Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування icon

Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування




НазваЦінні папери як об’єкти портфельного інвестування
Сторінка1/4
Дата25.10.2012
Розмір0.56 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4
1. /2639/2st_18_02_04.doc
2. /2639/Tema-1.doc
3. /2639/Tema-10.doc
4. /2639/Tema-2.doc
5. /2639/Tema-3.doc
6. /2639/Tema-4.doc
7. /2639/Tema-5.doc
8. /2639/Tema-6.doc
9. /2639/Tema-7.doc
10. /2639/Tema-8.doc
11. /2639/Tema-9.doc
12. /2639/Titul.doc
13. /2639/Vstup.doc
14. /2639/Zmist.doc
15. /2639/gJ.doc
Київський національний економічний університет
Тема портфельне інвестування як вид інвестиційної діяльності
Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування
Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування
Правове регулювання процесу портфельного
Тема організація й функціонування ринку цінних паперів
Тема суб’єкти портфельного інвестування
Тема система оформлення прав власності на цінні папери
Тема засадові теорії портфельного інвестування
Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень
Тема стратегія портфельного інвестування
Київський національний економічний університет
Портфельне інвестування одна з провідних навчальних дис­циплін з підготовки магістрів за спеціальністю «Банківська справа» та за програмою «Фінансування та кредитування інвестицій»
Зміст передмова 3 Тема Портфельне інвестування як вид інвестиційної діяльності
Прямі інвестиції

Тема 2. ЦІННІ ПАПЕРИ ЯК ОБ’ЄКТИ
ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

2.1. Цінні папери: поняття та види. Класифікація цінних паперів за різними ознаками. Інвестиційні якості цінних паперів

2.2. Цінні папери іноземних емітентів. Депозитарні розписки: види і мотивація придбання. Ринок єврооблігацій і його інструменти

2.3. Види вартісної оцінки. Оцінювання якості цінних паперів міжнародними рейтинговими агенціями. Спліт і консолідація акцій як методи штучного регулювання їхньої курсової ціни

2.1. Цінні папери: поняття та види.
Класифікація цінних паперів за різними ознаками.
Інвестиційні якості цінних паперів

Природні джерела існування, запаси, засоби виробництва і можливості, якими можна скористатися в разі потреби, а також кошти, цінні папери, інші цінності та результати діяльності — це ресурси. Вони можуть бути об’єктом власності, використання, володіння, позики тощо.

Майнові права можуть виокремлюватися від ресурсів та існувати у самостійній формі — як цінні папери. Систему відповідності ресурсів конкретним видам цінних паперів наведено у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

ВІДПОВІДНІСТЬ РЕСУРСІВ ЦІННИМ ПАПЕРАМ


Вид ресурсів

Види цінних паперів

Земля

Іпотечні сертифікати, приватизаційні земельні сертифікати

Нерухоме майно

Акції, іпотечні сертифікати, майнові приватизаційні сертифі­кати, житлові чеки, підписні права, варанти акцій

Продукція

Коносаменти, складські свідоцтва, що вільно обертаються, ф’ючерсні контракти, опціони

Кошти, іноземна валюта

Облігації, казначейські зобов’язання, векселі, депозитні (ощадні) сертифікати, чеки, банківські акцепти, ф’ючерси, опціони, свопи

Цінні папери

Варанти, підписні права, ф’ючерси, опціони, форвадні контракти, депозитарні розписки

Відповідно до Закону «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р., цінні папери — грошові документи, що засвід­чують право володіння або відносини позики, визначають взаємини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і, як правило, передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

До випуску та обігу в країні, згідно із зазначеним законом, допущені такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання держави; ощадні сертифі­кати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Перелічені Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» цінні папери є традиційними. Підґрунтя їх становлять майнові права на будь-який актив (зазвичай на товар, гроші, капітал, майно, різні ресурси тощо).

Окрім традиційних цінних паперів, існують інструменти ринку цінних паперів, що поєднують елементи кількох видів цінних паперів або являють собою настільки специфічні документи, що їх неможливо віднести до якоїсь однієї категорії. Такі інструменти дістали назву похідних цінних паперів (деривативів).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР «похідні цінні папери — це цінні папери, механізм випуску і обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів». Як базисні активи можна розглядати товари (зерно, м’ясо, нафту, золото тощо), традиційні цінні папери (акції та облігації). До похідних цінних паперів належать варанти, опціони, ф’ючерси тощо.

Цінні папери як об’єкти громадянських прав мають вільний характер переходу від однієї особи до іншої у порядку універсаль­ного правонаступництва і не обмежені в обігу. Вони можуть бути документарними і бездокументарними.

Цінні папери виступають як економічна і юридична категорія. Як юридична категорія цінні папери визначають такі права: володіння цінним папером; засвідчення майнових і обов’язкових прав; право управління; задоволення передання або отримання власності. Цінні папери як економічна категорія мають певні влас­тивості й характеристики: ліквідність, дохідність, курс, надійність, потенціал приросту курсової вартості, наявність самостійного обігу тощо.

Акції виконують три головні завдання: по-перше, їх випускають під час організації акціонерного товариства, щоб забезпечити йому певний «стартовий» капітал (перша емісія); по-друге, завдяки випуску акцій залучаються додаткові ресурси в процесі функціонування товариства (друга і подальша емісії); по-третє, їх випускають для обміну з метою злиття з іншою компанією.

Як відомо, акції поділяють на іменні та на пред’явника. Під час роботи з цінними паперами інвестор найменшою мірою зважає на такий поділ акцій. Це питання більше цікавить емітента, адже дає йому змогу контролювати рух акціонерного капіталу (шляхом ведення реєстру). У світовій практиці загальна вартість випущених корпорацією акцій на пред’явника практично завжди менша, ніж іменних. У такий спосіб запобігають таємному придбанню більшості акцій. Проте номінальна вартість акцій на пред’явника зазвичай вища, ніж іменних. У Швейцарії, наприклад, номінальна вартість перших — 500 франків, а других — 100 франків.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про цінні папери і фондову бір­жу», громадяни України можуть бути власниками лише іменних акцій, а такі акції значно менш ліквідні на ринку цінних паперів, ніж акції на пред’явника, у зв’язку зі складною процедурою їхнього оформлення і жорсткішим контролем за їхнім обігом.

Найвагоміші розбіжності для інвестора має вибір між простими і привілейованими акціями, бо вони мають принципово різні інвестиційні якості. Маючи переваги у плані рівня безпеки інвестицій і надійності вкладень, привілейовані акції програють простим у дохідності, що може бути істотним за умов інфляційної економіки. До того ж прості акції надають власникам право участі в розробленні дивідендної політики.

Західні професіонали поділяють акції на такі категорії.

Акції «з блакитними корінцями» (blue chip stocks). Ці акції випускають найпотужніші й солідні компанії (у США, скажімо, це General Electric Co., Walt Disney Co., General Motors, McDonald’s Corp. тощо), які є лідерами у своїх галузях, а головне — упродовж усієї своєї історії стабільно сплачували дивіденди акціонерам. Вкладання заощаджень у придбання цих акцій є мало ризиковим. Першокласні акції популярні серед більшості інвесторів, унаслідок чого їхні курси часто високі, особливо якщо ринок нестабільний і інвестори занепокоєні якістю своїх інвестицій.

Дохідні акції (income stocks). Це акції телефонних корпорацій, корпорацій водо-, газо-, електропостачання, а також інших комунальних компаній, дивіденди за якими перевищують середній рівень. Це пояснюється тим, що такі корпорації потрібні завжди, працюють стабільно і мають добре прогнозовані джерела доходів. Інвестори купують ці акції, бо впевнені, що їхня вартість із часом лише зростатиме.

Акції зростання (growth stocks). Це акції корпорацій, доходи і прибуток яких вище середнього рівня, однак сплата за дивідендами найчастіше не перевищує 35 %. Пояснюється така дивідендна політика прагненням корпорації передусім фінансувати наукові та інші дослідження, а також розширенням масштабів виробництва і можливостей збуту. Тож, попри низькі поточні дивіденди, чимало інвесторів віддають перевагу саме цим акціям у надії, що в майбутньому вони приноситимуть великі доходи і їхня ринкова вартість значно зросте.

Циклічні акції (cyclical stocks). Їхня ціна зростає і знижується синхронно зі спадами і піднесеннями в економіці, тобто відповід­но до ритму ділової активності. Здебільшого це акції корпорацій базових галузей економіки — важкої (особливо металургійної), автомобілебудування, целюлозно-паперової тощо. Інвестори намагаються придбати такі акції, коли йдеться про розширення виробництва, і встигнути продати їх до початку спаду.

Захищені (антициклічні) акції (defensive or countercyclial stocks). Це акції корпорацій, ціна на які відносно стабільна навіть у разі спаду в економіці загалом. Такі корпорації не змінюють своєї дивідендної політики залежно від циклів в економічному розвитку і тому сплачують своїм акціонерам практично постійні дивіденди. Багато акцій цього виду одночасно класифікуються як дохідні.

Спекулятивні акції (speculative (penny) stocks). Таку назву мають акції «молодих» корпорацій. Ці акції найчастіше продають «з-під прилавку», обминаючи біржу, або на спеціальних («спекулятивних») біржах. Вони коштують набагато менше за акції добре відомих корпорацій, проте, купуючи їх, вкладник має знати, на що він йде: маленька ціна — великий ризик.

Можливість залишитися без дивідендів, а також загроза втратити свій грошовий внесок у разі банкрутства компанії лякає багатьох потенційних покупців. І ці побоювання мають рацію, адже будь-які інвестиції передбачають елемент ризику, й купівля акцій не становить винятку. Кожному інвестору потрібно розумітися на системі, яку використовують для класифікації акцій, бо вона виявляє не тільки основні джерела доходу, а й якість прибутку компанії, залежність випущених акцій від ринкових ризиків, характер і стабільність прибутку й дивідендів і навіть чутливість акцій до негативних економічних умов.

Випуск облігацій потрібний винятково для мобілізації грошових ресурсів, коли бракує власних фінансових джерел. Статистика засвідчує, що впродовж 1980-х років, коли промислово розвинені країни Заходу переходили від кризи до піднесення, спостерігалася тенденція до пріоритетного випуску облігацій порівняно з акціями. Так, наприклад, у Німеччині в цей період було випущено у 20 разів більше облігацій, у США — у 5 разів, в Італії — утричі, в Англії і Франції — удвічі.

Для прийняття інвестиційного рішення з урахуванням рівня ризикованості вкладень для інвесторів велике значення має розподіл облігацій за видами емітентів і термінами погашення. Найменш ризикованими в економічній теорії й практиці вважають облігації внутрішньої державної позики, за ними йдуть облігації місцевих позик, на останньому місці — облігації компаній і фірм, хоча рівень ризику навіть за ними значно нижчий, ніж за привілейованими акціями тих самих емітентів. Відповідно диференціюється й рівень доходу, що компенсує ризикованість вкладень. Мірою збільшення терміну погашення рівень ризику також зростає, його посилює й ризик зростання інфляції (а отже, й позикового відсотка).

При визначенні мети вкладення коштів інвестору слід зважати на класифікацію облігацій за формами виплати винагороди (доходу). Якщо метою є збільшення капіталу в грошовій формі, то інвестування можна здійснювати у відсоткові облігації, що мають вищу поточну ліквідність. Безвідсоткові (цільові) облігації викликають інтерес в інвесторів у кількох випадках: у разі значної дефіцитності товару або послуги, що призначається для виплати у вигляді винагороди (доходу) за цією облігацією, а також за істотної різниці між стартовою ціною придбання облігації й реальною вартістю товару (послуги).

Як доводить світовий досвід, корпорації, що випускають облігації, або державні (місцеві) органи часто звертають увагу на умови їхнього погашення, ліквідність, рівень безпеки тощо, аби зробити ці облігації привабливішими для майбутніх інвесторів.

Залежно від того, яким умовам відповідає певна облігація, їх можна згрупувати в такі категорії:

  • з огляду на механізм сплати відсоткової ставки — іменні облігації (registered bonds), відсоткові сплати за якими поштою або в інший спосіб переказують безпосередньо власникам, чиї імена мають бути вказані в облігації й занесені до книги реєстрації, та облігації на пред’явника (coupon bonds), до яких додають купони на отримання відсоткових виплат на кожну дату платежу. Власник відрізає відповідний купон і пред’являє його до сплати, коли ця дата настає;

  • на підставі принципів викупу (погашення) — серійні облігації (serial bonds), які гасять послідовно за серіями через певні інтервали часу, та ординарні облігації (ordinary or single — payment bonds), які викуповують одночасно у встановлену дату;

  • з огляду на рівень безпеки — гарантовані облігації (secured bonds), упевненість у погашенні яких у встановлений термін ґрунтована на оголошеній заставі нерухомого майна або інших фондів, та незабезпечені облігації (unsecured bonds), не підкріплені певною заставою;

  • виходячи з можливостей дострокового викупу — облігації з правом дострокового погашення (callable or optional bonds), які з ініціативи емітента можуть викуповуватися раніше зафіксованого кінцевого терміну; відшкодовані облігації (redeemable bonds), які за бажанням власника можна в будь-який момент вільно обмінювати на гроші, та конвертовані облігації (conver­tible bonds), які за бажанням власника можна обмінювати на інші цінні папери (найчастіше прості акції), що випускаються емітентом.

Таким чином, кожен потенційний покупець може обрати ту категорію облігацій, яка найбільше його влаштовує.

Слід зазначити, що акціонерні товариства в Україні можуть випускати облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного фонду, причому лише після повної сплати всіх випущених акцій (ст. 11 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»). Емісію облігацій можуть здійснювати практично всі суб’єкти підприємницької діяльності, за винятком інститутів спільного інвестування. Дохід від облігацій виплачують за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і здійснення інших обов’язкових платежів. Державні облігації випускають на пред’явника за рішенням Кабінету Міністрів України. Комерційні банки можуть купити їх за рахунок власних і позикових коштів.

Іншим поширеним фінансовим інструментом для продажу й перепродажу є вексель. Вирізняють векселі двох типів: комерційні, тобто забезпечені товарним покриттям, що враховуються комерційними банками, і банківські — приятельські (бронзові), що не мають товарного покриття, або фінансові векселі, що купуються банками. Крім того є державні векселі терміном на 3, 6 і 12 місяців, що не містять відсоткових купонів і реалізуються зі знижкою порівняно з номіналом, а викуповуються за повною номінальною вартістю. Номінальну вартість векселя встановлено законодавством, вивезення цих документів за кордон заборонено.

Варто виокремити також інвестиційні сертифікати. Їх випускають пайові інвестиційні фонди. Сертифікати мають такі характеристики: надають право на одержання доходу у вигляді дивідендів; обсяг емісії не може перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду; розміщуються і викуповуються за ціною, що відповідає вартості чистих активів.

Поділ інвестиційних сертифікатів на іменні та на пред’яв­ника, з погляду інвестора, аналогічний описаному вище поділу акцій. Можна відзначити, що найменш ризикованими є вкладення коштів у сертифікати відкритих фондів, які, по-перше, здійснюють їхній викуп, а по-друге, перебувають під жорсткішим державним контролем.

Ощадні сертифікати, що обертаються в Україні, мають невелику кількість класифікаційних ознак, оскільки за чинним законодавством емітентом цього виду цінних паперів можуть бути банківські й прирівняні до них інститути. Практично за всіма своїми інвестиційними якостями вони ідентичні до облігацій. Проте існування ощадних сертифікатів «до запитання» практично зводить ризик ліквідності інвестицій до нуля, а це, своєю чергою, зумовлює зниження рівня прибутку за ними порівняно зі строковими ощадними сертифікатами. Іншою особливістю цього фондового інструменту є можливість його використання не лише як об’єкта інвестування, а й як розрахункового засобу, що, без сумніву, підвищує й інвестиційні якості.

Депозитні сертифікати банків видають, головним чином, юридичним особам. Термін обігу депозитного сертифікату — це період від дати видачі до дати, коли власник може повернути депозит. Якщо сертифікат прострочений, він перетворюється на документ до запитання і за ним нараховують не строкові, а звичайні відсотки.

Менш поширеними в Україні є казначейські зобов’язання держави, що розміщуються добровільно серед населення. Зазвичай їх випускають терміном від 5 до 25 років. В Україні можуть випускатися такі види зобов’язань: довготермінові (від 5 до 10 років); се­редньотермінові (від 1 до 5 років); короткотермінові (до року). Дохід від них сплачують у наступному після їх придбання році.

Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовують на покриття поточних видатків державного бюджету.

Україні доцільно звернутися до досвіду США, де практикують випуск казначейських паперів. Зобов’язання Казначейства США вважаються першокласними, дуже надійними паперами. Тому інвестиційні, пенсійні фонди, комерційні банки та інші інститути зобов’язані тримати частину своїх активів саме в цих паперах. До того ж, папери Казначейства США — ідеальна застава при банківському кредитуванні (іноді вигідніше взяти короткотерміновий кредит у банку, заставивши 30-річні папери, ніж продавати їх).

Казначейство США пропонує інвесторам різні за термінами види державних цінних паперів: казначейські векселі (на 3, 6, 12 мі­сяців), або Т-bills; казначейські білети (від 1 до 5 років), або Notes; довготермінові облігації (від 5 до 30 років), або Bonds.

Державні цінні папери США можуть купувати й нерезиденти, причому тут немає обмежень. Існують електронні брокери, що спеціалізуються на операціях з такими паперами. Знайти такого брокера українському інвесторові допоможе банкір або фахівець фондового ринку. Комісійні за одну таку угоду становлять понад 50 дол. США. При цьому угоди укладають на суму від 1 тис. дол. Дохід за державними цінними паперами без перешкод репатріюється в Україну і включається до сукупного оподатковуваного доходу.

До спеціальних (похідних) фондових інструментів ринку цінних паперів належать варанти, опціони, ф’ючерси тощо.

Варант — це сертифікат, який надає право його власникові придбати один вид цінного папера за фіксованою ціною у визначений термін. Варанти випускаються в обіг не самостійно, а як складова інших цінних паперів, щоб підсилити привабливість їх. Наприклад, акціонерні товариства можуть випускати варанти для придбання акцій за пільговою ціною. Власник варанта може реалізувати належне йому як власнику такого цінного папера спеціальне право на придбання визначеної кількості акцій, але за певних умов він може продати варант третій особі. У такому разі варант як документ теж є предметом купівлі-продажу.

Ф’ючерс — угода, за якою одна сторона зобов’язується продати, а інша — придбати цінні папери певного виду, у певній кіль­кості, за певною ціною та в певний термін у майбутньому.

На ринку цінних паперів предметами ф’ючерсів найчастіше є короткотермінові державні та інші облігації. Сторона, яка погоджується придбати цінні папери за такою угодою, вважається стороною, що посідає довгу позицію, а та, що зобов’язується продати, — коротку позицію. Ціну, за якою вказані цінні папери будуть продані, називають ціною поставки. Угоду укладають на певний термін, і після настання обумовленої дати сторона, що продає цінні папери, має поставити їх іншій стороні, а остання має сплатити їхню вартість за ціною поставки. Обидві сторони, укладаючи ф’ючерсний контракт, очікують, що ціна на певні цінні папери в майбутньому зміниться.

Опціон — це фінансовий інструмент, контракт, що не вважається обов’язковим, тобто інвестор має право вибору: виконувати цю строкову угоду чи ні. Це право (зумовлене сплатою певної суми премії) — купити або продати фінансовий інструмент упродовж певного періоду за встановленою ціною.

Опціон на акції укладається між двома інвесторами, один з яких виписує його, а інший купує і дістає право у період зумовленого терміну або купити за фіксованою ціною певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон на купівлю, або продати їх особі, яка виписала опціон на продаж. Особливість опціону в тому, що в угоді купівлі-продажу об’єктом є не титул власності, тобто акція, а право на її придбання.

Розрізняють два типи опціонів: опціон покупця та опціон продавця.

За опціоном покупця власник контракту дістає право, але не обов’язок, на придбання вказаних у контракті цінних паперів (ф’ючерсних контрактів), починаючи від моменту придбання цього контракту й завершуючи датою його виконання, за ціною, вказаною у контракті.

За опціоном продавця власник цього контракту дістає право, а не обов’язок, на продаж указаних у контракті цінних паперів, починаючи від моменту придбання опціонного контракту й завер­шуючи датою його виконання, за ціною, вказаною у контракті.

Ціну, за якою сторона має право купити (опціон продавця) або продати (опціон продавця) цінні папери або ф’ючерсний контракт, називають ціною погашення.

Інвесторів, які купують опціон покупця або опціон продавця, називають «власниками» опціону, другу сторону з опціонного контракту називають «автором» опціону.

Слід особливо наголосити, що власник опціону купує право здійснити придбання або продаж певного пакета цінних паперів, указаного в опціонному контракті, а «автор» — обов’язок продати або купити цей пакет у нього. Це означає, що власник опціону може відмовитися від свого права, тоді як автор не може відмовитися від свого зобов’язання. У цьому полягає головна відмінність між ф’ючерсними й опціонними контрактами. За ф’ючер­сом обидві сторони мають обов’язки і не можуть від них відмовитися.

В Україні опціонні угоди набувають дедалі більшого поширення. Такими угодами торгують як на фондових біржах, так і на позабіржовому ринку. Загалом, торгівля похідними цінними паперами виконує кілька функцій, найважливішими з яких є функція страхування (хеджування) і функція гри на різниці цін.

Головними інвестиційними якостями цінних паперів є: дохідність, зростання, безпека вкладень і ліквідність. Визначення пріори­тетів є дуже суттєвим для інвестора, адже кожен інвестор купує інструменти ринку цінних паперів із певною метою. Залежно від мети він і будує свою стратегію.

Однією з основних інвестиційних якостей є
  1   2   3   4

Схожі:

Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування iconДодаток 1
Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, І цінні папери, емітовані Національним банком України...
Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування iconДо Інструкції про порядок складання річного фінансового звіту в банках України
Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, та цінні папери, емітовані Національним банком...
Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування iconНавчальна програма дисципліни „правове регулювання ринку цінних паперів в україні” Тема Цінні папери, як об’єкти цивільного права та фінансові інструменти
move to 0-12498689
Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування iconТема 10. Об’єкти цивільних прав. Поняття та види об’єктів цивільних прав. Речі. Майно. Цінні папери. Нематеріальні блага
Об’єктами цивільних прав є будь-які матеріальні та нематеріальні блага, щодо яких виникають або можуть виникати цивільні права та...
Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування iconНавчальна програма дисципліни „правове регулювання ринку цінних паперів в україні” Тема Цінні папери, як об’єкти цивільного права та фінансові інструменти
Поняття цінних паперів. Характеристика цінних паперів як фінансових інструментів, форми фіктивного існування капіталу та як товару....
Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування iconЗакон України "Про цінні папери та фондову біржу": Відомості Верховної Ради 1991, n 38, ст. 508
Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”: Відомості Верховної Ради 1991, n 38, ст. 508
Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування iconЗакон України "Про цінні папери та фондову біржу": Відомості Верховної Ради 1991, n 38, ст. 508
Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”: Відомості Верховної Ради 1991, n 38, ст. 508
Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування iconЗакон України "Про цінні папери та фондову біржу": Відомості Верховної Ради 1991, n 38, ст. 508
Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”: Відомості Верховної Ради 1991, n 38, ст. 508
Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування iconЗакон України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18. 06. 1991р. (з наступними змінами І доповненнями). Закон України "Про систему оподаткування" в редакції від 18. 02. 1997р. (з наступними змінами І доповненнями)
Закон України Про цінні папери та фондову біржу” від 18. 06. 1991р. (з наступними змінами І доповненнями)
Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування iconЦінні папери 1 Назарчук, М
Про деякі особливості розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні / М. Назарчук, Л. Карпенко // Економіка України. – 2005....
Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування iconТема «Управління оборотними активами. Гк та дз». Питання. З яких складових складаються грошові кошти?
Гк = кошти на банківських рахунках +в касі + у дорозі + високоліквідні цінні папери
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи