Прямі інвестиції icon

Прямі інвестиції




Скачати 160.07 Kb.
НазваПрямі інвестиції
Дата25.10.2012
Розмір160.07 Kb.
ТипДокументи
1. /2639/2st_18_02_04.doc
2. /2639/Tema-1.doc
3. /2639/Tema-10.doc
4. /2639/Tema-2.doc
5. /2639/Tema-3.doc
6. /2639/Tema-4.doc
7. /2639/Tema-5.doc
8. /2639/Tema-6.doc
9. /2639/Tema-7.doc
10. /2639/Tema-8.doc
11. /2639/Tema-9.doc
12. /2639/Titul.doc
13. /2639/Vstup.doc
14. /2639/Zmist.doc
15. /2639/gJ.doc
Київський національний економічний університет
Тема портфельне інвестування як вид інвестиційної діяльності
Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування
Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування
Правове регулювання процесу портфельного
Тема організація й функціонування ринку цінних паперів
Тема суб’єкти портфельного інвестування
Тема система оформлення прав власності на цінні папери
Тема засадові теорії портфельного інвестування
Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень
Тема стратегія портфельного інвестування
Київський національний економічний університет
Портфельне інвестування одна з провідних навчальних дис­циплін з підготовки магістрів за спеціальністю «Банківська справа» та за програмою «Фінансування та кредитування інвестицій»
Зміст передмова 3 Тема Портфельне інвестування як вид інвестиційної діяльності
Прямі інвестиції

  • Прямі інвестиції — господарські операції, які передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

  • Портфельні інвестиція — господарські операції, які передбачають придбання цінних пaпepiв, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із купівлі активів як безпосередньо платником податку, так i пов’язаними з ним особами, в обсягах, які перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Портфельні інвестиції не можна вважати противагою прямим, вони є їx доповнюючим елементом. Однак між ними е принципова різниця: Прямі інвестиції мають безпосередній вплив на обсяги капітальних вкладень в економіку. Мета прямих інвестицій — встановлення контрою над діяльністю підприємства i одержання прибутку вид його господарської діяльності.

Прямі фінансові інвестиції дають змогу підприємству реалізувати стратегічні цілі свого розвитку швидким i дешевим шляхом. Так, при галузевій або регіональній диверсифікації операційної діяльності, нарощені обсягів виробництва i реалізації продукції шляхом «захоплення» підприємств-конкурентів у своєму сегментів ринку та інших аналогічних випадках … підприємство шляхом відповідних форм фінансового інвестування може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку у статутному фонді) суб’єктів господарювання, сума покупки яких складає, більше половини ринкової вартості їx бізнесу (50 % плюс одна акція).

Портфельні інвестиції передбачають одержання стабільного-поточного доходу вигляді процентів або дивідендів i додаткового доходу у вигляді різниці мiж ціною придбання i реалізації активу (курсової різниці).

Прямі інвестиції впливають на рівень зайнятості i стан внутрішнього ринку кращі, чого не скажеш про портфельні інвестиції. Портфельні інвестиції є більш ліквідними, ніж прямі Через цю особливість вони дають можливість заробити «гарячі гроші» (звичайно за умов розвиненого ринку цінних паперів).

У розвинених країнах критерієм віднесення інвестицій до прямих є 10 % частка у статутному фонді об’єкта інвестування. Інвестиція може вважатися прямою i з меншою часткою участі, однак вона повинна забезпечувати реальний вплив на господарську діяльність об’єкта інвестування. Якщо ж частка участі становить понад 10 %, але реальний контроль над об’єктом відсутній, то інвестиція прямою не вважається.


На рис. 1.2 наведена узагальнена схема взаємозв’язку об’єктів і суб’єктів портфельного інвестування.




Рис. 1.2. Взаємодія об’єктів і суб’єктів
портфельного інвестування





Формування даного типу портфеля здійснюють з метою уникнення можливих втрат на ринку цінних паперів як від падіння курсової вартості, так і від низьких дивідендних чи процентних виплат. Одна частина фінансових активів, що входить до складу даного портфеля, приносить власнику зростання капітальної вартості, а інша — дохід. Втрата однієї частини може компенсуватися зростанням іншої. До такого типу відноситься портфель подвійного призначення.

До складу даного портфеля включаються папери, що приносять його власнику високий дохід при зростанні вкладеного капіталу. У даному випадку мова йде про цінні папери інвестиційних фондів подвійного призначення, які випускають власні акції двох типів, перші приносять високий дохід, другі — зростання капіталу.

У разі, коли портфель складається з певної кількості цінних паперів одного виду від є недиверсифікованим. Портфель, який складається з видів цінних паперів називаються диверсифікованим (широкодиверсифікованим).

При подальшій типізації портфелів цінних паперів у якості структуроутворювальної ознаки може виступати така інвестиційна якість як ліквідність.

Портфельній підхід передбачає максимілізацію корисності від активів тобто зростання їх дохідності за умови диверсифікації з метою зниження інвестиційних ризиків. Зниження ризиків шляхом комбінації активів реалізує принцип який відповідає прислів’ю «не несе всі яйця в одному кошика» (ймовірність упустити дві корзини значно менша ніж ймовірність упустити). У такий спосіб за умови формування портфеля достають компромісу таких на перший погляд несумісних цілей як максимізація доходу і мінімізація ризика.

Формування і управління портфелем цінних паперів групуються на певних принципах серед яких засадовими вважають:

  • забезпечення реалізації загальної інвестиційної стратегії емітента;

  • забезпечення відповідних тактичних цілей портфеля можливостям залучення інвестиційних ресурсів;

  • забезпечення прийнятного співвідношення дохідності і ризику, а також дохідності і ліквідності;

  • уможливлення керованості портфелем (моніторинг, коригування, реінвестувань, адаптація, тощо).

Зазначені пріоритети формування портфеля цінних паперів значною мірою є альтернативними. Так, забезпечення високих темпів зростання капіталу певною мірою достають за рахунок зниження рівня поточної дохідності. Високі доходи зазвичай супроводжуються високим рівнем ризику. Забезпечення достатньої ліквідності може обмежити в портфелі високодохідних фінансових активів (особливо довгострокових). Усвідомлюючи альтернативних цілей формування портфеля цінних паперів кожний інвестор повинен сам визначити пріоритети на певному етапі портфельного інвестування враховуючи їх у відповідних критеріальних показниках кожний інвестор встановлює прийнятні значення мінімальних темпів зростання капіталу, мінімального рівня дохідності, верхнього рівня інвестиційного ризику, мінімальну частку високоліквідних фінансових активів




Рис. Система «мета — пріоритети» портфельного інвестування

Природні джерела існування, запаси, засоби виробництва і можливості, якими можна скористатися в разі потреби, а також кошти, цінні папери, інші цінності та результати діяльності — це ресурси.

У зв’язку з розвитком електронних систем торгівлі цінними паперами змінюється зовнішня форма їх існування. Цінні папери, операції з якими здійснюються через електронні системи, не мають речовинної субстанції, не є, по суті, паперовими документами, а тільки свідченнями прав їхніх власників. Вони функціонують як одиниці обліку в комп’ютерній мережі й обертаються тільки у формі переказів з рахунків одних учасників ринку на рахунки інших. Це називають рематеріалізацією цінних паперів.

За формою випуску цінні папери поділяють на: цінні папери в папери в паперовій (документарній) формі та цінні папери у вигляді електронних записів на ДЕПО-рахунках (у бездокументарній формі).

В залежності від форми надання капіталу виокремлюють такі цінні папери:

1. Пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов’язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують пайові власника у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації фірми елемента. До пайових цінних паперів відносять: акції, приватизаційні папери та інвестиційні сертифікати.

2. Боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов’язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власнику право на участь в управлінні справами емітента. До боргових цінних паперів відносять облігації внутрішньої і зовнішньої державної і місцевої позик, облігації підприємств, векселі, казначейські зобов’язання держави та ощадні сертифікати.

3. Похідні цінні папери, механізм обігу яких пов’язаний з правом придбання чи продажу протягом терміну визначеного договором (контрактом) цінних паперів інших фінансових та/або товарних ресурсів. До похідних цінних паперів відносять: опціони, ф’ючерси та варанти.

Слід зазначити, що усі похідні цінні папери слугують спекулятивним, а не інвестиційним цілям. Похідні цінні папери є важливим інструментом механізму страхування угод (хеджування) на біржовому ринку.

Виходячи з особливостей обігу окремих фінансових інструментів на ринку цінних паперів виділяють ринкові і неринкові цінні папери. Ринкові вільно продаються і купуються в біржовому або позабіржовому обігу і не можуть бути пред’явлені емітенту достроково. Неринкові не мають вторинного обігу (тобто ходіння на біржі і за її межами), але можуть бути повернуті емітенту достроково. Як для емітента, так і для інвестора, як правило, більш привабливими є ринкові цінні папери, що дають ширше коло можливостей операцій з ними.

В залежності від змісту тексту цінних паперів, наявності або відсутності вказівки на господарську угоду та її основні умови: цінні папери бувають каузальні та абстрактні;

В каузальних цінних паперах (коносамент, окремі види акцій) вказуються або основні умови випуску, або характер, терміни та умови угоди. Абстрактні цінні папери (вексель) мають безумовний характер. Переважна частина цінних паперів випускається як каузальні.

Ордерні цінні папери — це папери права власників яких підтверджуються як пред’явником цих паперів, так і наявністю передавальних записів (індосаментів).

Спліт (дороблення) акцій полягає в зменшенні номінальної вартості секцій певного випуску шляхом ділення на визначений емітентом коефіцієнт. Кількість акцій збільшується пропорційно цьому коефіцієнту, а загальна номінальна вартість випуска залишається незмінною. Консолідація (роверсний спліт — це зменшення кількості акцій певного випуска відносно первинної у відповідності до заданого коефіцієнта за одночасного збільшення вартості кожної акції на той же коефіцієнт. Суммарна вартість акцій всього випуска за консолідації залишається незмінною.


Перші рейтинги цінних паперів опублікував в 1909 році Джон Муді, який займався аналізом інвестицій в цінні папери залізничних компаній. Він заснував одну із двох домінуючих нині рейтингових агенцій, яка отримала назву «Moody’s Investors Servises, Inc». Наступними були компанія «Poor’s Publishing Company», котра почала присвоювати рейтинги в 1916 році, і компанія «Standard Statistics Compane», яка опублікувала свої перші рейтинги в 1922 році. Згодом ці агенції, створили спільний концерн «Standard & Poor’s Corporation».

Наступною компанією, яка почала займатися рейтингами, стала «Fitch Publishing Company» («Fitch») із Нью-Йорка, створена в 1942 році. До недавнього часу вона займала третє місце серед рейтингових компаній, аж поки її не витіснила компанія «Duff & Phelps» з Чикаго.

Компанія «Moody’s» (Moody’s Investor Servise) присвоює рейтинг більш ніж 5000 випускам облігацій корпорацій ці рейтинги представляють собою довгострокові оцінки, які показують надійність облігацій в найнижчій точці економічного циклу, і не змінюються у зв’язку із змінами економічної ситуації. Рейтинги підлягають коректуванню лише за фундаментальних чинників, на основі яких будувався рейтинг (погіршення фінансового стану компанії відносно інших емітентів, чи його загальна сума боргу суттєво зростає чи зменшується).

Рейтингова організація звичайним шляхом проводить аналіз звітів про прибутки та збитки, а також балансів позичальників, але не встановлює яких-небудь стандартів оцінки. Рейтинги Moody’s не є оцінками отриманими звичайним статистичним способом, оскільки компанія вважає, що оцінки отримані на основі формул не завжди є правильними. Враховуються додаткові чинники.

Компанія «Standard & Poor’s» встановлює свої рейтинги облігацій на основі статистичної інформації із врахуванням економічних та ринкових тенденцій. Курси облігацій не відіграють ніякої ролі, але їх не забувають, бо вони підказують, коли потрібно провести нове дослідження.

В своїй роботі по присвоєнню рейтингу організація використовує всю доступну інформацію про позичальника і галузь, в якій він оперує.

Наприклад, для визначення рейтингу облігацій підприємства промисловості враховуються такі фактори: доходи емітента (спеціалісти аналізують коротко- та довгострокові перспективи прибутковості організації, її поточні доходи, доходи минулих періодів, репутацію продукції компанії, характер галузі), якість управління компанією, дивідендна політика, амортизаційна практика, забезпеченість облігацій основним капіталом, чистими ліквідними активами тощо.

Набір факторів, що враховуються, при визначені рейтингу компанією «Duff & Phelps» та компанією Fitch загалом є аналогічним двом вище названим компаніям, але компанія «Fitch», наприклад додатково враховує перспективи швидкого погашення облігаційного випуску при настанні строку, можливості рефінансування боргу, зв’язки емітента з банками, його фінансові плани на майбутнє. Для цієї компанії характерним є використання відносних показників у ході аналізу, таких як співвідношення залученого та власного капіталу, відношення поточних активів до поточних пасивів.

Рейтингові символи, присвоюються акціям лише невеликим числом фірм, серед них домінують «Value Line», «Standard & Poor’s Corporation».

Багато хто є переконаним, що рейтингові оцінки акцій є недосконалими, оскільки, акції не мають всіх характеристик, котрі асоціюються з надійними інвестиціями. Акції є нестійкими в ціні, дохід по акціям є негарантованим, розмір дивідендів не є фіксованим тощо.

Компанія «Standard & Poor’s Corporation» визнає, що на відміну від її системи визначення рейтингу облігацій, при визначенні рейтингу акцій вона використовує спеціальну формулу. Першою складовою цієї формули є показники чистого прибутку в розрахунку на одну акцію, та в розмірі дивідендів. Крім того розвиток кампанії порівнюється з розвитком галузі та економіки в цілому. Другим складовим елементом формули є дивідендна стабільність. Вона визначається на основі розміру дивідендів за останні 20 років, при чому вага показників по мірі наближення до теперішнього часу зростає.

В кінцевому результаті ці два фактори втілюються в єдиний числовий показник — рейтинг акції.


(саме на ньому обертаються акції і облігації). Переважну частину досліджень і математичних обґрунтувань закордонні і вітчизняні фахівці здійснюють стосовно фондового ринку

Таблиця 4.7


НАЙБІЛЬШ РОЗВИНЕНІ БІРЖОВІ ФОНДОВІ РИНКИ

Країни

Міста розташування бірж

США

Нью-Йорк (2 біржі), Бостон. Чикаго, Сан-Франциско, Цінціннаті, Філадельфія, Вашингтон (NASDAQ)

Японія

Токіо, Осака, Нагоя, Кіото, Хіросіма, Фукуока, Ніігата, Саппоро

Велика Британія

Лондон, Глазго, Манчестер, Ліде, Белфаст, Бірмінгем


Німеччина

Франкфурт-на-Майні, Дюссельдорф, Мюнхен. Гамбург, Берлін, Штутгарт, Ганновер, Бремен

Франція

Париж, Бордо, Лілль, Ліон, Марсель, Нансі, Нант

Канада

Монреаль, Торонто, Оттава, Ванкувер, Калгарі, Вінніпег

Швейцарія

Цюріх, Женева, Базель

Італія

Мілан. Рим, Турін, Генуя, Болонья, Флоренція. Неаполь., Палермо, Трієст, Венеція

Австралія

Сідней, Мельбурн


У Франції головною є Паризька фондова біржа. Проте функціонують шість регіональних бірж.

Вважається, що Німеччині, властива поліцентрична біржова система, коли поряд з головною біржею у різних фінансових центрах функціонує ще декілька великих (рівноправних) бірж. Система фондових бірж включає у себе вісім великих бірж, що діють у Франкфурті-на-Майні, Дюссельдорфі, Гамбурзі, Мюнхені, Штутгарті, Бремені, Ганновері, Берліні. Проте роль біржі у Франкфурті-на-Майні посилюється і вона поступово займає провідне місце.

На думку фахівців, не тільки в Німеччині, а у таких країнах з поліцентричною біржовою системою як Канада і Австралія спостерігаються характерні переходу до моноцентричної системи.

Стосовно ж франкфуртської фондової біржі, то процес об’єднання Європи, формування єдиного європейського фондового ринку, провідна роль Німецької економіки в об’єднаній Європі загалом уможливлюють перетворення франкфуртської біржі на європейський центр фондових операцій.

1) операції з цінними паперами в торговому портфелі;

2) операції з цінними паперами в портфелі банку на продаж;

3) операції з цінними паперами в портфелі банку до погашення;

4) інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

— Торговий портфель цінних паперів — це папери, придбані банком для перепродажу та переважно з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань їх ринкової ціни. До торгового портфеля цінних паперів можуть бути віднесені лише високоліквідні цінні папери.

— Цінні папери в портфелі на продаж — це цінні папери, до яких не належать торгові цінні папери та цінні папери, що утримуються до погашення.

— Цінні папери в портфелі до погашення — це боргові цінні папери, щодо яких є намір і здатність банку утримувати їх до строку погашення.

Усі цінні папери, придбані банком, мають обліковуватися на балансі залежно від того, до якого портфеля вони належать.

У разі зміни намірів та здатності банку утримувати базові цінні папери з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань їх ціни, такі цінні папери можуть бути переведені з торгового портфеля до портфеля цінних паперів на продаж. І навпаки, цінні папери з портфеля на продаж переводяться до торгового портфеля, якщо банк приймає рішення про отримання прибутку від короткотермінових коливань ринкових цін або дилерської маржі.

У портфелі до погашення обліковуються придбані боргові цінні папери з фіксованим сроком погашення, також з фіксованими платежками або з платежками, що можна вилучити. Переведення цінних паперів з портфеля до погашення до портфеля на продаж можливе, якщо в банку виник сумнів щодо здатності утримувать цінні папери до строку погашення і це було пов’язано зокрема з: погіршенням кредитоспроможності емітента, зміною податкового законодавства, об’єднанням або ліквідацією банку, зміною законодавств та регулятивних вимог, зміною вимог до капіталу, збільшенням ризиків.

До інвестицій в асоційовані та дочірні компанії належать пайові цінні папери емітентів, які відповідають визначенням асоційованої або дочірної компанії банку, за винятком таких цінних паперів, що придбані та утримуються виключно для продажу протягом 12 міся­ців з дат придбання (обліковуються у портфелі банку на продаж).


Проте до початку 1950-х років аналітики ринку цінних паперів оцінювали ризик лише якісно, групуючи фінансові активи на безризикові, консервативні, спекулятивні тощо.

Його першою революційною роботою, в якій викладені засадові принципи формування ефективних портфелів цінних паперів була праця «Вибір портфеля: ефективна диверсифікація інвестицій» з так званою моделлю «дохідність ризик». Вона вийшла в світ в 1952 р. («Journal of Finance», 1), а в 1962 р. корпорацією УВВ була розроблена перша комп’ютерна програма реалізації цієї моделі.


Ряд середніх плинних коротших за емпіричний на (m – 1) значень, що потребує уважного ставлення до вибору інтервалу (m). Якщо ампірничному ряду притаманна певна періодичність коливань, то інтервал згладжування має бути рівним або кратним періоду коливань.

Метод середніх плинних застосовують для аналітичної обробки навіть дуже мінливих рядів ринкових цін. В цих випадках можливе подвідне згладжування.

При аналітичному вирівнюванні динамічного ряду ринкових цін фактичні значення yt замінюються обчисленими на основі функції y = f (t), яку називають трендовим рівнянням (t — чинник часу, y — теоретичний рівень ринкової ціни). Припускають, що ланцюгові абсолютні прирости значень цін відносно стабільні і не мають чіткої тенденції до зростання чи зменшення, отже вирівнювання ряду виконують на основі лінійної функції: y = a + bt.

Згідно з умовою мінімізації суми квадратів відхилень фактичних рівнів ряду yt від теоретичних Yt параметри а і b визначаються розв’язуванням системи нормальних рівнянь яка для лінійної функції має такий вигляд:


Наведена система рівнянь спрощується, якщо початок відліку часу (t = 0) перенести в середину динамічного ряду. Тоді значення t, розміщені вище середини, будуть від’ємними, а нижче — додатними. При непарному числі членів ряду (наприклад, n = 7) змінній t надаються значення з інтервалом одиниця – 3, – 2, – 1, 0, 1, 2, 3; при парному: – 2,5, – 1,5, – 0,5, 0,5, 1,5, 2,5.

В обох випадках , а система рівнянь набирає вигляд



Отже,





Значення можна обчислить за формулами:

для непарного числа значень цін



для парного числа значень цін



Продовження виявленої тенденції за межі ряду динаміки називають екстраполяцією тренду. Це один із методів прогнозування, передумовою використання якого є незмінність причинного комплексу, що формує тенденцію.

Метод екстраполяції дає короткостроковий точковий прогноз. На практиці, зазвичай, визначають довірчі межі прогнозного рівня.


Коваріація (cov) двох випадкових величин (у даному разі — дохідності фінансових активів i та j) розраховують як математичне очікування добутку відхилень випадкових величин від середніх значень. За відсутності даних про дійсний розподіл ймовірностей, необхідних для обчислення математичного очікування, (а саме так відбувається на практиці) використовують спрощений підхід:




де та — стандартне відхилення дохідності фінансових активів i та j;

— коефіцієнт кореляції випадкових величин (дохідності фінансових активів i та j).

Коваріація незалежних випадкових величин завжди дорівнює 0. Утім, дорівнення коваріації 0 не завжди засвідчує про незалежність випадкових величин.


Зазвичай дослідники оперують обмеженою кількістю спостережень, яку називають вибіркою. За цієї умови статистичну оцінку коефіцієнта кореляції надають на підставі обчислення вибіркового коефіцієнта кореляції за формулою:





де — вибіркова коваріація випадкових величин та ;

та — вибіркові стандартні відхилення випадкових величин дохідності та .

Практики встановили, що стандартне відхилення умовного «середнього портфеля з однієї акції , яка котирується на Нью-Йоркській фондовій біржі складає біля 28 %, «середнього» портфеля з двох випадкових акцій — 25 %, з десяти приблизно 18 %. Рис. 9.2 засвідчує, що подальше поширення складу портфеля будеш супроводжуватись зниженням . Утім деякий ризик завжди залишиться (залишковий ризик), якою широкою урізноманітнення не зазнав портфель.

Проте модель Марковіца не уможливлює вибір оптимального портфеля, а пропонує набір ефективних портфелей.

Для практичного використання моделі Марковица необхідно для кожного фінансового актива (акції) очікувану дохідність, її стандартне відхилення і коваріацію між фінансовими активами. Згідно тлумачення Марковица (рис. ), якщо розглянути деякий портфель Z, то він буде неефективним, оскільки портфель F може забезпечити той же рівень очікуваної дохідності за меншого ризику, а портфель U за того ж рівня ризику більш високу дохідність. Так само можна дійти висновку про неефективність портфеля C. Ефективні портфелі розташовані упродовж лінії HE, яка ілюструє допустиму множину ефективних портфелів. За умови існування багатьох альтернатив інвестування (множини активів) існує і множина ефективних портфелей.




Менше схильний ризикувати інвестор (точки К) згодний витратити у дохідності, а більше здатний на ризик інвестор (точки U) сподіватиметься на вищу дохідність. Утім, спільним для всіх інвесторів, портфелі яких розташовані на лінії НЕ, є прагнення сформувати ефективний портфель.

Так, для Марковіца з N кількістю фінансових активів потрібно розрахувати коефіцієнтів кореляції. Однак ця обставина в умовах високого рівня комп’ютеризації не є сьогодні складною проблемою. Значно більшим недоліком і перешкодою застосування Моделі «дохідність — ризик» Марковіца є те, що на її підставі пропонується багаточисельний набір ефективних портфелей, який ускладнює прийняття конкретного інвестиційного рішення.

В США розрахунки β-коефіцієнта компанії Merril Lynch та Value Line. Значення β знаходиться в межах від 0.5 до 1.5.

Схожі:

Прямі інвестиції iconТема : Прямі інвестиції і міжнародне виробництво
Міжнародні інвестиції, їх види та тенденції розвитку. Прямі та портфельні інвестиції
Прямі інвестиції iconЕтапи оцінки міжнародної конкурентоспроможності країни
Ввп; ввп на душу населення; обсяги експорту та імпорту; торговельне сальдо; прямі іноземні інвестиції (піі); прямі іноземні інвестиції...
Прямі інвестиції iconТема 5
Міжнародні інвестиції, їх види та тенденції розвитку. Прямі та портфельні інвестиції
Прямі інвестиції iconПрямі іноземні інвестиції в Україну

Прямі інвестиції iconПрямі іноземні інвестиції в регіони України

Прямі інвестиції iconПрямі інвестиції з України в економіку країн світу

Прямі інвестиції iconПрямі інвестиції з регіонів України в економіку країн світу

Прямі інвестиції iconПрямі інвестиції з України в економіку інших країн за галузями

Прямі інвестиції iconПрямі іноземні інвестиції зарубіжних країн в економіку України за галузями

Прямі інвестиції iconСемінарське заняття №3
Теми 4 та Світовий фінансовий ринок. Прямі інвестиції і міжнародне виробництво
Прямі інвестиції icon11. зовнішньоекономічна діяльність
Прямі інвестиції з України в економіку інших країн за видами економічної діяльності у 2006 р. 1
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи