Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування icon

Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування




Скачати 392.46 Kb.
НазваТема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування
Сторінка1/3
Дата25.10.2012
Розмір392.46 Kb.
ТипДокументи
  1   2   3
1. /2639/2st_18_02_04.doc
2. /2639/Tema-1.doc
3. /2639/Tema-10.doc
4. /2639/Tema-2.doc
5. /2639/Tema-3.doc
6. /2639/Tema-4.doc
7. /2639/Tema-5.doc
8. /2639/Tema-6.doc
9. /2639/Tema-7.doc
10. /2639/Tema-8.doc
11. /2639/Tema-9.doc
12. /2639/Titul.doc
13. /2639/Vstup.doc
14. /2639/Zmist.doc
15. /2639/gJ.doc
Київський національний економічний університет
Тема портфельне інвестування як вид інвестиційної діяльності
Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування
Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування
Правове регулювання процесу портфельного
Тема організація й функціонування ринку цінних паперів
Тема суб’єкти портфельного інвестування
Тема система оформлення прав власності на цінні папери
Тема засадові теорії портфельного інвестування
Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень
Тема стратегія портфельного інвестування
Київський національний економічний університет
Портфельне інвестування одна з провідних навчальних дис­циплін з підготовки магістрів за спеціальністю «Банківська справа» та за програмою «Фінансування та кредитування інвестицій»
Зміст передмова 3 Тема Портфельне інвестування як вид інвестиційної діяльності
Прямі інвестиції

Тема 10. ПОХІДНІ ІНСТРУМЕНТИ
(ДЕРИВАТИВИ) В ПРОЦЕСІ
ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ


10.1. Похідні інструменти: поняття, види та значення. Ф’ючерсні контракти. Опціонні контракти

10.2. Похідні інструменти і ризики. Страхування ризиків (хеджування) за допомогою похідних інструментів

10.1. Похідні інструменти: поняття, види та значення.
Ф’ючерсні контракти. Опціонні контракти

Прообразами перших похідних інструментів (строкових угод, або деривативів), послугували угоди стосовно купівлі-продажу акцій перших акціонерних товариств Англії. Акції цих компаній користувалися таким величезним попитом, що нерідко продавалися з поставкою в майбутньому.

Похідні цінні папери в сучасному сенсі виникли на початку XVIII ст. Торгівля першими такими інструментами розпочалася в прикордонних районах Середнього Заходу США. Це були контракти з постачання зерна й кукурудзи. Виробники сільгосппродукції, продаючи форвардні контракти з постачання певного виду продукції, одержували додаткові прибутки у разі отримання високого врожаю, падіння цін на ринку та продажу за вищими цінами, зафіксованими у форвардних контрактах. У разі невисокого врожаю та зростання цін на ринку виробники про­дукції зазнавали збитки, продаючи за невисокими цінами, зафіксованими у контрактах. Проте в будь-якому разі вони, продаючи свою продукцію за форвардними контрактами, гарантували собі надходження певних сум грошових коштів і реалізацію виробленої продукції.

У міру подальшого розвитку зернової торгівлі у 1848 р. в Чикаго було створено першу біржу з торгівлі строковими контрактами на сільськогосподарську продукцію, яка дістала назву «Чиказька торгова палата». У 1865 р. на Чиказькій «Борд оф трейд» з’явився новий різновид строкових контрактів — ф’ючерсні контракти. Ф’ючерсні контракти, на відміну від форвардних були стандартизованими щодо якості, кількості, часу та місця виконання контракту. Не зумовлювалася лише ціна, яку визначали на аукціоні на біржі. Для покупців і продавців ф’ючерсних контрактів, для учасників біржових торгів це означало, що на певний різновид продукції можна було придбати контракт лише на певний обсяг цієї продукції та визначені терміни постачання. Недоліком стандартизації було те, що купити чи продати контракт можна було лише з наперед визначеними параметрами, що не завжди відповідало цілям покупця або продавця. Однак цей недолік згодом став дуже незначним порівняно з тими перевагами, які принесли стандартизація й розроблення оригінального механізму проведення торгів ф’ючерсними контрактами. Завдяки цьому ф’ючерсні контракти, маючи таке саме формальне визначення, що й форвардні контракти, перетворилися на суттєво інший механізм страхування від цінових ризиків.

У власників ф’ючерсних контрактів з’явилась можливість закривати свої зобов’язання за контрактом без виконання реальної поставки активу. Наприклад, власник контракту на постачання певної продукції, придбавши протилежний контракт на купівлю цієї самої продукції, міг закрити свої зобов’язання щодо постачання. Крім того, була запроваджена система маржі, яка забезпечила виконання зобов’язань учасниками торгівлі. Ця система полягала в депонуванні коштів учасниками біржового ринку на біржі або в представника біржі для гарантованого виконання кон­тракту.

У 1970-х роках, з уведенням плаваючого валютного курсу, стали більш мінливими ринкові відсоткові ставки, що зрештою зумовило збільшення мінливості цін різноманітних фінансових інструментів і стрімкий розвиток ринку фінансових ф’ючерсів. Ф’ючерсні контракти дали змогу фінансовим інститутам та іншим учасникам фінансового ринку ефективно управляти ціновим ризиком. Першими фінансовими ф’ючерсами були ф’ючерсні кон­тракти на іпотечні цінні папери й на іноземну валюту.

У 1982 р. з’явився новий вид контрактів — опціони на ф’ючерси. Це були опціони на ф’ючерси казначейських облігацій. У цьому році також були укладені перші свопи — угоди, які суттєво відрізнялися від інших деривативів і згодом посіли провідне місце на рину строкових угод. Підґрунтя свопів становить зміна грошового потоку з одними характеристиками на грошовий потік з іншими характеристиками. Одним із перших офіційно згаданих свопів був своп, пов’язаний з випуском 1982 р. Дойче банком 7-річних єврооблігацій на загальну суму 300 млн дол. США. У 1991 р. угоди-своп було укладено на суму 4500 млрд дол. США, що становило половину вартості емітованих у світі акцій і третину вартості непогашених облігацій. Наразі ринок свопів перевершив за обсягами ринки всіх інших похідних інструментів загалом.

Отже, до похідних фінансових інструментів належать: ф’ю­черси, опціони, свопи, ґрунтовані на товарних і фінансових активах, тобто на товарах, валюті, відсотках, акціях, індексах, а також похідні фінансові інструменти другого й наступного порядків: опціони на ф’ючерси, опціони на свопи, різні гібридні контракти. Слід відрізняти похідні інструменти, пов’язані з фінансовим ринком і ґрунтовані на фінансових активах (фінансові ф’ючерси, опціони тощо), та похідні інструменти, пов’язані з товарним ринком і ґрунтовані на товарах (товарні ф’ючерси, опціони тощо). І ті, й інші тотожні за економічною сутністю, однак різняться активами, на яких вони ґрунтуються, і, відповідно, механізмом функціо­нування.

Похідний фінансовий інструмент — це строкова угода, яка передбачає постачання активу по завершенні визначеного терміну. Ринок строкових активів називають строковим ринком, ціни на актив у строкових контрактах — цінами строкового ринку. Угоди, відповідно до яких актив поставляється негайно або впродовж одного-двох робочих днів, називають касовими, або спотовими, ринок таких угод — касовим, або спотовим ринком. Ціна активу, що фігурує у спотових (касових) угодах, має назву спотової (касової) ціни.

Оскільки поставка активу на строковому ринку пропонується за деякий, доволі тривалий термін (за 1—6 місяців), учасники строкового ринку мають змогу продати контракт на поставку неіснуючого активу, тобто на строковому ринку можливості купити й продати рівноцінні та не залежать від наявності або відсутності активу. На спотовому ринку неможливо продати неіснуючий актив, оскільки, перш ніж щось продати, потрібно це купити. Тому на строковому ринку продавцем може стати будь-який учасник, навіть якщо в нього в наявності немає того, що він продає.

Для визначення позиції покупця або продавця на строковому ринку використовують відповідну термінологію. Коли учасник ринку купує контракт, це означає відкриття або посідання ним довгої позиції (встає у купівлю), а коли продає — посідає або відкриває коротку позицію (встає у продаж). Отже, і купівля, і продаж на строковому ринку — відкриття позиції. Закрити позицію можна за допомогою протилежної угоди. Якщо учасник має відкриту коротку позицію (продаж контракту), він може її закрити шляхом відкриття довгої позиції (купівля контракту). Угоду, за якої закривають відкриту позицію, називають офсетною.

Строкові ринки можуть бути біржовими і позабіржовими. На біржових строкових ринках торгують ф’ючерсними й опціонними контрактами, депозитарними розписками, варантами, на позабіржовому — форвардними, опціонними та своп-контрактами, депозитарними розписками, варантами, опціонними свідоцтвами.

Учасників строкових ринків поділяють на три категорії: хеджери, спекулянти та арбітражери.

Хеджер — особа, яка страхує на строковому ринку свої фінансові активи або результати угод, здійснених на спотовому ринку. Наприклад, учасникові ринку потрібно за три місяці купити валюту. Спостерігається тенденція зростання курсу валюти, тож курс валюти, що встановиться за три місяці, невідомий. Строковий ринок пропонує хеджерові низку інструментів, які дають йому змогу вже сьогодні зафіксувати курс валюти, яку він купить лише за три місяці.

Спекулянт — особа, яка намагається отримати прибуток за рахунок змін цін на строковому ринку. Спекулянт купує (продає) строкові контракти, щоб у майбутньому продати (купити) їх за привабливішою ціною. Так, якщо ціна контракту на строковому ринку зросте, спекулянт намагатиметься відкрити довгу позицію, а потім закрити її шляхом проведення офсетної угоди, вигравши на різниці цін строкових контрактів. Якщо зрештою спекулянт готовий піти на додатковий ризик для отримання доходу, то хеджер готовий сплатити за зменшення ризику можливих втрат.

Арбітражер — особа, яка отримує прибуток за рахунок одночасної купівлі-продажу одного й того самого активу на різних ринках. Дохід арбітражера виникає у разі, якщо на цих ринках спостерігається різниця у цінах або порушуються паритетні відносини між ними. Підґрунтя для проведення їх може виникнути раптово. Внаслідок проведення арбітражу різниця у цінах вирівнюється й ліквідується порушення паритетних відносин. Після цього підґрунтя для проведення арбітражних угод зникає.

Якщо хеджер і спекулянт, здійснюючи угоди, змінюють свій ризик (хеджери знижують, спекулянти підвищують), то арбітражні операції не пов’язані із жодним ризиком.

Ф’ючерс — це біржовий дериватив, який засвідчує зобов’я­зання на біржовому ринку купити чи продати базовий актив за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладання угоди.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ф’ючерсна операція — це господарська операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання (продаж) ф’ючерсної угоди, тобто зобов’язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності в домовлений час у майбутньому, за ціною, встановленою в момент домовленості про угоду. При цьому покупець (продавець) ф’ючерсної угоди може відмовитися від її виконання лише за згоди іншої сторони.

Ф’ючерсні угоди укладають винятково на біржах. Сторонами виступають не продавець і покупець контракту, а продавець (покупець) і біржа або її розрахункова (клірингова) палата. Вона виплачує стороні, яка виграла, і відповідно отримує від сторони, яка програла, різницю між вартістю контракту в день його укладання і вартістю контракту на момент його виконання. Тобто ф’ючерсна угода є законною угодою між покупцем (продавцем) і біржею або її кліринговою палатою, в якій покупець (продавець) погоджується прийняти (здійснити) поставку певного активу за зумовленою ціною наприкінці визначеного періоду часу. Дату виконання умов угоди називають датою поставки. Більшість фінансових ф’ючерсів мають стандартизовані дати поставки в березні, червні, вересні, грудні. Ціну базового активу, зафіксовану в контракті, називають ціною поставки.

Закриття (ліквідація) позиції за ф’ючерсним контрактом полягає у виконанні умов угоди або переданні зобов’язань за нею іншій особі шляхом укладання зворотної (офсетної) угоди. Під зворотною розуміють угоду, протилежну за змістом даній угоді. Наприклад, якщо є угода на продаж 100 акцій корпорації А з датою поставки за три місяці, то зворотною буде угода на купівлю 100 акцій корпорації А з датою поставки за три місяці.

Отже, ліквідувати позицію можна в будь-який момент до дати поставки, придбавши угоду протилежного змісту (уклавши офсетну угоду). При цьому прибутком чи збитком учасника ф’ючер­с­ного ринку буде різниця в цінах на ф’ючерсний контракт у момент відкриття та закриття позиції. Якщо впродовж періоду ціни на ф’ючерсному ринку зросли, тоді той, хто відкрив, а потім ліквідував довгу позицію (купив, а потім продав контракт), отримає прибуток; той, хто відкрив/закрив коротку позицію, зазнає збитків. Варто наголосити, що близько 98 % контрактів ліквідуються саме через укладання офсетних угод, а не реальної поставки активів. У разі, якщо позиція не була ліквідована до дати поставки, ф’ючерсна угода буде виконана в один з двох способів: з поставкою або без поставки базового активу. За контрактом із поставкою базового активу продавець у день виконання контракту здійснить поставку стандартної кількості базового активу за розрахунковою ціною (ціною закриття останньої торгової сесії), а покупець сплатить і прийме відповідний базовий актив. За контрактом без поставки базового активу (розрахунковий ф’ючерс) одна сторона у день виконання контракту виплатить іншій стороні грошову суму, що дорівнює різниці в цінах контракту на дату укладання угоди й дату виконання її умов (на дату відкриття та закриття позиції).

За результатами кожної торгової сесії розраховують ф’ючерсну ціну закриття (за останніми перед закриттям угодами) і середню ф’ючерсну ціну. Такі ціни використовує розрахункова палата щодня для перерахунку за ф’ючерсними угодами.

Особливість ф’ючерсного контракту полягає у тому, що сторони зобов`язані виконати його умови. Тобто якщо в день виконання контракту поточна ціна буде нижчою за ціну поставки, покупець не має права відмовитися від своїх зобов’язань за контрактом і зобов’язаний сплатити за вказану у контракті кількість цінних паперів визначену контрактом суму. Продавець також не має права відмовитися від виконання своїх зобов`язань за контрактом, навіть якщо продає за ціною, менш вигідною порівняно з поточною.

Таким чином, результат для кожної сторони може бути позитивним або негативним.

Припустімо, що ціна товару на момент укладання контракту становить 100 грн і покупець має таку суму грошей (табл. 10.1). У момент виконання контракту відбувається купівля-продаж: товар переходить до покупця, а гроші — до продавця. Якщо при цьому ціна товару зросла до 120 грн, покупець має можливість продати його й одержати 120 грн. Таким чином, дохід покупця становить 20 грн. Цей дохід є реальним і фіксується у бухгалтерському обліку як приріст власних коштів покупця.
  1   2   3

Схожі:

Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування iconСутність та необхідність фундаментального аналізу в процесі портфельного інвестування
У статті автором висвітлюються сучасні підходи до сутності фундаментального аналізу та обґрунтовується його важливість та необхідність...
Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування iconСутність та необхідність фундаментального аналізу в процесі портфельного інвестування
У статті автором висвітлюються сучасні підходи до сутності фундаментального аналізу та обґрунтовується його важливість та необхідність...
Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування iconМетоди та інструменти портфельного аналізу мета й основні етапи портфельного аналізу
Бостонської консультаційної групи (бкг), консультаційних фірм МсКіncey й Arthur D. Little. Крім того, особливо варто виділити проект...
Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування iconМетоди та інструменти портфельного аналізу мета й основні етапи портфельного аналізу
Бостонської консультаційної групи (бкг), консультаційних фірм МсКіncey й Arthur D. Little. Крім того, особливо варто виділити проект...
Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування iconМодуль методи та інструменти портфельного аналізу
Пошук заходів щодо зміцнення конкурентної позиції окремого підприємства на ринку та, якщо це можливо, зменшення ролі конкурентів,...
Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування iconМодуль методи та інструменти портфельного аналізу
Пошук заходів щодо зміцнення конкурентної позиції окремого підприємства на ринку та, якщо це можливо, зменшення ролі конкурентів,...
Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування iconБухгалтерський облік операцій з похідними фінансовими інструментами Сутність
Похідні фінансові інструменти можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків І передбачають...
Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування iconМетодичнІ вказівки
Мазеві основи, вимоги до них, класифікація. Характеристика мазевих основ (вуглеводні, жири, силікони, гелі білків, полісахаридів,...
Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування iconТема фінансово-економічні результати діяльності підприємства
Вони виникають в процесі формування і використання майна і джерел його фінансування, в процесі здійснення основної та інших видів...
Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування iconЗакон України "Про інвестиційну діяльність" Базові визначення. Залежно від напряму вкладень виділяють : реальні і фінансові інвестиції. Реальні інвестиції
Фінансові інвестиції- вкладання активів у різноманітні грошові(банківськи вклади, депозити, паї) та фондові інструменти((цінні папери(акції,...
Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування iconПлан і організаційна структура практичного клінічного заняття на кафедрі внутрішньої медицини №2
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи