Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011 icon

Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011




НазваАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
Сторінка2/39
Дата27.11.2012
Розмір7.85 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   39

Грамоткин И. Управление проектами как инструмент социально-экономического развития Украины / Игорь Грамоткин // Зеркало недели - №40. - 17-23 октября 2009 г.


  • Креативные технологии управления проектами и программами: Монография / Бушуев С.Д., Бушуева Н.С., Бабаев И.А. – К.: «Саммит-Книга», 2010. – 768 с.

  • Тернер Дж.Р. Руководство по проектно-ориентированному управлению К.: Изд-во: Гребенников Бизнес Букс, 2007. – 552 с.

  • Тоффлер Е. Третя Хвиля / Е.Тоффлер. - К.: Вид. дім "Всесвіт", 2000. - 480 с.

  • Федорчак О. В. Проектний підхід як інноваційний механізм державного управління [Електронний ресурс] / О. В. Федорчак // Державне управління : теорія та практика : електрон. наук. фах. журн. — Вип. 1. — К. : НАДУ, 2006. — Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua.

  • Цегольник П. А. Технологія управління проектами в державному управлінні : потенціал застосування та шляхи підготовки фахівців [Текст] / Петро Цегольник // Вісн. УАДУ. — Вип. 3. — К. : УАДУ, 2001. — С. 346—353.

  • New Public Management’s Current Issues and Future Prospects. Financial Accountability and Management 24 (1):1 – 13. 3. Hood, Christopher, and B. Guy Peters. 2004.

    Рецензент: Бакуменко В.Д., д.держ.упр., професор.


    УДК:35 Бутирська Т.О.,

    д.держ.упр., професор,

    професор кафедри державного управління

    Івано-Франківського національного

    технічного університету нафти і газу


    ^ ПРОБЛЕМИ ЕТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БУДІВНИЦТВА В УКРАЇНІ


    У статті проведено аналіз особливостей державного будівництва в постінформаційну епоху; обгрунтовано, що проблеми держави і етики виходять сьогодні на перший план; показано, що обидві теми взаємозв'язані і визначають майбутнє цивілізації.

    В статье проведен анализ особенностей государственного строительства в постинформационную эпоху; обосновано, что проблемы государства и этики выходят сегодня на первый план; показано, что обе темы взаимосвязаны и определяют будущее цивилизации.

    In the article the analysis of features of state building is conducted in a post-information epoch; grounded, that the problems of the state and ethics go out today on the first plan; it is shown that both themes associate and determine the future of civilization.

    ^ Постановка проблеми. Успішність діяльності людей в будь-якій її формі визначається цілим рядом чинників. Кінцевий результат діяльності залежить не тільки від того, хто її здійснює або на що вона направлена, але і від того, як саме здійснюється конкретний процес. Тобто які саме застосовуються при цьому способи, прийоми і засоби. Назвемо це проблемами методу.

    Допустимо, що метод WikiLeaks дозволяє рухатися до мети найкоротшим шляхом. Звідси феномен WikiLeaks означає як мінімум два моменти.

    Перше – це те, що прозорість виразу думок і вчинків, можлива в інтернеті, означає очевидний для всіх кінець традиційної культури державних взаємин і кінець традиційного поняття влади. Простіше кажучи, це означає кінець епохи ідеології.

    У завдання даної статті не входить докладний розгляд цього поняття, проте слід зазначити, що ідеологія є останньою з основних елементів, складових соціокультурний простір. Всього таких елементів сім: це містика, мистецтво, міфологія, філософія, релігія, наука, ідеологія [1]. Якщо містику можна визначити як духовний початок, то мистецтво є об'єктивізацією містики. З окремих витворів мистецтва виростає міфологія, в глибині якої зароджується понятійний рівень. З усвідомленого застосування понять починається філософія, філософська ж абстракція, у свою чергу, сприяла переходу до релігії.

    Для наших цілей важливо обкреслити відмінності двох останніх за часом завоювань соціокультурного простору – науки і ідеології. Власне, всі ми знаємо, що наука припускає перш за все свідомість понять, їх ясність, тоді як ідеологія потребує тлумачення, хоч і підстроюється під науковість, причому досить успішно. Принципова різниця між ними полягає в тому, що ідеологи достатньо критично відносяться до розуму, як символу загального і духовного, самі ж вони прагнуть до сфери приватного і матеріального, підпорядковувавши цьому і державу, і державне будівництво.

    Як система поглядів, ідеологія виходить з крайнощів, оголяючи їх і глобалізуючи. Вона протиставляє і перебільшує крайнощі, такі, наприклад, як капіталісти і пролетаріат, демократія і тоталітаризм і т.д., роз'єднуючи тим самим суспільство і державу, оскільки її інтереси, як вже мовилося, приватні, а не державні.

    Друге – це те, що WikiLeaks оголив латентну проблему. Проблему, яку так звані досвідчені або розумні люди обходять за умовчанням, а так звані наївні намагаються винести на поверхню.

    Існують люди, які спокійно говорять, – так, ось у нас в країні так-то і так-то, ну та що тут поробиш! Є люди, які дуже нервують, тому що все в країні ось так-то і так-то, але запасу життєвих сил у них не вистачає, щоб щось змінити. Історія і сучасний стан держави переконливо показують, що далеко не всяка діяльність забезпечує успішне рішення теоретичних і практичних проблем. По суті, жодна демократична розвинена країна не дозволяє себе звинуватити в несвободі слова або непрозорості процедур ухвалення рішень. Неготовність до дій WikiLeaks спричинила миттєвість і подібність реакції у всіх напрямках – сайт піддали репресіям в кращих традиціях так званих тоталітарних режимів.

    Інакше кажучи, методологічна установка, застосована в даній управлінській ситуації, змістилася у бік ідеології. Визначення основних прийомів і методів, які потрібно було використовувати для ефективної цілеспрямованої дії, забезпечувалося ідеологічно – по дзвінках сенаторів і міністрів, без яких-небудь судових рішень. Крім того, студенти деяких американських вузів, зокрема Колумбійського університету в Нью-Йорку, одержали електронний лист від деканату, де їм радили не використовувати в своїх роботах інформацію, отриману за допомогою Wikileaks, тому як в майбутньому це може позначитися на їх кар'єрі, якщо вони захочуть стати державними службовцями. Тим самим, стає очевидно, що те або інше рішення основного питання ідеології детермінує вирішення інших ідеологічних проблем.

    Процедура ухвалення рішень, або просто методологія, як теорія у дії – це, по суті, світогляд у дії. Проте чи стане нам легше тому, що в реальній практиці провідних світових економік рівно стільки ж свободи слова, скільки у нас свободи думки? Боюся, що нам стане по-перше, сумно, а по-друге, важко, тому що ми винні, нарешті, серйозно зайнятися собою, оскільки більше ніхто нами займатися не буде. Вже що WikiLeaks наочно продемонстрував, так це те, що у всіх достатньо своїх проблем. Висилка з толерантної Норвегії письменниці осетинського походження Марії Амелі, що написала книгу «Незаконний норвежець», вкотре говорить про те, що будь-яка критика в адресу сталого державного режиму сприймається однаково різко як в розвинених, так і в нерозвинених країнах.

    Парадокс полягає в іншому, а саме в тому, що не дивлячись на пріоритет індивідуального існування, в розвинених країнах присутнє на рівні колективної свідомості розуміння незамінності держави, державного масштабу для збереження всього, що існує. І вже сама по собі комфортність існування проходить саме в цьому неявному для стороннього контексті. У нас же все з точністю до навпаки – не дивлячись на де-юре пріоритет держави, де-факто наявний пріоритет індивідуального існування. В цьому контексті явище корупції в державі виникає просто як свідоцтво того, що свої інтереси індивід ставить вище, ніж інтереси держави, тобто принципи множинності переважають над принципами єдності. Тому навряд чи зникне дане явище поки не зміниться дане співвідношення.

    ^ Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких почато вирішення даної проблеми. В першу чергу до таких публікацій слід віднести роботи учених Національної академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутів, присвячені проблемам державної політики і суспільного розвитку України [2-7]. Проте не дивлячись на те, що ще в кінці минулого – початку нинішнього сторіччя В.Д.Бакуменко, В.М.Князєв, В.И.Луговий, І.Ф.Надольний, Н.Р.Нижник, В.А.Ребкало, С.М.Серьогін, Ю.П.Сурмін, О.П.Якубовський та ін. виступили розробниками і пропагандистами науки державного управління, розглядаючи його як системне суспільне явище, слід визнати, що у нас, на величезний жаль, сьогодні немає культури державності, оскільки в нашій країні, в соціумі нашої держави втрачено розуміння і відчуття значущості державного масштабу як такого, що забезпечує і зберігає внутрішній масштаб людини.

    Метою статті є: онтологічний і гносеологічний аналіз особливостей державного будівництва в епоху постінформаційного суспільства.

    ^ Виклад основного матеріалу. В умовах трансформації світоустрію, що відбувається буквально на наших очах, все більш виразними стають такі категорії і поняття, які ставлять нас перед необхідністю визначати потенційні перспективи держави і її майбутнє призначення в світовій системі, що стає. Однією з таких фундаментальних категорій є державне будівництво. Як процес становлення і розвитку форми і змісту держави, державне будівництво є початковим пунктом пізнання держави. У зв'язку з цим, центральне місце в державному будівництві займає осмислення сутнісної природи держави, розкриття в ній універсальних закономірностей і мета-історичного сенсу.

    Не секрет, що дослідники держави завжди по-різному розуміли і розуміють сенс держави, її сутнісну природу. Проте абсолютно очевидно, що якщо вони хочуть роздумувати об етичних, природних, соціальних, естетичних і інших явищах саме на державному рівні узагальнення, то вони зобов'язані по роду своєї професії розглядати ці явища не інакше, як у відношенні до всієї держави. Інакше кажучи, вони повинні розглядати їх у відношенні до держави як до загальної субстанції, описуючи ці явища не в їх частково особливій формі, а буквально як прояви загальної субстанції, якою є держава для людини, що пізнає.

    Це означає, що в державі всі соціальні, природні, етичні, естетичні явища слід розглядати перш за все як прояви цієї загальної субстанції. Пояснимо це на прикладі з нашого найближчого минулого. В кінці ХХ століття ми стали очевидцями, свідками і учасниками переходу держави із стану деконструкції в стан небуття. В стані забутості люди кинутого державного соціуму втратили переконання і цінності, з якими вони себе ідентифікували, і які потім були девальвовані зникненням держави.

    Дана ситуація жорстко прояснила наступне, а саме: співвідношення існування держави і існування людини в державі визначає екзистенцію людини і держави. Якщо час людського буття доводиться на етап деконструкції держави, то людина не може ідентифікувати себе з державою як формою свого буття – інакше її буття має характер деконструкції.

    Колись в приблизно подібній ситуації, яка привела до того, що люди втратили те, в що вони вірили і з чим вони себе ідентефікували, положення врятував античний філософ Парменід. Це був небезпечний момент в історії людства, коли його подальший розвиток був під загрозою. Можна сказати, ключовий момент осмислення філософії взагалі і розуміння суті людського існування зокрема. Для забезпечення людської безпеки, віри в незмінно існуючі цінності, які були вчора, є сьогодні і будуть завтра, Парменід ввів категорію «буття», з якою людина античного миру могла себе ідентифікувати.

    Державне будівництво реалізується як цілокупне збагнення суті держави і її втілення в реальність державного буття. Таким чином, державне будівництво виявляє об'єктивний зміст держави і, тим самим, спонукає людину удосконалювати теоретичні і практичні засоби діяльності по її втіленню. Розуміння цього дозволяє нам говорити про державне будівництво як про граничну проблему людського буття. Граничними проблемами людського буття займається, як всім нам відомо, тільки філософія.

    У цьому світлі представляється абсолютно логічним і природним, що держава є філософською категорією. Проте сьогодні ми стикаємося з тим, що філософія, як і похідні від неї гуманітарні дисципліни, сучасними науковими термінами повторюють про державу всі ті ж смислові кліше минулого, не пропонуючи людині нічого, з чим вона могла би себе ідентифікувати. На наш погляд, це пов'язано з тим, що у філософії, а через неї і в науці, досить поширеним є розумовий стереотип, що протиставляє форму і зміст. Причому даний стереотип діє одночасно і науковому, і в буденному мисленні.

    Можливо, що «провал» на місці держави у філософії пов'язаний з тим, що, по-перше, довгий час превалював діалектичний спосіб пізнання дійсності, заснований на зіставленні і суперечності, а по-друге, на співвідношенні категорій форми і змісту, де зміст представав (і предстає) таким, що очолює. Це, зокрема, виражається в тому, що «при зміні змісту все більш виявляється невідповідність форми змісту; невідповідність форми змісту починає брати верх над відповідністю; форма заважає розвитку змісту; наступає момент, коли суперечність між ними очевидна; об'єктивно виникає необхідність приведення форми у відповідність з новим змістом; стара форма замінюється новою», ну і т.д., і т.п. [8].

    Саме тут проходить основна невідповідність даного – діалектичного – співвідношення форми і змісту, де зміст визнається таким, що веде, а форма – підлеглим елементом. Насправді в державі зміст скороминущий, мінливий і не може прийматися як сутність держави, як її природа. Сутністю ж держави є форма – вона первинна, її втілення є метою будь-якого змісту. Зміст може мінятися, тоді як форма задана природно, і саме форма є незмінною, саме вона не залежить від змісту.

    Отже, природно дана форма відображає об'єктивну сутність держави. У цьому контексті способом пізнання держави є не діалектика, а метафізика, яка відрізняється тим, що в ній розвиток відбувається не шляхом постійної і загальної боротьби єдності і протилежностей, а шляхом усвідомлення єдності як цілого, як форми, як композиції.

    У певному відношенні держава як форма – це вічна картина миру Ньютона, але не у фізичному, а в етичному сенсі. І не в плані раз і назавжди застиглої догми, а в плані істини, до якої ми, люди, завжди тягнемося душею. І, можливо, з даної позиції теорія відносності Ейнштейна є окремим випадком чисто фізичного збагнення миру, а філософія, як відомо ще з часів античності, володіє трьома способами пізнання буття, які в античності отримали назву фізики, логіки і етики. У своєму подальшому розвитку фізика стала називатися онтологією, логіка – гносеологією, а етика до цього дня продовжує залишатися саме етикою. Що таке для філософів етика легко пояснити на прикладі Л.Вітгенштейна, який перестав спілкуватися з Расселом, що визнав його працю, але що не згадав його етичну спрямованість, і покинув філософське співтовариство на довгих вісім років.

    Держава – це філософська категорія, але це ще і етична категорія. Чи багато у філософії мислителів, які розробляли цей напрям? Сократ. Платон. Стагиріт. Аквінат. Спіноза. Кант. Гегель.

    В порівнянні із загальною кількістю філософських праць – це ті одиниці, які показують, що етика сьогодні, – майже така ж біла пляма на філософській карті, як і держава. Поняття механістичної картини миру означає тут те, що категорії етики є вічними і незмінними для людини, як десять заповідей. У цьому сенсі вся школа постмодернізму не тільки не додала, але скоріше відняла у етики в її античному розумінні ще трохи простору, що належить цій галузі філософії.

    В той же час посткласичний антропоцентрізм не вирішив глобальних людських проблем. Це говорить про те, що антропоцентристська ідея підійшла сьогодні також близько до межі своїх можливостей, як не так давно підійшла до нього ідея прогресу.

    Анторопоцентрізм породив три основні аспекти ворожого або зневажливого відношення до держави. Перший аспект – можливість витіснення або проекції на державу всіляких невдач і помилок самої людини, не охочої (або не здатної) в цьому нікому признатися, у тому числі і самой собі. У результаті відбувається витіснення дійсного значення держави, аж до сучасної вимоги визнати її якимось пристроєм для надання послуг (відразу приходить порівняння із золотою рибкою на посилках з відомої казки Пушкіна).

    Другий аспект постійної незадоволеності і нападок пов'язаний з тим, що протиставляти себе державі – це зовсім не те, що протиставляти себе окремим конкретним структурам – наприклад, церкві, яка завжди, аж до теперішнього часу, жорстоко викорінювала усіляку єресь, що розходилася з офіційними церковними догмами. Зокрема, засудження в ХХ столітті за ревізію томізму І.Конгара і Ж.Марітена, доводить це з усією очевидністю.

    І, нарешті, третій аспект полягає в тому, що людина все більше відходить від розумності природного в свою штучну побудову. Наприклад, герменевтика, в точності слідуючи Ніцше, від тлумачення текстів і слів непомітно перейшла до сфери, де слова вибудовують окремо взятий простір реальності, як якийсь гігантський басейн, заповнений не водою, а словами, в межах якого можна існувати, не сполучаючись з дійсною реальністю.

    Інакше кажучи, герменевтика отрефлексувала особливий світ слів, який живе сам по собі. Можливо, це є окремо взятий результат філософії постмодернізму як все більш широкого роздуму про все вужчі предмети. У такому контексті філософія стає просто високим способом опису речей і подій, які не є ні висхідними, ні граничними, а скоріше похідними від них. Це своєрідний підсумковий результат використання підходу Нового часу, що розширює предметне розуміння реальності: з одного боку – це вже не стільки предметна, скільки символічна реальність, з іншої – це старий добрий номіналізм в своєму постмодерному завершенні: по суті, все той же принцип У.Оккама, відтворений з точністю до навпаки.

    Певною мірою круг замкнувся. Вплив філософії Декарта і Канта на сучасну дійсність виявився, і виявився, як ми смутно усвідомлюємо, або виразно відчуваємо, негативно. Людина вичерпала можливості пізнання власного я, і хоча в процесі звеличила себе до крайності, але у факті пізнання залишилася на тому ж самому місці – тобто не просунулася, якщо брати за точку відліку сакральне «пізнай самого себе», у відкритому просторі цієї тези. Доводиться допустити, що грецька філософія, яка ніколи не визнавала категорію людини відправною категорією буття і пізнання, була, строго кажучи, не у всьому неправа.

    А якщо зважитися на більше і уявити, що відмовившись від онтології стародавніх греків і змінивши їх на роздуми про метод ми звірнули не на магістральний напрям буття, то нам прийшов час задуматися про невідворотність, яка властива законам природи.

    У античності всі мислителі неодмінно висловлювалися з двох основоположних питань, або ж, інакше кажучи – всі вони мали філософські роботи, що стосуються проблем етики і держави. Наприклад, «Етичні записки» і «Малий світоустрій» Демокріта, «Про державу» і «Про чесноти» Протагора, «Про те, що можна навчити чесноти» і «Про державу» Ксенократа, «Етичні нариси» і «Про якнайкращий державний пристрій» Феофраста, «Про керівництво народом» і «Справедливе» Деметрія Фалерського, «Про державу» і «Етичні розшуки» Хрісиппа, «Держава» і «Наука моральності» Діогена, «Держава» і «Етика» Зенона, «Про справедливість» і «Про чесноту взагалі» Геракліда, і т.д. [9]. Це – крім широко відомих робіт Платона і Арістотеля з цих головних питань античного буття.

    Можна по-різному визначати різні учення і парадигми античності. В той же час слід розуміти, що і платонізм, і епікурейство, і стоїцизм, і скептицизм, і неоплатонізм – це, безумовно, етичні течії. Саме з етичної позиції в античності розглядали державу. Пізніше, проте, визначилися і відмінності, які полягали в наступному: якщо стародавні греки під етикою розуміли мораль і моральність, то стародавні римляни послідовно переводили етичні проблеми в правову і майнову площину. Головним органом влади в Римській республіці був, як відомо, сенат, який за традицією підкорявся рішенням народного зібрання. Не маючи прямої законодавчої влади, сенат привласнив собі право тлумачення законів (те, що набагато пізніше єзуїти досконало розвинули як мистецтво екзогези – тлумачення текстів). Римський сенат усвідомлював, що право тлумачити закони майже не поступається праву їх створювати, і спираючись на це знання римляни створили лише одну нову науку (всіма іншими науками ми зобов'язані Стародавній Греції) – юриспруденцію. Це дозволяло сенату, коли сенат знаходив що закони народного зібрання «не відповідають інтересам Риму», просто оголошувати їх недійсними.

    У подальшому цей винахід римлян удосконалили Макіавеллі і Рішельє, ввівши термін «державний інтерес» для захисту так званої real politic – «реальної політики» держави – від посягань народних законів. Ідея «державного інтересу» діяла в теорії і практиці державного управління в Західній Європі аж до середини XIX століття.

    У ХХ столітті римський вектор запанував остаточно.

    У XXI столітті стало ясно, що з поняття держави остаточно зникла сакральність. В результаті держава стала прозорою настільки, наскільки може стати прозорою форма. Форма – це ідеальний висхідний початок речей, що домінує над їх змістом.

    Позбавлена перешкод людина скрізь стикається або з своїм віддзеркаленням, або з собі подібними. Нікуди сховатися – відтепер держава – це форма, і нічого не можна на неї спроектувати. Для держави як форми зайве важкі і громіздкі наші стандартні ідеологічні споруди, та і сама ідеологія для неї нічого не означає. Вона залишається там, де залишилися колишні вчення про неї і про державу, і час розносить нас по різні сторони – вони зміщуються в один бік, тоді як нас відносить в інший.

    Для держави XXI століття існує тільки етика – круг замкнувся.

    Тому в сторіччі, що починається, мислителі неодмінно висловлюватимуться з двох основоположних питань, або ж, інакше кажучи, – вони роздумуватимуть, дискутуватимуть і створюватимуть дослідницькі роботи, що стосуються актуальних проблем цього століття – етики і держави. В той же час це вимагає концептуальної перебудови бачення, пояснення і розуміння держави і, відповідно, державного будівництва.

    Висновки. На основі проведеного аналізу зроблені наступні висновки. Доведено, що кінець епохи ідеології означає можливість повернення до природної сутності держави, яка довгий час була прихована під покривом ідеології. Відповідно йде в минуле пізнання і опис держави за допомогою ідеологічних установок і розпоряджень. Повертаючи державі її онтологічне значення – форми буття, відповідної розуму, – ми виходимо в простір етики, в якому держава вимагає іншого теоретичного уявлення і обгрунтування. Визначено і концептуально обгрунтовано, що в державі зміст скороминущий, мінливий і не може прийматися як сутність держави, як її природа. Сутністю ж держави є форма – вона первинна, її втілення є метою будь-якого змісту. У цьому контексті способом пізнання держави є не діалектика, а метафізика, яка відрізняється тим, що в ній розвиток відбувається не шляхом постійної і загальної боротьби єдності і протилежностей, а шляхом усвідомлення єдності як цілого, як форми, як композиції.

    Розглянуті і проаналізовані можливості інтернету і показано, що епоха ідеології закінчується паралельно з розширенням можливостей мережі (інтернету). Люди в мережі мають можливість вільно обговорювати вчинки і мотиви дій керівників різних країн, виявляючи етичну підоснову, яку не можна прикрити ідеологічною необхідністю. Це в цілому нагадує характер античного форуму, таке відкрите обговорення. У зв'язку з виникаючими можливостями мережевого контролю загострюється проблема етичної поведінки осіб, що претендують на управління державою.

    Встановлено, що співвідношення існування держави і існування людини в державі визначає екзистенцію держави і людини. Якщо час людського буття доводиться на етап деконструкції держави, то людина не може ідентифікувати себе з державою як формою свого буття – інакше її буття має характер деконструкції. Тому у зв'язку з глобальною кризою тема держави виходить сьогодні на перший план, також як і тема етики. Обгрунтовано, що обидві теми взаємозв'язані і визначають як одна одну, так і майбутнє цивілізації.

    ^ Перспективи подальших досліджень. Ситуація, в якій опинився сучасний соціум, ускладнюється тим, що сучасний посткласичний антропоцентрізм не тільки не вирішив глобальних людських проблем, але ще і посилив їх. Тим самим антропоцентристська ідея підійшла сьогодні також близько до межі своїх можливостей, як не так давно підійшла до неї ідея прогресу. Це актуалізує необхідність розробки програми гармонізації відносин суспільства і держави з позицій етики.


    Використані джерела інформації:

    1. Тойнби Арнольд Дж. Исследование истории: Цивилизации во времени и пространстве / Арнольд Дж. Тойнби; пер. с англ. К. Я. Кожурина. – М.: АСТ: АСТ МОСКВА, 2009. – 863 с.

    2. Україна: поступ у XXI століття : наук.-метод. зб. / І. Ф. Надольний, В. А. Реб­­­кало, Н. Р. Нижник та ін. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 220 с.

    3. Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми : монографія / [кол. авт. : В. М. Князєв, І. Ф. Надольний, М. І. Мель­ник, В. Д. Бакуменко та ін. за заг. ред. В. М. Князєва]. – К. : Вид-во НАДУ : Міленіум, 2003. – 320 с.

    4. Бакуменко В. Становление методологии госу­дарственного управления / В. Бакуменко, В. Князев, Ю. Сурмин // Гос. служба. – 2004. – № 5. – С. 11-19.

    5. Серьогін С. М. Державний службовець у відносинах між владою і суспільством : монографія / С. М. Серьогін. – Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2003. – 456 с.

    6. Луговий В.І. Закономірності, принципи та фактори вибору у науковому пізнанні процесів державотворення // Державне управління в Україні: реалії та перспективи: зб. наук. пр. / В. І. Луговий, В. Д. Бакуменко, В. М. Кня­зєв; За ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К. : Вид-во НАДУ, 2005. – С. 7-21.

    7. Якубовський О.П. Державна влада і громадянське суспільство: система взаємодії : монографія / О. П. Якубовський, Т. О. Бутирська. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2004. – 196 с.

    8. Моисеева Н.А., Сороковикова В.И. Философия: Краткий курс. – СПб.: Питер, 2008. – 352 с.

    9. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Ред. тома и авт. вступ. ст. А. Ф. Лосев; Перевод М. Л. Гаспарова. – 2-е изд. – М.: Мысль, 1986. – 571 с.

    Рецензент: Бакуменко В.Д., д.держ.упр., професор

  • 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   39

    Схожі:

    Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2/2011
    ...
    Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
    ...
    Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2/2012
    ...
    Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
    ...
    Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2012
    ...
    Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2012
    ...
    Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010
    ...
    Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
    ...
    Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
    ...
    Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
    ...
    Додайте кнопку на своєму сайті:
    Документи


    База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
    При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
    звернутися до адміністрації
    Документи