Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень icon

Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень




НазваТема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень
Сторінка1/3
Дата25.10.2012
Розмір0.61 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3
1. /2639/2st_18_02_04.doc
2. /2639/Tema-1.doc
3. /2639/Tema-10.doc
4. /2639/Tema-2.doc
5. /2639/Tema-3.doc
6. /2639/Tema-4.doc
7. /2639/Tema-5.doc
8. /2639/Tema-6.doc
9. /2639/Tema-7.doc
10. /2639/Tema-8.doc
11. /2639/Tema-9.doc
12. /2639/Titul.doc
13. /2639/Vstup.doc
14. /2639/Zmist.doc
15. /2639/gJ.doc
Київський національний економічний університет
Тема портфельне інвестування як вид інвестиційної діяльності
Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування
Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування
Правове регулювання процесу портфельного
Тема організація й функціонування ринку цінних паперів
Тема суб’єкти портфельного інвестування
Тема система оформлення прав власності на цінні папери
Тема засадові теорії портфельного інвестування
Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень
Тема стратегія портфельного інвестування
Київський національний економічний університет
Портфельне інвестування одна з провідних навчальних дис­циплін з підготовки магістрів за спеціальністю «Банківська справа» та за програмою «Фінансування та кредитування інвестицій»
Зміст передмова 3 Тема Портфельне інвестування як вид інвестиційної діяльності
Прямі інвестиції

Тема 8. АНАЛІЗ У ПРОЦЕСІ ПРИЙНЯТТЯ
ІНВЕСТИЦІЙНИХ РІШЕНЬ


8.1. Передінвестиційні дослідження. Мотивація інвестиційних рішень. Оцінювання інвестиційного клімату країни. Оцінювання інвестиційної привабливості галузі та фірми-емітента

8.2. Фундаментальний аналіз фінансових інвестицій. Фінансові коефіцієнти. Індекс Альтмана. Точка беззбитковості. Леверидж

8.3. Технічний аналіз ринку цінних паперів. Поняття і методи. Традиційний графічний метод. Метод середньої плинної. Метод «моментів». Згладжування і екстраполяція динамічних рядів

8.4. Аналіз ризиків. Оцінювання ризику. Систематичний і несистематичний ризики. -коефіцієнт як міра систематичного ризику

8.1. Передінвестиційні дослідження.
Мотивація інвестиційних рішень.
Оцінювання інвестиційного клімату країни.
Оцінювання інвестиційної привабливості
галузі та фірми-емітента

Для успішного здійснення інвестицій у цінні папери інвестору необхідно провести попередній аналіз якості фінансових інструментів. Традиційний підхід до аналізу з метою прийняття інвестиційного рішення щодо стратегічного і портфельного інвестування у разі формування великих портфелів цінних паперів із залученням закордонних цінних паперів, тобто підхід «згори — вниз», починається з дослідження на макроекономічному рівні з метою з’ясування характеру та особливостей інвестиційного клімату країни, фінансові активи емітентів якої зацікавили інвестора, потім стосується конкретніших, специфічних секторів (галузей, підгалузей, виробництва, далі — галузей) — так званого індустріального аналізу і завершується оцінюванням фінансового й економічного стану фірми-емітента й прогнозуванням (моделюванням) ринкової ціни фінансових інструментів.

Розглянемо послідовні етапи, які є основними складовими комплексного аналізу в процесі прийняття інвестиційних рішень.

Початковим етапом передінвестиційних досліджень є загальноекономічний або макроекономічний аналіз для визначення інвестиційного клімату країни. Стан економіки аналітик оцінює з урахуванням статистичних даних стосовно темпів зростання валового національного продукту, доходів на душу населення, рівня зайнятості, темпів інфляції, рівня відсоткових ставок, валютного курсу тощо. Додатково він визначає фіскальну й монетарну політику уряду, її вплив на функціонування ринку цінних паперів. На підставі цих досліджень надається загальна оцінка інвестиційного клімату країни.

На другому етапі здійснюється індустріальний аналіз, який передбачає комплексний підхід до аналізу функціонування певних галузей. На підставі дослідження ділового циклу в економіці здійснюють відповідний розподіл галузей за рівнем ділової актив­ності, а також за стадіями розвитку з метою з’ясування їхньої інвестиційної привабливості.

Наступний етап — аналіз конкретного емітента — підприємства, фірми, корпорації, передбачає встановлення стадії життєвого циклу й аналіз фінансового стану компанії (підприємства) на підставі визначення фінансових коефіцієнтів, оцінювання платоспроможності й фінансової стійкості, визначення ціни фірми тощо, а також дослідження перспектив розвитку менеджменту, організаційних і комерційних умов функціонування. Підсумковим етапом є прог­нозування (моделювання) ринкової ціни цінних паперів з метою прийняття інвестиційного рішення.

Макроекономічний аналіз передбачає, зокрема, дослідження ринку цінних паперів на основі попиту і пропозиції. Ціна фінансових інструментів передусім залежить від сукупного капіталу, що інвестується в цінні папери (попит), і від обсягів цінних паперів для продажу (пропозиція).

Співвідношення попиту і пропозиції визначає кон’юнктуру ринку цінних паперів.

На стадії високої кон’юнктури відбувається приплив грошової маси до ринку цінних паперів, що супроводжується підвищенням курсів фінансових інструментів. За умови низької кон’юнктури обсяг цінних паперів на продаж перевищує платоспроможний попит, що призводить до відпливу капіталу з ринку. Власники цінних паперів не здатні реалізувати їх або реалізують за нижчими цінами, зі значними втратами коштів. Макро­економічний аналіз досліджує вплив різних чинників на цей рин­ковий процес.

Переважну частку інвестицій на ринок цінних паперів постачають приватні інвестори (населення), якщо вони мають доходи, які перевищують витрати на споживання, тому такі важливі чинники, як зростання доходів на душу населення, збільшення рівня зайнятості, зниження податків сприяють припливу заощаджень населення на ринок цінних паперів. Гальмує процес інвестування чинник інфляції, який може призвести до того, що переважну частину доходів приватні інвестори використовуватимуть з метою споживання.

Фахівці ринку цінних паперів, які займаються макроекономічними дослідженнями, вивчають також умови, за яких різні групи інвесторів надають перевагу інвестуванню в цінні папери порівняно з іншими видами використання заощаджень. Конкуренція може спостерігатися не лише між реальним і фінансовим інвестуванням, а й між окремими сегментами фінансового ринку. Наприклад, існує альтернатива вкладання коштів у валюту, на банківські депозити, а також у коштовності. Тому вивчають зміни відсоткових ставок і динаміку валютного курсу порівняно з мінливістю показників дохідності ринку.

Інвестиційний рейтинг країни узагальнює оцінку її інвестиційного клімату. Інвестиційний клімат визначається як сукупність політичних, правових, економічних і соціальних умов (передумов), що забезпечують і сприяють (або перешкоджають) інвестиційній діяльності вітчизняних і закордонних інвесторів. Інвестиційний клімат характеризується, зокрема, сукупністю інвестиційних ризиків (тобто непередбачуваних фінансових втрат капіталу і доходів).

Чинники, що забезпечують подолання або зниження інвестиційних ризиків, формують сприятливий інвестиційний клімат. Розглянемо класифікацію таких чинників. Насамперед, це — надійність законодавства з інвестиційної й зовнішньоекономічної діяльності (правове регулювання), а також сталість політичної системи і національної валюти, сприятливі умови припливу іноземних інвестицій, валютне регулювання та інші політичні чинники.

Для закордонного інвестора особливу роль відіграють сприятливий режим іноземного інвестування й реєстрації іноземних інвестицій, позитивні умови створення спільних підприємств і вільних економічних (офшорних) зон (статус іноземного інвестора). Сприятливі передумови портфельного інвестування формують також достатня активність фондових бірж і позабіржового сектору, наявність досконалої інфраструктури тендерів (стан інвестиційного ринку); достатній рівень інвестиційної активності комерційних банків і фінансових компаній (стан фінансово-кредитної системи): наявність альтернативних форм власності, господарських товариств, особливо відкритих акціонерних товариств (інвестиційна активність населення); достатній розвиток і раціональна структура виробничого потенціалу, інвестиційна активність суб’єктів підприємницької діяльності (рівень розвитку продуктивних сил), а також достатній рівень розвитку й структура інвестиційного (будівельного) комплексу та системи матеріально-технічного забезпечення, сприятливі умови забезпечення вітчизняним та імпорт­ним устаткуванням (рівень розвитку інвестиційної сфери).

Найважливішими світовими авторитетними системами оцінювання інвестиційного клімату країн є такі рейтингові агенції, як Institutional Investor, Euromoney та Business Environment Risk Indeх (BERI).

З метою визначення загальних пріоритетів інвестування здійс­нюють також галузевий (індустріальний) аналіз, безпосередньо пов’язаний із власно макроекономічним аналізом. Ціни на більшість фінансових інструментів змінюються відповідно до ринкової кон’юнктури. Слід зважати на те, що в разі загального зниження ринкових цін найбільше падає курс акцій тих галузей (підгалузей, виробництв), які мають слабку виробничу базу або потужні конкурентні виробництва. Галузевий (індустріальний) аналіз виявляє внутрішні галузеві тенденції й прогнозує відповідні відхилення від змін загальної ринкової кон’юнктури. Саме ця частина аналізу надає інформативну базу для класифікації галузей стосовно рівня ділової активності й за стадіями життєвого циклу.

Галузевий аналіз передбачає детальне дослідження дохідності галузі та її перспектив. Він починається з розгляду галузі як найагрегованішої системи, вивчення якої дає змогу в загальному вигляді визначити перспективи галузі, зокрема передбачувані доходи та необхідні інвестиції для підтримування або підвищення дохідності. Відбір галузей для портфельного інвестування здійснюють з огляду на мету інвестора щодо отримання доходу за цінними паперами і/або примноження капіталу.

Якщо інвестор зацікавлений у стабільних високих дивідендах, пріоритет надаватиметься галузям, підприємства яких виплачують такі дивіденди постійно. Схема такого відбору полягає у виявленні найбільш дивідендоємних галузей, а в межах таких галузей — компаній-лідерів, які тривало стабільно виплачують високі дивіденди.

За такого підходу всі галузі класифікують за типами: галузі, що тільки формуються; галузі, що зростають (характеризуються постійним і випереджувальним порівняно з іншими галузями зростанням темпів обсягів продажу і прибутку); стабільні галузі (обсяги продажу й прибутку відносно стабільні); циклічні галузі (з особливою чутливістю до фаз ділового циклу); спекулятивні галузі (про їхню активність відсутня достовірна інформація); галузі, що відмирають (із застарілою технологією й неконкурентною продукцією).

Оцінювання циклічності розвитку галузі ґрунтується на зіставленні її динаміки із загальноекономічними тенденціями. Вирізняють, зокрема, галузі, що зростають, але їхня активність затьмарюється загальноекономічним спадом; захищені галузі, незалежні від загальноекономічного стану (виробництво продуктів харчування); циклічні галузі, які за показниками обсягів виробництва і цін розвиваються синхронно до загальноекономічних циклів; контрциклічні, які найінтенсивніше розвиваються саме під час відносно нетривалих і неглибоких спадів (видобуток мінеральної сировини, особливо нафти, золота); а також чутливі до зміни доходів галузі (до змін ставок відсотка).

Галузевий аналіз передбачає специфічні дослідження, щоб з’я­сувати, на якій стадії розвитку перебуває галузь. Виокремлюють п’ять стадій розвитку галузі (рис. 8.1).



Рис. 8.1. Стадії розвитку галузі

Перша стадія символізує початковий розвиток. Вона характеризується розробкою і впровадженням на ринок принципово нових видів продукції. Потреба в них викликає створення нових виробництв, що формують підгалузь (виробництво), а згодом — уведення нових спеціалізованих підприємств, які відокремлюються у самостійну галузь. Нова галузь привертає до себе і поглинає значні інвестиції. На цій стадії від підприємницької діяльності зазвичай ще немає прибутку.

На другій стадії швидкого зростання продукція нової галузі широко схвалюється споживачами на ринку, спостерігається зростання попиту на цю продукцію і збільшення кількості виробників, триває різке зростання припливу інвестицій у галузь. Прибуток реінвестується, дивіденди на цій стадії виплачують переважно у вигляді додаткових акцій.

Третя стадія — поступове зростання. Це період між високими темпами зростання продукції за рахунок збільшення кількості (зростання потужностей) підприємств і поступовим уповільненням зростання (стабілізація). Ще трапляються випадки введення нових підприємств, але головним напрямом інвестування стає розширення діючих підприємств. Дивіденди виплачують у вигляді додаткових акцій, частішають випадки сплати готівкою.

Четверта стадія — це період найвищого рівня попиту на продукцію, схвалення її якості, технічного переозброєння виробничої бази. Високими є виплати дивідендів готівкою. Для товарів постійного вжитку (сільськогосподарська продукція, переробка сільськогосподарської сировини, сировинні галузі) ця стадія — завершальна.

П’ята стадія — гальмування зростання й падіння. Спостерігається різке зменшення, а потім і припинення попиту на продукцію галузі через появу нової конкурентоспроможної взаємозамінної продукції. Дивіденди падають. Частішають випадки банкрутства підприємств.

Додатково до такого аналізу враховують можливості структурної перебудови в галузі, оцінюють показники дохідності й ризику, експортний потенціал продукції, інфляційну захищеність продукції та послуг, рівень цінової захищеності їх від імпорту. Дослідження доповнюється вивченням динаміки обсягів виробництва й реалізації продукції. Найвищі темпи приросту цих показників характерні для стадій зростання — другої, третьої й четвертої стадій циклу, які вважають найпривабливішими як для стратегічних, так і для портфельних інвесторів.

Утім, слід пам’ятати, що на четвертій стадії вибір для фінансового інвестування успішно працюючої упродовж тривалого часу галузі може виявитися помилковим. Напрям, який напередодні був дуже ефективним, невдовзі може виявитися безнадійно застарілим через появу нових ефективних конкурентних виробництв. Тому не завжди вважають за доцільне інвестування в галузі, які в минулому гарантовано забезпечували високу дохідність. Інвестиції доцільно насамперед спрямовувати у перспективні галузі.

Результативність фінансових інвестицій пов’язана також зі стадіями життєвого циклу компанії-емітента. Дослідженнями темпів приросту економічних показників визначено п’ять таких стадій.

Перша стадія: передпроектні дослідження, проектування й освоєння інвестицій (народження фірми). Стадія характеризується великими витратами власних коштів або залучених чи отриманих у борг. На цій стадії фірмі загрожують різноманітні ризики. Прибуток відсутній.

Друга стадія: початок експлуатації фірми. На цій стадії великими є потреби у банківських позиках або венчурному капіталі. Зазвичай фірма не сплачує дивідендів. Якщо прибуток присутній, він реінвестується. Починають даватися взнаки ризики, пов’язані з конкуренцією на ринку.

Третя стадія: швидке зростання. Фірма починає диктувати власні ціни на продукцію, проте конкуренція посилюється. Рівень продажу зростає і значно покриває витрати виробництва. Характерним є високий рівень прибутку, але існує потреба у великих витратах на маркетинг і в інвестиціях. Компанія може здійснювати додаткову емісію акцій, але сплачує невеликі дивіденди. Банк якщо й надає позику, то під високі відсотки.

Четверта стадія: стабільне функціонування фірми. На цій стадії компанія відшкодовує власні борги. Високий рівень конкуренції не дає змоги диктувати ціни, але невисокі витрати вможливлюють отримання середніх за галуззю прибутків. Це вже добре відома компанія з надійною репутацією. Вона має великі можливості щодо отримання позик і реалізації акцій. У неї великий широкодиверсифікований інвестиційний портфель, спла­чуються солідні дивіденди, хоча немає потреби у великих інвестиціях. На цій стадії компанія має розробляти стратегію запобігання занепаду. Ці заходи, як правило, зумовлені суттєвим підвищенням інвестиційної активності. Стратегія «другого наро­дження» передбачає різноманітні шляхи: придбання інших компаній галузі, придбання компаній інших галузей, інвестування нових проектів тощо.

П’ята стадія: занепад або друге народження. На цій стадії продукція не користується попитом. Дуже високою є конкуренція. Банки не зацікавлені у співпраці, якщо й надають кредит, то під високі відсотки. Акції компанії вже не користуються попитом. Через поступове зниження доходів доводиться зменшувати дивіденди. Якщо на попередній стадії не було вироблено стратегії відродження й не здійснено солідних інвестицій, на компанію очікують занепад і банкрутство.

Найвищі темпи приросту показників динаміки випуску продук­ції (надання послуг) і прибутку спостерігаються на третій стадії. Ця стадія вважається найпривабливішою для стратегічних і портфельних інвесторів. На четвертій стадії інвестиції доцільні, якщо емітент має сприятливі маркетингові перспективи.

8.2. Фундаментальний аналіз фінансових інвестицій.
Фінансові коефіцієнти. Індекс Альтмана.
Точка беззбитковості. Леверидж

Оцінювання інвестиційної привабливості фірм-емітентів і кон­кретних цінних паперів здійснюють по-різному. Один підхід, з точки зору їхньої ринкової кон’юнктури, ґрунтується на вивченні динаміки ринкових цін. Другий підхід, що надає якісну характеристику цінному паперу, спирається на дослідження фінансово-економічного стану фірми-емітента.

Відтак сформувалися два протилежні напрями стосовно аналізу інструментів ринку цінних паперів. Прихильники першого напряму (техноаналітики) заснували школу технічного аналізу, користувачі другого — школу фундаментального аналізу.

Для фундаментальних аналітиків першочерговим є оцінювання доходів емітента, його стану на ринку насамперед на підставі показників обсягів продажу, активів і пасивів, дохідності та іншої інформації, яка характеризує ефективність діяльності емітента. Базою аналізу є баланси, звіти про прибутки та збитки, інші інфор­мативні матеріали, які публікує компанія. Вивчають також досвід управління компанією, склад керівних органів. Ці досить трудомісткі дослідження дають підстави для висновку: завищено чи занижено фактичну вартість (ринкову ціну) цінного папера порівняно зі справжньою вартістю активів, майбутніми прибутками корпорації тощо. За допомогою фундаментального аналізу здійснюють прогнозування доходу, який визначається майбутньою вартістю акції і тому в подальшому може впливати на ринкову ціну. Дані прогнозу є підґрунтям для рекомендацій стосовно купівлі та продажу ринкових інструментів.

Фундаментальні аналітики переважно аналізують розмір сукупного доходу на цінні папери впродовж тривалого часового періоду, зосереджуючись на рівні дивідендів і можливостях зростання ринкової ціни акції (капіталу). Вони зазвичай зважають на довготривалу перспективу, намагаючись визначити вартість акцій. Аналізуючи чинники, що впливають на результати роботи фірм-емітентів, аналітики водночас глибоко вивчають різноманітні причини руху ринку цінних паперів загалом, зокрема й вплив позаринкових чинників.

Прихильники технічного аналізу прогнозують на короткий термін. Вони здебільшого приділяють увагу зростанню капіталу — коливанням ринкової ціни. В їхніх розрахунках враховано переважно сукупність чинників мінливості ринкових цін, що разом діють на ринку цінних паперів, без конкретизації їх.

Фундаменталістський підхід виходить із можливості отримати в будь-який час відомості щодо фінансових активів, які ще не надійшли на ринок і не вплинули на ціни. Фундаменталісти-фахівці впевнені, що такі відомості принципово існують, тому з огляду на них можна отримати відчутні додаткові доходи на вкладений капітал.

Утім, якщо фундаментальному аналітикові й удається вилучити у процесі досліджень якусь особливу інформацію, то навіть за умов її правильної оцінки йому бракує передбачення можливої реакції інвесторів та інших суб’єктів ринку на цю інформацію в разі її надходження. Їхня реакція може виявитися непередбачуваною, протилежною очікуваній навіть за наявності повідомлень стосовно ймовірності настання якоїсь надзвичайної події.

На підставі результатів дослідження фундаментальні аналітики формулюють висновок щодо справжньої ціни акції конкретної компанії, порівнюють її з реальною ринковою ціною. Саме виявлення недооцінених ринком цінних паперів є метою фундаменталь­ного аналізу під час прийняття інвестиційного рішення щодо певного фінансового активу: купити, продати або й далі продовжувати тримати в портфелі певний фінансовий інструмент.

Фундаменталістській підхід до аналізу фірм-емітентів буває кількісним та якісним. Кількісний аналіз спрямований на вивчення даних фінансової звітності, яка публікується, іншої інформації стосовно показників діяльності; якісний — на вивчення так званих нематеріальних чинників.

Переважна більшість фундаментальних аналітиків вважає, що найістотнішим для інвестора є з’ясування рівня доходу на акції фірми-емітента й дивідендів. Конче важливою є поточна ринкова ціна на її акції, те, як вона виглядає порівняно з найвищим і найнижчим рівнями цін минулого циклу, як ринковий курс акцій співвідноситься з його розрахунковим рівнем, виходячи з активів компанії, наявних у неї резервів, як оцінюють її сучасні й майбутні маркетингові умови, наскільки великою є довіра до її керівництва, як здійснюється менеджмент, завданням якого є прогнозування ціни на продукцію. Слід розглянути такі основні елементи оцінювання: обсяг резервів, фінансові операції, структуру ринку цього цінного папера і дохідність цінного папера, яка, власне, й слугує підґрунтям для прогнозування (моделювання) його ціни.

Гарантією стабільності дивідендних виплат є резерви компанії, які зазвичай підвищують ліквідну вартість акцій. Таким чином, інформація стосовно збільшення резервів сприятливо позначається на курсі акцій, тому має враховуватися аналітиками під час визначення справжньої ціни акцій.

Хоча фінансові операції, здійснювані компанією, за певних умов можуть суттєво не позначитися на курсах її акцій, однак ринкові очікування акціонерів (інвесторів) зумовлять зміну курсу цінного папера. Якщо корпорація розширює капітал за рахунок резервів, інвестори сприймають це як передвісник (ознаку) піднесення її діяльності. Позитивно оцінюють інвестори й збільшення капіталу за рахунок злиття або поглинання іншого підприємства. Зростання курсу акцій може відбуватися після емісії облігацій, адже інвестори очікують на ефективне використання позикових коштів облігаційної позики.

Під час прогнозування ціни треба зважати на масштаби ринку конкретного цінного папера. Невеликий ринок, на якому здійснюють операції з обмеженою кількістю цінних паперів, швидко реагує на будь-які зміни. Ціна на такому ринку хоча й мінлива, але доволі керована, невелика кількість операцій здатна спричинити передбачене підвищення або зниження курсу. Навпаки, на курсах фінансових інструментів широкого ринку не позначаться навіть операції у великих масштабах, які відбуваються щоденно. Зрештою, головне питання аналізу — як оцінити вартість цінного папера, його здатність приносити передбачений грошовий потік від інвестованих коштів.

Проведення кількісного аналізу передбачає дослідження динаміки доходів. Кількісний аналіз змін цього показника слід поєднувати з оцінюванням впливу багатьох якісних чинників, які прямо чи опосередковано впливають на нього. Серед впливових чинників варто вирізнити зростання цін на продукцію та обсягів виробництва, введення в дію нових потужностей, вартість проданої продукції, витрати реалізації та управління, проникнення на нові ринки, рекламу, зміну циклів ділової активності.

Поточні витрати зіставляють з обсягом продажу, позитивна динаміка такого співвідношення показує дієвість контролю фірми над витратами. Зростання цього співвідношення свідчить про зниження ефективності, зменшення — про більшу ефективність такого контролю.

Важливими для аналізу емітента є рівень і динаміка показника прибутку до виплати податків, який становить виручку від реалізації продукції за вирахуванням витрат і платежів (крім податків).
Його відношення до обсягу продажу також може засвідчувати зростання чи зниження ефективності діяльності фірми-емітента. Чистий прибуток визначає обсяг коштів, які компанія може спрямувати на саморозвиток і дивідендні виплати. Підвищення такого показника як виручка в розрахунку на одну звичайну акцію сприяє зростанню ринкової ціни акції. Необхідно також проаналізувати фактичний рівень виплати дивідендів, який не має бути менше 40—60 % прибутку. Додатково вивчають нематеріальні чинники: goodwill (ділову репутацію фірми), товарні знаки, торгові марки.

З метою оцінювання вартості акцій та облігацій застосовують метод капіталізації доходів, який стосовно акцій ще називають методом дисконтованих дивідендів. Сутність цього методу полягає в тому, що вартість цінного папера розглядають як теперішню вартість його майбутніх доходів (для акцій — дивідендів). Отже, для визначення поточної ціни фінансових активів слід дисконтувати майбутні грошові потоки до теперішньої вартості за ставкою, яка враховуватиме всі аспекти ризику або невизначеності майбутніх доходів.

Розглянемо підхід до визначення вартості акції методом капіталізації як поточної вартості її дивідендів, що будуть сплачені в майбутньому.

Існує кілька методів оцінювання акцій, ґрунтованих на вивченні темпів зміни дивідендів.

А. Оцінювання привілейованих акцій.

Привілейовані акції можна розглядати як довічну ренту. Тому дисконтуючи суму дивідендів на нескінчений період, вартість привілейованих акцій можна визначити за такою формулою:

,

де Vp — ринкова вартість привілейованої акції;

D — постійний дивіденд;

K — ставка дисконту.

Б. Оцінювання простих акцій.

Вартість звичайних акцій здебільшого визначають три чинники: розмір дивідендів, темпи приросту дивідендів і ставка дисконту. Ставка, за якою дисконтують майбутні дивіденди, називають необхідною ставкою доходу.

1. Оцінювання простих акцій із постійними дивідендами.

Якщо інвестор має дані щодо постійного розміру дивідендів D і необхідну ставку дохідності Ks, ціну простих акцій Р0 можна визначити за допомогою дисконтування майбутніх дивідендів під ставку Ks:

.

2. Оцінювання акцій з постійним приростом дивідендів.

Ціну таких акцій можна визначити, якщо дисконтувати майбутні дивіденди за необхідною ставкою доходу:

.

Це так звана формула М. Дж. Гордона, в якій:

D0 — останній сплачений дивіденд на акцію;

D1 — очікуваний наступний дивіденд;

g — темпи приросту дивідендів;

K — ставка дисконту.

3. Оцінювання акцій з непостійним приростом дивідендів.

Якщо дивіденди на просту акцію зростають нерівномірно, інвесторові треба обчислити майбутні дивіденди окремо за кожен період, потім дисконтувати ці суми до теперішньої вартості й додати отримані результати. Зіставляючи одержані значення з фактичною ринковою ціною, можна визначити міру недооціненості (переоціненості) акції.

До інструментарію фундаментального аналізу належить метод фінансових коефіцієнтів, який широко застосовують під час оцінювання становища емітента на ринку цінних паперів. Утім, недоліком методу фінансових коефіцієнтів є те, що він враховує лише кількісні дані. Тому використання фінансових коефіцієнтів без якісного аспекту фундаментального аналізу не завжди вможливлює правильні висновки. Розглянемо фінансові коефіцієнти, які найчастіше застосовують у практиці фундаментальні аналітики.

Для визначення інвестиційної привабливості акцій використовують, зокрема, такі показники (назви в перекладі умовні):

1. Коефіцієнт «ціна — дохід», або цінність акції (K1)

K1 = Р / Е , «Price / Earnings»

де Р — ринкова ціна акції;

Е — чистий прибуток у розрахунку на одну акцію.

2. Коефіцієнт дивідендної віддачі акцій (K2)

K2 = D / Р , «Dividend Yield»

де D — дивіденд за акцією;

Р — ринкова ціна акції.

3. Коефіцієнт дивідендних виплат, дивідендний вихід, або коефіцієнт платіжності (K3)

K3 = C / R , «Dividend Payout»

де C — прибуток для сплати дивідендів;

R — чистий прибуток.

4. Коефіцієнт дивідендного покриття (K4)

K4 = 1 / K3 = R / C ,

де R — чистий прибуток;

С — прибуток для сплати дивідендів.

5. Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу з чистого доходу (K5)

K5 = R / Z ,

де R — чистий прибуток;

Z — капіталізована вартість акцій1.

6. Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу з обсягу реалізації (K6)

K6 = F / Z ,

де F — обсяг реалізації;

Z — капіталізована вартість акцій.

7. Коефіцієнт «ціна — виручка» (K7)

K7 = 1 / K6 = Z / F = P / S, «Price-Sales»

де F — обсяг реалізації;

Z — капіталізована вартість акцій;

P — ринкова ціна акції;

S — виручка від реалізації в розрахунку на одну акцію.

8. Коефіцієнт «ціна — балансова вартість» (K8)

K8 = Р / B , «Priсe-Book/Value»

де Р — ринкова ціна акції;

В — балансова (облікова) вартість активів у розрахунку на одну акцію.

Підсумкову оцінку привабливості фірми-емітента доцільно зробити на підставі узагальненого показника інвестиційної якості й розрахувати за допомогою методу «сума рангів» (аналогічні коефіцієнти різних компаній ранжують залежно від їхнього значення, сума рангів усіх коефіцієнтів кожної компанії визначає абстрактний узагальнений показник її інвестиційної привабливості).

Розглянемо тлумачення економічної сутності деяких з перелічених показників.

Чистий прибуток на одну просту акцію Earnings Per Share (EPS) як відношення чистого прибутку, зменшеного на величину дивідендів за привілейованими акціями до загальної кількості простих акцій, значною мірою впливає на ринкову ціну акцій. Головний його недолік — неможливість зіставлення через неоднакову ринкову вартість акцій різних компаній-емітентів.

Коефіцієнт «ціна — дохід» Price/Earnings Ratio (P/E) є індикатором попиту на акції компанії. Він показує, скільки згодні платити інвестори в даний момент за одиницю прибутку на акцію. Відносно високе зростання цього показника в динаміці засвідчує, що інвестори очікують прискореного зростання прибутку цієї фірми порівняно з іншими. Цей показник можна використовувати у просторових (міжгосподарських) зіставленнях. Компаніям, які мають відносно високу сталість економічного зростання, притаманні високі значення показника «ціна — дохід».

Разом із тим цілком можливо, що потенціал зростання курсової вартості цього цінного папера вичерпаний, тож невдовзі може початися падіння ринкової ціни. Коефіцієнт «ціна — дохід» показує, як порівняно із середньоринковим рівнем на початку «ведмежого» ринку може впасти курс акцій. За інших рівних умов слід очікувати, що акції із вищим Р/Е у відсотках більше втрачатимуть у ціні порівняно з тими, в яких цей показник нижчий. За загального падіння курсів передусім потерпають ті акції, курс яких не відповідає фактичному фінансовому стану емітента. Але це не стосується акцій компаній так званих «блакитних корінців», які працюють стабільно.

«Ціна — дохід» — інформативний показник, який демонструє відрив ринкової вартості акцій від їхньої справжньої вартості й уможливлює визначення рівня переоціненості чи недооціненості акцій на ринку. Слід завжди порівнювати значення Р/Е компанії зі значенням цього показника подібних компаній або із середньогалузевим значенням. Високе значення Р/Е нерідко свідчить про переоціненість акцій. На розвинених ринках значення Р/Е для близьких за профілем та розмірами компаній має наближатися до певної константи, значення якої для кожної галузі визначають статистичні дані.

Показник Р/Е обчислюють так. Спочатку на підставі останнього за роком звіту про доходи підприємства визначають балансову величину доходу підприємства в розрахунку на одну акцію шляхом ділення прибутку після оподаткування на число акцій в обігу. Далі визначають ринкову ціну простих акцій підприємства (використовують ціну останньої угоди за акціями або інформацію у фінансовій пресі). Нарешті ринкову ціну акції ділять на дохід у розрахунку на одну акцію.

Коефіцієнт дивідендної віддачі (Dividend Yield) у компаніях, що розширюють свою діяльність шляхом капіталізації більшої частини прибутку, відносно невеликий. Він характеризує відсоток повернення коштів на капітал, вкладений в акції фірми (прямий ефект). Спостерігається також побічний ефект, що виявляється в зміні ринкової ціни акцій фірми-емітента.

Коефіцієнт дивідендних виплат, або дивідендний вихід (Divi­dend Payout) вказує на можливі зміни в попиті на акції за умов «ведмежого» ринку. Курс акцій з вищим рівнем цього коефіцієнта падає у відсотковому відношенні менше, ніж курс акцій з нижчим рівнем цього показника.

Коефіцієнт дивідендних виплат — це частка чистого прибутку, сплачена власниками акцій у вигляді дивідендів. Значення коефіцієнта залежить від інвестиційної політики фірми. Із цим показником тісно пов’язаний коефіцієнт реінвестування прибутку, який характеризує його частку, реінвестовану у розвиток виробничої діяльності. Сума значень показника дивідендного виходу й коефіцієнта реінвестування прибутку дорівнює одиниці.

Коефіцієнт «ціна — балансова вартість» Р/В (Priсe-Book/Value) характеризує відношення ринкової ціни акції до її балансової ціни — частки власного капіталу фірми, що припадає на одну акцію. Балансова ціна (вартість) акції складається з її номінальної вартості (тобто вартості, за якою акція врахована в акціонерному капіталі), частини емісійного прибутку (накопичуваної різниці між ринковою ціною акцій у момент їх продажу та їхньою номінальною вартістю) і частини прибутку, накопичуваного та вкладеного в розвиток фірми. Значення коефіцієнта Р/В більше одиниці означає, що інвестори, купуючи акцію, здатні дати за неї ціну, що перевищує облікову оцінку реального капіталу, який припадає на акцію (переоцінені акції). Значення Р/В менше одиниці розглядається як свідчення недооціненості акції.

Слід зазначити, що таку аналітичну роботу проводять під час відбору до портфеля простих акцій. Аналіз щодо привілейованих акцій буде значно спрощеним, оскільки інвестору заздалегідь відомий рівень фіксованого доходу за ними.

Для оцінювання надійності фірми-емітента і прогнозування її можливого банкрутства здійснюють розрахунок індексу кредитоспроможності, так званого коефіцієнта (індексу) Альтмана (Z-балу).

Індекс побудований за допомогою техніки мультиплікативного дискримінантного аналізу (Multipli-discriminant analysis — MDA) і дає змогу в першому наближенні вирізнити серед суб’єктів господарювання потенційних банкрутів. Для побудови індексу Альтман (Altman) скористався даними за 1946 і 1965 роки 66 промислових фірм, половина з яких збанкрутіла, а решта працювала прибутково.

Альтман дослідив 22 аналітичні коефіцієнти, серед яких відібрав п’ять найсуттєвіших для прогнозування й на їх підставі побудував багатофакторне регресійне рівняння. Таким чином, індекс Альтмана являє собою функцію п’яти показників, які найбільш репрезентативно характеризують економічний потенціал фірми.

Індекс кредитоспроможності (Z-бал ) має такий вигляд:

Z = 3,3K1 + 0,99K2 + 0,6K3 + 1,4K4 + 1,2K5 ,

де показники K1, K2, K3, K4, K5 розраховують таким чином:

,

де Е — прибуток до виплати відсотків і податків;

А — усі активи фірми.

,

де V — виручка від реалізації;

А — усі активи фірми.

,

де S — власний капітал (ринкова оцінка);

В — боргові зобов’язання.

,

де R — реінвестований прибуток;

А — усі активи фірми.

,

де C — короткотермінові активи;

Z — короткотермінові зобов’язання;

А — усі активи фірми.

Критичне значення індексу Z, розраховане Альтманом за даними статистичної вибірки, становить 2,675. З цією величиною зіставляють обчислене значення індексу кредитоспроможності конкретної фірми. Зіставлення вможливлює розмежування між діючими фірмами і висловлення припущення стосовно ймовірного у передбачуваному майбутньому (2—3 роки) банкрутства одних (Z  2,675) і доволі стабільного фінансового стану інших
(Z  2,675). Практики вважають, що Z  1,8 свідчить про надто високу ймовірність близького банкрутства.

Зазначимо, що досить серйозний недолік наведеної методики полягає в тому, що правильний розрахунок індексу кредитоспроможності можливий лише для компаній, які котирують свої акції на фондових біржах. Тільки для таких компаній можна обчислити ринкову оцінку власного капіталу (показник K3).

Відомі й інші моделі, насамперед британських учених Тафлера (Tafler) і Тішоу (Tishaw), які запропонували чотирифакторну модель для прогнозування банкрутства фірм.

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану фірми є стабільність її діяльності в подальшій перспективі, пов’я­зана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів. Дослідження структури джерел фінансування пов’язане з поняттям левериджу. В економічній термінології леверидж — це «ефект важеля» під час визначення співвідношення власного, залученого і позикового, основного і обігового капіталу.

Від середини 1980-х років у західних країнах набула поширення практика придбання контрольного пакета акцій корпорацій (leveraged buy-out — LBO), фінансованого емісією додаткових акцій або за допомогою банківських кредитів, забезпеченням яких виступали активи. LBO-фірми функціонують за умов високого рівня боргів, а отже, низької частки їхнього власного капіталу. Високі показники рівня запозичених коштів, невелика кількість вільних грошових коштів через великі виплати відсотків кредиторам знижують ціну акцій LBO-фірм з огляду на високий рівень ризику, притаманний їхній діяльності.

Якщо співвідношення «власний капітал/позикові кошти» має знач­ний нахил у бік боргів, фірма-емітент може збанкрутіти, якщо кілька кредиторів одночасно вимагатимуть повернення своїх грошей.

Співвідношення власних і запозичених коштів дає лише загаль­ну оцінку фінансової стійкості компаній. Тому у світовий і вітчизняній практиці застосовують систему додаткових показників.

Так, коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку коштів власників фірми в загальній сумі коштів, авансованих у її діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим підприємство фінансово стійкіше і незалежне від зовнішніх кредиторів. Цей показник разом із коефіцієнтом концентрації залученого (запозиченого) капіталу в сумі дорівнює одиниці (або 100 %).

Стосовно доцільності використання запозичених коштів у зарубіжній практиці існує багато протилежних поглядів. Поширеною на Заході є думка, що частка власного капіталу має бути доволі великою. Вважається, що межа цього показника — не нижче за 0,6 (або 60 %). В акції фірм із високою часткою власних коштів західні інвестори охочіше вкладають кошти, оскільки такі фірми з більшою ймовірністю здатні погасити різні борги за рахунок власних коштів. Компаніям Японії, навпаки, притаманна вища частка позикового капіталу (до 80 %), і це вважається доцільним. Така різниця в поглядах пояснюється тим, що інвестиційні потоки в різних країнах мають різну природу — у США інвестиції надходять переважно від населення, в Японії — від комерційних банків, де високе значення коефіцієнта концентрації позикового капіталу свідчить про довіру до корпорації з боку банків, тобто про її фінансову надійність.

Зворотним до зазначеного коефіцієнта є коефіцієнт фінансової залежності, зростання якого в динаміці свідчить про збільшення частки позикових коштів в інвестиціях у фірму. Структуру капіталу фірми характеризує коефіцієнт довготермінового залучення запозичених коштів, зростання якого в динаміці означає, що залежність підприємства від зовнішніх інвестицій збільшується.

Коефіцієнт маневрування власного капіталу показує, яку частку власного капіталу використовують для фінансування поточної діяльності, тобто вкладено в обігові кошти, а яку капіталізовано (цей коефіцієнт може змінюватися залежно від структури капіталу й галузевої належності фірми).

Обчислення коефіцієнта структури довготермінових вкладень ґрунтоване на передбаченні, що довготермінові позики використовуються для фінансування основних засобів. Коефіцієнт визначає частку основних засобів, профінансованих зовнішніми інвесторами та належних їм.

Можливість виконання боргових зобов’язань фірмою-емітен­том залежить насамперед від розміру і стійкості балансу грошових надходжень і виплат. Платоспроможність боржника характеризує відношення чистого грошового потоку (прибутку до сплати відсотків і податків) за певний період до загальної суми боргу. Практики вважають, що падіння цього коефіцієнта нижче 0,4 є передвісником неплатоспроможності фірми-емітента.

Щоб з’ясувати, якою мірою доходи фірми-емітента перевищують суму щорічних відсоткових сплат і основної суми боргу, застосовують коефіцієнт покриття боргу. Цей коефіцієнт розраховують як відношення прибутку до сплати відсотків і податків до загальної суми обслуговування боргу (відсотки й відрахування до фонду сплати основного боргу). Достатнім вважається рівень надійності виконання зобов’язань, якщо коефіцієнт перевищує 6, а для фірм галузей з регулярними змінами підйому та спаду, тобто циклічних — 4. Якщо цей коефіцієнт менше за 2, це свідчить про низький рівень надійності боргових зобов’язань. Відношення прибутку після сплати податків і відсотків за всіма позиками до суми щорічних сплат з усієї заборгованості характеризує коефіцієнт обслуговування боргу.

Важливе місце в оцінюванні фінансових можливостей фірми-емі­тента належить методу «критичного обсягу продажу» (або методу точки беззбитковості — ВЕР), сутність якого полягає у визначенні для певної ситуації мінімального обсягу реалізації продукції, здатного забезпечити беззбиткову діяльність монопродуктового підприємства. Розглянемо докладніше цей метод на конкретному прикладі.

Вивчаючи доцільність придбання інвестором акцій фірми «Хмаринка» з виготовлення парасольок, фахівець-аналітик обмір­ковує такі дані стосовно емітента. У звітному році обсяг продажу у вартісному вигляді (виручка) сягнув 8000 у. о., ціна однієї парасольки становила 2 у. о. Постійні та змінні витрати становили відповідно 4000 і 3000 у. о.

З огляду на зміни ринкової кон’юнктури наступного року керівництво фірми планує зменшити ціну однієї парасольки до 1,5 у. о., збільшивши обсяг реалізації за незмінного рівня постійних витрат і прибутку, тобто зниження ціни не впливатиме на дохід власників акцій. Чи можливо це? Аналітику важливо визначити мінімальний обсяг продажу парасольок, за якого фірма не зазнає збитків, а також обсяг продажу, який забезпечуватиме фірмі одержання прибутку і сплату дивідендів на рівні звітного року.

Які рекомендації надасть фахівець-аналітик інвесторові щодо купівлі акцій фірми «Хмаринка»?

Наведемо розв’язок, зважаючи на те, що:

,

де Еfix — сумарні постійні витрати за рік;

Р — ціна одиниці продукції;

— змінні витрати у розрахунку на одиницю продукції.

Якщо відомі обсяг виручки й ціна однієї парасольки, можна підрахувати, скільки випущено парасольок: 8000 у. о. : 2 у. о. =
= 4000 парасольок. Змінні витрати на одиницю продукції становили = 3000 у. о. : 4000 = 0,75 у. о.

Прибуток звітного року дорівнював 8000 у. о. – (3000 у. о. +
+ 4000 у. о.) = 1000 у. о.

З урахуванням обчислень, критичний обсяг продажу у звітному році ВЕР1 становив:

(парасольок).

Критичний обсяг продажу у наступному році ВЕР2 дорівнюватиме:

(парасольки).

Якщо запланований обсяг продажу парасольок, який за умови зниження ціни забезпечуватиме одержання прибутку на рівні минулого року, умовно прийняти за х, можна скласти вихідне рівняння:

1,5 х = 4000 + 0,75 х + 1000

(виручка дорівнює сумі витрат і прибутку), звідки

х = 5000 / 0,75 = 6667 (парасольок).

Тобто продаж 6667 парасольок забезпечить прибуток у наступному році на рівні минулого. Висновок аналітика, найімовірніше, буде таким: запевнення керівництва фірми щодо отримання прибутку і сплати дивідендів на рівні минулого року дуже сумнівні, оскільки навряд чи можливо збільшити продаж парасольок на 66 % (особливо без відповідних змін постійних витрат).

Як бачимо з наведеного прикладу, на підставі аналізу ВЕР можна отримати корисну інформацію стосовно прийняття інвестиційного рішення.

Зрештою, інвестор може не вдаватися до фундаментального аналізу, а покластися на рейтингову оцінку фінансових інструментів спеціальними агенціями. Майже всі боргові фондові інструменти, що обертаються на фондовому ринку США, мають рейтинг. Рейтинг корисний як для інвестора, так і для емітента. Рейтинг необхідний для оцінювання кредитного ризику інвестора, бо забезпечує неупереджене порівняння інвестиційних якостей цінних паперів. Хоча він не дає конкретної рекомендації щодо купівлі або продажу цінних паперів, утім забезпечує інвестора інформацією, яку можна використати як критерій під час операцій із цінними паперами. Щоб орієнтуватися, інвестору потрібні такі критерії — незалежні оцінки дохідності й надійності фінансових інструментів.

Емітентові рейтингова оцінка допомагає підвищити ліквідність цінного папера. На розвиненому ринку, де переважна більшість бор­гових зобов’язань мають рейтингову оцінку, важко продати облігацію за відсутності рейтингу. На організованому ринку цінних паперів лише боргові зобов’язання з високим рейтингом можуть забезпечити реальний доступ до отримання позикових коштів, розмір яких залежить від категорії, яку надає рейтингова агенція.

Важливе значення мають рейтинги для фінансових посередників, адже вони сприяють продажу цінних паперів, гарантують розміщення боргових інструментів. Оскільки рейтингові оцінки враховують прогнози цін фінансових інструментів, спираючись на них і виходячи з потреб інвестора, фінансовий посередник пропонує придбати такі цінні папери, які вважає прийнятними для інвестора.

8.3. Технічний аналіз ринку цінних паперів.
Поняття і методи. Традиційний графічний метод.
Метод середньої плинної. Метод «моментів».
Згладжування і екстраполяція динамічних рядів

Технічний аналіз ґрунтується на впевненості, що в ринкових цінах фінансових інструментів акумульовані всі ті дані, які в подальшому публікуються в звітах фірми й із запізненням стають об’єктом фундаментального аналізу.

За технічного аналізу головним об’єктом спостереження (дослідження) стає зміна руху ринку цінних паперів, попиту та пропозиції на певні фінансові активи без урахування ролі фундаментальних чинників (економічного, політичного й технологічного характеру). Для цього будують спеціальні моделі руху ринкових цін і виявляють загальні тенденції ринку. На підставі результатів таких досліджень приймають конкретні тактичні інвестиційні рішення щодо купівлі та продажу цінних паперів.

Конкретні методи технічного аналізу базуються на твердженні, що динаміка цін на ліквідних ринках чітко підпорядкована загальним закономірностям. Ліквідні ринки — це ринки з великою кількістю учасників, на яких операції здійснюються безперервно у значних обсягах.

Технічний аналітик виходить з уявлення, що всі фундаменталь­ні причини опосередковано відображаються в цінах ринку цінних паперів. Основними об’єктами технічного аналізу є попит і пропозиція цінних паперів, динаміка обсягів операцій з купівлі-продажу їх, і особливо — динаміка ринкових цін. Прихильники технічного аналізу схильні до заперечення прямого впливу змін дохідності компанії й ризику інвестування на вартість акцій.

Утім, між технічним і фундаментальним аналізом на практиці немає суперечностей. Розрахункову дохідність цінного папера, визначену фундаментальними аналітиками, необхідно оцінити через механізм ринку цінних паперів. Тільки під впливом попиту і пропозиції встановлюється ціна фінансового активу, в якій у кожній конкретній ситуації відображається оцінка — на підставі фундаментального аналізу. Ціна на ринку швидко реагує на чутки, раціональні й ірраціональні уявлення покупців і продавців. Але вони спираються як на технічну, так і на фундаментальну оцінку фінансового активу, оскільки ринкова ціна відображає потребу покупця-інвестора в цінному папері певної якості.

Фахівці ринку цінних паперів у практиці найчастіше використовують інструментарій комплексного, тобто технічного й фундаментального характеру. Однак технічний аналіз є поширенішим завдяки таким перевагам, як простота, легкість і швидкість здійснення, придатність для дослідження більшої кількості фінансових активів різних емітентів, ніж у разі застосування фундаментального аналізу. Проте фахівці, котрі спираються на технічний аналіз, не завжди досить точно передбачають ціни ринку цінних паперів на далеку перспективу. Довготермінове прогнозування зазвичай зумовлює необхідність додаткового залучення елементів фундаментального аналізу.

Знаходити всебічну інформацію для фундаментального аналізу доволі важко. Майже кожному аналітикові-професіоналу доступний інструментарій технічного аналізу, але не кожен здатний реалізувати фундаментальний підхід. Попри пов’язані з технічним аналізом витрати, він досить популярний серед суб’єктів рин­ку цінних паперів, бо вможливлює користування доступною інформацією, що стосується переважно ринкових цін, або цін і обсягів торгівлі.

Поява спеціальних комп’ютерних програм істотно полегшила процес технічного аналізу ринку; активно розвивається індустрія програм, призначених для розв’язання прикладних задач технічного аналізу.

Найпоширенішими на Заході та в країнах СНД є тематичні комп’­ютерні розроблення, які поєднують усі способи комп’ютерного аналізу сучасного ринку цінних паперів. Розглянемо деякі з них.

The AI Trilogy (фірма World System Group) — унікальний «конструктор», який дає змогу створювати аналітичні комплекси будь-якого рівня складності. До програми входять 16 типів нейронних сіток у пакеті NеuroShеll, розширена бібліотека Neuro­Windows та витончена реалізація генетичних алгоритмів — програм GeneНаnter. Цей пакет встановлено в 150-ти найбільших банках США.

І Тhіnк (фірма Нigh Perfomanse System) — засіб побудови моделей найскладніших ситуацій і процесів — політичних, економічних, фінансових тощо. З його допомогою моделюють президентські вибори та надзвичайні ситуації у регіонах, інвестиційні потоки й реакцію ринку на нові податки, розв’язують безліч інших завдань. Ця програма незамінна в процесі планування структурних змін у банках і великих фірмах як візуальний інструмент реінжинірингу.

Усі методи технічного аналізу є спробами швидкого й відносно легкого прогнозування цін на підставі ринкової статистики минулих періодів. Технічні підходи можна класифікувати в різні способи. Загальноприйнятим є розподіл усіх методів технічного аналізу на дві групи: методи, призначені для аналізу ринків із чіт­ко визначеною тенденцією, та методи, придатні для аналізу неактивного (млявого) ринку. Аналітикові слід визначити, з яким ринком йому доведеться працювати. Для цього він має реалізувати спеціально розроблені підходи.

Найпопулярнішими є такі методи технічного аналізу, як «фігури на графіках цін» і прямування за трендом.

Розглянемо такі практичні підходи технічного аналізу, як традиційний графічний аналіз («фігури на графіках цін») і прикладні статистичні методи технічного аналізу.

Основний графічний інструментарій технічного аналізу — цінові графіки. Графічний технічний аналіз — це насамперед побудова і тлумачення різноманітних ринкових графічних моделей, які характеризуються певними закономірностями руху цін, з метою прогнозу ймовірності продовження чи зміни виявленого тренду.

Графічні картини вирізняються різноманітністю форм. Розрізняють два види графічних моделей: моделі перелому тенденції — тобто структури, які формуються на цінових графіках і в разі виконання деяких умов можуть свідчити про зміну наявного на ринку тренду (до них належать моделі «голова — плечі», «подвійний пік», «подвійне підґрунтя», «потрійний пік», «потрійне підґрунтя») і моделі продовження тенденції, які утворюються на графіках і в разі виконання деяких умов дають підстави стверджувати про ймовірність продовження наявної тенденції (до цієї групи належать моделі «трикутники», «смарагди», «прапори», «вимпели» тощо).

Отже, базою графічного напряму технічного аналізу є побудова цінових графіків як підґрунтя для формування аналітиками висновків щодо купівлі, продажу чи утримання певних цінних паперів.

До провідних видів графіків можна віднести стовпчикову діаграму, лінійний графік ціни закриття, точкову діаграму та «японський свічник». Розглянемо принципи побудови лінійного графіка (простої лінійної діаграми) і гістограми (стовпчикової діаграми).

Спільним для всіх цінових графіків є те, що цінові зміни відображаються за вертикаллю, а часові — за горизонталлю. Обсяги торгів указують у нижній частині графіка вертикальними рисками під відповідними ціновими показниками. Вибір інтервалів для побудови діаграми вільний.

При побудові лінійного графіка ціни закриття (рис. 8.2) фахівець-аналітик оперує двома видами інформації — ціною останньої угоди (ціна закриття) й обсягами торгів. Деякі технічні аналітики вважають, що хоча ціна закриття не завжди точно відтворює ринкову ситуацію, але цей графік є доволі придатним для ринків, що розвиваються, ринкова ціна цінних паперів на яких у межах торгової сесії змінюється мало. Прості лінійні діаграми можна побудувати і на підставі цін «за курсом дня» (ЗКД).



Рис. 8.2. Лінійний графік ціни закриття

Такі поняття графічного аналізу, як лінія підтримки та лінія опору, проілюстровано на рис. 8.3. Лінія опору визначає межу, за яку ціна акції не має піднятися. Як показано на рис. 8.3, ціна акції за певний час кілька разів піднімалася до рівня опору і опускалася вниз. У графічному аналізі прийнято вважати: якщо ринкова ціна акції перетинає лінію опору, це слугує сигналом для її купів­лі. У такому разі очікується подальше зростання курсової вар-
тості цінного папера, адже вона перетнула певний психологічний бар’єр інвесторів.



Рис. 8.3. Лінії підтримки та опору цінового графіка

Існування рівня опору можна обґрунтувати так. Припустімо, що за попередній проміжок часу ціна акції кілька разів піднімалася до певного рівня (лінії опору), але знову опускалася вниз. Інвестори спостерігали й запам’ятали таку цінову динаміку. Тому коли ринкова ціна знову почне наближатися до цього рівня, суб’єк­ти ринку, які придбали акції за нижчою ціною, почнуть продавати їх, оскільки, на їхню думку, великою є ймовірність того, що ціна акції у подальшому опуститься, як це відбувалося раніше.

Своєю чергою, інвестори, які бажають придбати акції, не квапитимуться з придбанням, бо вони, з огляду на попередні спостереження, припускають, що за певний час їхня ціна опуститься. Тож у такій ситуації має бути більше продавців і менше покупців, що й визначає рівень опору. Якщо на ринку запанує дуже сприятлива інформація щодо перспектив акцій фірми-емітента, це порушить перебіг подій, і попит перевищить пропозицію. Інвестори «поженуться» за акціями, й рівень опору буде подолано.

Лінія підтримки характеризує межу, нижче за яку ціна акції не має опуститися. Якщо ринкова ціна папера падає нижче цього рівня, вважається, що вона падатиме й далі, бо подолано психологічний бар’єр оцінювання ситуації інвесторами. Це сигнал до продажу акцій.

Існування рівня підтримки можна обґрунтувати так. Припустімо, що за минулий відрізок часу ціна акції неодноразово опускалася до певного рівня (підтримки) і знову піднімалася. Інвестори спостерігали й запам’ятали таку цінову динаміку. Тому коли ціна знову опускається до цього рівня, інвестори, які мають намір придбати акції, починають їх купувати, оскільки, на їхню думку, великою є ймовірність того, що ціна фінансового активу не опуститься нижче.

Своєю чергою, інвестори, які раніше придбали акції за вищою ціною, сподіваючись продати їх ще дорожче, втримаються від продажу, бо виходячи з попередніх спостережень, гадають, що з часом ціна акції зросте. Тож за такої ситуації на ринку буде біль­ше покупців, ніж продавців, що й утримає ціну акції від подаль­шого падіння.

Аналіз тенденційних графіків уможливлює побудову ліній тренду ринку. Тренди — це графічно виявлені тенденції, які відображують переважне спрямування ринкових цін. Відповідно до можливих «маршрутів» тренди можуть бути зростаючими, знижувальними або бічними. Зростаючий тренд характеризує поступове підвищення цін, відповідно знижувальний — зниження цін. Бічний, або горизонтальний, тренд описує горизон-
тальний рух цін.

Тренд визначають шляхом побудови лінії тренду, яка з’єднує дві або декілька верхніх або нижніх точок графіка. Зростаючий тренд з’єднує нижні точки графіка таким чином, що графік опиняється над лінією тренду. Водночас знижувальний тренд з’єднує точки графіка таким чином, що сам графік опиняється під лінією тренду (рис. 8.4).



Рис. 8.4. Побудова лінії тренду

Зростаючий тренд, на думку фахівців, є свідченням переваги на ринку попиту над пропозицією, знижувальний — пропозиції над попитом. Проблема полягає у правильній ідентифікації тенденції зміни ринкових цін.

Аналітики вважають, що наближення графіка до лінії тренду сигналізує про настання сприятливого моменту для продажу (за знижувального тренду) або купівлі фінансового активу (за зростаючого тренду).

За зміни трендів часто виникають повторювані ситуації. Здебільшого вони трапляються за зміни тренду на тренд зі зворотним напрямом. Моделі, які описують стандартні зміни у тренді, є графічними зворотними моделями. Структуру називають інверсійною, якщо вона демонструє зміну цін у зворотному напрямі. Інверсійною структурою є, наприклад, «подвійний пік» (рис. 8.5) або «подвійне підґрунтя» (рис. 8.6). Утім, на практиці визначити перспективу ринку на підставі багатьох інверсійних форм доволі важко.

Стан ринку, що характеризується браком угод, має назву розривів. Вони можуть траплятися і за зростаючого, і за знижувального трендів.



Рис. 8.5. Інверсійна структура «подвійний пік»



Рис. 8.6. Інверсійна структура «подвійне підґрунтя»

Під час побудови стовпчикових діаграм (гістограм) на горизон­тальній осі графіка відкладають відрізки часу, а на вертикальній — ціну. Ціна визначається вертикальною лінією, яка на графіку відповідає певному періоду часу (день, тиждень, місяць тощо). Довжина лінії показує амплітуду коливань ціни (від найвищої до найнижчої) за певний період.

Нерідко на графіку роблять позначки «тіків» (разових коливань ціни), що вказують ціни відкриття й закриття ринку. На таких графіках вказують також додаткову інформацію, наприклад обсяг торгів за різні періоди.

Практикам відомо багато варіантів побудови стовпчикових діаграм. Наприклад, замість амплітуди цін позначають ціни відкриття і закриття. Якщо досліднику зрозумілі загальні принципи побудови цінових графіків, переваги графічного підходу для проведення кваліфікованого аналізу дуже переконливі, оскільки тлумачення багатьох графіків не потребує особливих знань. Аналітик, маючи достатній обсяг статистичної інформації й досвід, зосереджується на специфіці «фігур», самостійно визначаючи рівень значимості їх.

Противники графічного підходу переконані, що графік дає відповідь на питання про минулий стан ринку, але здебільшого не вказує на майбутній напрям руху його кон’юнктури. Позитивні результати, на їхню думку, пояснюються не «фігурами» графіків, а інтуїцією фахівця та його здатністю правильно тлумачити і передбачати динаміку цін ринку в короткотерміновій перспективі. Проте на підставі технічних досліджень розроблені конкретні рекомендації інвесторам стосовно змін ринкової ситуації. Як прик­лад наведемо деякі поширені висновки технічних аналітиків щодо прогнозування руху цін.

Для мало досвідченого портфельного інвестора, який прагне залучити до свого портфеля акції, корисними будуть такі поради фахівців з технічного аналізу.

За спостереженнями фахівців, темпи зростання курсів акцій на «бичачому» ринку зазвичай значно перевищують темпи їхнього зниження на «ведмежому». На ринку цінних паперів майже невідомі такі емітенти, ринкова ціна акцій яких знижується вдвічі, проте зростання ціни вдвічі й утричі спостерігається на «бичачому» ринку доволі часто.

Вважається, що акції, падіння курсу яких перевищило середньоринкове значення у попередньому циклі «ведмежого» ринку, найбільш здатні до значного зростання у циклі наступного «бичачого» ринку. Тому на початку «бичачого» тренду пропонують купувати акції, курс яких особливо знизився відносно індексного рівня «ведмежого» циклу.

Курс акцій фірм-емітентів із невеликими обсягами капіталізації зростає на «бичачому» ринку у відсотковому плані вище, ніж усереднений курс за індексом (по всій ринковій капіталізації)
і значно випереджає зростання курсу акцій емітентів з великими обсягами ринкової капіталізації. Відтак на початку «бичачого» тренду доцільно придбати акції емітентів з невеликими обсягами ринкової капіталізації.

Якщо значення найменшого рівня ринкової ціни спадної тенденції перевищуватиме рівень попереднього найменшого значення за умови зниження обсягів продажу, це буде «бичачим» сигналом і призведе до перелому тенденції на висхідну. А приско­рене зростання цін за зниження обсягів торгівлі на ринку цінних паперів часто зумовлює перелом цінової тенденції. Довготривале повільне зростання ринкової ціни за умови сталого високого обсягу торгівлі є «ведмежим» сигналом (до падіння ціни).

Завдяки простоті графічний метод є одним з найпоширеніших і найефективніших прийомів технічного аналізу. Проте у кожної цінової моделі є специфічний механізм розроблення та своєрідний графічний вираз. Суттєвий недолік графічного методу — суб’єк­тивізм. Кожен технічний фахівець по-своєму тлумачить графіки. Щоб уникнути помилок, він має бути дуже кваліфікованим.

Серед обчислювальних методів технічного аналізу цінової динаміки, найпоширеніших на світових ринках цінних паперів, можна вирізнити: метод плинних середніх значень. Найпростіший спосіб дослідити будь-який ціновий графік — це накласти на емпіричний графік цін плинне середнє значення або навіть два таких значення різних періодів.

Значення плинної середньої обчислюють на підставі визначення середніх значень ціни закриття або «за курсом дня» за певний відрізок часу. Плинна середня, подібно до будь-якої середньої — це частка від ділення деякої суми на кількість додатків. Наприклад, середнє плинне значення цін закриття за 5 днів становить суму цін закриття за останні 5 днів, ділену на 5 (кількість додатків).

Під час обчислення плинної середньої періодично (наприклад щоденно або щотижня) до динамічного ряду додають новий додаток (нове значення ціни) і одночасно вилучають із цього ряду найстаріший додаток (щоб сума додатків дорівнювала 5). Плинну середню можна обчислити за будь-який період часу. Зазвичай технічні фахівці віддають перевагу визначенню плинної середньої за 3, 5, 7 або 10 днів.

Зіставлення графіка плинної середньої з вихідним емпіричним графіком фактичних щоденних цін закриття (за курсом дня) або з графіком плинної середньої за менший проміжок часу демонструє, що в плинній середній за триваліший період часу більше згладжуються випадкові коливання («артефакти»), ніж за коротший період, і вона краще відображає ринкові тенденції руху цін.

Плинна середня за тривалий період дає аналітику більше можливостей виявити зміну тенденції. Покладаючись на такий аналіз, багато інвесторів ринку купують акції, коли лінія плинної середньої за короткий період або лінія поточних цін сягне вище рівня плинної середньої за тривалий період, і позбавляються акцій, коли лінія фактичних цін або «короткої» плинної середньої стає нижчою за лінію плинної середньої за триваліший відрізок часу. Чим більший період, за який визначають плинну середню, тим більш плавною буде лінія на графіку, тим більшим є відставання (лаг) і тим рідше вона перетинає емпіричні лінії цін і «коротших» середніх.

Щоб використати плинну середню як показник тенденції і відповідно прийняти рішення, слід з’ясувати часовий проміжок, за який треба розрахувати середню, і визначити потрібний момент для ефективного виходу на ринок цінних паперів з інвестиційним рішенням.

Якщо обчислювати плинну середню за короткі проміжки часу, графік дуже чутливо реагуватиме на зміни цін. Спираючись на такий графік, треба виходити на ринок одразу після виявлення тенден­ції зростання цін і негайно залишати ринок після перелому тенденції. Якщо тенденція руху цін вирізняється малою тривалістю, «вихід» на ринок і «відхід» з нього стають настільки частими, що прибуток може виявитися меншим за операційні витрати. Намагання позбави­тися небажаних витрат шляхом визначення плинної середньої за три­валіший період можуть знизити ефект через швидку зміну тенденцій.

Зазначений метод аналізу належить до аналітичних інструментів прямування за тенденцією, метою якого є визначення моменту завершення минулої й початок нової тенденції. Сутність методу — завжди прямувати за динамікою ринку, не випереджаючи її. Прихильники плинної середньої досліджують різні за тривалістю періоди часу, приділяючи особливу увагу перетину ліній. Різновидом методу є побудова «каналу», що становить дві паралельні прямі, які є межами нормального діапазону коливань ціни у межах загальної тенденції. Однак значення ціни на графіку може виходити за межі «каналу», а за деякий час повернутися до нього.

Технічні аналітики намагаються усунути цей недолік «каналів», запроваджуючи додаткові прийоми для визначення справжніх «вузлів перелому» тенденції. Дехто з них обчислює плинні середні за щоденними цінами закриття та максимальними й мінімальними значеннями цін за день, позначаючи їх на графіку у вигляді діапазону. Межі діапазону виникають також зі значень, які відповідають фіксованим верхнім і нижнім відхиленням у відсотках від цін закриття. Щоб коливання цін були визнані важливими, лінія плинної середньої щоденних значень цін або іншої плинної середньої має перетинати весь діапазон.

Поширеною помилкою в разі застосування цього методу є думка стосовно доцільності прогнозування на його підставі цінової динаміки. Утім, на практиці цей метод дає лише підтвердження діючої тенденції, але не може передбачити її.

Прихильники методу прямування за трендом намагаються надати йому кількісного виразу. Вони вдаються до спроб обґрунтувати тривалість періоду, за який розраховуватиметься плинна середня. Надійність методу перевіряється шляхом аналізу по-
передньої динаміки ринку. Якщо на ринку діє виявлена довготривала висхідна тенденція, інвестор, ймовірно, зможе отримувати дохід упродовж доволі тривалого періоду часу і, напевно, не зазнає втрат до того моменту, коли графік вкаже йому на необхідність залишити ринок. У разі поєднання аналітиком достатнього інтуїтивного передбачення стану ринку із застосуванням плинних середніх з оптимальними періодами розрахунку, можливо передбачити ймовірність цінової динаміки в майбутньому. Позитивним аспектом цього методу є й те, що на його підґрунті створено чимало методик технічного аналізу, котрі допомагають швидко й правильно виявляти поточні ринкові тенденції.

Метод плинної середньої дуже поширений у технічному аналізі, хоча й має низку суттєвих недоліків. По-перше, за його допомогою не можливо науково обґрунтувати вибір необхідної кількості членів динамічного ряду для розрахунків та обчислюваного розрахункового часового інтервалу m (днів, місяців тощо). По-друге, кінці розрахункового ряду динаміки не мають визначення плинних середніх величин, тож отримуваний теоретичний ряд коротший за вихідний емпіричний.

Ряд середніх плинних коротший за емпіричний на (m – 1) значень, що потребує уважного ставлення до вибору інтервалу (m). Якщо емпіричному ряду притаманна певна періодичність коливань, то інтервал згладжування має бути рівним або кратним періоду коливань.

Метод середніх плинних застосовують для аналітичної обробки навіть дуже мінливих рядів ринкових цін. У цих випадках мож­ливе подвійне згладжування.

Спеціальний розділ графічного аналізу становить побудова графіків імпульсних коливань, найпоширеніших під час проведення торгових операцій, за методом «моментів» («момент» — це різниця двох цін).

Засадова формула для обчислення «моменту» виглядає так:

Мх = РхРх – n ,

де Мх — «момент» на день х;

Рх — ринкова ціна фінансового активу на день х;

Рх – n — ринкова ціна фінансового активу n днів тому.

Значення «моментів» (додатні й від’ємні) за кілька днів утворюють динамічний ряд, який наносять на графік. Сигнали купівлі реєструються, якщо значення ряду — імпульс перетинається з лінією часу вище нульової позначки, сигнали продажу — нижче нульової позначки.

За короткотермінового прогнозування майбутнього значення ціни подеколи застосовують спосіб вирівнювання ряду динаміки на підставі методу найменших квадратів. Шляхом математичних розрахунків знаходять таку теоретичну лінію, яка найудаліше апроксимує емпіричний ряд.

При аналітичному вирівнюванні динамічного ряду ринкових цін фактичні значення yt замінюються обчисленими на основі функції Yt = f (t), яку називають трендовим рівнянням (t — чинник часу, Yt — теоретичний рівень ринкової ціни). Припускають, що ланцюгові абсолютні прирости значень цін відносно стабільні і не мають чіткої тенденції до зростання чи зменшення, отже вирівнювання ряду виконують на основі лінійної функції: Yt = a + bt,

де Yt — теоретична ринкова ціна акції;

t — порядковий номер періоду;

b — коефіцієнт (тангенс кута);

а — вільний член формули.

Згідно з умовою мінімізації суми квадратів відхилень фактичних рівнів ряду yt від теоретичних Yt параметри а і b визначаються розв’язуванням системи нормальних рівнянь, яка для лінійної функції має такий вигляд:



Наведена система рівнянь спрощується, якщо початок відліку часу (t = 0) перенести в середину динамічного ряду. Тоді значення t, розміщені вище середини, будуть від’ємними, а нижче — додатними. При непарному числі членів ряду (наприклад, n = 7) змінній t надаються значення з інтервалом одиниця – 3, – 2, – 1, 0, 1, 2, 3; при парному: – 2,5, – 1,5, – 0,5, 0,5, 1,5, 2,5.

В обох випадках , а система рівнянь набирає вигляду



Отже,





Значення можна доволі легко обчислити за формулами:

для непарного числа значень ринкових цін



для парного числа значень ринкових цін



Продовження виявленої тенденції за межі ряду динаміки називають
  1   2   3

Схожі:

Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень iconВ. М. Дубовой, д т. н., проф.; О. О. Ковалюк, аспірант аксіоматична основа прийняття рішень в умовах комбінованої невизначеності
Анотація. Проведено аналіз основних аксіоматичних методів прийняття рішень. Запропоновану систему аксіом прийняття рішень в умовах...
Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень iconТема прийняття управлінських рішень
У науковій літературі зустрічається як розширене, так і вузьке розуміння процесу прийняття рішень в управлінні
Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень iconТема 10. Класифікація підходів до прийняття управлінських рішень І критерії прийняття рішень в контролінгу

Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень iconРобоча навчальна програма предмет психологія прийняття рішень
Мета курсу: сформувати у слухачів загальне уявлення про психологічні концепції ухвалення рішень, типи рішень, специфіку індивідуальних...
Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень iconРозділ Система бюджетування в оперативному контролінгу
Тема 10. Класифікація підходів до прийняття управлінських рішень І критерії прийняття рішень в контролінгу
Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень icon“схвалено”
Тема: Аналіз роботи лікувально-профілактичних закладів по даним річних звітів. Прийняття управлінських рішень (1 частина)
Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень iconВ. Е. Кардаш методична розробка практичного заняття із студентами 6 курсу на тему
Тема: Аналіз роботи лікувально-профілактичних закладів по даним річних звітів. Прийняття управлінських рішень
Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень iconПояснювальна записка до курсової роботи з дисципліни: "Системний аналіз та теорія прийняття рішень" на тему: "Оптимізація параметрів навчання системи прийняття рішень"
Ключові слова: клас розпізнавання, ознака розпізнавання, реалізації класу розпізнавання, навчальна вибірка, еталонний вектор, метод...
Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень iconНазва модуля: Оптимізація прийняття рішень
Змістовна та формалізована постановки задачі прийняття рішень. Етапи прийняття рішень. Структура множини альтернатив. Методи та алгоритми...
Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень iconТести з дисципліни „Системи І методи прийняття рішень
Назвіть переваги використання в системах прийняття рішень байєсівського класифікатора
Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень iconТести з дисципліни „Системи і методи прийняття рішень" (на „задовільно")
Назвіть переваги використання в системах прийняття рішень байєсівського класифікатора
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи