Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) icon

Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.)




НазваАкадемія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.)
Сторінка2/37
Дата27.11.2012
Розмір7.32 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

^ СОЦІАЛЬНІ ТА ГУМАНІТАРНІ АСПЕКТИ АНТИКРИЗОВИХ ПРОГРАМ РЕГІОНАЛЬНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО РОЗВИТКУ (СЕКЦІЯ 5). 379

Кураташвили А. А. Преодоление проблем научного творчества – необходимая интеллектуальная основа предотвращения мировых экономических кризисов 379

Павко А.І. Місцеве самоврядування в політичній системі гетьманату 381

Васильєва О.І. Стан впровадження системи управління якістю в управлінську діяльність органів публічної влади 383

Ворона П.В. Механізми впливу органів місцевого самоврядування на соціально-економічний розвиток регіону (на досвіді Полтавської області). 386

Виноградова В.Є. Розвиток гуманітарної освіти в умовах кризи 388

Жулай В.І. Імідж керівника в антикризовому менеджменті 390

Залізняк Г.М. Вивчення громадянської думки, як антикризовий механізм взаємодії між владою та громадянами. 394

Коврига О.С., Чувпило В.В. Соціально-психологічні засади формування етики поведінки посадових осіб органів місцевого самоврядування. 395

Кучера Т.М. Соціокультурні аспекти регіонального розвитку. 397

Лановенко Ю.І. Сутність кризовості людського існування в межах екзистенціалізму 399

Міляєва В.Р. Антикризові механізми в програмі психологічного супроводу підвищення кваліфікації державних службовців 401

Федько О.А. Біосоціальність категорії «здоровий спосіб життя». 403

Чумак В.А. Полково-сотенний устрій в Україні: погляд із сьогодення. 405

Адарацкий Т.А. Социальные аспекты по преодолению безработицы

на Украине. 408

Буцко Т.М. Психологічні аспекти відповідальності у контексті професійного самовизначення, професійної підготовки та професійної діяльності. 410

Бісик Ю.М. Методи подолання емоційного вигорання в умовах економічної кризи 412

Бреус Ю.В. Роль позитивного мислення в ситуації кризи. 414

Василець О.М. Реституція церковного майна: міжнародний

та вітчизняний досвід 419

Васюк Н.О. Розвиток антикризових технологій державного управління

у сфері охорони громадського здоров’я 421

Висідалко Н.Л. Поняття чутливості у психології.. 421

Гагаріна С.Г. Інтелектуальний потенціал як складова соціально-гуманітарного розвитку країни. 423

Грицяк Н.В. Демократичне врядування та громадянське суспільство: етична система відносин. 424

Губань Р.В. Перейменування Кіровограда як типова проблема перейменування населених пунктів 426

Дерев’янко І.А. Часова компетентність як фактор успішності діяльності особистості. 428

Євдокимова В.В. Регіональний розвиток як ключовий компонент забезпечення ефективності подолання бідності в Україні. 430

Коломієць О.А. Роль соціального інтелекту у встановленні особистості. 432

Коняєв О.В. Соціально – екологічні аспекти централізованого водопостачання сільських населених пунктів Херсонщини 434

Костіна Т.О. Визначення видів непродуктивної поведінки

як механізм розвитку організації. 436

Кравченко В.В. Актуальні проблеми удосконалення управління

галуззю шкільної освіти в Україні. 438

Кримлова Ю.М. Концептуальні засади формування

іміджу професіонала як неодмінні передумови подолання

кризових явищ у сучасному суспільстві. 440

Кучерук А.М. Ризикові комунікації як необхідна складова

демократичного врядування: аналіз європейського досвіду. 442

Лазар Я.І. Фандрейзинг як анткризовий механізм функціонування громадянських організацій (на прикладі польскої меншини Прикарпаття). 444

Ляховченко Л.А. Удосконалення системи фінансування

охорони здоров’я в умовах фінансово-економічної кризи. 446

Малюська В.А. Церква, держава та громадянське суспільство: міжнародний досвід механізмів взаємодії на регіональному рівні. 448

Мартинова Т.О. Вдосконалення механізмів фінансового забезпечення соціальної сфери регіонів 450

Пироженко Н.В. Проблеми підбору кадрів на керівні посади державної служби в умовах подолання кризи 452

Ромащенко І.В., Процюк А.О. Навчальний процес як основа

формування професійної компетентності молоді до самостійної

трудової діяльності в умовах кризи. 455

Рудкевич І.В. Роль держави у вирішенні соціальних проблем

в перехідний період 457

Сербіна Є.А. Перспективи розвитку культури. 459

Федорченко В.В. Основні пріоритети моделі освіти вищої школи

в світлі концепції сталого розвитку. 460

Шкода Т.Н. Вплив системи соціального страхування в Україні на управління персоналом в період економічної кризи 462

Штурхецький С.В. Стратегічний задум у комунікативній практиці місцевого самоврядування. 464


ПЕРЕДМОВА


9 квітня 2010 року в приміщенні Академії муніципального управління відбулася міжнародна науково-практична конференція «Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку». Конференція організована і проведена спільно Міністерством регіонального розвитку та будівництва України, Київською міською радою, Асоціацією міст України і громад та Академією муніципального управління з метою обговорення та узагальнення антикризових механізмів регіонального та муніципального розвитку в контексті науки і практики державного та муніципального управління в Україні.

В роботі конференції брали участь працівники органів державного управління та місцевого самоврядування, вітчизняних та зарубіжних установ і навчальних закладів, підприємств, громадських організацій, засобів масової інформації, в тому числі громадяни України, Російської Федерації, Польщі, Грузії та Вірменії.

Серед учасників конференції чимало відомих науковців: 2 члени–кореспонденти Національної академії наук України, академік Академії правових наук України, 20 докторів наук, 124 кандидати наук.

За програмою конференції відбулося два пленарних засідання (основне та з підведення підсумків роботи) та робота в п’яти секціях, а саме:

- організаційно-правові аспекти подолання кризових явищ в органах державної влади та місцевого самоврядування;

- економічний механізм подолання кризових явищ у суспільстві;

- теоретичні та прикладні проблеми антикризового управління розвитком держави, регіонів, територіальних громад;

- інноваційні технології в управлінні міським господарством;

- соціальні та гуманітарні аспекти антикризових програм регіонального та муніципального розвитку.


Проведений діалог між управлінцями, службовцями, науковцями, освітянами, підприємцями, активістами партій та рухів, представниками ЗМІ дозволив більш чітко визначити наукові та практичні підходи до подолання кризових явищ в регіональному та муніципальному розвитку на сучасному етапі в Україні. За результатами обговорень учасниками конференції прийнято рекомендації, що спрямовані на подальше удосконалення антикризових механізмів регіонального та муніципального розвитку.

У даному випуску, який є другою частиною матеріалів конференції, наведено тези доповідей учасників конференції у третій, четвертій та п’ятій секціях, а також рекомендації конференції.


^ ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ ПРОБЛЕМИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ДЕРЖАВИ, РЕГІОНІВ, ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

(Секція 3)

Клименюк М.М.,

д.е.н., професор,

завідувач кафедри менеджменту

Академії муніципального управління

Безус А. М.,

к.т.н., доцент, декан економічного факультету Академії муніципального управління


^ ВИРОБНИЧІ ВІДНОСИНИ ЯК ВАЖІЛЬ ПОДОЛАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ


За період незалежності України економіка країни вступає в другу кризу. Наслідками першої кризи (1991-1999 роки) було падіння фізичного обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП) в 2,5 рази по відношенню до 1990 року. Обсяги виробництва продукції промисловості та сільського господарства складали відповідно 49 та 54% обсягів 1990 року.

Аналіз динаміки ВВП свідчить про поступовий вихід економіки України з кризи починаючи з 2000 року. Так, з 40% в 1999 р. ВВП збільшився майже до 75% в 2008 р. по відношенню до 1990 р. [1]. Але, починаючи з 2005 р. темпи зростання ВВП зменшуються, а в 2009 р. за попередніми даними ВВП зменшився на 15%. Отже, Україна вступила в другу економічну кризу.

В зв’язку із цим актуальним стає пошук шляхів подолання економічної кризи [2, 3]. Але часто шляхи, що пропонуються, в умовах кризи не можуть бути реалізованими, – вони потребують значних грошових витрат та часу.

Запропонована на макроекономічному рівні виробнича функція [4, с.12] пов’язує результат виробництва – кінцевий суспільний продукт (національний доход) з факторами: робоча сила та виробничі фонди (капітал):


Y= F(K, L) ,

де Y – кінцевий продукт;

^ K – основні виробничі фонди;

L – робоча сила (витрати труда).

Якщо виходити з представленої макроекономічної, виробничої функції, то причини кризи треба шукати серед двох факторів. Аналіз цієї ситуації по першій економічній кризі показав: при падінні ВВП до 40% від рівня 1990 р. суттєвих змін цих двох факторів за цей період не було. Так, індекси основних засобів коливались в межах 2%. Не більші коливання мали місце також по кількості зайнятих чи постійного населення.

Це дозволяє зробити висновок, що основна причина кризи пов’язана з іншими факторами, які не включені у виробничу функцію. До таких факторів можна віднести платоспроможний попит на продукцію та виробничі відносини.

Розглянуті вище фактори, - основні виробничі фонди та робоча сила є складовими виробничого потенціалу (потужності), тому можуть бути об’єднані у комплексний фактор «виробничий потенціал».

При цьому виробничу функцію можна представити у вигляді:


П= F(N, R, P),


де П – обсяг виробляємої продукції (послуг);

^ N – виробничий потенціал, що вимірюється максимально можливим обсягом продукції (послуг);

R – рівень виробничих відносин, межі зміни якого: 0  R 1;

^ P – платоспроможний попит на продукцію (послуги).

Нарощування виробничого потенціалу N як засіб подолання кризи для даних умов не є ефективним, тому що, по-перше, є дуже дорогим, а по-друге, існуючий потенціал використовується на низькому рівні.

Тому особливе місце займають виробничі відносини, рівень яких визначається комплексом законів, норм та прав, що регулюють відносини між суб’єктами національної економіки у сфері виробництва та розподілу продукції (послуг).


Література:

1. Статистичний щорічник України за 2008 рік. К.: Держ. підприємство «Інформ.-аналітичне агентство», 2009. – 566 с.

2. Туголуков С.І. Світова фінансова криза: загальні причини та особливості їхнього прояву в Україні // Наук. вісник АМУ. Зб.наук.праць. Серія «Економіка», вип. 7. К.: 2009, с.122-128.

3. Невелєв О.М., Іваненко В.В. Фінансово-економічна криза і експортно-імпортна політика України // Наук. вісник АМУ. Зб.наук.праць. Серія «Економіка», вип. 7. К.: 2009, с.19-38.

4. Ляшенко И.Н., Ляшенко Е.И. Математика для экономистов: Учебн. Пособие. Донецк: 1998. – 228с.


Невелєв О.М.,

д. е. н., професор, зав. кафедри менеджменту

зовнішньоекономічної діяльності

Академії муніципального управління

Іваненко В.В.,

к. е. н., доцент кафедри менеджменту

зовнішньоекономічної діяльності

Академії муніципального управління


^ АКТИВНА ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНА ПОЛІТИКА ЯК СКЛАДОВА МЕХАНІЗМУ ПОДОЛАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ В ЕКОНОМІЦІ


Згідно із об’єктивними економічними законами, економічний розвиток протікає циклічно, а саме, він переживає послідовно фази: зростання (піднесення), спад (кризу), депресію (пригнічений розвиток), оживлення (відновлення) далі знов зростання і т.д.

За таким сценарієм функціонує економіка кожної країни, тобто кожна країна перетинає вказані фази економічного розвитку. В різних країнах перехід від однієї фази розвитку до іншої відбувається більш або менш помітно (боляче). Особливі неприємності, звичайно, пов’язані зі «спадом», який знаменує собою кризу в економіці.

Суть кризи в економіці країни полягає в суттєвому скороченні обсягів виробництва практично усіх видів продукції (спаді у функціонуванні реального сектора економіки) і обумовленому цим спадом суттєвим погіршенням соціальних умов життя населення (безробіття, зростання цін, скорочення платоспроможності тощо).

Спад у функціонуванні реального сектора економіки обумовлюється або завдяки скороченню можливостей реалізації виробленої продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, або безгосподарністю у хазяйнуванні на внутрішньому ринку, коли згортається власне виробництво із-за недолугості вітчизняного керівництва і неефективності регулювання економічного розвитку на державному рівні. Саме ці причини обумовили економічну кризу в Україні.

Треба сказати, що спад в економіці в середині країни може частково компенсуватися за рахунок функціонування виробництв, орієнтовних на експорт, так як кожна країна приймає участь у функціонуванні світового ринку і тому має можливість реалізувати на ньому частку своєї експортоспроможної продукції. Тим самим є можливість якось підтримувати вітчизняну економіку, що тимчасово мало місце і в Україні до того, поки не настала світова криза.

Зазвичай спад виробництва в країнах з високорозвинутою економікою настає в період перевиробництва і неможливості забезпечити реалізацію виробленої продукції в повному обсязі. Як правило, в різних країнах така фаза економічного розвитку настає окремо, тобто не співпадає в часі із аналогічною фазою розвитку в інших країнах. Але якщо фази економічного спаду (кризи) співпадуть по часу у переважної більшості країн світу і станеться суміщення цих фаз розвитку у загальносвітовому масштабі, виникає світова економічна криза.

Світова економічна криза характеризується суттєвим скороченням ємкості світового ринку і підвищенням вимогливості до конкурентних характеристик продукції, яка на цей ринок спрямовується. Гірша за конкурентоспроможністю продукція, при цьому, на світовому ринку не знаходить попиту.

Так сталося під час останньої економічної кризи з українською металопродукцією, продукцією хімічної промисловості та іншими традиційними видами українського експорту (за деякими винятками).

Разом з тим, часто певна не конкурентоспроможна на світовому ринку продукція окремих країн може потоком поступати на ринки тих країн, які невзмозі власними силами виробляти навіть таку продукцію для власних потреб, в т.ч. для населення. В таке становище потрапила Україна. Особливо небезпечне таке становище в умовах вступу України до СОТ і відкриття, згідно із вимогами цієї організації, внутрішнього ринку для імпортних товарів. Непротидія імпорту продукції, яка може вироблятися в країні, - ще один фактор скорочення власного виробництва, що обумовило кризу в Україні.

Ми вважаємо, що з кризою в економіці можна і треба рішуче боротися. Як це робити?

Взагалі існують різні інструменти протидії кризі. В першу чергу, треба розуміти, що світова економічна криза менш за все зачіпає ті країни, які мають власну високорозвинену економіку і в мінімальній мірі залежить від стану світового ринку. Серед таких країн можна було б виділити Китай, деякі інші каїни.

Тому в Україні необхідно сконцентрувати усю увагу на відродженні реального сектора економіки. Це є вихідною позицією економічних протикризових реформ.

В свою чергу, відродження реального сектора економіки країни повинно починатися з розробки і реалізації активної експортно-імпортної політики, суть якої полягає, з одного боку, в нарощуванні експортного потенціалу країни, а, з іншого боку, в протидії невиправданому імпорту.

Активна політика нарощування експортного потенціалу полягає у визначенні такої вітчизняної продукції, яка реально могла б витримати конкуренцію на світовому ринку, і підтримки виробництва, в першу чергу, саме цієї продукції з тим, щоб забезпечити максимально ефективне представництво України на світовому ринку. Тобто, необхідно виділити пріоритетні напрямки розвитку виробництва на експорт і активно підтримувати, в першу чергу, ці напрямки.

Паралельно, необхідно сприяти (створювати умови) розвитку усіх видів вітчизняного виробництва і, при цьому, активно допомагати розвитку виробництв, які здатні виробляти імпортозаміняючу продукцію.

Загальною вимогою до обох цих напрямів промислової політики є обов’язкова інноваційність, яка тільки і може забезпечити виробництво конкурентноздатної на зовнішньому і внутрішньому ринках продукції.

Світовий досвід свідчить, що криза завжди буває вихідним фактором, який обумовлює необхідність оновлення виробництва на основі нових інвестиційних вливань. В кризовий і початковий післякризовий період (фаза «депресії») формуються напрями і створюються умови для оживлення (відновлення) економіки і подальшого її зростання (нарощування).

Саме тому ми вважаємо, що в сучасний період найбільш актуальним є завдання формування і реалізація активної експортно-імпортної політики.


^ Бабаєв В.М.,

д.держ. упр., завідувач кафедри

Сапатюк Л.А.,

аспірант Харківської національної академії

міського господарства


^ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ МІСЬКИХ АГЛОМЕРАЦІЙ


Місцеві фінанси є інструментом забезпечення економічного зростання регіонів. Через фінансові системи місцевих органів влади здійснюється розподіл і перерозподіл значної частки ВВП. Сьогодні питання децентралізації бюджетної системи України виходять на перший план, адже фінансова децентралізація є однією з фундаментальних умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади. Реалізація законодавчо закріпленого права кожного адміністративно-територіального утворення на економічну самостійність неможлива без наявності у кожного органу влади власного бюджету і права його складання, затвердження і виконання без втручання ззовні. А це означає, що кожен орган влади повинен володіти своїми фінансовими джерелами, достатніми для організації управління економікою і соціальною сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти відносною самостійністю в управлінні податками та іншими обов'язковими платежами, що надходять до відповідного бюджету. Тому саме місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування, належать особливе місце в бюджетній системі нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам у соціально-економічному розвитку території, фінансуються різноманітні програми розвитку.

Сьогодні, в напрямку управління місцевими фінансами зберігається застарілий механізм централізованого регулювання вищестоящими органами доходів місцевих бюджетів. Це позбавляє місцеві органи влади фінансової самостійності, на довгі роки закріплює залежність розвитку місцевої економіки і соціальної сфери від можливостей і бажання вищестоящих органів влади вирішувати проблеми, що знаходяться на даній території районів, міст, селищ і сіл [ 1].

Протягом 1991-2002 років в законодавстві нашої країни відбувся процес визначення компетенції місцевих органів влади в галузі фінансів, але на сьогодні цей процес ще не завершено. Нажаль, немає чіткого розмежування компетенції органів місцевого самоврядування і органів державної виконавчої влади в галузі фінансів. Чітке визначення компетенції місцевих органів влади в галузі фінансів є важливим етапом у створенні ефективної системи управління місцевими фінансами [2]. Виникає необхідність більш глибокого вивчення процесу формування і виконання місцевих бюджетів, ролі планування в процесі використання коштів на виконання програм розвитку регіону на місцевому рівні.

Єдиним інструментом управління місцевими фінансами є фінансові ресурси місцевих органів влади. Під місцевими фінансовими ресурсами розуміють сукупність фондів грошових засобів, які створюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП і спрямовуються на економічний і соціальний розвиток територій [2]. Головним і ефективним фінансовим ресурсом, на нашу думку, є комунальна власність. Вона є однією з складових економічної основи місцевого самоврядування взагалі і в нашій країні зокрема. Комунальна форма власності утворює власну економічну основу місцевого самоврядування. в першу чергу це стосується переданих у комунальну власність територіальних громад об’єктів соціальної та комунальної інфраструктури - дитячих дошкільних закладів, підприємств у сфері торгівлі та надання щоденних послуг, громадського харчування, місцевої господарської діяльності та житлово-експлуатаційних послуг.

Питання формування комунальної форми власності має три аспекти: фінансово-економічний, соціальний, управлінський. В аспекті управління реформування відносин власності не в повній мірі відповідає проголошеним принципам децентралізації: управління об’єктами спільної власності делеговано органами місцевими самоврядування місцевим державним адміністраціям [3].

Однак реальна децентралізація повноважень відбувається тоді, коли об’єкти спільної власності передаються в управління виконавчим органам місцевих рад на рівні територіальних громад сіл, селищ та міст. У протилежному випадку ці об’єкти залишаються у віданні державних органів, що може бути засобом контролю органів місцевого самоврядування. Виникає необхідність запровадження в кожному великому місті Департаменту з Управління комунальною власністю, метою якого стала реалізація повноважень територіальних громад у сфері володіння, користування та розпорядження майном спільної власності. Це Управління повинно виконувати такі функції: вести облік комунального майном міста; проводити інвентаризацію майна; оцінювати комунальну власність міста; розробляти програми щодо форм управління власністю: оренди, концесії, приватизації.

Подальше становлення комунальної власності в Україні має відбуватися на основі функціонального підходу, тобто критерії формування комунальної власності як джерела поповнення місцевих бюджетів мають відповідати повноваженням органів місцевого самоврядування та інтересам населення відповідної території і забезпечувати ефективне функціонування місцевого господарства.


Література:

1.Алексеєв А.Комунальна власність: проблеми та перспективи // Зб.наук праць УАДУ /За заг.ред. В.І.Лугового, В.М Князєва.-К.: Вид-во УАДУ, 2002.-Вип.1.-464с.

2.Толуб’як В. Підвищення ефективності підприємств комунальної власності у завданнях наповнення бюджетів місцевого самоврядування // Вісник НАДУ при Президентові України.-2004.-№1.-С.257-264;

3.Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: навч. посіб./ Кравченко В.І. – К.: Т-во «Знання», КОО, 199. – 487 с. (Вища освіта ХХІ століття).


Бакуменко В.Д.,

д.держ.упр., профессор,

проректор з наукової роботи

Академії муніципального управління


^ МОДЕЛІ ЯК ПІДГРУНТЯ НАУКОВО ОБГРУНТОВАНОГО УПРАВЛІННЯ В СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМАХ


Під науково обґрунтованим управлінням прийнято розуміти логічну обґрунтованість управлінських рішень та дій, що спирається на теоретичні та методологічні здобутки науки управління та суміжних з нею наук (політологія, соціологія, економіка, психологія та інших). Серед таких здобутків маємо низку моделей.

Класичною моделлю соціального управління є модель циклу управління. Цикли управління виконуються як в суб’єкт-об’єктних, так і в суб’єкт-суб’єктних відносинах (однорівневих і міжрівневих). Їх безліч. В більшості своїй вони не синхронізовані між собою у часі та просторі. Саме в циклах управління проявляється закономірність циклічності, яка обумовлює синергетику соціального управління. Безліч та несинхронізованість циклів управління утворює динамічний хаос й перетворює соціальну систему на дисипативну, яка, за певних умов незбалансованого невдалого управління, може перейти в стан, так званого, «дивного атрактора», з якого дуже важко виходити. Розробка та введення у дію стратегій, політик, програм розвитку дозволяє на певний період синхронізувати динаміку циклів управління, спрямувати різні галузі, сфери, території на узгоджену роботу у напряму досягнення загальних цілей держави. Модель циклу управління є базою для формування різних моделей соціального управління, зокрема, моделей державного управління. Такі моделі формуються шляхом розкриття та деталізації блоків циклу управління, насамперед, суб’єкта управління та управлінських впливів.

Підтвердженням базового характеру циклу управління для формування інших моделей соціального управління є модель процесу управління. Вона відрізняється від моделі циклу управління тим, що розкриває та деталізує блок суб’єкта управління, виходячи з сучасних напрацювань науки менеджменту. Будь-який управлінський процес починається з функції планування, що передбачає цілепокладання, програмування (розробку планів, програм) та проектування (прив’язку ресурсів до планів, програм). Наступним етапом реалізації циклу процесу управління є функція організації. Вона передбачає матеріалізацію програм і планів, тобто їх закріплення за певними організаційними структурами, структурними підрозділами та персоналом і реалізацію. Функція мотивації спрямована на підвищення ефективності процесу управління за рахунок, з одного боку, стимулювання зацікавленості персоналу до праці, а, з другого, врахування найкращим чином розумових можливостей працівників. Функція контролю завершує процес управління. Прийняття управлінських рішень та комунікація є управлінськими функціями – процесами, що пов’язують всі інші.

При описі послідовності циклу процесу управління в соціальній системі можна виявити низку принципів обумовленості, а саме: потреб і мотивів об’єкта управління умовами, що склалися в ньому або довкола нього; інтересів об’єкта управління його потребами та мотивами; цілей об’єкта управління його інтересами; структури об’єкта управління його функціями; структури об’єкта управління його стратегічними цілями (місією); зміни умов функціонування або розвитку об’єкта управління, з одного боку, його діяльністю, а, з іншого, зовнішнім впливом інших структурних елементів відкритої соціальної системи. На підставі послідовності застосування цих принципів можна синтезувати модель методологічного супроводу циклу процесу управління в соціальній системі, яку слід розглядати як проекцію науково-методологічного забезпечення на цикл процесу управління.

Зазначені моделі відіграють важливу роль в розумінні процесів управління в соціальних системах й можуть бути застосовані на всіх рівнях соціального управління - публічному, державному, місцевого самовряду­вання, рівні конкретних органів влади та управління, інших організацій, установ та підприємств. Саме незнання та недотримання логіки цих моделей, а також аспектів, що пов’язані з ними, часто призводить до неефективного управління в соціальних системах.


Література:

  1. Методологія державного управління : Словник-довідник / Уклад.: В. Д. Бакуменко (кер. автор. кол.), В. М. Князєв, С. О. Кравченко, Ю. П. Сурмін // За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва, В. Д. Бакуменка. – К.: Вид-но НАДУ, 2004. - 196 с.

  2. Державне управління: основи теорії, історія і практика: Навчальний посібник / В. Д. Бакуменко, П. І. Надолішній, М. М. Іжа, Г. І. Арабаджи // За заг. ред. П. І. Надолішнього, В. Д. Бакуменка. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2009. – 394 с.



Дацій О.І.,

д.е.н., професор

Академії муніципального управління


^ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ

При аналізі економічної ефективності житлового господарства доцільно враховувати не тільки погляд мешканців, але й погляд фізичних і юридичних осіб, що можуть створювати житловий фонд та надавати житлово-комунальні послуги (господарюючих суб’єктів) [1, c. 13].

В основі діяльності господарюючих суб’єктів лежить прагнення одержати прибуток. За дотримання законодавчо встановленого порядку нарахування й сплати коштів за житлово-комунальні послуги постають проблеми забезпечення ефективності та зниження собівартості послуг, а не їхня наявність або відсутність. Варто залишити поза увагою поточні дискусії щодо регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги, оскільки це явище тимчасове і пов’язано виключно з проблемою непропорційно великої частки неплатоспроможного населення.

Почнемо розгляд питання з показників, які дадуть змогу дещо по-іншому оцінити ситуацію в регіонах. На першому етапі аналізу слід розглянути кілька аспектів, які суттєво впливають на диференціацію умов функціонування житлового господарства. Для цього необхідно розділити всі фактори на дві групи: ті, що мають визначальний вплив на регіональному та локальному рівнях, і ті, які мають значний вплив. Фактори з незначним впливом у цій роботі не розглядаються.

До таких, що мають визначальний вплив, потрібно віднести:

  • законодавчу базу, яка вимагає від усіх учасників ринку послуг діяти однаково (виходимо з того, що на ринку не повинно бути привілейованих учасників);

  • вартість енергоносіїв (ціна на них встановлюється приблизно однакова, і різниця закладається на рівні доставки й розподілу, але для всіх локальних учасників умови однакові);

  • природні умови та місце розташування.

У реальному житті наведені фактори впливають на ефективність функціонування житлового господарства окремих населених пунктів опосередковано, оскільки наслідки цього впливу суб’єкт господарювання не може змінити власними силами і змушений сприймати їх як об’єктивну реальність.

Друга група факторів складніша для аналізу, але їх можна об’єднати разом лише за ознакою здатності впливати на них безпосередньо суб’єктом господарювання. До таких факторів належать:

  • якість технологічного обладнання і рівень технологій;

  • кваліфікація персоналу та менеджмент;

  • спектр послуг.

Обидві групи факторів тісно взаємозв’язані. Перша група факторів, які мають визначальний вплив, є домінуючою, тому що відображає принципову можливість існування житлового господарства як такого. Друга група − похідна і впливає лише на ефективність та можливу прибутковість діяльності суб’єкта господарювання. Розглянемо це на простих прикладах.

Нині законодавчо встановлено 24 групи населення, які одержують житлово-комунальні послуги на пільгових умовах, але не для всіх визначено джерел фінансування цих пільг. Одночасно при розрахунках цін і тарифів підприємствам ЖКГ законодавчо заборонено власні збитки закладати в тарифи. Такі суперечливі вимоги роблять роботу підприємств збитковою, й усі інші фактори вже мають вторинне значення. Змінити систему власними силами господарюючий суб’єкт не може, у зв’язку з чим пристосовується до ситуації залежно від власних здібностей.

При подальшому дослідженні особливостей розвитку житлового господарства у міських поселеннях і сільській місцевості слід виходити з того, що висока вартість послуг негативно впливає на частоту попиту на ці послуги. Тоді набирає сили друга група факторів.

Розглядаючи можливість вкладення капіталу в певний вид діяльності, господарюючий суб’єкт, насамперед, повинен оцінити передбачувану прибутковість, обсяги вкладеного капіталу і ризики, пов’язані з реалізацією проекту. Заінтересованість у входженні в той чи інший бізнес буде прямо пропорційна можливим вигодам. Варто звернути увагу на одну дуже важливу відмінність. Якщо для населення житло і житлово-комунальні послуги є життєво необхідними, то для господарюючих суб’єктів ця сфера діяльності − лише одна із сфер підприємницької діяльності. З цього випливає, що в ринкових умовах примусити підприємця займатися збитковою діяльністю неможливо, навіть якщо він усвідомлює її важливість. Отже, ця сфера за визначенням має стати прибутковою.

Література:

1. Кучеренко О.Ю. П’ять пріоритетів нової житлової політики // Житлово-комунальне господарство України. – 2008. - №2 (5). – С. 12 – 15.


Кальниш Ю.Г.,

д.держ.упр., с.н.с.,зав. відділу стратегій розвитку

громадянського суспільства та протидії корупції

^ Єльчанінов Д.Б.,

к.т.н., доцент, докторант відділу стратегій

розвитку політичної системи

Національного інституту стратегічних досліджень


^ Системологічний підхід до антикризового управління розвитком держави


Узагальнюючи думку багатьох сучасних вітчизняних науковців, можна стверджувати, що антикризове державне управління повинно, перш за все, передбачувати небезпеки і виклики, які виникають в суспільному процесі, здійснюючи аналіз їх симптомів. Зокрема, урахування вагомих факторів кризи дозволить знизити її негативні наслідки для наступного розвитку держави. Як правило, кризові явища не виникають поодинці: зовнішньоекономічні супроводжуються монетарними, промислові породжують регіональні та соціальні. З точки зору теорії систем криза у державі виникає тоді, коли взаємозв’язки, що встановилися, вже не працюють, тобто держава стає недієздатною. У термінах системології недієздатність держави як системи пояснюється зміною функціонального запита надсистеми. Дійсно, встановлення певних зв’язків держави обумовлено її функцією у надсистемі. Наприклад, система Україна у складі колишньої надсистеми СРСР виконувала певні функції та мала визначені зв’язки с іншими системами (союзними республіками). Зміна функціонального запита у наслідок зникнення надсистеми призвело до необхідності вирішення проблеми пошуку надсистеми, до якої Україна могла би приєднатися (наприклад, ЄС або СНД), та її функціонального запита до України, що визначить її нові зв’язки з певними системами. Таким чином кризу системи можна розглядати як невідповідність функціональному запиту надсистеми. Протилежним станом системи є сталість – відповідність запиту. Отже основна мета антикризового управління розвитком держави – це забезпечення її сталого стану [1].

Для моделювання та аналізу функціонального запита до системи, а також її внутрішніх та зовнішніх зв’язків можна використовувати мережі Петрі [2], основними елементами яких є «перехід», «позиція», «дуга» та «мітка». Перехід зображується невеликим вертикальним відрізком та моделює певну дію, що може відбутися у системі. Передумови, які необхідні для здійснення дії, моделюються позиціями, що зображуються невеликими кругами. Зв'язок передумов з дією показується за допомогою дуг, які спрямовуються від кожної позиції до певного переходу. Такі позиції є вхідними для цього переходу. Наслідки дії моделюються також позиціями, але дуги зображуються від переходу до позицій. Такі позиції є вхідними. Виникнення передумови для здійснення певної дії показується за допомогою мітки наступним чином: у відповідному крузі з’являється точка. Дія може здійснитися, якщо для цього склалися всі передумови, тобто в кожної відповідної позиції з’явилася мітка. Здійснення дії моделюється шляхом видалення міток з його вхідних позицій та додавання міток до його вихідних позицій. Наслідок одної дії може бути передумовою для здійснення іншої дії. Таким чином, за допомогою мережі Петрі можна моделювати і аналізувати причинно-наслідкові зв’язки між діями у системі державного управління та їх вплив на розвиток держави. Для цього у моделі держави необхідно відокремити певні позиції, до яких мітки будуть надходити із зовні (вхідні позиції) та з яких мітки будуть передаватися у зовнішнє середовище (вихідні позиції). Надсистемі потрібна така система, яка певний набір міток у вхідних позиціях перетворює у певний набір міток у вихідних позиціях. Це і є функціональним запитом надсистеми. Чим більше набір міток у вихідних позиціях системи відрізняється від набору, що необхідний надсистемі, тим менше система задовольняє запит надсистеми, тобто стає недієздатною.

Кожна підсистема системи робить свій внесок в те, щоб система відповідала функціональному запиту надсистеми. Тому від вдалого підбору підсистем та встановлення взаємозв’язків між ними залежить сталість системи, та її спроможність протистояти кризовим явищам. Кожна підсистема може мати десятки варіантів реалізації, кількість підсистем та можливих взаємозв’язків між ними вимірюється сотнями. Тому можливих варіантів моделей держави обчислюється мільйонами. Вибрати серед них ту, яка задовольнить функціональний запит надсистеми, – дуже складна проблема. Для вирішення цих задач можна застосовувати генетичні алгоритми (ГА). ГА є стратегією вирішення проблеми методом моделювання природного добору найліпших варіантів (за аналогією з теорією Дарвіна). Адаптація ГА до предметної галузі полягає в описі основних понять ГА термінами цієї галузі. Основним поняттям ГА є генотип (варіант вирішення задачі). Формально генотип – це рядок символів, яки позначають наявність або відсутність того чи іншого варіанта реалізації підсистеми та зв’язків між підсистемами. Для оцінки генотипу застосовується цільова функція: чим менше підсистем та зв’язків має система, тим краще вона виконує функціональний запит надсистеми. Оператор схрещування створює нові генотипи на основі найкращих існуючих шляхом обміну їх частин. Нові генотипи-нащадки оцінюються та порівнюються з генотипами-предками. Найгірші генотипи вилучаються. Отже, ГА уникає повного перебору варіантів та знаходить рішення.


Література:

1. Петров В. К. Устойчивость государства / В. К. Петров, С. Г. Селиванов. — М. : ЗАО «Издательство «Экономика», 2005. — 491 с.

2. Питерсон Дж. Теория сетей Петри и моделирование систем / Дж. Питерсон. — М. : Мир, 1984. — 264 с.


Корецький М.Х.,

д.держ.упр., професор

Академії муніципального управління


^ УЗГОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ТА МІСЦЕВОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО СПРЯМУВАННЯ РЕСУРСІВ НА СТВОРЕННЯ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЮ ЖИТЛА


Якщо проаналізувати ситуацію у сфері житлового господарства, то жодних прогнозів на загальнодержавному рівні не розроблялося, або вони були дуже неточними. Не маючи надійного прогнозу на загальнодержавному рівні, практично неможливо розробляти прогноз кон’юнктури на ринках основних видів товарів та послуг або визначати можливі шляхи розв’язання головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери відповідної адміністративно-територіальної одиниці, в тому числі й житла.

Зважаючи, що житлове господарство (так само, як і житлово-комунальне) не визначено у класифікаторі видів економічної діяльності як самостійна галузь, то, відповідно, по ній не могли розроблятися відповідно до статті 13 прогнози розвитку галузей економіки на середньостроковий період.

У прогнозі розвитку галузі економіки на середньостроковий період повинні бути відображені:

  • аналіз розвитку відповідної галузі економіки за попередній період;

  • оцінка задоволення потреб у основних видах товарів і послуг, що виробляються підприємствами галузі, на внутрішньому ринку;

  • характеристика головних проблем розвитку галузі;

  • прогноз кон’юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках основних видів товарів та послуг галузі;

  • можливі шляхи розв’язання головних проблем розвитку галузі;

  • цілі та пріоритети розвитку галузі у середньостроковий період та пропозиції щодо напрямів державної політики у цій галузі;

  • пропозиції щодо структурної перебудови галузі, технологічного оновлення виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, енергозбереження та підвищення ефективності виробництва;

  • основні показники розвитку галузі (обсяги та ефективність виробництва, розвиток конкуренції, конкурентоспроможність продукції, забезпеченість сировиною та матеріалами, фінансове становище підприємств галузі, розвиток міжгалузевих зв'язків, ефективність системи збуту продукції, обсяги інвестицій);

  • висновки щодо тенденцій та напрямів розвитку відповідної галузі протягом середньострокового періоду.

Тим більше не варто очікувати такого прогнозу найближчим часом, хоча ситуація є досить критичною. Вже зараз на ринку України присутні кілька потужних російських будівельних компаній, численні турецькі, австрійські компанії, готуються до інтенсивної боротьби за частку українського ринку ряд компаній США. Ми навіть віддалено не уявляємо, що відбудеться на ринку зайнятості, попиту і пропозицій будівельних послуг та готової продукції – житла. Тим більше, не маючи базових показників, важко прогнозувати ситуацію з управлінням існуючого житлового фонду як на загальнодержавному, так і на регіональному ринках .

Узгодження державної та місцевої політики щодо спрямування ресурсів на створення та експлуатацію житла різних типів потребує значних зусиль, перш за все – на державному рівні, через наявність кількох складних проблем, які досі не вирішені:

  • скільки і якого житла потрібно для задоволення потреби (соціального, доступного, приватного, найманого, спеціального тощо);

  • які механізми управління мають бути задіяні для забезпечення ефективного управління кожним типом житла;

  • як організувати та оптимально використовувати фінансові потоки для забезпечення капітального ремонту та поточного обслуговування вже існуючого житлового фонду;

  • за рахунок чого мають формуватися фонди для забезпечення державної підтримки соціальних програм у сфері житлового господарства як на рівні державного бюджету, так і на рівні місцевих бюджетів.

Сподіватися на швидке вирішення цих проблем недоцільно, адже, як вже зазначалось, житлове господарство не є окремою галуззю економіки, і тому до нього не можуть бути застосовані принципи, викладені у статті 14 зазначеного Закону України 1: “Програми розвитку галузей економіки розробляються з метою реалізації державної політики щодо регулювання розвитку цих галузей економіки, концентрації фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу країни, а також координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і громадян для розв’язання найважливіших проблем галузі”.

Тим не менше, координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і громадян для розв’язання найважливіших проблем житлового господарства є обов’язковою передумовою для виходу з кризового стану, в якому зараз воно знаходиться.


Література:

1. Закон України „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2000. – №25. – Ст. 195.


Лазор О.Д.,

к.с/г.н., доцент,

професор кафедри державного управління

та місцевого самоврядування

Львівського регіонального інституту

державного управління НАДУ при Президентові України


^ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ САМОВРЯДНОЇ ВЛАДИ В ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВАХ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ


Дискутуючи про вагомість інституційних змін, здебільшого, апелюємо щодо необхідності імплементації європейських законодавчих стандартів, залишаючи поза увагою акти локального рівня. У зв’язку з набуттям першочергового значення проблеми становлення дієздатних територіальних громад, на прикладі зарубіжних держав досліджено статути не лише територіальних громад, але й вторинного територіального рівня, муніципальні кодекси та напрацьовано відповідні рекомендації щодо вдосконалення означених документів в Україні.

Обрані в Україні системи проведення місцевих виборів потребують подальшого їх осмислення, тому досвід вивчення нормативно-правового регулювання виборчого процесу на прикладі зарубіжних держав заслуговує ретельного дослідження з боку українських законотворців та практиків з використання виборчих технологій.

З’ясовано, що тенденція співвідношення повноважень представницьких та виконавчих органів інституціональної моделі місцевого самоврядування зарубіжних держав, зокрема в аспекті функціонального їх розподілу, процедури обрання / звільнення, посилюється на користь останніх – виконавчих структур.

Істотна зміна функцій органів місцевого самоврядування зарубіжних держав та їх перерозподіл між суб’єктами самоврядної влади викликана потребами часу, пошуком механізму рівноваги між процесами централізації та децентралізації, формуючи водночас цілісність кожної з країн – зумовили багатоваріантність інституціональних організацій адміністративно-територіальних одиниць субнаціональних рівнів, розширення мережі міжкомунальних та змішаних структур, залучення приватного сектору до виконання певних видів робіт. Утверджуючи тим самим особливість самоврядної влади, виходячи з її сутності, компетенції та повноважень і характеризуючи її як четверту владу.

В Україні не практикується запровадження системи кооперації територіальних громад, спрямованої на нівелювання недоліків подрібненості та збереження їх ідентичності. Формування і зміцнення матеріальної основи місцевого самоврядування у зарубіжних країнах вбачають не лише в укрупненні комун, а в зміцненні існуючих та розвитку нових організаційно-правових форм комунальної співпраці та юридизації цього процесу.

З метою виведення територіальних громад із кризових ситуацій та як превентивний засіб щодо їх попередження, пропонується розроблення організаційно-правового механізму – інституту муніципального банкрутства.

Неабиякий інтерес становлять інститути контролю за діяльністю ОМС та захисту прав і свобод громадян – інститут муніципального омбудсмана, які функціонують у багатьох зарубіжних державах і є невіддільною частиною їх юридичних систем.

Унаслідок вивчення зарубіжного досвіду інституціоналізації публічної самоврядної влади, виявлено можливості його адаптації в Україні в частині:

  • оптимізації адміністративно-територіального поділу, зважаючи на напрацьовані законопроекти і дотримання рекомендацій ЄС, оскільки в силу невизначеності територіальної основи громади, як базової одиниці адміністративно-територіального устрою, місцеве самоврядування не здатне здійснювати надані повноваження;

  • регламентації діяльності ОМС та посадових осіб в актах локальної нормотворчості, зокрема, у статутах територіальних громад, муніципальних кодексах;

  • покращення виборчого інструментарію, зокрема, щодо використання виборчих систем і цензів, зміни їх якісних параметрів, конкретизації умов “несумісності” та “невиборності”;

  • удосконалення інституціональної моделі публічної самоврядної влади на субнаціональних рівнях, зокрема, щодо створення повноцінної її структури на всіх рівнях місцевого самоврядування, ефективного розмежування компетенційних повноважень між її структурними елементами, регламентації основних структурних елементів правового статусу депутатів місцевих рад і посадових осіб ОМС, акцентуації на розробці та використанні символіки територіальних громад;

  • становлення інституту служби в ОМС, паритетної до державної та як складової інституту публічної служби, зокрема, щодо кодифікації законодавства у сфері публічної служби, уніфікації правового статусу служби в ОМС;

  • розвою соціального партнерства органів влади та територіальних громад у сфері місцевого самоврядування, зокрема, щодо залучення місцевого населення до сфери прийняття та реалізації рішень, інституціоналізації громадської участі, формування системи кооперації територіальних громад, актуалізації не лише демократичних, але й інших типів соціальних цінностей: суспільного визнання, вітальних і партикулярних;

  • розвитку інституту захисту прав територіальних громад та відповідальності суб’єктів місцевого самоврядування, зокрема, щодо запровадження інституту заступництва посадових осіб, інституту муніципального банкрутства, інституту місцевого омбудсмана.

Усвідомлення зарубіжного досвіду та прагматичне його сприйняття сприятиме зміні взаємовідносин “держава – громадяни” на діалектику взаємозалежності “місцева влада – жителі територіальної громади”.


Мартиненко В.Ф.,

д.держ.упр.,

професор кафедри управління суспільним

розвитком НАДУ при Президентові України


^ АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ СУСПІЛЬНИМ РОЗВИТКОМ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ


Знаходження шляхів виходу України із системної кризи вимагає, у першу чергу, осмислення її природи, виявлення її змісту, характеристики її якісно-кількісних параметрів.

Криза – це різка зміна звичайного стану речей; злам, загострення становища [1, 464], який здійснюється поза свідомою волею органів державної влади. Слід особливо зазначити, що різка зміна стану здійснюється стихійно, незаплановано, раптово, небажано. Для знаходження шляхів виходу з кризи потрібно зрозуміти її природу, що зумовлює необхідність виявлення причинно-наслідкових залежностей на методологічному рівні.

Слід зазначити, що суспільний розвиток у сучасному форматі супроводжується об’єктивними суперечностями [2], які діють незалежно від людини, суспільства, керівництва держави тощо та поза їх волею. Суперечності завжди зумовлюють наявність відповідних ризиків. Ризики мають бути осмислені, якісно та кількісно формалізовані. Якщо ризики не виявлені або виявлені формально, то вони з часом перетворюються у проблеми, складне теоретичне або практичне питання, яке потребує вирішення. [1,с.961]. Якщо проблема не вирішується, наступає криза різка зміна звичайного стану речей (наприклад, неспроможність держави управляти суспільним розвитком через неефективність методів, механізмів інструментів). Ситуація розвивається сама собою поза впливом системи державного управління (якщо це стосується загальнодержавних інтересів) або приватного управління (якщо це стосується ефективності функціонування окремих підприємств, банків). У даному разі криза означає стихійну дію чинників суспільного розвитку. Отже, природа проблеми та кризи одна – це стихійна дія чинників суспільного розвитку, яка свідчить, що існуючі методи та механізми не оптимізують минулі, поточні та майбутні процеси. Криза свідчить про те, що така оптимізація здійснюється стихійно, однак це ще не свідчить про відновлення порушених пропорцій та механізмів суспільного розвитку. Стихійна дія чинників суспільного розвитку методом спроб та помилок тільки через тривалий час може вийти на оптимізацію взаємодії чинників суспільного розвитку, що буде призводити до втрати часу, як одного із основних якісно-кількісних ресурсів суспільного розвитку, який неможливо відтворити та повернути. Втрата часу – це назавжди.

Розв’язання проблем та криз суспільного розвитку свідчить про наздоганяючий метод управління, який завжди буде призводити до незворотної втрати ресурсів суспільного розвитку. Осмисливши природу проблем та криз суспільного розвитку, суспільство, органи державного управління всіх рівнів мають перейти від наздоганяючого методу управління до превентивного (випереджувального [ 3, с. 185-193]) управління суспільним розвитком на базі усунення невизначеностей та формування таких підсистем[4, с.116-141]: аналітичної - аналіз господарського стану, цільової - визначення мети державного управління інвестиційним процесом; прогнозної - прогнозування майбутніх бажаних і можливих результатів; ресурсної - інвентаризація наявних і визначення необхідних інвестиційних ресурсів; проблемної - прогнозування суперечностей, ризиків, проблем, криз у процесі досягнення поставленої мети; відповідальної - встановлення повноважень і відповідальності суб’єктів управління; стратегічної - розробка стратегії й тактики досягнення поставленої мети; гарантійної - форму­вання механізму гарантій реалізації стратегії й тактики поставленої мети; оціночної – формування системи оцінювання ефективності превентивного управління.

У процесі усунення невизначеностей необхідно встановити ступінь конкретизації майбутньої господарської діяльності суб’єктів суспільного розвитку. Слід зазначити, що сучасна діяльність людини чітко визначена на тривалий період, який сягає сотні років, тому що про майбутню діяльність усе відомо – вона здійснюється на базі нееквівалентного обміну між суб’єктами на внутрішньому та зовнішньому рівнях. Це означає, що статки одних учасників суспільного виробництва зростають за рахунок зниження статків других або за рахунок природи та майбутніх поколінь, про що свідчать торгівля наркотиками, живим товаром (людьми), знищенням природних, не відновлюваних ресурсів і т. ін.

Особливістю розробки вище названих підсистем в умовах кризи є те, що за один цикл зазвичай на суспільному та індивідуальному рівнях оптимізувати параметри підсистем неможливо, тому потрібно здійснити декілька циклів.

Необхідно наголосити на тому, що вихід із суспільної кризи такого масштабу, який є сьогодні в Україні, необхідно здійснювати на базі мобілізації системних ресурсів суспільного розвитку.


Література:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2003. - 1440 с.

2. Мартиненко В.Ф. Земля як інвестиційний ресурс у системі суспільного розвитку// Демократичне врядування: наук. вісник Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України – Вип 3. – Львів: ЛРІДУ НАДУ – 2009. – Режим доступу: http:// www.lvivacademy.com.

3. Мартиненко В. Стратегія трансформації інвестиційного процесу в Україні - рух на випередження // Вісн. УАДУ. - 2002. - № 3. - С. 185- 193.

4. Мартиненко В.Ф. Державне управління інвестиційним процесом в Україні: навч. посіб. – К.: НАДУ, 2008. - 300 с.


Михненко А.М.,

д.іст.н., професор,

завідувач кафедри управління суспільним розвитком НАДУ при Президентові України

Щур Н.О.,

аспірант кафедри управління суспільним розвитком НАДУ при Президентові України


^ СВІТОВИЙ ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ БОРОТЬБИ З БІДНІСТЮ ТА УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ


Фінансова світова криза, послаблення долара призвели до банкрутства та бідності в багатьох країнах світу. Не пройшли стороною ці процеси і Україну. Тому державам вкрай важливо розробити альтернативний план дій щодо подолання цього явища. І одним з головних завдань сьогодення в країнах світу, в тому числі і перед Україною, є реалізація програми по боротьбі з бідністю («відносною бідністю», «абсолютною бідністю»).

Під час свого виступу у Верховній Раді Президент України В. Янукович, звернув свою увагу на те, що країна перебуває у вкрай складній ситуації – відсутність державного бюджету на поточний рік, колосальні борги по зовнішніх запозиченнях, бідність, розвалена економіка, корупція – ось далеко не повний перелік бід, з яких складається українська реальність.[1] Подолання бідності наразі, є пріоритетом номер один в Україні. Широко розповсюджена бідність є однією з найгостріших соціально-економічних проблем в країні. Ступінь бідності, її глибина, та критична поляризація прибутків серед соціальних груп є основною причиною, яка викликає занепокоєння.[3] За словами голови федерації профспілки України Василя Хари сьогодні за межею бідності опинилися 70% активного населення України, у тому числі 8 мільйонів пенсіонерів. Мінімальна заробітна плата (650 грн. – з 01.10.2009) менша, ніж офіційно встановлений прожитковий мінімум (669 грн.), і нижча від офіційної межі бідності (778 грн). Стрімко зростає й заборгованість із зарплати в Україні у лютому 2010 р. збільшився на 14,8% - з 1,473 млрд грн станом на січень 2010 р., до 1,692 млрд грн. Такі дані оприлюднив Держкомстат України. В той час як у Росії заборгованість по заробітній платі в лютому практично не змінилась і склала 4 мільярди 118 мільйонів рублів, повідомила Федеральна служба статистики. Для порівняння, за січень її обсяг зріс на 15,5%. Хоча в багатьох країнах Євросоюзу (Німеччині, Італії, Австрії, в більшості країн Скандинавії) такого поняття «Мінімальна зарплата» не існує взагалі.

Тому й не дивно що у людей виникає питання, а що ж робити далі? Сьогодні одним з головних питань суспільства залишається: які ж дії приймуть держави в боротьбі з бідністю, чого чекати далі?

У липні, в Єкатеринбурзі пройшов самміт лідерів найпотужніших країн, що розвиваються, Бразилії, Росії, Індії та Китаю (БРІК). Потрібно зазначити, що це перша зустріч держав у такому форматі, і що саме на них покладають великі надії щодо виходу з кризи світової економіки. Частка цих країн у світовому експорті складає, за деякими даними, від 10 до 15%. Попри спільні інтереси на міжнародній арені, ці країни не є однорідними. Вони відрізняються одна від одної економічною потужністю та перспективами росту. За паритетом купівельної спроможності Китай вдвічі перевищує Індію, в три рази більше Росії та майже в чотири рази більше Бразилії. Економіка Китаю є більшою ніж у трьох інших країнах БРІК разом узятих. Крім цього, кількість населення Китаю приблизно в десять разів більше за населення в Росії, і в шість разів більше, ніж у Бразилії. [2]

З початку світової економічної кризи Бразилія, Китай і Росія неодноразово виражали незадоволення статусом долара США як основної резервної валюти в світовій економіці. Бразилія і Росія мають намір позбутися казначейських облігацій США. Одночасно з цим обидві країни придбають цінні папери Міжнародного валютного фонду на 10 млрд. доларів кожна. Цей крок - частина загальної політики країн БРІК, націленої на досягнення більшого впливу в рамках МВФ і інших міжнародних інститутах. [4]

Для бідних країн світу за антикризовими кредитами Міжнародний валютний фонд ухвалив рішення обнулити ставки, нульові процентні ставки діятимуть аж до кінця 2011 року [5], але які саме це країни не уточнюється. Та попри все це, щоб отримати кредити перед країнами ставляться дуже жорсткі вимоги. Так наприклад, для України це: 1) підвищення тарифів на газ; 2) введення пені за несплату житлово-комунальних послуг; 3) підвищення пенсійного віку для жінок; 4) скорочення дефіциту сектору державного управління до кінця року на 0,6% номінального ВВП і утримання дефіциту на рівні не вище 6%.

Але не потрібно забувати що до бідності можуть призвести і катаклізми та стихійні лиха, наприклад землетрус на Гаїті, де постраждало приблизно 3 млн. людей. Так на відновлення країни, її економіки, допомоги людям ООН виділила 10 мільйонів доларів з фонду реагування на надзвичайні ситуації. Світовий банк виділив додатково 100 мільйонів доларів, а також планує надати стартові кошти для формування фонду, який створюється для координації зусиль міжнародної спільноти щодо допомоги Гаїті. Всього під егідою Світового Банку здійснюється 14 проектів з допомоги Гаїті.

Отже, сьогодні питання бідності стоїть надзвичайно гостро і хвилює не тільки окремі держави але і весь світ в цілому. Так розробляються антикризові програми розвитку, виділяються великі кошти на подолання бідності. Наприклад з 2003 року Світовий банк планує виділили у вигляді безвідсоткових кредитів, грантів та інших видів допомоги близько 363 мільйонів доларів. Так і стратегія ЄС направлена на допомогу бідним країнам для удосконалення їх інфраструктури, розвитку виробничого потенціалу та підвищення ефективності роботи державних органів та установ, це и дає таким країнам можливість інтегруватись у глобальну економіку та забезпечити їхнє стійке зростання та розвиток.


Література:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

Схожі:

Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconАкадемія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.)
Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (09. 04. 2010)...
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconАкадемія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління
Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (09. 04. 2010)...
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconДо 15-річчя Академії муніципального управління
Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (09. 04. 2010)...
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconМіжнародної науково-практичної конференції "антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку"
Організаційно-правові аспекти подолання кризових явищ в органах державної влади та місцевого самоврядування
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconМіжнародної науково-практичної конференції " інноваційні підходи та механізми державного та муніципального управління " Робота в секціях
О. П. Литвин, к ю н., професор, декан юридичного факультету Академії муніципального управління
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconКонференції "антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку"
Організаційно-правові аспекти подолання кризових явищ в органах державної влади та місцевого самоврядування
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) icon4 квітня 201 4 року у приміщенні академії муніципального управління
Механізми модернізації державного та муніципального управління соціально-економічним розвитком
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconКонференції "інноваційні підходи та механізми державного та муніципального управління" Робота в секціях
О. П. Литвин, к ю н., професор, декан юридичного факультету Академії муніципального управління
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconПовідомлення про проведення щорічної науково-практичної конференції за міжнародною участю: «Завдання державного, регіонального та муніципального управління в контексті нових реалій національного розвитку» Дата проведення
Реєстрація учасників: 6 квітня з 00 до 10. 00 у холі конференц-зали на III поверсі (при собі мати копію платіжного документа, посвідчення...
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconПовідомлення про проведення щорічної науково-практичної конференції за міжнародною участю: «Завдання державного, регіонального та муніципального управління в контексті нових реалій національного розвитку» Дата проведення
Реєстрація учасників: 6 квітня з 00 до 10. 00 у холі конференц-зали на III поверсі (при собі мати копію платіжного документа, посвідчення...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи