високоморальних якостей.

Державу Аристотель вважав вищою формою об`єднання людей, політичним спілкуванням між вільними й рівними громадянами. Людина, на його думку, є істота політична і у державі завершується генезис цієї політичної природи людини. Людина – первісний елемент держави.

Аналізуючи вірогідні форми державного правління, Аристотель видходіть з кількості правлячих осіб, тобто – один, небагато, більшість. Звідси відповідно визначаються монархія, аристократія, політія. Це, як він взагалі вважає

правильні форми, оскільки спрямовані на загальне благо. Але, коли форма державного правління сп-

рямовується на досягнення особистих благ, це форми неправильні. До них належать тиранія, олігархія і демократія.

Найкращою формою державного правління Аристотель вважав політію, найгіршою – тиранію. Негативно ставився він також до демократії, вважаючи, що правити повинен закон, а не демос. До ознак політії він відносив: правління більшості; помірковий майновий ценз на правлячі посади; обрання шляхом голосування; торговці й ремісники не повинні мати політичних прав; переважність середнього классу. Мабуть, не важко помітити, що запропонований проект, розроблений близько 4-го століття до н.е. залишається актуальним навіть у 21-му столітті.

Не менш прозирливо Аристотель поставився до визначення ознак, які складють державу, зокрема: єдина територія; певна сукупність громадян; культова єдність; армія; загальний запас; єдині уявлення про справедливість. Поняття справедливість і право Аристотель тісно пов`язував між собою, але не отожнював. Як філософ, він тлумачив їх дещо складно для розуміння і цю частину його вчення у більшій мірі використовують сучасні філософи при розгляді проблем співвідношення формального й позитивного права.

Законодавство Аристотель вважав частиною політики. Політичне правління таким чином є правлінням законів, а не людей. Він стверджував, що коли панувати буде людина, то це може призвести до зловживання владою і встановлення тиранії. Закон, навпаки, є розумним, оскільки тільки розумом можна підкорити людські пристрасті. Людина, на його думку, вільна робити вибір між добром і злом, але та людина, котра наділена розумною душею, обирає шлях підкорення закону. Від цього Аристотель дійшов важливого висновку: якщо у людини переважає духовний фактор – це завжди вільна людина; хто підкоряється пристрастям – ті постають рабами. Таке становище він вважав цілком справедливим.

Різноманітні варіанти в цілому фаталістичних концепцій універсального природного права розвинули стародавні грецькі і римські стоїки. Так, доля, яка править і панує є одночасно «розум всесвіту або закон усього сутнього, який керується роком, або розум, згідно з яким щось постає, становиться і в майбутньому постане». Доля тут виступає у якості такого «природного закону» (загального закону), який має в той же час божеський характер і сутність. Головною вимогою стоїків була необхідність житти у згоді з природою, з вимогою природного (загального) закону всесвіту. Це означало, що люди постають як громадяни єдиної світової держави. Такий підхід прниципово суперечив політичним ідеалам Платона і Аристотеля,

які базувалися на полісній державній структурі.

Одним з найбільш типових представників філософської школи стоїків був грецький історик Полібій (200-120 ст. до н.е.). У своєму творі «Історія в сорока книжках» він розглядає долю як історичну категорію і відповідно тісно по`вязує з нею процес виникнення форм державного правління, зокрема: царство, тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія. Ці шість форм послідовно змінюються, після чого, згідно з законом природи (роком), все починається знову. Так, первісний вождь засновує спочатку царство. Потім воно постає спадковим і переходить у тиранію. З часом тиранію скидають аристократи, які перетворюються в олігархів. Надалі, під тиском народних масс, народжується демократія, а коли на чолі влади з`являється харизматичний лідер, вона становиться охлократією.

Полібій також звертав увагу на можливість існування змішаної форми державного правління. До такого висновку він дійшов, аналізуючи політичне становище у стародавньому Римі. Зокрема, він підкреслював: «Якщо ми зосередимо увагу на владі консулів, держава виявиться монархічною і царською, якщо на сенаті - аристократичною, якщо будь хто візьме до уваги лише

становище народу, він, напевно, визнає римську державу демократією». Таким чином, Пліній, ма-

буть, один з найперших помітив тендецію розподілу державної влади на три відповідно врівноважені гілки ще у далекому на той час майбутньому.

Взагалі для стоїків були характерні висока мораль і освіта, без чого, на їх думку, не міг скластися мудрець-філософ. Під впливом державно-правових ідей античних мислителів античної Греції формувалася правова думка філософів і державних діячів античного Риму. Одним із найбільш яскравих представників цього напрямку був Марк Туллій Цицерон (106-43 ст. до н.е.).

В основу філософського вчення про право у Цицерона покладено притаманну природі справедливість. Сутність і сенс справедливості Цицерон вбачає у тому, що вона «надає кожному своє і зберігає рівність між ними». Сама держава (як загальний правопорядок) з її законами є те, що по природі є справедливість і право. Звідсі видно, що Цицерон значно близько підходив до юридизації такого поняття держави, яке відповідає сучасним ідеям щодо правової держави.

Значним досягненням давньоримської правової думки було те, що вона склала окрему науку – юриспруденцію. Важливе значення при цьому мало поділення права на публічне і приватне. При-

ватне право, у свою чергу, поділялося на природне право, право народів і на цивільне право.

Природне право відносилося до такого, якому природа навчила все живе, оскільки це право притаманне не тільки людині, але і всім істотам. До інститутів природного права відносилися шлюб, виховання дітей, тому що істоти, навіть дикі, теж володіють знаннями такого права.

Право народів трактувалося у більш приватному розумінні, оскільки не було загальним для усіх істот, а лише для людей у їх відносинах між собою. Цивільне право, власне «римське право» не відокремлювалося цілком від природного права і права народів, але якщо із першого або другого щось віднімали або добавляли являлося приватне письмове або не письмове право. Згідно із видатним римським юристом Цельсом ( І ст. н.е.) – «право є мистецтво добра і рівності».

Таким чином, завершуючи короткий історичний огляд політичної і правової думки епохи античності, можна зробити висновок про її визначний, без перебільшення, внесок у формування визначальних концептуальних основ державотворення. Однією із своєрідних і визначальних ознак античної епохи було те, що творча діяльність її найкращих представників була творчістю вільних людей, незалежних від будь-якої кон`юнктури.


^ 2. Політичні й державно-правові ідеї серед-

ньовіччя.


Характерною рисою державно-правових концепцій середньовіччя було те, що вони підпали під значний вплив закладів релігійного напрямку. Найбільш відомими представниками політичної думки середньовіччя були Августин Блажений і Хома Аквинський. Саме вони зіграли значну роль в обгрунтувані християнської політичної концепції. Християнство втілило в життя погляди, згідно з якими борг людини перед Богом важніше ніж борг людини перед державою. Конфлікти, що виникали між церквою і світською владою завершилися в решті решт згодою до того, що всяка влада від Бога. Особливий внесок у вчення щодо поділення влади на світську і духовну, державну і церковну та їх взаємодію зробив Августин Блажений (354-430 рр.).

Він, зокрема, у працях «Град Божий» і «Град земний» протиставив дві держави: церкву, де царюють спокій, єдність, право і справедливість державі, що створили люди. Така держава, на його думку, поставала як творіння діявола, царство гріха і розпусти людей. Ідея Августина полягала в тому, щоб кожна влада діяла самостійно і незалежно. Але в той же час він вважав за необхідне їх взаємну підтримку. Це означало, що держава повина захищати церкву від її ворогів, а церква виховує людей в дусі покірливості державі і закону. Ідеальною державою Августин вважає «християнську державу», де всі люди ратують загальне благо, а найвищим благом є Бог. Владу він характеризував не як особисту власність, а як засіб забезпечення миру й справедливості серед підданих.

Хома Аквінський (1226-1274 рр.) у праці «Сума теології» визнавав позитивну роль держави, оскільки вона визначає божеську волю до спокою, добру і порядку. Співвідношення між духовною і світською владою він розумів як взаємодію душі і тіла при безумовному пріоритеті церкви над державною владою. Хома Аквінський навів таку класифікацію: вічний закон, людський закон та божеський закон.

Вічний закон (божеський розум) є загальним законом світового порядку, абсолютне правило і принцип, який скеровує загальний зв`язок явищ всесвіту (у тому числі природні й суспільні процеси) і забезпечує їх цілеспрямований розвиток. Вічний закон є джерелом усіх інших, які мають більш особистий характер. Безпосередньою проявою цього закону виступає природний закон, згідно з яким уся Богом створена природа і природні істоти (разом із людиною) рухаються до реалізації цілей, передбачених і обумовлених пра-

вилами їх природи. Сутність природного закону для людини полягає в тому, що людина здібна розрізняти добро і зло. Звідти вона має діяти свідомо і керувати своїми вчинками у напрямку добра як кінцевої мети.

Під божеським законом Хома розуміє закон (правила віросповідання), який дано людям у божеській щирості (Ветхій і Новий завіт). Право він трактує як справедливі дії у божеському порядку людського гуртожитку. В цілому трактовка Хоми зводиться до того, що людський закон може бути джерелом позитивного права, якщо він відповідає природному і божеському законам.

Людський закон (природні права людини) це позитивний закон, який має примусову санкцію проти його порушення. Хома відмічає, що доброчесні люди можуть обходитися і без людського закону, їм достатньо й природного. Але людям неправедним і ганебним необхідні страх покарання і примус. Хома також відрізняє справедливий людський закон (позитивний) від несправедливого. До несправедливих він відносить такі, які, наприклад, замість загального блага пропонують приватне благо законодавця, перевищення ним своїх повноважень і т.п. Крім того, несправедливими він вважав такі, що порушують природний і божеський закони. Цих законів, вважає Хома, нема потреби додержуватися і виконувати.

У наступні часи (кінець ХІ – середина ХІІІ ст.) з`являється школа глосаторів, яка більш схилялася до розвитку догматичного методу, тобто юридичного тлумачення офіційного законодавства. З`являються та чим далі посилюються концепції звільнення держави від підкорення й обмеження церквою влади короля становим представництвом. Королівська влада стала визначатися як влада, що одержується безпосередньо від Бога. Велике значення для поширення цього процесу мало проголошення в Англії Великої хартії вольностей (1215 р.), яка вперше проголосила відповідні права і свободи для певної частини суспільства (барони і лицарі), а також створення англійського парламенту. На цей час у Західній Європі починають формуватися певні верстви власників, які почали виступати протии феодального свавілля. Результатом цього процессу стала поява принципово нових державно-правових концепцій. Зокрема, італієць Марсилій Падуанський (1280-1343 рр.) у творі «Захисник миру» звинувачував церкву майже у всіх недоліках суспільного життя і вважав за необхідне передати всю політичну владу державі. Джерелом цієї влади повинен бути народ, а реалізація цієї влади здійснюється через закони. Законотворчі процеси, на думку вченого є фунція обраних для цього представників народу. Особли- во значним досягненням Марсилія Падуанського було проголошення тези про верховенство закону. Найбільш ефективною формою державного правління він вважав монархію, але монарх теж мав обиратися. Окрім всього, мислитель надто близько дійшов до необхідності поділу державної влади на законодавчу і виконавчу.

Взагалі основні визначення вчення Марсилія Падуанського увійшли до складу майбутніх буржуазних державно-правових концепцій. На відміну від попередніх дослідників, які шукали шляхів побудування ідеальної держави, італійський теоретик державного напрямку Николо Макиавелли (1469-1527 рр.) зробив спробу обгрунтувати концепцію ідеального правителя. В своїх, досить популярних навіть у наш час творах «Государ», «Про військове мистецтво», «Історія Флоренції» він вказує: для того щоб керувати людьми, треба знати причини їх дій, прагнень і інтересів. Найбільш загальною причиною людських дій Макиавелли вважає особисту корисність. Тому устрій держави і її діяльність повинні засновуватися на вивчені природи людини, її психології та схільностей. Головною метою держави він проголошує безпеку особистості і недоторканість власності. Ці критерії Макиавелли називав основою стійкості держави.

Законодавству Макиавелли надавав велике, але дещо своєрідне значення. Непорушність законів він пов`язував із фактором безпеки, а право – зброєю влади, якою потрібно вміло користуватися. Критерієм оцінки діяльності державної влади Макиавелли вважав укріплення влади й поширення держави будь якими засобами, виходячи з того, що «людей потрібно або пестувати, або зничтожати…краще вбити, ніж погрожувати». Головним чином з такого роду тез складалися його рекомендації державним правителям, тобто, по можливості «не відходити від добра, але й не чуратися зла».

  1   2   3

Схожі:

Філософська й соціальна сутність концепції правової держави iconПояснювальна записка щодо проведення фахових вступних іспитів для осіб
Держава. Сутність та основні ознаки держави. Теорії походження держави. Форми держави. Внутрішні та зовнішні функції держави. Механізм...
Філософська й соціальна сутність концепції правової держави iconПояснювальна записка щодо проведення фахових вступних іспитів для осіб
Держава. Сутність та основні ознаки держави. Теорії походження держави. Форми держави. Внутрішні та зовнішні функції держави. Механізм...
Філософська й соціальна сутність концепції правової держави iconДовідково-бібліографічний відділ кластери : організація, сутність І концепції
К 47 Кластери : організація, сутність І концепції : реком список джерел (2006 – 2011) / Харків нац акад міськ госп-ва; уклад. Н....
Філософська й соціальна сутність концепції правової держави iconВступні випробування з основ держави І права та державного управління питання з основ держави І права
Ознаки та загальна характеристика громадянського суспільства та правової соціальної держави
Філософська й соціальна сутність концепції правової держави iconНаукові доробки молоді вирішенню проблем
Секція Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави. Екологічна безпека держави
Філософська й соціальна сутність концепції правової держави iconПрограма " правнича лінгвістика"
Правнича лінгвістика — новий перспективний напрям міждисциплінарних досліджень, що набуває особливої актуальності в умовах розбудови...
Філософська й соціальна сутність концепції правової держави iconЗовнішня політика держави: сутність, принципи реалізації. Співвідношення внутрішньої та зовнішньої політики держави
Зовнішня політика – це частина міжнародних відносин, діяльність держави та інших політичних інститутів суспільства по здійсненню...
Філософська й соціальна сутність концепції правової держави icon1. сутність І функції грошей походження грошей. Роль товарного виробництва І розвитку обміну у виникненні грошей. Концепції походження грошей: раціоналістична, еволюційна. Роль держави у формуванні грошей
Програма вступного іспиту зі спеціальності 030508 «Фінанси І кредит» на базі вищої освіти – Донецьк: ДонНУ, 2011. – 14с
Філософська й соціальна сутність концепції правової держави iconРозвиток правової культури молоді сумщини загальна постановка проблеми
Економічні кризи в країні породжують деформовану свідомість, бездуховність і свавілля в усіх сферах суспільного життя, особливо в...
Філософська й соціальна сутність концепції правової держави iconПрограма фахового вступного випробування «Маркетинг»
Поняття та сутність маркетингу. Визначення маркетингу. Концепція управління маркетингом. Цілі та функції маркетингу. Зміст маркетингового...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи