Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 icon

Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010




НазваАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010
Сторінка30/35
Дата27.11.2012
Розмір7.07 Mb.
ТипПротокол
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   35

^ РОЗДІЛ ІІ

РЕГІОНАЛЬНЕ ТА МІСЦЕВЕ УПРАВЛІННЯ


УДК 330.322:332.12

Бондарчук Н.В.,

к.е.н., доц., докторант

Рад по вивченню продуктивних

сил України НАН України


^ СКЛАДОВІ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ


В статті досліджено основні складові регіональної політики держави та встановлено місце державної регіональної політики серед інших її видів.

^ В статье исследованы основные составляющие региональной политики государства и установлено место государственной региональной политики среди других ее видов.

In the article the basic constituents of regional policy of the state are explored and set the place of state regional policy among other its prospects.


^ Постановка проблеми. Головною передумовою розбудови України як незалежної, демократичної, правової соціально орієнтованої держави, її інтеграції у світове співтовариство є істотне підвищення рівня соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, забезпечення гідних умов життя населення незалежно від місця проживання, а також зниження наявної міжрегіональної диференціації. Вирішення багатьох проблем, пов’язаних із просторовим розвитком України та створенням ефективної системи управління на місцевому рівні, зумовлює необхідність формування комплексу теоретико-методологічних засад державного управління регіональним розвитком країни та розроблення конкретних пропозицій щодо удосконалення його механізмів.

^ Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемами формування регіонального розвитку, засади розробки та здійснення регіональної політики, виявлення особливостей державної регіональної політики та політик регіонів, займалися такі вчені, як О.І. Амоша, Г.В. Балабанов, П.Т. Бубенко, З.С. Варналій, А.С. Маршалова, С.А. Мельник, І.Р. Михасюк, Н.А. Мікула, Ю.В. Наврузов, С.А. Романюк, В.К. Симоненко, Д.М. Стеченко, Г.Ф. Столбов, Л.Л. Тарангул, С.Г. Тяглов, В.М. Ходачек, Л.Г. Червова, М.Г. Чумаченко, Б.М. Штульберг, М.Д. Янків та інші.

^ Постановка завдання. В ході дослідження здійснити структурування регіональної економіки держави, виявити складові державної регіональної політики, виявити взаємозв’язок різнорівневих видів регіональної політики.

^ Виклад основного матеріалу. Розподіл державної політики перш за все здійснюється в залежності від сфери застосування. За такою ознакою виділяють внутрішню політику, спрямовану на управління процесами, що відбуваються всередині країни, та політику зовнішню із захисту власних інтересів держави у відносинах з іншими країнами світу. У складі внутрішньої політики держави серед інших складових виділяють державну регіональну політику, проте вона може реалізовуватися і поза межами цієї держави, включаючи взаємини з прикордонними територіями інших країн, або дії в інтересах держави у різних частинах світу. Наприклад, до стратегічних завдань Міністерства зовнішніх зв’язків Отже, державна регіональна політика має також і зовнішній щодо держави аспект, але головні її напрямки все ж таки стосуються соціально-економічного територіального простору країни та її адміністративних регіонів.

Відзначимо, що державна регіональна політика, що виходить з загальнонаціональних інтересів, органічно доповнюється політикою самих регіонів, яка відображає інтереси окремих територій, що складають територіальний простір усієї країни. Виходячи з цього, регіональна політика підрозділяється на два види: тактику держави та внутрішню політику регіону [3, с. 101; 2, с. 52]. Таке виділення видів регіональної політики, нажаль, не зовсім відповідає сутності її головних складових, навіть якщо обмежитись розглядом однієї країни, адже державна регіональна політика не може бути представлена лише у якості тактики держави щодо управління регіонами, бо, як вже згадувалося раніше, політика – це “стратегічна лінія поведінки держави в тих, чи інших сферах суспільного життя” [1, с. 12]. Виходячи з цього, можна зазначити, що без стратегічної мети державні дії, “спрямовані на вирівнювання умов діяльності регіонів та їх результатів, ефективне використання регіональних ресурсів та можливостей, створення умов підвищення ефективності діяльності регіонів” [2, с. 52], перестають бути цілеспрямованою політикою, а зводяться до методу “спроб та помилок”, застосування якого щодо регіонального розвитку має відійти у минуле.

Що стосується тактичної складової регіональної політики, то вона може бути представлена системою завдань, які деталізують її мету, та принциповими обмеженнями щодо шляхів просування до неї. При цьому середньострокові цілі і задачі важливо погоджувати з довгостроковими стратегічними орієнтирами. Таким чином, слід підкреслити, що державну регіональну політику не можна уявляти лише як тактику, бо ефективна цілеспрямована регіональна політика, яка здійснюється в інтересах держави, обов’язково передбачає наявність стратегічної мети, а з нею і наявність стратегічної складової. Втім, разом із зазначенням чітких стратегічних орієнтирів регіональна політика має передбачати тактику пристосування до постійно змінюваних конкретних факторів внутрішнього та зовнішнього для суб’єкта цієї політики середовища, яка застосовується на етапі її реалізації.

Дослідження сутності тієї частини регіональної політики, що характеризує політику окремого регіону держави, показує, що фактично вона не може визначатися як “внутрішня політика регіону”, бо спрямована не тільки на забезпечення розвитку самого регіону, а й на формування його відносин із державою та іншими регіонами (причому ці регіони можуть бути і поза межами країни). Це означає, що аналогічно внутрішній політиці будь-якої держави внутрішня політика регіону є лише складовою його цілісної політики, в даному разі політики регіону.

До сказаного вище слід додати, що політику будь-якого регіону країни не можна вважати виключно регіональною, бо вона включає в себе також економічні, соціальні, природоохоронні та інші аспекти, а вирішення проблем просторового розвитку регіону (вирівнювання міжрайонних диспропорцій у соціально-економічному розвитку, розміщення продуктивних сил у межах регіону, відкриття філій підприємств та установ регіону в інших регіонах країни чи світу, тощо) у даному разі має бути віднесено до регіональної політики адміністративного регіону.

Конкретизуючи підхід до розгляду поняття “регіональна політика”, треба також враховувати, що воно значно ширше регіональної політики, що здійснюється у певній країні, тому що існують регіональна політика Європейського Союзу і, навіть, міжнародна (світова) регіональна політика, спрямовані на підтримку проблемних територій та тих, що розвиваються, збереження миру у конфліктогенних регіонах та вирішення багатьох інших питань.

Отже, проблема щодо розмежування регіональної політики, під якою розуміється сукупність державної складової та політик усіх субнаціональних регіонів держави, а також власно державної регіональної політики не може бути вирішена через використання терміну “регіональна політика”, який є спільним для всіх просторових політик. Найкоротший шлях у цьому напрямку – відійти від вживання термінів “регіональна політика держави” та “державна регіональна політика” як синонімів, яке досить часто зустрічається у спеціалізованій літературі, та надати їм відповідно “широкий” і “вузький” зміст, які застосовувалися при трактуванні регіональної політики. Це може бути наочно проілюстровано схематичним поданням співвідношення різних видів політики, що здійснюється у державі (рис. 1).

Застосування такого підходу при обговоренні регіональної політики України або регіональної політики будь-якої іншої держави дозволить використовувати термін “регіональна політика держави” виключно для позначення сукупності державної регіональної політики та політик адміністративних регіонів цієї країни. При цьому термін “регіональна політика” має лишитися як узагальнюючий для політик територіальних формувань різного рівня (наднаціональних, держав або регіонів субнаціонального рівня) щодо вирішення комплексу питань просторового аспекту їх соціально-економічного розвитку. Ґрунтуючись на цих положеннях, на рис. 1. представлений взаємозв’язок між різними видами та рівнями регіональної політики, що розробляються та втілюються у світі, охоплюючи усі країни світу, групи країн, конкретні країни або їх внутрішні регіони.

Найвищім рівнем регіональної політики може вважатися регіональна політика світу, яка відображає просторові аспекти його розвитку, та стосується усіх народів та усіх держав. Регіональна політика усього світу складається з регіональних політик, що формуються та активно здійснюються наднаціональними організаціями і спільнотами, а також з державних політик усіх країн світу. До речі, регіональні політики кожної з впливових наднаціональних організацій докладно досліджуються державними інституціями та політичними силами усіх країн з метою використання виявлених тенденцій при розроблені власних стратегій.




Рис. 1. Взаємозв’язок різнорівневих видів регіональної політики


Сукупність усіх регіональних політик наднаціональних організацій та спільнот через взаємну інтеграцію та збалансування інтересів їх суб’єктів поступово перетворилася на світову регіональну політику (що, у свою чергу, є складовою геополітики). Головним суб’єктом світової регіональної політики на сьогодні є Організація Об’єднаних Націй, що налічує 192 держави-члена та представляє, таким чином, спільні інтереси переважної більшості країн світу. Крім цієї глобальної організації світову регіональну політику формують усі міжнародні організації й спільноти, зокрема Європейський Союз, Організація Північноатлантичного договору, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Шанхайська організація співробітництва, Міжнародний валютний фонд, Світова організація торгівлі та інші міжнародні об’єднання, що територіально охоплюють кілька країн світу і запроваджують власну політику, в тому числі регіональну.

До складу державних політик усіх країн світу входять відповідні державні регіональні політики, які разом із політиками субнаціональних регіонів кожної країни визначають загальну регіональну політику держави. До цього слід додати, що політики сформованих у законодавчому порядку та наділених політичним самоврядуванням субнаціональних регіонів мають власну регіональну складову, яка відображає просторовий аспект їх розвитку за всіма напрямками, перелік яких буде сформовано у процесі подальшого дослідження структури регіональної політики.

Виділимо основні компоненти регіональної політики держави. Головними складовими державної регіональної політики треба визнати економічну, науково-технічну, соціальну, гуманітарну та природоохоронну складові. Відповідно до цього у складі державної політики та політик регіонів крім регіональної складової доцільно також виділити економічну, науково-технічну, соціальну, гуманітарну й природоохоронну компоненти. При цьому слід мати на увазі, що економічна складова охоплює політику у галузі промисловості та сільського господарства, науково-технічна – створення умов для розвитку науки, розроблення та впровадження нової техніки та технологій, гуманітарна – розвиток культури та мистецтва, збереження етнічної самобутності представників різних народів та народностей, природоохоронна – збереження, раціональне використання та відновлення природних ресурсів, соціальна – охорону здоров’я, освіту, стимулювання народжуваності, забезпечення роботою, підтримка непрацездатного населення, створення гідних умов життя тощо.

Інфраструктурну політику, виходячи з її природи, дійсно можна не вносити до переліку головних складових державної політики, державної регіональної політики та політик регіонів, тим не менше треба ясно уявляти яким чином вона пов’язана з складовими, що виділяються за сферами суспільного життя. Такий взаємозв’язок інфраструктурних складових політики (бюджетна, податкова, кредитна, цінова, інвестиційна, структурна та інституційна) та складових, що виділяються за спрямуванням політики за різними сферами суспільної життєдіяльності (економічна, науково-технічна, соціальна, гуманітарна, а також природоохоронна). Аналогічно може бути досліджений зв’язок між елементами інфраструктурної політики та складовими, виділеними за сферами суспільного життя, державної політики або політики регіону.

Під час формування у країні державної регіональної політики (або при корегуванні) кожна її складова має бути узгоджена із відповідними складовими державної політики та політик кожного з регіонів країни, бо істотні результати розвитку країни та її регіонів можуть бути досягнені лише за умов прикладання спільних зусиль щодо досягнення загальноприйнятних цілей й усунення ситуацій одночасного застосування різновекторних дій. Для забезпечення відповідності між загальнодержавною політикою, державною регіональною політикою та політиками кожного з регіонів країни доцільно застосовувати систему спеціальних науково обґрунтованих механізмів (рис. 2).





Рис. 2. Структура регіональної політики держави


Проблемність такого узгодження між складовими державної політики та державної регіональної політики пов’язана з тим, що при наявності єдиного суб’єкта цих політик (держави) кожний з напрямків державної політики розробляється окремим міністерством або відомством, а це призводить до відбиття інтересів держави через інтереси певної галузі. Ще більш проблемним є узгодження складових державної регіональної політики та політики кожного з регіонів бо, вони виходять з інтересів різних суб’єктів: держави та регіональної соціально-економічної системи. Ці інтереси тісно пов’язані між собою, але не є тотожними.

Висновки. Проведенні дослідження дають підстави для такого узагальнюючого висновку: регіональна політика держави (наприклад, регіональна політика України) складається з державної регіональної політики та політик її адміністративних регіонів; державна регіональна політика має внутрішні та зовнішні складові, тому не може бути віднесена лише до внутрішньої політики держави; політика адміністративного регіону підрозділяється на внутрішню й зовнішню та поряд з економічною, науково-технічною, соціальною, гуманітарною та природоохоронною компонентами має регіональну (просторову) складову. Державна регіональна політика кожної країни є складовою відповідної державної політики, що разом з державними політиками інших країн світу та політиками світових міжнародних організацій складає регіональну політику світу, яка визначає його просторовий розвиток за різними сферами життя людства.


Використані джерела інформації:

  1. Регіональна політика: методологія, методи, практика / Відп. ред. акад. НАН України М.І. Долішній; НАН України. Ін-т регіон. досліджень. – Львів, 2001. – 700 с.

  2. Чумаченко Н. Проблемы региональной политики в Украине / Н. Чумаченко  // Людина і політика. – 1999. – № 3. – С. 50 – 56.

  3. Чумаченко Н.Г. Региональное и местное самоуправление / Н.Г. Чумаченко  // Ин-т экон. пром-сти АН Украины. – Донецк, 1992. – 108 с.


Рецензент: Корецький М.Х., д.держ.упр., професор


УДК 351:354

Чала Н.Д.,

к.е.н., докторант

ХАРІ НАДУ


^ ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНІВ


Дана стаття знаходиться на межі економіки та державного управління. У дослідженні на основі аналізу різних методик оцінки рівнів економічного розвитку регіонів, прослідковано систему механізмів державного управління регіональним розвитком в Україні та його ефективність.

Данная статья занимает пограничное место между экономическими науками и исследованием механизмов государственного управления. В работе, на основе анализа разных методик оценки уровней экономического развития регионов, исследована система механизмов государственного управления региональным развитием в Украине и его эффективность.

The article is between economic sciences and research of mechanisms of the government. In work, on the basis of the analysis of different systems of estimations of economic regions development, it is investigated efficiency of the government by regional development in Ukraine.


^ Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими і практичними завданнями. З часів набуття Україною незалежності зберігаються проблеми диспропорцій регіонального розвитку та його фінансового забезпечення. Зазначимо, що у Державному бюджеті на 2010р. передбачено передачу коштів з 24 місцевих бюджетів до державного бюджету, решта – є дотаційними [1]. Отже, не зважаючи на наявність затверджених стратегій регіонального розвитку та використання потужних інструментів державного стимулювання (наприклад, надання статусу території пріоритетного розвитку) проблема ефективного управління регіональним розвитком залишається не вирішеною. У наукових дослідженнях як вітчизняних, так і іноземних авторів, рівень розвитку регіонів є визначальним для забезпечення економічного розвитку країни. Отже, розробка ефективних механізмів державного управління регіональним розвитком є своєчасною та актуальною.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми. Дослідженням проблем регіонального розвитку у вітчизняній економічній науці та сфері державного управління було приділено значне місце. Окремі аспекти регіонального розвитку, зокрема особливості стратегічного планування регіонального розвитку та проблеми розвитку галузей реального сектору економіки за регіонами було висвітлено у працях Дорогунцова С.І., Данилишина Б.М., Коваленка А.О., Пилипіва В.В.; особливості соціально-економічного розвитку регіонів та рейтингова оцінка рівня регіонального розвитку - Скорнякової І.В., Чернюк Л.Г. При розгляді проблем регіонального розвитку у сфері державного управління найбільше уваги приділяється питанням реалізації державного та регіонального управління, механізмам державного регулювання регіонального розвитку, системі міжбюджетних відносин та рівню децентралізації в управління територіальним розвитком. Серед інших варто відзначити праці Воротіна В.Є., Куца Ю.О., Мамонової В.В. та інш. Аналізуючи проблеми розвитку України та її регіонів, переважна більшість українських науковців (Варналій З.С., Долішній М.І., Черевко О.В.) відзначають збереження значних нерівномірностей, диференціації регіонального соціально-економічного розвитку та наголошують на необхідності впровадження державної політики структурних перетворень регіональної економіки.

^ Формування мети (постановка завдання). Дане дослідження знаходиться на межі наук: економіки та державного управління. Метою статті визначено знайти індикатори оцінки ефективності державного управління економічним розвитком регіонів та дослідити механізми управління їм.

^ Виклад основного матеріалу з обґрунтуванням отримання наукових результатів дослідження. Оцінка ефективності державного управління економічним розвитком регіону має базуватися на аналізі економічного ефекту, який вимірюється співвідношенням економічного результату регіону та витрат. Головним економічним результатом господарської діяльності регіону є валовий регіональний продукт. З іншого боку, якщо вимірювати ефективність управління регіональним розвитком, то доцільно звернути увагу на якість життя населення регіону, у такому випадку показник валового регіонального продукту на душу населення є більш інформативним.

Аналіз представлених на Рис. 1 даних показує, що регіон може мати у сукупному вимірі більший валовий регіональний продукт, проте менший у розрахунку на душу населення, що означає не ефективне використання ресурсного потенціалу регіону. Так, наприклад, Дніпропетровська обл. має валовий регіональний продукт на рівні 104687 млн.грн. і на валовий регіональний продукт на одну особу на рівні 30918 грн., натомість Донецька обл. випереджає її за валовим регіональним продуктом (маючи 117646 млн. грн.) і суттєво поступається за валовим регіональним продуктом на одну особу (26028 грн.).





Рис.1 Рівень економічного розвитку регіонів України1


При оцінці рівня економічного розвитку регіонів України, як правило, використовують рейтингову систему, коли регіони розташовують у послідовності за певними ознаками, визначеними методикою рейтингу. Систематично Фондом ефективного управління складається рейтинг конкурентоспроможності регіонів України за методологією Всесвітнього економічного форуму [2]. За цією методикою оцінюється рівень економічного розвитку регіону через призму його конкурентоспроможності, для чого було оцінено такі індикатори розвитку: інфраструктура, макроекономічна стабільність,громадські і приватні установи, охорона здоров’я і початкова освіта, ефективність ринку послуг, ефективність ринку праці, розмір ринку, інновації, рівень розвитку бізнесу та інш. Автори рейтингу стверджують, що оцінка саме таких показників забезпечує міжнародну співставність та порівнянність рівнів розвитку регіонів України та інших країн [3, с.57]. Проте, на нашу думку, таке рейтингове оцінювання окремих регіонів в межах однієї країни є не коректним, оскільки деякі показники однакові для всіх регіонів, оскільки регулюються українським нормативно-правовим полем. З іншого боку є ціла низка показників, які ця методика не враховує. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України має власні розробки по обчисленню рейтингу соціально-економічного розвитку регіонів, який базується на SWOT- аналізі та аналізі конкурентної позиції регіонів [4]. Науковий колектив Національного інституту стратегічних досліджень пропонує власну систему індикаторів розвитку економіки регіону, що представлено на рис. 2.




Рис. 2 Система індикаторів сталого розвитку економіки регіону [9, с.61]


Оцінка розвитку регіону на державному рівні відбувається за рівнем валового регіонального продукту на особу, при цьому депресивним регіон визнається з найнижчим таким показником протягом останніх п’яти років [5, стаття 9]. В Стратегії регіонального розвитку ключовим індикаторами регіонального розвитку визначено додану вартість, прямі іноземні інвестиції у розрахунку на одного жителя [6]. При цьому досить поширена оцінка рівня регіонального розвитку за обсягом міжбюджетних трансфертів (переважно оцінюється обсяг дотацій). Така суперечливість при врахуванні основних показників регіонального розвитку не дає можливості чітко визначити індикатори для оцінки ефективності державного управління регіональним розвитком, що і породжує подальші проблеми. Тому пропонується чітко визначити методику оцінки рівня економічного розвитку регіонів, з подальшим її використанням при процедурі надання території статусу депресивної та інш.

Система механізмів державного управління регіональним розвитком досить чітко визначена у Законі України №2850-IV від 08.09.2005р. «Про стимулювання розвитку регіонів» [5]; вона включає Державну стратегію регіонального розвитку [6] та регіональні стратегії розвитку. Отже, з точки зору державного управління, основним індикатором ефективності управління регіональним розвитком є виконання затвердженої Стратегії. Проте, декларативність прийнятого документу, відсутність кількісних показників, плану та ресурсного забезпечення його виконання унеможливлює використовувати такий механізм оцінки. У той же час треба зазначити, що Стратегія передбачає затвердження Кабінетом Міністрів України щорічного плану заходів щодо її реалізації. Серед основних інструментів реалізації Стратегії визначено такі: угоди регіонального розвитку, програми подолання депрепресивності окремих регіонів, державні цільові програми, регіональні стратегії розвитку та програми соціально-економічного та культурного розвитку. Джерелами фінансування реалізації Стратегії передбачено кошти Державного та місцевих бюджетів, проте в Державному бюджеті України на 2010р. таких витрат не передбачено [1].

На загальнодержавному рівні основним органом із забезпечення ефективної реалізації державної регіональної політики є Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, яке було створено у 2007р. Проте проблемним аспектом, на нашу думку, залишається дублювання функцій Міністерства економіки України та Міністерства регіонального розвитку та будівництва України у сфері регіональної політики. Так, Положення Про Міністерство економіки України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 777 від 26.05.2007р., серед основних завдань даного органу визначає розроблення та забезпечення реалізації державної регіональної політики. У свою чергу Положення Про утворення Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 323 від 01.03.2007р., визначає зазначене Міністерство головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення і реалізації державної регіональної політики. Положення Про Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 750 від 16.05.2007р., серед завдань даного органу виконавчої влади визначає участь у формуванні та забезпечення реалізації державної регіональної політики. Отже, по-перше, спостерігаємо неузгодженість двох документів, перший передбачає провідну роль у формуванні та впровадженні державної регіональної політики, а другий тільки участь у її формуванні. По-друге, виникає проблема підпорядкованості обох Міністерств, або, який з органів несе відповідальність за ефективність регіональної політики. По-третє, який інструментарій має кожне з міністерств у реалізації цих завдань у регіонах і чи не буде виникати протиріччя у розпорядженнях для безпосередніх виконавців у регіонах (таких як ОДА, територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади, обласних рад та інш.). Все це призводить до проблем при виконанні прийнятих управлінських рішень на регіональному рівні через великий обсяг прийнятих рішень, не врахування попередніх рішень, дублювання рішень, ухвалення «псевдорішень»2, недостатню ефективність механізму оцінки виконання рішень.

Водночас фундаментом регіонального розвитку має стати самостійність регіонів щодо визначення цілей свого розвитку та можливості фінансування заходів для їхньої реалізації передусім за рахунок власних джерел та залучених інвестицій. Йдеться про те, що основою політики економічного зростання на регіональному рівні має стати раціональне використання трудового потенціалу та виробничих ресурсів, максимальне сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, забезпечення раціонального використання навколишнього середовища. На регіональному рівні проблема інституційного забезпечення реалізації державного управління регіональним розвитком проявляється більш гостро. Сьогодні відсутнє чітке розмежування повноважень і відповідальності та координації діяльності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на регіональному рівні. Місцеві органи влади не мають належного законодавчого забезпечення та фінансової бази для вирішення проблем регіонального і місцевого розвитку. У цьому контексті позитивно оцінюється ідея розбудови системи державно-приватного партнерства, яку виділено у Концепції реалізації регіональної політики [7]. Прикладом впровадження цієї концепції може бути ефективне співробітництва Українського національного комітету Міжнародної торгової палати та Державного агентства з інновацій та інвестицій, коли розгалужена регіональна мережа першої установи слугує базою для реалізації завдань другої. З іншого боку головними провідниками державної регіональної політики безпосередньо в регіонах є обласні державні адміністрації та районні державні адміністрації. Деякі суперечності у систему державного управління регіональним розвитком вносяться визначенням регіону, як території АРК, областей, міст Києва та Севастополя [5]. В такому визначенні АРК та м. Київ мають повноцінний інститут самоврядування. Натомість існуючі в областях представницькі органи місцевого самоврядування, з одного боку представляють інтереси територіальних громад, які не збігаються з обласними, а з іншого – не мають власних виконавчих органів, що призводить до певної імітації регіонального управління [8, с. 201]. Отже, система державного управління регіональним розвитком, яка містить у собі управлінські структури з функціями і повноваженнями, що дублюються не може забезпечити ефективного управління регіональним розвитком.

Для підвищення ефективності державного управління регіональним розвитком рядом науковців пропонується створення мережі недержавних інституцій регіонального і місцевого розвитку, а саме Агенцій регіонального розвитку. В Україні Агенції регіонального розвитку сприймаються як якісно нова інституційна форма управління та важлива передумова запровадження на регіональному рівні інноваційної моделі економічного розвитку [9, с. 75]. Проте, на нашу думку, створення нових інститутів в умовах переобтяження державного та місцевих бюджетів соціальними видатками та видатками на утримання державних установ [1] є передчасним та не доцільним. Натомість впровадження моделі державно-приватного партнерства, як було описано вище досвід Українського національного комітету Міжнародної торгової палати та Державного агентства з інновацій та інвестицій, вирішує як питання фінансування так і ефективності функціонування новостворених структур.

Висновки. Основними проблемами економічного розвитку регіонів України більшість науковців визнає наявність суттєвих диспропорцій, які зумовлені еволюцією господарських зв’язків та спеціалізацією регіонів. Не зважаючи, на визначення депресивних територій, впровадження інструментів стимулювання їх розвитку та затвердження Стратегії регіонального розвитку, зазначена проблема залишається. В дослідженні, виходячи із припущення, що головною проблемою збереження диспропорцій регіонального розвитку є не ефективність системи державного управління регіональним розвитком, було показано, що відсутність чітких індикаторів оцінки результатів державної регіональної політики ускладнює оцінку самої державної політики, її механізмів та інструментів. Наявність нормативно-правових колізій та не узгодженостей суттєво зменшує ефективність функціонування системи, тому перед розробкою методики оцінки ефективності державного управління регіональним розвитком рекомендується усунути суперечності у механізмі державного управління їм.


^ Використані інформаційні джерела:

  1. Закон України № 2154-VІ від 27 квітня 2010р. «Про Державний бюджет на 2010р.»

  2. Офіційний сайт Фонду «Ефективне управління» www.feg.org.ua

  3. Звіт про конкурентоспроможність України 2009 опубліковано Фондом «Ефективне Управління» у співробітництві з Всесвітнім Економічним Форумом 2009. – 230с.

  4. Офіційний сайт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України www.rvps.kiev.ua

  5. Закон України №2850-IV від 08.09.2005р. «Про стимулювання розвитку регіонів»

  6. Постанова Кабінету Міністрів України №1001 від 21.07.2006р. «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку до 2015р.»

  7. Офіційний сайт Міністерства регіонального розвитку та будівництва http://www.minregionbud.gov.ua

  8. Адміністративно-територіальний устрій України. Історія. Сучасність. Перспективи За заг. ред. Турчинова О.В. Київ. – 2009. – 615 с.

  9. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети: Монографія / За ред.. З.С. Варналія. – К.: НІСД, 2007. – 768с.


Рецензент: Бакуменко В.Д., д.держ.упр., професор

УДК 354:353:352.07

Бутник О.О.,

асистент кафедри

державного управління та місцевого самоврядування

Академія муніципального управління

1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   35

Схожі:

Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2012
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2/2012
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2012
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2/2011
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи