Тема суб’єкти портфельного інвестування icon

Тема суб’єкти портфельного інвестування




НазваТема суб’єкти портфельного інвестування
Сторінка1/6
Дата25.10.2012
Розмір0.76 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6
1. /2639/2st_18_02_04.doc
2. /2639/Tema-1.doc
3. /2639/Tema-10.doc
4. /2639/Tema-2.doc
5. /2639/Tema-3.doc
6. /2639/Tema-4.doc
7. /2639/Tema-5.doc
8. /2639/Tema-6.doc
9. /2639/Tema-7.doc
10. /2639/Tema-8.doc
11. /2639/Tema-9.doc
12. /2639/Titul.doc
13. /2639/Vstup.doc
14. /2639/Zmist.doc
15. /2639/gJ.doc
Київський національний економічний університет
Тема портфельне інвестування як вид інвестиційної діяльності
Тема 10. Похідні інструменти (деривативи) в процесі портфельного інвестування
Цінні папери як об’єкти портфельного інвестування
Правове регулювання процесу портфельного
Тема організація й функціонування ринку цінних паперів
Тема суб’єкти портфельного інвестування
Тема система оформлення прав власності на цінні папери
Тема засадові теорії портфельного інвестування
Тема аналіз у процесі прийняття інвестиційних рішень
Тема стратегія портфельного інвестування
Київський національний економічний університет
Портфельне інвестування одна з провідних навчальних дис­циплін з підготовки магістрів за спеціальністю «Банківська справа» та за програмою «Фінансування та кредитування інвестицій»
Зміст передмова 3 Тема Портфельне інвестування як вид інвестиційної діяльності
Прямі інвестиції

Тема 5. СУБ’ЄКТИ ПОРТФЕЛЬНОГО
ІНВЕСТУВАННЯ


5.1. Склад суб’єктів портфельного інвестування

5.2. Емітенти на ринку цінних паперів

5.3. Інвестори на фондовому ринку: поняття і класифікація

5.4. Діяльність професійних учасників ринку цінних паперів у процесі портфельного інвестування

5.5. Діяльність комерційних банків на фондовому ринку: світова й вітчизняна практика

5.6. Інститути спільного інвестування як суб’єкти портфельного інвестування

5.7. Діяльність страхових компаній і недержавних пенсійних фондів на ринку цінних паперів

5.1. Склад суб’єктів портфельного інвестування

Цінні папери можуть випускатися для первинного розміщення на ринку, обертатися на ньому, погашатися, виступати об’єктами застави і страхування, бути предметом укладання строкових конт-
рактів та об’єктами інших операцій. Таким чином, різноманітність цінних паперів та операцій, які з ними проводять, визначають склад учасників ринку цінних паперів, специфіку функціонування й регулювання їхньої діяльності.

Учасники ринку цінних паперів — юридичні й фізичні особи, які здійснюють професійну і допоміжну діяльність на цьому ринку. В літературі описано різні класифікації учасників ринку цінних паперів. Щоб детальніше з’ясувати функції й операції суб’єктів, розглянемо деякі з них. О. М. Буренін [9] пропонує об’єднувати всіх учасників у дві групи. До першої групи належать професійні учасники ринку цінних паперів, представлені головним чином організаціями, що здійснюють посередницькі й консультаційні послуги на ринку, а також виступають у ролі активних гравців на ринку цінних паперів, ці організації формують інфраструктуру ринку. До другої групи належать учасники, які входять на ринок цінних паперів з метою тимчасового розміщення вільних фінансових ресурсів. Це юридичні й фізичні особи. М. М. Бродський зазначає, що на ринку капіталів діють дві основні групи учасників: інвестори та фінансові «реципієнти», тобто всі ті, хто має потребу в інвестиційних коштах. Інтереси головних учасників презентують посередники [8]. У навчальному посібнику «Рынок ценных бумаг и его финансовые институты» (за ред. В. С. Торкановського) учасників ринку цінних паперів поділяють на такі основні групи: 1) основні учасники ринку (держава, муніципалітети, великі національні та міжнародні компанії); 2) інституційні інвестори, тобто різні фінансово-кредитні інститути, що здійснюють операції із цінними паперами; 3) індивідуальні інвестори (фізичні особи, а також власники невеликих підприємств венчурного бізнесу); 4) професіонали ринку цінних паперів (брокери та дилери) [25].

Ю. М. Лисенков та О. І. Римарчук [15], а також В. А. Мельник [17] практично однаково класифікують суб’єктів ринку цінних паперів (за функціональними та правовими ознаками). Так, залежно від виконуваних функцій, учасників ринку цінних паперів підрозділяють на основних, інфраструктурних учасників та органи регулювання ринку. До складу основних учасників належать: емітенти, інвестори, посередники. Інфраструктурними учасниками вважаються: депозитарії, реєстратори, агенти з трансферту, розрахунково-клі­рингові установи, довірчі товариства, спеціальні фонди страхування акцій, торговці інформацією про ринок цінних паперів тощо.

У правовій практиці на ринку цінних паперів можуть виступати як індивідуальні, інституційні учасники, так і органи дер-
жавно-правового регулювання.

Індивідуальні учасники (individuals) — це фізичні особи, які від свого імені беруть участь у процесі ринкової взаємодії, а також фізичні особи, які презентують інших осіб (бенефіціаріїв). Це можуть бути громадяни цієї держави, іноземні громадяни, а також особи без громадянства.

Інституційні учасники (institutions) — це юридичні особи, які не є органами державно-правового регулювання; підприємства, установи, товариства, компанії, фонди, корпорації та інші організаційно оформлені установи, які діють на підставі своїх статутних документів та норм права.

Органи державно-правового регулювання — це органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Окрім законодавчих органів, важливу роль у впорядкуванні дій основних та інфраструктур­них суб’єктів відіграють саморегулівні організації й спеціальні державні органи регулювання ринку цінних паперів (в Україні ДКЦПФР).

У кожній країні перелік учасників ринку цінних паперів та умови їхньої діяльності визначає держава. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» учас­никами ринку цінних паперів є емітенти, інвестори та особи, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Емітенти (issuer) — особи, які від власного імені випускають цінні папери й несуть зобов’язання за цими цінними паперами, що випливають з умов випуску їх. Емітентами можуть бути юридичні особи, уряд, органи місцевої влади, а в окремих випадках — фізичні особи.

Інвестор на ринку цінних паперів (investor) — фізична або юридична особа, що купує цінні папери від свого імені й за власний рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються власникові цінних паперів.

Професійні учасники — юридичні та фізичні особи, які діють на ринку цінних паперів винятково на підставі спеціальних дозволів (ліцензій) і відповідно займаються професійною діяльністю на ринку цінних паперів, зокрема й посередницькою діяльністю
з випуску та обігу цінних паперів. До видів професійної діяльності на фондовому ринку належать: діяльність з управління цінними паперами, брокерська та дилерська діяльність, депозитарна діяльність, діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, розрахунково-клірингова діяльність, діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

5.2. Емітенти на ринку цінних паперів

Емітенти належать до основних учасників ринку цінних паперів. Вони є тими організаціями, що споживають інвестиційні ресурси, використовуючи їх для реалізації конкретних інвестиційних проектів.

Найсуттєвішими ознаками класифікації емітентів є:

  • види емітентів як форми державно-правового утворення (держава, органи муніципальної влади, суб’єкти господарювання);

  • організаційно-правова форма емітента (юридичні особи, які можуть випускати всі види цінних паперів, дозволених законодавством країни, окрім державних цінних паперів; особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, як правило, вони випускають векселя і чеки);

  • напрями професійної діяльності емітента (промислові й торговельні компанії; комерційні банки; інвестиційні компанії й інвестиційні фонди; страхові компанії, пенсійні фонди та інші інституційні інвестори);

  • інвестиційна привабливість емітента;

  • політика емітента на ринку цінних паперів (активна, розрахована на залучення стратегічних інвесторів, подрібнення капіталу, спрямована на вітчизняний, іноземний капітал тощо);

  • національна належність емітента (резиденти, нерезиденти).

Як уже зазначалося, емітентів цінних паперів можна класифікувати залежно від інвестиційної привабливості випущених ними цінних паперів.

Емітентами цінних паперів в Україні виступають: Кабінет Міністрів України, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, юридичні особи. Емітент дістає право на випуск цінних паперів від моменту реєстрації випуску цінних паперів та присвоєння номера реєстрації у ДКЦПФР. Нині найактивнішими емітентами виступають промислові підприємства та комерційні банки. Український ринок цінних паперів поки не відіграє суттєвої ролі у трансформації необхідного капіталу від інвесторів до емітентів. З огляду на це у «Програмі розвитку фондового ринку 2001—2005 років» від 13 грудня 2000 р. вирізняють такі пріоритетні напрями політики стосовно емітентів:

  • забезпечення інформаційної прозорості у фінансово-госпо­дарській діяльності емітентів;

  • поліпшення корпоративного управління підприємствами-емітентами;

  • створення сприятливих умов для виходу емітентів на фондовий ринок для залучення капіталу через спрощення процедури реєстрації випуску цінних паперів;

  • запровадження практики надання рейтингових оцінок корпоративного управління незалежними агенціями;

  • посилення ефективності контрольно-ревізійної діяльності ДКЦПФР та правозастосування, розроблення запобіжних заходів стосовно шахрайства й маніпулювання на ринку;

  • законодавче забезпечення системи андеррайтингу;

  • сприяння випуску високоліквідних і довготермінових державних цінних паперів;

  • сприяння прозорості й активізації організованого ринку цінних паперів.

5.3. Інвестори на фондовому ринку:
поняття і класифікація

Інвестори є учасниками фондового ринку, які забезпечують інвестиційний процес необхідними джерелами фінансування. Інвестори відрізняються за стратегією й тактикою діяльності на фондовому ринку. За стратегією діяльності інвесторів поділяють на стратегічних, портфельних і спекулянтів, за тактикою — на ризикових, поміркованих і консервативних.

Стратегічні інвестори ставлять за мету не отримання прибутку від володіння акціями, а отримання можливості впливу на функціонування акціонерного товариства. Міру такого впливу визначає кількість акцій, яка належить інвесторові. Так, згідно із російським законодавством, 75 % + 1 акція — це абсолютний конт­роль над акціонерним товариством; 50 % + 1 акція — контрольний пакет акцій, що надає можливість керівництву акціонерним товариством упроваджувати частину найважливіших питань; 25 % + 1 акція — блокувальний пакет акцій, що вможливлює блокування прийняття багатьох питань; 10 % акцій забезпечують можливість вимагати скликання позачергових загальних зборів акціонерів і перевірки фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства.

Звісно, пакет у 10 % фактично не може цікавити стратегічного інвестора.

Наразі стратегічними інвесторами передусім є великі комерційні банки й фінансові групи, що мають значні фінансові можливості, намагаються взяти під контроль найперспективніші підприємства, здебільшого з видобування і перероблення сировини. Крім великих банків, чимало регіональних банків намагаються контролювати найпривабливіші підприємства своїх регіонів.

Портфельні інвестори сподіваються на отримання доходу від цінних паперів, що перебувають у їхніх портфелях, тому для цих інвесторів конче актуальними є питання: що, як, коли і де купувати? Під час вибору фінансових інструментів для формування інвестиційного портфеля інвестори зазвичай зважають на три основні критерії — ліквідність, дохідність і рівень ризику. Досягнення оптимального значення за всіма критеріями одночасно неможливе, тому залежно від своєї мети у разі формування портфеля інвес­тори виокремлюють такі типи портфелей цінних паперів: портфель зростання, портфель доходу, портфель ризикового капіталу, збалансований портфель, спеціалізований портфель.

Спекулянти значною мірою забезпечують ліквідність ринку цінних паперів, перебираючи на себе основні ризики операцій на ринку цінних паперів. За характером своїх операцій (інвестування грошових коштів упродовж однієї торгової сесії, швидке чергування операцій купівлі-продажу) вони наближаються до професійних учасників ринку цінних паперів.

Як ми зазначали вище, залежно від намірів інвесторів під час формування інвестиційного портфеля, вони поділяються на ризикових, консервативних і поміркованих. Для цих типів інвесторів характерне певне співвідношення між припустимим рівнем ризику і бажаним рівнем доходу.

Ризикові інвестори здебільшого спираються на принцип: максимум дохідності інвестиційного портфеля за можливого ризику. Дохідність портфеля вони розглядають у короткому проміжку часу, щоб склад акцій, ціна яких зростає, постійно поновлювався.

Консервативні інвестори обирають іншу тактику: портфель цінних паперів формують з огляду на довготермінову перспективу, тому фінансові інструменти, що входять до його складу, змінюються рідко.

Поміркованими є інвестори, котрі, як правило, намагаються формувати портфель цінних паперів, придатний рівень дохідності якого має відповідати прийнятному рівню ризику.

За своїм статусом інвестори можуть бути корпоративними, інституційними та індивідуальними.

Корпоративні інвестори — це переважно акціонерні товариства, що мають вільні грошові кошти.

Інституційні інвестори — це портфельні інвестори, які формують портфель цінних паперів на підставі фундаментального прогнозу поведінки їхніх котирувань у довготерміновому і середньотерміновому періодах, а потім керують цим портфелем. Зазвичай це фахівці, робота яких полягає в управлінні чужими коштами. Автори підручника «Инвестиции» У. Шарп, Г. Александер, Дж. Бэйли, поняття інституційні інвестори розглядають у широкому та вузькому сенсі. У широкому сенсі «інституційні інвестори» — це фінансові посередники будь-якого типу. Таке визначення відокремлює їх від індивідуальних інвесторів, які володіють портфелем і безпосередньо отримують усі доходи з нього. Втім, у період зростання ролі інституційних інвесторів на американському ринку цінних паперів почали вирізняти також поняття інституційні інвестори у вузькому сенсі. В цьому разі до них належать пенсійні фонди, взаємні фонди, страхові компанії, інвестиції, здійснювані трастовими відділами банків. У 1990 р. інституційні інвестори (у вузькому сенсі) контролювали активи на суму понад 6 трлн дол., інвестуючи головним чином у прості акції та корпоративні облігації. Інституційні інвестори на сучасному етапі домінують у торгівлі цінними паперами; вони контролюють майже 70 % денного обігу Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE). Інституційні інвестори у сукупності володіють контрольними пакетами акцій практично в усіх великих американських корпораціях відкритого типу. Інституційні інвестори зробили акцент на оцінюванні ефективності інвестицій і виявленні окремих чинників, що привело до розвитку складних систем аналізу та управління інвестиційним портфелем. Інституційні інвестори були піонерами у використанні таких кількісних методів оцінювання активів, як дисконтні моделі розрахунку дивідендів. Ці методи дають змогу підтримувати на достатньому рівні диверсифікованість портфеля і контролювати систематичний і несистематичний ризик, застосовуючи складні моделі ризику [21].

Індивідуальні або приватні інвестори — це фізичні особи, які використовують свої нагромадження для придбання цінних паперів. Індивідуальний інвестор найчастіше зацікавлений у тому, щоб вільні грошові кошти принесли прибуток, що слугуватиме джерелом доходів при досягненні пенсійного віку або забезпечить фінансову стабільність його родині.

У розвинених країнах підґрунтя фондового ринку становлять мільйони дрібних вкладників, тому слід детальніше спинитися на ролі й діяльності індивідуальних інвесторів у процесі портфельного інвестування. Населення (домогосподарства) становить значний сектор фінансових відносин, бо формує переважну масу грошових нагромаджень у суспільстві. Багатство держави визначається рівнем добробуту основної маси населення і збільшується передовсім за рахунок заощаджень у секторі домогосподарств. Такий приріст є свідченням стабільності й зростання реального сектору економіки. За умов ринкових відносин заощадження мають чіткий економічний зміст — інвестиційний капітал. Заощадження населення можуть спрямовуватися у фінансово-кредитні організації, цінні папери, страхові та пенсійні поліси, дорогоцінні метали, іноземну валюту, нерухомість. Проте населення, яке зберігає цінності в національній та іноземній валюті поза фінансово-кредитною системою і не вкладає їх в економіку, не бере участі в інвестиційному процесі.

Як уже зазначалося, у розвинених країнах вирішальну роль в інвестиційному процесі відіграють заощадження населення. Так, у США населення володіє приблизно 70 % фінансових активів, їхня частка майже у 5 разів перевищує частку держави. За оглядом NYSE, у 1990 р. понад 51 млн індивідуальних інвесторів безпосередньо володіли акціями, тобто приблизно чверть дорослого населення були акціонерами [21].

В Україні існує значний нереалізований інвестиційний потенціал фізичних осіб. За різними розрахунками, у населення перебуває 10—15 млрд дол., тоді як банківською системою України мобілізовано в депозити і цінні папери населення лише близько 5 млрд грн. Низька інвестиційна активність населення передусім зумовлена із втратою довіри до українських цінних паперів, неможливістю вкладень в іноземні цінні папери, слабкістю фінансових інструментів, нерозвиненістю фондових і консультаційних центрів. Зважаючи на ці дані, нині дуже гострою є проблема залучення населення до активної інвестиційної діяльності шляхом трансформації заощаджень у фінансові ресурси виробництва. З цією метою велику увагу слід приділити таким чинникам:

  • активізації вторинного ринку цінних паперів;

  • розвитку інститутів спільного інвестування й насамперед — структурам відкритого типу;

  • пропозиції на ринку широкого вибору фінансових інструмен­тів з різним рівнем доходу, ліквідності й ризику;

  • створенню інфраструктури ринку цінних паперів для здійснення прямих інвестицій населення в цінні папери;

  • розвитку системи державного захисту інтересів індивіду-
    альних інвесторів. У першу чергу це розроблення стандартів регулювання відносин між емітентами й інвесторами, інвестиційними фондами й клієнтами (забезпечення інвесторів необхідною інформацією про емітентів, надання інформації потенційним інвесторам стосовно умов угод, контроль за професіоналізмом фінансових посередників).

Активізація участі населення на фондовому ринку уможливить прискорення формування середнього класу, зацікавленого в ринкових реформах; залучення великої кількості людей до інвестиційного процесу; збільшення ліквідності й капіталізації фондового ринку; підвищення ринкової культури інвесторів, а також зробить український фондовий ринок менш чутливим до пове-
дінки іноземних інвесторів.

У ролі інвесторів на українському ринку цінних паперів можуть виступати:

  • держава;

  • фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства;

  • юридичні особи України та інших держав.

Ринкові перетворення й економічне зростання країни неможливі без створення сприятливого середовища для вітчизняних та іноземних інвесторів. З цією метою у «Програмі розвитку фондового ринку 2001—2005 років» від 13 грудня 2000 р. наголошено захист прав інвесторів, упровадження ефективного корпоративного управління, підвищення ролі інституційних інвесторів, поліпшення діяльності іноземних інвесторів на ринку цінних паперів. Провідними напрямами у досягненні цих завдань є:

  • встановлення органами виконавчої влади жорсткого контролю за дотриманням норм чинного законодавства емітентами та професійними учасниками фондового ринку;

  • передбачення в межах чинного законодавства механізмів захисту прав інвесторів під час здійснення санації, банкрутства, реорганізації або ліквідації емітентів;

  • забезпечення інформаційної прозорості фондового ринку, вдосконалення системи надання інформації з метою отримання наявними й потенційними інвесторами надійної інформації про об’єкти інвестування та вартість цінних паперів для ефективного розподілу капіталу;

  • приведення українського законодавства щодо інвестиційної діяльності у відповідність із законодавствами країн ЄС;

  • захист акціонерів від розмивання їхніх часток у статутному фонді (капіталі) шляхом зобов’язання акціонерних товариств розміщувати цінні папери лише за ринковою вартістю та забезпечувати переважне право власників простих акцій на придбання акцій додаткових емісій;

  • запобігання укладенню угод, щодо яких є особистий інтерес посадовців товариства або акціонера-власника контрольного пакета акцій;

  • лібералізація грошових розрахунків за угодами із цінними паперами за участю нерезидентів.

5.4. Діяльність професійних учасників
ринку цінних паперів у процесі
портфельного інвестування

Ефективне функціонування ринку цінних паперів пов’язане з наявністю цілісної інфраструктури та професійних учасників фон­дового ринку. Професійні учасники здійснюють професійну діяль­ність на ринку цінних паперів на підставі відповідної ліцензії. В українському законодавстві професійна діяльність на ринку цінних паперів визначається як підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, єдиним або переважним видом діяльності. До видів професійної діяль­ності на ринку цінних паперів належать:

  • торгівля цінними паперами (брокерська, дилерська діяльність);

  • депозитарна діяльність;

  • розрахунково-клірингова діяльність;

  • діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

  • діяльність з управління цінними паперами;

  • діяльність з управління активами;

  • діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

Я. М. Міркін розподіляє види професійної діяльності на фондовому ринку на дві групи: 1) перерозподіл грошових ресурсів і фінансове посередництво (брокери, дилери, органи торгівлі цінними паперами); 2) організаційно-технічне обслуговування операцій з цінними паперами (депозитарії, реєстратори, клірингові установи) [18].

Професійними торговими агентами в інвестиційному процесі виступають фондові брокери та дилери. У класичному розумінні посередник в особі брокера або дилера виконує роль фахівця, який здійснює консультації і виконує доручення свого клієнта відповідно до його мети. Фондові брокери та дилери добре орієнтуються в певних сегментах фондового ринку і забезпечують зв’язок між споживачами капіталу й інвесторами, які мають кошти і бажають отримати за ними дохід.

  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Тема суб’єкти портфельного інвестування iconНайменування тем
Тема Цивільні правовідносини. Суб'єкти та об'єкти цивільно-правових відносин та їх характеристика
Тема суб’єкти портфельного інвестування iconТематичний план
Тема Цивільні правовідносини. Суб’єкти та об’єкти цивільно-правових відносин та їх характеристика
Тема суб’єкти портфельного інвестування iconЛекція Соціальні об’єкти і суб’єкти управління. Вступ. Суб’єктно об’єктні
Перший вид управління – здійснюється в системі «суб’єкт об’єкт», в якій перший елемент є представником другого, його об’єктивно чи...
Тема суб’єкти портфельного інвестування iconТема 4: Суб’єкти міжнародного права
Поняття та види суб’єктів міжнародного права. Зміст міжнародної правосуб’єктності
Тема суб’єкти портфельного інвестування iconКонспект лекції для студентів 3-го курсу Гуманітарного факультету кафедра „Право
Тема: Суб"єкти і об"єкти права власності. Економіко-правові ознаки приватної власності. Земля як особливий об"єкт права приватної...
Тема суб’єкти портфельного інвестування iconЛекція №3. Суб'ЄКТИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ПОНЯТТЯ Суб'єктів кримінального процесу суб'єкти кримшального процесу це особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв'язку з подією злочину,
Суб'єкти кримшального процесу — це особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв'язку з подією злочину, чиї...
Тема суб’єкти портфельного інвестування iconПрактичні завдання з дисципліни "Цивільне право" Практична робота
Розв'язування ситуаційних завдань за темою "Суб'єкти та об'єкти цивільно-правових відносин та їх характеристика". Описати порядок...
Тема суб’єкти портфельного інвестування iconТема суб’єкти цивільних прав та обов’язків. Фізичні особи як учасники цивільних правовідносин

Тема суб’єкти портфельного інвестування icon№ Предмет І завдання соціальної педагогіки
Соціальна педагогіка як наука, Завдання, об`єкти, суб`єкти соціально-педагогічної діяльності
Тема суб’єкти портфельного інвестування iconРішення про встановлення опіки (піклування), призначення опікуна (піклувальника)
Суб’єкти усиновлення. Усиновлювачі. Особи, які не можуть бути усиновлювачами. Переважне право на усиновлення дитини. Особи, які можуть...
Тема суб’єкти портфельного інвестування iconСуб’єкти та об’єкти лобістської діяльності у Верховній Раді України
Відповідно до наявності чи відсутності інструментів впливу лобістський потенціал можна градуювати на потужний, середньої потужності,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи