Конкордат: єдина та основна міжнародна форма унормування взаємин між церквою І державою icon

Конкордат: єдина та основна міжнародна форма унормування взаємин між церквою І державою




Скачати 229.11 Kb.
НазваКонкордат: єдина та основна міжнародна форма унормування взаємин між церквою І державою
Дата23.09.2012
Розмір229.11 Kb.
ТипДокументи

КОНКОРДАТ: ЄДИНА ТА ОСНОВНА МІЖНАРОДНА ФОРМА УНОРМУВАННЯ ВЗАЄМИН МІЖ ЦЕРКВОЮ І ДЕРЖАВОЮ.

о. Ігор Галей

д-р. канонічного та державного права


1. Ius Pubblicum Ecclesiasticum та ККСЦ 19911.

Ius Pubblicum Ecclesiasticum зародилось у католицькій Церкві (societas perfecta) як основа культурної боротьби проти абсолютної і секуляризованої держави а також як основа конфесійного права у боротьбі проти протестантизму. Церква вважалась та й вважається res pubblica sacra яка відрізняється від держави і є незалежною від неї, бо її не можна применшувати до звичайної societas arbitraria, яка ґрунтується на договорі укладеному з її членами. Будучи заснованою Ісусом Христом2, спільнота вірних є societas nеcеssaria і як така, хоч і не має території володіє summum іmperium, тобто всіма повноваженнями,3 що необхідні їй для виконання її основного завдання спасіння власних членів тобто їхніх душ (кан. 595 § 2 ККСЦ).4

Відносини між Церквою та державою аж до ІІ Ватиканського собору часто різко змінювались, починаючи з цезаропапізму аж до непрямої влади Церкви in temporalibus у державі та її першості над державою у ratione spiritualium доходячи до колабораційної системи, тобто координації між державою і Церквою через конкордат5 – яка приводить до поваги та взаємного суверенітету. Отже держава зобов’язана гарантувати релігійну свободу, підносячи її до принципу права кожної людини. Церква натомість мусить відмовитись від будь-якої політичної влади. Бо людина як громадянин держави і як віруючий є членом Церкви і має право вільно сповідувати власну віру.6

У сьогоденні Церква та держава мали б користуються взаємною автономією у здоровій співпраці, які у власних вимірах стоять на службі людині.7 Бо вже у минулому столітті Римський Архієрей Лев ХІІІ (1878-1906) встановляє фундаментальну відмінність сфер компетенції Церкви та держави та їхній необхідний та невід’ємний зв'язок через розрізнення без відокремлення у співпраці без замішання як фундаментальний принцип співжиття двох суспільств. Відмінність двох суспільств, пояснює Римський Архієрей, тому що йде мова про дві різні сфери устрою відповідно до їх природи, мети, компетенції та влади.8 Якщо Церква має Божу установу то держава також9 але не у прямий та безпосередній спосіб тому, що вона є наслідком людської природи. Державі належить опіка над загальним дочасним добром, Церкві натомість опіка надприродного порядку. Обидва суспільства хоча є відмінні вони не можуть бути розділені але вимагають гармонійної співпраці поважаючи дію кожного. Але нам потрібно пам’ятати, коли уряд порушує Боже право позитивне чи природнє несправедливими законами, не можна поважати їх зі страху а навпаки, непослух таким законам є обов’язком. Уряд у такий спосіб виходить поза межі своєї влади, діє проти справедливості, бо закони які суперечать божому праву є несправедливими.10

Енцикліка ^ Immortalе Dei11 неодноразово наголошує цінності християнської конституції держави де Римський Архієрей виразно зазначає, що бажанням Церкви є свобода віровизнання, щоб ніхто з примусу не сповідував католицької віри, тому що людина не може вірити, як не з власної волі.

Отже тут йдеться про пошану людської свободи у релігійній матерії. Єдність культу є ідеальним добром і тому дуже бажана. Але у практиці це не є абсолютно непорушною реальністю. Сучасне цивільне право хоче дати свободу на всіх рівнях. Але на справді є Бог, який створив людину соціальною з природи, тому необхідно, щоб держава з самого факту бути суспільством визнала Бога як автора і поважала його. Тому розум і справедливість засуджують атеїстичну державу, яка є тією самою байдужістю до різних культів і кожному з культів надає ті самі права. Якщо одна релігія сповідується державою, вона сповідується як єдино правдива. Практика не в силі досягти цих ідеальних меж, звідси виникає доктрина толеранції яка має терпеливість щодо речі яка вважається поганою а також корисною залишаючи її без кари. Якщо толероване зло перевищує добро, досягнуте подібною толеранцією, то вона вважатиметься недозволеною і недопустимою тому, що не залишатиме місця для добра. Тому вважається за недозволене ставити різні культи в однакове юридичне положення з правдивою релігією, але не звинувачуються ті уряди, які з важливої причини для отримання добра або уникнення зла толерують різні культи у своїй державі.12

ККСЦ вміщає канони які говорять про обов’язки і права Патріархів щодо «ius pubblicum ecclesiasticum». В основу проблематики Кодекс ставить у вступних канонах норму (кан. 4 ККСЦ)13 яка встановлює першенство Конкордату над діючим Кодексом,14 та оцінює важливість та легітимність таких відносин між Церквою та державою. Тобто, як було вже компетентно та авторитетно спостережено,15 сам Кодекс робить важливий наголос на міжнародне право.

Але щоб досягнути Конкордату між Апостольською Столицею та відповідною державою, Кодекс наполягає у кан. 9816 на попередній угоді (convеntio) між Церквою sui iuris та державою на місцевому рівні. Можливість яку канон дає Патріярху17 укладати угоди з цивільною владою на регіональному рівні чи на рівні державному є прив’язана до певних вимог:

1) згода Синоду Єпископів патріаршої Церкви;18

2) попередній дозвіл Римського Архієрея;

3) угода з цивільною владою не може суперечити праву встановленого Апостольським Престолом;

4) угода не може перейти у виконання без підтвердження Римського Архієрея.19

Потрібно тут пам’ятати, що це патріарше право навіть виконавши всі вимоги, не скасовують укладених чи затверджених вже конкордатів Апостольським Престолом з державами чи іншими політичними громадами.20

Як бачимо, що ці «сonventiones» є правдивими джерелами цивільного та церковного права. Також завважуємо, що Апостольська Столиця у особі Римського Аархієрея, маючи навіть право дати спочатку дозвіл а також опісля і підтвердження, ці «сonventiones» є радше двохсторонніми угодами які не мають характеристики міжнароднього права бо особи які підписують дану угоду є Патріарх представник Церкви sui iuris та представники уряду або цивільна місцева влада.21 Вони також не мають реквізиту конкордату де суб’єктами угоди є Апостольська Столиця та держава. Однак такі угоди не втрачають їхньої вартості. Справді вони можуть змінювати у позитиві різні міжконфесійні суперечки а також унормовувати відносини між Церквою та державою, розширюючи або звужуючи взаємний вплив Церкви і держави до відповідних матерій. Хоча бажаємо наголосити, залишаючись у тематиці, що християнська держава має прагнути до релігії з якою вона б ідентифікувалась, тобто вибрати правдиву релігію як ідентифікацію власної державності. Говориться про державність релігії де немає місця впливу уряду на управління Церкви але взаємна допомога та співпраця на підставі двохсторонньої угоди закріпленої Конкордатом. Йдучи у такий спосіб за прикладом десятків не тільки європейських але й також світових держав.22 Пропонується державну ідентичність щодо віровизнання не тільки для власного добробуту та ідентичності Церкви та держави, але і для світового, міжнародного визнання.23


^ 2. Основний закон України та Ius Pubblicum Civile.


Очевидно, що стаття 35 Конституції України від 28 червня 199624 є основним законом релігійної свободи в Україні. При цьому необхідно врахувати, що Україна декларує себе світською державою,25 у «якій церква відділена від держави, а школа – від церкви». А право на свободу світогляду, віровизнання, думки і слова передбачає, що кожен має право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної тобто бути навіть атеїстом.26

Мріючи і борючись за створення (відновлення) своєї держави, український народ прагнув мати дійсно суверенну, самостійну, демократичну, справедливу і єдину, соборну (унітарну) державу. Таку державу ми нині маємо юридично (de iure) і фактично (de facto).27 Тоді ми посміємо запитатись, чи український нарід не прагнув від віків мати також єдину, соборну, унітарну християнську ідеологію та віровизнання? А чи не була вона вже досягнута у тисячолітній нашій історії починаючи від князя нашого Володимира Великого і втрачена? Вважаємо що тільки єдність у віровизнанні дасть нам можливість досягнути угоду на місцевому рівні між Церквою та державою а опісля на рівні міжнародному користуючись у такий спосіб конкордатським правом та розвиваючи його.

По скільки наша держава вибрала світське конституційне визначення, відкидаючи визнання однієї релігії і відповідної церкви офіційної тобто державної28, затверджуючи два принципи: відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви які ще зародились у далекому 1991 році під законом про свободу совісті та про релігійні організації.29

Цей світський характер проявляється у розмежуванні сфер діяльності двох незалежних інституцій30, але це не означає що Церква і держава не можуть співпрацювати в окремих галузях і функціях та користуватись взаємною допомогою. Якщо всі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом, у такий спосіб наша держава може втратити не тільки власну ідентичність але і власне християнство отримуючи статус атеїстичної держави з діяльністю багатьох релігійних сект.31 Хоча і передбачається конституцією, що державні органи можуть обмежити діяльність деяких релігійних сект для охорони громадського порядку, які сповідують думки і відправляють обряди, які суперечать загальновизнаним моральним нормам та принципам.32 У такій Державі втрачається можливість досягти, не тільки здорових відносин між Церквою та державою, тай відповідно і угод на рівні конкордату.

Існують тенденції, досліджують деякі автори33, які базуючись на праві про свободу віровизнання, стають перешкодою до вище згаданої пропозиції: а) плюралізація вірувань - як результат урізноманітнення їх об’єктів яке відбувається внаслідок розширення духовних потреб мирян, збагачення їх світогляду; б) демонополізація ролі традиційних релігій - у визначенні показників моральності, «праведності» способу життя та поведінки особи, життєдіяльності об’єднань, груп, спільнот, у встановленні критеріїв соціально-змістовного розмежування «добра» і «зла» у конкретно-історичних умовах, обставинах; в) деетнізація віри - це особливо спостерігається у процесах поширення нетрадиційних релігій,34 кількість прихильників яких збільшується серед представників різних етносів та різних континентів. Ось чому дедалі рідше вживається поняття «національна релігія» і відповідно поняття «національна Церква», адже до кожної конфесії належать люди різного етнічного походження, і це цілком нормальне явище. Навіть щодо України, де найпоширенішими є, як відомо, релігії православна та греко-католицька, не можна з цілком очевидних причин вважати їх суто національними.35

Тут потрібно заперечити, що Церква не може бути етнічною, Церква Католицька є поза етнією, вона є релігією усього світу і багатьох країн чи у латинському обряді чи у східному. Країни які її визнають як державну, виявляють власну приналежність користуючись відповідною мовою. Бо коли читаємо у Конституції стаття 35 ч. 3, що: «Жодна релігія не може бути визнана державною як обов’язкова», це не означає, що держава не може не визнати себе конфесійною, зберігаючи право вибору конфесійної приналежності, і у такий спосіб через конкордат нормувати відносини також на рівні міжнародному між Церквою та державою, залишаючи громадян вільно вибирати власне віровизнання відповідно до Декларації про релігійну свободу.36 Тому думки експертів у цій галузі розділяються: половина вважає що проблема не є у законодавстві, а у низькій правовій культурі загалом. Друга частина натомість переконана, що основний закон України потрібно змінювати новою версією.37 Бо «якщо заберемо Бога зі світу, то в ньому не залишиться нічого по-справжньому людського. Якщо людина не дивиться в небо, то вона втрачає обрії своєї земної дороги. В основі кожного справжнього гуманізму лежить покірне й довірливе призначення першості Бога» навчає нас Римський Архієрей будучи паломником у Києві.38


^ 3. Ius Internationale та процедура унормування взаємин між Церквою та державою.


У міжнародних відносинах вже не має сумніву що держави є основними суб’єктами міжнародного права. Але у сьогоденні існують маленькі держави які користуються протекторатом інших сильніших від себе, звичайно тими у якому лоні вони засновані. Їх часто називають квазі-суб’єктами міжнародного права. Однією з таких яка має статус держави є місто-держава Ватикан. Такі учасники міжнародних відносин мають право укладати міжнародні договори з іншими суб’єктами міжнародного права, відкривати дипломатичні відносини та інші представництва, брати участь у роботі міжнародних організацій.39

Хоча і досі існують автори які стверджують, що у міжнародному праві дотепер не існує визначності хто є суб’єктом міжнародного права: держава-місто Ватикан, Апостольська Столиця, або Святий Престіл.40 Бажаємо кількома словами розвіяти ці безпідставні сумніви. Передусім суб’єктом у міжнародних відносинах є Апостольська Столиця а не держава-місто Ватикан, чи католицька Церква.41 Хоча у ККЛЦ кан. 113 § 142 говорить про Апостольську Столицю та про католицьку Церкву як дві «moralis personae» наділені божим правом, визначна каноністика виключає її як суб’єкта міжнародного права, бо національні церкви не мають цього вищезгаданого статусу тай Кодекс нічого про це не згадує.

Фундаментом міжнародного права є принцип pacta sunt servanda, у якому Церква визнана міжнародною юридичною особою, за представництвом Апостольської Столиці, яка представляє інтереси вірних Католицької Церкви розповсюджених у різних державах світу, зберігаючи повну суб’єктність у міжнародному праві з відповідними правами:43 ius legationis та ius contrahendi.44 Ці конвенції мають різні деномінації: конкордати, угоди, пакти, протоколи, залежить від різної їхньої юридичної вартості. Основною та найважливішою формою унормування відносин між Апостольською Столицею є конкордат визнаний як справжній міжнародний трактат.45

Етимологічно конкордат означає згода у тому самому рішенні (cum cordis). У міжнародних відносинах термін конкордат використовується, щоб вказати відповідний тип відносин між відповідними суб’єктами міжнародного права Церквою та державою.46 Конкордати є потрібні у багатьох випадках і діючі також у чисельних країнах світу, для вирішення конфліктів або ж для визначення юридичного стану Церкви всередині держави або для надання певності і стабільності їхнім відносинам та взаємної допомоги.47

Ця конкордативна система дає життя фігурі як держави конфесійної і не тільки, які у рамках поставлених домовлень мають можливість гідної співпраці для добра суспільства в цілому. А також обов’язок Сторін дотримуватись домовленості з відповідним правом вимагати виконання.

Нажаль мусимо констатувати відсутність такого роду міжнародної угоди нашої держави з Апостольською Столицею. Також потрібно наголосити про відсутність відповідної статті у конституції України, яка надавала б можливість таким угодам.

Хоча, за президентства В. Ющенка, у його політиці, у центрі уваги опинилося питання об’єднання православних віруючих в єдину помісну незалежну Православну Церкву. Це питання глава держави відніс до справ національної безпеки – як засіб єднання українського суспільства та захист перед зовнішніми ідеологічними впливами. Президент також підкреслював, що актуальність вироблення нової культури у відносинах між Церквою і державою. На його думку, було необхідно на законодавчому рівні визначити державно-церковні відносини, а тому необхідно було почати роботу над концепцією державно-церковних відносин.48

Тут якраз передбачалося гарантом конституції надання можливості укладання угод між Церквою та урядуванням місцевого рівня та між Церквою і державою та на міжнародному рівні.

Це прагнення президента не досягло цілі через закінчення його президентської каденції, та через інші візії які вбачали небезпеку перетворення Православної Церкви в державну наполягаючи на конституційному принципі України як світської держави.49

Щодо процедури унормування відносин між Апостольською Столицею та державою, конкордатська система користується процедурою міжнародних відносин у певній послідовності: 1) переговори;50 2) підпис;51 3) ратифікація.52 Щоб дійти до міжнародного рівня, як ми вже мали нагоду бачити, кан. 98 ККСЦ вимагає спочатку угоду на рівні державному, застерігаючи компетенцію Патріарху або Верховному Архієпископу Церкви sui iuris який виступає як «plenipotentiales» у переговорах з місцевою владою (міська, обласна державна адміністрація).

У таких відносинах Церкви і держави, каноністика вбачає конкордат, зі своїми клаузулами нормативними,53 не тільки як спільним врегулюванням актуальних проблематик, але також як спільну нормативу зобов’язуючу мирян та органи місцевої влади. У цей спосіб конкордат впливає на зміну внутрішнього законодавства: церковного54 та державного.55

Беручи до уваги потреби й обставини Церкви та держави бо справжня користь цього вимагають у церковно-державних відносинах, вважаємо за потрібне звернути увагу, що не вистачає декларувати статтею 35 де „Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособно чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа-від церкви», а навпаки, вважаємо, що будучи незалежними не відокремлюватися а співпрацювати56 щоб розв’язати низку спільних проблематик:

1. Офіційне визнання Церкви sui iuris на рівні державному, щоб у нашому майбутньому ми не втратили нашої християнської ідентичності яку не побоявся у свій час засвідчити св. Володимир Великий;

2. Дійти до єдності у віровизнанні під проводом Римського Архиєрея, як наступника Апостола Петра;57

3. Спільність календаря, де б державою визнавались релігійні свята затверджені за спільною угодою;

4. Підпорядкування Церкви єпархіальному Єпископу якому належить управління церковним майном (пор. кан. 1022 ККСЦ) а не церковній громаді. Церква (парафія) є юридичною особою (пор. канн. 921; 280 §3 ККСЦ) адміністрація над якою застережена за парохом (пор. кан. 279 ККСЦ);

5. Можливість допомоги цивільною владою у побудові Церков, впевнившись у цій потребі вірних;

6. Розроблення плану та процедури порвернення культового майна;

7. Визнання мінітерством освіти і науки академічних титулів Церковних Університетів національного, європейського та світового зразку;

8. Визнання церковного подружжя на рівні державному, де парох храму заповнятиме реєстр подружжя і передаватиме запис у відділ реєстрації громадського стану;

9. Ствердження недійсності подружжя компетентним церковним Трибуналом яке мало б також діючу ефективність у цивільній сфері судочинства;

10. Посилити і підтримати на державному рівні розвиток військового, в'язничного, медичного, студенського капеланства.


1 ^ Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium auctoritate Ioannis Pauli PP. II promulgatus, in AAS 82 (1990), vol. 2, сс. 1033-1363.

2 Матей 16, 18-19: «Тож і я тобі заявляю, що ти Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву, й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде зв’язане й на небі».

3 Пор. Ліберо Джероза, ^ Церковне право, Свічадо, Львів 2001 ст. 75-76.

4 Кодекс Канонів Східних Церков, Латинсько-Українське Видання, Видавництво оо. Василіан, Рим-1993, кан. 595 § 2, ст. 338-339: «Церква може завжди і всюди прголошувати моральні засади також стосовно соціального ладу, та висловлювати погляд про всі людські справи, нвскільки цього вимагають гідність людської особи та її основні права або спасіння людських душ».

5 Конкордат сягає своїх початків до 1122 року, коли Папа Каліст ІІІ та Генріх V підписали конкордат Ворса, щоб припинити боротьбу Церкви та держави щодо інвеститур. Натомість початком модерних конкордатів вважається конкордат Наполеона у 1801 році через відмінність змістовну та технічну, J.T. Martin De Agar, Racolta di Concordati 1950-1999, Libreria Editrice Vaticana, Citta del Vaticano 2000, ст. 9 та 11-12.

6 Пор. Софрон Мудрий, Публічне право Церкви і конкордати, Івано-Франківська Теологічна Академія 2001, с. 70.

7 Пор. Concilio Vaticano ІІ, Gaudium et spes, Costituzione pastotale sulla Chiesa nel Mondo contemporaneo, Paoline Milano 1988, н. 76, ст. 137-138.

8 Пор. Leonis ХІІІ, Epistola encyclica de constitutione christiana, Immortalе Dei, ASS 18 (1885), ст. 161-180, н. 4-5; Пор. також Leonis ХІІІ, Litterae encyclica de praecipius civium christianorum officiis, Sapientiae Christianae, ASS 22 (1889-1890), н. 12-13, ст. 385-404.

9 Муд. 6, 1-5: «Тож слухайте, царі, і розумійте...Вважайте, ви, що верховодите безліччю та пишаєтеся юрбою народів! Це бо Господь дав вам владу…А що ви, бувши слугами його царства, не судили по справедливості…він страшно і швидко нападе на вас..»; Йо.19, 11: «…Не мав би ти надомною ніякої влади, якби тобі не було дано згори»; Рим. 13, 1: «Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом».

10 Пор. Leonis ХІІІ, Epistola encyclica Divina Providentia, ^ Quod apostolici munenis, ASS 11 (1878), ст. 372-379, н. 6.

11 Пор. Leonis ХІІІ, Epistola encyclica de constitutione christiana, Immortalе Dei, ASS 18 (1885), ст. 161-180, н. 16.

12 Пор. Софрон Мудрий, Публічне право Церкви і конкордати, Івано-Франківська Теологічна Академія 2001, ст. 73-75.

13 «Канони Кодексу не скасовують і не змінюють угод, укладених або затверджених Святим Престолом з народами та іншими політичними спільнотами, через ці угоди понині продовжують мати силу, хоч би навіть суперечили приписам самого Кодексу», Кодекс Канонів Східних Церков, Латинсько-Українське Видання, Видавництво оо. Василіан, Рим-1993, кан. 4, ст. 42-43.

14 D. Ceccarelli Morolli, ^ Il CCEO ed il diritto ecclesiastico pubblico brevi note sui canoni 98, 99 e 100 del Codice, in AA. VV., Ius Ecclesiarum Vehiculum Caritatis, Atti del simposio internazionale per il decennale dell’entrata in vigore del Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium, Libreria Editrice Vaticana 2004, ст. 687.

15 Пор. V. Buonomo, ^ Considerazioni sul rapporto Santa Sede-Comunita internazionale alla luce del diritto e della prassi internazionale, in Ius Ecclesiale 8 (1996), ст. 3-33.

16 «Патріарх за згодою Синоду Єпископів патріаршої Церкви і попереднім дозволом Римського Архієрея може укласти угоди з цивільною владою, які не суперечать праву, встановленому Апостольським престолом; але ці угоди Патріарх не може переводити в життя, не одержавши схвалення Римського Архиєрея», Кодекс Канонів Східних Церков, Латинсько-Українське Видання, Видавництво оо. Василіан, Рим-1993, кан. 98, ст. 82-83.

17 На підставі кан. 152 ККСЦ можливість укладати угоди з цивільною владою мають також і Верховні Архієпископи Церкви sui iuris яку вони очолюють. Канон стверджує, що: «Те, що мовиться в загальному праві про патріарші Церкви або про Патріархів, стосується Верховних Архієпископських Церков або Архієпископів, хіба що загальне право застерігає щось інше або так випливає з природи речі», Кодекс Канонів Східних Церков, Латинсько-Українське Видання, Видавництво оо. Василіан, Рим-1993, кан. 152, ст. 110-111.

18 Тут потрібно пам’ятати, що канони 99 та 100 наголошують щоб Патріархи також і між собою «діяли погоджено» та «якщо ж справа невідкладна» то обов’язком Патріарха є радитись з постійним Синодом або, щонайменше, з двома єпархіальними Єпископами, найстаршими за єпископським свяченням, (пор. Віктор Д. Поспішіть, Східне католицьке церковне право, Свічадо 2006, ст. 107).

19 Dіmitrios Salahas, in P.V. Pinto ^ Commento al Codice dei Canoni delle Chiese orientali, «Studium Romanae Rotae – Corpus Iuris Canonici» II, Citta del Vaticano 2001, ст.105; також Pontificia Commissio Codici Iuris Canonici Orientalis Recognoscendo, in Nuntia 28, (1989), ст. 37. Ця вимога для Патріархів була дана враховуючи втягування відповідного цивільного публічного та конкордатського права, що мають вагомий вплив на дані угоди.

20 Dіmitrios Salahas, ^ Istituzioni di diritto canonico delle Chiese cattoliche orientali, Edizioni Dehoniane Bologna, 1993, ст. 168.

21 D. Ceccarelli Morolli, Il CCEO ed il diritto ecclesiastico pubblico brevi note sui canoni 98, 99 e 100 del Codice, in AA. VV., Ius Ecclesiarum Vehiculum Caritatis, Atti del simposio internazionale per il decennale dell’entrata in vigore del Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium, Libreria Editrice Vaticana 2004, ст. 688.

22 Бдисько 40 і більше діючих конкордатів між світовими державами та Апостольською Столицею аналізує Мартин Де Агар. У них можемо помітити наших сусідів по відношені до території: Польща 1993; Угорщина 1990, 1994, 1997; Казахстан 1998; Естонія 2000; Литва 2000; Словаччина 2000, які сміливо у власних конституціях постановили мати цей неприривних звязок з Римським Архієреєм. Пор. T. Martin De Agar, Racolta di Concordati 1950-1999, Libreria Editrice Vaticana, Citta del Vaticano 2000, ст. 44-895; також T. Martin De Agar, I Concordati del 2000, Libreria Editrice Vaticana, Citta del Vaticano 2001, ст. 9-70.

23 Коли подорожується державами та запитується їхніх громадян яка у вас релігія держави чи радше державна релігія? Італієць відповідає католицька, німець говорить католицько-протестанська, іспанець відповідає католицька. Що ж відповість українець коли туристи його запитають а яка у вас релігія? Чи не час також і нам поставити на рівень державності віровизнання: in primis католицьке, католицько-православне або православно-католицьке бачення державності?

24 „Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособно чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа-від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова”. Конституція України, Агентство „Книга Пам’яті України”, Київ 1996, стаття 35, ст. 14, чч.1, 3. Також Відомості Верховної Ради, 1996, № 30, ст. 141.

25 В.Ф. Погоріло, В. Л. Федоренко, Конституційне право України, ПЄ, Київ 2010, ст.183.

26 Там само, ст. 182-183.

27 Пор. В. Ф. Погоріло, Конституційне право України, Наукова думка, Київ 2002, ст. 152.

28 Пор. П. П., Шляхтун, Конституційне право України, «Освіта України» КНТ, Київ 2008, ст. 142.

29 Закон України про свободу совісті та релігійні організації, Відомості Верховної Ради, 1991, № 25, ст. 238, статті 1-6.

30 П. П., Шляхтун, Конституційне право України, «Освіта України» КНТ, Київ 2008, ст. 143.

31 Тут мається на увазі про спробу внесення змін до закону України про свободу совісті та релігійні організації від 2 листопада 2005 р. № 9397, відхиленої. Де хотілось заборонити діяльність таких організацій як церква уніфікації, церква сайєнтологів, культ сатанізму, товариство трансцендентальної медитації, біле братство, Пор. Т. Антошевський., Л. Коваленко, Моніторинг свободи релігії в Україні: 2005-2007, «Сім», Львів 2008, ст. 13-14.

32 Пор. В. В. Крпейчиков, Основи конституційного права України, Юрінком 1997, ст. 46.

33 П. М. Рабинович, Права людини і громадянина у конституції України, «Право», Харків 1997, ст. 35-36.

34 Нетрадиційні релігійні організації є організації, що: «відокремлюються від конфесій світових релігій, національних і регіональних конфесій, а їхнє віровчення, релігійні обряди й церемонії, організаційна структура не збігаються із якою небуть із традиційних релігій», Є. Захаров, І. Рапп, В. Яворський, Права людини в Україні – 2004. Доповідь правозахисних організацій, Харків: Фоліо, 2005, ст. 111.

35 П. М. Рабинович, Права людини і громадянина у конституції України, «Право», Харків 1997, ст. 36.

36 М. Ю. Бабій, Свобода совісті та віросповідання. В контексті міжнародних й українських правових актів та релігійних документів (витяги), Київ 2006, ст. 136. У розділі ІІІ декларації, документи релігійних організацій щодо свободи совісті, релігій у Документі Другого Ватиканського Собору Dignitatis humane (Гідності Людської) у числі 2 якраз зазначено, що: «…жодна людина не повинна зазнавати приневолення як з боку окремих осіб чи суспільних груп, так і з боку будь-якої людської влади, щоб нікого не силували діяти всупереч власним переконанням і нікому не перешкоджати діяти з гідно з власними переконаннями в релігійних справах – приватно чи прилюдно, осібно чи спільно з іншими – в належних межах. Собор також проголошує, що право на релігійну свободу ґрунтується на природній гідності людини, яка пізнається як через об’явлене нам слово Боже, так і людським розумом. Це людське право на релігійну свободу має бути закріплене в конституційному устрої суспільства…». У цьому ж документі число 6 зазначено, про можливість особливого визнання у конституції певної релігійної спільноти на рівні державному, «то рівночасно треба, щоб правом на релігійну свободу були наділені й ним ефективно користувалися також усі інші громадяни та релігійні спільноти».

37 Пор. Т. Антошевський., Л. Коваленко, ^ Моніторинг свободи релігії в Україні: 2005-2007, «Сім», Львів 2008, ст. 11-26.

38 В. Мокрий, Апостольське Слово Івана Павла ІІ в Україні у 2001 році, «Швайполіт Фіоль», Краків 2002, ст. 355.

39 Пор. Н. В. Пронюк, Сучасне міжнародне право, КНТ, Київ 2008, ст. 56.

40 М. Ю. Черкес, Міжнародне право, «Знання», Київ 2000, ст. 41.

41 J. Garcia Martin, Le norme generali del Codex iuris Canonici, EDIURCLA, Roma 2002, ст. 28. Окрім державних відносин Апостольська Столиця також підтримує дипломатичні відносини з різними міжнародними організаціями, як наприклад: Організація Об’єднаних Націй (O.N.U.); Інтернаціональна Агенція Атомної енергії (A.I.EA.); Організація Об’єднаних Націй індустріального розвитку (O.N.U.D.I.); Організації та Органи Об’єднаних Націй щодо Їжі та Агрикультури (F.A.O., I.F.A.D., F.A.M., C.M.A.); Організація Об’єднаних Націй щодо Виховання, Науки і Культури (U.N.E.S.C.O.); Організація Американських Штатів (O.A.S.); Світова Організація Туризму (O.M.T.); Консиліум Європи (С.Е.). Апостольська Столиця також є членом різних міжнародних Організацій: Світове з’єднання телекомунікацій та пошти.

42 Enchiridion Vaticanum, ^ Documenti ufficiali della Santa Sede 1982 – 1983. Il Codice di diritto canonico. Il testo latino – italiano, n. 8, 8a edizione, Bologna 2000, ст. 94 кан. 113 § 1: «Catholica Ecclesia et Apostolica Sedes moralis personae rationem habent ex ipsa ordinatione divina».

43 Пор. J.J. Ruda Santolaria, Los Sujetos de Derecho International. El caso de la Iglesia Catolica e del Estado de la Ciudad del Vaticano, Lima 1995, ст.75-217; також G. Dalla Torre, La citta sul monte, Roma 1996, ст. 196-202.

44 Пор. A. Maresca, Teoria e tecnica diplomatica, Мilano 1986, ст. 55 і 128.

45 J. Garcia Martin, Le norme generali del Codex iuris Canonici, EDIURCLA, Roma 2002, ст. 29.

46 Софрон Мудрий, Публічне право Церкви і конкордати, Івано-Франківська Теологічна Академія 2001, с. 90-91.

47 Там само, ст. 90-91.

48 Пор. Є. Ю. Захаров, В. М. Яворський, Права людини в Україні – 2006. Доповідь правозахисних організацій, «Права людини», Харків 2007, ст. 162-163. Хотілося б також зазначити що В. Ющенко хотів об’єднати УПЦ КП та УАПЦ. Діючий у цей період прем’єр-міністр В. Янукович був прихильноком і залишається по сьогоднішній день як президент УПЦ МП. Про роль Греко-Католицької Церкви у цій доповіді правозахисних організаці нічого не сказано.

49 Там само, ст. 163.

50 Звичайно переговори були узгоджені на попередніх офіційних зустрічах. На цих зустрічах були поставлені можливі цілі домовленостей та закріплені відповідні «plenipotentiales» які продовжуватимуть переговори пропонуючи різні варіанти конкордату.

51 Дійшовши згоди щодо тексту та тем конкордату, «plenipotentiales» підписують угоду, яка ще не набуває зобов’язуючої сили для сторін. Підпис встановлює домовленість щодо тематик конкордату та повідомляє про кінець переговорів.

52 Є однобічною дією, у якій кожна сторона, формально приймає текст підписаний власними «plenipotentiales». З боку Церкви ратифікує конкордат Римський Архієрей, як посідач «plenitude potestatis», відповідною формулою, як на приклад: «Nos autem eandem conventionem, diligenter inspeximus ac voluntati nostrae conformem invenimus, ratam habemus et confirmamus. In quorum fidem sollemne hoc ratihabitionis documentum nostra subscriptione munimus eique signum nostrum apponi iubemus. Datum Romae , apud Sanctum Petrum, die …mensis…anno…, pontificatus nostri…», T. Martin De Agar, Racolta di Concordati 1950-1999, Libreria Editrice Vaticana, Citta del Vaticano 2000, ст. 25-26.

Зі сторони держави звичайно компетентність належить президентові який у демократичних державах мусить одержати згоду парламенту. У конституції України говориться ст. 75, що: «Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент-Верховна рада України». До її компетенції, відповідно до ст. 85, належить: «прийняття законів» а також згідно ст. 9 належить згода на міжнародні договори: «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України», Конституція України, Агентство „Книга Пам’яті України”, Київ 1996, стт. 9; 75; 85, ст.

53 Нормативні клаузули –це клаузули у яких скріплюються відносини між Церквою і державою, де кожна з сторін зобов’язується виконувати певні домовленості у спільних інтересах.

54 ККСЦ у кан. 1504 стверджує, що: «Цивільного права, до якого відсилає церковне право, слід дотримуватись у канонічному праві з тими самими наслідками, наскільки воно не суперечить Божому праву і якщо канонічне право не застерігає чогось іншого»; Потрібно також пам’ятати, що згідно кан. 1489 § 1 «Закони, прийняті Апостольським Престолом, проголошуються через видання їх в офіційному органі Акти Апостольського Престолу», зобов’язуючи після закінчення трьох місяців, а для Церкви свого права: «Закони, видані іншими законодавцями, проголошуються у спосіб, визначений цими законодавцями, і починають зобовязувати від дня, ними встановленого.», Кодекс Канонів Східних Церков, Латинсько-Українське Видання, Видавництво оо. Василіан, Рим-1993, кан. 1504; 1489 § 1 стт. 728-729; 722-723.

55 Стаття 9 Конституції України постановляє, що міжнародні договори є «частиною національного законодавства», але щоб міжнародні угоди які суперечать Конституції могли ратифікуватись потрібно «внесення відповідних змін до Конституції України». Тобто констатуємо відсутність норми яка б давала можливість утілювати у життя конкордат, як це має наприклад Конституція Італійської Республіки у ст. 7 де чітко сказано, що: «…відносини між Державою та католицькою Церквою є регульовані Латеранськими Пактами…» (переклад наш) і діють вони без змін у конституції і це підтверджується у преамбулі самого Латеранського Конкордату, Inter Sanctam Sedem et Italiam Conventiones, in AAS 77 (1985), ст. 521-578.

56 Чи мало авторів є протилежної думки. Вони наголошують, що таким чином: «порушується принцип нейтральності держави, яким визначений нейтралітет держави у міжцерковних стосунках та не наданні переваги будь-якій з церков щодо права на віросповідання», Є. Захаров, І. Рапп, В. Яворський, Права людини в Україні – 2004. Доповідь правозахисних організацій, Харків: Фоліо, 2005, ст. 112.

57 «Як з Господнього установлення святий Петро та інші Апостоли становлять одну Колегнію, подібно є обєднані між собою Римський Архієрей, наступник Петра, і Єпископи, наступники Апостолів», Кодекс Канонів Східних Церков, Латинсько-Українське Видання, Видавництво оо. Василіан, Рим-1993, кан. 42, ст. 58-59.




Схожі:

Конкордат: єдина та основна міжнародна форма унормування взаємин між церквою І державою iconПроблема польсько-німецького кордону в контексті британських ініціатив унормування відносин між польщею та СРСР (грудень 1943–березень 1944 рр.) Ігор Мрака
Тегерані неформальних домовленостей. У ході їх проведення на порядку денному неодноразово поставала справа майбутнього територіального...
Конкордат: єдина та основна міжнародна форма унормування взаємин між церквою І державою iconТема світовий ринок праці Міжнародна міграція як форма мев
Міжнародна міграція як форма мев міграція переміщення людей з метою як правило покращення свого матеріального становища, пошуку життя...
Конкордат: єдина та основна міжнародна форма унормування взаємин між церквою І державою iconТема світовий ринок праці Міжнародна міграція як форма мев
Міжнародна міграція як форма мев міграція переміщення людей з метою як правило покращення свого матеріального становища, пошуку життя...
Конкордат: єдина та основна міжнародна форма унормування взаємин між церквою І державою iconДмух н. М. Теоретичні основи розвитку кадрових процесів в системі державної служби
Тези присвячені кадровим процесам в системі державного управління. Автор звертає увагу на кадрові відносини, тобто сукупність взаємодій...
Конкордат: єдина та основна міжнародна форма унормування взаємин між церквою І державою iconІі міжнародна науково-практична конференція молодих учених І студентів “теоретичні, методичні І практичні проблеми соціології управління”
Метою конференції є обмін між молодими дослідниками науковою і науково-практичною інформацією, сприяння формуванню між ними та навчальними...
Конкордат: єдина та основна міжнародна форма унормування взаємин між церквою І державою iconФорма підсумкового контролю
Розкрити основні засади управління державою та механізму його здійснення. Навчити працювати з першоджерелами та застосовувати їх...
Конкордат: єдина та основна міжнародна форма унормування взаємин між церквою І державою iconВисоцький О. Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин // Борисфен. Д., 2006. №6. С. 22-23
«Від найпершого дня мого перебування на посаді президента Польщі одним із головних завдань для мене був розвиток добрих стосунків...
Конкордат: єдина та основна міжнародна форма унормування взаємин між церквою І державою iconЕкономічний форма навчання заочна спеціальність «Міжнародна економіка»

Конкордат: єдина та основна міжнародна форма унормування взаємин між церквою І державою iconЕкономічний форма навчання заочна спеціальність «Міжнародна економіка»

Конкордат: єдина та основна міжнародна форма унормування взаємин між церквою І державою iconМіжнародна науково практична конференція
Міжнародна громадська організація «Міжнародна поліцейська корпорація громадської безпеки»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи