Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) icon

Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.)




НазваАкадемія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.)
Сторінка5/37
Дата27.11.2012
Розмір7.32 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

Василик О.І.,

к.т.н., доцент,

декан факультету менеджменту

Академії муніципального управління;


^ БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ ЯК ПРІОРИТЕТ АНТИКРИЗОВИХ ПРОГРАМ


Безпека життя і здоров’я людини Конституцією України визначається найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. [1, с. 4]. Ці конституційні права і свободи людини та суспільства є об’єктами національної безпеки України.

До основних об’єктів безпеки відносяться:

  • особа (її права і свободи);

  • суспільство (його матеріальні та духовні цінності);

  • держава (її конституційний лад, суверенітет і територіальна цілісність).

Основним суб’єктом забезпечення безпеки є держава, що здійснює ці функції через органи законодавчих, виконавчих та судових властей.

Держава відповідно до чинного законодавства забезпечує безпеку кожного громадянина на свій території та за її межами. Безпека досягається проведенням єдиної державної політики, системою економічних, політичних, організаційних заходів, адекватних загрозам життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави. [2, с. 25].

Забезпечення національної безпеки є фундаментом внутрішньої і зовнішньої політики держави. Безпека життєдіяльності є актуальною проблемою і визначає ставлення держави до найбільшого багатства – людини.

Безпека життєдіяльності – невід’ємна складова характеристика стратегічного напряму роботи людства, визначеного ООН як «сталий людський розвиток», який задовольняє нинішні потреби суспільства не загрожуючи можливостям майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

В сучасних умовах життєдіяльності людини загрожують природні, техногенні, екологічні, соціальні, біологічні, економічні, політичні та інші види небезпек. Суспільство зазнає значних втрат у вигляді людських жертв, збитків від аварій, катастроф, стихійних лих.

Останнім часом посилилось нераціональне використання природних ресурсів що призвело до негативного впливу на природні екосистеми. Вплив господарської діяльності на навколишнє середовище призводить до корінних перетворень природних умов значних територій. Показники антропогенного забруднення повітря, води, ґрунтів значних територій України перевищують гранично допустимі рівні.

Значний вплив на природне середовище і суспільство України мала Чорнобильська катастрофа. Двадцять чотири роки її негативні наслідки впливають на соціально-економічний стан країни і здоров’я постраждалих людей.

Серед біологічних небезпек найбільш розповсюдженими є масові інфекційні захворювання. Стан захворюваності на туберкульоз в Україні становить загрозу національній безпеці.

Велику стурбованість викликають соціальні небезпеки. Найпоширенішими серед них є наркоманія, крадіжки, шахрайство, тероризм. Зростання злочинності посилює небезпечну криміногенну обстановку.

Набувають актуальності проблеми забезпечення енергетичної безпеки України. Важливим в енергоспоживанні є збільшення частки поновлюваних джерел енергії.

З метою впровадження системи економічних реформ, спрямованих на вихід із фінансової та економічної кризи, забезпечення сталого економічного розвитку України новостворений Уряд працює над загальнодержавною стратегією економічних реформ, визначає напрями, пріоритети, механізми їх здійснення і готує відповідні законопроекти. Ця стратегія розробляється з метою концентрації зусиль усіх гілок влади на створення сприятливих умов для посткризового розвитку економіки шляхом посилення Європейської інтеграції та підвищення ефективності політики Уряду.

Забезпечення всіх аспектів життєдіяльності людини повинно стати пріоритетним, обов’язковим напрямом цієї стратегії.

Завданням Уряду є забезпечення безпеки життєдіяльності населення та швидкого реагування на природні та техногенні катастрофи, збереження біо- та ландшафтного різноманіття, формування екомережі і впровадження екологічно збалансованої системи використання природних ресурсів, розвиток заповідної справи та забезпечення безпечного довкілля. Очікується впровадження екологічної політики як інтегрованого чинника соціально-економічного розвитку держави з метою переходу до екологічно збалансованого розвитку, забезпечення підвищення рівня захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій.

Серед пріоритетних завдань Уряду є забезпечення високого рівня розвитку системи збереження життя та здоров’я працівників у процесі трудової діяльності. Очікуваним результатом стане скорочення кількості випадків виробничого травматизму та підвищення рівня безпеки праці.

Література:

  1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1977. – 80 с.

  2. Безпека особистості – це і безпека суспільства // Безпека життєдіяльності. – 2009. – №1. – с.25.



Загайнова Л.І.,

к.ф-м.н., старший науковий співробітник,

вчений секретар Інституту проблем

державного управління та місцевого самоврядування

НАДУ при Президентові України


^ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ КОНТРОЛЮ В ОРГАНАХ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ


Контроль у сфері діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування здійснюється з метою підвищення ефективності та якості державної політики, забезпечення прозорості та відкритості прийняття та реалізації державно-управлінських рішень. Створення відповідних інститутів та механізмів для забезпечення контролю в органах державної влади та органах місцевого самоврядування є вкрай актуальною проблемою суспільства в умовах подолання кризових явищ та має на сьогодні велике практичне значення для України.

Управлінські інститути держави мають відповідати вимогам часу демократизації країни, подолання кризових явищ у політиці й економіці та інтеграційним процесам розвитку, необхідно настійливо шукати засоби підвищення ефективності своєї діяльності [1]. Удосконалення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування лежить перш за все в площині посилення виконавської дисципліни та здійснення контролю державно-управлінської діяльності. Як свідчить зарубіжний досвід [2,3] й практика державного управління в Україні, дієвою є влада, яка не лише приймає актуальні рішення, а й має відповідні інститути, які допомагають їх виконанню та стоять на сторожі суспільних інтересів. На засадах стратегічного планування, виконання завдань і системності проведення контролю, відкритості сутності й форм контролю працюють державні служби всього демократичного світу. Форми проведення контролю у різних країнах світу різноманітні, але треба відмітити, що специфіка кожної системи відповідає умовам державно управлінської діяльності в тій чи іншій країні та є дієвою для здійснення завдань демократичного устрою.

Процес державотворення в Україні за принципами демократичного врядування показує, що системного підходу до впровадження належного контролю у державі, необхідного для подолання кризи та корупції ще немає. За матеріалами оцінювання та рекомендаціями SIGMA Урядові України [4], у сфері адміністративного законодавства та державної служби України наявні такі проблеми:

  • недостатність прозорості та відкритості державного управління в Україні;

  • нечіткість розмежування політичної та адміністративної сфер;

  • недостатній рівень професійності державної служби;

  • розмитість інституційної відповідальності, низька спроможність основних інституцій та системи державної служби до реформ;

  • недостатнє утвердження серед державних службовців таких цінностей як верховенство права, відкритість, політична нейтральність;

  • слабкість механізмів адміністративного контролю в системі державного управління у порівнянні з країнами Європейського Союзу.

На сьогодні, з однієї сторони, державний контроль в Україні, зокрема відомчі та міжвідомчі перевірки, й далі, як в УРСР, зберігає ознаки закритості сутності та форм контролю, не має ефективних та конструктивних механізмів. З іншого боку лібералізація суспільства вплинула та негативно віддзеркалилась на виконавчу владу, наслідком чого подекуди є зловживання службовим положенням та наявні корупційні схеми у діяльності державних службовців. Система контролю перш за все має включати моніторинг діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування як внутрішній, так і зовнішній з боку відповідних центральних структур, а також і контроль громадськості [5]. Запровадження системного контролю має на меті підвищення дієздатності державного управління, поліпшення якості послуг, наближеність цих послуг до громадян, підконтрольне використання коштів та способів й наслідків виконання завдань державними службовцями.

Світовий досвід, зокрема досвід країн Європейського Союзу, свідчить, що справді дієвою є лише така система державного управління, в якій не тільки приймаються актуальні управлінські рішення, але й забезпечується їх реалізація у повному обсязі, зокрема, завдяки ефективному контролю за їх виконанням. Контроль є важливим елементом, невід’ємною складовою управлінської діяльності, за допомогою якої забезпечується своєчасне внесення коректив у плани й поточну роботу органів виконавчої влади, набувається об’єктивна інформація про реальний стан справ у відповідних сферах діяльності, своєчасно виявляються та караються порушення виконавської дисципліни. Україні вкрай необхідно утворити інститут системного контролю, фундаментом якого буде пакет відповідних нормативно-правових актів, що чітко визначить функції контролю, обсяг, межі його здійснення, а також функціональні та процесуальні механізми й наслідки здійснення контролю у сфері діяльності органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

Впровадження в українську реальність цілісної системи державного контролю за прийняттям та виконанням рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, яка повною мірою буде ґрунтуватись на нормативно-правове забезпечення, на науково-експертний супровід, належне навчання державних службовців та механізми постійних консультацій з широкою громадськістю забезпечить незворотний шлях України до розбудови демократичної розвиненої країни.


Література:

  1. Боссарт Д. Державна служба у країнах-кандидатах до вступу до ЄС: нові тенденції та вплив інтеграційного процесу / Д. Боссарт, К. Деммке ; пер. з англ. О.М. Шаленко. – К. : Міленіум, 2004. – 128 с.

  2. Мэннинг Н. Реформа государственного управления: международный опыт / Ник Мэннинг, Нил Парисон ; пер. с англ. – М. : Весь Мир, 2003. – 290 с.

  3. Азам-Прадей А. Французький досвід організації та реформ у державній службі / Анн Азам-Прадей // Науково-інформаційний вісник з державного управління. – К. : Вид-во НАДУ, 2008. – С. 9-11.

  4. Оцінка системи врядування в Україні (лютий 2007 р.) / Публікації Sigma ; Підтримка вдосконалення у врядуванні та управлінні. – 7 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.center.gov.ua/ua/198.htm. – Назва з екрану.

  5. Рецепти боротьби з корупцією від Світового банку [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.tema.in.ua\article\226.html. – Назва з екрану.

Кудін Б.П.,

к.е.н., доцент кафедри менеджменту

Академії муніципального управління

Кудіна Т.М.,

к.е.н., доцент кафедри менеджменту

Академії муніципального управління


^ ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТРУКТУРНИЙ АСПЕКТ УДОСКОНАЛЕННЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ


Розвиток місцевого самоврядування є стратегічним напрямком реформування державного управління. У зв'язку із цим особливої актуальності набувають питання вдосконалення муніципального управління з метою підвищення його ефективності та зниження витрат на утримання апарату управління.

Муніципалітет являє собою орган місцевого самоврядування, що здійснює управління соціально-економічними процесами в межах певної території з метою забезпечення необхідних умов життєдіяльності населення цієї території.

Система муніципального управління, як і будь-яка система управління складається із двох підсистем: керуючої (органа управління) – місцевої влади та органів місцевого самоврядування й керованої (об'єкта управління) – сукупності соціально-економічних процесів (будівництво, транспортне обслуговування, торгівля, охорона здоров'я, освіта та ін.), що підтримують життєдіяльність на певній території.

Структура керованої підсистеми, що реалізує різноманітні соціально-економічні функції, надзвичайно складна й досить динамічна, тому що вона відбиває вплив умов, що змінюються в результаті життєдіяльності людини й науково-технічного прогресу. Відповідно, динамічною має бути й структура керуючої підсистеми, яка повинна гнучко реагувати на всі зміни в об'єкті управління.

Існуюча практика формування структури систем муніципального управління шляхом повільного й пасивного пристосування об'єкта й органа управління не забезпечує виконання цієї вимоги, тому що для оптимізації цього процесу необхідно врахування різноманітних факторів, формування й порівняння різних варіантів. Це можливо тільки на основі застосування економіко-математичного моделювання й комп’ютеризації процесу проектування.

При цьому мають бути визначені основні принципи формування систем управління, на основі яких можна здійснювати економіко-математичне моделювання формування структури систем муніципального управління.

Системний підхід вимагає комплексного проектування структур керованої й керуючої підсистем у їхньому взаємозв'язку, тому що, чим більш чітко й раціонально організовані соціально-економічні процеси, тим легше ними управляти. Але в той же час регламентація всіх процесів в об'єкті управління веде до ускладнення органа управління з метою підвищення його надійності.

Формування структури системи муніципального управління необхідно здійснювати з позицій функціонального підходу, шляхом переходу від функцій системи до її структури. Функції, що утворюють процеси в системі, є її змістом, структура ж – її формою. Тому необхідно починати з визначення функціонального призначення системи й відповідних специфічних функцій елементів, способу їхньої реалізації та ступеня агрегування. Структура може бути визначена в результаті вирішення всього цього комплексу питань.

Утворювати систему можуть тільки ті елементи, які мають системно-інтегративні якості, тобто здатні реалізувати загальну для всієї системи функцію. На основі принципу сумісності або однорідності елементів відбувається об'єднання їх у групи, при цьому забезпечується максимум однорідності елементів усередині групи, або мінімум однорідності між групами, що дозволяє реалізувати принцип мінімальної взаємодії.

Для забезпечення ефективності функціонування підсистем управління відповідно до цього принципу необхідно, щоб у стійких станах ці підсистеми функціонували відносно автономно, незалежно, мінімально взаємодіючи між собою. При цьому ефективність функціонування всієї системи вимагає також мінімізації сумарної взаємодії системи із зовнішнім середовищем.

Формування структури систем управління треба здійснювати також на основі принципу обмеженої складності об'єкта управління, що є наслідком закону «необхідної розмаїтості» і обмеженої пропускної здатності керуючих елементів. Відповідно до цього принципу формування об'єктів управління відбувається з урахуванням обсягу робіт з управління цими об'єктами й пропускної здатності керуючих елементів (на основі норм керованості), що дозволяє реалізувати принцип комплексного проектування.

Таким чином, використання наведених принципів як основи проектування дозволяє оптимізувати структуру, а також збільшити ефективність і адаптивність систем муніципального управління.


Малиновський В.Я.,

к.політ.н., доцент,

начальник Управління державної служби

Головдержслужби України у Волинській області


^ РЕГІОНАЛЬНИЙ РІВЕНЬ: ВИБІР ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ


Нинішня пропорційна система із закритими партійними списками на виборах обласних рад суперечить нинішньому конституційному статусу цих органів місцевого самоврядування, що представляють не інтереси колективів населення області, а спільні інтереси територіальних громад [1]. Тому вони не можуть обиратися єдиним колективом, а повинні формуватися так, щоб зберегти представництво своїх складових. Нинішня вибоча система призвела до дисбалансу: засиллю депутатів від обласних центрів та відсутності представників окремих адміністративно-територіальних одиниць. Наприклад, у Волинській обласній раді відсутні представники чотирьох районів, натомість представництво з Луцька та Луцького району становить 43 із 80 депутатів.

Усунення цієї невідповідності можливе через запровадження європейської практики у сфері муніципальної влади – перетворення обласних рад в органи регіонального самоврядування з відповідним реформуванням виборчого законодавства. У цьому контексті слушною є думка Ю. Ключковського, що лише зміна конституційного статусу обласних рад, як органів регіонального самоврядування, зробить прийнятним суто пропорційний спосіб обрання цих представницьких органів [2]. Такий підхід забезпечить у регіональному представницькому органі присутність усіх районів у поєднанні з партійними уподобаннями населення, що відповідатиме сутності цього органу. При цьому, враховуючи, що нові райони після відповідного реформування, не будуть відрізнятися значними коливаннями у кількості населення, як це є зараз, вони мають бути репрезентовані в обласній раді однаковою кількістю депутатів (як це було після місцевих виборів 1998 року). На нашу думку, найоптимальнішою виборчою системою для обрання обласних рад як органів регіонального самоврядування може бути система пропорційного представництва з відкритими партійними списками (преференціями) у багатомандатних виборчих округах, межі яких співпадають з межами районів, що входять до складу відповідної області. Виборець під час голосування відзначає у бюлетені прізвище бажаного кандидата, що означає одночасну підтримку відповідної партії. Кандидат, який отримав найбільше голосів, у разі подолання партією в окрузі виборчого бар’єра, здобуває першочергове право на мандат, незалежно від місця у партійному списку.

Такою є пропорційна система з преференційним голосуванням, що успішно застосовується у Фінляндії, Бельгії, Норвегії, Нідерландах, коли громадяни мають право не тільки проголосувати за конкретну партію (блок), а й позначити у списку номери тих кандидатів, яких вони персонально хотіли б бачити в представницькому органі. Модель із преференційним голосуванням сприяє органічному поєднанню інтересів партійного та територіального представництва, дає змогу персоніфікувати голосування через вибір як між політичними партіями, так і між особистостями.

Вбачається доцільність у розширенні суб’єктів виборів. Крім політичних партій (блоків партій) право балотуватися слід надати й окремими громадянам, котрі можуть об’єднуватися поза межами місцевих партійних організацій з висуванням свого незалежного списку кандидатів у депутати. Така практика характерна для виборчих систем Польщі, Румунії, Балтійських країн.

Слід установити виборчий бар’єр у межах 5 відсотків для партій та 7 відсотків для блоків партій. Якщо жоден із суб’єктів не набрав необхідної кількості голосів для подолання встановленого бар’єра (або набрав лише один список), то поріг знижується до 3 і 5 відсотків відповідно.

Також обов’язково слід установити норму про те, що депутатом обласної ради може бути обраний житель громади у межах відповідної області, який має право голосу. Така система дасть можливість репрезентації у обласній раді особистостей, за які віддали свої голоси виборці, незалежно від їхнього місця у партійному списку, а також забезпечить адекватне політичне уподобання населення відповідно району, а у цілому – населення відповідної області.

Запропонована виборча система спроможна забезпечити:

  • адекватне представництво в обласних радах депутатів, що представляють спільні інтереси всіх АТО відповідної території;

  • реалізацію пасивного виборчого права кожним громадянином (права бути обраним), який має право голосу через самовисування;

  • більш свідомий електоральний вибір через право виборця реально впливати на кінцеві результати;

  • стимулювання розвитку внутрішньопартійної демократії, ретельніший добір кадрів, формування системи партійної відповідальності;

  • адекватне представництво інтересів національних меншин, нечисленних автохтонних народів (кримських татар, гагаузів, караїмів), забезпечення ґендерного паритету.

При цьому доцільно також суттєво зменшити кількісний склад обласних рад. Для прикладу, у Польщі у воєводствах з населенням до 2 млн. жителів, кількість депутатів у Сеймику воєводства становить 30 депутатів [3], у нас – до 120 депутатів [4]. Зокрема, пропонується встановити загальний склад обласних рад залежно від кількості районів, що входять до складу області. Райони у межах області повинні мати в обласній раді рівну кількість депутатських мандатів. У цілому, загальний склад обласної ради не повинен перевищувати 70 депутатів (зараз 150 депутатів [4]).


Література:

      1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р.– К.: Преса України, 1997.– С. 67.

      2. Ключковський Ю. Проблеми реформування місцевого самоврядування в Україні / Ю. Ключковський // Голос України. – 2005. – 29 лип. – С. 8.

      3. Нелицький А. Устрій, завдання та практика функціонування територіального самоврядування у Польщі / А. Нелицький А., І Захаряш ; пер. з польс. А. Бучко-Сподарек, Г. Сподарек. – Варшава : Товариство Східноєвропейський Демократичний Центр, 2006. – С. 12.

      4. Про внесення змін до Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних, міських голів»: Закон України // Урядовий кур’єр. – 2005. – 23 груд. – С. 5.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

Схожі:

Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconАкадемія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.)
Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (09. 04. 2010)...
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconАкадемія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління
Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (09. 04. 2010)...
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconДо 15-річчя Академії муніципального управління
Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (09. 04. 2010)...
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconМіжнародної науково-практичної конференції "антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку"
Організаційно-правові аспекти подолання кризових явищ в органах державної влади та місцевого самоврядування
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconМіжнародної науково-практичної конференції " інноваційні підходи та механізми державного та муніципального управління " Робота в секціях
О. П. Литвин, к ю н., професор, декан юридичного факультету Академії муніципального управління
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconКонференції "антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку"
Організаційно-правові аспекти подолання кризових явищ в органах державної влади та місцевого самоврядування
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) icon4 квітня 201 4 року у приміщенні академії муніципального управління
Механізми модернізації державного та муніципального управління соціально-економічним розвитком
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconКонференції "інноваційні підходи та механізми державного та муніципального управління" Робота в секціях
О. П. Литвин, к ю н., професор, декан юридичного факультету Академії муніципального управління
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconПовідомлення про проведення щорічної науково-практичної конференції за міжнародною участю: «Завдання державного, регіонального та муніципального управління в контексті нових реалій національного розвитку» Дата проведення
Реєстрація учасників: 6 квітня з 00 до 10. 00 у холі конференц-зали на III поверсі (при собі мати копію платіжного документа, посвідчення...
Академія муніципального управління антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9 квітня 2010 р.) iconПовідомлення про проведення щорічної науково-практичної конференції за міжнародною участю: «Завдання державного, регіонального та муніципального управління в контексті нових реалій національного розвитку» Дата проведення
Реєстрація учасників: 6 квітня з 00 до 10. 00 у холі конференц-зали на III поверсі (при собі мати копію платіжного документа, посвідчення...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи